Основи управлінської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Макіївський промислово-економічний коледж

Конспект лекцій

з дисципліни «Основи управлінської діяльності»

Упорядкував:

викладач Чекалін Д.В.

Макіївка 2013

1. Підприємництво і ринок

підприємництво управління господарський

1.1 Цілі та завдання курсу «Основи управлінської діяльності»

Метою курсу «Основи управлінської діяльності» є засвоєння студентам компетенцій у сфері теорії і практики підприємництва, менеджменту, маркетингу та їх застосуванні в організації та управлінні на залізничному транспорті.

Завданнями даного курсу є:

1) вивчення основних засад підприємництва, менеджменту та маркетингу;

2) ознайомлення з системою сучасних поглядів і спеціальних знань з підприємництва, менеджменту, маркетингу та їх застосуванні в сфері залізничного транспорту;

3) формування практичних вмінь та навичок з управлінської діяльності, у сфері застосування основних положень підприємництва, менеджменту, маркетингу і забезпечення ефективної діяльності залізничного транспорту.

Курс «Основи управлінської діяльності» містить наступні змістові модулі:

Основи підприємництва та його закономірності;

Організація і форми комерціалізації господарської діяльності на залізничному транспорті;

Маркетинг;

Управління.

1.2 Сутність та основні засади підприємництва

Підприємництво є стратегічним фактором та внутрішнім джерелом стійкого економічного розвитку і матеріального забезпечення країни в ринкових умовах господарювання.

Розглядаючи поняття «підприємництво», неможна не торкнутися категорії «бізнес». Ці дві категорії, хоча й дуже тісно пов'язані між собою, не є синонімами і різняться своєю сутністю. Загалом категорія «підприємництво» вужча, ніж категорія «бізнес». Це обумовлюється двома основними обставинами:

1. Бізнес охоплює більший спектр видів діяльності шляхом проведення як одноразових, так і постійних бізнес-операцій. Підприємництво здійснюється тільки у видах діяльності, дозволених законодавством України.

Підприємець - той, хто пройшов процедуру державної реєстрації у місцевих органах влади, набув певного статусу, має ліцензію або торговий патент, сплачує податки, веде облік та документацію.

2. Кількість учасників у бізнесі більша, ніж кількість офіційно зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно з Господарським кодексом, підприємництво - самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво:

1. Вид діяльності, що відзначається:

- самостійністю у виборі напрямків і методів діяльності;

- інноваційним характером господарювання;

- ризикованим характером діяльності;

- орієнтацією на досягнення комерційного успіху.

2. Тип і стиль господарської поведінки, що характеризується:

- цілеспрямованістю і наполегливістю;

- ініціативністю і пошуком нетрадиційних рішень.

Основні функції підприємницької діяльності:

Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

Підприємців постійно стимулює конкуренція, прагнення закріпитися на ринку, розширити свій вплив. Витримати конкуренцію, забезпечити виживання свого підприємства спроможний тільки той, хто турбується про високу якість, застосовує нові технології.

Підприємництво має такі характерні риси:

- мобільність, гнучкість, динамічність;

- ініціативність, творче ставлення до справи і підприємливість;

- готовність до ризику та вміння ним управляти;

- орієнтація на потреби споживачів, їхню поведінку на ринку;

- дотримання морально-етичних принципів та ділового етикету.

Економічна основа підприємницької діяльності - приватна власність. Власність - це відносини, які складаються між суб'єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці.

Відносини власності на засоби виробництва покладені в основу всіх виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання. Основою відносин власності є відносини привласнення засобів виробництва та його результатів (пучок прав власності), які охоплюють володіння, розпорядження та користування.

Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів:

Володіння - відносини фактичного панування суб'єкта над об'єктом власності.

Розпорядження - фактичне здійснення влади власника над об'єктом власності, фактичне управління нею.

Користування - процес фактичного вилучення корисних властивостей з об'єкта власності для задоволення конкретних потреб.

Захист власних прав - реалізація можливості захисту власних прав на власність шляхом законодавчо встановлених процедур.

1.3 Ринкові відносини у підприємництві

Підприємницька діяльність припускає взаємодію декількох суб'єктів: організатора виробничого процесу; партнерів; споживача; працівників; держави.

Організатором виробничого процесу виступає підприємець. Він реалізує найважливіші принципи підприємництва.

Партнерські зв'язки можна класифікувати як:

довгострокові - здійснюються на договірній основі при поставках на ринок профільного товару протягом тривалого періоду часу;

короткочасні - використаються при виробництві досвідченої партії товару; непевності в можливостях партнерів; при виробництві товару, що має обмежений попит;

випадкові - виникають як наслідок ситуаційних обставин (наприклад, одержання короткострокового кредиту при тимчасовій неплатоспроможності; оперативні угоди на додаткові поставки товарів і т.і.).

У взаєминах підприємця й споживача, останній виконує роль індикатора підприємницького процесу. Підприємець вивчає інтереси споживача, формує його попит, створює нові купівельні спроможності, ставить своєю метою «завоювання» споживача.

Основні засоби впливу підприємця на споживача:

новизна і якість товару;

ціна, доступність товару;

універсальність товару (товари-замінники, субститути);

зовнішній вигляд й упакування, інші позитивні відмітні характеристики товару;

наступне сервісне обслуговування;

відповідність стандартам; престижність і реклама.

Успіх підприємця саме й залежить від створення згуртованої «команди». Найманий робітник відноситься до суб'єктів підприємницької діяльності.

Перед підприємцем встають такі проблеми, як підбор кадрів потрібного профілю й кваліфікації, певних особистісних якостей, щоб вони могли вписатися в створений їм психологічний клімат. Необхідність залучення найманого робітника в загальний економічний інтерес - одне з важливих завдань підприємця. Із цією метою використають дві форми дій: залучення у виробничий інтерес і залучення в комерційний інтерес підприємства.

Держава може виступати як:

гальмо розвитку підприємництва;

сторонній спостерігач;

прискорювач підприємницького процесу.

Звідси випливають функції держави як прискорювача процесу підприємницької діяльності:

освітня функція держави, тобто підготовка професійних кадрів;

фінансова підтримка підприємців; сюди можна віднести спеціальні програми по пільговому кредитуванню й оподатковуванню;

створення підприємницької інфраструктури.

Сукупність умов, що впливають на формування, розвиток і можливості реалізації підприємницьких функцій становить середовище підприємництва - зовнішнє й внутрішнє.

Внутрішнє середовище фірми - це просторова сфера поширення прямого впливу підприємця. Воно являє собою розподіл просторового середовища на сегменти або внутрішні змінні в системній структурі (підсистеми керування):

1. конкретний профіль діяльності, що характеризується якісними й кількісними параметрами (показниками) і ціль фірми (економічна підсистема);

2. техніка і технологія виробництва (технічна й технологічна підсистеми);

3. організація виробництва, інформаційне забезпечення й структура фірми (організаційна підсистема);

4. робочі місця, розподіл обов'язків працівників, система їхніх мотивацій (соціальна підсистема).

Оптимізація (по заздалегідь обраних критеріях) і гармонізація взаємозв'язків всіх чотирьох підсистем є домінанта підприємницького успіху.

Зовнішнє середовище підприємства - це його структурно-просторове оточення.

До факторів зовнішнього середовища прямого впливу на підприємництво відносять:

державні органи, прийняті ними закони, різні нормативні акти й рішення;

партнерів та їхні зв'язки (постачальники, споживачі, кредитори, акціонери);

джерела «силового тиску» на підприємство - рекетири, здирники;

конкуренти;

рівень компетентності, підготовленості, освіченості підприємця;

імідж фірми, підприємства;

профспілки.

До факторів непрямого впливу відносяться чинники, які опосередковано впливають через інші чинники або за певних умов:

політичні фактори (наприклад, політична нестійкість);

науково-технічні досягнення (ігноруючи їх, можна відстати від конкурентів);

стан економіки країни (наприклад, інфляція або економічний спад);

соціокультурні фактори націй або культурний, освітній, моральний рівень населення;

зміни на світовому ринку;

рівень психологічного сприйняття дійсності.

Внутрішнє й зовнішнє середовище зв'язують дві обставини:

результат виробництва - форма матеріалізації цілей підприємства; він впливає на внутрішнє середовище або зміну її, або збереження в незмінному виді;

ринковий сигнал - зовнішній фактор, що впливає на внутрішнє середовище, тобто реакція споживача на вироблений товар або послугу, відношення або дії органів влади й ін.

1.4 Соціально-економічна роль і значення підприємництва

Значення підприємництва:

Створює конкурентне середовище і стає каталізатором успішного розвитку суспільства.

Слугує дійовим важелем для ефективних структурних змін у системі господарювання.

Сприяє найефективнішому використанню інвестиційних, нематеріальних ресурсів.

Забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.

У суспільстві підприємництво:

виступає діловою силою, що прискорює шлях до ринкових перетворень, подальше удосконалення законодавчої бази;

впливає на структурну перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва, збуту товарів, надання послуг;

прискорює темпи економічного розвитку національної економіки;

забезпечує господарську незалежність суб'єктів ринку, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, сприяє економії та раціональному використанню ресурсів;

стимулює ділову активність;

створює нові робочі місця,;

проводить благодійну та спонсорську діяльність.

Великий бізнес, як правило, визначає економічну та технічну могутність країни. Середній бізнес значною мірою залежить від внутрішньої економічної кон'юнктури та веде конкурентну боротьбу як усередині своєї групи, так і з великим капіталом. Мале підприємництво - це багаточисельний прошарок дрібних власників, які працюють на масового споживача товарів і послуг. Невеликі розміри малих підприємств, їх технологічна, виробнича політика дозволяють чутливо реагувати на зміни кон'юнктури ринку.

2. Принципи і форми підприємницької діяльності

2.1 Принципи підприємницької діяльності

Принципи підприємництва - це вихідні (первісні) засади, норми, правила, через які реалізується свобода підприємницької діяльності.

Згідно з Господарським кодексом України (стаття 44) підприємництво здійснюється на основі наступних принципів:

вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільний найм підприємцем працівників;

комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності.

Свобода підприємницької діяльності (стаття 43 ГК):

1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

2. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

4. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Заняття підприємницькою діяльністю в Україні заборонено: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державного арбітражу, державного нотаріату, органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств; особи, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво.

Об'єкт підприємництва - це певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами.

Права підприємця:

створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

купувати повністю або частково майно та набувати майнових прав;

самостійно організовувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

укладати з громадянами трудові договори про використання їх праці;

встановлювати розмір, систему оплати праці;

отримувати будь-який не обмежений за розмірами особистий дохід;

брати участь у зовнішньоекономічній діяльності.

Загальні гарантії прав підприємців (ст. 47 ГК)

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для пріоритетних державних потреб.

Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до ст. 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

Обов'язки підприємця:

укладати трудові договори з найманими працівниками;

оплачувати працю найманим працівникам (не нижче мінімальної заробітної плати), забезпечувати умови та охорону праці, інші соціальні гарантії);

дотримуватися прав, щоб реалізувати законні інтереси споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг);

отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця (відповідальність - це правові та етичні відносини між підприємствами та суспільством):

підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з його діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути накладене стягнення;

за охорону навколишнього середовища, дотримання техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії;

за завдані шкоду і збитки своїм майном.

2.2 Форми організації підприємництва

Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в певних організаційних формах. Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма - це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Як фірми можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об'єднання.

Компанія - це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших форм організації бізнесу.

Ці назви відбивають тільки той факт, що підприємства або організації мають права юридичної або фізичної особи (громадяни-підприємці). Проте поняття «фірма» або «компанія» не відображають організаційно-правового статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Тому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, зафіксовану нормами права.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

хто є власником використаного капіталу;

джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

межі майнової (матеріальної) відповідальності;

спосіб розподілу прибутку і збитків;

форма управління суб'єктом господарювання.

Основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

одноосібні володіння - індивідуальний бізнес, самостійне ведення справ, засноване на власності підприємця;

Переваги	Недоліки
1. весь прибуток належить підприємцеві, він зацікавлений в ефективній праці; 2. витрати на організацію виробництва є невеликими; 3. простота в організації фірми та її ліквідації	1. труднощі із залученням великих капіталів; 2. повна відповідальність за борги; 3. відсутність кваліфікованого управління; 4. невизначеність термінів функціонування.

партнерства (товариства) - декілька окремих осіб домовляються про володіння підприємством та його управління (спільна власність);

Переваги	Недоліки
1. збільшені фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів; 2. вдосконалене управління фірмою; 3. велика свобода та оперативність господарських дій; 4. як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами.	1. необмежена відповідальність; 2. недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партерів; 3. непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства.

корпорації - незалежна юридична особа, підприємство, засноване на акціонерній власності.

Переваги	Недоліки
1. широкі можливості залучення необхідних інвестицій; 2. значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг; 3. співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність; 4. може функціонувати дуже тривалий період.	1. розбіжності між функціями власності й контролю; 2. більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку; 3. потенційні можливості для зловживань посадових осіб.

Відповідно до форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

господарське товариство: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства;

підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство.

Акціонерне товариство - це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

До акціонерних товариств належать:

публічне акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

приватне акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Кількість акціонерів не повинна перевищувати 100 осіб.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів.

Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а коли цих сум недостатньо - додатково належним їм майном у розмірі, кратному до внеску кожного учасника.

Повне товариство - це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство - це товариство, яке включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за борги товариства.

3. Організація господарської діяльності та напрямки перебудови управління на залізничному транспорті

3.1 Основні засади організації господарської діяльності на залізничному транспорті

Найбільшим суб'єктом підприємницької діяльності, що надає послуги залізничного транспорту є Державна адміністрація залізничного транспорту України - Укрзалізниця, яка, згідно з законодавством, є Національним оператором залізничного транспорту України, який в порядку, визначеному законодавством України, виконує функції по наданню населенню і організаціям транспортних послуг по всій території країни, а також підтримує співпрацю з залізницями інших країн, забезпечуючи виконання рішень, визначених нормативними актами - директивами ЄС 2001/2; 2001/13, 2001/14 Європейської системи управління залізничним рухом, Міжнародним союзом залізничних доріг, Міжнародним союзом загального транспорту.

Згідно з Законом України «Про залізничний транспорт» (ст. 4): «З метою забезпечення державних і суспільних інтересів, свободи підприємництва і формування ринку транспортних послуг, безпеки перевезень, захисту навколишнього природного середовища Кабінет Міністрів України визначає умови і порядок організації діяльності залізничного транспорту загального користування, сприяє його пріоритетному розвитку, надає підтримку в задоволенні потреб залізниць у рухомому складі, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах.

Залізниця є основною організаційною ланкою на залізничному транспорті. Створення, реорганізація, ліквідація та визначення територіальних меж залізниць, призначення і звільнення їх керівників здійснюються рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту.

Повноваження, права та обов'язки залізниць визначаються цим Законом («Про залізничний транспорт»), їх статутами. Затвердження статутів залізниць здійснюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики та Антимонопольним комітетом України.

Створення, реорганізація та ліквідація підприємств, установ і організацій, які входять до складу залізниць, затвердження їх статутів (положень), а також укладання контрактів (трудових договорів) з їх керівниками здійснюються у порядку, встановленому чинним законодавством України, а також статутами залізниць.

Управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України («Укрзалізниця»), підпорядкованим центральному органу виконавчої влади в галузі транспорту.

«Укрзалізниця» є центральним органом виконавчої влади України і поєднує в собі функції:

власника інфраструктури;

оператора перевезень;

органу формування тарифної політики;

органу контролю за дотриманням законодавства на залізницях.

Відповідно до Закону України «Про залізничний транспорт», визначена місія підприємств залізничного транспорту, яка полягає в наданні на всій території України універсальних транспортних послуг певного рівня якості, по тарифах, регульованих державою, а також інших загальнодоступних послуг.

3.2 Напрямки перебудови управління залізничним транспортом

Місія підприємств залізничного транспорту визначає реструктуризацію як стратегічну ціль, досягнення якої забезпечить «Укрзалізниці», залізницям та їх структурним підрозділам стабільний інноваційний розвиток і підвищення економічних показників на базі впровадження інноваційних технологій управління наданням послуг при одночасному збереженні соціальної значимості залізничного транспорту.

Основним нормативним документом, що регулює перебудову управління залізничним транспортом є Державна цільова програма реформування залізничного транспорту на 2010-2019 роки (Постанова КМУ від 16.12.2009 №1390).

Метою Програми є створення нової організаційно-правової та економічної моделі управління залізничним транспортом, розвиток конкурентного середовища на ринку залізничних послуг, підвищення ефективності його функціонування, задоволення потреб національної економіки і населення в перевезеннях, покращення їх якості та зменшення розміру транспортної складової у вартості товарів і послуг.

Причини реформування:

прогресуюче старіння основних фондів;

відсутність державної підтримки інноваційного розвитку галузі та недосконалість законодавчої бази у частині залучення інвестицій;

низькі тарифи на перевезення пасажирів і відсутність дієвого механізму компенсації збитків під час надання суспільних послуг.

Шляхи реформування:

розмежування господарських функцій і функцій державного управління;

утворення державного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування як національного перевізника (який володітиме об'єктами інфраструктури загального користування);

формування вертикально інтегрованих структур за видами діяльності (вантажні, пасажирські перевезення, пасажирські перевезення у приміському та регіональному сполученні, об'єкти інфраструктури, послуги локомотивної тяги, ремонт, обслуговування об'єктів інфраструктури, НДДКР, соціальна сфера);

підвищення рівня конкуренції за рахунок гарантування суб'єктам господарювання незалежно від форми власності рівного доступу до ринку надання залізничних послуг;

формування конкурентного потенціалу на зовнішньому ринку транспортних послуг;

створення стимулів для підвищення ефективності діяльності учасників такого ринку;

забезпечення рівного доступу всіх суб'єктів господарювання до об'єктів інфраструктури;

впровадження фінансово-економічної моделі, здатної забезпечити розподіл фінансових потоків за видами діяльності;

збільшення обсягу інвестицій у залізничний транспорт та впровадження інноваційної моделі розвитку;

залучення коштів місцевих бюджетів;

розроблення і впровадження інноваційних транспортних та логістичних технологій;

удосконалення системи регулювання тарифів на послуги залізничного транспорту;

проведення ефективної соціальної політики та підвищення рівня соціального захисту працівників залізничного транспорту.

Етапи реформування:

І. 2010-2012 роки:

удосконалення нормативно-правової бази;

утворення акціонерного товариства;

впровадження механізму розподілу фінансових потоків за видами господарської діяльності.

ІІ. 2013-2015 роки:

формування вертикально інтегрованої виробничо-технологічної системи залізничного транспорту, структурованої за видами діяльності, з упровадженням автоматизованої системи обліку та управління;

удосконалення тарифної політики, забезпечення вільного ціноутворення у конкурентних секторах ринку транспортних послуг;

утворення головного та регіональних центрів управління перевезеннями;

впровадження механізму фінансової підтримки пасажирських перевезень;

створення організаційно-правових умов для функціонування приватних операторських компаній пасажирських перевезень;

утворення у сфері приміських та регіональних пасажирських перевезень господарських товариств, корпоративні права щодо яких належатимуть місцевим органам виконавчої влади, Товариству та іншим юридичним особам;

оптимізація організаційної структури залізничного транспорту.

ІІІ. 2016-2019 роки:

ліквідація перехресного субсидування пасажирських перевезень;

утворення господарського товариства у сфері пасажирських перевезень у далекому та місцевому сполученні;

збільшення кількості приватних компаній, що володіють парком пасажирських вагонів;

утворення місцевих залізниць, що володіють об'єктами інфраструктури та рухомим складом, на базі підрозділів промислового залізничного транспорту, малодіяльних та вузькоколійних дільниць;

розвиток мережі логістичних комплексів, складських та розподільних терміналів.

3.3 Основні заходи з перебудови управління залізничним транспортом

Удосконалення законодавства у сфері залізничного транспорту передбачає:

розробку законопроекту «Про особливості утворення державного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»;

розробку законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про залізничний транспорт»;

розробку законопроекту «Про залізничний транспорт»

розробка проектів нормативно-правових актів про утворення єдиного суб'єкта господарювання у формі державного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування;

установлення державного замовлення на залізничні перевезення;

державну підтримку пасажирських перевезень;

затвердження статуту залізничного транспорту України;

утворення вертикально інтегрованої системи господарського управління залізничним транспортом.

Розмежування функцій державного і господарського управління на залізничному транспорті передбачає:

утворення і забезпечення функціонування структурного підрозділу з питань залізничного транспорту у складі центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

утворення акціонерного товариства;

формування вертикально інтегрованої системи господарського управління.

Створення умов для залучення інвестицій передбачає:

визначення інвестиційного рейтингу акціонерного товариства;

запровадження державної підтримки пасажирських перевезень та ліквідація їх перехресного субсидування за рахунок інших доходів;

компенсація збитків від перевезень пільгових категорій пасажирів і перевезень за регульованими тарифами.

Підвищення конкурентоспроможності залізничного транспорту передбачає:

формування системи маркетингу залізниць;

утворення логістичного центру та розвиток мережі логістичних комплексів;

підвищення ефективності корпоративного управління.

Розвиток конкуренції на ринку залізничних перевезень передбачає:

створення умов для функціонування суб'єктів господарювання різних форм власності та забезпечення недискримінаційного доступу приватних операторів;

оптимізація оргструктури ремонту рухомого складу колійної техніки і колій, виробництва запчастин і комплектувальних виробів;

створення умов для забезпечення функціонування малодіяльних та вузькоколійних залізничних дільниць;

виділення непрофільних активів та їх подальша приватизація.

Підвищення рівня прозорості фінансово-господарської діяльності передбачає:

запровадження ведення обліку доходів, витрат і фінансових результатів за видами господарської діяльності;

удосконалення системи оцінки господарської діяльності;

формування інформаційної системи контролю за рухом коштів на поточних рахунках;

удосконалення номенклатури витрат господарської діяльності;

проведення незалежного зовнішнього аудиту.

Підвищення рівня безпеки перевезень передбачає:

розробка нормативно-правових актів з регулювання питань безпеки перевезень;

удосконалення системи екологічної безпеки.

Підвищення рівня соціального захисту працівників залізничного транспорту передбачає:

розробка та затвердження програм мотивація до праці;

підвищення ефективності соціального партнерства роботодавців і профспілок;

збільшення обсягів фінансування заходів щодо охорони праці, поліпшення умов праці та профілактики професійних захворювань;

збереження відомчих об'єктів соціальної сфери, охорони здоров'я, вищих і професійно-технічних закладів освіти;

поліпшення якості підготовки фахівців галузі;

збереження і розвиток кадрового потенціалу шляхом перепідготовки та працевлаштування працівників у разі структурних перетворень;

удосконалення системи соціальних гарантій;

удосконалення системи обслуговування залізничників у відомчих медичних закладах.

Автоматизація управлінських та виробничих процесів передбачає:

розробка та впровадження автоматизованої системи корпоративного управління, управління фінансами та ресурсами, реєстру майна залізного транспорту, системи планування та здійснення перевезень вантажів;

удосконалення процесу управління перевезеннями із застосуванням новітніх інформаційних технологій;

впровадження електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису.

Інтеграція вітчизняного залізничного транспорту до європейської та світової транспортної системи передбачає:

розробка та впровадження системи управління якістю;

удосконалення роботи технічних, припортових та прикордонних станцій;

приведення стандартів у відповідність до вимог Євросоюзу.

4. Підприємницька діяльність на залізничному транспорті

4.1 Умови здійснення підприємницької діяльності на залізничному транспорті

Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (ст. 9) ліцензуванню підлягає надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу залізничним транспортом.

Ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензіат - це суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Для здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується, необхідно отримати відповідну ліцензію та дотримуватись певних умов та правил здійснення даного виду діяльності (ліцензійні умови).

Ліцензійні умови - це встановлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Для послуг з перевезення залізничним транспортом органом ліцензування є Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті.

Вимоги для провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом:

1. Кваліфікаційні вимоги

Персонал суб'єкта господарювання повинен мати відповідну кваліфікацію в галузі своєї діяльності, а саме:

керівник - ОКР магістра або спеціаліста за фахом «організація перевезень і управління на транспорті» і тривалість роботи за фахом не менш трьох років;

заступник керівника та середній керівний склад - ОКР спеціаліста за фахом «організація перевезень і управління на транспорті» або «автоматика та автоматизація на транспорті» і тривалість роботи за фахом не менш трьох років;

нижчий керівний склад - ОКР спеціаліста за фахом «організація перевезень і управління на транспорті» або «автоматика та автоматизація на транспорті»;

виробничий персонал - ОКР бакалавра за фахом «організація перевезень і управління на транспорті» або «автоматика та автоматизація на транспорті» або професійно-технічну освіту за фахом, який відповідає його спеціалізації при виконанні обов'язків.

Суб'єкт господарювання повинен забезпечити:

для персоналу суб'єкта господарювання - періодичне підвищення кваліфікації. Період підвищення кваліфікації за фахом повинен бути менше п'яти років;

для персоналу суб'єкта господарювання, який надає послуги з перевезення небезпечних вантажів, - підвищення кваліфікації з одержанням відповідного свідоцтва. Період підвищення кваліфікації за фахом дорівнює не більше трьох років;

для персоналу суб'єкта господарювання - підтвердження згідно з нормативами, що діють на залізничному транспорті, своєї кваліфікації щодо знання обов'язкових норм.

2. Організаційні вимоги

Суб'єкт господарювання повинен мати:

підрозділ або персонал, відповідальний за забезпечення якості та безпеку надання послуг;

підрозділ або персонал, відповідальний за забезпечення надання послуг з перевезення небезпечних вантажів (у разі надання послуг з перевезення небезпечних вантажів).

Суб'єкт господарювання зобов'язаний:

виконувати свої поточні і можливі фінансові зобов'язання перед клієнтами;

забезпечити фізичний захист, охорону, безпеку і зберігання небезпечного вантажу;

забезпечити формування та просування своїх поїздів згідно з установленим напрямком вагонопотоків, планом формування поїздів та встановленим порядком;

забезпечити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів.

Суб'єкту господарювання необхідно мати сертифікат відповідності, який свідчить про можливість надання ними послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом.

3. Технологічні вимоги

Суб'єкт господарювання повинен мати:

нормативну документацію, згідно з якою надаються послуги, що пов'язані з перевезенням пасажирів і вантажів залізничним транспортом, зміст якої визначений у ДСТУ 32.0.10.001-97;

опис послуги, її обсягу, можливості та термінів її надання;

зазначену майбутню вартість;

інструкції з експлуатації, які оформлені та затверджені в порядку, визначеному чинним законодавством, на транспортні засоби та інші супутні механізми та обладнання;

інструкції про порядок виявлення відповідальних за порушення технічних умов надання послуг.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний:

оформляти платіжні та супровідні транспортні документи на бланках перевізних документів з застосуванням комп'ютерно-касової системи;

забезпечити ефективний контроль за технологічною обробкою поїздів (вагонів) на станціях формування, призначення і проміжних станціях.

4. Інші вимоги

Суб'єкт господарювання повинен мати:

ремонтні потужності (власні або орендовані) для виконання ремонту і (або) технічного обслуговування транспортних засобів;

сертифіковані транспортні засоби (власні або орендовані), за допомогою яких суб'єкт господарювання надає послуги;

комп'ютерну систему, зв'язану з відповідною комп'ютерною системою обчислювальних центрів залізниць.

Суб'єкт господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, повинен укласти договір страхування про відшкодування збитків, пов'язаних з нещасними випадками.

5. Особливі вимоги

Під час здійснення господарської діяльності, згідно з отриманою ліцензією, суб'єкти господарської діяльності повинні дотримуватись таких особливих вимог:

- надавати послуги, пов'язані з перевезеннями пасажирів і вантажів залізничним транспортом без порушення вимог, що регламентують цю діяльність відповідно до чинного законодавства зокрема:

- Статуту залізниць України, затвердженому постановою КМУ від 06.04.98 N 457;

- Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженому постановою КМУ від 19.03.97 N 252;

- Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України;

- Технічних умов на виконання послуг, пов'язаних з перевезенням пасажирів та вантажів на внутрішніх та міжнародних лініях залізничним транспортом;

- оформляти платіжні та супровідні транспортні документи за допомогою комп'ютерно-касової системи;

- забезпечувати виконання договірних зобов'язань перед клієнтом у разі анулювання ліцензії;

- забезпечувати конфіденційність інформації, яка пов'язана з обслуговуванням клієнтів, та супутньої інформації про клієнтів.

Під час надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів залізничним транспортом є неприпустимим:

- здійснення діяльності на ринку послуг, пов'язаних з перевезенням пасажирів та вантажів залізничним транспортом, без ліцензій;

- надавати послуги, пов'язані з перевезенням пасажирів та вантажів залізничним транспортом, з порушенням вимог;

- використовувати несертифіковану комп'ютерну техніку та програмне забезпечення.

4.2 Порядок ліцензування підприємницької діяльності на залізничному транспорті

Порядок ліцензування підприємницької діяльності на залізничному транспорті регулюється Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Для здійснення ліцензування підприємець звертається до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії мають міститися такі дані:

відомості про суб'єкта господарювання - заявника:

найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;

прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;

вид господарської діяльності вказаний згідно зі ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

До заяви про видачу ліцензії також додаються документи, що підтверджують виконання ліцензійних умов. Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

документи оформленні з порушенням вимог чинного законодавства.

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявникові повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, підприємець може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через 3 місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, підприємець може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.

Строк дії ліцензії надання послуг з перевезення є необмеженим.

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії.

5. Сутність маркетингу і його класифікація

5.1 Сутність, принципи та цілі маркетингу

Ключовим чинником ефективності будь-якої організації в сучасних умовах виступає маркетинг - наука про ринок, про ринкову взаємодію, назва якої пішла від market - ринок (англ.). Маркетинг - відносно нова економічна наука. І хоча перші лекції з основ маркетингової діяльності в США були прочитані ще у 1905 році, найбільшого розвитку маркетингові дії організацій набули як реакція на економічну кризу 20-30 рр. ХХ ст.

Маркетинг розвивався поступово. Спочатку маркетинг було зорієнтовано в напрямку виробництво-купівельна спроможність населення.

У 40-50 рр. маркетинг почав переорієнтовуватись на продаж товарів і послуг, тобто головна мета, яку перед собою ставили маркетологи - засоби реалізації товарів через розробку відповідної цінової політики, вдосконалення роботи по збуту, інтенсифікація рекламної діяльності.

Після 60-х років почався ще один етап становлення маркетингу - залучення споживачів до розробки товарів через вивчення їх потреб і уподобань та налагодження з ними довгострокових зв'язків.

Маркетинг - це система організації та управління господарською діяльністю, зорієнтована на потреби ринку та максимально можливе задоволення потреб і запитів споживачів.

Основні цілі маркетингової діяльності сучасного підприємства мають такий вигляд:

розширення обсягу продажів і ринків збуту, збільшення займаної частки на ринку;

зростання прибутку;

забезпечення обґрунтованості рішень, які приймаються в галузі виробничо-збутової діяльності;

підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства та окремих товарів;

зниження собівартості продукції та загального рівня цін, тобто забезпечення цінової конкурентоспроможності.

З огляду на це можна сформулювати основні завдання маркетингу:

дослідження, аналіз та оцінка потреб реальних та потенційних споживачів.;

маркетингове забезпечення розроблення нових товарів і послуг;

аналіз, оцінка та прогнозування стану та розвитку ринків дії організації;

формування асортиментної політики організації;

участь у формуванні стратегії і тактики ринкової поведінки організації (включаючи цінову політику);

збут продукції та послуг організації»

комунікації маркетингу (в т.р. реклама);

сервіс;

формування пропозиції і загальне інформаційно-рекламне забезпечення.

В багатьох сучасних організаціях функції служби маркетингу спрямовані на збут, але це не головне завдання маркетолога. Сучасна концепція маркетингу виділяє такі головні функції:

1. Дослідження маркетингу та збір інформації.

2. Планування асортименту продукції.

3. Збут та розподіл.

4. Реклама та стимулювання збуту.

Головні принципи маркетингу:

обґрунтований вибір цілей і стратегій функціонування підприємства, спрямованих на досягнення конкретного практичного результату;

ув'язування цілей, стратегій і тактики підприємства з його можливостями і ресурсами для максимальної відповідності вимогам споживача;

оптимальне поєднання в управлінні фірмою централізації і децентралізації, а також пошук інструментів для підвищення ефективності виробництва;

спрямованість маркетингової діяльності підприємства на довгострокову перспективу, а не на миттєвий результат;

концентрація глибоких усесторонніх науково-практичних ринкових досліджень та аналізу власних виробничо-збутових ресурсів на головних напрямах маркетингової діяльності;

сегментація ринку;

гнучкість виробничо-збутової системи та пристосованість її до вимог потенційних споживачів;

інноваційна спрямованість у товарній політиці;

єдність усіх видів планування підприємства та спрямованість їх на кінцевий результат.

5.2 Тенденції розвитку сучасної концепції маркетингу

Еволюція концепції маркетингу:

1. Виробнича концепція. Виникла як відповідна реакція на капіталізацію виробництва на межі ХVІІІ-ХІХ ст. Вона стверджує, що споживачі будуть доброзичливі до товарів, які поширені і доступні за ціною, а отже, керівництво повинне зосередити свої зусилля на удосконаленні виробництва і підвищенні ефективності системи розподілу.

2. Продуктова концепція. Одержала широке поширення в середині ХІХ ст. і поч. ХХ ст. Вона виходить з того, що споживачі прихильні до продукту з найкращими споживчими властивостями, тому організація повинна його безупинно удосконалювати.

3. Концепція продажу (інтенсифікації комерційних зусиль) одержала розвиток у 30-50-і роки ХХ ст. Виходить з того, що споживач не буде купувати продукцію підприємства в необхідному обсязі, якщо вона не почне докладати достатніх зусиль з їх просування і продажу.

4. У 60-х роках підприємства стали застосовувати у своїй діяльності концепцію маркетингу, яка стверджує, що запорукою досягнення цілей організації є визначення нестатків і потреб цільових ринків і забезпечення бажаної задоволеності більш ефективними, ніж у конкурентів способами.

5. З початку 80-х років у закордонних країнах усе більше поширення одержує концепція соціально-етичного або соціально-відповідального маркетингу. Вона стверджує, що завданнями організації є задоволення потреб споживачів, облік вимог суспільства, одержання прибутку виробником. Враховує вимоги ощадливих витрат ресурсів і захисту навколишнього середовища, вирішує інші проблеми розвитку суспільства.

Характеризуючи сучасний маркетинг, можна визначити наступні тенденції його розвитку:

1. Сучасний маркетинг «орієнтований на споживача». А найбільш передовим компаніям під силу здійснювати «змішаний маркетинг», орієнтований як на продукт, так і на споживача.

2. Сучасний маркетинг можна назвати інноваційним.

3. Сучасний маркетинг стає стратегічним.

4. Сучасний маркетинг є міжнародним.

5. На сучасному етапі створилися умови для розвитку маркетингу нового типу, який часто називають «соціально-відповідальним» або «соціально-етичним».

5.3 Потреби і мотиви купівельної поведінки

З погляду маркетингу споживачів можна розділити на 2 групи:

1. Кінцеві споживачі - окремі особи і родини, що здобувають товари і послуги для особистого споживання.

2. Організації-споживачі - покупці, що здобувають товари і послуги для подальшого використання в процесі виробництва й одержання іншої продукції, перепродажу її або використання з метою організації.

Поведінка цих двох груп може відрізнятись. Це пояснюється різними об'єктами ринкового попиту, різними цілями і способами прийняття рішень про купівлю, різною мотивацією.

Процес ухвалення рішення про купівлю кінцевим споживачем складається з декількох етапів:

...