Проведений аналіз сучасних тенденцій розвитку базових галузей регіону, а також якісних параметрів робочої сили, зайнятої в цій сфері господарювання, дає підстави стверджувати, що має місце утворення відносно автономного сегменту промислового ринку праці. До основних його ознак та особливостей розвитку можна віднести такі: невисока конкурентоспроможність робочої сили, зумовлена вузькопрофільною підготовкою представників спеціалізованих професій; загальна лібералізація ціноутворення, яка не стимулює зростання додаткового попиту на робочу силу.

Формування попиту на робочу силу в регіоні має певні відмінності від загальнопромислових закономірностей, оскільки за умов структурної організації виробництва цей процес визначається: оновленням морально застарілого та фізично спрацьованого виробничого апарату галузей та мірою реалізації їх експортних та інвестиційних можливостей; зволіканням з приватизацією та реструктуризацією, що має певний вплив на обмеження інвестиційного потенціалу; нагромадженням базовими галузями значного потенціалу прихованого безробіття. Поширеною і тривалою стала вимушена неповна зайнятість переважно на підприємствах військово-промислового комплексу, який за масштабами значно перевищує потреби сучасного ринку озброєнь, при наявності незадоволеного попиту власної економіки у продукції машинобудування цивільного призначення, що стримує модернізацію і структурну перебудову багатьох галузей промислового виробництва.

Погіршення якісного складу робочої сили, її низька конкурентоспроможність призвели до втрат раніше створеного професійно-освітнього потенціалу регіону. Проведені дослідження довели, що регіональний аспект вирішення проблеми забезпечення регіону кваліфікованими фахівцями має свої особливості, які потребують врахування. Зокрема, це стосується відтворення традиційних для регіону виробництв, що забезпечені місцевою ресурсною базою, ринками збуту та мають резерви для збільшення обсягів виробництва, а також вибору пріоритетних напрямків розвитку для забезпечення зростання кількості робочих місць для висококваліфікованих робітників.

Врахування цих особливостей при розробці заходів та механізмів реалізації регіональної освітньої політики сприятиме адаптації закладів вищої освіти в умовах ринкових перетворень та вибору соціально-економічних пріоритетів розвитку регіону. Тому основне питання, яке стоїть перед регіоном, можна сформулювати таким чином: чи одержує регіон максимальну вигоду від основної діяльності освітнього сектору для того, щоб забезпечувати всю кількість державних, комерційних підприємств, закладів та організацій робочою силою, а випускників достатньою кількістю робочих місць у регіоні. У зв'язку з цим пошук об'єктивних факторів, що зв'язують потреби розвитку продуктивних сил, кооперації й поділу суспільної праці з формуванням спеціальностей і спеціалізацій з урахуванням зростаючої соціальної потреби має велике значення для подальшого розвитку системи вищої освіти.

Доведено доцільність досягнення оптимуму в підготовці кадрів - забезпечення їх високого професіоналізму й одночасно такого набору фундаментальних гуманітарних знань, які давали б випускникові професійну мобільність, можливість бути дійсно високо освіченою людиною. У нових умовах не завжди виправдане використання традиційного методу задоволення потреби народного господарства у фахівцях для нових галузей науки й техніки, що передбачає розширення переліку спеціальностей і збільшення прийому студентів на перший курс за новими профілями підготовки. Більш ефективним може бути широке застосування гнучких, оперативних методів задоволення потреби виробництва у фахівцях; особливої актуальності набуває вдосконалення галузевих і територіальних пропорцій у розвитку вищої освіти, а також оптимізація співвідношень між вищою й середньою фаховою освітою, між навчанням з відривом і без відриву від виробництва. Як показує практика, потребує удосконалення організаційна структура керування ВНЗ. Дотепер не переборені міські й відомчі тенденції в підготовці фахівців. Це виявляється в недостатньому розвитку міжрегіональної й міжвідомчої кооперації в підготовці фахівців. Ще не відпрацьована раціональна схема розміщення ВНЗ по території країни. Як наслідок спостерігається невиправданий паралелізм у підготовці фахівців одного профілю в декількох навчальних закладах у невеликих кількостях. Відомства, що мають у своєму підпорядкуванні ВНЗ, неохоче йдуть на розвиток оптимальних форм концентрації й спеціалізації підготовки фахівців. Це ускладнює ефективне використання науково-педагогічних кадрів і матеріально-технічної бази ВНЗ. Крім того, підготовка фахівців з великої кількості вузькопрофільних спеціальностей створює більші труднощі в розподілі й використанні випускників ВНЗ у народному господарстві.

У дисертаційній роботі удосконалено механізм оцінки якості навчального процесу в контексті забезпечення підготовки конкурентоспроможного фахівця, який, у свою чергу, забезпечує процедуру контролю якості роботи всіх сфер та напрямків діяльності ВНЗ та дозволяє переходити від формальної до справжньої інтеграції, за якою активізується участь студентів в оцінюванні якості освітньої діяльності.

У зв'язку з загостренням конкуренції між навчальними закладами й поширенням платної освіти з метою гарантування переваг на ринку освітніх послуг, підтримки і підвищення ефективності, конкурентоспроможності ВНЗ в цілому необхідно розробити і прийняти систему управління якістю освітньої послуги у ВНЗ. Підхід, при якому ідентифікуються процеси, що відбуваються всередині ВНЗ, і аналізується їх взаємодія, будемо називати процесним підходом. Система управління якістю освітньої послуги, з погляду процесного підходу ілюструє принциповий зв'язок між процесами у системі „ВНЗ”. Рисунок показує, що зацікавлені сторони, тобто замовник і керівництво навчального закладу відіграють значну роль у визначенні вимог, які ідентифікуються „вхід”; „вихід” системи - це оцінка замовниками ступеня виконання ВНЗ цих вимог.

З метою оцінки рівня якості освітніх послуг на базі обласного комунального вищого навчального закладу “Інститут підприємництва “Стратегія” була розроблена методика оцінки якості освітніх послуг на основі концептуальної моделі якості послуг, запропонованої такими дослідниками, як А. Парасураман, Л. Беррі та В. Цайтамль. Розроблена модель базується на визначенні різниці між очікуваннями студентів стосовно якості освітніх послуг та їх сприйняттям реального рівня даних послуг. Оцінка як очікувань, так і сприйняття проводиться за 45 показниками, об'єднаними в 10 параметрів якості освітніх послуг.

На сьогодні дана методика застосована не лише на базі самого ОКВНЗ “Інститут підприємництва “Стратегія”, а й для оцінки роботи ще декількох університетів України. Таке застосування в різних умовах (місто, в якому знаходиться ВНЗ; його розмір та направленість) дали можливість перевірити надійність даного інструментарія.

Вища школа робить значний внесок у формування економіки й забезпечує відтворення та розвиток інноваційного потенціалу країни, тому в дисертаційній роботі була розроблена концепція стратегічного управління економічною освітою в регіоні, мета якої полягає в обґрунтуванні перспектив розвитку освіти, її модернізації в умовах динамічних соціально-економічних змін, упровадженні нових механізмів подальшого вдосконалення цієї системи та її ресурсного забезпечення в регіоні.

Стратегічною метою вищої освіти в регіоні є перетворення її на простір зі сприятливими умовами для розвитку й самореалізації кожної особистості; формування покоління, здатного навчатися впродовж життя; створення й розвиток цінностей громадянського суспільства; забезпечення соціально-економічного розвитку регіону на основі консолідації різноманітних інститутів вищої освіти та науково-дослідницьких структур.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено нове вирішення важливої наукової проблеми розбудови теоретичного, методологічного і методичного забезпечення формування економічних підходів до управління вищою освітою, реалізація яких передбачає підвищення її конкурентоспроможності в процесі формування людського капіталу з урахуванням особливостей сучасних структурно-інноваційних перетворень в Україні, що дозволило зробити такі концептуально-теоретичні, методологічні та методичні висновки, які характеризують сутність виконання завдань відповідно до зазначеної мети дослідження.

1. Розроблені в дисертаційній роботі методологічні підходи до формування якісного людського капіталу базуються на фундаментальному положенні, сформульованому автором, згідно з яким висока якість та конкурентоспроможність вищої освіти в Україні дає можливість державі посідати чільне місце у світовому співтоваристві, реалізовувати національні інтереси в економічній сфері. Висока конкурентоспроможність національної системи освіти є базою функціонування економіки країни в режимі розширеного відтворення, забезпечення прийнятного рівня життя населення, незалежності держави на стратегічно важливих напрямах науково-технічного прогресу, збільшення частки інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції.

2. У дисертаційній роботі досліджено забезпечення досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу, що потребує розробки ефективної системи вищої освіти, яка гарантує якість підготовки фахівців, перш за все в інноваційних сферах розвитку економіки. Показано, що саме розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, поліпшення людського життя, зміцнення авторитету та конкурентоспроможності країни на міжнародній арені.

3. У дисертаційній роботі удосконалено методичні підходи до забезпечення конкурентоспроможної освіти як складової частини якості людського капіталу, що передбачає: прийняття нової парадигми системи управління якістю освіти; перехід від централізованого управління до організаційної та фінансової свободи ВНЗ; інноваційний підхід до розвитку форм та методів навчання; забезпечення державних стандартів підготовки студентів; професійну адаптацію випускників ВНЗ.

4. Для реалізації ідеї підприємницького ВНЗ необхідно змінити структуру управління ВНЗ, задіяти в управлінні інструментарій стратегічного менеджменту й концепцію контролінгу, забезпечити ефективне управління фінансовими потоками на основі методології фінансового менеджменту, сформувати товарну і цінову стратегію на основі запропонованих принципів і механізмів.

5. Аналізуючи організаційно-економічний механізм управління підготовкою конкурентоспроможного фахівця в ринковому освітньому просторі, слід зробити висновок, що сучасні ринкові відносини вимагають розглядати діяльність вищих навчальних закладів як виробників і продавців освітніх послуг, що формують відповідну пропозицію, у той час як потенційні споживачі формують відповідний попит. Основним регулятором між обсягом пропозиції та попитом має бути ціна за надані освітні послуги. Необхідна розробка механізмів пільгової оплати вартості навчання та розширення можливостей державного замовлення на підготовку фахівців.

6. У дисертаційній роботі доведено, що лише ринковими засобами можна сумістити комерційні й загальносуспільні інтереси у сфері освіти. Органи управління в межах переходу до маркетингових методів соціального управління також мають стати учасниками ринкових відносин не лише як гарант дотримання вимог щодо якості освіти, а і як замовник і споживач освітніх послуг. Підготовка спеціалістів повинна мати оптимальний соціальний ефект: за витрачені з бюджету кошти суспільство має отримати якісно підготовлених фахівців, при цьому витрати на їх підготовку повинні відповідати ситуації на ринку освітніх послуг.

7. Досліджуючи основні моделі фінансування освіти, слід зазначити , що виникає необхідність узгодження реальних ринкових механізмів функціонування освіти з завданням максимізації соціального ефекту від діяльності галузі. Об'єктивна основа цього міститься в самому некомерційному характері діяльності освітньої галузі та обумовлює конкурентний характер ринку освітніх послуг, що визначає можливості його ефективного функціонування та забезпечення якості освітніх послуг. Велике значення для ВНЗ має формування спеціального фонду за рахунок надання платних послуг і перш за все навчання студентів за контрактами. Тільки збільшення коштів спеціального фонду дозволить вирішити фінансові проблеми навчального закладу.

8. У результаті аналізу трансформаційних процесів розвитку людського капіталу та факторів, що впливають на результативність у сфері вищої освіти, запропоновано методологію оцінки ефективності вищої освіти. Із різноманіття чинників, що зумовлюють зміни результативності освітньої діяльності, слід акцентувати увагу на залежності приросту національного доходу від витрат на освіту.

Максимум ефективності витрат на вищу освіту показує, що механізм взаємодії підсистеми вищої освіти з підсистемою матеріального виробництва дозволяє достатньо помітно збільшити ефективність витрат на вищу освіту шляхом збільшення частки національного доходу. За аналізований період темп приросту національного доходу перевищує темп приросту витрат на освіту в три з половиною рази.

9. Процес дослідження конкурентоспроможності вищих навчальних закладів потребує тристоронньої оцінки якості вищої освіти: через опитування викладачів, випускників вищих закладів освіти і потенційних роботодавців. Для створення якісної системи управління вищою освітою з метою виявлення найбільш впливових факторів на конкурентоспроможність вищого навчального закладу на кожному рівні управління проведено соціологічне дослідження у Придніпровському економічному районі.

Проведені дослідження дозволили обґрунтувати систему чинників, що гальмують або прискорюють вихід на високий рівень конкурентоспроможності вищого навчального закладу, урахування яких дасть змогу забезпечити конкурентоспроможність ВНЗ у довгостроковій перспективі.

10. Доведено, що формування потреб регіону у фахівцях має спиратися на аналіз об'єктивних процесів розвитку соціально-економічної діяльності регіону: сучасного стану ринку праці, територіальних диспропорцій розвитку виробництва та професійно-кваліфікаційних характеристик зайнятої робочої сили, демографічних чинників, які значною мірою визначають ефективність і напрям структурної трансформації економіки регіону, що залежить від кількості фахівців, випущених вищими навчальними закладами, та якості їх підготовки.