Размещено на http://allbest.ru

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ університет

УДК 351.863

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНУ

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

Ткачова Наталія Миколаївна

Запоріжжя - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант -доктор економічних наук, професор Поважний Олександр Станіславович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, ректор.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор Воротін Валерій Євгенович, Інститут стратегічних досліджень, перший заступник директора, керівник Центру нормопроектного забезпечення діяльності Президента України;

Актуальність теми. У сучасних умовах вирішення проблеми державного регулювання економічної безпеки набуває першочергового значення, стає стрижнем усієї економічної політики, а також найважливішою характеристикою якості життя та стану економіки. Радикальні трансформації в нашій державі стали наслідком тривалих соціально-політичних та економічних змін.

Становлення України як незалежної, демократичної, економічно розвинутої країни відбувається в умовах складної геополітичної ситуації, посилення глобальної фінансової кризи. Тому останні роки характеризуються непередбачуваністю, нестабільністю процесів, що відбуваються у сфері безпеки на глобальному, національному та регіональному рівнях. Крім того, особливістю України є сильніший вплив на національну безпеку внутрішніх загроз порівняно із зовнішніми.

Найбільш небезпечними слід вважати: політичну нестабільність, соціальну незахищеність основної частини населення, залежність економіки від експортних поставок, нерівномірність економічного розвитку регіонів, екологічну напруженість, низькі темпи впровадження інноваційних технологій і випуску інноваційних продуктів.

Відсутність загальновизнаної теорії національної безпеки, теоретико-методологічних засад регулювання розвитку економічної безпеки регіонів України ускладнює обґрунтування державної політики та знижує ефективність її державного регулювання. Є всі підстави стверджувати, що накопичений потенціал загроз внутрішнього й зовнішнього характеру досяг такого рівня, за якого без розробки та впровадження цілеспрямованої системної політики захисту національних і, насамперед, регіональних економічних інтересів на порядку денному може постати питання про існування України як цілісної, суверенної держави.

Зазначене зумовлює необхідність розробки науково обґрунтованих механізмів державного регулювання безпеки, спрямованих на захист інтересів регіонів та країни. Проте на вітчизняних теренах поки що має місце обґрунтування теоретичних підвалин забезпечення безпеки в окремих її сферах (політичній, економічній та інших), а досліджень, у яких з позицій системного підходу розглядається безпека регіонів як невід'ємна складова національної безпеки, майже немає.

Як наслідок - відсутні загальноприйняті погляди щодо понятійно-категорійного апарату в галузі безпеки регіонів, наявні досить суперечливі думки щодо життєво важливих для регіонів інтересів, подальших напрямів державного будівництва, раціональної структури та управління сектором безпеки, а відтак, і методів, засобів, механізмів державного регулювання безпеки регіонів. Підтвердженням цього, зокрема, є значна недосконалість та суперечливість чинного законодавства з питань національної безпеки, повна його відсутність з питань забезпечення безпеки регіонів, періодичні загострення внутрішньоекономічної ситуації в державі.

Все це вимагає пошуку принципово нових ідей, державноуправлінських рішень, удосконалення існуючих та створення нових механізмів щодо забезпечення національної безпеки й економічної безпеки регіонів, подальшого розроблення й доопрацювання теоретико-методологічних основ забезпечення безпеки крізь призму осмислення сучасних поглядів на сутність, шляхи, засоби, способи й методи захисту національних інтересів та інтересів регіонів.

Водночас слід зауважити, що теоретико-методологічні засади національної безпеки, які можна було б використовувати для підвищення рівня формування й реалізації державної політики та державного регулювання в цій сфері, перебувають на стадії активного обговорення.

Особливостями формування та регулювання державних механізмів забезпечення економічної безпеки регіонів є складність процесів, що відбуваються. Для зменшення їх негативного впливу та усунення наслідків у державі створюється система забезпечення національної безпеки, ефективне функціонування якої неможливе без проведення системних досліджень щодо місця й ролі економічної безпеки регіонів у сфері державного управління національною безпекою.

Згідно з поглядами на місце та роль розвитку регіонів відомих учених, а саме: О.І. Амоши, М.П. Бутко, З.С. Варналія, В.Є. Воротіна, Г.К. Губерної, А.Г. Гранберга, М.І. Долішнього, В.В. Дорофієнко, С.Ф. Поважного, А.В. Поповкіна, В.К. Симоненко, С.А. Романюка та інших, неможливо ефективно застосовувати традиційні підходи в умовах зростання регіональних диспропорцій, які перетворюються на гальмівний чинник в умовах мінливості зовнішнього та внутрішнього середовища, копіювати системи регулювання економічного розвитку регіонів (територій) без урахування особливостей об'єкта впровадження.

Дослідженню й розвитку загальної теорії та практики формування й функціонування механізмів державного регулювання безпеки відводилось значне місце в працях багатьох відомих українських та зарубіжних учених, зокрема: В.М. Геєця, В.А. Ільяшенко, В.І. Мунтіяна, О.Ф. Новікової, В.Л. Пілюшенко, О.С. Поважного, Г.П. Ситника, В.Т. Шлемко. Значним внеском у розвиток науки державного регулювання й забезпечення безпеки є праці сучасних українських учених: В.Ю. Богдановича, О.С. Власюка, В.О. Косевцова, В.А. Ліпкана, В.А. Предборського та ін. Однак дослідники розглядали тільки окремі аспекти теорії забезпечення національної безпеки без урахування особливостей регулювання розвитку безпеки регіонів.

Неможливість розробки уніфікованої методології державного регулювання й забезпечення національної та регіональної безпеки для різних умов функціонування зумовила необхідність визначення й упровадження методології дослідження, яка б об'єднувала сильні сторони існуючих підходів; зберігала вже визначені пріоритети регулювання; враховувала предумови, можливості, обмеження, притаманні державному регулюванню безпеки; запроваджувала системний аналіз критеріїв і визначала індикатори національної безпеки та безпеки регіонів, передбачала застосування комплексних механізмів антикризового регулювання у сфері забезпечення безпеки. Усе це визначає актуальність проблематики дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках науково-дослідних робіт кафедри маркетингу Донецького державного університету управління, а саме наукової теми 99.03 “Теоретико-методичні основи розвитку маркетингу в управлінні економікою України”, підтеми 99.03.04 “Теоретичні та методологічні основи стратегії оцінки інвестиційного потенціалу регіону”, наукової теми 0107U004221 “Тенденції і закономірності маркетингового управління соціально-економічними системами”, підтеми 3 “Теоретичні та методологічні основи стратегії оцінки інвестиційного потенціалу та економічної безпеки регіону”; кафедри економіки і менеджменту Донецького інституту психології і підприємництва в рамках наукової теми 0108U010346 “Розробка організаційно-економічного механізму підвищення ефективності управління формуванням і використанням підприємницького потенціалу Донбасу”, де автором як науковим керівником і виконавцем удосконалено концептуальні підходи щодо забезпечення національної безпеки й безпеки регіонів, обґрунтовано методологію державного регулювання розвитку економічної безпеки регіону у сфері державного управління національною безпекою, розроблено методичний підхід, який позитивно вливає на формування оптимальних механізмів державного регулювання і прийняття стратегічних рішень у сфері національної та регіональної безпеки.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертації є наукове обґрунтування напрямів впливу інноваційного розвитку регіонів на забезпечення їх економічної безпеки в контексті вдосконалення механізмів державного регулювання економічної безпеки регіонів як складової економічної безпеки країни.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження поставлено та вирішено такі наукові та практичні завдання:

проведено комплексний аналіз теоретичних і методологічних засад державного управління процесами забезпечення економічної безпеки країни та регіонів;

визначено сутність національної безпеки України та її складових, досліджено структуру й ефективність існуючих механізмів формування та реалізації державної політики щодо забезпечення економічної безпеки регіонів і країни;

удосконалено теоретико-методологічні засади визначення, класифікації існуючих механізмів державного регулювання економічної безпеки регіонів і країни, оцінювання рівня загроз економічній безпеці та розроблено рекомендації щодо їх уточнення;

уточнено понятійно-категорійний апарат щодо дослідження механізмів державного управління й державного регулювання національної економічної безпеки, економічної безпеки регіонів, інноваційної безпеки;

проаналізовано стан економіки України в контексті запобігання ризикам розвитку та визначено ресурсний потенціал регіонів, стан і напрями його зміцнення, рівень допустимих та недопустимих його втрат з метою формування інтегральної оцінки ефективності дії механізмів державного регулювання економічної безпеки;

конкретизовано причини й наслідки регіональної деформації економічного розвитку як найважливішої складової системи загроз національній економічній безпеці та визначено стратегію інвестиційно-інноваційного розвитку регіонів;

проведено системно-структурний аналіз економічної безпеки регіонів, розроблено систему критеріїв, індикаторів і методичні рекомендації щодо оцінювання рівня національної безпеки та безпеки регіонів на основі застосування системного підходу;

оцінено рівень економічної безпеки регіонів і країни з використанням багатокритеріальної оптимізаційної моделі;

визначено інноваційно-інвестиційний чинник як найбільш вагомий, сформульовано передумови та форми реалізації механізмів прискорення забезпечення економічної безпеки регіонального розвитку;

запропоновано рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності системи механізмів державного регулювання соціально-економічної безпеки регіонів;

розроблено пропозиції щодо вдосконалення існуючих механізмів державного регулювання комплексного розвитку регіонів та управління їх безпекою на обґрунтованих теоретико-методологічних засадах.

Об'єкт дослідження - процеси державного регулювання економічної безпеки України та її регіонів в умовах функціонування ринкової економіки.

Предмет дослідження - механізми державного регулювання економічної безпеки регіонів на засадах їх інноваційного розвитку для забезпечення національної безпеки України.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні про те, що підвищення дієвості існуючих механізмів державного регулювання економічної безпеки та захисту національних інтересів може бути досягнуто шляхом розробки й реалізації інноваційної моделі розвитку економіки на регіональному рівні.

Методи дослідження. Теоретичною й методологічною основою дослідження виступають фундаментальні положення сучасної теорії державного управління, економічної теорії, економічні закони та категорії, закономірності суспільного розвитку, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених.

При вирішенні поставлених завдань було використано як загальнонаукові методи дослідження: аналізу, синтезу, порівняння, індукції, дедукції, так і спеціальні:

аналізу фактологічної та емпіричної інформації - для визначення тенденцій, які притаманні економічній ситуації в Україні і її регіонах, складу, характеру прояву, взаємозв'язків загроз та актуальних напрямів підвищення ефективності державного управління;

порівняльно-ретроспективного аналізу та абстрагування - для встановлення організаційно-функціональних засад механізму реалізації державної інноваційної політики, спрямованої на забезпечення економічної безпеки регіонів і країни;

ситуаційний метод - для формування альтернативних варіантів стратегічних рішень щодо забезпечення економічної стійкості й життєздатності регіонів і країни в умовах інноваційного розвитку;

прогнозування, математичного моделювання та прийняття рішень в умовах невизначеності - для розробки моделі визначення рівня безпеки регіонів і країни;

економіко-статистичний - для визначення стану економічної безпеки регіонів і країни, групування регіонів України за основними техніко-економічними показниками;

експертного оцінювання та аналізу ієрархій - для оцінки стану правового забезпечення економічної безпеки й визначення соціально-економічного розвитку регіонів у контексті вимог економічної безпеки;

класифікації - для систематизації загроз національній безпеці та розробки рекомендацій щодо їх усунення.

Емпіричною й фактологічною основою дослідження є інформація Державного комітету статистики України, Донецького обласного управління статистики; офіційні матеріали Донецької обласної адміністрації, програми розвитку регіону (Програма науково-технічного розвитку до 2020 р., Стратегія економічного і соціального розвитку Донецької області на період до 2015 р., Стратегічні напрями соціально-економічного розвитку до 2020 р. та інші програмні документи з соціально-економічного розвитку України та Донецької області), статистична інформація щодо основних соціально-економічних показників зарубіжних країн, опублікована Світовим банком.

Нормативно-правову базу дисертації становлять Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, нормативні документи Міністерства економіки України, Міністерства промислової політики України і Міністерства освіти і науки України, Державний класифікатор “Класифікація видів економічної діяльності” ДК 009:2005.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у вирішенні науково-практичної проблеми визначення напрямів впливу інноваційного розвитку на забезпечення економічної безпеки країни та регіонів, обґрунтування теоретико-методологічних засад механізмів державного регулювання економічної безпеки регіонів як складової економічної безпеки країни, суть яких становить комплекс методів, засобів і прийомів наукового пізнання впливу держави на процес забезпечення безпеки, спрямованих на підвищення ефективності державного регулювання економікою регіонів з урахуванням їх можливостей та існуючих обмежень щодо забезпечення їх сталого розвитку.

Вирішення порушеної в дисертаційному дослідженні наукової проблеми представлено сукупністю нових методологічних та теоретичних положень, підходів, висновків і рекомендацій, наукова новизна яких полягає в такому:

уперше:

доведено, що ефективність системи державного забезпечення економічної безпеки регіонів безпосередньо залежить від ефективності адекватно створених механізмів регулювання цього процесу. У зв'язку із цим механізм державного регулювання економічної безпеки регіонів визначено як сукупність засобів державного регулювання і способів активізації діяльності органів державної й виконавчої влади регіонів, які розглядаються в сукупності та єдності суб'єктів, об'єктів, системи цілей, завдань, функцій, принципів функціонування та розвитку, методів забезпечення поставлених завдань, сукупності нормативних актів, організаційно-технічних та інших заходів, а також сил і засобів, взаємодія яких забезпечує їх ефективне функціонування;

сформульовано концепцію системи механізмів державного регулювання економічної безпеки регіонів, спрямовану на запобігання, нейтралізацію й подолання кризових явищ шляхом забезпечення їх інноваційного розвитку;

визначено напрями впливу інноваційного розвитку на забезпечення економічної безпеки держави й регіонів; розроблено модель інноваційного розвитку регіонів та механізм формування, оцінки та джерел фінансування регіональної комплексної інноваційно-інвестиційної програми, спрямованої на забезпечення економічної безпеки регіонів і країни;

запропоновано застосування системного підходу до аналізу економічного потенціалу регіонів та на цій основі розроблено методику розрахунків і визначення критеріїв оцінювання рівня їх економічної безпеки, розроблено багатокритеріальну оптимізаційну модель визначення існуючого рівня регіональної й національної економічної безпеки, запропоновано організаційний механізм регулювання економічної безпеки регіону в обласних державних адміністраціях;

удосконалено:

елементну структуру національної економічної безпеки, економічної безпеки регіонів, системи загроз національній економічній безпеці, системи забезпечення економічної безпеки регіонів і країни, інноваційної та науково-технічної безпеки як визначальних у механізмі державного регулювання економічної безпеки регіонів;

зміст основних понять: економічна безпека регіонів, механізми державного управління й державного регулювання економічної безпеки регіонів, регіональна деформація економічного розвитку, структурно-інноваційна модель розвитку регіональної економіки;

методи аналізу розвитку та оцінювання ефективності реалізації державної інноваційної політики регіональної спрямованості;

пропозиції щодо основних напрямів забезпечення економічної безпеки, які є основою для розробки та впровадження державних, регіональних програм у відповідних галузях і сферах економіки;

дістало подальший розвиток:

класифікація факторів впливу на механізми державного регулювання економічної безпеки регіону, в яких серед деструктивних факторів виділено: регіональну деформацію економічного розвитку, зростання впливу тіньової економіки та рівня економічної злочинності, зниження ресурсного потенціалу регіонів;

пропозиції щодо включення безпеки регіонів в систему національної безпеки як її структурної складової, визначення її змісту та ролі щодо пріоритетного національного інтересу, загроз і напрямів забезпечення регіональної безпеки;

розуміння того, що всебічно обґрунтована державна політика регіональної безпеки має базуватися на врахуванні та оптимальному поєднанні загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. Аргументами на користь упровадження державних механізмів регіональної безпеки є різні рівні розвитку регіонів і наявність специфічних регіональних проблем.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретико-методологічні положення дисертації зорієнтовані на формування та реалізацію механізмів державного регулювання економічної безпеки регіонів, а розроблені теоретичні положення логічно доведено до рівня конкретних пропозицій, придатних для впровадження в практику.

Зокрема, доведено, що використання:

теоретико-методологічних засад упровадження структурно-інноваційної моделі розвитку економіки на регіональному рівні дає можливість підвищити рівень економічної безпеки регіонів і країни в цілому;

методичних підходів до визначення безпекових порогових значень економічного розвитку регіонів і країни дають змогу коригувати державне управління економічною безпекою;

отриманих у процесі дослідження теоретичних висновків та практичних рекомендацій, які містять результати аналізу ефективності механізмів держаного регулювання економічної безпеки регіонів, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на їх формування та реалізацію; рекомендації щодо аналізу загроз регіональній і національній безпеці, врахування фактора регіональної деформації економічного розвитку будуть сприяти подальшому вдосконаленню концептуальних підходів щодо забезпечення економічної безпеки регіонів України, позитивно вплинуть на формування оптимальної структури організаційних механізмів регулювання і прийняття стратегічних рішень у сфері економічної безпеки регіонів.

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення, висновки й рекомендації також можуть бути застосовані:

у процесі реалізації державної політики економічної безпеки при формуванні механізмів державного управління;

у науково-дослідних роботах, у навчальному процесі відповідних вищих навчальних закладів та інститутів підвищення кваліфікації при формуванні програм освіти, змістового наповнення курсів перепідготовки й підвищення кваліфікації.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в роботу головного управління економіки Донецької облдержадміністрації (методичний підхід до розробки антикризової концепції регіону - довідка № 10-02/3 від 10.02.2009 р.), управління науково-технічного та інноваційного розвитку головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Донецької обласної державної адміністрації (методика оцінювання інноваційної сприйнятливості регіонів в рамках системи державного антикризового управління та пропозиції щодо вдосконалення регіональної інноваційної політики - довідка № 12-02/3 від 12.02.2009 р.), управління комунальних ресурсів Донецької міської ради (напрями з удосконалення державного антикризового управління на основі інноваційного розвитку Донецької області - довідка № 10-03/2 від 10.03.2009 р.), Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії (Держенергонагляд), м. Київ (заходи щодо утвердження інноваційної моделі розвитку регіонів, подолання технологічної, сировинної та енергетичної залежності від інших країн; упровадження активної політики енергозбереження та ресурсозаощадження й моделі розрахунку порогових показників-індикаторів, яка описує оптимальний з погляду економічної безпеки стан економіки України, - довідка № 9756807 від 02.04.2009 р.), Комітету з питань податкової та митної політики Верховної Ради України (обґрунтування доцільності включення в структуру економічної безпеки питань із забезпечення регіональної безпеки, які потребують скасування диспропорцій в інноваційному й соціально-економічному розвитку регіонів; розробка інтегрального показника оцінки рівня економічної безпеки та запровадження методики оцінювання і моніторингу індикаторів економічної безпеки - довідка № 90-01/65 від 17.06.2009 р.), управління Федерації незалежних профспілок Криму (рекомендації щодо створення комплексної інвестиційно-інноваційної програми розвитку регіонів, спрямованих на підвищення дієвості існуючих механізмів державного регулювання забезпечення економічної безпеки - довідка № 11- 04/1 від 11.04.2009 р.).

Теоретичні положення дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі при викладанні дисциплін “Маркетинг”, “Маркетинг інновацій і технологій”, “Маркетингова інноваційна політика” в Донецькому державному університеті управління (довідка № 20/02-02 від 20.02.2009 р.), “Адміністративний та муніципальний менеджмент”, “Інноваційний менеджмент”, “Інвестиційний менеджмент” у Донецькому інституті психології і підприємництва (довідка № 06/02-03 від 06.02.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, у якій викладено авторський підхід до обґрунтування концептуальних засад і розробки науково-методологічних та практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання економічної безпеки регіонів. Усі наукові результати, які викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, що становлять індивідуальний внесок автора.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки і пропозиції, викладені в дисертаційній роботі, доповідалися й одержали позитивну оцінку на наукових та науково-практичних конференціях: “Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень” (м. Донецьк, 2003, 2008 рр.), “Проблемы управления безопасностью сложных систем” (м. Москва, Росія, 2007 р.), “Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави” (м. Бєлгород, Дніпропетровськ, 2004 р.), “Теорія та практика управління у трансформаційний період” (м. Донецьк, 2001 р.), “Управління у державі ІІІ-го тисячоліття” (м. Львів, 2003 р.), “Управління підприємствами: проблеми та шляхи їх вирішення” (м. Донецьк, Ялта, 2003 р.), “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (м. Донецьк, 2004 р.), “Сучасні проблеми управління” (м. Київ, 2003, 2005 рр.), “Інвестиційна складова сталого розвитку регіону” (м. Харків, 2008 р.), “Економіка та фінанси в умовах глобалізації: досвід, тенденції та перспективи розвитку” (м. Макіївка, 2009 р.) тощо.

Публікації. Основні наукові положення й результати дослідження викладено в 31 публікації, з них: 4 монографії (дві одноосібні та дві у співавторстві), 20 статей у наукових фахових виданнях з державного управління. Загальний обсяг публікацій 212,45 д.а. (із яких особисто автору належить 107,45 д.а.).

Структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків, які викладені на 516 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 36 рисунків, 46 таблиць, список використаних джерел з 316 найменувань на 25 сторінках, 3 додатки на 29 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження; визначено стан наукової розробленості проблеми; встановлено зв'язок дослідження з науковими програмами; розкрито його мету, завдання, об'єкт, предмет, методи, наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача; наведено відомості про апробацію результатів дослідження, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі - “Механізми державного регулювання національної безпеки, обґрунтування напрямів дослідження” - охарактеризовано ступінь наукової розробленості теми; розкрито наукові основи державноуправлінських рішень у сфері забезпечення національної безпеки, визначено поняття безпеки як системоутворювальної категорії, висвітлено проблеми забезпечення економічної безпеки та традиційні підходи щодо їх розв'язання, проаналізовано існуючі механізми державного управління економічною безпекою.

Уточнено об'єкти та суб'єкти механізму державного регулювання економічної безпеки; розглянуто теоретичні засади дослідження сутності та особливостей регулювання національної безпеки та їх неспроможності розв'язати проблеми регіонів і країни, що постійно виникають. Це дало можливість обґрунтувати вибір напрямів, гіпотезу, концепцію та загальні методи дослідження. управлінський економічний безпека кризовий

Безпека - досить складне соціально-політичне явище, тому його слід розглядати як специфічну властивість динамічних систем, як комплексний критерій оцінювання її якості, який характеризує динаміку розвитку системи та її технічне втілення.

Поняття “безпека” визначається як стан, коли немає небезпеки, або як стан, коли нічого не загрожує кому-небудь або чому-небудь. Історичний досвід не містить прикладів, коли б такого стану вдалося досягти навіть окремій людині, не кажучи вже про різні форми соціальних утворень. З огляду на це як основу для розкриття змісту поняття “безпека” пропонується розглядати певний стан системи, досягнутий унаслідок запобігання заподіянню шкоди її розвитку або життєдіяльності.

У контексті сказаного безпеку можна вважати інструментальною характеристикою щодо таких базових цінностей, як “добробут”, “сталий розвиток” тощо. Тому останніми роками спостерігається активізація спроб щодо операціоналізації понять “безпека”, “національна безпека”, “регіональна безпека” в контексті системи базисних цінностей суспільства як структурного, так і функціонального рівнів. Таким чином, не будучи чимось матеріальним, безпека є своєрідною характеристикою і необхідною передумовою життєдіяльності, прогресивного розвитку та життєздатності об'єктів реального світу. Ці об'єкти існують і розвиваються в середовищі, параметри якого формуються під впливом різноманітних, часто взаємопов'язаних та взаємозумовлених факторів, інтегральна складова яких створює деякий інтегральний імовірний рівень загроз безпеці. Тому органи державної влади мають гарантувати певний рівень захисту й можливостей щодо задоволення життєвих потреб людини, регіонів, суспільства, країни.

Так, у розділі доведено, що в сучасних умовах задоволення потреби в безпеці на всіх її рівнях (індивідуальному, суспільному, регіональному, національному) передбачає застосування системного підходу щодо всебічного врахування ряду факторів, які впливають на безпечний розвиток соціальної системи, їх вихід за деякі допустимі межі призводить або до погіршення якості управління, або до невиконання завдань системи, а в кінцевому підсумку - до руйнування системи (розпаду її структури, порушення цілісності). Тому необхідно здійснювати управління параметрами, які визначають стан (безпеку) системи.

Згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України”, під поняттям “національна безпека” розуміють захищеність життєво важливих інтересів людини та громадянина, суспільства й держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам.

За результатами дослідження встановлено, що в Концепції національної безпеки України розглядалась система забезпечення національної безпеки як “організована державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України”; підкреслено, що в чинному Законі України “Про основи національної безпеки України” визначення цього поняття взагалі відсутнє.

Одним із головних завдань державного регулювання економіки, підвищення рівня управління є підтримання такого стану національної економіки, її макроекономічної рівноваги при обраних показниках економічних перетворень у суспільстві, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольнити потреби особи, підприємницького сектора, регіонів, держави. Загрози їм виходять від різного роду джерел небезпеки.

Визначено, що небезпека - об'єктивна існуюча можливість негативного впливу на соціальний організм, внаслідок якого йому може бути заподіяна суттєва шкода, що призведе до втрати здатності відтворювати свою соціально-економічну тотожність, надати своєму розвитку небажаної динаміки або параметрів. До джерел небезпеки слід віднести умови та фактори, що мають певний потенціал шкідливих властивостей, деструктивної дії. Вони мають природне, техногенне та соціальне походження. Небезпека є об'єктом управлінської діяльності з усунення, запобігання, локалізації загроз безпеці. До предмета цієї діяльності слід віднести конкретні загрози небезпеки (військові, політичні, економічні), а також конкретні матеріальні носії цих загроз (природні та соціально-економічні явища).

У зв'язку з економічними перетвореннями в Україні відбулася зміна характеру економічних відносин у суспільстві. Тому в ряді загальносистемних категорій, що характеризують стан суспільства й держави, особливе місце посідає поняття “національна економічна безпека”, яка є не просто однією з найважливіших складових системи державних інтересів, але й становить вирішальну умову дотримання та реалізації як державних, так і недержавних інтересів країни.

На сьогодні поняття “національна економічна безпека” є дискусійним. У командно-адміністративній економіці економічну безпеку традиційно розглядали як одну з характеристик глобального воєнно-стратегічного протистояння соціалізму та капіталізму. Різновидом традиційного підходу стало розуміння економічної безпеки як здатності виживання економіки в разі природних і техногенних катастроф. У розвинутих країнах під цим терміном розуміють забезпечення живучості національної економіки в умовах світової економічної кризи. Прихильники ринкової моделі розвитку вважають, що використання поняття “економічна безпека” в умовах нормального розвитку не має сенсу, оскільки наявність різних небезпек є необхідною умовою ринкових відносин. З цієї причини в літературі країн зі сталою ринковою економікою термін “економічна безпека” не набув широкої популярності.

Перш ніж визначити поняття економічної безпеки, перелічимо її складові:

економічна незалежність, що характеризується можливістю контролю за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва, який би забезпечив її конкурентоспроможність і дав би змогу на рівних умовах брати участь у світовій торгівлі, коопераційних зв'язках та обміні науково-технічними досягненнями;

стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає міцність та надійність усіх елементів економічної системи, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих чинників (боротьба з кримінальними структурами в економіці, недопущення великих розривів у розподілі доходів, що здатні викликати соціальне напруження);

здатність до саморозвитку й прогресу, тобто спроможність самостійно реалізувати та захищати національні економічні інтереси, створювати сприятливий клімат для інвестицій та інновацій, здійснювати постійну модернізацію виробництва, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

Доведено, що для розуміння сутності економічної безпеки важливо усвідомити її зв'язок з поняттями “розвиток” і “стійкість”.

Визначено, що до об'єктів економічної безпеки України слід відносити не тільки державу, її економічну систему та всі її природні багатства, а й суспільство з усіма його інститутами та особистість.

Суб'єктами економічної безпеки Української держави є: функціональні й галузеві міністерства та відомства, податкові й митні служби, банки, біржі, фонди і страхові кампанії, відповідні комітети, а також виробники й продавці продукції, робіт і послуг, об'єднання споживачів, недержавні центри громадського контролю тощо.

Предметом державної діяльності у сфері економічної безпеки є: визначення й моніторинг факторів, що підривають стійкість соціально-економічної системи та держави в короткостроковій і довгостроковій перспективі; формування економічної політики й інституціональних перетворень, що усувають і пом'якшують шкідливий вплив цих факторів у рамках єдиної програми економічної реформи.

Стратегія економічної безпеки містить у собі:

характеристику зовнішніх і внутрішніх загроз економічній безпеці;

визначення критеріїв і параметрів стану економіки, що відповідають вимогам економічної безпеки й забезпечують захист життєво важливих інтересів країни;

механізм забезпечення економічної безпеки країни, захисту її життєво важливих інтересів на основі застосування всіма інститутами державної влади правових, економічних та адміністративних заходів впливу.

Економічна безпека може бути забезпечена тільки за умови економічної рівноваги як у самій державі, так і в її економічному становищі щодо зовнішніх обставин. Порушення пропорцій і зв'язків між різними компонентами системи призводить до її дестабілізації і є сигналом переходу економіки від безпечного стану до небезпечного.

На підставі узагальнення наукових поглядів на поняття “безпека”, “небезпека”, “цінність” запропоновано визначення поняття економічна безпека України як комплекс економічних, геополітичних, екологічних, правових та інших умов, що забезпечують: передумови щодо її виживання в умовах кризи й майбутнього розвитку; захист життєво важливих інтересів держави щодо її ресурсного потенціалу, збалансованості, динаміки розвитку та зростання; створення внутрішнього імунітету й зовнішньої захищеності від дестабілізуючого впливу; конкурентоспроможність держави на світових ринках і сталий фінансовий стан; забезпечення гідних умов життя і сталого розвитку особистості.

Уточнено, що, визначаючи систему управління й забезпечення національної безпеки, доцільно виділяти вимоги, які пред'являються до систем управління, за якими можна робити висновки про ступінь її організованості та ефективності. До таких вимог належать: кореляція елементів системи; динамічність (гомеостазис) системи; наявність у системі управляючого параметра; наявність у системі контролюючого параметра; наявність у системі каналів прямого і зворотного зв'язку.

Узагальнення результатів дослідження, аналіз змісту положень Закону України “Про основи національної безпеки України”, Стратегії економічного та соціального розвитку України (2004-2015 pp.) тощо дали змогу визначити перелік пріоритетних економічних інтересів, а саме: недопущення, щоб бюджетні кошти і державні ресурси перетікали в тіньову економіку й незаконно використовувалися; контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямований на підтримку важливих для України пріоритетів; захист вітчизняного виробника; боротьба з протиправною економічною діяльністю; протидія неконтрольованому відпливу національних фінансових, матеріальних, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів з країни.

Оскільки створення будь-якої системи є актом свідомим, можна говорити, що система забезпечення національної безпеки має власні цілі, завдання, функції, принципи функціонування й розвитку, а також методи забезпечення поставлених завдань, взаємодія яких забезпечує ефективне функціонування цієї системи, те, що визначено як механізми. Економічна безпека виступає важливою підсистемою національної безпеки, охоплює всі рівні економіки й має складну структуру. Її об'єктами є не тільки держава, її економічна система, а й суспільство з його інститутами, установами та організаціями, тому в роботі визначено механізми забезпечення економічної безпеки як систему організаційно-економічних та правових заходів, яка впроваджується через діяльність державних органів.

Забезпечення економічної безпеки держави безпосередньо здійснюється за допомогою механізмів її реалізації. У розділі визначено, що механізми забезпечення економічної безпеки країни повинні включати такі елементи: діяльність держави щодо виявлення та запобігання внутрішнім та зовнішнім загрозам економічній безпеці; розробку порогових значень індикаторів загроз та механізмів їх виявлення й опрацювання; проведення постійної аналітико-моніторингової діяльності щодо стану економіки та тенденцій у соціально-економічних процесах, накопиченого потенціалу загроз.

Головним напрямом створення надійної державної системи протидії загрозам економіці країни, наповнення функції безпеки потенціалом захисту виступає розвиток регулятивної інфраструктури системи економічної безпеки. Саме її головним призначенням, функцією є забезпечення такого стану функціонування економіки, який повинен характеризуватися збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та її економічне зростання. На жаль, у ринковому середовищі не завжди спрацьовує механізм саморегулювання.

Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства - це система типових заходів законодавчого, виконавчого й контрольного характеру, здійснюваних державними органами та громадськими організаціями з метою стабілізації й пристосування існуючої соціально-економічної системи до змінних умов.

Досліджено змістове наповнення поняття “механізм державного управління” та визначено його як складну систему, призначену для практичного здійснення державного управління й досягнення поставлених цілей, яка має певну структуру, методи, важелі, інструменти впливу на об'єкт управління з відповідним правовим, нормативним та інформаційним забезпеченням.

Узагальнено підходи до класифікації механізмів державного управління. Визначено склад комплексного механізму управління, до якого можуть належати: економічний, мотиваційний, організаційний, політичний та правовий механізми. Запропоновано поділ механізмів державного управління залежно від суб'єктів державного управління, які їх застосовують. Відповідно до цього механізми державного управління можуть бути такі, які використовуються Президентом, органами законодавчої, виконавчої та судової влади, а також органами місцевого самоврядування.

У другому розділі - “Проблеми економічної безпеки регіонів як наслідок недосконалості державних механізмів регулювання економіки” - визначено систему основних регіональних інтересів, здійснено комплексну оцінку існуючих загроз національній економічній безпеці.

Доведено, що зниження інвестиційної та інноваційної активності, руйнування науково-технічного потенціалу - серйозна загроза економічній безпеці країни. До основних загроз економічній безпеці можна віднести: різке зниження обсягів ресурсів капітального будівництва; руйнування економічних зв'язків між його підсистемами (сировинна база, технічне та технологічне забезпечення; наукова та кадрова база), відсутність стратегічних орієнтирів в інвестиційній сфері; переважання тактичної спрямованості в інвестиційному процесі (підтримка експортно орієнтованих сировинних галузей) над стратегічною. Спад інвестиційної активності посилив тенденції старіння виробничого потенціалу країни, не спостерігається масового вибуття фізично та морально застарілих основних фондів. Відповідно, відбувається збільшення зносу основних фондів, особливо це стосується машин та обладнання.

Надано критичну оцінку стану тіньової економіки та економічної злочинності, які визначено як найнебезпечніші загрози функціонуванню механізмів державного регулювання економічної безпеки. Визначено, що тіньова економіка та економічна злочинність - це така економічна діяльність, яка не враховується й не контролюється офіційними державними органами, а також спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства. У розділі показано наслідки недосконалості (недореформованості) законодавчого поля у сфері податкової, регуляторної, бюджетної, соціальної політики.

У розділі доведено, що потреба в надійному та всебічному захисті національних інтересів України зумовлює необхідність дослідження регіональних аспектів забезпечення національної безпеки. Проблеми регіональної безпеки вимагають ефективного й своєчасного розв'язання питань територіального розвитку країни засобами державної регіональної політики. Забезпечення регіональної безпеки потребує вдосконалення територіальної організації суспільства, створення умов для динамічного, збалансованого, стабільного соціально-економічного розвитку регіонів країни, формування в них можливостей щодо саморозвитку, а також додержання гарантованих державою соціальних стандартів життєдіяльності населення, підвищення рівня його життя та забезпечення екологічної безпеки, незалежно від місця проживання. У сучасних умовах особливо дискусійного характеру набуває визначення цілей, завдань, методів реалізації державної регіональної політики, а також ролі держави у вирішенні соціальних і економічних проблем у регіонах. В офіційних документах мало уваги приділяється необхідності врахування специфічних особливостей регіонів, важливості застосування особливих методів регулювання, стимулювання й координації розвитку регіонів України, які б враховували інтереси держави та ринкові перетворення.

Доведено, що ринкові перетворення без державного втручання й підтримки регіонів різних типів, без координування та регулювання в інтересах держави призведуть до посилення дезінтеграційних тенденцій, завдадуть шкоди національній безпеці.

Обґрунтовано, що в державній політиці із забезпечення національної безпеки повинні бути відображені роль і місце кожного регіону в досягненні загальнодержавних інтересів. В свою чергу, регіональні особливості визначають усю сукупність загроз, які впливають не тільки на безпеку конкретного регіону, а й держави в цілому. Ці аспекти повинні визначати сутність регіональної політики із забезпечення безпеки, тому предметом спеціального дослідження має бути “економічна безпека” і найважливіша її складова - “регіональний аспект економічної безпеки”.

У розділі визначено, що державне регулювання трансформаційних процесів у регіонах полягає в: активізації інноваційної діяльності на основі залучення фінансових ресурсів у високоліквідні регіональні пілотні проекти; стимулюванні нових форм організації виробництва; запровадженні нової системи прискореної амортизації; розробці та задіянні механізму кредитної підтримки інноваційного оновлення основного капіталу; розміщенні державних замовлень на виробництво високотехнологічної продукції в регіонах.

Відзначено, що забезпечення національної безпеки за умов децентралізації управління державним розвитком потребує виділення регіональної безпеки як окремої підсистеми в системі національної безпеки. Це дасть змогу створити умови для дослідження проблем регіонального розвитку та їх урахування в політиці національного розвитку, більш ефективної взаємодії регіонів у системі міжрегіональних економічних зв'язків, що, у свою чергу, позитивно вплине на зростання внеску регіонів в економічний розвиток країни.

Реалізація пропозиції щодо включення регіональної безпеки як структурної складової національної безпеки потребує визначення її змісту, пріоритетного національного інтересу, загроз та напрямів забезпечення регіональної безпеки.

У розділі проаналізовано загрози національній безпеці в різних її сферах, визначених Законом України “Про основи національної безпеки України”, які містять у своєму складі загрози, що мають суто регіональний характер. У сфері державної безпеки це: прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України. Співвідношення національної безпеки та регіональної політики свідчить, що не тільки система національної безпеки не враховує регіональних аспектів, а й регіональна політика не адаптована до вимог національної безпеки. Концепція державної регіональної політики не містить положень, які зумовлюють урахування вимог національної безпеки, а відповідно, і в чинних та проектних документах з її реалізації вони відсутні.

Доведено, що дотримання балансу інтересів у системі “центр-регіон” при одночасній пріоритетності національних інтересів потребує визначення особливостей діяльності держави щодо здійснення своїх повноважень. Держава встановлює права, сфери, ресурси, методи роботи регіонів; здійснює певні дії щодо конкретних регіонів; доручає певну діяльність конкретним регіонам. Виникає певна залежність та взаємозумовленість дій. Так, внутрішня економічна політика держави реалізується і через регіональну економічну політику. Політика регіонів не повинна суворо корелювати з регіональною політикою держави. Регіони можуть мати свої пріоритети, напрями, заходи, зумовлені особливостями їх розвитку. Але обов'язковими для виконання є ті, що виходять з пріоритетних національних інтересів. Недостатня розробленість проблем забезпечення регіональної безпеки, офіційна невизначеність регіональної сфери в системі національної безпеки та недосконалість чинної законодавчої й нормативно-правової бази державної регіональної політики ускладнюють реалізацію пріоритетних завдань державної регіональної політики, потребують визначення чинників, напрямів та механізмів забезпечення безпеки регіонів України.

У розділі економічна безпека регіону як самостійної економічної системи визначена як сукупність поточного стану, умов і факторів, що характеризують його стабільність, стійкість і поступовий розвиток економіки території, певну незалежність і інтеграцію з економікою України, та знаходить відображення в: можливості проводити власну економічну політику в межах України; спроможності безобвально реагувати на різкі геополітичні зміни в Україні та забезпечувати прогресивний розвиток регіону в умовах дестабілізуючого впливу різних загроз; спроможності здійснювати великі економічні заходи (не очікуючи на допомогу від центру), пов'язані з невідкладними соціально напруженими ситуаціями, які викликані як локальними економічними негараздами, так і економічними помилками на державному рівні; спроможності на договірних засадах надавати допомогу суміжним регіонам, де існуюча незбалансована економічна ситуація може негативно вплинути на економічні інтереси території; спроможності стабільно підтримувати відповідність чинних на території економічних нормативів загальноприйнятим у світовій практиці, або директивно затвердженим для території, на конкретний термін, що дає можливість збереження (або створення) гідного рівня життя населення.

На підставі узагальнення наукових поглядів запропоновано визначення поняття механізмів державного регулювання економічної безпеки регіонів як системи цілей, завдань, функцій, принципів функціонування й розвитку, методів забезпечення поставлених завдань, сукупності нормативних актів, організаційно-технічних та інших заходів, взаємодія яких забезпечує їх ефективне функціонування.

Аналіз сучасних тенденцій регіонального розвитку України дав змогу виявити наявність суттєвого регіонального дисбалансу в розвитку, що ускладнює проведення єдиної політики соціально-економічних перетворень, збільшує загрозу дезінтеграції національної економіки. Регіональні диспропорції вимагають створення надійної системи протидії загрозам економіці країни та її ринку. Головним напрямом наповнення функції безпеки потенціалом захисту виступає розвиток регуляторної інфраструктури механізмів державного регулювання економічної безпеки.