Розвиток підприємства, напрями і сценарії розвитку бізнесу підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему:

«Розвиток підприємства, напрями і сценарії розвитку бізнесу підприємства»

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади розвитку підприємства

1.1 Сутність поняття «розвиток підприємства»

1.2 Аспекти стратегічного розвитку підприємства

Розділ 2. Особливості розвитку підприємства, напрямків та сценаріїв розвитку бізнесу підприємства

2.1 Моделі вибору напрямку та сценаріїв розвитку підприємства

2.2 Вплив інновацій на розвиток підприємства

Розділ 3. Стан, напрямки і сценарії розвитку бізнесу підприємства (на прикладі «Вітмарк-Україна»)

3.1 Стан розвитку бізнесу «Вітмарк-Україна»

3.2 Шляхи удосконалення напрямків та сценаріїв розвитку бізнесу «Вітмарк-Україна»

Висновки

Перелік використаних джерел

Додатки

Вступ

Формування ринкової економіки в України істотно вплинуло на умови діяльності підприємств: змінилася форма власності, методи та принципи державного регулювання, посилилася міжнародна конкуренція. В сформованих умовах бізнесу традиційні методи управління підприємством не відповідають вимогам швидкозмінного конкурентного середовища на зовнішньому та внутрішньому ринках. Поглиблення ринкових перетворень ставить перед підприємствами об'єктивні завдання щодо підвищення конкурентоспроможності, розробки стратегій розвитку. У разі постійних змін в економіці підприємство в умовах ринку щоб відповідати вимогам покупців, успішно конкурувати, має адаптуватися або випереджати такі зміни.

У процесі розвитку ринкової економіки в Україні перед вітчизняними підприємствами постає проблема вибору пріоритетних напрямків діяльності. Оптимальним процесом, який направлений на виживання й стабільне функціонування підприємства в подібних умовах є розвиток. У зв'язку з цим розвиток є важливою умовою ефективності життєдіяльності вітчизняних підприємства в конкурентній боротьбі на внутрішньому та зовнішньому ринках. Правильно обраний напрямок розвитку дозволяє уникнути небезпечних ситуацій і направити підприємство на шлях зростання і зміцнення позицій на ринку, тому управління розвитком можна розглядати як необхідність функціонування підприємства, що зумовлює важливість приділення більш пильної уваги до вирішення питань, пов'язаних із розвитком підприємства, напрямками та сценаріями розвитку бізнесу, що обумовлює актуальність теми дослідження.

Питання розвитку підприємства розглядається науковцями в різних аспектах. Зокрема, теоретичні аспекти поняття «розвитку» досліджують Ю.Калініченко [11], Л.Мельник [16], Л.Шеховцова [29]. Особливості напрямків та сценарії розвитку бізнесу аналізують А.Багол [2], Ю.Погорєлов [21,22], С.Усик [27]. Значення інновацій в розвитку підприємства розкривають Н.Апатова [1], О.Грищенко [5], Н.Пак [20.]

Метою курсової роботи є дослідження розвитку підприємства, напрямків та сценаріїв розвитку бізнесу підприємства.

Досягнення зазначеної мети потребує виконання наступних завдань:

– визначення сутності розвитку підприємства;

– дослідження особливостей розвитку підприємства, напрямків та сценаріїв розвитку бізнесу підприємства;

– аналіз стану, напрямків і сценаріїв розвитку бізнесу підприємства (на прикладі «Вітмарк-Україна»).

Об'єктом дослідження є процес функціонування підприємства. Предметом дослідження є розвиток підприємства, напрямки та сценарії розвитку бізнесу підприємства.

В роботі використаний порівняльний метод, метод аналізу і синтезу, методи наукової абстракції, дедукції, історичний метод, збір, обробка та аналіз, створення певної логічної системи з проаналізованої інформації.

Структура роботи обумовлена основним змістом та поставленими завданнями. Дослідження складається із трьох розділів: в першому розділі визначено теоретичні засади розвитку підприємства; в другому розділі досліджено особливості розвитку підприємства, напрямків та сценаріїв розвитку бізнесу підприємства; в третьому розділі проаналізовано стан, напрямки і сценарії розвитку «Вітмарк-Україна». Матеріал дослідження проілюстровано таблицями і схемами в додатках.

Робота може бути використана при вивченні навчальних дисциплін „Потенціал і розвиток підприємства”, „Економіка підприємства”, „Стратегічне управління” та у практичній діяльності підприємств.

Розділ 1. Теоретичні засади розвитку підприємства

1.1 Сутність поняття «розвиток підприємства»

Поняття розвитку в сучасній науці знайшло значне відображення і має глибоке, хоча й не повністю узгоджене філософське обґрунтування. Перші еволюційні та стрибкоподібні уявлення щодо розвитку як зміни частини буття зустрічаються ще в роботах Анаксімандра, Емпедокла та Демокрита. Аристотель запропонував розуміти розвиток як певний принцип, згідно з яким сутність явища є елементом, що є необхідним в системі цілого. У ХХ столітті поняття розвитку знайшло значне відображення в економіці, причому як на макрорівні - у формі економічного зростання в роботах Дж. М. Кейнса, Дж. Міда, У. Ростоу, так і на мікрорівні - в контексті організаційної екології М. Ханнана, Г. Керрола та Дж. Фрімена та еволюційної економіки Р. Нельсона та С. Уінтера.

В сучасних умовах розвиток розглядається по-різному. Так, Е.Коротков, розглядаючи розвиток на рівні підприємства, трактує його як сукупність змін, які ведуть до появи нової якості і зміцнення життєвості системи, її здатність чинити опір руйнівним силами зовнішнього середовища. В. Забродський та М.Кизим дають більш розширене визначення розвитку, конкретизуючи його щодо економіко-виробничої системи. За їхньою точкою зору, розвиток економіко-виробничих систем представляє собою процес переходу економіко-виробничої системи у новий, більш якісний стан шляхом нагромадження кількісного потенціалу, зміни й ускладнення структури і складу, наслідком чого є підвищення її здатності чинити опір руйнівному впливу зовнішнього середовища та ефективність функціонування [9,с.10].

В менеджменті отримали поширення поняття «сталий розвиток підприємства», «керований розвиток підприємства», «організаційний розвиток». Так, А.Черних під сталим розвитком підприємства пропонує розуміти обумовлений впливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовища та такий, що характеризується збільшенням його потенціалу, попиту на продукції, масштабу діяльності, можливістю забезпечити безперервний процес виробництва та зберігати платоспроможність протягом тривалого періоду часу процес змін, які трапляються у функціонуванні підприємства. А.Черних не тільки надає поняття сталого розвитку, але й показує його взаємозв'язок із характеристиками підприємства, такими як адаптивність, гнучкість, організованість, сталість, надійність, економічна безпека, стабільність тощо [21,с.87].

Під керованим розвитком підприємства пропонується розуміти виділену в складі підприємства систему, в якій об'єднані процеси реструктуризації та реінжинірінгу, інноваційні та інвестиційні процеси, що ведуть до кількісних та якісних змін у всіх функціональних галузях підприємства, а також контури управління на основі зворотніх зв'язків, де вирішуються завдання стратегічного й тактичного управління, а також запускаються механізми самоорганізації оперативного управління розвитком.

Достатньо поширеним слід визнати поняття організаційного розвитку, концепція якого виникла ще в 60-і роки ХХ століття. Ф. Хміль дає поняття організаційного розвитку, трактуючи його як «довготермінову роботу в організації щодо удосконалення процесів вирішення проблем і оновлення» та пов'язуючи із проведенням змін в організації. О. Коршунова пропонує під організаційним розвитком вважати процес формування, накопичення та використання стратегічних здатностей з метою забезпечення зовнішньої адаптації та внутрішньої інтеграції підприємства на ринках праці, капіталу та товарів відповідно до інтересів різних груп суб'єктів ринку [4,с.240].

Отже, розвиток підприємства - це організований процес, що порушує динамічний розвиток структури організації і направлений на досягнення нового стану динамічної рівноваги, яка в оновленій структурі зберігатиметься відносно стабільно. У процесі організаційного розвитку підприємства відбувається поступове удосконалення окремих сторін діяльності організації і раціоналізація її внутрішніх структур, упорядковуються в часі і у просторі трудові, виробничі, соціальні і інші процеси. Організаційний розвиток має інноваційну природу. Відповідно до теорії І. Шумпетера , важливе значення має феномен руйнування в творчих цілях. Концепція творчого руйнування для підприємства означає, що для виживання на ринку воно має постійно впроваджувати інновації під час відмирання застарілого. Тому підприємство, має знаходитись у процесі перманентних змін і володіти здатністю адекватно реагувати на зміни. У табл. 1.1. наведена ієрархія концепції організаційного розвитку.

Табл. 1.1 Ієрархія концепції організаційного розвитку

Відповідно до концепції організаційного розвитку індивіди і групи розглядаються як життєво важливі елементи будь-якої організації, зміна яких через складність внутрішніх взаємодій складне завдання. Однією з найвідоміших моделей розвитку підприємства є модель Мак-Кинзі, що є способом осмислення проблем, пов'язаних з розвитком або перебудовою організації. Назва походить від семи чинників (семи слів, що починаються в англійській мові на букву «Б»), і які, на думку Мак-Кинзі, є важливими для розвитку підприємства [15,с.167].

Наступний крок полягає у тому, щоб визначити, у чому саме організація є особливо сильною, а які навички потрібно розвивати або набути для того, щоб, стратегія реалізувалась фактично. Потім з'ясовують, які зміни потребують інші п'ять факторів, щоб досягти позитивних результатів у цілому.

Відмінності у результатах діяльності підприємств значною мірою обумовлені використанням різних моделей організаційної поведінки, тобто домінуючими в мисленні керівництва системами переконань, які визначають дії менеджерів кожної організації. Найпоширенішими сьогодні є авторитарна, опікунська, підтримуюча і колегіальна моделі організаційної поведінки. Вони не взаємовиключають, а доповнюють одна одну. Наведені моделі утворюють еволюційний ряд практичних підходів щодо управління за минуле століття. Хоча в конкретний період часу домінуючою була одна з них, ті або інші організації використовували кожну з даних моделей.

Авторитарна модель заснована на владі. Менеджери в цьому випадку орієнтовані на формальні, офіційні повноваження, які забезпечують їм право віддавати накази підлеглим. Даний підхід обумовлює суворий контроль керівника над трудовим процесом. Модель опіки, спираючись на патерналістскую політику, направлена на підвищення ступеня захищеності працівників. Підтримуюча модель базується на принципі «підтримуючих взаємин». Справжній лідер переконаний, що працівники активні за своєю природою і прагнуть до задоволення потреб організації, а пасивність і байдужість є продуктом неадекватної робочої атмосфери. Колегіальна модель є подальшим розвитком підтримуючої моделі. Успіх колегіальної моделі визначається можливістю формування у працівників організації відчуття партнерства, відчуття своєї необхідності і корисності [9,с.10].

Аналіз існуючих точок зору щодо розуміння сутності розвитку взагалі та суто розвитку підприємства дозволив виділити елементи або складові визначення розвитку підприємства (рис.1.1).

Рис. 1.1 Складові визначення розвитку підприємства

Складові розвитку мають різну вагомість у його визначенні та визнанні. Перш за все, розвиток передбачає наявність кількісних та якісних змін, які ведуть до певного поліпшення. Розвиток підприємства має процесний характер, тобто є розподіленим у часі, причому розвитку, як процесу, властива довготривалість, зважаючи на певну інерційність підприємства як об'єкту розвитку.

За своїм змістом розвиток підприємства, є сукупністю процесів, які сумарно ведуть до збільшення потенціалу підприємства. Явними формами прояву таких процесів виступають кількісні та якісні зміни, адаптація до зовнішнього середовища підприємства та внутрішня інтеграція підприємства. Результативний прояв розвитку для підприємства полягає в реалізації кількісних та якісних змін, збільшенні потенціалу підприємства, забезпеченні здатності підприємства протидіяти негативним впливам зовнішнього середовища та підвищенні життєздатності підприємства [16,с.19].

Типологію розвитку підприємства пропонується здійснювати за двома групами критеріїв. Перша група критеріїв належить до розвитку взагалі - як міжнаукового, філософського і навіть загальнонаукового поняття. І тому такі критерії вважаються загальнонауковими. Така група критеріїв є достатньою мірою розробленою. Друга група критеріїв належить саме до підприємства як об'єкта розвитку. Систематизацію розвитку представлено в табл. 1.2.

Табл.1.2 Систематизація розвитку

Відповідно до табл.1.2. розглянуті критерії систематизації розвитку та зазначено на відповідні їм типи розвитку. Крім того, зазначено характер кожного критерію систематизації: загальний (тобто загальнонауковий, дійсний в усіх галузях знань) чи спеціальний (тобто такий, який відповідає використанню такого критерію тільки в одній галузі знань).

Під інтенсивним розвитком розуміють такий розвиток, який представлений використанням іншої технології або способу виробництва. Тобто в економіці екстенсивний розвиток має переважно кількісний характер, а інтенсивний - якісний. Залежно від джерела або першопричини виділяють розвиток екзогенний та ендогенний. Іноді екзогенний розвиток, тобто такий, який визначається зовнішніми відносно об'єкту, що розвивається, причинами, вважають несправжнім. Ендогенним є такий розвиток, джерело та першопричина якого знаходиться всередині об'єкта або системи, що розвивається. Зазвичай, рушійною силою ендогенного розвитку є протиріччя всередині об'єкта розвитку, виникнення й поширення яких приводить до його якісних змін. Для екзогенного розвитку основою також може бути протиріччя, але це протиріччя знаходиться поза межами об'єкта розвитку - у зовнішньому середовищі або між об'єктом та зовнішнім середовищем.

Розвиток може мати різні форми: бути прямолінійним, драбинно-поступальним, ламаним, хвилеподібним, спіралеподібним тощо. Форма розвитку визначається характером змін, інтенсивністю у часі, періодичністю змін та їхньою повторюваністю [11,с.112].

Конкретизація поняття розвитку до такого об'єкта як підприємство дозволяє запропонувати такі критерії класифікації його розвитку як виділення вектора розвитку, кількість виділених векторів, комплексність змін, кількісна характеристика змін. Тому розвиток підприємства за виділенням вектору розвитку може бути векторним або квазі-хаотичним. Під вектором розвитку пропонується розуміти сукупність безперервних послідовних змін стану об'єкта розвитку за умов збереження його єдності та цілісності, які обмежені певними обов'язковими умовами або надцілями. Векторний розвиток передбачає наявність та конкретизацію вектора розвитку у формі цілей або надцілей. Квазі-хаотичний розвиток здійснюється без формалізації вектора розвитку. Навіть при квазі-хаотичному розвитку підприємства такий вектор існує, але він або знаходиться поза межами суб'єкта розвитку, або не конкретизується в системі управління підприємством.

Якщо розвиток є векторним, то за кількістю виділених векторів розвитку пропонується виділити одно-векторний, багатовекторний та фронтальний розвиток. Одновекторний та багатовекторний розвиток передбачають наявність відповідної кількості векторів. Під фронтальним пропонується розуміти такий розвиток підприємства, при якому виділяється декілька векторів, які є односпрямованими або, як мінімум, несупере-чливими, і охоплюють різні функціональні підсистеми підприємства або його поведінку на різних ринках.

За критерієм комплексності змін пропонується розрізняти однопроектний, односферний, багатосферний та холічний розвиток підприємства. Однопроектний розвиток підприємства передбачає виконання одного окремого проекту, який спрямований на вирішення окремого завдання, що суттєвим чином не вплине на діяльність підприємства в цілому. Безумовно, реалізація такого завдання може привести до формування певних змін в діяльності підприємства, однак, в цілому підприємство в більшості випадків суттєво не зміниться. Односферний та багатосферний розвиток підприємства пов'язані, відповідно, із одним або декількома видами його діяльності або функціональними підсистемами. Односферний розвиток може включати декілька різноспрямованих або односпрямованих проектів розвитку, які, однак, знаходяться в межах однієї сфери діяльності підприємства - виробництва, фінансової сфери, соціальної сфери тощо. Багатосферний розвиток передбачає зміни одночасно або послідовно в декількох сферах діяльності підприємства. Холічний розвиток означає розвиток підприємства в цілому, коли навіть за умов збереження цілісності підприємства та його єдності наступний його стан значним чином відрізняється від попереднього. Причому найбільш ймовірно, що, така відмінність буде мати не тільки кількісний, але й якісний характер [21,с.85].

До характерних рис підприємства належить циркуляція капіталу та формування певного результату діяльності - продукції в натуральному та вартісному вимірниках, а також прибутку. Тому зважаючи на синонімічність поняття розвитку і поняття зростання, одним з критеріїв розвитку підприємства слід назвати зміну масштабу діяльності або кількісну характеристику змін. За критерієм кількісної характеристики змін можна виділити такі типи зростання як прогресія, дегресія, пульсація та незмінність. Ці типи розвитку характеризують зміну масштабу діяльності підприємства (дод. А).

Оскільки розвиток передбачає якісні зміни (за наявності інших умов та ознак), то принципово й зменшення масштабу діяльності теж можна вважати за певних умов розвитком підприємства. Причини, що обумовлюють зміни на підприємстві розділяють на три групи:

Пов'язані із подіями у зовнішньому середовищі ( наприклад, внаслідок зміни законів, ситуації на ринку).

Обумовлені новими цілями діяльності підприємства ( найчастіше це відбувається при зміні власника компанії; новий керівник може запропонувати своє бачення розвитку організації).

Необхідність змін викликає логіка розвитку підприємства (зміна поколінь менеджменту) [9,с.12].

В умовах динамічних соціально-економічних обставин найважливішою умовою життєздатності організації є адаптивність. Щоб залишатися конкурентоздатною в сучасному бізнес-середовищі, організація повинна не тільки пристосовуватися до його вимог, але і уміти передбачати останні; відповідати на виклики не лише сьогоднішнього, але і завтрашнього дня. Тенденції розвитку підприємства в сучасних умовах, як показано в табл. 1.3., полягають в удосконаленні інтегрованих інформаційних систем, організаційних структур, систем управління якістю, систем стимулювання, стабілізації складу робітників, залученні робітників до управління.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Табл.1.3 Сучасні тенденції розвитку організації

Узагальнюючи прогнозовані зміни, моделі розвитку організаційної поведінки підприємств можна представити наступним чином (табл. 1.4).

Табл. 1.4 Порівняльна характеристика моделей організаційного розвитку підприємств

Від своєчасності, адекватності і якості здійснюваних заходів залежить не лише ефективність діяльності організації, але і саме її існування. Проте не всі зміни можуть виявитися вдалими. Вони можуть спричинити як підйом, так і падіння організації. Результати змін визначаються їх адекватністю зовнішнім чинникам та внутрішнім можливостям (ресурсам) підприємства, як показано у табл.1.5

Табл.1.5 Позитивні результати і обмеження організаційного розвитку

Таким чином, розвиток підприємства є довготривалою сукупністю процесів кількісних та якісних змін в діяльності підприємства, які приводять до поліпшення його стану шляхом збільшення потенціалу підприємства, адаптації до зовнішнього середовища та внутрішньої інтеграції, що сприяє підвищенню здатності підприємства протидіяти негативним впливам зовнішнього середовища та сприяє його життєздатності. В результаті дослідження концепцій розвитку підприємства можна виділити завдання розвитку підприємств в сучасних умовах: ініціація великих реорганізаційних проектів, підвищення конкурентоспроможності шляхом якісного менеджменту, об'єднання інформаційних систем, зміна культури організації, направлення її на підтримку бізнес-цілей, вироблення відповіді на посилення конкуренції, врахування змінних потреб персоналу, оптимальний підбір персоналу, розробка нових товарів та послуг.

1.2 Аспекти стратегічного розвитку підприємства

Реформування вітчизняних підприємств у період трансформації тісно пов'язане з розвитком інтеграційних процесів, удосконаленням інструментів ринкового механізму. У сучасній літературі можна виокремити дві основні концепції стратегія: філософську та організаційно-управлінську. Філософська концепція наголошує на загальному значенні стратегії для підприємства. Стратегію можна розглядати як філософію, якою має керуватися організація. З філософської точки зору стратегія - це позиція, спосіб життя, що не дає зупинитися на досягнутому, а орієнтує на постійний розвиток; інтегральна частина менеджменту, що дозволяє усвідомити майбутнє; процес мислення, інтелектуальні вправи, які потребують спеціальної підготовки, навичок і процедур; відтворювана цінність, що дає змогу досягти найкращих результатів активізацією діяльності всього персоналу.

Організаційно-управлінська концепція стратегії пов'язана з конкурентними діями, заходами та методами здійснення стратегічної діяльності на підприємстві. На даний час не існує загальноприйнятого та узгодженого визначення терміна «стратегія». Згідно з поглядами класика стратегічного планування А. Чандлера, стратегія - це визначення основних довготермінових цілей та задач підприємства, прийняття дій і розподілу ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей. З одного боку, таке тлумачення «стратегії» спирається на традиційний підхід до її визначення як особливого методу розподілу ресурсів між поточними і майбутніми видами діяльності, оскільки А. Чандлер зазначає, що стратегічна альтернатива має будуватися порівнянням можливостей і ресурсів корпорацій з урахуванням прийнятого рівня ризику. З іншого боку, в цьому визначенні основний акцент робиться саме на досягнення цілей [22,с.57].

Відомий спеціаліст зі стратегічного управління А. Томпсон поєднує планові засади стратегії з поведінковими аспектами організації: стратегія - це специфічний управлінський план дій, спрямованих на досягнення встановлених цілей. Вона визначає, як організація функціонуватиме та розвиватиметься, а також яких підприємницьких, конкурентних і функціональних заходів і дій буде вжито для того, щоб організація досягла бажаного стану. У фундаментальній праці І. Ансоффа "Стратегічне управління" наводиться таке поняття стратегії як переліку правил для прийняття рішень, якими організація користується в своїй діяльності. І. Ансофф стверджує, що досвідчений фахівець бізнесу завжди зможе розгледіти за успіхом фірми ту чи іншу оригінальну стратегію [11,с.107].

Стратегія - це довготерміновий курс розвитку фірми, спосіб досягнення цілей, який вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями в межах своєї політики. Для розроблення стратегії кожне підприємство має усвідомити такі важливі елементи своєї діяльності: місію; конкурентні переваги; особливості організації бізнесу; ринки збуту, де діє фірма; продукцію (послугу); ресурси; структуру; виробничу програму; організаційну культуру.

Визначення стратегії для підприємства принципово залежить від конкретної ситуації, що склалася в середині підприємства, та у зовнішньому середовищі на час розроблення стратегії, практично можна стверджувати, що скільки існує підприємств, стільки існує конкретних стратегій. Проте аналіз практики вибору стратегій свідчить, що існують загальні підходи до формулювання стратегії та загальні рамки, в які вписуються стратегії (дод.Б).

Відомий представник Гарвардської школи бізнесу М. Портер запропонував на підставі врахування співвідношення двох найважливіших факторів - масштабів цільового ринку та конкурентних переваг три основних підходи до розроблення стратегії поведінки фірми на ринку. Основна сутність підходів М. Портера випливає з концепції позиціонування, описаної Д. Траутом і Е. Райсом, і полягає у тому, що компанія, з метою успішного функціонування, повинна певним чином виділитися на фоні конкурентів [16,с.170]. Аналіз даних підходів наведено у табл. 1.6.

Табл.1.6 Аналіз основних підходів до формування стратегії (за М.Портером)

Стратегія підприємства має ієрархічну будову. Зарубіжні і вітчизняні економісти для багатопрофільного підприємства виокремлюють чотири рівні стратегій. Найвищий рівень у ієрархії займає корпоративна стратегія, вона визначає загальний напрямок діяльності підприємства: зростання, стабілізація або скорочення. До другого рівня відносять конкурентні (ділові, бізнесові) стратегії, які підпорядковані корпоративній і вказують шляхи досягнення обраного нею напряму в кожній стратегічній одиниці бізнесу. Конкретизують і доводять корпоративну і конкурентні стратегії до функціональних служб господарства функціональні стратегії, які посідають третє місце в ієрархії. Функціональні стратегії розробляють для кожного функціонального напряму: виробництво, фінанси, маркетинг, інновації, управління персоналом тощо. До найнижчого, четвертого рівня відносять операційні стратегії, тобто стратегії для структурних підрозділів підприємства. Існує тісний взаємозв'язок між усіма рівнями: кожен з вищих рівнів утворює стратегічне середовище для нижчого рівня й обмежує його у чомусь, і навпаки, кожен нижчий рівень помітно впливає на формування вищого рівня [29,с.40].

Таким чином, зважаючи на те, що сучасна економічна ситуація характеризується високим ступенем невизначеності і ризику, сутність концепції розвитку підприємства полягає у підготовці наявних ресурсів до можливостей, які відкриваються у майбутньому, шляхом застосування розгорнутого стратегічного аналізу і розроблення стратегічних планів шляхом своєчасної реакції і швидкої адаптації до непередбачуваних змін навколишнього середовища та вироблення продукції, яка буде визнана споживачем.

Підсумовуючи перший розділ можна зробити висновок, що в сучасних умовах зростає роль дослідження та розробки моделей розвитку підприємств. Розвиток підприємства - процес сукупних змін у соціально-економічній системі підприємства, який направлений на його перехід в новий якісно-кількісний стан у часі під впливом факторів внутрішнього й зовнішнього середовища. Суттєвим фактором впливу як на стратегію підприємства є регуляторні норми, що запроваджуються на державному та регіональному рівнях, також корпоративна стратегія розвитку підприємства має враховувати стан зовнішнього середовища та особливості організації власної діяльності.

Розділ 2. Особливості розвитку підприємства, напрямків та сценаріїв розвитку бізнесу підприємства

2.1 Моделі вибору напрямку та сценаріїв розвитку підприємства

Перехід до ринкових умов господарювання вимагає особливо глибоких змін у сфері планування. Адже завдяки всеосяжному централізованому плануванню, звична для вітчизняних підприємств модель управління, сформована в рамках адміністративно-командної системи, ґрунтувалася на зумовленості основних подій і процесів на багато років вперед. В сучасних умовах в управлінні підприємством визнано необхідність застосування стратегічного підходу. Стратегічний підхід використовується не тільки стосовно управління діяльністю підприємства, але й щодо управління розвитком підприємства.

Для підтримки або підвищення конкурентоспроможності підприємства стратегія його розвитку може бути спрямована або на посилення сильних сторін підприємства, або на нейтралізацію його слабких сторін. З точки зору орієнтації на ринок, зусилля підприємства можуть концентруватися на диверсифікації або концентрації, причому об'єктом диверсифікації можуть бути географічний ринок, сегмент споживачів. Обидва варіанти вибору: диверсифікація та концентрація, доцільні та доречні за певних умов [11,с.107].

Вибір характеристик стратегії розвитку підприємства зумовлений впливом певних чинників (табл. 2.1).

Табл. 2.1 Чинники вибору характеристик моделі стратегії розвитку підприємства

Високий рівень стійкості діяльності підприємства сприяє посиленню його сильних сторін, тоді як низькій рівень потребує усунення слабких. Якщо підприємство має ключові компетенції, то доцільно такі компетенції розвивати та підтримувати, тобто посилювати сильні сторони. Якщо ж підприємство ключових невідтворюваних компетенцій не має, то слід усувати слабкі сторони, а вже потім - розвивати сильні [3,с.30].

При виборі стратегії розвитку підприємства може виникнути ситуація, коли вплив чинників є різноспрямованим, що порушує вибір характеристики стратегії розвитку підприємства. Наприклад, кон'юнктура ринку є сприятливою, агресивність зовнішнього середовища - низькою. Вплив цих чинників зумовлює орієнтацію в стратегії розвитку до використання потенціалу підприємства (реалізація). Але спроможність підприємства до розвитку є низькою, а підприємство перебуває на етапі зростання. А вплив цих чинників зумовлює орієнтацію в стратегії розвитку до накопичення потенціалу підприємства (потенціалізація). У такому випадку необхідно використання сценарного аналізу й формування варіантів сполучення характеристик стратегії розвитку підприємства [21,с.85].

В науковій думці з метою визначення факторів, які оптимізують діяльність компанії, було здійснено ряд досліджень, спрямованих на кількісний аналіз, зокрема проект PIMS (вплив маркетингової стратегії на прибуток), що мав на меті визначення відносин, особливостей упровадження управлінських заходів діяльності організації, а також створення моделі причин успішної діяльності. Інструменти аналізу включають загальновідому матрицю «зростання/частка ринку» Бостонської консалтингової групи, інструмент Мак-Кінзі - матрицю «стратегічне планування бізнесу» (рис.2.1.), а також інші інструменти, такі як матриця життєвого циклу компанії АDL (рис.2.2.), матриця дивізіонального планування компанії Larange.

Рис. 2.1 Матриця Мак-Кінзі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2 Матриця АDL

Інший напрям досліджень щодо оптимізації діяльності компанії було присвячено визначенню загальних правил та понять. М. Портер запропонував три типи стратегій для покращання конкурентного становища компанії: лідерство у витратах, диференціація та концентрація - й довів, що компанія повинна зробити вибір між цими стратегіями, якщо вона прагне досягти конкурентних переваг, це означало б, що вона має або встановлювати нижчі ціни, ніж конкуренти, або урізноманітнити свої пропозиції так, щоб вони сприймались як такі, що виграють порівняно з пропозиціями конкурентів. Стратегія концентрації за М. Портером означає, що організація має зосередитись на певному сегменті споживачів, номенклатурі продукції або певному географічному ринку. І хоча останні дослідження обговорюють взаємовиключення згаданих стратегій, вищезгадана класифікація типів стратегії заклала основи для великої кількості досліджень у сфері нових типів стратегії [2,с.37].

Представляючи свою концепцію аналізу галузі, М. Портер назвав п'ять конкурентних сил, що визначають привабливість галузі, а саме:

- вхідні бар'єри при проникненні в галузь нових конкурентів;

- загроза продуктів-замінників;

- вплив покупців, що відстоюють свої інтереси;

- вплив постачальників, що відстоюють власні інтереси;

- суперництво між існуючими конкурентами в галузі.

Великі підприємства здатні демонструвати високі показники готовності до стратегічних змін, що пов'язано з формуванням у працівників управління стратегічного мислення. Особливо це стосується управлінців вищої й середньої ланок. Малі підприємства часто не надають значення стратегічному управлінню й не складають стратегічні програми та плани, крім того періоди планування - це досить приблизний показник, оскільки період планування, який велике підприємство вважає короткостроковим, для малого підприємства може розглядатись як довгостроковий. Американські дослідники У. Кінг та Д. Кліланд визначають, що ряд планів, прийнятих одним підприємством, може бути непридатний для іншого [29,с.40].

Отже, під стратегічним мисленням можна розуміти довгострокове бачення та координацію виробничої діяльності з метою здобуття переваг у майбутньому. Основними ознаками стратегічного мислення можуть бути:

здатність вчасно реагувати на зміни і забезпечувати їх відповідними заходами певного організаційного виробничого чи адміністративного характеру;

сприяння руху в напрямі обраних стратегій діючого підприємства;

формування творчого підходу щодо розв'язання проблем підприємства;

створення альтернативних варіантів розвитку підприємства;

сприяння розвитку здатності узагальнювати різні погляди керівників при визначенні орієнтирів розвитку підприємства.

Стратегічне мислення пов'язане з поняттям стратегічного бачення, яке можна визначити як уміння створювати стратегію або уявляти шлях розвитку підприємства в певних умовах впливу зовнішнього середовища.

Таким чином, стратегічне управління надає організації спрямованості розвитку, визначеності сценаріїв та напрямків розвитку бізнесу. На підприємствах, в яких стратегія функціонування відсутня або нечітко сформульована, розвиток носить еволюційний характер. У компаніях, що діють згідно із стратегічним планом, розвиток відбувається революційно. Існування та розвиток підприємства у сучасних умовах зумовлює необхідність формулювання чіткої стратегії розвитку. Вибір визначальної стратегічної моделі розвитку підприємства має відбуватися з врахуванням стадії його життєвого циклу.

2.2 Вплив інновацій на розвиток підприємства

Дослідження процесів інноваційного розвитку вітчизняних підприємств охоплюють широке коло питань. Інноваційна модель розвитку - це розвиток на основі яскраво виражених інноваційних пріоритетів, напрямків, стратегій, мотивацій, механізмів, що сприяють формуванню інноваційного типу розширеного відтворення виробничих систем. Інноваційна модель обумовлює формування гнучкого наукомісткого виробництва. Таким чином, на вітчизняних підприємствах мають бути задіяні такі моделі інноваційного розвитку, які б активізували інтеграцію науки та виробництва, забезпечували підвищення рівня ефективного використання внутрішніх джерел нововведень, органічну єдність загальносвітоглядних, загально-методологічних принципів, загальнонаукових методів пізнання і специфічної методології стосовно забезпечення стійкого інноваційного розвитку підприємств.

Інноваційне рішення - результат розумово-психологічної та творчої діяльності однієї особи чи групи осіб, який призводить до вибору певної альтернативи дій щодо освоєння новітніх сфер діяльності, реалізації невикористаного потенціалу, впровадження та використання нових, нестандартних методик та технологій, що сприяють розвитку і підвищенню ефективності функціонування об'єктів, які їх використовують [1,с.75].

На основі досліджень систематизовано принципи, яким повинне відповідати якісне інноваційне рішення (табл. 2.2).

Табл. 2.2 Принципи якісних інноваційних рішень

Інноваційне рішення на підприємстві є ключовим елементом інтенсивного росту, що призводить до зміцнення його ринкової позиції, збільшення валових доходів та чистого прибутку. В свою чергу розвиток підприємства на інноваційній засадах зміцнює його позиції в конкурентній боротьбі. Без інноваційної складової підприємство втрачає ініціативність та гнучкість, а конкуренти отримують переваги у конкурентній боротьбі [20,с.420].

Важливо розуміти, що інноваційне рішення призводить не тільки до змін у сфері технологій. Підприємства, що обрали інноваційний шлях розвитку впроваджують як нові бізнес-моделі, так і нові (або удосконалені) технології. Інноваційне рішення на підприємстві не обов'язково несе радикальні (до цього не існуючі і на інших підприємствах) зміни. «Інноваційність» рішення для підприємства полягає у його нестандартності та позитивності впливу саме для даного підприємства.

Для підприємства інноваційне рішення є не тільки внутрішньою рушійною силою, а й інструментом впливу на зовнішнє господарське середовище. Своєчасно розроблене інноваційне рішення дає можливість підприємству вплинути на поточну бізнес ситуацію та навіть задати тенденцію подальшого розвитку галузі в цілому.

Основою сучасної теорії інноваційного розвитку є п'ять основних, конкуруючих між собою, методологічних підходів до вибору моделей інноваційного розвитку: загальноісторичний, технологічний, економічний та гіпотетичних сценаріїв [5,с.123].

Загальноісторична першооснова розвитку пов'язана з поступовою зміною станів економічних систем від нижчих до вищих форм у процесі еволюційних змін і революційних скачків у виробничих (суспільних) відносинах на основі формування ієрархічних (вертикальних) і партнерських (горизонтальних) коопераційних зв'язків, наукових і науково-технічних досягнень, промислових переворотів, поглиблення поділу і кооперації праці й інших доленосних факторів суспільного прогресу.

Технологічна парадигма розвитку пояснює способи переходу на більш високі ступені якісного стану через прогрес суспільних технологій, що містять у собі матеріальні і соціальні компоненти. Така модель розвитку охоплює наявні засоби матеріального виробництва і людський фактор розвитку. Домінантою технологічної парадигми є відносини «людина - техніка». Вони відбивають не тільки поступову еволюцію трудових функцій людини від ручної праці до машинної, а від неї - до досконалих автоматизованих, самокерованих кібернетичних систем, але і процес соціологізації самої людини - зміна її світогляду, професійних характеристик, соціальних позицій, життєвих орієнтирів, що перетворюють людину на соціального індивіда. Саме на цій базі сформувалися поняття доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільств.

Наступна, економічна, парадигма тісно пов'язана з технологічною. Вона розглядає такі глибокі фундаментальні фактори розвитку, як власність, суспільні форми праці, характер і зміст виробництва. Економічна модель наголошує на провідній ролі матеріальних, господарських факторів розвитку. Її головними структурними елементами є виробництво, споживання, обмін товарами і послугами, засоби регулювання економічних процесів [8,с.20].

Сучасна економічна наука виділяє три основних типи моделей інноваційного розвитку:

- орієнтація на реалізацію широкомасштабних цільових проектів, що охоплюють усі стадії науково-виробничого циклу;

- орієнтація на популяризацію інновацій, створення сприятливого інноваційного середовища і раціоналізацію структури економіки;

- орієнтація на стимулювання інновацій шляхом розвитку інноваційної інфраструктури і координації дій різних секторів науки і технологій.

Парадигма гіпотетичних сценаріїв розвитку припускає, що процес розвитку може протікати різними шляхами в залежності від трьох груп факторів: стартового (вихідного) становища; прогресу в реформуванні економіки; рівня прогресивності інституціональної бази (виробничих відносин). Головним інструментом реалізації цієї концепції є методологія моделювання різних можливих (гіпотетичних) сценаріїв, що допускають альтернативність шляхів досягнення головних цілей розвитку.

У системі стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства важливим є управління кожною складовою інноваційного потенціалу. На сучасному етапі розвитку економіки пріоритетним вектором розвитку інноваційного потенціалу підприємств є підвищення їх інтелектуального потенціалу.

Упровадження цих нововведень передбачає структурну перебудову виробництва управління в промисловості, вирішення багатьох організаційно-технічних, управлінських та економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного й адміністративного характеру [5,с.123].

У сучасній концепції теорії інноватики прийнято виділяти також такі поняття, як «життєвий цикл продукції» й «життєвий цикл технології виробництва». Життєвий цикл продукції складається із чотирьох фаз. На першій фазі проводяться дослідження й розроблення зі створення нововведення-продукту. Закінчується фаза передачею відпрацьованої технічної документації у виробничі підрозділи організацій. На другій фазі відбувається технологічне освоєння масштабного виробництва нової продукції. Обидві фази пов'язані зі значними інвестиціями, які здійснюються на поворотній основі. Наступне збільшення обсягів виробництва супроводжується зниженням собівартості продукції й зростанням прибутку. Це дає можливість окупити інвестиції в першу й другу фази життєвого циклу продукції. Потім настає третя фаза, особливістю якої є стабілізація обсягів виробленої продукції. На четвертій фазі відбувається поступове зниження обсягів виробництва й продажів.

Життєвий цикл технології виробництва також складається із чотирьох фаз. Перша фаза пов'язана із зародженням нововведень-процесів і передбачає проведення НДР технологічного профілю. Друга фаза пов'язана з освоєнням нововведень-процесів на об'єкті. На третій фазі відбувається поширення й тиражування нової технології з багаторазовим повторенням на інших об'єктах. Четверта фаза включає рутинізацію, тобто реалізацію нововведень-процесів у стабільних елементах об'єктів, які постійно діють.

Розглядаючи управлінські інновації, слід зазначити, що саме відрізняє їх від технологічних та виробничих інновацій та робить унікальним процес їх створення. Технологічні інновації представляють собою певну сукупність знань, які можуть бути систематизовані, так як об'єднують кілька фізичних процесів або продуктів та можуть бути відносно легко відтворені. Управлінські інновації в більшій мірі специфічні по відношенню до підприємства. Для управлінських інновацій характерним є вплив зовнішніх агентів - учених, консультантів, саме тих, хто визначає сутність інновацій, формує їх, при тому що реалізація нових управлінських ідей може відбуватися протягом кількох років. Управлінське ноу-хау компанії у разі позитивного результату комерціалізують незалежні консультанти, які просувають його на ринку та тиражують у якості вдалого досвіду [10,с.265].

Модель виникнення та розвитку інновацій у сфері управління можна описати за допомогою наступних етапів: усвідомлення проблеми, розробка та формулювання ідеї, її визнання. У більшості випадків управлінські інновації виникають через потребу вирішення певної зовнішньої або внутрішньої по відношенню до підприємства проблеми або уникнення ситуації загрози, незадоволення. Слід враховувати, що інновації у сфері менеджменту є локальними, тобто досвід їх впровадження в одній компаній може не мати цінності для іншої, а також відмінності зарубіжної та вітчизняної корпоративних культур та специфіку бізнесу.

Для управлінських інновацій у більшій мірі, ніж для технологічних та виробничих властивий ризик виникнення опору з боку персоналу підприємства, несприйняття нових ідей. Для підтримки інноваційних рішень необхідне схвалення з боку працівників організації (внутрішнє визнання), розуміння ними життєздатності ідеї можливих вигід від її реалізації, а також може бути необхідним схвалення незалежних спостерігачів та експертів - викладачів бізнес-шкіл, консультантів та інших (зовнішнє визнання).