Продуктивність праці персоналу підприємства: вимір, фактори й резерви підвищення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Перехід до ринкових відносин створює нові умови і надає нові функції підвищенню продуктивності праці. Зменшення продуктивності суттєво впливає на всі соціальні та економічні фактори життя. До них відносяться можливості економічного розвитку, зміни у платіжному балансі, контроль інфляції, співвідношення цін і витрат, рівень зайнятості, безробіття, структура та масштаби капітальних вкладень.

Визнанням у світовій практиці є вплив продуктивності на конкурентоспроможність товарів на міжнародному ринку. Низька продуктивність визначає більш високі витрати та ціни. Для підтримки конкурентоспроможності виникає потреба або зменшувати виробництво, або знижувати витрати, шляхом зниження заробітної плати.

При вивченні проблем, що пов`язані з продуктивністю, визначається широке коло інших показників, що відбивають їх взаємний вплив. Продуктивність є показником конкурентоспроможності робітника в системі відносин на ринку праці. В зв`язку з цим в ринкових відносинах особливий інтерес має механізм регулювання факторів виробництва та попиту на ресурси та продукцію.

Оскільки для ринкових відносин важливими критеріями є засоби виходу на визначений рівень виробництва з матеріальними затратами, тому для виробника (власника) у центрі уваги знаходиться мінімізація витрат на досягнення необхідного рівня виробництва, які залежать від двох параметрів: функції продуктивності (сума різних можливих засобів виробництва) та ціни на різні фактори виробництва.

Це пов`язане з тим, що попит на фактори виробництва залежить від відносної вартості самих факторів виробництва і можливості отримання максимального прибутку.

Вищеназвані висновки орієнтовані на механізм регулювання продуктивності, як ефективне використання трудового ресурсу, що прирівнюється до матеріально-речових факторів виробництва. Такий підхід не включає оцінку витрат інтелектуальних, емоційних та фізичних ресурсів, що витрачаються людиною для досягнення важливих для неї життєвих цілей. Тому найбільш правильним є дослідження продуктивності як соціально-економічної категорії.

Для ринкової економіки показники продуктивності повинні давати змогу оцінювати економічну ефективність національної економіки, галузі, підприємства як результат соціальної та економічної політики. Слід відзначити, що лише фірма або країна, яка організує виробництво або послуги з найнижчими витратами і більш високої якості є найпродуктивнішою та найефективнішою.

Якщо виходити з чисто теоретичних економічних позицій, населення тієї країни, в якій досягнута найвища продуктивність праці, повинно мати і найвищий рівень життя, тобто матеріальною основою для підвищення рівня життя є зростання продуктивності праці.

Національний дохід або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України! Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості країни досить низький. Останнім часом спостерігається тенденція до його зниження, і згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці в США.

Метою теоретичної частини є вивчення продуктивності праці, як показника ефективності трудової діяльності, аналіз факторів, що впливають на зміну продуктивності, а також шляхи її підвищення. Виходячи з поставлених цілей, можна сформулювати такі завдання: розкрити теоретичні та методологічні аспекти продуктивності праці; проаналізувати фактори зміни продуктивності праці; а також шукати резерви зростання продуктивності праці.

У розрахунково-аналітичному розділі, на базі умовних вихідних даних по відповідному варіанту необхідно виконати розрахунки основних економічних показників за місяць і рік, зробити висновки про доцільність діяльності підприємства малого бізнесу в конкретних умовах господарювання. Розрахунки супроводжуються пояснювальною запискою, у якій чітко й послідовно відповідно до даних методичних вказівок викладається суть виконуваних дій на базі знань теорії, приводяться розрахунки, що обґрунтовують, підсумки розрахунків зводяться в таблиці й робляться необхідні висновки.



1. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА: ВИМІР, ФАКТОРИ Й РЕЗЕРВИ ПІДВИЩЕННЯ

баланс прибуток продуктивність резерв

1.1 Сутність і значення продуктивності праці персоналу

Продуктивність праці -- це результат конкретної праці за певний проміжок часу, що вимірюється кількістю продукції, зробленої за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік), або кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції. Продуктивність праці -- це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, затраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку.

Продуктивність праці визначає ступінь ефективності процесу праці. Ріст продуктивності праці виявляється в збільшенні кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або в економії робочого часу, затрачуваного на одиницю продукції.

Отже, економія робочого часу є не що інше, як більш загальне вираження росту продуктивності праці.

Загалом, продуктивність праці є найважливішим економічним показником, що служить для визначення плодотворності трудової діяльності працівників -- головної продуктивної сили суспільства. Його застосування дозволяє оцінити ефективність праці як окремого працівника, так і колективу підприємства.

При дослідженні питання про економічний зміст продуктивності праці необхідно виходити з того, що праця, затрачувана на виробництво тієї або іншої продукції, складається з живої праці, що витрачається вданий момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції, і минулої праці, упредметненої в раніше створеній продукції, використовуваної у тому або іншому ступені для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія -- у повній мірі, машини, споруд, будинку тощо -- частково).

Реальною функцією живої конкретної праці є не лише створення нової вартості, але і перенесення робочого часу, матеріалізованого в речовинних елементах виробництва, на знову створюваний продукт. Тому продуктивна сила конкретної праці характеризується його здатністю створювати нову споживчу вартість потрібної якості і зберігати при цьому минулу (упредметнену) працю. Таким чином, продуктивність праці відбиває ступінь корисного використання не тільки самої живої праці, але і приводить у рух кошти виробництва, тобто може характеризуватися витратами як живої, так і сукупної (живої й упредметненої) праці. У зв'язку з цим розрізняють поняття ріст продуктивності живої (індивідуальної) і ріст продуктивності суспільної праці (тобто усієї праці як живої, так і минулої), про що не можна судити лише з огляду на економію витрат живої праці на даній ділянці виробництва.

Так, загальна тенденція зростаючої продуктивності праці проявляється у тому, що частка живої праці в продукті зменшується, а частка упредметненої праці (у вигляді сировини, матеріалів, палива, електроенергії і т д ) зростає, але так, що загальна сума праці, що закладена в одиниці продукту, скорочується. У цьому і полягає сутність підвищення продуктивності суспільної праці.

Зміна співвідношення між витратами живої й упредметненої праці може відбуватися по-різному в залежності від рівня розвитку продуктивних сил. При переході від ручної праці до механізованої витрати живої праці на одиницю продукції різко знижуються, а витрати минулої - збільшуються. На вищому етапі науково-технічного прогресу, коли одні машини заміняються іншими, більш досконалими, відбувається одночасне зниження витрат і живої, і упредметненої праці на одиницю продукції, але витрати живої праці знижуються в більшому ступені, ніж витрати минулої праці, тому частка живої праці в продукті зменшується, а частка минулої збільшується. Звідси, чим вище рівень технічної озброєності праці, тим більшу роль у його економії буде відігравати скорочення витрат упредметненої праці.

Ріст продуктивності суспільної праці може відображатися в наступних основних формах:

· скорочення витрат праці на одиницю виробленої споживчої вартості, що виражається в економії матеріальних і трудових ресурсів,

· ріст маси споживчої вартості, виробленої в одиницю часу, що відображається не у витратах, а у результатах праці,

· зміна співвідношення між живою й упредметненою працею зі зменшенням витрат сукупної праці,

· збільшення маси і норми додаткової вартості.

Ріст продуктивності праці не може бути безмежним. Економічно розумні межі росту продуктивності праці диктуються умовою збільшення маси споживчої вартості і підвищення якості продукції Інакше економія робочого часу втрачає зміст. Відомі випадки, коли прагнення до безмірного росту продуктивності праці за рахунок скорочення чисельності працюючих приводило до зменшення обсягу і якості продукції, що випускається. У кожен визначений момент часу в конкретному виробництві ріст продуктивності праці має об'єктивні межі -- техніко-організаційний рівень виробництва. За цією межею перспективи подальшого росту продуктивності праці повинні бути пов'язані з реконструкцією, модернізацією виробництва, підвищенням якості продукції тощо.

Підвищення продуктивності праці завжди мало вирішальне значення для розвитку економіки країни.

В умовах становлення справді ринкових відносин, особливо поширення таких прогресивних форм господарювання, якими є колективний і орендний підряд, перетворення державних підприємств в приватні, орендні, кооперативні, акціонерні, змішані, спільні за участю іноземного капіталу й інші, без радикального підвищення продуктивності праці неможливо досягти істотних результатів у збільшенні обсягу продукції, що випускається, зниженні її собівартості (збільшенні прибутків), підвищенні заробітної плати тощо. Зокрема, активізується увага щодо налагодження випуску та нарощування обсягів виробництва науково-технічного продукту.

В Україні щодо підвищення продуктивності праці та в цілому й економіки є ще ряд невикористаних резервів та можливостей, а саме:

· суттєве розширення як чисельності, так і активності сфери підприємництва;

· збільшення питомої ваги кінцевого продукту;

· проведення активного технічного переозброєння та реконструкції підприємств;

· застосування прогресивних технологій;

· використання сучасного обладнання;

· підвищення наукоємності продукції;

· зниження ресурсо- та енергомісткості продукції;

· підвищення кваліфікаційної підготовки виробничого персоналу;

· дотримання технологічної дисципліни та культури обслуговування;

· підвищення уваги до якості продукції у кожній ланці -- від виробника до споживача;

· зниження рівня травматизму (особливо у вугільній галузі).

1.2 Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.

Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні її економічного змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі.

Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

- одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

- повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

- забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

- показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, га лузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво.

В = Q / T (1.1)

де В - виробіток;

Т - затрати робочого часу;

Q - обсяг виробленої продукції.

На підприємствах виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці. Це такі способи:

1. Натуральний - ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах.

2. Вартісний - ділення обсягу виробленої продукції у гривнях на затрати часу, що виражені в середньо-списковій чисельності робітників або відпрацьованих ними кількості людино-днів;-годин.

3. Трудовий - ділення обсягу виробленої продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах на кількість працівників.

Трудомісткість - це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто величина обернена до виробітку):

Tp = T / Q (1.2)

де Тр - трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:

- % зниження трудомісткості = % підвищення виробітку / (100 + % підвищення виробітку)- 100;

- % підвищення виробітку = % зниження трудомісткості / (100 - % зниження трудомісткості) - 100.

Виробіток є найпоширенішим і універсальним показником. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням вели чини знову створеної вартості - національного доходу - за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

- виробіток на одну відпрацьовану людино-годину - годинний;

- виробіток на один відпрацьований людино-день - денний;

- виробіток на одного середньооблікового працівника - річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.

Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.

Залежність між цими показниками може бути виражена так:

1) Індекс денного виробітку = Індекс годинного виробітку - Індекс використання робочого часу протягом зміни;

2) Індекс річного виробітку = Індекс денного виробітку - Індекс кількості явочних днів протягом року.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо). Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості). Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна усувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто не порівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції. У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

Розрізняють такі види трудомісткості:

Технологічна трудомісткість (Тт), яка включає всі затрати праці основних робітників - як відрядників, так і почасовиків:

Тт=Тв+Тп (1.3)

де Тв- затрати праці основних робітників-відрядчиків;

Тп- затрати праці основних робітників-почасовиків.

Трудомісткість обслуговування виробництва (Тоб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

Виробнича трудомісткість (Твир)- це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

Твир=Тт+Тоб (1.4)

Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.

Повна трудомісткість (Т) - це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т=Тт+Тоб+Ту (1.5)

або Т=Тв+Тп+Тоб+Ту (1.6)

або Т=Твир+Ту. (1.7)

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами.

Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

Планова трудомісткість - це затрати праці на одиницю продукції або виконання роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

1.3 Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

Існують певні фактори, що впливають на зростання продуктивності,а взагалі фактори - це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов.

Природні умови - це те середовище, в якому здійснюється суспільний процес виробництва : природні ресурси, грант, кліматичні особливості тощо.

Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.

В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва , його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.

Отже, фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов'язані з працею, ресурсами, середовищем.

Зарубіжні економісти розрізняють дві основні групи факторів продуктивності: зовнішні (які не контролюються), внутрішні (які контролюються).

Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

Внутрішні фактори - це ті, які перебувають у зоні контролю окремого підприємства і поділяються на "тверді" та "м'які".

"Тверді" (стійкі, сталі) включають в себе:

- виріб - його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;

- технологію та устаткування і підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.

"М'які" фактори включають:

- якість робочої сили, підвищення ефективності її використання шляхом подальшого удосконалення мотивації праці, поліпшення її поділу і кооперації, участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;

- організаційні системи і методи - динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;

- стилі і методи управління - вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і продуктивність. Так, поліпшення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційного технологічного його функціонування.

З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

1. матеріально-технічні;

2. організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

3. соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва - засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

- впровадження комплексної механізації та автоматизації;

- удосконалення технології виробництва;

- хімізація виробництва;

- зростання рівня електроозброєності.

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах - транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних робіт(подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

Модернізація тісно пов'язана з реконструкцією діючих підприємств. Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та інші, надміцні матеріали тощо.

Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їхньої ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку.

Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:

- екстенсивним - збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо.

- інтенсивним - поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було.

Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу. рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40%. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48%, а в будівництві досяг 61%.

Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці.

У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відігравати фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції. у тому числі й міжнародні.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як в цілому по економіці. так і на окремому виробництві.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками:

- Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

- Енергоозброєність праці - споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

- Фондоозброєність - це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності ворітників або працівників.

- Фондовіддача - загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма:

Пп = Фо * Фв (1.8)

де Пп- продуктивність праці;

Фо- фондоозброєність

Фв- фондовіддача.

Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт(виробництва) - Км.р(в) і праці - Км.п.

Км.р(в) = (Qm /Q) * 100 (1.10)

Км.п = (Чм / Ч) * 100 (2.10) або Км.п. = ((Чм.і * І)/ Ч) *100 (1.11)

де Qm- обсяг робіт, виконаний механізованим способом;

Q - загальний обсяг робіт;

Чм - чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;

Ч - загальна чисельність, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

Чм.і - чисельність робітників, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

І - величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до загального часу виконання операції.

Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники.

Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використаного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

- удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

- удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці(впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

- удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

- розукрупнення великих виробничо-господарських комплексів, утворення за рахунок конверсії оборонної промисловості нових виробництв;

- приватизація державної власності;

- розвиток середнього і малого підприємництва;

- надання повної економічної свободи державним підприємствам;

- диверсифікація виробництва;

- залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;

- розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.

Резерви зростання продуктивності праці -- це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що невикористані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці -- це процес перетворення можливого у дійсне.

Оскільки резерв -- це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу, то резерви зростання продуктивності праці класифікують так само, як і фактори. Основне значення для економіста і менеджера має класифікація внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:

- соціально економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;

- матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

- організаційно економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили із засобами виробництва.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю, в яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи по їх реалізації, плануються витрати на ці заходи і очікуванні! економічний ефект J від їх впровадження, призначаються відповідальні виконавці.

1.4 Програми управління продуктивністю праці на підприємстві

Ураховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.

Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи:

1) вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема;

2) пошук та аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки;

3) розроблення плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців;

4) розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

5) контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання;

6) вимірювання й оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві -- це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.

Розглянемо детальніше зміст діяльності економістів та менеджерів на кожному із названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

Вимірювання й оцінювання досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема -- вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі -- забезпечення достовірності і порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг з витратами на їх виготовлення. Можна зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень виробітку залишиться таким самим (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефекту залишилися такими самими). Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності праці на підприємстві.

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.

Шукаючи й аналізуючи резерви, необхідно також враховувати їх класифікацію за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден з можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, а й у процесі його організації та управління.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, необхідно забезпечити узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проранжувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи з реалізації встановлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розроблення критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від упровадження передбачуваних заходів. На кожен пункт плану мають бути визначені термін виконання та відповідальні виконавці.

Розроблення систем мотивації працівників до досягнення за планованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди мусить пам'ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Виграш від підвищення продуктивності праці повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати щодо зростання продуктивності праці відіб'ються на реалізації їх особистих професійних інтересів.

Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових етапах, ще до того, як вони стануть надто складними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які можна виміряти. У процесі контролю порівнюються фактичні й задані показники продуктивності праці або їх складові, визначається масштаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи. Слід пам'ятати, що контроль у будь-якій справі потрібен лише для того, щоб сприяти досягненню цілей. Надмірний, невдало продуманий контроль може дати небажані наслідки, зокрема спрямувати зусилля працівників на задоволення вимог контролю, а не на досягнення цілей. Організовуючи контроль, важливо приділити увагу зворотному зв'язку, реальності вимог, заінтересованості працівників, економічності контролюючих систем.

Вимірювання й оцінювання впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити й порівняти ефективність їх упровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Як і на першому етапі, найважливішим завданням економіста тут є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників. Визначивши найефективніші напрямки роботи щодо підвищення продуктивності, необхідно прийняти відповідні мотивуючі рішення і надалі зосередити увагу саме на цих напрямках.

Отже, управління продуктивністю праці -- це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності і будь-якого масштабу, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.



2. ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДОЦІЛЬНОСТІ СТВОРЕННЯ ФІРМИ В УМОВАХ ВАРІАНТА №2

2.1 Мета й завдання розрахунків

Метою розрахунків є доказ доцільності діяльності підприємства малого бізнесу в конкретних умовах господарювання. Для цього необхідно виконати розрахунки основних економічних показників за місяць і рік: визначити потребу в основному капіталі, розрахувати поточні витрати підприємства, визначити валовий доход і прибуток фірми за місяць за умови повного і неповного завантаження залу, виконати розрахунок критичного обсягу, скласти прогноз річного балансу прибутків і видатків фірми, визначити економічну ефективність вкладення капіталу, скласти зведену таблицю основних економічних показників діяльності фірми за рік.

Таблиця 2.1 Вихідні дані згідно варіанту № 2

Найменування показників	Од. виміру	Величина показника
Вартість тренажерів	тис. грн.	137,0
Число днів роботи спорт-зала в місяць	дні	23
Число треніровок (змін) в день	n	4
Максимальне число відвідувачів спорт-зала в одну зміну	чол./зміну	17
Рівень відвідувань при неповному завантаженні	%	75
Тривалість треніровки	ч	2,0
Ціна 1 часа послуг без ПДВ (конкурента)	грн./час	44
Площа інших служб (від розрахованої площі спортивного залу)	%	10
Питомі капітальні вкладення на будівництво будинку за один квадратний метр	тис. грн.	25,0
Річні норми амортизаційних відрахувань - по будинку - по устаткуванню	%	8 40
Тариф за електроенергію	грн.	0,36
Персонал малого підприємства й оплата праці: - керівник - економіст-бухгалтер - робітник по збиранню приміщень - черговий адміністратор (2 чоловік)	грн.	3000 2500 1200 1500
Відрахування на соціальні заходи (від фонду оплати праці)	%	37
Витрати на опалення приміщення на 1 квадратний метр	грн.	6,2
Витрати холодної води у день на одного співробітника	л	9
Вартість холодної води за 1 м3	грн.	4,16
Вартість стоків за 1 м3	грн.	2,59
Розцінка місячних витрат на заробітну плату тренерів	грн.	2,0
Норма споживання гарячої води на одну людину в день	л	50
Вартість 1 м3 гарячої води	грн.	13,03
Норма споживання холодної води на одну людину	л	25
Інші змінні витрати (від суми усіх змінних витрат)	%	5

2.2 Загальна характеристика підприємства

Малий бізнес -- бізнес, що спирається на підприємницьку діяльність невеликих фірм, малих підприємств, і які формально не входять до жодних об'єднань.

Для малого бізнесу характерні незалежний менеджмент, власний капітал, локальний район операцій, невеликі розміри. Він відіграє значну роль у забезпеченні зайнятості, певною мірою забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами, сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції, структурній перебудові економіки, є засобом досягнення особистого успіху.

Приватне підприємство -- юридична особа, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців або осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці (ст. 113 Господарського кодексу). Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання -- юридичної особи. Закон не висуває будь-яких вимог до мінімального статутного капіталу приватного товариства. Структура корпоративного управління і режим майна приватного підприємства визначаються його засновником на власний розсуд.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

2.3 Розрахунок потреби в капіталі

Капітал -- це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Капітал не тотожний будь-якому засобу праці, який часто розглядається як фізичний капітал. Засіб праці може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники вступлять у певні відносини з власниками інших чинників виробництва.

Таблиця 2.2 Вартість основного капіталу

Найменування показників	Сума, грн.	Обґрунтування розрахунків
1. Вартість будинку	2805000	Sприм=6*17=102м2 Sінш=102*0,1=10,2м2 К=(102+10,2)*2500
2. Вартість устаткування	137000
3. Інші витрати	294200	(280500+137000)*0,1
Разом	3236200

2.4 Розрахунок поточних витрат

Сумарна собівартість всіх послуг, надаваних фірмою за місяць, складається з постійних і змінних витрат.

Поточні витрати - витрати трудових, матеріальних, нематеріальних та фінансових ресурсів, виражених у грошовій формі, для здійснення поточної господарської діяльності.

Постійні витрати, які не залежать від числа відвідувачів, складаються з амортизаційних відрахувань по основному капіталі, заробітної плати управлінського й обслуговуючого персоналу з нарахуваннями, витрат на зміст приміщення й деяких інших витрат розраховуючи на місяць.

Таблиця 2.3 Розрахунок постійних витрат

Найменування витрат	Сума грн	Обґрунтування витрат
1. Амортизаційні відрахування: - по будинку - по устаткуванню	18700 4566,7	(280500*0,08)/12 (137000*0,4)/12
2. Витрати електроенергії	92,9	112,2/10*0,36*23
3. Витрати на оплату праці	9700	3000+2500+1200+1500+1500
4. Відрахування на соціальні заходи	3589	9700*0,37
5. Витрати на опалення приміщення	695,64	112,2*6,2
6. Витрати на споживання холодної води	4,31	5*9*23=1035 л 1035/1000=1,035 м3 1,035*4,16
7. Витрати на стоки	2,68	1,035*2,59
8. Інші постійні витрати	3735,12	(1870+4566,7+92,9+9700+3589+695,64+4.31+2,68)*0,1
Разом	41086,35

Змінні витрати залежать від числа відвідувачів (умовно вважаємо, що залежність пряма-пропорційна), це відбивається в методиці їхніх розрахунків. Змінні витрати включають заробітну плату тренерів з відрахуваннями в бюджетні фонди, вартість споживаної гарячої води в душі, стоків й інші змінні витрати. Розрахунки змінних витрат за умови повного й неповного завантаження спортивного залу внесено в табл.2.4.

Таблиця 2.4 Розрахунок змінних витрат

Найменування статей витрат	Сума витрат при 100% відвідуваності	Сума витрат при 75% відвідуваності	Обґрунтування витрат при 100% відвідуваності
1. Виплати на оплату праці тренерів	3128	2346	2*17*4*23
2. Відрахування на соціальні заходи	1157,36	868,02	3128*0.37
3. Витрати на споживання гарячої води	284,71	213,53	(17+2)*50*23=21850 л 21850/1000=21,85 м3 21,85*13,03
4. Витрати на споживання холодної води	45,45	34,09	19*25*23=10925л 10925/1000=10,925 м3 10,925*4,16
5. Витрати на стоки	84,89	63,67	(21,85+10,925)*2,59
6. Інші змінні витрати	235,02	176,27	(3128+1157,36+284,71+45,45+ +84,89)*0,05
Разом	4945,43	3701,58

Аналіз структури змінних витрат

Найменування статей витрат	Сума витрат, грн.	Питома вага, %
1. Виплати на оплату праці тренерів	3128	63,3
2. Відрахування на соціальні заходи	1157,36	23,4
3. Витрати на споживання гарячої води	284,71	5,8
4. Витрати на споживання холодної води	45,45	1
5. Витрати на стоки	84,89	1,7
6. Інші змінні витрати	235,02	4,8
Разом	4945,43	100

Таблиця 2.5 Кошторис поточних витрат на представлення послуг (грн.)

Рівень завантаження %, (люд. у зміну)	Постійні витрати (Впост)	Змінні витрати (Взм)	Поточні витрати за місяць (Сзаг)
0%	41086,35	Ї	41086,35
75%	41086,35	3701,58	44787,93
100%	41086,35	4935,43	46021,78

Визначаю показники середньої собівартості послуг, надаваних у годину одному відвідувачеві, за умови повної (S1) і неповного завантаження залу (S2) по формулі:

S = Сзаг / (N*n*Т*m)

де N - число відвідувачів в одне тренування, чіл.,

n - число робочих днів на місяць, дні;

Т - тривалість одного тренування, година;

m - число тренувань у день.

S1 = 46021,78/(17*23*2*4)=14,71 грн.

S2 = 44787,93/(13*23*2*4)=18,72 грн.

Визначаю ціну послуг за формулою:

Цп = S1 + П, грн.

1) П = 44-14,71=29,29 грн.

2) Визначаю рентабельність виробу за формулою:

Rвир.

П = S1

100

де Rвир. - рентабельність виробу, %

Rвир. = 27,29/14,71*100=185,5 грн.

3) П = 14,71*(185,5/100)=27,29 грн.

4) Цп = 14,71+27,29=42

Ціна послуг фітнес-клубу «Lady» менше, ніж конкурентна ринкова ціна на даний вид послуг. Добавить!

Виконую розрахунки вартості одного місячного абонемента виходячи з ритму - два й три тренування в тиждень.

Цаб.2=(42*2*4*2)*1,2=806,4 грн.

Цаб.3=(42*2*4*3)*1,2=1209,6 грн.

2.5 Визначення валового доходу й прибутку

Валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх дальшого використання у власній господарській діяльності. Валовий прибуток -- загальна сума прибутку отримана підприємством від підприємницької діяльності. Визначається як різниця між чистим доходом і собівартістю цієї продукції.

...