Аналіз досвіду Китаю у формуванні та реалізації інноваційної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут заочного та дистанційного навчання

Контрольна робота

з дисципліни «Управління міжнародною інноваційною діяльністю»

на тему: «Аналіз досвіду Китаю у формуванні та реалізації інноваційної політики»

Виконав: студентка гр. ЗД 601-Мз

спеціальності 8.03060104 «Менеджмент ЗЕД»

Гуріна Аліса Юріївна

Київ 2014

Зміст

1. Роль інноваційної політики у розвитку держави

2. Досвід Китаю у реалізації інноваційної політики

Висновок

Список використаної літератури

1. Роль інноваційної політики у розвитку держави

інноваційний господарський політика міжнародний

Відомо, що інновація означає нововведення, а інноваційна політика держави - це вплив держави на інноваційну діяльність за допомогою прямих та опосередкованих важелів правового та економічного регулювання задля розвитку науки і техніки та інноваційних процесів.

Реалізація інноваційної політики дозволить вирішити двоєдине завдання: максимально задовольняти розумні потреби суспільства і при цьому витрачати обмежені виробничі ресурси. Цього можна досягнути завдяки забезпеченню інтенсивного розвитку в усіх сферах соціальної та економічної діяльності.

У світі існує дві основні моделі інноваційної політики, які залежать від головного вектору її руху. Перша - це інноваційна політика, орієнтована на виконання науково-технічних програм і проектів загальнонаціонального значення. Головною метою є сприяння розвитку галузей, що мають пріоритетне значення для країни. Друга - орієнтована на поширення науково-технічних знань.

Залежно від інноваційної політики, яку провадить держава, країни світу можна розділити на три групи. Перша - це країни, орієнтовані на лідерство в науці, реалізацію великих цільових проектів, що охоплюють всі стадії інноваційного циклу, причому значна частка науково-інноваційного потенціалу припадає на військову сферу. До цієї групи належать США, Велика Британія, Франція.

Інший спосіб ведення інноваційної політики - це створення сприятливого інноваційного середовища та оптимізація всієї економіки. Таку політику провадять Німеччина, Швеція і Швейцарія.

До третьої групи належать країни, які стимулюють нововведення шляхом розвитку інноваційної структури та опанування досягненнями світового науково-технічного прогресу, а також координація дій різних секторів в галузі науки і технологій. До таких країн належать Японія, і Південна Корея.

Згідно з вимогами часу основою стратегічного курсу розвитку України, її визначальними пріоритетами мають стати розробка й реалізація державної політики, спрямованої на структурну модернізацію господарського комплексу, якнайшвидший його перехід на інноваційний шлях розвитку і становлення України як високотехнологічної держави. Пріоритет інноваційного розвитку національної економіки й активна роль держави у процесі структурних перетворень визначено на найвищому державному рівні. Інноваційний розвиток наразі стає не лише «національною економічною ідеєю», а й тактикою державної економічної й гуманітарної політики.

Мета державного регулювання на кожному історичному етапі розвитку економіки залежить від багатьох обставин і, в першу чергу, від ступеня загального розвитку економіки. Класичний набір цілей державного регулювання економічно розвинених країн передбачає наступні складові:

*- економічне зростання;

*- повну зайнятість;

*- економічну ефективність;

*- стабільний рівень цін;

*- економічну свободу;

*- справедливий розподіл доходів;

*- економічну забезпеченість;

*- збалансованість зовнішньоекономічних відносин.

Згідно із законом України «Про інноваційну діяльність», головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики є:

*- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

*- визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

*- формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

*- створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

*- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

*- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

*- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

*- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

*- сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

*- інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

*- підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Слід зазначити, що забезпечення єдності стратегічного і поточного державного регулювання є також важливим принципом. Стратегічне державне регулювання має загальнодержавне значення. Мета цього принципу - збереження економічного і соціально-стратегічного курсу держави, який закладається до програми реалізації реформ, національних, цільових та комплексних програм. Для того щоб дотримуватись стратегічного курсу складається і контролюється перелік ресурсів, що мають стратегічно важливе значення.

Поточне державне регулювання має на меті забезпечити реалізацію стратегічного курсу в умовах конкретної економічної і політичної ситуації, що зумовлює гнучкість систем державного впливу. Щодо оперативного поточного державного регулювання, то воно спирається на податкову політику, емісійну кредитну, бюджетну, соціальну. Усі ці складові частини державного управління економікою мають бути взаємопов'язані та здійснюватися систематично, аби забезпечити реалізацію стратегічного курсу держави. Важливим принципом державного регулювання є дотримання вимог матеріально-фінансової збалансованості задля забезпечення ресурсного потенціалу суспільства, регулювання фінансових потоків (гроші, акції, цінні папери, зобов'язання за кредитом).

Таким чином уряд має забезпечити умови, які гарантували б щорічне збільшення обсягу інвестицій (за рахунок усіх джерел фінансування) для забезпечення інноваційного розвитку. Кошти отримані від приватизації державного майна потрібно спрямовувати на інноваційний розвиток підприємств, що мають стратегічне значення для економіки держави. Водночас потрібно застосовувати додаткові стимули оновлення основних фондів через удосконалення амортизаційної політики, а також за рахунок прибутків підприємств.

Практика управління інноваційними процесами в різних країнах дозволяє виділити основні типи державної інноваційної політики.

1. Політика технологічного поштовху. Головні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чого визначаються методи стимулювання інноваційної діяльності, які мають здійснюватись через удосконалення управління в науково-технологічній та інноваційній сферах. Такий варіант передбачає розроблення різних державних програм, великі капіталовкладення у масштабні інноваційні проекти, використання інших прямих форм державної участі в регулюванні інноваційних процесів. Держава підтримує лише довгострокові інноваційні проекти, які потребують значних фінансових вкладень, а отже, можуть реалізовуватися лише потужними підприємствами.

2. Політика ринкової орієнтації. Передбачає провідну роль ринкового механізму в розподілі ресурсів і визначенні напрямів розвитку науки та техніки, а також обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень. Спрямована на створення сприятливого економічного клімату і розвиток інформаційного середовища з метою реалізації нововведень у фірмах, скорочення прямої участі держави в НДДКР і дослідженнях ринків, а також прямих форм регулювання, які перешкоджають стимулюванню ринкової ініціативи та ефективній перебудові ринку. Націлена на короткострокові і недорогі інноваційні проекти, що реалізуються окремими фірмами.

3. Політика соціальної орієнтації. Спрямована на соціальне регулювання результатів НТП. Процеси прийняття рішень відбуваються із залученням широкої громадськості за умов досягнення соціально-політичного консенсусу. Цей тип інноваційної політики має бути поєднаний з іншими типами у співвідношенні, яке б не перешкоджало повноцінному економічному розвитку держави.

4. Політика, спрямована на реформування економічної структури господарського механізму. Передбачає суттєвий вплив передових технологій на вирішення соціально-економічних проблем, на зміну галузевої структури, взаємодію суб'єктів господарювання, рівень життя тощо. Це потребує нових форм організації й механізмів управління розвитком науки і техніки, а також їх взаємодії. На сучасному етапі таку політику, разом з ринковою, використовує Японія.

Довгострокова інноваційна політика спрямована на створення умов для соціально-економічного розвитку країни на інноваційній основі через прямі та непрямі інструменти економічного впливу, на формування економічної системи нового типу, так званої техноекономічної системи, в якій функціонування механізмів господарювання сучасної змішаної економіки безпосередньо пов'язане з впливом системи технічних і соціальних нововведень. Основними критеріями такої системи можуть бути використані критерії Європейського інноваційного табло (табл. 2.2).

Таблиця 1 Основні характеристики техноекономічних систем

Складові техно-економічної системи	Характеристики
Ресурси	Інфор- та інтелектомісткість; матеріале- та енергозбереження; оптимальність використання
Продукти	Диверсифіковані; легко оновлюються відповідно до інтересів замовників і споживачів; уніфіковані, сертифіковані, стандартизовані
Ринки	Високий рівень диверсифікації; вузькі ніші на ринку; жорстка конкуренція
Технології	Постійне вдосконалення, пошук оптимальних операційних методів; перетворення як основний операційний стандарт; адаптовані до конкретних умов
Структури	Централізація на рівні стратегічного центру; децентралізовані, напівавтономні, багатофункціональні одиниці (бізнес-одиниці); інтегральні (горизонтальні і вертикальні) зв'язки
Кадри	Робоча сила як актив; професійна підготовка як інвестиції в майбутнє; відповідні фонди, що постійно оновлюються

На формування державної інноваційної політики впливає низка факторів, серед яких можна виділити наступні.

1. Рівень вилучення первинних доходів. Ступінь централізації виробленого національного доходу, що характеризується часткою його вилучення через податкову систему і різного роду платежів до бюджету. Високий рівень централізації є основою існування державного ринку науково-технічної продукції, низький - передумовою створення недержавного ринку цієї продукції.

Високий ступінь централізації означає вилучення до бюджету значної частки первинних доходів, що зменшує накопичення підприємств в цілому, а також її частини, спрямованої на оновлення продукції та технологічних процесів, проведення НДДКР. Така система гальмує розвиток недержавного ринку науково-технічної продукції.

Конкретний обсяг вилучення первинних доходів залежить від прийнятої концепції розвитку держави. Якщо передбачається здійснення масштабних народногосподарських проектів з використанням централізованих капіталовкладень, то це, природно, передбачає значне вилучення доходів. У цьому випадку ринок науково-технічної продукції буде значною мірою ринком державних замовлень.

Якщо ж передбачається орієнтування переважно на приватну ініціативу, то, навпаки, норма вилучення доходу має бути низькою, щоб розширити можливості недержавного сектору в частині попиту на науково-технічну продукцію. Але необхідно пам'ятати, що завжди існує певна мінімальна норма вилучення, величина якої пов'язана з необхідністю фінансування оборонних програм, соціальної підтримки населення, розвитку охорони здоров'я та інших напрямів.

2. Ринкова інфраструктура. Стан ринкової інституційної інфраструктури (грошово-кредитного, фондового ринків, страхових, пенсійних і інвестиційних фондів) може гальмувати або, навпаки, прискорювати розвиток ринку науково-технічної продукції. Матеріалізація ідей і винаходів вимагає вкладення значних коштів. Основними важелями їх формування є довгострокові кредити, а також механізм ринку цінних паперів.

3. Законодавство. Розвиток законодавчої бази впливає на характер ринку науково-технічної продукції. Йдеться перш за все про патентно-ліцензійне законодавство. Ринок ліцензій - це одна з основних форм існування ринку науково-технічної продукції. Якщо в економічній системі немає патентів і ліцензій, то розвиненого ринку науково-технічної продукції також немає, оскільки відсутні основні правові форми ринкового передавання інтелектуального продукту. Навіщо споживачу купувати цей продукт, коли його можна дістати просто так?

4. Інтеграція науки і виробництва. Важливим фактором, що впливає на характер ринку науково-технічної продукції, є переважаюча форма організації НДДКР, пов'язана з рівнем інтеграції науки і виробництва. Крайнощами тут можуть бути дві форми наукової діяльності - у складі виробничих одиниць і поза такими. Якщо превалює перша форма, то на ринок виводиться інтелектуальний продукт у технологічно завершеній формі, як правило, апробований у виробництві. Але такий продукт зазвичай має меншу новизну і прогресивність. Річ у тім, що підприємству невигідно випускати на сторону ефективну технологію, оскільки це, по-перше, створює конкуренцію, а по-друге, не дозволяє зняти вершки у вигляді додаткового прибутку, який утворюється на нових ринках.

Якщо науково-технічна продукція реалізується на ринку самостійною науковою організацією, то в цьому разі прогресивність і новизна продукції вища, а можливо, і з нижчою її вартістю. Останнє пов'язане з тим, що споживач у даному випадку придбає науковий продукт, перспективи ринкових і виробничих можливостей якого недостатньо з'ясовані.

Нерідко навіть розробники не знають реальної вартості реалізованої наукової продукції. Крім того, такий продукт може бути доведений до розуму вже в дослідних підрозділах виробничого споживача, завдяки чому можна одержати вже власну науково-технічну продукцію і запатентувати її.

5. Конкурентоспроможність технологій. Конкурентоспроможність науково-технічної продукції на світових ринках визначає внутрішню або зовнішню орієнтацію її ринку. Недостатня конкурентоспроможність інтелектуального продукту на світовому ринку зумовлює низку заходів для впливу на ринок науково-технічної продукції з метою розширення і поліпшення якісних характеристик, а саме:

o штучне розширення державного ринку НДДКР для стимулювання розробки високотехнологічних продуктів НДДКР;

o розширення неринкового сектору інтелектуального продукту, збільшення державних витрат на освіту;

o збільшення обсягу імпорту передових технологій з метою їх адаптації у вітчизняному виробництві;

o розширення імпорту науково-технічних ідей з метою їх подальшого доведення до стадії технологічної завершеності на основі власних розробок.

У тому випадку, коли недостатня конкурентоспроможність науково-технічної продукції пов'язана зі слабкою її технологічною завершеністю, необхідно стимулювати залучення інвестицій до сфери виробничої реалізації винаходів, розвивати найефективніші форми поєднання науки і виробництва, надавати пільгові кредити науці з метою створення дослідних і виробничих підрозділів.

6. Рівень економічного розвитку. Цей фактор економічного розвитку країни справляє очевидний вплив на розвиток ринку в таких напрямах:

o падіння рівня розвитку виробничої сфери приводить до зниження платоспроможного попиту на нововведення (у разі зростання фізичної потреби в них); ринок науково-технічної продукції стагнує;

o спад рівня економічного розвитку призводить до зниження доходів держави, а отже, і її витрат на науку;

o зменшення витрат на науку веде до звуження державного ринку науково-технічної продукції;

o падіння обсягів виробництва і дефіцит держбюджету ведуть до інфляції, з дорожчання кредитів, що негативно позначається на ринку довгострокових проектів НДДКР, які є, як правило, високотехнологічними і найперспективнішими.

Реалізація державної інноваційної політики потребує формування стратегії інноваційного розвитку.

Формування макроінноваційних стратегій припускає урахування різних аспектів державного управління інноваціями. Такими аспектами можуть бути:

1. Діапазон охоплення державою науково-технічних сфер і напрямів інноваційної діяльності.Даний діапазон може бути різним і визначається такими основними факторами:

o розвиненістю державного сектору науково-технічної сфери;

o наявністю коштів у державному бюджеті;

o розвиненістю фірмової науки і рівнем розвитку ринку нововведень.

Два перші фактори визначають можливості держави впливати на науково-технічний розвиток економіки. Чим більшим є державний сектор НДДКР, тим в більшій кількості науково-технічні дослідження і розробки можуть провадитись під патронатом держави.

2. Характер переміщення технологій. Залежно від поставлених цілей та інноваційних завдань можуть бути обрані різні форми руху технологій між підприємствами і галузями. Можна назвати дві основні стратегії, за допомогою яких реалізується такий тип розвитку: стратегія послідовних інновацій і стратегія технологічного стрибка.

3. Характер генерації ідей. Завдання підвищення конкурентоспроможності у високотехнологічних галузях на світовому ринку може бути вирішена двома основними способами - на імітаційній основі, тобто за рахунок запозичення зарубіжних технологій, і на основі власних вітчизняних нововведень. Третій підхід реалізується на основі симбіозу двох вказаних способів.

4. Характер підтримки інноваційних процесів. Підтримка інноваційних процесів з боку держави може бути прямою і непрямою. І в першому, і в другому випадках підтримка орієнтована на різні стадії інноваційного процесу - на дослідження, розробку, виробництво. Державна підтримка може бути спрямована як у сферу внутрішніх, так і зовнішніх інноваційних процесів.

Не менш важливим питанням розвитку економіки є регіональні аспекти інноваційного розвитку. Однією з основних цілей регіонального науково-технічного розвитку є оновлення традиційних і технологічно відсталих або екологічно шкідливих галузей виробництва, сконцентрованих переважно в старих промислових центрах. Підвищена увага до проблем науково-технічного розвитку та інноваційної діяльності сприяє диверсифікації економіки регіонів з високим рівнем спеціалізації виробництва, що схильні до більшого ризику у разі зміни кон'юнктури ринку або під час економічних криз.

Активну роль у даному процесі може, і повинна, відіграти існуюча мережа науково-дослідних установ і вищих навчальних закладів. їх часто незатребуваний за останнє десятиліття науково-технічний потенціал потребує більш вираженої переорієнтації на проблеми регіонального розвитку.

Регіональна інноваційна стратегія є стратегією проміжного рівня (мезорівня) між макро- і мікроінноваційними стратегіями. її роль обумовлена тим, що будь-який виробничий та інноваційний процес має територіальну дислокацію. Визначена на державному рівні макростратегія реалізується за допомогою розміщення централізованих ресурсів по підприємствах і організаціях конкретних територій. Ці підприємства і організації використовують місцеві сировинні, виробничі і трудові ресурси, виробничу, освітню, наукову інфраструктуру. Необхідність урахування регіональної проблематики на макрорівні пов'язана ще і з тим, що будь-яка держава має бути зацікавлена в розвитку власних територій. Кожний регіон має свої інтереси, пов'язані з необхідністю соціально-економічного і науково-технічного розвитку. Тому реалізація стратегії інноваційного розвитку кожного окремого регіону є вкрай специфічною і передбачає різні форми (табл. 2.3).

Таблиця 2 Типи регіональних інноваційних стратегій

Найменування регіональної стратегії	Зміст стратегії
Міжрегіональні стратегії
Самозабезпечення	Орієнтація на зниження залежності регіону від ввезення продукції та інтелектуальних послуг з інших регіонів
Мобілізаційна	Прагнення забезпечити розвиток за рахунок мобілізації власних інтелектуальних, виробничих і сировинних ресурсів
Залучення зовнішніх ресурсів	Прагнення забезпечити власний розвиток за рахунок залучення інтелектуальних та інших ресурсів ззовні
Реалізація виняткових можливостей	Прагнення забезпечити розвиток за рахунок виняткових ресурсів, що є в регіоні, особливостей розвитку його виробничої та наукової бази, географічного положення тощо
Інтелектуальна кооперація	Спроба підвищення інноваційного рівня за допомогою здійснення спільних проектів з іншими регіонами
Технологічна ніша	Концентрація зусиль на розробці і виробництві особливих технологій та продуктів
Технологічне лідерство	Прагнення перетворити регіон на експортера інтелектуальних продуктів і технологій
Державні стратегії розвитку території
Вибірковий пріоритетний розвиток	Концентрація державних ресурсів в окремих пріоритетних регіонах, що мають історично високий рівень розвитку
Рівномірний розвиток	Вирівнювання рівнів розвитку за допомогою напряму значніших ресурсів в слаборозвинені регіони
Пропорційний розподіл ресурсів	Розподіл ресурсів пропорційно вибраному параметру (кількість населення, обсяг території та ін.)
Локалізація	Прагнення реалізувати макроінноваційну стратегію з використанням потенціалу обмеженої кількості високорозвинених регіонів
Концентрація	Прагнення реалізувати макроінноваційну стратегію за рахунок залучення і розвитку потенціалу максимально можливої кількості регіонів

У світовій економіці вироблено й апробовано на практиці цілий ряд організаційно-економічних заходів, які сприяють інтенсифікації процесу науково-технологічного розвитку на рівні регіонів, серед яких:

o введення спеціальних цільових програм на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях;

o прямі державні субсидії та цільові асигнування регіональних (місцевих) органів влади;

o місцеві податкові пільги, спрямовані на стимулювання регіонального розвитку;

o формування наукових парків і регіональних центрів передової технології, створення інкубаторів малого бізнесу;

o залучення венчурного капіталу;

o мобілізація ресурсів приватного сектору на вирішення завдань регіонального науково-технічного розвитку;

o вдосконалення інформаційної, комунікаційної, фінансової інфраструктури;

o організація управлінського консультування пфдприємців.

2. Досвід Китаю у реалізації інноваційної політики

Китай зберігає дуже швидке економічне зростання і розвиток протягом декількох десятиліть, але в даний час стикається із завданням забезпечення гарантій, що подальший прогрес - економічний, соціальний та екологічний - буде стійким і всеосяжним. Це зажадає Стимулювання інновацій, які можуть зіграти важливу роль у досягненні цієї мети.

Економічні реформи, в тому числі запуск в політиці «відкритих дверей», підготували грунт для китайської економіки приблизно три десятиліття позачергового виконання. Повторна поява Китаю як великої держави у світовій економіці є однією з найбільш визначних подій в історії.

Світова економіка є однією з найбільш важливих подій у сучасній історії.

* За останні 15 років китайська економіка розширилася в середньому близько 10% на рік і його макроекономічні показники залишаються високими. Сьогодні Китай посідає четверте місце за величиною економіки в світі. Вона є домом для приблизно однієї п'ятої населення Землі і повертає своє колишнє історичне місце у світовій економіці.

* Економічне зростання призвело до значного збільшення доходів на душу населення, і вражаючих скорочень в рівнях бідності, що дало великому числу людей можливість уникнути надзвичайної бідності.

Тим не менш, у порівнянні з в середньому в ОЕСР, ВВП на душу населення Китаю все ще залишається низьким.

* Китай в даний час основним місцем для прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Приплив ПІІ розширюється дуже швидко в 1990-х і знову збільшується після закінчення азіатської фінансової кризи. Сьогодні ПІІ Китаю по відношенню до ВВП значно більші, ніж у Кореї і особливо

Японії і порівняно з Канадою і Великобританією. Зовнішній ПІІ як і раніше низький, але починають зростати.

* Китай став торговою державою світового масштабу стоятиме на своєму шляху, якщо нинішні тенденції збережуться, то стане найбільшим у світі експортером.

За останні два десятиліття, зростання виробництва в значній мірі було зумовлено накопиченням капіталу. Загальний фактор продуктивності зростання, який вимірює поліпшення в загальній ефективності використання праці і капіталу, є високим за міжнародними стандартами. Підвищення середнього рівня освіти і в результаті збільшення якості робочої сили також призводить до зростання виробництва.

Структурні зміни в економіці Китаю широко характеризується переходом від сільського господарства до послуг, з акції, які як і раніше значно більше, і менше, відповідно, ніж у країнах ОЕСР. На відміну від деяких країн, що розвиваються, в тому числі деяких країнах, що розвиваються, Китай не почав де-індустріалізації, але має зміцнити свою виробничу базу.

В основі економічного зростання Китаю був фундаментальним і поточна реформа всієї економічної

Система. Починаючи з сільським господарством, процес реформування був згодом продовжено до промисловості і більше недавно основних частин сектора послуг. Економічна реформа внесла свій внесок у далекосяжні дерегулювання і створення нових рамкових умов, які допомогли поліпшити функціонування ринків і створити єдину внутрішній ринок. Ці зміни, викликані рішень з економічної політики, мають поступово змінила Китай в більш ринкової економіки, і послужили основою для виникнення процвітає приватний сектор.

Нові актори дозволили вийти разом з державних підприємств (ДП), далі розширюючи простір для приватних фірм. Реформи, спрямовані на державних підприємствах прагнемо перетворити їх на сучасні, орієнтовані на ринок юридичні особи, процес, який триває.

Структурні зміни в умовах експлуатації була особливо виражений в промисловому секторі, де - згідно з аналізом ОЕСР - приватний сектор вже склала в 2003 році значно більше половини доданої вартості (рис 1.4). Прибутковість інвестицій також значно збільшилися з 1990 року. Тим не менш, ДП раніше записувати значно нижчі рівні продуктивності ніж інші фірми (рис 1,5), часто виявляються менш ефективними виробниками знань і часто не мають основу для R & D. ... А також міжнародним відкритості для зовнішньої торгівлі та інвестицій Політика "відкритих дверей" в Китаї завжди був невід'ємною частиною економічної реформи. Прийнятий на озброєння в 1978 році, це призвело до поступового відкриття для зовнішньої торгівлі та інвестицій і завершилася приєднанням Китаю до Всесвітньої торгової Організація (ВТО) у 2001 році основі прийняття глобалізації, Китай став найбільшим відкритим з великі економіки, що розвиваються. У деяких відносинах, Китай сьогодні є більш відкритою, ніж число значно більше, розвинені ринкові економіки.

Поряд з відкриттям Китаю в зовнішній торгівлі, збільшення ролі ринкових сил і великого припливу іноземних прямі інвестиції сприяли інтеграції країни у світову економіку і грав важливо роль в економічному розвитку за останні десятиліття: * В цілому, відкритість допомогли Китаю краще використовувати свої порівняльні переваги і стати крупної торгової державою. * Відкритість для міжнародної торгівлі і прямих іноземних інвестицій дозволило Китаю стати одним з основних експортних платформа для багатонаціональні підприємства, зокрема, для промислових товарів ("майстерні світу"), але все більшою мірою для інших видів діяльності. * Відкритість в цілому призвело до посилення конкуренції на товарних ринках і більш на ринках послуги. Більш активна конкуренція надає дисципліни на китайських фірм, допомагаючи знизити ціни і забезпечити кращу якість і асортимент товарів. Тому, як правило, посилюють стимули для інновацій в китайській економіці.

* У той час як іноземним капіталом сектор економіки є відносно невеликий з погляду його частка в загальному зайнятості, її продуктивність праці висока. Як наслідок, це робить великий внесок у сукупний обсяг виробництва, на які припадає більше половини експорту Китаю. Підприємства з іноземними інвестиціями тому внести істотний внесок в економічне зростання Китаю.

* Забезпечив доступ до технології, ноу-хау та навички, хоча останнім часом сприйняття в рамках Китай, як правило, щоб побачити його вплив, як нижче, ніж очікувалося. Через відмінності у вихідних умовах - зокрема, спадщиною планової економіки, відсутність підходить фінансова система та недостатній доступ до розподільних мереж - Китай не повторити стратегії раніше прийнятих країнах, таких як Японія і Корея, але замість цього зробив міжнародну відкритість наріжним каменем стратегії її розвитку. Відкриття Китаю для іноземних інвестицій не було мотивоване дефіциту внутрішні заощадження; а через поняття "ринок технологій", ПІІ, зовнішня торгівля і технології переклад, як очікується, внести свій внесок у модернізацію економіки. Технологічне знання може передаватися за допомогою імпорту проміжних товарів і засобів виробництва. ПІІ проектів та операції з іноземними інвестиціями фірми, також допомогли поліпшити доступ Китаю до передових технологій, з практикою управління і для широкого кола навичок. З іноземним капіталом фірми, тому служив основним канал імпорту технологій. У той же час, вони розташовані аспекти більш роздробленими виробництві в Китаї, але провели мало технологічні інновації або дизайн продукту в країна. Базові технології в основному залишаються під контролем іноземних партнерів у спільних підприємствах або по компанії Штаб-квартира за кордоном. Взагалі кажучи, з іноземними інвестиціями компанії менш R & D-інтенсивною, ніж вітчизняні фірми, хоча це не є специфічним для Китаю. Існує досить вираженим диференціал в R & D інтенсивності в Комп'ютери та оргтехніка і Електроніка та телекомунікації промисловості

В цілому, це сприяло сприйняттю, що передача технології в Китай і пов'язаних з ними вторинних ефектів для вітчизняна економіка не виправдав очікувань. Нинішні моделі спеціалізації, відсутність можливостей з освоєння в китайських фірм і недоліків у рамкових умов, таких як відсутність ефективного інтелектуальної власності прав (IPR) захист може бути обмежена кількість вторинних ефектів. Покращення в цих областях дозволить Китай краще скористатися міжнародними потоками технологій. Для більш детального аналізу з цього питання, частина II. Є китайський експорт високих технологій чи ні?

Міжнародна торгівля Китаю швидко розширюється протягом останніх десятиліть і особливо динамічним в за останні роки. Сьогодні Китай є одним зі світових трьох провідних торгових держав і цілком може стати світі найбільшим експортером в найближчому майбутньому. * Китай значно збільшив свою частку на ринку в провідних ринках і експортує широкий асортимент товарів. * Структура експорту кардинально змінилася за останні 20 років. В даний час, склад експорту Китаю нагадує, що серед країн з істотно більш високим рівнем ВВП на душу населення і більше "Складні", ніж країн з аналогічними пожертвувань. * В останні роки спостерігається вражаюче зростання китайського експорту високотехнологічних в. Їх частка в Загальний обсяг експорту збільшився з 5% на початку 1990-х років до понад 30% у 2005 році (Рисунок 1.14 у вставці 1.2). Цей експорт в значній мірі сконцентровані в двох категорій: Офісна техніка ТВ, радіо та комунікаційне обладнання; Експорт високих технологій, таких як фармацевтика є відносно слабкими (Малюнок 1.12 у вставці 1.2). Станом на 2004 Китай є найбільшим у світі експортером товарів ІКТ (рис 1.13 в графі 1.2). Проте позитивний внесок у торговому балансі виробництва в переважній більшості йде з країн з низьким експорт технологій (Малюнок 1.6). Крім того, позиція Китаю в великого експортера високотехнологічної продукції повинен бути кваліфікованим:

* Ці експорт в основному відбуваються з іноземних підприємств (спільних підприємств і повністю під іноземним фірм, що належать, зокрема ті, які контролюються з Гонконгу, Китай; Макао, Китай; і китайський Тайбей), на частку яких припадає 88% (рис 1,15 в коробці 1,2). Повністю іноземні підприємства є значно збільшили свою частку в експорті високотехнологічної протягом останнього десятиліття, в той час як спільні підприємства і особливо ДП знизилася. Вони також складають більшу частину імпорту високотехнологічної продукції (рис 1,9 в коробці 1,1).

* високотехнологічних галузях, зокрема, інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) про пов'язаних виробництво, в першу чергу під іноземним контролем, в той час як традиційні галузі промисловості, такі як текстиль та одягу в основному на внутрішньому ринку власності.

* високотехнологічних галузях значно менше R & D-інтенсивної в Китаї, ніж у розвинених ОЕСР країни. Промисловість в цій категорії, як правило, виробляють великі обсяги товарів, часто збірки імпортні компоненти. Частка доданої вартості в цій діяльності значення, як правило, відносно невелика. Імпорт високотехнологічної продукції, у тому числі компонентів, таких як напівпровідники і мікропроцесорів, що мають різко зросла в поточному десятилітті (Малюнок 1.7 в графі 1.1).

* У всіх галузях, експорт з країн ОЕСР продати за значно вищими цінами за одиницю, ніж Китайський експорт. Техніка ОЕСР продає за цінами, які, в середньому, майже в десять разів вище, ніж Китайський техніка.

Китайська модель зростання - успіхи і проблеми

Китайська модель зростання вражаючі результати в дуже короткий проміжок часу, поки дохід Китаю на душу населення залишається низьким. Крім того поліпшенні якості життя населення потребують високого і стійкого економічне зростання. Однак, незважаючи на недавній успіх, існуюча модель зростання не може бути стійким.

Основні проблеми включають в себе:

* ВВП Китаю розподіляється нерівномірно, особливо між багатих приморських провінціях і менш розвинених західних частинах країни; Справді, відмінності в доходах між міськими та сільськими районами збільшилися. У ряді сільських районів, бідність залишається серйозною проблемою.

* Китай переживає фундаментальні демографічні зміни, у зв'язку з швидким старінням населення. Це може бути важко підтримувати свій поточний рівень високий рівень заощаджень у міру старіння населення, і дійсно - в відміну від розвинених країн світу - Китай може бути старіння, перш ніж багатих.

* зростання експорту Китаю значною мірою базується на розширенні виробництва з низьким рівнем заробітної плати з використанням імпортовані компоненти, обладнання та технології.

* Великі міграційні потоки призвели до швидкої урбанізації і чинити тиск на соціальну структуру і навколишнє середовище.

* економічне зростання Китаю спонукало високий попит на енергію та сировину. Крім того, швидке економічне зростання, індустріалізація та урбанізація ведуть до деградації навколишнього середовища і шкоди здоров'ю населення. Екологічні проблеми можуть зрештою обмежити Китай далі економічний розвиток.

Китайська влада добре обізнані про ці проблеми і - через такі поняття, як "гармонійне суспільство "- зробили кроки для досягнення більш збалансованого моделі розвитку. Наука, технологія і інновації можуть внести істотний внесок у досягнення цієї мети.

Формування людського капіталу та заохочення можливостей у галузі науки, технології та інновації відіграють ключову роль в якості потенційних двигунів зростання в майбутньому. Відповідно, Китай, схоже, прагне до розширюючи свої справжні порівняльні переваги за рахунок прискореного формування людського капіталу, а також посилення інвестиції в науку, технології та інновації.

На сьогоднішній день Китай в значній мірі спирався на поставку іноземної технології. Тим не менш, у даний час підвищення інвестицій в галузі науки і технології і зробив кроки в напрямку створення високоефективної "підприємства на основі інноваційна система ". У той час як більшість китайських підприємств як і раніше далекі від того, інноваційних лідерів, деякі з них розвивати свої інноваційні можливості та впровадження глобальної китайської марки. Відношення R & D для імпорту технологічний значно зросла за останнє десятиліття (Малюнок 1.8 в графі 1.1). Китайські підприємства мають почав займатися в сфері злиттів і поглинань і намагаються отримати доступ до знань через кордоном R & D і дизайн лабораторії (табл 1.4 і 1.5 в графі 1.1).

Роль науки, техніки та інноваційної політики У країнах-членах ОЕСР, включаючи самі передові з них, державна політика відіграють важливу роль у зміцненні науки, технологій та інновацій. Державні завдання включають в себе:

* рамкові Налаштування умов, які сприяють інноваціям. Деякі з них, такі, як добре функціонуюча ринки, звук Корпоративне управління та фінансові інститути, не може бути конкретно спрямовані на стимулювання інновацій, але може мати значний вплив. Інші, такі як правової охорони права інтелектуальної власності та встановлення технологічних стандартів, може мати більш безпосередній вплив на інновації.

* Розробка і здійснення політики в області заохочення науки, технології та інновацій в наявність ринку або системних збоїв, таких як надання фінансової підтримки для R & D.

У китайському контексті, роль держави посилюється завдяки економіки:

* Великий схильність до неспроможності ринку (наприклад, у фінансуванні інноваційних бізнес-компаній та проектів в малих і середніх підприємств [МСП] сектор), ніж у більш розвинених ринкових економік.

* Більш широкі відмінності, ніж у більш розвинених країнах між регіонами, між сучасним і більш традиційних галузей і між типами фірми власності (наприклад, продуктивність нижче, в ГП - см

* Спотворення стимулів для наукових досліджень та інновацій в бізнес-секторі (через, наприклад, механізмів прийняття рішень в поточній налаштуванням корпоративного управління, дивись нижче)

Ступінь, в системі суспільного дослідження.

* Решта невизначеності в бізнес-середовищі щодо тлумачення та правозастосування законодавства (наприклад, в області захисту прав інтелектуальної власності).

* Інституційна структура національної інноваційної системи, яка як і раніше вимагає адаптації до

Вимоги ринкової, інноваційної економіки.

* недостатня взаємодія між учасниками (наприклад, між підприємств і державних досліджень організації).

* брак додаткових коштів (наприклад, передове спеціалізоване інфраструктури) в певних областях наука і технології, зокрема, в галузі надання суспільних благ.

Останні політичні ініціативи показати рішучість уряду активізувати інвестиції в науку і технології і побудувати повноцінну, високопродуктивні національної інноваційної системи. 2006 "середньо-і довгостроковій перспективі

Стратегічний план розвитку науки і техніки "(також званий як" S & T Стратегічного плану 2006-2020 "в цьому звіту) визначає основні цілі та пріоритети в галузі науки і техніки. головною

Мета полягає в тому, щоб зробити Китаю "інноваційно-орієнтованої" суспільство в 2020 році і - в більш довгостроковій перспективі - один з провідні світові «Інноваційні економіки". Він підкреслює необхідність розробки можливості для "корінних" або "Доморослих інновацій".

Враховуючи динамізм економічного розвитку Китаю і прихильність уряду до її стратегічним

Орієнтація цілком імовірно, що Китай буде домагатися прогресу в розробці своїх власних інноваційних можливостей. Це дозволило б Китаю вийти в часі, як істотний внесок у глобальних інновацій в інтересах краще від міжнародних потоків технологій.

Наступний розділ коротко описує поточну ситуацію Китаю з точки зору рамкових умовах, на виходячи з досвіду країн ОЕСР, мають найбільш сильний вплив на інновації. Частина II потім аналізує існуючих недоліків в національній інноваційній системі, а частина III показує, як китайський уряд щодо усунення цих недоліків і прискорення прогресу на основі конкретних S & T та інноваційної політики. Рамкові умови для інновацій - великий простір для вдосконалення.

Освіта

Система китайське освіта орієнтована на пасивне навчання та іспит на основі продуктивності. Крім поставляючи необхідні навички, система освіти Китаю повинен приділяти більше уваги зміцненню студентів "інноваційне мислення, творчість і підприємництво.

Конкуренції на товарних ринках є важливим стимулом для інновацій. У Китаї, різні дефекти ринку ще спотворювати конкуренцію: адміністративні заходи заважати нормальному функціонуванню ринків, і неадекватне або навіть незаконне поводження, а також в деякій мірі місцевого протекціонізму перешкоджають або спотворити конкуренцію.

Ринкові інститути також залишаються недорозвиненими і неадекватним. Як наслідок інноваційна діяльність не може бути адекватно винагороджені. Перехід до більш інноваційного зростання, заснованого на сильній інтелектуала права власності також необхідний сучасний, виконуються належним чином антимонопольне законодавство.

Корпоративне управління

Підвищення інноваційного потенціалу та продуктивності китайського ділової сектора з основних елементів у Китаї

Стратегія. Це складне завдання, враховуючи, що більшість китайських фірм не знайомі з інноваційної діяльності. Корпоративний управління, які формує стимули керівників бізнесу і, таким чином, процес прийняття рішень в рамках фірми, має істотний вплив на інноваційну діяльність у сфері бізнесу.

* корпоративне управління, особливо державних підприємств, можуть дати управління не давала достатнього стимулу для провести довгострокові, ризиковані інвестиції в R & D. Гостра нестача компетентних професіоналів з досвід в управлінні R & D проектів створює додатковий перешкоду.

* зверху вниз підхід, за допомогою якого влада доручити ДП інвестувати в R & D та інновацій, є навряд чи дасть бажаний результат. Замість цього, це може призвести до інвестицій в діяльності R & D які є неефективними і слабко пов'язані з попитом. Існує ряд доказів, що ДП НЕ дуже ефективні виробники і користувачі знань.

* Державна політика, орієнтовані на ДП може витіснили підтримки недержавним державних компанії.

* Як нові підприємства з'явилися разом ДП і останнього реорганізовано з метою що робить їх більш орієнтованою на ринок, стимули інвестувати в науково & D та інновації стануть більш тісно налаштовані на сигнали ринку.

* Як економіка стає все більш ринковою, сучасної системи R & D фінансування, які можуть звернутися провали ринку, коли вони відбуваються, повинна опинитися в місці, щоб забезпечити додаткові стимули для інвестиції в бізнес сектора в R & D.

Фінансова система Китаю домінують великі державні банки. Їхній бізнес в значній мірі складається з надання кредити великих ГП. Оскільки багато з цих держпідприємств були збитковими, велика кількість непрацюючих "Погані" кредити накопичуються. Два найбільш актуальних завдань для фінансової системи Китаю є зниження рівня непрацюючих кредитів та реформувати систему управління банківської системи Китаю для того, щоб уникнути накопичення нового безнадійних боргів у майбутньому. Умови для досягнення цієї мети є підвищення з проведеною реформою державних підприємств, поступове відкриття банківської системи Китаю для іноземної конкуренції у зв'язку з приєднанням країни до СОТ, а також заходи з удосконалення управління та професійного нагляду в банківській системі. Деякі важливі обмеження на фінансовій системі Китаю впливають на інноваційну діяльність в бізнес-підприємства сектор:

* фінансова система Китаю не відповідає потреби у фінансуванні приватних фірм, зокрема, малих і середніх підприємств. Капітал ринок недостатньо розвинений і МСП важко отримати кредити оскільки банки воліють великий компанії, особливо державні підприємства. Менше, приватні фірми, таким чином, в значній мірі залежить від самофінансування.

Нещодавні ініціативи для вирішення цієї проблеми пропонують механізми фінансування для підтримки науки ітехнології та інноваційної діяльності.

* Існує гостра нестача капіталу для фінансування нових підприємств, які є одним з важливих джерел інновації. Китаю не вистачає і досвід, і необхідні законодавчі та нормативні умови для адекватно функціонуючої системи венчурного капіталу. Внутрішні венчурні компанії були створені по

Уряд на національному рівні або рівні провінцій, і знаходяться у віданні урядових чиновників, які цього не роблять завжди є адекватні технічні, комерційні та управлінські навички.

Хоча, як видається, досить ліквідності в системі - з великою кількістю багатих ділових людей і зарубіжних фірм венчурного капіталу шукають вигідних вкладень - там, здається, брак:

* фірм та спеціалістів з досвідом для виявлення та інвестувати в підприємства з високим ступенем ризику.

* Підприємства та бізнес-ангели, які готові інвестувати в секторах (наприклад, біотехнології), в якому інвестиції можуть зайняти багато часу, щоб отримати вигоди.

Кількість приватних вітчизняних і зарубіжних венчурних фірм зростає, однак кошти ще не вистачає і є занадто мало управління і бізнес-досвід в цьому роді, пропонованих бізнес-ангелів, доступних для малі інноваційні фірми. Середньо- і довгострокового стратегічного плану з розвитку науки і техніки пропонує ввести кілька нових механізмів фінансування "для політики банків" та комерційних банків, а також ряд ініціатив були прийняті з метою розширення доступу до фінансування для малих МСП високотехнологічних і стартапів. Захист прав інтелектуальної власності Оскільки Китай вступив до СОТ і підписали угоду про торговельно-економічне аспекти прав інтелектуальної власності Права (Угода ТРІПС), китайський патентна система відповідно до міжнародних стандартів і конвенціями. Додатки до китайської Патентне відомство значно підвищилися з тих пір (Малюнок 1.10 в поле 1.1). Тим не менш, ситуація як і раніше відстає від потреб як вітчизняних, так і зарубіжних, що належать інноваційний підприємства, що працюють в Китаї. Порушення прав інтелектуальної власності, зокрема авторського права і товарні знаки, залишається проблемою. З досить складних правил ІС в місці, нинішній рівень порушення в основному вказує на недоліки у забезпеченні дотримання нормативних положень прав інтелектуальної власності. Обидва судових та адміністративних рішень важко забезпечити через відсутність відповідної інфраструктури та механізмів, а також робочої сили.

У той час як вищі керівники в китайському уряді стало відомо про важливість створення надійної правової рамки для захисту прав інтелектуальної власності, - які вже значно покращився - дотримання законів, особливо на на місцевому рівні, повинні бути істотно поліпшені.

Відсутність ефективного захисту прав інтелектуальної власності впливає на інноваційну діяльність в Китаї в різних формах:

* Іноземні фірми не вирішуються на передачу технологій в Китай; загроза порушення прав інтелектуальної власності може навіть обмежити їх готовність виробляти в, або навіть експортувати товари в, Китай.

* Побоювання з приводу захисту прав інтелектуальної власності, як повідомляється, зменшити схильність китайських винахідників в комерціалізувати результати своїх R & D.

* з порушенням авторських прав, у поєднанні з низькими стандартами якості, можуть також впливати на національному та міжнародна репутація китайських фірм, особливо коли погана якість впливає на здоров'я і безпека споживачів.

* На відміну від цього, розумна політика ПІВ може сприяти передачі результатів досліджень з державних досліджень організації в підприємствах і зарубіжних фірм китайської економіки.

Тим не менш, необхідність переходу Китаю до більш інноваційної економіки може бути як очікується, приведе до поліпшення.

Як китайські підприємства стали більш інноваційними, вони теж несприятливо позначається відсутність ефективного інтелектуальної власності

Захист. Таким чином, цілком імовірно, що усвідомлення цієї проблеми стануть більш поширеним і привести до ефективні заходи протидії. Університет Цінхуа, один з найбільших китайських прав інтелектуальної власності заявників, енергійно переслідує кожен екземпляр порушення. Китайський патентне відомство провело активну кампанію для поширення

Технологія стандарти мають різні аспекти залежно від їх ставлення до конкуренції. З одного боку, вони часто використовуються для підтримки "молодих галузей", чи інакше захистити вітчизняну промисловість від іноземна конкуренція. З іншого боку, вони відіграли значну роль у посиленні конкуренції, зокрема шляхом забезпечення можливості економії на масштабі та сприяння взаємозамінності, сумісності та координації. Стандарти все частіше розглядається в якості важливого інструменту для заохочення технологічного розвитку в Китаї:

* Вони були поступово вбудований в китайській політиці. Вони спочатку розглядалися як частина стратегії промислового розвитку і були включені у великих програм досліджень і розробок. Вони збільшилися в

Важливість, коли Китай став членом СОТ.

* Недавній пріоритетом політики приділяється «корінного інновацій" плекав ідею використання технологічні стандарти для підвищення технологічних можливостей Китаю.

Китай прагне просувати свої власні технологічні стандарти і перетворити китайських стандартів в міжнародні стандарти, мета, яка вимагає поліпшення здатності китайських акторів взяти участь у міжнародній процеси по встановленню стандартів. Розміри Китаю, динамізм внутрішнього ринку і його стрімко розвивається технологічні можливості дати йому унікальне положення. У Китаї широко розглядається як законно використовувати

Стандарти режим, який може допомогти збільшити прибуток китайських фірм на інвестиції в технології і може бути важливу роль у стимулюванні інноваційної діяльності. У той же час, наскільки технологічні стандарти зацікавлені інтереси широко варіюватися. Це вимагає прагматичного підходу до цього питання. Виклик для Китаю полягає в розробці

Стандарти режим, який знаходиться у відповідності з правилами СОТ і не в кінцевому підсумку призвести до спотворень національної і міжнародна конкуренція і, таким чином, задушити інновації.

Державні закупівлі можуть також сприяти інноваціям та прискорити поширення інноваційних продуктів і послуги в економіці. Розмір китайського ринку, його динамізм і важлива роль, яку відіграють центральний уряд і субнаціональні органи влади в китайській точки економіки до сильних потенціалом для сприяння інноваціям через суспільний попит. Обсяг державних закупівель стрімко розширюється, хоча, приблизно в 2% ВВП, це як і раніше набагато нижче рівня в більш розвинених країнах.

...