Система оперативного управління діяльністю підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

з дисципліни «Менеджмент»

на тему: «Система оперативного управління діяльністю підприємства» за матеріалами Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еталон», с. Тростянець

Вінниця 2014



Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи формування системи оперативного управління діяльністю підприємства

1.1. Сутність оперативного управління на підприємстві

1.2. Фактори системи оперативного управляння діяльністю підприємства

2. Оцінка стану системи оперативного управління діяльністю підприємства ТОВ «Агро-Еталон»

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства ТОВ «Агро-Еталон»

2.2. Ефективність системи оперативного управління на підприємстві ТОВ «Агро-Еталон»

3. Шляхи удосконалення системи оперативного управління діяльності підприємства ТОВ «Агро-Еталон»

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел



Вступ

Сільськогосподарське виробництво -- це складна інженерно-технічна і соціально-економічна система, яка побудована на тісній взаємодії великої кількості людей, машин і механізмів. Особливість сільськогосподарського виробництва, що одночасно визначає і його складність, полягає у сезонності виробництва, періоду виробництва з робочим періодом, значній територіальній розосередженості виробничих об'єктів, одночасному використанню машин і знарядь на різних культурах, обмеженістю виконання робіт у часі. Ці чинники не дозволяють рівномірно використовувати техніку, робочу силу, вимагають виконання значного обсягу робіт у стислі терміни, а значна територіальна розосередженість викликає необхідність отримання оперативної інформації для запобігання організаційних неузгодженостей. В умовах реформування економіки України, ускладнення економічних відносин між господарюючими суб'єктами, посилення конкуренції, невизначеності економічної ситуації в умовах ринкових відносин значно ускладнило господарську діяльність підприємств. Тому, з огляду на вищезазначені фактори дана тема дуже актуальна, оскільки оперативне управління є незамінним інструментом по забезпеченню ритмічності в роботі, усунення виробничих труднощів, неузгодженості, особливо в період весняно-польових робіт та збирання врожаю. Організаційно-економічні перетворення що здійснюються в аграрному комплексі привносять нові елементи у зміст оперативного управління, проте ні в якому випадку не зменшують його ролі та значення у забезпеченні ритмічної роботи господарства.

Оперативне управління охоплює сукупність взаємозалежних технічних, організаційних, економічних, соціально-психологічних та інших чинників. В оперативному управлінні застосовується сукупність методів в основі яких знаходяться структурно-функціональний, комплексний, оптимізаційний та інший підходи. В оперативному управлінні знаходять своє відображення також методи соціальної психології, методи індукції, дедукції, аналізу і синтезу, порівняння, міркування, асоціації, інтуїції тощо.

Основне завдання оперативного планування полягає в конкретизації показників поточного плану з метою організації планомірної та ритмічної роботи підприємства в єдиний виробничий організм.

Мета даної роботи полягає у закріпленні і поглибленні теоретичних знань, їх застосуванні у вирішенні конкретних виробничих, наукових, науково-технічних і науково-педагогічних завдань.

Завданням дипломної роботи є дослідження системи оперативного управління виробництвом продукції підприємства на основі конкретного господарства. Робота передбачає висвітлення теоретичних основ формування системи оперативного управління, оцінку системи оперативного управління виробництвом в господарстві та визначення шляхів удосконалення системи оперативного управління виробництвом.

Об'єктом дослідження є процес аналізу системи оперативного управління виробництвом продукції в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Агро-Еталон» в Тиврівському районі, Вінницької області. У процесі дослідження було використано аналітичні, графічні та математичні методи дослідження.

Предмет дослідження є діяльність ТОВ «Агро-Еталон» та її результати для визначення стану системи оперативного управління діяльністю підприємства.

Інформаційною базою проекту виступають наступні джерела: наукова література вітчизняних та зарубіжних авторів з проблем оперативного управління на підприємстві; періодичні видання економічного та правового профілю; інструктивні матеріали; матеріали статистичної та бухгалтерської звітності ТОВ «Агро-Еталон».

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел.

1. Теоретичні основи формування системи оперативного управління

1.1 Сутність оперативного управління на підприємстві

Оперативне управління є сукупністю управлінських робіт, які пов'язані із прийняттям своєчасних заходів щодо виконання планів, завдань, графіків, що базуються на достовірних даних про стан виробничих об'єктів. Оперативне управління передбачає здійснення фактично всіх функцій управління, які пов'язані із поточною діяльністю підприємства та його виробничих підрозділів. Формування відповідної системи оперативного управління в господарстві залежить від типу існуючих у ньому організаційної структури і структури управління. Проте, відомо, що розглядаючи сільськогосподарське підприємство як дві підсистеми - керуючу та керовану, що тісно взаємопов'язані, більш високий рівень організації однієї із підсистем впливає на іншу, а отже і на ефективність виробництва в цілому [6, с. 108]. До цільових завдань управління належить:

- підвищення врожайності шляхом раціонального використання землі, добрив, якісного насіння;

- підвищення продуктивності тваринництва шляхом раціонального використання кормів та покращення племінної роботи;

- підвищення продуктивності праці, скорочення термінів проведення польових робіт, підвищення рівня використання машинно-тракторного парка, зниження собівартості продукції.

Перераховані завдання характерні для всіх рівнів управління. Для вирішення цільових завдань створюються відповідні служби: агротехнічна, зоотехнічна, інженерна, економічна та інші, що здійснюють відповідні функції по плануванню та координуванню виробництва. Відповідні задачі оперативного управління можна виділити на рівні господарства, відділку, бригади.

Задачі оперативного управління можна розділити на чотири групи, що виконуються послідовно :

а)первинний контроль виконання робіт на основі простої обробки показників виконання (порівняння фактичних і планових показників) і передача необхідної інформації. Вхідна інформація є в цьому випадку орієнтиром діяльності керівників;

б)проведення оперативного аналізу та підготовка управлінського рішення керівників. На даному етапі аналізують основні показники, причини відхилення від плану та очікуваний ефект;

в)розробка та контроль комплексних оперативних планів-графіків з урахуванням можливих змін ресурсів в декількох варіантах, як по бригадам так і по відділках;

г)використання ЕОМ із застосуванням економіко-математичних методів для оптимального розподілу трудових, матеріальних та фінансових ресурсів і прогнозування процесу виробництва.

Ефективно вирішувати позначені вище задачі дозволяє організація в господарстві диспетчерської служби.

Диспетчерська служба - це спеціально створена ланка в системі управління сільськогосподарським підприємством, яка призначена для централізованого оперативного управління виробництвом на основі сучасних технічних засобів зв'язку і обчислювальної техніки. Поряд із комплексом організаційних та технічних заходів диспетчерська служба дозволяє покращити оперативне керівництво, скоротити втрати часу з організаційних і технічних причин та вчасно забезпечити всі ділянки роботи необхідними матеріально-технічними засобами. Застосування диспетчерської служби сприяє ефективному використанню техніки, скороченню строків проведення основних робіт, підвищенню продуктивності праці, зростанню врожайності сільськогосподарських культур та зниженню собівартості продукції.

Диспетчерська система управління покликана:

1. Звільнити працівників управлінського апарату від великого обсягу нетворчої оперативної роботи шляхом централізації і механізації операцій інформативного забезпечення

2. Удосконалювати організацію і забезпечувати підвищення продуктивності праці керівників, спеціалістів шляхом перерозподілу функцій і сил апарату управління.

3. Підвищувати оперативність у вирішенні виробничих завдань шляхом зміцнення прямих зв'язків первинних підрозділів з апаратом управління, і навпаки.

4. Створити умови, необхідні для нормального ходу трудових виробничих процесів, а також більш ефективного використання виробничих ресурсів шляхом здійснення більш чіткої взаємодії між виробничими ланками і своєчасного усунення причин, які порушують запланований хід робіт [10, с. 220].

Об'єктами диспетчеризації в сільськогосподарських підприємствах є: відділки, цехи, бригади, тваринницькі ферми, центральна ремонтна майстерня та рухомі ремонтні засоби, гараж, зерносклади, склади запасних частин та матеріалів та інші об'єкти. При організації управління, а особливо оперативного дуже важливо широке застосування засобів зв'язку. В диспетчерському управлінні застосовуються засоби автоматичного, диспетчерського та мобільного телефонного зв'язку, диспетчерського радіозв'язку, засоби передачі технологічної та іншої інформації (телефакс, телевізійні установки), засоби фіксування інформації (диктофони, магнітофони), вимірювальна і обчислювальна техніка [9, с. 165].

В різних господарствах функції диспетчерської служби в залежності від рівня розвитку служби неоднакові. На першому етапі функції диспетчерської служби обмежуються збором і передачею різноманітної інформації. Керівники і спеціалісти бачать в ній лише зручний засіб зв'язку. На другому етапі відбувається розширення функцій диспетчерської служби. Керівники служби здійснюють великий обсяг контрольно-облікової та аналітичної роботи. На третьому етапі диспетчерська служба виконує окремі роботи з оперативного планування, регулювання виробництва, отримує права розпорядництва.

Зміст оперативного планування складається із комплексу взаємозалежних робіт із підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень, засобів, прийомів їх виконання. Загальні функції оперативного управління розподіляють а чотири групи: аналіз, планування, облік, регулювання та контроль.

Оперативний аналіз охоплює економічний, технологічний, організаційний, соціально-економічний та інші аспекти господарської діяльності. Зміст аналізу полягає в порівнянні фактичного і запланованого ходу виробництва, виконання рішень, розпоряджень, планів, завдань, визначення їх ефективності. Здійснюючі систематичний економічний аналіз диспетчерська служба має змогу своєчасно виявити недоліки та резерви виробництва. Охоплюючи невеликі проміжки часу (день, тиждень, виконання певної роботи) роботи сільськогосподарського підприємства та його підрозділів, оперативний економічний аналіз дозволяє детально дослідити весь хід виконання плану, всі фактичні зміни в роботі, виявити причини зростання витрат і підвищення собівартості. Одночасно оперативний аналіз зумовлює відповідні зміни в технологічних картах і є одним із основних складових розробки плану на наступний період. Оперативний аналіз передбачає щоденну перевірку виконання робіт бригадами, ланками, агрегатами і окремими працівниками; правильність використання техніки, матеріальних ресурсів; дотримання агротехнічних строків [16, с. 268].

Оперативний аналіз здійснюється в чотири етапи:

1. Виявлення відхилень фактичних показників від планових. Джерелами інформації є оперативні плани-графіки робіт, технологічні карти і звітні відомості виробничих підрозділів.

2. Визначення конкретних виробничо-економічних і організаційно-технічних чинників, що вплинули на виявлені зміни та оцінка ступеня впливу кожного з них.

3. Детальне вивчення причин, які зумовили відхилення від плану і виявлення існуючих організаційних недоліків виробництва.

4. Розробка у відповідності із отриманими даними заходів спрямованих на усунення виявлених недоліків і мобілізація ресурсів для покращення виробничої діяльності.

Важливу роль в оперативному управлінні відіграє планування. Зміст цього елемента управління полягає у розробці та прийнятті короткотермінових управлінських рішень, їх фіксації в різних видах оперативних планів.

Основними задачами оперативного планування є:

- підтримання необхідних пропорцій між робочою силою, технічними засобами, матеріальними ресурсами;

- календарне погодження виконання різних сільськогосподарських робіт, їх технічне і матеріальне забезпечення;

- ефективне використання ресурсів виробництва за рахунок раціональної організації трудових процесів, якісного виконання технологічних операцій.

Оперативні плани мають узгоджувати та координувати взаємодію усіх служб господарства, виробничих і обслуговуючих підрозділів з метою збільшення виробництва продукції, підвищення продуктивності праці, ефективного використання матеріальних, технічних і трудових ресурсів. Оперативне планування має враховувати всі особливості сільськогосподарського виробництва (агротехнічні терміни, фізіологічні особливості тварин, природні умови тощо) [21, с. 122].

Серед видів оперативного планування можна виділити робочі плани по періодам робіт, плани-завдання, плани-наряди, графіки-маршрути руху механізованих загонів і окремих агрегатів та ін. Всі види оперативних планів повинні бути взаємопов'язаними. Вихідна інформація для оперативного планування надходить із основних підрозділів господарства. Технологічні і технічні служби забезпечують розробку технологічних процесів, економічна служба здійснює розрахунок ресурсів і витрат на виробництво і т. д.

Оперативний облік в господарстві здійснюється шляхом проведення відповідних вимірів, прийому оперативних зведень, звітів, телеметричної інформації, шляхом особистих спостережень за ходом виробничих процесів. Відповідно до функцій управління виділяють наступні види оперативної облікової інформації: адміністративна, технологічна, кадрова та ін. Вимірювання обсягів виконаних робіт щоденно здійснюється обліковцями, помічниками бригадирів по обліку, бригадирами та іншими керівниками первинних підрозділів. Інформація про хід робіт, отриману продукцію та інші дані надходять безпосередньо до особи відповідальної за обробку і передачу звітних даних до диспетчерської служби.

Регулювання забезпечує заключну стадію процесу управління, сприяє налагодженню в господарстві і підрозділах необхідних темпів праці, підтриманню встановленої пропорційності і безперервності виробництва. Основою регулювання виробничого процесу є оперативний план-графік. Ефективність регулювання залежить від повноти отриманої інформації і від методів оцінки відхилень. Тому важливим аспектом оптимізації управлінського рішення є визначення необхідного обсягу інформації, показників, які дозволять об'єктивно проаналізувати виробничий процес і забезпечити запланований хід робіт.

Контроль дає можливість керівнику вчасно виявити відхилення від плану, недоліки при організації виробничих процесів, визначити причини порушення ритмічності в роботі та розробити відповідні заходи по усуненню недоліків виробництва. Як правило контроль здійснюється лише на особливо важливих напрямках діяльності. Існують різноманітні види контролю. На сільськогосподарських підприємствах при оперативному управлінні використовуються наступні типи контролю:

а) кількісний - перевірка проміжних або кінцевих результатів роботи;

б) якісний - перевірка стану об'єкта або його частин, якості роботи, дотримання технології виробництва та ін.;

в) строковий - за термінами проведення певних робіт, здійснення управлінських рішень.

Зміст оперативного контролю визначається його метою і відповідно до цього можна виділити наступні види оперативного контролю [21, с. 230]:

Перевірка виконання. Здійснюється шляхом порівняння фактичних п показників роботи із плановими чи нормативними.

2. Контроль невідповідності. Здійснюється шляхом порівняння фактичного ходу робіт із затвердженим планом або фіксування простоїв людей і техніки (як правило, доповнюється аналізом причин диспропорцій з метою їх усунення).

3. Контроль правильності прийнятого рішення. Здійснюється шляхом вивчення проміжних показників. Використовується у випадках коли рішення прийнято із певною мірою ризику, а проміжні результати дають додаткову інформацію.

4. Контроль дотримання технологічних вимог (агротехнічних термінів робіт, внесення мінеральних добрив, послідовність виконання операцій). Здійснюється шляхом періодичного фіксування часу, спеціальних замірів, щоденного нагляду за станом рослин, підрахунку використаних матеріалів.

5. Контроль технічного стану засобів механізації і своєчасності технічного обслуговування. Здійснюється шляхом фіксування різних станів машин (робота, ремонт, технічне обслуговування та ін.) та показників цього стану в часі. Враховуються показники, які дають можливість контролювати своєчасність ремонтів і технічних обслуговувань.

6. Контроль дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку. Здійснюється шляхом нагляду, вибіркових перевірок та ін.

7. Контроль своєчасності передачі та обробки інформації. Здійснюється шляхом спостереження за дотриманням графіка цих робіт.

Відображення всіх контрольованих показників на планшетах, електрифікованих табло, в графіках, моно схемах та інших засобах наочного відображення інформації, дозволяють легко контролювати відхилення фактичних показників від планових.

1.2 Фактори системи оперативного управляння діяльністю підприємства

Будь-яка система складається з двох складових: зовнішнього оточення, що включає вхід і вихід системи, зв'язок із зовнішнім середовищем і зворотний зв'язок; внутрішньої структури, тобто сукупності взаємозв'язаних компонентів, що забезпечують процес дії суб'єкта управління на об'єкт, переробку входу системи в її вихід і досягнення цілей системи.

Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації. Внутрішнє середовище, де працюють менеджери, містить в собі корпоративну культуру, організаційну структуру, технологію виробництва, всі будинки та споруди, які належать організації, машини та обладнання. Найбільш вагомим фактором внутрішнього середовища є корпоративна культура. Внутрішня культура повинна відповідати вимогам як зовнішнього середовища, так і стратегії організації [26, c. 212].

Фактори, від яких залежить стан внутрішнього середовища підприємства представлені на рис. 1.1.

Як бачимо з рис. 1.1 на стан внутрішнього середовища підприємства впливають ряд чинників. Зокрема, його загальні цілі, політика та стратегії, наявність системи залучення зовнішніх інвестицій, наявність ефективної та гнучкої виробничої системи, прогресивні системи мотивації персоналу тощо.

Американські економісти М. Мескон, М. Альберт та Ф. Хедоурі виділяють такі основні внутрішні змінні в будь-якій організації, як цілі, структура, завдання, технологія та люди (працівники).

Рис. 1.1 Фактори, що впливають на стан внутрішнього середовища підприємства [26, c. 216]

Цілі - це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат, якого намагається досягнути група працюючих разом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організацій.

Структура - це логічні взаємовідносини рівнів управління та видів робіт, які дозволяють найбільш ефективно досягти цілей організації.

Завдання - це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Це робота з предметами праці, знаряддями праці, інформацією та людьми.

Технологія - це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, обладнання, сировини) у вихідні (продукт, виріб).

Люди - найважливіший ситуаційний фактор організації. Його роль визначається здібностями, обдарованістю, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням, наявністю якостей лідера [26, c. 345].

Внутрішні змінні, взаємопов'язані між собою, утворюють системну модель. Внутрішнє середовище організації представлено функціональними сферами, які є загальними для всіх типів організації.

Кадрова функція - це забезпечення виробничої та інших сфер людськими ресурсами (найм, підготовка та перепідготовка). Виконання всіх управлінських дій, які пов'язані з соціальною сферою: оплата, добробут і умови найму.

Фінанси та бухгалтерський облік - це грошові аспекти бізнесу, в т. ч. управління засобами (витрати, зміна грошової маси). Бухгалтерський облік - збір, обробка та аналіз фінансових даних.

Забезпечення ресурсами - здійснення та удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення організації матеріалами, напівфабрикатами, машинами та енергетичними ресурсами.

Виробнича функція - забезпечення функціонування виробничого процесу в залежності від мети виробничої функції.

Функція розвитку продукту та процесу виробництва - це організація проведення досліджень і розвитку процесів, розробка високих технологій, комп'ютеризація (удосконалення організації процесів). Вивчення довготермінової динаміки розвитку продукту, як основного фактора конкуренції на ринку, здійснення інноваційної політики фірми.

Функція розвитку матеріально-технічного забезпечення виробництва - це розвиток інструментального господарства, ремонтних служб та служб технічного оснащення з метою забезпечення раціональних термінів фізичного та морального зносу технічних систем [28, c. 147].

Маркетинг - це особливий вид діяльності з прогнозування, здійснення, виявлення та задоволення бажань споживача. Виконання цих функцій для однієї організації називають мікромаркетингом, у цілому для суспільства - макромаркетингом.

Зовнішнє організаційне середовище містить елементи, які знаходяться за межами організації, але мають на неї суттєвий вплив. Це конкуренти, ресурси, технології, економічні умови тощо. Зовнішнє середовище організації ділять на два рівні: загальне середовище (непрямого впливу) та середовище завдань (прямого впливу). Фактори зовнішнього середовища прямого та опосередкованого впливу наведені на рисунку 1.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Фактори зовнішнього середовища прямого та непрямого впливу [28, c. 134]

Загальне середовище - це елементи, які мають опосередкований вплив на діяльність організації. Вони вмішують в собі соціальні, демографічні та економічні фактори, які однаково впливають на всі організації (збільшення темпів інфляції). Зовнішні фактори - це в основному неконтрольовані сили, які мають вплив на рішення менеджерів та їх дії і, в кінцевому підсумку, на внутрішню структуру і процеси в організації [21, c. 174].

Підприємство і мікросередовище, яке його оточує, перебувають під впливом макросередовища. Його ланки щодо підприємства є неконтрольованими факторами, тобто такими зовнішніми силами, що можуть відкривати для нього нові можливості або створювати нові загрози.

Підприємство не може вплинути на макросередовище, але воно мусить добре орієнтуватися в ньому, стежити за його змінами і відповідним чином реагувати на них. Якщо ці зміни можуть створити для підприємства сприятливіші умови для виробництва або збуту продукції, воно мусить внести необхідні корективи в тактику, а можливо, і в стратегію своєї діяльності з тим, щоб максимально скористатися цими умовами. Якщо ж зовнішні сили макросередовища несуть у собі загрозу для підприємства, воно вживатиме заходів, щоб запобігти їх дії або пом'якшити їх негативний вплив.

Основними ланками макросередовища, що тією чи іншою мірою впливають на підприємства, є: економічне, природно-екологічне, інформаційне, науково-технічне, політико-правове, соціально-культурне і міжнародне середовище.

Економічне середовище є однією з провідних ланок макросередовища і характеризується багатьма параметрами: рівнем інфляції або дефляції, ступенем розвитку конкурентного середовища, рівнем зайнятості, податковою політикою, динамікою і співвідношенням цін на сільськогосподарські і промислові товари тощо. В узагальненому вигляді воно може бути визначене через купівельну спроможність населення. Його доходи на стадії економічного піднесення зростають, ціни на товари, в тому числі сільськогосподарські, стають доступнішими, скорочується безробіття, зростає обсяг продажу, активізується інвестиційна діяльність. В умовах насиченості ринку сільськогосподарською продукцією зростання купівельної спроможності населення є сигналом для аграрних підприємств до збільшення виробництва насамперед дорогих високоякісних товарів. З цією метою вони можуть задіяти додаткові ресурси, зняти з консервації частину земельних ділянок, застосувати нові досягнення агрономічної і зоотехнічної науки для підвищення врожайності культур і продуктивності тварин [22, c. 115].

У період економічного спаду купівельна спроможність знижується як за рахунок зменшення особистих доходів працюючих, так і через зростання безробіття. При цьому підвищуються процентні ставки на кредит, скорочується інвестиційна діяльність, зменшується обсяг продажу сільськогосподарської продукції. Через нееластичність цінового попиту на неї це зменшення відбувається повільніше, ніж на промислові товари, але це не означає, що аграрні підприємства не повинні реагувати на зниження купівельної спроможності населення. Залежно від конкретних обставин ця реакція може бути різною - від завчасного скорочення виробництва певних видів продукції до знаходження нових ринків її збуту, в тому числі і міжнародних.

Економічне середовище характеризується також станом економічного розвитку підприємств інших галузей, що виробляють продукцію для сільськогосподарського виробництва. Аграрні підприємства повинні знати, які товари і за якими цінами вони можуть придбати в своїй країні, а які за кордоном, в яких саме регіонах ціна на них доступніша, де сприятливіші транспортні умови тощо.

Природно-екологічне середовище істотно впливає на характер виробничої діяльності аграрних підприємств. Його вплив на цю діяльність посилюється зі зростанням дефіциту окремих видів сировини, подорожчанням енергії, підвищенням вимог до збереження навколишнього середовища. Держава все рішучіше стала втручатися в процес збереження і відтворення природних ресурсів через Державний комітет охорони природи та його регіональні представництва на місцях. З огляду на це виникає сукупність юридичних (правових) відносин між аграрними підприємствами та установами, які відповідають за екологію.

Аграрні підприємства не можуть не рахуватися зі змінами в природно-екологічному середовищі і тими формами його регулювання, які діють на момент прийняття ними господарських рішень, оскільки це може призвести до вкрай небажаних наслідків. Так, періодичний дефіцит на нафтопродукти та істотне їх подорожчання в 90-х роках змусили аграрні підприємства здійснювати суворий режим їх економії, прискорено розвивати гужовий транспорт, збільшувати поголів'я робочої худоби, ширше використовувати енергію вітру й води.

Сільськогосподарські підприємства зобов'язані дотримуватися екологічних та санітарно-технічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд, не допускати перевищення концентрації хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті понад встановлені державою гранично допустимі норми [16, c. 117].

Науково-технічне середовище. Підприємствам аграрного сектору потрібно добре орієнтуватися у змінах, що відбуваються в даному середовищі, і завдяки цьому приймати обґрунтовані рішення про доцільність та можливість впровадження у виробництво нових видів техніки і нових технологій, забезпечуючи таким чином конкурентоспроможність своїх товарів та вищу доходність від їх реалізації. Коли підприємство не реагуватиме на вплив цього фактора, воно буде приречене на стагнацію і банкрутство.

При впровадженні новинок аграрним підприємствам слід бути обережними в тому розумінні, щоб сільськогосподарська продукція не зашкодила здоров'ю населення. Наприклад, використовуючи досягнення науки в галузі біотехнології, підприємство мусить бути переконане, що застосування, скажімо, нових стимуляторів росту і розвитку тварин не зашкодить здоров'ю людей, не зумовить погіршення смакових якостей і товарного вигляду продукції, не породжуватиме у покупців недовіри до неї, отже, не стане причиною погіршення становища підприємства на ринку.

Інформаційне середовище в умовах ринкових відносин і прискореного розвитку науково-технічного прогресу відіграє велику роль у своєчасному забезпеченні підприємств необхідною інформацією щодо кон'юнктури ринку, новітніх досягнень у галузі техніки, технології й організації виробництва, стану і тенденцій розвитку світового ринку. Зрозуміло, що значення інформаційного середовища ще більше зростає в умовах високої конкуренції. Воно дає змогу підприємствам швидко вирішувати проблеми «вузьких місць» своєї діяльності. Адже нерідко підприємствам економічно вигідніше купити певну ідею з готовим механізмом її практичної реалізації, ніж самотужки досліджувати і розробляти її [16, c. 120].

Політико-правове середовище включає в себе систему законів та інших юридичних актів, які регламентують підприємницьку діяльність, а також систему політико-правових інститутів, що виробляють ці правові документи і контролюють їх виконання. Значне місце у формуванні політико-правового середовища належить політичним партіям, засобам масової інформації, іншим впливовим групам громадськості, які своєю діяльністю справляють опосередкований вплив на діяльність державних установ і окремих осіб, обмежують свободу їх дії або ж сприяють прийняттю відповідних рішень.

Соціально-культурне середовище формується під дією демографічних процесів і змін культурно-освітнього рівня населення. В умовах дефіциту продовольчих товарів, низької купівельної спроможності значної частини населення цей фактор є малоістотним. Але за насиченості ринку продовольчими товарами та обмеженого експорту аграрні підприємства мусять збільшувати обсяги виробництва приблизно такими ж темпами, якими зростає кількість населення. В іншому разі можливе небажане перевиробництво продукції або виникнення її дефіциту. Водночас аграрні підприємства повинні будуть враховувати зміни в структурній будові населення за віковими групами, а також зміни в культурі харчування, оскільки вони зумовлюють прискорене зростання попиту на одні види сільськогосподарської продукції і зменшення його на інші. Наприклад, із «старінням» населення збільшується попит на овочі, фрукти і зменшується - на висококалорійні продукти. З підвищенням добробуту і культурного рівня населення змінюється його ставлення до матеріалу, з якого виготовляються тканини і одяг. Зростає попит на товари широкого вжитку з натуральних тканин, що економічно змушує аграрні підприємства збільшувати виробництво льону, конопель, вовни. Поширення серцево-судинних захворювань спричиняє зменшення попиту на продукти харчування з високим вмістом холестерину тощо. Небажання підприємства вивчати і враховувати ці «тонкощі» впливу соціально-культурного середовища загрожує втратою позицій на ринку, скороченням обсягу виробництва і зниженням його ефективності [9, с. 225].

Отже, зовнішнє середовище виступає головним фактором, що визначає організаційну диференціацію й інтеграцію на мікроекономічному рівні господарювання. Між характеристиками ринкового, виробничого і науково-технічного середовища, внутрішньою структурою і механізмом дії підприємницької системи існує стійка залежність. При проектуванні організаційно-виробничої системи, як правило, доводиться вирішувати такі важливі питання: яка невизначеність зовнішнього середовища організації впливає на досягнення її мети; у яких частинах організація має бути механічною, а в яких органічною; як мають підрозділятися завдання і як має диференціюватися організація (за функціями, галузями тощо); які організаційні механізми слід використовувати для координації та інтеграції діяльності; які мають бути витрати на управління?



2. Аналіз та оцінка діяльності ТОВ «Агро-Еталон»

2.1 Організаційно-економічна характеристика ТОВ «Агро-Еталон»

Товариство з обмеженою відповідальність «Агро-Еталон» було засноване в 2007 році, є юридичною особою та діє на підставі Статуту і законодавства України. Його юридична адреса: Україна, Вінницька обл., Тиврівський р-н, с. Тростянець, вул. Жовтнева,60.

Підприємство «Агро-Еталон» є акціонерне підприємством, що створене відповідно до Закону України «Про господарські товариства», ст. 82 Господарського кодексу, 143 Цивільного кодексу України шляхом об'єднання майна громадян для здійснення підприємницької та виробничої діяльності у сільському господарстві та виробничої діяльності.

Статутний капітал Товариства становить 7750000,00 грн. (сім мільйонів сімсот п'ятдесят тисяч грн. 00 коп.). Статутний капітал утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

В Товаристві створені наступні органи:

Загальні збори акціонерів;

Наглядова рада;

Правління;

Ревізійна комісія.

Зміна складу вищевказаних органів Товариства та їх компетенції здійснюється виключно загальними зборами акціонерів. Вищим органом Товариства є загальні збори акціонерів.

За роки свого становлення та розвитку ТОВ «Агро-Еталон» отримало статус кращого підприємства з вирощування та переробки сільськогосподарської продукції, а й також одного з кращий підприємств в Вінницькій області.

Спеціалізується дане підприємство на вирощуванні та реалізації сільськогосподарської продукції, розведення риби, худоби, садівництва. Загальна площа землекористування становить 4 878га, садів - 370 га, розсадника - 57 га. Основними сільськогосподарськими культурами є: озимий ріпак, озимі ячмінь та пшениця, соя, кукурудза соняшник, ярий ячмінь.

Унікальність товариства полягає в тому, що на протязі 2010-2011 років було збудовано та відкрито холодильний комплекс для зберігання плодово-ягідної продукції. Загалом 77 камер обладнаних системою регульованого Газового Середовища, з них: 14 камер загальною ємкістю 2,5 тис тон з температурою зберігання від -2°С до +2°С, 63 камери загальною ємкістю 15,2 тис тон з температурою зберігання від 0°С до +2°С. Комплекс обладнаний єдиною системою комп'ютерного керування (один оператор контролює усі процеси в камерах). В вересні 2011 року поставлена лінія сортування та пакування потужністю 15 тн/год. У склад лінії входить обладнання для формування картонної тари на технічному поверсі. Можливо одночасне сортування та пакування у дев'ять типів тари. Після пакування в картонну тару, ящики з яблуками автоматично складаються на палети та також автоматично доставляються в зону накопичення готової продукції.
Загальна електрична потужність комплексу під час закладання фруктів на зберігання 2,5 мВт, але завдяки використання технологій під час зберігання електрична перевищуватиме 1,5 мВт.

Метою діяльності ТОВ «Агро-Еталон» є отримання прибутку за рахунок наукової, виробничої та підприємницької діяльності.

Предметом діяльності підприємства є:

- вирощування фруктів;

- вирощування зернових культур;

- вирощування саджанців;

- розведення свиней, овець, риби;

- садовий комплекс;

- комплекс по зберіганню овочів та фруктів;

- три сільськогосподарські дільниці;

- цегельний завод.

Майно Товариства складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства відраховуються передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні Товариства.

За рішенням загальних зборів Товариство створює: резервний (страховий) фонд; фонд виплати дивідендів.

ТОВ «Агро-Еталон» здійснює оперативний, бухгалтерський та податковий облік згідно з новими Національними стандартами бухгалтерського обліку.

Зараз діяльність підприємства орієнтована на розширення зв'язків із зарубіжними партнерами, що дасть змогу за рахунок надходження валютних коштів поліпшити фінансовий стан підприємства.

Для здійснення будь-якої господарської діяльності будь-якому підприємству різних форм власності необхідні засоби і предмети праці, різноманітні оренди і резерви, які в сукупності складають ресурсний потенціал підприємства.

Ресурсний потенціал підприємства - це сукупність взаємопов'язаних ресурсів, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. Його величина визначається розміром окремих видів ресурсів (земельних, трудових, матеріальних, фінансових), які є у розпорядженні підприємства.

Земельні ресурси підприємства є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне становище підприємства.

Земля господарства є головним засобом виробництва і джерелом одержання продукції рослинництва, від якої, в свою чергу залежить і виробництво тваринництва. У сільському господарстві результати виробництва безпосередньо визначаються кількістю обробленої землі, її родючістю та рівнем ефективності використання.

Розглянемо склад і структуру земельних угідь у ТОВ «Агро-Еталон» протягом 2010 - 2012 рр. (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Динаміка розміру і структури земельних угідь у ТОВ «Агро-Еталон», 2010-2012 рр.

Показники	Роки	2012 р. в % до 2010 р.
	2010	2011	2012
	га	%	га	%	га	%
Загальна земельна площа	2186	100	2186	100	2186	100	100,0
в т.ч. с.-г. угідь	2176	99,5	2176	99,5	2176	99,5	100,0
з них: рілля	2063	94,4	2063	94,4	2063	94,4	100,0
пасовища	75	3,4	75	3,4	75	3,4	100,0
сінокоси	18	0,8	18	0,8	18	0,8	100,0
багаторічні насадження	20	0,9	20	0,9	20	0,9	100,0
Інші угіддя	10	0,5	10	0,5	10	0,5	100,0

Аналізуючи дані таблиці 2.1, можна зробити висновок, що за останні три роки земельна площа, наявна в господарстві, залишилась сталою за розміром і становила 2186 га. Не змінилася також площа сільськогосподарських угідь (2176 га станом на 31.12.2012 р.), ріллі (2063 га станом на 31.12.2012 р.), пасовищ, сінокосів, багаторічних насаджень та інших угідь.

Частка сільськогосподарських угідь у загальній земельній площі ТОВ «Агро-Еталон» становить 99,5 %, ріллі - 94,4 %, пасовищ - 3,4 %, сінокосів - 0,8 %, багаторічних насаджень - 0,9 %, інших угідь - 0,5 %.

Кожне аграрне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу - сукупності працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва.

Трудові ресурси підприємства - це сукупність фізичних і духовних здібностей людей до праці, які завжди мають кількісну і якісну характеристики.

Раціональне використання трудових ресурсів передбачає, насамперед, забезпечення їх зайнятості, пропорційний їх розподіл по галузях виробництва і на території, досягнення ними найвищої продуктивності праці. Через нерівномірність сільськогосподарського виробництва його сезонність, різноманітність умов, рівень розвитку, зайнятість працівників у різних господарствах неоднакова. Різниться вона і в межах окремих груп трудових ресурсів.

Створення всебічно розвинутого високопродуктивного сільського господарства вимагає відповідного рівня розвитку матеріально-технічної бази, яка є найважливішою складовою частиною продуктивних сил і має велике значення в розвитку агропромислового виробництва. Матеріально-технічна база сільського господарства - це сукупність засобів і предметів праці, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. Вона включає речові елементи продуктивних сил галузі і створює відповідні матеріальні умови виробництва сільськогосподарської продукції. Матеріально-технічна база сільського господарства має речові і структурні особливості, зумовлені відмінностями в технології виробництва, різним поєднанням природних і технічних факторів:

1. Найважливішою складовою частиною матеріально-технічної бази є земля - головний засіб сільськогосподарського виробництва. За рівнем економічної родючості вона неоднакова, тому і витрати на виробництво одиниці продукції різні.

2. Матеріально-технічна база сільського господарства залежить від природних умов і характеризується загальними особливостями сільськогосподарського виробництва.

3. Матеріально-технічна база сільського господарства формується і розвивається з урахуванням сезонного характеру виробництва.

4. Невід'ємною складовою частиною матеріально-технічної бази сільського господарства є живі організми - продуктивна і робоча худоба, молодняк тварин, птиця, багаторічні насадження тощо.

5. Складовою частиною матеріально-технічної бази є засоби виробництва, які створюються безпосередньо в сільському господарстві (продуктивна худоба, корми, насіння, органічні добрива).

ТОВ «Агро-Еталон» для ефективного ведення виробничо-комерційної діяльності в умовах конкуренції повинно мати досить якісну матеріально-технічну базу, тобто бути забезпечене фондами (табл. 2.2). Аналізуючи дані таблиці 2.2, можна помітити тенденцію до скорочення вартості основних виробничих фондів на 10,07 %. Це свідчить про послаблення виробничої сфери господарства.

Таблиця 2.2 Динаміка складу і структури виробничих фондів у ТОВ «Агро-Еталон», 2010-2012 рр.

Показники	Роки	2012 р. у % до 2010 р.
	2010	2011	2012
Вартість основних виробничих фондів, тис. грн.	8845,9	9340	7955	89,93
Вартість оборотних фондів, тис. грн.	2880	3825	4186	145,35
Фондозабезпеченість, тис. грн.	406,52	429,23	365,58	89,93
Фондоозброєність, тис. грн.	51,13	56,27	50,03	97,85
Забезпеченість основних фондів оборотними, грн.	3,07	2,44	1,90	61,89
Фондоємність, грн.	1,59	1,45	1,35	84,91
Фондовіддача, грн.	0,63	0,69	0,74	117,46

Варто відмітити збільшення вартості оборотних фондів на 45,35 %, що свідчить про поліпшення забезпеченості господарства насінням, пальним, мінеральними добривами, кормами, засобами захисту рослин і тварин, запчастинами.

Рівень фондозабезпеченості та фондоозброєності у ТОВ «Агро-Еталон» протягом досліджуваного періоду внаслідок зменшення вартості основних виробничих фондів знизився відповідно на 10,07 % та 2,15 %. Показник фондовіддачі у господарстві зріс на 17,46 % і у 2012 р. становив 0,74 грн.

Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Процес спеціалізації виробництва в сільськогосподарських підприємствах відбувається безперервно. Проте господарства істотно відрізняються за рівнем спеціалізації сільськогосподарського виробництва, який визначається часткою всіх товарних галузей і виражається коефіцієнтом спеціалізації К_с. Господарства з низьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20, з середнім - від 0,21 до 0,40, з високим - від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,6 мають підприємства з поглибленою спеціалізацією.

Економічна ефективність ведення галузей рослинництва і тваринництва показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці. Фінансові ресурси з одного боку, надають змогу підприємству збалансувати виробничі ресурси (землю, працю, основні фонди й оборотні засоби) і забезпечити їх економічно доцільне відтворення, з іншого перерозподіляти між окремими галузями виробництва, підрозділами капітальні вкладення (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Динаміка показників виробничо-фінансової діяльності у ТОВ «Агро-Еталон», 2010 - 2012 рр., тис. грн.

Показники	Роки	2010 р. у % до 2012 р.
	2010	2011	2012
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.	22287	45980	23540	105,6
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.	18262	37724	19577	107,2
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.	16047	32660	14620	91,1
Валовий прибуток (збиток), тис. грн.	2215	5064	4957	223,8
продовження табл.2.3
Чистий прибуток (збиток), тис. грн.	618	5150	59028	9551,4
Рівень рентабельності (збитковості), %	9,32	11,31	18,85	202,2
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,219	0,038	0,042	19,18
Коефіцієнт маневреності власних коштів	0,083	0,049	0,054	65,06
Коефіцієнт автономії	0,490	0,543	0,528	107,76
Загальний коефіцієнт покриття	4,861	3,660	3,547	72,97

Отже, як свідчать дані таблиці 2.3, в результаті здійснення виробничо-комерційної діяльності у ТОВ «Агро-Еталон» у 2012 р. порівняно з 2010 р. розмір виручки від реалізації в господарстві зріс на 1253 тис. грн., або на 5,6 % за рахунок зростання рівня цін реалізації.

Розмір собівартості, що включає витрати на виробництво та реалізацію продукції протягом досліджуваного періоду зменшився на 1427 тис. грн. (8,9 %) в зв'язку з скороченням обсягу продаж. В той же час у господарстві спостерігається збільшення собівартості одиниці продукції в зв'язку з підвищенням вартості насіння, кормів, добрив, паливо-мастильних матеріалів, розміру оплати праці.

На протязі 2010-2012 рр. підприємство ТОВ «Агро-Еталон» було прибутковим. Спостерігається зменшення коефіцієнта абсолютної ліквідності на 0,177 (80,82 %), що свідчить про зниження можливості негайного погашення поточних зобов'язань. Коефіцієнт маневреності власних коштів зменшився на 34,94 % і на кінець 2012 р. склав 0,054, що нижче встановлених норм на 0,146. Коефіцієнт автономії у 2012 р. становив 0,528 (при нормативному значенні ?0,5), що на 0,0,038 (7,76 %) більше порівняно з 2010 р. Отже, можна зробити висновок, що ТОВ «Агро-Еталон» розширює обсяг виробництва на основі поєднання екстенсивного та інтенсивного розвитку діяльності, тобто зростання виробництва за рахунок збільшення кількісних та якісних показників. Оновлюється матеріально-технічна база, що свідчить про наявність коштів та фінансову незалежність господарства.

2.2 Ефективність системи оперативного управління на підприємстві ТОВ «Агро-Еталон»

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва - узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва. Економічна оцінка діяльності підприємств проводиться шляхом вивчення основних економічних показників ефективності ведення господарства. До таких показників належать величина одержаної валової продукції, розмір прибутку, рівень рентабельності. управління підприємницький прибуток фінансовий

Суть економічної ефективності полягає в одержанні максимального результату з одиниці виробничого ресурсу. Для її визначення застосовують систему показників, які обчислюють відношенням виробленої продукції (в натуральному і вартісному виразі), товарної продукції, валового і чистого доходу (прибутку) до приведених витрат - сума поточних виробничих витрат. Показники економічної ефективності відображають рівень і темпи розвитку підприємства: співвідношення та організаційні форми галузей і структурних підрозділів, ступінь використання вкладень живої і уречевленої праці. В умовах формування ринкових відносин і переорієнтації економіки на потреби людини, оцінка показників економічної ефективності повинна здійснюватись з урахуванням соціальної спрямованості виробництва, гарантій проти забруднення навколишнього середовища, дотримання норм та ін. Проте найбільш концентровано відображає ефективність одержаний чистий доход (прибуток).

Ефективність виробництва зерна можна оцінити за наступними показниками:

- урожайність зернових культур;

- витрати виробництва на 1 га посіву;

- грошові надходження від реалізації;

- прибуток і рентабельність вирощування сільськогосподарських культур.

У сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, виробництво продукції пов'язане з використанням виробничих ресурсів галузі - трудових, земельних, водних, матеріальних, в процесі якого вони частково або повністю споживаються і переносяться на новостворену продукцію. Сукупність спожитих і перенесених на продукцію виробничих ресурсів становить витрати виробництва. Розрізняють суспільні витрати і витрати виробництва певного підприємства. Суспільні витрати становлять вартість продукту, що включає вартість спожитих засобів виробництва та вартість продукту, створеного необхідною працею, і вартість продукту, створеного додатковою працею.

Розглянемо ефективність виробництва та реалізації зерна на досліджуваному підприємстві (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 Динаміка ефективності виробництва та реалізації зерна у ТОВ «Агро-Еталон», 2010 - 2012 рр.

Показники	Роки	2012 р. у % до 2010 р.
	2010	2011	2012
Обсяг виробництва зерна, ц	22602	31922	21341	94,4
Виробнича собівартість, тис. грн.	1304,3	1553,7	1060	81,3
Обсяг реалізації зерна, ц	10099	13165	11819	117,0
Виручка від реалізації, тис. грн.	822,2	908,5	983,9	119,7
Повна собівартість, тис. грн.	652	720,6	771,5	118,3
Прибуток, тис. грн.	170,2	187,9	212,4	124,8
Рівень рентабельності, %	26,1	26,1	27,5	X

Аналізуючи дані таблиці 2.4, можна зробити висновок, що у 2012 р. порівняно з 2010 р. виробництво зерна зменшилось на 5,6 %, що пояснюється скороченням їх площ посіву. Розмір виробничих витрат зменшився на 244,3 тис. грн. (18,7 %). Обсяг продаж зерна суттєво зріс. У 2012 р. його розмір склав 11819 ц, що 17 % більше порівняно з 2010 р. Відповідно, збільшився розмір виручки від реалізації на 161,7 тис. грн. (19,7 %) та повної собівартості на 119,5 тис. грн. (18,3 %). Прибуток від реалізації зерна має тенденцію до збільшення. Протягом досліджуваного періоду він підвищився на 24,8 %. Також спостерігаємо зростання рівня рентабельності на 1,4 % внаслідок менш швидкого темпу збільшення собівартості порівняно з ростом прибутку.

Таким чином, показники ефективності галузі мають тенденцію до збільшення. Розвиток галузі зерна відбувається на основі підвищення економічної ефективності виробництва продукції. За цих умов забезпечується збільшенням валової і товарної продукції зернових культур, змінюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва характеризується системою таких показників: обсягом реалізації продукції, прибутком, середньою ціною реалізації, повною собівартістю 1 ц, рентабельністю.

Найбільші прибутки досліджуваному підприємству приносить вирощування ячменю ярого. У 2012 р. порівняно з 2010 р. рентабельність даної культури збільшилась на 61,0 %.

Таким чином, ми з'ясували, що основними чинниками, що впливають на ефективність виробництва зернової продукції у ТОВ «Агро-Еталон», є урожайність, витрати виробництва на 1 га посіву та на 1 ц зерна, прибуток і рентабельність вирощування зернових культур. У господарстві існують резерви зниження собівартості за рахунок застосування інтенсивних технологій вирощування зернових, що призведе до підвищення ефективності виробництва зерна.

...