Організаційна структура та управління підприємством

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів без розгляду зобов'язаний протягом двох робочих днів з дати надходження цих документів долучити їх до реєстраційної справи такої юридичної особи, внести відповідний запис до Єдиного державного реєстру та передати відповідні відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду, фондів соціального страхування за місцезнаходженням юридичної особи та за місцезнаходженням відокремленого підрозділу. [15]

Відповідно до Наказу Міністерства Фінансів України N 1588 від 09.12.2011 узяття на облік як платників податків - юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється за їх місцезнаходженням відповідними органами державної податкової служби після внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру або у випадках, передбачених законодавством, після присвоєння ідентифікаційних кодів за Єдиним державним реєстром. Підставою для взяття на облік відокремленого підрозділу юридичної особи є надходження повідомлення про створення відокремленого підрозділу юридичної особи від державного реєстратора до органу державної податкової служби за місцезнаходженням відокремленого підрозділу. [17]

У випадку якщо за місцезнаходженням відокремленого підрозділу до органу ДПС не надійшли відомості від державного реєстратора, передбачається за бажанням юридичної особи взяття відокремленого підрозділу на облік на підставі визначених документів:

- заяви за ф. N 1-ОПП;

- копії витягу з Єдиного державного реєстру із зазначенням відомостей про відокремлений підрозділ, якщо заявником є відокремлений підрозділ юридичної особи, відомості про яку включаються до Єдиного державного реєстру;

- копії документа (свідоцтва) про реєстрацію, акредитацію, легалізацію, створення тощо та копії документа, що підтверджує присвоєння ідентифікаційного коду Єдиного державного реєстру, якщо заявником є відокремлений підрозділ юридичної особи, відомості про яку не включаються до цього реєстру.

Водночас з поданням заяви платником податків - відокремленим підрозділом подається оригінал такого документа. [6]

Після взяття платника податків на облік орган державної податкової служби формує довідку про взяття на облік платника податків за ф. N 4-ОПП, яка надсилається платнику податків наступного робочого дня з дня взяття на облік або за згодою платника податків може бути видана платнику податків чи уповноваженій особі платника податків в органі державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після взяття його на облік. [11]

Довідка про взяття на облік платника податків є єдиним документом, який підтверджує взяття платника податків на облік в органі державної податкової служби. [17]

Також необхідно зазначити, що якщо відокремлений підрозділ розташовано на території іншого регіону та має окремий баланс і самостійно здійснює розрахунки з оплати праці, то цей підрозділ повинен зареєструватися у Пенсійному фонді та у фондах соціального страхування.

Філії та інші відокремлені підрозділи, якщо це передбачено статутом, положенням або наказом про ці філії, можуть використовувати власні печатки з обов'язковим вміщенням слова "Філія". [15]

Також слід зазначити, що згідно із частиною восьмою ст. 19 Господарського кодексу всі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Водночас вимагати від суб'єктів господарювання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, виділених на окремий баланс, подання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом, забороняється. [2; 25]

Висновки до розділу 1

Чинний Господарський кодекс України визначає, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). [2]

Структурним підрозділом підприємства є така його ланка, яка має відособлені, чітко визначені функції у виробничому процесі, відмінні від функцій інших ланок, і в силу цього входить у ціле як організаційно відособлена від інших підрозділів частина підприємства.

Внутрішньогосподарський статус структурних підрозділів підприємства, їх функції, права й обов'язки визначаються локальними нормативно-правовими актами підприємства - положеннями про них, що зазвичай затверджуються органами управління самого підприємства в порядку, передбаченому установчими документами, статутом. [3]

Структурними підрозділами апарату управління вважають адміністративно відокремлену його частину, що виконує одну чи кілька функцій або частину функцій управління. Структура апарату управління характеризує склад і взаємозв'язок його підрозділів та окремих посадових осіб. Отже, структура апарату управління підприємством дає уявлення про його підрозділи, служби й окремих посадових осіб, їхню спеціалізацію, підпорядкованість і взаємозв'язок по вертикалі та горизонталі. [13]

До ланок управління належать структурні підрозділи, а також окремі фахівці, які виконують відповідні функції управління або частину їх.

Згідно з вимогами чинного законодавства, з урахуванням особливостей штатного розпису, а також за наявності положень про структурні підрозділи власник підприємства або уповноважений ним орган розробляє і затверджує посадові інструкції. [15]

Посадові (робочі) інструкції розробляються, погоджуються і затверджуються в тому самому порядку, що й положення про структурний підрозділ.

Посадові інструкції мають статус нормативного документа, вони чітко визначають вимоги до конкретних посадових осіб, забезпечують раціональний розподіл обов'язків між працівниками, уможливлюють об'єктивне оцінювання їхньої діяльності і є нормативною основою для застосування до них заходів впливу.

Згідно з положеннями ст. 95 Цивільного Кодексу України, як філія, так і представництво, не є юридичними особами (але разом із цим мають свій власний код у ЄДРПОУ), діють на підставі положення, затвердженого юридичною особою (як правило, вищим органом юридичної особи - загальними зборами засновників (учасників)), і можуть наділятися певним майном для виконання своїх функцій. І філії і представництва можуть мати свої печатки та штампи. [4]

Чинний Цивільний кодекс України дає наступні визначення цих понять, а саме (ст. 95 Цивільного кодексу України):

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. [4]

Представництво іноземної компанії - установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні та має належним чином оформлені відповідні повноваження (філіал, офіс, завод, фабрика та ін.). [28]

Іноземне представництво реєструється в Міністерстві економіки України. [8]

Розділ 2. Правові основи управління підприємством, його структурними підрозділами

2.1 Система управління підприємством, роль власника та адміністрації підприємства в організації управління

Тепер потрібно розглянути, як структура організації обумовлює рівні відповідальності, ступінь делегування повноважень, права і обов'язки персоналу та впливу на швидкість прийняття рішень.

Відомо, що організація - це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його цілей. Існує два основних аспекти організаційного процесу. Одним з них є поділ організації на підрозділи відповідно цілям і стратегіям, а інший, більш фундаментальний - взаємовідносини повноважень, що пов'язують вище управління з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу і координації задач. [20]

Органом управління підприємством, установою є адміністрація. Незалежно від виду, форми власності та господарювання керівник, його заступники, керівники апарату управління й структурних підрозділів, рада, правління, дирекція здійснюють функції оперативного управління підприємством, установою. Адміністрація діє в межах повноважень підприємства, реалізуючи їх у вирішенні внутрішніх питань даного об'єкта та в зовнішніх зв'язках. Маючи всі необхідні розпорядчі повноваження юридично-владного характеру, вона забезпечує інтереси власника та держави. Очолює адміністрацію одноособовий керівник (директор, начальник тощо). [13]

Власниками підприємства є особи, які володіють його майном. Ними можуть бути:

- фізичні та юридичні особи;

- держава, яку представляє Фонд державного майна України, або інша уповноважена особа.

Масова приватизація, що здійснюється в Україні, трансформувала тисячі великих та середніх підприємств у відкриті акціонерні товариства. Це дало змогу мільйонам громадян (фізичним особам) стати власниками та створило необхідну мотивацію та зацікавленість в ефективному функціонуванні підприємств.

При побудові структури системи управління необхідно дотримуватися певних принципів, бо структура є основою системи управління. Вона встановлює ті певні зв'язки між підрозділами, без яких не може функціонувати управління. Один з принципів побудови структури - це визначення ліній влади. [27]

Концепція влади стверджує, що можна вимагати виконання чого-небудь від іншої людини. Розглянемо це на прикладі приватної комерційної фірми. Керівником фірми є її власник, який наймає виконавчого директора шляхом укладення з ним контракту. Отже влада дається власником і реалізується через повноваження. Виконавчий директор фірми підзвітний власникові.

Власник здійснює управління виробництвом як безпосередньо, так і за допомогою уповноваженого ним на управління органу. Це може бути одноосібний орган (посадові особи) або колегіальні органи (ради, правління, комітети). Структуру органів управління визначає саме підприємство. [16]

Зазвичай вищим органом управління підприємства є загальні збори власників, які, однак, не здійснюють повсякденного управління товариством. Великі акціонерні товариства мають по декілька тисяч акціонерів, які мешкають у різних регіонах України та за кордоном. Отож, з огляду на організаційні складнощі та дорожнечу проведення таких заходів, є неможливим часте скликання загальних зборів. У проміжках між ними повноваження щодо повсякденного управління справами товариства та здійснення контролю за управлінням товариством акціонери делегують іншим його органам.

Усі стратегічні рішення стосовно діяльності товариства приймаються власниками під час Загальних зборів, а методи та засоби досягнення поставлених цілей визначаються спостережною радою або іншими колективними органами управління. [22]

За діючим законодавством та нормами статуту до компетенції загальних зборів акціонерів можна віднести:

визначення основних напрямків діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

внесення змін до статуту товариства;

обрання та відкликання членів спостережної ради товариства;

обрання та відкликання членів правління та ревізійної комісії;

затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;

створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

вирішення питань про придбання товариством акцій, що випускаються ним;

визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. [20]

Власник має право на договірних засадах використати працю громадян, але при цьому зобов'язаний забезпечити громадянинові, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії і права, передбачені законом. [21]

Отже, власник підприємства може наймати працівників і за власним рішенням також наділяти їх владою. Але це влада іншого рівня. Вони підпорядковуються йому і реалізують свої повноваження, які не виходять за межі його повноважень.

Так, виконавчий директор здійснює добір та розміщення керівників структурних підрозділів та спеціалістів і затверджує їх посадові інструкції. Таким чином будується ієрархія влади. Структура системи управління набуває ієрархічної форми. В кожній посадові інструкції визначено функції, обов'язки, права і відповідальність працівника, що займає певну посаду. [27]

Безпосередньо виконавчому директорові підпорядковуються: головний бухгалтер, економіст, начальник комерційного відділу, інженер з охорони праці та техніки безпеки, інспектор по кадрам, начальник відділу послуг. А також йому підпорядковуються начальники всіх структурних підрозділів у межах його прав, що передбачені посадовою інструкцією. За погодженням з виконавчим директором вимагаються від структурних підрозділів оперативні та зведені дані з питань, перелічених в посадовій інструкції. [20]

Кожний підлеглий повинен виконувати поставлені перед ним завдання і періодично звітувати за їх виконання. Кожна посада в ієрархії управління наділяється конкретними правами. Перетинів областей влади і повноважень не повинно бути. Якщо працівник не впевнений хто є його начальником, він буде спантеличеним, його праця буде непродуктивна, він буде плутатися в даних йому вказівках. Це призводить також до зниження відповідальності, тому що завжди можна пояснити невиконання роботи протиріччям вказівок, непогодженістю термінів і т.д. Тому в даній організації спостерігаємо три чіткі рівні відповідальності: виконавчий директор відповідальний перед власником, перед виконавчим директором відповідальні начальники структурних підрозділів, а перед начальниками структурних підрозділів несуть відповідальність їх підлеглі по відділам. [20]

Взагалі відповідальність - це обов'язок виконувати поставлені задачі і відповідати за їх задовільне вирішення. Чіткий розподіл відповідальності є важливим принципом організації. Будь-яка діяльність працівника в організації характеризується функціями (що він може робити), обов'язками (що повинен робити) і відповідністю (за що повинен відповідати). Функції і обов'язки можуть співпадати, але відповідальність і обов'язки іноді в практиці управління не відповідаючи одне одному. Це буває тоді, коли роботу виконує один, а відповідає за неї інший. Такий стан речей не можна приймати за норму. Відповідальність повинна чітко відповідати обов'язкам працівника, саме з цією метою розробляються посадові інструкції. [16]

2.2 Роль керівника та трудового колективу у здійсненні управління підприємством

У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше).

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. [2]

Трудовий колектив підприємства з правом наймання робочої сили:

-- розглядає і затверджує проект колективного договору;

-- розглядає і вирішує згідно зі статутом підприємства питання самоврядування трудового колективу;

-- визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг;

-- бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, порушує клопотання про представлення працівників до державних нагород. [25]

Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої Ради народних депутатів у вартості майна становить більш як 50 %:

-- разом із засновником розглядає зміни і доповнення до статуту підприємства;

-- разом із засновником підприємства визначає умови найму керівника;

-- бере участь у вирішенні питання про виділення зі складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;

-- разом із власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств;

-- погоджує пропозиції щодо передачі з державної у комунальну власність майна, закріпленого за підприємством, об'єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємства;

-- приймає рішення про оренду майна підприємства, створення на основі трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства. [25]

При частковому викупі майна підприємства трудовий колектив набуває права співвласника, а підприємство -- статус спільного.

Після повного викупу підприємства трудовий колектив набуває прав колективного власника. [25]

Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачається статутом, загальними зборами (конференцією) та їх виборчим органом, члени якого обираються таємним голосуванням на зборах (конференції) трудового колективу строком на 2--3 роки не менш як 2/3 голосів. Членів виборчого органу не може бути звільнено з роботи або переведено на інші посади з ініціативи адміністрації підприємства без згоди відповідного виборчого органу цього колективу. [11]

Між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником укладається колективний договір -- це угода, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові і економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо останнє передбачене статутом підприємства. [11]

Керівник - це посадова особа, яка наділена адміністративною владою щодо очолюваного нею певного колективу працівників, яка здійснює внутрішньо-організаційне управління ним.

Керівник підприємства, установи має певні повноваження щодо представництва, розпорядження майном, коштами, комплектування та розстановки кадрів, організації роботи. Керівник визначає склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту. Діючи від імені підприємства, він захищає його інтереси, укладає господарські та трудові угоди, розпоряджається майном, відкриває в банках розрахунковий та інші рахунки.

Специфічними ознаками керівника є: перебування на чолі певного трудового колективу; управління підлеглими, яке має внутрішній (у межах організаційної структури керованої системи) організаційний характер і здійснюється на основі прямого підпорядкування, що у правових межах набуває характеру юридичної залежності однієї сторони від іншої; виключна прерогатива приймати в межах своєї компетенції управлінські рішення, видавати акти управління (накази, розпорядження, тощо); визначення юридичного змісту відносин, які керівник встановлює у колективі (надання, перерозподіл чи позбавлення підлеглих певних прав, покладення на підлеглих обов'язків). [19]

Залежно від виконуваних обов'язків, керівників поділяють на:

· лінійних, тобто тих, котрі здійснюють комплексне управління об'єктом у цілому та всіма його підрозділами, зокрема через реалізацію переважно адміністративно-розпорядчих повноважень, що відображають найвищий ступінь владності та є обов'язковими для суб'єктів, до яких вони звернені; відповідають не лише за результати своєї праці, а й за організацію діяльності членів керованого ними колективу (керівники державних органів, підприємств, установ і організацій та їхні заступники);

· функціональних, які керують всередині організаційних структур виконанням певних функцій управління або елементами цих функцій, несуть відповідальність за результативність такого керівництва, здійснюють організаційну, інформаційну, економічну, правову, матеріально-технічну підготовку управлінських рішень (керівники та заступники підрозділів апарату управління державних органів, підприємств, установ, організацій різних форм власності, їх структурних підрозділів). [20]

Керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна.

При наймі (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найму, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України. [9]

Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Керівник підприємства відіграє головну роль в складі адміністрації на державних і комунальних підприємствах. Всі члени адміністрації призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади до закінчення строку контракту на підставах, передбачених контрактом або законодавством України. [11]

Заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства. [3]

Збільшення навантаження може стати причиною створення додаткових рівнів, секторів і відділів. Наприклад, в організації з 5 чоловік (керівника і чотирьох працівників) зі збільшенням кількості працівників може бути введено нову посаду.

У міру подальшого зростання організації виникає перевантаження керівника, і робота може бути згрупована в сектори зі своїми управляючими або у відділи.

На цій стадії робоче навантаження перестає бути основою для об'єднання діяльності безпосередньо під керівництвом того або іншого менеджера. Не пов'язані між собою види діяльності не групуються під керівництвом одного керівника для того, щоб забезпечити його повне завантаження. З іншого боку, перенавантаження керівника будь-якого рівня може не дати змоги повністю згрупувати під його керівництвом визначений вид діяльності. [27]

Об'єднання однорідних робіт може здійснюватися з метою одержання різноманітних видів економії від масштабів діяльності. Наприклад, управлінської економії можна досягати шляхом спеціалізації керівників на виконанні певних подібних робіт.

Так, централізація бухгалтерського обліку дає змогу спеціалізувати одного бухгалтера на нарахуванні податків, іншого - на обліку витрат на керування та ін. і таким чином краще використовувати обмежені ресурси фахівців. Компанія не завжди може мати десять першокласних бухгалтерів, які очолюють десять самостійних секторів у різних підрозділах, але вона може оплатити роботу одного першокласного бухгалтера, який очолює бухгалтерський апарат. З розширенням компанії не виникає необхідності в адекватному розширенні спеціалізованих секцій або відділів. [20]

Об'єднання однакових видів робіт сприяє підвищенню завантаження працівників. Наприклад, об'єднання маленьких секторів, робота яких доповнює один одного, може значно знизити недовантаження персоналу і керівника.

Нарешті, окремі сектори можуть виконувати подібні роботи, але спеціалізуватися на різноманітних видах продукції (наприклад, на проявленні кольорової або чорно-білої плівки), їхнє об'єднання дає більш ефективне використання кадрів при коливаннях попиту на ці товари.

Як було з'ясовано, сутність управління зводиться до свідомої координації персоналу організації для досягнення загальної мети або завдань. Тому необхідно побудувати організацію, в якій забезпечується координація зусиль усього персоналу в процесі виконання робіт. Іншими словами, недостатньо побудувати належну структуру організації, необхідно скоординувати (синхронізувати) роботу всіх її елементів. [16]

У міру збільшення розмірів компанії проблема координації ускладнюється. Люди, які переслідують спільну мету, мають діяти, знаючи зміст роботи своїх колег. Це стає все складніше в міру розпорошення відповідальності за досягнення мети і збільшення кількості та довжини ліній комунікацій. Усі види діяльності компанії мають бути скоординовані. Звідси й потреба у вищому керівнику як загальному координаторові. Деякі з них можуть бути настільки взаємозалежні, що їм необхідний один керівник, котрий забезпечує їхнє погоджене виконання. Групування, що мінімізує проблеми координації, дає змогу досягти максимально можливого ступеня замкнутості циклу робіт усередині кожного підрозділу організації. [14]

Хоча всі роботи вимагають від керівника координації, ті види їх, що обслуговують окремі завдання, мають координуватися в першу чергу. Так, продаж товарів, організація збуту, реклама й дослідження ринку мають одну загальну мету. [20]

Наступний принцип - групування за змістом робіт. Ключові роботи вимагають особливої уваги, і вище керівництво може прагнути безпосередньо керувати ними. Отже, їх може бути згруповано під його керівництвом. Для цього виду характерні роботи, що визначають довгостроковий розвиток компанії, наприклад фінансування капітальних вкладень; що мають делікатний характер, наприклад певні аспекти трудових відносин, невдале виконання яких може викликати широкий небажаний резонанс. [27]

Деякі види діяльності або функції, що є логічно близькими, може бути розділено через потенційний конфлікт завдань. Організаційні підрозділи відокремлюються в таких випадках: новому підрозділу (наприклад, службі управління якістю) треба мати незалежний статус, щоб уникнути втрати об'єктивності; це єдиний шлях забезпечити ефективне досягнення мети нового підрозділу; керівник відділу, до якого варто було б приєднати новий підрозділ:

а) не в змозі керувати ним, оскільки зайнятий розв'язанням інших важливих завдань;

б) розглядає новий вид діяльності, орієнтований на перспективу (наприклад, розроблення нових перспективних виробів може бути відокремлено від інших підрозділів служби маркетингу, що спрямовують свою роботу на досягнення більш короткострокової мети). [20]

Чотири фактори, що визначають групування, - діапазон контролю, економічність масштабу, координація, зміст діяльності - можуть діяти в протилежних напрямах. Рішення, спрямоване на скорочення, наприклад, загальних витрат, може разом з тим збільшувати витрати на координацію. Іноді ці конфлікти не викликають великих проблем.

Наприклад, далеко не всі підприємства стануть об'єднувати дослідження ринку під керівництвом бухгалтерської служби тільки тому, що при цьому досягається економії за рахунок кращого використання обчислювальних машин. Іноді конфлікт факторів може бути дозволено, якщо координацію можна здійснити за допомогою планування. [20]

Проаналізуємо права, обов'язки і відповідальність кожної посадової особи (члена) трудового колективу. Розподіл обов'язків означає визначення масштабу повноважень і міри відповідальності по кожній посаді. [27]

Обов'язки та відповідальність головного бухгалтера та економіста майже однакові, їх посадові інструкції різняться тільки за визначенням функцій та прав визначених посадових осіб. [14]

Обов'язки:

- знати правила, поставки, накази, вказівки, розпорядження та інші керівні документи по господарському розрахунку, основи організації праці, економіки та ін.;

- знати постанови, накази, методично-нормативні акти та інструкції по веденню бухобліку, обліку грошових коштів, матеріальних цінностей та ін.;

- знати і виконувати вимоги інструкцій з охорони праці в обсязі роботи, що виконується. Знати свої права і обов'язки в основах законодавства про охорону праці;

- додержання обов'язків з охорони праці передбачених правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

- негайно повідомляти про небезпеку своєму керівництву або іншій посадовій особі за положенням.

Відповідальність:

- за якість і вчасність виконання покладених на дану особу посадовою інструкцією обов'язків;

- несе персональну відповідальність за порушення правил безпеки.

Права бухгалтера:

- доповідати головному бухгалтеру про всі виявлені недоліки у межах своєї компетенції;

- вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи, пов'язаної з обов'язками передбаченими даною посадовою інструкцією;

Права економіста:

- за погодженням з виконавчим директором вимагати від структурних підрозділів оперативні та зведені дані з питань перелічених в посадовій інструкції;

- вносити пропозиції щодо виконання роботи, пов'язаної з обов'язками передбаченими даною посадовою інструкцією. [27]

Отже, згідно з посадовими інструкціями даних посадових осіб, відповідальність і обов'язки відповідають одне одному, тому що відповідальність передбачається за якість і вчасність виконання покладених на особу даною посадовою інструкцією обов'язків та за порушення правил безпеки, що є загальною вимогою для кожної посадової особи. [14]

В обов'язки начальника комерційного відділу входить:

- знання правил роботи комерційної діяльності;

- контролювати норматив товарних запасів;

- вчасно робити перевірку роботи;

Начальник комерційного відділу відповідає:

- за якісне складання замовлень на нерухомість, автотранспорт, та інші товари, якими торгує підприємство;

- виконання роздрібного плану товарообігу;

- виконання нормативних запасів товарів.

Права даної особи досить обмежені - в обсязі посадової інструкції вносити пропозиції, направлені на поліпшення роботи.

Інспектор по кадрам повинен: знати діюче законодавство про прийом, переміщення та звільнення працівників; порядок ведення та зберігання трудових книжок; знати постанови, розпорядження, накази вищих органів, порядок і термін складання звітності, основи трудового законодавства; [27]

Несе відповідальність за якість і вчасність виконання покладених на нього посадових обов'язків. Має право: доповідати комерційному директорові про всі виявлені недоліки у межах своєї компетенції; вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи.

В обов'язки інженера з охорони праці та техніки безпеки входить: забезпечення працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями та іншими нормативними актами з охорони праці; організація паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; вести облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, шкоди нанесеній цими подіями; підготовка статистичних звітів підприємства з питань охорони праці; забезпечення підвищення кваліфікації та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці.

Несе персональну відповідальність за: невідповідність прийнятих ним рішень вимогам діючого законодавства з охорони праці; невиконання своїх функціональних обов'язків передбачених посадовою інструкцією; недостовірність та невчасність підготовки статистичних звітів з охорони праці; низьку якість проведеного розслідування нещасних випадків на виробництві. [27]

Має право: представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці; безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництва, дільниць машин, механізмів у ряді порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; здійснювати зв'язок з медичними закладами, науковими та іншими органами з питань охорони праці, організовувати проведення їх рекомендацій.

До обов'язків начальника відділу послуг входить: систематичний контроль виконання трудового розпорядку; забезпечення належного утримання службових та виробничих приміщень; вчасно доводити до працівників накази та розпорядження, вказівки директора; повідомляти керівника підприємства та інженера з охорони праці про кожний нещасний випадок; забезпечувати робочі місця плакатами, попередженнями, знаками безпеки.

Несе відповідальність за додержання головних вимог техніки безпеки та охорони праці, якості та вчасності виконання робіт.

Має право: вносити пропозиції з питань, що відносяться до компетенції відділу; здійснювати добір та розміщення кадрів, надання пропозицій щодо заохочення працівників та накладення на них стягнень у відповідності з діючим законодавством; організовувати роботу відділу на виконання поставлених задач та дотримання високої якості роботи; створити сприятливі умови для забезпечення високопродуктивної праці; забезпечити працівників інструментом та робочим одягом. [27]

Отже, як показує аналіз, відповідальність і обов'язки в практиці управління даної організації співпадають, а права співпадають з функціями і обов'язками.

2.3 Правові основи управління підприємством

Чинне законодавство визначає такі загальні умови створення підприємств:

1) підприємство може створюватися за рішенням власника чи власників майна, уповноваженим ними органом, а також підприємства-засновника, організації чи за рішенням колективу працівників;

2) підприємство може бути створене шляхом відокремлення зі складу діючих підприємств, організацій одного чи кількох структурних підрозділів, за рішенням їх колективів працівників та обов'язкової згоди на такі дії власника або уповноваженого ним органу;

3) створення нових підприємств може бути здійснене через примусове роз'єднання підприємства чи організації згідно з вимогами антимонопольного законодавства України. [39]

Підприємство набуває права юридичної особи з дня державної реєстрації у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем знаходження підприємства або його органів управління. [19]

Для державної реєстрації подаються такі документи:

а) заява засновника або засновників;

б) рішення засновника про створення підприємства або установчий договір про заснування господарської організації двома чи більшою кількістю осіб;

в) статут;

г) рішення компетентного органу місцевого самоврядування про відведення земельної ділянки, використання інших ресурсів, якщо вони необхідні для діяльності підприємства, а також дозвіл на здійснення господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню. [22]

Відмова в реєстрації можлива внаслідок порушення встановленого законодавством порядку створення підприємств, а також невідповідності установчих документів вимогам законодавства. Однак орган виконавчої влади, який здійснює реєстрацію, не може відмовити ініціатору в такій реєстрації за мотивами недоцільності створення підприємства. [36]

Підприємство діє на основі статуту, в якому визначаються його власник, найменування підприємства, зокрема завод, фабрика, майстерня тощо, та вид -- приватне, колективне, державне, а також зазначаються місцезнаходження, предмет та цілі його діяльності, органи управління, компетенція і повноваження колективу працівників та його виборчих органів, порядок утворення майна, умови реорганізації та ліквідації підприємства.

Статут затверджується власником або власниками майна.

Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування колективу працівників. Наразі власник може здійснювати управління підприємством як безпосередньо, так і через уповноважений ним орган. [11]

Керівник підприємства, який призначений власником або обраний власниками майна, наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Однак чинне законодавство забороняє власнику майна втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція, державна контрольно-ревізійна служба, державні органи, до повноважень яких входить нагляд за безпекою виробництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою, а також інші контрольно-наглядові органи.

Ліквідація і реорганізація підприємства має проводитися при суровому дотриманні вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а в окремих випадках вимагається участь у цьому процесі колективу працівників або органу, який уповноважений створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або господарського суду. [34]

Законодавець також встановив додаткові випадки, при настанні яких підприємство може бути ліквідоване, зокрема це: визнання його банкрутом; прийняття рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, якщо в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності; якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства; інші підстави, передбачені чинним законодавством. [35]

Окремо необхідно зупинитись на особливостях управління казенним підприємством. Зокрема, його здійснюють органи, наділені повноваженнями щодо управління відповідним державним майном. До таких органів управління належать міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

До основних повноважень цих органів необхідно віднести такі, як призначення на посаду та звільнення з посади за погодженням з урядом керівника казенного підприємства, затвердження його статуту та внесення до нього відповідних змін, здійснення контролю за додержанням статуту та прийняття рішень при його порушенні.

Крім того, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, а також планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства; затверджують фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов'язково укладають з ним державні контракти на поставку продукції для задоволення державних потреб тощо. [31]

Висновки до розділу 2

Організація - це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його цілей. Існує два основних аспекти організаційного процесу. Одним з них є поділ організації на підрозділи відповідно цілям і стратегіям, а інший, більш фундаментальний - взаємовідносини повноважень, що пов'язують вище управління з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу і координації задач. [20]

При побудові структури системи управління необхідно дотримуватися певних принципів, бо структура є основою системи управління. Вона встановлює ті певні зв'язки між підрозділами, без яких не може функціонувати управління.

Визначаючи, яким способом розподіляються людські ресурси всередині організації, структура підрозділів, природно, впливає на те, як ця організація працює: наприклад, вона диктує чисельність управляючих, необхідних для зв'язку кожного відділу з більш високими й більш низькими ієрархічними рівнями.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. [2]

Чинне законодавство визначає такі загальні умови створення підприємств:

1) підприємство може створюватися за рішенням власника чи власників майна, уповноваженим ними органом, а також підприємства-засновника, організації чи за рішенням колективу працівників;

2) підприємство може бути створене шляхом відокремлення зі складу діючих підприємств, організацій одного чи кількох структурних підрозділів, за рішенням їх колективів працівників та обов'язкової згоди на такі дії власника або уповноваженого ним органу;

3) створення нових підприємств може бути здійснене через примусове роз'єднання підприємства чи організації згідно з вимогами антимонопольного законодавства України. [39]

Підприємство набуває права юридичної особи з дня державної реєстрації у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем знаходження підприємства або його органів управління.

Керівник підприємства, який призначений власником або обраний власниками майна, наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Однак чинне законодавство забороняє власнику майна втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Висновки

Чинний Господарський кодекс України визначає, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). [2]

Структурним підрозділом підприємства є така його ланка, яка має відособлені, чітко визначені функції у виробничому процесі, відмінні від функцій інших ланок, і в силу цього входить у ціле як організаційно відособлена від інших підрозділів частина підприємства.

Внутрішньогосподарський статус структурних підрозділів підприємства, їх функції, права й обов'язки визначаються локальними нормативно-правовими актами підприємства - положеннями про них, що зазвичай затверджуються органами управління самого підприємства в порядку, передбаченому установчими документами, статутом. [3]

Структурними підрозділами апарату управління вважають адміністративно відокремлену його частину, що виконує одну чи кілька функцій або частину функцій управління. Структура апарату управління характеризує склад і взаємозв'язок його підрозділів та окремих посадових осіб. Отже, структура апарату управління підприємством дає уявлення про його підрозділи, служби й окремих посадових осіб, їхню спеціалізацію, підпорядкованість і взаємозв'язок по вертикалі та горизонталі. [13]

До ланок управління належать структурні підрозділи, а також окремі фахівці, які виконують відповідні функції управління або частину їх.

Згідно з вимогами чинного законодавства, з урахуванням особливостей штатного розпису, а також за наявності положень про структурні підрозділи власник підприємства або уповноважений ним орган розробляє і затверджує посадові інструкції. [15]

Посадові (робочі) інструкції розробляються, погоджуються і затверджуються в тому самому порядку, що й положення про структурний підрозділ.

Посадові інструкції мають статус нормативного документа, вони чітко визначають вимоги до конкретних посадових осіб, забезпечують раціональний розподіл обов'язків між працівниками, уможливлюють об'єктивне оцінювання їхньої діяльності і є нормативною основою для застосування до них заходів впливу.

Згідно з положеннями ст. 95 Цивільного Кодексу України, як філія, так і представництво, не є юридичними особами (але разом із цим мають свій власний код у ЄДРПОУ), діють на підставі положення, затвердженого юридичною особою (як правило, вищим органом юридичної особи - загальними зборами засновників (учасників)), і можуть наділятися певним майном для виконання своїх функцій. І філії і представництва можуть мати свої печатки та штампи. [4]

Чинний Цивільний кодекс України дає наступні визначення цих понять, а саме (ст. 95 Цивільного кодексу України):

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. [4]

Представництво іноземної компанії - установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні та має належним чином оформлені відповідні повноваження (філіал, офіс, завод, фабрика та ін.). [28]

Іноземне представництво реєструється в Міністерстві економіки України. [8]

Організація - це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його цілей. Існує два основних аспекти організаційного процесу. Одним з них є поділ організації на підрозділи відповідно цілям і стратегіям, а інший, більш фундаментальний - взаємовідносини повноважень, що пов'язують вище управління з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу і координації задач. [20]

При побудові структури системи управління необхідно дотримуватися певних принципів, бо структура є основою системи управління. Вона встановлює ті певні зв'язки між підрозділами, без яких не може функціонувати управління.

Визначаючи, яким способом розподіляються людські ресурси всередині організації, структура підрозділів, природно, впливає на те, як ця організація працює: наприклад, вона диктує чисельність управляючих, необхідних для зв'язку кожного відділу з більш високими й більш низькими ієрархічними рівнями.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. [2]

Чинне законодавство визначає такі загальні умови створення підприємств:

1) підприємство може створюватися за рішенням власника чи власників майна, уповноваженим ними органом, а також підприємства-засновника, організації чи за рішенням колективу працівників;

2) підприємство може бути створене шляхом відокремлення зі складу діючих підприємств, організацій одного чи кількох структурних підрозділів, за рішенням їх колективів працівників та обов'язкової згоди на такі дії власника або уповноваженого ним органу;

3) створення нових підприємств може бути здійснене через примусове роз'єднання підприємства чи організації згідно з вимогами антимонопольного законодавства України. [9]

Підприємство набуває права юридичної особи з дня державної реєстрації у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем знаходження підприємства або його органів управління.

Керівник підприємства, який призначений власником або обраний власниками майна, наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Однак чинне законодавство забороняє власнику майна втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Список використаної літератури

1. Конституція України - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30.

2. Господарський кодекс України. - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, - N 18, N 19-20, N 21-22.

3. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України 2-е видання, перероблене і доповнене. За загальною редакцією Г.Л. Знаменського, В.С. Щербини, Київ, Юрінком Інтер, 2008.

4. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. -- 2-е вид., перероб. і доп. / За ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. -- К.: Юрінком Інтер, 2006.

5. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997.

6. О.І. Захаркіна, Д.Е. Гусятнікова, М.А. Шитова «Кадрова служба підприємства. Діловодство, документообіг та нормативна база» - К. Омега-Л, 2009.

7. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999.

8. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 31-32) Із змінами, внесеними згідно із Законами

9. Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., Корчак Н.М., Гелич Ю.О., Гелич А.О. Господарське право України. Підручник. - К.: Кондор, 2009.

10. Щербина В.С. Суб'єкти господарського права: монографія / К.: Юрінком Інтер, 2008.

11. Щербина В.С. Господарське право: Підручник - 4-те видання - К.: Юрінком Інтер, 2009.

12. Журнал «Секретар-референт» № 12, 2011.

13. Ю.П. Битяк «Адміністративне право України. Підручник», Київ Юрінком Інтер 2005

Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е. «Основи менеджменту». - Львів: «Cвіт», 2005.

Козоріз В.П., Лапицька Н.І. Загальне і кадрове діловодство: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2002.

Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій: Навчальний поcібник. - К.: Кондор, 2007

Наказ Міністерства Фінансів України N 1588 Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів від 09.12.2011

«Практична психологія менеджменту: Як зробити кар'єру. Як будувати організацію»: науково практичний посібник.-К.: Україна, 2004.

Економіка підприємства: Підручник/ За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, - 2007.

Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба, П.П. Піддубна. Менеджмент підприємства: Підручник.- Київ: КНТЕУ, 2008.

Іванілов О.С. Економіка підприємства. - К., 2009.

Вінник О. Господарські товариства та виробничі кооперативи: правове становище: Монографія. - К.: Знання, 2005.

Вінник О.М. Інвестиційне право: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2000.

Господарське законодавство України: 36. нормативних актів / Уклад. В.С. Щербина, О.В. Щербина. - К.: Атіка, 2005.

Господарське право: Практикум / В.С. Щербина, Г.В. Пронська, О.М. Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні: Монографія. - Львів, 2005.

Хомяков В.І. «Менеджмент підприємства» - Навч. посібн. 2-ге вид., перероб. і доп. - Київ: Кондор, 2005.

Косак В.М. Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект). - Львів, 2000.

Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Очерки акционерного права Украины. - К., 1995.

Притика Д.М., Типов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес: Навч. посібник. - Харків: Консум, 2000.

Право власності в Україні / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2000.

Саніахметова Н.О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя. - Харьков, 2003.

...