У світі реального господарства, тобто виробництва і споживання конкретними людьми з їхніми картинами світу, етичними стандартами, традиціями, нормами, стереотипами, реальними товарами і продуктами, на відміну від "економічного" космосу руху мінових вартостей і віртуальних фінансових потоків, локальна специфіка завжди присутня як принципово важлива величина. Саме у сфері реального виробництва і споживання універсальні і знеособлені зразки отримують конкретне втілення. Саме тут із найбільшою очевидністю розкриваються дійсний сенс і значущість толерантності як здатності продуктивно використовувати різноманіття світу як виняткового уміння перетворювати чужий позитивний досвід на власне надбання і передумову для власної творчості.

Унаслідок посилення глобальних процесів зростає їхня диференціація і актуалізується всіляка локальна специфіка, яка може виражатися в особливостях національної культури, унікальних властивостях місцевої природи, "регіональному патріотизмі". У сучасній науковій літературі, що розглядає проблеми глобального і локального, подібний феномен отримав назву "глокалізація". Слово "глокальний" поєднує значення, на перший погляд, взаємновиключаючих антонімів - "глобальний" і "локальний". Згідно тлумачному словнику воно "утворене шляхом злиття "глобальний" і "локальний". Само поняття "глокальний" увійшло у міжнародний ужиток з японської мови. Саме успішну стратегію японського бізнесу наприкінці минулого століття і стали описувати як "глобальну локалізацію", тобто пристосування глобальних цілей і перспектив ділової активності до місцевих умов. Запропоноване англійським соціологом Роландом Робертсоном поняття "глокалізація" означає феномен нерозривності і взаємодоповнювання зовні суперечливих процесів глобалізації і локалізації, а також їхнє взаємне здійснення у даний час [10, с. 30]. Глокалізація - свого роду метафора, що вказує на те, що глобальне передбачає локальне, і навпаки. На думку Р. Робертсона, глобальне не може протистояти локальному, універсальне - конкретному. Локальне є аспектом глобалізації, глобальне створює локальне. Так, у результаті глобалізації традиційні види діяльності, характерні для локальних суспільств, зникають, а натомість приходять інші види діяльності, далекі від цих локальних контекстів. Тому Робертсон пропонує замінити для більшої точності поняття "глобалізація" поняттям "глокалізація" [21, с. 408].

Спочатку поняття "глокалізація" мало на увазі тільки трансформацію економічної складової процесу глобалізації на локальному рівні. Але, як вже зазначалося, з огляду на те, що економічна сфера - це не єдине вимірювання, в якому відбуваються процеси глобалізації, воно поширилося на всю сукупність змін процесу глобалізації, викликаних регіональною специфікою. Глокалізація як тенденція сучасного розвитку свідчить про те, що, по-перше, загальнолюдські цінності і зразки можуть існувати лише у локальній формі, а по-друге, унікальний досвід локальних культур і життєвого досвіду збагачує сукупний досвід і прогрес людства як єдиного співтовариства.

Відтак, глокалізацію слід розглядати як специфічний регіональний сценарій глобалізації. Причому, провідною позицією цієї дефініції є наявність у визначенні просторової прив'язки, яка характеризується історичними, географічними, етнокультурними особливостями розвитку території. Саме подібна специфіка формує характер, потужність і напрями змін усього процесу глобалізації. Це діалектична сторона глобалізації - виведення локальних територій безпосередньо у глобальний світ, встановлення зв'язків із суміжними територіями, розвиток міжрегіональних об'єднань поверх кордонів національних держав.

Глокалізація менеджменту чітко довела, що на його ефективність впливають не лише так звані "жорсткі" чинники, як земля, клімат, устаткування, а також і "м'які", які не можна відчувати або виміряти, але вплив яких вельми відчутно. Одним з них є ставлення до роботи, формування ділової культури. У сукупності м'які чинники утворюють властиву саме даній країні культуру, що розуміється як напрацьований століттями набір зразків поведінки і звичок.

Інтерес до національної культури як об'єкта дослідження і до можливості її використання для розуміння практики управління суттєво зріс на початку ХХІ століття, коли чітко виявилася стійка тенденція до глобального менеджменту. Дійсно, глобалізація дозволила перейти до нового етапу розширення впливу того або іншого бізнесу - спочатку через ринки, а потім і через виробництва. Поширившись на всі континенти, глобалізація зіткнулася з серйозними перешкодами з боку місцевої специфіки, яку необхідно було зрозуміти і врахувати при веденні бізнесу.

У зв'язку з цим зазначимо, що існують три рівні культури в менеджменті: перший - це національна культура; другий - організаційна культура, культура даної ділової організації; третій, нижчий, рівень - це управлінська культура, яка передбачає передусім світоглядні, культурологічні і професійні настанови топ-менеджменту організації. Іншими словами, йдеться про стиль керівника: як керівник реалізується в своїх діях [9]. Національна культура значно впливає на організаційну, яка, у свою чергу, впливає на управлінську. Але при потужному, вольовому керівникові управлінська культура може визначити організаційну, а в сукупності організаційні системи можуть змінювати національну культуру. Підприємництво у нашій країні не може розвиватися без такого важливого елементу, як контрактна культура. Якщо контракт є підписаний, його треба виконувати. Він може стати частиною національної культури. На жаль, зараз контрактна культура у нас вельми низька. Внаслідок глокалізації і визнання того факту, що сьогодні не існує єдино правильної системи управління, менеджмент не повинен прагнути до уніфікації. Поширюється думка, що такі системи управління можуть бути різними і мають право на існування, оскільки вони конкурентноспроможні і тісно пов'язані з особливостями національної культури Звідси, ймовірно, з'явилася концепція "різного менеджменту" як менеджменту ХХІ століття [9, с. 146]. Саме глокалізація вимагає від менеджменту крупних корпорацій послаблювати вертикальні ієрархії і розбудовувати горизонтальні структури, надаючи високий ступінь автономії своїм регіональним і функціональним підрозділам. Тим самим відбувається поступова відмова від авторитарної моделі лідерства і заміни її моделлю співлідерства.

Мета глокального менеджменту - за допомогою такого інструментарію, як технології, інформація і економіка, збалансувати переваги глобалізації і локальні реалії шляхом створення системи глобального менеджменту, заснованої на більшій рівності щодо розподілу планетарних ресурсів і на справжньому соціальному і культурному відродженні локальної спільноти. На відміну від глобального менеджменту, завданням якого є встановлення мережі фінансових, управлінських, виробничо-технологічних зв'язків через діяльність транснаціональних корпорацій, глокальний менеджмент покликаний гармонізувати національну економічну політику з потребами і побажаннями сусідніх спільнот і потенційних конкурентів.

Глокальний підхід до менеджменту виходить із того, що, перш за все, необхідне безумовне визнання того факту, що актори і соціальні відносини на локальному рівні мають критичну важливість для соціально-економічного прогресу і збереження миру, і що ця значущість більше не обмежується місцеположенням. Про це свідчить усе більш зростаюча, деколи навіть несподівано, їхня здатність взаємодіяти і впливати на акторів вищих рівнів у глобальному масштабі. Іншими словами, не можна досягти серйозного успіху щодо сталого розвитку організації, якщо адекватний ступінь стабільності не досягається на всіх рівнях - від локального до глобального.

Глокальний підхід до менеджменту висуває різні вимоги у залежності від рівня управління.

Так, на глобальному рівні глокалізація вимагає більш плюралістичного і об'єднаного менеджменту, який прагне виправити недоліки ринкової динаміки шляхом подвійної дії: з одного боку, доводячи досягнення глобалізації до локальних рівнів; а з іншого - підтримуючи і передаючи локальним спільнотам такі повноваженнями, які дозволили б зробити внесок своїми перспективами, можливостями і вимогами у глобальний процес ухвалення рішення.

При визначенні відповідних вимог до менеджменту на регіональному рівні слід ураховувати те, що найбільш дестабілізуючим чинником поточної світової кризи є порочний круг, у центрі якого - катастрофічна прірва між багатими і бідними людьми, що неминуче породжує збільшення конфліктів і поширення насильства. Розірвати такий порочний круг можливо не тільки шляхом безпосереднього вирішення цих конфліктів (що знаходиться у компетенції державного менеджменту), а за допомогою соціально-ефективного регіонального розвитку, результатом якого і стало б досягнення миру. Таким чином, миротворчість більше не розцінюється як секторальна політика, а вбачається як центральна вісь будь-якої стратегії розвитку. Необхідно, щоб прагнення до миру своїм корінням йшло саме у дане проблемне локальне співтовариство.

На регіональному рівні глокальний менеджмент як сукупність принципів, методів, форм і засобів дії на соціально-економічне життя регіону покликаний знайти і розробити механізми, методи і засоби, які дозволять забезпечити найбільш ефективне здійснення цілей і завдань регіонального розвитку. Досягненню цієї мети сприяє вирішення багатообразних завдань:

- створення умов, що забезпечують високу якість і високий рівень життєдіяльності людини як найвищої цінності суспільства;

- формування організаційно-економічних умов для реалізації всіма господарюючими суб'єктами регіону принципів економічної свободи і господарської самостійності;

- орієнтація інвестиційної і структурної політики регіону на попит і потреби ринку, на запити внутрішніх і поза регіональних споживачів і організація виробництва таких видів продукції, які мають попит на міжнародному ринку і можуть сприяти підвищенню фінансової самостійності регіону;

- оцінка кінцевого результату та ефективності залежно від ступеня відповідності рівня економічного розвитку регіону і рівня життєдіяльності населення (соціальні стандарти, бюджетна забезпеченість, структура доходів і витрат сімей, екологія, демографічна ситуація, екологічна безпека тощо) [4].

Особливе місце з позицій глокалізації відводиться менеджменту на муніципальному рівні. Справа у тому, що міста, які об'єднуються у мережі або кластери, розглядаються як найвдаліші соціальні одиниці для стратегій глокалізації, здатні створити мости між північчю і півднем, або між країнами, які перебувають у стані конфлікту. Останнім часом, поширенню глокального менеджменту сприяє суспільство знання, що формується, передусім, завдяки таким чинникам, як зростаючий круговорот знання, комунікації і навчання, так само як і можливості інкорпорувати місцевих акторів і організації в глобальну мережу комунікації, тим самим укріпляючи практику реального мультикультуралізму.

Розділ 3. Менеджмент ХХІ століття: проблеми минулого та перспективи на майбутнє

3.1 Сучасний менеджмент

Сучасний період економічного розвитку України супроводжується переведенням економіки на ринкові принципи господарювання, що зумовлюють перехід від централізованого планування й управління до ринкових відносин, в умовах яких підприємства суттєво розширили свою самостійність, отримали права у визначенні та реалізації шляхів розвитку, мотивації праці та відповідальності за кінцеві результати господарської діяльності. У зв'язку з цим підприємство зобов'язане сформулювати таку систему управління, яка забезпечила б йому стабільну ефективність, високу прибутковість і стійкість становища на ринку.

Сьогодні підприємство розглядається як "відкрита" система, яка повинна швидко та ефективно реагувати на зміни, що відбуваються в ринковому середовищі. Проте підприємствам та їхнім керівникам сьогодні не просто реагувати на зміни, що відбуваються в середовищі [15, с. 217]

Більш того, процес управління по-українськи, як правило характеризується ознаками системної дезорганізації: на обличчя надлишок неістотної і застарілої, і з іншої сторони, недолік необхідної і оперативної управлінської інформації, уривчастий контроль по всіх напрямках діяльності підприємств, велика інерція в реалізації управлінських рішень [20, с. 14].

Найбільш важливими проблемами, які мають бути вирішені менеджерами українських підприємств є наступні:

1. Перехід від товариств з обмеженою відповідальністю до акціонерних товариств (АТ). Відокремлення підприємства як юридичної особи від власника привело до укрупнення підприємств, збільшення масштабів виробництва, що дозволило знизити собівартість продукції, поліпшити її якість і отримати необхідні кошти для інвестиції та інновацій.

2. Заміна власників-засновників новими, ефективнішими, власниками. Провідні фірми стали дійсно провідними не під час керівництва відомих і харизматичних засновників, а в часи нових власників, які, не дуже переймаючись креативним процесом, починають займатися економічними проблемами підприємства, наймаючи для цього професіональних менеджерів.

3. Заміна у керівництві компаній засновників ефективними менеджерами. За умов конкурентного середовища досягти успіху лише за рахунок інтуїції неможливо. Потрібні не тільки креативна ідея, а й точний розрахунок, стратегія. Розробити ж їх може тільки фахівець, який має не лише досвід роботи у певній галузі, а й відповідні знання та багато інших, наприклад: сполучення "власник - генеральний менеджер"; криза зростання; невміння керівництва компаній ставити цілі та завдання, визначати критерії ефективності роботи; перехід українських підприємств на принципи маркетингу; недовіра до консалтингу і консалтингових фірм; формалізація процесу прийняття рішень на підприємстві [8, с.42].

3.2 Модель удосконалення внутрішніх характеристик організації

Для поліпшення якості менеджменту на більшості українських підприємств найбільш доцільною є модель удосконалення внутрішніх характеристик організації, спрямована на накопичення потенціалу для успіху. Вона передбачає нетрадиційний підхід до впровадження удосконалень бізнесу.

У кожній сфері діяльності передбачається виконання двох функцій - звичайної функції - щоденної роботи, і функції удосконалення чи роботи з удосконалення. Традиційний метод організації робіт включає поділ праці між співробітниками, що виконують щоденну роботу та керівниками, що займаються удосконаленням способів виконання щоденної роботи. Але така традиційна організація не реагує достатньо швидко на зміни в сучасному світі.

Поліпшення якості менеджменту поєднує наступні завдання:

- спрямування на швидке та ефективне приведення цілей і діяльності організації у відповідність зі швидкими суспільними та іншими змінами;

- спрямування на об'єднання та координацію зусиль і ресурсів;

- об'єднання усіх видів виконуваних завдань у прагненні до досягнення великих успіхів у діяльності організації;

- спрямування на об'єднання усіх працівників у прагненні до досягнення основних цілей організації. При цьому використовується непрямий тиск, що створює атмосферу наполегливості в роботі [4, с. 151].

Отже, можна передбачити, що у ХХІ ст. стару організаційну модель, що базується на ієрархії, змінить нова - горизонтальна, побудована на інтеграційних процесах. Від традиційно жорсткої функціональної спеціалізації, за якої чітко окреслюються такі сфери, як маркетинг, виробництво, наукові дослідження, дослідно-конструкторські розробки і т.п., організаційна побудова компаній ХХІ ст., можливо матиме форму матриці, оскільки жодне важливе рішення не буде прийняте, коли воно не передбачатиме інтеграції та координації цілої низки функцій.

Посилання міжнародного характеру поставить перед теорією і практикою багато нових питань, які доведеться з'ясувати. Найважливіші з них стосуються спільних ознак і відмінностей у місцевому та міжнародному управлінні; закономірностей, форм і методів управління - універсальних або застосованих тільки для конкретних умов різних країн; особливостей національного стилю в управлінні тощо.

Таким чином, можна констатувати, що на початку ХХІ ст. у теорії і практиці менеджменту відбулися істотні зміни.

Сучасна наука уважно вивчає ці зміни, а також пов'язані з ними тенденції, доповнюючи існуючі вчення та вдосконалюючи практику. Для наших дослідників це завдання удосконалюється особливостями перехідного періоду і національною специфікою економіки. Проте без вивчення та врахування цих особливостей становлення дійсно українського менеджменту неможливе.

Висновки

Розглянувши в курсовій роботі тенденції менеджменту ХХІ ст. можна зробити наступні висновки.

Управління зародилося приблизно сім тисяч років тому, але лише з кінця XIX століття і особливо в ХХ-му, з розвитком соціального ринкового господарства, менеджмент виділився в самостійну область знань, тобто в науку. У 90-ті роки ХХ ст. як за кордоном, так і в Україні, зовнішнє середовище для деяких галузей промисловості стало змінюватися дуже швидко, багато важливих завдань виникали так стрімко, що їх неможливо було передбачити і планувати. Тому середнє і нижче керівництво, приводячи в життя стратегії, повинні були видозмінювати їх, виходячи з існуючої ситуації, тобто теж повинні були опановувати підприємницьким стилем або використовувати ситуаційний підхід в управлінні. Таке управління отримало назву стратегічного управління.

У наші дні у зв'язку з високими темпами розвитку ринкових відносин з'явилася нагальна необхідність розгляду нової концепції менеджменту як інтегрованого, сучасного підходу до стратегічного, інноваційного і конкурентного управління на основі ефективного використання потенціалу сучасного менеджера і нових управлінських технологій.

Сучасна ситуація в теорії та практиці світового менеджменту характеризується співіснуванням і взаємодією трьох основних підходів: системного, процесного і ситуаційного, при явному домінуванні останнього.

Таким чином, процеси глобалізації суспільного життя, що відображають постійно зростаючу взаємозалежність країн і регіонів, стають головним чинником, що визначає розвиток теорії та практики управління в сучасному світі.

Отже, менеджмент - це складна область наукової та практичної діяльності, що об'єднує десятки дисциплін і напрямів дослідження. Діяльність сучасного менеджера повинна базуватися на глибоких знаннях наукових основ менеджменту.

Підготовка менеджерів ХХI ст. є важливим соціальним замовленням держави і приватних організацій і вимагає нового підходу до пошуку майбутніх лідерів серед молодого населення країни.

Отже, XXI століття висуває особливі вимоги до урахування регіональних особливостей у процесі ефективної реалізації глобального менеджменту. Отримання найбільших переваг від глобалізації можливо лише за умов реалізації глокального підходу до менеджменту.

Глокальний підхід до менеджменту виходить із того, що, перш за все, необхідне безумовне визнання того факту, що актори і соціальні відносини на локальному рівні мають критичну важливість для соціально-економічного прогресу і збереження миру, і що ця значущість не обмежується місцеположенням. Про це свідчить усе більш зростаюча їхня здатність взаємодіяти і впливати на акторів вищих рівнів у глобальному масштабі. Іншими словами, не можна досягти серйозного успіху щодо сталого розвитку організації, якщо адекватний ступінь стабільності не досягається на всіх рівнях - від локального до глобального.

Важливої ролі у зв'язку з цим набуває вивчення впливу національної культури на управління організацією і застосування результатів цих досліджень на практиці. Незважаючи на могутній наступ глобального менеджменту, хоча національні риси і послабляються, національні культури залишаються. Бізнес стає інтернаціональним, але люди, що в ньому беруть участь, продовжують зберігати в своїй базовій поведінці риси властивої їм національної культури. Тому проявом глобалізації щодо менеджменту XXI століття виступає посилення тенденції до управління різноманітністю.

Список використаних джерел

1. Армстронг М. Основы менеджмента. - Ростов-на-Дону. - 2008.- 315 с.

2. Астафьева О.Н. Глобализация как социокультурный процесс // Сборник текстов докладов и сообщений методологического семинара "Глобализация: синергетический подход" // http://spkurdvumov.narod.ru/ D45Ostapheva.htm

3. Бавыкин В.В. Новый менеджмент. - М.: Дело, 2007. - 347 с.

4. Баклан О.П. Сучасний критерій ефективності поліпшення якості менеджменту.// Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 9. - С.152-153.

5. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. Учебник - М.: Гардарика, 2009. - 289 с.

6. Гольдштейн Г.Я. Глобальный стратегический инновационный менеджмент. // http://aup.ru/books/m61/.

7. Друкер П. Задачи менеджмента в ХХІ веке. - М.: Издательский дом "Вильямс", 2000. - 215 с.

8. Зозульок О., Длігач А., Писаренко Н. Сучасні проблеми менеджменту українських підприємств.// Економіка України. - 2002. - № 6. - С. 41-46.

9. Кирабаев Н.С. Глобализация и мультикультурализм. - М: Издательство РУДН, 2005. - 332 с.

10. Комаров А.Г. и др. Современный менеджмент: теория и практика. - СПб.: Аваль, 2007. - 549с.

11. Кравченко А.И. История менеджмента: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: Полет, 2006. - 270 с.

12. Кредісов А. Менеджмент: основні концепції 2-ої половини ХХ ст. і деякі тенденції розвитку на початку ХХІ ст.// Економіка України. - 2005. - № 11. - С. 20.

13. Максимцов М.М., Игнатьева А.В., Комаров М.А. и др. Менеджмент: учебник. - М.: Авангард, 2006. - 408с.

14. Мозговий О.Л. Глобалізація як вимір сучасності: соціально- філософський аналіз: Автореф. дис... канд. філос. наук. - К.: 2007. - 19 с.

15. Морщенюк Т.С. Обґрунтування можливості формування стратегії управління персоналом для сучасного підприємства.// Держава та регіони. - 2006. - №5. - С.217

16. Семёнов А.К., Набоков В.И. Основы менеджмента: Учебник. - М.: Наука, 2008. - 457с.

17. Соловей Г.С. Ідея справедливості як основа концепції соціальної держави за доби глобалізації: Автореф. дис... канд. філос. наук. - К., 2007. - 16 с.

18. Стигер У. Новый глобальный менеджмент: (наблюдения и оценки) / У. Стигер, Г.-Д.Локман // Маркетинг. - 2003. - № 4. - С.81-85.

19. Трофимов В.В. Менеджмент XXI века?. М:МАИ, 2000. - 27с.

20. Череп А.В. Фінансовий менеджмент як необхідна передумова управління підприємством // Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - №3. - С.14.

21. Чоудхари С. Менеджмент XXI века.- М: Издательство: 2003. - 448 с.

Размещено на Allbest.ru