Сутність, класифікація та ознаки кризи підприємства

Рис. 7. Коливання показників, що характеризують кризу підприємства у межах стабільності

Основні причини виникнення та розвитку кризових ситуацій на підприємствах поділяються на макро- та мікроекономічні. До причин макроекономічного характеру слід відносити: необґрунтована економічна політика уряду; некеровані інфляційні процеси; спад ділової активності в економіці; криза в окремих галузях національного господарства; різке погіршення кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків. А до мікроекономічних - прорахунки в розробці і реалізації стратегії підприємства (фірми); погана якість системи управління діяльністю; нестача обігових коштів та інвестиційних ресурсів; зниження рівня використання виробничого потенціалу підприємства; випуск неконкурентоспроможної продукції; руйнування економічних і технологічних зв'язків з іншими підприємствами.

За характеристиками координат початку та кінця розвитку кризового процесу на стадії кризової ситуації, кризу на даній ситуації можна визначати як найбільш швидкоплинний процес. І хоча значення показників, що характеризують кризу на стадії кризової ситуації, змінюються у значних розмірах, час що проходить, має мале значення. Якщо представити динаміку процесу розвитку кризи на стадії кризової ситуації як функцію, то вона має у графічному вигляді вид, що наведений на рис. 8.

Рис. 8. Характеристика координат показника ефективності підприємства у часі

Визначити появу кризового стану можна на основі зміни тенденції прибутковості фірми. Якщо нахил лінійної тенденції зміни прибутку за попередньо визначений період (що не менше 3 останніх місяців) наближається до 90^о по відношенню до осі «Сума прибутку», за наявності стабільних періодичних кризових проявів, що характеризуються спадами прибутковості - це вказує на перехід у стадію кризової ситуації. У цьому стані необхідно вжити заходів щодо підвищення прибутковості фірми й змінити тенденції прибутковості із стабільної на хоча б пасивно зростаючу.

3. Основні ознаки кризового стану підприємницької структури

3.1 Особливості появи кризових явищ на стадії кризового стану

Вище вказувалось, що кризову ситуацію на підприємстві з теоретичної точки зору слід вважати загальною кризою підприємства, оскільки криза - це точка переходу із позитивної тенденції розвитку в негативну. Однак значна частина науковців та практиків як типову загальну кризу розглядати проміжок у часі, коли загальна ефективність діяльності фірми знижується. Найчастіше такий період називають кризовим станом.

Кризовий стан підприємства - це стійкий прояв кризових явищ у більшості сфер його діяльності з постійною тенденцією погіршення інтегральних показників діяльності цього суб'єкта господарювання понад критичні значення (більше 15%).

Кризовий процес на стадії кризового стану має такі характерні прояви кризи:

довготривалий спад виробництва;

невиправдане зростання цін на ресурси і товари;

розлад прямих господарських зв'язків і збуту продукції;

брак фінансових ресурсів і тривала невиплата заробітної плати;

різке погіршення економічних показників діяльності;

руйнація системи соціального захисту працівників підприємства.

3.2 Місце та відмінності неплатоспроможності та банкрутства

З огляду на різноманітність процесів, що протікають на стадії кризового стану, а також активно трансформуються у часі та просторі доцільно виділити в даній стадії кризового процесу такі етапи, як: технічна неплатоспроможність, повна неплатоспроможність, банкрутство.

Необхідно розрізняти поняття “неплатоспроможність” і “банкрутство”, адже останнє є наслідком першого. Згідно чинного законодавства України неплатоспроможністю є - “неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.” Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” №784-XIV від 30 червня 1999 року // www.rada.kiev.ua..

Технічна неплатоспроможність підприємства виникає у тому випадку, коли воно неспроможне сплатити по поточних зобов'язаннях до встановленого строку, навіть якщо його загальна сума активів перевищує суму зобов'язань. Технічна неплатоспроможність є результатом асинхронності грошових притоків і відтоків, що виникає внаслідок суттєвого прострочення дебіторської заборгованості. При цьому обсяг дебіторської заборгованості та інших оборотних коштів у сфері обігу є більшим за суму поточної заборгованості. Технічна неплатоспроможність за звичайних умов і ефективному здійсненні антикризового фінансового менеджменту, як правило, не призводить до банкрутства.

Інший аспект погіршення фінансово-економічного та майнового стану - це повна неплатоспроможність підприємства. Під повною неплатоспроможністю суб'єкта господарювання розуміють неможливість, через значну втрату капіталу, відновити свою фінансову стійкість та платоспроможність в близькому майбутньому. Тобто, це етап кризового стану коли катастрофічні втрати активів не дозволяють підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність в наступних періодах.

Останнім етапом розвитку кризового процесу й завершальним у кризовому стані є банкрутство суб'єкта господарювання. Під банкрутством підприємства розуміють неможливість продовження існування підприємницької структури в якості самостійної організації, що зумовлено неспроможністю генерувати достатні за розмірами і строками виникнення притоки грошових коштів, зменшити їх відтоки, забезпечити реструктуризацію та списання боргів або здійснити інші ефективні антикризові дії внаслідок вичерпання існуючих та відсутності потенційних матеріальних, людських та ідейних (крах існуючого та брак нових підприємницьких проектів) ресурсів функціонування.

Банкрутство підприємства - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності (фірми), як юридичної особи, задовольнити вимоги кредиторів і виконати свої зобов'язання перед кредиторами.

Банкрутство є наслідком нестачі у суб'єкта господарювання існуючих та потенційних ресурсів для функціонування й розвитку. Основною зовнішньою ознакою банкрутства є тимчасове призупинення поточних платежів у зв'язку з виявленням неспроможності підприємства забезпечити виконання вимог кредиторів. Факт або ймовірність банкрутства встановлюються шляхом проведення ретельного аналізу первинних та синтезованих документів підприємства на певну дату.

Найбільш поширені внутрішні причини банкрутства такі:

неправильне визначення місії та виробничого профілю підприємства;

невисокі підприємницькі здібності власника (керівника) підприємства;

низька кваліфікація управлінського персоналу підприємства;

недостатня для ринкових умов господарювання кваліфікація виконавців.

незбалансована організаційна структура;

неадекватний сучасним вимогам ринку здійснюваний підприємством маркетинг;

дефіцит власних обігових коштів;

надмірна частка позичкового капіталу і залучених фінансових коштів;

відсутність довгострокового інвестування;

недосконалий механізм ціноутворення

Різновиди банкрутства

Доведення підприємства до банкрутства має значні негативні наслідки для всіх суб'єктів ринкової економіки, адже, населення в разі припинення функціонування підприємства не отримає необхідні товари (послуги), що може порушити ринкову рівновагу за рахунок зменшення пропозиції, тобто спричинить дефіцит товару, а це викликає зростання цін. Працівники підприємства втратять стабільне джерело доходів і їх значна частина стане безробітними, що вимагатиме збільшення державних видатків на їх соціальну підтримку. Втратять джерело доходів і акціонери, пайовики, власники підприємства. Партнери збанкрутілого підприємства не отримають необхідних товарів та послуг, що негативно позначиться на результативності їх діяльності. Держава, втрачаючи платника податків, недоотримає надходжень до бюджету, а це негативно вплине на макроекономічну нестабільність в регіоні й викличе посилення соціальної напруженості.

Стан банкрутства у більшості наукових видань розглядається як “безпорадний період загибелі підприємства”, однак, це не зовсім вірно. Це період прийняття кардинальних рішень не тільки щодо окремих змін у діяльності фірми, а й трансформації самого суб'єкта підприємництва.

З кожної із наведених вище стадій і етапів розвитку кризи підприємства існує вихід, але чим ближче підприємницька структура підходить до межі банкрутства, тим важче і довше їй повертатися до нормального стану ефективної діяльності. У даному контексті є важливим використання процедур банкрутства, які мають наступні основні функції:

Стимулювання розвитку підприємництва та підвищення ефективності господарювання.

Звільнення ринку від недієздатних учасників.

Забезпечення дотримання рівності прав, обов'язків і відповідальності у господарських відносинах між окремими суб'єктами ринку.

Справедливий розподіл грошових коштів, отриманих від продажу майна банкрута, між його кредиторами.

Створення умов для відродження бізнесу у випадку економічної доцільності і бажання власників підприємства.

Загроза банкрутства підприємства змушує його приймати оптимальні рішення, вдосконалювати існуючі і знаходити нові методи, форми, засоби господарювання, запобігаючи непродуктивному використанню ресурсів. Функціональні особливості реалізації процедур банкрутства полягає у забезпеченні звільнення ринку від недієздатних учасників. Даний механізм є інструментом розвитку ринку.

Відомо, що забезпечення дотримання рівності прав, обов'язків і відповідальності у господарських відносинах між окремими суб'єктами ринку - основна вимога ефективного підприємництва. Для цього у суспільстві вироблено чіткі, дієві і справедливі правила, які мають загальний характер, незалежно від організаційно-правової форми господарювання суб'єкта підприємництва, його розміру, форми власності. При цьому, основоположним має бути принцип справедливості і щодо боржника, і щодо кредитора, які закріплено у відповідних законодавчих та нормативних актах держави. При вирішенні проблем боржника, судові органи можуть визнавати необґрунтованими і відхиляти вимоги окремих кредиторів, визнавати недійсними і анульовувати угоди, що були свідомо спрямовані на створення неплатоспроможності і банкрутства підприємства, зневажали його інтереси. Для захисту кредитора, механізм банкрутства передбачає повну консолідацію активів боржника та їх продаж для погашення його боргів.

Досягненню мети, щодо справедливого розподілу доходів, отриманих від продажу майна банкрута, між його кредиторами сприяє встановлення пріоритетів щодо черговості задоволення вимог за нестачі майна у боржника. Така пріоритетність встановлюється діючими правовими актами з урахуванням необхідності і ступеня захисту прав та інтересів окремих кредиторів, виходячи з інтересів держави (сплата судових витрат і обов'язкових платежів), працівників (виплата зарплати, соціальної допомоги, компенсацій шкоди здоров'ю і життю), а також захист прав кредиторів, вимоги яких захищені заставою.

Створення умов для відродження діяльності фірми у випадку економічної доцільності її функціонування, а також бажання власників підприємства можуть здійснюватись відповідні організаційно-технічні та економічні процедури, що можуть включати фінансову допомогу, управлінське і консалтингове сприяння (розпорядження, зовнішнє управління), тимчасову відстрочку виконання зобов'язань (мораторій, пролонгація, переоформлення заборгованості), списання боргів тощо.

З огляду на різнобарвність ознак банкрутства та процесів, що призводять до даного стану виокремлюють багато різновидів банкрутства (рис. 9)

Рис. 9. Різновиди банкрутства суб'єктів підприємницької діяльності

Залежно від ініціатора процедури банкрутства воно може бути добровільним та примусовим. При добровільному банкрутстві неплатоспроможне підприємство-боржник подає заяву до господарського суду з проханням порушити справу про власне банкрутство. Процедура примусового банкрутства передбачає подання заяви кредитором (групою кредиторів), в тому числі й органами державної податкової служби або іншими державними органами, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю справляння податків та зборів. Згідно діючого законодавства, боржник зобов'язаний звернутися у місячний термін до господарського суду з заявою щодо порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника у повному обсязі перед іншими кредиторами;

орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” №784-XIV від 30 червня 1999 року // www.rada.kiev.ua..

Залежно від характеру і наслідків дії зовнішніх і внутрішніх факторів, додатково виокремлюють: банкрутство діяльності, банкрутство бізнесу, банкрутство власника. Банкрутство діяльності виникає у випадку закінчення життєвого циклу певної галузі внаслідок техніко-економічного старіння продукції, що нею виготовляється, або ж створенням неможливих умов діяльності з боку держави, конкурентів (в першу чергу виробників товарів-замінників); при цьому підприємства, що вчасно не змогли переорієнтувати або диверсифікувати свою діяльність, як правило, стають неплатоспроможними. Банкрутство бізнесу пов'язується з неефективним управлінням підприємством, неправильною маркетинговою стратегією та неефективним використанням наявних ресурсів; воно закінчується юридичним визнанням боржника банкрутом та його ліквідацією. Банкрутство власності виникає у випадку нестачі інвестиційних ресурсів на розширене або навіть і на просте відтворення потенціалу підприємства за наявності необхідних ресурсів та попиту на продукцію даної фірми; банкрутство власності передбачає зміни у структурі власників боржника, а саме перехід прав власності до іншої особи, що можливо у результаті економічного захоплення, здійснення досудової або судової санації підприємства. У більшості випадків банкрутство власності не вимагає юридичного визнання боржника банкрутом.

Відповідно до характеру визнання факту банкрутства виділяють юридичне банкрутство (визначено судом у встановленому порядку) і економічне банкрутство (негативна експертна оцінка можливостей підприємства відновити свою платоспроможність, незалежно від наявності судового рішення щодо цього).

За ступенем задоволення визнаних судом вимог кредиторів банкрутство підприємства, яке закінчується його ліквідацією можна поділити на два види. Перший вид - це банкрутство, при якому ліквідаційної маси достатньо для задоволення усіх визнаних вимог кредиторів. Такі банкрутства, як правило, є добровільними, і передбачають не лише погашення вимог кредиторів, відшкодування завданих збитків постраждалим, а й повернення раніше інвестованих власниками боржника коштів. Другий вид банкрутства за цією класифікаційною ознакою - це банкрутство з частковим задоволенням вимог. За такого банкрутства коштів, отриманих від ліквідації боржника, недостатньо щоб погасити всі визнані претензії. В цьому випадку відбувається розподіл кредиторів та інших отримувачів коштів по групам за черговістю погашення їхніх вимог. При цьому, виплати кожній наступній черзі (групі реципієнтів коштів) здійснюються після повного задоволення вимог попередньої черги (групи). У разі недостатності ліквідаційної маси для повного задоволення всіх вимог однієї черги, виплати здійснюються пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору однієї черги (групи).

Оскільки у даний час в економіці України працюють підприємства як з вітчизняним, так і закордонним капіталом. Тому, за національною приналежністю сторін, що беруть участь у справі про банкрутство, виділяють національне (всі учасники процесу - резиденти однієї країни) та транснаціональне (хоча б один учасник процесу є іноземною особою відносно інших учасників) банкрутство. Поява феномену транснаціонального банкрутства пов'язана з виходом підприємств на міжнародні ринки та процесами глобалізації економіки.

3.3 Організоване банкрутство

Залежно від спрямованості дій у доведенні підприємства до банкрутства виділяють: необережне і умисне банкрутство. Необережне банкрутство є наслідком помилкових дій і рішень керівництва або власників, які не мали на меті свідомого спричинення кризових процесів на підприємстві, а також утворення особливих обставин (стихійних лих, пожеж, політичних змін тощо). Умисне банкрутство - результат цілеспрямованих дій зацікавлених осіб, щодо руйнації господарського механізму фірми для отримання за рахунок цього фінансових або інших переваг (доходів, дивідендів тощо).

За фактичним станом підприємства виділяють: реальне, фіктивне та приховане банкрутство. Реальне банкрутство пов'язане з фактичною втратою активів в результаті господарської діяльності, воно може бути як необережним, так і умисним. Фіктивне банкрутство є результатом умисних дій групи осіб (як правило керівництва підприємства або його власників) із виведення за межі підприємства (найчастіше і держави) та приховування його активів, що здійснюється за розробленим планом чи змовою. Інколи фіктивне банкрутство може бути і спробою повного або часткового спасіння вкладеного капіталу за умов неможливості ведення господарської діяльності чи виникнення надприродних обставин. Приховане банкрутство, навпаки, пов'язане з небажанням керівництва (власників) підприємства припиняти його діяльність.

З огляду на наявність умисних дій при доведенні або приховуванні банкрутства суспільством встановлені поза законом фіктивне, умисне та приховане банкрутство. Відповідно до цього у національному законодавстві ці різновиди банкрутства отримали точне тлумачення. Так, фіктивне банкрутство - “завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі”. Під умисним банкрутством (доведенням до банкрутства) розуміють - “умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. А прихованим банкрутством (приховування стійкої фінансової неспроможності) вважають - "умисне приховування громадянином - засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові” Кримінальний кодекс України. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст. 131..

3.4 Правове регулювання зличинів у сфері банкрутства

Для виявлення фактів прихованого, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства суб'єктів підприємницької діяльності і розробки пропозицій щодо запобігання цьому процесу згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України утворена спеціальна міжвідомча робоча група з аналізу практики і справ про банкрутство. До складу цієї групи входять представники міністерств і відомств України, що мають відношення до регулювання підприємницької діяльності. Крім цього, розроблені й діють методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства Наказ Міністерства економіки України №10 від 17.01.2001 "Про Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства". . А Міністерство фінансів України розробило та затвердило сукупність методик для оцінки платоспроможності та фінансово-економічного стану підприємств.

Найбільші негативні наслідки для економіки будь-якої держави має умисне та фіктивне банкрутство. Злочини у економічній сфері в основному базуються на приховуванні та привласненні активів, передачі їх зацікавленим особам, зловживанні кредитними ресурсами (грошовими або товарними) при цьому оголошення банкрутства, яке є кінцевим етапом таких операцій, приносить величезні прибутки. Найпоширенішими видами фіктивного банкрутства вважають Дмитриев А. Как стать банкротом и разбогатеть. Анатомия самых распространенных экономических преступлений за рубежом. // Компаньон. - 1998. - №15. - с. 16-18.:

Триступеневе шахрайство.

Одноступеневе шахрайство.

Метод “те ж ім'я”.

Операція “Різдвяні розпродажі”.

Махінації у “поважній” фірмі.

Афера “кайтинг”.

Триступеневе шахрайство (введення в оману постачальників та банків за допомогою створення позитивного іміджу шляхом нетривалого депонування великих сум коштів, розміщення великих замовлень, тимчасового підтримання платіжної дисципліни з метою отримання значних товарних та грошових кредитів і зловживання кредиторською заборгованістю).

Одноступеневе шахрайство (придбання невеликої фірми з гідною репутацією і зловживання на розрахунках векселями).

Метод “те ж ім'я” (утворення юридичної особи з назвою, подібною до ім'я респектабельної фірми, що дозволяє отримувати пільгові умови поставок товарів).

Операція “Різдвяні розпродажі” (використання передсвяткового поспіху, коли немає можливості перевірити надійність покупця, що пропонує надзвичайно вигідні умови співпраці).

Махінації у “поважній” фірмі (придбання юридичної особи з усталеною позитивною репутацією й використання її доброго імені з метою отримання пільгових кредитів).

Афера “кайтинг” (виписування чеків на неінкасовані суми завдяки часовому проміжку між переведенням та отриманням коштів з одного рахунку на інший).

Основними способами запобігання умисному банкрутству суб'єкта господарювання можуть бути:

Постійна інформованість про стан справ на підприємстві-партнері. Це передбачає отримання вчасної, достатньої й точної інформації про засновників, власників та керівництво (склад, репутація, компетентність, досвід) фірми, її поточний фінансово-господарський стан, партнерів та перспективи розвитку.

Відслідковування тенденцій і перспектив розвитку галузей (підприємств-партнерів). Особливу увагу слід приділяти прогнозам розвитку галузі, змінам у законодавстві, що регулює діяльність даного сектору економіки, тощо.

Максимальна обережність у ділових стосунках з невідомими та новими контрагентами. Даний принцип вимагає уникання відкритих стосунків з новим партнером, що передбачає ведення бізнесу на умовах попередньої оплати за поставлену продукцію, запити до підприємств і організацій, що мали справу з новим контрагентом щодо репутації останнього, вимога гарантій третьої сторони, вимога застави.

Відслідковування в засобах масової інформації та з інших доступних джерелах прийомів, методів та засобів здійснення махінацій чи шахрайств.

Ліквідація

Результатом реалізації процедури банкрутства може бути або ліквідація підприємства-банкрута, або звільнене його від боргів. Ліквідація підприємства пов'язана з неможливістю для нього продовжувати підприємницьку діяльність, а також небажанням власників, кредиторів або держави активізовувати діяльність даного суб'єкта господарювання.

Банкрутство може бути і етапом у життєвому циклі фірми, способом відновлення бізнесу, адже підприємство, що розрахувалося зі своїми кредиторами, або переконало їх у доцільності свого функціонування, зберегло не лише господарські зв'язки, контрагентів, штат працівників, а й власну репутацію, зберегло минулий і набуло нового досвіду діяльності за надзвичайних обставин.

Останнім на стадії кризового стану підприємства є етап ліквідації підприємства. Ліквідація підприємства - це процес повного припинення діяльності підприємства, продажу його активів для задоволення вимог його кредиторів і власників. Ліквідація підприємства у кризових умовах може відбуватися у випадку стійкої неплатоспроможності підприємства і визнання підприємства банкрутом за рішенням суду. Для реалізації конкретних процедур з ліквідації підприємства призначається ліквідаційна комісія, яка проводить відповідні роботи для задоволення вимог кредиторів.

Размещено на Allbest.ru