Система оперативного управління діяльністю підприємства

Визначальним моментом в створенні ефективної системи оперативного управління на підприємстві є виробничий процес, який істотно залежить від багатьох факторів. В значній мірі ефективність оперативного управління залежить від правильного складу оперативних робіт і черговості їх виконання.

В ТОВ «Агро-Еталон» диспетчерська служба не наділена великими повноваженнями, а виконує загалом лише обліково-інформаційну роботу. Проте і в цьому випадку злагоджена діяльність диспетчерської служби з керівниками і спеціалістами підрозділів робить діяльність господарства ефективнішою. Завдання диспетчерської служби зводиться до нагляду, реєстрації, систематизації, накопиченню і узагальненню оперативної виробничої інформації, яка використовується для планування, контролю, аналізу і розпорядження. Диспетчерська служба значно заощаджує час керівника і спеціалістів господарства у вирішенні організаційних і виробничих питань, дозволяє вчасно забезпечити виробничі операції необхідними ресурсами. Як результат, краще використовується техніка, скорочуються строки проведення основних робіт, підвищується продуктивність праці. Якість роботи диспетчерської служби залежить і від чіткого розмежування функцій і обов'язків всіх служб і спеціалістів апарату управління. Порядок взаємодії диспетчерської служби з керівниками і спеціалістами зафіксовано в Положенні про диспетчерську службу. Якісна робота диспетчерської служби залежить від своєчасного інформування служби про хід робіт, відхилення у виробничому процесі, своєчасному виконанні оперативних розпоряджень, які надходять з диспетчерського пункту, доповідей про їх виконання.

Ведення диспетчерською службою різних форм оперативної документації в якій фіксується, накопичується і зберігається інформація допомагає керівнику і спеціалістам значно заощаджувати час на пошук даних, необхідних для прийняття оптимального управлінського рішення. Використовувана диспетчерською службою документація поділяється на планову, облікову та аналітичну. До планової документації, яка є основою ефективності роботи диспетчерської служби, належить:

- річний виробничо-фінансовий план господарства і виробничі завдання підрозділів;

- плани польових робіт по періодам сільськогосподарського року та технологічні карти;

- плани ремонту і технічного обслуговування сільськогосподарської техніки;

- оперативні плани робіт по відділкам.

Облікова документація включає:

- дані первинного обліку (з продуктивності праці, обсягам продукції, приросту живої ваги тварин, витрат кормів та ін.);

- зведені дані контрольованих показників по відділкам, фермам, ділянкам та ін.;

- відомість заявок на наступний період чи на перспективу.

Аналітична документація включає дані по оперативному аналізу:

- виробництво і збут продукції тваринництва;

- темпи проведення основних видів робіт в тваринництві;

- темпи ремонту тракторів, комбайнів і сільськогосподарських машин в осінньо-зимовий період;

- забезпеченість матеріально-технічними ресурсами планових заходів.

Перерахована вище інформація відображається в журналах, графіках, таблицях. Інформація, яка надходить на диспетчерський пункт відображає не лише кількісну сторону виробництва, а і її якісний бік (витрата насіння, препаратів для боротьби зі шкідниками і хворобами, витрати органічних і мінеральних добрив та ін.) Спираючись на ці документи спеціалісти господарства можуть вчасно реагувати на зміни у виробничій ситуації і застосовувати попереджувальні заходи. Вторинними документами диспетчерської служби є графіки, які складаються на основі інформації журналів, в процесі її первинної обробки. Графіки відображають показники в двох координатах: обсяг і час. На графіках відображається виконання основних польових робіт, проведення технічного обслуговування тракторів, оперативний графік ремонту сільськогосподарської техніки, виробництво і продаж продукції і т. д. Головна вимога при побудові графіків це достовірність, наочність, змістовність, простота для сприйняття, зручність при використанні і зберіганні.

Якість оперативного управління залежить і від місцезнаходження диспетчерського пункту. В господарстві, диспетчерська служба розміщена в конторі державного підприємства, поряд з кабінетом директора, що значно підвищує ефективність цієї служби. Організовуючи роботу диспетчерської служби керівництво зобов'язує диспетчерів вчасно доводити до виконавців щоденні оперативні плани, контролювати стан машино-тракторного парку і його використання по змінним і добовим виробіткам; виконання планових завдань по виробничих об'єктах; приймати запити підрозділів, здійснювати фіксацію оперативних даних в журналах і графіках. Оперативна робота диспетчерської служби спрямована на своєчасне виявлення порушень у виробничому процесі, на подання негайної організаційної і технічної допомоги. Диспетчерська служба характеризується наявністю прямих і зворотних потоків інформації. Кількість інформації, яка надходить на диспетчерський пункт залежить від кількості виробничих підрозділів, переліку вирощуваних культур, переліку продуктивної ВРХ, валової та реалізованої продукції, перелік виробничих об'єктів. Завданням оперативного управління є визначення оптимальних обсягів інформації, яка необхідна для управління виробничими процесами.

Планування в господарстві здійснюється по всім технологічним операціям із зазначенням строків і місця їх виконання, застосовуваним знаряддям праці і видам ресурсів. Ефективність здійснення оперативного планування досягається завдяки одночасному плануванню і корегуванню робіт, пов'язаних з виконанням основної роботи, участю в обговоренні планів всіх зацікавлених спеціалістів, застосування обґрунтованих показників продуктивності машино-тракторного парку.

Ефективність управління залежить від вміння враховувати вплив випадкових факторів. До таких факторів належать погодні явища, які обумовлюють зміну умов виробництва (перезволоження ґрунту, полягання хлібів, розвиток на посівах хвороб, бур'янів, погіршення стану доріг, поломка техніки, хвороба або травма працівників та ін.). Більшість із цих факторів не прогнозована, їх можна враховувати лише як вірогідні, базуючись на раніше накопиченій інформації. За багаторічну діяльність в господарстві спеціалісти виробили певний методологічний підхід до планування, який заснований на врахуванні конкретної ситуації. Такий підхід дає можливість в умовах обмежених ресурсів вибудовувати систему надання переваг певним виробничим операціям.

Здійснюючи оперативний контроль керівництво господарства виходить із важливості об'єкта контролю. В рослинництві - це виконання графіка основних робіт, виконання плану виробництва і реалізації продукції, якість реалізованої продукції, тривалість виконання технологічних операцій, в тваринництві - проведення зооветеринарних заходів, виконання плану виробництва і реалізації продукції, якість реалізованої продукції, отримання приплоду, падіж тварин, споживання кормів. В механізації контролюються обсяги робіт, виконані кожним агрегатом, в порівнянні з нормою, технічний стан машино-тракторного парку, час простоїв техніки та їх причини, час проведення технічного обслуговування і ремонтів, динаміка витрат паливо-мастильних матеріалів, розміщення по полям і виробничим об'єктам.

Сучасне сільськогосподарське виробництво - це складна динамічна система, в якій виробництво продукції сільського господарства забезпечується поєднанням використання землі робочої сили і техніки. В ринкових умовах господарювання планування діяльності підприємства набуває особливої ваги й вимагає найретельнішого здійснення. Планування дає змогу проаналізувати ситуацію чітко скоординувати зусилля підприємства, точно визначити завдання, застосувати найдосконаліші методи аналізу досягнутого, що сприяє збільшенню обсягів виробництва, збуту продукції і одержанню більших прибутків. Складність управління в сучасних умовах визначається і такими обставинами як: сезонність сільського господарства, розосередженість виробничих об'єктів. Ці особливості сільськогосподарського виробництва обумовлюють необхідність в раціональній організації системи оперативного управління. Оперативне планування полягає у визначенні найкращих варіантів використання наявних ресурсів, які забезпечать виконання сільськогосподарських робіт в стислі строки з високою якістю, при найменших витратах праці. Планування виробничої діяльності в господарстві повинно бути спрямовано на узгодженість діяльності всіх служб підприємства.

Планування спирається на закономірності, що одержали назву принципів. Принципи визначають характер і зміст планової діяльності на підприємстві. Правильне дотримання їх створює передумови для ефективної роботи підприємства і зменшує можливість негативних результатів планування.

В процесі планування застосовуються різноманітні методи. Методи планування повинні відповідати зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин, враховувати специфіку діяльності господарства та різноманітність засобів і шляхів досягнення основної мети. В процесі оперативного планування застосовуються такі методи, як: ресурсний, експертний, екстраполяції та інтерполяції.

За способом розрахунку планових показників розрізняють такі методи:

дослідно-статистичний (середніх показників) - передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки (середніх величин) при встановленні планових показників;

- факторний (чинниковий) - планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів (чинників), що обумовлюють зміни цих показників. Використовується в першу чергу при плануванні технологічних (врожайність і продуктивність тварин) та економічних (рентабельність, продуктивність праці, собівартість) показників ефективності виробництва;

- нормативний - планові показники розраховують, застосовуючи прогресивні норми використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді;

- балансовий метод ґрунтується на попередньому складанні балансів (матеріальних, трудових, фінансових), що включають у себе потреби господарства і ресурсах і джерелах задоволення цих потреб. Основною позитивною якістю балансового методу є те, що його застосування сприяє усуненню і, головне запобіганню диспропорцій і встановленню ефективних пропорцій. Розвитком балансового методу планування є матричний метод, що передбачає побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами і показниками.

Типовим недоліком планів є їх одно варіантність. Більшого поширення набув розрахунково-конструктивний метод (метод варіантів). Складовими його є: розробка найдоцільніших варіантів рішень поставленого питання з урахуванням досягнень науки і практики; технічна, технологічна, екологічна та економічна оцінка одержаних варіантів з виявленням найбільш раціонального і широким його обговоренням; розробка заходів, спрямованих на освоєння проекту.

Істотному підвищенню ефективності планування у ТОВ «Агро-Еталон» сприяє використання економіко-математичних методів і ЕОМ. Це дозволяє моделювати складні економічні процеси, передбачити найбільш імовірні напрями розвитку економічної системи залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій, значно прискорити розрахунки і підвищити їх точність.

Усі розглянуті методи планування лежать в основі так званого формального планування. Але це лише одна із форм прийняття управлінських рішень. Окрім формального застосовується також «інтуїтивне передбачення», тобто планування, що ґрунтується на досвіді керівника чи спеціаліста, а також на сукупності таких індивідуальних якостей, як винахідливість, творчі здібності та ін. Інтуїтивне планування успішно поєднується з формальним, а в окремих випадках буває навіть ефективнішим.

Часто оперативні плани господарства бувають недостатньо деталізованими: обсяги робіт надаються без зазначення місця їх проведення по полям і ділянкам, тривалість праці фіксується без виказання календарних дат, а лише кількістю робочих днів, відображаються лише основні види робіт. Щоб ефективніше здійснювалась виробнича діяльність слід настільки деталізувати оперативні плани, щоб вони дійсно стали робочими планами і впливали на щоденну організацію праці. Необхідно здійснювати планування по всім технологічним операціям із зазначенням строків і місць їх виконання, визначенням засобів праці і необхідних ресурсів. Деталізація оперативних планів дозволяє підвищити цілеспрямованість діяльності, краще вирішувати поточні і перспективні задачі, підвищує відповідальність керівників і спеціалістів. Оперативними планами за підрозділами закріплюються ресурси. При цьому важливо врахувати результати аналізу ситуації і короткострокового прогнозування для визначення початку проведення робіт, для уточнення очікуваних результатів виробництва і порівняння різних варіантів плану. При уточненні планів в часі ( місяць, тиждень, доба і т. д. ) і його деталізації слід враховувати потребу господарства в організації і контролі процесу виробництва.

Ефективність системи оперативного планування залежить від наступних умов:

- одночасного планування або корегування всіх робіт, які пов'язані з виконанням основної роботи;

- обов'язкова участь в обговоренні проектів планів всіх зацікавлених спеціалістів господарства;

- обґрунтоване використання при розрахунках показників продуктивності МТП;

- виключення вольових, необґрунтованих рішень відносно технології виробничих процесів;

- постійне хронометрування і фотографування основних технологічних операцій, виявлення «вузьких місць» виробництва;

- постійне підвищення підготовленості керівників і спеціалістів господарства до оперативного планування виробництва.

Як зазначалось вище обмеженість ресурсів вимагає побудови системи переваг при здійсненні виробничих процесів. Необхідність такої системи зрозуміла, проте єдиної методики цього процесу бути не може , оскільки кожен рік формуються свої, особливі економічні, кліматичні і організаційні умови виробництва.

Організація виконання планів передбачає чітке і послідовне здійснення намічених заходів, правильну розстановку робочої сили, засобів виробництва, раціональну організацію виробничих процесів, доведення планових показників до виконавців, контроль за виконанням планів і виробничих програм. Систематичний контроль сприяє виконанню планових показників, своєчасно дозволяє виявити вузькі місця.

Оперативне планування передбачає організацію оперативного обліку, виконання планових завдань. Отримані дані оперативного обліку дозволяють постійно тримати під контролем хід виробництва, проводити його аналіз та вчасно приймати необхідні заходи спрямовані на виконання виробничих завдань. Оперативне планування є сукупністю планів, графіків та інших документів, які встановлюють узгоджене виконання короткострокових цільових завдань по кожній управлінській функції, а також форми, періодичність і порядок складання планів. Слід мати на увазі, що особливості галузей сільськогосподарського виробництва обумовлюють певні відмінності в оперативному плануванні. Виробничі процеси в тваринництві носять ритмічний характер і періодом оперативного планування може бути прийняті доба, тиждень, декада, місяць. В рослинництві основним періодом планування є строки проведення однорідних робіт (посів, збирання та ін.) Види і форми оперативних планів визначаються складом виробничих підрозділів, розміром і рівнем спеціалізації та концентрації виробництва. Якщо не системно підходити до змісту оперативного управління то це зумовлює в господарстві часте «випадання» даної і деяких інших завдань. Тому поточна робота керівників і спеціалістів, ступінь і рівномірність їх розвантаження, ефективність використання робочого часу залишаються поза увагою керівництва господарства, служб і підрозділів.



3. Шляхи удосконалення системи оперативного управління діяльності підприємства ТОВ «Агро-Еталон»

На сучасному етапі вдосконалення управління всебічно впливає на суспільне виробництво і є важливим резервом його інтенсифікації і підвищення ефективності. Організовуючи процес раціоналізації управління потрібно уникати і однобічного захоплення окремими заходами. Вдосконалення управління І повинно мати комплексний характер і забезпечувати системний підхід до розроблюваних й впроваджуваних заходів.

Основні завдання раціоналізації системи управління у ТОВ «Агро-Еталон» такі: удосконалення організаційної структури управління, пошук раціональних форм організації праці, виробництва і управління; посилення зацікавленості працівників у кінцевих результатах праці, розвиток їх ініціативи. Удосконалення системи оперативного управління здійснюється по різним напрямкам. Головним є удосконалення оперативного планування роботи всіх структурних підрозділів і ланок. Важливо не лише вчасно розробити і довести до виконавців плани на перспективу, рік, певний період але і якісно спланувати роботу трудових колективів, окремих виконавців на день, тиждень, декаду, виключити простої робочої сили і техніки. При оперативному плануванні слід врахувати непередбачувані переміщення робочої сили і техніки через погодні умови, поломки техніки, недисциплінованості виконавців. Необхідно планувати резервну техніку та її оперативний ремонт.

Важливу роль в оперативному плануванні в господарстві відіграє якість планів та їх оформлення. Добре побудовані і оформлені оперативні плани, доведені до виконавців і робітників диспетчерської служби, дозволяють краще організувати в подальшому контроль і аналіз їх виконання. До побудови оперативних планів обов'язково слід залучати керівників середньої ланки. Для удосконалення оперативного управління необхідно мати добре відпрацьовану систему нормативів і вміло її використовувати. Нормативи повинні знаходитись в основі оперативного планування і контролю за діяльністю виконавців. Необхідний високий рівень розпорядництва. Оскільки вчасно віддані розпорядження сприяють кращій організації роботи виконавців. Фіксація в журналі диспетчера розпоряджень і контроль за їх виконанням дозволяють згодом проаналізувати стан виконавчої дисципліни працівників господарства. Необхідно підвищити роль диспетчерської служби з інформаційної до інформаційно-регулюючої. В результаті такої реорганізації диспетчерська служба підприємства стане самостійним структурним підрозділом господарства. Це дозволить полегшити і удосконалити працю керівників і спеціалістів звільнити їх від багатьох розпорядницьких і контрольних операцій, підвищити якість управлінських рішень. Штат диспетчерської служби залишиться незмінним, проте працівники служби повинні мати вищу освіту. Старший диспетчер повинен добре знати раціональні форми і методи організації сільськогосподарського виробництва, найкращі способи виконання технологічного процесу для того, щоб не допускати в своїх розпорядженнях будь-яких організаційних, технічних, технологічних помилок. Старший диспетчер повинен вміти передбачати ті чи інші несприятливі ситуації, швидко орієнтуватись у мінливих умовах сільськогосподарського виробництва, мати здібності до прогнозуванню і аналізу, організаційні здібності і досвід керівництва виробничим колективом. Змінний диспетчер повинен мати економічну чи інженерну освіту.

Важливим напрямком удосконалення оперативного управління в господарстві на базі диспетчеризації є визначення оптимального співвідношення централізації і децентралізації в управлінні. Дієва диспетчерська служба створює сприятливі умови для централізації виконання ряду функцій управління і по вирішенню багатьох питань оперативного управління, особливо це стосується маневрування робочою силою, технікою, технічним обслуговуванням основних засобів. Централізація і децентралізація в оперативному управлінні залежить від наявності необхідної кількості підготовлених керівників структурних підрозділів. Підвищуючи рівень диспетчерської служби в господарстві важливо не порушити принцип єдино начальства. Про всі зміни, які відбуваються у встановлених раніше завданнях слід повідомляти диспетчерську службу. Якщо диспетчер не проінформований, він не лише не зможе забезпечити необхідний контроль ходу робіт, допомогти у вирішенні організаційних питань, а стане навіть дезінформатором для керівника господарства. Диспетчерська служба не зможе ефективно здійснювати свої функції, якщо головні спеціалісти будуть вирішувати оперативні і виробничі питання без участі диспетчера. Тому, чітка взаємодія диспетчерської служби з іншими службами і підрозділами господарства дозволить максимально ефективно здійснювати виробничу діяльність.

Важливу роль в роботі диспетчерської служби ТОВ «Агро-Еталон» відіграє підготовка і проведення диспетчерських нарад. Ефективність диспетчерської наради у великій мірі залежить від якості її проведення. До початку наради повинні бути підготовлені і систематизовані оперативні зведення про хід виконання робіт, запити на ресурси, проекти робочих планів на поточний робочий день. Кожен з учасників повинен завчасно підготуватися до участі в оперативній нараді. Всі повідомлення учасників наради повинні бути стислими. Завдяки засобам зв'язку учасники наради можуть приймати в ній участь зі своїх робочих місць і не їхати в центральну контору.

Важливою складовою удосконалення оперативного управління є здійснення оперативного аналізу. Відсутність необхідним чином організованого оперативного аналізу призводить до нераціонального використання машино-тракторного парку, перевитрат нафтопродуктів та інших ресурсів.

Досвід удосконалення оперативного управління на базі диспетчеризації свідчить, що після удосконалення управління помітно підвищується коефіцієнт змінності використання машинно-тракторного парку, виробіток на 1 еталонний трактор і об'єм механізованих робіт, знижується їх собівартість, краще використовується автотранспорт, поліпшується використання робочої сили, скорочуються строки і підвищується якість сільськогосподарських робіт у найбільш напружений період. Щорічний економічний ефект, як свідчать дослідження може досягати 15-20 тис. грн. за рік.

Подальший розвиток і удосконалення диспетчерської служби слід здійснювати на основі автоматизованої системи управління (АСУ).

В умовах постійного ускладнення виробництва, а отже, і управління виявляється недостатня ефективність рішень, що ґрунтуються на інтуїції одного працівника або прийнятих внаслідок обговорення певного складного питання колегіальним органом. Для прийняття відповідних рішень потрібна інформація, зростаючі обсяги якої апарат управління вже не може переробити. Цю проблему не можна розв'язати за рахунок нових працівників у сферу управління, оскільки це призводить до ще більшого ускладнення системи управління і зростання витрат на управлінський апарат. Виходом із цього становища може бути впровадження автоматизованої системи управління, яка ґрунтується на ЕОМ. Впровадження АСУ впливає на різні сторони суспільного виробництва. Підвищуючи у десятки разів продуктивність праці на обчислювальних операціях та інших роботах, пов'язаних з обробкою інформації, автоматизована система управління не тільки дає змогу зменшити час на інформаційні процедури, а й сприяє удосконаленню всієї системи управління, застосуванню сучасних економіко-математичних методів для розробки управлінських рішень. В результаті цього підвищуються якість і оперативність прийняття управлінських рішень, більш змістовним стає праця керівників і спеціалістів, оскільки вони звільняються від багатьох рутинних операцій, пов'язаних з обробкою інформації, а також досягаються безперервність планування, багатоваріантність планів і можливість оптимізації їх за встановленими критеріями.

Системи управління, що ґрунтуються на автоматизації процесів, і поділяються на автоматичні і автоматизовані.

Під автоматичними системами управління розуміють об'єкт і управління, вимірювальну і управляючу апаратуру, поєднані в систему, в якій обробка інформації, формування команд та перетворення їх у вплив здійснюються практично без втручання людини.

Автоматизовані системи управління передбачають безпосередню участь людини у процесах прийняття рішень. Автоматизована система управління - людино-машинна система, яка забезпечує автоматизоване збирання і обробку інформації, потрібну для оптимізації управління у різних сферах людської діяльності. Ця система ґрунтується на сукупності взаємозв'язаних технічних засобів, економіко-математичних методів і моделей, інформаційних баз, комплексі організаційних, фінансових і технічних заходів, які дають змогу здійснювати (за допомогою технічного персоналу) раціональне управління контрольованими процесами за встановленими алгоритмами і регламентами.

Частина управлінських функцій і завдань, таких як збирання, обробка аналіз і перетворення інформації, розробка певних рішень, в умовах АСУ виконується за допомогою ЕОМ і засобів механізації. Основне завдання АСУ на рівні підприємства - організувати і скоординувати всі процеси на досягнення поставленої цілі. Для цього потрібно визначити ціль для підприємства, зібрати інформацію, розробити варіанти рішень і прогнозувати їх здійснення, погодити і вибрати оптимальний варіант рішень, довести рішення до виконавців та організувати і скоординувати виконання рішень. Автоматизована система управління вимагає використання великої кількості математичного і не математичного апаратів. До математичного апарату належать математичне програмування, математичне моделювання, алгебра, логіки, теорії графів, інформації масового обслуговування та імовірності, до не математичного апарату - інженерна психологія, філософія, соціологія, економіка і евристика. Крім того АСУ - це технічні засоби, тобто машини і пристрої для автоматизованого збирання, обробки і передачі інформації на ЕОМ. Проте основне місце в АСУ належить людині, людським методам і принципам. При спільній роботі людини з машиною використовуються переваги кожної з них: людина - ланка універсальна завдяки своїм психологічним і фізіологічним якостям; машина ж переважає її в операційній і виконавській частині щодо точності і швидкості виконання операцій і стабільності роботи протягом тривалого періоду. Отже, в процесі управління людина виконуватиме дедалі більший обсяг висококваліфікованої творчої роботи, для чого їй справді будуть потрібні її особливі якості. Всі інші роботи (що часто повторюються, нетворчі, тобто традиційні) можна перекласти на машину.

Характерною особливістю АСУ є її цілеспрямованість якогось одного глобального або локального завдання. Ці системи складні: вони включають ЕОМ, телемеханічні і людські системи. Роботу машинних ланок системи забезпечують нові спеціалізовані підрозділи органу управління: і обчислювальний (інформаційно-обчислювальний) центр з розгалуженою системою термінального обладнання (пунктів введення і виведення даних) , група програмування і обробки даних, група розвитку системи тощо. В АСУ і багато прямих, зворотних і перехресних зв'язків, причому ці зв'язки можуть бути як технічними, так і біологічними, тобто неживими і живими. Особливістю АСУ є і те, що вона багатомірна (управляє великою кількістю параметрів і регулює їх). Природа СУ стохастична (випадкова), зумовлена тим, що відмовляти в роботі, вносити випадкові фактори у діяльність системи можуть зайняті в ній люди, а також технічні засоби АСУ.

Спрощена система функціонування асу може мати такий вигляд: у центрі - обчислювальний комплекс, на периферії - джерело інформації і засоби передачі її на ЕОМ. Функції АСУ і завдання, що розв'язують за її допомогою, залежать від специфіки управління господарським об'єктом. У цілому АСУ забезпечує:

Багатоваріантні і оптимальні планові розрахунки.

Ефективне оперативне управління у реальному масштабі часу.

Механізовану і автоматизовану обробку даних з машинним формуванням.

Зберігання і швидкий автоматизований пошук великого обсягу інформації, потрібної для управління.

Автоматизоване нагромадження і аналіз статистичних даних, формування і постійне поновлення нормативних даних.

Основне завдання автоматизованих систем управління забезпечити оптимальне функціонування об'єкта (підприємства, об'єднання, галузі та ін.), як єдиного цілого внаслідок правильного вибору цілі і засобів її досягнення, найкращого розподілу завдань між окремими частинами об'єкта і забезпечення чіткої їх взаємодії.

Принципи розробки АСУ визначаються вимогами ефективної організації управління, характером завдань. Виходячи із цього, принципи побудови та функціонування АСУ можна поділити на дві групи:

1. Методологічні (принципи безперервного розвитку системи, єдності, забезпечення системного підходу, автономності, оптимальності та ін.

2. Організаційно-технологічні принципи нових завдань, першого керівника, орієнтації на вихідні документи, єдиної інформаційної бази тощо). При проектуванні АСУ слід насамперед керуватися принципом безперервного розвитку системи. Системи повинна мати можливість швидко реагувати на зміни і відповідним чином перебудовуватися, розвиватися «вшир» - охоплювати більшу кількість управлінських об'єктів, «вглиб» - поступово включаючи нові економіко-математичні завдання, методи і програми, змінювати структуру й функцію апарату управління.

При розробці кожної підсистеми слід додержувати принципу єдності надійного її зв'язку з іншими підсистемами, синтезу і інтеграції окремих автономних елементів і підсистем в єдину автоматизовану систему підприємства. Для цього потрібно використовувати єдину теоретичну концепцію створення і оптимального функціонування АСУ, проектувати програмно-сумісні засоби обчислювальної техніки, забезпечувати ефективну координацію робіт з проектування, впровадження та експлуатації АСУ. Інформаційна єдність має велике значення і тоді, коли інформацію збирають не для одного завдання, а для всіх завдань управління, тобто досягають одноразового введення інформації і багаторазового використання, уникають невиправданого дублювання інформації в основних інформаційних масивах.

Підготовка об'єкта до впровадження АСУ включає:

установку технічних засобів і введення в дію обчислювального центру;

навчання і підготовку персоналу до роботи на ЕОМ, периферійних пристроях і засобах оргтехніки;

підготовку і комплектування штатів програмістами, операторами;

розробку і впровадження системи класифікації і кодування інформації;

створення централізованих масивів нормативно-довідкової інформації на машинних носіях;

підготовку документообігу і приведення організаційної структури об'єкта до умов функціонування системи.

Після виконання заходів по підготовці об'єкта до впровадження системи, закінчення навчання персоналу, підготовки робочої документації приступають до введення системи. Досвід впровадження автоматизованих систем управління показує, що економічна ефективність від впровадження АСУ за рахунок збільшення обсягу виробництва є результатом раціонального розподілу трудових, земельних і матеріальних ресурсів, прийняття своєчасних і обґрунтованих рішень та усунення різних організаційних недоліків, повного завантаження виробничих потужностей та інтенсивного використання ресурсів, прискорення циклів виробництва за рахунок оптимізації виробничих програм, зменшення рівня виробничих запасів і підвищення оборотності оборотних коштів та ін.

Одним із шляхів удосконалення системи виробництва продукції є підвищення урожайності, яка багато в чому залежить від норми висіву, якості й сорту насіння. Нестача насіння, зниження норми висіву, використання некондиційного насіння зменшують кількість рослин на кожному гектарі, створюють умови для розмноження бур'янів, знижують урожайність культур. Треба встановити, чи всюди виконувалися норми висіву з урахуванням якості насіння, яка фактична схожість насіння (за даними контрольних обстежень ділянок і полів). Якщо мала місце зрідженість полів у результаті зниження норми висіву, поганої якості насіння, порушення строків і способів сівби, то необхідно підрахувати, наскільки знизилася за рахунок цього фактора урожайність культури.

Великий вплив на урожайність робить виконання плану по впровадженню більш перспективних і високоврожайних сортів. Через недовиконання плану посіву одних сортів і перевиконання по іншим змінюються співвідношення між ними. Якщо збільшується частка більше урожайних сортів, то в результаті середня урожайність культури зростає й навпаки. Переважна більшість високоврожайних сортів та гібридів характеризуються здатністю формувати високоякісну продукцію, забезпечують високі врожаї, стійкі до вилягання та основних хвороб, мають високу морозо- та посухостійкість. Вони є найбільш адаптованими до умов України, переважають сорти іноземної селекції за своїми господарсько-біологічними ознаками. Так для вирощування у ТОВ «Агро-Еталон» нових гібридів сільськогосподарських культур можна запропонувати наступні сорти:

1) озимої пшениці - Українка одеська, Миронівська 61, Харківська - 63, Донецька 48;

2) ярого ячменю - «Стакер», Донецький 12, Одеський 115;

3) гороху - Харківський еталонний.

Запровадження даних сортів сільськогосподарських культур дасть змогу підвищити урожайність окремих культур в середньому на 15 - 20 %. В деяких випадках за рахунок того, що в господарстві у 2008 р. спостерігалося зниження урожайності, ефект від запровадження нових гібридів культур може зрости і у 2 рази.

Вирощування зерна має вирішальне значення для розвитку галузей сільського господарства. Зерно є основною культурою, яку вирощують в нашій країні. На конкурентоздатність виробництва зерна впливає перш за все технологія його вирощування. Пропоную ТОВ «Агро-Еталон» звернути увагу на інтенсифікацію галузі рослинництва, що вимагає великих затрат, але й дає ефективні результати.

Інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі підвищення родючості ґрунту, що значною мірою залежить від раціонального поєднання і внесення у відповідних пропорціях органічних і мінеральних добрив. Для того щоб підвищити рівень і ефективність використання мінеральних добрив, забезпечити збереження навколишнього середовища, необхідно у кожному конкретному випадку мати агрохімічне і екологічне обґрунтування їх внесення.

Як форма розширеного відтворення інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі додаткових вкладень на одиницю земельної площі, що мають на меті якісне вдосконалення всіх факторів виробництва. У зв'язку з цим у економічному значенні під інтенсифікацією сільського господарства слід розуміти не що інше, як концентрацію виробничих ресурсів на одній і тій самій земельній площі замість розподілу його між різними земельними ділянками.

Процес концентрації засобів виробництва на одиниці земельної площі є основою інтенсивного розвитку сільського господарства. Особливість інтенсифікації сільськогосподарського виробництва полягає у тому, що технічні вдосконалення засобів і предметів праці виявляються не прямо, а через функціонування землі. Інтенсифікація землеробства базується на тій особливості землі як засобу виробництва, що її родючість при правильному використанні підвищується, забезпечуючи зростання врожайності сільськогосподарських культур.

Характеризуючи процес інтенсифікації, слід зазначити, що сільське господарство розвивається при цьому не шляхом збільшення кількості оброблюваної землі, а на основі поліпшення якості обробітку, за рахунок збільшення розмірів засобів виробництва, що їх вкладають у ту саму кількість землі.

Науково-технічний прогрес створює необхідні умови для дальшої хімізації сільського господарства при забезпеченні високої віддачі хімічних засобів і збереженні природного аграрного потенціалу. Практика світового господарства свідчить про те, що досягнення науки, техніки і прогресивні технології використання засобів хімізації забезпечують високу ефективність та значно зменшують негативні наслідки їх застосування. Агрономічна служба повинна забезпечити збереження землі від виснаження і високі врожаї екологічно чистої продукції.

Для того щоб підвищити рівень і ефективність використання мінеральних добрив, забезпечити збереження навколишнього середовища, необхідно в кожному конкретному випадку мати агрохімічне і екологічне обґрунтування їх внесення.

Використання мінеральних добрив, хімічних засобів боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин є основою впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Досвід роботи господарств, які вирощують озиму пшеницю за інтенсивною технологією, показав, що врожайність зростає на 65 - 70 % порівняно з традиційною технологією.

З метою подальшого удосконалення технології виробництва зерна необхідно покращити процеси, пов'язані з організацією виробництва. Так, щоб якісно провести сівбу, необхідно дотримуватися відповідних агротехнічних вимог: оптимальні строки та норми висіву; рівномірне загортання насіння на потрібну глибину; прямолінійність рядків; нормальна ширина міжрядь; відсутність просівів. При сівбі доцільно організувати процес за погодинним графіком, коли перед початком роботи механізатори зазначають час на проходження одного гону, а також на заправлення сівалок і повороти. Це дає змогу здійснювати самоконтроль за виконанням денного завдання. Потрібно розробити чітку систему матеріального заохочення виробничих підрозділів та окремих працівників.

Удосконалення технології виробництва зерна спрямоване на підвищення конкурентоздатності його виробництва. Конкурентоспроможність продукції за якістю підвищує і конкурентоспроможність підприємства як суб'єкта ринку. Під якістю розуміють його здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію і забезпечувати її збут. Якісна продукція забезпечує вищу прибутковість виробництва і фінансову стійкість підприємства, підвищує його імідж, сприяє виходу підприємства на світовий ринок, повніше задовольняє потреби суспільства в ній, завдяки чому в державі формується більш сприятливий соціально-психологічний клімат.

Отже, основним шляхом збільшення валових зборів зернових є підвищення урожайності сільськогосподарських культур, яке можливо досягти тільки при впровадженні інтенсивних технологій, суть яких полягає у тому, що виробництво продукції здійснюється на основі новітніх досягнень науково-технічного прогресу при створенні умов для зернових культур відповідно до фаз їх росту на основі комплексу факторів в оптимальній пропорції протягом всього вегетаційного періоду з метою забезпечення рівня програмованого урожаю.



Висновки та пропозиції

Дослідження системи оперативного управління здійснювались протягом 2010 - 2012 рр. на прикладі ТОВ «Агро-Еталон». Результати дали змогу зробити такі висновки:

1. У 2012 р. порівняно з 2010 р. у ТОВ «Агро-Еталон» середньорічна чисельність працівників зменшилась на 13 осіб (6,7 %), в тому числі зайнятих в сільському господарстві на 14 осіб (8,9 %), що пов'язано із скороченням поголів'я тварин та низьким рівнем оплати праці.

2. Проаналізувавши вартість основних виробничих фондів, можна помітити тенденцію до її скорочення на 10,07 %. Це свідчить про послаблення виробничої сфери господарства (відсутність купівлі нової техніки, спорудження нових господарських будівель). Варто відмітити збільшення вартості оборотних фондів на 45,35 %, що свідчить про поліпшення забезпеченості господарства насінням, пальним, мінеральними добривами, кормами, засобами захисту рослин і тварин, запчастинами.

3. Рівень фондозабезпеченості та фондоозброєності у ТОВ «Агро-Еталон» протягом досліджуваного періоду внаслідок зменшення вартості основних виробничих фондів знизився відповідно на 10,07 % та 2,15 %. Показник фондовіддачі у господарстві зріс на 17,46 % і у 2012 р. становив 0,74 грн. ТОВ «Агро-Еталон» має середній рівень спеціалізації. Виробничий напрям - зерново-молочний.

4. В результаті здійснення виробничо-комерційної діяльності у ТОВ «Агро-Еталон» у 2012 р. порівняно з 2010 р. розмір виручки від реалізації в господарстві зріс на 347,3 тис. грн., або на 7,32 % за рахунок зростання рівня цін реалізації.

5. Оперативне управління у ТОВ «Агро-Еталон» здійснюється на рівні керівника господарства і спеціалістів. Роль диспетчерської служби підприємства, інформаційна, і полягає в доведенні до виконавців розпоряджень керівників та прийнятті оперативних даних із виробничих об'єктів та заявок на ресурси. В штат диспетчерської служби входять двоє осіб. Диспетчерська служба заощаджує час керівника і спеціалістів. Своєчасне інформування служби про хід робіт дозволяє краще використовувати техніку, скорочувати строки проведення робіт, тим самим підвищуючи продуктивність праці.

6. Недоліком оперативного планування в господарстві є недостатня деталізація оперативних планів. Усунення цього недоліку підвищить цілеспрямованість діяльності, дозволить краще вирішувати поточні і перспективні задачі, підвищить відповідальність.

Для підвищення ефективності системи виробництва продукції та оперативних планів у ТОВ «Агро-Еталон» пропоную:

1. З метою зростання обсягу сільськогосподарської продукції необхідно більш ефективно використовувати наявні землі.

2. Вирощування зерна культур за інтенсивною технологією, основою для чого повинно бути використання мінеральних добрив, хімічних засобів боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин.

3. До побудови оперативних планів слід залучати керівників середньої ланки. Необхідно також поступово підвищувати рівень та роль диспетчерської служби. Вся оперативна інформація має проходити через диспетчерську службу, що сприятиме максимальній ефективності виробничої діяльності. Це дозволить звільнити керівників і спеціалістів від розпорядницьких і контрольних операцій.

4. З метою удосконалення оперативного управління у ТОВ «Агро-Еталон» необхідно визначати оптимальне співвідношення централізації і децентралізації в управлінні.

5. Подальше удосконалення оперативного управління слід здійснювати на основі автоматизованої системи управління (АСУ), яка забезпечить автоматизований збір і обробку інформації.



Список використаних джерел

1. Аграрні соціально-трудові відносини: [підручник] / О.В. Шкільов, О.І. Здоровцов, М.Г. Лобас. - К.: Агроінком, 1997. - 298 с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: [навчальний посібник] / В.Г. Андрійчук. - 2-ге вид., доп. і перероблене. - К.: КНЕУ, 2002. - 674 с.

3. Бойко В.І. До питання стратегії виробництва зерна в Україні / В.І. Бойко, Н.Л. Кас'янова // Агроінком. - 2002. - № 8-9. - С. 29

4. Бойчик І.М. Економіка підприємства: [навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів] / Іван Миколайович Бойчик. - К.: Атіка, 2002. - 480 с.

5. Бондар Н. М. Економіка підприємства: [навчальний посібник] / Наталія Миколаївна Бондар. - 2-ге вид., доп.. - К. : А.С.К., 2005. - 400 с.

6. Василенко В.О. Виробничий (операційний) менеджмент: [навчальний посібник] / В.О. Василенко, Т.І. Ткаченко. - К. : ЦУЛ, 2003. - 532 с.

7. Виноградський М.Д. Менеджмент в організації: [навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів зі спеціальності «Менеджмент організацій» всіх форм навчання] / М.Д. Виноградський, А.М. Виноградська, О.М. Шканова. - Київський економічний ін-т менеджменту «Екомен». - 2-ге вид., доп. і перероблене. - К. : КОНДОР, 2002. - 654 с.

8. Гайдук Т.Г. Якість зерна як ціноутворюючий фактор / Т.Г. Гайдук // Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. Праці конференції у чотирьох частинах. За ред. П.Т.Саблука, Ч. 4. - К.:ІАЕ, 2001. - С. 73 - 76.

9. Галушко В.П. Виробнича економіка: [навчальний посібник] / В.П. Галушко, Г. Штрьобель. - Вінниця: Нова книга, 2005. - 400 с.

10. Дем'яненко С.І. Менеджмент аграрних підприємств: навчальний посібник / С.І. Дем'яненко. - К.: КНЕУ, 2005. - 347 с.

11. Джигурей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: навчальний посібник / В.С. Джигурей. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 203 с.

12. Желібо Є.П. Охорона праці в органах державної податкової служби України: [навчальний посібник] / Є.П. Желібо. - Ірпінь : Академія ДПС України, 2002. - 230 с.

13. Закон України про охорону навколишнього природного середовища: за станом на 21 травня 1997 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 1997. - 100 с. - (Бібліотека офіційних видань).

14. Закон України «Про охорону праці»: за станом на 25 грудня 2002 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2003. - 28 с. - (Бібліотека офіційних видань).

15. Завадський Й.С. Менеджмент. Management рішень: [навчальний посібник] / В.О. Василенко. - Київ : ЦУЛ, 2002. - 420 с.

16. Завадський Й.С. Управління сільськогосподарським виробництвом у системі АПК: [підручник] / Йосип Станіславович Завадський. - К.: Вища школа, 2001. - 400 с.

17. Зінченко О.І. Рослинництво: [підручник] / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко. - К.: Аграрна освіта, 2001. - 210 с.

18. Іванюта С.М. Менеджмент: [конспект лекцій] / С.М. Іванюта, В.Ф. Іванюта. - Полтава: ПДАА, 2002. - 94 с.

19. Ковальчук Н.В. Ринок зерна в Україні / Н.В. Ковальчук // Матеріали науково-практичної конференції викладачів, аспірантів та студентів інституту економіки за підсумками науково-дослідної роботи в 2001 р. - 2002. - №4. - С. 41-43.

20. Ковальчук Н.В. Маркетингове дослідження ринку зерна // Вісник Дніпропетровського агроуніверситету, 2003. - № 2. - С. 161-163.

21. Козловський В.А. Виробничий і операційний менеджмент: [навчальний посібник] / В.А. Козловський, Т.В. Маркіна, В.М. Макаров. - СПБ.: Спеціальна література, 2003. - 412 c.

22. Кузьмін О.Е. Сучасний менеджмент: [навчальний посібник] / Олександр Едуардович Кузьмін. - Львів: Центр Європи, 2005. - 176 с.

23. Мартиненко М. М. Стратегічний менеджмент: [навчальний посібник] / М.М. Мартиненко, І.А. Ігнатьєва. - К.: Каравела, 2006. - 320 с.

24. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства: [підручник] / В.І. Мацибора. - К.: Вища школа, 1994. - 415 с.

25. Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві: [навчальний посібник] / В.М. Нелеп. - К.:КНЕУ, 2000. - 344 c.

26. Операційний менеджмент: навчальний посібник / [В.І. Перебийніс, В.В. Писаренко, О.М. Помаз, О.В. Василенко та ін.]; за ред. В.І. Перебийніса. - Полтава: ПДАА, 2008. - 664 с.

27. Основи екології: Соціальні та прикладні аспекти: [навчальний посібник]. - 2-ге вид., доп.. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2001. - 107 с.

28. Плоткін Я.Д. Виробничий менеджмент: навчальний посібник / Я.Д. Плоткін, І.Н. Пащенко - Львів: Держ. ун-т «Львівська політехніка», 2000. - 258 с.

29. Слісаренко Л.І. Характеристика нових сортів зернових культур / Л.І. Слісаренко // Сільське життя. - 2008. - № 51. - С. 4.

30. Тарасюк Г.М. Планування діяльності аграрного підприємства: [навчальний посібник] / Г.М. Тарасюк, Л.І. Шваб. - К.: «Каравела», 2003. - 432 с.

31. Трисвятський Л.А. Зернове господарство / Л.А. Трисвятський // Економіка сільськогосподарських і переробних підприємств. - 2001. - №2. - С. 25-29.

32. Чмирь С.М. Стратегія розвитку зернового господарства / С.М. Чмирь // Вісник аграрної науки. - 2007. - № 9.- С. 63.

33. Уткина Э.А. Производственный менеджмент / Э.А. Уткина. - М.: Ассоц. авторов и издателей «ТАНДЕМ»; Изд-во ЭКМОС, 2003. - 440 с.

34. Хорунжий М.Й. Організація агропромислового комплексу: [навчальний посібник] / М.Й. Хорунжий. - К.: КНЕУ, 2001. - 340 с.

Размещено на Allbest.ru

...