Удосконалення роботи менеджера по організації, прийнятті та реалізації управлінських рішень в КП "Київський метрополітен"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Сутність та класифікація управлінських рішень

1.2 Технологія прийняття управлінських рішень

1.3 Основні вимоги до управлінських рішень та критерії їх оцінки

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ РОБОТИ МЕНЕДЖЕРА ПО ОРГАНІЗАЦІЇ , ПРИЙНЯТТІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ШЛЯХИ ЇЇ УДОСКОНАЛЕННЯ

2.1 Загальна характеристика комунального підприємства " Київський метрополітен"

2.2 Аналіз роботи менеджера по організації, прийнятті та реалізації управлінських рішень в київському метрополітені

2.3 Прийняття управлінського рішення в київському метрополітені

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВCТУП

Актуальність теми. Усі процеси на підприємстві, в його підрозділах та в об'єднаннях підприємств спрямовуються їх керівництвом. В основу управління цими процесами покладаються управлінські рішення. Їх головною особливістю є те, що управлінські рішення приймають для забезпечення безперебійного функціонування об'єкта управління. Тому призначення, принципи та методи підготовки й прийняття управлінських рішень, вимоги до них, їхній зміст принципово відрізняються від рішень іншого характеру. Актуальність цієї теми полягає у тому, що від вміння вірно приймати управлінські рішення залежить ефективність роботи будь-якого підприємства. Тому дослідження теорії їх прийняття є надзвичайно важливим для кожного управлінця.

Мета дослідження: дослідити управлінські рішення в Київському метрополітені.

Завдання:

- проаналізувати сутність та класифікацію управлінських рішень;

- дослідити процес і технології прийняття управлінських рішень;

- проаналізувати основні вимоги до управлінських рішень та критерії їх оцінки;

- аналізувати роботу менеджера по організації, прийнятті та реалізації

управлінських рішень в київському метрополітені

Об'єкт курсової роботи: процес прийняття управлінських рішення в київському метрополітені.

Предмет: методи, принципи прийняття управлінських рішень.

управлінський рішення менеджер метрополітен

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Сутність та класифікація управлінських рішень

Управлінське рішення - це процес, який реалізується суб'єктом управління і визначає дії, спрямовані на вирішення поставленого завдання в наявній чи спроектованій ситуації.

Рішення -- це основна форма управлінської діяльності, яка відбиває зміст праці керівника; це діяльність суб'єкта управління, спрямована на досягнення цілей, які поставлені перед керованою системою (об'єктом) -- підприємством, його структурними підрозділами, працівниками; це одноразовий вплив керуючої системи на об'єкт управління, який містить формулювання цілей, дій та їхньої реалізації. Як правило, формулювання рішення містить констатуючу (інформація про стан вирішуваної проблеми) і результативну (розпорядження про дії) частини.

За допомогою рішень:

* встановлюються цілі діяльності;

* закріплюються люди за посадами і робочими місцями;

* визначаються функції, права і відповідальність працівників;

* встановлюються правила поведінки на роботі;

* розробляється система заходів щодо заохочення і стягнення працівників;

* розподіляються ресурси - матеріальні, трудові, фінансові тощо;

* оцінюється якість продукції та ін.

Елементом процесу управління є люди, які беруть у ньому участь і приймають найрізноманітніші за змістом, значенням і характером рішення. Характер основних рішень менеджера залежить від його місця у системі ієрархічних відносин організації, а також від предметного кола функцій, які закріплюються за ним в цій організації. При чому, чим вищим є ієрархічний рівень менеджера, тим більшою мірою в його діяльності присутні стратегічні рішення, а чим нижчим - тим більше управлінські рішення носять оперативний характер.

Особи, що приймають рішення, називаються суб'єктами рішення. Це можуть бути як окремі менеджери, так і групи працівників, які мають відповідні повноваження для прийняття рішень.

Отже, будь-яке управлінське рішення має:

- суб'єкт, тобто особу або орган, що приймає це рішення;

- об'єкт, тобто трудовий колектив або окремі працівники, що мають виконувати це рішення;

- предмет, тобто зміст рішення, у якому визначається, що потрібно робити, як саме і що в результаті має бути отримано.

Управлінське рішення носить комплексний характер. У правовому відношенні - це владний акт суб'єкта керування, у якому він виражає свою волю, реалізує надані йому владні повноваження і несе відповідальність за його можливі несприятливі наслідки. З іншого боку управлінське рішення є актом соціальним, тому що приймається людьми і стосується людей. Управлінське рішення також є психологічним актом, тому що являє собою результат розумової діяльності людини і її вольового зусилля. Нарешті, з інформаційної точки зору рішення є результат опрацювання інформації, у ході якої здійснюється вибір серед можливих варіантів такого, що найбільше близький до оптимального, тобто є найкращим.

Потреба у прийнятті управлінського рішення виникає у зв'язку з різними обставинами. В організації приймається велика кількість найрізноманітніших рішень, які відрізняються між собою за змістом, термінами дій та розробки, масштабами дій, рівнем прийняття, інформаційною забезпеченістю тощо. Тому у процесі обґрунтування і прийняття управлінських рішень необхідно враховувати їх різновиди.

Класифікація рішень - це процес, що дає змогу впорядкувати їх і виявити загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам. Розглянемо основні критерії класифікації задач при вирішенні проблем, що виникають в організації :

1. Важливість проблеми для організації. Важлива проблема потребує більшої чіткості, організованості в підготуванні до прийняття рішень, створення ефективного контролю, узгодженості між підрозділами, що беруть участь у її вирішенні.

2. Часовий аспект вирішення проблеми. Рішення для термінової проблеми, як правило, приймається в умовах більшої непевності в порівнянні з іншим випадком. Якщо проблема не потребує швидкого вирішення, то іноді доцільно накопичити необхідну інформацію для прийняття найкращого рішення.

3. Попередня оцінка ефективності вирішення проблеми. У випадку явно незначного ефекту доцільно буває не робити великі витрати на пошук інформації, оцінку можливих рішень, оскільки навіть не найкраще рішення не дає великого програшу. У випадку очікуваного значного ефекту процедуру прийняття рішень необхідно продумувати особливо старанно.

4. Умови прийняття рішень, обумовлені станом зовнішнього і внутрішнього середовища: певність, ризик, непевність і протидія.

5. Характер ухвалення рішення: індивідуальний або колективний.

6. Характер моделі проблемної ситуації: точна або наближена. Як правило, проблемна ситуація описується наближеною моделлю, достатньо простою, щоб нею можна було скористатися. У випадку важливих проблем (або коли рішення дає чітко виражений великий ефект) необхідно досить точно описати ситуацію. Знайдене оптимальне рішення має бути найкращим для деякої ідеалізованої проблеми, вираженої в моделі. Часто буває доцільніше знайти раціональне, хоча і не завжди найкраще, рішення для реальної проблемної ситуації, ніж витрачати зусилля на пошук оптимальних рішень для не розв'язуваних проблем.

7. Рівень формалізації процесу ухвалення рішення. При прийнятті рішень значну роль відіграють такі чинники, що не піддаються формалізації як: компетентність, об'єктивність, авторитетність джерела інформації, психологічний стан особи, що приймає рішення, вплив традицій, моральні норми.

8. Кратність ухвалення рішення: однократна або багатократна процедура. Однократні рішення, як правило, виявляються на тривалому відрізку часу і викликають великі наслідки. Дуже часто комплексні задачі є задачами прийняття однократних рішень. Багатократні рішення, у свою чергу, діляться на періодичні і неперіодичні.

9. Вид прийнятих рішень: запрограмовані або незапрограмовані. Для повторюваних або однотипних проблемних ситуацій, що виникають перед організацією, як правило, розробляються стандартні правила, інструкції.

Для класифікації проблем і пов'язаних із ними рішень принципове значення має їхнє віднесення до стандартних (рутинних) проблем, яким відповідають запрограмовані рішення, і нестандартних (творчих) проблем, яким більше відповідають рішення незапрограмовані.

Управлінське рішення -- результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану. Управлінське рішення -- це вибір, що повинен зробити керівник, щоб виконати обов'язку, обумовлені займаної їм посадою. Ціль управлінського рішення -- забезпечити рух до реалізації поставлених перед керівником завдань. Тому найбільш ефективним управлінським рішенням з'явиться такий вибір, що буде насправді реалізований і внесе найбільший вклад у досягнення кінцевої мети. За допомогою управлінських рішень установлюються мети, види робіт, провадиться розміщення людей по посадах і робочих місцях, визначаються їхні функції, права й відповідальність, правила поведінки на роботі, міри стягнення й заохочення, розподіляються матеріальні й фінансові ресурси, оцінюється якість продукції й багато чого іншого. Управлінське рішення є комплексний акт, що включає правовий, соціальний, психологічний й інший аспекти. Управлінське рішення є й психологічним актом, тому що важливе місце в ухваленні рішення займає вольовий фактор -- фактор, що направляє процес ухвалення рішення.

Прийняття управлінських рішень -- це визначальний процес управлінської діяльності, оскільки формує напрямки діяльності організації та її окремих працівників. Робота з прийняття управлінських рішень вимагає від менеджерів високого рівня компетентності, значних затрат часу, енергії, досвіду. Вона передбачає і високий рівень відповідальності, оскільки для втілення прийнятих рішень у життя необхідно забезпечити ефективну та злагоджену роботу всього організаційного механізму.

Будь-яке управлінське рішення проходить через три стадії:

1.З'ясування проблеми

· збір інформації,

· з'ясування актуальності,

· визначення умов при яких ця проблема буде вирішена

2.Складання плану рішення

· розробка альтернативних варіантів рішення,

· зіставлення варіантів рішення з наявними ресурсами,

· оцінка альтернативних варіантів по соціальних наслідках,

· оцінка альтернативних варіантів по економічній ефективності,

· складання програм рішення,

· розробка і складання детального плану рішення

3.Виконання рішення

· доведення рішень до конкретних виконавців,

· розробка мір заохочень і покарань,

· контроль за виконанням рішень.

Прийняття рішень в організації являє собою свідомий вибір з наявних варіантів або альтернатив напрямку дій, що скорочують розрив між сьогоденням і майбутнім бажаним станом організації. Сам процес прийняття рішень включає безліч різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи, як проблеми, цілі , альтернативи і рішення . Даний процес лежить в основі планування діяльності організації, тому що план - це набір рішень по розміщенню ресурсів і напрямків їхнього використання для досягнення цілей організації . Прийняття рішень - це "центр", навколо якого обертається життя організації. Рішення можна розглядати як продукт управлінської праці, а його прийняття - як процес, що веде до появи цього продукту. У керуванні організацією прийняття рішень здійснюється менеджерами різних рівнів і носить досить формалізований характер, тому що рішення стосується не тільки однієї особистості, а найчастіше воно відноситься до підрозділу або до організації в цілому.

Прийняття оптимального управлінського рішення можливе внаслідок всебічного аналізу процесів і проблем виробничо-господарської, збутової, фінансової та інших видів діяльності з орієнтацією на інтереси, стратегічні цілі організації. Не менш важливим є врахування чинників, пов'язаних з економією матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, отриманням оптимального прибутку тощо.

Класифікація управлінських рішень

Управлінські рішення здебільшого класифікують за кількома ознаками.

1. За сферою охоплення:

· загальні рішення -- стосуються всієї організації;

· часткові рішення -- стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем тощо.

2. За тривалістю дії:

· перспективні рішення -- реалізуються протягом тривалого терміну (понад 1 рік);

· поточні рішення -- реалізуються у короткотерміновому періоді для забезпечення поточної роботи організації.

3. За рівнем прийняття:

· рішення на вищому (інституційному) рівні управління;

· рішення на середньому (управлінському) рівні управління;

· рішення на нижчому (технічному) рівні управління.

4. За особливостями вирішуваних організацією завдань:

· організаційні запрограмовані рішення -- характеризуються незначною кількістю альтернатив або одноваріантністю; приймаються періодично у стандартних ситуаціях;

· організаційні незапрограмовані рішення -- спричинені новими факторами та ситуаціями; такими можуть бути рішення щодо реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо;

· компромісні рішення -- покликані врівноважувати протиріччя, що виникають.

5. За способом обґрунтування:

· інтуїтивні рішення -- ґрунтуються на відчуттях менеджера у правильності вибору; їх обґрунтованість, оптимальність залежить від особистих якостей менеджера;

· рішення, які ґрунтуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках); їх передумовою є знання, досвід, стаж, кваліфікація; формуються швидко, але часто не беруть до уваги нових альтернатив;

· раціональні рішення -- мають у своїй основі науково обґрунтовані аналітичні процеси; здебільшого бувають найоб'єктивнішими.

6. За способом прийняття:

· одноособові рішення;

· колегіальні рішення -- готуються групою фахівців, а приймає їх відповідна група менеджерів;

· колективні рішення -- приймаються загальними зборами, відповідним колективом.

7. За характером:

· економічні рішення;

· технологічні рішення;

· соціально-психологічні рішення;

· адміністративні рішення.

Класифікація управлінських рішень наведена в (Таблиці 1.1)

Таблиця 1.1. Класифікація управлінських рішень

Класифікаційна ознака	Групи управлінських рішень
Ступінь повторюваності проблеми	Традиційні - Нетипові
Значимість мети і тривалість дії	Стратегічні - Тактичні - Операційні
Сфера впливу	Глобальні - Локальні
Тривалість реалізації	Довгострокові - Короткострокові
Прогнозовані наслідки рішення	Коректуємі - Не коректуємі
Метод розробки рішення	Формалізовані - Неформалізовані
Кількість критеріїв вибору	Однокритеріальні - Багатокритеріальні
Форма прийняття	Одноособові - Колегіальні
Спосіб фіксації рішення	Документовані - Не документовані
Характер використаної інформації	Детерміновані - Ймовірнісні
Підстави для ухвалення рішення	Інтуїтивні - Рішення на судженнях - Раціональні
Місце і функції в процесі управління	Інформаційні - Організаційні - Технологічні

Розглянемо таблицю більш докладно.

Ступінь повторюваності проблеми. У залежності від повторюваності проблеми, що вимагає рішення, всі управлінські рішення можна підрозділити на традиційні, що неодноразово зустрічалися в практиці управління, коли необхідно лише зробити вибір із уже наявних альтернатив, і нетипові, нестандартні рішення, коли їхній пошук пов'язаний, насамперед, з генерацією нових альтернатив.

Значимість мети. Ухвалення рішення може переслідувати власну, самостійну мету чи ж бути засобом сприйняття досягненню мети більш високого порядку. Відповідно до цього рішення можуть бути стратегічними, тактичними чи операційними.

Стратегічні рішення. Такі рішення звичайно стосуються корінних проблем. Вони приймаються в масштабі об'єкта управління і вище, розраховані на тривалий відрізок часу, на рішення перспективних задач.

Стратегічні цілі - це мети, що передбачають рішення масштабних проблем і відносяться до компанії в цілому.

Стратегічні рішення є найбільш важливими рішеннями. Вони особливо значимі для конкурентноздатності і мають високу ціну наслідків. Такі рішення пов'язані з істотними перетвореннями організації (зміна технології, зміна цілей, відновлення персоналу).

Тактичні рішення. Такі рішення, як правило, забезпечують реалізацію стратегічних задач. За часом вони не перевищують одного року.

Тактичні цілі - це задачі, що передбачають рішення приватних проблем, намічувані менеджерами середньої ланки і кроки, проходження яких вимагають стратегічні цілі організації.

Оперативні рішення. Такі рішення пов'язані зі здійсненням поточних цілей і задач. За часом вони розраховані на період, що не перевищує місяця.

Операційні цілі - це задачі, що передбачають рішення поточних питань, намічувані менеджерами нижньої ланки і дії, що описують, необхідні для досягнення тактичних і стратегічних цілей.

Сфера впливу. Рішення може прийматися з метою вплинути на роботу організації в цілому, у цьому випадку воно буде глобальним. Результат рішення може позначитися на одному чи декількох підрозділах організації. У цьому випадку рішення можна вважати локальним. Ці рішення не торкають діяльність усієї системи, однак для колективу тієї підсистеми, у відношенні якої вони приймаються, вони можуть носити характер загальних чи приватних рішень.

Тривалість реалізації. Реалізація рішення може зажадати декількох годин, днів чи місяців. Якщо між ухваленням рішення і завершенням його реалізації пройде порівняно короткий термін - рішення короткострокове. У той же час усе більш зростає кількість і значення довгострокових, перспективних рішень, результати здійснення яких можуть бути вилучені на кілька років.

Прогнозовані наслідки рішення. Більшість управлінських рішень у процесі їхньої реалізації, так чи інакше, піддається коректуванню з метою усунення відхилень чи врахуванню нових факторів, тобто є коректуємими. Разом з тим є і рішення, наслідку яких необоротні.

Метод розробки рішення (алгоритм). Деякі рішення, як правило, типові, повторювані, можуть бути з успіхом формалізовані, тобто прийматися по заздалегідь визначеному алгоритмі. Іншими словами, формалізоване рішення - це результат виконання заздалегідь визначеної послідовності дій.

Кількість критеріїв вибору. Якщо вибір найкращої альтернативи виробляється тільки по одному критерії (що характерно для формалізованих рішень), то прийняте рішення буде простим, однокрітеріальним. І навпаки, коли обрана альтернатива повинна задовольняти одночасно декільком критеріям, рішення буде складним, багатокритеріальним. У практиці менеджменту переважна більшість рішень багатокритеріальні, тому що вони повинні одночасно відповідати таким критеріям, як: обсяг прибутку, прибутковість, рівень якості, частка ринку, рівень зайнятості, термін реалізації і т.п.

Форма прийняття рішень. Особою, що здійснює вибір з наявних альтернатив остаточного рішення, може бути одна людина і його рішення буде відповідно одноособовим. Однак у сучасній практиці менеджменту все частіше зустрічаються складні ситуації і проблеми, рішення яких вимагає всебічного, комплексного аналізу, тобто участі групи менеджерів і фахівців. Такі групові, чи колективні, рішення називаються колегіальними. Посилення професіоналізації і поглиблення спеціалізації управління приводять до широкого поширення колегіальних форм прийняття рішень.

Необхідно також мати на увазі, що визначені рішення і законодавчо віднесені до групи колегіальних. Так, наприклад, визначені рішення в акціонерному товаристві (про виплату дивідендів, розподілі прибутку і збитків, здійсненні великих угод, обранні керівних органів, реорганізації й ін.) віднесені до виняткової компетенції загальних зборів акціонерів. Колегіальна форма прийняття рішенні, зрозуміло, знижує оперативність управління і "розмиває" відповідальність за його результати, однак перешкоджає грубим помилкам і зловживанням і підвищує обґрунтованість вибору.

Спосіб фіксації рішення. Переважною формою є письмові (документовані) рішення. Це форма рішень дозволяє внести той елемент стабільності, упорядкованості і фіксування інформації, без якого немислиме управління.

Проте важливе місце займають і усні (недокументовані) рішення, що у діяльності управлінського і виробничого апарата складають найбільш оперативну її частину. Подібні рішення можуть стосуватися важливих питань і повинні підкріплюватися відповідальністю за виконання.

Ще однією формою рішень є рішення, що застосовуються в автоматизованих системах. Це кодовані рішення, що наносяться на спеціальні документи, перфокарти, різні магнітні носії.

Характер використаної інформації. У залежності від ступеня повноти і вірогідності інформації, якою володіє менеджер, управлінські рішення можуть бути детермінованими (прийнятими в умовах визначеності) чи ймовірносні (прийнятими в умовах ризику чи невизначеності). Детерміновані рішення приймаються в умовах визначеності, коли керівник має у своєму розпорядженні практично повну і достовірну інформацію у відношенні розв'язуваної проблеми, що дозволяє йому точно знати результат кожного з альтернативних варіантів вибору. Такий результат тільки один, і імовірність його настання близька до одиниці. Приймаючи рішення про запуск у виробництво визначеного виробу, керівник може точно визначити рівень витрат виробництва, тому що ставки орендної плати, вартість матеріалів і робочої сили можуть бути розраховані досить точно.

1.2 Технологія прийняття управлінських рішень

Кожне управлінське рішення має свій конкретний результат, тому метою управлінської діяльності є пошук таких форм, методів, засобів та інструментів прийняття рішень, які могли б сприяти досягненню оптимального результату за конкретних умов і обставин. Технологія розробки, прийняття й реалізації рішень і процедур, здійснення логічних, аналітичних, інформаційно-пошукових, обчислювальних та інших операцій має передбачати їх чітку послідовність. Розробляючи управлінські процедури, встановлюють порядок здійснення окремих операцій, пов'язаних зі збиранням, рухом, зберіганням, обробкою, аналізом інформації, забезпеченням нею структурних підрозділів і окремих робочих місць, а також визначають інші дії, зумовлені потребою розв'язання господарських завдань.

Тому технологія прийняття управлінського рішення має охоплювати такі стадії.

¦ Стадія підготовки -- проводиться економічний аналіз ситуації на мікро- і макрорівні, що поєднує пошук, збір, опрацювання інформації, виявлення й формулювання проблем, які потребують розв'язання.

¦ Стадія ухвалення -- здійснюються розробка та оцінка альтернативних рішень; добір критеріїв ухвалення оптимального рішення; вибір і прийняття найкращого рішення.

¦ Стадія реалізації -- розробляються заходи для конкретизації рішення й доведення його до виконавців; здійснюється контроль за його виконанням; вносяться необхідні корективи; дається оцінка результату, отриманого від виконання рішення.

Процес підготовки і прийняття управлінських рішень можна зобразити у вигляді пропонованої блок-схеми (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Блок-схема підготовки і прийняття рішення

У найпростішому випадку після виявлення проблеми та встановлення чинників, що призвели до її виникнення, в рамках наявних ресурсних чи інституцій них обмежень розробляються рішення, з яких вибирається найкраще -- те, яке відповідає обумовленим критеріям вирішення проблеми. Кількість запропонованих для розв'язання проблеми варіантів залежить від багатьох чинників, зокрема ресурсів, часу, доступності потрібної для обґрунтування рішення інформації тощо. Здебільшого через дефіцит часу приймається не найкраще рішення, а те, яке першим спало на думку, якщо воно дає змогу усунути проблему. Після цього пошук і аналіз інформації припиняється.

Необхідним елементом процесу прийняття управлінських рішень є оцінка тих дій, які виконуються на його різних етапах. На етапі діагностики проблеми -- це оцінка меж, масштабів і рівня поширення проблеми; на етапі обґрунтування -- оцінка різних варіантів, що пропонуються для розв'язання проблеми; на етапі прийняття рішення -- оцінка очікуваних наслідків від його реалізації. Для цієї мети використовують критерії.

На першому етапі критеріями розпізнавання проблеми найчастіше слугує поставлена ціль, за відхиленням від якої і виявляють проблему. Отже, керівники всіх рівнів повинні мати чітко сформульовані цілі та завдання своєї діяльності. За відсутності їх появу проблеми відчувають суто інтуїтивно або ж за надходженням сигналів, що суттєво ускладнює процес прийняття рішень.

На етапі розробки варіантів розв'язання проблеми застосовують різні критерії, які дають змогу з багатьох пропозицій вибрати ті, що є найкориснішими для організації. Від обгрунтованості цих критеріїв залежить якість управлінського рішення і, зрештою, адаптивність і ефективність організації. Найповніше розроблена система критеріїв для структурованих проблем, для вирішення яких використовуються економіко-математичні методи. Критеріями тут можуть слугувати мінімум витрат чи максимум доходності, термін окупності інвестицій чи найвищий рівень продуктивності праці. Дуже часто критерієм може бути фактор часу, протягом якого рішення втілюватиметься в життя. За умов високої інфляції чи політичної нестабільності перевага надаватиметься рішенням, що принесуть позитивний результат упродовж короткого часу. Слід пам'ятати, що критерії, які використовуються для вирішення завдань на нижчому рівні, необхідно узгоджувати з критеріями, сформульованими на вищому рівні, і сприяти досягненню цілей цього рівня.

Для неструктурованих чи слабо структурованих проблем важко визначити чіткі критерії добору рішень, тому тут може використовуватися система зважених критеріїв, яка за певних умов дає непоганий результат.

Зупинимося детальніше на деяких аспектах виконання рішення. Розподіляючи завдання серед виконавців, доцільно виходити з таких міркувань: якщо виконання доручення потребує різних знань і кваліфікації, виконавцеві дають таке завдання, щоб воно спонукало його до підвищення досягнутого рівня кваліфікації й розвитку здібностей; обсяг роботи має відповідати можливостям працівника, оскільки як надмірне, так і недостатнє навантаження негативно впливає на якість виконання; чітко визначити коло обов'язків працівника, що дасть змогу усунути спробу відмовитися від виконання певних обов'язків; розроблені показники і стандарти на виконання робіт мають точно відображати ступінь досягнення поставленої цілі, а також якість здійснюваних операцій; необхідно ширше інформувати підлеглих під час розподілу завдань, давати їм достатні повноваження.

Успішне керівництво реалізацією рішень потребує не лише раціонального розподілу робіт між підлеглими, але й здатності налаштовувати їх на виконання завдань, виявлення ініціативності. У менеджменті доцільно використовувати всі форми зовнішнього впливу на працівника, щоб він виконував бажані дії переважно за своїми власними мотивами, ніж під впливом формальних інструкцій.

Ефективність управлінських рішень залежить також від своєчасності здійснення коригувального впливу органу управління в разі зміни умов реалізації рішень. Тому важливим завданням менеджера є організація надійного зворотного зв'язку. Особливе значення механізм зворотного зв'язку має у процесі багатоетапної (тривалої) реалізації рішення й використання одержуваної інформації для періодичного коригування рішень, планів дій, приведення їх у відповідність з умовами середовища. Якщо рішення відкориговане, можна усунути окремі обмеження, використати раніше не враховані резерви і збільшити очікуваний ефект.

Зворотний зв'язок між запланованою програмою діяльності й реалізацією прийнятого рішення здійснюють за допомогою контролю. У процесі контролю враховують можливі помилки, прорахунки, коригують рішення, усувають вплив факторів, що порушують запланований хід виробничого процесу. При цьому не лише перевіряють фактичне використання рішення, а й уточнюють і доповнюють самі рішення, вживають дієвих заходів щодо усунення виявлених недоліків.

Наведена схема прийняття й реалізації управлінських рішень відображає логіку й технологію управлінської діяльності. На практиці цей процес є набагато складнішим і допускає паралельність виконання певних процедур, що може значно скоротити час прийняття рішень. Ефективність же цього процесу великою мірою залежить від методів, які використовують менеджери в ході виконання всіх видів управлінських робіт.

Умови прийняття управлінських рішень

Для прийняття ефективних управлінських рішень необхідні такі умови: право прийняття, повноваження, обов'язковість, компетентність, відповідальність. Право прийняття рішень окреслює сферу діяльності конкретних менеджерів щодо прийняття відповідних рішень. Певними правами щодо прийняття рішень наділені всі менеджери, але кожен з них чи відповідні їх групи можуть приймати тільки конкретні рішення. Загальні рішення мають право приймати лише лінійні керівники. Повноваження характеризує межу між групами менеджерів при прийнятті рішень. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які, згідно з посадовими обов'язками, може приймати тільки директор підприємства. Обов'язковість є здатністю об'єктивно усвідомлювати необхідність прийняття рішення відповідно до ситуації, що склалася. Вимагає від менеджера неминучого прийняття рішення, якщо цього потребують обставини. Компетентність характеризує вміння менеджера приймати адекватні реаліям, кваліфіковані, обґрунтовані рішення. Відповідальність постає як покладений на когось або взятий на себе обов'язок відповідати за конкретну ділянку роботи, справу, вчинки; показує, які санкції можна застосовувати стосовно менеджера в разі прийняття ним невдалого рішення.

Процес прийняття управлінських рішень

Раціональність управлінських рішень значною мірою залежить від технологічного процесу їх підготовки і прийняття. Щодо його особливостей і структури існують різні погляди. Так, американський вчений С. Янг стверджує, що процес вироблення раціональних рішень охоплює десять етапів:

1. Визначення цілей організації.

2. Виявлення проблем у процесі досягнення визначених цілей.

3. Дослідження проблем і з'ясування їх особливостей.

4. Пошук варіантів вирішення проблеми.

5. Оцінювання всіх альтернатив і вибір найоптимальнішої з них.

6. Узгодження рішень в організації.

7. Затвердження рішення.

8. Підготовка рішення до реалізації.

9. Управління реалізацією рішення.

10. Перевірка ефективності рішення.

Такий підхід до вироблення управлінських рішень найдоцільніше використовувати щодо загальних рішень, рішень на вищому рівні управління, перспективних рішень тощо.

Найоптимальніший варіант процесу вироблення раціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:

1. Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).

2. Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.

3. Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.

4. Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається (вибір альтернативи).

5. Прийняття управлінського рішення (узаконення альтернативи).

6. Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів.

Кожний етап реалізується через відповідні ланки. Така технологія вироблення управлінського рішення є логічним продовженням процесу менеджменту, оскільки прийняті управлінські рішення завершують процедури формування інструментів впливу керуючої системи на керовану.

1.3 Основні вимоги до управлінських рішень та критерії їх оцінки

До методів прийняття рішень відносять неформальні методи, колективні, методи багаторівневого анкетування, кількісні.

Неформальні (евристичні) методи прийняття рішень ґрунтуються на аналітичних здібностях осіб, що приймають управлінські рішення. Вони базуються на накопиченому досвіді та інтуїції менеджера, їхня перевага полягає в тому, що рішення приймаються оперативно, їхній недолік: вони не гарантують захисту від вибору помилкових рішень, тому що інтуїція може іноді підвести менеджера.

Колективні методи потребують прийняття рішень визначеним колом осіб, учасників даної процедури. Це тимчасовий колектив, що складається з керівників і виконавців, які можуть вирішувати поставлені завдання. Найбільш поширений метод колективної підготовки управлінських рішень -- це «мозковий штурм» (групове генерування нових ідей і наступні прийняття рішень). Основна умова цього методу -- створити сприятливу обстановку вільного генерування ідей. При цьому забороняється спростовувати, критикувати ідею, якою б, на перший погляд, фантастичною вона не була. Ідеї записуються, а потім аналізуються фахівцями.

Метод багаторівневого анкетування (метод Дельфі) полягає в тому, що після кожного туру дані анкетування допрацьовуються, й отримані результати повідомляються експертам із зазначеними оцінками. Перший тур анкетування проводиться без аргументації. У другому турі відмінна від інших відповідь повинна бути аргументована або ж експерт змінює оцінку. Після стабілізації оцінок опитування припиняється. Приймається рішення, запропоноване експертами чи скориговане учасниками анкетування.

В основі кількісного методу прийняття рішень лежить науково-практичний підхід, що пропонує вибір оптимальних рішень шляхом оброблення (за допомогою ЕОМ) великої кількості інформації. Розрізняють такі моделі, в основі яких лежать математичні функції: лінійне моделювання (лінійні залежності); динамічне програмування -- дає можливість вводити додаткові змінні в процесі виконання завдань; імовірнісні та статистичні моделі -- реалізуються в методах теорії масового обслуговування; теорія ігор -- моделювання ситуацій, прийняття рішень, у яких враховуються розбіжності інтересів різних підрозділів підприємств; імітаційні моделі, що дозволяють експериментально перевірити реалізацію рішень, змінити вихідні передумови, уточнити вимоги до них тощо.

Для прийняття рішень найбільш ефективними вважаються такі методи:

1. Самовирішення -- керівник на підставі наявної інформації вирішує проблему самостійно. Різновидом цього типу є інтуїтивне управлінське рішення і рішення, що ґрунтується на висновках.

2. Метод «пошук інформації». Керівник, використовуючи цей метод, прагне одержати від підлеглих йому співробітників інформацію з проблеми, що його цікавить, але без пояснення якої мети.

3. Метод «індивідуальна консультація». Керівник, використовуючи цей метод, пояснює спочатку проблему своїм співробітникам, які висловлюють свої точки зору і дають свої пропозиції, а потім сам приймає рішення.

4. Метод «консультація групи». Керівник у даній ситуації ставить проблему перед групою співробітників, потім приймає рішення особисто, незалежно від того, чи збігається воно з пропозицією, висловленою группою

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ РОБОТИ МЕНЕДЖЕРА ПО ОРГАНІЗАЦІЇ, ПРИЙНЯТТІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ШЛЯХИ ЇЇ УДОСКОНАЛЕННЯ

2.1 Загальна характеристика підприємства

Загальна характеристика підприємства КП «Київський метрополітен»

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (надалі -"Підприємство") належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30.06.98 № 464-Р та Київської міської державної адміністрації від 28.10.98 № 2155 "Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м. Києва" і підпорядковано Головному управлінню транспорту та зв'язку виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Головне управління).Комунальне підприємство "Київський метрополітен" є правонаступником державного підприємства "Київський метрополітен".

Повне найменування Підприємства українською мовою: Комунальне підприємство "Київський метрополітен". Скорочене найменування українською мовою: КП "Київський метрополітен" . Місцезнаходження Підприємства: 03055, м. Київ, проспект Перемоги, 35.

Основною метою діяльності Підприємства є:

· надання послуг з перевезення пасажирів метрополітеном;

· виконання функцій замовника будівництва нових дільниць та об'єктів метрополітену;

· забезпечення разом з іншими учасниками інвестиційного процесу виконання робіт з виготовлення вагонів, ескалаторів, іншого обладнання метрополітену та запасних частин до них;

· забезпечення мобілізаційної готовності Підприємства;

Предметом діяльності Підприємства є:

· надання послуг з перевезень пасажирів;

· виконання робіт (послуг), вироблення і реалізація товарів, продукції, а також будь-які інші види господарської діяльності, які передбачені законодавством України з метою отримання прибутку (доходу);

· виконання робіт з реконструкції, модернізації, капітального та поточного ремонтів, технічного обслуговування та іншого поліпшення основних засобів Підприємства;

· розробка і виробництво технічних засобів і обладнання, а також автоматизованих систем керування технічними засобами, що забезпечують якісне і безпечне перевезення пасажирів;

· організація професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для Підприємства та для інших підприємств, установ та організацій;

· організація медичного обслуговування працівників Підприємства та інших підприємств, установ та організацій, медична практика;

· фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність;

· організація та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту;

· діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні;

· розробка нормативно-технічної документації на обслуговування та ремонт основних засобів Підприємства, яка затверджується керівництвом Підприємства;

· розробка і виробництво спільно із спеціалізованими організаціями і підприємствами вагонів метрополітену, ескалаторів та інших технічних засобів і обладнання, а також автоматизованих систем керування технічними засобами, що забезпечують перевезення пасажирів та їхню безпеку;

· виконання пусконалагоджувальних робіт для Підприємства та для інших підприємств, установ, організацій;

· надання в оренду приміщень, обладнання іншим підприємствам, установам та організаціям;

· організація та здійснення рекламної діяльності, рекламно-інформаційна діяльність, виконання розмножувальних робіт;

· надання непрофільних платних послуг населенню;

· виготовлення та реалізація товарів, продукції, робіт (послуг) для інших підприємств та громадян;

· виконання робіт протипожежного призначення;

· організація об'єктів громадського харчування з правом продажу спиртних напоїв і тютюнових виробів, організації банкетів, святкових вечорів, весіль, обідів;

· зберігання, перевезення, придбання та відпуск прекурсорів;

· надання послуг, в т.ч.: маркетингових, інформаційних, консультаційних, виробничих, науково-дослідних, експертних, транспортно-експедиційних, брокерських, маклерських, представницьких, агентських, консигнаційних, управлінських;

· здійснення експортно-імпортних операцій (окрім імпорту підакцизних товарів);

· співробітництво з українськими та закордонними партнерами з метою виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських, прикладних робіт;

· організація виробництва конкурентоспроможних видів продукції, а також товарів широкого вжитку та товарів виробничо-технічного призначення;

· комерційне використання результатів науково-дослідних та конструкторських робіт у формі патентів, ліцензій, "know-how", послуг типу "інжиніринг", розробка, експлуатація та реалізація наукових технологій, інформаційно-комерційне обслуговування;

· орендні, в тому числі лізингові операції за згодою власника, крім випадків, передбачених законодавством;

· надання готельних послуг;

· надання послуг зв'язку;

· здійснення всіх видів угод та операцій з нерухомістю, які не заборонені законодавством України;

· проектування, будівництво, реконструкція, реставрація, ремонт, а також наступна експлуатація об'єктів промислового, агропромислового, громадського, культурного та інших призначень, виконання функцій замовника та генерального підрядчика (за винятком будівництва нових дільниць метрополітену);

· монтажні, будівельні, пусконалагоджувальні та ремонтні роботи;

· виготовлення та реалізація столярної та меблевої продукції;

· операції у сфері поводження з відходами;

· заготівля і переробка відходів, що утворюються в процесі діяльності підприємства;

· організація сервісного обслуговування, включаючи автомобільний сервіс, ремонт автотранспорту;

· надання фотопослуг, продаж фототоварів, засобів зв'язку, аксесуарів, карток оплати зв'язку та транспортних послуг;

· надання побутових послуг юридичним та фізичним особам;

· надання митних та складських послуг;

· надання послуг з розробки технічної документації до програмного забезпечення;

· проектування та встановлення інформаційних мереж (передачі даних, зв'язку, відео тощо);

· надання послуг з перевірки радіоелектронних компонентів та електронно-вакуумних пристроїв;

· розробка комп'ютерного програмного забезпечення.

Підприємство має статус юридичної особи з дня його державної реєстрації. У своїй діяльності Підприємство керується Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими підзаконними актами України, рішеннями Київської міської ради, розпорядженнями Київського міського голови, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), наказами Головного управління та цим Статутом. Підприємство здійснює свою діяльність на засадах господарської самостійності, госпрозрахунку, має самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку із своїм найменуванням, ідентифікаційним кодом та спеціальну печатку "Для митних декларацій", штампи, бланки, а також знак для товарів і послуг. Участь Підприємства в асоціаціях, корпораціях, концернах та інших об'єднаннях здійснюється на добровільних засадах, на умовах і порядку, встановлених законодавством України.

Підприємство має право здійснювати інвестиційні проекти, укладати угоди, набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов'язки, виступати позивачем та відповідачем у суді. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно з законодавством України. Підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями держави, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Збитки, завдані Підприємству внаслідок виконання рішень органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню добровільно або за рішенням суду.

Майно Підприємства становлять виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства. Майно Підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Києва і закріплено за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником або уповноваженим ним органом, з обмеженням правомочності розпоряджання щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законодавством України та цим Статутом. Статутний капітал КП "Київський метрополітен" формується за рахунок балансової вартості необоротних активів, що сформована в сумі витрат на придбання, модернізацію (в тому числі за рахунок бюджетних коштів) будівництва та дооцінки основних засобів, а також обігових коштів, та нововведених до комунальної громади міста Києва основних засобів. Зміна (збільшення або зменшення) розміру статутного капіталу може здійснюватися за рахунок поповнення обігових коштів, дооцінки, придбання чи безоплатного отримання основних засобів.

Підприємству встановлюється статутний капітал в розмірі 2 145825,9 тисяч гривень (два мільярди сто сорок п'ять мільйонів вісімсот двадцять п'ять тисяч дев'ятсот гривень), що складається: із залишкової вартості об'єктів основних фондів у сумі 988 427,0 тисяч гривень; обігових коштів у розмірі 84 441,7 тисяч гривень цільового фінансування на поповнення статутного капіталу згідно з рішеннями Київської міської ради від 17.01.2008 № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік" (із змінами та доповненнями), від 06.03.2009 № 124/1179 "Про бюджет міста Києва на 2009 рік" (із змінами та доповненнями), від 26.02.2010 № 10/3448 "Про внески до статутних фондів комунальних підприємств "Київпастранс", "Київський метрополітен" та Міжнародний аеропорт "Київ" (Жуляни)", від 14.05.2010 року № 793/4231 "Про бюджет міста Києва на 2010 рік" (із змінами та доповненнями); нововведених до комунальної громади міста Києва основних засобів у розмірі 594 284,4 тисяч гривень; обігових коштів у розмірі 478 672,8 тисяч гривень згідно з рішенням Київської міської ради від 30.12.2010 №573/5385 "Про бюджет міста Києва на 2011 рік".

Управління Підприємством здійснюється на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна та участі в управлінні трудового колективу. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Київським міським головою за поданням начальника відповідного Головного управління та погодженням з заступником голови Київської міської державної адміністрації, згідно з розподілом обов'язків, на контрактній основі. Призначення на посаду та звільнення з посади начальника Підприємства погоджується з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту в межах його повноважень.

Начальник:

Самостійно вирішує питання діяльності Підприємства за винятком тих, що віднесені цим Статутом до компетенції інших органів управління Підприємством; несе повну відповідальність за стан та діяльність Підприємства; затверджує структуру і штатний розпис Підприємства; положення про його структурні підрозділи (управління, відділи тощо);призначає на посаду і звільняє з посади. Керує роботою на основі єдиноначальності у відповідності до цього Статуту. Діє без доручення від імені Підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами. Розпоряджається майном та коштами підприємства відповідно до законодавства України та цього Статуту. Видає у межах своєї компетенції накази, організовує та перевіряє їх виконання. Укладає договори, видає довіреності, відкриває рахунки в установах банків. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності Підприємства, виробляються і приймаються начальником з участю трудового колективу та уповноважених ним органів. Повноваження трудового колективу Підприємства реалізуються загальними зборами (конференцією) та їх виборним органом. Право укладання колективного договору від імені власника надається начальнику, а від імені трудового колективу - уповноваженому ним органу.

Характеристика підприємства Київський метрополітен наведена в (таблиці 2.1)

Таблиця 2.1

Параметр, який характеризується	Зміст та особливості	Законодавча база заснування та функціонування організації
1. Форма підприємства	Київський метрополітен -комунальне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.	1.Закон Украіни « Про підприємництво» 2.Господарський кодекс
2. Профіль	1.Надання послуг з перевезень пасажирів в метрополітені.	1.Закон України "Про міський електричний транспорт"
3. Види діяльності	Видами діяльності товариства є: 1.Надання послуг з перевезення пасажирів метрополітеном; 2. Виконання функцій замовника будівництва нових дільниць та об'єктів метрополітену; 3.Забезпечення разом з іншими у часниками інвестиційного процесу виконання робіт з виготовлення вагонів, ескалаторів, іншого обладнання метрополітену та запасних частин до них; 4.Забезпечення мобілізаційної готовності Підприємства;	1.Закон України "Про транспорт" 2.Закон України "Про міський електричний транспорт"

2.2 Аналіз роботи менеджера по організації, прийнятті та реалізації управлінських рішень в київському метрополітені

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (надалі -"Підприємство") належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30.06.98 № 464-Р та Київської міської державної адміністрації від 28.10.98 № 2155 "Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м. Києва" і підпорядковано Головному управлінню транспорту та зв'язку виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Головне управління). Статут комунального підприємства "Київський метрополітен" затверджено розпорядженням Київської міської державної адміністрації Місцезнаходження Підприємства: 03055, м. Київ, проспект Перемоги, 35.

Підприємство очолює начальник (Федоренко Володимир Іванович), який призначається на посаду та звільняється з посади Київським міським головою за поданням начальника відповідного Головного управління та погодженням з заступником голови Київської міської державної адміністрації, згідно з розподілом обов'язків, на контрактній основі. Призначення на посаду та звільнення з посади начальника Підприємства погоджується з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту в межах його повноважень.

В Киїському метрополітені налічується 7 менеджерів яким підпорядковуються нищі ланки управління. Перший заступник начальника, Заступник начальника метрополітену головний ревізор з безпеки руху, Головний інженер, Фінансовий директор, Начальний служби матеріально- технічного обслуговування, Заступник начальника метрополітену, Начальний служби колії,тунельних споруд та будівель.

За довгостроковістю вони приймають стратегічні рішення. Стратегічні рішення мають важливе значення для майбутнього розвитку організації. Вони визначають напрямки спеціалізації, обсяги виробництва, кадрову і технічну політику, перспективи економічного і соціального розвитку трудового колективу, встановлюють взаємодію підрозділів та ін. Ці рішення приймаються вищим керівництвом організації після всебічного аналізу відповідної інформації. За рівнем ієрархії управління приймаються рішення на рівні структурного підрозділу.

...