Основні напрямки удосконалення управління персоналом організації

Методи і стратегії менеджменту у роботі з колективом. Організаційний контекст заходів управління. Сучасні тенденції і шляхи удосконалення організації праці. Аналіз можливості застосування передового досвіду в управлінні персоналом на ЗАТ "Діанет".

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 18.04.2014
Размер файла 125,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Таблиця 1.5. Зв'язок організаційних культур, управлінських форм і типів спільної діяльності [15]

Тип спільної діяльності

Управлінська форма

Важіль управління

Взаємодіючий-спільно-взаємодіючий

Колективістська

Авторитет

Індивідуальний-спільно-індивідуальний

Ринкова

Гроші

Послідовний-спільно-послідовний

Бюрократична

Сила

Творчий-спільно-творчий

Демократична

Закон

Персонал. Під персоналом ми будемо розуміти сукупність усіх людських ресурсів, якими володіє організація. Це співробітники організації, а також партнери, що залучаються до реалізації деяких проектів, експерти, що можуть бути залучені для проведення досліджень, розробки стратегії, реалізації конкретних заходів і т. д.

Саме організація ефективної діяльності персоналу і є основною турботою управління персоналом організації і відповідно менеджера по персоналу. Для досягнення цієї мети необхідно добре представляти собі такі особливості персоналу організації:

· особливості індивідуального поводження;

· особливості групового поводження;

· особливості поводження керівників, членів управлінської команди.

Особливості індивідуального поводження детермінуються багатьма параметрами, серед яких:

· індивідуальні здібності, схильності й обдарованість - схильність до реалізації будь-якої діяльності, орієнтація на її виконання;

· специфіка мотивації - специфіка потреб людини, представлення про цілі професійної діяльності;

· індивідуальні цінності - загальні переконання, віра, світогляд, представлення про світ;

· демографічні - статеві і вікові особливості;

· національні і культурні особливості - засвоєні в досвіді способи, правила і норми поводження, що детермінують конкретні реакції людини в конкретних ситуаціях.

Особливості групового поводження пов'язані з багатьма параметрами, серед яких основні:

· особливості корпоративної культури - цінності, правила поведінки, характерні для конкретного трудового колективу;

· феномени групової динаміки - етап розвитку колективу, особливості лідерства, способу поводження в ситуації конфлікту.

Особливості поводження керівників є однією із самих комплексних проблем, оскільки самих керівників можна розглядати і як:

· суб'єктів, що мають індивідуальні особливості;

· членів деякої групи, що володіють корпоративною культурою;

· функціонерів визначеної управлінської технології (типу управління), що володіє своїми правилами поведінки [17].

Розділ 2. Аналіз системи управління персоналом ЗАТ "Діанет"

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Основні види діяльності - виробництво та оптова торгівля меблями.

Найвищим керівним органом підприємства є загальні збори акціонерів, які обирають генерального директора ЗАТ. Генеральний директор призначає фінансового та виконавчого директора, в обов'язки яких входить поточне управління фінансовим та виробничим сектором підприємства.

Проаналізувавши порівняльний аналітичний баланс за три останні роки, можна виявити як позитивне, так і негативне у фінансовому стані підприємства.

Позитивне:

· за аналізований період майно підприємства збільшилось на 474,93 тис. грн. або 17,22 %, проте слід відмітити, що дане збільшення відбулося у 2005-2006 фінансовому році, а за період 2004-2005 рр. спостерігалося зменшення майна підприємства на 108,00 тис. грн. або на 3,92 %;

· збільшення майна відбулося за рахунок збільшення необоротних активів на 93,10 тис. грн. або на 58,89 %, оборотних активів на 381,84 тис. грн.. або на 14,69 % та збільшення запасів на 627,21 тис. грн. або на 56,21 %;

· збільшення запасів на 56,21 % в даному випадку можна розглядати як позитивну тенденцію, так як наряду з ними на 122,00 % збільшилась виручка підприємства, що свідчить про значне збільшення реалізації продукції підприємства;

· за аналізований період відбулося збільшення власного капіталу підприємства на 33,76 тис. грн. або 17,46 % та статутного капіталу на 32,49 тис. грн. або на 17,32 %;

· на 189,94 тис. грн. або 7,41 % зменшилась кредиторська заборгованість підприємства.

Негативне:

· дебіторська заборгованість збільшилась на 245,08 тис. грн. або на 35,42 %, а також враховуючи, що питома вага дебіторської заборгованості у оборотних активах складала у 2006 році 31,40 % (при нормативному значенні 10-20 %) то це є вкрай негативним показником який свідчить про не виважену політику підприємства стосовно власних дебіторів;

· за період з 2004 по 2006 рік кошти підприємства зменшились на 498,03 тис. грн. або 67,38 %, що негативно позначилось на показниках ліквідності підприємства (зокрема на коефіцієнті абсолютної ліквідності який у 2006 році склав 0,08 пунктів при нормативному значенні 0,20-0,35 пунктів).

Розглянемо детальніше середовище, в якому діє аналізоване підприємство. Середовище будь-якої організації прийнято розглядати, як складову з трьох сфер: загальної (чи макрооточення), робочої (чи безпосереднього оточення) і внутрішнє середовище. Макрооточення створює загальні умови існування організації в зовнішнім середовищі. У цій частині аналізу розглядаються політико-правові, техніко-економічні, соціокультурні, екологічні і подібні фактори. Вивчення робочого середовища припускає аналіз тих складових зовнішнього оточення, з якими організація знаходиться в безпосередній взаємодії, це: покупці, постачальники, конкуренти, кредитори, акціонери. Аналіз внутрішнього середовища спрямований на визначення потенціалу організації і, як правило, проводиться по наступним основних напрямках: маркетинг, виробництво, НІОКР, фінанси, персонал, структура управління.

Існує кілька методів оцінки умов діяльності підприємства. Одними з найбільш розповсюджених і визнаних методів є SWOT-аналіз (від SWOT - по початкових буквах англійських слів: сила (strength), слабість (weakness), можливості (opportunіtіes), погрози (threats)), і Степ-аналізи (від STEP - по початкових буквах англійських слів: соціальні (socіal), технічні (technіcal), економічні (economіc), політичні (polіtіcal) фактори). Розглянемо методику проведення аналізу зовнішнього середовища на основі SWOT-аналізу, як більш відомого.

SWOT-аналіз, як інструмент оцінки середовища функціонування підприємства, складається з двох частин. Його перша частина спрямована на вивчення зовнішніх можливостей (позитивні моменти) і погроз (негативні моменти), що можуть виникнути для підприємства в сьогоденні і майбутньому. Тут виявляються стратегічні альтернативи. Друга частина пов'язана з дослідженням сильних і слабких сторін підприємства. Тут оцінюється потенціал підприємства. Іншими словами, SWOT-аналіз дозволяє провести комплексне вивчення зовнішнього і внутрішнього стану господарюючого суб'єкта. Складемо матрицю SWOT - аналізу для ЗАТ "Діанет" (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1. SWOT-аналіз ЗАТ "Діанет"

Сильні сторони

Слабкі сторони

Наявність кваліфікованого персоналу, що має досвід роботи в даній області

Наявність старого, зношеного устаткування на підприємстві

Накопичений багаторічний досвід роботи на ринку виробництва меблів

Можливі неузгодженість по термінах при одночасній реалізації проекту і покупці нового цеху

Гарні ділові зв'язки зі споживачами продукції і постачальниками матеріалів і комплектуючих

Відсутність джерел фінансування

Низька трудомісткість виробництва

Труднощі в організації збуту великого обсягу продукції

Завойована частка регіонального ринку виробництва меблів (3 %)

Існуюча низька ефективність процесу відвантаження споживачам продукції

Зручне місце розташування підприємства

Нечітко оформлені умови договору

Близькість до транспортних магістралей

Затягування термінів партнерами при постачаннях устаткування

Забезпеченість виробництва всіма необхідними комунікаціями

Наявність виробничих потужностей, що дозволяють підтримати нове виробництво за рахунок існуючого устаткування

Висока якість продукції, що відповідає європейському рівню

Активна маркетингова політика

Наявність лідера проекту й управлінської команди

Висока маржинальна рентабельність виробництва продукції на новому технологічному обладнанні

Зовнішні сприятливі можливості

Зовнішні погрози підприємству

Попит на меблі в Україні, країнах СНД і у світі досить високий і має стійку тенденцію до збільшення

Зниження грошової складової в розрахунках зі споживачами продукції

Позитивна тенденція зростання виробництва меблевої галузі в Україні

Зниження загальної платоспроможності підприємств

Сформований імідж підприємства у споживачів продукції

Затримка росту інвестиційної активності

Підтримка з боку міських органів влади дій підприємства по збільшенню обсягів виробництва продукції

Нестабільна політична ситуація

Становлення ринкових відносин в Україні

Нестабільність господарського, податкового, банківського й іншого законодавств в Україні

Бажання закордонних постачальників устаткування сприяти залученню інвестицій для модернізації заводу

Зміна податкового законодавства і знецінення гривні

Бажання закордонних фірм поставляти устаткування на український ринок

Недосконалість законодавства

Зниження кредитної процентної ставки

Бажання закордонних фірм поставляти меблі на український ринок

Розглянемо докладніше фінансовий стан підприємства. Фінансовий стан визначає місце підприємства в економічному середовищі та наскільки ефективними і без ризиковими можуть бути ділові відносини з ним комерційних банків, постачальників, потенційних інвесторів і позичальників та ін. Для підприємства, як і для його партнерів, становить інтерес не тільки фактичний стан справ, тобто те, що було, а й очікуваний фінансовий стан.

Поряд з якісною ознакою "стійкий фінансовий стан" та бездоганною репутацією підприємства необхідно мати науково обґрунтовану кількісну узагальнюючу оцінку фінансового стану підприємства. В Україні розроблена й діє Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, що затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98. Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних за змістом і назвою, одиницями вимірювання, вагомістю та іншими характеристиками чинників фінансового стану. Весь подальший аналіз фінансового стану буде базуватися саме на рекомендаціях даної Методики. У таблиці 2.2 наведено основні показники, які характеризують майновий стан підприємства.

Таблиця 2.2. Показники оцінювання майнового стану ЗАТ "Діанет"

№ п/п

Показник

Формула для розрахунку

2004

2005

2006

1

Частка основних засобів в активах

Залишкова вартість ОЗ / Активи

0,05

0,07

0,07

2

Коефіцієнт зносу основних засобів

Знос ОЗ / Первісна вартість ОЗ

0,47

0,50

0,50

3

Коефіцієнт оновлення основних засобів

Збільшення за звітний період первісної вартості ОЗ / Первісна вартість ОЗ

х

0,26

0,18

Частка коштів інвестованих в основні засоби збільшилась на 0,02 пункту. Як свідчить коефіцієнт зносу основних засобів майно підприємства зношене на 50 % і темпи оновлення майна падають (коефіцієнт оновлення у 2006 році зменшився на 0,08 пунктів).

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.

Відповідно до забезпеченості запасів можливими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості.

1. Абсолютна стійкість - для забезпечення запасів (З) достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована: З < ВОК.

2. Нормальна стійкість - для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована:

З < ВОК + КД.

3. Нестійкий фінансовий стан - для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити:

З < ВОК + КД + КК.

4. Кризовий фінансовий стан - для забезпечення запасів не вистачає "нормальних" джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство:

З > ВОК + КД + КК.

У таблиці 2.3 проведено розрахунок фінансової стійкості для ЗАТ "Діанет".

Таблиця 2.3. Аналіз фінансової стійкості ЗАТ "Діанет"

№ п/п

Показник

2004

2005

2006

1

Власний капітал

193,40

186,20

227,16

2

Необоротні активи

158,10

205,90

251,20

3

Власні обігові кошти (р.1-р.2)

35,30

-19,70

-24,03

4

Довгострокові зобов'язання

0,00

0,00

0,00

5

Наявність власних і довгострокових джерел покриття запасів (р.3 + р.4)

35,30

-19,70

-24,03

6

Короткострокові кредити та позики

0,00

517,30

631,11

7

Загальний розмір основних джерел покриття запасів (р.5+р.6)

35,30

497,60

607,07

8

Запаси

1115,80

1428,70

53,92

9

Надлишок або нестача власних обігових коштів (р.3-р.8)

-1080,50

-1448,40

-77,95

10

Надлишок або нестача власних коштів і довгострокових кредитів і позик (р.5-р.8)

-1080,50

-1448,40

-77,95

11

Надлишок або нестача основних джерел покриття запасів (р.7-р.8)

-1080,50

-931,10

553,15

12

Тип фінансової стійкості

кризовий

кризовий

нестійкий

Таким чином, як свідчать дані таблиці 2.3, у 2006 році фінансова стійкість підприємства дещо покращилась у порівнянні з попередніми періодами і тип фінансової стійкості підприємства змінився з кризового на нестійкий.

Розглянемо докладніше показники фінансової стійкості підприємства (див. табл. 2.4).

Таблиця 2.4. Показники фінансової стійкості ЗАТ "Діанет"

№ п/п

Показник

Формула для розрахунку

2004

2005

2006

1

Маневреність робочого капіталу

Запаси / Робочий капітал

31,61

-2,05

-72,52

2

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)

Власний капітал / Пасиви

0,07

0,07

0,07

3

Коефіцієнт фінансової стабільності

Позиковий капітал / Пасиви

0,08

0,08

0,08

4

Коефіцієнт фінансової стійкості

Власний капітал + довгострокові зобов'язання / Пасиви

0,07

0,07

0,07

Розглянемо докладніше кожен з показників, що наведені у таблиці 2.4. Показник маневреності робочого капіталу характеризує частку запасів у власних обігових коштах. Напрямок позитивних змін даного показника - зменшення, що ми і спостерігаємо у аналізованого підприємства.

Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує можливість підприємства виконувати зовнішні зобов'язання за рахунок власних активів. Його нормативне значення повинно бути більше або дорівнювати 0,5. Як бачимо протягом аналізованого періоду цей показник є незмінним і його значення суттєво менше нормативного, що свідчить про недостачу у підприємства власних активів для покриття зовнішніх зобов'язань.

Коефіцієнт фінансової стабільності показує можливість забезпечити заборгованість власними коштами. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стабільність підприємства. Нормативне значення показника повинно бути більше одиниці. В нашому випадку його значення складає лише 0,08.

Коефіцієнт фінансової стійкості характеризує частку стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі. Він має бути в межах 0,85-0,90. У аналізованого підприємства його значення становить 0,07, що не відповідає нормативному.

Поряд з абсолютними показниками фінансової стійкості доцільно розрахувати сукупність відносних аналітичних показників - коефіцієнтів ліквідності (див. табл. 2.5).

Таблиця 2.5. Показники оцінювання ліквідності активів ЗАТ "Діанет"

№ п/п

Показник

Формула для розрахунку

2004

2005

2006

1

Коефіцієнт покриття

Поточні активи / Поточні пасиви

1,01

0,99

0,99

2

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість / Кредиторська заборгованість

0,27

0,40

0,40

3

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Кошти / Поточні пасиви

0,29

0,08

0,08

Коефіцієнт покриття характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року. При значенні коефіцієнта менше 1 підприємство має неліквідний баланс. Як бачимо, значення цього показника для ЗАТ "Діанет" практично відповідає нормативному.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості показує здатність підприємства розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом року. Рекомендоване значення цього показника 1. Розраховане значення для аналізованого підприємства свідчить про не виважену політику стосовно власних дебіторів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість. Нормативне значення цього показника знаходиться в межах 0,20-0,35. У 2004 році значення цього коефіцієнта відповідало нормативному, проте в подальшому, внаслідок різкого скорочення грошових коштів у підприємства, значення коефіцієнта становили 0,08 для 2005 та 2006 років, що є значно меншим за нормативне. Проте ймовірність того, що всі кредитори забажають відразу отримати борг від підприємства є досить низькою.

Розглянемо показники ділової активності підприємства у аналізованому періоді (див. табл. 2.6).

Таблиця 2.6. Показники оцінювання ділової активності ЗАТ "Діанет"

№ п/п

Показник

Формула для розрахунку

2004

2005

2006

1

Фондовіддача

Чиста виручка / Основні виробничі фонди

49,13

61,72

56,61

2

Коефіцієнт оборотності обігових коштів (обороти)

Чиста виручка / Обігові кошти

3,65

3,44

4,21

3

Період одного обороту обігових коштів (днів)

360 / Коефіцієнт оборот. обігових коштів

98,50

104,78

85,49

4

Коефіцієнт оборотності запасів (обороти)

Собівартість / Середні запаси

5,82

7,45

6,65

5

Період одного обороту запасів (днів)

360 / Коеф. обор. запасів

61,86

48,31

54,11

6

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обороти)

Чиста виручка / Середня дебіторська заборгованість

127,78

212,66

147,22

7

Період погашення дебіторської заборгованості (днів)

360/Коеф. обор. деб. заб.

2,82

1,69

2,45

8

Період погашення кредиторської заборгованості (днів)

Середня кредиторська заборгованість * 360 / Собівартість реалізації

105,27

111,02

92,09

Розглянемо кожен з наведених показників окремо:

1. Фондовіддача - показує скільки виручки припадає на одиницю основних фондів. Як бачимо, цей показник має тенденцію до збільшення (хоча у 2006 році фондовіддача була менша ніж у 2005 році, проте в порівнянні з 2004 роком вона зросла), що є позитивною тенденцією і свідчить про збільшення ефективності використання основних фондів підприємства;

2. Період одного обороту обігових коштів - визначає середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію. Цей показник у 2005 році збільшився (з 99 днів у 2004 році) до 105 днів, проте у 2006 році спостерігається його найнижче значення - 86 днів. Зменшення цього показника свідчить про більш ефективне використання обігових коштів на підприємстві;

3. Період одного обороту запасів - це період, протягом якого запаси трансформуються в кошти. Мінімальне значення цього показника спостерігалося у 2005 році (48 днів), у 2006 році він дещо збільшився і становив 54 дні, проте це є менш ніж у 2004 році (62 дні);

4. Показники періоду погашення дебіторської та кредиторської заборгованості свідчать про те, що підприємство набагато більше часу користується по суті безкоштовним кредитом з боку власних кредиторів ніж сама кредитує (безкоштовно) інші підприємства. Також в обох випадках спостерігається стала позитивна тенденція до зниження даних показників.

На завершення аналізу розглянемо основні показники рентабельності підприємства (див. табл. 2.7).

Таблиця 2.7. Аналіз показників рентабельності ЗАТ "Діанет"

№ п/п

Показник

Формула для розрахунку

2004

2005

2006

1

Рентабельність капіталу (активів)

Чистий прибуток / Активи

0,03

0,03

0,01

2

Рентабельність власного капіталу

Чистий прибуток / Власний капітал

0,48

0,46

0,01

3

Рентабельність реалізації

Чистий прибуток / Виручка

0,01

0,01

0,00

4

Рентабельність реалізованої продукції

Прибуток від операційної діяльності / Виручка

0,01

0,01

0,01

5

Період окупності капіталу

Активи / Чистий прибуток

29,95

31,17

108,15

З наведених даних слід відмітити, що в основному показники рентабельності не перетерпіли суттєвих змін за аналізований період окрім рентабельності власного капіталу, яка суттєво знизилась і періоду окупності капіталу, що суттєво зріс, що є негативними тенденціями. Це можна пояснити тим, що збільшенням темпів величини власного капіталу підприємства є більшим ніж збільшенням темпів чистого прибутку підприємства. Таким чином, провівши аналіз фінансового стану ЗАТ "Діанет" можна зробити наступні висновки:

· основні засоби є сильно зношеними і оновлення фондів практично не відбувається;

· фінансова стійкість підприємства є незадовільною, хоча і спостерігається тенденція до його покращення;

· показники ліквідності підприємства свідчать про неліквідний баланс підприємства;

· показники ділової активності свідчать про нарощування підприємством випуску основної продукції і мають позитивну тенденцію до покращення.

Отже, для покращення свого фінансового стану та збільшення об'єму виробництва та реалізації продукції, підприємство потребує значних капіталовкладень з боку зовнішніх інвесторів, інакше, йому може загрожувати банкрутство. Також можна зробити припущення, що базуючись саме на даних міркуваннях Антимонопольний комітет України на початку 2004 року дав дозвіл ТОВ "Кроно-Інвест" (Польща), основним видом діяльності якого є здійснення інвестиційної діяльності на території країн Східної Європи, на придбання контрольного пакету акцій ЗАТ "Діанет".

2.2 Стратегії управління персоналом підприємства

Кадрова стратегія (стратегія управління персоналом) - специфічний набір основних принципів, правил і цілей роботи з персоналом, конкретизованих з урахуванням типів організаційної стратегії, організаційного і кадрового потенціалу, а також типу кадрової політики [10].

В даному розділі дипломної роботи розглянемо основні стратегії, що використовуються на ЗАТ "Діанет" для управління персоналом.

Аналізуючи існуючі в конкретних організаціях кадрові стратегії, можна виділити дві підстави для їхнього угруповання. Перша підстава може бути пов'язана з рівнем усвідомленості тих правил і норм, що лежать в основі кадрових заходів і, пов'язаним з цим рівнем, безпосереднього впливу управлінського апарата на кадрову ситуацію в організації. По даній підставі можна виділити наступні типи кадрової стратегії:

· пасивна;

· реактивна;

· превентивна;

· активна.

Пасивна кадрова стратегія. Саме представлення про пасивну політику здається алогічним. Однак ми можемо зустрітися із ситуацією, у якій керівництво організації не має вираженої програми дій у відношенні персоналу, а кадрова робота зводиться до ліквідації негативних наслідків. Для такої організації характерна відсутність прогнозу кадрових потреб, засобів оцінки праці і персоналу, діагностики кадрової ситуації в цілому. Керівництво в ситуації подібної кадрової стратегії працює в режимі екстреного реагування на виникаючі конфліктні ситуації, що прагне погасити будь-як засобами, найчастіше без спроб зрозуміти причини і можливі наслідки [15, 10].

Реактивна кадрова стратегія. У руслі цієї політики керівництво підприємства здійснює контроль за симптомами негативного стану в роботі з персоналом, причинами і ситуацією розвитку кризи: виникнення конфліктних ситуацій, відсутність достатньо кваліфікованої робочої сили для вирішення задач, що стоять перед організацією, відсутність мотивації до високопродуктивної праці. Керівництво підприємства вживає заходів по локалізації кризи, орієнтовано на розуміння причин, що привели до виникнення кадрових проблем. Кадрові служби таких підприємств, як правило, мають у своєму розпорядженні засоби діагностики існуючої ситуації й адекватної екстреної допомоги. Хоча в програмах розвитку підприємства кадрові проблеми виділяються і розглядаються спеціально, основні труднощі виникають при середньостроковому прогнозуванні.

Превентивна кадрова стратегія. У справжньому змісті слова політика виникає лише тоді, коли керівництво фірми (підприємства) має обґрунтовані прогнози розвитку ситуації. Однак організація, що характеризується наявністю превентивної кадрової стратегії, не має засобів для впливу на неї. Кадрова служба подібних підприємств володіє не тільки засобами діагностики персоналу, але і прогнозування кадрової ситуації на середньостроковий період. У програмах розвитку організації містяться короткостроковий і середньостроковий прогнози потреби в кадрах, як якісний, так і кількісний, сформульовані задачі по розвитку персоналу. Основна проблема таких організацій - розробка цільових кадрових програм.

Активна кадрова стратегія. Якщо керівництво має не тільки прогноз, але і засоби впливу на ситуацію, а кадрова служба здатна розробити антикризові кадрові програми, проводити постійний моніторинг ситуації і коректувати виконання програм відповідно до параметрів зовнішньою і внутрішньою ситуацією, то ми можемо говорити про справді активну політику.

Але механізми, якими може користатися керівництво в аналізі ситуації, приводять до того, що підстави для прогнозу і програм можуть бути як раціональними (усвідомлюваними), так і нераціональними (мало піддаються алгоритмізації й опису).

Відповідно до цього ми можемо виділити два підвиди активної кадрової стратегії: раціональну й авантюристичну [10].

При раціональній кадровій стратегії керівництво підприємства має як якісний діагноз, так і обґрунтований прогноз розвитку ситуації і має у своєму розпорядженні засоби для впливу на неї. Кадрова служба підприємства володіє не тільки засобами діагностики персоналу, але і прогнозування кадрової ситуації на середньостроковий і довгостроковий періоди. У програмах розвитку організації містяться короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий прогнози потреби в кадрах (якісний і кількісний). Крім того, складовою частиною плану є програма кадрової роботи з варіантами її реалізації.

При авантюристичній кадровій стратегії керівництво підприємства не має якісного діагнозу, обґрунтованого прогнозу розвитку ситуації, але прагне впливати на неї. Кадрова служба підприємства, як правило, не має у своєму розпорядженні засоби прогнозування кадрової ситуації і діагностики персоналу, однак у програми розвитку підприємства включені плани кадрової роботи, найчастіше орієнтовані на досягнення цілей, важливих для розвитку підприємства, але не проаналізованих з погляду зміни ситуації. План роботи з персоналом у такому випадку будується на досить емоційному, мало аргументованому, але, може бути, і вірному представленні про цілях роботи з персоналом.

Для ЗАТ "Діанет" характерною є саме активна кадрова стратегії з її підвидом - авантюристичною кадровою стратегією. Проблеми при реалізації подібної кадрової політики можуть виникнути в тому випадку, якщо підсилиться вплив факторів, які раніше не включалися в розгляд, що призведе до різкої зміни ситуації, наприклад, при істотній зміні ринку, появі нового товару, що може витиснути наявний зараз у підприємства. З погляду кадрової роботи необхідно буде провести перенавчання персоналу, однак швидка й ефективна перепідготовка може бути успішно проведена, наприклад, на підприємстві, що володіє скоріше молодим персоналом (характерно для ЗАТ "Діанет"), чим на підприємстві, що має дуже кваліфікований, добре спеціалізований персонал літнього віку. Таким чином, поняття "якість персоналу" включає ще один параметр, що швидше за все не був врахований при підготовці плану кадрової роботи в рамках даного типу кадрової політики.

Другою підставою для диференціації кадрових політик може бути принципова орієнтація на власний персонал чи на зовнішній персонал, ступінь відкритості стосовно зовнішнього середовища при формуванні кадрового складу. По цій підставі традиційно виділяють два типи кадрової політики - відкриту і закриту.

Відкрита кадрова політика - характерна для ЗАТ "Діанет" і характеризується тим, що організація прозора для потенційних співробітників на будь-якому рівні, можна прийти і почати працювати як із самої низової посади, так і з посади на рівні вищого керівництва. Організація готова прийняти на роботу будь-якого фахівця, якщо він має відповідну кваліфікацію, без врахування досвіду роботи в цій чи родинних їй організаціях. Таким типом кадрової політики характеризуються також сучасні телекомунікаційні чи ї автомобільні концерни, що готові "купувати" людей на будь-які посадові рівні незалежно від того, чи працювали вони раніше в подібних організаціях. Такого типу кадрова політика може бути адекватна для нових організацій, що ведуть агресивну політику завоювання ринку, орієнтованих на швидкий ріст і стрімкий вихід на передові позиції у своїй галузі.

Таблиця 2.8. Порівняльна характеристика двох типів кадрової політики

Кадровий

процес

Тип кадрової політики

відкрита (характерна для ЗАТ "Діанет")

закрита

Набір персоналу

Ситуація високої конкуренції на ринку праці

Ситуація дефіциту робочої сили, відсутність припливу нових робочих рук

Адаптація персоналу

Можливість швидкого включення в конкурентні відносини, упровадження нових для організації підходів, запропонованих новачками

Ефективна адаптація за рахунок інституту наставників ("опікунів"), високої згуртованості колективу, включення в традиційні підходи

Навчання і розвиток персоналу

Часто проводиться в зовнішніх центрах, сприяє запозиченню нового

Часто проводиться у внутрішньо корпоративних центрах, сприяє формуванню єдиного погляду, загальних технологій, адаптовано до роботи організації

Просування персоналу

Утруднено можливість росту, тому що переважає тенденція набору персоналу

Перевага при призначенні на вищих посади завжди віддається співробітникам ї, проводиться планування кар'єри

Мотивація і стимулювання

Перевага віддається питанням стимулювання (зовнішньої мотивації)

Перевага віддається питанням мотивації (задоволення потреби в стабільності, безпеці, соціальному прийнятті)

Впровадження інновацій

Постійний інноваційний вплив з боку нових співробітників, основний механізм інновацій - контракт, визначення відповідальності співробітника й організації

Необхідність спеціально ініціювати процес розробки інновацій, високе почуття причетності, відповідальності за зміни за рахунок усвідомлення спільності долі людини і підприємства

Закрита кадрова політика характеризується тим, що організація орієнтується на включення нового персоналу тільки з нижчого посадового рівня, а заміщення відбувається тільки з числа співробітників організації. Такого типу кадрова політика характерна для й, орієнтованих на створення визначеної корпоративної атмосфери, формування особливого духу причетності, а також, можливо, що працюють в умовах дефіциту кадрових ресурсів.

Порівняння цих двох типів кадрової політики по основних кадрових процесах ілюструє таблиця 2.8.

2.3 Методи управління персоналом підприємства

Серед основних методів управління персоналом, що застосовуються на ЗАТ "Діанет" можна виділити такі методи як раціональна оцінка праці персоналу та управління мотивацією. Остання включає в себе також елементи управління кар'єрою. Розглянемо їх докладніше.

Оцінка праці - заходи щодо визначення відповідності кількості і якості праці вимогам технології виробництва.

Оцінка праці дає можливість вирішити наступні кадрові задачі:

· оцінити потенціал для просування і зниження ризику висування некомпетентних співробітників;

· знизити витрати на навчання;

· підтримувати в співробітників почуття справедливості і підвищувати трудову мотивацію;

· організувати зворотний зв'язок співробітникам про якість їхньої роботи;

· розробляти кадрові програми навчання і розвитку персоналу.

Так, згідно внутрішніх стандартів ЗАТ "Діанет",для організації ефективної системи оцінки результативності праці працівників підприємства необхідно:

· установити стандарти результативності праці для кожного робочого місця і критерії її оцінки;

· виробити політику проведення оцінок результативності праці (коли, як часто і кому проводити оцінку);

· зобов'язати визначених осіб робити оцінку результативності праці;

· покласти обов'язки на осіб, що проводять оцінку, збирати дані про результативність праці;

· обговорити оцінку з працівником;

· прийняти рішення і документувати оцінку.

Етапи оцінки праці на конкретному робочому місці працівників ЗАТ "Діанет" припускають:

· опис функцій;

· визначення вимог;

· оцінку по факторах (конкретного виконавця);

· розрахунок загальної оцінки;

· зіставлення зі стандартом;

· оцінку рівня співробітника;

· доведення результатів оцінки до підлеглого.

Для того щоб процедури оцінки праці були ефективні на кожнім конкретному підприємстві, вони повинні відповідати наступним вимогам:

· використовувані критерії повинні бути зрозумілі виконавцю й оцінювачу;

· інформація, використовувана для оцінки, повинна бути доступною;

· результати оцінки повинні бути пов'язані із системою заохочення;

· система оцінки повинна відповідати ситуаційному контексту.

Говорячи про системи оцінки праці на ЗАТ "Діанет", можна виділити три основних рівні оцінки (таблиця 2.9).

Таблиця 2.9. Система оцінки праці на ЗАТ "Діанет"

№ п/п

Рівень оцінки

Періодичність

Метод

Можливості використання

1

Повсякденна оцінка професійної діяльності (сильних і слабких сторін)

Один раз у день, один раз у тиждень

Анкетування по фактичних діях.

Обговорення

Зворотний зв'язок з оцінюваним з метою модифікації поводження і навчання

2

Періодична оцінка виконання обов'язків

Один раз у півроку, рік

Анкетування по фактичних діях і результатам праці.

Інтерв'ю.

Обговорення

Визначення перспективи і розробка спільних цілей

3

Оцінка потенціалу

Разова, перманентна

Тестування.

Центр оцінки

Побудова кадрового прогнозу, планування кар'єри

Основні підходи до оцінки праці, застосовувані на ЗАТ "Діанет":

1. Оцінка результату. Утруднення викликає оцінка складних, комплексних видів діяльності, що торкає безліч людей, оскільки виникає проблема оцінки внеску кожного в одержання результату.

2. Оцінка поводження (за критеріями, пов'язаним з діяльністю, що виконується). Найбільша проблема - відділення реального поводження і загальних характерологічних рис.

3. Рейтинги успішності (по ряду шкал, що відбивають поведінкові виміри чи виміри рис). Проблеми цього підходу - помилки узагальнень і генералізації, при яких оцінки одних шкал необґрунтовано переносяться на інші (прикладами модифікованих рейтингів є орієнтовані на поводження рейтингові шкали, шкали спостереження за поводженням).

4. Процедури ранжирування, що дають можливість установити розходження між рядом осіб (по одному чи ряду показників). Однак при використанні прямих рейтингів можуть давати помилкові (суб'єктивні) результати.

Розглянемо методи оцінки праці, які застосовуються на аналізованому підприємств.

Методи індивідуальної оцінки. Оцінна анкета являє собою стандартизований набір питань чи описів. Оцінюючий відзначає наявність чи відсутність визначеної риси в оцінюваного і ставить оцінку напроти її опису. Загальний рейтинг за результатами такої анкети являє собою суму позначок. Фрагмент оцінної анкети наведено у додатку В.

Модифікація оцінної анкети - порівняльна анкета. Контролери чи фахівці з управління персоналом готують список описів правильного чи неправильного поводження на робочому місці. Оцінювачі, що спостерігали за поводженням, розташовують ці описи як би по шкалі від "відмінно" до "погано", у результаті чого з'являється "ключ" анкети. Особи, що проводять оцінку праці конкретних виконавців, відзначають найбільш придатні описи. Оцінкою результативності праці є сума рейтингів по відзначених описах.

На підприємств використовують також анкету заданого вибору, у якій задаються основні характеристики і перелік варіантів поводження оцінюваного. По шкалі важливості оцінюють у балах набір характеристик того, як виконує свою роботу оцінюваний працівник. Фрагмент даної анкети наведено у додатку Г.

Шкала спостереження за поводженням. Як і метод оцінки по вирішальній ситуації, орієнтований на фіксацію вчинків. Для визначення поводження працівника в цілому оцінювач на шкалі фіксує кількість випадків, коли працівник поводився тим чи іншим способом (див. Додаток Е).

Методи групової оцінки. Ці методи дають можливість провести порівняння ефективності роботи співробітників усередині групи, зіставити працівників між собою. Розглянемо ті методи, які застосовуються на ЗАТ "Діанет".

Метод класифікації. Особи, що проводять оцінку, повинні розподілити всіх працівників по черзі, від кращого до гіршого, по будь-якому одному загальному критерію. Однак це досить складно, якщо кількість людей у групі перевищує 20. Значно простіше виділити найбільш успішного чи неуспішного працівника, чим проранжувати середніх.

Вихід може бути знайдений, якщо використовувати метод альтернативної класифікації. Для цього особа, що проводить оцінку, спочатку повинна вибрати найкращого і самого гіршого працівників, потім відібрати наступних за ними і т.д.

Порівняння по парах робить класифікацію простіше і достовірніше -порівняння кожного з кожним виробляється в спеціально згрупованих парах. Потім відзначається кількість разів, коли працівник виявлявся кращим у своїй парі, і на підставі цього будується загальний рейтинг.

Метод заданого розподілу. Особі, що проводить оцінку, пропонується дати працівникам оцінки в рамках заздалегідь заданого (фіксованого) розподілу оцінок. Наприклад: 10 % - незадовільно, 20 % - задовільно, 40 % - цілком задовільно, 20 % - добре, 10 % - відмінно, усього - 100 %.

Єдине, що потрібно від експерта, - виписати на кожну картку прізвище працівника і розподілити всіх оцінюваних по групах відповідно до заданої квоти. Розподіл може проводитися по різних підставах (критеріям оцінки).

Одним з важливих кадрових заходів є доведення до самого працівника інформації про ступінь його успішності в роботі.

У залежності від мети оцінки можливі два підходи:

· якщо оцінка проводилася для цілей особистого розвитку співробітника, результати можуть бути повідомлені йому особисто;

· якщо оцінка проводилася для визначення винагород, рівня заробітної плати, підвищення по службі, то тоді інформація може бути передана у відповідну службу підприємства, що у випадку особистого запиту співробітника може представити йому результати. Однак для підвищення результативності оцінних заходів зворотний зв'язок працівнику необхідний.

Працівники можуть довідатися результати своєї оцінки в ході спеціальної зустрічі, бесіди з особою, що проводило оцінку. Другий підхід використовується на ЗАТ "Діанет".

Розглянемо підходи до стимулювання праці на аналізованому підприємстві. Стимулювання праці - спосіб винагороди працівників за участь у виробництві, заснований на зіставленні ефективності праці і вимог технології.

Істотна проблема в області управління виробництвом - значне випередження темпів росту заробітної плати над темпами росту продуктивності праці, що приводить до зниження стимулюючої сили заробітної плати.

Система оплати повинна створювати в людей почуття впевненості і захищеності, включати діючі засоби стимулювання і мотивації, забезпечувати процес відтворення витраченої енергії (відновлення працівників). Значну роль в цьому відіграє структура заробітної плати.

Структура заробітної плати - це базові ставки, преміальні виплати, соціальні програми.

Базова ставка. Вважається, що базова оплата повинна бути достатньою, щоб залучити на фірму працівників потрібної кваліфікації і підготовки. Вона не повинна перевищувати 70-90 % загального доходу, одержуваного працівником. Збільшення розміру базової заробітної плати повинне вироблятися строго відповідно до підвищення продуктивності на рівні групи працівників чи підприємства в цілому. Досягнутий рівень життя не може розглядатися як основа для визначення базового рівня заробітної плати.

Розмір базової ставки повинний бути пов'язаний з рівнем відповідальності працівника і його ефективністю. Співвідношення базових ставок по рівнях відповідальності носить східчастий характер, так індивідуальна ставка для працівників ЗАТ "Діанет" може коливатися від 80 до 120 % базової. За результатами оцінки праці доцільно визначити чотири зони ефективності, що показують відповідність трудової діяльності вимогам праці:

80 %

100 %

110 %

120 %

150 %

R1

R2

R3

R4

S

R1 - не виконується одна чи кілька головних трудових функцій;

R2 - у цілому результати праці відповідають заданим;

R3 - працівник виконує свої функції вище за середні показники;

R4 - працівник істотно процвітає в роботі;

S - уводиться для виняткових випадків.

Матеріальне заохочення передбачається починаючи зі ступеня "відповідності працівника установленим вимогам". Таких працівників близько 60 % від загального числа, значно перевищуючі вимоги - близько 10 % і просто перевищуючі вимоги - 20 %. Приблизно 10 % працівників, що не виконують установлені вимоги, узагалі не заохочуються.

Додаткові виплати на ЗАТ "Діанет" проводяться виходячи з цілей, що закладаються в програму стимулювання праці.

На ЗАТ "Діанет" використовується система розроблена американськими фахівцями щодо оплати праці, яка одержала найменування "оплата за кваліфікацію" (ОЗК). Суть цієї системи в тім, що рівень оплати залежить не тільки від складності виконуваної роботи, але і від набору спеціальностей, що працівник здатний використовувати у своїй діяльності. У даному випадку платять не за те, що він робить, а за те, що він знає, тобто оплачується не сама праця, а ріст кваліфікації й у першу чергу число освоєних спеціальностей.

Механізм цієї системи містить у собі поняття "одиниця кваліфікації", що визначає суму знань, умінь, навичок, необхідних для виконання нової, додаткової роботи й одержання чергової надбавки.

Останнім часом на підприємстві різко зросли витрати на навчання персоналу, а в зв'язку з тим, що навчання здійснюється в робочий час, відповідно збільшилися утрати виробничого часу. Проте, фахівці вважають, що додаткові витрати на робочу силу компенсуються ростом продуктивності праці і зниженням витрат виробництва (по деяким даним, вони на 30-50 % нижче, ніж при традиційній оплаті), що у свою чергу дає можливість до 10-15 % фонду робочого часу затрачати на підготовку і перепідготовку працівників (при звичайній системі - 3-4 %).

Серед основних переваг ОЗК можна виділити наступні:

· забезпечення більшої мобільності робочої сили усередині підприємства завдяки ротації робочих місць;

· велика задоволеність працею;

· зниження рівня плинності кадрів;

· скорочення втрат робочого часу;

· підвищення продуктивності праці;

· ріст якості продукції.

У цілому система ОЗК вважається ефективною і перспективною, незважаючи на ряд негативних наслідків. Підвищення витрат на оплату праці в значній мірі компенсується ростом гнучкості використання робочої сили і її продуктивності. Збільшення витрат на підготовку кадрів розглядається не як ріст непродуктивних витрат, а як довгострокові інвестиції в розвиток людських ресурсів. Немаловажна і та обставина, що робітники виражають усе більше задоволення даною системою оплати, вважаючи її більш справедливою. Дійсно, рівень оплати при ОЗК залежить у більшому ступені від їхніх здібностей, цілеспрямованості, бажань, а не від стажу чи необґрунтованих управлінських рішень при розміщенні кадрів.

При цьому працівник краще розуміє й оцінює свій внесок у результативність виробничого процесу, підвищується ступінь відповідальності, переборюється відчуження, що, безумовно, позначається на росту його мотивації, задоволеності працею. У кінцевому рахунку все це відбивається на якості роботи і соціальному статусі безпосереднього виробника.

Розділ 3. Шляхи удосконалення системи управління персоналом ЗАТ "Діанет"

3.1 Сучасні тенденції в організації праці і управлінні персоналом організації

Більш сімдесяти відсотків працездатного населення розвитих країн світу працюють сьогодні по найму, тобто одержують в обмін на свою працю матеріальна винагорода від організації. Цю винагороду називають компенсацією і відповідно систему управління цим процесом - управління компенсацією [19].

Які б ні були наші погляди на трудову мотивацію, навряд чи можна заперечувати, що винагорода чи компенсація співробітникам грає винятково важливу роль у залученні, мотивуванні і збереженні в організації необхідної їй робочої сили. Як уже відзначалося, компенсація може робити прямо протилежний вплив на співробітників - мотивуючи і демотивируючи.

Неефективна система винагороди може викликати в працівників незадоволеність (як розміром, так і способами визначення і розподілу винагороди), що спричиняє зниження продуктивності праці, падіння якості, порушення дисципліни. Незадоволені компенсацією працівники можуть вступити у відкритий конфлікт із керівниками організації, припинити роботу, організувати страйк чи залишити організацію.

З іншого боку, ефективна система компенсації стимулює продуктивність працівників, направляє їхню діяльність у потрібне для організації русло, тобто підвищує ефективність використання людських ресурсів. Основне значення системи компенсації полягає в тім, щоб стимулювати виробниче поводження співробітників ї, направивши його на досягнення стратегічних задач, що стоять перед нею, іншими словами, з'єднати матеріальні інтереси працівників зі стратегічними задачами організації. Ця ключова установка визначає мети системи компенсації.

Організації конкурують між собою на ринку праці, прагнучі залучити тих фахівців, що їм необхідні для досягнення стратегічних задач.

У цьому змісті система компенсації повинна бути конкурентоздатною стосовно до тієї категорії працівників, що необхідні організації.

Коли винагорода в організації не відповідає тому, що пропонує ринок праці, співробітники можуть почати залишати її. Щоб уникнути втрати співробітників, на професійне навчання і розвиток яких організація затратила визначені засоби і які є коштовним ресурсом, керівники повинні забезпечити конкурентоздатність системи компенсації. Винагорода повинна орієнтувати працівників на ті дії, що необхідні для організації. Продуктивність, творчість, досвід, відданість філософії ї повинні заохочуватися через систему компенсації [20].

Продумана система компенсації дозволяє організації контролювати й ефективно керувати витратами на робочу силу, забезпечуючи при цьому наявність необхідних співробітників. Оскільки витрати на робочу силу є основною статтею витрат для більшості сучасних організацій, ефективне управління ними має принципове значення для загального успіху організації. Як уже відзначалося, недоплати працівникам можуть сильно підірвати здатність ї реалізовувати свої стратегічні задачі. У той же час необґрунтовано високі витрати на заробітну плату привели до банкрутства безліч організацій.

Система компенсації повинна бути, з одного боку, добре зрозуміла кожному співробітнику організації (у противному випадку вона може викликати неадекватну реакцію персоналу і спричинити за собою не ті дії, які вона була покликана стимулювати), а з іншого боку - проста для адміністрування, тобто не вимагати значних матеріальних і трудових ресурсів для забезпечення її безперебійного функціонування.

В усіх країнах винагорода працівників тією чи іншою мірою регулюється державним законодавством, ігнорування якого може привести до судових і адміністративних санкцій проти організації, що пов'язано зі значними матеріальними і моральними витратами.

Приведені вище мети системи компенсації можуть вступати у визначене протиріччя один з одним, наприклад, контроль за витратами і залучення кваліфікованого персоналу. Керівництво повинне знайти оптимальне співвідношення між ступенем вирішення кожної з цих задач, що є унікальним для будь-якої організації на кожнім етапі її розвитку. У момент створення нової ї задача мінімізації витрат на робочу силу, як правило, приноситься в жертву задачі залучення кваліфікованого персоналу. У період економічних труднощів організації часто відкладають на майбутнє прийом нових співробітників і зосереджуються на скороченні витрат на заробітну плату [18].

Багато українських й були змушені удатися на початку 90-х років до "стратегії виживання", відповідно до якої на винагороду працівників витрачаються лише засоби, що залишаються після покриття всіх інших витрат і отримання планованого прибутку. При такій стратегії ціль контролю за витратами на робочу силу домінує над іншими цілями системи компенсації. Паралельно з "стратегією виживання" у сучасній українській економіці можна спостерігати принципово інший підхід до винагороди співробітників - деякі організації витрачають практично всі засоби, що заробляються ни...


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.