Стандартизація в Україні

Продукти харчування та напої,

Текстильні та трикотажні вироби,

Хутряні вироби,

Взуття,

Косметичні вироби та парфумерія,

Іграшки та товари для дітей,

Побутова техніка та посуд,

Господарські вироби та побутова хімія,

Велосипеди, коляски та інша механічна,

Сертифікаційні випробування товарів народного споживання і виробів машинобудування (іграшки, інструменти, інвентар для присадибних господарств, електричні прилади, світильники, посуд з металу, запальнички і т.д.), кліматичні та механічні випробування виробів та послуги з сертифікації гост р товарів народного споживання, розробці нормативної технічної документації входять у нашу компетенцію. Також до основних напрямів нашої діяльності відносяться роботи по веденню фонду Державних стандартів і розробці випробувального обладнання для сертифікації товарів народного споживання.

15. Вітчизняні системи управління якістю продукції

В Україні початком системного підходу до управ ління якістю продукції (УЯП) вважається розробка і впровад ження системи бездефектного виготовлення продукції (СБВП).

СБВП являє собою комплекс взаємопов'язаних технічних, організаційних, економічних, виховних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для виготовлення продукції без дефектів у відповідності з вимогами нормативної документації. В основу її були покладені такі принципи:

- повна відповідальність безпосереднього виконавця за якість виготовленої продукції;

- суворе дотримання технологічної дисципліни;

- повний контроль якості виробів і відповідності їх чинній документації до пред'явлення службі ВТК;

- зосередження технічного контролю не тільки на реєстрації браку, а головним чином на заходах, які виключають появу різних дефектів.

Головною особливістю і новизною СБВП було те, що вона доз воляла проводити кількісну оцінку якості праці кожного вико навця, колективів, підрозділів і на цій основі проводити мораль не і матеріальне стимулювання.

На передових підприємствах було розроблено систему без дефектної праці (СБП), де основним показником якості праці є коефіцієнт якості праці - кількісний вираз якості праці вико навців. При цьому бездефектна робота приймається за одини цю, і всі можливі дефекти в роботі оцінюються зниженим або підвищеним коефіцієнтом за невиконання або перевиконання певного показника якості праці.

На відміну від СБВП, ця система враховує якість праці не тіль ки безпосередніх виконавців при виготовленні продукції, але і якість роботи всіх служб підприємства, для чого кожному від ділу, цеху, ділянці встановлюють свої критерії оцінки якості пра ці, що враховують характер діяльності певного підрозділу і вико навця.

Розглянуті вище системи базувались, в основному, на спільних методичних принципах, але кожна мала свої особливості, пов'я зані з характером виробництва, номенклатурою продукції, фор мами організації виробництва.

Згодом була розроблена си стема, яка називається комплексною системою управління якістю продукції (КС УЯП). Вона являє собою сукупність заходів, спрямо ваних на встановлення, забезпечення і підтримку необхідного рівня якості продукції при її розробленні, виготовленні, обігу і експлуатації або споживанні, тобто дозволяє управляти якістю продукції на всіх етапах її життєвого циклу, чим вона прин ципово відрізняється від усіх попередніх систем УЯП.

КС УЯП стала родоначальником ще двох систем УЯП: комп лексної системи підвищення ефективності виробництва (КС ПЕВ) і комплексної системи управління якістю і економним викори станням ресурсів (КС УЯП І ЕВР). Для удосконалення вітчизняних систем, доцільно скористатись міжнародним досвідом управління якістю продукції.

Впровад ження стандартів ISO серії 9000 і 10000 не означає відміну діючої КС УЯП, а фактично є подальший її розвиток і удосконалення, в першу чергу, шляхом суттєвого поглиблення всіх трьох основ них складових системи - управління якістю, забезпечення яко сті і контролю.

При удосконаленні системи УЯП на підприємствах і упоряд куванні їх у відповідності з міжнародними стандартами ISO серії 9000 і 10000 необхідно користуватися відповідними рекоменда ціями Держстандарту України, які знайшли своє відображення в розроблених на їх основі і впроваджених стандартах: ДСТУ ISO 9000-1-95, ДСТУ ISO 9001-95, ДСТУ ISO 9002-95, ДСТУ ISO 9003-95, ДСТУ ISO 9004-1-95 та інших, що розробляються.

Отже, щоб підвищити якість і конкурентоспроможність продукції, забезпечити підтримку вітчизняних товаровиробників, захистити права споживачів і сприяти інтеграції України у світову економіку, необхідно здійснювати контроль якості продукції вітчизняних підприємств на рівні держави, а також забезпечити відповідність продукції вітчизняним і міжнародним стандартам.

16. Опишіть роль та значення метрологічного забезпечення стандартизації та сертифікації

Можна виділити три головні функції вимірювань в народному господарстві:

- облік продукції народного господарства, що обчислюється по масі, довжині, об'єму, витраті, потужності, енергії;

- вимірювання, що проводяться для контролю і регулювання технологічних процесів (особливо в автоматизованих виробництвах) і для забезпечення нормального функціонування транспорту і зв'язку;

- вимірювання фізичних величин, технічних параметрів, складу і властивостей речовин, що проводяться при наукових дослідженнях, випробуваннях і контролі продукції в різних галузях народного господарства.
Від якості СІ залежить ефективність виконання зазначених функцій.
Підвищення точності вимірювань дозволяє визначити недоліки тих чи інших технологічних процесів і усунути ці недоліки. Все це в кінцевому рахунку призводить до підвищення якості продукції, економії енергетичних і теплових ресурсів, а також сировини і матеріалів.

Наприклад, відомо, що врожайність сільськогосподарських культур значною мірою залежить від оптимального і заздалегідь встановлюваного кількості внесених у грунт добрив і витрати води при поливі і, отже, від точності вимірювань маси добрив і витрати води. Підвищення технічного ресурсу підшипників на 40% - результат впровадження еталону відхилення від круглості, а еталон шорсткості дозволяє заощадити 1 кг фарби на кожну тонну відливання при її забарвленні.

У нашій країні щодня виробляється близько 200 млрд вимірювань, понад 4 млн осіб вважають вимірювання своєю професією. Частка витрат на вимірювання складає 10-15% витрат суспільної праці, а в галузях промисловості, що виробляють складну техніку (електротехніка, верстатобудування і ін), вона досягає 50-70%.

Якість результатів вимірювань - це достовірність інформації про якість і кількість товару. З цієї причини метрологічне забезпечення технічного регулювання попереджає дії, що вводять в оману набувачів. Тому в кожному технічному регламенті повинні бути зазначені мінімально необхідні вимоги щодо забезпечення єдності вимірювань.

Таким чином, вимірювання є найважливішим інструментом пізнання об'єктів і явищ навколишнього світу та відіграють величезну роль у розвитку народного господарства.

Підвищення якості вимірювань і успішне впровадження нових методів вимірювань залежать від рівня розвитку метрології як науки.

Метрологія - наука про вимірювання, методи і засоби забезпечення їх єдності та способи досягнення необхідної точності. Метрологію підрозділяють на теоретичну, прикладну і законодавчу. Теоретична метрологія займається питаннями фундаментальних досліджень, створенням системи одиниць вимірювань, фізичних постійних, розробкою нових методів вимірювання.

Прикладна (практична) метрологія займається питаннями практичного застосування в різних сферах діяльності результатів теоретичних досліджень в рамках метрології.

Законодавча метрологія включає сукупність взаємообумовлених правил і норм, спрямованих на забезпечення єдності вимірювань, які зводяться в ранг правових положень (уповноваженими на те органами державної влади), мають обов'язкову силу і знаходяться під контролем держави.

17. Яка робота з сертифікації проводиться у міжнародному масштабі

Успіх реалізації продукції на внутрішньому й особливо на зарубіжному ринках можливий за умови, що вона відповідає вимогам норм, правил та законів, що діють у даній країні. Дозвіл на продаж товару регулюється законодавчо шляхом проведення процедури сертифікації відповідності і надання виробнику відповідного документа.

Сертифікація - процедура, шляхом якої третя сторона дає гарантію, що продукція, процес або послуга відповідають вимогам, які встановлені стандартами або іншою нормативною документацією.

Таку гарантію видає третя сторона - орган сертифікації (першою стороною вважається виробник або постачальник, продавець, другою стороною - споживач або замовник).

Основні положення сертифікації регламентовані ДСТУ 3410-96. Сертифікація передбачає:

а) сертифікацію продукції (процесів, послуг), включаючи імпортну;

б) атестацію виробництв;

в) сертифікацію систем якості;

г) акредитацію випробувальних лабораторій, органів із сертифікації продукції, органів з сертифікації систем якості та аудиторів;

д) реєстрацію в Реєстрі об'єктів сертифікації та інформацію про них у виданнях;

е) технічний нагляд за виконанням вимог до об'єктів.

Систему сертифікації - УкрСЕПРО, що створена і функціонує в Україні, очолює Національний орган із сертифікації - Держстандарт України. Він акредитує (підтверджує правомочність) випробувальних лабораторій, органів із сертифікації та атестує аудиторів. Органи із сертифікації поділяються на галузеві та територіальні (центри стандартизації, метрології та сертифікації), і спеціалізуються на конкретних видах продукції, послуг та сертифікації систем якості.

Випробувальні лабораторії, аудитори мають також певну спеціалізацію на конкретних видах продукції або процесах.

Вибираючи схеми (моделі), керуються такими правилами:

1. Сертифікат (знак) відповідності на одиничний виріб видається на підставі позитивних результатів випробувань цього виробу у випробувальній лабораторії, що акредитувалася.

2. Сертифікат (знак) відповідності на разову партію виробів видається на основі вибіркових випробувань кожного виробу партії.

3. Якщо продукція випускається серійно або масово, підприємству видається ліцензія на право застосування сертифіката або знака відповідності для кожного виробу на термін дії сертифікації за умови періодичних іспитів зразків продукції, перевірок або атестації сертифікації системи якості та регулярного технічного нагляду.

Сертифікація поділяється на обов'язкову та добровільну. Обов'язкова сертифікація здійснюється винятково в системі УкрСЕПРО й передбачає перевірку продукції, яка затверджується Держстандартом, на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів: безпека, екологічність, відповідність (взаємозамінність). Добровільна сертифікація за ініціативою виготовлювача продукції передбачає перевірку продукції на відповідність вимогам, не віднесеним до обов'язкових за будь-яким іншим показником. Добровільну сертифікацію можуть проводити недержавні організації, які зареєструвалися в Реєстрі УкрСЕПРО (наприклад, Українська асоціація якості).

18. Спеціальні стандарти Комплексної Системи Управління Якістю Продукції

Комплексна система управління якістю продукції (КСУЯП) являє собою сукупність технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів, методів, нормативів і засобів управління, спрямованих на встановлення, забезпечення і підтримка високого рівня якості продукції при її розробці, підготовці виробництва, виготовленні, обігу і експлуатації. За характером і спрямованості КСУЯП- Цільова підсистема управління підприємством, мета якої полягає в постійному поліпшенні якості продукції і систематичному підвищенні на цій основі ефективності виробництва. Досягнення мети забезпечується за рахунок створення та освоєння нових видів продукції вищої категорії якості; збільшення питомої ваги продукції вищої категорії якості в загальному обсязі виробництва; розширення номенклатури та асортименту продукції; модернізації та вдосконалення продукції, що випускається; своєчасного зняття з виробництва продукції, яка наближається до стану морального старіння; поліпшення економічних показників діяльності підприємства.

Управління якістю продукції очолюється директором і здійснюється його заступником, начальниками відділів, служб та підрозділів. Координація робіт, як правило, очолюється на спеціально створеному для цього цілей підрозділ або на один з відділів підприємства. Ключовими питаннями створення та ефективного функціонування КСУЯП є складання завдань по кожній функції управління і доцільне їх розподіл по відділах, службам, підрозділам і виконавцям. Оганізаціонно-технічною основою КСУЯП служить стандартизація, і в Зокрема стандарти підприємства, що розробляються в повній відповідності з державними і галузевими стандартами. Стандарти підприємства по управлінню якістю продукції підрозділяються на основний, загальні та спеціальні.

Стандартизація - основа управління якістю:

В напрямках розвитку до 1990 року позначилася необхідність підвищення якості всіх видів промислової продукції. Розширити й обновити асортимент виробів відповідно до потреб науково-технічного розвитку. Суттєву роль у цьому має відіграти впровадження комплексних систем управління якістю продукції, поліпшення стандартів і технічних умов на готову продукцію, комплектуючі вироби, матеріали та сировина. Як вже зазначалося в частині другій даної контрольної роботи, основою комплексної системи управління якістю служать стандарти підприємства.

Стандарти підприємства так само встановлюють вимоги з урахуванням специфіки підприємства (особливості технології, організації, характер продукції та ін.) Стандарти підприємства регламентують всі роботи, що проводяться підприємством, спрямовані на підвищення якості продукції, визначають міру відповідальності за якість виготовленої ними продукції. Всі стандарти підприємства з управління якістю продукції діляться: Основний стандарт «Комплексна система управління якістю продукції. Основні положення »характеризує КСУЯП в цілому.

Загальні стандарти підприємства регламентують загальносистемні питання інформаційного забезпечення, порядок розроблення, оформлення, затвердження та впровадження стандартів підприємства, а також впровадження державних і галузевих стандартів; проведення «днів якості»; роботу різних комісій (по культурі виробництва, постійно діючої комісії з якості та інших). Спеціальні стандарти встановлюють якісні ознаки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що підвищує відповідальність постачальників. Вони фіксують технічні та експлуатаційні параметри виготовленої продукції, визначають методи випробувань, правила приймання продукції. Стандарти підприємства визначають механізм управління якістю, який включає наступні етапи: збір, обробку та аналіз інформації про якість продукції, а також і аналіз інформації про якість продукції, а також про хід та стан технічного та інших процесів, що впливають на якість продукції; порівняння фактичних результатів діяльності різних підрозділів підприємства в області якості продукції з вимог нормативів; підготовку і прийняття рішень з питань підвищення якості; організацію планово-профілактичних заходів. У стандартах підприємства маються положення з питань стимулювання якості продукції, рекомендації про розробку форм і методів матеріального і морального заохочення колективу і окремих працівників підприємства. Показники, закладені в стандартах, дозволяють правильно оцінити внесок кожного виконавця у вирішення завдання підвищення якості продукції і тим самим дають основу для правильного винагороди працівників, що здають продукцію високої якості.

Стандарти підприємства зобов'язують всіх працівників підприємства постійно підвищувати свою майстерність, дають можливість підприємству використовувати всі матеріальні і трудові ресурси з найбільшою ефективністю, своєчасно зосередити увагу робітників, інженерно- технічних працівників на використанні додаткових резервів виробництва. Підприємства зобов'язані випускати продукцію у повній відповідності зі стандартами, за випуск продукції з відхиленнями від стандартів підприємство несе відповідальність.

19. Види стандартів

Державні стандарти України (ДСТУ) - це нормативні документи, які діють на території України і використовуються усіма підприємствами незалежно від форми власності та підпорядкування, громадянами-суб'єктами підприємницької діяльності, міністерствами (відомствами), органами державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється дія стандартів. ДСТУ для будь-якої держави світу є національним стандартом України, який затверджується Держспоживстандартом України. ДСТУ мають міжгалузеве використання і запроваджуються переважно на продукцію масового чи серійного виробництва, на норми, правила, вимоги, терміни та поняття, позначення й інші об'єкти, регламентування яких потрібно для забезпечення оптимальної якості продукції, а також для єдності та взаємозв'язку різних галузей науки, техніки, виробництва та культури.

До державних стандартів прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації. Республіканські стандарти колишнього УРСР застосовуються як державні стандарти України до часу їх заміни або скасування.

Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать:

- o вимоги, що забезпечують безпечність продукції для життя, здоров'я, майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища та вимоги методів випробувань цих показників;

- o вимоги техніки безпеки та гігієни праці з посиланням на відповідні норми і правила;

- o метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

- o положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції.

Обов'язкові вимоги ДСТУ підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами та громадянами-суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

Рекомендовані вимоги ДСТУ є обов'язковими для виконання, якщо:

- o це передбачено чинними актами законодавства;

- o ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції;

- o виробником (постачальником) продукції документально заявлено про відповідність продукції цим стандартам.

Галузеві стандарти України (ГСТУ) розробляють на продукцію, послуги в разі відсутності ДСТУ, або за потребою встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Вимоги ГСТУ не повинні суперечити обов'язковим вимогам ДСТУ. ГСТУ є обов'язковими для всіх підприємств і організацій даної галузі, а також для підприємств і організацій інших галузей (замовників), які використовують чи застосовують продукцію цієї галузі.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств (спілок) України (СТТУ) розробляють за потребою розповсюдження та впровадження систематизованих, узагальнених результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних у певних галузях знань та сферах професійних інтересів. Вимоги СТТУ не повинні суперечити обов'язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ.

Підприємства застосовують СТТУ добровільно, а окремі громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, якщо вважають доцільним використовувати нові передові засоби, технології, методи та інші вимоги, які містяться в цих стандартах. Використання СТТУ для виготовлення продукції можливе лише за згодою замовника або споживача цієї продукції, що закріплено договором або іншою угодою.

Технічні умови (ТУ) - нормативний документ, який розробляють для встановлення вимог, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції, для якої відсутні державні чи галузеві стандарти (або за потребою конкретизації вимог зазначених документів). ТУ затверджують на продукцію, що перебуває на стадії освоєння і виробляється невеликими партіями. ТУ розробляються на один чи кілька конкретних виробів, матеріалів, речовин, послугу чи групу послуг. Запроваджують ТУ в дію на короткі строки, термін їх дії обмежений або встановлюється за погодженням із замовником. Підприємства використовують ТУ незалежно від форми власності та підлеглості, громадяни - суб'єкти господарювання - за договірними зобов'язаннями або ліцензіями на право виготовлення та реалізацію продукції (надання послуг).

Стандарти підприємств (СТП) розробляються на продукцію (процес, роботу, послугу), яку виробляють і застосовують (надають) лише на конкретному підприємстві. СТП не повинні суперечити обов'язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ. Об'єктами СТП є складові продукції, технологічне оснащення та інструмент; технологічні процеси; послуги, які надають на певному підприємстві; процеси організації та управління виробництвом. СТП - основний організаційно-методичний документ у діючих на підприємствах системах управління якістю продукції. Як СТП можуть використовуватися міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн на підставі міжнародних угод про співробітництво.

Кодекси усталеної практики розробляють на устаткування, конструкції, технічні системи, які різняться конструктивним виконанням. В кодексах усталеної практики зазначають правила та методи розв'язування завдань щодо координації робіт зі стандартизації та метрології, а також реалізації певних вимог технічних регламентів чи стандартів.

Технічний регламент - це новий вид нормативного документу, який створено з метою розмежування законодавчо регульованої та нерегульованої сфери використання нормативних документів. В одночасно прийнятому Законі України "Про підтвердження відповідності" від 17.05.2001 № 2406-ІІІ такий документ названо технічний регламент з підтвердження відповідності і йому надано статус урядового нормативно-правового акту. Тут встановлено, що цей ТР має містити: опис видів продукції, що підлягає обов'язковому підтвердженню відповідності; вимоги до такої продукції, які мають убезпечувати людей, тварин, рослини, майно і довкілля; процедури підтвердження відповідності таким вимогам. Отже технічний регламент - це закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Залежно від специфіки об'єкта стандартизації, призначення, складу та змісту вимог, які встановлені до нього, для різних категорій нормативних документів зі стандартизації розробляють стандарти таких видів:

- o основоположні;

- o на продукцію, послуги;

- o на процеси;

- o на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу).

Основоположні стандарти встановлюють організаційно-методичні та загальнотехнічні положення для визначеної галузі стандартизації, а також терміни та визначення, загальнотехнічні вимоги, норми та правила, що забезпечують впорядкованість, сумісність, взаємозв'язок та взаємоузгодженість різних видів технічної та виробничої діяльності під час розроблення, виготовлення, транспортування та утилізації продукції, безпечність продукції, охорону навколишнього середовища.

Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до груп однорідної або певної продукції, послуги, які забезпечують її відповідність своєму призначенню. У них наводяться технічні вимоги до якості продукції (послуг) при її виготовленні, постачанні та використанні; визначаються правила приймання, способи контролю та випробування, вимоги до пакування, маркування, транспортування, зберігання продукції або якості наданих послуг.

Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності та методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у процесах, що використовуються у різних видах діяльності та які забезпечують відповідність процесу його призначення.

Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) регламентують послідовність (операцій), способи (правила, режими, норми) і технічні засоби їх виконання для різних видів та об'єктів контролю продукції, процесів, послуг. У них наводяться уніфіковані методи контролю якості, що засновані на досягненнях сучасної науки і техніки.

20. Петля якості продукції, або етапи на яких забезпечується якість

Зараз весь світ працює над проблемою забезпечення якості. Методичною її основою є так звана “петля якості”, яка в класичному варіанті має такий вигляд (мал.).

Малюнок - Петля якості, або етапи, на яких забезпечується якість:

Фактори, що обумовлюють якість продукції:

На якість продукції впливає значна кількість факторів, які діють як самостійно, так і в взаємозв'язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу продукції, так і на кількох. Всі фактори можна об'єднати в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб'єктивні.

До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв'язку елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

До організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок пред'явлення і здачі продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та інші. Організаційним факторам, на жаль, ще не проділяється стільки уваги, скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовленні вироби в результаті поганої організації виробництва, транспортування, експлуатації і ремонту достроково втрачають свою високу якість.

До економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільної праці та інше.

Економічні фактори особливо важливі при переході до ринкової економіки. Їм одночасно властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів приводить як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючим фактором є ціна і зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості. При цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи по підвищенню якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. В той же час вироби з більш високою ціною повинні бути високої якості.

В забезпеченні якості значну роль відіграє людина з її професійною підготовкою, фізіологічними і емоціональними особливостями, тобто мова йде про суб'єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище фактори.

Від професійної підготовки людей, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо в процесі функціонування технічних факторів роль суб'єктивних слабшає, тому що на цій стадії процес проходить з використанням сучасної техніки і технології, яка максимально звільняє технологічний процес від участі людини, то в організаційних факторах суб'єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли мова заходить про способи і форми експлуатації і формування виробів.

Наскільки важливі суб'єктивні фактори, свідчить поширена серед виробників думка про економічну вигідність підвищення якості. Якість розглядається при цьому як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним. Пояснюється це недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються таких помилок.

21. Рівень якості продукції і методи їх визначення

Розрізняють два способи вимірювання якості продукції - за шкалою інтервалів, який дає можливість встановити якість якої продукції є вище або нижче на певну величину або за шкалою відносин, яка дає можливість встановити у скільки разів. В обох способах спочатку знаходять значення показників якості продукції, а потім їх порівнюють.

Розроблено також багато методів визначення якості продукції і її рівня. Згідно ДСТУ 2925 - 94 були передбачені такі методи оцінки рівня якості продукції:

1. Диференціальний.

2. Вимірювальний.

3. Експертний.

4. Органолептичний.

5. Комплексний.

6. Соціологічний.

Диференціальний метод визначення рівня якості продукції полягає в знаходженні окремих одиничних показників її якості, розрахунковий - у визначенні їх допомогою аналітичних і теоретичних розрахунків. Якщо показники якості продукції знаходять не аналітичним розрахунком, а експериментальним виміром, то такий метод називають вимірювальним або інструментальним. Цим методом визначають геометричні розміри виробів, їх масу, час напрацювання на відмову в роботі тощо. Вимірювання здійснюють за допомогою обох, зазначених вище шкал, але частіше користуються шкалою відносин. Інструментальний метод дуже поширений в машинобудуванні через його об'єктивність, високу точність і можливість автоматизації.

Експертний метод вимірювання показників якості, складається у визначенні показників якості продукції експертами, використовують тільки у разі неможливості, значну складність або економічної недоцільності здійснення інструментального методу. Його використовують, наприклад, для вимірювання ергономічних та естетичних показників якості продукції. Експертами використовуються всі вимірювальні шкали, але частіше - так звані шкали порядків або інтервалів (особливо шкали з балловой системою градації). У органолептичним методом вимірювання показників якості замість вимірювальних засобів використовують органи почуттів експертів. Широке поширення цей метод одержав у харчовій, парфумерній промисловості і медицині.

Комплексний метод полягає у визначенні рівня якості продукції за допомогою декількох показників якості продукції одночасно, а змішаний метод може поєднувати в собі і кілька методів разом (вимірювальний, органолептичний і тому подібне).

Соціологічний метод вимірювання показників якості продукції полягає у використанні масових опитувань споживачів або користувачів продукції та обробки їх результатів експертами. Опитування проводять за допомогою анкетування, голосування, збору інтерв'ю тощо. Використовують вказаний метод переважно для визначення показників якості товарів широкого вжитку, а також для визначення величини попиту на окремі види товарів, з'ясування громадської думки щодо певних виробів тощо.

Вимірюють звичайно окремі одиничні показники якості. Показники стандартизації, уніфікації, патентоспроможності, безпеки, економічні, однорідність продукції і тому подібне визначають за допомогою розрахунків. Аналогічно знаходять значення комплексних показників якості продукції, але визначають для цього коефіцієнти значущості інструментальним або експертним методом.

Оскільки результати всіх вимірювань є випадковими величинами, то всякі математичні дії з ними здійснюють відповідно до правил обробки випадкової інформації. Але яким би шляхом не отримували значення показників якості продукції їх порівняння здійснюють завжди за шкалою інтервалів або за шкалою відносин.

Якість, як об'єкт вимірювання є багатовимірним і тому не може характеризуватися лише однією фізичною величиною або показником якості. Оскільки показники якості є величинами змінними в часі, то порівняння їх роблять з урахуванням цієї динаміки. Якщо якість змінюється в бік її підвищення, то для порівняння за шкалою інтервалів різницю між вихідним і порівнюємо з ним значенням показника якості беруть з позитивним знаком, а в протилежному разі - з негативним знаком. Метою визначення рівня якості виробів є розробка заходів щодо його підвищення та досягненню оптимального його значення. Рівень качества.віробів дає можливість оцінити перспективність продовження виробництва виробів і прийняття своєчасних рішень з припинення випуску виробів з недостатнім рівнем їх якості і заміни їх новими виробами. Нові вироби, які запускають у виробництво повинні бути на рівні кращих, які виготовляють передові підприємства і фірми.

Рівнем якості виробів називають відносну характеристику показників їх якості порівняно з аналогічними базовими показниками якості зразкових (еталонних) виробів. За зразкові або еталонні вироби для встановлення рівня якості беруть підібрані за спеціальною методикою вироби аналогічного призначення.

Кожен виробник виробів розробляє заходи для забезпечення якості виготовляються їм виробів на досягнутому світовому рівні їх якості.

Це забезпечує конкурентоспроможність і ефективність виробництва виробів.

Визначають рівень якості виробів за допомогою диференційного, комплексного та змішаного методів. За оптимальний приймають такий рівень якості виробів, при якому найближчі до базових показники їх якості отримують з найменшими витратами на виробництво виробів. Такий рівень якості виробів зумовлюється рівнем технології і наявної виробничої бази, доступністю та дешевизною матеріальних ресурсів, кваліфікацією кадрів, своєчасним використанням нових досягнень науки і техніки. Строки використання і збереження виробів встановлюють у відповідності з термінами їх морального старіння і рівня попиту на них.

Динамічне якість виробів - це показник, який встановлює залежність показників довговічності від факторів, що зумовлюють прискорення його вироблення (вібрацій, дисбалансів, пружних деформацій, низької точності виготовлення і тому подібне). Такі показники встановлюють на підставі експериментальних досліджень, або досвіду використання виробів у реальних умовах. Виробники виробів розробляють заходи безперервного покращення показників якості виробів і зменшення витрат на їх виготовлення. У промисловості безперервно вдосконалюють конструкції виробів, технологічні та виробничі процеси їх виготовлення і використання, вивчають можливість заміни використовуваних матеріалів і комплектуючих виробів новими, які мають більш високі показники використання, надійності, довговічності і кращі економічні показники якості. Ефективність роботи з підвищення рівня якості виробів часто зумовлюється недосконалістю методики і засобів визначення, як окремих показників якості, так і загального рівня якості виробів.

22. Створення стандартів серії ISO 9000. Міжнародна та європейська діяльність з стандартизації

Діяльність в галузі стандартизації прослідковується ще з древніх часів. Спочатку ці роботи проводились на основі приватної ініціативи.

Розвиток економічних зв'язків між країнами і розширення робіт із стандартизації в промислово розвинутих країнах вимагали їх координації. В зв'язку з цим були створені перші національні організації із стандартизації у Великобританії (1911 р.), Німеччині (1917 р.), Франції, США (1918 р.).

В 1926 р. була створена міжнародна федерація національних асоціацій із стандартизації - ISA, в склад якої ввійшло біля 20 національних організацій із стандартизації. Вона розробила понад 180 міжнародних рекомендацій із стандартизації, але з початком другої світової війни припинила свою діяльність.

В жовтні 1946 р. 25 країн під егідою ООН, створили Міжнародну оргнізацію із стандартизації ISO, яка успішно діє і тепер. Мета створення її була сформульована таким чином: “…сприяти успішному розвитку стандартизації у всьому світі”.

Стрімкий розвиток сертифікації сприяв тому, що у 1971 р. для розробки способів взаємного визнання національних і регіональних систем сертифікації та міжнародних знаків відповідності продукції вимогам стандартів та інших нормативних документів, в першу чергу - тих, що стосуються безпеки споживачів, охорони здоров'я населення і захисту навколишнього середовища, був створений Комітет Ради ISO - SERTICO, який в 1985 р. був реорганізований в Комітет Ради ISO з оцінки відповідності - САСКО.

У 1904 р. була створена міжнродна електротехнічна комісія - ІЕС, яка з 1946 р. разом з ISO і її комітетами проводить активну роботу із стандартизації. На першому етапі розроблялися настанови ISO/IEC із стандартизації, а в подальшому робота була спрямована на розробку стандартів з управління якістю і сертифікації. Результатом цієї роботи стало створення в1987 р. технічним комітетом ISO/TK 176 “Управління якістю і забезпечення якості” стандартів серії ISO 9000.

До європейських організацій, що займаються стандартизацією, відносяться: Європейський комітет з стандартизації - CEN, та Європейський комітет з стандартизації в електротехниці - CENELEC. Діяльність CEN у напрямку стандартизації систем якості знайшла своє відображення у створенні європейських стандартів EN 29001, EN 29002, EN 29003, які є аналогами стандартів ISO 9001, ISO 9002, ISO 9003. В європейських країнах, що входять до складу Європейського союзу, національні стандарти з систем якості створюють або бзпосередньо на базі стандартів ISO серії 9000, або посилаються на стандарти EN серії 29000. Після отримання незалежності Україна проводить активну політику інтеграції в міжнародні та європейські структури, співпрацюючи також з країнами СНД. 01.01.93 р. Україна прийнята в члени Міжнародної організації ISO, а 14.02.93 р. - в члени міжнародної електротехнічної комісії ІЕС, що дає їй право нарівні з іншими 90 країнами світу брати участь у діяльності більш як 1000 міжнародних робочих органів, технічних комітетів з стандартизації і використовувати в своїй роботі понад 12 тисяч міжнародних стандартів.

23. Загальна характеристика міжнародного стандарту ISO 15489

Стандартизація управління документацією дозволяє більш ефективно організувати роботу з документами у галузі управлінської діяльності. Стандартизація політики та процедур управління документацією забезпечує наявність належної уваги процесам ведення документації та збереженості всіх документів, а використання стандартної методики і процедур - більш швидкий і ефективний пошук документної інформації.

Стандарт стосується управління документами всіх видів та на всіх носіях, створених або отриманих організацією (державною і недержавною) в процесі її діяльності, а також фізичними особами (суб'єктами підприємницької діяльності), які зобов'язані створювати та використовувати документи. Він визначає обов'язки організації під час реалізації процесів документування, надає рекомендації щодо розроблення політики управління документацією в організації та пов'язаних з нею процедур, систем і процесів, а також щодо розроблення та впровадження систем документації. Управління документацією розглядається у міжнародному стандарті як частина системи управління якістю, що базується на вимогах стандартів ISO 9001 та ISO 14001. Стандарт ISO 15489 є викладом оптимальної методики управління документацією, яка призначена як для фахівців в галузі управління документацією, так і для спеціалістів з інших сфер діяльності, зокрема, розробників нових інформаційних програм і систем, щоб забезпечити відповідність цих програм та систем вимогам управління документацією. Загальний концептуальний характер стандарту робить його придатним для використання в будь-якій організації, незалежно від її статусу та напрямку діяльності, забезпечуючи при цьому сучасний підхід до управління документацією.

Стандарт складається з двох частин.

Частина 1 "Загальні положення" містить виклад загальних принципів управління документацією в державних і недержавних організаціях, що створюють документи.

Ці принципи полягають у визначенні й документальному оформленні:

§ основних правил та стандартів роботи з документами в організації (політика організації в сфері управління документацією);

§ повноважень та відповідальності працівників організації у роботі з документацією;

§ діловодних технологій і процедур. Крім того, управління документацією повинно включати створення та застосування спеціальних систем для управління документами, інтегрованих в загальну систему управління та управлінські процеси організації.

У цій частині також викладені загальні засади розроблення та впровадження систем документації, подано опис процесів управління документацією, наголошується на необхідності регулярного моніторингу відповідності цих процесів визначеним в організації правилам і стандартам та наявності постійної програми навчання роботі з документами.

Частина 2 "Методичні рекомендації" містить опис методики, що дозволяє реалізувати принципи управління документацією, описані у першій частині Стандарту.

Частина 1 призначена для використання менеджерами в організаціях, спеціалістами з управління документацією, інформацією та всіма іншими працівниками організації та фізичними особами (суб'єктами підприємницької діяльності), зобов'язаних створювати та використовувати документи у своїй діяльності.

Частина 2 призначена для використання спеціалістами з управління документацією та працівниками, до обов'язків яких входить управління документацією в організації. Частина 2 забезпечує єдину методологію застосування частини 1 стандарту у всіх організаціях, що прагнуть налагодити процес управління документацією відповідно до вимог ІSО. Крім того, розробники стандарту підкреслюють, що стандарт призначається і для вищого керівництва організацій.

У Стандарті, зокрема, визначена відповідальність організацій за створювані ними документи та раціональну роботу з ними. Основні правила роботи з документами ("політика") в організації повинні бути визначені та зафіксовані у документі, підписаному вищим керівництвом організації. Обов'язки повинні бути розподілені між усіма працівниками організації, які в процесі своєї діяльності створюють документи, та відображені в їхніх посадових інструкціях.

Сумісність та узгодженість двох частин стандарту показана у двох таблицях-додатках з перехресними посиланнями на статті цих частин. До кожної частини є алфавітний покажчик.

В умовах розвитку світової торгівлі організації, що застосовують даний стандарт, можуть бути впевненими у тому, що їх принципи та технології роботи з документами прийняті у всьому світі. Для організації, що працює у кількох країнах з особливими національними системами діловодства, новий стандарт допоможе створити єдину функціональну систему управління документацією. Стандарт схвалено Міжнародною радою архівів, яка рекомендувала його до застосування всім утворювачам документів - як державним, так і приватним.

24. Нормативна база діловодства в Україні

Нормативну базу діловодства України можна умовно розділити на декілька груп. Першу групу становлять закони, які регламентують загальні засади політики держави в галузі інформації взагалі та діловодства зокрема (закони України "Про інформацію", "Про державну таємницю"8, "Про Національний архівний фонд та архівні установи" 9, "Про електронні документи та електронний документообіг" 10, "Про електронний цифровий підпис, тощо). продукція якость стандартизація

Другу групу становлять правові акти з діловодства, що мають міжвідомчий характер. Це насамперед "Примірна інструкція з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади", затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 р. №1153, та "Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації", затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 348. До цієї групи також відносяться державні стандарти, що закріплюють класифікаційну схему управлінської документації та термінологію діловодства й архівної справи, визначають основні вимоги до систем документації, до оформлення документів.

Діловодство і архівна справа. Терміни і визначення: ДСТУ 2732:2004, Державний класифікатор управлінської документації: ДК 010-98, Державна уніфікована система документації. Основні положення: ДСТУ 3843-99. Третю групу складають різноманітні типові та примірні інструкції з діловодства конкретних органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, розроблені на основі Примірної інструкції та Інструкції з діловодства за зверненнями громадян. Окрему групу становлять нормативні акти, що регламентують спеціальне діловодство. Наприклад, у сфері юридичної діяльності Міністерство юстиції України затвердило Правила ведення нотаріального діловодства, Інструкцію з діловодства в районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділах державної виконавчої служби, Інструкцію з діловодства у відділах реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції 15. Закон України "Про судоустрій" регламентує організацію роботи щодо здійснення діловодства в судах.

Отже, нормативно-правові акти, що регулюють організацію діловодства в Україні, мають обмежені сфери застосування і стосуються або окремих питань роботи з документами та окремих груп документів, або певних видів установ, організацій, підприємств. Документи ж створюють всі без винятку юридичні особи. В інтересах як держави і суспільства в цілому, так і окремих громадян організувати управління документацією так, щоб ведення і зберігання службової документації відбувалося належним чином, за єдиними для всіх без винятку правилами. Крім того, економічні методи управління формують нові потреби фахівців та менеджерів у повній, оперативній та достовірній документованій інформації для прийняття кваліфікованих управлінських рішень.

Размещено на Allbest.ru

...