Державне управління науково-технічним прогресом: економічні аспекти

У третьому розділі - “Основи створення державної системи формування та реалізації стратегії й тактики науково-технічного та економічного розвитку України” - наведено та розроблено сукупність засобів та прийомів, які можна використати для ефективного науково-технічного й економічного розвитку держави.

У роботі доведено, що відсутність єдиної, системно відпрацьованої стратегії й державної політики, яка б забезпечила взаємозв'язок і гармонійні відносини науково-технічної та промислової політики з економічною політикою, а також їх взаємозв'язок із соціальною, військовою, фінансовою, банківсько-кредитною, адміністративною, податковою політикою й стратегічними цілями, задачами та пріоритетами розвитку України, вкрай негативно впливає на соціально-економічний та військово-економічний розвиток держави. Трансформація соціальної та економічної системи є складним системним завданням, вирішити яке практично неможливо за відсутності відпрацьованого “проекту” й системи, яка забезпечить його послідовну реалізацію.

Таким чином, для ефективного науково-технічного та економічного розвитку України необхідно розробити основні складові єдиної Державної науково-технічної та промислової політики. Тому в роботі обґрунтовано, що в умовах кризи економіки та суспільства однією з найважливіших задач України в процесі становлення її державності є необхідність ефективного використання науково-технічного та виробничого потенціалу в руслі міжнародного науково-технічного прогресу. Результативність науково-технічного прогресу визначається якістю державної науково-технічної та промислової політики, яка є складовою частиною соціально-економічного розвитку держави, що можна досягти, якщо розробити стратегію прогресивного розвитку економіки України та комплексну державну систему її реалізації. Однією із складових стратегії є формування управління пріоритетами, за допомогою системи стратегічного планування та управління розвитком економіки й суспільства на всіх рівнях. Ця система повинна бути націлена на мобілізацію науково-технічного потенціалу країни, використання внутрішніх джерел його фінансування в Україні та ефективного використання інвестиційного капіталу та технологій інших країн.

Головною метою, як підкреслено в роботі, є перехід від хаотичних науково-технічних, виробничих і економічних процесів до регульованих. Основою такого планування повинна стати система державного регулювання економіки, що складається, по-перше, з системи економічного прогнозування й планування в Україні; по-друге, прогнозування на довго-, середньо-, короткострокові періоди розвитку окремих галузей, регіонів та напрямів.

Як аргументовано в роботі, така система планування повинна обґрунтувати три економічні проблеми: а) що виробляти; б) як виробляти (за рахунок яких ресурсів); в) для кого необхідні товари та послуги.

За таких умов і для виконання цих завдань важливим є використання потенціалу та можливостей міністерств. Саме на них, а також на міжвідомчий державний комітет Держтехпром України необхідно буде покласти функції виділення пріоритетних напрямів розвитку господарства, розробку механізмів реалізації, економічних, правових і адміністративних важелів і в цілому науково-технічну й промислову політику, а це не можливо без розробки законодавчої та нормативної основи, яка б носила конституційний характер.

Показано, що заходами для досягнення та вирішення обґрунтованих цілей і завдань держави в розвитку науково-технічного та економічного потенціалу країни є:

створення системи ППБ ( системи “стратегічного планування - програмування - розробки бюджету”). Ці завдання повинні вирішити насамперед міністерства економіки, фінансів, промисловості разом з іншими міністерствами та відомствами, регіональними органами виконавчої влади;

створення державної системи організації, міжвідомчої координації й управління національними пріоритетами за схемою “наука - техніка - технологія - виробництво”;

зміна функцій окремих керівних органів, формування системи управління, котра складалася б з перспективного прогнозування (стратегічне планування) росту економіки на макрорівні з елементами державного регулювання на мікрорівні на основі правових, економічних і адміністративних заходів;

створення системи відбору й захисту науково-технічних і господарських суб'єктів (золотий фонд нації) для першочергової державної підтримки;

введення в практику системи державних пріоритетів, які дозволяють вирішити критичні державні проблеми та завдань соціально-економічного розвитку України;

розробка єдиної системи експертизи для обґрунтованого прийняття стратегічних рішень на усіх рівнях влади;

покладання в основу галузевого й територіального планування схеми розвитку й розміщення продуктивних сил.

У роботі виділено два основних аспекти: стратегічний і тактичний. Стратегія розробляється на підставі довгострокових концепцій соціально-економічного та технологічного розвитку держави. Вибір стратегії - це визначення генеральної лінії й головної мети, а також засобів розвитку й використання науково-технічного, кадрового й виробничого потенціалу. Що стосується тактики, то під нею розуміється визначення поточних цілей з розробкою конкретних заходів щодо їх досягнення. Для реалізації як стратегії, так і тактики науково-технічного й економічного розвитку необхідно створення відповідних економічних і організаційних умов. Вони охоплюють середовище й обставини (політичну, економічну, організаційну, науково-технічну тощо), в яких здійснюється суспільне виробництво.

Основою для прийняття найважливіших політичних рішень мають бути забезпечення реалізації національних інтересів України, що потребує попереднього чіткого формулювання цих інтересів у вигляді прийнятному для подання Уряду, Президенту України й Верховній Раді.

Система ППБ - це комплексний багатоцільовий механізм управління, що передбачає таку послідовність дій:

- стратегічне планування - на цьому етапі формуються національні стратегічні цілі і політика національної безпеки, у тому числі стратегічні концепції економічного, соціального, військового, науково-технічного й господарського розвитку держави, визначаються національні пріоритети і національні потреби, формуються концепції розвитку конкретних галузей промисловості;

програмування - на цьому етапі розробляється довгострокова єдина в державі загальнонаціональна програма науково-технічного й господарського розвитку, що конкретизується “Державним планом створення і розвитку техніки, технологій, виробництв”;

розробка бюджету - має на меті підготовку, виходячи з програм соціально-економічного, військово-економічного, науково-технічного й промислового розвитку України, проекту державного бюджету на черговий фінансовий рік.

Важливим інструментом формування Державної науково-технічної та промислової політики має бути економічний та науково-технічний прогноз, що дозволяє об'єктивно оцінити наслідки тих чи інших варіантів вихідних умов і є надійною базою прийняття рішень, що потребують втручання державних органів у ті чи інші процеси. Слід визначити, що на сучасному етапі в нашій державі розробляються економічні прогнози тільки на найближчий рік і їх достовірність з ряду причин не є задовільною.

Особливе значення прогнозування має в процесі підготовки вихідних даних для розробки державних науково-технічних програм. Вихідним моментом програмно-цільового планування є чітке формулювання цілей розвитку на основі аналізу суспільних потреб, тенденцій, що склалися і досягнутого рівня. Щодо окремих програм, - ці цілі повинні бути подані у вигляді нормативів і цільових показників. Головна ціль, різні цілі й підцілі програми складають систему цілей - ієрархічну структуру. При переході до нижніх рівнів структури підвищується конкретність і кількісна визначеність цільових нормативів і показників. Цілі нижчих рівнів виявляються у вигляді завдань з виробництва конкретних продуктів або здійснення окремих видів робіт. Таким чином, у цільовий програмі здійснюється вертикальний балансовий зв'язок: “цілі - заходи - виконавці - ресурси”.

Організація прогнозування розвитку науки, техніки, технологій, виробництв у процесі програмно-цільового планування розвитку економіки нашої держави передбачає:

формування переліку пріоритетних напрямів науково-технічного та господарського розвитку країни (переліку національних “критичних технологій”);

раціональні розподілення ресурсів між пріоритетними напрямами;

Процес формування й реалізації національної політики України у сфері науково-технічного та соціально-економічного розвитку держави.

створення механізму реалізації національних “критичних технологій”.

Здійснення цих заходів неможливо без створення незалежної державної експертизи у вигляді надвідомчої Ради з науково-технічної експертизи (Ради Генеральних конструкторів і технологів).

Кращою стратегією для України є послідовне та поетапне вирішення довгострокових державних проблем. Головне завдання полягає в підвищенні росту та ефективності суспільного виробництва при зосередженні зусиль на випуск конкурентоспроможної продукції й одночасному забезпеченні повної зайнятості працездатного населення.

Новизна системи ППБ полягає в тому, що цей метод і порядок його реалізації дозволяє вирішити такі завдання:

розробити єдиний в Україні довгостроковий план-прогноз розвитку економіки країни та на його основі п'ятирічну програму соціально-економічного розвитку України, визначити першочергові національні потреби, загальнодержавні проблеми й задачі та на їх підставі розробити державне замовлення на конкретні кінцеві види продукції, що задовольняють національні потреби й експорт продукції;

розробити єдину в державі довгострокову загальнонаціональну програму науково-технічного та господарського розвитку України і на її основі п'ятирічний “Державний план створення й розвитку техніки, технологій, виробництв”, який конкретизує цю програму й дозволить налагодити координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій з метою досягнення соціально-економічних показників, вирішення першочергових державних проблем і завдань;

створити умови для кращого пов'язання стратегічного планування, програмування та розробки бюджету в структурному й часовому плані;

регламентувати розгляд і вибір оптимальних варіантів для прийняття рішень з комплексно-цільових державних програм і їх фаз-цільових програм і проектів у взаємозв'язку з іншими етапами системи ППБ.

Основними функціями системи ППБ є:

організаційна - упорядкування процесу прийняття рішень за допомогою спеціальних процедур, введення в практику системи пріоритетів виділення ресурсів у залежності від важливості й терміновості виконуваних завдань та вирішуваних державних проблем;

контрольна - використання системи ППБ для контролю за ходом реалізації програм;

планова й аналітико-інформаційна - забезпечення підготовки даних, необхідних для обґрунтування рішень з проблем довгострокової стратегії розвитку держави, державних програм і їх фінансуванню;

політико-ідеологічна - використання даних системи ППБ для обґрунтування бюджетних асигнувань і підготовки президентської доповіді або доповіді Уряду у Верховній Раді України при розгляді проекту бюджету.

Таким чином, формування й реалізацію стратегії й тактики науково-технічного та економічного розвитку України доцільно здійснювати програмно-цільовим методом при системному підході до організації, міжвідомчої координації й управління науково-технічним прогресом, науково-технічними та виробничими процесами в тісному взаємозв'язку з економічними процесами на базі системи ППБ.

У четвертому розділі - “Основи створення комплексної системи організації управління, формування й реалізації єдиної Державної науково-технічної та промислової політики України” - розроблені та обґрунтовані основні напрями формування національної політики України в галузі науково-технічного та промислового розвитку на базі системи ППБ, що передбачають такі підходи й механізми організації, міжвідомчої координації й управління, за яких у нерозривній єдності та взаємозв'язку розглядається комплекс заходів від аналізу й оцінок факторів, що визначають взаємозв'язок між наукою, технікою, технологією й наукоємким виробництвом з одного боку та критично важливими для національної безпеки проблемами й стратегічними цілями держави з іншого боку. Державна науково-технічна та промислова політика розглядається як невід'ємна складова частина соціально-економічного та військово-економічного розвитку держави, спираючись на сформовані цілі, пріоритети, інтереси та потреби України.

У роботі підкреслено, що процеси, які розвиваються в національній економіці держави, підпорядковані об'єктивним закономірностям соціального та економічного розвитку. У сучасних умовах відомі закономірності не працюють та не відповідають прогнозованим результатам, оскільки діє цілий ряд протиріч. Упроваджено, наприклад, окремі складові ринкового механізму в економіку і не відтворені пріоритети розвитку економіко-соціальних комплексів.

Це зумовило необхідність побудувати в роботі систему національної науково-технічної та промислової політики України. Створити систему будь-якого динамічного процесу неможливо без урахування: визначення об'єкту, виділення параметрів; встановлення розташування об'єкту в навколишньому середовищі; поцінування ресурсів. Тобто, у роботі була створена інформаційна модель середовища, де можливе функціонування системи.

Сучасному етапу розвитку ринкових відносин властива низка особливостей. Серед них можливо виділити нестійкість правового середовища, яке не дозволяє жорстко визначити витрати та прибуток, значний вплив суб'єктивних факторів тощо. У цьому контексті важливо мати єдину Національну програму науково-технічного та господарського розвитку України. Як зазначалось, основою такої Національної програми є розробка пріоритетних напрямів науково-технічного та господарського розвитку України на найближчі 15-20 років, інакше кажучи, - формування національного переліку “критичних технологій”. Для цього в роботі розроблена принципово нова соціальна методика, вироблені критерії. Ці критерії були дібрані таким чином, щоб виявити важливість кожного конкретного технологічного напряму, кожної конкретної технології.

До основних критеріїв відбору Національних “критичних технологій”, комплексно-цільових державних програм, цільових програм і проектів віднесено: промислова конкурентоспроможність; якість життя; національна оборона; енергетична безпека; базовість технологічних систем; значущість; пріоритетність; здатність реалізуватись; розповсюдженість; ефективність /вартість; соціальні наслідки; розміри ринків.

Запропонована група критеріїв відбору програм і проектів для державної підтримки є специфічною для України. Вони розроблені на підставі світового та вітчизняного досвіду з урахуванням особливостей сучасного економічного стану України. Ці критерії слід розподілити на дві групи. Перша з них (промислова конкурентоспроможність; якість життя; національна оборона; енергетична безпека; базовість технологічних систем) відображає вклад програми в забезпечення економічної, військової, соціальної, екологічної та інших складових національної безпеки. Інша група критеріїв носить характер обмежень і відображає реальні можливості держави щодо розвитку тих чи інших видів техніки, технологій, виробництв. Для того щоб програма була внесена в перелік Національних “критичних технологій” і отримала державну підтримку вона повинна характеризуватися достатньо високим рівнем мінімум двох показників, які складають першу групу критеріїв, а також задовольняти обмеженням, що визначає можливість її фінансування й реалізації, другої групи критеріїв.

Основним принципом при експертизі технологій є відбір таких програм, які призводять до: отримання нового комерційного продукту або процесу та зростанню національної безпеки країни; поетапного й послідовного зростання якості життя населення країни, зменшення безробіття; концентрації зусиль країни на прискорену індустріалізацію, розвиток експортних галузей промисловості. Зазначене можна віднести до критеріїв вибору “критичних технологій”. Вибрані критичні технології повинні бути представлені як єдиний інноваційний процес “наука - техніка - технологія - виробництво - споживання”. Вони є інструментом організації, міжвідомчої координації та управління науково-технічним прогресом і елементом загального підходу до індустріального планування, створення серійного виробництва нових конкурентоспроможних кінцевих видів продукції цільового й військового призначення.

У роботі наведено перелік національних критичних технологій України. Цей перелік складається з 20 позицій, починаючи з медичної техніки та закінчуючи - технологіями управління стратегічними пріоритетами.

Обґрунтовано, що при атестації нових технологій не досить орієнтуватися на висновки розробників, краще використовувати висновки незалежних експертів або міжнародні стандарти ISO серії 9000, головним завданням яких є забезпечення зростання конкурентоспроможності технологій шляхом обґрунтування гарантій якості у відповідності з потребами споживача.

У роботі теоретично узагальнено, що після складання пріоритетних технологічних напрямів-переліку Національних “критичних технологій” можна формувати державні науково-технічні програми. Принципи їх формування - це вибір, захист та розвиток національних критичних технологій. Дослідження показали, що в сучасних економічних умовах доцільно розробляти науково-технічні програми двох видів:

державні комплексні цільові науково-технічні програми створення й організації серійного виробництва продукції цивільного та військового призначення, яка є конкурентоспроможною на зовнішньому й внутрішньому ринках;

державні цільові програми з вирішення важливих науково-технічних проблем у промисловості.

Особливістю цих програм - є їх ієрархічна структура, тобто вони складаються з окремих завдань. Кожне завдання є конкретним об'єктом нової техніки в матеріальному та документальному вигляді. Після виділення всіх етапів програми необхідно прив'язати її до системи ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних).

Розроблені підходи створюють методологічну основу побудови науково-технічних програм, як балансового зв'язку “цілі - заходи - виконавці - ресурси”. У такій системі співвідношення всіх складових є динамічним. Однакові цілі можна вирішити різними заходами, виконавцями, ресурсами. У роботі розроблені типові етапи створення й організації серійного виробництва нових машин, обладнання, приладів та інших виробів машинобудування; типові етапи створення та впровадження у виробництво автоматизованих систем і розрахункових центрів; обґрунтовано, що на заключному етапі програми необхідно довести задовільну якість нових видів виробів. Основним документом, що регламентує міжнародне керівництво якості, є - “Система управління якістю продукції на базі ISO 9001”.

Життєздатність наведених науково-технічних програм повинна базуватися на своєчасному фінансуванні їх. Джерелом фінансування є державний бюджет, позабюджетні джерела, банківські кредити та - кошти підприємств.

У роботі наведена модель фінансування державних програм. Усі кошти для фінансування програм акумулюються у Державному фонді науково-технічного та господарського розвитку України. Розподіл коштів Фонду проводить Генеральний Державний замовник. Запропоновано два варіанти фінансування нових технологій - через Державного виконавця програм та Державного замовника робіт, на підставі єдиного Державного плану створення та розвитку техніки, технологій, виробництв.

Порядок використання коштів визначається договором між різними сторонами. Проект такого договору наведено в роботі.

На основі розробленої моделі фінансуванню підлягають тільки проекти, що пройшли експертизу Міжвідомчої науково-технічної Ради, яка включає різні структури, котрі залежать від особливостей галузей, наукових напрямків.

Теоретично обґрунтовано підходи до забезпечення життєздатності моделі на підставі оцінки всіх проектів за допомогою коефіцієнтів якості “R”. Інтегральний коефіцієнт якості “R” для кожного проекту (програми) визначається за результатами експертизи як технічної, так і економічної. Коефіцієнт “R” визначається як мультиплікативно-адитивна функція самостійних критеріїв критичності (національна необхідність, реалізація, екологічність, економічна ефективність…). Інтервал значення коефіцієнту “R” дорівнює інтервалу від 0 до 10, для цього використана методологія числової оцінки якісних характеристик проектів (програм) на підставі обчислення показників, які можуть мати й не мати кількісного вимірювання. Це дало змогу інтегрувати різні напрямки характеристик нових технологій і упереджувати їх.

У п'ятому розділі - “Принципи й основи формування єдиної Національної програми науково-технічного та господарського розвитку України як інтегрованої сукупності механізмів реалізації Державної науково-технічної та промислової політики України” - визначено, що формою реалізації Державної науково-технічної та промислової політики України є Національна програма науково-технічного та господарського розвитку України.

Національна програма науково-технічного та господарського розвитку України є:

фундаментом для розробки моделей, програм, планів розвитку науки, техніки, технологій, виробництв в інтересах вирішення першочергових державних проблем і завдань соціально-економічного розвитку та національної безпеки країни і маяком для завоювання та утримання міцних позицій на світовому ринку високотехнологічної продукції для створення й розвитку нових видів продукції цивільного та військового призначення; матеріалів та виробничих систем, центральним елементом загального підходу України до індустріального планування;

інструментом реалізації державної науково-технічної, промислової, експортної та фінансової політики, вибору пріоритетних напрямів науково-технічного та господарського розвитку країни, вироблення методів підвищення конкурентоспроможності технологій і продукції на світовому ринку, пріоритетного виділення ресурсів українським науково-технічним та виробничим суб'єктам у залежності від важливості, терміновості виконуваних завдань і вирішуваних проблем, а також економічної ефективності;

інструментом створення державної системи організації, міжвідомчої координації й управління науково-технічним прогресом, науково-технічними, виробничими та економічними процесами, задоволення першочергових національних потреб, забезпечення безпеки, суверенітету України, підвищення якості життя населення;

фундаментом усієї системи НДДКР та НДДТР, випробувань, оцінок та організації серійного виробництва конкурентоспроможності продукції;

У роботі зазначається, що національна програма науково-технічного та господарського розвитку України повинна стати основним організаційно-економічним і розпорядчим документом, на підставі якого здійснюється діяльність українських суб'єктів у сфері державної науково-технічної та промислової політики.

У шостому розділі - “Механізми формування й реалізації Державного плану створення та розвитку техніки, технологій і виробництв, розробки бюджету у сфері Державної науково-технічної та промислової політики України” - розроблені та обґрунтовані методологічні засоби та критичні аспекти впровадження в систему державного управління елементів програмно-цільового планування, гармонійного розвитку науки, техніки, технологій і виробництв у єдиному інноваційному циклі з економічними процесами, а також запропоновані конкретні шляхи фінансування робіт та розробки бюджету, міжнародного співробітництва у сфері Державної науково-технічної та промислової політики.

Державний план створення й розвитку техніки, технологій та виробництв складається з 21 державної комплексної цільової науково-технічної програми: 20 із них сформовані згідно з національними пріоритетами науково-технічного та господарського розвитку України і додаткової 21 комплексної цільової програми “Конверсія і диверсифікація оборонних галузей промисловості”, що враховує великі можливості науково-технічного, виробничого й кадрового потенціалу військово-промислового комплексу й стосується розвитку практично всіх національних пріоритетів.

Принципи формування Державного плану створення й розвитку техніки, технологій та виробництв передбачають, що:

план формується на основі комплексних державних цільових програм, які відповідають великим загальнодержавним завдання;

програмні елементи являють собою сукупність фізичних ресурсів (матеріальних засобів, трудових ресурсів, видів послуг і таке інше) і фінансові витрати, що їм відповідають;

відбір програм і проектів для першочергової державної підтримки ґрунтується на оцінці важливості кожної з них для забезпечення національної безпеки, вирішення пріоритетних загальнодержавних проблем і завдань соціально-економічного розвитку з урахуванням світових тенденцій досягнень, забезпечення міцних позицій на світовому ринку продукції;

на стадії формування державних цільових програм розробляються їх концепції, загальні керівні положення щодо характеру й цілей програми та механізмів її реалізації, визначаються програмні елементи, проводиться детальний відбір проектів, оцінка можливостей щодо їх реалізації, визначається техніко-економічна ефективність, керівник програми та її координатори-представники найвищих органів виконавчої влади, міністрів, відомств, органів місцевої влади - замовник і виконавець програми;

формування проекту п'ятирічного Державного плану створення й розвитку техніки, технологій та виробництв і координацію його виконання здійснює Держтехпром України разом з Міжвідомчою радою генеральних конструкторів і головних технологів України.

Заключним станом планування є розробка проекту державного бюджету в частині науково-технічної й промислової політики. Базою для розробки бюджету є відповідна даному року частина п'ятирічного Державного плану створення й розвитку техніки, технологій та виробництв. У процесі формування бюджету виробляються остаточні рішення щодо реалізації програм, передбачаються необхідні матеріально-фінансові передумови їх реалізації.

Повний період циклу системи ППБ складає понад два роки.

Невід'ємним компонентом концепції Державної науково-технічної і промислової політики є політика в галузі міжнародних науково-технічних зв'язків (МНТЗ), без якої продуктивний розвиток національної економіки неможливий. Головними цілями державної політики в галузі МНТЗ мають бути: створення попиту на наукоємні високотехнологічні продукти (НВП), регулювання здатності до абсорбції та адаптації отриманої чи розробленої технології.

Висновки

У дисертації доведено, що в основі кризових явищ у соціально-економічній та військово-економічній сферах життєдіяльності України знаходиться спрощене тлумачення ринкової економіки. Характер економічного розвитку на шляху до ринкових відносин підтвердив, що неможливо домогтися позитивних результатів не визначившись не тільки в тому, що “перебудовуємо”, але головне “як” і “навіщо”, не оцінивши можливі наслідки державних рішень, що приймаються. Безперспективними є ті програми переходу до ринку, в яких відсутня стратегія пріоритетного розвитку науково-технічного та промислового потенціалу як держави в цілому, так і первинних її ланцюгів. Започаткувавши без наукового обґрунтування й супроводження економічні реформи, які відбуваються в обстановці послаблення формуючого й регулюючого впливу держави на характер і динаміку економічних процесів, наша країна демонструє специфічні, відмінні від усталених економік ринкового типу реакції, які виникають у відповідь на макроекономічне регулювання монетарними методами. Україна пішла шляхом некерованого “шокового реформування” економіки з надією на позитивні наслідки від реформування ринкових елементів господарювання, що призвело до зростання кризової ситуації в економіці й суспільстві.

Необґрунтована відмова від перспективного прогнозування, покликаного передбачати ймовірність тенденцій при вирішенні стратегічних завдань розвитку суспільства і планування як засобу обґрунтування найкоротших шляхів досягнення мети, які широко використовуються у світовій практиці, вкрай згубно впливають на соціально-економічний розвиток країни і якість життя її населення. В умовах ринкової економіки прогноз і план розробляються на підставі методології й методики, які передбачають не директиву, а збір правил і заходів щодо параметрів рівня розвитку економіки, які будуть визначати основи життя суспільства в майбутньому.

Сучасна економічна криза загрожує науково-технічному та промисловому потенціалу, ставить під сумнів його майбутнє. Якщо ці тенденції не зміняться, то велика кількість українських провідних підприємств, що мають значний технологічний потенціал, будуть усунуті від науково-технічного прогресу, який є первинною продуктивною силою та головною особливістю суспільного розвитку, що визначає взаємопов'язаний поступовий процес еволюції науки, техніки, технологій та виробництв.

Системний порівняльний аналіз закордонного та вітчизняного досвіду щодо організації й державного управління науково-технічним прогресом, науково-технічними, виробничими та економічними процесами свідчить, що в сучасних умовах, при різних соціальних, економічних, географічних, національних, історичних та інших особливостях країн-лідерів економічного розвитку другої половини двадцятого сторіччя є одне, що їх об'єднує, - це централізоване програмно-цільове планування розвитку економіки та управління пріоритетами, а також відсутність хаосу і надій на самоплинний розвиток суспільних відносин як основної рушійної сили.

Для виведення України із кризи та переведення її господарського комплексу на траєкторію динамічного розвитку необхідно внести суттєві корективи в економічну політику монетарного типу й перенести центр зусиль на стимулювання процесів виробництва. Регулюючі функції держави не можуть бути ефективними, якщо відсутні стратегія й тактика, система стратегічного прогнозування й програмно-цільового планування науково-технічного та економічного розвитку, єдина Державна науково-технічна та промислова політика, технологія вибору й управління пріоритетами науково-технічного та господарського розвитку України.

Встановлено, що при формуванні механізму державного регулювання необхідно враховувати світовий досвід, мати чітку концепцію й програму підтримки та стимулювання власного товаровиробництва, а також систему критеріїв для вибору напрямків, пріоритетів і взаємопов'язану схему дії в економічній політиці, виробничій сфері. Обґрунтовано, що інструментом вирішення загальнонаціональних проблем і завдань є система ППБ (система “стратегічного планування - програмування - розробки бюджету”) та на її основі побудова моделі системного техніко-економічного аналізу обґрунтованого прийняття державних рішень. Система ППБ є принципово новою формою зв'язку між перспективним плануванням соціально-економічного та військово-економічного розвитку держави, науково-технічним і господарським розвитком країни та розробкою бюджету.

У роботі розроблена теорія комплексного багатоцільового інструменту програмно-цільового управління трансформації цілей і завдань національної політики в галузі соціально-економічного, військово-економічного, науково-технічного та промислового розвитку України через конкретні заходи щодо їх досягнення на основі системи ППБ. Розроблено концептуальні організаційно-економічні та організаційно-технічні аспекти створення державної системи формування й реалізації єдиної Державної науково-технічної та промислової політики України, принципи й критерії відбору національних пріоритетів науково-технічного та господарського розвитку, основи створення державної системи розвитку й захисту національних “критичних технологій”, принципово нові принципи й механізми формування та реалізації науково-технічних програм для державної підтримки, принципи формування стратегії й тактики науково-технічного та економічного розвитку України, конкретні пропозиції творчого запозичення й використання позитивного досвіду індустріально розвинутих країн світу, що накопичила світова практика державного будівництва, з урахуванням особливостей і стану соціально-економічного розвитку України. Запропоновано методологічний підхід державної системи організації й управління розвитком у єдиному інноваційному процесі науки, техніки, технологій, виробництв з одного боку, та вирішенням критично важливих загальнонаціональних проблем і завдань у соціальній, економічній та військовій сферах, з іншого боку, а також введення в дію системи науково-технічного та економічного прогнозу, ідеї поєднання науково-технічної політики з промисловою політикою, спрямованих на досягнення цілей і завдань економічної політики.

У дисертації обґрунтовано принципи й механізми формування єдиної Національної програми науково-технічного та господарського розвитку України, як інструменту реалізації Державної науково-технічної та промислової політики, розроблено основні процедурні механізми формування й реалізації Державного плану створення і розвитку техніки, технологій та виробництв, а також основи формування бюджету, принципи фінансування робіт у сфері Державної науково-технічної та промислової політики України, методи підвищення конкурентоздатності техніки й технологій, механізми передачі науково-технічної продукції у виробництво та обгрунтованого прийняття рішень на вищих рівнях управління, проведення адміністративної реформи державного управління, які здійснюють формування й реалізацію державної політики в науково-технічній, господарській та економічній сферах діяльності, тощо.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Рижих В.Н. Государственое управление научно-техническим прогрессом: экономические аспекты: Монография. - Х.: Прапор, 1998. - 398 с.

2. Рижих В.Н. Стратегия и тактика научно-технического и экономического развития Украины: Учебное пособие. - Х.: Прапор, 1998.-381 с.

3. Рижих В.М., Лукомський В.Г., Григор'єв В.М. Національна програма України "Критичні технології". - К.: Держтехінформслужба України, 1994.-52 с.

4. Рижих В.М. Лукомський В.Г., Григор'єв В.М. Концепція створення державної системи розвитку і захисту критичних технологій К.: Держтехінформслужба України, 1994. - 16 с.

5. Рижих В.М. Положення про механізм розроблення та реалізації національної програми України "Критичні технології". - К.: Держтехінформслужба України, 1994. - 8 с.

6. Рижих В.М. Державна система управління критичними технологіями - найважливіший елемент управління науково-технічною діяльністю - К.: Держтехінформслужба України, 1994. - 41 с.

7. Рижих В.Н. "Критические технологии" - инструмент решения общенациональных задач // Высокие технологии в машиностроении. - Х.: ХГПУ, 1999. - С. 251-255.

8. Рижих В.Н. Технологическая политика в сравнительной перспективе, важнейшие направления её развития // Вестник ХГПУ. - 1999. - № 63. - С. 21-25.

9. Рижих В.Н. Принципы и критерии отбора научно-технических программ для государственной подержки // Вестник ХГПУ. - 1999. - № 60. - С. 131-137.

10. Рижих В.Н. Принципы формирования и реализации национальной политики Украины в области военно-технического и экономического развития // Авиационно-космическая техника и технология. - 1999. - Вып. № 10. - С. 2-5.

11. Рижих В.Н., Бородин Ю.С., Пилипенко С.В. и др. Методика исследования напряженно-деформированного состояния системы "гильза-блок цилиндров" дизельного двигателя с противоположно движущимися поршнями // Авиационно-космическая техника и технология. - 1999. Вып. № 9. - Т.4: Контрукция и прочность. - С. 396-402.

12. Бородин Ю.С., Овчаров Е.Н., Рижих В.Н. Усовершенствование характеристики высоконапорного центробежного компрессора // Авиационно-космическая техника и технология. - 1999. - Вып. № 9. - Т.2: Общие вопросы, теория и рабочие процессы. - С. 138-143.

13. Рижих В.Н., Кудряш А.П., Бородин Ю.С., Перерва П.Я. Резервы улучшения эффективности дизельных двигателей в Украине // Авиационно-космическая техника и технология 1999. - Вып. № 9. - Т.1: Общие вопросы двигателестроения. - С. 22-26.

14. Рижих В.Н., Анимов Ю.А., Петренко Ю.Г. Определение степени реактивности приводного турбокомпрессора двухтактного транспортного ДВС // Авиационно-космическая техника и технология. - 1999. - Вып. № 9. - Т.5: Испытание и эксплуатация. - С. 144-148.

15. Бородин Ю.С., Перерва П.Я., Хоминич В.С., Рижих В.М. Применение информационной технологии к проэктированию ДСВ // Авиационно-космическая техника и технология. - 1999. - Вып. № 9. - Т.3: Системы автоматизированного управления и диагностики. - С. 149-155.

16. Рижих В.М., Світличний Г.О., Григор'єв В.М. та ін. Концептуальні основи формування та реалізації державної промислово-технічної політики України. - К.: Держтехінформслужба, 1995. - 54 с.

17. А.с. 1471813 СССР. Дозатор порошковых материалов для нанесения детонационных покрытий / В.Н. Власенко, Т.П. Балдина, В.М.Рижих и др. (СССР). - № 4278949; Заявлено 06.07.87; Зарегестрировано в государственном реестре изобретений 08.12.88.

18. ДСТУ 3504-07. БЗ № 11-96/188. Штампи для холодного листового штампування: блоки, плити блоків та пакетів із прокату; Введ. уперше 31.01.97. - К.: Держкомстандарт України, 1997. - 29 с.

19. Рижих В.Н. От критических технологий - к новой технической потике страны // Деловая Украина. - 1995. - № 86 (338).

20. Рижих В.Н. Концепция создания государственной системы формирования и реализации технической политики Украины: проэкт // Деловая Украина. - 1995. - № 86 (338).

Размещено на Allbest.ru