Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Факультет економіки і підприємництва

Кафедра фінансів, обліку і аудиту

Модульна контрольна робота №3

з дисципліни

УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК

Тема:“ Організація управлінського обліку за системою "СТАНДАРТ-КОСТ”

Виконала студентка 413 гр. ФЕП

Барциховська А.І.

2013 рік



Зміст

Введення

1. Організаці управлінського обліку за системою «стандарт-кост»

1.1 Поняття та необхідність обліку витрат

1.2 Сутність і роль системи «стандарт-кост»

1.3 Характеристика вітчизняної системи нормативного обліку

1.4 Класифікація методів обліку витрат: метод фактичних витрат, директ - костингу, стандарт - косту, нормативного методу

2. Калькуляція собівартості за системою «стандарт - кост»

2.1 Поняття нормативних витрат і система «стандарт-кост»

2.2 Класифікація нормативних витрат

2.3 Використання нормативних витрат у калькулюванні собівартості продукції за системою «стандарт-кост»

3. Практична частина

Висновок

Список використаної літератури



Введення

На сьогоднішній день в період повного реформування бухгалтерського обліку в Україні, дуже важливою і актуальною стала тема витрат підприємства на виробництво продукції, так як це є основою для визначення собівартості виготовленої продукції, а також для подальшого визначення фінансових результатів та прибутку до оподаткування.

Витрати - це зменшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками)

Одним з головних нормативних документів, який визначає методику витрат на підприємстві є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6, який називається «Витрати».

Актуальність теми дослідження. Облік витрат на виробництво є однією з найскладніших та трудомістких ланок бухгалтерського обліку. Важливе значення в процесі обліку витрат є визначення методу обліку витрат, отже, тема курсової роботи є актуальною.

В процесі написання роботи використовувались нормативні акти України, а також спеціальна література з питань бухгалтерського обліку. Слід відмітити, що дане питання широко обговорюється в різноманітних вітчизняних та зарубіжних економічних літературних джерелах.

Метою написання роботи є дослідження системи обліку витрат виробництва « стандарт - кост».

Основними завданнями дослідження є такі:

1. Визначити поняття та необхідність обліку витрат;

2. визначення факторів, що впливають на витрати;

3. визначити методи обліку витрат;

4. розглянути метод обліку витрат «стандарт - кост».

Предметом дослідження є метод обліку витрат «стандарт - кост».



1. Організація управлінського обліку за системою стандарт-кост

1.1 Поняття та необхідність обліку витрат

Процес праці - це поєднання трьох обов'язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно-технічних та економічних умовах. У такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні усім суспільно-економічним формаціям.

П(С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для управління менеджерам потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об'єкт витрат - продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентоздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.

При управлінні підприємством найбільш важливе значення має управління витратами, яке включає контроль і регулювання витрат.

Основними передумовами управління витратами є наступні напрями:

1. В управлінні витратами найбільш важливе значення має оперативно отримана інформація про витрати, що дозволяє втручатись у виробничий процес і оптимізувати його.

2. Основним принципом управління витратами є відповідність системи обліку цілям управління.

3. Критерієм точності при обчисленні собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат, а спосіб віднесення витрат на ту чи іншу продукцію.

4. Основна увага повинна приділятись розподілу непрямих витрат та визначенню точної фактичної собівартості та прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій та організація контролю за їх дотриманням в процесі виробництва.

5. Виявлення відхилень до або під час здійснення виробничого процесу дозволяє менеджерам оперативно втручатись у хід виробництва і попереджувати виробничі витрати, що має велике значення у мобілізації резервів виробництва і підвищенні його ефективності.

6. Управління витратами може бути досягнуто, якщо встановити чіткий взаємозв'язок між величиною витрат і особами, які за них відповідають та їх контролюють. Досягнення цього завдання можливе в умовах обліку витрат за центрами відповідальності.

Облік витрат відображає оцінку майбутнього стану витрат і фінансових результатів, дозволяє керівництву вносити коригування.

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат за кожен тиждень або місяць надає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує, на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність.

Основні переваги обліку витрат полягають у тому, що він точно відображає, де були здійснені витрати і створює передумови для їх скорочення. Облік витрат допомагає керівництву виявляти ті підрозділи, які відповідальні за здійснені витрати.

Завданнями обліку витрат є:

- Скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими в кошторисі;

- Збалансування виробництва по підрозділах, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів;

- Забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства;

- Розподіл накладних витрат.

Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для прийняття управлінських рішень.

1.2 Сутність і роль системи стандарт-кост

облік стандарт калькулювання собівартість

З часу свого виникнення система обліку стандарт-кост успішно розвивалася і зараз широко використовується багатьма провідними фірмами країн з розвиненою ринковою економікою.

Термін стандарт-кост складається з двох слів: "стандарт", який означає кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для випуску одиниці продукції або заздалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції або надання послуг, а слово "кост" - це витрати, що припадають на одиницю продукції. Таким чином, стандарт-кост в повному розумінні слова означає стандартні витрати. Ця система спрямована насамперед на контроль за використанням прямих витрат виробництва, а суміжні калькуляції - для контролю накладних витрат.

Система стандарт-кост задовольняє запити підприємця і служить потужним інструментом для контролю виробничих витрат. На основі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про очікувані доходи майбутнього року. При цій системі інформація про наявні відхилення використовується керівництвом для прийняття ним оперативних управлінських рішень.

В основі системи стандарт-кост лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат за статтями витрат:

- Основні матеріали;

- Оплата праці основних виробничих робітників;

- Виробничі накладні витрати (заробітна плата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація обладнання та ін);

- Комерційні витрати ( витрати по збуту, реалізації продукції).

Попередньо обчислені норми розглядаються як твердо встановлене ставки, з тим, щоб привести фактичні витрати у відповідність зі стандартами шляхом вмілого керівництва підприємством. При виникненні відхилень стандартні норми не змінюють, вони залишаються відносно постійними на весь встановлений період, за винятком серйозних змін, що викликаються новими економічними умовами, значним підвищенням або зниженням вартості матеріалів, робочої сили або зміною умов і методів виробництва. Відхилення між дійсними і передбачуваними витратами, що виникають у кожному звітному періоді, протягом року накопичуються на окремих рахунках відхилень і повністю списуються не так на витрати виробництва, а безпосередньо на фінансові результати підприємства.

Схематично система обліку стандарт-кост виглядає наступним чином.

1. Виручка від продажу продукції.

2. Стандартна собівартість продукції.

3. Валовий прибуток (п. 1 - п. 2).

4. Відхилення від стандартів.

5. Фактичний прибуток (п. 3 - п. 4).

Калькуляція, розрахована за допомогою стандартних норм, служить основою оперативного управління виробництвом і витратами. Виявляються в поточному порядку відхилення від встановлених стандартних норм витрат піддаються аналізу для з'ясування причин їх виникнення. Це дозволяє адміністрація оперативно усувати неполадки у виробництві, вживати заходів для їх запобігання в майбутньому.

Слід зазначити, що система стандарт-кост в зарубіжній практиці не регламентована нормативними актами, у зв'язку з чим не має єдиної методики встановлення стандартів і ведення облікових регістрів. Навіть всередині однієї компанії діють різні норми: базисні, поточні, ідеальні, прогнозні, досяжні і полегшені.

При встановленні норм широко використовуються фізичні (кількісні) стандарти, що дозволяють виміряти в натуральному вираженні витрата матеріалу, кількість робочої сили і обсяг послуг, необхідних для виробництва даного виробу. Ці фізичні стандарти потім множать на коефіцієнти в грошовому обчисленні і отримують стандартні вартісні норми.

У зв'язку з тим, що накладні витрати охоплюють безліч окремих статей, частина яких важко або недоцільно вимірювати точно, стандарти накладних витрат даються в грошовій оцінці без вказівки кількісних норм. Виняток становлять найважливіші складові частини накладних витрат (наприклад, невиробнича заробітна плата), за якими в деяких випадках можуть встановлюватися кількісні стандарти.

В умовах ринкової економіки ціни на матеріали схильні безперервним коливань залежно від попиту і пропозицій. Тому стандарти на матеріали встановлюються здебільшого або виходячи з рівня цін, які діють в момент розробки стандартів, або виходячи з визначення середніх цін, які будуть переважати протягом періоду використання норм. Відповідно стандарти ставок заробітної плати по операціях технологічного процесу часто є середніми розцінками.

Норми витрати матеріалів і виробничої заробітної плати встановлюються зазвичай в розрахунку на один виріб. Для контролю за накладними витратами розробляються кошторисні ставки за певний період, виходячи з наміченого обсягу продукції. Кошториси накладних витрат носять постійний характер. Однак при коливаннях обсягу виробництва для контролю за накладними витратами створюються змінні стандарти і ковзаючій кошторису.

В основі встановлення ковзних кошторисів накладних витрат лежить класифікація витрат в залежності від величини обсягу випуску на постійні, змінні і на півзмінні. Останні, у свою чергу, розбиваються на їх постійні та змінні складові елементи. В результаті кошторисна ставка (норма) накладних витрат визначається як сума змінної їх частини за заздалегідь встановленим нормам на одиницю об'єму випуску і постійних витрат.

Для обчислення стандартної собівартості продукції нормативні витрати на матеріали, робочу силу і накладні витрати підсумовуються.

Виниклі ж відхилення розраховують, як показано в табл. 1.1.

На підприємствах, що застосовують систему обліку стандарт-кост, облік відхилень фактичних витрат від стандартних норм ведуть, як правило, на таких рахунках:

- "Відхилення по витраті матеріалів";

- "Відхилення по заробітній платі";

- "Відхилення по накладних витратах";

- "Відхилення від стандартної комерційної собівартості".

Таблиця 1.1

Розрахунок відхилень від норм витрат при системі стандарт-кост

№ п/п	Види відхилень	Розрахунок відхилень
I. За матеріалами
11	За ціною використовуваних матеріалів	(Нормативна ціна одиниці матеріалу - фактична ціна) х кількість купленого матеріалу
2 2	За кількістю використовуваних матеріалів Сукупна відхилення витрати матеріалів	(Нормативне кількість матеріалу на фактичний випуск продукції - фактична витрата матеріалів) х нормативна ціна матеріалів
3 3		(Нормативні витрати на одиницю матеріалу-фактичні витрати на одиницю матеріалу) х фактичну кількість використовуваних матеріалів на випуск продукції
II. З праці
1 1	За ставками заробітної плати по продуктивності праці	(Нормативна погодинна ставка заробітної плати-фактична погодинна ставка заробітної плати) х фактично відпрацьований час
22	Сукупна відхилення по трудовим затратам	(Нормативний час на фактичний випуск продукції - фактично відпрацьований час) х нормативна погодинна ставка оплати праці
3 3		(Нормативні витрати праці на одиницю продукції - фактичні витрати праці на одиницю продукції) х фактичний обсяг випуску продукції
III. За накладними витратами
1 1	За постійним накладних витрат	(Кошторисна ставка постійних накладних витрат на одиницю продукції - фактична ставка постійних накладних витрат на одиницю продукції) х фактичний обсяг випуску продукції
2 2	За змінним накладним витратам	(Кошторисна ставка змінних накладних витрат на одиницю продукції - фактична ставка змінних накладних витрат на одиницю продукції) х фактичний обсяг випуску продукції
IV. За валового прибутку
1 1	За ціною реалізації	(Нормативна ціна одиниці продукції - фактична ціна одиниці продукції) х фактичний обсяг реалізації
2 2	За обсягом реалізації	(Обсяг кошторисної реалізації - обсяг фактичної реалізації) х нормативна прибуток на одиницю продукції
3 3	Сукупна відхилення за валовим прибутком	Сукупна нормативний прибуток - сукупна фактичний прибуток

При можливості кожен з цих рахунків може бути розчленований на більш дрібні аналітичні рахунки.

Головне в стандарт-кост - контроль за найточнішим виявленням відхилень від встановлених стандартів витрат, що сприяє вдосконаленню і самих стандартів витрат. При відсутності ж такого контролю застосування стандарт-коста матиме умовний характер і не дасть належного ефекту.

Принципи цієї системи є універсальними, тому їх застосування доцільне при будь-якому методі обліку витрат і способі калькулювання собівартості продукції.

Разом з тим цій системі притаманні і недоліки. На практиці дуже важко скласти стандарти згідно з технологічною картою виробництва. Зміна цін, викликане конкурентною боротьбою за ринки збуту товарів, а також інфляцією, ускладнює обчислення вартості залишків готових виробів на складі і незавершеного виробництва. Стандарти можна встановлювати не на всі виробничі витрати, у зв'язку з чим на місцях завжди послаблюється контроль за ними. Більше того, при виконанні виробничої компанією великої кількості різних за характером і типом замовлень за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення практично неможливо. У таких випадках замість науково обґрунтованих стандартів на кожен виріб встановлюють середню вартість, яка є базисом для визначення цін на виріб.

Незважаючи на ці недоліки, керівники фірм і компаній використовують систему обліку стандарт-кост як потужний інструмент контролю за витратами виробництва і калькулювання собівартості продукції, а також для управління, планування та прийняття необхідних рішень.

1.3 Характеристика вітчизняної системи нормативного обліку виробництва

У теорію вітчизняного обліку система стандарт-кост увійшла в 1933 р. у зв'язку з опублікуванням перекладу книги Ч. Гаррісона "Стандарт-кост". У вийшла роком пізніше книзі іншого американського економіста Т. Дауні "Стандарт-кост в системному обліку" розглядався спрощений варіант цієї системи, викладалися методи і техніка бухгалтерських проводок в стабільній оцінці і з подальшим коректуванням їх для приведення результатів обліку до фактичного рівня, т.е . пропонувалася система обліку виробничих витрат, що використовує принцип відхилень і поправочних коефіцієнтів лише у підсумкових цифрах, щоб виразніше відокремити витрати, зумовлені виробничою діяльністю підприємства, від всіх інших. Пропонована ним система обліку передбачала наявність попередньої калькуляції, але не потребувала вирішення детальних питань організації виробництва, які піднімалися Ч. Гаррісоном.

У 1931 р. Інститут техніки управління зробив детальне вивчення можливих шляхів реалізації і практичного застосування системи стандарт-кост. Великий внесок у вирішення цього питання внесли Є.Г. Ліберман, М.X. Жебрак, представивши дану систему в модифікованому вигляді як нормативний метод обліку витрат. Подальший розвиток цей метод отримав завдяки працям вітчизняних вчених-економістів А.Ф. Аксененко, І.А. Безруких, А.А. Додонова, В.Б. Івашкевича, Н.П. Кондракова, А.Ш. Маргуліса, І.С. Новодворського, В.Ф. Палія, В.І. Петрової, С.С. Сатубалдина, А.Д. Шеремета та інших.

Вивчення обох систем обліку дозволяє зробити висновок, що між ними багато спільного. Так, загальними принципами для обох систем обліку є:

- Попереднє (до початку звітного періоду) складання нормативних калькуляцій на основі встановлених норм (стандартів) витрат ресурсів за окремими статтями витрат;

- Систематичне узагальнення і аналіз відхилень, що виникли з метою використання інформації для усунення негативних явищ у виробничому процесі та управління витратами;

- Універсальність і можливість застосування при будь-якому методі обліку витрат і способі калькулювання собівартості продукції.

Однак між цими системами обліку, поряд із загальними, основоположними принципами, є також відмінності, які полягають у тому, що, при системі обліку стандарт-кост, на відміну від вітчизняної системи нормативного обліку, відокремлений облік змін самих норм витрат не ведеться. Попередньо обчислені норми витрат розглядаються як твердо встановлені ставки з тим, щоб привести фактичні витрати у відповідність зі стандартами шляхом вмілого керівництва виробництвом. При виникненні відхилень стандартні норми не змінюють. Вони залишаються відносно постійними на весь встановлений період, за винятком серйозних змін, викликаних новими економічними умовами. При цій системі стандартні витрати списуються безпосередньо на рахунки виробництва. Відхилення ж між дійсними і передбачуваними витратами, що виникають у кожному звітному періоді, протягом року на відміну від вітчизняного нормативного обліку можуть накопичуватися на окремих рахунках відхилень і повністю списуватися не так на витрати виробництва, а безпосередньо на фінансові результати підприємства. Крім того, на відміну від стандарт-коста вітчизняна система нормативного обліку зосереджена на виробництві і не орієнтована на процес реалізації, що утруднює розробку та обгрунтування продажних цін на вироби.

1.4 Класифікація методів обліку витрат: метод фактичних витрат, директ - костингу, стандарт - косту, нормативного методу

Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність засобів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання.

Важливою рисою систем управлінського обліку є оперативність обліку витрат.

Виділяють облік фактичних (для складання звітної калькуляції) і нормативних витрат (передбачає складання нормативної, планової чи кошторисної калькуляції).

Взагалі, методи обліку витрат на виробництво повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію. При цьому оперативність інформації значно важливіша від точності.

Суть методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

Цей метод, як правило, є традиційним та найбільш поширеним на вітчизняних підприємствах.

Облік фактичних витрат на виробництві будується на наступних принципах: повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського управлінського обліку; облікова реєстрація їх в період виникнення в процесі виробництва; локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення, об'єктами обліку та носіями витрат; віднесення фактичних виробничих витрат на об'єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими.

Застосування цього методу дозволяє визначити фактичну собівартість. Проте він має ряд недоліків: виключає можливість оперативного контролю за використанням ресурсів, виявлення та усунення причин перевитрат та недоліків в організації виробництва, порушень технологічних процесів, пошуку та мобілізації внутрішніх виробничих резервів. Саме це визначає обмеженість використання даного варіанту обліку для прийняття управлінських рішень, здійснення оперативного управлінського контролю. Тому найбільш прогресивними виявляються варіанти обліку нормативних витрат, особливо в умовах ринкових відносин та конкуренції.

Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.

Директ - костинг (калькулювання змінних витрат) - система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.

Метод директ - костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу.

Сформулюємо основні ознаки директ-костингу:

- Собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних виробничих витрат; решта витрат - постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми;

- Управлінський і фінансовий облік інтегровані;

- В процесі калькулювання визначається маржинальний дохід.

Виробнича собівартість виготовленої та реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності від технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається.

За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок і кінець звітного періоду, а також незавершене виробництво.

Постійні витрати не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом і тому не включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Ці витрати збираються на окремому рахунку і по закінченні звітного періоду повністю (без розподілу за видами продукції) списуються на зменшення прибутку від реалізації продукції, що отримана в даному звітному періоді.

Інтеграція управлінського і фінансового обліку полягає в тому, що записи на рахунках управлінського і фінансового обліку об'єднуються в загальну систему, тому всі внутрішні операції управлінського обліку відображаються в Головній книзі. Внутрішні звіти про виробничі витрати і звіти про прибутки та збитки регулярно надаються керівництву у вигляді залежності “ витрати - обсяг - прибуток ”.

Інтеграцію управлінського обліку іноді називають моністичною системою. Проте, ця система має певні недоліки: по-перше, характер і мета управлінського та фінансового обліку настільки різні, що об'єднувати їх недоцільно, адже в основу їх поділу покладено збереження комерційної таємниці; по-друге, моністична система ведення обліку більш об'ємна і складна, що обумовлено кількістю статей, пов'язаних з внутрішніми операціями. Звісно, що ці недоліки роблять всю систему дорогою, а також негнучкою, непрактичною.

В Плані рахунків України облік витрат та результатів передбачає застосування на практиці основної ідеї директ-костингу - розподіл загальних витрат за ознакою їх взаємозв'язку з виробництвом і калькулювання на цій основі неповної (обмеженої) собівартості за носіями витрат.

Всі витрати звітного періоду в українському Плані рахунків поділені на виробничі, обумовлені здійсненням виробничого процесу, і періодичні, більше пов'язані з тривалістю звітного періоду. Прямі виробничі витрати обліковуються по дебету рахунку 23 “ Виробництво ”, непрямі виробничі витрати - по дебету рахунку 91 “ Загальновиробничі витрати ” з кредиту рахунків виробничих та фінансових ресурсів. В кінці звітного періоду в розрахунок собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг), крім прямих виробничих витрат, включаються й непрямі виробничі витрати, які обліковувались протягом звітного періоду на рахунку 91 “ Загальновиробничі витрати ”, що відображається записом по дебету рахунків 23 “ Виробництво ” і кредиту рахунку 91 “ Загальновиробничі витрати ”. Періодичні ж витрати, які збиралися на рахунках 92 “ Адміністративні витрати ”, 93 “ Витрати на збут ”, 94 “ Інші операційні витрати ” та ін. за цим варіантом не включаються до собівартості об'єктів калькулювання, а списуються в кінці звітного періоду на рахунок 79 “ Фінансові результати ”.

Для забезпечення аналітичних розрахунків необхідно вести окремий облік змінних та постійних витрат з підрахунком маржинального доходу за виробами.

Маржинальний дохід (брутто-прибуток) - різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами.

На підприємстві, при використанні системи директ-костинг, розраховується маржинальний дохід як по виробах, так і по підприємству в цілому. Він дозволяє краще обліковувати вироби з високою рентабельністю, щоб переходити в основному на їх випуск, оскільки різниця між ціною продажу та сумою змінних витрат не зникає в результаті списання постійних непрямих витрат на собівартість конкретних виробів.

За рахунок скорочення статей собівартості спрощується її нормування, облік, контроль, покращується облік та контроль умовно-постійних, накладних витрат, оскільки їх сума за даний конкретний період висвітлюється в звіті про прибутки та збитки окремим рядком, що наглядно демонструє їх вплив на величину прибутку підприємства.

З маржинального доходу покриваються загальні постійні витрати (в тому числі комерційні та адміністративні).

Маржинальний дохід відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку, тому його можна розрахувати за формулою:

Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток

Система директ-костингу дозволяє здійснювати оперативний контроль за постійними витратами, ніж це можливо при системі повного розподілу витрат, оскільки в процесі контролю за собівартістю продукції використовуються стандартні витрати або гнучкі бюджети.

Система директ-костингу має ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких наступні:

Маржинальний дохід, отриманий з її допомогою характеризує суму покриття по конкретних видах продукції, що дає можливість відібрати вироби з найбільшою рентабельністю та впроваджувати їх у виробництво

Сприяє спрощенню нормування, обліку та контролю за рахунок скорочення статей витрат.

Підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про прибутки та збитки

Дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звітності.

Прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів.

Звіти про витрати виробництва і доходи, складені за системою директ-костингу, більшою мірою відповідають інтересам керівництва фірми, ніж ті, які складені за системою розподілу витрат між виробами.

Директ-костинг об'єднує такі ефективні засоби контролю, як стандарт-кост і гнучкі бюджети.

На основі даних обліку сум покриття можливо приймати різноманітні оперативні рішення по управлінню підприємством: для досягнення ефективної політики цін, для визначення меж, до яких можливо зменшувати ціни залежно від ринкових чинників; з метою оптимізації асортименту випуску продукції; для встановлення доцільності прийняття додаткового замовлення за цінами нижче звичайних; для визначення оптимального розміру партії або серії деталей; з метою оптимізації завантаження виробничих потужностей.

Орієнтує облік на кінцевий результат, що досягається шляхом розрахунку сум покриття (маржинального прибутку) за кожним напрямом діяльності і в цілому по підприємству.

Дозволяє визначити суми покриття в розрізі груп виробів, центрів відповідальності, покупців, зон реалізації.

Проте система директ-костинг не позбавлена певних недоліків:

Основні труднощі полягають у відокремленні постійних витрат. Значна частина на півзмінних витрат може розподілятись по-різному залежно від методу, який використовується, а це, в свою чергу, буде позначатися на результатах.

Для потреб довгострокового планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні витрати в позасистемному порядку.

При переході від системи повного розподілу витрат до системи директ-костингу виникають серйозні проблеми у визначенні суми податку на прибуток.

Аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій.

Стандарт-кост є самостійним методом калькулювання собівартості одиниці продукції, в основі якого лежить облік стандартних витрат.

Стандарт-кост - заздалегідь визначені або передбачені кошторисами витрати на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Зміст системи стандарт-кост полягає в тому, що обліковуються лише те, що повинно відбутись, а не те, що відбулося; враховується не реальне, а належне, і обґрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке тверде запровадження норм витрат матеріалів, ернергії, робочого часу, праці, заробітної плати та інших витрат, пов'язаних з виготовленням будь-якої продукції або напівфабрикатів.

В основі системи стандарт-кост лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат за статтями витрат:

- Основні матеріали. Стандарти на матеріали встановлюються в переважній більшості виходячи або з рівня цін, які дають на моменти розробки стандартів, або з визначення середніх цін, які будуть переважати протягом періоду використання норм

- Оплата праці основних виробничих робітників. Стандарти ставок заробітної плати по операціях технологічного процесу часто є середніми розцінками. Найбільш придатною для практичного застосування в системі стандарт-кост є оплата всіх виробничих операцій за відрядною формою.

- Виробничі накладні витрати (заробітна плата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація обладнання). У зв'язку з тим, що накладні витрати охоплюють багато окремих статей, стандарти накладних витрат подаються в грошовій оцінці без зазначення кількісних норм.

- Комерційні витрати (витрати на збут, реалізацію продукції).

Відхилення між дійсними і передбачуваними витратами, що виникають у кожному звітному періоді, протягом року накопичуються і повністю списуються на фінансові результати.

Стандарт-кост - система оперативного управління і контролю за ходом виробничого процесу і витратами на виробництво, а також система аналізу причин, в силу яких утворилася різниця між стандартною та фактичною собівартістю продукції та прибутком від її реалізації.

Переваги системи стандарт-кост полягає в наступному:

1. використовується для прийняття рішень;

2. на підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про прибутки та збитки. При цій системі керівництво підприємства отримує інформацію про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення;

3. менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються заздалегідь із зазначенням нормативної величини виробничих витрат. Картка нормативної собівартості виробу показує всі повні витрати на його виготовлення, що виключає повторне обчислення виробничих витрат по операціях або замовленнях;

4. система стандарт-кост може використовуватись для оцінки виконання встановленого замовлення;

5. при правильній організації стандарт-косту потрібен менший бухгалтерський штат, ніж при обліку минулих витрат, тому що в межах цієї системи облік ведеться за принципом виключення, тобто враховується лише відхилення від стандартів.

Система стандарт-кост має і недоліки. Важко скласти стандарти згідно з технологічною картою виробництва. Зміна цін, викликана конкурентною боротьбою за ринки збуту товарів, інфляцією ускладнює обчислення незавершеного виробництва і вартості залишків готових виробів на складі. Крім того, не на всі виробничі витрати можна встановлювати стандарти, що зумовлює іноді послаблення контролю за ними на місцях. При виконанні підприємством великої кількості різних за характером і типом замовлень за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення незручно. В таких випадках замість науково встановлених стандартів на кожен виріб застосовується середня вартість, яка є базою для визначення цін на виріб.

Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.

Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати нараховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок).

Основними принципами системи нормативного обліку є :

нормування витрат і обов'язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів;

систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;

постійний та своєчасний облік зміни норм та визначення впливу цих змін на собівартість продукції;

попередній контроль витрат на основі первинних документів та фіксації відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину;

завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва

Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і встановлювати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління. При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій.

Характерним для системи нормативного обліку є своєчасне оновлення нормативів в результаті здійснених заходів з технічного розвитку та удосконалення організації виробництва. Саме тому організація нормативного обліку, перш за все, пов'язана з необхідністю розробки прогресивних, техніко обґрунтованих норм витрат матеріалів, праці та заробітної плати на одиницю продукції та її складових частин.

Важливим і обов'язковим моментом організації нормативного методу є систематичний облік в процесі виробництва відхилень від норм витрат, встановлених на початок місяця, по матеріалах, заробітній платі робітників та нормативних витрат:

Відхилення від норм витрат матеріалів за рахунок цін представляють собою різницю між фактичною і стандартною ціною, помножену на фактичну кількість витрачених на виробництво матеріалів. Стандарт на матеріали може ґрунтуватись на середніх, поточних або очікуваних цінах. Якщо матеріали придбані за ціною, що не перевищує стандартну, то відхилення буде від'ємним.

Відхилення по матеріалах за рахунок цін виникає у випадку недостачі поставок, виконання термінових замовлень, витрат, що перевищують фактичні.

Відхилення по матеріалах за рахунок їх використання виникає у випадку неекономного їх витрачення в процесі виробництва і обчислюється множенням стандартної ціни на різницю між фактичною і стандартною кількістю матеріалів.

Відхилення якості матеріалів від встановленого стандарту відбуваються у випадку придбання неякісних матеріалів, браку, неточності інженерних рішень, використання несправного інструменту, природного убутку тощо.

Відхилення по заробітній платі за рахунок тарифів представляє собою різницю між фактичним і стандартним тарифом, помножену на фактичну кількість відпрацьованих годин.

Відхилення по продуктивності праці визначається як різниця нормативного часу в годинах, затраченого на фактичний випуск продукції, і фактичного часу в годинах, відпрацьованого за період, що розглядається, помножений на нормативну годинну ставку заробітної плати.

Сукупні відхилення за змінними накладними витратами - це різниця між нормативними змінними накладними витратами, віднесеними на продукцію, і фактичними змінними витратами.

Відхилення змінних накладних витрат по витратах розраховується як різниця між кошторисними скоригованими накладними витратами для фактичного часу праці робітників основного виробництва і фактичними змінними накладними витратами.

Відхилення змінних накладних витрат за ефективністю розраховується як різниця між випуском продукції в нормо-годинах і фактичним часом праці за період, що розглядається, помножена на нормативну ставку накладних витрат.

Відхилення за постійними накладними витратами розраховується як різниця між кошторисними і постійними накладними витратами.

Нормативний метод має як переваги так і недоліки.

Переваги нормативного методу полягають в тому, що з'являється:

- можливість поточного оперативного обліку витрат шляхом обліку відхилень від норм;

- відокремлений облік змін норм, тобто контроль за здійсненням режиму економії;

- укрупнення об'єктів, оскільки нормативні калькуляції складають по всіх видах виробів, а відхилення враховують по групах однорідної продукції, внаслідок чого зменшується число об'єктів калькулювання;

- охоплення нормативними калькуляціями значної частини витрат;

- можливість рідше здійснювати інвентаризацію незавершеного виробництва.

Недоліком є те, що значна частина відхилень від норм, пов'язаних з використанням сировини і матеріалів на виробництво, виявляється за допомогою інвентаризації в цілому по структурних підрозділах і за весь звітний період.

Це призводить до великої кількості неврахованих витрат. Відхилення витрат на управління і обслуговування виявляють без врахування змін обсягів виробництва, а в більшості випадків зовсім не виявляють, а їх фактичну величину розподіляють переважно пропорційно основної заробітної плати робітників, що значно зменшує інформаційну функцію обліку.



2. Калькуляція собівартості за системою стандарт-кост

2.1 Поняття нормативних витрат і система "стандарт-кост"

Система "стандарт-кост" - це інструмент, який використовується управлінням для планування витрат і контролю над ними. Сама по собі вона не є системою обліку витрат і може використовуватися як в позамовному, так і в попроцессном методах обліку витрат і калькулювання собівартості або в будь-яких їх комбінаціях. Коли організація застосовує систему "стандарт-кост" у повному обсязі, всі витрати, що впливають на рахунки запасів і собівартість реалізованої продукції, показуються у вигляді стандартних (нормативних), попередньо певних витрат, а не у вигляді фактичних, що мали місце витрат. Разом з відносинами поведінки витрат і аналізом "витрати - обсяг - прибуток" нормативні витрати забезпечують в обліковій системі основу для контролю бюджетів.

Система нормативних (стандартних) витрат використовується для оцінки діяльності як окремих працівників і підрозділів, так і системи управління в цілому, для підготовки бюджетів і раз особистих прогнозів, а також допомагає приймати рішення щодо встановлення реальних цін. Ця система широко використовується у всьому світі в більшості виробничих компаній. У таблиці 2.1 представлені дані про ранжирування в порядку важливості, на думку менеджерів, основних цілей впровадження системи "стандарт-кост" у різних країнах.

Таблиця 2.1

Ранжування цілей впровадження системи "стандарт-кост"

Мета впровадження системи "стандарт-кост"	США	Канада	Японія	Англія
Управління витратами	1	1	1	2
Встановлення цін і цінова політика	2	3	2	1
Бюджетне планування і контроль	3	2	3	3
Підготовка фінансової звітності	4	4	4	4

Нормативні витрати являють собою попередньо певні реалістичні витрати, які зазвичай виражаються в розрахунку на одиницю готової продукції. Як правило, нормуються всі елементи виробничих витрат:

- Прямі матеріальні витрати;

- Прямі трудові витрати;

- Загальновиробничі витрати.

Незважаючи на деяку схожість, слід розрізняти облік нормативних витрат і облік загальновиробничих витрат за нормативами. Нормативні витрати засновані на інженерних оцінках і розрахунках, прогнозному споживанні виробничих ресурсів, вивченні трудових операцій, залежать від типу і якості використовуваних матеріалів, обладнання, кваліфікації робітників і багатьох інших факторів. Нормативи загальновиробничих витрат засновані на більш простих показниках - на даних минулих витрат і даних про обсяги діяльності в майбутньому періоді.

Між поняттями "нормативні витрати" і "бюджетні витрати" концептуальної різниці немає. У теорії вони визначаються однаково, але на практиці, як правило, термін "нормативні витрати" відноситься до одиничного закінченому продукту, а "бюджетні витрати" - до загального обсягу продукції.

2.2 Класифікація нормативних витрат

Одним з найважливіших переваг застосування системи стандарт-кост "є економія на веденні облікових записів. На перший погляд може здатися, що використання нормативів вимагає великих витрат на ведення обліку в порівнянні з системою обліку фактичних витрат, але насправді воно спрощує ведення поточного обліку. Наприклад, не потрібно чекати всіх індівідуальниx даних про матеріали (з різних партій за різними цінами) за місяць; є нормативна ціна, є нормативна кількість матеріалу, і одним проведенням можна списати відпущені у виробництво матеріали з кредиту рахунку "Матеріали". Аналогічно немає необхідності кожному робітникові фіксувати час, витрачений на окрему операцію. Всі нормативні прямі трудовитрати визначені заздалегідь.

При використанні системи "стандарт-кост" додаткові витрати виникають лише при встановленні індивідуальних нормативів, наприклад, на нові, передбачувані до освоєння види продукції. Як правило, ці витрати бувають незначними. Багато нормативи застосовуються місяцями або навіть роками. Тільки істотні зміни, наприклад, зміна конструкції виробу, освоєння нового виробу, заміна машинного обладнання, викликають необхідність перегляду нормативів. Цінові складові нормативних витрат оновлюються, як правило, щорічно або частіше для того, щоб відобразити вплив інфляції та інших факторів на ціни придбаних матеріалів або вартість робочої сили. Нормативи загальновиробничих витрат переглядають в більшості організацій незалежно від того, застосовується чи ні система "стандарт-кост".

Облік витрат за нормативами (стандартами) являє собою цілісну концепцію. При застосуванні її в повному обсязі всі Дані про фактичні виробничих витратах заміщуються їх нормативними значеннями. Такі рахунки, як "Матеріали", "Незавершене (основне) виробництво", "Готова продукція" і "Собівартість реалізованої продукції (продажу)", і за дебетом, і за кредитом ведуться з використанням нормативних, а не фактично понесених витрат. У бухгалтерському обліку роблять окремі записи про фактичні витрати, які в кінці звітного періоду порівнюються з нормативними значеннями.

Різниця між фактичним і нормативним (або плановим, бюджетним) значеннями показника називається відхиленням. Якщо виявляється відхилення, необхідно з'ясувати його причину. Процес визначення величини відхилень і виявлення їх причин іменується аналізом відхилень. Цей аналіз являє собою один з найбільш ефективних інструментів контролю витрат і всієї системи управління.

Нормативні витрати можуть бути класифіковані наступним чином:

1) ідеальні, теоретичні. Ці нормативи засновані на максимальному рівні ефективності роботи обладнання, без зупинок у роботі, збоїв і поломок і характеризують абсолютний мінімум можливих витрат при даному існуючому рівні виробничої потужності. Ідеальні стандарти практично не використовуються для розробки бюджетів або оцінки собівартості виробничих запасів, так як рідко досягаються на практиці. Але останнім часом область їх застосування весь час рас ширяється внаслідок того, що сучасне управління має тенденцію до безперервного покращення якості та ефективності операційної діяльності;

2) базові. Такі показники рідко переглядаються і не залежать від поточних змін, зміні у рівні цін. Як правило, це кількісні нормативи, обумовлені технологією, способом виробництва;

3) реальні, постійно досяжні. Це нормативи витрат, які можуть бути досягнуті при конкретному рівні діяльності і при визначенні яких враховувалися нормальний шлюб, технологічні відходи, перерви в роботі. Дані нормативи схильні реальних змін і відображають розумні середні умови. Наприклад, при розрахунку нормативів з праці враховуються перерви в робочому дні для працівників, передбачені технологією зупинки для переналагодження обладнання, а при визначенні нормативів за витратами прямих матеріалів - поточна ринкова вартість матеріалів, нормальні відходи і брак.

Нормативні витрати на одиницю виробленого продукту включають в себе шість елементів:

1) нормативну ціну прямих матеріалів;

2) нормативну кількість прямих матеріалів;

3) нормативний робочий час (за прямими трудозатратам);

4) нормативну ставку оплати прямого праці;

5) нормативний коефіцієнт змінних загальновиробничих витрат;

6) нормативний коефіцієнт постійних загальновиробничих витрат.

Організації, які надають послуги, як правило, застосовують тільки останні чотири нормативу, оскільки такі організації не використовують сировину і матеріали у своїх операціях.

Нормативні прямі матеріальні витрати. Для розрахунку нормативних прямих матеріальних витрат нормативну ціну матеріалів множать на, нормативну кількість прямих матеріалів.

Нормативна ціна прямих матеріалів являє собою недовірливу оцінку вартості певного виду прямих матеріалів на наступний обліковий період. Відповідальність за встановлення нормативних цін по всіх прямими матеріалами несе агент, або менеджер з закупівель. Визначаючи нормативні ціни, він повинен врахувати всі можливі збільшення цін, кількісні зміни на ринку матеріалів, нові джерела поставок та ін Він також виробляє всі фактичні закупівлі і зрештою несе відповідальність за відхилення величини матеріальних витрат, викликане змінами в цінах.

Нормативне кількість прямих матеріалів - оцінка очікуваної кількості матеріалів, які будуть використані. Така оцінка є однією з найбільш важких завдань у встановленні нормативів. На цю оцінку впливають специфіка конструкції виробів, якість матеріалів, вік і продуктивність машин і устаткування, кваліфікація та досвід робітників. Певний шлюб і втрати неминучі, і це необхідно враховувати при розрахунку нормативної кількості матеріалів. Зазвичай зазначені нормативи встановлюють менеджери, що відповідають за виробництво, або бухгалтер, який веде облік витрат, залучаючи для розробки нормативів інженерів, агентів із закупівлі матеріалів і машинних операторів.

Нормативні прямі витрати праці. Нормативні прямі витрати праці обчислюються множенням нормо-годин праці на нормативну ставку оплати прямого праці. Нормативний робочий час (за прямими трудозатратам) відображає час, необхідний для кожного підрозділу, верстата або процесу, щоб зробити одну одиницю або одну партію виробів. У багатьох випадках нормативний час на одиницю становить невелику частку години.

Нормогодини трудових витрат повинні переглядатися, якщо відбувається заміна машин і устаткування або змінюється кваліфікація робочої сили. Відповідальність за розробку цього нормативу несуть менеджер відповідного підрозділу і куратор.

Нормативна ставка оплати прямого праці висловлює з годинні прямі витрати праці, очікувані в наступному обліковому періоді для кожної функції або виду робіт. На практиці ставки оплати прямого праці достатньо легко обумовлені, так як вони або зафіксовані в трудовому договорі, або встановлюються самою організацією. Хоча діапазон ставок передбачається для кожного розряду робочих, всередині якого ці ставки розрізняються, для кожної операції беруть середні нормативні ставки. Навіть якщо робітник, що виготовив продукт, насправді отримує менше, при обчисленні нормативних прямих витрат праці використовують нормативну ставку оплати.

Загальновиробничі нормативні витрати. Загальновиробничі нормативні витрати являють собою суму оцінок змінних та постійних загальновиробничих витрат у наступному обліковому періоді. Ці оцінки засновані на нормативних коефіцієнтах, обчислених таким же чином, як нормативи, розглянуті раніше. Однак існує одна важлива відмінність: нормативний коефіцієнт загальновиробничих витрат складається з двох частин - для змінних і для постійних витрат, при розрахунку яких використовують різні бази.

...