Управління впровадженням інновацій в організацію

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Економічний факультет

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Управління змінами»

на тему «Управління впровадженням інновацій в організацію»



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ В ПЕРІОД ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ

1.1 Поняття інновацій та інноваційної діяльності організації

1.2 Сутність та функції інноваційного менеджменту

1.3 Управління процесом впровадження інновацій в організації

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ В ОРГАНІЗАЦІЮ

2.1 Аналітична оцінка впровадження інновацій підприємствами Львівської області

2.2 Використання програмно-цільового методу, як напряму покращення системи управління впровадженням інновацій

РОЗДІЛ 3. ОПІР ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ В ОРГАНІЗАЦІЮ ТА МЕТОДИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Складність і надзвичайно висока рухливість ринкових процесів, поява нових запитів і зміна позицій споживачів, масштабні технологічні зрушення, стрімкий розвиток інформаційних мереж, а отже і швидке поширення та отримання інформації, її доступність не тільки ускладнюють роботу підприємств, а й сприяють появі нових можливостей для організації, що ґрунтуються на інноваційних баченнях.

Інновації забезпечують необхідний обсяг інвестицій, структурну перебудову підприємства і відкривають шлях новим продуктам і виробництвам, досконалішим і якіснішим. Тому формування і застосування концепції управління змінами, спрямованими на інноваційний розвиток, є запорукою підвищення конкурентоспроможності підприємств.

Впровадження інновацій повинно відбуватися цілеспрямовано, з метою формування конкурентних переваг на тому сегменті ринку, де працює організація. Важливо не лише своєчасно визначити перспективність певного нововведення та оцінити його комерційну вигідність, але й створити умови для оперативного впровадження новації на підприємстві. Тому управління впровадженням інновацій є визначальним для всього інноваційного процесу в організації.

Метою курсової роботи є вивчення та виклад основного матеріалу, який стосується управління впровадження інновацій в організацію.

Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:

- визначити сутність системи управління впровадженням інновацій в організацію;

- провести аналіз сучасного стану впровадження інновацій у Львівській області;

- визначити шляхи підвищення ефективності управління впровадженням інновацій.

Об'єктом дослідження є процес управління впровадженням інновацій підприємствами Львівської області.

Предметом дослідження є питання теорії, методології і практики управління впровадженням інновацій в організації.

Методи дослідження: описовий, порівняльний, аналітичний, графічний, табличний та інших методів наукового пізнання економічних явищ.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та викладена на 38 сторінках основного тексту.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ В ПЕРІОД ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ

інноваційний менеджмент управління

1.1 Поняття інновацій та інноваційної діяльності організації

Діяльність кожної організації, незалежно від галузі до якої вона належить, спрямована на задоволення потреб споживачів відповідного сегмента ринку. Поряд із ним на ринку функціонують інші підприємницькі структури, що займаються аналогічною діяльністю. Конкурентне середовище змушує підприємства дбати про ефективність своєї діяльності, що можливо лише за умов систематичних нововведень.

Складність і надзвичайно висока рухливість ринкових процесів, поява нових запитів і зміна позицій споживачів, масштабні технологічні зрушення, стрімкий розвиток інформаційних мереж, а отже і швидке поширення та отримання інформації, її доступність не тільки ускладнюють роботу підприємств, а й сприяють появі нових можливостей для організації, що ґрунтуються на інноваційних баченнях.

Термін «інновація» (з англ. - innovation) означає нове науково-технічне досягнення, нововведення як результат новизни, але в XIX ст. його використовували культурологи і воно означало «впровадження деяких елементів однієї культури в іншу» [10, с. 7].

Узагальнивши теоретичні дослідження, розпочаті українським вченим-економістом світового рівня Михайлом Туган-Барановським, австрійський вчений Йозеф Шумпетер на початку XX ст. вперше ввів у науку терміни «інновація» та «інноваційний процес». У праці «Теорія економічного розвитку» (1911) Й. Шумпетер визначає п'ять типів нових комбінацій змін або інновацій [21, с. 28]:

- виробництво нового продукту чи відомого продукту в новій якості;

- впровадження нового методу виробництва;

- освоєння нового ринку збуту;

- залучення для виробничого процесу нових джерел сировини;

- проведення реорганізації (уведення нових організаційних форм).

Таким чином, предметом цих змін можуть бути: продукти, технологічні процеси, сировина, організація виробництва та нові ринки збуту.

Американський фахівець з управління Пітер Друкер вказував, що «інновації» (або новаторство) - це особливий засіб підприємців, за допомогою якого вони досліджують зміни в економіці та суспільстві з метою використання їх у бізнесі чи різних сферах обслуговування. Отже, за допомогою інновацій підприємство здатне конкурувати на ринку, що потребує пильної уваги до формування системи управління інноваціями [7, с. 13].

Виділяють два основні підходи щодо тлумачення терміна «інновація». Ряд вчених розглядає інновацію саме як процес упровадження нових виробів, технологій, методів організації виробництва і праці та методів управління. Інші передбачають дослідження інновації як продукту - результату процесів упровадження нової техніки, технології, нового методу.

Згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність», «інновації» - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [1].

Інновації можна класифікувати за такими ознаками [5, с. 9-15]:

1. З точки зору циклічного розвитку: найкрупніші; крупні; середні; дрібні.

2. З точки зору інтенсивності: нульового порядку; першого; другого; третього; четвертого; п'ятого; шостого; сьомого.

3. Залежно від ступеня використання наукових знань засновані: на фундаментальних наукових знаннях; на наукових дослідах; на існуючих наукових знаннях; на комбінації різних типів знань; на використанні одного продукту в різних областях; на побічних результатах великих програм; на вже відомій технології.

4. За можливістю планування життєвого циклу: нововведення, що втілюють наукові ідеї, які революціонізують виробничі сили й закріплюються у їхньому складі як новий елемент (об'єкт прогнозу); якісні зрушення в окремих елементах виробничих сил, що означають зміну поколінь техніки при збереженні початкового фундаментального принципу (об'єктів довгострокового характеру); кількісні зміни, покращення окремих параметрів (об'єктів поточного й перспективного планування).

5. З точки зору структурної характеристики: на вході; на виході; інновації структури підприємства.

6. За способом: експериментальні; прямі.

7. З точки зору прив'язування до окремих сфер діяльності: технологічні; виробничі.

8. За рівнем управління: народногосподарські; галузеві; територіальні; первинної ланки управління.

9. У галузі управління: продукції; процесів; робочої сили; управлінської діяльності.

10. За термінами виконання: 20 і більше років; 15-20 років; 5-10 років; до 5 років.

11. За ступенем охоплення життєвого циклу: Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, освоєння й застосування; Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, теоретичні розробки.

12. За обсягом: точечні; системні; стратегічні.

13. Стосовно попереднього стану процесу (системи): замінюючи; відмінюючі; відкриваючі; ретроінновації.

14. За призначенням, спрямовані на: ефективність реалізації; ефективність виробництва; покращення умов праці; підвищення якості продукції.

15. За джерелом планування: центральні; локальні; спонтанні.

16. За результативністю: впровадженні й повністю використані; впроваджені й мало використані; не впровадженні.

17. За рівнем новизни: радикальні, змінюючи або такі, що створюють нові галузі; системні; модифіковані.

18. Залежно від розміру: виявлення нових областей застосування (підвищує ефективність у 10-100 і більше разів); використання нових принципів функціонування (підвищує ефективність у 2-10 разів); створення нових конструктивних рішень (підвищує ефективність на 5-10%); розрахунок оптимізації параметрів (підвищує ефективність на 2-10%).

Функції інновацій показують їх призначення в економічній системі держави і їх роль у господарському процесі.

Інновації виконують наступні функції [12, с. 17]:

1. відтворювальна - інновації є важливим джерелом фінансування розширеного відтворення, тобто грошова виручка, одержана від їх продажу на ринку може бути направлена на розширення обсягів виробничо-торгівельної, інвестиційної, інноваційної і фінансової діяльності;

2. інвестиційна - прибуток одержаний за рахунок реалізації інновацій може використовуватись в різних напрямках, в тому числі і як капітал. тобто використання прибутку від інновацій для інвестування нових інновацій;

3. стимулююча - одержання прибутку за рахунок реалізації інновацій, що є стимулом і спонукає постійно вивчати попит та вдосконалювати організацію маркетингової діяльності, приміряти більш сучасні прийоми управління фінансами.

Інновацію, як результат, потрібно розглядати нерозривно з інноваційною діяльністю. Підготовка, обґрунтування, освоєння та контроль впровадження інвестицій в нововведення називається інноваційною діяльністю. У більш вузькому трактуванні цього поняття вживають термін «інноваційний процес».

Це поняття, як правило, пов'язане з обґрунтуванням та реалізацією реальних інноваційних інвестицій, тобто зі здійсненням реальних інвестиційних проектів.

Згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність», інноваційна діяльність - це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг [1].

Інноваційна діяльність організації - це не лише вирішення технічних завдань щодо створення нового продукту, нової технології чи удосконалення наявних, а й відбір перспективних науково-технічних досягнень, своєчасне патентування винаходів, просування наукомістких товарів на ринок.

Об'єктами інноваційної діяльності є [1]:

- інноваційні програми і проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктура виробництва і підприємництва;

- організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

- товарна продукція;

- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Сфера інноваційної діяльності охоплює велику кількість організацій, що включаються в інноваційний процес на різних його стадіях і виконують певні функції: генерування нових ідей, формування концепції новації, її матеріалізація у певному продукті, розроблення практичних способів її використання, виробництво новинки і виведення її на ринок.

Важливим складником інноваційної діяльності є праця висококваліфікованих технологів, конструкторів, маркетологів, економістів, фінансистів, які виконують специфічні функції з технологічного проектування та конструювання новацій, забезпечення фінансами науково-дослідних і проектно-пошукових робіт, калькулювання витрат ресурсів, цінового проектування, просування на ринок (у разі інновації товару) тощо.

Інноватор - особа, яка ініціює процес упровадження інновації і бере на себе відповідальність за його реалізацію [15, с. 33].

Організації, які систематично вносять радикальні поліпшувальні зміни у свою діяльність, диверсифікують її відповідно до нових вимог ринку, використовують інноваційні підходи у взаємодії з партнерами, споживачами тощо, теж інноваторами.

Інноватор може ініціювати наукові дослідження, розробку новинки силами самого підприємства, а також придбання в інших фірм інновацій, що довели свою практичну цінність, та їх удосконалення.

Інноваційна діяльність організації спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких інновацій, які б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових позицій, забезпечували б перспективу розвитку. Однак, процес впровадження інновацій в організації є складним процесом, з огляду на це воно потребує якісного управління на всіх етапах.

1.2 Сутність та функції інноваційного менеджменту

Управління інноваційним процесом є невід'ємною складовою діяльності сучасного підприємства, що охоплює планування, організацію та стимулювання інноваційної діяльності, реалізацію інноваційних процесів, розрахованих на здобуття конкурентних переваг і змінення ринкових позицій організації.

Впровадження інновацій повинно відбуватися цілеспрямовано, з метою формування конкурентних переваг на тому сегменті ринку, де працює організація. Важливо не лише своєчасно визначити перспективність певного нововведення та оцінити його комерційну вигідність, але й створити умови для оперативного впровадження новації в організації.

Тому управління впровадженням інновацій охоплює різноманітні функції, кожна з яких спрямована на вирішення специфічних питань щодо взаємодії між підрозділами організації, які здійснюють конкретні види інноваційної діяльності.

Залучення інновацій у практику роботи організації чи їх створення власними силами реалізується через систему інноваційного менеджменту.

Інноваційний менеджмент - це сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і форм управління інноваційною діяльністю конкретного об'єкта управління з метою одержання найоптимальнішим шляхом економічних результатів цієї діяльності. [11, с. 13].

Система менеджменту організацій, які використовують підприємницький, інноваційний підхід до свого функціонування і розвитку, покликана вирішувати низку завдань, інколи суперечливих і навіть таких, що виключають одне одного [8, с. 113]:

- постійне оновлення асортименту продукції, послуг;

- оновлення і створення нових виробничих систем;

- підвищення ефективності виробничо-збутової діяльності передусім через підвищення продуктивності парці персоналу і зниження всіх видів витрат;

- розроблення і реалізація стратегії і тактики боротьби за лідерство на основі концентрації зусиль і ресурсів на найперспективніших напрямах розвитку техніки, технології, потреб тощо;

- підпорядкування діяльності всіх підрозділів виробничих систем режиму складного відтворювального конвеєра нововведень;

- поєднання гнучкості та адаптивності дрібносерійного виробництва з високою ефективністю, низькими витратами і високою продуктивністю масового виробництва.

Сфера впровадження інновацій визначається обраною стратегією розвитку організації, першочерговими завданнями, наявним потенціалом (рис. 1.1.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Сфери діяльності інноваційних процесів в організації [8, с. 115]

До основних функцій, що відображають зміст процесу інноваційного менеджменту в період впровадження інновацій, можна віднести:

1. Прогнозування.

2. Формування інноваційних цілей.

3. Планування.

4. Організація.

Функція прогнозування (грец. prognosis - передбачення) в інноваційному менеджменті спрямована на прогнозування науково-технічного розвитку на тривалу перспективу. Під прогнозом розуміють науково обґрунтовану думку про можливі зміни техніко-економічного, технологічного, соціального стану управління в цілому і його окремих частин. Особливістю прогнозування інновацій є його альтернативність і багатоваріантність напрямі у створені нововведень.

У системі інноваційного управління прогноз забезпечує вирішення таких важливих завдань [7, с. 16]:

- визначення можливих цілей і пріоритетних напрямів розвитку об'єкта, стан якого прогнозується;

- оцінка економічних наслідків реалізації кожного з можливих варіантів розвитку об'єкта прогнозу;

- визначення заходів, необхідних для забезпечення впровадження одного з варіантів прогнозу;

- оцінка необхідних ресурсів для здійснення намічених програмою заходів розвитку об'єкта.

За допомогою використання різних методів прогнозування вибудовується один з п'яти основних типів прогнозів [8, с. 119]:

1. Припущення - наявність можливої кореляційної залежності будь-якої інновації від тенденцій, які спостерігаються.

2. Метафора (грец. metaphora - переміщення) або аналогія. Цей тип прогнозу означає виявлення спільних рис або подібності у кількох об'єктів чи процесів.

3. Квазімодель (лат. quasi - ніби), тобто майже модель, допомагає перевірити прогнози розвитку певного процесу.

4. Емпірична модель (грец. - досвід) ґрунтується на досвіді і передбачає майбутнє за допомогою математичної залежності, яка узгоджується з емпіричними параметрами.

5. Аналітична модель означає передбачення і пояснення послідовності подій з допомогою фундаментальних законів, які мають широке застосування.

Процес формування інноваційних цілей є однією з найважливіших процедур інноваційного менеджменту і складовою всіх планових розрахунків в інноваційній сфері. Інноваційні цілі пов'язані з місією організації, стратегіями, життєвим циклом інновацій, та організації в цілому та є орієнтиром інноваційної діяльності на задані періоди.

У ході формулювання цілей інноваційного розвитку необхідно дотримуватися певних правил:

- формування цілі повинно починатися з слова, що характеризує виконання дій («розробити», «покращити» і т.п.);

- цілі повинні конкретизувати кінцевий результат у кількісному і якісному вираженнях, тобто бути вимірювальними величинами;

- цілі повинні мати науковий, технічний, економічний, соціальний або політичний характер і бути орієнтованими на вирішення конкретних завдань розвитку організації;

- цілі мають бути достатньо точно орієнтованими в часі з позиції досягнення певних результатів;

- цілі мають біти затвердженими як управлінське рішення і зафіксованими письмово в певному документі.

Загальна класифікація цілей за різними ознаками представлена у рис. 1.2.

Планування як функція інноваційного менеджменту полягає в обґрунтуванні основних напрямів і пропорцій інноваційного розвитку до прийняття прогнозів та цілей розвитку, можливостей ресурсного забезпечення, інноваційного потенціалу організації, попиту ринку. Функція планування охоплює увесь комплекс заходів як розроблення з планових завдань в інноваційному процесі, так і з упровадженням їх практично [8, с. 122].

Рис. 1.2 Класифікація цілей в інноваційному менеджменті [8, с. 120]

Значення функцій планування полягає у тому, що в процесі планових розрахунків забезпечується деталізація цілей інноваційної діяльності, доведення їх до окремих структурних підрозділів і виконавців, визначення складу необхідних ресурсів, узгодження черговості та строків реалізації проектів, програм і окремих робіт установлених на певний період.

Процес планування ґрунтується на аналізі та оцінці:

- факторів зовнішнього і внутрішнього середовища організації;

- інноваційного потенціалу організації, виробничих можливостей;

- науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) нових технологій, нових зразків продукції;

- фінансового стану та фінансових можливостей організації.

Організація як функція інноваційного менеджменту полягає в забезпечення виконання планових завдань і об'єднання людей, які спільно реалізують інноваційні плани, програми, проекти на основі відповідних правил і процедур: формуванні органів управління, відповідної організаційної структури управління, організаційних форм, в яких впровадження інновацій проходитимуть більш ефективно, встановлені взаємозв'язків між підрозділами, розподіл інформації за підсистемами менеджменту тощо [8, с. 122].

Однією з найважливіших складових функції організації можна назвати розподіл відповідальності, ризику і повноважень суб'єкта управління впровадженням інновацій. Під час організації інноваційної діяльності, як правило, спочатку формується науково-виробнича структура фірми, а потім похідна від неї будується структура управління інноваціями.

1.3 Управління процесом впровадження інновацій в організації

Постійні нововведення - головний чинник досягнення успіху на ринку будь-якої організації. В даний час швидко скорочується життєвий цикл послуги, різко загострюється конкуренція, підвищуються вимоги споживача до продукції. Щоб вижити в таких умовах організація вимушена безперервно покращувати і перетворювати свої продукти, удосконалювати виробничі і управлінські процеси.

Інноваційна діяльність є дуже складною, комплексною проблемою, яка охоплює всі функціональні сфери планування, наукові дослідження, розробку проектів, виробництво, маркетинг. Сьогодні ні у кого не викликає сумніву про тісний зв'язок між конкурентними позиціями організації і її інноваційним потенціалом. Вся діяльність організації пов'язана з постійним оновленням. Організації необхідно не тільки чітко і швидко реагувати на нові тенденції, але також впливати на клієнтуру для швидкої реакції на нововведення. Для організацій і господарюючих суб'єктів інновації стають не тільки критерієм конкуренції, але умовою виживання на ринку. Тому великого значення набуває їх здатність до реалізації інноваційного проекту і ефективного управляти ним. У центрі уваги постійно виникає питання: яким чином почати такого роду діяльність і зберігати її на стабільно високому рівні? Багато хто визнає важливість інновацій, але це не означає, що вони належним чином її здійснюють. Часто нововведення навіть не знаходять необхідної економічної мотивації.

Практика функціонування провідних підприємств і організацій розвинених країн світу показує, що їх успіхи пов'язані з розробкою цілісної системи управління інноваціями. Необхідне створення таких інноваційних структур і культур управління, в яких напрями технологічного розвитку інтегруються в загальні стратегічні плани, політика зростання безпосередньо зв'язується з постійною розробкою перспективної продукції і проникненням в нові сфери бізнесу. Для них характерні децентралізація управління творчою діяльністю і широке використання принципів дрібного підприємництва, заснованого на використанні так званого «ризикового» капіталу, - вільних засобів малого підприємства і його відділень.

Пошук ефективних організаційних форм управління нововведеннями відбувається в двох напрямах. Перше пов'язане з виділенням і відособленням підрозділів, що займаються нововведеннями і довгостроковими проблемами розвитку будь-якої організації. Інший напрям відображає необхідність створення механізму інтеграції і координації діяльності підрозділів, міжфункціональної взаємодії в процесі розробки і впровадження нововведень. Найчастіше використовуються обидва підходи з пріоритетним використанням одного з них. Головне полягає в тому, що впровадження нововведень - це не епізодична діяльність, а систематично керований процес.

У сучасних умовах ринку для забезпечення успішної діяльності будь-якої організації, набувають великого значення такі питання [13, с. 109]:

1. Принципи управління нововведеннями на підприємстві:

* створення атмосфери, яка стимулює пошук і освоює нововведення, а також залежить від кваліфікації вищих менеджерів;

* націленість всієї інноваційної діяльності на потреби споживача;

* скорочення числа рівнів в управлінні з метою прискорення процесу «дослідження - виробництво - збут»;

* свідоме недовантаження наявного потенціалу з розрахунку на появу нових ідей і, відповідно, розширення можливостей ринку;

* максимальне скорочення термінів розробки і впровадження нововведень, організація роботи не за «естафетним» принципом, а на основі одночасного паралельного рішення інноваційних задач.

2. Реорганізація управління інноваційною діяльністю припускає створення таких організаційних відносин, які дозволяють більш повно використовувати творчий потенціал колективу. При всьому різноманітті сучасних форм подібних відносин представляється можливим виділити ряд загальних рис:

* беззастережна підтримка інноваційних ідей з боку керівництва. Ціннісні установки керівників малого підприємства багато в чому сприяють створенню в організації інноваційного клімату, особливої атмосфери, що сприяє вільному, творчому пошуку і реалізації нововведень;

* всемірне сприяння експериментаторові на всіх рівнях і у всіх підрозділах організації. Ентузіастам надаються всі можливості реалізувати їх новаторські ідеї (у продуктах, процесах, організаційних методах). У цьому керівники бачать ефективний метод боротьби з бюрократизацією і відсталістю мислення, що вбивають свіжі, нетривіальні ідеї;

* високий рівень і постійне вдосконалення комунікацій. Коли проблема «штурмується» з різних боків, утворюються нові інформаційні комбінації і зв'язки на кожному рівні управління, виникає широкий ряд рішень. Тому інноваційні структури прагнуть підсилити циркуляцію інформації між підрозділами і окремими співробітниками. Під час «мозкової атаки» дотримується неодмінна умова: ніхто не має права піддавати критиці висловлені точки зору. Свобода думок і висування ідей повинні бути гарантовані системою, що заохочує різноманіття і несхожість;

* застосування стилю, званого участю в управлінні. Працівники повинні бути залучені у всі фази впровадження інновацій і ухвалення рішень. Така участь попереджає опір персоналу технологічним і організаційним нововведенням, сприяє поліпшенню показників виробничої діяльності;

* використання комплексних мотиваційних систем, що включають різні форми і методи матеріального заохочення творчої та інноваційної діяльності, і, крім того, широкий набір заходів соціально-психологічної дії на працівників. Дана практика заснована на тому, що найбільшу творчу активність люди проявляють у випадку, якщо керівництво фірми підтримує в них відчуття соціальної значущості і захищеності, відповідальності і можливості професійного і посадового зростання.

Кожна окрема організація конкретизує варіанти дій з пошуку шляхів розвитку ринкових можливостей, які спираються на безупинну і послідовну розробку та виведення на ринок різного роду новацій з метою забезпечення тривалого виживання і стійкого розвитку в конкурентному середовищі.

Функції управління інноваційним розвитком на мікрорівні [13, с. 112]:

- аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвитку. Досліджується поточна кон'юнктура ринку і визначальні її фактори, складається прогноз розвитку кон'юнктури;

- аналіз внутрішнього середовища підприємства. Виявляють сильні і слабкі сторони діяльності підприємства, вивчають підсумки минулої діяльності, ефективність функціонування підприємства, тенденції його розвитку та ін;

- виявлення напрямів та варіантів інноваційного розвитку ринкових можливостей шляхом зіставлення можливостей і небезпек, зумовлених зовнішнім середовищем, а також сильні та слабкі сторони підприємства, наприклад, методом SWOT- аналізу;

- вибір цільових ділянок ринку (сегментів чи ніш) для реалізації проектів інноваційного розвитку господарюючих суб'єктів, розробка підходів до формування цільового ринку на базі визначених ділянок;

- аналіз і кількісна оцінка ризику на етапах інноваційного розвитку і всього процесу в цілому, коригування робіт за результатами аналізу (в разі необхідності);

- виділення пріоритетних напрямів діяльності. На основі аналізу обраних варіантів інноваційного розвитку ринкових можливостей, з врахуванням даних сегментації формують систему цілей на поточний і довгостроковий періоди діяльності, визначають пріоритетні завдання, вирішення яких сприяє досягненню поставлених цілей;

- формування організаційної структури управління інноваційним розвитком. Відповідно до системи цілей і складу завдань, які потрібно вирішити, формують матричні організаційні структури, що складаються з фахівців різного профілю: маркетологів, економістів, фінансистів, конструкторів, збутових працівників і т. д., для управління процесами інноваційного розвитку ринкових можливостей;

- планування виробничо-збутової і фінансової діяльності за обраними пріоритетними напрямами. Розробляють перспективні і поточні плани, у тому числі бюджети проектів (планують обсяги необхідних інвестицій у новації) і визначають джерела їхнього фінансування, формують оптимальну структуру інвестицій;

- контроль за виконанням заходів, спрямованих на реалізацію потенціалу інноваційного розвитку. Збирається і аналізується інформація, що характеризує процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі, процеси всередині самого підприємства, хід виконання запланованих науково-дослідних, дослідно-конструкторських і виробничо-збутових заходів. Виявляються причини відхилень фактично реалізованої програми від наміченої (за термінами, обсягами, ефективністю тощо);

- підготовка рішень про своєчасну зміну пріоритетів і пошук нових напрямів інноваційної діяльності. За підсумками контролю готують рішення про коригування і зміну пріоритетів діяльності, до припинення робіт над неефективними варіантами розвитку. Приймають рішення про розробку нових варіантів інноваційного розвитку. Ця функція відіграє особливу роль при орієнтації виробничо-збутової діяльності підприємства на ніші ринку, де зміна пріоритетів - явище звичайне.

Таким чином, управління впровадження інновацій в організацію є однозначно необхідним з точки зору реалізації інноваційних процесів та досить складним, як з об`єктивних, так і суб`єктивних причин механізмом, з огляду на недостатнє володіння його складовими.



РОЗДІЛ 2. АЛАНІЗ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ В ОРГАНІЗАЦІЮ

2.1 Аналітична оцінка впровадження інновацій підприємствами Львівської області

Незважаючи на те, що перехід вітчизняних підприємств на інноваційний шлях розвитку задекларовано ще у 1999 р. [1], інноваційна активність в Україні є недостатньою, а темпи її зростання низькими. Проведемо аналітичну оцінку впровадження інновацій підприємствами Львівської області на основі даних Державного комітету статистики та Головного управління статистики у Львівській області [16]. Кількість підприємств, що впроваджували інновації, та питому вагу їх у загальній кількості промислових підприємств за період 2005-2009 рр. подано в табл.

Таблиця 2.1 Кількість промислових підприємств, які впроваджували інновації

	2005	2006	2007	2008	2009
					усього	до заг. к-ті обстежених підприємств, %
Усього	27	47	79	71	99	12,1
впроваджували нові технологічні процеси, в тому числі	12	8	32	32	48	5,9
маловідхідні, ресурсозберігальні та безвідхідні	4	3	18	12	9	1,1
освоювали виробництво нових видів інноваційної продукції, з них:	23	24	47	36	41	5,0
нові види техніки	6	4	11	8	10	1,2
здійснювали комплексну механізацію та автоматизацію виробництва	20	33	98	65	67	8,2
Реалізовували інноваційну продукцію	38	43	63	59	71	8,7



Рис. 2.1 Динаміка кількості підприємств, що впроваджували інновації

Як видно з даних табл. 2.1. та рис. 2.1. кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації у Львівській області в загальному зростає, так у 2009 році в порівнянні з 2005 їх кількість зросла на 72 одиниці. Частка в загальній кількості підприємств залишається малою (12,1 %).

Впровадження інновацій на промислових підприємствах Львівської області подано в табл. 2.2.

Таблиця 2.2 Впровадження інновацій на промислових підприємствах Львівської області

	2005	2006	2007	2008	2009
	одиниць
Впроваджено нових прогресивних технологічних процесів, з них	55	8	54	54	56
маловідхідних, ресурсозберігальних і безвідхідних	9	3	31	22	19
Освоєно виробництво нових видів продукції	183	102	190	138	152
у тому числі
нові види техніки	37	9	52	22	37

Як видно з даних таблиці 2.2. основна діяльність підприємств щодо впровадження інноваційної діяльності зосереджена на освоєнні виробництва нових видів продукції. Що стосується впровадження нових прогресивних технологій, то кількість залишається малою і тримається в межах 50 підприємств, хоча в 2006 році їх кількість була усього 8.

У 2009 році інноваційні заходи, спрямовані на підвищення технічного рівня виробництва і випуску нової продукції як для ринку, так і для підприємства, здійснювало 13% від загальної кількості обстежених промислових підприємств (у 2008 році - 12,1%). За цим показником Львівська область серед регіонів України посіла одинадцяте місце.

Кількість промислових підприємств, які впроваджували інновації у Львівській області в період з 2005 по 2009 рр. за видами економічної діяльності подано в табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації, за видами економічної діяльності

№ п/п		2005	2006	2007	2008	2009
							з них
						усього	Впровадж. нові технологічні процеси	Освоювали виробництво інноваційних видів продукції
		одиниць
1	2	3	4	5	6	7	8	9
1	Промисловість	27	47	79	71	99	48	41
2	Добувна промисловість	1	1	-	-	2	1	1
3	Переробна промисловість	26	46	78	70	90	40	40
4	Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів	4	11	24	18	23	11	12
5	Легка промисловість	3	2	2	2	5	3	2
6	Оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів	-	3	6	6	6	2	-
7	Целюлозно-паперове виробництво; видавнича діяльність	1	4	6	7	7	2	-
Продовження табл. 2.3
1	2	3	4	5	6	7	8	9
8	Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення та ядерних матеріалів	1	-	-	-	-	-	-
9	Хімічна та нафтохімічна промисловість	1	4	6	9	12	6	3
10	Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції	2	2	2	2	3	2	2
11	Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів	-	2	7	8	11	6	7
12	Машинобудування, ремонт та монтаж машин та устаткування	10	13	19	13	16	5	11
13	Інші галузі промисловості	4	5	6	5	7	3	3
14	Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	-	-	1	1	7	7	-

Як видно з даних табл. 2.3. як у 2009 році, так і у попередніх роках більш активно займались технологічними інноваціями підприємства металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (19% від загальної кількості інноваційних підприємств), хімічної та нафтохімічної промисловості (17,9%), машинобудування (17,6%), виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (16,7%). Разом з тим, у виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції, в легкій і добувній промисловості здійснювали інновації тільки окремі підприємства.

Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації, у містах та районах Львівської області у 2009 році подано в табл. 2.4.

Як видно з даних таблиці інноваційна діяльність сконцентрована переважно у Львові, де знаходиться 40% інноваційних підприємств області, а також у Стрию - 9%, Яворівському і Пустомитівському районах по 8%.



Таблиця 2.4 Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації, у містах та районах Львівської області у 2009 році

	Усього	З них
		впроваджували нові технологічні процеси	освоювали виробництво інноваційних видів продукції	придбали нові технології
	одиниць
Усього	99	48	41	13
Львів	39	18	23	3
Дрогобич	4	1	2	2
Моршин	1	1	-	-
Стрий	9	7	2	2
Трускавець	3	-	-	-
Червоноград	3	1	1	1
Бродівський	2	2	1	-
Городоцький	2	-	2	1
Жидачівський	2	-	1	-
Жовківський	7	6	1	-
Кам'янка-Бузький	1	1	-	1
Миколаївський	1	-	1	-
Пустомитівський	8	2	1	1
Радехівський	2	-	-	2
Сколівський	1	1	-	-
Стрийський	6	4	2	-
Яворівський	8	4	4	-

Таким чином, проаналізувавши впровадження інновацій на підприємствах Львівщини можна стверджувати, що їх кількість поступово зростає. Інноваційна діяльність за цим показником виглядає відносно успішною, проте насправді погіршується за іншими показниками, що говорить про недостатність уваги, коштів і зусиль управлінських структур до вирішення проблем інноваційної діяльності. Ще однією проблемою можна визнати відсутність статистичних даних щодо впровадження управлінських інновацій, адже наявна статистична інформація і її характеристика стосується лише впровадження інновацій на промислових підприємствах.



2.2 Використання програмно-цільового методу, як напряму покращення системи управління впровадженням інновацій

Для ефективності управління впровадженням інновацій в організацію та контролю за їх виконанням необхідно, щоб у процесі складання планів використовувалися різні інструменти, які допомагають менеджерам контролювати строки виконання робіт та їх результати. Так, з метою підвищення ефективності планування впровадження інновацій доцільним є використання методу програмно-цільового управління, коли роботи з виконання інноваційного проекту організаційно виділяються із загального потоку робіт.

Характеризуючи даний метод, необхідно зазначити, що він є насамперед лише одним з різновидів засобів управління і передбачає реалізацію функцій управління: планування, організацію, облік, регулювання і контроль діяльності з реалізації інноваційних процесів. Специфіка даного методу виявляється через специфіку виконання в його рамках цих функцій управління.

Планування в даному методі ґрунтується на застосуванні цільової програми, що являє собою комплекс взаємозалежних заходів і робіт, реалізація яких дозволяє вирішити виділену проблему, тобто досягти поставленої мети.

Програма порівняно зі звичайним планом має ряд особливостей: по-перше, у програмі чітко формулюються цілі в кількісному вираженні так, що можна зафіксувати факт їх досягнення; по-друге, у програмі зіставляються цілі і ресурси, причому передбачається збалансованість ресурсів з поставленими задачами на нормативній основі; по-третє, програма поєднує всі заходи, які потрібно виконати для досягнення кінцевих результатів, починаючи від науково-дослідних або проектних робіт і закінчуючи удосконаленням організаційних форм або створенням спеціальної системи стимулювання учасників проекту; по-четверте, у програмі встановлюються строки виконання етапів робіт і завершення всієї програми із зазначенням критеріїв, за якими оцінюється одержаний результат. Це пов'язане з тимчасовим характером процедур планування на основі програм. Можна сказати, що програма і план співвідносяться між собою так, як порівнюються індивідуальне і серійне виробництва [8, с. 197].

Організація як функція управління також має в програмно-цільовому методі певні особливості. Для розробки програми, а також для контролювання ходу її виконання на підприємстві створюються, як правило, особливі позаструктурні органи на зразок штабу, ради, комітету або комісії. Ці органи є організаційним засобом кооперації працівників, що входять до різних підрозділів з метою ефективного вирішення проблеми. У діяльності названі органи керуються спеціально створюваними для даної програми положеннями, статутом, інструкціями або регламентом. Після завершення цільової програми всі пов'язані з нею організаційні структури припиняють існування, тобто названі вище міжфункціональні органи набувають статус тимчасових утворень.

Облік є початковою вихідною функцією управління. У циклі прийняття рішень облік завжди передує плануванню. У процесі обліку виявляються нові проблеми, які потребують нових управлінських рішень, нових організаційних зусиль, тобто в результаті обліку активізуються функції планування і організації.

Регулювання, включаючи контроль, передбачає збереження, підтримку і створення сприятливих умов для функціонування системи господарювання. Необхідність регулювання і контролю викликані тим, що з різних причин хід розвитку системи відхиляється від плану. Регулювання повинне по можливості нейтралізувати відхилення за рахунок: а) змін у виробничій системі чи в планах її роботи; б) пом'якшення дії того фактора у зовнішньому середовищі, що спричинює відхилення; в) часткової ізоляції системи від цих факторів [8, с. 198].

Для управління процесом реалізації цільової програми, як правило, розробляється спеціальна система, яка визначає порядок видавання завдань виконавцям, а також їх виконання.

Залежно від сфери застосування програмно-цільового управління на підприємстві можуть реалізовуватися такі типи програм:

- програма комплексного технічного розвитку;

- програма переходу на випуск нової продукції;

- програма нового будівництва;

- програма удосконалення організації управління;

- програма по підвищенню якості продукції;

- програма економії матеріальних ресурсів;

- програма розв'язання соціальних питань тощо.

Характер інновацій визначає і зміст програми. Отже, у ході розробки цільової програми насамперед розробляється структура нововведення.

Очолює розробку і виконання цільової програми спеціально призначений для цього керівник програми з широкими повноваженнями, який підпорядковується тільки першому керівникові підприємства і несе всю повноту відповідальності за виконання програми. Це має бути авторитетний і компетентний фахівець, якому директор, по суті, передає частину своїх прав з організації і координації робіт у рамках цільової програми.

Для координації робіт і узгодження інтересів різних підрозділів при керівникові програми може створюватись спеціальний орган - рада. Рада засідає за певним регламентом і розглядає на засіданнях питання, пов'язані з розробкою або виконанням цільової програми. Крім того, керівник програми має одного - двох звільнених від іншої роботи помічників, що допомагають йому вести документацію, збирати і аналізувати інформацію, допомагати у підготовці до засідань ради та ін.

Розробка цільової програми проходить кілька етапів [8, с. 204]:

1. На етапі виявлення і формулювання проблеми здійснюється:

- з'ясування виділеної проблеми в контексті головних цілей підприємства;

- аналіз існуючого стану проблеми і обґрунтування на цій основі актуальності розробки цільової програми;

- оцінка ресурсно-технологічних і соціально-економічних можливостей вирішення проблеми, фіксація загальних обмежень і формулювання цілей нововведення.

2. На етапі аналізу нововведення здійснюється:

- вичленення і структуризація системи, пов'язаної з вирішенням виявленої проблеми;

- розробка по кожному елементу, зв'язку, функції нововведення списку можливих способів реалізації або альтернатив стану;

- складання для кожного способу реалізації (або альтернативі) списків переваг (з погляду мети нововведення) і можливих труднощів.

3. На етапі синтезу нововведення здійснюється:

- відбір по кожному елементу, зв'язку, функції нововведення одного варіанта реалізації з числа можливих;

- збирання нововведення з вибраних варіантів існування елементів, зв'язків, функцій і обчислення сумарних оцінок;

- випробування, доробка (у разі потреби коригування цілей програми) і оформлення варіанта нововведення.

4. На етапі розробки комплексу заходів здійснюється:

- визначення складу і послідовності виконання робіт у розрізі підпрограми;

- розподіл заходів по підрозділах і виконавцях, уточнення очікуваних результатів і змісту заходів, деталізація заходів до рівня робіт;

- нормування робіт (визначення нормативних значень тривалості, витрати ресурсів, витрат праці).

5. На етапі складання і аналізу графіка реалізації програми здійснюється:

- складання графіка робіт за програмою;

- розрахунок мережного графіка і складання проекту календарного плану робіт;

- аналіз проекту календарного плану робіт з погляду термінів виконання програми і завантаження підрозділів (тут можливе повернення на третій і четвертий етапи).

6. На етапі розрахунку економічної ефективності здійснюється:

- розрахунок витрат, пов'язаних з виконанням цільової програми;

- розрахунок економії від реалізації програми;

- розрахунок величини економічного, соціального і науково-технічного ефектів від впровадження нововведення.

7. На етапі розробки додаткових заходів з реалізації програми здійснюється:

- виділення питань, які необхідно вирішити у порядку забезпечення ефективного виконання цільової програми;

- опрацьовування організаційних форм рішення цих питань;

- оформлення цільової програми у вигляді директивного документа.

У процесі реальної розробки програми окремі етапи можуть поєднуватися. Крім того, можливі повернення на виконані етапи (рис. 2.3).

Основною перевагою програмно-цільового методу є те, що програми більш послідовно за інші методи планування реалізують вимоги системного підходу, вони дають можливість перебудувати управління з реактивного (коли проблеми розв'язуються у момент їх виникнення) на попереджальне управління (коли вживаються заходи з ефективного господарювання завчасно, що дозволяє взагалі усунути можливість появи деяких проблем).

Також, ще однією перевагою програмно-цільового планування є активізація аналітичної роботи в організації.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.3. Послідовність розробки цільової програми [8, с. 206]

Використання програмно-цільового методу підвищує демократизм управління, що дозволяє поступово змінити на підприємстві стиль управління, збагативши його сучасними прийомами. Зокрема, з'являється можливість делегувати частину повноважень від верхніх рівнів управління на нижній з чіткою персоніфікацією відповідальності.

Ефективність програмно-цільового методу виявляється у сфері виробництва. За його допомогою реалізуються нововведення, які сприяють підвищенню продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню якості та споживчих властивостей продукції, скороченню термінів виробництва зразків нової продукції, покращенню соціально-психологічної обстановки в колективі, закріпленню позитивних тенденцій і створенню прогресивних традицій.

Попри перераховані переваги обсяг застосування цільових програм на підприємстві має певні обмеження. Так, кількість одночасно виконуваних програм не повинна перевищувати 6-8, а обсяг роботи повинен бути не більш 15-20 % загального обсягу робіт на підприємстві.

Застосування програмно-цільового управління на підприємствах пов'язане і з певними труднощами:

- для реального використання даного методу потрібна висока моральна, професійна та організаційна підготовленість керівного складу підприємства;

- освоєння такої методології управління пов'язане з необхідністю виконувати додаткову роботу в умовах, коли отримання позитивних результатів в якійсь мірі проблематичне;

- вельми корисним буде залучення до роботи над цільовими програмами сторонніх організацій і, перш за все, наукових установ.

Науковці можуть допомогти як на етапі діагнозу проблем, так і на етапі розробки цільової програми, на етапі створення системи управління процесом реалізації програм, у ході аналізу одержаних результатів. Найпродуктивнішою формою такої співпраці є спільні групи фахівців, які включають як виробників, так і наукових співробітників.

Таким чином, використання програмно-цільового методу в системі управління впровадженням інновацій в організацію передбачає немало труднощів в його організації. Однак, використання програмно-цільового методу управління дасть можливість розробити комплексний підхід до впровадження інновацій в організації, а також дозволить поєднати цілі, задачі інноваційної розвитку з необхідним об'ємом ресурсів для вирішення поставлених задач.



РОЗДІЛ 3. ОПІР ВПРОВАДЖЕННЮ ІННОВАЦІЙ В ОРГАНІЗАЦІЮ ТА МЕТОДИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ

Впровадження інновацій завжди означає, що організація буде проводити зміни. При цьому будь-які, навіть ретельно підготовлені зміни, натикаються на опір груп чи окремих співробітників. Опір змінам пов'язаний з порушенням наступності структури та влади, тривогою, що виявляється в неконструктивній реакції персоналу у відповідь на невідомість і пов'язану з нею потенційну загрозу, в тому числі втрати контролю.

Під опором розуміють багатогранне явище, що викликає непередбачені відстрочки, додаткові витрати та нестабільність процесу змін. У процесі змін часто спостерігаються [6, с. 415]:

- відстрочки початку процесу змін;

- непередбачені затримки впровадження та інші складності, що сповільнюють зміни і збільшують витрати порівняно із запланованими;

- спроби саботувати зміни всередині організації чи «втопити» їх у потоці інших важливих справ.

Щоб подолати такий опір, розроблено метод, який допускає послідовне здійснення 12-ти кроків [6, с. 415-419], пов'язаних з трьома типовими організаційними завданнями управління змінами:

- формуванням політичної динаміки на підтримку змін;

- забезпеченням мотивованості до змін;

- підтримкою ефективного контролю над процесом трансформації.

Крок 1. Забезпечення підтримки всіх груп влади усередині фірми. Широкому розповсюдженню планованих змін повинно передувати одержання підтримки з боку провідних керівників фірми. Крім того, необхідна робота з виявлення неформальних лідерів - лідерів думок - і залучення їх у процес формування сприятливого для здійснення змін організаційного клімату. Варто враховувати, що в будь-якій ситуації існує лише невелика кількість людей, чия участь із самого початку є абсолютно необхідною.

Крок 2. Формування стилю поведінки, орієнтованого на лідерство. У забезпеченні підтримки змін особливе значення має стиль поведінки лідерів організації, термінологія, якою вони оперують, як поводяться привселюдно, а також використання механізмів винагороди та покарання. Спостереження співробітників за лідером особливо інтенсивне на початкових стадіях трансформації.

Крок 3. Навмисне використання символів і термінології зміни. Приміром, успіх фірм у реалізації філософії тотального управління якістю значною мірою ґрунтувався на активному використанні термінів типу «постійні поліпшення» (тривалі вдосконалення) і «дисципліна процесів», що поступово органічно увійшли в повсякденний лексикон співробітників цих фірм.

Крок 4. Визначення точок стабільності. Усі співробітники повинні знати, що представники вищого керівництва, навіть якщо вони недавно прийшли на фірму, не відмовляються від цінностей минулого та не зневажають тим, що було досягнуто до цього. Відпов...