Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Реферат
• Вступ
• Розділ 1. Розвиток менеджменту в ХХI столітті
• 1.1 Менеджмент в ХХI столітті
• 1.2 Особливості розвитку сучасного менеджменту
• 1.3 Риси успішного менеджера XXI ст.
• Розділ 2. Основні тенденції розвитку менеджменту ХХІ століття
• 2.1 Нова парадигма менеджменту ХХІ століття
• 2.2 Сучасні стилі та інструменти менеджменту ХХІ століття
• 2.3 Менеджмент ХХІ століття: колізія між глобалізацією і регіоналізацією
• Розділ 3. Менеджмент ХХІ століття: проблеми минулого та перспективи на майбутнє
• 3.1 Сучасний менеджмент
• 3.2.Модель удосконалення внутрішніх характеристик організації
• Висновки
• Список використаних джерел
• Реферат
• Об'єктом дослідження є менеджмент.
• Предметом дослідження є тенденції розвитку менеджменту на початку ХХI століття.
• Метою курсової роботи є аналіз тенденцій розвитку менеджменту на початку ХХI століття.
• Згідно мети курсової роботи поставлені наступні завдання:
• - розглянути розвиток менеджменту в ХХI столітті;
• - проаналізувати основні тенденції розвитку менеджменту ХХІ століття;
• - дослідити проблеми та перспективи менеджменту в ХХI столітті.
• Методи дослідження: описовий, аналітичний, порівняльний.
• Вступ
• Актуальність теми. Нова техніка, нові соціальні структури, нові взаємини між людьми, - світ став швидко змінюватися, якщо порівняти подібні зміни з тими, що відбувалися в минулі століття. Це стосується як науково-технічного прогресу, так і організаційних структур в бізнесі.
• Виникає нова парадигма ведення бізнесу, заснована на передачі більшої свободи підрозділам, делегування відповідальності дистриб'юторам, на розвитку франчайзингу і так далі.
• Така організаційна структура ведення бізнесу в нових умовах виявляється набагато ефективніше. Можна тільки гадати, які організаційні форми візьмуть гору в XXI-му столітті. Але вже сьогодні помітні деякі тенденції.
• Так, з достатньою часткою впевненості можна сказати, що поступово знаходить визнання принцип делегування відповідальності, розподілу функцій і надання підрозділам більшої самостійності.
• Передбачається, що в майбутньому стане можлива повна відмова від ієрархії і відокремлення функціональних і штабних органів.
• Можна з упевненістю констатувати, що поступово знаходить визнання принцип різноманітності. Звичайно єдиної, шаблонної моделі розвитку організації в майбутньому не існує. Але все-таки основні напрямки можна простежити. І їх, як показує практика, два: горизонтальні корпорації і мережеві компанії.
• Дуже важливо відзначити, що в XXI столітті, на думку вчених, зміняться принципові основи діяльності компаній - відбудеться перехід від компаній, "які базуються на раціональній організації", до компаній, "базується на знаннях та інформації".
• В основі побудови і функціонування компаній та їх взаємодії один з одним буде лежати не вузька функціональна спеціалізація, а інтеграційні процеси в управлінській діяльності. Навіть традиційні ієрархічні (бюрократичні) структури управління доповнюються численними горизонтальними зв'язками на різних рівнях ієрархії.
• Зміняться не лише самі компанії, ставши організаціями "без внутрішніх перегородок", компаніями-мережами, а й традиційні зв'язки і взаємовідносини між компаніями, що спричинить виникнення компаній "без кордонів", мереж компаній.
• Поняття "менеджмент" виникло в російській теорії та практиці управління відносно недавно - з початку 90-х років минулого століття. Його поява зазвичай пов'язують з переходом України до ринкової економіки. До цього моменту на протязі багатьох років функціонування командно-адміністративної системи мала місце недооцінка теорії та практики управління. Однак на початку XXI століття в період активних соціально-економічних перетворень менеджмент став реальним чинником розвитку бізнесу в різних сферах економічної діяльності. До теперішнього часу накопичений значний практичний досвід управління в області, торгівлі, промисловості, сільського господарства, кооперації і т.д. При цьому спостерігається недостатня теоретична розробленість питань менеджменту. Хоча і теорія менеджменту характеризується великою кількістю різних шкіл, теоретичних і практичних підходів, але вони досить важко піддаються класифікації та періодизації, тому існують різні точки зору з цих питань. Крім того, теорія і практика управління не стоїть на місці і крім опрацювання базових понять менеджменту потрібно детальний розгляд основних тенденцій і напрямів його розвитку в наші дні.
• У ХХI столітті глобалізація світової економіки і розвитку міжнародного менеджменту "без кордонів" матимуть визначальне значення. Сформульовано нові компетенції (знання, вміння та здібності) топ-менеджерів організацій. Особливе місце займатимуть програми пошуку "обдарованих менеджерів" (лідерів) і розвитку їх людського і управлінського потенціалів.
• Формування ринкових економічних відносин в Україні і загострення конкуренції об'єктивно змушують керівників та менеджерів кардинально змінювати систему поглядів на управління підприємством у нестабільному та важкопрогнозованому зовнішньому середовищі. Сьогодні головним завданням підприємства стає адаптація не до самих змін ринкових умов функціонування, а до швидкості цих змін. У зв'язку з цим необхідна така система управління, яка була б здатна адекватно і своєчасно реагувати на зміни як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Тому цій проблемі приділяється все більше уваги в теоретичних дослідженнях науковців та практичній діяльності суб'єктів господарювання.
• Останніми роками питанню управління підприємством було присвячено праці багатьох вітчизняних та зарубіжних учених. Великий внесок у розвиток методології менеджменту та проблем, які пов'язані з удосконаленням стратегії підприємства, зробили такі вчені - економісти, як Р. Акофф, І. Ансофф, М. Маскон, Х. Мінцберг, Ю. Портер та інші. Однак проведені дослідження не вичерпують усіх запитань, пов'язаних з визначенням основних шляхів ефективного управління підприємством.
• Об'єктом дослідження є менеджмент.
• Предметом дослідження є тенденції розвитку менеджменту на початку ХХI століття.
• Метою курсової роботи є аналіз тенденцій розвитку менеджменту на початку ХХI століття.
• Згідно мети курсової роботи поставлені наступні завдання:
• - розглянути розвиток менеджменту в ХХI столітті;
• - проаналізувати основні тенденції розвитку менеджменту ХХІ століття;
• - дослідити проблеми та перспективи менеджменту в ХХI столітті.
• Методи дослідження: описовий, аналітичний, порівняльний.
• Розділ 1. Розвиток менеджменту в ХХI столітті

1.1 Менеджмент в ХХI столітті

На початку ХХI століття визначилися головні тенденції розвитку світової економіки, які в майбутньому будуть мати визначальне значення у розвитку менеджменту:

1. Глобалізація бізнесу в галузях промисловості, транспорту, зв'язку, паливно-енергетичного комплексу на основі укрупнення компаній і домінування на міжнародних ринках. Такі компанії, як GM, Ford, IBM, Mitsubishi, SONI мають чисельність персоналу від 100 до 400 тис. чол. та обсяги продажів більш 100 млрд. дол.

2. Зростання конкуренції на національних та міжнародних ринках. Так, список найбільших компаній світу Fortune-500 за 20 років оновлюється на одну третину. У США щорічно оголошуються банкрутами понад мільйон компаній.

3. Посилення державного регулювання економіки за рахунок визначення пропорцій розвитку економіки, інвестицій з бюджету, податкових пільг і митного захисту національних компаній. Відомий досвід Японії, Німеччини, Франції, США і Великобританії в 50-80 рр.. ХХ ст.

4. Диверсифікація великого бізнесу на основі горизонтальної і вертикальної інтеграції, створення стратегічних альянсів різних компаній.

5. Розвиток малого підприємництва в галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, науки і наукового обслуговування, туризму та сервісу. Середній клас у всіх розвинених країнах становить більшість населення і дає значну частку прибуткової частини бюджету.

6. Демократизація суспільства та розвиток ринкової економіки пред'являють нові вимоги до менеджерів. Здатність до менеджменту, за даними досліджень, мають не більше 3% населення країни, але саме ця частина передових громадян грає провідну роль у розвитку економіки. Не випадкова трансформація концепцій управління персоналом в ХХ ст. від управління трудовими ресурсами, де персонал - ресурс виробництва, до соціального менеджменту, де головна увага приділяється людським відносинам [10, c.58].

Менеджери ХХI століття будуть володіти такими якостями:

1. Глибокі професійні знання всіх напрямків менеджменту (загальний, стратегічний, інноваційний, виробничий, управління персоналом, антикризовий, креативний, інформаційний, фінансовий та ін.).

2. Навички управління персоналом з орієнтацією на людські відносини і переважанням демократичного стилю керівництва над авторитарним; універсалізація великих менеджерів, здатність ефективно виконувати всі конкретні функції управління в різних сферах і галузях бізнесу.

3. Формування лідерів організації з числа обдарованих і всебічно розвинених людей в ланках (школа - коледж - вуз - організація). Розробка національних програм пошуку та виховання лідерів із числа обдарованої молоді. менеджер глобалізація економічний ринок

4. Володіння стратегічним менеджментом на основі аналізу сильних і слабких сторін, можливостей і загроз, оцінки конкурентних переваг організації; дотримання законів держави, норм суспільної моралі та внутрішньо фірмових правил взаємовідносин співробітників (громадянське суспільство).

5. Високий рівень базової професійної освіти, що відповідає профілю бізнесу (магістр або кандидат наук), і цілеспрямоване підвищення кваліфікації. У підготовці менеджерів вищої кваліфікації велике значення має програм МВА ("Master of Business Administration").

Підготовка менеджерів ХХI століття є важливим соціальним замовленням держави і приватних організацій і вимагає нового підходу до пошуку майбутніх лідерів серед молодого населення країни.

Менеджмент - це складна область наукової та практичної діяльності, об'єднує десятки дисциплін і напрямів дослідження. Діяльність сучасного менеджера повинна базуватися на глибоких знаннях наукових основ менеджменту [21, с. 167].

1.2 Особливості розвитку сучасного менеджменту

В умовах переходу України на інноваційний шлях розвитку економіки виникла нагальна потреба в розробці нових форм і методів управління, що дозволяють підприємствам адаптуватися до динаміки зовнішнього середовища, раціонально використовувати виробничо-ринковий потенціал, нарощувати конкурентні переваги і створювати на цій основі реальні передумови до забезпечення стратегічної стійкості.

Ринкові відносини призводять до серйозної зміни змісту та організації процесів управління, управлінської праці. Кардинальні зміни в технології виробництва і характер трудових процесів, зростання ролі людини в організації, глобалізація процесів в економіці, загострення конкуренції та інші явища і фактори призводять до необхідності трансформації парадигми менеджменту. Тому необхідно розгляд нової концепції менеджменту як інтегрованого, сучасного підходу до стратегічного, інноваційного та конкурентного управління на основі ефективного використання потенціалу сучасного менеджера і нових управлінських технологій.

У зв'язку з цим виникає необхідність вивчення та освоєння напрямків розвитку сучасного менеджменту, націлених на вирішення проблем організаційно-економічного розвитку організацій, вироблення навичок постановки та вирішення проблем управління, розробку механізмів підвищення конкурентоспроможності [13, c.128].

Сучасна ситуація в теорії та практиці світового менеджменту характеризується співіснуванням і взаємодією трьох основних підходів.

Системний підхід має власну специфіку. Існує два основних типи систем: закриті і відкриті [9, с. 167]. Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії відносно незалежні від середовища, що оточує систему.

Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали - це об'єкти обміну з зовнішнім середовищем через проникні межі системи. Відкрита система має здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і повинна робити це для того, щоб продовжити своє функціонування.

Керівники в основному займаються системами відкритими, тому що всі організації є відкритими системами. Виживання будь-якої організації залежить від зовнішнього світу.

При системному підході будь-яка система (об'єкт) розглядається, як сукупність взаємопов'язаних елементів, що має вихід (мета), вхід, зв'язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв'язок, у системі "вхід" переробляється в "вихід" [16, с. 94]. Найважливішими принципами системного підходу, на думку дослідників, є наступні:

- процес прийняття рішення повинен починатися з виявлення і чіткого формулювання конкретних цілей;

- необхідне виявлення та аналіз можливих альтернативних шляхів досягнення мети;

- цілей окремих підсистем не повинні вступати в конфлікт з цілями всієї системи;

- сходження від абстрактного до конкретного;

- єдність аналізу і синтезу логічного та історичного;

- прояв в об'єкті різноякісних зв'язків та взаємодій [19, с. 17].

Процесний підхід описує функції управління як взаємопов'язані. Відповідно до даного підходу управління - це процес, що складається з взаємозалежних дій - функцій управління. Кожна функція в свою чергу представляє собою процес, що складається з взаємозалежних дій [10, с. 136].

Таким чином, процес управління є сума всіх функцій (прогнозування і планування, організації, координації, регулювання, контролю).

Ситуаційний підхід концентрується на тому, що придатність різних методів управління визначається конкретною ситуацією [3, с. 152]. Оскільки існує безліч факторів, як у самій фірмі, так і у зовнішньому середовищі не існує кращого єдиного підходу управляти об'єктом. Найефективнішим методом, який відповідає даною ситуацією, максимально адаптований до неї.

Центральним моментом ситуаційного підходу є ситуація, тобто конкретний набір обставин, які сильно впливають на організацію в даний конкретний час [12, с. 20]. Через те, що в центрі уваги виявляється ситуація, ситуаційний підхід підкреслює значимість "ситуаційного мислення". Використовуючи цей підхід, керівники можуть краще зрозуміти, які прийоми будуть більшою мірою сприяти досягненню цілей організації в конкретній ситуації.

Методологію ситуаційного підходу обґрунтовують як чотирьох кроковий процес:

1. Керівник повинен бути знайомий із засобами професійного управління, які довели свою ефективність (розуміння процесу управління, системного аналізу, методів планування і т.д.).

2. Кожна з управлінських концепцій і методик має сильні і слабкі сторони. Керівник повинен уміти передбачати ймовірні наслідки, як позитивні, так і негативні.

3. Керівник повинен вміти правильно інтерпретувати ситуацію. Необхідно правильно визначити, які фактори є найбільш важливими в даній ситуації і який вірогідний ефект може спричинити за собою зміни однієї або декількох змінних.

4. Керівник повинен уміти пов'язувати конкретні прийоми, які викликали б найменший негативний ефект і несли б найменше недоліків, з конкретними ситуаціями, тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом в умовах існуючих обставин.

Таким чином, ситуаційний підхід розширює практичне застосування теорії систем, визначивши основні змінні, які впливають на організацію. Ситуаційний підхід часто називають "ситуаційним мисленням". З точки зору ситуації "кращого способу" управління не існує.

Зазначені підходи спрямовані на синтез і розвиток розроблених раніше поглядів основних "шкіл управління", а також на розробку нових уявлень про управління. У зв'язку з паралельним існуванням ряду підходів загальний спектр сучасних теоретичних і прикладних розробок надзвичайно широкий і різноманітний. Результатом цього є фактично вичерпний охоплення сучасними дослідженнями всіх основних проблем управління [11, с. 105].

Дослідники виділяють основні тенденції сучасного етапу розвитку теорії управління. Перша пов'язана з наданням більшої, ніж раніше, значущості матеріальної, технологічної бази організацій в плані управління нею. Величезну роль в цьому плані зіграла "комп'ютерна революція", яка створила якісно нову за своїми можливостями технічну базу управління, а також інші великі досягнення науково-технічного прогресу.

Друга, ще більш потужна тенденція полягає в подальшій демократизації управління. Зараз вже не підлягає сумніву, що майбутнє менеджменту - за демократичними "партисипативними" формами управління. Залучення персоналу до виконання управлінських функцій є головна умова для дії фундаментального соціально-психологічного феномена, що позначається поняттям "розморожування потенціалу групи". Простіше кажучи - це механізм повної реалізації потенціалу організації для управління нею, перетворення її з об'єкта управління в суб'єкт самоврядування.

Третя тенденція - інтернаціоналізація менеджменту і бізнесу і породжені нею нові проблеми управління. Це, наприклад, проблема крос-культурного перенесення принципів і форм управління, проблема врахування національних менталітетів у сфері управління та ін.

На думку більшості дослідників, всі ці та інші тенденції призвели до того, що сьогодні сформувалася нова парадигма управління. Вона позначається, як "тиха управлінська революція", а її ключовими рисами є такі [19, c.128]:

1. Відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, що складається в переконанні, що ключ до успіху управління лежить в правильній дії на внутрішні фактори організації. Замість цього на перший план висувається проблема гнучкості й адаптації до постійних змін зовнішнього середовища. Остання диктує стратегію і тактику управління, визначає структуру організації та форми управління нею.

2. Використання в управлінні теорії систем дозволило не тільки сформулювати новий погляд на організацію як "органічне ціле", що має свою логіку і закони, але і виділити ряд універсальних змінних будь-якої системи, контроль за якими складає основу ефективного управління.

3. Ситуаційний підхід до управління, що становить домінанту сучасної теорії та практики управління. Головна його теза - вся організація всередині підприємства є не що інше, як відповідь на різні за своєю природою впливи ззовні.

4. Визнання соціальної відповідальності менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед індивідом, що працюють в організаціях. Найважливішою характеристикою менеджменту на сучасному етапі є орієнтація на нову соціальну групу в організаціях - когнітаріат. Він вже не може розглядатися як тільки один з економічних чинників, а трактується як ключовий ресурс, ефективне використання і нарощування якого стає самої основним завданням менеджменту. Ці та інші положення є основними принципами сучасної теорії управління.

Таким чином, процеси глобалізації суспільного життя, що відображають постійно зростаючу взаємозалежність країн і регіонів, стають головним чинником, що визначає розвиток теорії та практики управління в сучасному світі [18, с. 81].

Вплив глобалізації викликало необхідність пошуку нових підходів до управління компаніями різного напряму діяльності.

Так, з позицій стратегічного менеджменту для компаній сьогодні дуже важливо навчитися працювати одночасно в двох вимірах - у системі глобальної світової економіки і політичної роз'єднаності. Дослідники стверджують, що кордони сучасного менеджменту більше не збігаються з державними кордонами [17, с. 14]. Усунення торговельних бар'єрів між державами, створення нових ринків, зростання конкуренції призвели до того, що сьогодні сучасні компанії працюють не на регіональні чи національні ринки, а на глобальний, при цьому прийняті управлінські рішення, як в комерційній, так і в некомерційній сферах, все більшою мірою визначаються інтересами самих компаній, а не політичними інтересами держави. У зв'язку з цим основною запорукою зростання і безконфліктного співіснування стає партнерство різних типів, а не пряме володіння, примус і контроль.

Розпад СРСР та відкриття його ринків і ринків країн Східної Європи, введення єдиної валюти в рамках Європейського співтовариства, набуття чинності Північноамериканської угоди про вільну торгівлю відкрили перед компаніями нові перспективи розвитку та стимулювали підвищення якості товарів і послуг. Більшою мірою цьому сприяло прийняття нових міжнародних стандартів якості. В даний час будь-яка організація (і не тільки комерційна) повинна орієнтуватися на стандарти, досягнуті в тій чи іншій галузі світовими лідерами.

На думку більшості дослідників, у сфері виробничого менеджменту постійно зростаюча конкуренція з боку іноземних виробників сприяла зниженню рівня витрат і більш гнучкої взаємодії зі стрімко мінливим зовнішнім середовищем [14, с. 13]. У маркетингових стратегіях пріоритетним напрямком стали розробка нових товарів і постійні інновації, пов'язані з підвищенням рівня обслуговування споживачів. Терміни створення і виведення на ринок новинок при цьому різко скоротилися.

Однією з найбільш сильних тенденцій розвитку сучасного менеджменту є посилення процесу наділення владою співробітників, їх залучення до процедури прийняття рішень. Традиційна модель, коли менеджер контролює працівників, в умовах високотурбулентного зовнішнього середовища перестала бути ефективною. Під наділенням владою мається на увазі не стільки передача владних повноважень, скільки оцінка потенціалу працівників і його розкриття. У співробітників зростає потреба в довірі, спілкуванні, у зв'язку з чим зростає значення особистих контактів персоналу, що дозволяє зрозуміти, чого чекати один від одного. Особливу важливість в умовах інформаційної революції і введення системи трудових відносин, при якій співробітники трудяться спільно, але не разом, набуває адекватне інформування кожного працівника, особливо про зміни. Найціннішим активом будь-якої компанії XXI століття стають працівники розумової праці та їх продуктивність. Найбільшою і швидкозростаючою групою персоналу в категорії працівників розумової праці стають "нові службовці", які займаються не тільки інтелектуальною працею, але і фізичним, гармонійно поєднуючи їх.

Слід зазначити, що Україна відстає від розвинених країн за якістю підготовки менеджерів, оскільки програми підготовки дещо застаріли і якість підготовки також відстає від світового рівня.

1.3 Риси успішного менеджера XXI ст.

У дослідженнях, які здійснені теоретиками-футурологами, помітний внесок зробив американський учений Джон Нейсбітт, який у 1984 р. видав працю "Мегатенденції: десять нових напрямів трансформації нашого життя". Багато які з його передбачень справдилися протягом 80-х років. Зокрема, йдеться про децентралізацію не тільки всередині комерційних організацій, а й в усьому суспільстві, "гуманізацію" високих технологій, рух до єдиної світової економіки, швидке входження в новий - інформаційний уклад тощо.

Цікаво, що і прогноз на 90-ті роки, зроблений Дж. Нейсбіттом спільно з Патрісією Абурден та опублікований у книзі "Десять нових напрямів на 1990: мегатенденції 2000"виявився слушним [21, c.207].

Ось його положення:

1. Глобалізація економіки.

2. Ренесанс мистецтва.

3. Поява соціалізму з ринковою економікою.

4. Приватизація державної власності.

5. Глобалізація стилю життя і посилення культурного націоналізму.

6. Економічне піднесення країн Тихоокеанського регіону.

7. Залучення жінок до керівництва будь-якого рівня.

8. Розвиток біотехнології.

9. Оновлення релігії.

10. Тріумф індивідуалізму.

Достатня точність подібних передбачень, а також аналітичні звіти, наукові дослідження, опитування керівників дають змогу зробити висновки про недоліки менеджменту й менеджерів XX ст. і назвати обов'язкові риси їхнього ділового портрету у XXI ст. До недоліків, зокрема, слід віднести офірування довгостроковими цілями заради негайної вигоди; нездатність швидко втілювати свіжі ідеї, що можуть принести прибуток; локалізація діяльності у вузьких географічних межах, як правило, національних; нехтування досвідом управлінської діяльності в інших країнах, фірмах та ін.; небажання підвищувати рівень знань і посилювати мотивацію працівників.

Для країн з розвинутою економікою перелічені недоліки менеджменту і менеджерів минулого століття є вельми характерними. Більше того, деякі з них були притаманні управлінській сфері і в країнах колишньої командно-організованої соціалістичної системи. Тому, на наш погляд, уряд України, керівники відомств, університетів та інших ВНЗ, шкіл менеджменту і бізнесу, викладачі й студенти повинні поставитися з великою увагою до питання про те, які якості вимагатимуться від управлінців в умовах тепер уже ринкової економіки [8, с. 42].

Отже, з огляду на рекомендації спеціальної літератури, новітніх програм, призначених для систем освіти і підвищення кваліфікації (тренінгів, семінарів тощо), на оцінки майбутнього бізнесу, пропоновані економістами-футурологами, на поточну інформацію з численних сфер діяльності менеджер-керівник ХХІ ст. має бути:

-- стратегом, здатним на аналіз не тільки економічного, а й правового, політичного, культурного аспектів життя країни. При цьому він повинен добре знати, інтуїтивно відчувати, передбачати і використовувати в управлінській роботі тенденції розвитку, завдяки чому зможе впевнено поводитися в зовнішньому середовищі й мислити в планетарному вимірі;

- суспільним діячем, спроможним спілкуватися з політиками будь-якого рангу, достеменно обізнаним з чинними інструкціями, угодами, законами тощо. Особисте знайомство з впливовими громадсько-політичними діячами та представниками міжнародної ділової еліти може істотно полегшити подолання частоколу бюрократичних перепон;

- лідером-мотиватором, котрий веде свою організацію і своїх підлеглих до накреслених цілей, ураховуючи стрімкі зміни, що відбуваються у світовій економіці;

- далекоглядним організатором, котрий чудово розуміє, що жити вчорашнім днем - неприпустима розкіш, яка марнує затрати сил, часу, ресурсів. Адже якщо менеджер спрямовує зусилля висококласних фахівців на консервацію вже зробленого, він стане аутсайдером у конкурентних перегонах. Потрібні справжні воля та сміливість, щоб зламати стереотипи, замість гучних декларацій про націленість на інвестиційно-інноваційну економіку;

- діалектиком у розумінні того, що зміни і стабільність не є протидіючими категоріями. Чим більше організація сприйнятлива до нового, тим сильніше вона потребує стабільності. Треба, як писав відомий американський учений Пітер Друкер, "урівноважувати швидкі зміни певною незмінністю". Це дуже цінне і дуже рідкісне мистецтво, роль якого в менеджменті невпинно зростатиме;

- уважним дослідником не тільки менеджерських, а й маркетингових функцій, котрий досягає у своїй діяльності обов'язкової їх єдності. Принагідно зауважимо, що вже сьогодні для прийняття управлінських рішень керівництво багатьох компаній (за різними оцінками, від 48 до 92, залежно від форми та обсягів) використовує результати маркетингових досліджень;

- творцем власної інформаційної системи. Бухгалтери, статистики, плановики, збутовики, технологи надають відомості про ті чи інші аспекти господарської діяльності організації, але тільки керівник здатний перетворити ці розрізнені показники в систематизовану інформацію. Жодна новітня техніка не відповість на запитання, яка і від кого має надійти інформація в тій формі і в той момент, коли менеджерові потрібно прийняти конкретне рішення. Це під силу лише йому самому;

- активним контрагентом незалежних консультаційних служб з маркетингу, оподаткування і права, співробітництво з якими допоможе компанії досягти успіху [7, c.153].

Зрозуміло, перелічені риси не в усіх подробицях змальовують портрет менеджера ХХІ ст. Вони детерміновані технологічними й екологічними умовами діяльності організації, економічною, політичною, соціальною ідеологіями, відповідними суспільними інститутами, відносинами з численними учасниками соціально-економічних процесів у житті країни (власниками, постачальниками, покупцями, конкурентами, працівниками ЗМІ тощо). Проте, як і у ХХ ст., найважливішим результатом роботи менеджера має бути те, що зветься продуктивністю. Саме на це звернув увагу вже згаданий П. Друкер. Він підкреслив, що коли в ХХ ст. унікальним досягненням менеджменту було підвищення у 50 разів продуктивності фізичної праці, то для ХХІ ст. головним стане продуктивність праці розумової праці. Тут, на наш погляд, знову-таки економічна теорія має відіграти вирішальну роль у з'ясуванні відмінностей між обома видами праці і виробленні відповідних підходів до управління підвищенням їхньої продуктивності.

Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, інші послідовники теорії трудової вартості розглядали фізичну працю як затратний виробничий фактор. Звідси і всі представники школи наукового менеджменту головним принципом управлінської діяльності вважали контроль за цим фактором і зведення його до мінімуму. Економічна теорія постіндустріального періоду в розвитку суспільства розглядає людину, особливо людину розумової праці, котра стає домінуючим фактором виробництва, як носія особливого капіталу - знань. Загальновідомо, що капітал треба витрачати в такий спосіб, щоб він не зменшувався, а невпинно зростав. З цих теоретичних постулатів випливає головний обов'язок менеджменту, а врешті-решт і найцінніша риса менеджера ХХІ ст. - не просто забезпечити ефективність праці людини, але постійно збагачувати її як носія знаннєвого капіталу.

З цим пов'язані вимоги сучасного менеджменту до підвищення продуктивності праці, майже повністю протилежні колишнім. І хоча Україну, так само як інші держави колишнього СРСР, ще не можна вважати країною постіндустріального розвитку, ці вимоги повністю стосуються тих сфер її економіки, де частка розумової праці є вирішальною (інноваційні виробництва, наука, освіта, медицина). Перелічимо ці вимоги: відповідальність самої людини за продуктивність своєї праці, а тому максимальна її незалежність; органічна єдність праці з безперервною інноваційною діяльністю; постійне поповнення багажу знань, тобто "навчання упродовж усього життя"; вимірювання продуктивності розумової праці не стільки кількістю, скільки якістю кінцевого результату.

Слід звернути увагу на ще одну особливість майбутнього: зростання ролі економічних знань, зокрема менеджменту, в житті кожного. Сьогодні освічена людина чудово розуміє, що її місце в житті - справа суто особиста. Менеджер не може планувати кар'єру своїм співробітникам. Вони самі повинні знати, на що здатні, з якої причини не варто робити те чи інше тільки тому, що дуже цього хочеться, або тому, що наказано. "Що я маю зробити заради досягнення успіху?" - ось запитання, на яке кожен шукає відповідь сам. Тоді менеджер організації зуміє зрозуміти людей, з якими працює, виявити їхні таланти, врахувати прийнятий ними стиль роботи, систему життєвих цінностей кожного задля спільної користі.

Отже, йдеться про менеджмент власної особистості і власних дій. З цього випливає, як на мій погляд, об'єктивна потреба поповнювати знання з менеджменту, яка явно спостерігається у світі, а також цілком закономірний, швидкозростаючий інтерес до нього в Україні.

Розділ 2. Основні тенденції розвитку менеджменту ХХІ століття

2.1 Нова парадигма менеджменту ХХІ століття

Філософія соціально-економічного розвитку України на сучасному етапі полягає у пізнанні глибинних факторів національного і загально цивілізаційного прогресу. Саме нові ідеї, як складова інформаційних ресурсів, один із таких факторів, що постійно впливає на розвиток людини і суспільства в цілому. Використання цього впливу дасть змогу задіяти духовні, інтелектуальні, організаційні, матеріально-фінансові ресурси України для цивілізаційного стрибка і розв'язати невідкладні проблеми часу. Щодо нових технологій, то життя змушує акцентувати увагу на кількох головних напрямах їх розвитку. Змістом одного з них має стати застосування повних циклів ресурсо- і природозберігаючих технологій (включаючи альтернативну енергетику, переробну промисловість, житлові екополіси, наукові парки та технополіси, мінімізовані транспортні потоки, а також пов'язані з цим інформатику, телекомунікації та ін.), спрямованих на перехід до нової екологічної ніші, зменшення антропогенного тиску на природу при забезпеченні достатнього рівня життєвого комфорту. Другим важливим напрямом має стати створення соціально-організаційних структур, які діятимуть на принципах самоорганізації і візьмуть на себе координуючу та організуючу роль подолання в суспільстві кризових явищ. Саме такі структури будуть здатні створити умови для розкриття та реалізації творчих здібностей, талантів кожної людини, отже, сприятимуть інтелектуальному і духовному розвитку суспільства. Це дозволить наблизитися до істини, пошук якої не можна звузити, замовити або контролювати політичними чи бізнесовими інтересами, тому що при такому підході духовна складова розвитку не здатна буде виконувати свою інноваційну функцію в суспільстві, результатом якої є прогрес цивілізації [19, c.169].

Подальшим кроком має стати створення цілісної системи організаційно-економічного та інформаційного забезпечення інноваційних процесів в Україні. В єдиній суспільній свідомості - велика сила, але вона повинна бути урівноважена повагою до індивідуальних творчих здібностей. Потрібно розглядати людину з її потребами, інтересами, мотивами, цінностями, психологічною структурою і т.д. в системі мікро-, макро- та інтергосподарювання, усвідомити, що ринкові грошово-речові пріоритети не можуть замінити істинного призначення людини, що фірми, які підпорядкували свою діяльність суто матеріально-фінансовому інтересу, не стільки формують, скільки руйнують економіку, що суспільно-регулювальні механізми комерційного характеру вступають у конфлікт з майбутніми глобальними цілями розвитку людства. Все це підштовхує до перетворення соціально-організаційних структур у "живі" організації, що сприятиме не лише зростанню матеріального добробуту, а й допоможе людям усвідомити гуманістичні цінності суспільного буття, зрозуміти, що на межі тисячоліть постає нова парадигма цивілізаційних змін, відкриваються можливості для світоглядного прориву, синтезу науки, освіти, мистецтва, культури на основі єдності людського, загально цивілізаційного та космічного підходів [2].

Існують деякі універсальні принципи, дотримання яких дає змогу формувати здорові і ефективні організації. І навпаки, ігнорування цих принципів обов'язково призведе до проблем і загроз. Адже, крім фізичних законів, існують закони організації людських систем. Якщо ми їх не будемо враховувати, настане невідворотна розплата психічним і фізичним здоров'ям, втраченими фінансами, зіпсованими стосунками, зруйнованими долями, знищеними мріями. Перед тим, як створити організацію, слід створити певну модель, наближену до реальної. Ідеальною можна було б назвати організацію, що діє як цілісний саморегулівний колектив, який досягає поставлених цілей при мінімальних зовнішніх керуючих впливах. Організація має діяти як єдиний живий організм, у майбутньому виключно як корпорація - органічне об'єднання людей, як найвищий рівень розвитку організації. Організація - це процес, корпорація - мета. Але навіть корпорація не може досягти прогресу, якщо відсутній приплив нових ідей і особистостей, здатних втілювати у життя необхідні зміни. Без них виникне дисгармонія між бажаннями новаторів та існуючими державними і недержавними чинниками, а також і через відсутність вищезгаданої інституційної інфраструктури, яка в основу своєї діяльності поклала б гармонізацію суспільних відносин, що дало б змогу в умовах існуючих суперечностей віднайти альтернативу і розв'язувати проблеми на належному рівні [2].

Будь-яка корпорація формується творчими особистостями. Реалізація творчих можливостей має бути спрямована на розуміння значення результатів цієї реалізації для сучасності. Але світ охопив егоїзм, при якому людина не бажає входити у співтовариство, встановлювати відносини взаємообміну і взаємовідповідальності між індивідом і співтовариством. Для сучасних організацій особливо важливо зрозуміти потребу у формах спільної роботи і управління, бо саме це дасть можливість аналізувати інформацію і знаходити відповіді, які приведуть до вирішення завдань майбутнього та забезпечать гідне життя прийдешнім поколінням. Люди стануть здатними брати на себе відповідальність, керуючись не особистими мотивами, а об'єктивною необхідністю. Якщо фундаментально розширити горизонт свідомості і відповідальності соціального організму та його членів, то цілі і завдання структури перевищать саму організацію, яка зможе інтенсивно кооперуватись і асоціюватися в різних формах. Таким чином, розвиток будь-якої організації, а через неї і суспільства в цілому безпосередньо пов'язаний з розвитком свідомості і здібностей окремої людини, з формуванням її світогляду. Свідомо спрямувати даний процес через систему організаційно-економічного та інформаційного забезпечення інноваційних процесів є головним завданням сучасного менеджменту.

Враховуючи, що традиційний менеджмент, як механізм впливу на свідомість людей у різних його моделях, формах, системах вичерпав себе, оскільки не сприяє розв'язанню загальнопланетарних проблем розвитку цивілізації, виникла об'єктивна необхідність сформулювати парадигму менеджменту XXI століття - менеджменту творчості, сутність якого:

по-перше - протистояння процесам саморуйнації людської особистості і руйнівним тенденціям зовнішнього середовища;

по-друге - створення умов для гармонізації відкритих саморегулівних систем: людини, організації, суспільства і т. д.

по-третє - створення умов для реалізації творчого потенціалу кожної людини (незалежно від рівня її свідомості) заради виявлення вектора його відбиття у творчій вільній праці;

по-четверте - формування і впровадження механізму управління творчістю на всіх рівнях для будь-якої відкритої системи.

2.2 Сучасні стилі та інструменти менеджменту ХХІ століття

Одним з найбільш послідовних борців за новий стиль менеджменту був доктор Вільям Едвардс Демінг - "творець японського економічного дива, революціонер капіталізму, геніальний поводир численних Американських та Європейських компаній, привівши їх до процвітання" [21].

В основі його філософії лежить глибоке розуміння провідної ролі людини в майбутньому і застосування системи "глибинних знань" у всіх видах діяльності. Мета діяльності з Демінгу - процвітання суспільства в цілому, що досягається через процвітання, як споживачів, так і виробників шляхом здійснення "ланцюгової реакції Демінга". Для поліпшення якості Демінг пропонує удосконалювати всі процеси (а будь-який вид діяльності є, строго кажучи, певний процес) за допомогою циклу Шухарта, який у сучасній літературі прийнято називати циклом Демінга. При цьому досягається за допомогою циклу Шухарта-Демінга вдосконалення спирається на такі стовпи, як "науковий підхід" і "людський фактор". Ведуча компонента наукового підходу по Демінгу - вчення про варіабельності (статистичне мислення).

Другим стовпом системи Демінга служить людський фактор, який розглядався Демінгом як вирішальний у боротьбі за якість. При цьому Демінг ратує за таку командну роботу, коли виникає так званий синергетичний ефект, тобто коли цілей за своєю результативності значно перевершує суму окремих компонент.

Що ж до другого, третього і четвертого тез, що входять в "людський фактор", то коротко їх можна пояснити наступним чином.

Теза "Люди хочуть добре працювати" означає, що Демінг близький до так званих теорій Y або Z і пропонує всім менеджерам відштовхуватися від цієї передумови. Справа в тому, що існують різні підходи до того, як влаштована людина від природи в його ставленні до роботи. Деякі з цих підходів отримали назву - теорії X, Y і Z [18].

Відповідно до теорії X [21, с. 246]:

- люди від природи ледачі і не люблять працювати;

- потрібен жорсткий контроль і примус для досягнення результатів;

- середня людина не любить самостійності і хоче, щоб ним керували.

Відповідно до теорії Y:

- люди від природи люблять і хочуть працювати добре;

- кожна людина талановита;

- у будь-якої діяльності потрібна свобода творчості;

- середня людина прагне до відповідальності, якщо тільки він не відучили від цього поганим керівництвом.

Один з підходів до теорії Z був розвинений американцем японського походження Оучи.

Він зіставив японський і американський підходи до управління і виділив типові організації типу А - авторитарного бюрократичного стилю і набагато більш "м'які" організації типу Z (рис. 2.1).



Рис. 2. 1. Загальна Схема філософії У.Е. Демінга

Ось як він їх порівнює (табл. 2.1 [21, с. 345]).

Теза "Лідерство" розуміється так: керувати треба не силою адміністративного верховенства, а авторитетом знань, умінь і людяності, тобто, будучи лідером даного колективу.

Таблиця 2.1.Порівняння організаційних типів

Тип А	Тип Z
Оренда на короткий термін	Оренда на тривалий термін
Індивідуальне прийняття рішень	Колективне прийняття рішень
Індивідуальна відповідальність	Індивідуальна відповідальність
Часта оцінка роботи і просування	Нечаста оцінка роботи і просування
Конкретна, формалізована оцінка	Неявна, неформалізована оцінка
Цілеспрямована кар'єра	Нецілеспрямована кар'єра
Часткова турбота про людей	Всебічна турбота про людей

Цьому питанню присвячено багато літератури, в тому числі дуже цікава книга Офмана.

Якщо прийняти філософію Демінга, то багато загальноприйнятих в даний час методів управління, наприклад, Управління з Цілей або Управління по Результатам, системи атестації та ранжирування персоналу, кількісні норми і завдання, масовий контроль якості продукції та багато інших методів менеджменту треба відкинути, як порочні і перешкоджають руху до вдосконалення. Мабуть, нам доведеться незабаром побачити цей перехід.

Ще одна характерна риса нового стилю менеджменту - перенесення відповідальності за погану якість роботи з виконавця (робочого, інженера тощо) на менеджера. Один з ведучих "гуру" в області забезпечення якості д-р Джуран висловив це у вигляді правила 85/15, що означає: 85% проблем, що виникають в роботі, визначаються самою системою (процесом), і тому за них відповідальні менеджери, що керують системою (процесом), і лише 15% проблем виникає з вини безпосередніх виконавців. Д-р Демінг до останніх днів свого життя аналізував це співвідношення (завжди в сторону збільшення відповідальності керівників) і незадовго до смерті прийшов до таких цифр: 98 / 2 (!).

Таким чином, в цілому основні тенденції сучасного стилю менеджменту можна охарактеризувати наступним чином [21, с. 381]:

- прийняття науково обґрунтованих рішень на основі аналізу повної і доброякісної інформації, зібраної й обробленої за допомогою сучасних методів (включаючи статистичні методи збору та аналізу даних);

- відмова від авторитарного стилю керівництва й перехід до лідерства;

- якомога глибше і повне делегування повноважень на всіх рівнях, супроводжуване відповідним наділенням відповідальністю;

- постійне навчання всіх, скрізь і завжди;

- робота компанії за принципом "ми всі разом робимо одну справу";

- визнання майже 100%-й відповідальності менеджерів за роботу системи.

Під сучасними "інструментами" менеджменту прийнято розуміти набір конкретних методів і прийомів, які застосовуються при зборі, обробці та аналізі інформації і при виробленні керуючих рішень, заснованих на цій інформації. Таких інструментів розроблено надзвичайно багато, і ми не в змозі все їх навіть перерахувати.

На рис. 2.2 показана спрощена схема типового життєвого циклу певної продукції і ті "інструменти", які найбільш часто застосовуються на відповідному етапі з найбільшою користю.

Для розробки вихідних вимог до нової продукції застосовується новий метод маркетингу, званий Структурування Опції Якості. Цей метод був розроблений в Японії і до недавнього часу був засекречений від американців і європейців більше, ніж будь-яке конкретне know how.

Для розробки конкурентоспроможної продукції весь світ широко застосовує комплекс методів, відомий під назвою "Методи Тагуті", на ім'я їх творця Г. Тагуті.

Для початкового збору та аналізу інформації застосовуються так звані сім простих методів, якими на передових фірмах зобов'язані володіти абсолютно всі працівники, від прибиральниці до президента, і які дозволяють вирішувати від 50 до 95% всіх виникаючих проблем [21, с. 307]. Ці методи використовуються на деяких вітчизняних підприємствах епізодично і, як правило, не на рівні робочих (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Схематична зв'язок між етапами життєвого циклу продукції і деякими з найбільш поширених методів

Для аналізу більш складних ситуацій застосовуються сім нових методів, а також так звані методи вирішення проблем, якими повинні володіти всі менеджери вищого рівня. В Україні ці методи майже не застосовуються.

За останні роки дуже широко і практично на всіх стадіях виробничого процесу став застосовуватися метод FMEA - метод аналізу характеру і наслідків відмов [6].

Нарешті, не можна не згадати про такий відносно новий винахід західної управлінської думки, як бенчмаркінг. Бенчмаркінг - це систематичне зіставлення тих чи інших елементів власної діяльності з кращими аналогами з метою взаємного вдосконалення. Цей підхід, чимось віддалено нагадує колишнє у нас в минулому соцзмагання, являє собою ефективний взаємний обмін інформацією між конкурентами, спрямований на одночасне загальне зміцнення конкурентних позицій.

2.3 Менеджмент ХХІ століття: колізія між глобалізацією і регіоналізацією

Глобалізація і регіоналізація виступають головними процесами у розвитку сучасного світу, що не тільки суттєво впливає на економічне життя, але і спричиняють політичні, соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни світу. Серед них, зокрема, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано просувається на шляху інтеграції в світову спільноту.

Зростаюча роль регіоналізації і глобалізації в сучасному світі зумовила необхідність вирішувати проблеми управління вже в масштабах не підприємства, а мереж взаємозв'язаних організацій, часто розташованих у різних частинах світу. Крім обсягу вирішуваних менеджментом проблем, у постіндустріальному суспільстві змінилося і їхня якість у порівнянні з конвеєрним виробництвом часів засновника наукового менеджменту Ф. Тейлора. Це вимагає інших підходів до менеджменту, іншої культури і філософії менеджменту.

Глобалізація як становлення світоцілісності, виявляється, перш за все, у формуванні єдиного соціально-економічного, політичного, культурного і інформаційного простору. Цей процес соціальних змін останніх десятиліть полягає у формуванні єдиного усесвітнього ринку (поширення принципів лібералізму в загальносвітовому масштабі), усесвітній інформаційній відкритості (мережа "Інтернет"), появі нових інформаційних технологій, а також у збільшенні глобального культурного зв'язку між людьми і народами. Глобалізація дозволяє країнам обмінюватися досвідом і вчитися одна у одної, використовуючи при цьому досягнуті успіхи і враховуючи труднощі, з якими вони стикаються. Цей процес сприяє взаємному збагаченню ідеалів, культурних цінностей і прагнень з урахуванням визнання культурної різноманітності. Як тенденція світового розвитку глобалізація - це явище, що визначається ринковими, а не державними силами і означає гомогенізацію життя.

Глобалізація змінює всі соціально-економічні процеси, а не тільки процеси світової економіки та її структуру. Набуває міцності неймовірний за потужністю дії на людство процес, що генерує трансконтинентальні і міжрегіональні потоки, що створює глобальну за своїм масштабом взаємозалежність. При цьому йдеться не лише про значно збільшені обсяги торговельних потоків, але і про такий світовий ринок, який виглядає як ринок єдиної держави.

На відміну від глобалізації, витоки протиріччя якої криються у спробі об'єднання різновікових структур у складнішу структуру - світову цивілізацію, - і передбачають об'єднання за допомогою встановлення спільного темпу розвитку, регіоналізація - це внутрішня інтеграція задля збереження самостійності національних ринків, етнокультурної своєрідності тощо [2].

Регіоналізація виявляється також у локалізмі, розширенні меж між різними співтовариствами, збереженні культурних відмінностей, посиленні відчуття винятковості, виникненні самодостатніх економічних і політичних утворень, зокрема, наддержавного характеру.

Аналізуючи особливості менеджменту в ХХІ столітті, вважається важливою відповідь на питання про співвідношення понять "глобалізація" і "регіоналізація", а саме: чи прагне глобалізація подолати усякий локалізм, у тому числі і регіональний, або ж процес регіоналізації сприяє процесу глобалізації, є її джерелом.

Сьогодні стає усе очевиднішим, що глобалізація, залишаючись стимулом до економічного зростання і процвітання, закріплює глобальну соціально-економічну нерівність між країнами і народами, унаслідок чого виявляються "хронічні хвороби" світової спільноти: тероризм, сепаратизм, екстремізм. У результаті зростаючої транспарентності міждержавних кордонів і ослабленні традиційних функцій держави відбувається ослаблення національно-державного суверенітету, розмивання меж між внутрішніми і зовнішніми політичними, економічними, інформаційними і іншими процесами. Взаємозалежність національних економік на світовому рівні призводить до потенційної регіональної або глобальної нестабільності. В економічно розвинених країнах із високим рівнем заробітної плати зростає безробіття, послаблюється система соціального захисту. Внаслідок поширення по всьому світу західних стандартів поведінки, способу життя, споживання, дозвілля у бідних країнах руйнуються традиційні устрої.

Оскільки глобалізація стала неоднозначним, багатовимірним і нелінійним процесом, позасистемним чинником впливу на суспільний розвиток, який супроводжується драматичними змінами у соціальному, економічному, політичному і культурному житті як західних, так і інших країн світу, глобальна економіка, що склалася як якісно нова реальність, у цілому опинилася підпорядкована не вирішенню загальнолюдських проблем, не гуманним цілям поліпшення життя всіх без виключення народів, а ідеї максимізації прибутків обмеженого числа глобальних акторів.

Зазначене дозволяє навіть вважати, що людство вступило у нову "постглобальну" фазу розвитку [17, с. 12], для якій усе більш актуальним стає лозунг "Мислити глобально, але діяти локально".

...