Основні питання фінансового менеджменту

Вільною від ризику ставкової % є казначейські векселі США, які мають найбільшу ступінь ліквідності та вільні від впливу більшості ризиків, не включають премію за інфляційне очікування та премія за ризик невиплати=0 однак дана ставка зростає при підвищення рівня ризику емітентів.

ПЛ - премія за ліквідність. Премія за ліквідність визначається кредиторами щоб відобразити той факт, що деякі цінні папери не можуть бути конвертовані в обігові кошти швидко та по прийнятній ціні.

Премія за ліквідність є низька по казначейським цінним паперам і є досить висока по цінним паперам випущеними малими компаніями.

ПРДБЗ - премія за ризик (по погашенню) по довгостроковим борговим зобов'язанням.

Довгострокове боргове зобов'язання підлягає значному ризику падіння його ціни і дана премія виплачується кредиторами.

К - встановлена або номінальна ставка і вона включає реальну (вільну від ризику ставку %) Кр + інфляційну премію + ступінь ризику цінного паперу + ліквідність цінного паперу.

Фактична вільна від ризиків ставка % k* визначається як ставка відсотку по надійним цінним паперам при відсутності інфляційних очікувань. Її взірцем є короткострокова ставка відсотку по казначейським цінним паперам США. Однак вона немає статичного характеру - вона змінюється в залежності від економічних умов, а саме:

- від норми прибутку виробничого капіталу(рівня доходу корпорацій та інших боржників яку можна очікувати до отримання)

- від тимчасової переваги у споживанні населенням благ сьогодні , а не у майбутньому

Інфляційна премія - премія, яку інвестори додають до реального вільного від ризиків рівня доходу або норми прибутку.

Завжди існує ризик того, що позичальник не виконає зобов'язань за угодою, тобто не виплатить відсотки чи визначену суму, чим вищий ризик невиконання зобов'язань, тим вища премія (%).

Премія за ризик невиплати по довгостроковим борговим зобов'язаннями - це різниця між величиною ставки % за довгостроковими казначейськими зобов'язаннями США і величиною ставки відсотку облігацій з однаковими строками погашення та ліквідності і величиною ставки %.

Премія за ліквідність - це премія, яку додають до величини ставки відсотку за цінними паперами, якщо ці цінні папери не можуть бути конвертовані в наявні гроші за короткий час і по вартості, близькій до вартості первинного придбання (ПЛ є низькою за урядовими борговими цінними паперами та акціями і облігаціями потужних корпорацій).

Премія за ризик (погашення) за довгостроковими борговими зобов'язаннями ПРДБЗ - відображає ризик зниження ринкової вартості активів, з якими стикаються інвестори у зв'язку зі зміною ставок відсотку і містить:

1) ризик ставки % - ризик зниження (несприятливої зміни самої величини %) ринкової цінності активів з якими стикаються інвестори у зв'язку зі зміною ставки %.

2) ризик ставки % реінвестицій - ризик при якому зниження ставки % призведе до зниження прибутку, коли настане строк виплати по облігаціям, а цінні папери реінвестуються. Тому премія за ризик за довгостроковими борговими зобов'язаннями відображає ризик за ставкою % та ризик ставки % реінвестицій.

Боргові цінні папери будь-якої організації(від уряду до корпорації) мають тим більший ризик ставки % чим більший строк погашення довгострокового боргового цінного паперу, і відповідно премія за ризик буде тим вища, чим більше років до погашення.

Ефект премії за даний ризик полягає у збільшенні ставки % за довгостроковими цінними паперами відносно короткострокових зобов'язань, дана премія змінюється з часом підвищуючись коли ставки % більш нестійкі та мало стабільні. (за ост. 30 р. дана премія коливалась в межах 0,1-0,2% і в сер. стан. 1,7%)

Найбільш розповсюдженими теоріями, які пояснюють криву прибутків є:

1) Теорія прибутковості цінних паперів на основі ринкової сегментації

2) теорія надання переваги ліквідності

3) Теорія інфляційних очікувань

Іншими факторами які впливають на рівень % ставки є:

1) фінансово-кредитна політика (політика федеральної резервної системи)

2) рівень дефіциту бюджету

3) баланс торгівельних операцій із закордонними партнерами

4) рівень ділової активності

Дефіцит бюджету може бути покритий за рахунок позики або шляхом друкування грошей. Коли уряд бере позику то тим самим збільшує попит на кредит і як наслідок піднімає ставку %, якщо друкує гроші то тим самим зростають майбутні інфляційні очікування, що також сприяють підвищення ставки %.

Впливи % ставки на ціну акцій:

1) чим вища ставка % тим нижчий прибуток акціонерної компанії

2) ставки % впливають на рівень економічної активності що відображається в прибутках компанії

3) ставки % знаходяться під впливом конкуренції на ринку між акціями і облігаціями. Якщо % ставки різко підвищуються інвестори можуть отримати вищий прибуток на ринку облігацій(ринку довгострокового капіталу), який примушує їх продавати акції та переводити кошти з ринку акцій на ринок облігацій. Як наслідок ціна акції знижується.



Тема 5. Ризик та прибуткові ставки

5.1 Сутність та види ризиків

В словнику Вебстера ризик визначається як небезпека, можливість збитку або пошкодження" Таким чином ризик - ймовірність настання непередбачуваної події результатом якої є отримання додаткових втрат або шансу (виграшу).

Ризик активу може бути проаналізований двома способами:

- як окремий ризик коли аналізований актив розглядається окремо від інших активів;

- як ризик портфеля активів, коли аналізований актив розглядається як один з декількох активів, що входять в портфель, таким чином окремий ризик інвестора може бути визначений як ризик вкладення коштів в один актив;

Ризик, характерний для окремих цінних паперів не може бути знижений за допомогою диверсифікації.

Співвідношення між ризиком і прибутком має позитивний результат за умови, коли очікувана ставка прибутку буде достатньо високою для того, щоб компенсувати інвестору ризик.

Інвестиційний ризик таким чином в меншій мірі залежить від фактичної прибутковості ніж від очікуваного прибутку - чим більша можливість низького чи від'ємного прибутку, тим вища ступінь інвестиційного ризику.

Способи аналізування ризику:

1) Розподіл імовірності - ймовірність якоїсь події визначається можливістю того, що ця подія може статися, відповідно розподіл імовірності - список всіх можливих подій, або їх наслідків із зазначенням їх імовірності;



Розподіл ймовірностей ставки прибутку для компаній GMC

Стан економіки	ймовірність	Норма прибутку GMC	Ймовірність на ставку
Бум	0,3	100%	30
Нормальний стан	0,4	15%	6
спад	0,3	10%	3

Очікувана ставка прибутку К^- ставка прибутку, яку інвестор бажає отримати, або це є середня сума розподілу ймовірності можливих результатів (К-хет,)

Розрахунок очікуваної ставки прибутку розраховується як

=P1K1+P2K2+…PnKn= PiKi

Pi - імовірність даного стану,

Ki - варіант даного стану.

Чим вужча та вища крива графіку тим більша імовірність того, що фактичний результат співпаде з очікуваним, таким чином чим вища і гостріша крива графіку розподілу імовірності, тим нижчий ризик при вкладанні фінансового активу

2) Стандартне відхилення - статистичний показник мінливості комплексу спостережень. Чим менше стандартне відхилення тим густіше розподіляються ймовірності і відповідно нижчий ризик цінного паперу або фінансового активу.



Відхилення = Кі-К^. С

Стандартне відхилення:

S (?) = v?(Кі-)*Pi

Таким чином стандартне відхилення показує, наскільки фактична вартість буде, напевно, відрізнятись від очікуваного

На нью-йоркській фондовій біржі відхилення 35- 40%

Приблизне стандартне відхилення

S=

- останній за період t прибуток,

- середній прибуток року за останні n років.

3) Коефіцієнт варіації - якщо інвесторові потрібно зробити вибір між двома варіантами інвестування з однаковими величинами очікуваного прибутку на вкладений капітал але з різними стандартними відхиленнями застосовується коефіцієнт варіації. Коефіцієнт варіації - стандартизована міра ризику на одиницю прибутку на вкладений капітал

коефіцієнт варіації = CV=

Коефіцієнт варіації враховує і ступінь ризику і рівень прибутку внаслідок чого його краще застосовувати у випадках коли варіанти інвестування відрізняються і за % стандартного відхилення і за % очікуваного прибутку на вкладений капітал.

На ринку переважно цінні папери з вищим ступенем ризику мають вищий очікуваний прибуток, навіть якщо тенденції на ринку початково це не відображають наступні зміни курсів цінних паперів на фондовому ринку призведуть до такого результату.

5.2 Ризик у контексті портфеля

Найважливіші для інвесторів це прибуток його портфеля та ступінь ризику портфеля загалом.

Очікуваний прибуток по портфелю - питома середня величина очікуваного прибутку по активах які входять до портфелю.

= w1*1+w2*2…+wnn=?wj*j,

1-очікувані прибутки по окремих цінних паперах,

wj - питомі величини, які пропорційні сумі портфеля в грошових одиницях, інвестованих в цінні папери і сума всіх wj дорівнює 1,

n - кількість пакетів цінних паперів в портфелі.

Очікуваний прибуток по портфелю цінних паперів - це питоме середнє відношення очікуваного прибутку до окремих активів, які входять у портфель. Проте, на відміну від прибутків, ступінь ризику портфеля , як правило, не є середньою питомою величиною стандартних відхилень в індивідуальних активах, які входять до портфеля. Ступінь його ризику буде меншим.

Щоб врахувати міру ступеня співвідношення 2-ох змінних, використовують коефіцієнт кореляції. Коефіцієнт кореляції (r) може змінюватись від +1 до -1.

Існує ідеальна негативна кореляція -1,0 і прибутки по пакетам акцій змінюються по-різному і нема зв'язку між пакетами акцій. Ідеально позитивна кореляція +1,0 прибутки по пакетам акцій падають і зростають синхронно; Прибуток по пакетами акцій з ідеально позитивною кореляцією падають і зростають синхронно.

Відповідно для ризику портфеля можна виокремити два підтипи ризиків - диверсифікований і ринковий ризик.

Диверсифікований ризик - це частина ризику цінних паперів, яку можна знизити за допомогою зміни у структурі портфеля активів.

Ринковий ризик - це частина ризику цінних паперів, яку неможливо знизити за допомогою диверсифікації. В основі ринкового ризику лежать фактори, які систематично негативно впливають на діяльність корпорацій, такі як війна, інфляція, спад виробництва, високі відсоткові ставки.

5.3 Модель визначення цін фіксованих активів

Модель визначення цін фіксованих активів (СAРМ - Capital Asset Pricing Model) у 1990р. розробили Г. Марковіц та У. Шарп і отримали за це Нобелівську премію. Основні концепції були розроблені спеціально для звичайних акцій. Дана модель ґрунтується на припущені того, що необхідна ставка прибутку по будь-яким цінним паперам дорівнює безризиковій ставці повернення плюс премія за ризик. Ця модель відображає лише той ступінь ризику, який залишається після диверсифікації.

Ринковий ризик уникнути повністю неможливо. Ризик характерний для окремих цінних паперів не може бути знижений за допомогою диверсифікації.

Модель визначення дохідності активів компанії

CAPN = Db + [(Dr-Db)]

Db - дохідність без ризикових активів$

Dr - ринкова дохідність.

Застосування даної моделі передбачає врахування низки припущень:

1) головною метою кожного інвестора є максимізація приросту власного капіталу на кінець запланованого періоду. Іінвестори оцінюють активи на підставі очікуваних дохідностей та стандартного відхилення альтернативних інвестиційних портфелів.

2) інвестори можуть брати кредит та кредитувати без обмежень із %, що дорівнює безризиковій відсотковій ставці; обмежень на продаж будь-яких активів, якими інвестор володіє нема

3) усі інвестори однаково оцінюють імовірність розподілу очікуваних значень дохідності, тобто перебувають в однакових умовах щодо прогнозованих показників. Крім того, інвестиційні можливості однакові для всіх інвесторів, хоча вони можуть мати різні ресурси.

4) передбачається, що немає плати за трансакції та не враховуються наявні податки, усі активи можуть нескінченно поділятись та бути абсолютно ліквідними (ринок має досконалу конкуренцію).

5) усі компанії мають остаточну визначену кількість фінансових активів, і ніяких нових інвестиційних рішень не буде прийнято упродовж періоду, що розглядається.

5.4 Концепція ? (бета)

Тенденція цінних паперів змінюватись разом з ринком відображається за допомогою бета коефіцієнту

Бета (?) коефіцієнт - показник відносної нестійкості цін цінних паперів - коваріація цінного паперу відносно решти ринку. Цінні папери що мають тенденцію синхронно підніматися і зменшуватися разом з ринком є цінними паперами з середнім ризиком і така тенденція вимірюється такими індексами як S&P500 фондовий індекс DJ (Доу Джонс) та NYSM (нью-йоркська фондова біржа). Такі акції будуть мати коефіцієнт ?=1, який вказує на те, що коли ціни на ринку піднімуться на 10% аналізований курс акцій також зросте на 10% і навпаки. При значенні ?=0,5 нестійкість цінних паперів є в два рази менша нестійкості ринку, тобто вони будуть тільки наполовину реагувати на тенденції зміни на ринку.

? = ,

де k - показник кореляційної (коваріаційної) залежності між рівнем доходу конкретного активу та середнім рівнем доходів ринкових фондових активів загалом.

- середньоквадратичні відхилення дохідності конкретного активу за певний період;

- середньоквадратичне відхилення дохідності фінансових активів загалом за той самий період.

Процедура аналізу ризику портфеля є складовою частиною моделі визначення цін фінансових активів.

Ризик цінних паперів залежить від двох компонент:

- ринкового ринку

- диверсифікованого ризику

Ринковий ризик за своїм змістом відображає той факт, що переважна кількість цінних паперів піддається систематичному впливу певних глобальних економічних явищ(війна, спад, виробництва, інфляція).

Ринковий ризик вимірюється за допомогою ? коефіцієнта, і базові рівні:

? =0,5 цінні папери стійкі ризик низький,

? =1 середній ризик,

? 1 ризик високий.



Тема 6. Тимчасова вартість грошей

Процес переходу від теперішньої вартості (PV) до майбутньої (FV) називається компаундирування - арифметична дія визначення кінцевої вартості потоку готівки із застосуванням складних відсотків.

FV=PV*(1+і),

де і - ставка відсотка.

Дисконтування - процес визначення поточної вартості потоку готівки, даний процес є повністю протилежний компаундирування

PV =

Майбутня вартість ренти (виплати).

Рентою називається серія рівних виплат, що здійснюються через певні інтервали або певну кількість років.

Види ренти:

- звичайна (відстрочена) - рента, виплати по якій проводяться в кінці періоду;

- вексельна;

- рента, виплати по якій проводяться на початку кожного періоду.

· Поточна вартість звичайної ренти за n-ий період:

PVAn=PMT,



· Поточна вартість вексельної ренти:

PVAnv= PMT*(1+і),

де PVAn - теперішня вартість звичайної ренти;

PMT - рентні платежі.

Майбутня вартість ренти:

FVAт= PNT*?(1+і)

n - загальна кількість періодів вкладу;

t - аналізований період.

Остання виплата проводиться в самому кінці, тому % по ній не нараховуються.

Відсоток майбутньої вартості ренти:

FVIFAі,п =?(1+i)=

Відсоток майбутньої вартості ренти, це фактор % майбутньої вартості для ануїтету за n періодів та з і % ставкою.

При вексельній ренті на кожний платіж нараховується % на початок періоду, тому

майбутня вартість вексельної ренти = майбутня вартість звичайної ренти*додаткове нарахування % за один додатковий період.

FV = всі рентні платежі + FVIFA.



Тема 7. Вартість капіталу

Вартість капіталу виступає ключовим фактором у рішеннях стосовно оренди або купівлі основних активів, у рішеннях стосовно рефінансування облігацій та в питаннях пов'язаних з використанням боргу в порівнянні з акціонерним капіталом.

Низька вартість капіталу стимулює більш ризиковані та інноваційні проекти а також інвестиції, які збільшать продуктивність та зменшать витрати.

Інколи компанії проводять фінансування своєї діяльності повністю за рахунок власного капіталу, у цьому випадку для оцінки вартості капіталу, що використовується в аналізі рішень, стосовно доцільності капіталовкладень повинен бути врахований коефіцієнт окупності власного капіталу. Однак більшість компаній отримують значну частину свого капіталу за рахунок довгострокового боргу та привілейованих акцій. Для таких компаній вартість капіталу повинна відображати середню вартість різноманітних джерел довгострокових фондів а не лише вартість власного капіталу. Статті правої частини балансу - різноманітні типи боргу , привілейовані акції та звичайні акції - визначаються як компоненти капіталу. Будь-яке збільшення сукупних активів повинно фінансуватися за рахунок збільшення одного або кількох компонентів капіталу.

Чотирма основними компонентами в структурі капіталу є:

- борг

- привілейовані акції

- нерозподілені прибутки

- нові випуски звичайних акцій

Kd - процентна ставка, яку виплачує компанія за новий борг (актив)

Kd(1-Т) - вартість боргу після сплати податків

Kps - вартісна компонента привілейованих акцій

Ks - вартісна компонента нерозподілених прибутків

Kе - вартість компоненти власного капіталу отриманого за рахунок випуску звичайних акцій

· Вартість боргу після сплати податків Kd(1-Т)

Вартість боргу після сплати податків використовується для розрахунку середньозваженої вартості капіталу. Вона є також процентною ставкою, що платить фірма за користування боргу і зменшена на економію по податках, оскільки проценти не є об'єктом оподаткування.

Вартість компоненти капіталу (боргу) після сплати податку Kd(1-t) = % ставка - економія на податках = Kd - Kd*t = Kd*(1-Т)

Основне призначення (визначення або розрахунку) вартості капіталу це застосувати отриманий результат для прийняття рішення щодо доцільності капіталовкладень

Наприклад чи зможемо ми отримати прибуток від експлуатації нового активу вищий за вартість капіталу необхідного для його придбання. Ставку при якій фірма позичила у минулому неможливо застосувати для цілей визначення вартості капіталу тому, що це безповоротні витрати.

· Вартість привілейованих актцій (Kps)

Застосовується для розрахунку середньозваженої вартості капіталу і визначається відношенням дивідендів до чиста ціна випуску таких акцій.

Крs = ,

Dps - дивіденди по привілейованим акціям,

Pn - чиста ціна випуску.

· Вартість нерозподілених прибутків, ks

Вартість боргу та привілейованих акцій визначається на базі норм прибутків, які визначаються інвесторами на ці цінні папери. Аналогічно вартість нерозподілених прибутків дорівнює норма прибутку яка встановлюється акціонерами на власний капітал, який отриманий за рахунок нерозподілених прибутків. До нерозподілених прибутків відноситься частина поточних прибутків, що не виплачена у вигляді дивідендів, тобто яку можна реінвестувати у поточному періоді. Прибутки компанії після сплати податків, дивідендів та платежів по нарахованим процентам повністю належать її звичайним акціонерам, які отримують компенсацію за те, що їх капітал тимчасово знаходиться у розпорядженні компанії у вигляді цієї частини прибутку. Керівництво може використати ці прибутки двома шляхами - виплатити їх як дивіденди або утримати їх та реінвестувати. Керівництво стикається з принципом оптимально можливої вартості. Таким чином, якщо компанія не в змозі інвестувати нерозподілені прибутки так, щоб отримати від здійснених інвестицій, принаймні ks, то їй доцільно виплатити ці фонди акціонерам, тому що вони спроможні інвестувати їх у інші активи, які забезпечать отримання такого прибутку. (На дивіденди та на капітальний дохід нараховуються податки по різних ставках, на довгостроковий капітальний дохід нараховується податок по нижчій ставці, ніж на дивіденди для більшості акціонерів. Тому для компанії було б корисніше утримувати податки, ніж виплачувати їх у вигляді дивідендів, що, як наслідок призводить до відносно низької вартості капіталу нерозподілених прибутків).

При визначені вартості нерозподілених прибутків використовують різноманітні підходи:

- модель оцінки капітальних активів (МОКА) CAPN,

- метод "дохід на облігацію + премія за ризик"

- підхід "коефіцієнт дохідності + темп росту"

Метод МОКА передбачає такий алгоритм:

1) визначення безпечної, без ризикової ставки Krf, за базу можна взяти ставку за казначейськими облігаціями, або ставку на короткострокові казначейські векселі

2) визначення бетта коефіцієнта. За бетта коефіцієнт використовують індекс ризикованості компанії, або індекс ризикованості акції

3) визначення очікуваної норми прибутку на ринок або на "середню" акцію - km

4) отримані значення підставляються у рівняння

Ks=Krf+(Km-Krf)*

Kь - очікувана норма прибутку на одну акцію.

Недоліки підходу:

1) виникає протиріччя між використанням коефіцієнта прибутковості на довгостроковій чи короткострокові казначейські цінні папери для визначення Krf ;

2) важко визначити коефіцієнт бетта який матиме компанія в майбутньому і коефіцієнт бетта на який сподіваються інвестори;

3) важко визначити премію за ринковий ризик.

Метод "Дохід на облігацію плюс премія за ризик"

Аналітики, які не мають достатньої впевненості у результатах попереднього методу, зазвичай, використовують суб'єктивну процедуру для визначення вартості акціонерного капіталу компанії. Вони додають до процентної ставки за довгостроковий борг, яким володіє компанія, премію за ризик.

Тому компанія з вищим ступенем ризику та з високими процентними ставками по боргу матимуть вищу вартість акціонерного капіталу.

Ks=дохід на облігацію + премія за ризик

Підхід "Коефіцієнт дохідності плюс темпи росту, або дисконтований грошовий потік"

Даний підхід ґрунтується на твердженні, що очікувана норма прибутку на звичайну акцію залежить в кінцевому підсумку від очікуваних дивідендів.

Отже

Ks=D1/P0+G(очікуване)

D1 - Розмір дивіденду, що очікується отримати в кінці періоду (t);

P0 - поточна ціна акції;

g (очікуване) - очікуваний темп росту.

Даний метод по визначеності вартості акціонерного капіталу отримав назву дисконтованого грошового потоку. Відносно легко визначити дивідендний дохід в майбутньому, однак виникають труднощі при визначеності очікуваного тему росту. Якщо минулі значення темпів росту дивідендів та прибутків показали відносну стабільність то інвестори можуть сподіватися на продовження минулих трендів і темп росту g можна визначити на основі минулого росту компанії. Однак, якщо минулий ріст компанії значно коливався, або в наслідок економічних циклів, або в наслідок стану притаманного даній компанії, тоді інвестори не мають можливості об'єктивно визначити майбутні темпи росту на основі минулої динаміки.

У такому випадку використовуються інші методи для визначення g, які включає прогнозування середнього коефіцієнта майбутньої виплати дивідендів компанії та коефіцієнта утримання.

g = коефіцієнт утримання * ROE= (1-коефіцієнт виплати)* ROE

Наприклад акції компанії GMC=23$,очікуваний дивідендний дохід =1,24$ очікуваний темп росту 8%, відповідно Ks = (1,24/23)+8%=13,4%. Тепер припустімо, що компанія очікує мати постійне значення ROE = 13,4%. Також вона сподівається виплатити 40% своїх прибутків та утримати у виробництві 60%. У цьому випадку її прогнозований темп росту становить

g = (0,6)*13,4% = 8%

13,4% - мінімальна норма прибутку, яку повинно заробити керівництво для виправдання своїх дій щодо збереження частини прибутків у виробництві, ніж виплачуючи їх акціонерам у формі дивідендів.

Визначення вартості акціонерного капіталу за рахунок нового випуску звичайних акцій (Ke)

Вартість акціонерного капіталу за рахунок нового випуску звичайних акцій більша ніж вартість нерозподілених прибутків. Оскільки компанії необхідно покрити витрати на випуск та розповсюдження таких акцій. Тому перед фінансовим менеджером стоїть запитання, яку норму прибутку необхідно заробити на фондах отриманих за рахунок продажу акцій для того, щоб виправдати новий випуск звичайних акцій.

Відповідь на це запитання для акцій з постійним ростом знаходимо, використовуючи таку формулу

Ke = + g

F - процент витрат на випуск та розповсюдження що виникли в наслідок продажу звичайних акцій, тому P0*(1-F) - це чиста ціна за акцію, яку сплачує компанія.

Існуючі акціонери очікують що фірма заплатить їм дивіденди (Dt), які будуть отримані в наслідок експлуатації наявних активів з P0 вартістю за акцію. Нові інвестори також сподіваються отримати аналогічні дивіденди, але грошові фонди отримані для інвестицій в актив будуть менші ніж P0 внаслідок виникнення витрат на випуск та розповсюдження акцій для нових інвесторів. Щоб зумовити отримання сподіваних дивідендів не погіршуючи стан (потік дивідендів) існуючих акціонерів, нові грошові фонди отримані в результаті продажу акції повинні інвестуватись так, щоб одержаний у майбутньому прибуток забезпечив отримання дивідендного потоку.

Оптимальна структура капіталу визначається як сукупність боргу привілейованих акцій та акціонерного капіталу, тому компанія яка максимізує свою вартість утворює цільову(оптимальну) структуру капіталу і у випадку подальшого збільшення капіталу буде намагатись утримувати цю встановлену оптимальну структуру капіталу протягом певного часу.

Для розрахунку середньозваженої вартості капіталу використовується цільові пропорції боргу привілейованих акцій та акціонерного капіталу разом з компонентами вартості капіталу.

WACC =Wd*Kd*(1-T)+Wps*Kps+Wсе*Ks

Wd ps s - вага боргу, привілейованих акцій та акціонерного капіталу;

K - відповідні норми прибутковості.

Вага може базуватися на балансових вартостях відображених у фінансовій звітності, або на ринковій вартості різних цінних паперів.

Гранична вартість капіталу визначається як вартість від одержання іншої грошової одиниці у новому капіталі; середньозважена вартість останньої грошової одиниці нового капіталу, який отримає компанія.

Гранична вартість росте в наслідок все більшого зростання капіталу протягом даного періоду.

Точка розриву - грошова сума нового капіталу , який зможе отримати компанія до того як почне зростати середньозважена вартість капіталу.

Точка розриву = валова сума даного типу капіталу меншої вартості/доля цього типу капіталу у загальній структурі капіталу.

Послідовність розрахунку та визначення точок розриву та граничної вартості капіталу:

1) визначення точок розриву для компонентів капіталу. Розрив буде відбуватися кожного разу як тільки вартість одного з компонентів капіталу зростає. Визначення переліку точок розриву.

2) визначення вартості капіталу кожного компонента в інтервалах між розривами

3) визначення середньозважених цих компонентів вартості для отримання значень середньозваженої вартості капіталу у кожному інтервалі

Вартість капіталу є ключовим елементом у процесі оцінювання доцільності капіталовкладень.

Труднощі пов'язані з визначення вартості капіталу.

1) Амортизаційний фонд. Для більшості компаній одним із найбільших джерел капіталу є амортизаційні нарахування. Амортизаційні грошові потоки можуть бути реінвестовані або повернені до інвесторів(кредитори та акціонери) вартість амортизаційних фондів приблизно дорівнює середньозваженій вартості капіталу в інтервалі в якому капітал отримується за рахунок нерозподілених прибутків та боргу меншої вартості.

2) приватні фірми

3) малий бізнес

4) проблема виміру. Досить складно визначити G та премію за ризик

5) вартість капіталу проектів з різними рівнями ризику.

6) вага елементів структури капіталу



Тема 8. Визначення оптимальної структури капіталу

За умови коли компанія розвивається виникає необхідність у додатковому капіталі, які можна отримати за рахунок боргового зобов'язання або маржі (акціонерний капітал).

Боргове зобов'язання має кілька переваг:

1) власники боргового зобов'язання отримують доходи (мається на увазі отриманий податок, який призначається за борговим зобов'язанням);

2) власники боргового зобов'язання використовуючи позичковий капітал отримують прибуток (тому акціонери не повинні користуватися власними доходами, якщо компанія успішно розвивається);

Однак боргові зобов'язання мають ряд недоліків:

1) чим вищий коефіцієнт боргового зобов'язання компанії, тим вищі її процентні виплати;

2) якщо компанія перебуває у складному становищі і поточного доходу недостатньо для виплати усіх відсотків, то акціонери змушені компенсувати дані витрати за власні кошти;

Для визначення оптимальної структури капіталу компанія аналізує фактори, які впливають на нього, а потім встановлює базову структуру капіталу. ця база може змінюватися в залежності від того як змінюються умови. Якщо коефіцієнт фактичного боргового зобов'язання нижчий за базовий рівень капіталу, то забезпечення зростання капіталу можна здійснювати за рахунок випуску боргового зобов'язання. Базова структура капіталу - це взаємозв'язок боргового зобов'язання привілейованих акцій та загального акціонерного капіталу з яким компанія планує нарощувати власний капітал.

Політика управління структурою капіталу компанії включає компроміс між ступенем ризику і оборотом капіталу. Використання боргового зобов'язання підвищує ризиковість потоку доходу, однак в цілому веде до високого рівня обороту.

Основними факторами, які впливають на управління структурою капіталу є:

1) оцінка ступеню ризику в бізнесі. Чим більший ризик у бізнесі компанії тим нижчий її коефіцієнт оптимального боргового зобов'язання;

2) податкова ситуація компанії. Основною причиною для використання боргового зобов'язання є скорочення витрат;

3) фінансова гнучкість, спроможність нарощувати капітал в визначений період та в несприятливих умовах. Потенційна майбутня потреба коштів і наслідки їх нестачі мають найбільший вплив на базову структуру капіталу - чим більша ймовірна майбутня потреба в капіталі і чим менші наслідки нестачі капіталу, тим надійнішим має бути балансовий звіт;

4) управлінський консерватизм або агресивність

У контексті структури капіталу виділяємо такі види ризиків:

1) бізнес ризик, який обумовлений ризиковістю операцій компаній (коли не використовує боргове зобов'язання

2) фінансовий ризик, який є додатковим ризиком що поширюється на звичайних акціонерів в результаті використання боргових зобов'язань

Бізнес ризик характеризується невизначеністю, яка властива при плануванні майбутніх оборотів активів і він є одним із найважливіших визначників структури капіталу.

Бізнес ризик залежить від таких факторів:

1) мінливість попиту (чим більш стабільна товарна одиниця компанії, тим нижчий ризик компанії)

2) мінливість товарної ціни (компанії продукція яких реалізується за нестабільними цінами підлягають бізнес ризику більшою мірою ніж компанії ціни на продукцію яких є незмінними)

3) непостійність оптової ціни

4) здатність відрегулювати вхідні (реалізаційні) ціни відповідно зі змінами вхідних цін (витратами).

Деякі компанії мають труднощі із оптовими цінами особливо в період інфляції, оскільки виникають труднощі у збалансуванні вхідних та вихідних потоків.

Величина для якої витрати фіксовані: поточний показник співвідношення вкладів капіталу в цінні папери з фіксованим доходом та нефіксованим (поточне підвищення дохідності капіталу)

Бізнес ризик залежить від обсягу фіксованих витрат компанії, якщо фіксовані витрати високі, то навіть невеликий спад у збуті може призвести до значного спаду в поточних прибутках та маржі.

Поточний левередж - величина з якою фіксовані(поточні) витрати використовуються операціях компанії. Якщо високий процент загальних витрат компанії фіксований, то така компанія має високий коефіцієнт поточного лі вереджу. Високий коефіцієнт поточного лі вереджу означає що відносно мала зміна у збуті тягне за собою велику зміну в поточному прибутку. За таких умов для корпорації є необхідним визначити точку беззбитковості . точка беззбитковості це така ситуація, коли збут = витратам і поточні прибутки=0. Чим вищий коефіцієнт поточного лі вереджу, тим вища ступінь бізнес ризику, тим вища мінливість поточних прибутків(EBIT).

Фінансовий левередж - межі фіксованого прибутку одержаного в наслідок використання боргового зобов'язання. Корпорація іманентно має ризик який властивий усім її бізнес операціям, особливо актуально для фінансового ризику, який актуалізується при плануванні майбутніх фінансових потоків та обороту активів. Коли компанія використовує ефект від фінансового лі вереджу її бізнес ризик концентрується на акціонерах.

В реальній дійсності структура капіталу впливає на прибуток до відрахування відсотків і податків (EBIT). По-перше, якщо рівні боргових зобов'язань надмірні компанія не зможе фінансувати свою поточну діяльність. В той час коли рівні процентного доходу є високими виникає ситуація типу "стоп-вперед", що призводить до розвитку науково-дослідних програм інновацій і які відкидають можливість боргового фінансування. По-друге, слабке фінансове становище іноді є причиною скорочення збуту компанії. По-третє, фінансово стійкі компанії мають можливість укладати угоди з об'єднанням постачальників.

Рівень поточного левереджу (DOL)= відношення відсоткової зміни прибутку до відрахування % та податків (ЕВІТ) до відсоткової зміни у збуті =

(дельта Ebit/Ebit)/(дельта Q/Q)

Фактично рівень операційного левереджу є показником, який вимірює вплив зміни в збуті на поточний прибуток.

Поточний левередж впливає на прибуток EBIT, тоді як фін левередж вливає на прибуток після усіх відрахування і більш цікавить акціонерів

Фін левередж починає діяти тоді, коли припиняє функціонувати поточний лівередж, тому поточний лівередж відносять до першої стадії а фінансовий до другої стадії левереджу.

Рівень фінансового левереджу визначається як відсоткова зміна прибутку яка доступна для акціонерів.

Рівень фінансового левереджу визначається як

DFL= відсоткове змінюванняв ЕPS/ відсоткове змінювання EBIT = EBIT/(EBIT-1)

Рівень загального лівереджу = операційний*фінансовий левередж.

Размещено на Allbest.ru

...