Персонал підприємства
Розгляд поняття, класифікації та структури персоналу. Визначення чисельності окремих категорій працівників. Кадрова політика й система управління персоналом на підприємстві. Оцінка працівників як важливий елемент системи управління трудовим колективом.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.11.2013 |
| Размер файла | 671,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Курсова робота
Персонал підприємства
Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття, класифікація та структура персоналу
1.1 Поняття та класифікація персоналу
1.2 Структура персоналу
1.3 Визначення чисельності окремих категорій працівників
Розділ 2. Кадрова політика й система управління персоналом
2.1 Сучасна кадрова політика підприємства
2.2 Система управління персоналом на підприємстві
Розділ 3. Оцінка персоналу як важливий елемент системи управління трудовим колективом
3.1 Специфічні складові оцінки робітників
3.2 Особливості комплексної оцінки керівників і спеціалістів
Практична частина
Висновки
Література
Вступ
Людські ресурси - специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів підприємства. Специфіка людських ресурсів порівняно з іншими чинниками економічного розвитку полягає в тому, що, по-перше, люди не лише створюють, а й споживають матеріальні та духовні цінності; по-друге, багатогранність людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, а отже, щоб ефективно використовувати людську працю, потрібно завжди враховувати потреби людини як особистості; по-третє, науково-технічний прогрес і гуманізація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань, моральності, інтелектуального потенціалу та інших особистих якостей працівників, які формуються роками і поколіннями, а розкриваються людиною лише за сприятливих умов.
За останні роки в Україні намагаються змінити застарілу концепцію управління персоналом, але поки що це мало кому вдалося. Основною причиною цього є слабка забезпеченість необхідними кадрами, які здатні нетрадиційно, на високому професійному рівні вирішувати складні завдання переходу до ринкової економіки. Перш ніж змінювати концепцію управління персоналом, доцільно створити продуману систему роботи з трудовими ресурсами. Існуюча система, неефективність якої все більше очевидна, радикально не змінюється. Недостатньо глибоко розуміються в основах кадрової політики керівники різних рівнів і спеціалісти кадрових служб, серед яких більше осіб із технічною освітою, що визначає технократичну орієнтацію системи управління підприємством в цілому. Звідси часто негативне відношення керівників до інтересів соціального і культурного характеру, планування і організації результативної роботи з персоналом.
Мета даної роботи - дослідити персонал підприємства, його класифікацію, структуру та сучасну систему управління ним.
Розділ 1. Поняття, класифікація та структура персоналу
1.1 Поняття та класифікація персоналу
Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.
Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо) факторів. Вплив останніх конкретизується в таких параметрах макроекономічного характеру: кількість активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропонування робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу, ці характеристики зумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.
Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці).
Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни - персонал, кадри, трудовий колектив.
Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності [7, 75]. Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору (контракту).
З огляду на те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їхньому призначенню, усіх працівників підрозділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема у промисловості до першої групи - промислово-виробничого персоналу - відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони - тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі садки та ясла, амбулаторії, навчальні заклади тощо.
Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (для визначення продуктивності праці береться, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). Водночас поширення процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами робить таке групування персоналу все умовнішим. Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники [7, 77].
Керівники - це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників.
Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.
До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.
Робітники - це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.
В аналітичних цілях усіх робітників можна поділити на основних - тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних - тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації чіткі межі між основними та допоміжними робітниками зникають, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.
Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.
Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.
Спеціальність - це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.
Відповідно до цих визначень, наприклад, професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника тощо.
Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються, від рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців. Так, наприклад, у харчовій промисловості налічується 850 професій та спеціальностей, а з них тільки близько половини є специфічними для цієї галузі.
Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності.
1.2 Структура персоналу
Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.
Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи тій посаді. Вирізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади, наприклад, інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти).
За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку (табл. 1).
Таблиця 1. Групи робітників за рівнем кваліфікації, виконувані ними роботи й терміни їхньої підготовки [7, 79]
|
Кваліфікаційні групи робітників |
Основні виконувані роботи |
Терміни підготовки, стажування, досвід |
|
|
Висококваліфіковані |
Особливо складні та відповідальні роботи (ремонт і наладка складного обладнання, виготовлення меблів тощо) |
Понад 2-3 роки, періодичне стажування, великий практичний досвід роботи |
|
|
Кваліфіковані |
Складні роботи (метало- та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні тощо) |
1-2 роки, чималий досвід роботи |
|
|
Малокваліфіковані |
Нескладні роботи (апаратурні, деякі складальні, технічний нагляд тощо) |
Кілька тижнів, певний досвід роботи |
|
|
Некваліфіковані |
Допоміжні та обслуговуючі (вантажники, гардеробники, прибиральники тощо) |
Не потребують спеціальної підготовки |
Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, ступінь механізації праці, стаж) служать основою для розрахунків різних видів структур. Для ефективного управління важлива не проста констатація чисельності (або її динаміки) окремих категорій працівників, а вивчення співвідношення між ними (рис. 1).
Це дає змогу не тільки виявити вплив фактора персоналу на кінцеві результати діяльності підприємства, а й встановити найсуттєвіші структурні зміни, їхні рушійні сили, тенденції і на цій підставі формувати реальну стратегію щодо розвитку трудових ресурсів.
Рис. 1. Категорії та орієнтовна структура персоналу підприємств промисловості України [7, 80]
На формування різних видів структур персоналу та трудових ресурсів в Україні (як на макро-, так і на мікрорівні) у найближчі роки впливатимуть такі фактори та загальні тенденції [8, 174]:
Інтенсивний перерозподіл працівників із промисловості та сільського господарства в інформаційну сферу та у сферу праці з обслуговування населення.
Включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим освітнім рівнем, ніж у тих, що вибувають за межі працездатного віку.
Підвищення частки допоміжної розумової праці (нині вона в кілька разів менша, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою).
Зростання попиту на кваліфіковану робочу силу (операторів, наладчиків, програмістів-експлуатаційників), що може значною мірою задовольнятись за рахунок безробітних з категорій керівників та спеціалістів.
Уповільнення темпів зниження частки мало- та некваліфікованої праці у зв'язку з різким скороченням за останні п'ять років технічного переозброєння діючих підприємств.
Інерція системи освіти, яка продовжує відтворювати кваліфіковані кадри в основному за старою фаховою схемою.
Кваліфікація працівника визначається такими чинниками, як рівень загальноосвітньої і спеціальної підготовки, досвід роботи на аналогічних посадах, необхідний для освоєння професії. Передумовою високої кваліфікації є професійна придатність, яка включає сукупність особистих якостей, характеристик і нахилів, потрібних для успішного виконання певних професійних обов'язків. Стосовно керівників різного рівня необхідною складовою кваліфікації є також організаційні здібності та навички.
Рівень кваліфікації визначається та присвоюється працівнику спеціальною кваліфікаційною комісією на основі порівняння його знань та досвіду з вимогами, викладеними у тарифно-кваліфікаційних довідниках (характеристиках), і юридичне закріплюється в документах: дипломах, посвідченнях тощо.
Кількісними показниками рівня кваліфікації є розряди або класи (для робітників), категорії (для спеціалістів), наукові ступені і вчені звання (для науковців) тощо. Якісним показником кваліфікації є компетентність, тобто рівень загальної та професійної підготовки, що дає змогу адекватно реагувати на вимоги конкретного робочого місця чи виконуваної роботи, які постійно змінюються. Компетентність людини залежить, крім рівня її кваліфікації, ще і від її ставлення до своєї роботи, досвіду, старання та вміння поповнювати свої знання. Компетентність, або професіоналізм, може змінюватися як у бік підвищення, так і у бік зниження [8, 175].
Слід мати на увазі, що оптимальною для підприємства ситуацією є відповідність рівня кваліфікації працівників рівню складності виконуваних робіт. Саме по собі підвищення кваліфікації працівників не дасть економічного ефекту, якщо воно не пов'язане з переходом до виконання складніших робіт. Разом з тим не можна забезпечити прогрес виробництва без відповідної кваліфікації співробітників. Тому слід приділяти пильну увагу аналізу рівня кваліфікації працівників і рівня її використання. Визначити ці показники можна за допомогою відповідних коефіцієнтів.
Коефіцієнт кваліфікації (Ккв) показує достатність (недостатність) кваліфікації працівників для виконання доручених їм робіт. Він не може бути більшим 1. Якщо Ккв = 1, це означає, що і освіта, і практичний досвід усіх працівників відповідає кваліфікаційним вимогам. Коефіцієнт кваліфікації розраховується за формулою [8, 175]
,
де Чос - чисельність працівників підприємства, що мають відповідну кваліфікаційним вимогам освіту;
Чд - чисельність працівників, що мають відповідний кваліфікаційним вимогам досвід;
Чзаг - загальна чисельність працівників.
Коефіцієнт використання кваліфікації (Кв.кв) показує раціональність використання кваліфікації працівників при виконанні доручених їм робіт:
Кв.кв = УПв.кв / УПзаг,
де УПв.кв - сума затрат праці на виконання робіт відповідно до кваліфікації за певний період;
УПзаг - сума загальних витрат праці за цей період.
Забезпечити на підприємстві для кожного кваліфікованого працівника можливість виконання ним роботи лише відповідної його кваліфікації практично неможливо (у такому разі Кв.кв = 1), але доцільно прагнути до того, щоб максимально наблизити значення цього коефіцієнта до 1.
Співвідношення між окремими групами працівників підприємства утворює структуру персоналу. Залежно від ознаки, покладеної в основу класифікації персоналу, можна розрахувати різні види структури (соціальна, професійна, кваліфікаційна, статева, вікова, за стажем роботи та ін.).
Професія і кваліфікація - основні якісні ознаки індивідуальної робочої сили. Професійна та кваліфікаційна структура - основні якісні ознаки персоналу підприємства. Професійна структура - це частки груп працівників певних професій у загальній кількості співробітників підприємства, виражені у відсотках. Зрушення в професійній структурі працівників підприємства визначаються змінами, що відбуваються в характері і змісті праці під впливом науково-технічного прогресу, що обумовлює появу нових і відмирання старих професій, ускладнення і зміну функціонального змісту трудових операцій [8, 176].
Кваліфікаційна структура - це процентне співвідношення груп працівників різних рівнів кваліфікації в загальній чисельності персоналу. Зміни кваліфікаційної структури визначаються якісними змінами в трудовому потенціалі підприємства (набуття вмінь, знань, навичок) і відображають передусім зміни в індивідуальних характеристиках робочої сили.
Зазвичай кваліфікаційну структуру визначають окремо для різних категорій персоналу, оскільки їм притаманні різні кваліфікаційні ознаки. Наприклад, кваліфікаційна структура робітників промислового підприємства визначається процентними частками груп робітників різних розрядів у загальній кількості робітників; кваліфікаційна структура наукової організації - частками спеціалістів, що мають наукові ступені кандидатів та докторів наук тощо.
Вікова структура персоналу характеризується часткою працівників відповідного віку в їх загальній чисельності. При вивченні вікового складу застосовуються такі групування: 16, 17, 18, 19, 20-24, 25- 29, 30-34, 35-39, 40-44, 45-49, 50-54, 55-59, 60-64, 65 і старші [8, 177].
Соціальна структура персоналу підприємства - це кількісне співвідношення між різними категоріями працівників, що розрізняються за характером трудових функцій. Згідно з Державним класифікатором професій (класифікатор професій ДК 003-95) персонал поділяється на п'ять категорій: керівники; професіонали; фахівці; технічні службовці; робітники [8, 177].
Керівники здійснюють функції загального управління. Умовно їх поділяють на три рівні: вищий (організація в цілому) - генеральний директор, директори; середній (основні структурні підрозділи) - начальники цехів, відділів, центрів тощо; і первинний (керівники безпосередніх виконавців) - начальники лабораторій, бюро, змін тощо. До керівників належать також головні спеціалісти (головний інженер, головний технолог, головний бухгалтер та ін.), а також заступники всіх названих працівників.
Професіонали вирішують питання, що стосуються створення і впровадження у виробництво нових знань у формі теоретичних та прикладних розробок, а також розробляють варіанти вирішення окремих виробничих і управлінських проблем, остаточне розв'язання яких входить до компетенції керівників. На підприємстві це передусім інженери, економісти, юристи та ін. Підготовка професіонала потребує відповідної вищої освіти III-IV рівня (кваліфікація: спеціаліст, магістр), а на окремих роботах - і наукового ступеня (кандидата, доктора відповідних наук) або вченого звання (старшого наукового співробітника, доцента, професора). З ідеологічних міркувань у радянські часи штучно принижувалася роль високоосвічених спеціалістів та інтелігенції взагалі, проте реально саме їхні знання та вміння в сучасних умовах стають рушійною силою прогресу суспільства в цілому і кожного окремого підприємства зокрема.
Професійні завдання фахівців полягають у виконанні спеціальних робіт, пов'язаних із застосуванням положень і використанням методів відповідних наук (бухгалтери, касири-експерти, техніки на виробництві, фахівці в галузі обчислювальної техніки, інспектори з кадрів). Робота фахівців також пов'язана з аналізом та обробкою інформації і потребує кваліфікації молодшого спеціаліста, бакалавра, а на деяких роботах - і спеціаліста.
Технічні службовці здійснюють підготовку й оформлення документів, облік, контроль, господарське обслуговування, виконуючи при цьому чітко регламентовану суто технічну роботу (наприклад, касири, діловоди, коменданти, секретарі тощо). Злагоджена робота технічних службовців вивільнює робочий час спеціалістів та керівників від простої, але необхідної роботи, сприяючи повнішому використанню кваліфікаційного потенціалу персоналу.
Робітники безпосередньо створюють матеріальні цінності або надають послуги виробничого характеру, керують машинами та механізмами, ремонтують, налагоджують і обслуговують обладнання. Для розрахунку трудомісткості виробництва, організації оплати праці тощо заведено розрізняти основних та допоміжних робітників. Основні робітники безпосередньо беруть участь у технологічних процесах: змінюють форму, структуру, характеристики предмета праці, його розташування тощо. У результаті створюються матеріальні продукти чи послуги. Допоміжні робітники обслуговують обладнання та робочі місця і в основному, і в допоміжному виробництві.
Серед робітників розрізняють також працівників ручної і механізованої праці за такими категоріями: робота за допомогою автоматів; робота за допомогою машин, механізмів, приладів, установок; обслуговування машин, верстатів, установок, приладів; робота без застосування машин і механізмів (ручна); ремонт та налагодження машин і механізмів. До робітників відносять також молодший обслуговуючий персонал, що надає послуги, здебільшого не пов'язані з основною діяльністю (двірники, прибиральники, кур'єри, охоронці, гардеробники, водії персональних автомобілів та ін.).
Основою віднесення працівників до тієї чи іншої з названих вище категорій є посада, яку вони обіймають, тобто штатна одиниця підприємства, що характеризується сукупністю кваліфікаційних вимог, трудових прав, обов'язків і відповідальності працівника.
1.3 Визначення чисельності окремих категорій працівників
Окреслюючи цілі та напрямки розвитку діяльності підприємства, його керівництво має визначити необхідні для їхньої реалізації ресурси, у тім числі трудові.
Планування трудових ресурсів на діючому підприємстві починається з оцінки їхньої наявності. Останнє передбачає інвентаризацію робочих місць, виявлення кількості тих, хто працює на кожній операції, що забезпечує реалізацію кінцевої мети (створення продукції, надання послуг). Аналіз і дальші розрахунки проводяться за категоріями працівників (робітники, керівники, спеціалісти, службовці), а для кожної з них - за професіями, спеціальностями, розрядами. Щодо працівників розумової праці, то в цьому разі можна використати систему інвентаризації трудових навичок або спеціальностей, тобто реєстрацію професійних навичок службовців із зазначенням кількості працівників, які володіють ними.
Розрахунки чисельності спираються не лише на кількісну та якісну оцінку самих трудових ресурсів, а й на можливий рівень їхнього використання та на аналіз факторів, які впливають на цей рівень, - технічних, організаційних, соціально-економічних.
Об'єктами аналізу в такому разі стають [7, 79]:
номенклатура продукції, що виготовляється, та послуг, що надаються;
утрати робочого часу та причини таких;
характер та порівняльний рівень технологічних процесів і устаткування;
прогресивність та відповідність сучасним вимогам організації праці та виробництва;
рівень мотивації трудової діяльності;
норми обслуговування та виробітку, рівень фактичного виконання норм тощо.
Визначення планової чисельності персоналу залежить від специфіки підприємства, особливостей його функціонування. Зокрема [7, 80]:
1) розрахунки за обсягом будуть різними для підприємств масового та серійного виробництва у порівнянні з підприємствами одиничного й дослідного виробництва;
2) підприємство, яке докорінно диверсифікує свою діяльність, натрапить на значно більші проблеми в розрахунках ніж підприємство, що тільки збільшує обсяги виробництва чи надання послуг;
3) підприємству, виробництво на якому має ритмічний характер протягом усього року, незнані проблеми виробництва сезонного характеру, у тім числі щодо розрахунків чисельності персоналу.
За умови значних організаційних змін (наприклад створення нового підприємства) оцінка майбутніх потреб у трудових ресурсах є досить складним завданням. У цьому разі використовують типові структури, моделі, аналоги.
За визначення чисельності на перспективний період необхідно враховувати фактори зовнішнього середовища, а саме [7, 81]:
ринкову кон'юнктуру, зв'язану з тим чи тим видом діяльності;
циклічність розвитку економіки, передбачення можливого загального економічного спаду;
регіональні особливості ринку праці (переміщення виробничих потужностей в регіони з нижчою вартістю праці);
державні (урядові) програми, замовлення, контракти (згідно з останніми підприємство зобов'язане створювати нові робочі місця);
юридичні аспекти (закони, договори з профспілками і т. ін.), що регулюють трудові відносини, захищають інтереси окремих категорій населення та працівників;
можливості використання тимчасового наймання працівників, надомної праці.
Техніка розрахунків планової чисельності окремих категорій працівників визначається конкретною специфікою їхньої професійної діяльності та галузевими особливостями функціонування того чи того підприємства.
Але в будь-якому разі вона має базуватись на врахуванні можливої економії затрат праці за факторами.
Розглянемо систему необхідних (основних) розрахунків на прикладі промислового підприємства.
Передовсім для виявлення загальної (здогадної) чисельності промислово-виробничого персоналу на плановий період використовується метод коректування базової чисельності [7, 81]:
Чпл = Чб Ч ДV / 100 ± ДЧ
де Чпл - чисельність промислово-виробничого персоналу, що необхідна для забезпечення планового обсягу виробництва, осіб;
Чб - базова (очікувана) чисельність, осіб;
ДV - плановий темп зростання обсягу виробництва продукції, %;
ДЧ - сумарна зміна чисельності за пофакторним розрахунком можливого зростання продуктивності праці, осіб.
Точнішим є метод розрахунку планової чисельності на підставі повної трудомісткості виготовлення продукції [7, 82]:
Чпл = У1 / Трп Ч Квн,
де У1 - повна трудомісткість виробничої програми планового року (включає технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом), нормо-годин;
Трп - розрахунковий ефективний фонд часу одного працівника, годин;
Квн - очікуваний коефіцієнт виконання норм.
Чисельність робітників, що зайняті на роботах, які нормуються (), розраховується за формулою [7, 82]
де tі - планова трудомісткість одиниці n-го виду виробу, нормо-годин;
ті - кількість виробів n-го виду, одиниць;
п - кількість видів виготовлюваних одиниць.
Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах (), - контроль технологічного процесу, управління апаратами, машинами та іншим устаткуванням, розраховується за нормами обслуговування, а саме [7, 82]:
= mо Ч Пзм Ч Кro / Ноб
де то - кількість об'єктів, що обслуговуються (агрегатів і т. ін.);
Пзм - кількість змін роботи на добу;
Ноб - норма обслуговування одного агрегату (машини) - кількість об'єктів на одного робітника.
Кrо - коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову, який розраховується за формулою [7, 83]
Кrо = 100 / (100 - f),
де f - плановий процент невиходів робітників на роботу.
Таблиця 2
Розрахунок балансу робочого часу середньооблікового працівника (дані умовні) [7, 82]
|
Показники |
Очікувані результати |
||
|
поточного року |
розрахункового року |
||
|
Кількість календарних днів |
365 |
365 |
|
|
Вихідні та святкові дні |
110 |
109 |
|
|
Номінальний фонд робочого часу, днів |
255 |
256 |
|
|
Невиходи на роботу, днів |
38 |
36 |
|
|
з них: |
|||
|
відпустки |
21 |
23 |
|
|
захворювання |
10 |
9 |
|
|
невиходи, що дозволяються законом |
2 |
2 |
|
|
з дозволу адміністрації |
1 |
1 |
|
|
прогули |
2 |
1 |
|
|
цілодобові простої |
1 |
-- |
|
|
страйки |
1 |
-- |
|
|
Явочний робочий час, днів |
217 |
220 |
|
|
Середня тривалість робочого дня, год. |
7,95 |
7,90 |
|
|
Внутрішньозмінні втрати робочого часу та простої, годин |
0,45 |
0,30 |
|
|
Кількість робочих годин |
7,50 |
7,60 |
|
|
Ефективний фонд часу за рік, годин |
1627,5 |
1672 |
Чисельність робітників (в основному допоміжних), для яких неможливо встановити норми обслуговування та розрахувати трудомісткість робіт (), визначається за формулою [7, 82]
= Прм Ч Пзм Ч Кro,
де Прм - кількість робочих місць.
Чисельність працівників управління спеціалістів, службовців розраховується за кожною функцією методом прямого нормування, якщо дані щодо трудомісткості є достатньо вірогідними.
За браком інформації або надмірною трудомісткістю розрахунків можна пропонувати метод нормування чисельності цих категорій персоналу з використанням кореляційної залежності типу [7, 83]
,
Або
,
де - нормативна (планова) чисельність працівників управління за конкретною функцією;
х1, х2, ... хn - значущість факторів, що визначають чисельність працівників за даною функцією;
U1, U2, ... Un - показники ступеня за чисельного значення факторів;
а0 - постійний коефіцієнт рівняння нормативної залежності;
а1, а2, ... а3, - коефіцієнти регресії (показники ступеня або коефіцієнти), що визначають міру впливу кожного фактора на чисельність працівників.
За встановлення чисельності управлінського персоналу керуються типовими штатними розкладами (схемами, моделями), виробленими наукою управління та практикою у тій чи тій сфері діяльності.
Додаткова потреба персоналу на перспективний (плановий) період заявляється на підставі порівняння його фактичної наявності та потреби на плановий період за окремими професіями та кваліфікаціями.
Вона розраховується як очікуваний приріст з урахуванням компенсації зменшення (вихід на пенсію, призов до армії та ін.), заміни практиків спеціалістами тощо.
Розділ 2. Кадрова політика й система управління персоналом
2.1 Сучасна кадрова політика підприємства
Управління кадрами - багатогранний і виключно складний процес, що має специфічні особливості і закономірності. Знання їх надто необхідне керівникам і фахівцям сучасного виробництва, працівникам кадрових служб і соціального розвитку для постійного забезпечення підвищення ефективності, якості роботи і продуктивності праці. У умовах переходу до ринкової економіки управління персоналом повинно набути системність і завершеність на основі комплексного розв'язання кадрових проблем, впровадження нових і вдосконалення існуючих форм і методів кадрової роботи.
Комплексний підхід до управління кадрами передбачає урахування організаційно-економічних, соціально-психологічних, правових, технічних, педагогічних і інших аспектів в їх сукупності і взаємозв'язку при визначальній ролі соціально-економічних чинників [17, 15].
Системний підхід відображає урахування взаємозв'язків окремих аспектів управління кадрами і виражається в розробці кінцевих цілей, визначенні шляхів їх. досягнення, створенні відповідного механізму управління, що забезпечує комплексне планування, організацію і стимулювання системи роботи з кадрами на виробництві [17, 16].
Управління кадрами як науково-практичний напрям є невід'ємною частиною загальної науки управління. Вивчати управління - значить вивчати відносини між людьми в ході цілеспрямованого впливу на процес виробництва, виявляти закони формування відносин управління з тим, щоб на їх основі встановити принципи управлінської діяльності, форми і способи їх здійснення.
Головним елементом всієї системи управління є кадри, які одночасно можуть бути як об'єктом, так і суб'єктом управління. Працівники підприємства, організації є об'єктом управління тому, що являють собою продуктивну силу, головну складову будь-якого виробничого процесу. Тому планування, формування, розподіл, перерозподіл і раціональне використання людських ресурсів на виробництві складають основний зміст управління кадрами, яке з цієї точки зору розглядається аналогічно управлінню матеріально-речовинними елементами виробництва. Разом з тим кадри - це передусім люди, що характеризуються складним комплексом індивідуально-типових якостей і властивостей, серед яких соціально-психологічні грають провідну роль. Здатність кадрів одночасно бути об'єктом і суб'єктом управління являє собою головну специфічну особливість управління кадрами.
Виходячи з сказаного під управлінням кадрами розуміється процес планування, підбору, підготовки, оцінки і безперервного утворення кадрів, направлений на раціональне їх використання, підвищення ефективності виробництва і, в кінцевому результаті, поліпшення якості життя. Предметом управління кадрами як науково-практичного напряму виступає вивчення відносин працівників в процесі виробництва з точки зору найбільш повного і ефективного використання їх потенціалу в умовах функціонування виробничих систем. Основною метою управління кадрами в сучасних умовах є поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації і трудової мотивації для розвитку здібностей працівників і стимулювання їх до виконання робіт більш високого рівня [17, 16].
Управління кадрами являє собою комплексну систему, елементами якої є основні напрями, етапи, принципи, види і форми кадрової роботи.
Сучасна кадрова політика підприємства (фірми, корпорації) має бути спрямована на ринкові умови господарювання. Головна її мета полягає в забезпеченні нині і в майбутньому кожного робочого місця, кожної посади персоналом відповідних професій та спеціальностей і належної кваліфікації.
Досягнення кінцевої мети кадрової політики суб'єктом господарювання має передбачати виконання таких основних функцій [7, 84]:
розробка і корекція стратегії формування та використання трудового потенціалу відповідно до змін в умовах господарювання;
набір і формування необхідних категорій персоналу (відбір, професійна орієнтація, наймання, адаптація);
підготовка персоналу до відповідної професійної діяльності (виробничо-технічне учнівство, загальна професійна підготовка, підвищення кваліфікації, просування на службі);
оцінка персоналу (контроль відповідності персоналу конкретним потребам виробництва чи іншої сфери діяльності, аналіз ділових якостей працівників, висунення на певну посаду, службове переміщення);
мотивація дотримання належного режиму трудової діяльності та високої продуктивності праці;
постійний моніторинг безпеки праці (виробничо-господарської діяльності);
забезпечення соціальної захищеності персоналу підприємства (фірми, корпорації);
реалізація постійних контактів між керівництвом (керівниками всіх рівнів) і представниками трудових колективів (профспілками).
Ці та деякі інші функції реалізуються службами персоналу (відділами кадрів) у тісній співпраці як з генеральною дирекцією (наприклад питання загальної стратегії або висування на посади), так і з відповідними структурними підрозділами підприємства, які так чи так беруть участь у розробці та реалізації кадрової політики.
2.2 Система управління персоналом на підприємстві
Результативність (ефективність) господарювання на підприємстві великою (якщо не вирішальною) мірою залежить від якості чинної системи управління персоналом. Під системою управління розуміють багатовекторну діяльність відповідних відділів (служб) підприємства, галузевих органів та органів центральної виконавчої влади; вона охоплює низку функціональних підсистем, перелік яких з короткою змістовою характеристикою наведено на рис. 2.
Найбільший успіх господарювання (діяльності) досягається тоді, коли всі функціональні підсистеми управління персоналом узгоджені в часі та просторі й застосовуються одночасно.
Практичне застосування належної системи управління персоналом має спиратись на сучасну концепцію та відповідну стратегію менеджменту. Одним з важливих етапів реалізації вибраної системи управління персоналом є практичне здійснення набору необхідних фірмі категорій працівників.
Обсяг робіт щодо набору персоналу залежить передовсім від різниці між наявною чисельністю та майбутніми потребами. Розрізняють зовнішні та внутрішні джерела набору. До зовнішніх належать ті, що забезпечують поповнення персоналу через [7, 85]:
державні бюро з працевлаштування, регіональні біржі праці;
комерційні (у тім числі міжнародні) підприємства та організації з працевлаштування;
систему контрактів підприємств з вищими, середніми спеціальними та професійно-технічними навчальними закладами;
об'яви в пресі, на радіо, телебаченні, у розклеюваних афішах тощо.
Рис. 2. Функціональні підсистеми управління персоналом на підприємстві (в організації) [7, 85]
Варто зазначити, що емпіричний підхід до набору персоналу, який значною мірою властивий використанню названих джерел наймання, може стати причиною великих помилок, а також даремних витрат часу та грошей. Ось чому підприємства все частіше використовують внутрішні джерела набору, а саме [7, 86]:
підготовку робітників через учнівство на підприємстві;
просування по службі своїх працівників (можливо з перепідготовкою), що потребує менших витрат, створює ліпший моральний клімат на підприємстві;
пряме звертання до своїх працівників з проханням рекомендувати на роботу їхніх друзів та знайомих;
регулярне інформування всього колективу працівників про наявні вакансії тощо.
Недоліком такого підходу є фактичне обмеження припливу нових людей з можливими нестандартними поглядами на процес управління певною сферою діяльності, які могли б бути дуже корисними.
Співвідношення окремих форм набору залежить передовсім від специфіки конкретної категорії персоналу, а також від взаємодії держави та підприємств у галузі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Важливість такої взаємодії випливає з того, що вона забезпечує ефективне вирішення не тільки суто практичного завдання - забезпечення сучасного виробництва кваліфікованою робочою силою, а й сприяє більшій зайнятості працездатного населення, пом'якшує зумовлене безробіттям соціальне напруження в суспільстві.
Розділ 3. Оцінка персоналу як важливий елемент системи управління трудовим колективом
Під оцінкою персоналу звичайно розуміють цілеспрямоване порівняння певних характеристик (професійно-кваліфікаційного рівня, ділових якостей, результатів праці) працівників з відповідними параметрами, вимогами, еталонами.
У практиці господарювання застосовуються зовнішня оцінка та самооцінка. Зовнішньою вважають оцінку діяльності працівника керівником (керівниками) фірми, трудовим колективом безпосередніми споживачами продуктів праці. Самооцінка здійснюється самим працівником і базується на власному уявленні про цілі життя та трудової діяльності, допустимих і заборонених способах їхнього досягнення, про необхідні моральні якості (сумлінність, чесність, відданість ділу тощо).
Зазвичай оцінка персоналу виконує орієнтуючу й стимулюючу функції. Орієнтуюча функція полягає в тім, що кожний працівник за допомогою громадської оцінки та самооцінки усвідомлює свою поведінку, одержує можливість визначати напрями і способи дальшої діяльності. Стимулююча функція виявляється в тім, що вона, породжуючи в працівника переживання успіху чи невдачі і підтверджуючи правильність або помилковість поведінки, спонукає його до діяльності в позитивному напрямку.
Оцінка персоналу має базуватися на загальновизнаних принципах, а саме: об'єктивності; усебічності; обов'язковості; систематичності (постійності). Дотримання цих принципів дає змогу використати оцінку персоналу для:
а) підбору й розстановки нових працівників;
б) прогнозування просування працівників по службі;
в) раціоналізації прийомів і методів роботи (управлінських процедур);
г) побудови ефективної системи мотивації праці;
д) оцінки ефективності діяльності окремих працівників і трудових колективів.
Конкретний зміст, застосовувані методи й типову процедуру оцінювання персоналу показано на рис. 3.
Рис. 3. Складові процесу оцінки персоналу [15, 87-95]
3.1 Специфічні складові оцінки робітників
Оцінка ділових якостей робітників здійснюється за найбільш універсальними ознаками, які істотно впливають на морально-психологічний клімат у колективі та індивідуальну продуктивність праці. Перелік можливих ознак для оцінки ділових якостей робітників наведено в табл. 3. Кожна ознака ділових якостей має чотири рівні вияву та оцінюється в балах: низький - 0,5; середній - 1,0; вищий за середній - 2,0; високий - 3,0. Оцінка від 0,5 до 3 балів дається робітникові за кожну ознаку з урахуванням її питомої значущості. Оцінка всієї сукупності ділових якостей проводиться додаванням оцінок рівнів ознак з урахуванням їхньої питомої значущості.
Важливою є оцінка складності виконуваних робітником функцій. Вона здійснюється за ознаками, урахованими в тарифно-кваліфікаційному довіднику та відображеними в тарифному розряді. Окрім цього, беруться до уваги й ознаки, що їх не включено до згаданого довідника, але які впливають на складність праці робітників (різноманітність робіт, керівництво ланкою чи бригадою, додаткова відповідальність у технологічному процесі, робота із самоконтролем).
Пропонований перелік ознак для оцінки складності виконуваних робітником функцій, питому їхню значущість і оцінку рівнів ознак у балах наведено у табл. 3. Коефіцієнт складності виконуваних функцій визначається діленням суми оцінок за кожною ознакою з урахуванням питомої значущості на постійну величину 8,3 (максимальну оцінку в балах за всіма ознаками складності функцій робітників).
Таблиця 3
Оцінка ознак, що характеризують ділові якості робітників [15, 87-95]
|
Ознака |
Питома значущість у частках одиниці |
Оцінка рівнів ознак з урахуванням їхньої питомої значущості, балів |
||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|||
|
(0,5) |
(1,0) |
(2,0) |
(3,0) |
|||
|
Професійна компетентність |
0,17 |
0,08 |
0,17 |
0,34 |
0,51 |
|
|
Винахідливість та ініціативність у роботі |
0,15 |
0,08 |
0,15 |
0,30 |
0,45 |
|
|
Добра організація роботи (без нагадувань і примусу) |
0,14 |
0,07 |
0,14 |
0,28 |
0,42 |
|
|
Розвинуте почуття відповідальності |
0,13 |
0,06 |
0,13 |
0,26 |
0,39 |
|
|
Добра контактність та вміння ефективно працювати |
0,15 |
0,08 |
0,15 |
0,30 |
0,45 |
|
|
Схильність до нових ідей і неординарних рішень |
0,15 |
0,08 |
0,15 |
0,30 |
0,45 |
|
|
Емоційна витримка |
0,11 |
0,05 |
0,11 |
0,22 |
0,33 |
Таблиця 4
Оцінка ознак, що визначають складність виконуваних робітниками функцій [15, 87-95]
|
Ознака |
Питома значущість |
Оцінка рівня ознак, балів |
||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|||
|
Характер робіт, що їх відображено в тарифно-кваліфікаційному довіднику |
0,50 |
0,50 |
10 |
15 |
27 |
75 |
30 |
|
|
Різноманітність робіт |
0,15 |
0,15 |
0,30 |
0,45 |
- |
- |
- |
|
|
Керівництво ланкою (бригадою) |
0,20 |
0,20 |
0,40 |
0,60 |
0,80 |
- |
- |
|
|
Додаткова відповідальність у технологічному процесі й робота із самоконтролем |
0,15 |
0,15 |
0,30 |
- |
- |
- |
- |
Оцінка результатів праці робітників має враховувати кількісні та якісні параметри виконаних робіт, а також їхню ритмічність. Ознаки, що характеризують результати праці робітників, та оцінки їхніх рівнів з урахуванням питомої значущості визначені в табл. 5.
Таблиця 5
Оцінки ознак, що характеризують результати праці робітників [15, 87-95]
|
Ознака |
Питома значущість ознаки, частка одиниці |
Оцінка рівнів ознак з урахуванням їхньої питомої значущості, балів |
|||
|
1 |
9 |
3 |
|||
|
Обсяг виконуваних робіт |
0,4 |
0,4 |
0,8 |
1,2 |
|
|
Якість виконуваних робіт |
0,4 |
0,4 |
0,8 |
1,2 |
|
|
Ритмічність |
0,2 |
0,2 |
0,4 |
0,6 |
3.2 Особливості комплексної оцінки керівників і спеціалістів
Комплексна оцінка керівників і спеціалістів І фірми (підприємства, організації) має охоплювати оцінку їхніх ділових якостей, складності виконуваних функцій та результатів праці.
Для оцінки ділових якостей керівників і спеціалістів попередньо визначається певна сукупність ознак.
Зокрема для спеціалістів можна користуватись такими ознаками:
1) компетентність;
2) здатність чітко планувати та організовувати свою роботу;
3) відповідальність за доручену справу;
4) самостійність та ініціативність;
5) спроможність оволодіти новими напрямками та методами й використовувати їх у роботі;
6) працездатність;
7) комунікабельність.
Набір ознак для оцінки ділових якостей керівників має бути дещо іншим, оскільки повинен враховувати їхню спроможність як організаторів і вихователів.
Кожна ознака ділових якостей має чотири рівні (ступені) прояву та оцінюється в балах: низький - 1, середній - 2, вище за середній - 3, високий - 4.
Оцінка всієї сукупності ділових якостей здійснюється підсумовуванням оцінок ознак з урахуванням їхньої питомої значущості.
Оцінки в балах ознак, що характеризують ділові якості спеціалістів і керівників, наведено в табл. 6 і 7.
Таблиця 6
Оцінки ознак, що характеризують ділові якості спеціалістів функціональних служб [15, 87-95]
|
Ознака |
Питома значущість і частка одиниці |
Оцінка рівнів ознак, балів |
||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|||
|
Компетентність |
0,26 |
0,26 |
0,52 |
0,78 |
1,04 |
|
|
Здатність чітко планувати та організовувати свою роботу |
0,13 |
0,13 |
0,26 |
0,39 |
0,52 |
|
|
Відповідальність за доручену справу |
0,14 |
0,14 |
0,28 |
0,42 |
0,56 |
|
|
Самостійність та ініціативність |
0,12 |
0,12 |
0,24 |
0,36 |
0,48 |
|
|
Спроможність оволодіти новими напрямками та методами й використовувати їх у роботі |
0,12 |
0,12 |
0,24 |
0,36 |
0,48 |
|
|
Працездатність |
0,13 |
0,13 |
0,26 |
0,39 |
0,52 |
|
|
Комунікабельність |
0,10 |
0,10 |
0,20 |
0,30 |
0,40 |
Таблиця 7
Оцінки ознак, що характеризують ділові якості керівників функціональних служб [15, 87-95]
|
Ознака |
Питома значущість, частка одиниці |
Оцінка рівнів ознак, балів |
||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|||
|
Компетентність |
0,18 |
0,18 |
0,36 |
0,54 |
0,72 |
|
|
Спроможність організувати працю підлеглих |
0,12 |
0,12 |
0,24 |
0,36 |
0,48 |
|
|
Творча ініціатива стосовно впровадження інновацій |
0,13 |
0,13 |
0,26 |
0,39 |
0,52 |
|
|
Здатність виховувати ділові якості у підлеглих |
0,12 |
0,12 |
0,24 |
0,36 |
0,48 |
|
|
Спроможність швидко й самостійно приймати обґрунтовані рішення |
0,14 |
0,14 |
0,28 |
0,42 |
0,56 |
|
|
Уміле поєднання в роботі інтересів колективу й підприємства в цілому |
0,13 |
0,13 |
0,26 |
0,39 |
0,52 |
|
|
Зібраність і пунктуальність |
0,06 |
0,06 |
0,12 |
0,18 |
0,24 |
|
|
Комунікабельність |
0,12 |
0,12 |
0,24 |
0,36 |
0,48 |
Для оцінки складності функцій керівників і спеціалістів треба використати ті загальні ознаки, які дають змогу найповніше охопити всі аспекти змісту робіт з урахуванням характеру та особливостей того чи того виду діяльності.
До такого (з виокремленням рівнів оцінки за групами виконуваних робіт), як правило, включають:
* характер робіт, що визначають зміст праці (технологічну складність трудового процесу). Установлено кількість рівнів оцінки груп робіт, які мають характер:
а) інформаційно-технічний > І-3-й рівні;
б) аналітико-конструктивний > 4-6-й рівні;
в) організаційно-адміністративний > 7-10-й рівні;
* різноманітність і комплексність робіт. За цією ознакою вирізняються роботи:
а) прості, часто повторювані, що потребують стереотипного виконання > 1-2-й рівні;
б) складніші, що проводяться в масштабі підрозділу > 3-5-й рівні;
в) комплексні, зв'язані з великою різноманітністю завдань, які потребують складної аналітичної діяльності в процесі прийняття рішень > 6-8-й рівні;
* самостійність виконання робіт. За даною ознакою виокремлюються роботи, які виконуються:
а) під безпосереднім керівництвом > 1-3-й рівні;
б) під оперативним і загальним керівництвом > 4-6-й рівні;
в) самостійно > 7-8-й рівні;
* масштаб і складність керівництва. У межах цієї ознаки виділено чотири групи робіт:
а) керівництво підрозділами, що входять до складу відділу > 1-2-й рівні;
б) керівництво самостійними структурними підрозділами > 3-5-й рівні;
в) керівництво кількома підрозділами > 6-й рівень;
г) комплексне керівництво підприємством > 7-й рівень;
* відповідальність. За цією ознакою розмежовується характер відповідальності:
а) матеріальна (за збереження ресурсів) > 1-4-й. рівні;
б) моральна (за керівництво в небезпечних умовах) > 5-7-й рівні. Оцінки в балах ознак, що характеризують складність функцій керівників і спеціалістів, наведено в табл. 8. Загальна оцінка складності функцій цих категорій персоналу визначається діленням суми оцінок за кожною ознакою з урахуванням їхньої питомої значущості на постійну величину 8,3, яка відповідає сумі максимальних оцінок за всіма ознаками складності.
Таблиця 8
Оцінка ознак, що характеризують складність функцій керівників, спеціалістів 1 службовців підприємств [15, 87-95]
|
Ознака складності виконуваних функцій |
Питома значущість, частка одиниці |
Оцінка рівнів ознак з урахуванням їхньої питомої значущості, балів |
||||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
|||
|
Характер робіт, що характеризують зміст праці |
0,30 |
0,30 |
0,60 |
0,90 |
1,20 |
1,50 |
1,80 |
2,10 |
2,40 |
2,70 |
3,0 |
|
|
Різноманітність і комплексність робіт |
0,15 |
0,15 |
0,30 |
0,45 |
0,60 |
0,75 |
0,90 |
1,05 |
1,20 |
X |
X |
|
|
Самостійність виконання робіт |
0,25 |
0,25 |
0,50 |
0,75 |
1,0 |
1,25 |
1,50 |
1,75 |
2,0 |
X |
X |
|
|
Масштаб і складність керівництва |
0,15 |
0,15 |
0,30 |
0,45 |
0,60 |
0,75 |
0,90 |
1,5 |
X |
X |
X |
|
|
Матеріальна й моральна відповідальність |
0,15 |
0,15 |
0,30 |
0,45 |
0,60 |
0,75 |
0,90 |
1,05 |
X |
X |
X |
Важливою складовою оцінювання персоналу є оцінка результатів праці керівників і спеціалістів. У процесі такого оцінювання мають ураховуватися особливості роботи лінійних керівників основного та допоміжного виробництв, а також керівників функціональних підрозділів підприємства.
Оцінка результатів праці лінійних керівників здійснюється за допомогою показників, що характеризують кількість та якість виконаних робіт, ритмічність роботи, ритмічність роботи закріплених підрозділів. Результати праці керівників функціональних підрозділів оцінюються за конкретними показниками, що всебічно відображають специфіку діяльності кожного такого підрозділу (служби). Наприклад, для відділу головного механіка такими показниками можуть бути: а) виконання плану-графіка планово-запобіжного ремонту устаткування; б) скорочення строків простою устаткування в ремонті та міжремонтному обслуговуванні; в) брак претензій щодо якості ремонту й технічного стану парку виробничого устаткування.
Для оцінювання результатів праці керівникі...
Подобные документы
Поняття, класифікація і структура персоналу. Визначення чисельності окремих категорій працівників. Складові і напрямки кадрової політики підприємства. Система управління персоналом на підприємстві. Особливості комплексної оцінки керівників і спеціалістів.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 06.07.2011Сутність та поняття системи управління трудовим колективом. Атестація та підвищення кваліфікації персоналу як метод управління трудовим колективом. Формування системи управління на підприємстві та оцінка її ефективності. Персонал як об’єкт управління.
дипломная работа [242,2 K], добавлен 21.08.2010Персонал підприємства як провідний мобілізуючий фактор виробництва. Поняття, класифікація і структура персоналу. Планування чисельності працівників. Мотивація праці на підприємствах. Проблеми сучасної кадрової політики і системи управління персоналом.
курсовая работа [645,6 K], добавлен 24.11.2013Дослідження сутності управління персоналом: цілі, напрямки, функції та методи, особливості класифікації персоналу. Розрахунок чисельності основних працівників банку ЗАТ "АльфаБанк". Характеристика факторів, що впливають на задоволення роботою персоналу.
курсовая работа [55,1 K], добавлен 31.05.2010Сутність управлінської діяльності. Методологічні основи управління персоналом. Система управління кадрами. Кадрова політика і планування. Управління персоналом на різних стадіях розвитку організації. Методи підвищення продуктивності персоналу.
дипломная работа [110,6 K], добавлен 07.11.2006Виробничий і управлінський персонал підприємства. Персонал, його класифікація та структура. Визначення оптимальної чисельності працівників управління. Елементи у системі ефективного управління. Зарубіжний досвід ефективного використання персоналу.
курсовая работа [103,9 K], добавлен 04.12.2008Визначення стратегічного управління персоналом на підприємстві як сукупності цілеспрямованих дій довгострокового характеру, які направлені на формування та розвиток продуктивних здібностей працівників. Переваги безтарифної системи оплати праці робітників.
реферат [24,3 K], добавлен 05.02.2012Концепція та аналіз підходів до управління персоналом в системі сучасного менеджменту. Оцінка персоналу як елемент управління колективом організації. Особливості розвитку українського ресторанного бізнесу. Аналіз ефективності менеджменту на підприємстві.
дипломная работа [111,6 K], добавлен 22.12.2013Принципи, методи проектування та формування системи управління персоналом. Організаційно-економічна характеристика підприємства. Заходи щодо вдосконалення системи управління персоналом. Система найму та мотивації персоналу на прикладі ЗАТ "Будіндустрія".
курсовая работа [83,8 K], добавлен 13.05.2011Схема стратегічного управління персоналом підприємства. Розподіл збитків проекту за категоріями працівників. Розподіл витрат проекту на дотримання термінів будівництва. Основні першопричини затримки мобілізації персоналу. Графіки переміщення персоналу.
презентация [1,9 M], добавлен 19.11.2014Обґрунтування вимог до кадрового забезпечення системи управління персоналом. Аналіз чинників, що визначають склад ланок системи управління персоналом та їх чисельність в конкретній організації. Розробка заходів щодо скорочення чисельності працівників.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 07.06.2013Порядок розробки загальної стратегії управління персоналом крупного підприємства на 5-річний період. Кваліфікаційна характеристика спеціаліста сучасної служби персоналу. Розрахунок необхідної чисельності виробничого персоналу, його ділова оцінка.
контрольная работа [55,0 K], добавлен 24.07.2010Основи управління персоналом підприємства, його методи та принципи. Організаційно-економічна характеристика ПП "Елліс". Аналіз складу, чисельності та професійного рівня персоналу підприємства. Напрямки вдосконалення управління персоналом в Україні.
курсовая работа [198,0 K], добавлен 19.06.2015Персонал як об’єкт управління. Принципи управління персоналом. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємства. Характеристика персоналу як найважливішого й найбільш цінного ресурсу організації. Аналіз системи мотивації персоналу.
дипломная работа [2,9 M], добавлен 03.08.2013Сутність, завдання, цілі та основні показники системи управління персоналом. Аналіз системи управління персоналом на підприємстві КП "СЄЗ Київського району міста Донецька". Дослідження організаційних аспектів управління персоналом на підприємстві.
курсовая работа [6,2 M], добавлен 21.04.2015Основні теоретичні положення управління персоналом ВАТ "Карпатське УГР". Методика оцінювання якості управління персоналом. Аналіз організаційної структури, ефективності використання кадрового потенціалу. Вдосконалення системи управління персоналом.
курсовая работа [404,2 K], добавлен 01.02.2011Владні відносини та їх відображення в стилях управління персоналом. Загальна характеристика і оцінка діяльності сільськогосподарського підприємства ТОВ "Агротех". Аналіз системи управління і якісного складу персоналу на підприємстві, шляхи їх покращення.
дипломная работа [146,9 K], добавлен 14.06.2011Загальні відомості про підприємство, показники його фінансового стану. Аналіз установчих документів та організаційної структури. Класифікація і структура персоналу та його характеристика. Розрахунок економічної ефективності системи управління персоналом.
отчет по практике [218,8 K], добавлен 14.09.2014Сутність, завдання та основні принципи управління персоналом. Системний підхід до управління персоналом. Роль людського фактора у діяльності підприємства. Складові механізми системи управління персоналом на підприємстві в сучасних ринкових умовах.
дипломная работа [263,7 K], добавлен 11.06.2011Світовий досвід в управлінні персоналом. Аналіз організаційної структури підприємства. Впровадження сучасних методів з удосконалення управління. Заходи по зниженню плинності кадрів на підприємстві, атестація та формування висококваліфікованого персоналу.
дипломная работа [12,0 M], добавлен 12.09.2012
