Процес управління проектами популяризації аматорського театрального мистецтва

Соціокультурне проектування спирається на досягнення різних наук: соціології, педагогіки,психології, культурології, економіки та ін. Але його основою є творчість. Проектування в соціокультурній сфері - певною мірою творчий процес. Навіть за наявності усіх проектних ознак соціокультурна ініціатива не може досягнути чіткості та відносної незмінності, притаманної технічному проекту.

Соціокультурне проектування класифікується за різними напрямами діяльності. Серед них головними є:

· проектування середовища, спрямоване на формування та удосконалення соціокультурного простору (дозвіллєвого, рекреаційного, соціального, робочого). Об'єктами такого виду проектування є пам'ятки історії та культури, атракціони, парки, виставкові павільйони, заклади культури та мистецтва. Специфікою середовищного проектування є безпосередня єдність життєдіяльності людини та її життєвого середовища;

· проектування виховних програм, метою якого є вирішення педагогічних завдань, соціалізація особистості, підготовка її до нових цінностей, розвиток її індивідуальності та творчих потенцій;

· проектування дозвіллєвих та рекреаційних програм, спрямоване на організацію вільного часу людини, її відпочинку з метою відновлення духовних та фізичних сил;

· проектування побутових послуг, спрямоване на організацію соціокультурного обслуговування. До проектування побутових послуг можна віднести автоматизацію музейних каталогів, комплексне екскурсійне обслуговування, культурно-просвітні та туристичні послуги;

· проектування експозиційних структур, метою якого є збереження, відновлення та популяризація культурних цінностей[62, 89].

Необхідність оволодіння фахівцями основами соціокультурного проектування зумовлена такими чинниками:

· соціокультурне проектування як окрема технологія має широку сферу застосування. Її використовують у професіях соціального, культурологічного, психологічного, педагогічного спрямування. Іхоча кожна з професій має свої предмет, завдання, засоби та методи вирішення, її кінцевим результатом є проект, призначений для практичної реалізації;

· оволодіння логікою та технологією соціокультурного проектування дозволяє ефективно здійснювати аналітичні, управлінські, консультаційні, прогностичні функції;

· проектні технології забезпечують конкурентоздатність спеціаліста соціокультурної сфери на ринку праці.

Отже, для фахівців історичний аспект управління проектами має досить важливе значення, позаяк успішність діяльності фахівця соціокультурної сфери залежить від ступеня оволодіння знаннями, а вивчення соціокультурних процесів є необхідною умовою реального впливу на активізацію та подальший розвиток соціокультурної діяльності, мобілізації її внутрішніх ресурсів, удосконалення механізму саморозвитку, адаптації до ринкових умов, створення системи духовного захисту населення.

Висновки до розділу

Аналізуючи теоретичні аспекти проектного управління, визначаємо наступні основні положення дослідження:

1. Управління проектами -- область знань з планування, організації та управління ресурсами з метою успішного досягнення цілей та завершення завдань проекту. Іноді ототожнюється з управлінням програмами, але програма -- це фактично більш високий рівень: група пов'язаних та взаємозалежних проектів. Це визнана у всьому світі методологія вирішення організаційно-технічних проблем, це філософія керівництва проектами.

2. Проект - це певне завдання з визначеними вихідними даними й встановленими результатами (цілями), що обумовлюють спосіб його вирішення.

3. До основних властивостей проекту, які випливають із його ознак та за якими вони можуть бути класифіковані на типи, належать: масштаб проекту, його розмір, кількість учасників та ступінь впливу на навколишнє середовище.

4. Метою будь-якого проекту є створення конкретного матеріального об'єкта або послуги з унікальними властивостями.

5. Принципами управління проектами є цілеспрямованість, системність, комплексність, забезпеченість, пріоритетність, економічна безпека заходів, екологічна безпека, легітимність, соціальна спрямованість.

6. Основними функціями проектного менеджменту є управління обсягом робіт, якістю, витратами, часом. Додатковими функціями, які спрямовані на управління певними об'єктами є управління персоналом, комунікаціями, контрактами, невизначеностями, інтеграцією.

7. Завдання контролю полягає в тому, щоб, отримавши фактичні дані про хід виконання проекту, порівняти їх із плановими, виявити відхилення.

8. Специфікою у соціокультурному середовищі є те, що визначають систему цінностей населення, традиції та вірування, потреби населення.

9. Соціокультурне середовище розглядається як частину середовища будь-якого закладу, в якій панує певний сформований тип життя.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОЕКТІВ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ АМАТОРСЬКОГО ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА В УКРАЇНІ

2.1 Порядок організації і проведення в Україні всеукраїнських фестивалів народної творчості

Значний інтерес в теперішній час становить проблема формування цінностей у розвитку духовності українського народу в умовах становлення державності та незалежності України, в атмосфері руйнування колишніх пріоритетів та стереотипів у політиці, економіці й культурі. Духовні цінності в житті людини та суспільства виступають соціально значущими орієнтирами діяльності суб'єктів, забезпечують духовно-вольову єдність суспільства, відповідний рівень самосвідомості та організованості його членів.

Початок другого десятиліття XXI ст., українське суспільство зустріло неабиякими досягненнями у культурному житті. В той же час, проблема подальшої долі сучасного культуро-творчого процесу в Україні залишається актуальною, існує необхідність вирішення деяких нагальних питань. Зокрема, потрібно визначити основних агентів впливу, які керують нинішньою ситуацією в українській культурі і скорегувати у відповідності до них існуючі мистецтвознавчі та культурологічні проблеми[74].

Третє тисячоліття вимагає від наукової спільноти підведення підсумків соціального і культурно-мистецького розвитку людства. Культура під впливом соціальних змін сильно трансформувалась. Темою мистецтвознавчих та культурологічних наукових досліджень стали нові форми культури і мистецтва, які виникли внаслідок змін у соціальному і культурному житті.

Розвитку і збереженню аматорських колективів України багато в чому сприяє те, що їх діяльність координують Український центр культурних досліджень /УЦКД/, обласні центри народної творчості, які спрямовують свою роботу на підвищення кваліфікації керівників народних театрів, систематичне проведення всеукраїнських. обласних театральних оглядів, конкурсів, фестивалів, що є школою удосконалення виконавської майстерності для аматорських колективів.

В Україні досить змістовно проходять фестивальні заходи обласного рівня.

Серед кращих обласних фестивалів:

· у Вінницькій області - фестиваль «Театральна весна» (лютий-червень, м.Вінниця, райони області). В рамках фестивалю пройшли обмінні вистави народних (зразкових) аматорських театрів області;

· у Закарпатській області - фестиваль драми i художнього слова iм. Всеволода Майданного;

· в Івано-Франківській у Верховинському районі - фестиваль на честь 130-річчя від дня народження Гната Хоткевича;

· В Кіровоградській - обласний огляд-конкурс аматорських театральних колективів «Театральна весна Кіровоградщини» на базі Олександрійського, Знам'янського міських палаців культури, Новоукраїнського Центрального Палацу культури «Ювілейний». Побузького міського будинку культури «Металург» Голованівського району, Добровеличківського, Світловодського та Компаніївського районних будинків культури;

· в Луганській - фестиваль аматорських театральних колективів «Театральний Олімп»;

· в Херсонський - фестиваль «Театральна весна Хесонщини»;

· в Хмельницький - фестиваль «Подiльська сцена»;

· в Черкаський - фестиваль самодiяльного театрального мистецтва «Самоцвiти землi Кобзаревої»[74].

Шанувальникам театрального мистецтва для знайомства з широким колом аматорів варто відвідати один з фестивалів аматорських театрів, які проходять в Україні. Найбільш відомими серед них є:

· «Рампа» і «Театральна сесія» (Дніпропетровськ), щороку у квітні й листопаді відповідно;

· «Драбина» (Львів), щороку у листопаді;

· «Живи!» (кримський мис Тарханкут), щороку у вересні або на початку жовтня;

· «Південні маски» (Миколаїв), щороку у квітні;

· «Добрий театр» (Енергодар), раз на два роки, у 2010 році проходив на початку травня[74].

Окрім того, християнські театри, які існують дещо відокремлено від інших, теж мають свій фестиваль - «Молоко» (Одеса), який цьогоріч проходить у липні. Чимало обласних центрів захоплюються назвами «всеукраїнський», «міжнародний», не замислюючись над тим, що назва це ще не все - є певний рівень проведення даного заходу і йому треба відповідати. Є чіткий «Порядок організації і проведення в Україні Всеукраїнських фестивалів народної творчості» затверджений Міністерством культури і туризму, але й він не може охопити всі вимоги, що передбачає статус того чи іншого заходу, особливо те, що ми називаємо «рівень, культура, смак». «всеукраїнський» або «міжнародний» - це не запрошення одного або двох колективів із-а кордону або з іншого регіону, а це цілий перелік зобов'язань.

Взагалі, аматорська театральна діяльність характеризується поліфункціональною структурою, широким діапазоном видового прояву у соціокультурному середовищі. Усвідомлення естетично-ціннісного потенціалу театрального мистецтва розглядається як система поглядів, переконань, ставлення не тільки до театрального аматорства, але й до загальнолюдських цінностей, які є стрижнем художньо-творчої орієнтації у театральній культурі, здійсненні інтерпретації творів драматургії, проведенні навчально-виховної та культурно-просвітницької роботи в аматорському театральному колективі[57, 115].

Розглянемо нормативну базу розвитку аматорського театрального мистецтва.

Основні документи, що регламентують організацію та проведення фестивалів в Україні:

1. Закони України

· «Про культуру» від 14.12.2010 № 2778-VI

· «Про ратифікацію Конвенції про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження» від 20.01.2010 № 1811-VI

· «Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини» від 06.03.2008 № 132-17

· «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ

· «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»від 07.10.1997 № 554/97-ВР

2. Укази, розпорядження Президента

· «Про призначення стипендій Президента України для молодих майстрів народного мистецтва на 2013 рік» Указ від 19.05.2013

· «Про відзначення в Україні деяких пам'ятних дат та професійних свят» Указ від 30.12.2011 № 1209/2011

· «Про деякі невідкладні заходи щодо підтримки культури і духовності в Україні» Указ від 12.01. 2009 року № 6/2009

· «Про додаткові заходи щодо розвитку в Україні традиційного народного мистецтва» Указ від 26.12.2008 № 1203/2008

· «Про державну підтримку культури і мистецтва в Україні» Указ від 20.10.1998 № 1152/98

· «Про впорядкування відзначення пам'ятних дат і ювілеїв» Указ від 02.12.1995 № 1116/95

3. Постанови Верховної Ради України

· «Про впровадження мораторію на закриття державних і комунальних закладів культури у сільській місцевості» від 08.02.2012 № 4356-VI

· «Про недопущення закриття об'єктів соціально-культурного призначення в сільській місцевості»від 06.09.2005 № 2794-IV

4. Постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України

· «Про затвердження Порядку формування базової мережі закладів культури» Постанова від 24.10.2012 № 984

· «Порядок формування базової мережі закладів культури» від 24.10.2012 р.

· «Про нормативи забезпечення населення клубними закладами» Постанова від 12.11.1998 р. № 1775

5. Відомчі нормативно-правові акти

· «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства культури і туризму України» Наказ Міністерства культури України від 29.04.2013 № 367.

· «Про затвердження Положення про Експертні комісії Міністерства культури України та Державного агентства України з питань кінематографії з визначення претендентів на одержання грантів Президента України молодими діячами у галузі театрального, музичного, образотворчого мистецтва та кінематографії, молодими письменниками і майстрами народного мистецтва для створення і реалізації творчих проектів» Наказ Міністерства культури України від 22.03.2013 № 218, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 квітня 2013 р. за № 597/23129

· «Положення про Експертні комісії Міністерства культури України з визначення претендентів на одержання грантів Президента України молодими діячами у галузі театрального, музичного, образотворчого мистецтва та кінематографії, молодими письменниками і майстрами народного мистецтва для створення і реалізації творчих проектів» від 22.03.2013 р.

· «Про мережу Міністерства культури України на 2013 рік» Наказ Міністерства культури України від 07.12.2012 р. № 1446

· «Порядок організації і проведення всеукраїнських фестивалів аматорського мистецтва» Наказ Міністерства культури України від 05.12.2011 № 82, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 р. за № 1475/201213

· «Про затвердження Положення про Всеукраїнський огляд-конкурс центрів народної творчості та культурно-освітньої роботи» Наказ міністерства культури України від 21.06.2011 № 43, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 червня 2011 р за № 832/19570

· «Положення про Всеукраїнський огляд-конкурс центрів народної творчості та культурно-освітньої роботи» від 11.06.2011 р.

· «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку проведення культурно-мистецьких заходів,творчих програм та проектів у сфері культури» (зі змінами, внесеними Наказом Міністерства культури і туризму України від 18.05.2009 р. № 324/0/16-09)Наказ міністерстві культури і туризму України № 230/0/16-09 від 10.04.2009

· «Методичні рекомендації щодо порядку проведення культурно-мистецьких заходів,творчих програм та проектів у сфері культури» від 18.05.2009 р.

· «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку проведення культурно-мистецьких заходів, творчих програм та проектів у сфері культури» (зі змінами, внесеними Наказом Міністерства культури і туризму України від 18.05.2009 р. № 324/0/16-09) Наказ Міністерства культури і туризму України від 10.04.2009 р. № 230/0/16-09

· «Методичні рекомендації щодо порядку проведення культурно-мистецьких заходів, творчих програм та проектів у сфері культури» Наказ Міністерства культури і туризму України від 10.04.2009 р. № 230/0/16-09

· «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства культури і туризму України» Наказ міністерства культури і туризму України від 18.12.2008 № 54,зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2008 р. за № 1289/15980

· «Про внесення змін до наказу Міністерства культури і туризму України від 18.10.2005 N 745» Наказ Міністерства культури і туризму України від 11.10.2007 № 67, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 жовтня 2007 р. № 1203/14470

· «Про затвердження Положення про проведення атестації працівників підприємств, установ, організацій та закладів галузі культури» Наказ Міністерства культури і туризму України від 16.07.2007 № 44, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 вересня 2007 р. за № 1023/14290

· «Про Положення про народний (зразковий) аматорський колектив у культурно-освітніх закладах системи Міністерства культури і мистецтв України» (Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства культури і мистецтв № 779 від 15.12.2003) Наказ від 23.06.1999 № 415, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 вересня 1999 р. за № 593/3886

· «Положення про народний (зразковий) аматорський колектив культурно-освітніх закладів системи Міністерства культури і мистецтв України та закордонного українства»від 23.06.1999 р.

· «Про затвердження Порядку організації і проведення в Україні Міжнародних фестивалів народної творчості» Наказ Міністерства культури і мистецтв України від 6.08.1998 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 1998 р. за № 629/3069

· «Порядок організації і проведення в Україні міжнародних фестивалів народної творчості» від 05.10.1998 р.

6. Міжнародні документи

· Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини

· Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження

Взагалі метою Всеукраїнського фестивалю є:

· національно-культурне відродження України,

· розвиток аматорського мистецтва.

Завданням Всеукраїнського фестивалю є:

· пропаганда народного мистецтва,

· обмін досвідом роботи колективів,

· налагодження творчих та наукових контактів.

Основні вимоги до проведення Всеукраїнського фестивалю:

1. Фестиваль має бути відкритим для учасників усіх аматорських колективів України, незалежно від їх відомчого підпорядкування.

2. Фестиваль повинен мати художню та культурну мету і бути некомерційним заходом.

3. Фестиваль може мати постійну адресу або проводитись у різних областях України за наявності відповідної матеріально-технічної бази та належних технічних умов.

4. У фестивалі мають брати участь колективи не менше ніж з половини областей України

5. Тривалість фестивалю не менше п'яти днів

6. Фестиваль не повинен повторювати назви тих фестивалів, які вже існують в Україні.

7. У рамках фестивалю має бути передбачена наукова частина (науково-практична конференція, «круглий стіл», майстер-класи, творчі лабораторії та інші заходи відповідно по специфіки фестивалю).

Творчі вимоги до учасників, його періодичність, місце та порядок проведення визначаються положенням конкретного фестивалю:

1. Запрошення колективам та умови надсилаються за 6 місяців до проведення фестивалю. В умовах бути вказані:

· кількість учасників;

· програма перебування (художня, екскурсійна, репетиційна);

· технічні характеристики місць проведення виступів (розмір сцени, світлове та звукове обладнання, артистичні кімнати, технічні можливості для репетицій тощо);

· фінансові питання (в тому числі можливість організації платних концертів, виставок,;

· приїзд/від'їзд.

2. Організаційний комітет Всеукраїнського фестивалю Для координації організаційної та творчої діяльності в період підготовки фестивалю створюється оргкомітет.

Організаційний комітет Всеукраїнського фестивалю затверджується наказом місцевих міських, районних, обласних відділів, управлінь культури або Міністерства культури і мистецтв України.

До складу оргкомітету входять представники організацій-засновників, а також провідні діячі культури та мистецтва, науковці.

Оргкомітет:

· створює режисерсько-постановчу групу фестивалю, дирекцію; розробляє план і програму Всеукраїнського фестивалю;

· затверджує склад журі (якщо фестиваль є конкурсним) не пізніш як за два місяці до початку фестивалю;

· відбирає колективи для участі у фестивалі;

· забезпечує організацію наукової частини фестивалю;

· створює належні умови для перебування учасників, гостей фестивалю (медичне обслуговування, проживання в готелі, харчування, транспортне обслуговування);

· розглядає та затверджує емблему, рекламну продукцію;

· організовує роботу прес-центру протягом фестивальних днів;

· забезпечує проведення фестивальних заходів.

3. Журі Всеукраїнського фестивалю

· Кількісний склад журі визначає оргкомітет (але не менше п'яти осіб).

· До складу журі входять провідні спеціалісти, діячі культури і мистецтва

· Робота журі оплачується

4. Конкурсанти Вимоги конкурсної програми визначаються положенням про той чи інший фестиваль.

У положенні мають бути відображені:

· тема й мета конкурсної програми та вимоги до неї;

· тривалість програми;

· критерії оцінки;

· вікові та інші обмеження;

· премії та винагороди;

· термін подачі документів на участь у фестивалі (конкурсній програмі);

· потреба в представленні відео- та аудіо матеріалу, умови його використання;

· вимоги до технічного забезпечення.

5. Порядок реєстрації Всеукраїнського фестивалю народної творчості Право надання фестивалю статусу «Всеукраїнський» належить Міністерству культури і мистецтв України.

При порушенні клопотання про заснування Всеукраїнського фестивалю або надання статусу вже існуючому фестивалю подаються такі документи:

· узгоджені пропозиції засновника (засновників фестивалю) про потребу проведення Всеукраїнського фестивалю в тому чи іншому місті, регіоні та ін. не пізніш як за рік до його проведення;

· клопотання обласного, або міського, районного управління культури про потребу надання статусу Всеукраїнського вже існуючому або започаткування Всеукраїнського фестивалю народної творчості;

· погодження місцевих органів влади на проведення фестивалю;

· попередня кошторисна вартість із зазначенням джерел фінансування;

· матеріально-технічні умови забезпечення фестивалю;

· положення про фестиваль.

6. Співзасновниками фестивалю можуть бути державні, громадські, приватні підприємства й організації та окремі особи.Фінансування фестивалю Фінансування Всеукраїнського фестивалю здійснюється за рахунок коштів зацікавлених міністерств та інших організацій виконавчої влади, фізичних та юридичних осіб тощо.

Державні, приватні підприємства й організації, фізичні особи, які зробили грошові внески в організацію фестивалю, забезпечуються рекламою на радіо, телебаченні, у пресі. Їх торговельні знаки та емблеми використовуються при художньому оформленні заходів згідно з чинним законодавством.

Взагалі порядок організації та проведення всеукраїнських фестивалів застосовується з метою збереження та популяризації української культури, розвитку аматорського мистецтва та збереження фольклорної спадщини, розширення культурних зв'язків, виявлення та підтримки обдарованої творчої молоді.

2.2 Загальна характеристика сучасного аматорського театрального мистецтва в Україні

У дослідженні проблема формування ціннісних орієнтацій молоді у сфері аматорського театрального мистецтва розглядається на концептуальних засадах творчого розвитку особистості; естетичному осягненні нею дійсності; ціннісного орієнтування у сфері театрального аматорства і життєдіяльності, що є основою авторської програми педагогічного керівництва цим процесом. Змістовне наповнення запропонованої програми відбивало специфічні ознаки її компонентної структури: організаційної, навчальної, виховної, репертуарної, творчо-виконавської й оцінної. Виокремлено мету та завдання, відповідні форми й методи аматорської театральної діяльності. Розкрито характерологічні властивості та якості аматорів, наявність яких визначала взаємодоповнюваність структурованості програми. Все це набувало значення домінуючих аксіологічних ознак у формуванні ціннісного орієнтування молоді.

Художньо-творча діяльність як засіб формування ціннісних орієнтацій молодих аматорів, мала поліаспектний характер: добір репертуару, його колективне обговорення, мотивування гуманістичної спрямованості, соціально-культурної та художньо-естетичної цінності, морально-етичного потенціалу й національної специфіки; здійснення розширеного режисерського аналізу пєси; образне вирішення задуму вистави; побудова логіко-структурної композиції; трактування і втілення авторської концепції; колективна оцінка результативності. При цьому акцент ставився на реалізацію самокритичної та самокорекційної діяльності в театральному аматорстві[6, 4].

Слово «аматор» має два значення, які роблять можливим двоїсте сприйняття аматорського мистецтва. З латини воно перекладається як «той, хто любить», «люблячий», та з часом слово набуло негативних конотацій, і тепер «аматорами» або «дилетантами» називають тих, хто неякісно виконує свою роботу[4, 37].

Перше значення відображає ставлення людини до того, що вона робить, а друге - наявність відповідних умінь. І тільки з залученням обох значень можна дати повне визначення аматорського мистецтва загалом і театру зокрема. Було б не вірно враховувати лише техніку виконання, яка обов`язково відточена у професіоналів і якої може бракувати аматорам. Не варто забувати про те, що у аматорів присутня любов до гри, якої може бракувати професіоналам. І саме це є козирною картою аматорів, адже їх щире захоплення процесом легко передається глядачу.

Аматори не можуть бути байдужими до гри тому, що грошей за неї вони не отримують, і єдиним стимулом для них є задоволення. Ті ж, хто його втрачають, просто ідуть геть. Для професіоналів театр - це робота, а для аматорів - хобі. З іншого боку, через це держава не виділяє коштів на їх фінансування. Продавати ж квитки вони часто не мають права, а гроші з глядачів збирають лише на добровільній основі. На костюми, декорації, ремонти приміщень витрачаються власні кошти акторів, які вони заробляють, працюючи деінде в інших місцях. Відсутність фінансування дається в знаки нестабільністю - люди йдуть через бажання зробити кар`єру, коли одружуються, коли заводять дітей. Однак матеріальна незацікавленість залишає в театрі тільки тих, для кого цінною тут є саме творчість[4, 37].

Для порівняння, у Польщі взагалі не говорять про аматорські театри, натомість кажуть про альтернативний театральний рух, який визначається, перш за все, творчою зацікавленістю учасників. І абсолютна більшість польських театрів належать саме до цього руху.

Хоча варто сказати, що аматорські театри не зовсім обходяться без професійної освіти - її у більшості випадків мають режисери. Для акторів же вони влаштовують регулярні заняття, тому часто до назви аматорських театрів додають слово «студія», чим підкреслюється навчальний компонент творчого процесу. Освітлювачі й звукооператори навчаються на власному досвіді, декорації або вигадують самостійно, або залучають знайомих художників.

Останній важливий момент - сценічна база. Нерідко аматорські театри грають у залах державних учбових закладів, у культурних центрах в яких працюють їхні режисери. Інші театри не мають свого залу, вони виступають на різних сценічних майданчиках, іноді мають репетиційні бази, а іноді займаються на кухні у режисера.

Взагалі, аматорське мистецтво є об'єктивним історико-культурним явищем, породженим суспільним поділом праці як потреба людини у всебічній і більш повній реалізації себе як особистості. Джерелом аматорства, як у минулому, так і зараз, є обмеженість, однобічність вияву людини, неповнота буття, з одного боку, і природна для людини потреба у цілісності, всебічності вияву, з іншого. Ці два моменти і створювали ту різницю потенціалів, відігравали роль тих суперечностей, які й підштовхували особистість до подолання своєї обмеженої життєвої приреченості[3, 16].

Аматорський театр - тип самодіяльного народного театру, в якому виконавцями є непрофесійні актори.

Народна творчість - невичерпне, життєдайне джерело національної культури. Особливе місце в ній займає театральне аматорство в якому останнім часом відбуваються помітні зміни культурно-ціннісних орієнтирів і художньої свідомості митців[3, 21].

Поруч із відомими аматорськими колективами виникають нові, започатковуються конкурси, фестивалі, що перетворюються на справжні свята народної культури. До процесу розвитку театрального аматорства в Україні долучаються все нові творчі сили, воно стає значно багатограннішим, представницьким, жанрово розмаїтим.

Злам стереотипів, звільнення від ідеологічного пресингу, розкріпачення творчої ініціативи та пошук нових мистецьких форм і засобів - усе це відчутно вплинуло на художню вартість творів, що продукуються театральними аматорами у сучасній Україні.

Аматорські театральні колективи з кожним роком зміцнють свої позиції. Вистави, які вони представляють вражають безпосередністю почуттів і емоційністю, цікавими акторськими роботами і режисерськими знахідками.

В Українi в функціонує 14757 аматорських театральних колективів із загальною кількістю 153975 учасників з них 5877 дитячих колективів - 63488 дітей. Із званням «народний» - 511, «Зразковий» -89. На сьогодні характерним для аматорського театру є багатогранність творчих пошуків i стилів, форм театру i вистав. Спостерігаються риси психологічного i умовно-метафоричного, побутового i поетичного, публіцистичного i ярмаркового мистецтва[74].

Різноманітними за формою стають вистави любительського театру: ревю, притча, памфлет, моно-вистава, вистави - хроніка, пісня, диспут. Вони здійснюються у формі ярмарку, ігрищ, вечорниць. Різноманітнішим за своїм статусом стає і сам театр. Навіть в його назвах висловлюється творче кредо (театр-студiя, театр «Від ліхтаря», «На долоні», «Під сходами», ), жанрові ознаки (театри поезії, читця, пантоміми, танцю, тіней, драми i поезії, опери, комедії тощо), вікові ознаки (театр юного глядача, студентський театр, дитячий театр).

Для аматорського театру сьогодні властивий експеримент у галузі театральної форми, постановочних засобів виразності, манери гри, організації сценічного простору, прийомів залучення глядачів до дії, створення атмосфери духовної єдності сцени й залу.

Найцікавіші зразки таких експериментальних пошуків демонструють такі аматорські театри як Сімферопольський театр-студія «На Москільці» («Бенкет під час чуми» О.Пушкіна, «Сліпі» Метерлінка), “Театр на Солом'янці” при Національній академії управління м.Києва («Сторінка Кугельмаса» В.Аллена), студія “Сучасник” Палацу піонерів, ЦДЮТ м.Черкас, народний театр естрадних мініатюр «Нон-стоп» м.Миколаєва.

Стабільно працюють театри більш наближені до професійного мистецтва в Тернопільській, Закарпатській, Хмельницькій областях. Успішно демонструють свою роботу дитячі театральні колективи в Харкові, Євпаторії, Маріуполі, Новій Каховці.

Варта уваги діяльність дитячих та молодіжних театральних колективів, творчість яких відповідає високим зразкам професіоналізму це:

Народний молодіжний театр «ШАНС» Новокаховського ОАТ ««Південелектромаш» Херсонської області, режисер - Антоніна Матвієнко.

Дитячий театр м. Харкова «Бешкетники» вистава - «Руда п'єса» К.Драгунської, режисер - Олена Вартанян.

Слід відмітити, що останнім часом з'явився ряд цікавих колективів театрально-хореографічного спрямування. Це один з найпопулярніших колективів АР Крим - театр сучасного танцю БК профспілок «Мьюзик-сейф» м.Симферополь, (Режисер - Юрій Погрибищенко балетмейстер - Ольга Погрибищенко), Народний театр хореографічної мініатюри Прилуцького МБК «Апломб» керівник - хореограф режисер - Алла Прокоф'єва; Народний аматорський театр сучасного танцю „Ерідан» Коломийського міського Народного дому (керівник -Олена Павлюк).

Сьогодні не часто згадується про існування аматорських театрів і студій. На жаль, ми призабули, що професійний український театр народився із аматорського руху. І не тільки український, адже раніше театральної освіти як такої не було, тільки були талановиті люди, які об'єднували навколо себе однодумців. Так у минулому виник театр Миколи Бабича у Сумах у 1865 році, так було створено аматорський гурток Київського університету у 1859 році. Його організували студенти - Михайло Старицький, Микола Лисенко, Павло Чубинський та інші. У Чернігові було засновано відомим байкарем Леонідом Глібовим «Товариство, кохаючих рідну мову». На Заході треба згадати Коломийський український аматорський театр, що був створений у 1848 році Іваном Озаркевичем та АлоїзіЛяйтнером. Це була практично перша трупа Галичини. Саме Іван Озаркевич зміг адаптувати драматургію Івана Котляревського до місцевих уподобань та говірок. Хоча театр існував не довго, він все ж таки пожвавив попит до українського мистецтва. І вже до 1864 року аматорський театр перетворюється на професійну мандрівну трупу «Руський народний театр» при товаристві «Руська бесіда». А в 1911 році тут виникає аматорський театр ім. І. Котляревського. Також цікавий Гуцульський театр, який заснував Гнат Хоткевич і трупа акторів-аматорів у 1910 році в селі Краснопілля на Гуцульщині. Акторами були звичайні гуцули-селяни, які їздили на гастролі до Польщі, до Росії і таким чином прославляли просте українське життя.

І сьогодні досить бурхливо розвивається аматорський театр. Звичайно, його функції змінилися, за такої кількості професійних театрів, кіно та інтернету, потреба в аматорському театрі зменшилася. Але все одно потрібно звертати увагу на існування аматорського мистецтва, адже саме такі студії дають можливість багатьом людям займатися театром як своєрідним хобі у вільний від роботи час, або навіть лікуватися від комплексів чи інших моральних проблем. А студентські театри, що найбільш зустрічаються в педагогічних навчальних установах, виховують у майбутніх вчителів вміння правильно і красиво говорити, правильно подавати себе і зацікавлювати аудиторію.

Одним із найбільш відомих київських аматорських колективів є студентський театр «Вавилон». Він існує вже більше десяти років. Вистави театру можна переглянути в актовій залі Гуманітарного корпусу Національного університету ім. М. Драгоманова (вул. Тургенівська, 8/14). Його засновниця та режисер Ірина Савченко, доцент кафедри української літератури та викладач університету ім. М. Драгоманова. Разом з нею з 2009 року працює Альона Шашко, теж викладач університету. У 2009 році театр отримав статус «народного». З їхніх робіт найпопулярнішими є вистави: «І все-таки я тебе зраджу» за Лесею Українкою, п'єса Неди Нежданої, «Блаженний острів Саватія Гуски» за п'єсою «Як загинув Гуска» М. Куліша, «Ромео та Жасмин» за п'єсою О. Гавроша, «Нас було шестеро» за п'єсою О. Коломійця, «Повернення у нікуди» Л. Демської, «Великий льох» за Т. Шевченком, «Горить горобина» І. Драч. З перелічених вистав видно, що театр концептуально працює лише з українською літературою. Колектив бере активну участь у різних фестивалях: «Простір» у Чернігові, «Артист» в Луганську, «Березневі коти» в Ужгороді, «Театральний куфар» у Мінську, «Південні маски» у Миколаєві, Одесі, Коблево. А також з ініціативи театру започатковані два фестивалі: «Різдвяна зірка», що проходить в Києві у грудні та «Перевтілення», що вперше відбувся у травні цього року також у Києві. Єдина проблема студентського театру - це постійна зміна акторів, адже випускаючись з університету, їм важко залишитися у трупі. Ірина Савченко вважає, що ділити акторів на аматорів та професійних не потрібно. Скрізь є свої і хороші і погані прикмети. Але єдине, що все ж таки відрізняє - це внутрішній стан. Професійний актор більше грає технікою, а аматорський може грати лише власним нутром, душею і серцем.

Звичайно, університети мають концентрувати навколо себе театральні колективи. Тому варто згадати і інші студентські театри: при театральному Центрі Києво-Могилянської академії існує студентський театральний клуб, який очолює педагог КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого Тетяна Шуран; «Резонанс» - народний театр ім. В. Д. Дайнекіна, що діє при Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. В. Винниченка, заснований у 1956 році, з 1978 року носить звання «народний»; театр-студія «Хочу», що діє в Народному домі «Просвіта» Національного університету «Львівська політехніка» з 1988 року; при Полтавському національному педагогічному університеті ім. В. Короленка існує театр »Фабула», що спеціалізується на подіях середньовіччя, іноді охоплює епохи відродження та античність; »Сім муз» - студентський театр Кримського гуманітарного університету, що був заснований у 2003 році і відкрився 25 лютого на день народження Лесі Українки виставою «Листи так довго йдуть…» за творами Лесі Українки; театр «Deep» (в перекладі з англійської - глибина) Луганського державного інституту культури, заснований у 2006 році. Останній неможливо назвати суто аматорським, адже в ньому працюють студенти та випускники театрального закладу під керівництвом викладача кафедри театрального мистецтва Олександра Баркара.

Також дуже поширеним видом аматорського мистецтва є незалежні театри-студії, які збирають навколо себе людей різного віку, що полюбляють заняття театру як власне хобі. Саме такою є театр-студія акторської майстерності »SPLASH», що в перекладі з англійської мови означає «сплеск». Студія існує три роки, з 2009. Засновники та ініціатори - Наталя Якимченко (навчається у Рівненському гуманітарному університеті, на факультеті - театральної режисури), Євгенія Федорова (випускниця Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, режисер) Володимир Дальван, Денис Лемайкін (актор Київського муніципального академічного театру ляльок). Всі інші учасники студії - аматори. Чотири режисери проводять заняття для вечірніх груп та груп вихідного дня. Вони навчають акторській майстерності, сценічному рухові та сценічній мові. Актори-аматори беруть участь у виставах. За три роки було поставлено сім вистав: пластична фантазія «Чорно-білі проби» (режисер В. Дальван), «Спектакль про любов» за п'єсою В. Соллогуба, (режисер - Є. Федорова), драматична фантазія «Мій Джонатан» за «Чайкою на ім`я Джонатан» Р. Баха, «Дуже проста історія» М. Ладо (режисер - Є. Федорова), казки на тему Оскара Вайльда «СкаZки» (режисер - В. Дальван), «Дім Бернарди Альби» Ф. Г. Лорки (режисер - Н. Якимченко), «Обережно, жінки» О. Курейчіка (режисер В. Дальван). Експеримент останньої вистави у тому, що тут усі жіночі ролі грають чоловіка, а єдину чоловічу роль виконує жінка. 14 вересня 2012 року у театрі відбулася прем'єра «Людський голос» Ж. Кокто (режисер - Є. Федорова). Головну роль виконувала професійна актриса Інна Бовкун (випускниця Київського національного університету культури та мистецтв), тому це можна вважати окремим незалежним проектом. Студія знаходиться за адресою вул. Кравченко, 22, що на Лук`янівці в маленькому підвальному приміщенні. Але там є два зали, які використовують і для практичних занять, і для репетицій, і власне для показу вистав. Звичайно, важко зробити якісну виставу у таких умовах. І все ж таки організатори-режисери займаються усім, вони шиють костюми, створюють декорації, музичне оформлення та пластичні номери до вистав.

Також неможливо не сказати про найстарший з досі існуючих аматорських колективів Києва. Звичайно, це театр «Арсенал». Адже перше датування про цей театр сягає 1900 року. А вже з 1920 року про нього згадується постійно. З цього театру вийшли справжні зірки театру: Б. Брондуков, М. Литвиненко-Вольгемут, К. Лаптев, І. Масленнікова. Деякий час ним керувала Наталія Ужвій. Зараз у репертуарі театру такі вистави у постановці Михайла Бондаренко, художнього керівника театру: «Зоряний хлопчик» за О. Вальдом, «Дивна місіс Севідж» Дж. Патріка, «Тіль» Г. Горіна «Забути Герострата» Г. Горіна, «Три краплі» М. Бондаренко. Актори театру: Тетяна Омел`янюк, Валерій Гриценко, Гладкова Наталя, Наук Тамара, Кисельова Анастасія, Клейменов Юрій, Майстренко Олексій, Любов Бондаренко. Театр як і раніше працює за адресою вул. Московська, 3 (м. Арсенальна).

Ще один дуже популярний та харизматичний київський колектив »Дивні люди».Засновники театру не позиціонують себе як справжній театр, і не вважають себе професіоналами. Вони просто створюють те, що їм подобається, те, що їм необхідно. Вони грають у концертному залі Будинку Архітекторів (вул. Б. Грінченко, 7). Їхня особливість у постійному складі учасників: Артем Новіков, Юрій Громовий, Сергій Кудаков, Максим Миколаєць. Вистави в репертуарі: «Интересно получается», «Самый дорогой спектакль», »Представь себе», «Откровенноговоря…. или Спектакль для тех, кто не пришел», «Точно как в жизни». Хлопці не ставлять важку драматургію, вони створюють виставу з нуля. Самі пишуть тексти, самі займаються постановкою, самі грають. Їхні вистави схожі на якісний КВК: прості та смішні. Важливо, що вони мають певну постійну свою аудиторію. Кожна вистава відбувається завжди по-різному, тому що вони запрошують різні музичні колективи: «Руки в брюки», «Sex», «Булітка» (солістка - актриса театру на Подолі - Вікторія Булітко), «П`ятий вимір», «Кука та банда» (соліст - актор театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра - Михайло Кукуюк).

Якщо охопити театральну картину не лише Києва, можна віднайти цікаві самодіяльні незалежні театри по всій Україні. Наприклад, Коломийський народний аматорський театр ім. Василя Симчича, що був створений у 1947 році (у 1959 році присвоєно знання «народний»). Його художнім керівником з 1962 року був актор, драматург, заслужений артист УРС Василь Симчич. Тут були поставлені такі вистави: історична драма «Олекса Довбуш», «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Свої люди-поквитаємось» О. Островського, «Нора» Г. Ібсена та ін. Після певної перерви, театр у 2000 році знову розпочав свою діяльність під керівництвом Галини Панчук, пізніше Ольги Юркевич, а з 2009 року Лаюк Валентини. Зараз театр знаходиться під керівництвом Коломийського міського Будинку культури. Нині в Україні діють також такі аматорські театри: Камерний театр »Жуки» (заснований у 1989 році у Донецьку), народний музично-драматичний театр «О!» (м. Донецьк, керівник - режисер Людмила Васіна); народний аматорський театр-студія »Гармидер» Луцького районного Будинку культури (рік заснування - 2003). Аматорські театри Львова: Народний театр світла та тіні «Див» (створений у 1982 році художниками Олексієм та Людмилою Альошкіними, з 1986 року - отримав звання «народного»), Мистецька група «Цю» (заснована у 2008 році, займаються публічними читками п'єс), «Намір» - громадянська організація молодіжний аматорський театр, що відкрився 14 квітня у 2006 році виставою «І безсмертні помирають…», присвяченій творчості Фредді Меркурі, Український драматичний театр «Ми» (відкрито у 1985 році, з 1989 року театр грає у Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини). У інших містах слід відмітити: театр »Homo ludens» (утворився у 2006 році в м. Харкові); Народний самодіяльний театр «Рампа», «Новий театр» (м. Прилуки); Молодіжний експериментальний театр Рівного (МЕТР), Народний Молодіжний театр «Від ліхтаря» (м. Рівне); «DT», театр-студія «Вінора» (м. Харків); театр «23», Молодіжний міський народний театр «Ілюмінатор», театр-студія «Белый Чемодан», театр «Дивосвіт» для людей з обмеженими можливостями (м. Чернігів).

Важливим для актуалізації аматорського театрального мистецтва є наявність конкурсів.

З 2004 р. у Львові проводиться Міжнародний театральний фестиваль «Драбина», де поряд з професійними експериментальними театрами з різних частин України і Європи, є окрема програма для аматорських театрів. На «Драбині-2010» для аматорських театрів з Західної України було проведено проект "Захід". У межах проекту відбулися виступи львівських та івано-франківських аматорських театрів з обговореннями. У обговореннях брали участь Консультаційна Рада (координатор викладач факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка Уляна Рой, режисер, актор, критик, перформер Корній Демидюк (Рівне), режисер Любов Липовська (Калуш), кінорежисер Богдан Старак (Львів), студенти-театрознавці, театри-учасники і глядачі). Учасники проекту «Захід» 1. Театр «Чарівна скринька» (Львів) Вистава «Мій Львів» 2. Театр «Wind of Change» (Львів) Вистава «Історія світу» 3. ТО «Квадрат» (Львів) Вистава «Людський голос» (за Ж.Кокто) 4. Театр «Маятник» (Львів) Вистава «Над водами Стіксу» 5. Народний український драматичний театр «Ми» (Львів) Вистава «Чоловічий рід. Однина» 6. Театр «Намір» (Львів) Вистава "Годинник каже: «Бувай!» 7. Монаший театр «В каптурах» (Львів) Вистава «Оскар і рожева пані» (за Е.-Е. Шмідтом) 8. Театр тіней «Див»(Львів) Вистави «Олені», «Політ», «Пігмаліон» 9. Аматорська театральна група «Гора» (Івано-Франківськ) Вистава «Подарунок».

В Росії є подібний -- Московський міжнародний фестиваль студентських театрів. Також, в Дніпропетровську існує щорічний міжнародний фестиваль молодіжних (переважно аматорських) театрів «Рампа».

Звичайно, тут не названо ще багато аматорських колективів, які варті уваги. Але важливо відмітити хоча б деяких. Адже відбуваються постійні фестивалі. Найвідоміший з них «Київська театральна весна». Дуже цікавим є Міжнародний інтеграційний театральний фестиваль «Сонячна хвиля», в якому беруть участь колективи, актори яких мають функціональні обмеження. Цей фестиваль допомагає людям із фізичними вадами інтегруватися у суспільство. У Києві існує народний театр саме такого спрямування «Паростки» (режисер - Віталій Любота). Важливо, згадувати про такі колективи і фестивалі, адже вони складають цілу верстку нашого населення. І найголовніше, що потрібно пам'ятати: аматори - це засновники професійного театру.

2.3 Цілі та завдання основних проектів аматорського театрального мистецтва

Кожний фестиваль аматорського мистецтва проводиться з метою подальшого розвитку самодіяльного народного мистецтва, залучення широкої громадськості і творчої інтелігенції до діяльності культурно-освітніх закладів і аматорських колективів.

Проекти аматорського мистецтва покликані сприяти виявленню та поширенню мистецьких надбань народу з різних видів народної творчості, підвищенню естетичного художнього рівня виконавської майстерності та репертуару творчих колективів, які діють на підприємствах, в установах та організаціях, широкому залученню людей найманої праці до змістовного дозвілля, підсиленню впливу народної творчості на естетичне виховання трудящих і членів їхніх сімей.

Отже, визначаємо, що основними завданнями фестивалів аматорського мистецтва є:

· сприяння культурно-духовному розвитку населення України;

· збереження і популяризація народних традицій, звичаїв та обрядів;

· відродження традиційної культури;

· популяризація аматорського мистецтва;

· всебічний розвиток і поширення української мови у всіх сферах суспільного життя;

· підвищення професійної майстерності аматорських творчих колективів та окремих виконавців;

· вивчення етнічних особливостей регіонів України та їх фольклорної спадщини;

· обмін досвідом роботи між творчими колективами[50, 187].

Взагалі у фестивалі аматорського театрального мистецтва беруть участь робітничі, студентські, учбові колективи й окремі виконавці з театрального мистецтва без вікових обмежень. При цьому в театральному мистецтві проводяться конкурси колективів театрального жанру та читців.

Цілі будь-якого проекту аматорського театрального мистецтва визначаються за напрямками:

· на противагу театральним фестивалям професійних театрів, які демонструють учасникам и глядачам тенденції в розвитку сучасного театрального мистецтва, фестиваль аматорських (народних) театрів покликано для всебічної демонстрації можливостей розвитку особистості через участь пересічної людини в театральній творчості та через будь-яку творчість взагалі;

· висвітлення театрального мистецтва як синтезу різних видів і напрямків творчості (музика, хореографія, живопис, кінематографія, дизайн костюмів, тощо);

· сприяння створенню образу міста, області, країни як культурного центру в міжнародному масштабі;

...