Ключові дійові особи у встановленні пріоритетів були Європейська Комісія та Європейська Рада до складу якої входять міністри держав-членів. Встановлення пріоритетів було підтримано кількома дослідженнями передумов та Високою групою експертів, наприклад Ахо Груп (Aho Group) 28 та Групою експертів Знання для зростання (Knowledge for Growth Expert Group). Лісабонська стратегія (а також інші стратегічні документи) залишає реалізацію за м'якою формою координації. Реалізація ЛС є доволі проблематичною через широке коло сфер політики яких вона торкається та кількість механізмів для її реалізації.

Більшість інструментів та механізмів також лежать в сфері відповідальності держав-членів, що робить реалізацію більш складною та вимагає механізмів для вертикальної координації. Були запроваджені різноманітні механізми узгоджені між ДЧ, такі як Національні програми реформ, Відкритий метод для координації (ВМК), а також спільні фінансові та регуляторні рамки.

В останній час були спроби раціоналізувати інноваційну політику в ЄС. Одним з ключових кроків у цьому процесі стало призначення, вперше в ЄС, комісара з питань інноваційної політики, що відбулось у листопаді 2009 року. Наступним великим кроком у цьому процесі стала нова основна стратегія досліджень та інновацій, яка має бути оприлюднена під час саміту європейських лідерів восени 2010 року. Нова стратегія, як очікується, стане ключовим пунктом порядку денного зустрічі. Для підготовки переглянутої інноваційної політики була сформована нова підгрупа «комісарів з питань інноваційної політики» для забезпечення координації та проведення обговорень різних сфер цієї політики. Іншим інструментом встановлення пріоритетів високого рівня є Інноваційна стратегія ОЕСР, яка має на меті забезпечити взаємне посилення політик та рекомендацій для пожвавлення інноваційної діяльності як на загальному, так і на рівні країни[29].

Політика ЄС щодо досліджень та інновацій має прямий вплив на поведінку суб'єктів досліджень. Рамкові програми посилили внутрішньо європейську співпрацю. Що важливо знати, так це те, що моделі співпраці в цій системі не відповідають моделям тематичної спеціалізації окремих країн, але демонструють конвергенцію у напрямку до функціональних пріоритетів. Це є одним із способів яким європейський вимір опосередковано впливає на встановлення пріоритетів на практиці.

В своєму нещодавньому аналізі практики оцінки інноваційної політики в Європі було встановлено, що оцінка стала невід'ємною частиною інноваційної політики, зокрема на операційному рівні програм та заходів, тощо. Було встановлено, що приблизно 50% заходів, що оцінюються мають попередньо встановлений бюджет для проведення оцінки, а дві третини передбачають та планують його, ще на етапі розробки заходу. Сьогодні це вже майже стало правилом, що оцінки проводяться зовнішніми оцінювачами, які часто відбираються через відкритий тендерний процес[31].

Аналіз також виявив, що оцінки мають обмежений набір наслідків в термінах змін до політики. Радикальні наслідки, такі як припинення програм є дуже рідкими та зазвичай мають форму рішень щодо принципів політики. Натомість, оцінки зазвичай призводять до незначних змін у заходах або до потреби в інших заходах, а також найбільш часто до пролонгації або розширення.

Практика оцінки також є добре задокументованою та визначеною. Посібники такі як зелена книга та пурпурна книга надають оцінювачам практичні настанови як оцінювати заходи політики. Всі оцінки мають проводитися зовнішніми оцінювачами. Більшість оцінювань проводяться з періодичними інтервалами і дуже рідко бувають ex post (це переважно зумовлено тим фактом, що багато інструментів є довготривалими без встановленої кінцевої дати). Що є важливим, так це те, що дотримання загальних рекомендацій відбувається за умови, що вони відповідають реалістичним та економічно обґрунтованим умовам.

Використання оцінки також мало і багато проблем. В Австрії, наприклад, кількість оцінок є значною, але в той же час була критика про те, що відсутні механізми для забезпечення врахування та імплементації результатів оцінок в формулюванні політики. Це наголошує на тому факті, що створення належної та широкої традиції оцінки пріоритетів інноваційної політики не є достатнім саме по собі, адже ще необхідно подумати над фактичною роллю оцінок в розробці та реалізації політики[17].

Німеччина розглядається як гарний приклад, де оцінки фактично використовуються як інструменти для внесення змін до політики. Існує багато формуючих оцінок, часто застосовуються такі методи як фокусні групи, робочі групи, а результати оцінки широко обговорюються в уряді та здається, що відбуваються зміни в політиці на рівні управління. Проте, здається що зміни вносяться в небагатьох випадках до самих оцінених заходів, а на більш загальному рівні вони впливають на загальні зміни політики для майбутнього встановлення пріоритетів та формування програм. Необхідно відмітити, що такий тип успішного використання оцінок вимагає окремого типу відкритого підходу та підходу, що базується на участі[17].

Досвід та роль технологічного прогнозу та технологічного передбачення в державах-членах ЄС. В інноваційній політиці були спроби застосувати та використати різноманітні механізми для підтримки процесу встановлення пріоритетів. Протягом 60-х та 70-х років широко використовувались технологічне планування та прогноз. Упродовж 80-х та особливо 90-х років більш широко використовувались більш широкі заходи з технологічного передбачення та заходи з розробки дорожніх карт. За останнє десятиліття встановлення пріоритетів все більше ставало поєднанням різних форм «Стратегічної політичної інформації» включаючи передбачення, моніторинг, оцінку. Цьому сприяло дедалі зростаючий рівень різних механізмів консультацій з учасниками, що залучали різних експертів та учасників.

На національному рівні в багатьох країнах ЄС докладалися різноманітні зусилля щодо передбачення. Однак роль передбачення та прогнозу дещо впала, як інструменту для встановлення пріоритетів на більш стратегічному рівні. Вони зазвичай мають сильнішу роль на операційному рівні, де наприклад агенції готують нові програми ДіР. Зокрема, такі великі країни ЄС як Сполучене Королівство, Німеччина та Франція мають довгі традиції прогнозу та передбачення. Нижче наведені приклади досвіду деяких країн за останні 10 років.

Функціонування FutuRIS (Франція)[15]. Платформа FutuRIS для передбачення координує зусилля колективу вчених та оприлюднює дослідницькі роботи по темі «Дослідницько-Інноваційне Суспільство» з метою уможливити поінформоване прийняття рішення та підтримати реалізацію стратегій, визначених залученими дійовими особами. Це зокрема включає, аналіз структури та результатів Французької системи досліджень та інновацій (ФСДІ), її міжнародне становище та її вірогідний розвиток зважаючи на вже виявлені проблемні питання.

FutuRIS мав на меті оцінити Французьку систему досліджень та інновацій (ФСДІ) взагалі, з точки зору системного підходу (управління, організація, взаємодія між гравцями в усіх секторах та сферах досліджень, академічної науки, бізнесу та суспільства). Внаслідок такого цілісного підходу, не існувало секторальних тем, лише перехресті (наприклад, відмінність у дослідженнях, конкурентоздатність, наука та суспільні відносини, людські ресурси в дослідженнях та інноваціях, управління ФСДІ). Стосовно більшості тем, дійові особи походили із дослідницьких інститутів (та певною мірою з закладів вищої освіти), приватних компаній (великих та МСП), урядових органів (міністерств та агенцій), а також з неурядових організацій.

Завдання програми FutuRIS були визначені, як такі:

1) звести разом лідируючих гравців державного та приватного сектору з метою створення основи для майбутньої Французької системи досліджень та розробок,

2) переглянути та знову ініціювати дебати щодо тих проблем які в майбутньому доведеться вирішувати ФСДІ,

3) побудувати спільне між дослідниками, наукових товариством, бізнесом та суспільством бачення майбутньої ФСДІ.

Програма не була ініційована та не управлялася національним урядом, оскільки вона була необхідна для наукових, економічних та соціальних дійових осіб, щоб залучити їх у спільну розбудову проектів досліджень та інновацій. Однак, державна підтримка була важливою у термінах легітимності та доступу до інформації та ресурсів.

З 2005 року, ландшафт досліджень та інновацій зазнав істотних змін внаслідок значних реформ, що мали на меті забезпечити більш ефективне управління та стимулювати ініціативи за рахунок як приватних, так і державних гравців. Сучасний фокус FutuRIS притягнуто до того, як різні учасники відповідають цим реформам та реорганізували себе для того, щоб взяти на себе нову відповідальність (альянси, тощо). Процес передбачення виглядає інструментом для виявлення широкого різноманіття потенційних шляхів та перспектив.

FinnSight (Фінляндія)[23]. На початку 2005 року Фінська академія - експертна організація в фінансуванні основних довготривалих досліджень об'єднала зусилля із Tekes - Фінською агенцією з фінансування технологій та інновацій, для того, щоб дати початок проекту з передбачення під назвою FinnSight 2015. Його метою було виявити фокусні сфери компетенції на майбутнє в галузях наукової технології, суспільства, бізнесу та промисловості, а також виділити у них пріоритети. Проект мав допоміжний характер для визначення Фінських стратегічних центрів переваг у науці, технології та інноваціях (створені у 2007-2009 роках).

Робота з передбачення проводилась у колегіях, де провідні експерти з досліджень та промисловості ділилися своїми різноплановими знаннями та здогадками щодо об'єктів передбачення. На додаток, 120 експертів, які входили до складу колегій ділилися знаннями, отриманими із своїх мереж.

Голови та члени десяти колегій були спільно обрані Академією та Tekes. Від них очікувалося володіння всіма аспектами своїх сфер компетенції, широке розуміння суспільства в цілому та бажання ділитися своїми знаннями. Кожна з десяти колегій укладала власний розгорнутий звіт, які були зведені у єдину публікацію FinnSight 2015. Теми для FinnSight 2015 були обрані за допомогою експертних груп, і були найважливішими для діяльності Академії та Tekes.

Серед дюжини тем висунутих Академією та Tekes, включені були ті, що відповідали критеріям національного значення, рівню та ступеню компетентності, а також критеріям потенційних соціально-економічних наслідків. Половина членів колегій були призначені за поданням Академії, інша половина - за поданням Tekes. Результати передбачення переважним чином використовуються двома фінським агенціям, що надавали фінансування для фокусування своєї діяльності у майбутньому. Академія використовує ці результати переважно для зміцнення та фокусування основних досліджень, а Tekes використовує їх у стратегічному і політичному прийнятті рішень. Окрім Finnsight, Tekes також розпочав інші заходи з передбачення, що наразі реалізуються на регулярній основі.

2.2 Аналіз інноваційної політики Великобританії

Починаючи з 1980-х років, уряд Великобританії проводить активну політику розвитку науково-технічного потенціалу економіки за допомогою підтримки й заохочення інвестицій у науково-технічну сферу, зокрема, в галузі високих технологій[13].

Останніми роками керівництво країни намітило кроки до вдосконалення системи державного стимулювання науково-дослідної та дослідно-конструкторської діяльності, включаючи підвищення бюджетних асигнувань на дослідницьку діяльність та застосування її на практиці (до 6,3 млрд. ф. ст. до 2010 р.), збільшення сукупних витрат держави й приватного сектора на науково-дослідну діяльність до 39 млрд. ф. ст., або до 2,5 % ВВП в 2014 р.

До пріоритетів інноваційної діяльності віднесені також медичні технології, відновлювана енергетика, наноелектроніка, захист комунікаційної інфраструктури, нові матеріали, біотехнології, інтелектуальні системи управління, раціональне природокористування. Додаткові кошти виділені на підтримку науково-дослідних та конструкторських робіт у галузі виробничих технологій, енергетики, полегшених конструкційних матеріалів, пластикової електроніки, прикладних інформаційних технологій для бізнесу, біомедичних матеріалів і тканин. Велике значення надається розвитку й просуванню на світовий ринок наукомістких екологічних послуг. Підвищена увага в інноваційній діяльності приділяється сфері нафтовидобутку. До цього напрямку експерти відносять розвиток технологій геофізичної, геохімічної й сейсмічної розвідки нафтових родовищ, буріння розвідницьких шпар малого діаметру, формування мережі експлуатаційних шпар складної конфігурації й зниження в'язкості важкої нафти. В цілому, акцент робиться на підтримку наукових центрів і компаній, які вже є світовими лідерами або мають потенціал стати ними.

Важливим інструментом стимулювання технологічного розвитку промисловості визнане використання державного замовлення. Прямі й побічні результати науково-дослідних та конструкторських розробок, виконані на замовлення урядових організацій, як правило, використовуються приватними фірмами для освоєння випуску нових товарів і послуг. Додаткова підтримка інноваційним процесам надається шляхом скорочення регулюючих функцій держави, полегшення процедур адміністративного нагляду й контролю, надання податкових пільг на науково-дослідну діяльність та впровадження їх у життя.

Розширити взаємодію науки із промисловістю передбачається на основі реалізації концепції «технологічних платформ». Важливими особливостями цієї форми організації інноваційної діяльності є провідна роль бізнесу у визначенні цілей, орієнтація на створення комерційних інноваційних продуктів, полегшення бюрократичних процедур, диверсифікація джерел фінансування. Розпочато роботу з формування двох національних технологічних платформ, які стануть основою для координації дій урядових відомств, університетів, промисловості й фінансових установ у розвитку «інтелектуального транспорту» й систем захисту інформаційної інфраструктури.

Почато кроки до залучення бізнесу й удосконалення структури державного фінансування прикладних досліджень за рахунок розширення функцій Ради технологічної стратегії (РТС). До складу цього консультативного органу входять керівники найбільших промислових компаній країни, дослідницьких рад, університетів і регіональних центрів технологічного розвитку. З метою прискорення процесу розробки нової нау- комісткої продукції та її виведенню на світовий ринок РТС надано право самостійно ухвалювати рішення щодо фінансування з державного бюджету невеликих проектів перспективних науково-дослідних та конструкторських розробок в рамках спеціальної квоти в розмірі 5 млн. ф. ст. без узгодження з урядовими відомствами.

Основні принципи й стратегія державної підтримки розвитку високих технологій на сучасному етапі представлені в доповіді Мінфіну 2004 р. «Глобальні економічні проблеми в довгостроковому періоді й можливості для Великобританії, а також у спільній програмі на 10-річний період Міністерства фінансів, Міністерства торгівлі й промисловості й Міністерства по справах дітей, шкіл і родин під назвою «Програма інвестицій у науку й інноваційні технології на 2004-2014 р.». Основною метою є ефективна підтримка НДДКР (Research and Development) у галузі науки й високих технологій[13].

Відповідно до обраної на цей період стратегії, основні напрямки політики держави у просуванні розвитку науки, технологій та інноваційної діяльності містять у собі:

- постійне підвищення залучення приватних інвестицій в НДДКР і підвищення залучення бізнесу в наукову діяльність у Великобританії. У даному напрямку ключовим механізмом державної стратегії є надання податкових кредитів (tax credit) у проведенні цих робіт, а також окремі державні проекти із залученням приватних інвестицій;

- інвестиції в дослідницькі роботи світового рівня, що виконуються в найпотужніших британських дослідницьких центрах, а також фінансово-технічна підтримка провідних університетів і державних лабораторій. Дослідження світового класу є найбільш важливими для багатьох видів підприємницької діяльності, які найчастіше залежать від їх результатів. У звіті Мінфіну про витрати державних коштів за 2004 р. було оголошено про виділення додаткових ресурсів для розвитку фундаментальних досліджень, загальний розмір яких до 2007-08 фін. р. на 1 млрд. ф. ст. перевищував показники 2004-05 фін. р., що є еквівалентом щорічного збільшення фінансування Міністерства у справах бізнесу, підприємництва й регуляторної реформи на 5,8 % у реальному вираженні;

- досягнення більшої пов'язаності досліджень, фінансованих з бюджетних джерел, до потреб економіки й бізнесу. Наукові дані повинні бути максимально використані бізнесом для збільшення загального добробуту. Держава підтримує перенесення результатів наукової діяльності;

з наукової площини у підприємницьку діяльність, наприклад, за допомогою використання Інноваційного фонду вищої освіти (ffigher Education Innovation Fund), фінансування якого на 2007-08 фін. р. було збільшено на 110 млн. ф. ст.;

- стійке забезпечення наукового сектора вченими, інженерами й технологами. Підвищення якості професійного рівня фахівців, зайнятих у науковій сфері, а також підвищення професійних навичок наукових викладачів і лекторів у кожній школі, коледжі й університеті; підвищення кількості студентів вузів і учнів старших класів та коледжів, що обирають спеціальність, пов'язану з науково-дослідною діяльністю, а також збільшення відносин високо кваліфікованих студентів, що мають намір будувати кар'єру в НДДКР;

- збільшення державної допомоги науці. Держава взяла на себе зобов'язання здійснити ряд заходів, спрямованих на підвищення суспільної свідомості й розуміння важливості наукової бази, підкреслюючи необхідність вирішення певних регулятивних і етичних питань на окремих етапах розвитку нових технологій, а також про необхідність здійснення певних кроків для успішного проходження таких етапів.

Стратегія реалізації державної політики заснована на наступних механізмах і елементах [13]:

- податкові пільги в сфері інноваційної діяльності в частині звільнення компаній, що займаються НДДКР, від сплати корпоративного податку на доходи, отримані від такої діяльності; податкові пільги в сфері амортизаційних відрахувань;

- забезпечення довгострокової фінансово-економічної стабільності в державі, що дозволяє з більшою точністю прогнозувати на довгостроковій основі державні асигнування у високі технології, а також з найбільшою ймовірністю оцінювати фінансові ризики в цій сфері й здійснювати управління ними;

- співробітництво й діалог між індустрією й науковими колами. У даному питанні держава прямо фінансує науково-дослідні партнерства між британськими промисловцями й базовою наукою;

- розвиток НДДКР у регіонах, у тому числі, через роботу агентств територіальному розвитку;

- пряме державне фінансування НДДКР у вигляді субсидування й надання грантів.

Ключовим механізмом державної підтримки розвитку науки й високих технологій у Великобританії з фінансової точки зору є застосування податкових пільг у сфері інноваційної діяльності. Після активних консультацій з представниками бізнесового співтовариства в 2000 р. були введені податкові пільги для малих і середніх підприємств, а потім в 2002 р. вони були поширені на великі компанії. Податкові пільги для НДДКР є державною ініціативою, що реалізується у вигляді звільнення від сплати корпоративного податку з метою стимулювання приватних інвестицій у наукову діяльність. Такі пільги можуть бути у вигляді зниження суми корпоративного податку компанії, або надання грошових сум для малих і середніх некомерційних організацій.

Основною перевагою податкових пільг є можливість зниження реальних витрат інвестицій компаній в НДДКР і підвищення власних відшкодувань, що, у підсумку, приводить до збільшення відшкодувань в економіці в цілому. На думку британських експертів у галузі фінансів, є реальні докази того, що податкові стимули можуть мати позитивний ефект для інвестицій в НДДКР. Дослідження показали, що вони можуть підвищити витрати НДДКР у розмірі, як мінімум, рівному відшкодуванням податку. Слід зазначити, що у цьому напрямку держава постійно підтримує діалог з бізнес співтовариством в області постійного вдосконалювання механізму податкових пільг. Даний приклад Великобританії в області налагодження й підтримки діалогу між державою й приватним сектором, що привів не тільки до введення податкових пільг, але й до постійного спрощення розуміння даного інституту, був визнаний на міжнародному рівні найкращою у світі практичною моделлю по застосуванню подібних заходів.

Органи виконавчої влади, уповноважені в сфері НДДКР. Органом виконавчої влади, уповноваженим реалізувати державну політику стимулювання розвитку НДДКР, є Міністерство у справах бізнесу, підприємництва й регуляторної реформи (Department for Busmess, Enterprise and Regulatory Reform, DBERR).

Королівська податкова та митна служба (HM Revenue and Customs, HMRC) здійснює реалізацію податкових пільг. З 1 листопада 2006 р. у структурі HMRC було створено сім спеціалізованих підрозділів по податкових пільгах у відношенні НДДКР для малих і середніх компаній. Питаннями застосування податкових пільг відносно великих компаній у структурі HMRC займається спеціалізована Служба великих платників податків (Large Busmess Semce). З 2000 р. HMRC був виданий ряд інформаційних листів, документів, повідомлень і методичних рекомендацій, що роз'ясняють окремі питання застосування пільг на корпоративний податок відносно доходів, пов'язаних з НДДКР.

Важливу роль у цій галузі відіграють документи, що приймаються DBERR і HMRC, які регламентують порядок і процедуру звернення організацій за одержанням податкових пільг і надають коментарі по застосуванню окремих положень законодавства в цій сфері.

Законодавство в сфері податкових пільг для НДДКР. Законодавство в області надання податкових пільг для НДДКР складається з ряду нормативних правових актів, основними з яких є наступні:

- Закон 1988 р. про прибутковий і корпоративний податок (Income and Corporation Taxes Act 1988);

- Закон 2000 р. про фінанси (Fmance Act 2000);

- Закон 2002 р. про фінанси (Fmance Act 2002).

Поняття «інноваційної діяльності» наводяться в статті 837А Закону 1988 р. З метою оподатковування під інноваційною діяльністю, у загальному сенсі, розуміється «робота, спрямована на розробку наукових і технічних питань для досягнення прогресу в науці або технології». Прогрес має на увазі одержання нових або вдосконалених продуктів, процесів чи послуг. Відповідно до положень Закону 1988 р. Міністерство торгівлі й промисловості видало «Посібник з визначення інноваційної діяльності з метою оподатковування» від 5 березня 2004 р. (DTI Grndelmes on the Meanmg of Research and Development for Tax Purposes, далі -- Керівництво DTI 2004), схвалене Парламентом і яке є невід'ємною частиною законодавства, у якому приводяться критерії для віднесення окремих видів діяльності до інноваційної. У свою чергу, застосування податкових пільг для інвестицій у діяльність, що підпадає під зазначені критерії, передбачено в Законі про фінанси 2000 і 2002 р.

З метою роз'яснення Керівництва DTI 2004 HMRC видає коментарі по застосуванню податкових пільг відносно окремих видів діяльності. Як приклад можна навести:

- документ CIRD81960 про застосування положень Керівництва відносно програмного забезпечення, використовуваного в області НДДКР (CIRD81960 -- НДДКР tax relief: conditions to be satisfied: DTI guidelines (2004): application to software);

- документ CIRD81920 про застосування критеріїв DTI 2004 відносно медичних препаратів (CIRD81920 -- НДДКР tax relief: conditions to be satisfied: DTI guidelines (2004): application to pharmaceuticals).

Застосування податкових пільг у сфері НДДКР. Всі компанії, які щорічно вкладають більше 10 тис. ф. ст. у наукову діяльність, що підпадає під визначені в законодавстві критерії з метою оподаткування, мають право на податкові відрахування при підрахунку суми податку на прибуток у розмірі:[15]

- 150 % від витрат, що підпадають під критерії НДДКР, для малих і середніх компаній;

- 125 % від витрат на НДДКР для великих компаній.

Дані пільги не застосовуються відносно приватних осіб і партнерств (partnershipіs).

Для того, щоб діяльність була інноваційною, вона повинна відповідати загальноприйнятій практиці бухгалтерського обліку й відповідати критеріям, що містяться в Керівництві DTI 2004. Витрати компанії на НДДКР, які підпадають під податкові пільги, містять у собі:

- витрати по найму персоналу, прямо або опосередковано залученого у НДДКР;

- витрати, пов'язані з залученням персоналу, що прямо або опосередковано залучений в НДДКР;

- придбання споживчих і видозмінних матеріалів, які прямо використовуються при здійсненні НДДКР (у загальному значенні -- фізичні матеріали, що використовуються в рамках здійснення НДДКР);

- витрати на електроенергію, воду, паливо й програмне забезпечення, що використовується з метою НДДКР.

Для одержання податкових пільг компанія повинна подати заяву за встановленою формою (Form CT600) у місцеве відділення HMRC. Компанія також може звернутися до HMRC за докладними роз'ясненнями з податкових пільг і чинного законодавства у цій сфері. Роз'яснення з питань віднесення наукової діяльності до НДДКР відповідно до положень Керівництва DTI 2004 компанія може одержати, звернувшись в DBERR.

На сьогодні відносно надання податкових пільг в сфері НДДКР діють дві схеми -- для малих/середніх і великих компаній. В таблиці представлені основні розходження схем [13].

Таблиця 2.1

Податкові пільги для малих,середніх та великих компаній

схема для малих і середніх компаній	схема для великих компаній
150% ставка податкових відрахувань	125% ставка податкових відрахувань
На кожні 100ф.ст. витрат на НДДКР надається 24ф.ст. відшкодування	Не надається
Компанія може вимагати податкові відрахування на витрати, пов'язані з НДДКР, включаючи за договором підряду	Компанія може вимагати податкові відрахування на витрати, пов'язані з НДДКР, тільки якщо вона здійснює таку діяльність самостійно, або за договором підряду з університетами, некомерційними організаціями й науковими лабораторіями
Компанія не може претендувати на податкові пільги за внесок у незалежні дослідження	Компанія може вимагати податкові пільги за внесок у незалежні дослідження
Розмір податкових відрахувань може бути знижений, якщо діяльність компанії в області НДДКР субсидіюється або отриманий грант у відношенні НДДКР	Не передбачені зниження відрахувань при використанні гранта або субсидій
Однією з обов'язкових умов для відшкодування компанією податку є обов'язкова наявність прав інтелектуальної власності на результати НДДКР	Компанія не зобов'язана мати права інтелектуальної власності на результати НДДКР

Необхідно зазначити, що в рамках реалізації державної політики в сфері розвитку науки компаніям, залученим до наукової діяльності, можуть бути надані гранти на проведення науково-дослідної роботи. У разі, якщо інноваційна діяльність малої або середньої компанії була профінан- сована державою у вигляді гранту, податкові пільги відносно такої діяльності не застосовуються в частині розміру такого гранту.

Податкові пільги при амортизаційних відрахуваннях. Відповідно до діючого податкового законодавства, компанії мають право на податкові пільги, що надаються підприємству у вигляді норм прискореної амортизації відносно окремих видів придбаних основних засобів (устаткування, автомобілі й т.п.), які поширюються на НДДКР. У цей час діє ставка в розмірі 100 % амортизаційних відрахувань відносно інвестицій в НДДКР, а також наступні схеми по пільгах відносно амортизаційних відрахувань за перший рік господарської діяльності організацій:

- 40 % амортизаційних відрахувань для малих і середніх підприємств при інвестиціях у заводи й машинне устаткування (не підпадають під дію цих пільг автомобілі, основні засоби, а також заводи й машинне устаткування, що перебувають у лізингу);

- 100 % амортизаційних відрахувань для малих підприємств відносно інвестицій в інформаційно-комунікаційні технології (комп'ютери, програмне забезпечення й мобільні телефони нового покоління з виходом в Інтернет);

- 100 % амортизаційних відрахувань відносно інвестицій в енергозберігаюче устаткування й технології (у відповідності зі Списком енерго- технологій (Energy Technology Lіst));

- 100 % амортизаційних відрахувань відносно інвестицій в устаткування по ощадливому використанню води (у відповідності зі Списком водних технологій (Water Technology Lіst);

- 100 % амортизаційних відрахувань відносно інвестицій в автомобілі зі зниженим рівнем вироблення CO2;

- 100 % амортизаційних відрахувань відносно інвестицій малих і середніх компаній у Північну Ірландію в частині машинного устаткування.

Інститути, безпосередньо задіяні в інноваційній діяльності. Одним із ключових інститутів у сфері НДДКР та інноваційної діяльності у Великобританії є наукові парки. На сьогодні в країні існує понад 100 наукових парків, в яких зосереджено близько 3000 компаній (у т.ч. 450 іноземних), кількість зайнятих працівників у компаніях складає 68 000 чоловік. Наукові парки займають територію близько 1,5 млн. кв. м та спрямовані на підтримку високотехнологічного бізнесу в таких пріоритетних галузях національної економіки (визначені урядом), як біомедицина, фармацевтика, інформаційні технології, енергозберігаючі технології та технології з використання альтернативних джерел енергії (в рамках орієнтації на створення економіки, яка ґрунтується на використанні енергії, що видобута не з вуглеводних енергоносіїв). В наукових парках забезпечується допомога при реалізації проекту за допомогою зв'язків з університетами та іншими науковими ресурсами.

Асоціація наукових парків Великобританії (UK Science Park Association) є ключовою організацією, яка планує діяльність та подальший розвиток наукових парків у Великобританії. Наукові парки можуть належати організаціям з різним типом власності. Це можуть бути університети, органи місцевої влади або приватні консалтингові компанії. Будь-яких податкових пільг для компаній, які діють у межах наукових парків, не передбачено. Головним урядовим органом Великобританії, який координує діяльність та розвиток технопарків, є Британське відомство з торгівлі та інвестицій (UK Trade & Investment). Зазначена установа надає організаційну та інформаційну підтримку через свої штаб-квартири, які розташовані в Лондоні та Глазго, а також представництва в дев'яти англійських регіонах. Відомство приділяє головну увагу організації співпраці з бізнесом саме через регіональні установи. Безпосередній розвиток інфраструктури та мережі технопарків здійснює Управління з питань бізнес-інкуба- торів (UK Business Incubation), яке діє через мережу представництв Відомства з торгівлі та інвестицій.

У Великобританії утворено мережу з понад 325 бізнес-інкубаторів, які надають компаніям наступні послуги:

- створення компанії та передача її в оренду на гнучких умовах;

- нагляд з боку досвідчених спеціалістів;

- проведення навчань та семінарів;

- доступ до фінансових ресурсів;

- швидка взаємодія з іншими компаніями, які також знаходяться в мережі технопарків;

- надання таких платних послуг, як послуги секретаря, бухгалтера, організація відео конференцій та ін.

Крім того, бізнес-інкубатори використовують практику надання ділових послуг компаніям, що знаходяться поза межами (територією) інкубатора.

Технопарки Великобританії позитивно впливають на соціально-економічний розвиток країни та її експортний потенціал, а саме:

1. стимулюють розвиток регіонів, забезпечують працевлаштування місцевого населення і, як наслідок, наповнення доходної частини місцевих бюджетів;

2. сприяють диверсифікації виробництва, тим самим підвищуючи конкурентоспроможність економіки;

3. об'єднання підприємств малого бізнесу в спільні кластери збільшує, за рахунок ефекту синергії, їх продуктивність;

4. підтримка групи підприємств з боку держави дає більший ефект, ніж підтримка окремого підприємства.

Компанії, які безпосередньо розміщуються на території бізнес-інкубатора, можуть скористатися більшими перевагами, а саме:

- особливі зв'язки з університетами та дослідницькими центрами;

- доступ до спеціалізованих консультаційних центрів (на території бізнес-парку).

Саутгемптонський науковий парк (Southampton Science Park) є одним з найуспішніших прикладів діяльності технопарку у Великобританії. Він розміщений у мальовничій місцевості графства Гемпшир на відстані 100 км від Лондона. На загальній площі 182,1 тис. кв² розташовані офіси з сучасним обладнанням, дослідницькі лабораторії з навчальною базою одного з провідних наукових закладів Великобританії -- Саутгемптонського університету. У своїй практиці використовує різноманітні підходи підтримки компанії в залежності від того, на якому етапі розвитку знаходиться підприємство -- започаткування, розвитку чи зрілості. На сьогоднішній день науковий парк об'єднує понад 60 компаній.

Окрім зазначених міністерств та відомств Великобританії, впровадженням інноваційних продуктів також займається департамент Міністерства у справах культури, 3MI та спорту за програмою під назвою «підтримка креативної індустрії». Основна робота зосереджена на креативному мистецтві, яке передбачає набір вмінь, навичок та обдарованості індивідууму до створення нових інноваційних та оригінальних продуктів (включає наступні напрямки: кіно, музика, реклама, архітектура, мистецтво, видавництво, дизайн, програмне забезпечення, радіо і телебачення, індустрію моди). Також до креативної індустрії відносяться напрямки, які здатні створити нові робочі місця на основі інтелектуальної власності (спільно з Міністерством у справах бізнесу, підприємництва та регулятивної реформи йде робота над пошуком нових можливостей для експорту креативного мистецтва).



2.3 Досвід і проблеми створення та впровадження пріоритетних напрямів інноваційної діяльності і технологічного розвитку України

Україна має певний досвід у визначенні пріоритетів в галузях науки і техніки, інноваційного та технологічного розвитку. У першому українському законі, що регулює галузі науки, техніки та інновацій, «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» (1991) сказано, що «Уряд підтримує розвиток науки як основного джерела економічного зростання і невід'ємної частини національної культури та освіти. Держава створює необхідні передумови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян України в галузі науки і техніки; забезпечує застосування українських і світових наукових досягнень для вирішення соціальних, економічних, культурних та інших проблем»[1].

Стаття 3 цього закону передбачає, що державна підтримка науково-дослідних робіт, які забезпечують вирішення найважливіших проблем розвитку України шляхом встановлення пріоритетів у науці та техніці та концентрації ресурсів для їх здійснення, є одним з основних принципів політики Уряду в науково-технологічній сфері.

У статті 13 детально викладено процедуру створення та впровадження державних пріоритетів розвитку науки і техніки. Основою для встановлення таких пріоритетів має бути комплексний прогноз соціального, економічного і технічного розвитку України. Докладний аналіз різних сценаріїв розвитку є обов'язковим. Український парламент затверджує пріоритети, а Уряд реалізує їх через комплекс державних науково-технічних програм.

Але в реальності все складалося не так, як бачилося на початку 1990-х років. Починаючи з 2007 року, Міністерство фінансів навіть припинило розподіл коштів на науково-технологічні програми, обґрунтовуючи це тим фактом, що термін дії пріоритетів, встановлених у 2001 році на п'ять років, завершився, а нові пріоритети не були встановлені. В іншій країні уряд ймовірно продовжив би застосовувати старі пріоритети, доки б не виникло політичних можливостей для їх визначення, однак так не трапилося в Україні де-факто, загальна тенденція зниження цінності механізму впровадження пріоритетів, який з'явився у 1995 році, зрештою призвела до повної зупинки процесу у 2007 році.

Протягом цього періоду в Україні змінилося кілька Президентів, урядів та Парламент. Парламент неодноразово оголошував курс на розвиток інноваційної економіки, затверджував прогресивні закони, Національна Рада безпеки прийняла прогресивні рішення. Однак, фінансування державних науково-технологічних програм, а також частина наукового бюджету, наданого на державні науково-технічні цілі, продовжували скорчуватися.

Очевидно, що ані наука загалом, ані пріоритети науково-технологічного розвитку, встановлені Парламентом, не були справжніми пріоритетами для численних урядів України. Відтоді, як Україна стала незалежною у 1991 році, не існувало жодної важливої політики встановлення пріоритетів науково-технологічного розвитку. Жоден з урядів України не скористався пріоритетами науково-технологічного розвитку, встановленими законом як ключові пріоритети їх роботи. У найкращі часи дотримання пріоритетів було внутрішнім завданням Міністерства науки і технологій, та пізніше це стало другорядним завданням Міністерства освіти на науки України.

Наприклад, у 2004 році фінансування одного науково-технологічного проекту становило загалом більше 55000 гривень, фінансування «пріоритетного» проекту становило 20000 гривень відповідно до оцінювання експертів. Слід зазначити, що новий пріоритет, який з'явився у 2001 році, «інноваційне дослідження у ключових областях природничих, соціальних та гуманітарних наук», майже нічого не змінив у збільшенні підтримки основної науки. Цей пріоритет не вписувався в існуючі механізми впровадження пріоритетів. У межах такого пріоритету не існувало науково-технологічних програм і Державний інноваційний фонд, який, в принципі, міг щось зробити, одержував недостатню кількість коштів впродовж кількох років. Практично, такий напрям, як пріоритет науково-технологічного розвитку, був незрозумілим, символічним знаком поваги до Національної академії наук України.

До 2002 року пріоритети науково-технологічного розвитку передбачали також інноваційну діяльність. Однак, Закон України «Про інноваційну діяльність» містив визначення конкретних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні[6]. До того часу численні дослідження було здійснено стосовно політики державних пріоритетів науково-технологічного розвитку, від вивчення специфіки терміну «пріоритет», що застосовується у цій області, до визначення причин неефективності такої області в Україні.. Внаслідок цього було розроблено методологію ієрархічної класифікації пріоритетів, з механізмом впровадження, притаманним кожному рівню ієрархії. Така методологія частково використовувалася у підготовці проекту Закону «Про пріоритети інноваційної діяльності в Україні»[7].

Цей Закон містить визначення стратегічних та короткострокових пріоритетів інноваційної діяльності. Стратегічні пріоритети є довгостроковими (не менше 10 років) ключовими областями інноваційної діяльності для забезпечення соціально-економічного розвитку, які були розроблені на основі наукового аналізу та прогнозування світових тенденцій соціального, економічного та науково-технологічного розвитку, враховуючи інноваційний потенціал України. Короткострокові пріоритети встановлюють напрями інноваційної реконструкції промислових, сільськогосподарських та обслуговуючих секторів для введення науково-складних продуктів та послуг, конкурентоспроможних на місцевих та світових ринках, що мають бути впроваджені протягом 3-5 років. Закон також передбачає встановлення середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності, навпаки, на галузевих та обласних рівнях.

Парламент України встановив такі стратегічні пріоритетні області інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки:

- Модернізація електростанцій, нових та відновлюваних джерел енергії, нових технологій збереження ресурсів;

- Машинобудування та виготовлення інструментів як основа для високотехнологічного відновлення усіх галузей промисловості; розвитого високоякісної металургії;

- нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;

- удосконалення хімічних технологій, нових матеріалів, розвиток біологічних технологій;

- технологічний розвиток сільськогосподарської та сільсько-обробної промисловості;

- системи транспортування: будівництво та реконструкція;

- охорона здоров'я та довкілля;

- розвиток інноваційної культури у суспільстві.

У 2007 році інший закон (який втім суперечив Конституції України, оскільки був прийнятий Конституційним судом) додав ще один пункт до цього переліку:

- Розвиток наземних, повітряних та водних засобів перевезення та відповідного обладнання і його комплектуючих. Розвиток та застосування нових технологій для їх монтажу (вироблення).

Стаття 8 закону встановлювала середньострокові пріоритети для кожного із вищевказаних напрямків. Експерт Національної академії наук України рекомендував внести зміни у Кабінет Міністрів України з урахуванням і використанням пріоритетів (це дозволить створити більш гнучку та динамічну політику пріоритетів). Проте, ці рекомендації були відхилені. Наслідки такого підходу можна побачити вже зараз: термін дії середньострокових пріоритетів закінчився у 2007 році, а український Парламент не розглянув і не затвердив їх ще на 5 років через політичні суперечки.

Однак, основний недолік закону полягав у не деталізованому механізмі застосування пріоритетних рішень на всіх рівнях. Механізми на всіх рівнях майже однакові і відповідно до того, як вони були сформульовані, відповідальність ні за ким не закріплена. Пріоритети розвитку науки та технологій визначені у самій структурі державних наукових та технологічних програм, виконання цих програм визначене законом, тобто передбачає фінансування з бюджету держави. На відміну від цього пріоритети щодо розвитку інноваційних технологій сформульовані лише як рекомендації для виконання на практиці. Насправді ж влада та інші суб'єкти інноваційної діяльності нехтують цими рекомендаціями.

З таким підходом методологія встановлення ієрархії пріоритетів втрачає свій практичний сенс, оскільки чітке визначення шкали урядової підтримки та відповідальності за виконання пріоритетів на кожному рівні ієрархії - це основна ідея методології. У результаті проект закону «Про пріоритетні напрямки розвитку науки та техніки», підготовлений Міністерством науки та освіти України та поданий у Парламент у 2007 році, став ще один прикладом надто формального та невиправданого підходу до встановлення пріоритетів[5]. Формулювання пріоритетних напрямків у цьому документі надто розмиті:

1. Інноваційні дослідницькі проекти світового класу;

2. Практичні дослідницькі, наукові та технічні проекти, які найкраще можуть сприяти розвитку української індустрії сучасних технологій, а також підтримці національної безпеки та конкурентоспроможної економіки;

3. Інформаційна, матеріальна та технічна підтримка дослідницьких, наукових та технологічних проектів.

Іншими словами замість встановлення конкретних пріоритетних напрямків проект закону знову визначає зобов'язання держави підтримувати науку, що вже визначено Конституцією України (стаття 54 параграф 30 та законом «Про наукову та науково-технічну діяльність» (стаття 31 та 34)[4]. Такі «пріоритети» нічого не змінюють і нікого не обов'язують до жодних дій. Саме через це у квітні 2007 року парламентський комітет з питань науки та освіти заявив, що у затвердженні такого переліку пріоритетів немає сенсу і це принесе лише «бюрократичне задоволення» авторам проекту. Незважаючи на заперечення, парламент пропустив цю редакцію пріоритетних напрямків з умовою, що буде створена спеціальна комісія для доопрацювання закону. Однак, комісія так і не була сформована через політичні проблеми. Проект закону з такими ж пріоритетними напрямками, але з трохи зміненими формулюваннями, був знову заслуханий у парламенті у 2009 році. У 2010 році на веб-сайті Парламенту України Головним науково-експертним управлінням було опубліковано коментарі до цього проекту закону. Основний коментар співпадав з висновком експертів.

Національної академії наук. Головне науково-експертне управління при парламенті повідомимо, що проект закону був націлений на «викачування» грошей з бюджету України в обхід Конституції. Хоча, визначення тематичних пріоритетів науково-технологічного розвитку на найвищому рівні замість проголошення загальних декларативних пріоритетів, як було показано у цьому випадку, стало світової тенденцією.

Як вже було зазначено вище, деякі українські закони наголошують, що пріоритетні напрямки наукової, технічної та інноваційної діяльності повинні базуватися на прогнозі та аналітичному прорахунку, в той час коли пріоритети були прийняті без попередніх прогнозів. Спроби відійти від такої практики робилися під час впровадження Державної програми прогнозування розвитку галузі науки, техніки та інформаційних технологій впродовж 2004-2006 років. Впровадження цієї програми було фактично першою реальною спробою у незалежній Україні встановити пріоритетні напрямки наукової, технічної та інноваційної діяльності базуючись на прогнозуванні та аналітичних дослідженнях відповідно до законодавства України. Комітет з науки і техніки за цією програмою сформував 15 тематичних зон. Керівник дослідження та провідний дослідницький інститут отримали завдання дослідити ці зони. (До переліку основних установ увійшли Національна академія наук, Українська академія сільськогосподарських наук, Академія медичних наук та три інші установи). Більше 700 експертів (науковці та спеціалісти у галузі) були залучені до виконання цієї програми.

Спільний наказ Міністерства освіти і науки та президента Національної академії наук встановив органи контролю за впровадженням Програми, Науково-технічну раду та Секретаріат Програми, а також членство цих органів. Враховуючи досвід сучасного дослідження прогнозування, де у більшості випадків використовуються різні модифікації методу Делфі, завданням програми було залучити якомога більше експертів та використовувати ті ж критерії відбору, які виправдали себе у сучасних програмах прогнозування та аналізу. Іншим завданням програми було врахувати тенденції, що почали домінувати, наприклад залучення високоефективних спеціалістів до певного сектору та прилеглих секторів і навіть представників громадськості для впровадження Програми.

Незважаючи на дуже нестабільне та часткове фінансування, дослідження завершилося вчасно. Це довело, що українська наука ще жива, незважаючи на постійну втрату її потенціалу, та дозволило визначити сфери, де українські науковці залишилися на рівних зі світовими дослідженнями, а також визначити, які проекти здатні потрапити на світовий ринок. Основні результати програми були опубліковані на веб-сайті. На основі результатів були зроблені пропозиції щодо вищезгаданої науково-технічної системи, інноваційних пріоритетів та встановлення системи постійного прогнозування.

Нова програма дослідження прогнозування, «Державна програма прогнозування розвитку української науки та технології на 2008-2012 роки», була прийнята у вересні 2007 року. Встановлення пріоритетів інноваційного розвитку не є ключовим завданням цієї програми. Вона була впроваджена українським інститутом науки та технології, а економічна інформація надана Міністерством освіти і науки. Коло дослідження було значно звужене: у 2008 році це була лише зона «енергії та енергоефективності», у 2009 році - зона «нанотехнологій та наноматеріалів». Замість вивчення прогнозів, увага переключилася на маркетингові дослідження.

У результаті роботи 14 важливих технологічних проектів зі збереження енергії були занесені до списку. Список проектів був опублікований на веб-сайті Міністерства науки та освіти та Українського інституту наукової, технічної та економічної інформації.

На початку 2010 року програму було призупинено з економічних причин та через реструктуризацію урядових органів. Очевидним є те, що вищезгаданий механізм встановлення та впровадження пріоритетів не повністю задовольняє потребу країни та вимагає вдосконалення.



3. Напрямки вдосконалення інноваційної політики України

3.1 Удосконалення управління інноваційною сферою в Україні

Ідея економіки, заснованої на знаннях, рушійною силою котрої є інновації, була дискредитована в українському суспільстві через неефективні та непослідовні дії влади та анонсування заходів, які так і не було втілено в життя. Обов'язки основних учасників не були чітко визначені. В Україні існувало кілька державних міністерств і відомств, відповідальних за підтримку інноваційної діяльності в країні, але сфери їх компетенції перетинались і дублювались, вони не були чітко окресленими (така ситуація спостерігається й нині). Більшість цих установ історично не мали достатніх ресурсів для ефективного втілення інноваційної політики.

Крім того, механізми реалізації інноваційної політики, як правило, потерпають через недостатню увагу з боку державної влади до інноваційної політики. Законодавчі акти щодо підтримки інновацій, у багатьох випадках, мають більш низький пріоритет в порівнянні з деякими іншими нормативними актами держави (наприклад, Законом України про Державний бюджет). Це призводить до блокування інноваційних ініціатив. Такий несприятливий розвиток подій створив розрив між наукою, освітою і економікою (бізнесом). Існує потреба у чіткому визначенні сфер відповідальності та бюджету. Також, необхідно встановити чіткий зв'язок між очікуваними результатами діяльності та їхнім впливом і виконанням.

Завдання полягає в тому, щоб зосередити увагу на науково-технологічних структурах, які досі добре функціонують. Проте, українська інноваційна система і понині являє собою замкнене коло: обсяги виробництва не відповідають великому розміру сектору досліджень і розробок. Таким чином, рівень фактичного фінансування діяльності у сфері досліджень і розробок, що переважно підтримується шляхом надання прямих грантів, є набагато нижчим необхідного. Результатом цього є неефективна система досліджень і розробок, частка яких в обсязі національного виробництва є незначною.

Одна з можливостей - створити нові інноваційні підприємства і використовувати їх в якості моделі для інших галузей економіки. Для її успішної реалізації необхідні більш ефективна державна координація та інфраструктури. Реформи повинні полягати не в окремих змінах у системі, а бути втіленням скоординованих дій. До того ж, зміни та діяльність на багатьох "фронтах" вимагають добре розвиненого комунікаційного і координаційного механізму, що має широку підтримку з боку політичних кіл, адміністрації, наукової та інноваційної спільноти, а також широкої громадськості. Такий підхід неможливо підтримати шляхом створення тимчасових комітетів без надання належної політичної ваги як процесам прийняття рішень, так і бюджетам.

...