Керування документацією

3.4 Номенклатура справ

Номенклатура справ підприємства є основним обліковим довідником для справ тимчасового (до 10 років) зберігання. При цьому пошуковим індексом для них буде скорочення «НВ» (номенклатура відомча) з доданням чотирьох цифр діловодного року та порядкового номера справи.

Наприклад: НВ-2005, спр. №45.

Закінчені описи справ постійного зберігання, що вже надійшли до державного архіву, повинні мати однакові номери з описами справ, які ще перебувають на зберіганні в архівному підрозділі підприємства.

Описи та номенклатури справ, що їх заміняють, зберігаються:

- в архіві - за порядком номерів фондів;

- усередині фондів - за групами справ: постійного, тривалого (понад 10 років), тимчасового (до 10 років) зберігання, з особового складу.

Усередині зазначених груп описи та номенклатури справ, що їх заміняють, слід розміщувати зліва направо в порядку зростання їх валової нумерації. Описи кожного фонду (у разі потреби - і кожної групи справ) відділяють один від одного картонними розподільниками з відповідними позначками [29, 75 - 77]. В архівних підрозділах підприємств, документи яких передаються на зберігання до державних архівних установ або архівних відділів міських рад, додатково ведуть паспорт архіву підприємства. У разі потреби до деяких справ додають внутрішній опис документів [35, 113].

3.5 Паспорт архіву підприємства

Паспорт архіву підприємства призначений для сумарного обліку справ постійного, тривалого (понад 10 років) зберігання та з особового складу, що містяться в архіві. У паспорті також наводяться відомості про приміщення архівного підрозділу та його працівників.

Паспорт архіву складають щорічно в двох примірниках, один з яких надсилають відповідній державній архівній установі (архівному відділу міської ради) не пізніше 1 грудня року, за який він складений, а другий залишається в архівному підрозділі підприємства [28, 163].



3.6 Справа фонду

На кожний фонд (колекцію), що зберігається в архіві, заводять справу фонду. До справи фонду включають всі документи, що відображають історію фондоутворювача та історію його архівного фонду: історичну довідку про фондоутворювача і про фонд; характеристику складу і змісту його документів; методичні розробки з науково-технічного опрацювання, систематизації, створення облікового і довідкового апарату, з реставрації і консервації, мікрофільмування, створення фонду користування, перевіряння наявності справ; акти про зміни в обсягах і складі документів фонду; облікові документи; листування тощо.

Усі документи у справі фонду систематизують за хронологією їх складання, нумерують по мірі надходження нових документів та підшивають; до них постійно складають новий засвідчувальний напис.

На початку справи фонду вміщують внутрішній опис. Кожний новий документ справи фонду вносять до внутрішнього опису з посиланнями на ті чи інші її аркуші [35, 83 - 84].

РОЗДІЛ 4. СКЛАДАННЯ І ОФОРМЛЕННЯ РІЗНИХ ВИДІВ ОПИСІВ СПРАВ

4.1 Річний розділ опису справ постійного зберігання

До річного розділу зведеного опису справ постійного зберігання включають заголовки справ постійного зберігання, що зібралися за рік у різних структурних підрозділах підприємства, а також заголовки справ, сформованих із документів, які були вилучені по закінченні року зі справ з тимчасовими строками зберігання, що мали позначку «ЕПК».

Слід пам'ятати, що заголовки справ включають до зведеного опису лише після ретельної звірки з описами справ структурних підрозділів; для підприємств, які не мають структурного поділу, - зі зведеною номенклатурою справ за відповідний рік, а також після перевірки правильності формування та оформлення цих справ. Якщо справу сформовано неправильно, вона підлягає переформуванню.

У разі виявлення нестачі справ, фактично включених до опису структурного підрозділу, працівник архівного підрозділу підприємства разом з працівниками служби діловодства та структурного підрозділу підприємства, у якому ці справи зберігалися, вживають відповідних заходів з їх розшуку.

Нумерація описів справ постійного зберігання проводиться у валовому порядку, починаючи з номера 1. При цьому номери вибулих описів іншим описам не присвоюються.

Нумерація заголовків справ, включених до річного розділу зведеного опису справ постійного зберігання, у графі 1 «№ з/п» здійснюється у валовому порядку, доки їх кількість не сягне 9999. Після цього опис вважається закінченим, а справи, які створюватимуться у наступні роки, будуть включатися до іншого опису з наступним порядковим номером, наприклад, 2. Втім, на невеликих підприємствах з документообігом менше 600 документів на рік допускається закінчувати зведений опис, коли кількість справ становить 999.

Якщо справа постійного зберігання складається з кількох томів (частин), то кожний заголовок тому вноситься до опису під окремим номером [6, 38 - 39].

Графи 2-5 річного розділу зведеного опису справ постійного зберігання заповнюються згідно з відомостями, зазначеними на обкладинці (титульному аркуші) справи. У графу 6 «Примітка» вносяться відомості про фізичний стан справ, передання справ іншим підприємствам тощо.

Систематизація заголовків справ у межах розділів, назвами яких зазвичай виступають назви структурних підрозділів, та порядок розташування самих розділів в описі, мають відповідати зведеній номенклатурі справ.

Наприкінці кожного річного розділу зведеного опису справ постійного зберігання після останньої статті опису складається підсумковий запис, у якому цифрами і літерами зазначається фактична кількість справ, внесених до нього, а також, у разі наявності, інші відомості [19, 82].

Заголовки справ, сформованих після затвердження річного розділу зведеного опису справ керівником підприємства, залежно від кількості таких справ можуть вноситися до річного розділу під літерними номерами (125-а, 290-а, 290-6 тощо) або, за наявності вільного місця, вміщуватися наприкінці річного розділу опису за валовою нумерацією.

Після внесення до опису додаткових записів про включення або вибуття справ складається відповідно і новий підсумковий запис, у якому наводяться підстави для внесення змін. Включати або вилучати справи з опису можна лише на підставі відповідних актів. Номер акту та дату його укладення обов'язково зазначають у підсумковому записі, наприклад:

У цей опис включено 698 (шістсот дев'яносто вісім) справ з №1 по №694, у тому числі: літерні номери 18-а, 21-а, 48-а, 99-а на підставі акту від 12 червня 2009 року №4.

До кожного річного розділу зведеного опису справ постійного зберігання складають передмову, у якій ідеться про основні напрями діяльності та структуру підприємства за період, що охоплюють справи цього опису; подають коротку характеристику змісту і повноти документів у справах; висвітлюють особливості формування і опису справ, їх систематизації в описі. Передмову підписує укладач опису та керівник архівного підрозділу (особа, відповідальна за архів) підприємства [15, 57 - 58].

Аркуші річних розділів зведеного опису справ нумерують у валовому порядку. На окремому аркуші складають засвідчу-вальний напис (додаток 5), що вміщується в кінці опису.

Усі примірники річних розділів описів справ постійного зберігання через 2 роки після закінчення документів у діловодстві подаються на розгляд експертної комісії підприємства, яка на кожному примірнику опису проставляє гриф «СХВАЛЕНО».

На підприємствах, у діяльності яких утворюються документи Національного архівного фонду, складають річні розділи зведеного опису справ постійного зберігання у чотирьох примірниках і подають їх на розгляд експертно-перевірної комісії відповідного державного архіву [4, 93].

Схвалені ЕПК описи справ затверджуються керівником підприємства. Один примірник направляється державній архівній установі (архівному відділу міської ради), в зоні комплектування якої перебуває підприємство. Другий - зберігається як недоторканний в архіві підприємства. Третій та четвертий примірники розділу опису використовуються архівом і службою діловодства для поточного пошуку справ і у разі їх передавання на постійне зберігання надходять до державної архівної установи (архівного відділу міської ради).

На підприємствах, у діяльності яких не створюються документи Національного архівного фонду, складають річні розділи зведеного опису справ постійного зберігання у двох примірниках, перший з яких, схвалений ЕК підприємства та затверджений керівником підприємства, зберігається в архівному підрозділі, а другий - у службі діловодства [22, 68 - 69].

4.2 Закінчений опис справ постійного зберігання

Кілька річних розділів зведеного опису справ постійного зберігання, сформованих протягом кількох років, або один річний розділ, кількість заголовків справ у якому сягнула 9999 (або 999), вважаються закінченим описом.

Систематизація заголовків справ у закінченому описі може уточнюватися згідно з хронологічно-структурною схемою побудови архівного фонду, розділами якої є роки, а підрозділами - назви структурних підрозділів підприємства. У разі функціональної побудови річних розділів опису уточнення схеми систематизації закінченого опису не проводиться.

До закінченого опису справ постійного зберігання також обов'язково складають засвідчувальний напис на зразок напису до розділу опису. Обов'язковими елементами оформлення закінченого опису справ постійного зберігання є:

- титульний аркуш (додаток 6),

- зміст,

- передмова,

- список скорочень.

Перелічені елементи на окремих аркушах вміщуються в опис перед описовими статтями в наведеній послідовності й становлять довідковий апарат до опису.

Закінчений опис разом з довідковим апаратом до нього оправляють в тверду обкладинку, усі аркуші опису нумерують валовою нумерацією [17, 142 - 145].



4.3 Опис справ тривалого (понад 10 років) зберігання

До опису справ тривалого (понад 10 років) зберігання включають заголовки справ, що утворилися в діяльності структурних підрозділів підприємства. Опис справ тривалого зберігання складають за встановленою формою.

Порядок внесення заголовків справ тривалого зберігання до опису та його оформлення загалом майже не відрізняються від складання опису справ постійного зберігання. Втім існують деякі особливості. Так, до порядкового номера опису додається літерний індекс «Т». Також у цьому описі, на відміну від опису справ постійного зберігання, є графа «Строк зберігання справи (тому, частини)», відомості до якої, як і до інших граф, слід переносити з обкладинки (титульного аркуша) справи.

Систематизація заголовків справ у цьому описі має відповідати зведеній номенклатурі справ підприємства за той самий рік.

На підприємствах, у діяльності яких утворюються документи Національного архівного фонду, складають річні розділи зведеного опису справ тривалого (понад 10 років) зберігання у двох примірниках, які схвалюються ЕК підприємства та затверджуються його керівником. Перший примірник як недоторканний зберігається в архіві, а другий є робочим.

На підприємствах, у діяльності яких не утворюються документи Національного архівного фонду, річні розділи зведеного опису справ тривалого (понад 10 років) зберігання складають у трьох примірниках. Після схвалення ЕК підприємства описи направляються для схвалення ЕК органу вищого рівня. Після повернення схвалені описи справ затверджуються керівником підприємства. Перший примірник річного розділу опису зберігається в архіві підприємства як недоторканний, другий використовується в роботі, третій може надсилатися для контролю органу вищого рівня.

Якщо підприємство не має керівного органу вищого рівня (зазвичай це стосується комерційних структур та громадських організацій), то річні розділи зведеного опису справ тривалого (понад 10 років) зберігання складаються у двох примірниках, схвалюються ЕК підприємства, затверджуються його керівником і зберігаються в архівному підрозділі: перший - як недоторканий, а другий - як робочий [2, 157 - 158].

4.4 Складання і оформлення річного розділу опису справ з особового складу

Опис справ з особового складу складають за встановленою формою. Порядок заповнення граф опису та його оформлення аналогічні порядку складання опису справ тривалого (понад 10 років) зберігання.

Описи справ з особового складу нумерують валовою нумерацією з додаванням до порядкового номера індексу «ОС» (особовий склад).

Заголовки справ опису з особового складу систематизують за номінальною ознакою у такій послідовності:

- накази з особового складу;

- списки особового складу;

- картки з обліку особового складу;

- особові справи;

- особові рахунки із заробітної плати (розрахункові відомості по зарплаті);

- трудові книжки (незатребувані);

- акти про нещасні випадки тощо.

Особові справи (особові картки) вносять до опису за роком звільнення працівника і систематизують за прізвищами звільнених працівників в алфавітному порядку.

Описи справ з особового складу підприємств, у діяльності яких утворюються документи Національного архівного фонду, складаються в трьох примірниках, підприємства, погоджуються з ЕПК відповідного державного архіву та затверджуються керівником підприємства.

Залежно від завдань використання інформації архівних документів в архівному підрозділі можуть створюватися такі картотеки: іменна, географічна, назв підприємств-контрагентів, з особового складу.

Описи справ з особового складу підприємств, у діяльності яких не утворюються документи Національного архівного фонду, складаються в двох примірниках, підписуються укладачем, схвалюються ЕК установи, погоджуються з ЕПК державної архівної установи (ЕК архівного відділу міської ради) та затверджуються керівником підприємства.

4.5 Довідковий апарат до документів архіву

Довідковий апарат архіву складається з описів справ постійного, тривалого (понад 10 років) зберігання, з особового складу, номенклатур справ, за якими обліковуються справи тимчасового зберігання, історичних довідок до архівних фондів.

В архівах, де зберігається велика кількість справ, якими постійно користуються, можуть складатися довідкові картотеки і каталоги.

Описи справ є базовими довідниками для створення інших видів довідкового апарату архіву, у яких використовуються пошукові дані того чи іншого архівного документа: номери фонду, опису, справи, аркушів у справі.

Номенклатурами справ користуються в разі пошуку документів і справ тимчасового (до 10 років) зберігання.

Історична довідка до архівного фонду (колекції) виконує функції довідника, у якому в узагальненому вигляді подаються відомості з історії фондоутворювача і фонду.

Історичну довідку складають під час першого надходження документів фонду до архіву.

Вона містить три розділи: історія фондоутворювача, історія фонду, характеристика документів фонду.

У першому розділі історичної довідки в хронологічній послідовності подають такі відомості:

- розпорядчі акти про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємства-фондоутворювача;

- крайні дати діяльності підприємства;

- завдання і функції підприємства, їх зміни;

- масштаб діяльності підприємства, мережа його підвідомчих підприємств, установ, організацій;

- зміни в назві та підпорядкованості підприємства;

- структура підприємства та її зміни.

У другому розділі довідки має бути зазначено:

- кількість справ у фонді та крайні дати документів фонду;

- час надходження документів фонду до архіву;

- зміни у складі та обсязі фонду, їх причини;

- дату першого передання документів фонду на державне зберігання та назву відповідного державного архіву;

- ступінь збереженості документів фонду.

У третьому розділі довідки подають:

- узагальнену характеристику фонду за видами документів та їх змістом;

- відомості про довідковий апарат до фонду;

- напрями використання документної інформації фонду.

Історичну довідку слід доповнювати в міру поповнення фонду новими надходженнями.

Історична довідка підписується керівником архівного підрозділу (особою, відповідальною за архів) і друкується на підприємствах, що передають документи на постійне зберігання, у чотирьох примірниках, на інших підприємствах - у двох.

У разі потреби в архіві складають довідкові картотеки або каталоги. Картотеки створюють до документів, якими користуються найчастіше (організаційно-розпорядчі, з особового складу, з комерційної діяльності тощо).

Залежно від завдань використання інформації архівних документів в архівному підрозділі можуть створюватися такі картотеки: іменна, географічна, назв підприємств-контрагентів, з особового складу. У картки кожної картотеки слід вносити відомості про осіб, підприємства, адреси, трудовий стаж, заробітну плату тощо з посиланням на номери фонду, описів, справ, аркушів, де містяться потрібні відомості. Картки в картотеках систематизують за поняттями в алфавітному порядку або за хронологією подій, про які в них ідеться.

Коли в архівному підрозділі є кілька картотек, їх можна об'єднувати в каталоги за предметно-тематичною, систематичною, географічною та іншими ознаками [36, 97 - 105].



ВИСНОВКИ

У результаті дослідження історії розвитку КДП (1950-2004 рр.) визначено такі його етапи:

- перший етап (1950-середина 1960-х рр.) характеризується унормуванням КД на законодавчому рівні («Акт про федеральні документи», США, 1950 р.). Контроль за створенням службових документів, раціоналізація процесів експертизи та організація економного й концентрованого зберігання документів тимчасового значення в центрах документації зумовили як зменшення обсягів потоків службових документів в установах, так і кількості документів, що надходять до архівів;

- другий етап (середина 1960-х-1970-і рр.) пов'язаний з початком впровадження електронно-обчислювальної техніки та появою нових напрямів діяльності службових осіб, що керують документацією, спрямованих на проведення досліджень з методології та практики роботи з документами, створеними за допомогою електронно-обчислювальних машин. Національні архіви США і Канади започатковують спеціальні програми для роботи з «машиночитаними» документами;

- третій етап (1980-і рр.) характеризується переглядом концептуальних положень КД на основі осмислення можливостей нових інформаційних технологій, переходом до реалізації концепції інформаційного менеджменту у керуванні всіма інформаційними ресурсами установи;

- четвертий етап (1990-і роки) прикметний розробленням нових підходів до КД, ініціаторами якого виступили архіви. Насамперед це стосувалося методики розроблення та впровадження ДС, впровадження стандартів оптимальної методики для здійснення електронного діловодства в державних установах, посилення участі державних архівів у регламентації КД. З урахуванням поширення новітніх технологій було прийнято нові закони та внесено зміни до чинних законодавчих актів, що регулюють різні аспекти продукування інформації, у тому числі документованої, керування нею та її використання;

- п'ятий етап розпочався у 2001 р. з прийняттям міжнародного стандарту КД. Це стало визнанням на світовому рівні КД як важливої сфери людської діяльності. Цей етап характеризується впровадженням концепції “електронного уряду”, за якою урядові установи мають переходити до впровадження технологій створення та зберігання службових документів в електронній формі.

Разом зі стійкою тенденцією розширення доступу до інформації державного сектора та прозорості дій урядових структур це зумовлює нові організаційні рішення керування інформацією як для використання в процесі основної діяльності, так і для архівного зберігання.

Загалом нині КД стало складовою інформаційного менеджменту і означає підхід до організації роботи зі службовими документами як до найважливішої частини загального інформаційного ресурсу установи з використанням новітніх інформаційних технологій відповідно до вимог чинного законодавства.

А також в процесі виконання курсової роботи було розглянуто наступні питання:

а) основні реєстраційні форми;

такі як:

- книга обліку надходження та вибуття документів;

- список фондів;

- описи справ;

- номенклатура справ;

- паспорт архіву підприємства;

- справа фонду;

б) складання і оформлення різних видів описів справ,

а саме:

- річний розділ опису справ постійного зберігання;

- закінчений опис справ постійного зберігання;

- опис справ тривалого (понад 10 років) зберігання;

- складання і оформлення річного розділу опису справ з

особового складу;

в) довідковий апарат до документів архіву.



СПОСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антоненко І.Є. Засоби класифікації та словниковий контроль у керуванні документацією / І. Є. Антоненко // Наукові праці НБУВ. - Вип. 14. - К., 2005.

2. Антоненко І.Є. Керування документацією за кордоном: історія, законодавство, теоретичні основи та технології: автореф. дис. к.і.н. 07.00.10 / І.Є. Антоненко / Держкомархів України. УНДІАСД.

3. Антоненко І.Є. Стандартизація процесів управління документацією: досвід Австралії / І. Є. Антоненко // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: зб. матеріалів Міжнар. наук. практ. конф. , Київ, 25-26 трав. 2004 р.

4. Банасюкевич В. Д., Сокова А. Н. Управление документацией (из зарубежного опыта) / А.Н. Сокова // Отеч. архивы. - 1992.

5. Бездрабко В. В. Діловодство у переддень народження документознавства: особливості побутування та вплив на еволюцію науки про документ / В. В. Бездрабко // Наукові праці. Т. 88. Вип. 75. Історичні науки. - Миколаїв, 2008.

6. Бездрабко В. В. Зародження теорії діловодства і гносеологічні ракурси формування документознавства / В. В. Бездрабко // Вісник ДАКККіМ. - 2008.

7. Бездрабко В. В. К.Г. Мітяєв і становлення документознавства / В. В. Бездрабко // Бібліотекознавство.Документознавство. Інформологія. - 2008.

8. Бездрабко В. В. Традиційне документознавство і діловодство: компаративний аналіз визначення понять / В.В. Бездрабко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії і методики. Збірка наук. праць. - К., 2007.

9. Бездрабко В. В. Управлінське документознавство: навч. посіб. / В. В. Бездрабко. - К., 2006.

10. Бездрабко В. В. Формування Єдиної державної системи діловодства і розвиток управлінського документознавства: залежності й інвазії / В. В. Бездрабко // Вісник ДАКККіМ. - 2008.

11. Берк Ф. Г. Национальный архив и управление документацией в США / Ф. Г. Берк // Сов. архивы. - 1988.

12. Государственная система документационного обеспечения управления. Основные положения. Общие требования к документам и службам документационного обеспечения / ГАУ СССР. ВНИИДАД. - М., 1991. - 99 с.

13. Загорецька О. Висвітлення проблем організації загального діловодства на сторінках журналу «Архіви України» / О. Загорецька // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: міжвід. зб. наук. праць. - К., 2002.

14. Загорецька О. Нормативне та науково-методичне забезпечення організації діловодства в Україні у 1950-1980-х роках / О. Загорецька // Студії з архів. справи та документознавства. - К., 2004.

15. Загорецька О. Організація діяльності діловодних служб Державного сенату (1918 р.) / О. Загорецька // Студії з архів. справи та документознавства. - К., 1999.

16. Загорецька О. Сучасні проблеми організації діловодства в міністерствах та державних комітетах України / О. Загорецька // Студії з архів. справи та документознавства. - К., 1998.

17. Загорецька О. Теорія діловодства як галузь наукових знань / О. Загорецька // Студії з архів. Справи та документознавства. - К., 2002.

18. Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації як об'єкт дослідження інформатики. Кулешов // Студії з архів. справи та документознавства. - 1996.

19. Кулешов С. Документологія як навчальний курс та наукова дисципліна / С. Г.Кулешов // Студії з архів. справи та документознавства. - 2006.

20. Кулешов С. З історії організації наукових досліджень процесів діловодства в Україні у 1920-1930-роках / С. Г.Кулешов // Студії з архів. справи та документознавства. - 2004.

21. Кулешов С. Г. Управлінське документознавство: навч. посіб. / С. Г. Кулешов. - К.: ДАКККіМ, 2003. - 57 с.

22. Кулешов С.Г. Документознавство: історія. Теоретичні основи / С. Г. Кулешов. - К.: ДАКККіМ, 2000. - 167 с.

23. Кулешов С.Г. Перспективні напрямки наукових досліджень у спеціальному документознавстві / С. Г. Кулешов // Студії з архів. справи та документознавства. - 2004.

24. Кулешов С.Г. Про базові поняття документознавства (нотатки з приводу змісту розділу «Загальні поняття» ДСТУ 2732-94 “Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення") / С. Г.Кулешов // Студії з архів. справи та документознавства. - 1997.

25. Кулешов С.Г. Українське документознавство: сучасний стан і перспективи розвитку / С. Г. Кулешов // Студії з архів справи та документознавства. - 1999.

26. Ларин М. В. Управление документацией и новые информационные технологии / М.В. Ларин. - М.: Науч. книга, 1998.

27. Ларин М.В. Управление документацией: теория и практика (тезисы доклада) / М. В. Ларин // Делопроизводство. - 2001. - № 1.

28. Ларин М.В. Форум по электронным документам / М. В. Ларин // Отеч. архивы. - 1997. - №2.

29. Закон України «Про інформацію» // Голос України. - 1992. - 13 листопада.

30. Закон України «Про науково-технічну інформацію» // Голос України. - 1993. - 23 липня.

31. ДСТУ 2732-94. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення. - Чинний від 1995-07-01. - К.: Держстандарт України, 1994. - 53 с.

32. ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. - Чинний від 1995-01-01. - К.: Держстандарт України, 1994. - 53 с.

33. ДСТУ 2395-94. Інформація та документація. Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів для індексування. Основні вимоги. - Чинний від 1995-01-01. - К.: Держстандарт України, 1994. - 10 с.

34. Новий Національний стандарт України «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять» (ДСТУ 2732:2004) розроблено Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства Державного комітету архівів України на заміну першого термінологічного державного стандарту України з архівної справи та діловодства ДСТУ 2732-94 й затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. №97. Стандарт набув чинності 1 липня 2005 року.

35. Ильюшенко М.П., Кузнецова Т.В., Лившиц Я.З. Документоведение. Документ и системы документации. - М.: МГИАИ, 2007. - 132 с.

36. Крайская З.В., Чсллини Э.В. Архивоведение: Учеб. для средних спец. учеб. заведений. - М.: Норма, 2006. - 224 с.

37. Сергашн Ж.Ф. Основы обеспечения сохранности документов: Учеб. для вузов. - М.: Высш. шк. , 2006. - 239 с.

Размещено на Allbest.ru

...