Формування стратегії інноваційного розвитку передбачає радикальні зрушення в парадигмі розвитку України і відповідає необхідності переходу на європейський шлях розвитку. Необхідною передумовою для цього є розробка стратегії, яку підтримають основні зацікавлені сторони в суспільстві. Така стратегія дозволить створити ефективні структури прийняття рішень та координаційні структури. Формування загального для всіх та дієвого бачення може стати найбільш складним завданням для України.

Запропоновані політичні заходи:

1. Впровадити європейські стандарти управління у державних установах, застосовуючи наступні критерії: 1. Виявлення та покарання за порушення; 2. Визначення норм та процедур процесу прийняття рішень і запобігання дискреційного прийняття рішень; 3. Забезпечення незалежності контролюючих або наглядових органів від тих, над яким здійснюється контроль; 4. Обов'язковий регулярний контроль та моніторинг організацій, процедур і стандартів; 5. Постійний нагляд за ефективністю законодавчо закріплених норм і правил; 6. Універсальне застосування деонтологічних правил, тобто кодекс поведінки для державних службовців.

2. Гарантувати захист прав власності відповідно до міжнародних стандартів. Розвинути правову систему, щоб вона охоплювала вирішення спорів, що виникають у зв'язку з володінням, використанням, трансфером, та відчудженням власності, особливо у випадках контрактних відносин, шляхом компромісу чи у судах. Підкріпити закон, що визначає такі права, системою, яка забезпечить дотримання винесенних судових рішень та прав власності. Така правова визначеність позитивно вплине на інвестиційний клімат, який визначає також і ступінь заохочення міжнародних корпорацій до розвитку місцевих можливостей. Це призведе до збільшення прямих іноземних інвестицій, а також забезпечить важливі канали трансферу технологій й передачі знань в Україну.

3. Деталізувати відповідальність органів України, що займаються розробкою та/або реалізацією інноваційної політики, на додаток до нещодавнього затвердження Президентом постанов щодо МЕРТ, МОНМС та Держінформнауки. Чітко окреслена роль Держінформнауки із закріпленими політичним значенням, сферою діяльності, функціями та фіксованим бюджетом є життєво важливою для реалізації визначених напрямків та заходів політики. Крім того, механізм формування політики також потребує подальшої розробки. Пропонується створення Президентом ефективного дорадчого органу, що займатиметься виключно питаннями розробки політики, за прикладом Фінляндії. Рада з питань досліджень та інновацій Фінляндії (Finnish Research and Innovation) складається з Прем'єр-міністра, представників Міністерства освіти, Міністерства економіки, Міністерства фінансів, інших міністерств (не більше чотирьох), провідних фінансових організацій, профспілок комерційних та промислових підприємств, університетів, а також інших компетентних членів. Нею управляє Секретаріат Ради у складі трьох співробітників, що ініціюють та розробляють пропозиції. Рада скликається чотири-шість разів на рік для обговорення ключових проблем науково-технічного та інноваційного розвитку, а також для розробки рекомендацій уряду.

4. Посилити роль стратегії та 3-5-річних планів у сфері досліджень, розробок та інновацій в Україні шляхом визначення конкретних пріоритетів (а не лише загальних, як це представлено нині), системи скоординованих та гармонізованих програм, системи урядової координації діяльності міністерств і відомств, механізмів державної підтримки, обсягів фінансування та системи моніторингу. Шляхом державного планування необхідно визначити потенційні потреби у окремих державних науково- технологічних, інноваційних програмах і програмах з трансферу технологій, беручи до уваги їхню взаємодію та очікувані кінцеві результати. Долучати зацікавлені сторони до процесу прийняття рішень стосовно формування державних програм (консультаційні механізми). Ключовим фактором успішності даного заходу є обов'язкове забезпечення декларованої фінансової підтримки. В іншому випадку, програма повинна бути автоматично скасована з відповідним покаранням осіб чи організацій, які порушили вже прийняте рішення, особливо, якщо воно було сформульовано як державний закон.

5. Необхідно налаштувати структурований процес встановлення пріоритетів політики у сфері досліджень, розробок та інновацій в Україні. Ключовим фактором успіху є скоординованість дій усіх залучених суб`єктів. Пріоритети у сфері наукових досліджень та інновацій повинні формуватись з урахуванням прогнозно-аналітичних досліджень та світових технологічних тенденцій на основі результатів Національної програми форсайтних досліджень з широким залученням представників національних бізнес кіл, а також іноземних експертів. Українські можновладці повинні призначити відповідні органи (Академії, агентства, фонди, тощо) для підготовки методології процесу встановлення пріоритетів. Процес повинен включати в себе визначення тематики, консультування експертів/залучених сторін/користувачів, оцінку бюджетів, тощо. Дуже важливо збільшити частку конкурсного фінансування наукових досліджень і розробок, а також реалізацію принципів спільного фінансування досліджень, орієнтованих на промисловість.

6. Необхідно провести дослідження з метою відображення, аналізу й оцінки цілої державної інфраструктури досліджень і розробок. Слід враховувати значний обсяг інформації про результати досліджень усіх науково-дослідних інститутів України, яку зібрав Український інститут науково-технічної та економічної інформації (Укр. ІНТЕІ). Таке дослідження повинна провести міжнародна незалежна організація (це буде доповненням до досліджень, що вже проводяться, напр. проект BILAT).

7. Регулярні обстеження інноваційної діяльності відповідно до методології обстеження винаходів у співтоваристві (англ. CIS) мають стати основним джерелом інформації про інноваційну діяльність в Україні. Це дозволить порівнювати Україну з країнами ЄС та аналізувати регіональну науково-технологічну та інноваційну діяльність в Україні, виявляти слабкі і сильні сторони кожного регіону України, відображати існуючі тенденції і розробляти заходи, спрямовані на зміцнення регіональної науково-технологічної та інноваційної політики. Для цього, запровадити програму гармонізації статистичних методологій з метою забезпечення більшої співставності з міжнародними даними. Обстеження типу CIS необхідно проводити на додаток до обстежень Eurostat і, якщо це можливо, деяких національних організацій статистики з ЄС. Уряд України повинен ініціювати відповідну програми (проект) в рамках наступної стадії реалізації Європейської політики сусідства.

8. Відсутність ефективної системи моніторингу та оцінки інноваційного розвитку є суттєвою системною прогалиною. Моніторинг та оцінка необхідні для оцінки ефективності політики та програм. Необхідно встановити постійну незалежну систему довгострокових вимірювань інноваційної діяльності при Держінформнауки, що постійно використовуватиме інформацію, зібрану в ході обстежень інноваційної діяльності, та передаватиме її напряму до Кабінету Міністрів та Адміністрації Президента.

9. Розробити консолідовану та узгоджену систему оцінки як заходів політики, так і програм. Один спеціально призначений орган (напр. Держінформнауки) повинен бути відповідальним за створення методології оцінки, консультацій щодо неї та її впровадження шляхом проведення навчання співробітників різних залучених органів (відповідні департаменти з розробки політики, фонди, агентства, регіональні органи влади, тощо). Оцінювання необхідно просувати як інструмент управління та створення знань в рамках державної адміністрації шляхом інформування та навчання залучених сторін. Фінансування оцінювання програм і заходів політики повинно вестись окремо у розмірі близько 3% виділеного бюджету.

10. З метою забезпечення ефективного функціонування системи моніторингу, необхідно визначити вимоги до звітності (показники) про хід і результати виконання державних програм у сфері НТІ. Встановити систему збору, аналізу інформації та звітування задля підтримки подальшої розробки стратегії та валідизації політичних заходів. Дуже важливо залучати іноземних експертів до експертних груп з оцінювання установ сфери досліджень і розробок, що є звичайною практикою в країнах ЄС. Такий захід зробить процес оцінювання більш об'єктивним та таким, що відповідає цілям реформування системи наукових досліджень і розробок. Українські та іноземні фахівці повинні спільно розробити критерії оцінки.

11. Створити та забезпечити фінансування загальнонаціональної системи підтримки інформаційних пунктів (НІП) з тематичними осередками, передбачивши систематичне навчання персоналу центральним пунктом. НІП повинні надавати інформацію та допомогу українським досліджникам, зацікавленим в участі (чи тим, хто уже бере активну участь) у РП7, на засадах прозорості, рівного доступу, неупередженості та конфіденційності. Вони повинні працювати автономно, забезпечуючи охоплення регіонів та установ. Крім того, вони мають представляти українських дослідників і науково-дослідні інститути за кордоном. Об'єднати мережу українських НІП з європейськими мережами аналогічних НІП з метою ефективного поширення інформації до відповідних науково-дослідних інститутів та компаній про можливості міжнародної науково-дослідної співпраці під егідою 7-ої Рамкової програми (РП7). Необхідно адаптувати систему НІП до національної інноваційної політики, пріоритетів та стратегій, до національних структур (уряду, системи фінансування науки, наукових та бізнес громад), а також до європейської 7-ї Рамкової Програми та європейських мереж НІП. Основою такої структури можуть слугувати Державні центри науки, інновацій ат інформатизації (ЦНІІ), інститути Національної академії наук, Державне космічне агентство та університети України. Досвід Австрійських, Польських і Датських НІП свідчить, що витрати на впровадження та підтримку інтегрованих систем підтримки НІП компенсуються значним збільшенням потоку фінансування досліджень і розробок з Європи, покращенням якості та відповідності наукових досліджень внаслідок міжнародної співпраці, а також ростом міжнародної популярності дослідників.

12. Розробити комунікаційну платформу, яка надасть основним суб'єктам сфери досліджень та інновацій України доступ до головних Європейських джерел політичної інформації, таких як Європейське інноваційне табло і таблиця трендів (англ/Trend Chart), ERAWATCH, OECP, Europe INNOVA, тощо. Платформа також може включати інноваційні програмні продукти для розробки політики та діяти як система поширення інформації серед зацікавлених сторін в Україні. Призначити Агентство, відповідальне за технічну та адміністративну підтримку платформи. Це завдання можна доручити Держінформнауки з його мережею Центрів науково-технічної та економічної інформації. Витрати на створення платформи повинні бути помірними. Вони не можуть перевищувати 4-20 тисяч євро на місяць (залежно від кількості учасників та інструментів, що можуть бути залучені до процесу взаємодії. Наприклад, витрати на доступ до міжнародних баз наукових публікацій можуть сягати 10 тис. євро на місяць, але це може відкрити можливості українським науковим здобуткам досягти рівня міжнародного визнання. А це, в свою чергу, уможливить відбір найкращих наукових проектів для фінансової підтримки і може призвести до більш раціонального розподілу обмежених фінансових ресурсів).

13. Задля покращення ефективності фінансованих державою програм у сфері досліджень, розробок та інновацій, необхідно провести огляд процесу формування державного бюджету. Один із заходів - перспективне багаторічне планування відрахувань з бюджету на різні програми та заходи. Це може проводитись в контексті встановлення пріоритетів, перегляду стратегії у сфері досліджень, розробок та інновацій, чи в контексті багаторічних програм. Такі відрахування повинні офіційно затверджуватись урядом. Збільшити відсоток інвестування в дослідження та розробки з державного бюджету. Лісабонська стратегія рекомендує 1% ВВП державних інвестицій, і 2 % інвестицій з боку промисловості. У 2009 році державні інвестиції в Україні склали 0,37 % ВВП, інвестиції промисловості - 0,48 % ВВП (включно з фінансуванням з іноземних джерел). Середні показники ЄС того ж року складали відповідно 0,66 % та 1,05%. Інвестиції в Швеції, лідері у сфері інновацій, склали 0,99 % і 2,13 % відповідно.

14. Надалі розвивати інституційний потенціал відповідних органів (агентств, фондів, тощо) з точки зору планування, фінансування державних закупівель та управління фондами і заходами у відповідності з кращим міжнародним досвідом. Спільно з існуючими вищими навчальними закладами України розробити програми, курси підвищення кваліфікації для менеджерів та координаторів проектів з державного сектору, які керують виконанням НТІ програм. Це можна здійснити через проекти ЄС та програми міжнародної допомоги. Необхідно перейти від існуючої схеми фінансування університетів, де дослідження і розробки мають другорядну роль, до створення 10-20 університетів, орієнтованих на дослідження, розподіляючи робочий час їхнього професорського складу між дослідженнями та викладанням у пропорції 50 на 50 (або аналогічній пропорції, зважаючи на адміністративні обов'язки).

15. Розробити та впровадити програми державної підтримки патентування українських винаходів за кордоном, а також створити державні та приватні установи (центри) надання професійних послуг з патентування винаходів в інших країнах. Необхідно створити систему доступу до інформації щодо іноземного патентування шляхом розвитку вільних точок доступу до мережі Інтернет і консультативних пунктів у регіонах України. Державне підприємство «Український інститут промислової власності» може відігравати провідну роль у розробці такої системи.

Запровадити для підприємств України умови патентування винаходів в Україні не менш сприятливі ніж в державах-членах ЄС. Передбачити можливість для юридичних осіб зниження ставок зборів за дії, пов'язані з охороною прав на корисні моделі, можливість проведення кваліфікаційної експертизи при отриманні патенту на корисну модель та перетворення патенту на корисну моделі на патент на винахід під час строку чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на корисну модель.

16. Привести законодавство з проведення тендерів на НДДКР у відповідність зі стандартами держав-членів ЄС, передбачаючи, що у випадку: проведення конкурсів проектів за певними напрямками досліджень та розробок - фінансування проектів здійснюється за наслідками конкурсного відбору; у випадку проведенні головними розпорядниками бюджетних коштів тендерів на виконання конкретних проектів переважними критеріями відбору мають стати якість проекту та рівень наукового колективу - виконавця проекту. Вкрай важливо зробити процедури відбору прозорими та відкритими шляхом забезпечення неупередженості та незалежності вибору експертів.

Очікувані результати. Внаслідок виконання вищезгаданих заходів, країна може одержати наступну користь:

- Завдяки створенню спеціального дорадчого органу при Президентові України буде підвищений ступінь координації між органами виконавчої влади, що займаються питаннями інноваційної та інвестиційної діяльності.

- Розробка перспективних планів надасть можливість більш раціонально використовувати державні фінансові ресурси, уникаючи дублювання тематики. Заощаджені за рахунок раціонального перепланування функцій та структур бюджетні кошти, можна спрямувати на підвищення рівня фінансування пріоритетних досліджень.

- Збільшення частки конкурсного фінансування підвищить конкуренцію у науці та буде сприяти підвищенню результативності НДДКР в Україні.

- Розвиток інфраструктури НДДКР також буде сприяти підвищенню рівня досліджень і результативності, адже у теперішній час деякі наукові колективи України не спроможні конкурувати із закордонними центрами саме за відсутності сучасного обладнання.

- Регулярні обстеження інноваційної діяльності за методикою Європейського інноваційного обстеження зроблять можливим проведення коректних міжнародних порівнянь та більш точної оцінки рівня розвитку національного наукового потенціалу. На основі показників табло існує можливість створення ефективної систем моніторингу національної наукової та інноваційної діяльності.

- Зміни у звітності згідно із міжнародними рекомендаціями та підвищення ефективності та продуктивності діяльності департаментів, що займаються розробкою та реалізацією політики, завдяки

чітким посадовим інструкціям, призведе до підвищення рівня керованості науково-технічною та інноваційною сферою.

- Створення національних інформаційних пунктів буде сприяти підвищенню ступеня інтернаціоналізації української науки та включенню українських вчених до міжнародних наукових мереж.

- Рамкові умови, сприятливі для ведення бізнесу, є широко визнаною неодмінною умовою для залучення місцевих та іноземних інвестицій. Крім того, зміни у законодавстві відповідно до практики, що існує у розвинених країнах світу, буде слугувати зростанню привабливості країни для бізнес-янголів та закордонних венчурних фондів.

- Створення сприятливих умов для патентування може вже у наступне десятиріччя призвести до 8-10 кратного зростання рівня надходжень завдяки реалізації прав на інтелектуальну власність.

- Збільшення обсягів фінансування науково-технічної діяльності, як свідчить світовий досвід, призводить до позитивних структурних зрушень в економіці та відповідному зростанню ВВП на душу населення до рівня країн, що мають аналогічну структуру.

Покращений імідж України на міжнародній арені завдяки чіткому розподілу відповідальності і, як результат, більш ефективному та продуктивному управлінню.

3.2 Підвищення рівня інноваційної діяльності в регіонах України шляхом встановлення пріоритетів інноваційного розвитку

Узгодження регіональної системи з точки зору ефективності, дієвості та результативності розроблених заходів відіграє найважливішу роль. Останні дослідження довели вирішальне значення наступних сфер для формування політики:

- Наявність структурних інститутів, таких як регіональні науково-дослідні ради, має вирішальне значення для процесу управління, оскільки вони забезпечують узгодженість та координацію виконання обов'язків.

- Чітке формулювання стратегічних політичних цілей, їх фінансування, впровадження та контроль є основними рушійними силами ефективного управління.

- Така система управління передбачає активну участь зацікавлених організацій в розробці заходів політики.

- Співпраця регіональних суб'єктів (фірм, установ тощо) з кластерами, виробничими та науковими організаціями в інших регіонах з метою сприяння трансферу технологій.

- Підвищення здатності компаній, зокрема МСП, до освоєння нових технологій, залучення вітчизняних та іноземних інноваційних компаній з метою покращення виробничої бази.

- Вдосконалення технічних та управлінських навичок фахівців у регіонах.

- Посилення місцевої науково-виробничої бази шляхом відкриття регіональних відділень науково-дослідних організацій, що відіграють вагому роль в розвитку місцевої економіки.

- Спрямування регіональної економіки на нові галузі економіки та напрями технологічного розвитку, а також диверсифікація місцевої виробничої бази.

- Створення нових або диверсифікація існуючих регіональних науково-дослідних організацій в нових галузях досліджень, що динамічно розвиваються.

- Підтримка створення компаній start-ups та spin-offs в нових прогресивних технологічних галузях з запровадженням необхідних механізмів фінансування (венчурний капітал, банківські позики) та залученням висококваліфікованих фахівців в рамках співпраці даних компаній з науковими центрами та вищими навчальними закладами.

На сьогоднішній день якість більшості українських регіональних програм є низькою. Крім того, існуючі програми мають низку недоліків, таких як негарантовані бюджети, що призводить до низької ефективності їхнього виконання. В частині регіонів такі програми завершилися в 2010 або 2011 роках, тому вже зараз необхідно плідно працювати над вдосконаленням старих програм та розробкою нових.

Запропоновані політичні заходи:

1. Регіональні плани: Необхідно розробити єдину структуру регіональних інноваційних програм (планів) для усіх регіонів країни. Доцільним є затвердження Міністерством економічного розвитку і торгівлі України загальної методології, схеми та процесу, включаючи: детальний опис економічного потенціалу кожного регіону; детальний опис наукового, технологічного та інноваційного потенціалу кожного регіону; SWOT-аналіз стану та перспектив економічного, інноваційного, науково-технологічного розвитку кожного регіону; джерела фінансової підтримки; показники виконання програми; перелік заходів та показники оцінки їх реалізації; перелік інноваційних проектів. SWOT-аналіз повинен бути підготовлений МЕРТ централізовано за єдиною структурою. Він має містити аналогічні показники для всіх регіонів з метою отримання об'єктивної картини економічного, інноваційного та науково-технологічного розвитку.

2. Плани інноваційної діяльності повинні розроблятись для усіх регіонів відповідно до загального узгодженого та координованого Урядом розкладу. Такі плани повинні подаватись до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України й /або до Агентства, що відповідає за реалізацію державної інноваційної політики (Держінформнауки), для обговорення та затвердження. Вони можуть формуватись окремо від загальних програм соціально-економічного розвитку та мати окремий виділений регіоном бюджет на підтримку інноваційних заходів. До того ж, вони повинні узгоджуватись з іншими стратегічними цілями регіону.

3. Місцеві органи виконавчої влади мають повною мірою здійснювати координацію та моніторинг інноваційної діяльності в регіоні. Для забезпечення ефективної реалізації заходів регіональної інноваційної політики може бути або створено спеціальну організацію або ж відповідні обов'язки покладені на вже існуючу (напр. регіональні центри науки, інновацій та інформатизації Держкомінформнауки). Метою цієї пропозиції є координація регіональних програм та іншої діяльності університетів, науково-дослідних інститутів, центрів трансферу технологій, центрів науки, інновацій та інформатизації (ЦНІІ), торгово-промислових палат, та інших регіональних структур в сфері інновацій. Крім того, при обласних державних адміністраціях необхідно створити дорадчі органи - регіональні ради з питань науково-інноваційного розвитку (РРНІР), які б допомагали адміністраціям формулювати та здійснювати моніторинг реалізації регіональної інноваційної політики.

4. В рамках процесу децентралізації регіони також повинні розробити власні механізми моніторингу та оцінювання, на кшталт регіональних інноваційних обстежень. Моніторинг / аудит результатів НДДКР, що фінансуються з державного бюджету, в усіх українських регіонах є важливим елементом такого механізму.

5. Посилити зовнішню активність та інтернаціоналізацію регіонів шляхом їх участь в форумах, міжнародних консиліумах та європейських мережах (ЄМП, ЄБМ, НКП, тощо).

6. Сприяти участі регіонів в національних мережах шляхом організації щорічних форумів з питань регіональної інноваційної політики.

7. Сприяти використанню інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) та послуг мережі Інтернет не лише у великих містах. Використання ІКТ є основою усіх заходів, спрямованих на підтримку інноваційного розвитку.

8. Необхідно розробити методики, організаційно-правові схеми надання регіональних цільових позик на окремі проекти.

9. Виконання регіонального плану заходів у сфері інновацій може бути ефективним тільки у разі акумулювання регіональними органами влади необхідних ресурсів. Фіксовані джерела (фінансові фонди) на фінансування регіональних інноваційних програм необхідно закладати в регіональних бюджетах. Регіональні інноваційні програми повинні отримувати фінансову підтримку від регіональних органів влади через захищені статті регіонального бюджету на підтримку інноваційних заходів. Доцільним є утворення на місцевому рівні інноваційних (венчурних) фондів за рахунок інвестування зацікавлених підприємств та фінансових установ.

10. Можливим додатковим джерелом ресурсів на виконання регіональних інноваційних програм є частина місцевих податків, а також частина централізованих податків, таких як податок на прибуток підприємств. Їх можна поєднати зі спеціальним бюджетом, виділеним центральними органами влади, для виконання конкретного стратегічного плану. Таким джерелом може бути частина податку на прибуток (за винятком податку на прибуток муніципальних підприємств та фінансових установ). Це вимагає відповідних змін у бюджетному кодексі України та повинно відображатися у щорічних бюджетних резолюціях і, відповідно, у щорічному державному бюджеті України (для кожного регіону окремо). Також, важливо забезпечити виконання існуючого законодавства у сфері інновацій (напр. Законів України (напр. Закон України „Про наукові парки”, Закон України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків”, тощо).

11. Доцільно забезпечити (в рамках повноважень регіональних органів влади) звільнення від податків та надання податкових пільг на податки, що сплачуються до регіональних бюджетів, а також цільове інвестиційне податкове стимулювання. Розмір податкових пільг може варіюватись в межах, встановлених органами центральної влади. Регіональні органи влади повинні мати повноваження визначати ефективний рівень податкових пільг.

Забезпечити механізм стимулювання в регіонах пріоритетних інноваційних проектів, що реалізуються в рамках середньострокових пріоритетних напрямків регіонального інноваційного розвитку, затверджених регіональною радою та уповноваженим урядовим агентством у сфері інноваційної діяльності.

Для таких інноваційних проектів запровадити звільнення від сплати податку на прибуток підприємств на певний період часу, а також відстрочену сплату частини податку. Передбачити звільнення від сплати податків та митних зборів для обладнання, яке не виробляється в Україні і необхідне для реалізації проекту, протягом визначеної кількості перших років виконання проекту.

(до Податкового кодексу України, закон № 2755-УІ від 2.12.2010 р.).

12. Необхідно розробити спеціальні конкурсні програми для МСП. Вони повинні враховувати регіональний інноваційний потенціал, наявність відповідної інфраструктури, мобільність компаній та персоналу, а також галузеві характеристики регіону. Важливою є підтримка технологічної модернізації підприємств в конкретних галузях регіону (спільне фінансування обладнання).

13. Виходячи з позитивного досвіду Києва та зважаючи на непомірно жорсткі умови надання банківських кредитів, доречно запустити регіональні програми, які забезпечують надання пільгових кредитів інноваційним компаніям та новим інноваційним підприємствам.

Очікувані результати. Реалізація запропонованих заходів збільшить рівень інноваційної активності в регіонах, забезпечуючи синергетичний ефект у наступних сферах:

- Покращення ефективності управління інноваційними процесами на регіональному рівні. Покращення координації та моніторингу інноваційної діяльності з боку місцевих органів влади та створення спеціалізованої організації для реалізації регіональних інноваційних проектів (або покладання цих функцій на вже існуючу організацію) дозволить уникати дублювання відповідальності у сфері інноваційної діяльності і допоможе зосередити центр контролю над інноваційними процесами в одній організації. Крім того, певні пільги для організацій підтримки підприємництва та сприяння інноваційній діяльності дозволять таким організаціям інвестувати заощаджені кошти безпосередньо у перспективні інноваційні проекти.

- Вдосконалення процедур розробки та подальшої реалізації регіональних інноваційних програм. Як свідчить міжнародний досвід, регіональні інноваційні програми є ефективним інструментом реалізації інноваційної політики. Запропонована уніфікована структура програм, а також їх адекватна фінансова підтримка, дозволять в повній мірі реалізувати програмні заходи. Що в свою чергу призведе до посилення зв'язків між наукою та промисловістю, кращого використання результатів передових наукових досліджень в промисловості. Також це спричинить розвиток регіональної інноваційної інфраструктури та збільшення частки інноваційних підприємств у регіонах. Організації підтримки зможуть інвестувати заощаджені кошти безпосередньо у перспективні інноваційні проекти.

- Посилення інноваційної діяльності на рівні підприємств, що, в свою чергу, збільшить частку інноваційних підприємств в регіонах. Оскільки існує кореляція між часткою інноваційних підприємств і рівнем доходів, збільшення кількості інноваційних підприємств призведе до росту рівня доходів населення.

- Запропонований моніторинг/аудит результатів НДДКР, отриманих за рахунок коштів державного бюджету, в усіх регіонах України дозволить визначати їхню корисність для вирішення соціально-економічних та гуманітарних задач регіону.

Висновки

На практиці дуже важко упевнитися у тому, що пріоритети для інноваційного та технологічного розвитку були вірно встановлені. Проте, існує декілька шляхів вирішити цю складність. По-перше швидкі темпи технологічних та соціальних змін довели, що необхідно уникати дуже вузького визначення тематичних пріоритетів, оскільки останні можуть призводити до безперспективності. В той же час, занадто широкі пріоритети не спрямовують інноваційну політику достатнім чином. Одним із шляхів уникнення цієї проблеми - це більша концентрація на функціональних пріоритетах та рамкових умовах, а також надання можливості механізмам підприємництва та ринку зробити вибір. Звичайно, ця стратегія потребує різного типу інструментів, таких як тематичне встановлення пріоритетів. Це може включати, наприклад конкурентне фінансування ДіР, що ґрунтується на високій якості в порівнянні з тематичним відбором, а також різноманітні механізми підтримки ДіР в приватному секторі (зокрема, в МСП).

Іншим механізмом є використання програм та проектів, як інструменту реалізації замість постійних структур та існуючих організацій. Це дозволяє швидко розпочати нові види діяльності, а також швидко припинити їх, якщо пріоритетна сфера виявилася хибною. Пов'язаною із цим підходом потребою є належний моніторинг та механізм оцінки потреб та функціональності кожного інструменту та механізму, що використані у реалізації пріоритетів. Цей підхід не убезпечує від неправильного вибору, але надає можливість швидких змін у реалізації політиці. Через те, що інноваційна політика має багато горизонтальних елементів, а отже охоплює декілька секторів, в багатьох випадках ефективним стало встановлення процесів належного управління для оптимізації встановлення пріоритетів для кожної дійової особи.

Встановлення пріоритетів може бути здійснено різними методами, такими як планування експертними групами (наприклад, дослідницькими радами), відкритими консультаціями учасників та різними формами стратегічного планування. Типовим методом, що використовується в більшості країн сьогодні є процес стратегічної участі, що складається з експертів високого рівня, урядових посадовців, а також груп учасників, таких як представники приватного сектору, а також закладів вищої освіти та державних дослідницьких інститутів.

Встановлення пріоритетів зазвичай є частиною більш всеохоплюючої науки та процесу розробки стратегії технологічної політики. Такий стратегічний процес став дуже популярним, або навіть обов'язковим в багатьох країнах, де відбуваються реформи державного управління, що вимагають більшої відповідальності а також регулярного моніторингу та оцінки політики. Типові проблеми, що з'являються у цьому відношенні, це існування великої кількості стратегічних документів, що накладаються один на одного та велика кількість координуючих органів, що наглядають за реалізацією стратегій. Таким чином, дуже важливо, щоб процес реалізації регулювався організацією або органом, який має гарні зв'язки із основними організаціями, що проводять реалізацію (міністерства, агенції), а також можливості впливати на їхню поведінку. Можливість не повинна розумітися як формальна влада, а має полягати у підтримці на високому рівні та/або ресурси, що можуть бути використані для прискорення процесу реалізації. Оскільки встановлення пріоритетів відбувається на багатьох рівнях та в багатьох організаціях, дуже важливим є мати здатність до чіткого посилання на загальну стратегію інноваційної політики на кожному рівні.

Через високу потребу як в горизонтальній (між різними секторами), так і в вертикальній (між різними рівнями діяльності) координації, та не всі діяльності, що стосуються реалізації управляються через формальне державне управління важливо заручитися широкою підтримкою учасників цього процесу. Це зазвичай вимагає як консультацій із ключовими групами учасників стратегії, так і отримання від них зобов'язання брати участь в реалізації цього процесу. Оскільки формальне прийняття рішення є недостатнім, особливо у випадку із приватними учасниками, важливо отримати від них зобов'язання у формі угод та інших ініціатив. Державно-приватні партнерства, наприклад в операційних програмах щодо реалізації стратегії зазвичай є надійним шляхом отримання зобов'язань. Іншими словами, реалізація дуже залежить від управління мережею, а не від державного управління.

1. Визначення «наріжних каменів» є гарним шляхом для моніторингу та оцінки прогресу, та також для прискорення реалізації стратегічних документів. Проте, наріжні камені та цілі не є достатніми (пор. 3% ціль у ЄС), ще потрібен моніторинг фактичного процесу, з тим, щоб провести моніторинг прогресу.

2. Широке стратегічне зобов'язання на урядовому рівні із національною заявою про завдання, а також це зобов'язання повинні бути визнані в усіх загальних стратегічних документах (не лише у політичних документах щодо науки, технології та інновацій (НТІ)).

3. Білі книги та/або стратегічні документи, які мають справжню (політичну) силу скеровувати діяльність різних організацій та інструментів (наприклад, пов'язані із розподілом бюджету та конкретних цілей, тощо).

4. Призначений орган нагляду та координації (рада, комітет, ключове міністерство, Бюро НТІ) із дійсним політичним мандатом та фактичними формальними або неформальними повноваженнями на координацію.

5. Спільні рамки для горизонтальної координації.

6. Виділені ресурси для реалізації як в державному бюджеті, так і на операційному рівні.

7. Участь та широкий процес консультацій із справжнім залученням та дійсними можливостями для участі учасників.

Розглядаючи діяльність і досвід, пов'язані з встановленням пріоритетів інноваційної політики в Україні та в інших країнах, можна зробити певні базові висновки. Розглядаючи розвиток в Україні стає очевидним, що було докладено багато зусиль для встановлення пріоритетів для розвитку науки, технологій та інновацій. Однак, виявлені певні відмінності у порівнянні з іншими країнами. Перша відмінність стосується самого процесу встановлення пріоритетів. У кількох європейських країнах типовий процес встановлення пріоритетів стратегічного рівня зазвичай включає широкий ряд учасників з боку різноманітних зацікавлених осіб, що беруть участь у процесах окреслення стратегії та прогнозування. Ці учасники зазвичай включають експертів з академій, промисловості та організацій розвитку. Інше питання - це рівень встановлення пріоритетів. В Україні значна частина процесу встановлення пріоритетів проходить через парламент, хоча у більшості інших держав багато пріоритетів переважно встановлюються різноманітними агентствами, які відповідають за фінансування зусиль ДіР. Перевага останнього - це краще впровадження пріоритетів.

Інша відмінність полягає у механізмі імплементації ключових пріоритетів основної політики НТІ. Було докладено багато зусиль на ухвалення пріоритетів на законодавчому рівні, однак майже нічого не зроблено у напрямку розробки інструментів, процесів їх впровадження та доступності ресурсів. У багатьох інших державах процес імплементації було організовано досить ефективно, а тому пріоритети, встановлені відповідними органами (радами, агентствами, комітетами тощо) були належним чином імплементовані відповідальним агентством чи радою, та для належної імплементації таким організаціям було виділено належне фінансування. Крім того, встановлені чіткі механізми для оцінювання механізмів імплементації (наприклад, програми ДіР). Вони забезпечують належність імплементації пріоритетів з дотриманням адекватної якості.

Очевидно, що в Україні основний наголос у встановленні пріоритетів політики НТІ встановлено на тематичних пріоритетах (фізична та хімічна біологія, технології сільського господарства) або на традиційних пріоритетах (наприклад, енергетична безпека та відновлення машинобудування), однак менше уваги було приділено функціональним пріоритетам, хоча функціональні питання також обговорювалися (наприклад, фінансування ДіР, податкові стимули тощо). У кількох європейських країнах пріоритети інноваційної політики акцентовано переважно на функціональних пріоритетах, хоча тематичні та традиційні пріоритети також використовуються.

Розглядаючи інструменти, що використовуються для встановлення пріоритетів, можна підсумувати, що протягом останніх 20 років інструменти, що використовуються в Україні, набули достатнього розвитку і в більшості випадків можуть порівнюватися з відповідними інструментами інших європейських країн, особливо при прогнозуванні. Однак доступних даних з України щодо інструментів та механізмів, які використовуються для оцінювання і моніторингу, недостатньо для таких потреб.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про основи державної політики у сфері науково-технічної діяльності", від 13 грудня 1991, № 1977-ХІІ // Відомості Верховної Ради України 1992 № 12. p. 165.

2. Постанова Верховної Ради України “Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки”, від 16 жовтня 1992 № 2705-ХІІ // Збірник Законів України у сфері дослідження, науки та технологій - Київ: Український інститут науково-технічної та економічної інформації, 1997. 323 сторінок. с. 33.

3. Постанова кабінету міністрів України " Про координаційні ради з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та їх персональний склад", від 1 вересня 1994. № 609 // Збірник Законів України у сфері дослідження, науки та технологій - Київ, Державна комісія з питань реорганізації в галузі науки, 1996. 104 сторінок. с. 74 - 80.

4. Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність", від 1 грудня 1998. № 285 - ХІV // Відомості Верховної Ради України. 1999. № 23. с. 20.

5. Закон України " Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки ", від 11 липня 2001 № 2623 - ІІІ // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 48. с. 253.

6. Закон України "Про інноваційну діяльність", від 4 липня 2002 № 40-IV // Відомості Верховної Ради України, 2002, № 36, с. 266.

7. Закон України " Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні ", від 16 січня 2003. № 433 - ХІV // Відомості Верховної Ради України,. 2003. № 13. с. 354.

8. Постанова Верховної Ради України "Про перелік національних науково-технічних програм" ", від 25 грудня 1994 № 4034 - ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 27. с. 231.

9. Закон України "Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій", від 9 квітня 2004 № 1676-IV //Відомості Верховної Ради України. 2004. № 32. P. 384.

10. Постанова Верховної Ради України "Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України", від 13 липня 1999 р. № 916-ХIV // Відомості Верховної Ради України. 1999. № 37. С. 336.

11. Постанова Верховної Ради України " Про проведення парламентських слухань"Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів" № 965 - VI, від 17 лютого 2009 // Відомості Верховної Ради України. 2009. № 30. с. 439.

12. Закон України "Про державні цільові програми", від 18 березня 2004 № 1621-IV // Відомості Верховної Ради України., 2004, № 25, с.352.

13. Андрощук Г. Інноваційна політика ЄС: стан і тенденції // Проблеми науки. 2002, № 12. с. 25-32.

14. Александрова В.П Пріоритети науково технічного розвитку та їх роль у визначенні стратегічних орієнтирів інноваційної політики// Наука та наукознавство. 2006. № 4. с. 15 - 21.

15. Гаслер, Х., Польт, В. та Раммер, C. 2008р.. Пріоритетні параметри в технологічній політиці -історичний розвиток та останні напрямки. Ін Наувелерс, С., та Вінтїс, Р.: Інноваційна політика в Європі. Вимір та Стратегія.

16. Говоруха Ж.А. Питання розвитку інноваційної діяльності підприємств України // Актуальні проблеми економіки. 2007. № 8. с.107-115. с.

17. Едлер, Дж., Канінгем, П., Гток A., Рігбі. Дж., Аманатіді, E., Гарефі, I Бюрер, С. Даімер, С. Дінгес, M., Бергер, M. Шмідмаєр, Дж. and Гай, K. 2010р.. Розуміння оцінки інноваційної політики в Європі. Заключна доповідь. INNO-Appraisal.

18. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; Під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. К.: ВД "Професіонал", 2004. 960 с.

19. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Посилання Президента України до Верховної Ради України // Урядов. кур'єр. 2002, №100.

20. Каракай Ю. Роль государства в стимулировании инновационной деятельности // Экономика Украины. 2007. № 3. с. 14-21.

21. Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2003. 504 с.

22. Малицький Б.А., Попович О.С., Онопрієнко M.В. Обґрунтування системи науково-технологічних та інноваційних пріоритетів на основі «форсайтних» досліджень. Київ, Фенікс, 2008. 86 с.

23. Мусіна Л.А., Кваша Т.К., Березная Н.В., Євтушенко В.М., Андрощук Г.О., Ярчук А.В. Механізми державного управління науково-технологічною сферою (світовий та вітчизняний досвід). Київ, Український Інститут Науково-технічної та економічної інформації, 2009. 216 p.

24. Польт, В. 2006 Моделі координації політики у науково-технологічній сфері та встановлення пріоритетів галузі в Європі. Міжнародний симпозіум STEPI «Система координації політики у науково-технологічній сфері: досвід та перспективи” Сеул, 23 жовтня 2006 року.

25. Попович О.С. Вдосконалення системи науково-технологічних та інноваційних пріоритетів в Україні // наукові проблеми. 2001. №2. с. 2- 6.

26. Попович О.С. Стан формування цілісної системи пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні// Проблеми науки. 2002. №7. с. 31- 35.

27. Попович О.С., Валентейчик Т.М., Проблеми підвищення ефективності державних цільових програм// Наука та наукознавство. № 2. 2009. с. 38 -47.

28. Попович О.С., Червинська Т.М., Проблемно-орієнтована оцінка інноваційного потенціалу науково-технологічних проектів і технологій під час прогнозування та аналітичне дослідження // Наука та наукознавство. 2006. № 3. с. 28 - 32.

29. Поппер, Р., Кінан, M., Майлс, I., Баттер, M. та Саінтс, Г. 2007. Глобальний звіт у схемах 2007, Звіт ЄС європейської мережі прогнозування та моніторингу.

30. Прогнозування створює майбутню роботу для вас. Британська система прогнозування. (Британська рада в Україна), Київ 2002.

31. Раммер, Х., Польт, В., Егельн, Дж., Ліхт, Г., Шібані, A., Міжнародне порівняння науково-дослідницької політики. Актуальні напрямки розвитку в окремих сферах діяльності, Видавництво Закон, 2004.

32. Самойлик Е. Формированию национальной инновационной системы Украины требуется государственное внимание // Голос Украины. 2007. № 142. с. 17.

33. Стратегія інноваційного розвитку в Україні на 2010-2020 в умовах глобалізацій них викликів //Автори: Андрощук Г.О., Жиляєв І.Б., Чижевський Б.Г., Шевченко M.M. Парламентське видавництво, 2009. 632 с. с. 151 - 202.

34. Сухоруков А.І., ДаниловО.Д., Недашківськшї М.М., Сухорукова О.А. Управління інноваціями /За ред. А.І. Сухорукова. К.: ВД "Комп'ютерc". 2003. 206 с.

35. Фісун А.О. Роль функції інвестування інновацій в економічному зростанні // Фінанси України. 2007. № 6. с. 46-55.

36. Циглик І. І., Бабик Я. Р., Ємбрик М. Я., Паращич В. Ф. Е 40 Економіка підприємства (в питаннях та відповідях). Навчальний посібник К.: Центр учбової літератури, 2007. 105 с.

Размещено на Allbest.ru