6. Коефіцієнт забезпеченості власними коштами

Не менше 0,1

Характеризує наявність власних оборотних коштів у організації, необхідних для її фінансової стійкості

Таблиця 2.3 - Фінансові коефіцієнти, які застосовуються для оцінки фінансової стійкості компанії

Показник	Спосіб розрахунку	Рекомендовані значення	Коментар
1. Коефіцієнт автономії		Мінімальна порогове значення - на рівні 0,4. Перевищення вказує на збільшення фінансової незалежності, розширення можливості залучення коштів з боку	Характеризує незалежність від позикових коштів
2. Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів		U2<1,5. Перевищення зазначеної границі означає залежність підприємства від зовнішніх джерел коштів, втрату фінансової стійкості (автономності)	Показує, скільки позикових коштів залучило підприємство на 1 рубль вкладених в активи власних коштів
3. Коефіцієнт забезпеченості власними коштами		U3>0,1. Чим вище показник (0,5), тим краще фінансовий стан підприємства	Ілюструє наявність у підприємства власних оборотних коштів, необхідних для його фінансової стійкості
4. Коефіцієнт фінансової стійкості		U4>0,6. Зниження показників свідчить про те, що підприємство відчуває фінансові труднощі	Показує, яка частина активу фінансується за рахунок стійких джерел

Сутність методики комплексної (бальною) оцінки фінансового стану організації полягає в класифікації організацій за рівнем фінансового ризику, тобто будь-яка організація може бути віднесена до певного класу в залежності від набраної кількості балів, виходячи з фактичних значень її фінансових коефіцієнтів. Інтегральна бальна оцінка фінансового стану організації представлена в таблиці 2.4 [9].

Таблиця 2.4 - Інтегральна бальна оцінка фінансового стану організації

Показник фінансового стану	Рейтинг показника	Критерій	Умови зниження критерію
		вищий	нижчий
1.Коефіцієнт абсолютної ліквідності (L 2)	20	0,5 і вище - 20 балів	Менше 0,1 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 0,5 знімається 4 бали
2.Коефіцієнт «критичної оцінки» (L 3)	18	1,5 і вище - 18 балів	Менше 1 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 1,5 знімається по 3 бали
3.Коефіцієнт поточної ліквідності (L 4)	16,5	2 і вище - 16,5 бала	Менше 1 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження порівняно з 2 знімається по 1,5 бала
4.Коефіцієнт автономії (U 1)	17	0,5 і вище - 17 балів	Менш 0,4 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 0,5 знімається по 0,8 бала
5.Коефіцієнт забезпеченості власними засобами (U 3)	15	0,5 і вище - 15 балів	Менше 0,1 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 0,5 знімається по 3 бали
6.Коефіцієнт фінансової стійкості (U 4)	13,5	0,8 і вище - 13,5 бала	Менш 0,5 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 0,8 знімається по 2,5 бала

1-й клас (100-97 балів) - це організації з абсолютною фінансовою стійкістю і абсолютно платоспроможні. Вони мають раціональну структуру майна і, як правило, прибуткові.

2-й клас (96-67 балів) - це організації нормального фінансового стану. Їхні фінансові показники досить близькі до оптимальних, але по окремих коефіцієнтах допущено певне відставання.

3-й клас (66-37 балів) - це організації, фінансовий стан яких можна оцінити як середній. При аналізі балансу виявляється слабкість окремих фінансових показників. Платоспроможність знаходиться на кордоні мінімально допустимого рівня, а фінансова стійкість нормальна. При взаємовідносинах з такими організаціями навряд чи існує загроза втрати коштів, але виконання ними зобов'язань у строк є сумнівним.

4-й клас (36-11 балів) - це організації з нестійким фінансовим станом. При взаємовідносинах із ними є певний фінансовий ризик. У них незадовільна структура капіталу, а платоспроможність знаходиться на нижній межі допустимого. Прибуток, як правило, відсутній або незначний.

5-й клас (10-0 балів) - це організації з кризовим фінансовим станом. Вони неплатоспроможні і абсолютно нестійкі з фінансової точки зору. Такі організації збиткові [13].

Існує поняття ступеня ризику діяльності підприємства в цілому, який залежить від співвідношення його виручки від реалізації та прибутку, а також від співвідношення загальної суми прибутку з тією ж сумою, але зменшеної на величину обов'язкових витрат і платежів з прибутку, розміри яких не залежать від розмірів самого прибутку.

Показник співвідношення виручки від реалізації (або виручки за вирахуванням змінних затрат) та прибуток від реалізації називається "операційний левередж" і характеризує ступінь ризику підприємства при зниженні виручки від реалізації.

Загальна формула, за якою можна визначити рівень операційного левереджа при одночасному зниженні цін і натурального обсягу, - така:

Л1 = (Л2 х Іц + Л3 х Ін): Ів (2.5)

де Л1 - рівень операційного левереджа;

Л2 - рівень операційного левереджа при зниженні виручки від реалізації за рахунок зниження цін;

Л3 - рівень операційного левереджа при зниженні виручки від реалізації за рахунок зниження натурального обсягу реалізації;

Іц - зниження цін (у відсотках до базисної виручки від реалізації);

Ін - зниження натурального обсягу продажів (у відсотках до базисної виручки від реалізації);

Ів - зниження виручки від реалізації (у відсотках).

Можливий випадок, коли падіння виручки від реалізації відбувається в результаті зниження цін при одночасному зростанні натурального обсягу продажів. У цьому випадку формула перетвориться в іншу:

Л1 = (Л2 х Іц - Л3 х Ін): Ів (2.6)

Ще один варіант. Виручка від реалізації знижується при зростанні цін та зниженні натурального обсягу продажів. Формула для цих умов приймає наступний вигляд:

Л1 = (Л3 х Ін - Л2 х Іц): Ів (2.7)

Таким чином, рівень операційного левереджа вимірюється і оцінюється по-різному залежно від того, за рахунок яких чинників може відбутися зменшення виручки від реалізації: тільки в результаті зниження цін, тільки в результаті зниження натурального обсягу продажів, або, що набагато реальніше, за рахунок поєднанням обох цих факторів. Знаючи це, можна регулювати ступінь ризику, використовуючи кожен фактор в тій чи іншій мірі, в залежності від конкретних умов діяльності підприємства [22].

На відміну від операційного, фінансовий левередж має на меті виміряти не рівень ризику, що виникає в процесі реалізації підприємством своєї продукції (робіт, послуг), а рівень ризику, пов'язаного з недостатністю прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Іншими словами, мова йде про ризик не розплатитися за зобов'язаннями, джерелом виплати яких є прибуток. При розгляді цього питання важливо врахувати деякі обставини. По-перше, такий ризик виникає у разі зменшення прибутку підприємства. Динаміка прибутку не завжди залежить від динаміки виручки від реалізації. Крім того, підприємство формує свій прибуток не тільки від реалізації, але і від інших видів діяльності. Коли ми говоримо про достатність або недостатності прибутку як джерела певних виплат, про ризик зниження цього джерела, у розрахунок повинен прийматися весь прибуток, а не тільки прибуток від реалізації.

Загальна сума прибутку підприємства в першу чергу зменшується на величину податку на прибуток. Ризик породжується тією обставиною, що у складі витрат і платежів з прибутку є такі, які повинні бути здійснені обов'язково, незалежно від величини прибутку і взагалі від її наявності або відсутності.

До таких витрат належать:

- дивіденди за привілейованими акціями та відсотки за облігаціями, випущеними підприємством;

- відсотки за банківські кредити в частині, що сплачується за рахунок прибутку. Сюди відносяться: суми відсотків за кредитами банків, отриманими на заповнення нестачі оборотних коштів (цей кредит є цільовим і видається за спеціальним кредитним договором з установою банку). У договорі передбачаються конкретні умови видачі кредиту та заходи, які має провести підприємство для відновлення необхідної суми оборотних коштів;

- відсотки за кредити на придбання основних засобів, нематеріальних та інших необоротних активів;

- суми оплати відсотків за коштами, взятими в борг у інших підприємств і організацій;

- штрафні санкції, які підлягають внесенню до бюджету. Сюди відносяться штрафи та витрати з відшкодування збитків у результаті недотримання вимог з охорони навколишнього середовища; штрафи за отримання необгрунтованого прибутку внаслідок завищення цін, приховування або заниження прибутку та інших об'єктів оподаткування; інші види штрафних санкцій, що підлягають внесенню до бюджету.

Чим більше ці та інші витрати, що носять аналогічний характер, тим більше ризик підприємства. Ступінь фінансового ризику вимірюється часткою від ділення прибутку за вирахуванням податку на прибуток до прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, за винятком обов'язкових витрат і платежів, що не залежать від його величини. Цей показник називається фінансовий левередж. Фінансовий ризик тим вище, чим вище базисне співвідношення названих величин [23].

Таким чином, фінансові ризики - це спекулятивні ризики, для яких можливий як позитивний, так і негативний результат. Їх особливістю є ймовірність настання збитку в результаті проведення таких операцій, які за своєю природою є ризикованими. В основі управління фінансовими ризиками лежать цілеспрямований пошук і організація робіт з оцінки, уникненню, утримання, передачі та зниження ступеня ризику. Кінцевою метою управління фінансовими ризиками є отримання найбільшого прибутку при оптимальному, прийнятному для підприємства співвідношенні прибутку і ризику.

2.3 Організаційно-економічні механізми нейтралізації фінансових ризиків на підприємстві

Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків являють собою систему методів мінімізації їх негативних наслідків, які обираються і здійснюються в рамках самого підприємства.

Основним об'єктом використання внутрішніх механізмів нейтралізації являються всі види допустимих фінансових ризиків, значна частина ризиків критичної групи, а також не страховані катастрофічні ризики, якщо вони приймаються підприємством в силу об'єктивної необхідності. В сучасних умовах внутрішні механізми нейтралізації охоплюють переважно частину фінансових ризиків підприємства. Перевагою використання внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків є високий ступінь альтернативності управлінських рішень, що приймаються. Вони виходять із конкретних умов здійснення фінансової діяльності підприємства і його фінансових можливостей, дозволяють в найбільшому степені врахувати вплив внутрішніх факторів на рівень фінансових ризиків в процесі нейтралізації їх негативних наслідків [6].

Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання наступних основних методів.

1. Уникнення ризику. Цей напрям нейтралізації фінансових ризиків є найрадикальнішим і полягає в розробці таких заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До числа основних із них відносяться:

- відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику яких надмірно високий. Не дивлячись на високу ефективність цього способу, його використання носить обмежений характер, так як більшість фінансових операцій пов'язані із здійсненням основної виробничо-комерційної діяльності підприємства, забезпечуючи регулярні надходження доходів і формування прибутку;

- відмова від використання позикового капіталу. Зниження частки позикових фінансових засобів в господарському обороті дозволяє уникнути одного із найсуттєвіших фінансових ризиків - втрати фінансової стійкості підприємства. Разом з тим таке уникнення ризику веде за собою зниження ефекту фінансового левериджу, тобто можливості отримання додаткової суми прибутку на вкладений капітал;

- відмова від надмірного використання оборотних активів в низько ліквідних формах. Підвищення рівня ліквідності активів дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді. Проте таке уникнення ризику не лишає підприємству додаткових доходів від розширення об'єму продаж продукції в кредит і частково породжує нові ризики, пов'язані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукції;

- відмова від використання тимчасово вільних грошових активів в короткострокових фінансових вкладеннях. Цей спосіб дозволяє уникнути депозитного і процентного ризику, але породжує інфляційний ризик, а також ризик упущеної вигоди.

Перелічені та інші форми уникнення фінансового ризику, не дивлячись на свій радикалізм, позбавляють підприємство додаткових джерел формування прибутку, і відповідно негативно впливають на темпи його економічного розвитку і ефективність використання власного капіталу. Тому в системі внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків їх уникнення повинно здійснюватись дуже зважено при наступних основних умовах:

- якщо відмова від одного фінансового ризику не тягне виникнення другого ризику вищого чи такого ж рівня;

- якщо рівень ризику не зрівнюваний з рівнем доходності фінансової операції за шкалою “доходність - ризик”;

- якщо фінансові втрати по даному виду ризику перевищують можливості їх відшкодування за рахунок власних фінансових засобів підприємства;

- якщо розмір доходу від операції, що створює певні види ризику, не суттєвий, тобто займає незначну питому вагу в формованому позитивному грошовому потоці підприємства;

- якщо фінансові операції не характерні для фінансової діяльності підприємства, носять інноваційний характер і по ним відсутня інформаційна база, що необхідна для визначення рівня фінансових ризиків і прийняття відповідних управлінських рішень.

2. Лімітування концентрації ризику. Механізм лімітування концентрації фінансових ризиків використовується за звичай по видам, які виходять за межі допустимого їх рівня, тобто по фінансовим операціям, здійснюваним в зоні критичного чи катастрофічного ризику. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності. Система фінансових нормативів, забезпечуючи лімітування концентрації ризиків, може включати:

- граничний розмір (питому вагу) позикових засобів, використовуваних в господарській діяльності. Цей ліміт встановлюється окремо для операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а в ряді випадків і для окремих фінансових операцій;

- мінімальний розмір (питома вага) активів в високоліквідній формі. Цей ліміт забезпечує формування так званої “ліквідної подушки”, яка характеризує розмір резервування високоліквідних активів з метою майбутнього погашення невідкладних фінансових зобов'язань підприємства. В якості “ліквідної подушки”, в першу чергу, виступають короткострокові фінансові вкладення підприємства, а також короткострокові форми його дебіторської заборгованості;

- максимальний розмір товарного (комерційного) чи споживчого кредиту, наданого одному покупцю. Розмір кредитного ліміту, направлений на зниження концентрації кредитного ризику, встановлюється при формуванні політики надання товарного кредиту покупцям продукції;

- максимальний розмір депозитного вкладу, що розміщується в одному банку. Лімітування концентрації депозитного ризику в цій формі здійснюється в процесі використання даного фінансового інструменту інвестування капіталу підприємства;

- максимальний розмір вкладення засобів в цінні папери одного емітента. Ця форма лімітування направлена на зниження концентрації несистематичного (специфічного) фінансового ризику при формуванні портфеля цінних паперів. Для ряду інституційних інвесторів цей ліміт встановлюється в процесі державного регулювання їх діяльності в системі обов'язкових нормативів;

- максимальний період відлучення засобів в дебіторську заборгованість. За рахунок цього фінансового нормативу забезпечується лімітування ризику неплатоспроможності, інфляційного ризику, а також кредитного ризику. Лімітування концентрації фінансових ризиків є одним з найпоширеніших внутрішніх механізмів ризик-менеджменту, що реалізують фінансову ідеологію підприємства в частині прийняття цих ризиків і не вимагають високих затрат.

3. Хеджування. Цей термін використовується в фінансовому менеджменті в широкому і вузькому прикладному значенні. В широкому тлумачення термін хеджування характеризує процес використання будь-яких механізмів зменшення ризику можливих фінансових втрат - як внутрішніх (здійснюваних самим підприємством), так і зовнішніх (передачу ризиків іншим господарюючим суб'єктам - страховикам). У вузькому прикладному значенні термін хеджування характеризує внутрішній механізм нейтралізації фінансових ризиків, що базується на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило похідних цінних паперів - деривативів).

Хеджування фінансових ризиків шляхом здійснення відповідних операцій з похідними цінними паперами є високоефективним механізмом зменшення можливих фінансових втрат при настанні випадку ризику. Проте воно вимагає певних затрат на виплату комісійної винагороди брокерам, премій по опціонам тощо. Але рівень цих затрат значно нижчий, ніж рівень затрат за зовнішнім страхуванням фінансових ризиків. Різноманітні форми хеджування фінансових ризиків вже отримали поширення в практиці вітчизняного ризик-менеджменту.

Залежно від використовуваних видів похідних цінних паперів розрізняють наступні механізми хеджування фінансових ризиків:

- хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів. Цей принцип базується на тому, що якщо підприємство несе фінансові втрати через зміну цін до моменту поставки як продавець реального активу чи цінних паперів, то воно виграє в тих же розмірах як покупець ф'ючерсних контрактів на таку ж кількість активів чи цінних паперів і навпаки. В зв'язку з цим в механізмі нейтралізації фінансових ризиків даної групи розрізняють два види операцій з використанням ф'ючерсних контрактів - хеджування купівлею і хеджування продажем цих контрактів;

- хеджування з використанням опціонів. Воно характеризує механізм нейтралізації фінансових ризиків за операціями з цінними паперами, валютою, реальними активами чи іншими видами деривативів. В механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цього виду похідних цінних паперів розрізняють хеджування на сонові опціону на купівлю (що дає право купівлі за обумовленою ціною); опціону на продаж (що дає право продажу за обумовленою ціною); подвійного опціону або “стелажу” (що дає одночасно право купівлі чи продажу відповідного фінансового чи реального активу за узгодженою ціною). Ціна, яку підприємство сплачує за придбання опціону, по суті є сплачуваною страховою премією;

- хеджування з використанням операції “своп”. Воно характеризує механізм нейтралізації фінансових ризиків по операціях з валютою, цінними паперами, борговими фінансовими зобов'язаннями підприємства. В основі операції “своп” лежить обмін (купівля-продаж) відповідними фінансовими активами чи фінансовими зобов'язаннями з метою покращення їх структури і зниження можливих втрат. В механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цієї форми хеджування застосовують операції валютного свопу (обміну майбутніх зобов'язань в одній валюті на відповідні зобов'язання в іншому виді валюти); фондового свопу (зобов'язання перетворити один вид цінних паперів в інший); процентного свопу (обміну боргових фінансових зобов'язань з фіксованою відсотковою ставкою на зобов'язання з плаваючою відсотковою ставкою чи навпаки).

Механізм нейтралізації фінансових ризиків на основі різних форм хеджування буде отримувати все більший розвиток в вітчизняній практиці ризик-менеджменту в силу високої його результативності.

4. Диверсифікація. Механізм диверсифікації використовується перш за все для нейтралізації негативних фінансових наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. Разом з тим він дозволяє мінімізувати в певному ступені систематичних (специфічних) ризиків - валютного, процентного і деяких інших. Принцип дії механізму диверсифікації базується на розмежуванні ризиків, що перешкоджає їх концентрації.

В якості основних форм диверсифікації фінансових ризиків підприємства можуть бути використані наступні їх напрями:

- диверсифікація видів фінансової діяльності. Вона передбачає використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних фінансових операцій - короткострокових фінансових вкладів, формування кредитного портфеля, здійснення реального інвестування, формування портфеля довгострокових фінансових вкладень тощо;

- диверсифікація валютного портфеля (“валютної корзини”) підприємства. Вона передбачає вибір для проведення зовнішньоекономічних операцій декількох видів валют. В процесі цього направлення диверсифікації забезпечується зниження фінансових втрат по валютному ризику підприємства;

- диверсифікація депозитного портфеля. Вона передбачає розміщення крупних сум тимчасово вільних грошових засобів на зберігання в кількох банках. Так як умови розміщення грошових активів при цьому суттєво не міняються, цей напрям диверсифікації забезпечує зниження рівня депозитного ризику портфеля без зміни рівня його доходності;

- диверсифікація кредитного портфеля. Вона передбачає різноманіття покупців продукції підприємства і направлена на зниження його кредитного ризику. Як правило, диверсифікація кредитного портфеля в процесі нейтралізації цього виду фінансового ризику здійснюється разом з лімітуванням концентрації кредитних операцій шляхом встановлення диференційованого за групами покупців кредитного ліміту;

- диверсифікація портфеля цінних паперів. Цей напрям диверсифікації дозволяє знижувати рівень несистематичного ризику портфеля, не зменшуючи при цьому рівень його доходності;

- диверсифікація програми реального інвестування. Вона передбачає включення у програму інвестування різноманітних інвестиційних проектів з альтернативною галузевою і регіональною направленістю, що дозволяє знизити загальний інвестиційний ризик по програмі.

Характеризуючи механізм диверсифікації в цілому, слід відмітити про те, що він вибірково впливає на зниження негативних наслідків окремих фінансових ризиків. Забезпечуючи безсумнівних ефект в нейтралізації комплексних, портфельних фінансових ризиків несистематичної (специфічної) групи, він не дає ефекту в нейтралізації переважної частини систематичних ризиків - інфляційного, податкового тощо. Тому використання цього механізму носить на підприємстві обмежений характер.

5.Розподіл ризиків. Механізм цього напряму нейтралізації фінансових ризиків базується на власному їх трансферті (передачі) партнерам за окремими фінансовими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей в нейтралізації їх негативних наслідків і мають ефективніші способи внутрішнього страхового захисту.

В сучасній практиці ризик-менеджменту отримали широке поширення наступні основні напрями розподілу ризиків:

- розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту. В процесі такого розподілу підприємство може здійснити трансферт підрядчикам фінансових ризиків, пов'язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт, крадіжкою переданих їм будівельних матеріалів і деяких інших. Для підприємства, що здійснює трансферт таких ризиків, їх нейтралізація полягає в переробці робіт за рахунок підрядчика, виплати йому сум неустойок і штрафів та в інших формах відшкодування понесених втрат;

- розподіл ризику між підприємством і постачальником сировини і матеріалів. Предметом такого розподілу є перш за все фінансові ризики, пов'язані з втратою (порчею) майна (активів) в процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт;

- розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використовуваного (лізингованого) активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (при дотриманні встановлених правил експлуатації) і ряд інших видів ризиків, передбачених відповідними спеціальними зазначеннями в укладеному контракті;

- розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтингової) операції. Предметом такого розподілу є перш за все кредитний ризик підприємства, який в переважній його частині передається відповідному фінансовому інститут - комерційному банку чи факторинговій компанії.

Ступінь розподілу ризиків, а отже і рівень їх негативних фінансових наслідків для підприємства є предметом його контрактних переговорів з партнерами, відображених укладеними з ними умовами відповідних контрактів.

6.Самострахування (внутрішнє страхування). Механізм цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків базується на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє побороти негативні фінансові наслідки по тим фінансовим операціям, за якими ці ризики не пов'язані з діями контрагентів. Основними формами цього напряму нейтралізації фінансових ризиків є:

- формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства. На його формування направляється не менше 5% суми прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді;

- формування цільових резервних фондів. Прикладом такого формування може слугувати фонд страхування цінового ризику (на період тимчасового погіршення кон'юнктури ринку; фонд уцінки товарів на підприємствах торгівлі; фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості за кредитними операціями підприємства тощо. Перелік таких фондів, джерела їх формування і розміри відрахувань до них визначаються статутом підприємства та іншими внутрішніми нормативами;

- формування резервних сум фінансових ресурсів в системі бюджетів, що доводяться різним центрам відповідальності. Такі резерви передбачаються, як правило, у всіх видах капітальних бюджетів і в ряді гнучких поточних бюджетів;

- формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів за окремими елементами оборотних активів підприємства. Такі страхові запаси підприємства створюються по грошовим активам, сировині, матеріалам, готовій продукції. Розмір потреб в страхових запасах за окремими елементами оборотних активів встановлюється в процесі їх нормування;

- нерозподілений залишок прибутку, отриманого в звітному періоді. До його розподілу він може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, що направляються в необхідному випадку на ліквідацію негативних наслідків окремих фінансових ризиків.

Використовуючи цей механізм нейтралізації фінансових ризиків, необхідно мати на увазі, що страхові резерви у всіх їх формах, хоча й дозволяють швидко відшкодувати понесені підприємством фінансові втрати, “заморожують” використання достатньо відчутної суми фінансових засобів. В результаті цього знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, посилюється його залежність від зовнішніх джерел фінансування. Це визначає необхідність оптимізації сум резервованих фінансових засобів з позицій майбутнього їх використання для нейтралізації лише окремих видів фінансових ризиків. До числа таких ризиків можуть бути віднесені:

- незастраховані види фінансових ризиків;

- фінансові ризики допустимого і критичного рівня з невисокою ймовірністю виникнення;

- більшість фінансових ризиків допустимого рівня, розрахункова вартість передбачуваного збитку по яким невисока.

7.Інші методи внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків. До числа основних із таких методів, використовуваних підприємством, можуть бути віднесені:

- забезпечення права вимагати з контрагента по фінансовій операції додаткового рівня премії за ризик. Якщо рівень ризику по наміченій до здійснення фінансовій операції перевищує розрахунковий рівень доходу по ній (за шкалою “доходність-ризик”), необхідно забезпечити додаткове отримання доходу по ній чи відмовитись від її проведення;

- отримання від контрагентів певних гарантій. Такі гарантії, пов'язані з нейтралізацією негативних фінансових наслідків при настанні випадку ризику, можуть бути надані в формі поручительства, гарантійних листів третіх осіб, страхових полісів на користь підприємства зі сторони його контрагентів за високо ризикованими фінансовими операціями;

- скорочення переліку форс-мажорних обставин в контрактах з контрагентами. В сучасній вітчизняній господарській практиці цей перелік безпідставно розширюється (проти загальноприйнятих міжнародних комерційних і фінансових правил), що дозволяє партнерам підприємства уникати в ряді випадків фінансової відповідальності за невиконання своїх контрактних зобов'язань;

- забезпечення компенсації можливих фінансових втрат по ризикам за рахунок передбачуваної системи штрафних санкцій. Цей напрям нейтралізації фінансових ризиків передбачає розрахунок і включення в умови контрактів з контрагентами необхідних розмірів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у випадку порушення ними своїх зобов'язань (несвоєчасних платежів за продукцію, невиплати відсотків тощо). Рівень штрафних санкцій повинен в повній мірі компенсувати фінансові втрати підприємства у зв'язку з неотриманням розрахованого доходу, інфляцією, зниженням вартості грошей в часі тощо [5].



3. Оцінка впливу фінансових ризиків на фінансовий стан підприємства (на прикладі ВАТ «Дружківський машинобудівний завод»)

3.1 Фінансово-економічна характеристика підприємства

Аналіз фінансових ризиків будемо проводити на основі балансу та звіту про фінансові результати підприємства ВАТ „Дружківський машинобудівний завод”.

ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» - найбільший у СНД виробник гірничошахтного обладнання та спеціалізується на випуску обладнання для вугільних шахт, механізованих кріплень, штовхальників, рудничних електровозів і вагонеток.

Основними напрямами діяльності ВАТ "Дружківський машинобудівний завод" в даний час є : виробництво механізованих кріплень і агрегатів для роботи в різних гірничогеологічних умовах з потужністю пласта від 0,8 м до 2,5м для пологих, похилих і крутих пластів, стругових установок, стругових комплексів, скребкових конвеєрів, зварки конструкцій прохідницьких комбайнів, вагонеток шахтних, електровозів, гировозів, дизелевозів, верхняків металевих, стоїк посадочних, устаткування механізації поверхні шахт і околоствольних дворів, запасних частин гірничо-шахтного устаткування і іншої продукції для задоволення потреб вугільної промисловості.

Підприємство здійснює і інші види діяльності: науково-технічні, конструкторські розробки, виготовлення експериментальних зразків і замовлень; ремонт, відновлення і сервісне обслуговування гірничо-шахтного устаткування; інженерні послуги, виконання робіт у сфері проектування і програмного забезпечення промислового і непромислового характеру для власних потреб і по сторонніх наказах розробка, виготовлення і реалізація товарів народного споживання; здійснення учбової діяльності - підготовка кваліфікованих працівників, перепідготовка і підвищення кваліфікації.

Найбільшу питому вагу в виробництві механізованих кріплень - 75% складають низьколеговані марки сталі металопрокату (09Г2С, 40Х, ЗОХГСА, 16ХГМФТР 10Г2ФБ, 13Г1СУ та інші).

Механізовані кріплення рамного типу М 87, М 88, МТ останнім часом замінюються 4-х стоєчним механізованим кріпленням типу КД-80, КД 90Т і двохстоєчним КДД і ДМ (щитові), які за своїми техніко - економічними показниками не поступаються закордонним аналогам (ресурс 3-6 років, продуктивність 1000 - 1500 тон вугілля на добу).

Поряд з випуском нових, високовиробничих і конкурентноздатних механізованих кріплень заводом виконується ремонт гірничо-шахтного обладнання.

Обсяг виробництв в 2010 р. в діючих цінах складає (тис.грн.):

Вагонетки 20507,8 - 1541 шт.

Конвеєри 85038 - 18 шт.

Електровози 7228,8 - 21 шт.

Кріплення 549457,3 - 19 шт.

У зв'язку з постійним і ритмічним попитом на гірничо-шахтне обладнання або його запасні частини і комплектуючі, в поставках обладнання підприємством відсутній вплив сезонних коливань попиту на основну номенклатуру заводу. На об'єми і терміни поставок роблять вплив дещо інші макроекономічні чинники.

Основними споживачами механізованих кріплень є підприємства вугільної промисловості Донецької, Луганської, Дніпропетровської, та Львівської областей. Реалізація механізованих кріплень на експорт протягом періоду перевірки не відбувалась.

Iншими споживачами продукції є вугільні об'єднання (шахти) України: "Добропіллявугілля", "Луганськвугілля", "Ровенькиантрацит", "Селідоввугілля", "Донбасантрацит", "Макиїввугілля", ш. "Комсомолець Донбасу".

Найбільшими замовниками є:

- ТОВ "Металургпром"

- ЗАТ НВК "Гірничі машини"

- Iллічівське підприємство Одеської ТПП

- ВАТ "Донецькгірмаш"

Використовуються прямі канали збуту. Постачання на експорт здійснювалися через основного дилера заводу [19].

Стратегія в області збуту полягає в розробці перспективи планів стосунків з постійними споживачами продукції; проведення маркетингових досліджень ринку вугільної галузі, аналіз продукції конкурентів та інші заходи, що створють ефективні умови збуту.

3.2 Оцінка фінансових ризиків на підприємстві

Для економічної оцінки фінансової стабільності був проведений аналіз активів і пасивів підприємства, результатів фінансово-господарської діяльності на підставі даних звітності: балансу та звіту про фінансові результати. Аналіз передбачає розрахунок ряду показників, а саме: майнового стану; ліквідності; платоспроможності (фінансової стійкості) [30].

На підставі даних розділу 1 «Необоротні активи» «Балансу» і даних бухгалтерського обліку були розраховані показники майнового стану даного підприємства (табл. 3.1 - Показники майнового стану підприємства).

Таблиця 3.1 - Показники майнового стану підприємства

№ п/п	Назва	На початок звітного періоду, тис.грн	На кінець звітного періоду, тис.грн
1	Основні засоби - залишкова вартість	131719	132517
2	Первісна вартість	236510	254254
3	Знос	104791	121737

Коефіцієнт зносу основних засобів на поч. звіт. періоду 104791/236510=0,44, на кінець звітного періоду 121737/254254=0,48. Тенденція до зменшення.

Коефіцієнт оновлення основних засобів відповідно складає 0,05 та 0,07. Тенденція до підвищення.

Коефіцієнт вибуття основних засобів: 0,003 та 0,009. Менш, ніж коефіцієнт оновлення.

Основні засоби складають не суттєву статтю активів підприємства: на 01.01.2010р. - 17,3%, на 31.12.2010р. - 16,5% від валюти балансу. Отже, майновий стан підприємства не відповідає нормативним значенням, крім останнього показника [12].

Зробимо розрахунок показників ліквідності.

Дані розрахунків занесемо до таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 - Показники ліквідності підприємства

№ п/п	Назва	На початок звітного періоду, тис.грн	На кінець звітного періоду, тис.грн
1	Оборотні активи	578142	610133
2	Запаси	183739	220657
3	Поточні фінансові інвестиції	47111	41293
4	Грошові кошти	13402	10592
5	Витрати майбутніх періодів	0	19
6	Поточні зобов'язання	464456	439088
7	Довгострокові зобов'язання	123422	190701
8	Коефіцієнт заг. Ліквідності (р.1+р.5)/(р.6+р.7)	0,98	0,97
9	Коефіцієнт поточної ліквідності (р.1 : р.6)	1,24 >1,0	1,39 >1,0
10	Коефіцієнт швидкої ліквідності (р.1-р.2)/р.6	0,85	0,88
11	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,13 >0	0,12 >0
12	Чистий оборотний капітал (р.1-р.6)	113686 >0	171045 >0

Оборотні активи складають значну частку в структурі активів підприємства: на 01.01.2010р. - 76%, на 31.12.2010р. -76%. На підставі даних таблиці 3.2 видно, що на 31.12.2010р. майже всі коефіцієнти відповідають нормативним значенням. Це визначає, що підприємство спроможне сплачувати за своїми боргами [33].

Коефіцієнт поточної ліквідності має тенденцію до збільшення. Він свідчить про те, що на покриття 1,0 гривні поточних зобов`язань підприємство має на кінець звітного періоду 1,39 гривень поточних активів, а тому підприємство може погашати поточні зобов`язання за рахунок поточних активів.

Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, яка частина ліквідних активів покриває поточні зобов`язання. Розрахункове значення цього коефіцієнту на кінець періоду показує, що на кожну гривню поточних зобов`язань підприємство має 0,88 грн. ліквідних активів при нормі такого покриття 0,6-0,8грн.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності на підприємстві відповідає нормативному значенню. Він свідчить про те, наскільки на звітну дату короткострокові зобов'язання підприємства можуть бути погашені негайно за допомогою коштів, наявних у розпорядженні підприємства. Цей показник є найбільш жорстким критерієм ліквідності.

Чистий оборотний капітал підприємства задовольняє нормативне значення на кінець періоду. Розмір чистого оборотного капіталу характеризує частину оборотних активів підприємства, яка сформована за рахунок власного та довгострокового капіталу. Тобто, його розрахункове значення, свідчить про те, що станом на кінець звітного періоду оборотні активи підприємства сформовані за рахунок власних коштів [31].

Розрахуємо показники фінансової стійкості.

Дані розрахунків занесемо до таблиці 3.3.



Таблиця 3.3 - Показники фінансової стійкості

№ п/п	Назва	На початок звітного періоду, тис.грн	На кінець звітного періоду, тис.грн
1	Власний капітал	172703	173239
2	Забезпечення наступних платежів	0	0
3	Довгострокові зобов`язання	123422	190701
4	Короткострокові зобов`язання	464456	439088
5	Доходи майбутніх періодів	0	0
6	Валюта балансу	760581	803028
7	Оборотні активи	578142	610133
8	Коефіцієнт автономії (фінансової стійкості) (р.1 : р.6)	0,23	0,22
9	Коефіцієнт покриття зобов`язань власним капіталом (р.2+р.3+р.4+р.5) : р.1	3,4	3,63
10	Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами (р.7 - р.4): р.7	0,2	0,28

Під платоспроможністю розуміють здатність підприємства розрахуватися з кредиторами негайно, в день настання строку платежів, тобто йдеться про постійну наявність у нього в необхідних розмірах платіжних засобів або активів. Таким чином, значення коефіцієнту автономії (фінансової стійкості) не повинно бути менше 0,5. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан і підприємство більш незалежне від зовнішніх кредиторів.

Коефіцієнт покриття зобов`язань власним капіталом показує співвідношення залучених засобів і власного капіталу, тобто скільки одиниць залучених засобів припадає на кожну одиницю власних. Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості і навпаки. Оптимальне значення данного коефіцієнта не повинно перевищувати 0,5. Критичне значення - 1. Таким чином, коефіцієнт покриття зобов`язань власним капіталом станом на 31.12.2010 р. має критичне значення.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними засобами.

З даних таблиці 3.3 видно, що не всі коефіцієнти фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства відповідають нормативним значенням.

На даному підприємстві має місце цілий ряд ринкових ризиків.

Результати оцінки ризиків занесемо в таблицю 3.4 [34].

Таблиця 3.4 - Аналіз і оцінка фінансових ризиків суб'єкта господарювання

Вид ризику	Код рядка	Причини виникнення ризику	Наслідки впливу ризику на діяльність суб'єкта господарювання	Заходи щодо зниження ризику
Ціновий	010	Збільшення залишкової вартості нематеріальних активів	Збільшення цін на продукцію	Впровадження нововедень у виробництві
	030	Збільшення залишкової вартості основних засобів
	530	Незначне скорочення заборгованості	Збільшення ліквідності підприємства.	Розвиток існуючої політики управління оборотними коштами.
Ризик морального зношення	031	Збільшення первісної вартості основних засобів	втрата ОФ частини їх вартості в результаті появи сучасніших, більш продуктивних ОФ	Впровадження модернізації
Процентний ризик	050	Незмінна довгострокова дебіторська заборгованість
	150	На кінець звітного періоду векселі одержані не обліковуються
	530	Кредиторська заборгованість дещо знизилась	Підвищення ліквідності	Розвиток існуючої політики управління оборотними коштами.
Ризик ліквідності	080	Незначна зміна показника по відношенню на початок і кінець звітного періоду	Інертність виробництва, низька маневреність капіталу.	Використання основних засобів, що не беруть участь у виробництві іншим шляхом.
	230	Забезпеченість грошовими коштами, є дуже низькою.	Підприємство не може погасити одразу частину своїх боргів.	Вдосконалення політики збуту та управління запасів.
Кредитний ризик	170 180	Збільшення дебіторської заборгованості за розрахунками з бюджетом та виданими авансами	Зменшення грошових надходжень	Звернути увагу керівництва
Валютний ризик	240	На кінець звітного періоду наявність валюти не виявлена

3.3 Рекомендації та шляхи зниження фінансових ризиків на підприємстві

Отже, після проведеного аналізу ризиків можемо зазначити про наявність певних проблем на виробництві і наявні ризики також ще підкріплюються й іншими ризиками, а саме :

- ризик надмірного виробництва конкурентами;

- ризик перевищення кошторису витрат;

- ризик, що пов'язаний зі зміною державних правил та зростання податків.

- політичні: нестабільність політичної ситуації в країні, вирішення політичних суперечок в Парламенті гальмують прийняття важливих і необхідних законопроектів. Прогнозованість політичної ситуації в країні дасть можливість прогнозувати діяльність підприємства на значний проміжок часу;

- фінансово-економічні: ціни на енергоносії та паливно-мастильні матеріали на загальнодержавному рівні нестабільні та дуже високі, що гальмує складання прогнозів та планів на тривалі проміжки часу. Висока зацікавленість держави і підтримка вітчизняного виробника, прийняття нового податкового кодексу, стабільність та прогнозованість цін на енергоносії дасть можливість зменшити собівартість продукції, що сприятиме зросту обсягів реалізації;

- екологічні ризики: ризики, пов'язані з виникненням аварійних ситуацій;

- ризики, пов'язані з невиконанням вимог природоохоронного законодавства;

- виробничі ризики, пов'язані з інформаційними технологіями.

Основний ризик - відсутність бюджетного фінансування вугільної галузі на технічне переоснащення лав.

На ВАТ "Дружківський машинобудівний завод" передбачений ряд заходів, націлених на досягнення і збереження обсягів виробництва, що дозволяють завантажувати основні виробничі потужності заводу і досягати позитивного економічного ефекту в роботі підприємства.

Певні ризики в діяльності товариства полягають в проблемах, які впливають на його діяльність та викладені далі. Для зменшення цих ризиків зусиль одного підприємства недостатньо, оскільки ступінь залежності від законодавчих або економічних обмежень значна [34].

У зв'язку з обмеженим державним фінансуванням шахт, ринок гірничо-шахтного обладнання практично не розвивається. Тому завод не може розглядати питання нарощування потужностей і розширення виробництва.

Плани на майбутнє:

- збільшити об'єми реалізації за рахунок освоєння Російського ринку ГШО і розширення номенклатури виробів, що випускаються, реконструювати і модернізувати виробничо-технологічні лінії ;

- в 2012 році планується виконати технічне переозброєння існуючих ділянок виготовлення стоїчно - домкратної групи механізованих кріплень в цехах № 10, 15 з метою нарощування потужностей, підвищення якості і продуктивності праці ;

- розробити і освоїти виготовлення сумісно з ДОНУГИ і Автоматгормаш модернізованого електровоза на базі випуску моделі АМ8Д, що існує серійно, з кислотними батареями і новою системою управління, що відповідає вимогам безпеки;

- освоїти виготовлення кріплення нового покоління типу ЗДТ, 1ДТР, орієнтованих на шахти Росії;

- освоїти виготовлення гідростоєк механізованих кріплень всіх тіпоразмерів з ущільненнями з більш зносостійких матеріалів на базі технології фірми «Економос»;

- організувати всі види ремонту механізованих кріплень в одному з цехів;

- впровадити систему управління якістю продукції, що випускається ;

- впровадити енергозбережне стаціонарне устаткування: пересувні компресорні установки і газові міні котельні.

У результаті проведених розрахунків також можна зробити висновок, що на кінець 2010 року підприємство перебуває на межі зон критичного і допустимого ризиків, тому що у підприємства є відносно високий ризик втрати фінансової стійкості. Якщо цей вид ризику не буде своєчасно нейтралізовано, підприємство втрачає можливість генерування необхідного рівня прибутку (внаслідок зростання вартості капіталу, що залучається), а також темпи свого стійкого зростання в майбутньому періоді. Ризик зниження фінансової стійкості належить до так званих структурних ризиків підприємства. Тому основним змістом процесу управління ризиком зниження фінансової стійкості підприємства виступає оптимізація складу позаоборотних і оборотних активів, з одного боку, а також співвідношення власного і позикового капіталу, з іншого.

В якості методу нейтралізації фінансових ризиків ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» можна запропонувати метод складання прогнозних значень, тобто підприємство може прогнозувати рівень фінансового ризику. Ми розглянули, як змінюється рівень фінансового ризику і прийшли до наступних висновків:

- якщо у підприємства в перспективі виручка від реалізації має тенденцію до зниження, треба знайти способи зменшення постійних витрат і збільшення за рахунок цього прибутку від реалізації;

- якщо у підприємства за несприятливої ринкової ситуації для його продукції є можливість вибору, то краще значно знизити натуральний обсяг продажів, дещо підвищивши при цьому ціни. Тоді втрати прибутку будуть менше, ніж при інших варіантах регулювання попиту;

- при ситуації, коли виручка від реалізації знижується, недоцільно зниження цін компенсувати зростанням натурального обсягу продажів. При такій компенсації підприємство може втратити більше прибутку, ніж при зниженні цін, що забезпечує реалізацію натурального обсягу на базисному рівні;

- при великій сумі загального прибутку і низькій частці у складі чистого прибутку обов'язкових витрат і платежів рівень ризику мало залежить від ставки податку на прибуток;

- для зниження ступеня фінансового ризику підприємство в межах своїх можливостей має регулювати розміри своїх зобов'язань, які воно повинно виконати незалежно від величини отриманого прибутку. Це особливо важливо, якщо в перспективі передбачається зниження з яких-небудь причин величини чистого прибутку;

- загальна ступінь ризику підприємства формується з ризику значної втрати прибутку від реалізації і ризику різкого зниження вільного прибутку. У випадках прогнозування зниження виручки від реалізації важливо забезпечити мінімум постійних витрат у її складі і мінімум фіксованих платежів за рахунок чистого прибутку.

Але, тим не менш, фінансовий стан підприємства тяжіє до зони допустимого ризику. Допустимий ризик - це ризик рішення, в результаті нездійснення якого, підприємству не загрожує втрата прибутку. У межах цієї зони діяльність підприємства зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони не перевищують розмір очікуваного прибутку.



ВИСНОВКИ

Проблема ризику й доходу є однією з ключових концепцій у фінансовій і виробничій діяльності суб'єктів ринкових відносин.

Під «ризиком» прийнято розуміти ймовірність (загрозу) втрати підприємцем частини своїх ресурсів,а також ймовірність недоодержання появи додаткових витрат у результаті проведення визначеної фінансової і виробничої стратегії.

Сутність ризику складається в можливості відхилення отриманого результату від запланованого. Більш того, правомірно говорити про ризик упущеної можливої, тобто ризику непрямого (побічного) фінансового збитку (неотриманий прибуток) у результаті того, що який-небудь захід не було проведено чи була зупинена господарська (комерційна) діяльність. Якщо дивитися на проблему більш формально, то мова йде не тільки про ризик втрат, а й про ризик вигоди (одержання додаткового прибутку). Як відхилення від планованого результату він може мати й позитивну сторону. Отже, ризик як елемент господарського рішення може бути визначений у такий спосіб -- це ситуативна характеристика діяльності будь-якого суб'єкта ринкових відносин, що відображає невизначеність її результату і можливі несприятливі (або сприятливі) наслідки у випадку неуспіху (або успіху).

Наслідки невірних оцінок ризиків або відсутність можливості протиставити дійові заходи можуть бути дуже неприємними.

Ризик є невід'ємною складовою будь-яких економічних процесів. Це пов'язано з тим, що у загальному ризик може бути і як ознакою невизначеної ситуації у навколишньому середовищі, так і необхідністю вибору певного напрямку щодо досягнення поставлених цілей деякого економічного агента.

Тож функціонування будь-якого суб'єкта господарювання в економічному житті суспільства є об'єктивною умовою щодо застосування відповідних методів ризик-менеджменту в його повсякденній діяльності.

Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він відображає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.

Без аналізу фінансового стану сьогодні стає неможливим функціонування будь-якого суб'єкта економічної діяльності, включаючи й тих, що з певних причин не переслідують мету максимізації прибутків. Якщо ефективність господарювання є добровільною справою агента економічної діяльності, то фінансова звітність - обов'язковою: навіть дрібні приватні підприємства зобов'язані аналізувати свою фінансову діяльність, на основі якої вони будують звітність перед органами Державної податкової адміністрації [27].

Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо-господарської або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансового стану за звітний період, які можна визначити на основі офіційної фінансової звітності.

Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від ефективного використання всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон'юнктуру. Через це в якості інформаційної бази аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень.

...