Проблеми соціального захисту українців на міжнародному ринку праці

Основними функціями сучасного ринку праці є такі:

1) суспільний поділ праці;

2) інформаційна -- дає інформацію про структуру попиту і пропозиції робочої сили;

3) посередницька -- узгоджує економічні інтереси між власниками робочої сили та власниками робочих місць;

4) професійна консультація тих, хто шукає роботу, або власників засобів виробництва відносно правових аспектів використання найманої робочої сили;

5) регулююча -- профвідбір робочої сили та її профадаптація для формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

6) ціноутворююча -- забезпечення конкурентного середовища для суб'єктів трудових відносин;

7) пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку науково-технічного прогресу;

8) резервна -- сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення. Вказані функції тісно пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенційного, та для циркулюючого, що складають національний ринок праці (рис. 1). У той же час існує і класифікація ринків праці за обсягом: внутрішній, національний, міжнародний та світовий. Схематично це можна представити у такий спосіб (див. рис. 1)

Крім того, існують такі різновиди ринку праці, як відкритий і прихований.

На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку -- населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної системи професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування.

Рис. 1. Класифікація ринків праці за обсягом [25, c. 103]

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

До традиційних спонукальних мотивів та причин міжнародної міграції трудових ресурсів належать: різниця в рівнях економічного розвитку окремих країн; нерівномірність у темпах і обсягах нагромадження капіталу на різних ділянках світового господарства; наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати; діяльність ТНК і пов'язана з нею міжнародна мобільність капіталу; масове хронічне безробіття в слаборозвинутих країнах. До цих чинників в останнє десятиріччя долучилися: політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи; поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції; зростання попиту з боку лідерів світової економіки на інтелектуальну робочу силу; стрімкий розвиток сучасних засобів зв'язку, комунікацій та транспорту; інформаційний фактор, а також чинники неекономічного характеру: воєнні та релігійні конфлікти, розвал федеративних держав, національні, сімейні та етнічні проблеми[17, c. 33-38].

2.2 Переваги та недоліки виходу Україна на міжнародний ринок праці

Однією з актуальних проблем сьогодення в Україні є трудова міграція. З одного боку, ми добре розуміємо її об'єктивний характер, адже в усьому світі пришвидшуються внутрішні та зовнішні міграційні процеси. І головним їх призвідником є ринок праці, який дедалі глобалізується і виходить за межі національно-державних утворень. Крім того, сучасний ринок праці в Україні характеризується високою часткою надлишкової зайнятості, перевищенням пропозиції над попитом, низькою територіальною мобільністю робочої сили, негативними демографічними тенденціями (скорочення питомої ваги населення в працездатному віці). Перші два фактори характерні для будь-якої економіки в умовах структурної перебудови, третій пов'язаний зі специфікою попереднього етапу розвитку, четвертий відбиває загальносвітові тенденції у цій сфері.

У вказаних умовах можна назвати такі ланки участі України в міжнародних ринках робочої сили:

· скорочення надлишкової пропозиції на внутрішньому ринку праці;

· удосконалювання структури зайнятості;

· зміна демографічної ситуації;

· збільшення валютних надходжень за рахунок грошових переказів емігрантів;

· більш тісна інтеграція України у світове господарство.

У сучасній трудовій міграції, як і в будь-якому об'єктивному процесі, дослідники схильні вбачати як позитивні, так і негативні риси та тенденції. Позитивним можна вважати те, що за рахунок виїзду робочої сили за кордон зменшується рівень безробіття всередині держави, а зароблені за кордоном гроші здебільшого пересилаються та витрачаються в Україні, тим самим сприяючи розвитку економіки. Після повернення на Батьківщину трудові мігранти, як правило, засновують власний дрібний та середній бізнес, що позитивно впливає на формування та становлення середнього класу. До позитивних складових можна зарахувати й ті, які впливають на дисципліну праці, організацію виробництва, формування світогляду його учасників. Загалом через мігрантів світ має більше уявлення про Україну, і навпаки.

Важливість ролі "міграційних" грошей - не лише в засобі підвищення рівня життя окремих верств населення, а й у джерелі інвестування в економіку України, що не набуло державної ваги в обліку та формуванні бюджету. Тільки від заробітчан Тернопільщини щороку надходить близько 100 млн доларів США, а сумарний обсяг заробітків українських громадян за кордоном, згідно із розрахунками відділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, за найбільш реальною оцінкою становить 4,7 млрд доларів на рік (11% ВВП).

Та навіть з урахуванням позитивних рис української трудової міграції, яка начебто генерує середній клас і дає можливість уникнути певній частині громадян озлиднення, слід звернути увагу на наступні дані.

Сьогодні в світі, за різними оцінками, налічується від 150 до 175 млн. осіб (більше 3% населення планети), що проживають за межами країн свого походження. З них більше 65 млн. - мігранти. Участь українців в глобальних світових міграційних процесах - вражаюча. Більше 30% всіх українців (близько 20 млн.), що живуть за межами України, є громадянами інших держав і глибоко інтегровані в їх суспільство. А українські мігранти складають близько 20% громадян України (більше 7 млн.) і понад 10% від загальної кількості мігрантів в світі. Серед країн-донорів пострадянського простору Україна продукує більше всього трудових мігрантів. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського етносу - низької народжуваності і високої смертності.

Якщо в ХХ столітті українська нація була нацією депортованих, то в ХХІ столітті вона стала нацією мігрантів.

Так в кінці 2004 року, за різними джерелами, за кордоном знаходилося більше 7 млн. громадян України. Основна кількість наших мігрантів зосереджена в країнах Європи і Америки: у Аргентині - 100 тис., Бразилії - 150 тис., Великобританії - 70 тис., Греції - 200 тис., Ізраїлі - 150 тис., Іспанії - 400 тис., Італії - понад 500 тис., Канаді - 150 тис., Придністров'я (Республіка Молдова) - 50 тис. з 350 тис., що проживають там постійно, ФРН - 200 тис., Польщі - більше 400 тис. (за рік межу перетинає близько 6 млн.), Португалії - 200 тис., Росії - 3 млн., Словаччині - 50 тис., США - 500 тис., Туреччині - 30 тис., Франції - 40 тис., Чехії - 400 тис. Зі всієї кількості громадян України за кордоном легалізовано владою країн перебування близько 500 тис., інші - на нелегальному положенні.

Першоосновою негативних рис трудової міграції, що торкнулась України, є її стихійність. Саме неконтрольованість процесу з боку держави призвела до негараздів у сферах пенсійного та соціального забезпечення, медичного страхування, а також несприятливого режиму в системі банківського переказу грошей, відсутності інформації про надійних роботодавців за кордоном. Ситуація поглиблюється і тим, що Україна перебуває на межі "демографічного дефолту" (зменшення населення з 52 до 47,7 млн осіб), що є наслідком відмови держави від розвитку "людського капіталу" і створення передумов для дотування низькокваліфікованої робочої сили. Кричущим є те, що міграція загострила проблеми сім'ї, залишених дітей і, як наслідок, пияцтва і наркоманії серед підлітків, ранніх статевих відносин. Як бачимо, ми маємо системну, комплексну проблему тривалого характеру, що стосується майже всіх сфер нашого життя. Розв'язувати її необхідно на державному рівні, через державні установи.

Міграційні процеси мають глибокі наслідки, одне з самих негативних - втрата висококваліфікованої робочої сили, перш за все наукових кадрів. У зв'язку з виїздом наукових співробітників і висококваліфікованих фахівців втрати України складають більше мільярда доларів США в рік. (Для довідки: підготовка фахівця з вищим утворенням технічного і природного профілів коштує Україні близько 10 тис. доларів США, а в розвинених країнах ці витрати більше в 10 разів.) Таким чином, Україна інвестує свій живий капітал в економіку практично всіх розвинених країн світу.

До найсуттєвіших проблем розвитку зовнішніх трудових міграцій в Україні на сучасному етапі належать переважно нелегальний характер трудових поїздок за кордон; відсутність офіційної статистики; низький рівень забезпечення соціального захисту українських громадян в інших країнах та переважне використання їх на низькокваліфікованих роботах; в Україні не існує ефективних механізмів залучення коштів, залучених трудовими мігрантами, в її економіку.

Ці проблеми не є вигаданими. Вони базуються на фактах більше негативних. Приміром, чи справді наші люди за кордоном мають можливість підвищити кваліфікацію та набути нових знань? Крім, звісно, вивчення мови країни перебування. Бо ж професійні знання та їх поглиблення потрібні хоча б з огляду на те, що за кордон їдуть молоді люди. За даними згадуваного вже Інституту демографії та соціальних досліджень, найбільший відсоток тих, хто їде заробляти за кордон, становлять люди віком 20-39 років. Що ж їм пропонує закордонний ринок праці? Більшість трудових мігрантів з України зайняті на будівництві (37,2%) та в наданні послуг домашньої прислуги (22,9%). Тоді як у державному управлінні, освіті, охороні здоров'я - лише, відповідно, 1,4; 0,6; 1,0. І тут виникає небезпідставне запитання: яких іще додаткових знань набуває вчителька, яка працює покоївкою або нянею? До того ж, шкідливі і малокваліфікаційні умови праці, де здебільшого зайняті мігранти-будівельники і сезонні робітники, ставлять під сумнів не тільки значне підвищення кваліфікації робітників, а й саму можливість професійного зростання.

Аналіз міграційної ситуації в Україні свідчить, що вона розвивається набагато швидше, аніж органи, які повинні її регулювати. Сьогодні на рівні державних структур кожне відомство діє виходячи зі свого розуміння поточних процесів, не маючи загальної картини міграції. Ситуацію поглиблює постійна реорганізація органів управління, що відповідають за здійснення міграційної політики.

2.3 Проблеми соціального захисту українців на міжнародному ринку праці

Трудова міграція є однією з ознак сучасного ринку праці. Розвиток транспортної інфраструктури, поширення нестандартних форм зайнятості,

глобалізація всіх сфер людської діяльності та посилення нерівномірності розвитку територій зумовлюють підвищення мобільності економічно активного населення. Трудова міграція, безсумнівно, сприяє перерозподілу робочої сили та підвищенню ефективності людського капіталу. Водночас, як і більшість інших проявів гнучкого ринку праці, трудова міграція містить загрозу послаблення соціального захисту працівників, а отже, вимагає нових, нестандартних підходів до організації соціального забезпечення.

Нині в Україні порівняно з більшістю країн, що утворилися на території колишнього СРСР, - одні з найпривабливіших умов пенсійного забезпечення: збережено низький пенсійний вік та навіть істотно розширено перелік робіт, професій, що надають право виходу на пенсію раніше звичайного віку; встановлено дотації, що забезпечують пенсійну виплату незалежно від тривалості страхового стажу на рівні не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; відсутні будь-які юридичні обмеження щодо працевлаштування пенсіонерів та одночасного одержання пенсії й заробітної плати.

Усе це створює передумови для перетворення України на “країну пенсіонерів” не лише внаслідок низької народжуваності, а ще й через міграційний приплив населення передпенсійного та пенсійного віку з країн - колишніх республік СРСР.

Населення країн СНД становить переважну більшість прибулих в Україну (75% у 2011 р.) і забезпечує основну частину додатного сальдо зовнішніх міграцій (87% у 2011 р.).

Від 2004 р. (рік початку пенсійної реформи в Україні) простежується доволі чітка тенденція до збільшення кількості прибулих чоловіків віком 50-59 років та жінок віком 45-54 років, тобто останнього десятиріччя працездатного віку згідно з українським законодавством.

При цьому збільшення кількості прибулих чоловіків віком 25-49 років стало спостерігатися лише з 2006 р., а кількість прибулих жінок віком 25-44 років взагалі залишається майже незмінною (рис. 1)

Є всі підстави стверджувати, що контингент мігрантів передпенсійного віку прибуває в Україну саме з країн СНД, оскільки мігранти з інших країн (переважну їх більшість становлять громадяни Китаю, В'єтнаму, Ірану, Сирії, Індії, Лівану, деяких інших країн Азії та Африки) приїздять в молодому віці з метою навчання або працевлаштування.

Таким чином, територіальний принцип пенсійного забезпечення може призвести до значних додаткових видатків Пенсійного фонду України на виплату пенсій громадянам, які переважну частину трудового стажу (або й весь час) працювали на економіку інших країн СНД.



Рис. 2. Прибулі в Україну за віковими групами, 2004-2007 рр.

Найповнішою мірою правовий статус трудових мігрантів було оформлено у Чеській Республіці, Португалії та Іспанії - більше половини трудових мігрантів з України, які працювали в цих країнах, одержали дозвіл на проживання та на роботу. В Італії відповідна частка становила 31,9%, в Угорщині, Польщі, Російській Федерації - близько 22%. Найбільша частка осіб без офіційного статусу спостерігалася серед трудових мігрантів у Польщі (56,2% загальної кількості трудових мігрантів з України в цій країні) та Італії (36,2%).

Переважна більшість трудових мігрантів працювали за наймом (83,6% загальної кількості). При цьому трудовий контракт у письмовому вигляді мали лише третина найманих працівників - мігрантів, решта працювали за усною домовленістю. Найчастіше не оформлюються трудові відносини у тих видах діяльності, де зайнятість трудових мігрантів найлегше приховати: серед працюючих домашньою прислугою лише 16,1% мали письмову трудову угоду, серед працівників торгівлі - 31,5%, будівництва - 32,7%.

Проблеми з оформленням правового статусу та нестабільний характер зайнятості зумовлюють низький рівень соціального захисту українських трудових мігрантів на робочому місці. Лише 51,5% з них були охоплені соціальним страхуванням, а 21,1% не мали права на жоден вид соціального забезпечення чи пільг (включаючи оплачувану відпустку). Найвищий відсоток охоплення мігрантів соціальним страхуванням у країнах, де трудові відносини частіше офіційно оформлені - в Іспанії, Угорщині та Чеській Республіці.

Найбільш незахищені трудові мігранти, які працювали у Російській Федерації - понад третина з них не мали права на жоден вид соціального захисту. Відсутність соціального захисту на робочому місці та намагання максимізувати свої заробітки призводять до того, що робочий час трудових мігрантів у півтора-два рази довший за нормативну тривалість робочого часу, встановлену в Україні. Лише 12% трудових мігрантів з України працювали за кордоном не більше 40 годин на тиждень. Водночас 57,1% їх загальної кількості працювали 41-60 годин, ще 16,6% - 61-80 годин на тиждень.

Для порівняння: серед зайнятого населення в Україні частка тих, що працюють понад 40 годин на тиждень, не перевищує 17%.

Окрім надмірної тривалості робочого часу, трудовим мігрантам доводиться стикатися і з іншими порушеннями їхніх трудових прав. Значна частина трудових мігрантів відзначили, що робота, яку вони фактично виконували, відрізнялася від обіцяної (12,5%), або їх було переведено до іншого роботодавця (6,2%). Також доволі поширені випадки затримки виплати заробітної плати або виплати її в неповному обсязі (цю проблему відзначили 8,6% загальної кількості трудових мігрантів), залучення до понаднормової неоплачуваної роботи (4,0%), несприятливих умов праці (10,7%).

Незважаючи на ці обставини, переважна більшість трудових мігрантів (67,3% загальної кількості) задоволені роботою за кордоном; 17,1% вагалися з відповіддю, незадоволених було лише 15,6%. У першу чергу це свідчить про не надто високі вимоги трудових мігрантів щодо умов праці та побуту, відсутність турботи про накопичення власних страхових прав на соціальне забезпечення. Останній чинник частково пояснюється загальним байдужим ставленням населення нашої країни до участі у соціальному страхуванні. Близько чверті зайнятих не сплачують страхових внесків зовсім, а з тих, котрі платять, третина роблять внески в розмірі не вище мінімального.

Як показують результати численних досліджень трудові міграції мають переважно маргінальний характер (не лише в Україні). Мігранти-працівники заповнюють певні ніші на ринках праці країн - реціпієнтів - зазвичай низькокваліфіковані та низькооплачувані робочі місця, що не цікавлять місцеве населення, але закордонний заробіток усе ж вищий, ніж вони могли б заробити на батьківщині, навіть виконуючи більш кваліфіковану роботу. Саме ця маргінальна спрямованість дає підстави стверджувати, що сучасна фінансова криза навряд чи призведе до скорочення трудових міграцій українського населення, швидше навпаки - викличе нову хвилю “економічного туризму”. Відмінність ситуації в Україні від розвинутих країн полягає в тому, що кризові явища охопили не лише фінансово-кредитний сектор та найщільніше пов'язані з ним види діяльності, а й промислові види діяльності, що становлять основу формування національного ВВП, тобто загрожують перерости у повномасштабну економічну кризу. Тому у будь-якому разі ситуація із зайнятістю і доходами в Україні буде набагато гіршою, ніж у країнах ЄС. При цьому по більшості нових країн ЄС, що є сусідами України, макроекономічні прогнози доволі сприятливі, зокрема щодо збереження відносно високих темпів економічного зростання [21, с.37-40].

Скорочення може відбутися лише в частині легальних трудових міграцій, де заробітчани працювали на підприємствах і у тих видах діяльності, що найбільш постраждали (постраждають) від фінансової кризи, зокрема у будівництві та автомобілебудуванні.

Тобто зменшиться саме частка найблагополучніших у соціальному відношенні трудових міграцій, що здійснювалися з належним оформленням трудових відносин та дають можливість накопичувати страховий стаж. Натомість слід очікувати збільшення масштабів “експорту” неформальної зайнятості, у кращому випадку на легальній основі і без жодних соціальних гарантій. Ймовірно зайнятість трудових мігрантів й надалі переміщуватиметься у сектор домашніх господарств та сферу малого бізнесу, де значно слабший контроль за додержанням трудового та податкового законодавства. Фінансові наслідки неучасті трудових мігрантів у системі соціального страхування виявляються, з одного боку, через втрату частини надходжень страхових внесків. Оскільки середня тривалість однієї поїздки за кордон становить близько 6 місяців, припускаючи, що, працюючи цей час в Україні, 1,3 млн. трудових мігрантів сплачували б хоч мінімальний внесок, обсяг таких втрат можна оцінити щонайменше в 1,6 млрд. грн. (у 2010 р.). Хоча, звісно, не можна стверджувати, що, залишаючись в Україні, ці люди були б зайняті або сплачували б внески.

З іншого боку, значно масштабніші втрати (які до того ж постійно зростатимуть, якщо ситуація зі страхуванням трудових мігрантів не поліпшиться) несуть не лише фонди соціального страхування, а й все суспільство. Оскільки переважна більшість мігрантів не набирають необхідної тривалості стажу для одержання страхових виплат (або через нелегальний статус, або через відсутність відповідної міжнародної угоди), вони та їхні сім'ї потребують різних видів соціальної допомоги, дотацій та субсидій, що надаються з коштів державного бюджету.

Громадянство України на громадянство інших країн за минулий рік змінили 18,7 тис. осіб. Шукати кращого життя українці їдуть до країн ЄС, США, Канади, Австралії та Ізраїлю. Водночас, зменшилася кількість людей, які отримали паспорти з українським громадянством, - 41,6 тис, що на 20% менше, ніж у 2012 році. Раніше повідомлялося, що за кількістю емігрантів Україна поступається тільки Мексиці (11,9 млн), Індії (11,4 млн), Росії і Китаю (11,1 і 8,3 млн відповідно).

За даними Світового банку, Україна втрачає не тільки різноробочих, але і дипломованих фахівців. У доповіді говориться, що за кордоном працюють 3,5% від загальної кількості українців, які мають вищу освіту.

Як відзначали у Світовому банку, міграційний коридор Україна - Росія посідає третє місце в світі після Мексика - США і Росія - Україна. Всього з України до Росії виїхало майже 3,6 млн осіб, а у зворотному напрямку - 3,7 млн.

Після здобуття незалежності завдяки запровадженню свободи пересування та під впливом економічних проблем перехідного періоду міграція населення України значно активізувалася, її географія розширилася, масштаби зросли. На найчисельніший та соціально значущий міграційний потік перетворилася трудова міграція громадян за кордон. До заробітків за межами держави залучено щонайменше 2,5-3 млн осіб. Завдяки трудовій міграції послаблюється напруга на ринку праці, забезпечується добробут багатьох родин. Разом з тим, вона спричиняє зменшення трудового потенціалу країни, посилення інфляційних тенденцій та зростання імпорту, руйнування сімейних відносин тощо. Однією з найгостріших, пов'язаних з трудовою міграцією проблем, є відсутність належного соціального захисту працівників-мігрантів. У зв'язку з цим захист прав та інтересів громадян за кордоном, вирішення проблем їхнього соціального забезпечення шляхом укладення міждержавних угод з країнами перебування завжди були серед пріоритетів міграційної політики України.



3. Напрямки вдосконалення соціального захисту українців на міжнародному ринку праці

Попри укладення Україною низки міждержавних угод про соціальне та пенсійне забезпечення, наявна договірна база не вирішує всієї повноти проблем. Охоплення соціальним захистом мігрантів-громадян України є вкрай низьким. За даними обстеження з питань трудової міграції, проведеного Держстатом України в 2008 р., лише 35,1 % заробітчан мали дозволи і на перебування, і на роботу. Відповідно, хоча більшість (83,6 %) мігрантів працювали за кордоном за наймом, трудовий контракт мала лише третина з них (34,5 %), решта працювали за усною домовленістю. Найменше трудові відносини були оформлені серед працюючих домашньою прислугою - 16,1 %, в сфері торгівлі - 31,5 %, на будівництві - 32,7 %.

Навіть серед тих, хто працював за контрактом, у 21,4 % жодних соціальних гарантій в умовах договору прописано не було. Лише в половині випадків у трудовій угоді було закріплено право на соціальне страхування (51,5 %), в 9,3 % - на щорічну відпустку, у 3,6 % - на оплату лікарняного. Більшою мірою були охоплені соціальним страхуванням працівники в Іспанії, Угорщині, Чехії, найменше захищеними виявилися працюючі в Російській Федерації.[25, с.103-106]

Звичайно, власник контракту підпадає під дію національного законодавства щодо соціального страхування, навіть якщо в самому контракті немає відповідних пунктів. Проте законодавство деяких країн не передбачає автоматичного соціального страхування всіх категорій мігрантів. Зокрема, в Російській Федерації страхові внески, які забезпечують відповідні права, нараховуються лише на мігрантів, з якими укладено контракт на строк понад 6 місяців. Внаслідок цього значна кількість українських працівників, які використовують можливість безвізового в'їзду в Росію та тримісячного легального перебування на її території, не охоплені соціальним страхуванням.

Серйозна проблема пов'язана із відсутністю в Україні такого виду страхування як медичне. В результаті щодо цього виду соціального забезпечення мігрантів будь-які міжнародні домовленості взагалі не можуть бути досягнуті.

Проте найважливіше, що угоди про соціальне забезпечення укладено далеко не з усіма країнами призначення українських мігрантів. Зокрема, немає угод з Італією, де сформувалася численна українська трудова міграція, Грецією тощо.

На сьогодні найбільш захищеною категорією осіб є ті, які були громадянами СРСР і впродовж життя працювали в різних республіках. Проте територіальний принцип соціального забезпечення, історично виправданий в період розвалу єдиної держави, в умовах все більшої дезінтеграції національних систем соціального страхування та пенсійного забезпечення поступово втрачає свою актуальність, суперечить упровадженню страхових принципів, не може бути ефективним інструментом соціального захисту населення, передовсім трудових мігрантів.[19, с.206]

Багато питань виникають у зв'язку з механізмом реалізації угод. До деяких з них додано адміністративні угоди, проте інші такими документами не доповнено. Хоча в угодах визначено органи, відповідальні за їх імплементацію, в структурі цих органів в Україні зазвичай відсутні спеціальні підрозділи, недостатньо людських ресурсів. Наприклад, у Пенсійному фонді України, куди щотижня надходить понад 600 запитів з-за кордону, їх опрацюванням займаються лише 5 осіб, які, крім цього, ведуть усю іншу роботу в галузі міжнародних зв'язків.

Імплементація угод ускладнюється внаслідок браку спеціалістів із знанням іноземних мов. Зокрема, Пенсійний фонд опрацьовує нині матеріали, підготовлені 14 мовами. На проблему перетворилася необхідність перекладу документів, на що бюджетні кошти виділяються недостатньо, а в деяких відомствах, зокрема, Міністерстві охорони здоров'я, взагалі не передбачені.

Оцінку ефективності імплементації угод про соціальне та пенсійне страхування ускладнює недостатність даних щодо їх виконання. Хоча в угодах зазвичай міститься норма про обмін інформацією між відповідальними органами, якщо гроші з-за кордону надходять безпосередньо на рахунок особи, а не на адресу українських офіційних установ, відомості про це відсутні. З другого боку, надсилаючи кошти в зарубіжні держави, українські фонди зазвичай не володіють інформацією, чи живий отримувач, чи все ще проживає у відповідній країні.[20, с.273]

Таким чином, основні причини неналежного соціального забезпечення мігрантів зводяться до такого:

· висока частка працевлаштування без належних дозволів; висока частка циркулярних мігрантів, які виїжджають за кордон на сезонні роботи;

· відсутність міждержавних угод про соціальне та пенсійне забезпечення з низкою країн, де перебуває значна кількість працівників_мігрантів з України;

· недостатня ефективність імплементації існуючих угод, що пов'язано як з їхнім змістом, так і з вадами механізмів реалізації;

· особливості законодавства України та країн-реципієнтів української робочої сили, їхня неузгодженість.

Неохоплення працівників-мігрантів соціальним страхуванням, а також неможливість багатьох навіть застрахованих осіб скористатися із своїх прав, крім неналежного їхнього захисту, має й низку серйозних фінансових наслідків. По-перше, мігранти втрачають внески, зроблені ними під час роботи за кордоном. По-друге, соціальні фонди України недоотримують значні кошти, оскільки працівники-мігранти сплачують їх за кордоном, або не сплачують взагалі. Разом з тим, мігранти, які повертаються, та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, користуються за рахунок держави медичними послугами, отримують інші соціальні виплати, наприклад, у зв'язку з народженням дитини, можуть, хоча й у мінімальному розмірі, отримати допомогу по безробіттю, як і іншим громадянам України їм нараховуються пенсії. Все це лягає додатковим тягарем на фонди соціального страхування та Державний бюджет України. Причому в майбутньому, якщо питання соціального страхування мігрантів не буде належним чином врегульовано, цей тягар ставатиме все помітнішим, як внаслідок збільшення кількості людей, які частину трудового життя провели за кордоном, так і тому, що все більше мігрантів досягатимуть пенсійного віку, повертатимуться в Україну у зв'язку із завершенням трудової кар'єри або проблемами із здоров'ям.[22, с.94]

Додаткові витрати держави можуть бути обумовлені також й тим, що, оскільки значна частина мігрантів не набирають необхідного страхового стажу (і внаслідок відсутності відповідних угод з країнами їхнього працевлаштування, і внаслідок нелегальної роботи багатьох з них), це підвищує загрозу бідності їхніх сімей, вимагатиме додаткових коштів для надання їм різних видів соціальної допомоги, дотацій та субсидій з Державного бюджету.

Пропозиції

Таким чином, основний тягар соціальних виплат щодо трудових мігрантів та членів їхніх сімей несе Україна. Внаслідок цього, а також у зв'язку з економічною кризою, розбалансованістю бюджету соціальних фондів, старінням населення та підвищенням демографічного навантаження на працюючих урегулювання питання соціального захисту мігрантів вимагає посиленої уваги від держави.[23, с.65]

У зв'язку з цим необхідно:

· Продовжити переговорний процес щодо укладання угод про соціальне та пенсійне забезпечення з країнами перебування численних контингентів українських працівників-мігрантів.

· Враховуючи низьку зацікавленість деяких країн-реципієнтів в укладанні подібних угод, порушувати питання щодо соціального захисту мігрантів в ході переговорів з ЄС в цілому, тим більше що Послання Єврокомісії від 30 березня 2012 р. «Зовнішній вимір координації у сфері соціального забезпечення ЄС» націлює країни-члени на підписання двосторонніх угод щодо соціального забезпечення з третіми країнами, зокрема, країнами-сусідами, у т.ч. керуючись принципами, закладеними в угодах про асоціацію.[23, с.65]

· Оцінити результативність міждержавних угод, укладених з країнами СНД на основі принципу територіальності. Вивчити доцільність обмеження дії цього принципу лише щодо осіб, які працювали в період СРСР, а також застосування принципу пропорційності щодо тих, які розпочали трудову діяльність уже після розпаду СРСР.

· Шукати шляхи вирішення питання соціального страхування тимчасових працівників-мігрантів з України, які працюють за контрактом тривалістю до 6 місяців, з Російською Федерацією.

· Зосередитися на реалізації уже підписаних угод, врегулювати необхідні питання з зарубіжними партнерами, внести відповідні зміни в законодавство України.

· Посилити співпрацю в частині обміну даними і між українськими відомствами, і між виконавцями угод в Україні та в зарубіжних державах.

· Забезпечити технічні умови виконання угод, зокрема, посилити спроможність інституцій, відповідальних за їх реалізацію.

· У консульських представництвах України в державах, де перебуває значна кількість працівників-мігрантів, запровадити посаду дипломата, до компетенції якого віднести вивчення ситуації, в якій перебувають мігранти, надання їм допомоги, відряджати на цю посаду працівників органів влади, спеціально уповноважених з питань трудової міграції та соціального захисту населення.

· Серед українських працівників, що перебувають в країнах, з якими підписано угоди про працевлаштування та про соціальне забезпечення, поширювати інформацію щодо прав мігрантів, які з них випливають.

· Українських працівників, що перебувають в країнах, з якими відповідних угод немає, заохочувати до участі у системі добровільного пенсійного страхування, поширювати інформацію про її можливості та вигоди.



Висновок

Отже, детально дослідивши систему соціального захисту на міжнародному ринку праці, я можу зробити певні висновки.

Соціальний захист - це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, яка надає працездатним громадянам відповідні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним та соціально-уразливим верствам працездатного населення - гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.

Система соціального захисту - це сфера життєво важливих інтересів населення. Її якісні і кількісні характеристики свідчать про рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави і суспільства.

В конкретнішому розумінні міжнародний ринок праці являє собою сукупність економічних, політичних, правових, демографічних, національних відносин між окремими покупцями та продавцями робочої сили. Йдеться про окремі країни, між якими безпосередньо відбувається погодження попиту та пропозиції на робочу силу шляхом обміну частиною працездатного трудового потенціалу.

Міжнародний ринок праці суттєво відрізняється від товарно-речових ринків, оскільки на його розвиток впливають соціальні та соціально-психологічні фактори. Найм робочої сили - це складний процес, який є завершальним етапом на довгому шляху кількісного та якісного визначення потреби у робочий силі зі сторони роботодавця та прийнятті рішення про працевлаштування на певних умовах і за певну винагороду зі сторони конкретного працівника. Як правило, у більшості випадків попит на закордонну робочу силу передбачає її здібність до фізичного руху, і що особливо важливо, до перетинання національних кордонів.

Отже, важливою складовою функціонування міжнародного ринку праці є міждержавний обмін робочою силою, який відбувається в формі трудової міграції. Міжнародна трудова міграція виступає однією з форм міжнародних економічних відносин, являє собою стихійний або організований рух трудових ресурсів між країнами, регулює процес перерозподілу трудових ресурсів між різними ланками світового господарства; обумовлена різним рівнем розвитку продуктивних сил та характером виробничих відносин окремих країн, міжнародним поділом праці та потужними інтеграційними процесами, які відбуваються в світі.

Соціально-економічною підставою трудової міграції є незбалансованість між попитом та пропозицією робочої сили на вітчизняних та закордонних ринках праці, бажання частини населення покращити свої умови праці та матеріальне становище, знайти адекватні можливості професійної самореалізації.

Значний вплив на розвиток світового ринку праці має демографічний фактор. Сучасна демографічна ситуація свідчить про високі темпи приросту населення Землі, а отже і про загальне збільшення чисельності працездатного трудового потенціалу в світі. Головними постачальниками робочої сили є колишні колоніальні та слаборозвинуті країни. Низький рівень економічного розвитку та високі темпи народжуваності не дають можливості задовольнити всіх бажаючих роботою, що створює прецедент “надлишкової робочої сили” в цих країнах. Згідно з розрахунками фахівців з ООН “надлишок робочої сили” в державах третього світу буде постійно зростати і служити потужним чинником поширення еміграційних процесів.

Міжнародний ринок праці можна розглядати як взаємодію двох сегментів - покупців та продавців робочої сили, які в свою чергу мають дуже широку та різнобарвну внутрішню структуру. Серед трудових мігрантів чітко виділяються ті, хто має високу загальну та професійну освіту, постійну та гарантовану роботу, високу заробітну плату, гарні умови життя, соціальні пільги та гарантії - це привілейована робоча сила. Проте більша частина працівників-мігрантів, і особливо з країн, що розвиваються - це низькокваліфіковані робітники, які шукають будь-яку роботу, погоджуючись часто на важку, фізичну та небезпечну для здоров'я працю. Ця частина міжнародної робочої сили, яка в кількісному вимірі набагато більша, складає непривілейовані прошарки трудових мігрантів. Серед них багато нелегалів та біженців, які найчастіше зазнають тягар експлуатації, дискримінації, принизливого ставлення місцевого населення, підпадають під депортаційну політику країн-експортерів робочої сили.

Певна річ, міжнародний ринок праці є сферою купівлі-продажу робочої сили, але разом з тим він є результатом загальних зусиль суспільства по розробці механізмів раціонального відтворення та ефективного використання трудового потенціалу світу. Враховуючи ситуацію на вітчизняному ринку праці, зовнішня зайнятість в найближчому майбутньому буде актуальною проблемою для України. Це передбачає розробку та впровадження в життя ефективної державної міграційної політики, яка повинна базуватись на:

· вивченні й застосуванні провідного закордонного досвіду країн-експортерів та країн-імпортерів робочої сили;

· визначенні пріоритетних для української робочої сили ринків праці за кордоном;

· посиленні соціального захисту українських працівників на території країн працевлаштування через підписання двосторонніх трудових угод;

· обґрунтуванні необхідності застосування іноземної робочої сили на національних підприємствах;

· визначенні стратегічних цілей державної міграційної політики та майбутнього розвитку закордонної зайнятості частини працездатного населення України.



Список використаної літератури

1. Аксьонова Світлана Юріївна. Демоекономічні взаємозв'язки міграції населення України: Дис... канд. екон. наук: 08.09.05 / НАН України; Інститут економіки. -- К., 2005. -- с.272

2. Біляцький С. Нові світові тенденції на ринку праці //Україна: аспекти праці. - 2006. - № 4. - с. 3-8

3. Борецька Н. Зарубіжний досвід удосконалення ринку праці та соціального захисту населення //Економіка України. - 2003. - № 10. - с. 79-81

4. Бублій М. Державне регулювання зовнішньої міграції робочої сили в Україні: автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / Національна академія держ. управління при Президентові України; Харківський регіональний ін-т держ. управління. -- Х., 2008. -- с.20

5. Бугас В.В., Веклич О.О., Чубукова О.Ю., Козаченко В.М., Костевич Н.О., Романенко О.В. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник / В.В. Бугас (ред.). -- К. : ПП ВМБ, 2008. --с. 111

6. Варецька О. Соціально-економічне підґрунтя трудової міграції населення України // Україна: аспекти праці. -2005. -№ 5. - с. 34-39

7. Вишневская Н. Проблемы и перспективы рынка рабочей силы //Мировая экономика и международные отношения. - 2001. - № 8. - с. 41-46

8. Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини: Підручник. -К.: Кондор, 2005. - с.263.

9. Дяченко Б.І. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів // Економіка АПК. -2005. -№ 2. - с.138

10. Западнюк С.О. Ретроспективний аналіз міждержавних міграцій населення України (2000- 2007 рр.) // Український географічний журнал. - 2008. - N2. - с. 46

11. Западнюк С.О. Суспільно-географічні фактори міграції населення / Западнюк С.О. // Український географічний журнал . - 2007. - № 3. - с. 40 - 45.

12. Зовнішні трудові міграції населення України / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України / Е.М. Лібанова (ред.), О.В. Позняк (ред.). -- К. : РВПС НАН України, 2002. -- с.206.

13. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Юридичний Вісник України. -2006. -№ 17. - с. 4

14. Козик В.В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Знання-Прес, 2003. - с.405

15. Леонтенко О. Проблеми інтеграції України у світовий ринок праці // Демографія, економіка праці та соціальна політика: Збірник наукових праць. Вип.5. - Кіровоград: КІСМ. - 2005. - с. 7-13.

16. Липов В.В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406, с.

17. Межгосударственные миграционные связи Украины: основные тенденции и проблемы / Фащевский Н. И. и др. // Український географічний журнал. - 2007. - № 4. - с. 33 - 38

18. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -351 с.

19. Мосьондз С.О. Адміністративно-правові основи державної міграційної політики в Україні: Навчальний посібник. -К.: Магістр-ХХI сторіччя, 2005. -206 с.

20. Передрій О.С. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

21. Позняк О. Масштаби зовнішніх трудових міграцій населення України // Україна: аспекти праці. -2002. -№ 6. - с. 37-40

22. Поліщук О. Історичні етапи виникнення та розвитку міжнародної трудової міграції, її правового регулювання // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 12. - с. 94

23. Рязанцев С. Трудовая миграция в СНГ: тенденции и проблемы регулирования // Мировая экономика и международные отношения. -2005. -№ 11. - с. 65-69

24. Сєрова І. Національна політика світових країн по протидії нелегальній міграції у сучасний період // Підприємництво, господарство і право. -2003. -№ 1. - с. 103-106

25. Сєрова І. Національна політика світових країн по протидії нелегальній міграції у сучасний період // Підприємництво, господарство і право. -2003. -№ 1. - С. 103-106

Размещено на Allbest.ru

...