Державне управління науково-технічним прогресом: економічні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська академія державного управління при президентові України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

25.00.05 - галузеве управління: управління економікою

Державне управління науково-технічним прогресом: економічні аспекти

Рижих Василь Миколайович

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Українській Академії державного управління при Президентові України.

Наукові консультанти:

доктор економічних наук, професор Бажал Юрій Миколайович, Інститут економічного прогнозування НАН України, завідувач відділу технологічного прогнозування та інноваційної політики;

доктор технічних наук, професор Мовшович Олександр Якович, Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування, головний інженер.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, Чумаченко Микола Григорович, НАН України, член Президії;

доктор економічних наук, професор Єрмошенко Микола Миколайович, Рада Національної безпеки і оборони України, завідувач відділу;

доктор технічних наук, професор Рязанцев Микола Карпович, Харківське конструкторське бюро з двигунобудування, директор, генеральний конструктор.

Провідна установа:

Харківський державний економічний університет Міністерства освіти України, вчена рада, м. Харків.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.О. Опанасюк

Анотація

управління економічний стратегічний

Рижих В.М. Державне управління науково-технічним прогресом: економічні аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.05 - галузеве управління: управління економікою. Українська Академія державного управління при Президентові України, Київ, 1999.

Дисертація присвячена проблемам, методологічним розробкам, теоретичним дослідженням, що спрямовані на формування стратегії й тактики науково-технічного та економічного розвитку України; формуванню єдиної Державної науково-технічної та промислової політики країни; створенню комплексної системи управління, що забезпечить реалізацію цієї політики, дозволить системно та цілеспрямовано керувати науково-технічним прогресом у промисловості.

У дисертації вперше обґрунтовано вибір пріоритетів науково-технічного та господарського розвитку країни; на основі системного аналізу побудовано основні моделі прийняття державних рішень; створено комплексну взаємозв'язану систему організації та управління розвитком науки, техніки, технологій, наукомістких виробництв у єдиному інноваційному циклі з економічними процесами; обґрунтовано нову систему ППБ (системи “стратегічного планування-програмування-розробки бюджету”); формування й реалізації Національної програми науково-технічного та господарського розвитку України, а також Державного плану розвитку науки, техніки, технологій, виробництв і Державного бюджету на основі системи ППБ.

Система ППБ є новою формою зв'язку між перспективним плануванням розвитку економіки, науково-технічним та господарським розвитком держави й розробкою бюджету, що дозволяє створити умови, за яких у нерозривній єдності та взаємозв'язку розглядаються гармонійні відношення між наукою, технікою, технологіями й виробництвом, з одного боку, та першочерговими національними потребами, критично важливими державними проблемами й завданнями, національними пріоритетами та стратегічними цілями держави, з іншого боку.

Ключові слова: державна система організації й управління, науково-технічна та промислова політика, науково-технічний прогрес, система ППБ (система “стратегічного планування-програмування-розробки бюджету”), соціально-економічний та військово-економічний розвиток, національна безпека, національні пріоритети, "критичні технології".

Abstract

Ryzhykh V.M. State's Management of Techno-Scientific Progress: Economic Issues. - Manuscript.

The Thesis for a Doctor of Sciences Degree (Public Administration) by speciality 25.00.05 - Management of Specific Sector of Public Administration: Economic Policy. - Ukrainian Academy of Public Administration, Office of the President of Ukraine, Kyiv, 1999.

This dissertation addresses the methodological and theoretical research and advances which are intended to facilitate tactics and strategies with respect to techno-scientific progress and economic development of Ukraine. These advances are also intended to establish a comprehensive national techno-scientific and industrial policies, fostering a complete system of management which would insure the realization of such policies and of the comprehensive and systematic guiding, monitoring and managing the industry's techno-scientific progress.

This dissertation, for the first time, documents the choice of priorities in the area of techno-scientific and economic development in Ukraine; it creates the models for adopting of state decisions; it draws the complex interdependent and intertwined system of organization and management of science, technology, science-based industry as they integrate with economic processes into a single innovative cycle; it documents the new system of strategic budgetary planning programing and development (BPPA); it analyzes creation and implementation of the national policy of techno-scientific and economic growth of Ukraine, as well as the state's plan of development in the areas of science, technology , production and state's budget based on BPPA.

The system of BPPA is a new form of direct interdependence between prospective planning of economy's development, techno-scientific and economic development and budget planning, which help to set up conditions, necessary for analyzing the harmonious interplay between science, technology, and production, on one hand, and top priority national needs, goals and strategic objectives, on the other hand.

Key words: state system of organization and management, techno-scientific and industrial politics, techno-scientific progress, the system of BPPA (budgetary planning, programing and development), social-economic and military-economic development, national security, national priorities, “vital technologies”.

Аннотация

Рыжих В.Н. Государственное управление научно-техническим прогрессом: экономические аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.05. - отраслевое управление: управление экономикой. Украинская Академия государственного управления при Президенте Украины, Киев, 1999.

Диссертация посвящена проблемам, методологическим разработкам, теоретическим исследованиям, направленных на обеспечение национальной безопасности, возрождение и эффективное развитие экономики Украины, улучшение качества жизни населения страны в современных условиях за счет создания комплексной государственной системы организации и управления научно-техническими, производственными и экономическими процессами, эффективного использования достижений научно-технического прогресса, научно-технического, производственного и кадрового потенциала страны.

В ней разработаны основы: формирования стратегии и тактики научно-технического и экономического развития Украины; формирования единой Государственной научно-технической и промышленной политики страны, создания комплексной системы управления, которая обеспечит реализацию этой политики, позволит системно и целенаправленно управлять научно-техническим прогрессом в промышленности, а также обеспечить повышение конкурентоспособности украинских технологий и продукции на мировом рынке, удовлетворить национальные потребности, решить приоритетные проблемы и задачи социально-экономического и военно-экономического развития государства; построения основных моделей системного анализа обоснованного принятия государственных решений; создания комплексной взаимосвязанной системы организации и управления развитием науки, техники, технологий, наукоемких производств в едином инновационном цикле с экономическими процессами; создания системы ППБ (системы “стратегического планирования - программирования - разработки бюджета”); формирования и реализации Национальной программы научно-технического и хозяйственного развития Украины, а также Государственного плана развития науки, техники, технологий, производств и разработки бюджета на основе системы ППБ.

В Украине происходит сложный процесс трансформации хозяйственной системы, системы государственного управления. Она столкнулась с серьезным вызовом времени, так как структурная перестройка ее экономики и переход к рыночным отношениям требуют практически полного реформирования хозяйственного развития страны, а это, в свою очередь, тянет за собой структурную перестройку значительной части интелекта экономики - ее научно-технической сферы.

Интересы Украины требуют скоординированных действий законодательной власти и правительства, министерств, ведомств, органов местной исполнительной власти, хозяйственных субъектов по выработке и проведению эффективной единой национальной политики в области научно-технического, хозяйственного, социально-экономического и военно-экономического развития государства с целью возрождения и эффективного развития экономики, обеспечения национальной безопасности, улучшения качества жизни населения страны. Эта стратегия, идеология и наука управления составляют основу диссертации, как систему мероприятий и механизмов организации, межведомственной координации и управления научно-техническими и экономическими процессами, в основу которой положен программно-целевой метод системы ППБ.

Система ППБ является новой формой связи между перспективным планированием развития экономики, научно-техническим и хозяйственным развитием и разработкой бюджета. Эта система позволяет создать условия, при которых в неразрывном единстве и взаимосвязи рассматриваются гармонические отношения между наукой, техникой, технологиями и производством, с одной стороны, и первоочередными национальными потребностями, критически важными государственными проблемами и задачами, национальными приоритетами и стратегическими целями государства, с другой стороны.

Система ППБ призвана обеспечить трансформацию целей и задач развития государства, положений концепции национальной безопасности (национальной политики), стратегических концепций социального, экономического, военного развития в конкретные мероприятия, программы и бюджетные категории.

Ключевые слова: государственная система организации и управления, научно-техническая и промышленная политика, научно-технический прогресс, система ППБ (система “стратегического планирования-программирования-разработки бюджета”), социально-экономическое и военно-экономическое развитие, национальная безопасность, национальные приоритеты, “критические технологии”.

1. Загальна характеристика роботи

Вступ. Маючи високий науково-технічний, промисловий і кадровий потенціал, здатний забезпечити в достатньо короткі історичні строки досягнення середньоєвропейських соціально-економічних показників, Україна переживає глибоку кризу. Здійснюючи реформи, Україна за роки політичної незалежності втратила 2/3 ВВП, безробіття (з урахуванням прихованого) досягло 40%, обсяг ВВП на душу населення зменшився з 4100 до 660 дол. США(середньоєвропейський показник - близько 10000 дол.) і наблизилась до межі, коли бюджетні витрати держави стали порівнюватися з 1958 роком.

Сучасна економічна криза загрожує науково-технічному та промисловому потенціалу, ставить під сумнів його майбутнє. Якщо ці тенденції не зміняться - науково-технічний прогрес великої кількості українських провідних підприємств, які мають значний технологічний потенціал, буде втрачено.

Розпочавши без наукового обґрунтування й супроводження економічні реформи в обстановці послаблення формуючого й регулюючого впливу держави на характер і динаміку економічних процесів, Україна демонструє специфічні, відмінні від усталених економік ринкового типу реакції, що виникають у відповідь на макроекономічне регулювання монетарними методами. Україна пішла шляхом некерованого “шокового реформування” економіки з надією на позитивні наслідки реформування ринкових елементів господарювання, що призвело до зростання кризової ситуації в економіці та суспільстві.

Україна змушена прийняти виклик часу, оскільки структурна перебудова економіки та перехід до ринкових відносин потребують реформування господарського розвитку держави, а це, у свою чергу, тягне за собою структурну перебудову значної частини інтелекту економіки - її науково-технічної сфери.

Характер економічного розвитку України на шляху до ринкових відносин свідчить, що неможливо домогтися позитивних результатів не визначившись “як” і “навіщо”, та “що перебудовуємо” не оцінивши наслідки рішень, що приймаються. Безперспективними є ті програми переходу до ринку, в яких відсутня стратегія пріоритетного розвитку науково-технічного та промислового потенціалів як держави в цілому, так і первинних її ланцюгів. Оцінюючи ситуацію, яка склалась, слід зазначити, що в основі кризових явищ знаходиться спрощене тлумачення ринкової економіки.

Стан національної безпеки країни, її економічний потенціал визначаються в першу чергу станом і рівнем розвитку науково-технічного та промислового комплексів, адекватною реалізацією науково-технічних і технологічних можливостей держави. Успіх економічних реформ буде в кінцевому результаті визначатися строками виходу із кризи промисловості держави, ефективністю її розвитку і конкурентоспроможністю.

Актуальність теми. Практично повна відсутність єдиної системи управління та технології формування й реалізації науково-технічної та промислової політики, взаємозв'язків їх з цілями і завдання соціально-економічного та військово-економічного розвитку України, розрізненість академічної, вузівської та галузевої науки, наукових організацій промисловості й оборонного комплексу, які беруть участь у реалізації кількох сотень національних, регіональних, галузевих, державних програм приводить до розпорошення коштів, дублювання робіт і не дозволяє подолати кризові явища в економіці.

У комплексі проблем сучасної національної політики, які накопичились протягом тривалого часу, важливе місце займає розробка ефективних механізмів обґрунтованого вибору пріоритетів науково-технічного та господарського розвитку України; формування та реалізація стратегії й тактики науково-технічного та економічного розвитку держави на дальню та середню перспективу, єдиної державної науково-технічної та промислової політики; створення комплексної державної системи організації та управління науково-технічними, виробничими та економічними процесами; ефективне використання досягнень науково-технічного прогресу в інтересах забезпечення національної безпеки, конкурентоспроможності та прогресивного розвитку економіки, покращання умов життя населення країни.

Виникла гостра потреба в розробці стратегії й тактики науково-технічного та економічного розвитку країни, виробленні й проведенні єдиної Державної науково-технічної та промислової політики; створенні комплексної системи управління, що забезпечить формування й реалізацію цієї політики, дозволить системно та цілеспрямовано керувати науково-технічним прогресом у промисловості; забезпечить підвищення конкурентоздатності українських технологій та продукції на світовому ринку, створення механізмів ефективного використання науково-технічного, виробничого й кадрового потенціалу в інтересах забезпечення національної безпеки, прогресивного економічного розвитку, задоволення національних потреб, покращання умов життя населення.

Для виводу України з кризи та переведення її народногосподарського комплексу на траєкторію динамічного розвитку необхідно внести суттєві корективи в економічну політику монетарного типу й перенести центр зусиль на стимулювання процесів виробництва. Регулюючі функції держави не можуть бути ефективними, якщо відсутня надійна комплексна система стратегічного прогнозування та програмно-цільового планування науково-технічного та економічного розвитку країни.

Той факт, що в Україні практично повністю відсутній досвід стратегічного прогнозування та комплексного системного програмно-цільового планування в умовах ринкових перетворень, необхідні для цього державні важелі й відповідний інструментарій та інституційні структури, явно недостатні плануючі та регулюючі функції держави послужили найважливішими вихідними передумовами для розробки принципів, основ та механізмів формування й реалізації стратегії й тактики науково-технічного та економічного розвитку держави, ефективного використання досягнень науково-технічного прогресу, системного підходу до організації, міжвідомчої координації та управління науково-технічними, виробничими та економічними процесами в інтересах вирішення пріоритетних проблем і завдань у соціальній, економічній та військовій сферах життєдіяльності країни.

Якщо Україна прагне увійти до світового ринку в якості держави з диверсифікованою, промислово розвинутою економікою з високими технологіями, забезпечити національну безпеку, задовольнити національні потреби, підвищити якість життя населення, - їй необхідно розробити ефективну політику, що впроваджувала б у практику ідею поєднання науково-технічної політики з промисловою політикою і розглядалась би в тісному взаємозв'язку з економічною політикою, комплексну систему її реалізації. Здійснити ефективне державне управління НТП без створення такої системи й без розробки відповідної державної політики в сучасних умовах практично неможливо. Таку політику прийнято називати державною науково-технічною та промисловою політикою.

Зазначені проблеми, їх актуальність, теоретична та практична значимість обумовили вибір теми, визначили мету й завдання дослідження, що викладені в дисертаційній роботі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась згідно з комплексним науковим проектом Української Академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” за темою “Удосконалення державного управління економікою України” (1997-1999 рр.).

Об'єктом дослідження є стратегія та планування науково-технічного й економічного розвитку України.

Мета дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні основних закономірностей та розробці шляхів економічного формування державного управління науково-технічним прогресом України.

Для досягнення мети були визначені такі завдання дослідження:

проаналізувати та узагальнити закономірності державної підтримки науково-технічного та господарського розвитку України індустріально розвинутих країн світу (США, Японія, Франція, Німеччина та інших);

на підставі аналізу позитивного світового досвіду вдосконалити систему та механізм прийняття й реалізації стратегічних рішень на вищих рівнях управління в Україні;

дослідити загальні економічні закономірності та основні тенденції формування та реалізації науково-технічної та промислової політики України;

розробити систему стратегічного планування, програмування й розробки бюджету в науково-технічній галузі;

з'ясувати сутність і роль національних “критичних технологій” у системі науково-технічної та промислової політики, їх вплив на вирішення найважливіших загальнодержавних проблем і завдань, задоволення національних потреб і забезпечення експорту продукції;

виявити нові принципи, основи й механізми впровадження в практику ідеї гармонійного об'єднання науково-технічної політики з промисловою та економічною політикою, формування й реалізації стратегії і тактики науково-технічного та економічного розвитку України;

розробити основи формування єдиної “Національної програми науково-технічного та господарського розвитку України” як інтегрованої сукупності механізмів реалізації державної науково-технічної та промислової політики України, принципи й критерії відбору науково-технічних програм для державної підтримки;

розкрити організаційно-економічні та організаційно-технічні основи програмно-цільового планування розвитку науки, техніки, технологій, виробництв в єдиному інноваційному циклі з економічними процесами та основні процедурні механізми формування державного бюджету у сфері Державної науково-технічної та промислової політики України;

визначити принципи проведення адміністративної реформи державного управління науково-технічною, господарською та економічною сферами діяльності, а також механізми прийняття науково обґрунтованих стратегічних рішень на вищих рівнях управління.

Гіпотеза дослідження. Запровадження нових форм і методів державного управління науково-технічною та промисловою політикою за допомогою науково обґрунтованих економічних важелів на базі системи “стратегічного планування - програмування - розробки бюджету”, застосуванням “критичних технологій” дозволять сконцентрувати зусилля держави на розвитку експертних галузей промисловості за рахунок ефективного використання досягнень науково-технічного прогресу, застосування зовнішніх фінансових ресурсів для виробництва конкурентоспроможних видів техніки, а також створять належні умови для реформування й удосконалення науково-технічної, господарської й економічної сфери діяльності в Україні.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використані сучасні наукові методи дослідження, зокрема методи системного аналізу, теорії ринкової економіки, теорії державного управління, науково-технічної та економічної експертизи, економіко-математичного моделювання, екстраполяції та аналогій, прогнозування та планування, наукового пізнання, вивчення явищ і процесів у їх взаємозв'язку та творчому розвитку, класифікацій, групувань, співставлень, логічного узагальнення результатів тощо.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження.

Автором уперше розроблені наукові положення та отримані нові результати в галузі державного управління (управління економікою), які в сукупності розв'язують важливу наукову проблему стратегії розробки й реалізації структурної та інвестиційної науково-технічної політики.

На підставі системного аналізу вперше:

_ досліджено основні функції та вимоги держави з питань: організації і управління науково-технічними та економічними процесами; формування і реалізації стратегії науково-технічного та промислового розвитку і конкурентоспроможності; науково-технічних програм; управління науково-технічним прогресом на державному рівні; прийняття й реалізації стратегічних рішень на вищих рівнях управління; принципів стратегічного планування, формування програм і розробки бюджету в науково-технічній та економічній сферах;

_ науково обґрунтована, розроблена та впроваджена система стратегічного планування, програмування та розробки бюджету /ППБ/ для трансформації цілей і завдань державної політики в науково-технічної галузі;

_ запропоновано новий підхід та алгоритм формування програм і розробки бюджету в науково-технічній галузі;

_ сформульована та визначена пріоритетна роль “критичних технологій” як інструменту вирішення загальнонаціональних проблем і задач;

- науково розкриті загальні принципи проведення адміністративної реформи державного управління в науково-технічний галузі;

- розроблено новий механізм прийняття науково обґрунтованих стратегічних рішень на вищих рівнях управління.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати дисертаційних досліджень, висновки та конкретні пропозиції були частково використані в Концепції створення державної системи розвитку й захисту критичних технологій, а також у “Національній програмі України “Критичні технології” та Положенні про механізми розробки і реалізації цілей програми, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1994 року № 310 “Про розвиток і захист критичних технологій” та нормативно-правових актах, що розроблені на підставі цих документів. Результати дослідження та пропозицій, узагальнених у дисертаційній роботі, знайшли своє втілення у монографії “Державне управління науково-технічним прогресом: економічні аспекти”, у навчальному посібнику “Стратегія і тактика науково-технічного та економічного розвитку України” та в проекті Концепції створення державної системи формування та реалізації технічної політики України, яка розроблена під редакцією та керівництвом автора дисертації і запропонована рядом міністерств і відомств, генеральних та головних конструкторів і технологів, керівників та спеціалістів провідних підприємств і організацій України для затвердження Урядом.

Окремі положення дисертації впроваджені в практичній діяльності понад 100 провідних науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро та підприємств України. Інші розробки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані органами державної влади у створенні й реалізації державної системи ППБ “системи перспективного прогнозування - програмно-цільового планування - розробки бюджету”; при формуванні й реалізації довгострокової програми соціально-економічного розвитку “Україна - 2010”; удосконаленні системи управління науково-технічними, виробничими та економічними процесами; прийнятті та реалізації стратегічних рішень на вищих рівнях управління; розробці й реалізації єдиної Державної науково-технічної та промислової політики; вдосконаленні стратегії й тактики науково-технічного та економічного розвитку України, а також при підготовці студентів у вищих учбових закладах, підготовки науково-технічних та організаційно-економічних матеріалів по проведенню семінарів, на курсах підвищення кваліфікації спеціалістів управлінських кадрів тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є кваліфікаційною науковою працею, яка містить проведені автором дослідження в галузі державного управління (управління економікою), які забезпечують розв'язання важливої наукової проблеми вивчення стратегії розробки та реалізації структурної та інноваційної науково-технічної політики. У дисертації не використовуються ідеї та розробки, що належать співавторам В.Г. Лукомському, В.М. Григорьєву, Ю.С. Бородіну, С.В. Пилипенку, Е.Н. Овчарову, А.П. Кудряшу, П.Я. Перерві, В.С. Хоминичу, Г.О. Світличному, В.Н. Власенку та Т.П. Балдину, разом з якими були написані наукові праці.

Апробація результатів дисертації та їх реалізація проводились автором на нараді генеральних і головних конструкторів оборонних галузей промисловості України “Сучасні проблеми ефективного використання науково-технічного прогресу в інтересах підвищення обороноздатності та ефективності розвитку економіки держави” - Харків, 1995; на науково-практичних конференціях керівників та спеціалістів провідних підприємств та організацій України: “Проблеми створення державної системи відбору, розвитку та захисту національних “критичних технологій”, як інструменту вирішення загально національних проблем і задач” - Київ, 1994, 1995; на щорічних науково-практичних конференціях Української Академії державного управління при Президентові України.

Основні положення дисертації обговорювались на методологічних семінарах кафедри економіки та фінансів Української Академії державного управління при Президентові України - 1998, 1999, міністерстві промислової політики України - Київ, 1998, 1999, міністерстві України у справах науки і технологій - Київ, 1997, 1998, в Державної службі України з питань спеціальної інформації та критичних технологій - Київ, 1994, 1996; інституті економічного прогнозування НАН України - Київ, 1998.

Положення дисертаційної роботи також пройшли апробацію у процесі читання лекцій у Київському національному економічному університеті .

Публікації результатів дослідження. За темою дисертації автором опублікована монографія та навчальний посібник, 20 статей у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається з вступу, шести розділів, загальних висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації 400 сторінок, містить 25 таблиць, 8 схем і 7 рисунків.

2. Основний зміст

У вступі обґрунтована актуальність теми, постановка проблеми, мета і завдання роботи, об'єкт, методи та гіпотеза дослідження, визначаються наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, ступінь апробації й перелік публікацій із проблеми дисертаційного дослідження. дана загальна характеристика роботи.

У першому розділі - “Системний аналіз основних аспектів ролі держави в галузі організації й управління науково-технічними та економічними процесами в індустріально розвинутих країнах світу та в Україні” розглядаються особливості стратегії науково-технічного та економічного розвитку; сутність і цілі науково-технічної та промислової політики; принципи державного управління, стратегічного планування, програмування та розробки бюджету; принципи й механізми прийняття стратегічних рішень на вищих рівнях управління; найбільш важливі аспекти ролі держави в галузі організації й управління науково-технічним прогресом, науково-технічними (у тому числі й військово-технічними), виробничими й економічними процесами в індустріально розвинутих країнах світу (США, Японія, Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Швеція, Китай тощо) та в Україні.

У дисертації доведено, що особлива роль у досягненні мети економічного розвитку та високого рівня конкурентоспроможності країн відводиться державному й господарському управлінню. Це підтверджується й аналізом закордонного досвіду, який свідчить, що уряди практично всіх індустріально розвинутих країн світу надають особливого значення системному державному управлінню (регулюванню) як економічними процесами в цілому, так і науково-технічним прогресом зокрема. Ефективність управління науково-технічним прогресом залежить від якості науково-технічної та промислової політики. Цілі, пріоритети, завдання, механізми формування й реалізації науково-технічної й промислової політики визначаються, виходячи зі стану економіки даної країни, державних і соціальних пріоритетів, специфіки їх господарського розвитку. Принциповим питанням є взаємозв'язок науково-технічної і промислової політики з концепцією національної безпеки, стратегічними концепціями економічного, соціального та військового розвитку.

У світовій практиці спостерігаються тенденції поєднання науково-технічної політики з промисловою й економічною політикою. Ще на початку 60-х років в індустріально розвинутих країнах була введена в практику так звана система ППБ (система “стратегічного планування - програмування - розробки бюджету”). В Радянському Союзі аналогічна система була впроваджена в військово-промисловому комплексі. Система довгострокового програмно-цільового планування розвитку озброєння та військової техніки, взаємопов'язана за термінами й показниками із плануванням розвитку оборонних галузей промисловості й народного господарства в цілому зарекомендувало себе з позитивного боку, у результаті в оборонних галузях був досягнутий високий технічний і технологічний рівень. За експортом продукції військового призначення Радянський Союз вийшов на друге місце у світі.

Введення в Японії, США, Радянському Союзі й інших розвинутих країнах світу систем перспективного програмно-цільового планування розвитку науки, техніки, технологій, виробництв й економіки, у цілому, дозволило не тільки більш ефективно використовувати надані на соціальні, господарські, військові та інші цілі фінансові й матеріальні ресурси, але й забезпечити органи державного управління техніко-економічною інформацією для прийняття обґрунтованих рішень щодо пріоритетності створення й виробництва найважливіших видів продукції цивільного та військового призначення, першочергового забезпечення їх асигнуваннями, матеріальними й людськими ресурсами, досягнення запланованих соціально-економічних показників розвитку країни.

Спостерігаються дві узагальнюючі моделі регулювання ринку - західна (американська) і японська. Перша засновується на необхідності втручання держави тоді, коли виявляються невдачі ринкового механізму (реактивна). Друга, навпаки, - спирається на історичну традицію, орієнтовану на превентивні заходи, що компенсують недосконалість ринку навіть у випадках достатньо нормального функціонування ринкового механізму (проактивна). Остання модель закріплює за державою в особі уряду легітимну роль у розробці й реалізації науково-технічної та промислової політики.

У широкому розумінні науково-технічна та промислова політика включає всі дії держави, спрямовані на прогресивний розвиток і використання науково-технічного прогресу, науково-технічного, виробничого й кадрового потенціалу в інтересах вирішення пріоритетних проблем і завдань соціально-економічного розвитку та забезпечення національної безпеки.

Як свідчить досвід розвинутих у ринковому відношенні країн, головна тенденція змін державної науково-технічної та промислової політики полягає в поступовому переході від регулювання й управління окремими галузями, виробництв, товарних ринків (хоч воно в тому чи іншому вигляді залишається) до регулювання й підтримки стратегічних для національної економіки технологій. Чим більша універсальна високотехнологічна система, чим більше коло конкретних секторів господарства вона охоплює, тим більшою повинна бути державна підтримка. Новітні технології стали об'єктом державної політики стимулювання економічного росту - в якості фактора підтримки інвестиційного потенціалу, а також бази для трансформації галузевої та організаційно-управлінської структури економіки.

Ключовими питаннями НТПП є вибір пріоритетів науково-технічного та господарського розвитку для державної підтримки, створення державної системи, яка б забезпечила формування й ефективну реалізацію цієї політики, а також визначення стратегії й тактики науково-технічного та економічного розвитку, здійснення ефективного взаємозв'язку макроекономічної та структурної політики. У принципі наукова-технічна та промислова політика це єдине ціле, а на практиці охоплює і сфери реалізації та споживання.

На відміну від розвинутих країн світу в Україні проходить складний процес трансформації господарської системи, системи державного управління, створення нових управлінських структур, які ще далекі від стану стабільного функціонування. Повною мірою це стосується й науково-технічної, промислової та економічної сфер.

Аналіз досвіду розвитку індустріально розвинутих країн та України свідчить, що для виведення нашої країни з кризи та переведення її народногосподарського комплексу на траєкторію динамічного розвитку, з поетапним досягненням на першому етапі, наприклад, середньоєвропейського рівня життя населення, необхідно внести суттєві корективи в економічну політику монетарного типу й перенести центр зусиль на стимулювання процесів виробництва. Регулюючі функції держави не можуть бути ефективними, якщо відсутня надійна комплексна система довгострокового стратегічного прогнозування та індикативного планування науково-технічного, виробничого та економічного розвитку країни. В Україні практично повністю відсутній досвід об'єктивного перспективного планування в умовах ринкових перетворень, необхідна для цього статистична база і відповідний інструментарій та інституційної структури, явно недостатні плануючі та регулюючі функції держави.

Національній безпеці країни все більше загрожує не агресія з боку будь-якої країни, а внутрішній стан держави. У ході становлення української державності з початку 90-х років було відхилено уявлення про тотожність національних і державних інтересів. За цих умов само уявлення щодо існування та необхідності захисту національних інтересів було проголошено корисними інтересами державного апарату. У той час мислилося руйнування влади центрального апарату й впливу великих промислових структур, перетворення людей у вільних власників, відношення між якими найкращим чином складуться на основі ринкових закономірностей. Ідеальною державою вбачалась “мінімальна держава” та фінансова стабільність, а інше повинна була зробити вільна гра власних інтересів та ринок, дії якого необхідно впровадити у всі сфери життєдіяльності. Розвинуті держави розглядалися як ідеал суспільного устрою та зразок конкретної політичної поведінки. При цьому переважна більшість населення не мала уявлення про фактично діючі механізми розвитку зарубіжних держав. Проблема досягнення консенсусу стосовно національних інтересів у цей період практично не ставилася. Національні інтереси розглядалися в сутності як сума індивідуальних інтересів, максимально вивільнених від державного управління, регулювання й контролю. Значною мірою такий підхід був обумовлений логікою політичної боротьби.

Політика руйнування великих виробничих монопольних об'єднань, роздрібнення підприємств на кілька самостійних призвела до порушення технологічних ланцюжків, забезпечила руйнування єдиної інтеграційної корпоративної системи. У дійсності тісні корпоративні зв'язки в структурі економіки мають не тільки явну вигоду, але й мільйони людей забезпечуються роботою.

Скорочення виробництва до рівня, що диктується споживчим попитом на кінцеву продукцію, веде до деіндустріалізації України. У сучасних умовах за відсутності довгострокових національних пріоритетів науково-технічного та господарського розвитку країни, визначених цілей і завдань соціально-економічного розвитку на далеку і середню перспективу, системи програмно-цільового планування розвитку економіки неможливо визначити на основі простих ринкових критеріїв, які підприємства та науково-технічні організації мають перспективу розвитку, а які ні.

Національним інтересом України на даний час доцільно визначити напрями формування єдиного життєздатного й ефективного господарського комплексу, від результатів діяльності якого залежить добробут народу країни, національна безпека. Це повинен бути динамічний та гнучкий організм, усією структурою пристосований до максимально ефективної участі в міжнародному розподілі праці, як єдиної системи, а не окремих її елементів. На цій основі може бути досягнутий національний консенсус щодо економічної, науково-технічної та промислової політики.

Необґрунтована відмова від перспективного прогнозування, покликаного передбачати й імовірність тенденцій у вирішенні стратегічних завдань розвитку суспільства та планування як засобу обґрунтування найкоротших шляхів досягнення мети, що широко використовуються у світовій практиці, вкрай згубно впливають на соціально-економічний розвиток України і якість життя ії населення. В умовах ринкової економіки прогнози й плани розробляються на підставі методології та методики, що передбачають не директиву, а звід правил і заходів щодо параметрів рівня розвитку економіки, які будуть визначати основи життя суспільства в майбутньому.

Головна мета державного управління й регулювання - забезпечення переходу від хаотичних науково-технічних, виробничих і економічних процесів до регулюючих. Серцевиною плану на рівні держави, регіону й галузі є система державного регулювання економіки, яка включає цілі, пріоритети її розвитку, а також економічні й правові важелі їх досягнення.

Однією з форм виходу України з кризи та ефективного розвитку економіки, як свідчить світовий досвід, є створення й упровадження в практику системи ППБ (системи “стратегічного планування - програмування - розробки бюджету”). Ця система дозволяє створити умови, за яких у нерозривній єдності розглядається гармонійний зв'язок між наукою, технікою, технологіями й виробництвом, з одного боку, та першочерговими національними потребами, критично важливими державними проблемами й задачами, національними пріоритетами та стратегічними цілями держави, з іншого. Ця система не політизована й спрямована на консолідацію суспільства, законодавчої та виконавчої гілок влади, партій, профспілок, на розв'язання першочергових державних проблем і завдань покращення життя населення, забезпечення національної безпеки. Вона покликана забезпечити трансформацію цілей і завдань національної політики, стратегічних положень концепцій економічного, соціального та військового розвитку в конкретні заходи щодо їх реалізації.

У другому розділі - “Принципи й основи створення державної системи розвитку та захисту “критичних технологій” як інструменту вирішення найважливіших загальнонаціональних проблем і завдань” - наведено порівняльний системний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду програмно-цільового планування розвитку науки, техніки й технологій у взаємозв'язку з цілями, задачами й проблемами підвищення ефективності розвитку та конкурентоспроможності економіки, покращення якості життя населення й забезпечення національної безпеки. Визначено вплив розвитку науки й технологій на розвиток суспільства, основні інструменти державного управління науково-технічним прогресом, роль “критичних технологій”, науки планування та управління в стратегії науково-технічної, промислової та економічної політики. Обґрунтовані основні принципи й критерії відбору національних пріоритетів науково-технічного та господарського розвитку країни й науково-технічних програм для державної підтримки, механізми організації та управління НДДКР.

Технологія й наука в усі часи відігрівала вирішальну роль у розвитку суспільства. Кадзуме Татеісі розробив теорію історичних інновацій розвитку суспільства, в якій пов'язав у часовому просторі розвиток науки й технологій та їх вплив на розвиток суспільства. На прикладах економічного розвитку в різних країнах автор стверджує цей взаємозв'язок.

Об'єктом пріоритетної уваги стають не просто галузі чи окремі фірми, а новітні технології, відповідні міждисциплінарні, міжгалузеві і міжнародні програми, включаючи механізми розробки, освоєння, виробництва, реалізації продукції та тиражування технологій і нововведень.

В умовах ресурсних обмежень, які мають місце практично в усіх країнах світу, уряди держав не в змозі широким фронтом підтримувати всі напрями науково-технічного прогресу. Тому останнім часом у найбільш розвинутих країнах, як елемент державної політики, став виділятися й привертати увагу новий підхід до організації, міжвідомчої координації та управління науково-технічним прогресом, пов'язаний з відбором, захистом і розвитком найбільш пріоритетних для конкретної країни напрямів технологічного розвитку. Ці пріоритетні напрями технологічного розвитку країн, що розглядаються як єдиний інноваційний процес “наука-техніка-технологія-виробництво-споживання”, отримали назву “критичні технології”.

Критичні технології - це інструмент управління розвитком науки, техніки, технології й виробництва в пріоритетних галузях економіки за рахунок нарощування та ефективного використання досягнень науково-технічного прогресу й центральний елемент загального підходу до індустріального планування, створення та організації серійного виробництва нових конкурентоспроможних на внутрішньому й зовнішньому ринках видів продукції цивільного та військового призначення, які є критично важливими для вирішення пріоритетних проблем і завдань соціально-економічного розвитку країни, забезпечення національної безпеки, задоволення першочергових національних потреб, збереження та розвитку національної технологічної бази.

Механізм формування й реалізації “критичних технологій” є новою формою гармонійного зв'язку між наукою, технікою, технологією та наукоємним виробництвом, з одного боку, та першочерговими національними потребами, критично важливими державними проблемами, завданнями та стратегічними цілями країни, з іншого боку. В основі цього механізму лежить програмно-цільовий метод системного підходу до організації, міжвідомчої координації й управління науково-технічним прогресом, науково-технічними, виробничими та економічними процесами за системою ППБ. Він передбачає трансформацію цілей і завдань концепції національної безпеки, військової доктрини, стратегічних концепцій соціального, економічного, господарського і військового розвитку країн у конкретні заходи - програми розвитку техніки, технологій, виробництва, які об'єднуються в Комплексний план розвитку науки, техніки, технологій, виробництва. Цей Комплексний план (План розвитку “критичних технологій”) є основою, виходячи з реальних можливостей, для формування державного бюджету на перспективу й поточний фінансовий рік, для концентрації централізованих бюджетних та позабюджетних коштів на його реалізацію.

Національний перелік “Критичних технологій” охоплює практично всі головні напрями науково-технічного розвитку країни й використовуються вищими органами влади у виробленні науково-технічної, промислової й фінансової політики держав в умовах ресурсних обмежень. Перелік пріоритетних технологічних напрямів, що вважається вкрай важливим, (критичними) визначається, виходячи з необхідності забезпечення економічного процвітання й національної безпеки країни.

Кожна обрана технологічна галузь визначається з урахуванням кінцевої мети, основних факторів, що вплинули на її вибір, у тому числі й економічних оцінок, міжнародних тенденцій у цій галузі. Технологія сама по собі не може забезпечити економічне процвітання та національну безпеку, але може внести значний вклад у майбутні національні інтереси, але тільки в тому випадку, коли ми навчимося використовувати її більш ефективно. Розв'язати такі завдання можна тільки використовуючи досвід стратегічного прогнозування та програмно-цільового планування на базі системи ППБ за наявності інституційних структур.

Як свідчить міжнародна практика, значна кількість країн, як і Україна, мали свої національні проблеми. Одним з ефективних шляхів вирішення є розробка спеціальної урядової політики, яку прийнято називати Державною науково-технічною та промисловою політикою. Більшість країн проводять науково-технічну та промислову політику, орієнтовану на розвиток пріоритетних галузей промисловості, які виготовляють продукцію, що має попит на світовому ринку.

У роботі критично системно проаналізовані особливості та етапи розвитку такої державної політики в різних країнах.

Особливістю впровадження державної політики є використання методів програмно-цільового програмування, які значно зменшили вплив принципу інституційного фінансування дослідних центрів.

Основними особливостями програмно-цільового керівництва є:

цільове фінансування проектів, а не наукових відомств, з використанням конкретних форм фінансування;

відбір проектів на конкурсній основі виходячи з пріоритетних проблем та завдань соціально-економічного розвитку й національної безпеки;

концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах науково-технічного та господарського розвитку країни з метою створення та організації серійного виробництва кінцевих видів продукції.

У Японії основним методом прогнозування розвитку науки, техніки й технології є державне індикативне планування, яке забезпечило високі темпи відбудови економіки, її подальшого розвитку та реструктуризації. Показано, що індикативний характер планування - це державна комплексна програма, яка орієнтує та мобілізує окремі складові економічної структури на виконання цих програм. Так з 1956 до 1996 року було розроблено дванадцять державних програм соціально-економічного розвитку країни. Розвиток економіки Японії на основі Державного планування дозволив довести щорічний темп зросту ВВП тільки в останній п'ятирічці до 4,8 % (за планом було 3,752 %). Цього неможна було досягти якби пріоритетні напрями розвитку науки, техніки та технологій не були б зафіксовані у плановому міжгалузевому балансі.

У США впровадження системного програмно-цільового планування почалося після 1963 року. Спочатку у військових підрозділах, а з 1965 р. у цивільних організаціях. Було розроблено шість основних систем розробки бюджету. Від простої розробки бюджету до концепції “сансет”, основою якої є автоматичне припинення фінансування програм, термін діяльності яких закінчився. Найбільш поширене стратегічне планування в галузі розвитку озброєння. Воно складається з формування національних напрямів розвитку безпеки, формування військової доктрини та стратегічних концепцій, розвитку військового будівництва тощо. Стратегічне планування розробляється на трьох організаційних рівнях - планування в апараті міністерства оборони, об'єднане планування та планування у видах збройних сил.

У роботі обґрунтовано використання позитивного досвіду провідних країн для подальшого економічного розвитку в Україні, для якої найбільш актуальним з досвіду Швеції та Іспанії є такі стратегічні напрями державної політики:

- розвиток виробництва та сфери послуг на основі взаємодії власної, державної й кооперативної форм власності за провідної ролі держави в розподілі благ серед усіх громадян держави;

- соціально-економічна політика скорочення різниці в доходах високо й низькооплачуваних верств населення, для чого існує виважена державна податкова політика;

- різноманітна політика на ринку праці з досягнення повної зайнятості працездатного населення;

- введення державного, галузевого й регіонального планування;

- трипартизм (держава, профспілки, асоціації підприємств) в управлінні економікою всіх рівнів;

- уважне ставлення до соціально-культурних цінностей, традицій народу.

У роботі доведено, що уряди практично всіх розвинутих країн надають особливе значення державному управлінню й регулюванню як економічними процесами в цілому, так і науково-технічним прогресом.

У дисертації запропоновано механізм формування та реалізації “критичних технологій”, що передбачає такі етапи:

1) складається перелік Національних “критичних технологій”, який повинен включати всі головні напрями науково-технічного та економічного розвитку країни;

2) у головних напрямах за допомогою спеціальних механізмів, процедур і критеріїв, виходячи з необхідності вирішення критично важливих державних проблем і завдань, формуються науково-технічні програми, які отримують державну підтримку;

3) для відібраних та оцінених державних програм визначають джерела фінансування та доводять їх до виробництва.

У роботі розглянуто кілька варіантів змісту категорії “технологія. Технологія - це сукупність наукових знань, відпрацьованих технічних рішень та виробничих процесів, які є базою як для удосконалення й випуску наявної, так для створення й виробництва нової продукції цивільного або військового призначення. Тобто технологія - це особлива форма, що забезпечує перехід від результатів фундаментальних та прикладних наукових досліджень (які можуть бути відкриттями, виноходами, “ноу-хау” тощо) до технічного знання (у проектах, технічній документації, зразках техніки) і у такому значенні об'єктивним продуктом праці, в якому реалізовані результати наукових досліджень і розробок, а закінчена розробкою та готова до реалізації технологія має включати й процеси, необхідні для виробництва цієї техніки (продукції).

Інтереси України потребують скоординованих дій органів державної влади й суб'єктів господарювання з виробки та реалізації єдиної державної науково-технічної та промислової політики в інтересах забезпечення конкурентоздатності та ефективного розвитку економіки, національної безпеки та покращання якості життя населення країни. Концептуальні основи створення державної системи формування й реалізації такої політики наведені автором у роботі.

...