Організаційна структура та управління підприємством

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: «Організаційна структура та управління підприємством»

Виконав

Остапенко Олександр Олександрович

Науковий керівник

Карамаш Михайло Пилипович

Київ 2012

Анотація

управління право керівник колектив

В дипломній роботі розглянуто питання організаційної структури та управління підприємством на підставі чинного законодавства України, узагальнено подані практичні рекомендації щодо управління підприємством.

Перелік ключових слів: організаційна структура, підприємство, структурний підрозділ, філія, представництво, керівник, власник.

- сторінки, 39 використаних джерел.

Аннотация

В дипломной работе рассмотрены вопросы организационной структуры и управления предприятием на основании действующего законодательства Украины, обобщенно представлены практические рекомендации относительно управления предприятием.

Перечень ключевых слов: организационная структура, предприятие, структурное подразделение, филиал, представительство, руководитель, владелец. - страницы, 39 использованных источников.

Annotation

In diploma work reviewed questions of organizational structure and management on the basis of current legislation of Ukraine, generalized conceptual and practical recommendations for management.

List of keywords: organizational structure, enterprise, structural subdivision, affiliate, representative, manager, owner.

- pages, 39 sources used.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Правові основи створення, права та обов'язки елементів організаційної структури підприємства

1.1 Створення, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства

1.2 Особливості створення, права та обов'язки відокремлених підрозділів підприємства

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Правові основи управління підприємством, його структурними підрозділами

2.1 Система управління підприємством, роль власника та адміністрації підприємства в організації управління

2.2 Роль керівника та трудового колективу у здійсненні управління підприємством

2.3 Правові основи управління підприємством

Висновки до розділу 2

Загальні висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дипломної роботи обумовлена необхідністю розробки практичних рекомендацій щодо здійснення управління підприємством.

Соціально-економічна ситуація, що склалася в Україні в результаті економічних реформ, характеризується спадом виробництва в багатьох галузях промисловості. На думку вчених, треба чітко розрізняти питання про необхідність економічної реформи, її логіки й етапів з одного боку, і питання про стратегію і тактику її здійснення з іншого.

Перехід нашої країни до ринкових відносин спонукає вчених і практиків до найретельнішого вивчення досвіду управління фірмами та підприємствами економічно розвинених країн, до пошуку шляхів та засобів, які дали б змогу забезпечити стабільно високий рівень добробуту населення. Таке вивчення передбачає не сліпе копіювання системи взаємовідносин у процесі виробництва і управління, а відбір вирішальних моментів, що впливають на ефект виробничої та управлінської діяльності.

Багато які вітчизняні вчені (Н. Чумаченко, А. Аміша, В. Черняк, Ю. Бажал, В. Ревенко, Ф. Євдокимов та інші) в своїх роботах неодноразово зазначають, що економічна криза в Україні багато в чому зумовлена тим, що процес трансформації в ринкові форми відбувається в економічно неефективних структурах.

Важливість даного питання підкреслюється також в роботах С. Глазьева, С. Леонтьева, А. Курочкіна, А. Семенова, С. Кузнецова, В. Амбросова, Т. Марсніча, А. Каммеля та інших.

Саме тому мною була обрана для дослідження тема «Організаційна структура та управління підприємством», адже дана тема є актуальною для кожної організації.

Чинний Господарський кодекс України визначає, що підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

У господарському законодавстві (ст. 64 ГКУ) вперше закріплено організаційну структуру підприємства.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється ГК та іншими законами.

Згідно зі ст. 65 ГК управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства, з яким укладається договір (контракт).

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори (ЗУ від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди»).

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог ГКУ, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

У дипломній роботі обгрунтовано вибір теми дослідження, доведено її актуальність. Також наведена характеристика предметної області.

У роботі наведені результати дослідження предметної області: організаційна структура та управління підприємством, описана інформаційна система предметної області (характеристика організаційної структури підприємства).

Метою дипломної роботи є удосконалення правового забезпечення управління підприємством.

Завдання дипломного дослідження спрямовуються на досягнення названої мети і включають в себе аналіз поняття і ознак організаційної структури та управління підприємством.

Об'єктом дослідження є правовідносини у сфері організації діяльності підприємства.

Предметом дослідження є правовідносини у сфері організації та управління підприємством.

Методи наукового дослідження. При підготовки дипломної роботи використовувалися загальнонаукові і спеціальні методи:

§ логічного і історичного аналізу;

§ причинно-наслідкового та функціонального аналізу

§ системного підходу;

Теоретичною основою дипломної роботи стали роботи сучасних вітчизняних і закордонних фахівців із питань організаційної структури та управління підприємством а також чинне законодавство України.

Джерела написання дипломної роботи включають в себе Конституцію України, Закони України, підзаконні акти, праці науковців з даного питання.

Розділ 1. Правові основи створення, права та обов'язки елементів організаційної структури підприємства

1.1 Створення, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства

Чинний Господарський кодекс України визначає, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). [2]

Структурним підрозділом підприємства є така його ланка, яка має відособлені, чітко визначені функції у виробничому процесі, відмінні від функцій інших ланок, і в силу цього входить у ціле як організаційно відособлена від інших підрозділів частина підприємства.

Внутрішньогосподарський статус структурних підрозділів підприємства, їх функції, права й обов'язки визначаються локальними нормативно-правовими актами підприємства - положеннями про них, що зазвичай затверджуються органами управління самого підприємства в порядку, передбаченому установчими документами, статутом. [3]

Застосування цих положень покликано сприяти зміцненню виробничої, господарської і фінансової дисципліни, підвищенню відповідальності за доручену ділянку роботи, ліквідації паралелізму і дублювання в роботі.

Положення про структурні підрозділи створюють правову основу для правильного й об'єктивного застосування заходів дисциплінарного і майнового впливу на посадових осіб, винних у порушеннях обов'язків, покладених на них Положенням. Компетенція внутрішніх структурних підрозділів підприємства дістає вияв у їх правах і обов'язках по організації виробничого процесу і правових відносин, що випливають з них, між ланками підприємства і між даним підрозділом і підприємством у цілому.

Структурними підрозділами апарату управління вважають адміністративно відокремлену його частину, що виконує одну чи кілька функцій або частину функцій управління. Структура апарату управління характеризує склад і взаємозв'язок його підрозділів та окремих посадових осіб. Отже, структура апарату управління підприємством дає уявлення про його підрозділи, служби й окремих посадових осіб, їхню спеціалізацію, підпорядкованість і взаємозв'язок по вертикалі та горизонталі. [13]

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

До ланок управління належать структурні підрозділи, а також окремі фахівці, які виконують відповідні функції управління або частину їх. До ланок управління належать і менеджери, які здійснюють регулювання і координацію діяльності кількох структурних підрозділів. Щаблі управління характеризують послідовність підпорядкування одних ланок управління іншим знизу доверху. На основі інформації, що надходить, менеджерами на кожному щаблі управління приймаються рішення, які конкретизуються і доводяться до ланок, що стоять нижче. [11]

Формування структури підрозділів означає, що організація групує своїх працівників за відділами, секторами й т.ін., котрі потім об'єднуються в більші структурні одиниці, що є необхідним для реалізації її мети.

При створенні системи підрозділів необхідно визначити їх склад, розміри. Основою формування підрозділу є ініціатива власника (власників) та зацікавленість працівників у самостійності й одержанні максимальних результатів діяльності. Самостійність підрозділів забезпечується насамперед закріпленням за ними необхідних засобів виробництва та землі, а також правом самостійно розпоряджатися частиною амортизаційного фонду і прибутку, та правом при формуванні виробничої програми оперативно враховувати потреби ринку. [19]

Існують різні підходи при формуванні підрозділів. Вони можуть функціонувати як цілі галузі, цехи, комплексні бригади, ланки, невеликі групи працівників із закріпленням за ними окремих культур, тваринницьких приміщень та ін. Усередині великих первинних колективів можуть створюватися ланки за професійними ознаками.

Відносини між засновниками підприємства і підрозділами можуть базуватися на основі оренди або суборенди. [27]

При цьому між засновниками підприємства (адміністрацією) та колективом працівників, які беруть в оренду землю і засоби виробництва (або вони передаються на інших умовах), укладається договір. В договорі певна кількість осіб бере в оренду у засновників підприємства землю чи засоби виробництва, зобов'язуючись використовувати їх для виробництва встановленого договором обсягу продукції при відповідному ліміті затрат.

Засновники також зобов'язуються забезпечити орендарів ресурсами, обіговими коштами та маркетинговими послугами. Підрозділам надається право самостійно вирішувати питання кількісного складу, визначення внутрішньої структури виробництва, розподілу обов'язків, регулювання економічних відносин, організації взаємовідносин з іншими підрозділами та ін.

Необхідно дотримуватись наступних вимог:

* відносини в підрядних колективах будуються на добровільних засадах і принципах купівлі-продажу продукції та ресурсів, створення реальних економічних умов для забезпечення економічної самостійності підрозділів;

* перехід на плановану роботу підрядного колективу знизу, тобто на принцип самопланування, бізнес-план підприємства складається із бізнес-планів підрядних підрозділів;

* збереження виробничо-технічних зв'язків між структурними підрозділами підприємства, розширення їх на договірній основі з іншими підприємствами. [14]

Організаційна самостійність підрозділів передбачає надання їм права вирішення питань щодо формування, визначення робочого й технологічного складу, розподілу заробітку, організації виробництва, зарахування і звільнення працівників. [13]

Процес організації підрозділів включає ряд етапів:

підготовчий (навчання кадрів, проведення організаційних зборів у колективах, вивчення передового досвіду, ознайомлення з методами роботи трудових колективів);

організаційний (розроблення виробничої програми підрозділу, договірних відносин, обґрунтування чисельності працівників, визначення потреби в технічних засобах та інших ресурсах, підготовка статуту, розрахунок валового доходу);

заключний (прийняття рішення про організацію внутрішньогосподарських підрозділів, вибори органів управління, укладання договорів, затвердження форм обліку і звітності, відкриття розрахункових рахунків). [16]

До початку організації підрозділів доцільно розробити робочий план, в якому передбачити питання складання виробничої програми, визначення напряму економічних взаємовідносин, розрахунок внутрішньогосподарських цін, орендної плати, оплати послуг, застосування економічних санкцій та ін. Формування підрозділів починаються з роз'яснювальної роботи, навчання кадрів різних рівнів, визначення ролі і місця спеціалістів підприємства в нових організаційних формуваннях. Крім того проводиться аналіз господарської діяльності підприємства і всіх його підрозділів. На основі виробничої програми формують чисельний склад підрозділу, визначають потрібну кількість технічних засобів, інших матеріальних ресурсів тощо. [21]

Це дозволяє обчислити госпрозрахунковий дохід по кожному підрозділу колективу, нормативи відрахувань на загальновиробничі і загальногосподарські витрати, а також на формування загальногосподарського прибутку. Організаційні, правові й економічні основи нового методу господарювання закріплюються у відповідних Положеннях. [14]

У підприємстві важливо створити систему взаємопов'язаних економічних інтересів для всіх підрозділів, при необхідності провести реорганізацію існуючої організаційної структури.

Враховуючи перетворення, що відбуваються у підприємстві, докорінно змінюються функції керівника підприємства (виконавчого директора) та головних спеціалістів. Тепер для них основними є не командно-розпорядчі функції, а координація, налагодження економічного механізму структурних підрозділів та підприємства в цілому. [18]

В останні роки, у зв'язку з тим, що державна форма власності в економіці перестає домінувати, тверда регламентація структури і штатів підприємства за допомогою законодавчого затвердження типових відходить у минуле. Тепер кожне підприємство, з урахуванням волі власника, виходячи з належного підприємству майна, вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, штатний розклад і чисельність працівників.

У той же час щодо державних (у т.ч. казенних), комунальних підприємств статтями глави 8 ГКУ допускається регулювання особливостей їх діяльності законами про державні (комунальні) підприємства, що ще мають бути прийняті. [10]

Вищезгадані структурні підрозділи, не будучи юридичними особами, функціонують на підставі не статуту, а індивідуальних положень, затверджених керівництвом підприємства.

Положення про структурні підрозділи створюють правову основу для правильного й об'єктивного застосування заходів дисциплінарного і майнового впливу на посадових осіб, винних у порушеннях обов'язків, покладених на них Положенням. Компетенція внутрішніх структурних підрозділів підприємства дістає вияв у їх правах і обов'язках по організації виробничого процесу і правових відносин, що випливають з них, між ланками підприємства і між даним підрозділом і підприємством у цілому.

Проект положення про структурний підрозділ складає керівник цього підрозділу або інший працівник підрозділу за дорученням керівника. Фахівці кадрової та діловодної служб підприємства мають надавати методичну допомогу працівникам, яким доручено розроблення положень про структурні підрозділи.

Положення оформлюють на загальному бланку підприємства, або на бланку відповідного структурного підрозділу, або на чистих аркушах паперу формату А4. [15]

Реквізитами положення про структурний підрозділ є:

-- назва підприємства;

-- назва структурного підрозділу;

-- назва виду документа (Положення);

-- дата документа;

-- реєстраційний індекс документа;

-- місце складання документа;

-- гриф затвердження документа;

-- заголовок до тексту документа;

-- текст документа;

-- підпис;

-- візи документа. [6]

Під час складення і оформлення положення про структурний підрозділ слід мати на увазі, що:

-- для оформлення цього документа на бланку доцільно використовувати бланки з кутовим розташуванням постійних реквізитів. Це пов'язано з тим, що гриф затвердження має бути розташований вище реквізиту «Назва виду документа», тому що затверджується сам документ, а не лише його текст. На поздовжніх бланках зробити це практично неможливо через відсутність вільного місця для грифу затвердження у правому верхньому куті бланка;

-- назва виду документа (Положення) може поєднуватися із заголовком до тексту документа -- «про структурний підрозділ», наприклад: Положення про департамент підтримки бізнесу; Положення про адміністративно-господарський відділ; Положення про сектор юридичного забезпечення;

-- положення про структурний підрозділ затверджується наказом керівника підприємства або безпосередньо керівником підприємства, тому в цьому документі обов'язково оформлюють відповідний гриф затвердження.

-- дату і реєстраційний індекс положення про структурний підрозділ проставляють у день його затвердження;

-- текст положення складається із розділів, кожний з яких може бути поділено на підрозділи, пункти та підпункти, котрі нумерують арабськими цифрами;

-- підписує положення про структурний підрозділ керівник цього підрозділу;

-- візують положення про структурний підрозділ заінтересовані посадові особи (найчастіше -- заступник керівника підприємства, що відповідає за напрями діяльності цього структурного підрозділу, керівники юридичної, кадрової та фінансової служб підприємства).

Проект положення підписується керівником структурного підрозділу (членами робочої групи), погоджується із заступником керівника підприємства відповідного напрямку роботи, керівниками структурних підрозділів або посадовими особами, з якими взаємодіє цей підрозділ, та затверджується керівником підприємства в порядку, встановленому для затвердження нормативних документів (грифом «Затверджую»). [15]

Після затвердження один примірник положення про структурний підрозділ зберігається в керівника підрозділу, другий -- у кадровій службі.

Положення про структурні підрозділи тих підприємств, установ, організацій, документи яких надходять до державних архівів, зберігаються постійно, а тих, документи яких не надходять до державних архівів, -- три роки після заміни новими. [6]

У разі перерозподілу функцій між структурними підрозділами у зв'язку з реорганізацією (зміною структури) підприємства зміни (доповнення) до положення про структурний підрозділ може бути внесено тільки наказом керівника підприємства.

Положення про структурний підрозділ замінюється та заново затверджується в разі зміни назви підприємства або підрозділу. [15]

Текст положення про структурний підрозділ зазвичай включає такі розділи:

1. Загальні положення

2. Основні завдання

3. Функції

4. Права та обов'язки

5. Керівництво

6. Організація роботи

7. Взаємодія (службові зв'язки) з іншими структурними підрозділами

У розділі «Загальні положення» зазначають повну назву структурного підрозділу, його місце в організаційній структурі, ступінь самостійності, підпорядкування -- органу управління або посадовій особі підприємства, наприклад, одному із заступників керівника підприємства. У цьому розділі наводиться перелік основних нормативно-правових актів, якими структурний підрозділ керується у своїй діяльності, зазначається його внутрішня структура (наявність секторів, груп). У цьому розділі можна зазначити, що структурний підрозділ має бланк і печатку. У розділі не зазначають кваліфікаційних вимог до керівника структурного підрозділу, оскільки вони обумовлюються його посадовою інструкцією. [6]

У розділі «Основні завдання» узагальнено формулюються завдання (напрямки діяльності) цього структурного підрозділу.

Розділ «Функції» є основним у положенні і має містити всебічну характеристику діяльності цього структурного підрозділу, докладний перелік усіх функцій, які повинні забезпечувати вирішення його основних завдань, ступінь його самостійності у вирішенні тих чи інших питань, пов'язаних із виконанням основних завдань (забезпеченням напрямків діяльності). [6]

У розділі «Права та обов'язки» перелічують права, надані структурному підрозділу для реалізації покладених на нього функцій. При зазначенні прав важливо підкреслити, що вони відповідають чинному законодавству, яке регламентує внутрішню діяльність підприємства. У другій частині цього розділу йдеться про обов'язки структурного підрозділу. Допускається деталізація цього розділу, виходячи з пунктів обов'язків з урахуванням особливостей роботи структурного підрозділу.

Розділ «Керівництво» містить назву посади керівника підрозділу, вимоги до рівня його освіти та стажу роботи. Якщо посадові обов'язки керівників структурних підрозділів на відповідному підприємстві не регламентуються окремими документами (посадовими інструкціями), то в цьому розділі описують компетенцію керівника, його права і обов'язки. До них, як правило, належить функція координації діяльності структурного підрозділу, планування роботи, контролю за роботою працівників, удосконалення організаційної структури, участь у розробленні нормативно-методичного забезпечення тощо. [6]

Щоб розмежувати права підрозділу та його керівника в розділі зазначають персональні права керівника, зокрема: право встановлювати коло відповідальності своїх заступників, затверджувати і підписувати документи, видавати розпорядження з певних питань, призначати і звільняти працівників підрозділу (або представляти документи для цих процедур), вживати заходів щодо заохочення або стягнення тощо. [6]

Крім того, у розділі «Керівництво» називають основні позиції, за якими керівник несе персональну відповідальність: за виконання завдань структурного підрозділу, за стан документації, її відповідність вимогам нормативно-правових актів, стандартів, вірогідність інформації, її нерозголошення, організацію роботи підрозділу, роботу з кадрами, а також за невиконання завдань, покладених на керівника цим положенням.

У розділі «Організація роботи» відповідно викладають порядок організації роботи у структурному підрозділі. [6]

У розділі «Взаємодія (службові зв'язки) з іншими структурними підрозділами» визначаються взаємозв'язки структурного підрозділу у процесі здійснення його діяльності, зокрема щодо отримання (надання) інформації, погодження документів, спільного виконання роботи і т.д., взаємні зобов'язання, подається характеристика вхідної і вихідної документації (планової, звітної, аналітичної тощо), періодичність її подання, назви підрозділів, які надають і одержують цю інформацію, визначається коло службових взаємовідносин структурного підрозділу з іншими підрозділами підприємства, а також сторонніми організаціями з питань, які належать до його компетенції. [6]

Положення підписує посадова особа, яка є його безпосереднім розробником (наприклад, начальник відділу), візує юридична служба (юрист), затверджує керівник підприємства.

Положення набуває чинності з моменту його затвердження.

Згідно з вимогами чинного законодавства і на основі Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (далі -- Довідник), з урахуванням особливостей штатного розпису, а також за наявності положень про структурні підрозділи власник підприємства або уповноважений ним орган розробляє і затверджує посадові інструкції. [15]

У разі потреби розробляються робочі інструкції для технічних робітників і службовців.

Посадові (робочі) інструкції розробляються, погоджуються і затверджуються в тому самому порядку, що й положення про структурний підрозділ.

Посадові інструкції мають статус нормативного документа, вони чітко визначають вимоги до конкретних посадових осіб, забезпечують раціональний розподіл обов'язків між працівниками, уможливлюють об'єктивне оцінювання їхньої діяльності і є нормативною основою для застосування до них заходів впливу. [6]

Вимоги посадових інструкцій враховують під час прийняття (наймання) працівників на роботу, їхньої атестації, притягнення до дисциплінарної відповідальності у разі невиконання або неналежного виконання обов'язків, порушення правил внутрішнього трудового розпорядку тощо.

Під час розроблення посадових (робочих) інструкцій має бути забезпечено єдиний підхід до викладення змісту, структури розділів, побудови і послідовності їх розташування. Посадові (робочі) інструкції мають містити повний перелік завдань та обов'язків, повноважень, відповідальності, зокрема щодо охорони праці, безпечного ведення робіт та екологічної безпеки, у разі потреби -- відповідні пояснення. Усі терміни мають бути чітко визначені.

У заголовку посадової (робочої) інструкції зазначається назва посади (професії), що має відповідати професійній назві роботи чинного Класифікатора професій ДК 003:2005. [6]

Якщо структура відповідного підрозділу передбачає кілька однакових посад, до назви конкретної посади можуть бути додані уточнювальні (похідні) слова, котрі відображають напрямок діяльності (спеціалізацію), наприклад: «Провідний економіст», «Старший інспектор», «Перший помічник прокурора», або зазначають категорію «Інженер з підготовки кадрів І категорії». [6]

Прізвище, ім'я, по батькові працівника в заголовку посадової інструкції не зазначаються.

Посадові інструкції складаються з розділів: «Загальні положення», «Завдання та обов'язки», «Права», «Відповідальність», «Повинен знати», «Кваліфікаційні вимоги», «Взаємовідносини (зв'язки) за професією, посадою». [6]

У робочих інструкціях розділів «Загальні положення», «Взаємовідносини (зв'язки) за професією» може й не бути.

Розділ «Загальні положення» має містити дані про категорію працівника, порядок його прийняття та звільнення з посади, підпорядкування, перелік документів, якими працівник повинен керуватися у своїй роботі, тощо.

За потреби в розділі зазначається, що працівник є посадовою особою з ненормованим робочим днем або на працівника покладається матеріальна відповідальність (у випадках, передбачених чинним законодавством).

Розділ «Завдання та обов'язки» розкриває зміст робіт, які повинен виконувати працівник. Під час його складання використовують кваліфікаційну характеристику, що міститься в Довіднику. У робочій інструкції цей розділ має містити характеристику робочого місця.

Водночас, оскільки кваліфікаційні характеристики за Довідником містять лише основні або типові завдання та обов'язки, посадові (робочі) інструкції можна доповнювати роботами, передбаченими статутами, регламентами, технологічними картами, інструкціями та іншими нормативними документами підприємства.

У розділі «Права» визначаються делеговані працівникові права, за допомогою яких забезпечується виконання покладених на нього завдань та обов'язків. [6]

На практиці:

а) керівник має право: вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи структурного підрозділу; за дорученням керівника підприємства чи заступника керівника з відповідного напрямку роботи представляти в межах компетенції від імені підприємства структурний підрозділ на інших підприємствах, в установах, організаціях, органах державної влади; брати участь у нарадах, семінарах, конференціях та проводити їх з питань, що належать до компетенції структурного підрозділу; вносити пропозиції щодо переведення працівників, їх морального і матеріального заохочення, застосування до них заходів дисциплінарного впливу тощо;

б) працівник має право: за дорученням керівника структурного підрозділу представляти від імені підприємства структурний підрозділ на інших підприємствах, в установах, організаціях, органах державної влади з питань, що належать до компетенції підрозділу; вирішувати з керівниками структурних підрозділів підприємства питання, покладені на працівника посадовою інструкцією; брати участь у колегіальному вирішенні питань діяльності структурного підрозділу, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи на дорученій ділянці тощо. [15]

Розділ «Відповідальність» обумовлює особисту відповідальність працівника за виконання посадових обов'язків (робіт). При цьому керівник структурного підрозділу, крім зазначеного, несе персональну відповідальність за наслідки прийнятих ним рішень, що виходять за межі його повноважень, визначених чинним законодавством, статутом підприємства, іншими нормативно-правовими актами, а також за використання майна та коштів підприємства у власних інтересах або в інтересах, протилежних інтересам власника підприємства.

Розділ «Повинен знати» обумовлює вимоги до знань, умінь, майстерності працівника, передбачені Довідником, а також додаткові вимоги з урахуванням специфіки діяльності підприємства.

Розділ «Кваліфікаційні вимоги» має містити норми кваліфікаційної характеристики за Довідником. У разі потреби ці норми можуть бути підвищені (розширені).

Розділ «Взаємовідносини (зв'язки) за посадою (професією)» розкриває взаємовідносини (зв'язки) працівника з іншими працівниками підрозділу (інших підрозділів), умови заміщення в разі відсутності тощо.

Посадова (робоча) інструкція є постійно діючим нормативним документом. До неї можуть вноситися доповнення або зміни (у разі перерозподілу обов'язків, скорочення штату та в інших випадках), але лише на підставі наказу, з яким працівника, що обіймає посаду, потрібно ознайомити не пізніше як за два місяці до внесення зазначених змін (доповнень). [6]

У разі зміни назви підприємства, підрозділу, посади до посадової інструкції вносять відповідні зміни і знову затверджують її.

Оригінал затвердженої посадової інструкції зберігається в кадровій службі (у посадової особи, яка виконує її функції). Копії посадової інструкції, засвідченої в установленому порядку, видаються працівникові та керівнику відповідного структурного підрозділу.

Ознайомлення працівника з посадовою інструкцією здійснюється в порядку, встановленому на підприємстві. Зазвичай він ставить підпис у журналі ознайомлення працівників з нормативними документами підприємства або в листку ознайомлення з посадовою інструкцією, який долучають до інструкції.

Посадові (робочі) інструкції зберігаються за місцем затвердження постійно, в інших організаціях, установах, підприємствах -- три роки після заміни новими. [6]

1.2 Особливості створення, права та обов'язки відокремлених підрозділів підприємства

Основною і найбільш очікуваною в усіх відношеннях метою провадження господарської діяльності є отримання прибутку. Тому розширення сфери бізнесу саме у територіальному розумінні, неодмінно змусить замислитись над питанням створення осередків вашої структури на іншій території. Отже, слід розібратися із формами реалізації таких планів.

Приміром, якщо існує юридична особа, зареєстрована на території міста Києва, якій необхідно забезпечити присутність і на території інших областей України, то зробити це можна декількома способами:

1) зареєструвати філію на території регіону, у якому необхідно забезпечити присутність;

2) зареєструвати представництво на території регіону, у якому необхідно забезпечити присутність;

3) зареєструвати нову юридичну особу на території регіону, у якому необхідно забезпечити присутність;

4) зареєструвати дочірнє підприємство (юридичну особу) на території регіону, у якому необхідно забезпечити присутність.

Оптимальний варіант для розширення бізнесу необхідно обирати з урахуванням конкретних потреб, завдань та ресурсів замовника. [19]

Згідно з положеннями ст. 95 Цивільного Кодексу України, як філія, так і представництво, не є юридичними особами (але разом із цим мають свій власний код у ЄДРПОУ), діють на підставі положення, затвердженого юридичною особою (як правило, вищим органом юридичної особи - загальними зборами засновників (учасників)), і можуть наділятися певним майном для виконання своїх функцій. І філії і представництва можуть мати свої печатки та штампи. [4]

Обов'язковими елементами, які повинне містити положення про філію або представництво, є дані про місцезнаходження, цілі і завдання, функції, органи управління і їх компетенцію, порядок ліквідації.

Оскільки відокремлені підрозділи не є самостійними суб'єктами господарсько-правових відносин, то від юридичної особи, що їх створила їм передається майно, яке відображається на окремому балансі.

Чинний Цивільний кодекс України дає наступні визначення цих понять, а саме (ст. 95 Цивільного кодексу України):

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. [4]

Незважаючи на схожість цих понять і наявність у них спільних ознак, вони суттєво відрізняються.

Беручи за основу законодавче визначення, спільними ознаками як для філій, так і для представництв є те, що вони існують відокремлено від юридичної особи, підпорядковані у своїй господарській діяльності інтересам і цілям юридичної особи, знаходяться поза межами юридичної особи.

Основна і найбільш суттєва відмінність між цими відокремленими підрозділами полягає у функціях, які покладаються на них юридичною особою.

Філії створюються з метою виконання ними усіх або частини функцій юридичної особи, наприклад, провадження виробничої діяльності - філії заводів, надання фінансових послуг - філії банків, надання послуг у сфері освіти - філії учбових закладів тощо.

Основним завданням представництв як відокремлених підрозділів юридичної особи є саме представництво і захист інтересів юридичної особи. Важливим моментом є те, що це в жодному випадку не судовий захист. [19]

Згідно Цивільного кодексу України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Так само як і філія представництво не є юридичною особою, відрізняється від філії тим, що здійснює тільки представництво і захист інтересів юридичної особи і не виконує ніяких інших функцій.

Аналогічно діє на підставі положення, виданого затвердженим юридичною особою. Управляється, взагалі власником, тобто юридичною особою, представництво якої здійснює та безпосередньо керівником, який призначається юридичною особою і діє на підставі довіреності.

З цього випливає, що відокремлені підрозділи не мають тих ознак юридичної особи, які надавали б їм можливість бути самостійними суб'єктами господарювання і відповідно нести відповідальність у випадку невиконання зобов'язань за укладеними угодами. [4]

Оскільки філії і представництва не є юридичними особами, то відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не потребують державної реєстрації. [8]

Суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний повідомити про створення та ліквідацію зазначених підрозділів за місцем своєї державної реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності.

Філії, представництва, відділення й інші відокремлені підрозділи (які не є юридичними особами) можуть створюватися підприємствами за своїм розсудом. Обов'язковою умовою їх створення є узгодження питання про їх розміщення з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому порядку [5], [7].

Створення філії або представництва є однією з форм територіального розширення бізнесу (тобто господарської та/або підприємницької діяльності).

Відмінністю філії від представництва є те, що філія може виконувати всі функції юридичної особи (тобто виконувати роботи, надавати послуги і т.д. у повному обсязі) або певну їх частину, у той час як функції представництва зводяться лише до виконання представницьких функцій від імені юридичної особи (наприклад, підписання договорів від імені юридичної особи, але не їх виконання) і захисту інтересів юридичної особи (наприклад, у судах або інших органах). [10]

Відповідно, якщо через відокремлений підрозділ, приміром, передбачається надавати послуги та/або виконувати роботи на території іншого регіону, то для цих цілей необхідно створити філію, а не представництво, тому що виходячи з положень Цивільного Кодексу України, представництво не має права надавати послуги та/або виконувати роботи (така діяльність за аналогією з юридичною особою з погляду законодавства буде вважається "нестатутною" або іншими словами такою, що суперечить положенням чинного законодавства, що в решті решт може створити певні труднощі та проблеми). Разом із цим, у даний час на практиці можна спостерігати, що, незважаючи на викладене вище, як філії, так і представництва, здійснюють ті самі функції (тобто представництва по суті часто виконують і ті функції, які вони з погляду законодавства виконувати не мають права). [39]

Позитивні моменти:

- відокремлений підрозділ (філія, представництво) юридичної особи є повністю підконтрольним юридичній особі та залежним від юридичної особи, діє від імені та в інтересах юридичної особи, набуває прав та обов'язків для юридичної особи. Відповідно, у цьому випадку ризик виходу даної одиниці з-під контролю головної юридичної особи є мінімальним; [12]

- від імені відокремленого підрозділу (філії, представництва) діє його керівник, що призначається юридичною особою та діє насамперед на підставі довіреності, виданої юридичною особою. Якщо керівник філії вийде за межі повноважень, наданих йому довіреністю, то, згідно положень Цивільного Кодексу України, такі його дії не будуть створювати для юридичної особи ні прав, ні обов'язків (якщо тільки юридична особа в подальшому фактично не схвалить та не прийме такі дії). Діючи з перевищенням повноважень, повірений фактично набуває прав та обов'язків для себе, а не для довірителя (тобто в нашому випадку юридичної особи);

- відокремлений підрозділ (філія, представництво) може мати рахунки у банківських установах (банках), разом із цим, якщо юридичній особі потрібно повністю контролювати діяльність відокремленого підрозділу (філії, представництва), можна заборонити такому відокремленому підрозділу відкривати рахунку в банках, замість цього, кошти, отримані в результаті діяльності відокремленого підрозділу, будуть повністю надходити на розрахунковий (банківський) рахунок юридичної особи, а необхідні витрати філії - будуть оплачуватися юридичною особою зі свого рахунку. У такий спосіб юридична особа може практично повністю контролювати всю діяльність своїх відокремлених підрозділів (філій, представництв) і фактично виключити будь-яку можливість нецільового використання коштів своїм відокремленим підрозділом (філією, представництвом);

- створення (реєстрація) та припинення (ліквідація) відокремленого підрозділу (філії, представництва) здійснюється у державних органах за місцем реєстрації юридичної особи; це означає, що, приміром, якщо "материнську" юридичну особу зареєстровано в місті Харкові і їй необхідно створити відокремлений підрозділ (філію, представництво) на території Києва - всі реєстраційні дії здійснюються у відповідних державних органах міста Харкова, а не Києва (реєстраційна палата, податкова інспекція, МВС - одержання дозволу на виготовлення печатки, фонди обов'язкового державного соціального страхування, управління статистики). На практиці це означає, що реєстраційні дії, такі, наприклад, як зміна керівника відокремленого підрозділу, зміна виду діяльності і т.п. - можна здійснити за місцем реєстрації юридичної особи, швидше та дешевше, ніж змінити, приміром, керівника самостійної "дочірньої" юридичної особи в іншому регіоні; [12]

- процес створення (реєстрації) та припинення (ліквідації) відокремленого підрозділу (філії, представництва) юридичної особи є дещо простішим та дешевшим, ніж створення та ліквідація самостійної юридичної особи. Проте, для створення відокремленого підрозділу (філії, представництва) все одно потрібно підготувати пакет необхідних документів (положення про філію (представництво), протокол (рішення) про його створення, призначення керівника, довіреність, реєстраційні форми і т.д.);

- якщо діяльність, що здійснюється "материнською" юридичною особою, підлягає ліцензуванню, а відокремлений підрозділ юридичної особи (як правило, філія) буде здійснювати таку ж діяльність, у ряді випадків, філії можуть здійснювати свою діяльність, якщо така підлягає ліцензуванню, використовуючи копію ліцензії "материнської" юридичної особи (тобто менші додаткові видатки на одержання копії ліцензії, ніж видатки, необхідні для одержання нової ліцензії на нову юридичну особу). [12]

Негативні моменти:

- відокремлений підрозділ юридичної особи (філія, представництво) не є самостійною юридичною особою, відповідно, він не може самостійно дублювати функції "материнської" юридичної особи при виникненні проблем, що перешкоджають здійсненню діяльності безпосередньо юридичною особою.

Умовні переваги та недоліки (залежно від специфіки діяльності "материнської" юридичної особи зазначені тут особливості можуть бути як перевагами, так і недоліками):

- якщо ліквідується "материнська" юридична особа, то разом з нею ліквідуються і його відокремлені підрозділи (філії, представництва), оскільки вони не можуть існувати без юридичної особи; [12]

- зазвичай, з фінансової точки зору відокремлений підрозділ (філія, представництво) юридичної особи не є незалежним від "головного" (або материнського) підприємства та, відповідно, у випадку негативних результатів фінансово-господарської діяльності такого відокремленого підрозділу (філії, представництва) юридичної особи, такі "негативні" результати повною мірою відіб'ються на фінансово-господарській діяльності "материнської" компанії; але з іншого боку, прибуток, отриманий відокремленим підрозділом (філією, представництвом) юридичної особи може без розриву у часі перейти в розпорядження "материнської" юридичної особи;

- при створенні відокремленого підрозділу (філії, представництва) його назва буде вказувати на його приналежність до "материнської" юридичної особи. Якщо назва "материнської" юридичної особи є відомою і має певний позитивний імідж - це може бути плюсом. [12]

Процедура відкриття відокремленого підрозділу підприємства складається з двох етапів:

1) Реєстраційні дії по місцю знаходження головного підприємства:

- внесення відповідної інформації про створення відособленого підрозділу в Державний реєстр;

- постановка на облік в управлінні статистики;

- оформлення дозволу і виготовлення печатки.

2) Реєстраційні дії по місцю знаходження відособленого підрозділу:

- постановка на облік в ДПІ;

- постановка на облік у фондах соціального страхування. [25]

Необхідні документи:

- Статут (копія, завірена печаткою підприємства та підписом керівника);

- Свідоцтво про державну реєстрацію (копія, завірена печаткою підприємства та підписом керівника);

- Довідка статистики (копія, завірена печаткою підприємства та підписом керівника);

- Довідка 4-ОПП (копія, завірена печаткою підприємства та підписом керівника);

- Рішення про створення представництва (оригінал, завірений печаткою підприємства та підписом керівника);

- Нотаріально завірена Довіреність на керівника представництва;

- Договір оренди на місцезнаходження представництва (копія, завірена печаткою підприємства та підписом керівника);

- Положення про філію;

- Доручення на представника. [6]

Насамперед створення філії починається з прийняття рішення про її створення. Це рішення ухвалює орган управління юридичної особи, уповноважений на це статутом. Так, відповідно до ст. 41 Закону «Про господарські товариства» повноваження щодо створення філій та затвердження положення про них належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів акціонерного товариства і не можуть передаватися іншим органам товариства. [9]

Щодо товариств з обмеженою відповідальністю, то відповідно до статей 41 і 59 Закону «Про господарські товариства» питання щодо створення філій, а також затвердження положень про них належить до виключної компетенції зборів учасників товариств з обмеженою відповідальністю. [24]

Рішення про створення філії оформлюється протоколом або наказом (розпорядженням) засновника. Як правило, протоколом (наказом) затверджується положення про філію та призначається її керівник тощо. При цьому керівники філій діють на підставі виданої юридичною особою довіреності. [39] Відповідно до ст. 246 Цивільного кодексу довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Але в деяких випадках відповідно до ст. 245 Цивільного кодексу довіреність має бути посвідчена нотаріально. [4]

Положення про філію регламентує правовий статус філії, цілі й предмет її діяльності, взаємовідносини між юридичною особою й філією, порядок роботи філії.

Положення про філію має містити:

організаційну структуру філії;

повноваження, права та обов'язки філії;

порядок організації роботи філії;

порядок звітності та надання інформації про діяльність відокремленого структурного підрозділу до головного підприємства;

інші питання, пов'язані з діяльністю філії.

При цьому зазначене положення для кожного відокремленого структурного підрозділу затверджується окремо. [6]

Відкриття філій не потребує їх державної реєстрації Відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу, ст. 58 Господарського кодексу та ст. 28 З.У. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації, але відомості про такі підрозділи залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. [8; 24]

Порядок та процедура відкриття, створення представництва юридичної особи на території України визначено також як і для реєстрації філії.

Представництво іноземної компанії - установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні та має належним чином оформлені відповідні повноваження (філіал, офіс, завод, фабрика та ін.). [28]

Представництва бувають двох видів:

- З правом ведення господарської діяльності (має право наймати і оплачувати працівників та здійснювати інші функції для одержання прибутку);

- Без права ведення господарської діяльності (має обмежені повноваження (оплата послуг тощо), так як всі інші дії виконує юр. особа).

Іноземне представництво реєструється в Міністерстві економіки України. [8]

Виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов'язані подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про створення відокремленого підрозділу юридичної особи (форма N 5) та рішення органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу або повідомлення встановленого зразка про закриття відокремленого підрозділу. [6]

Якщо документи для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи подаються особою, уповноваженою виконавчим органом юридичної особи, державному реєстратору додатково пред'являються паспорт та документ, що засвідчують її повноваження. [15]

Щодо реєстраційної картки, то вона має відповідати вимогам частин першої, другої та сьомої ст. 8 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», а саме: документи, які відповідно до вимог цього Закону подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, мають бути викладені державною мовою; реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці має бути нотаріально посвідчений; вимоги щодо написання найменування відокремленого підрозділу мають відповідати вимогам наказу N 65. [8; 24; 6]

...