Корпоративна соціальна відповідальність

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття та напрями зовнішньої корпоративної соціальної відповідальності

Тема корпоративної соціальної відповідальності (>КСО) сьогодні один із найбільш обговорюваних в діловому світі. Пов'язано це про те, що помітно зросла роль бізнесу у розвитку суспільства, підвищилися вимоги до відкритості у діловій сфері. Багато компаній чітко усвідомили, що успішно вести бізнес, функціонує в ізольованому просторі, неможливо. Тому інтеграція принципу корпоративної соціальної відповідальності у стратегію розвитку бізнесу стає характерною рисою провідних вітчизняних компаній.

Сучасний світ живе у умовах гострих соціальних труднощів і у зв'язку особливо значущою соціальна відповідальність виникає бізнесу - підприємств і закупівельних організацій, пов'язаних із розробкою, виготовленням та поставкою продукції та послуг, торгівлею, фінансами, оскільки вони мають основними фінансовими і матеріальних ресурсів для, що дозволяє вести роботу на вирішення завдань, які світом соціальних проблем. Розуміння лідерами бізнесу свого ключового значення й провідну роль у такої роботи спричинило народження наприкінці 20-го століття поняття «корпоративної соціальної відповідальності», який став найважливішої частиною понять сталий розвиток як бізнесу, а й людства загалом.

У світовій є усталене розуміння, що таке корпоративна соціальна відповідальність виникає. Організації, які оперують у цій галузі, визначають цього поняття по-різному.

«Бізнес для соціальної відповідальності»: корпоративна соціальна відповідальність виникає означає досягнення комерційного успіху шляхами, які цінують етичні принципи і поважають людей, спільноти і довкілля.

«Міжнародний форум бизнесс-лидеров»: корпоративна соціальна відповідальність виникає сприймається як просування практик відповідального бізнесу, які корисні бізнесу та суспільству, і сприяють соціальному, економічному і екологічно стійкого розвитку шляхом максимізації позитивного впливу бізнесу на суспільству й так мінімізації негативного.

«Світовий рада бізнесу для сталого розвитку»: визначає корпоративну соціальну відповідальність як зобов'язання бізнесу робити внесок у стійке економічного розвитку, трудові відносини з працівниками, їх сім'ями, місцевим співтовариством та суспільством загалом підвищення його якості життя.

«Центр системних бізнес-технологій «>SATIO»: Соціальна відповідальність бізнесу (>СОБ) -- це добровільний внесок бізнесу у людський розвиток у соціальній, економічної й екологічної сферах, пов'язаний прямо пов'язана з основний діяльністю компанії та виходить далеко за межі певного законом мінімуму.

Соціальна відповідальність бізнесу носить багаторівневий характер.

Базовий рівень передбачає виконання таких зобов'язань: своєчасна оплата податків, виплата зарплати, наскільки можна -- надання нових робочих місць (розширення робочого штату).

Другий рівень передбачає забезпечення працівників адекватними умовами як роботи, а й життя: підвищення рівня кваліфікації працівників, профілактичне лікування, будівництво житла, розвиток соціальної сфери. Такий тип відповідальності умовно названо «корпоративної відповідальністю».

Третій, вищий рівень відповідальності, на думку учасників діалогу, передбачає благодійну діяльність.

До внутрішньої соціальної відповідальності бізнесу можна віднести:

1. Безпека праці.

2. Стабільність зарплати.

3. Підтримка соціально значимої зарплати.

4. Додаткове медичне і соціальний страхування співробітників.

5. Розвиток людських ресурсів через навчальні програми розвитку й програми підготовки й підвищення кваліфікації.

6. Надання допомоги працівникам в критичних ситуаціях.

До зовнішньої соціальної відповідальності бізнесу можна віднести:

1. Спонсорство і корпоративна благодійність.

2. Сприяння охорони навколишнього середовища.

3. Взаємодія із місцевим співтовариством та місцевої влади.

4. Готовність брати участь у кризових ситуаціях. 2

5. Відповідальність споживачам товарів та послуг (випуск якісних товарів).

Мотиви соціальної відповідальності бізнесу:

1. Розвиток власного персоналу дозволяє як уникнути плинність кадрів, а й залучати найкращих фахівців над ринком.

2. Зростання продуктивність праці у компанії.

3. Поліпшення іміджу компанії, зростання репутації.

4. Реклама товару або ж послуги.

5. Висвітлення діяльності компанії, у ЗМІ.

6. Стабільність і стійкість розвитку компанії, у в довгостроковій перспективі.

7. Можливість залучення інвестиційного капіталу соціально-відповідальних компаній вище, ніж й інших компаній.

8. Збереження соціальної стабільності у суспільстві загалом.

9. Податкові пільги.

Напрями діяльності, види соціальних програм.

Адміністративний соціальний бюджет -- фінансові ресурси, виділені компанією у власних соціальних програм.

Корпоративний кодекс -- це формальне виклад цінностей і принципів ділових відносин компаній. У кодексі утримуватися заявлені мінімальні стандарти поручництво компаній дотримуватися, а як і вимагати дотримання стандартів від своїх постачальників, підрядників, субпідрядників і ліцензіатів. Кодекс перестав бути законом, тому обов'язкового характеру має тільки тим, хто зобов'язався дотримуватися.

Місія соціально відповідальної компанії -- це офіційно сформульована позиція компанії щодо свого соціального політики.

Пріоритети соціальної політики компанії -- це зафіксовані у документальному вигляді основних напрямів реалізації соціальних програм компанії.

Соціальні програми -- добровільно здійснювана компанією діяльність із охорони природи, розвитку персоналу, створенню сприятливих умов праці, підтримці того суспільства, благодійна діяльність й сумлінна ділова практика. У цьому головний критерій є відповідність програм цілям і стратегію розвитку бізнесу. Соціальна активність компанії виявляється у проведенні різноманітних соціальних програм як внутрішньої, і зовнішньої спрямованості. Особливостями програм соціальної активності є добровільність їх проведення, системних характері і пов'язаність із місією і стратегією розвитку компанії.

Типи соціальних програм можуть бути такими: власні програми компаній; програми партнерства із місцевими, регіональними і федеральними органами управління; програми партнерства з некомерційними організаціями; програм співпраці з громадськими організаціями та професійними об'єднаннями; програми інформаційного співробітництва з ЗМІ.

Управління корпоративними соціальними програмами складається з етапів:

- Визначення пріоритетів соціальної політики компанії;

- Створення спеціальної структури управління соціальними програмами;

- Проведення програм навчання у області соціальної відповідальності;

- Реалізація соціальних програм компанії;

- Оцінка і доведення до зацікавлених сторін перебуває результатів соціальних програм компанії.

Напрями соціальних програм:

Ділова практика -- цей напрям соціальних програм компанії, що має метою сприяти прийняттю й поширенню сумлінної ділової практики між постачальниками, бізнес-партнерами і клієнтами компанії.

Природоохоронна діяльність й ресурсозбереження -- цей напрям соціальних програм компанії, яке здійснюються за ініціативи компанії з метою зменшення шкідливого на довкілля (програми з ощадливому споживання природних ресурсів, повторного використання і утилізації відходів, запобіганню забруднення довкілля, організації екологічно безпечного виробничого процесу, організації екологічно безпечних транспортних перевезень).

Розвиток місцевого суспільства -- цей напрям соціальних програм компанії, яку здійснювався на добровільних засадах і покликане внести внесок у розвиток місцевого суспільства (соціальних програм й акції підтримки соціально незахищених верств населення, надання підтримки дитинства і юнацтву, підтримка збереження і розвитку житлово-комунального господарства та культурно-історичного значення, спонсорування місцевих культурних, освітянських та спортивних 3 організацій корисною і заходів, підтримка соціально значущих досліджень, і кампаній, що у благодійних акціях).

Розвиток персоналу -- цей напрям соціальних програм компанії, які проводяться у межах стратегію розвитку персоналу, із залучення й утримання талановитих співробітників (навчання й професійне розвиток, застосування мотиваційних схем оплати праці, надання співробітникам соціального пакета, створення умов відпочинку і дозвілля, підтримку внутрішніх комунікацій у створенні, участь співробітників у прийнятті управлінські рішення).

Соціально відповідальна реструктуризація -- цей напрям соціальних програм компанії, що покликана забезпечити проведення реструктуризації соціально відповідальним чином, у сфері персоналу компанії.

Соціально відповідальне інвестування -- інвестування, що полягає у добуванні фінансових доходів, а й у реалізації соціальних цілей, зазвичай шляхом інвестування на компанії, чинна влада з дотриманням етичних норм.

Інструменти реалізації соціальних програм:

1. Добродійні пожертви і спонсорська допомогу -- форма адресної допомоги, виділеної компанією щодо соціальних програм як і грошової, і у натуральному вигляді (продукція, адміністративних приміщень, приміщення проведення заходів, транспорт, устаткування, призові фонди, оплата рахунків організацій й ін.).

2. Делегування компанії -- добровільне залучення компанії в соціальних програм зовнішньої спрямованості через безплатне надання одержувачам часу, знань, навичок, інформації, контактів, і зв'язків співробітників.

3. Грошові гранти -- форма адресної фінансову допомогу, виділеної компанією у соціальних програм, у галузі освіти і мети проведення прикладних досліджень. Гранти -- одне з найбільш доступних і традиційних інструментів реалізації соціальних програм. Зазвичай, гранти у тому чи іншою мірою пов'язані провідною діяльністю компанії та стратегічними цілями бізнесу.

4. Корпоративне спонсорство -- надання компанією (корпорацією) різних ресурсів до створення об'єктів чи споруд, підтримки організацій чи заходів, зазвичай, які мають публічний характер, з метою своєї реклами.

5. Корпоративний фонд -- фонд, створюваний компанією (корпорацією) з метою її соціальної діяльності.

6. Соціальні інвестиції -- форма фінансову допомогу, виділеної компанією у довгострокових і, зазвичай, спільних партнерських соціальних програм, вкладених у зниження соціальної напруги у регіонах присутності компанії та підвищення рівень життя різних верств українського суспільства.

7. Соціально значимий маркетинг -- форма адресної фінансову допомогу, що полягає у напрямі відсотка від продажу конкретного товару для проведення соціальних програм компанії.

8. Спонсорство -- здійснення юридичним чи котра фізичною особою вкладу (як надання майна, результатів інтелектуальної діяльності, надання послуг, проведення робіт) у діяльність іншого юридичного чи фізичної особи за умов поширення спонсируемим реклами про спонсора, його товарах.

Виділимо основні переваги КСО розвитку бізнесу:

1. Збільшується прибуток, зростають темпи зростання.

2. Компанії отримують доступом інвестиціям, під час розподілу яких інвестори приймають до уваги показники, що характеризують діяльність його компанії у соціальній і етичної сферах, у сфері захисту довкілля.

3. Можуть скорочуватися операційні витрати, наприклад, з допомогою скорочення відходів виробництва чи його переробки, збільшення ефективність використання електроенергії або продажу перероблених матеріалів.

4. Поліпшуються бренд і репутація, що допомагає розвивати і відмикати нові ринки та напрями бізнесу.

5. Зростають продажу, підвищується лояльність клієнтів. Споживачі хочуть знати, що продукти зроблено з розумінням відповідальності стосовно навколишньому середовищі, і навіть інших соціальних аспектів. Деякі споживачі навіть готові сплачувати більше за «відповідальні» продукти.

6. Підвищення продуктивність і якість продукту (послуги).

7. З'являється більші можливості приваблювати і утримувати співробітників: люди воліють працювати у компаніях, цінності яких збігаються із їхніми своїми.

8. Скорочуються претензії із боку регулюючих органів.

9.Улучшается управління ризиками.

10. Зростає конкурентоспроможність.

Отже, корпоративна соціальна відповідальність виникає - непросто данина моді, а життєво важлива необхідність. Соціальні інновації, впроваджені у межах стратегій КСО, як дозволяють компаніям продемонструвати свій цивільний позицію, але й стають важливим маркетинговим інструментом, що дозволяє виділитися, розвивати нові продукти та напрями, створювати емоційний зв'язок між брендом і споживачем, сприяючи цим зростанню лояльності.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. В процесі всесвітньої глобалізації бізнесу, корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) стала одним із пріоритетів корпоративних стратегій найбільш розвинутих світових компаній. Тому, актуальністю даної роботи є необхідність подальшого розвитку корпоративної соціальної відповідальності українських компаній у зв'язку з поглибленням глобалізаційних процесів та загострення конкуренції на національному ринку, а також формування та включення цієї концепції у господарську підприємницьку діяльність середнього та малого бізнесу України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні питання з проблематики впровадження соціального партнерства в основу українського бізнесу висвітлені в працях таких українських науковців, як В. Воробея, О. Грушнової, Л. Денисюка, В. Довбні, Р.Колиско, О. Лазаренко, Д. Баюри, Н.Ю. Волосковеця, С.Е. Литовченко В.П. Мазуренка, Т.Є. Моїсеєнко та ін. Але, на теперешньому етапі розвитку не розкрита проблема формування дієвого механізму впровадження системи КСВ з урахуванням специфіки розвитку українських підприємств.

Постановка завдання. Метою статті є аналіз стану готовності українських підприємств до впровадження системи КСВ та розробка механізму її впровадження на підприємстві.

Виклад основного матеріалу дослідження. Термін «корпоративна соціальна відповідальність» став вживатися у 1970-х роках, у міжнародній практиці він використовується для визначення добровільних зобов'язань, взятих на себе компанією щодо підвищення якості життя та роботи не тільки своїх співробітників, а також суспільства і навколишнього середовища [1].

Визначення соціальної відповідальності бізнесу з Зеленої книги Європейського союзу (2001 рік): соціальна відповідальність бізнесу означає «інтеграцію соціальних та екологічних аспектів у щоденну комерційну діяльність підприємств та їхню взаємодію з зацікавленими сторонами на добровільній основі».

Для бізнесу задля соціальної відповідальності (BSR) - «досягнення комерційного успіху засобами, які передбачають дотримання моральних цінностей та повагу до людей, спільнот і навколишнього середовища».

Міжнародний форум лідерів бізнесу (IBLF) розуміє соціальну відповідальність як сприяння відповідальній діловій практиці, яка дає вигоду бізнесу та суспільству й допомагає досягти соціального, економічного та екологічно усталеного розвитку через максимальне збільшення позитивного впливу бізнесу на суспільство з одночасною мінімізацією його негативного впливу.

Всесвітня ділова рада за сталий розвиток (WBCSD) визначає соціальну відповідальність бізнесу як «зобов'язання бізнесу сприяти усталеному економічному розвитку, працюючи з робітниками, їхніми сім'ями, місцевою громадою та суспільством у цілому для поліпшення якості їхнього життя».

Згідно Керівництву з соціальної відповідальності ISO 26000 (драфт міжнародного стандарту) (2007 рік), соціальна відповідальність - це відповідальність організації за вплив її рішень та діяльності на суспільство та оточуюче середовище через прозору і етичну поведінку, яка:

- сприяє сталому розвитку, враховуючи здоров'я і добробут суспільства;

- враховує очікування зацікавлених сторін і відповідає вживаному законодавству;

- узгоджується з міжнародними нормами поведінки та інтегрована в діяльність всієї організації [3].

Основними напрямками соціальної відповідальності є: організаційне управління, права людини, трудові практики, навколишнє середовище, сумлінні ділові практики, проблеми, пов'язані із споживачами, участь у житті громад та їх розвитку.

Міжнародна практика показує, що корпоративна соціальна відповідальність допомагає компаніям підвищувати ділову репутацію, встановити довірчі відносини з державою і суспільством. Згідно з дослідженням Cone/Roper, 78% опитаних заявили, що з більшою ймовірністю куплять товар, який асоціюється з небайдужою для них соціальною ініціативою, а 66% задля підтримки такої ініціативи готові змінити думку щодо свого бренда.

За даними дослідження «Монітор корпоративної соціальної відповідальності» фактори корпоративної соціальної відповідальності визначають імідж компанії на 49%, її бренд - на 35%, а фінансовий стан - лише на 10% [1].

Отже, корпоративна соціальна відповідальність є необхідністю як для власників фірм, так і для працівників, споживачів товарів і послуг, ділових партнерів, державних інститутів та суспільства в цілому. Поєднання інтересів всіх цих сторін відображає необхідність корпоративної соціальної відповідальності, яка націлена на досягнення соціальної злагоди.

Внаслідок діяльності Консультативної ради з розробки Концепції Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні при Комітеті Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва, утвореної 2009 року після проведення комітетських слухань «Розвиток соціальної відповідальності бізнесу: українські перспективи», процес формалізації розуміння соціальної відповідальності бізнесу в українському суспільстві набув відповідних обертів і став рушійною силою змін соціального сприйняття цього явища.

Відповідно до дослідження, проведеного центром «Розвиток КСВ» у 2011 році, представники українських компаній під соціальною відповідальністю переважно розуміють надання благодійної допомоги громаді, розвиток власного персоналу, чесне введення бізнесу та дотримання і захист прав людини. Найменше асоціюють із соціальною відповідальністю впровадження принципів і практик підзвітності, прозорості й етичної поведінки, здійснення екологічних проектів та участь у регіональних програмах розвитку (рис. 1).

Рис. 1. Детермінація поняття «соціальна відповідальність» представниками українських підприємств (% від загального числа опитуваних)

Соціальну відповідальність бізнесу в українському контексті можна визначити як таку, що діє на трьох основних рівнях:

дотримання законних зобов'язань перед державою і суспільством (сплата податків, охорона здоров'я і безпека праці, права працівників, права споживачів, екологічні норми) та галузевих стандартів;

мінімізація або усунення негативного впливу бізнесу на суспільство та управління ризиками (наприклад, порушення прав людини або забруднення навколишнього середовища);

посилення позитивного впливу бізнесу на суспільство і створення цінностей через інновації, інвестиції та партнерство, спрямовані на соціальний та екологічний добробут (наприклад, створення робочих місць, соціальний та економічний розвиток, вирішення конфліктів).

Необхідність розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні зумовлена наступними чинниками:

низький рівень корпоративної культури та, як наслідок, фінансова й економічна слабкість значної частки компаній в Україні є однією з найбільш поширених перешкод;

правовий нігілізм і деформація правової свідомості - в Україні лише формується культура поваги до законів та права в цілому;

низький рівень усвідомлення суспільством ролі бізнесу;

закритість українських компаній для широкої громадськості;

нерівномірне врахування інтересів заінтересованих сторін: найчастіше компанії враховують інтереси споживачів та органів державної влади, найрідше - недержавних організацій та дослідницьких організацій, навчальних закладів, співпраця з якими практично відсутня.

А стратегічними напрямами системи впровадження КСВ в масштабах національної економіки, є наступні:

покращення стану навколишнього середовища;

зростання рівня конкурентоспроможності країни;

покращення якості життя населення;

підвищення умов праці в українських корпораціях;

формування громадянського суспільства шляхом розвитку механізмів соціального діалогу;

узагальнення розуміння соціальної відповідальності бізнесу в Україні як самим бізнесом, так й іншим заінтересованими у його діяльності та сталості сторонами;

формування адекватного сприйняття стейкхолдерами зусиль бізнесу у сфері соціальної відповідальності, тощо.

Існують різні підходи до класифікації стадій КСВ на підприємствах, але можна виокремити два основних підходи.

Розглянемо класифікацію КСВ за першим підходом (рис. 2).



Рис. 2. Стадії розвитку КСВ на підприємствах

Українські підприємства знаходяться на різних стадіях розвитку КСВ , але більшість з них - на другій з п'яти можливих - стадії здійснення доброчинної діяльності. А це означає, що КСВ в Україні необхідно розвивати до того, поки вітчизняні підприємства не опиняться на стадії стратегічного розвитку КСВ , коли компанії визначають стратегію власної соціальної відповідальності, яка охоплює основні бізнес-процеси визначають середньо- та довгострокові цілі, утворюють відповідну систему моніторингу, передбачають інструментарій досягнення цілей та звітність щодо даної діяльності [5].

Впровадження принципів КСВ передбачає розробку і впровадження розумної стратегії управління підприємством, моніторинг його діяльності, складання корпоративної соціальної звітності. Безпосередню вигоду вдасться отримати далеко не відразу; для досягнення якісного результату необхідно не менше п'яти років.

Розглянемо інший підхід до класифікації етапів розвитку КСВ (рис. 3)



Рис. 3. Стадії розвитку КСВ підприємства

Що стосується структури управління КСВ на підприємстві, то зазвичай вона складається з трьох рівнів: управлінського, стратегічного і практичного (рис. 4):

Рис. 4. Структура управління корпоративною соціальною відповідальністю в компанії

Етапи впровадження системи КСВ в практику українських підприєиств являє собою сукупність взаємопов'язаних складових та їх елементів, кожна з яких виконує певний склад процедур, спільний вплив котрих за певних умов забезпечує досягнення мети даного механізму (рис. 5).

Отже, проаналізувавши інформацію, можна зробити висновок, що формування системи КСВ - складний процес, який займає тривалий період часу і вимагає від компанії цілеспрямованих зусиль.



Рис. 5. Етапи впровадження системи КСВ на українських підприємствах

Таким чином, для найактивнішого розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні необхідно:

сформувати постійно діючий орган, до компетенції якого належали б аналіз існуючого стану соціальної відповідальності бізнесу в Україні та сприяння її подальшому розвитку;

створити регіональні консультативні ради із реалізації Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу розвитку або уповноважити на цю діяльність уже існуючі регіональні ради;

розробити Національну стратегію розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні;

унормувати систему преференцій для організацій, що запроваджують політику соціальної відповідальності та реалізують соціально важливі програми;

сприяти покращенню корпоративного управління та поширенню стратегій соціальної відповідальності на українських підприємствах, у т.ч. на державних;

створити єдиний портал корпоративної соціальної відповідальності для забезпечення обізнаності щодо реалізації Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні.

Висновки з даного дослідження. Отже, конкурентну теоретичну і практичну цінність за умов низької соціальної ефективності державних витрат в поєднанні із вадами економічного регулювання має Концепція Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні. Практична цінність цієї концепції полягає у її ресурсному потенціалі, що в умовах України є значним резервом для забезпечення функціонування всього комплексу соціальної сфери. В Україні бізнес загалом готовий приймати участь у розв'язанні соціальних проблем, але держава повинна спрямувати свої можливості та ресурси, у тому числі й фінансові, на створення системи підтримки соціальної активності бізнесу.

корпоративний управління соціальний відповідальность

2. Міжнародні стандарти прав людини

У сучасному світі, коли проблема прав людини вийшла далеко за межі окремої держави, виникла необхідність у створенні універсальних міжнародно-правових стандартів, які також визнаються як основні права людини. Ці стандарти відображені у низці важливих міжнародно-правових актів, що встановили загальнолюдські стандарти прав та інтересів особи, визначивши ту межу, за яку держава не може виходити. Таким чином, права людини стали об'єктом регулювання не лише окремої держави, а й міжнародного співтовариства. Обсяг прав і свобод людини в сучасному суспільстві визначається не лише особливостями певного співтовариства людей, а й розвитком людської цивілізації в цілому, рівнем інтегрованості міжнародного співтовариства.

Прийняття Міжнародного білля про права людини, що включає Загальну декларацію прав людини (1948 p.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1976 p.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1976 p.), Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1976 p.), внесло характерні зміни у правосуб'єктність людини, що стала суб'єктом не лише внутрішньодержавного, а й міжнародного права. Держави, що приєдналися до пактів, зобов'язані привести своє національне законодавство у відповідність з їх вимогами. Таким чином, міжнародно-правові акти мають верховенство над внутрішнім законодавством. А це надає можливість громадянину, політичні чи громадянські права якого порушені, звернутися за захистом безпосередньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав можливості захисту, надані національним законодавством. Міжнародно-правові документи визначили той універсальний комплекс основних прав та свобод, який у єдності з конституційними правами повинен забезпечити нормальну життєдіяльність індивіда. Якщо певне право людини не отримало конституційного закріплення з боку держави, воно визнається таким на основі міжнародних актів, оскільки пріоритет міжнародного права щодо внутрішньодержавного у сфері прав людини є загальновизнаним принципом міжнародного співтовариства.

У ході Другої світової війни були виявлені недоліки в міжнародному регулюванні прав та свобод людини. Цей етап у розвитку людства довів необхідність, з одного боку, підтримки міжнародного миру та безпеки, а, з іншого -- дотримання прав і свобод людини.

Створення ООН та прийняття її Статуту поклали початок якісно новому етапу міждержавних відносин у сфері прав людини. Статут ООН покладає на держави обов'язок дотримуватися основних прав і свобод людини, не допускаючи при цьому будь-якої дискримінації.

10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла розроблену Комісією ООН з прав людини Загальну декларацію прав людини. Саме цей день щорічно відзначається у всьому світі як День прав людини.

Загальна декларація вперше закріпила перелік політичних, соціально-економічних та культурних прав людини. Оскільки цей документ мав форму резолюції Генеральної Асамблеї ООН, він мав рекомендаційний характер і не міг визнаватися як юридично обов'язковий. Саме тому Генеральна Асамблея доручила одночасно Комісії з прав людини через Економічну та Соціальну Раду розробити єдиний пакт про права людини, що охоплював би широкий перелік основних прав і свобод. У 1966 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Пакт про громадянські та політичні права і Пакт про економічні, соціальні та культурні права, які набрали юридичної сили у 1976 р. Загальна декларація прав людини та міжнародні пакти складають Міжнародний білль прав людини (чи Хартію прав людини), що покладає на держави обов'язок забезпечити здійснення закріплених у цих документах прав всіма необхідними засобами, у тому числі й правовими.

Враховуючи суттєві протиріччя позицій держав-членів ООН, Загальна декларація прав людини і пакти про права людини проголосили природний характер прав людини і вмістили загальні принципи та поняття без визначення їх класових особливостей, надаючи їм загальнодемократичного і загальнолюдського значення, сприйнятливого для всіх держав. Більшість статей зазначених міжнародних документів мають загальний характер. Лише в останні роки почалася конкретизація норм з прав людини, яка особливо активно здійснюється в рамках Організації з безпеки і співробітництва у Європі.

Сучасне міжнародне право характеризується наявністю системи актів у сфері прав людини, що складають законодавство. Воно включає п'ять різновидів документів:

1. Міжнародний білль про права людини, що містить перелік невід'ємних прав.

2. Угоди, спрямовані на запобігання та покарання злочинів, що призводять до масових порушень прав людини (Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів проти людства від 26 жовтня 1968 p.).

3. Конвенції, націлені на захист груп населення, які потребують особливого піклування з боку держави (Конвенція про права дитини 1989 p.).

4. Конвенції, спрямовані на захист індивіда від зловживань з боку органів держави та посадових осіб (Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни).

5. Міждержавні конференції з прав людини, що приймають заключні документи, обов'язкові для виконання державами-учасницями (Заключний документ Всесвітньої конференції з прав людини. -- Відень, 1993 p.).

В основу міжнародних стандартів з прав людини покладені такі загальновизнані принципи, як: повага суверенітету держави; неприпустимість втручання у внутрішні справи держави; самоврядування народів та націй; рівноправність всіх людей та заборона дискримінації; рівність прав і можливостей чоловіків та жінок; дотримання прав людини, навіть, за умови збройних конфліктів і відповідальність за злочинні порушення прав людини. Значення наведених принципів полягає у тому, що вони є основою розроблення прав людини та їх закріплення у національному законодавстві, а також є критерієм законності діяльності держави у сфері прав людини.

Міжнародні стандарти у сфері прав людини склалися поступово. Спочатку були закріплені лише парламентські і політичні права, потім економічні та соціальні. Саме вони і були конкретизовані у національному законодавстві держав. Однак кожна держава повинна не лише привести своє законодавство у відповідність зі взятими на себе міжнародними зобов'язаннями, а й вчиняти певні дії та створювати реальні умови для гарантування і здійснення прав.

Основу міжнародних стандартів у сфері прав людини складають норми природного права, що включає ідеали свободи, справедливості та рівності перед законом. Ці норми закріпляються правовою системою кожної держави. До них належать:

-- фундаментальні права і свободи, зафіксовані у Загальній декларації та пактах про права людини;

-- демократичні принципи та норми організації і діяльності державної влади, основними серед яких є народовладдя, розподіл влад, верховенство права, проголошення народу єдиним джерелом влади та наявність незалежних від влади органів правосуддя.

У юридичній літературі обґрунтовується думка про існування особливої галузі міжнародного права, що складається із системи принципів і норм, які стосуються сфери прав людини -- міжнародного гуманітарного права. За всієї неоднозначності підходів до визначення міжнародного гуманітарного права, можемо констатувати той факт, що гуманітарне право є частиною системи норм, які стосуються людини у цілому. Генеральна Асамблея ООН та Комісія з прав людини розглядають як загальні, так і спеціальні питання прав людини з точки зору їх впровадження, гарантування та охорони як у мирний час, так і у період збройних конфліктів.

Таким чином, міжнародні стандарти у сфері прав людини складаються із сукупності принципів та норм, що встановлюють:

-- права та свободи людини в різноманітних сферах життєдіяльності;

-- обов'язки держави із забезпечення та дотримання прав людини без будь-якої дискримінації як у мирний час, так і у період збройних конфліктів;

-- загальні принципи природного права;

-- відповідальність за злочинне порушення прав людини;

-- напрями розвитку та розширення сфери прав людини;

-- напрями посилення контрольного механізму за виконанням державами взятих на себе зобов'язань у сфері прав людини.

На їх основі кожна держава зобов'язана упорядкувати чинне законодавство, усунути протиріччя з нормами міжнародного права, відмінити застарілі норми, ліквідувати прогалини.

Саме вказана діяльність держав забезпечить реальність та ефективність міжнародних стандартів у сфері прав людини.

Сьогодні основні права і свободи людини вже не є об'єктом внутрішньої компетенції тільки держави, а стали справою всього міжнародного співтовариства. Ці основні права і свободи відображені у низці найважливіших міжнародно-правових актів, що встановлюють загальнолюдські стандарти прав і свобод особистості.

Такими міжнародно-правовими актами є:

o Загальна декларація прав людини (1948 р.). її положення є завданням, виконання якого повинні прагнути всі народи і держави (Преамбула Декларації);

o Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.) та Факультативні протоколи до нього;

o Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);

o Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікована Україною 17.07.1997 р., набула чинності 11.09.1997 р.

У сукупності ці акти утворюють так звану Міжнародну хартію прав людини.

Відповідно до зазначених актів усі особи, які проживають у державі-учасниці актів або на яких поширюється юрисдикція такої держави, отримують можливість користуватися правами, передбаченими цими актами, без обмежень за будь-якими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 р. встановлено принцип примату міжнародного права в Україні: якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, закріплено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Аналіз статей розділу II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" свідчить про те, що майже всі статті цього розділу так чи інакше відображають зміст актів, що утворюють Міжнародну хартію прав людини, однак іноді простежуються відходи від послідовності викладення прав і свобод, передбаченої міжнародно-правовими актами. Також у Конституції України можна знайти положення, яких немає у міжнародних документах про права людини. Остання обставина зумовлена загальністю формулювання прав і свобод у міжнародних актах, а також фактором часу. Наприклад, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, передбачене у ст. 50 Конституції України, не міститься у текстах головних міжнародних документів1.

У другій половині XX ст. було також прийнято значну кількість міжнародних конвенцій з окремих груп прав людини і громадянина. Геополітичні зміни в Європі та у світі потребують розроблення нових міжнародних договорів, наприклад, Хартії прав людини для третього тисячоліття, в якій необхідно об'єднати всі існуючі договори ООН з прав людини, а також передбачити нові гарантії і принципи в галузі прав людини і громадянина, враховуючи всі соціальні, політичні, економічні, екологічні та інші зміни світі.

3. На прикладі реального підприємства здійснити аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища КСВ, визначити модель, пріоритетні напрями та інструментарій реалізації програми КСВ на підприємстві

3.1 Аналіз теоретичних основ розвитку корпоративної соціальної відповідальності підприємства

Як зазначалося раніше відношення до концепції корпоративної соціальної відповідальності підприємства, його ролі та значення у суспільному житті є неоднозначним. Так, прихильники класичної економічної теорії вважають, що підприємства як суб'єкт суспільної діяльності повинні турбуватися тільки про виконання економічної функції виробництва продукції і послуг, забезпечуючи одночасно роботу для громадян і максимальні прибутки і винагороди для акціонерів.

Згідно іншої точки зору, кожне сучасне підприємство є частиною оточення, яке визначає умови його функціонування та розвитку, впливати на досягнення цілей. Зважаючи на це, необхідно враховувати інтереси середовища у діяльності підприємства. Відповідно, прихильники даного підходу розробили аргументи на користь корпоративної соціальної відповідальності підприємства (табл. 1.3), які можна умовно об'єднати у дві групи: етично-психологічні та економічні аргументи.

Таблиця 1.3 Аргументи на користь формування соціально-відповідальної діяльності підприємства

Назва аргументу	Загальна характеристика
Очікування громадськості	3 1960-х років очікування громадськості щодо діяльності підприємств істотно зросли. Щоб зменшити розрив між новими очікуваннями і реальним відгуком підприємців, їх участь у вирішенні соціальних проблем не тільки очікувана, а й необхідна.
Довгострокові прибутки	Підприємства з почуттям відповідальності перед суспільством переважно одержують гарантовані довгострокові прибутки. Це природний результат кращих відносин з громадою та кращого іміджу підприємства, сформованого завдяки доброчесній поведінці.
Моральний обов'язок	Будучи членом суспільства, підприємство повинно керуватись його нормами, навіть у випадках, які не передбачені законами.
Громадський імідж	Підприємства прагнуть зміцнити свій громадський імідж через приваблення більшого числа покупців, кращих службовців, доступ до ринків грошей та інші вигоди. Таке підприємство отримує можливості для формування партнерських відносин з владними структурами, громадськістю, засобами масової інформації.
Краще відносини з персоналом	Підприємства прагнуть підвищити кваліфікацію, професіоналізм і утримати кадровий потенціал на високому рівні. Також забезпечується лояльність персоналу до діяльності підприємства
Краще оточення	Підприємство може сприяти вирішенню складних суспільних проблем, підвищуючи таким чином якість життя і формуючи бажане середовище, в якому воно знаходить і наймає кваліфікованих працівників.
Відмова від подальшого державного регулювання	Регулювання з боку держави збільшує економічні витрати і обмежує гнучкість рішень менеджера. Діяльність підприємства, що відчуває відповідальність перед суспільством, менше регулюватиметься державними органами.
Інтереси акціонерів	Відповідальність перед суспільством у довгостроковому періоді підвищуватиме цінність пакета акцій підприємства. На ринку акцій суспільно-відповідальні підприємства вважають мало ризикованими та відкритими для громадської критики. Отже, їх пакети акцій матимуть вище співвідношення "ціна-дохід".
Володіння ресурсами	Фінансові ресурси, технічна компетенція та здібності менеджерів достатні, щоб забезпечити підтримку державним і благодійним проектам, які потребують допомоги.
Перевага профілактики над лікуванням	Соціальні проблеми час від часу необхідно вирішувати. Підприємство має робити це доти, доки коригування не стало надто серйозним і дорогим заняттям, яке відвертатиме енергію менеджерів від досягнення головних цілей - виробництва товарів і послуг.

Неодмінною складовою при формулюванні подібних аргументів є результати емпіричних досліджень підприємств, що проводять соціально-відповідальну діяльність, та порівняння їх з показниками діяльності підприємств, які не дотримуються принципів корпоративної соціальної відповідальності у своїй роботі. За кордоном, починаючи з кінця 1980-х - початку 1990-х рр., увазі широкої громадськості було представлено 34 академічних і публіцистичних статей з проблеми вивчення бізнес-ефекту, з них 13 звітів про результати емпіричних досліджень з даної тематики. Велика кількість досліджень у даній сфері стосується оцінки впливу соціально-відповідальної діяльності на фінансову політику, систему маркетингу та управління репутацією підприємства. Так, дослідження, проведене консалтинговою компанією Cone/Roper в 1997 році, показало, що соціально відповідальний маркетинг може сприяти значному збільшенню продажів, оскільки 78% покупців охоче куплять продукцію, якщо частина коштів від покупки піде на добродійність, 66% охоче змінять торгову марку на марку того підприємства, яке підтримує соціальні проекти, а 33% покупців після ціни і якості реагують на те, наскільки підприємство є соціально-відповідальним. Аналогічні дослідження, проведені по всьому світу, також виявили, що значна частка покупців готова змінити торгову марку на ту, яка більше асоціюється з соціально-відповідальною діяльністю: Великобританія - 86%, Італія - 75%, Австралія - 73%, Бельгія - 65% [16, c. 482-490].

Найцікавішим серед досліджень оцінки впливу соціальної активності компаній на репутацію і показники її основної діяльності є дослідження, проведене Walker Information і Council on Foundations в 1996 році. По-перше, це дослідження підтвердило гіпотезу про те, що соціальні чинники, нарівні з економічними, впливають на показники діяльності підприємства. По-друге, встановило залежність між соціальною відповідальністю, репутацією і відданістю торговій марці. Так, наприклад, в результаті дослідження було встановлено, що для промислового підприємства збільшення показника репутації компанії на 1 одиницю приведе до збільшення відданості торговій марці на 0,42 одиниці, при цьому значення 0,5 відповідає високому рівню зв'язку, значення 0,1 - незначному [16, c. 482-490].

Однак, варто відмітити, що не зважаючи на велику кількість досліджень, що були проведені у даній сфері, поки не існує єдиної загальноприйнятої думки щодо того, сприяє чи стримує дотримання принципів корпоративної соціальної відповідальності в роботі підприємства зростанню основних показників його діяльності.

На думку Х. Джонсона [15] існує п'ять рівнів впровадження практики корпоративної соціальної відповідальності на підприємствах, кожному з яких відповідає певний рівень розвитку суспільних відносин та загального сприйняття ідеї корпоративної соціальної відповідальності підприємства.

Перший - це рівень протиправності/безвідповідальності, коли підприємство не дотримується жодних прийнятих у суспільстві правових норм.

Другий - це рівень дотримання законів, підприємство дотримується діючих законів на рівні, що є необхідним для забезпечення його виживання.

Третій рівень - рівень фрагментарності - підприємство несистематично впроваджує окремі заходи, що базуються на принципах корпоративної соціальної відповідальності.

Четвертий рівень - стратегічний рівень - найбільш поширена у світі система впровадження корпоративної соціальної відповідальності у діяльність підприємств, даний рівень передбачає систематичне виконання заходів у сфері корпоративної соціальної відповідальності та перетворення їх у невід'ємну складову загальної стратегії розвитку підприємства.

П'ятий рівень - рівень всебічної підтримки суспільства - підприємство починає будувати стратегію свого розвитку виходячи з того, що отримання прибутку є не основною метою його діяльності, а необхідною умовою існування [15]. Основним стимулом, що сприяє дотриманню вищих стандартів та підвищенню рівня корпоративної соціально відповідальності підприємства, є тиск з боку різних груп зацікавлених сторін чи груп 15 впливу. Розглянемо детальніше, які групи впливу виділяють вчені, що досліджують розвиток даної концепції. Відповідно до визначення, розробленого міжнародною організацією SustainAbility, зацікавлені сторони або стейкхолдери - це будь-яка особа або група осіб, що є об'єктом або суб'єктом діяльності організації через її продукцію, політику або виробничі процеси. Стейкхолдером вважається будь-яка особа або група осіб, що впливає на діяльність організації або відчуває на собі вплив цієї діяльності.

Дещо вужче значення поняття “зацікавлені сторони“ міститься у

Принципах корпоративного управління України, розроблених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до даного документу, під зацікавленими особами розуміються особи, які мають легітимний інтерес у діяльності товариства, тобто повною мірою залежать від товариства або можуть впливати на його діяльність. До зацікавлених осіб належать, у першу чергу, працівники (як ті, які є акціонерами товариства, так і ті, які не є його акціонерами), кредитори, споживачі продукції товариства, територіальна громада, на території якої розташоване товариство, а також відповідні державні органи та органи місцевого самоврядування.

Загалом, в рамках концепції корпоративної соціальної відповідальності вчені виділяють дві групи зацікавлених сторін чи груп впливу:

первинні чи основні групи;

вторинні чи опосередковані групи.

До первинної групи відносяться ті зацікавлені сторони, які безпосередньо пов'язані з комерційною діяльністю підприємства та можуть впливати позитивно чи негативно на досягнення основної мети його діяльності. В основі зв'язку підприємства з первинними зацікавленими групами лежать принципи ринкових відносин. Саме тому представників основної групу зацікавлених сторін часто називають «бізнес групами впливу», до яких відносять працівників та органи, що їх представляють (наприклад профспілки), акціонерів, споживачів і клієнтів, кредиторів, інвесторів, бізнес-партнерів, постачальників тощо.

На відміну від основної групи зацікавлених сторін вторинна група безпосередньо не пов'язана з комерційною діяльністю підприємства, і зв'язок з даною групою зацікавлених сторін здійснюється поза ринком. Як наслідок, представників вторинної групи зацікавлених сторін також називають «зацікавленими сторонами поза бізнесом», до якої відносять територіальні громади та загалом все суспільство, неурядові організації, ЗМІ, міжнародні організації, відповідні державні органи та органи місцевого самоврядування, бізнес-асоціації, фінансові та навчальні установи тощо.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6. Основні групи зацікавлених сторін у сфері корпоративної соціальної відповідальності

Дещо інший підхід до поділу груп впливу представляє М. Вдовін [20]. В основі його класифікації покладено два показники - рівень впливу та рівень зацікавленості у відстоюванні власних інтересів.

Виходячи зі значень цих показників, ним було виділено чотири групи зацікавлених сторін:

«ключові гравці» - мають значний вплив на діяльність підприємства та схильні до активного відстоювання своїх інтересів. Завдяки своїй впливовості вони становлять найбільший інтерес для підприємства;

«сплячі чудовиська» - мають значний вплив на діяльність підприємства, але в даний час не схильні до активного відстоювання своїх інтересів;

«ті, що цікавляться» - мають високу зацікавленість, але низьку владу;

«випадкові перехожі» - не мають а ні влади, а ні зацікавленості (наприклад, спекулятивні інвестори, тимчасові працівники) [20].

Зважаючи на те, на які групи впливу поширюється соціально-відповідальна діяльність підприємств прийнято визначати ті функції, які виконує підприємство у сфері корпоративної соціальної відповідальності.

Існують різні підходи щодо визначення функцій підприємства у даній сфері. На рис. 7 наведено дві класифікації, які були розроблені Фондом «Інститут економіки міста» та Асоціацією менеджерів Росії [29, c. 22-23, 76].

Відповідно до першої класифікації підприємству у сфері корпоративної соціальної відповідальності притаманні три соціальні функції: відповідальний діловий партнер, відповідальний роботодавець та відповідальний громадянин.

Друга класифікація функцій є більш розгорнутою. Згідно неї підприємство може виконувати наступні функції відповідального: роботодавця, виробника товарів і послуг, платника податків, позичальника капіталу, ділового партнера, корпоративного громадянина, члена громадських організацій. Звичайно, розглянуті класифікації є схожими, оскільки в їх основу покладено принцип поділу підприємств залежно від конкретної сфери відповідальної діяльності, різниця між ними полягає лише у ступені деталізації функцій підприємства і, відповідно, характеристики зацікавленої групи перед якою відповідає підприємство. Зважаючи на це, для кращого розуміння функцій підприємства у сфері корпоративно соціальної відповідальності необхідно визначити основні аспекти взаємозв'язку підприємства із зацікавленими сторонами, що впливають на досягнення підприємством основної мети його діяльності.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.7. Класифікація наукових підходів щодо визначення функцій підприємства у сфері корпоративної соціальної відповідальності

У таблиці 1.4 міститься загальна характеристика можливого впливу діяльності підприємства у сфері корпоративної соціальної відповідальності на інтереси основних зацікавлених сторін, і, відповідно способи впливу зацікавлених сторін на той чи інший аспект діяльності підприємства.

Таблиця 1.4 Зв'язок між корпоративною соціальною відповідальністю підприємства та основними групами зацікавлених сторін

Зацікавлені сторони	Форми прояву КСВ підприємства перед зацікавленими сторонами	Форми впливу зацікавлених сторін на діяльність підприємства
Акціонери інвестори	Своєчасна і повна інформація про фінансовий та економічний стан підприємства, виплата дивідендів, справедливе відшкодування капіталу, яким вони ризикували, у випадку банкрутства	Надання підтримки чи блокування діяльності підприємства, можливість контролю та перевірки фінансової діяльності підприємства, відмова у додаткових інвестиціях
Працівники	Забезпечення гідного розміру заробітної плати та своєчасна її виплата, професійне навчання, соціальний захист, дотримання правил безпеки на робочому місці, недопущення дискримінації тощо	Відстоювання своїх прав через участь у профспілках, страйках
Споживачі/ клієнти	Забезпечення якості, повна та достовірна інформація про товар, роботу чи послугу, відповідність ціни якості товару, розвиток послуги, як елементу товару, тощо	Відмова від купівлі продукції підприємства, підтримка продукції безпосередніх конкурентів
Партнери	Виконання своїх зобов'язання, надання достовірної інформації про діяльність підприємства тощо	Припинення подальшої співпраці, поширення інформації серед потенційних партнерів
Кредитори	Надання достовірної інформації про фінансовий стан підприємства, своєчасна виплата кредитів та відсотків	Вимога погашення кредитів, звернення до органів влади у разі відмови у погашенні кредиту, занесення підприємства до списку неблагонадійних позичальників
Постачальники	Ведення відкритих переговорів, обов'язкове виконання всіх договірних зобов'язань, надання інформації щодо пропозицій та планів, які їх стосуються, тощо	Відмова від постачання сировини/матеріалів, у разі порушення контракту з боку підприємства, підписання контракту з потенційними конкурентами ...

Подобные документы

• Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу в банківській справі

  Корпоративна соціальна відповідальність як конкурентна перевага банку. Реалізація концепції соціально відповідального бізнесу в банківському секторі України. Впровадження корпоративної соціальної відповідальності на прикладі "Райффайзен Банк Аваль".
  
  реферат [435,6 K], добавлен 23.12.2013
  

• Корпоративна соціальна відповідальність ПАТ "Концерн Хлібпром"

  Перші наукові підходи до розуміння сутності корпоративної соціальної відповідальності, її принципів та методів. Соціальна відповідальність бізнесу, її багаторівневий характер. Діяльність ПАТ "Концерн Хлібпром", кодекс його корпоративного управління.
  
  контрольная работа [63,5 K], добавлен 12.08.2016
  

• Соціальна відповідальність у системі управління підприємством

  Еволюція поняття соціальної відповідальності. Етапи розробки і впровадження стратегії корпоративної соціальної відповідальності. Особливості її здійснення на прикладі підприємства. Напрями впровадження цієї системи у менеджмент українських організацій.
  
  курсовая работа [924,9 K], добавлен 29.08.2015
  

• Корпоративна соціальна відповідальність

  Наукові підходи до розуміння сутності корпоративної соціальної відповідальності, її принципи та методи. Рівні соціальної відповідальності бізнесу. Принципи та приклади впровадження КСВ в маркетингові стратегії. Специфіка формування "зеленої економіки".
  
  реферат [43,9 K], добавлен 16.05.2014
  

• Розробка системи управління приватним підприємством "Кузино"

  Обґрунтування доцільності створення фірми, аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища. Формулювання місії та визначення цілей організації. Вибір організаційної структури та інфраструктури приватного підприємства, розподіл та технології управління.
  
  курсовая работа [101,0 K], добавлен 09.04.2014
  

• Соціальна корпоративна відповідальність як інструмент покращення результатів роботи підприємства

  Сутність питання соціальної відповідальності бізнесу, процес його формування на вітчизняних підприємствах. Необхідність впровадження механізму корпоративної соціальної відповідальності в практику використання підприємства для покращення результатів праці.
  
  статья [18,4 K], добавлен 13.11.2017
  

• Ефективна система оцінювання персоналу підприємства як напрям розвитку корпоративної соціальної відповідальності в Україні

  Методологічні основи формування ефективної системи оцінювання персоналу на підприємствах в Україні, яка побудована на принципах корпоративної соціальної відповідальності. Цілі, принципи та підходи до проведення оцінювання персоналу методом "360 градусів".
  
  статья [23,8 K], добавлен 19.09.2017
  

• Соціальна направленість та відповідальність організації (на прикладі НВП "Талас")

  Соціальна діяльність організацій: суть, історія, напрями. Рівень соціальної направленості і соціальної діяльності вітчизняних бізнес-структур. Концептуальні підходи до підвищення рівня соціальної відповідальності бізнеса. Охорона праці і цивільна оборона.
  
  дипломная работа [153,4 K], добавлен 23.10.2011
  

• Формування соціально-корпоративної відповідальності підприємств

  Історія виникнення та подальшого розвитку ідей соціальної відповідальності. Загальна характеристика, рівні формування, класифікація, наукове обґрунтування корпоративної соціальної відповідальності підприємства, а також аналіз структури її "піраміди".
  
  реферат [222,5 K], добавлен 01.12.2010
  

• Аналіз стратегічного планування діяльності підприємства на прикладі ПАТ "Укртелеком"

  Загальна характеристика підприємства ПАТ "Укртелеком". Аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища на ринку телекомунікацій. Проведення SWOT-аналізу. Визначення стратегій і місії підприємства зв'язку. Формулювання та визначення цілей організації.
  
  курсовая работа [120,4 K], добавлен 24.08.2014
  

• Розробка системи управління об’єктом

  Характеристика ТОВ "Гігант". Аналіз його внутрішнього середовища. Вибір організаційної структури. Формулювання місії, визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей. Оцінка ризиків по видам діяльності. Розробка технології управління підприємством.
  
  курсовая работа [340,6 K], добавлен 10.02.2012
  

• Організація управління на Рубіжанському хімічному заводі "Заря"

  Загальна характеристика Рубіжанського хімічного заводу "Заря". Опис місії, цілей, зовнішнього та внутрішнього середовища організації. Визначення типу організаційної структури управління. Об’єм реалізації готової продукції хімічного заводу "Заря".
  
  реферат [36,3 K], добавлен 25.03.2010
  

• Сутність корпоративної культури

  Теорія і структура корпоративної культури, її місце в системі знань. Філософські погляди на її сутність. Залежність культури організації від внутрішнього і зовнішнього середовища, факторів організації і управління, історії, особистості співробітника.
  
  контрольная работа [1,6 M], добавлен 17.10.2010
  

• Розробка стратегії підприємства на прикладі оператора мобільного зв’язку "Vodafon Україна"

  Аналіз ринку та прогноз його розвитку на декілька років. Визначення місії та головних цілей досліджуваного підприємства. Організаційна структура та операційна діяльність компанії. Аналіз зовнішнього і проміжного середовища. Проведення SWOТ-аналізу.
  
  курсовая работа [1,0 M], добавлен 23.05.2019
  

• Методичні підходи до експрес-оцінки корпоративної соціальної відповідальності підприємства

  Розробка системи кількісних показників для проведення експрес-оцінки корпоративної соціальної відповідальності для потреб управління на проміжних етапах реалізації її заходів. Проведення оцінки за якісними показниками згідно до стейкхолдерського підходу.
  
  статья [41,8 K], добавлен 22.02.2018
  

• Корпоративна культура

  Корпоративна культура визначає принципи та правила внутрішнього життя підприємництва: її визначення, сутність і необхідність. Формування корпоративної культури. Види корпоративної культури. Зміна корпоративної культури. Способи передачі культури.
  
  реферат [29,7 K], добавлен 17.03.2008
  

• Аналіз впливу зовнішнього і внутрішнього середовища на державне підприємство "Універсал–Авіа"

  Внутрішнє середовище організації, внутрішні змінні. Ситуаційні фактори в середині підприємства. Взаємозв'язок елементів внутрішнього середовища підприємства. Зміст та характеристика зовнішнього середовища організації. Управління фінансовою діяльністю.
  
  курсовая работа [159,5 K], добавлен 25.05.2014
  

• Аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища ТзОВ "Агрокомпанія "Копійка"

  Формування стратегій управління, розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої організації на підприємствах в умовах переходу до ринку. Напрями вдосконалення процесу стратегічного планування на ТзОВ "Агрокомпанія "Копійка".
  
  курсовая работа [587,7 K], добавлен 28.12.2013
  

• Місія і принципи організації та її підрозділу

  Визначення поняття "корпоративна місія". "Зухвалі цілі", які сприяють успішній діяльності компанії. Основні принципи організації та її підрозділу. Поняття колективізму та індивідуалізму корпоративної місії. Індивідуальна професійна місія особистості.
  
  курсовая работа [7,3 M], добавлен 13.09.2010
  

• Етика підприємництва та його соціальна відповідальність

  Дослідження бізнес-середовища функціонування підприємства та прогнозування параметрів кон’юнктури вітчизняного ринку. Практика корпоративної соціальної відповідальності бізнесу. Складання програми відповідних маркетингових заходів, стимули та перешкоди.
  
  курсовая работа [1,0 M], добавлен 08.07.2014
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам