Спеціальність 08.00.04 - Економіка та управління підприємствами (машинобудування та приладобудування)

Формування та управління розвитком інноваційних структур в машинобудуванні

Барановська Софія Петрівна

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі обліку та аналізу Національного університету “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, професор Загородній Анатолій Григорович, Національний університет “Львівська політехніка”, завідувач кафедри обліку та аналізу

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Кузнєцова Анжела Ярославівна, Університет банківської справи Національного банку України, проректор з наукової та організаційної роботи, м. Київ кандидат економічних наук, доцент Харів Петро Степанович, Тернопільський національний економічний університет, доцент кафедри економіки підприємств і корпорацій

Захист відбудеться “30” листопада 2009 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.052.03 у Національному університеті “Львівська політехніка” (79013, Львів-13, вул. С. Бандери, 12, IV н.к., ауд. 209-А).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” (79013, Львів, вул. Професорська, 1)

Автореферат розісланий “20” жовтня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 35.052.03, кандидат економічних наук Завербний А.С.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток економіки, яка ґрунтується на інноваціях, може здійснюватися лише завдяки тісній та ефективній співпраці між науково-дослідними інститутами, вищими навчальними закладами та комерційними організаціями. Об'єднання інтелектуальних, матеріальних, трудових, інформаційних та інших видів ресурсів з метою створення нового інноваційного продукту потребує вироблення чітких організаційних механізмів та структур управління інноваційними процесами. Адже, як показують дослідження, кризовий стан багатьох інноваційних організацій є насамперед наслідком незадовільних зв'язків між суб'єктами ринку, недосконалих організаційно-економічних структур управління, відсутності методів оцінювання рівня розвитку цих організацій та рекомендацій щодо урахування ризиків у їхній діяльності.

Створення нових видів продукції, упровадження передових технологій, удосконалення бізнес-процесів на підприємствах є визначальними чинниками їхньої успішної діяльності. Кожне підприємство формує підрозділи та структури, які покликані знаходити та впроваджувати у їхню діяльність інновації. Різноманітність завдань інноваційної діяльності, залучення різних суб'єктів до розроблення та впровадження інновацій, наявність різноманітних ризиків та непередбачуваність характеру проходження інноваційних процесів зумовили необхідність формування та удосконалення різних видів інноваційних структур. Актуальність інноваційного процесу сприяла появі окремих підприємств та організацій, основним завданням яких є обслуговування інноваційної діяльності і спеціалізація на створенні інновацій, фінансуванні інноваційного процесу, наданні консультативних та інформаційних послуг, інших елементів ринкової інфраструктури.

Організування та розвиток інноваційних структур (ІС) покликані сприяти подоланню бар'єрів для трансферу знань та інноваційних ідей. На важливості створення та розвитку ІС як організаційних механізмів активізації інноваційних процесів наголошує дедалі більше науковців та практиків. Проблематику організування та розвитку ІС розкривають у своїх працях такі вітчизняні та іноземні науковці, як В. Александрова, Л. Антонюк, Ю. Бажал, П. Бєлєнький, Л. Бляхман, И. Гагауз, А. Гальчинський, Л. Гатовський, В. Геєць, Г. Добров, М. Долішній, П. Друкер, П. Завлін, Н. Іванова, С. Ільдеменов, С. Ільєнкова, А. Казанцева, О. Карлик, А. Кінах, М. Крупка, А. Кузнєцова, О. Кузьмін, Г. Лазутін, О. Лапко, Є. Ліберман, Д. Львов, А. Мазур, Б. Малицький, Л. Мінделі, О. Оксанич, Й. Петрович, С. Попов, А. Поручник, І. Продіус, В. Савчук, В. Семиноженко, Р. Солоу, П. Харів, Д. Черваньов, Н. Чухрай, І. Школа, Й.-А. Шумпетер, С. Ямпольський та інші. У роботах цих авторів висвітлено методологію, світову та українську практику інноваційної діяльності, досвід комерціалізації наукових розробок, створення ІС, детально проаналізовано світову практику застосування методів державної підтримки ІС тощо.

Однак проблему організування та оцінювання розвитку ІС вітчизняні науковці поки ще комплексно не досліджували. Варто відзначити недостатність теоретичних напрацювань щодо розкриття сутності, особливостей формування та управління ІС. Зокрема, подальшого дослідження потребують питання класифікації ІС, виділення результатів діяльності таких структур для різних суб'єктів ринку, оцінювання та структурування бар'єрів їхнього розвитку, якісного та кількісного оцінювання інноваційних ризиків, формування методичних рекомендацій щодо планування та організування ІС.

Потреба наукового вирішення окреслених проблем з урахуванням особливостей вітчизняної економіки зумовила вибір теми дисертаційної роботи, визначила її мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибрана тема дисертаційного дослідження пов'язана з держбюджетною темою Національного університету “Львівська політехніка” “Формування та розвиток системи індикаторів виробничо-господарської діяльності підприємств: теоретико-методологічні та методичні засади” (номер державної реєстрації 0107U000837), затвердженою наказом Міністерства освіти і науки України від 27.10.2006 р., № 732. Дисертаційне дослідження також виконано відповідно до наукової тематики кафедри обліку та аналізу “Обліково-аналітичне забезпечення системи менеджменту підприємства” (номер державної реєстрації 0107U007840).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розроблення теоретичних положень і прикладних рекомендацій щодо удосконалення процесу організування та оцінювання розвитку ІС в машинобудуванні.

Для досягнення мети у роботі було поставлено такі завдання:

удосконалити методику врахування фактора ризику в розвитку інноваційної діяльності;

науково обґрунтувати методичні рекомендації щодо вибору стратегії розвитку ІС;

розробити та удосконалити класифікацію ІС;

запропонувати метод послідовного формування ІС на засадах співпраці між суб'єктами ринку.

Об'єктом дослідження є процеси формування та управління розвитком ІС в машинобудуванні.

Предметом дослідження є економіко-організаційні чинники формування та управління розвитком ІС в машинобудуванні.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використано такі методи дослідження: систематизації та узагальнення - для виділення основних результатів та ризиків діяльності ІС на рівні суб'єктів ринку (п. 1.1), класифікування - для чіткого розмежування видів ІС та сфер їхнього практичного застосування (п. 1.2), аналізування світового та національного досвіду розвитку ІС - для використання зарубіжних досягнень у цій сфері, визначення та ліквідації виявлених недоліків розвитку вітчизняних ІС (п. 1.3), структурування - для формування ефективних стратегій подолання бар'єрів розвитку ІС та удосконалення реалізації інноваційної політики у машинобудуванні (п. 2.1), економіко-статистичний - для оцінювання бар'єрів розвитку ІС (п. 2.1), удосконалення розвитку ІС (п. 2.2), урахування фактора ризику в розвитку ІС (п. 2.3), формування системи показників оцінювання ефективності організаційних структур управління інноваційних організацій (п. 3.2), аналітичний і структурно-логічний методи - для розроблення рекомендацій щодо вибору стратегії розвитку ІС (п. 3.1), формування організаційно-економічного механізму створення та розвитку ІС (п. 3.3), графічний метод - для наочного представлення результатів дослідження.

Теоретичною основою дослідження є наукові праці вітчизняних та іноземних авторів, матеріали періодичних видань, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, національні та іноземні законодавчі і нормативно-правові акти, Інтернет-джерела.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробленні теоретичних положень та прикладних рекомендацій щодо удосконалення процесу формування та управління розвитком ІС в машинобудуванні. Результати виконаного дослідження, що визначають наукову новизну, полягають у такому:

вперше:

розроблено метод організування ІС на засадах співпраці між суб'єктами ринку з виокремленням етапів формування ІС (консультативні ради, громадські організації, тимчасові ІС, постійнодіючі ІС), мети та основних цілей кожного етапу, механізмів досягнення мети та очікуваних результатів;

удосконалено:

методичні рекомендації щодо оцінювання рівня розвитку ІС з розмежуванням зовнішнього та внутрішнього розвитку, що, на відміну від відомих, дає змогу врахувати різноспрямованість цілей суб'єктів ринку, які входять до складу ІС, та специфіку машинобудівної галузі;

метод урахування фактора ризику у розвитку ІС, який, на відміну від наявних, крім якісного та кількісного аналізу ризиків із використанням теорії нечітких множин, передбачає урахування синергії ризиків та виду ІС;

дістали подальшого розвитку:

концепція щодо вибору та формування стратегій розвитку ІС, яка відрізняється тим, що передбачає урахування бар'єрів розвитку та отриманих результатів (ефектів) діяльності. Серед альтернатив запропоновано виділяти такі стратегії ІС: адаптації, адаптивного та пасивного розвитку, лобіювання;

класифікація та систематизація бар'єрів розвитку ІС, які, на відміну від наявних, містять ті, що спричинені галузевими особливостями машинобудівних підприємств із застосуванням дисперсійного аналізу для опрацювання кількісних результатів;

класифікація ІС за ознаками: участь суб'єктів ринку, мета створення, механізм створення, спосіб виникнення, ефективність діяльності, спосіб розподілу результатів діяльності, що дало змогу розробити рекомендації щодо сфери застосування кожної із класифікацій.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення результатів дослідження полягає у: розробленні системи формування та управління розвитком ІС поетапним її створенням; формуванні положення щодо впровадження системи показників оцінювання ефективності організаційних структур управління, які використовуються в діяльності ІС; застосування виділених позитивних результатів та ризиків для кожного суб'єкта, який формує, співпрацює з ІС або управляє нею; формування стратегій розвитку ІС.

Основні положення дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Національного університету “Львівська політехніка”, зокрема у викладанні дисциплін “Інноваційний менеджмент”, “Управління ризиками в інноваційній діяльності”, “Стратегічне управління інноваційним розвитком”, “Економічний аналіз”, „Інноваційна економіка” (довідка № 67-01-281 від 25.12.2008 р.).

Розроблені методичні та науково-прикладні рекомендації використано у діяльності таких підприємств: ЗАТ „Автонавантажувач” (довідка № 5 від 19.01.2009 р.), ВАТ „Електротранспорт” (довідка № 176 від 15.12.2008 р.), ВАТ „Автовантажмаш” (довідка № 9 від 23.01.2009 р.)

Особистий внесок автора. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримано й опрацьовано автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використано лише ті ідеї, положення і розрахунки, які є результатом особистої роботи здобувача і становлять його індивідуальний внесок. Внесок автора в колективні опубліковані роботи конкретизовано в списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дисертаційної роботи доповідались на таких міжнародних та всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних конференціях: „Управління інноваційним процесом в Україні: проблеми, перспективи, ризики” (м. Львів, 2006 р.); „Національна економіка України у світовому інтеграційному процесі” (м. Чернівці, 2008 р.); науково-практичній конференції „Проблеми планування виробництва в ринкових умовах” (м. Алушта, 2008 р.); науково-практичній конференції „Управління інноваційним процесом в Україні: проблеми, перспективи, ризики” (м. Львів, 2008 р.); науково-теоретичній конференції „Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери” (м. Донецьк, 2008 р.), а також на наукових семінарах кафедри обліку та аналізу Національного університету „Львівська політехніка”.

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 12 наукових праць, з них 8 - у фахових виданнях ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 4,12 друкованого аркуша, з яких особисто автору належать 3,89 друкованого аркуша.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 188 сторінок. Основний її зміст викладено на 170 сторінках. Робота містить таблиці та рисунки на 32 сторінках, 1 додаток та список використаних джерел із 164 назв.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, визначено мету та основні завдання, предмет та об'єкт дослідження, відображено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретичні та практичні аспекти формування та управління розвитком інноваційних структур в машинобудуванні” удосконалено поняття ІС, виокремлено позитивне значення та ризики діяльності ІС для груп впливу, дістала подальшого розвитку класифікація ІС, досліджено вітчизняний та світовий досвід формування та управління розвитком ІС. інноваційна структура машинобудування ризик

Проаналізувавши визначення різних форм та організаційних структур інноваційного процесу, пропонуємо удосконалити визначення поняття “інноваційна структура”: ІС - це юридична особа, група фізичних або юридичних осіб, які об'єднують різноманітні власні види ресурсів (матеріальні, фінансові, інформаційні, зокрема інтелектуальні, трудові та інші), створюючи юридичну особу або виконуючи діяльність на підставі договорів, з метою формування, розвитку, активізації і/або допомоги у створенні, впровадженні у виробництво, збуті інновацій незалежно від організаційних форм, обсягів та видів діяльності.

На відміну від законодавчо закріпленого тлумачення поняття “інноваційна структура”, ми пропонуємо визнавати і фізичних осіб суб'єктами ІС виду Б, оскільки науковці, які володіють інтелектуальною власністю, часто не мають фінансових ресурсів для створення юридичної особи або не планують створювати її через бюрократичні труднощі.

Такі зміни у понятті “інноваційна структура” доцільно юридично закріпити. Це дасть змогу знизити один із бар'єрів розвитку ІС та активізувати інноваційну діяльність в Україні.

Узагальнюючи функціонування ІС та вивчивши досвід діяльності таких машинобудівних підприємств, як ВАТ “Дрогобицький машинобудівний завод”, ЗАТ “Автонавантажувач”, ВАТ “Конвеєр” тощо, виділено результати та ризики їхньої діяльності на макро-, мікро- та мезорівнях. ІС не тільки відіграють позитивну роль, але й можуть бути причиною виникнення економічних ризиків.

Тому завдання держави полягає у формуванні такої законодавчої бази, яка б створила засади для максимізування позитивних результатів діяльності ІС різних груп, а також мінімізувала ймовірність виникнення ризиків та негативних наслідків.

А усі зацікавлені групи перед початком співпраці можуть, скориставшись результатами наукового дослідження, спрогнозувати основні ризики та небезпеки діяльності ІС і прийняти рішення про доцільність такої співпраці, що дасть змогу мінімізувати ймовірність зазнати збитків (табл. 1).

Найчастіше виділяють такі ІС: технопарк, науковий (технологічний) парк, інноваційний бізнес-інкубатор, технополіс, науково-промислова агломерація, інноваційно-технологічний центр, науково-виробничі кластери. Для наочного відображення необхідно виконати градацію названих вище ІС за їхнім розміром та реалізованими функціями (рис. 1).

Таке розміщення ІС у двовимірному просторі (див. рис. 1) дає змогу узгодити різні ІС за функціями, які вони можуть та повинні виконувати. Формування двовимірного простору за запропонованими ознаками дасть змогу засновникам вибирати адекватну ІС для реалізації інноваційного проекту, враховуючи його особливості.

Таблиця 1 Позитивне значення та ризики діяльності ІС для різних груп впливу

Примітка: розроблено дисертантом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Види інноваційних структур

Проаналізувавши відомі види класифікацій ІС, виявлено, що вони не враховують усіх аспектів інноваційної діяльності та формування організаційних структур. У розроблених науковцями класифікаціях вибрано ознаки, що не дають змоги охопити весь потенціал організаційних структур для формування, розвитку та управління інноваційною діяльністю. Класифікування ІС повинно уможливити її прикладне використання в управлінні інноваційними процесами на засадах урахування механізмів та мети створення, участі суб'єктів ринку, ефективності діяльності, отриманого фінансового результату тощо (табл. 2).

Формування та розвиток ІС є порівняно новим явищем в економіці України. Водночас вивчення іноземного досвіду функціонування ІС дало змогу дійти висновку, що у практиці інноваційної діяльності використовуються різні види ІС (залежить від держави, її законодавства та структури економіки). В Україні домінують технопарки, результати діяльності яких доволі вагомі. У структурі діяльності вітчизняних технопарків частка машинобудування становить близько 70%. Однак відсутність належного фінансування та підтримки вітчизняних технопарків призвела до того, що у 2008 р. результати їхньої діяльності були негативними:

перервано природний хід системного розроблення та затвердження проектів;

кількість діючих проектів технопарків зменшилась в 13,5 раза (з 108 до 8);

використано майже увесь ресурс затверджених раніше проектів;

реалізація інноваційної продукції у межах спецрежиму зменшилась у 3,4 раза (з 2557 до 752 млн. грн.);

поставки на експорт скоротились в 2,6 раза;

кількість робочих місць скоротилася з 1915 до 1664;

вартість імпортованих технологічними парками товарів зросла у 3,1 раза;

платежі до бюджету і державних цільових фондів зменшились в 11,1 раза.

Деякі показники розвитку інноваційної діяльності у машинобудуванні є позитивними. Зокрема, протягом 2008 року більше ніж тисяча вітчизняних промислових підприємств виконували інноваційні проекти. Машинобудування за видами економічної діяльності було одним із лідерів реалізації інноваційних проектів у 2008 р., а саме 354 підприємства (30,5 %) успішно розвивали інноваційну діяльність.

Таблиця 2 Класифікація видів ІС та сфери її застосування

Примітка: сформовано на основі матеріалів авторських досліджень

У другому розділі “Аналізування розвитку інноваційних структур в машинобудуванні” удосконалено систематизацію бар'єрів розвитку ІС, дістали подальшого розвитку методичні рекомендації щодо оцінювання рівня розвитку ІС та метод урахування фактора ризику у розвитку ІС.

З метою оцінювання бар'єрів розвитку ІС у машинобудуванні здійснено опитування серед менеджерів та працівників машинобудівних підприємств (ВАТ “Дрогобицький машинобудівний завод”, ЗАТ “Автонавантажувач”, ВАТ “Конвеєр” тощо), які входять або потенційно можуть увійти до складу ІС, науковців, які працюють у НДІ та ВНЗ. Згідно з результатами опитування основними бар'єрами розвитку ІС є відсутність достатніх власних коштів, домінування короткострокових цілей та інтересів у засновників ІС, великі витрати на адміністративні процедури, а також на побори, відсутність або нестабільність зв'язків між науковими установами та підприємцями та відсутність ризикового капіталу. Важливими бар'єрами є також слабка мотивація праці фахівців ІС, низька кваліфікація управлінського персоналу та нерозвиненість ринкової інфраструктури.

Матеріали опитування також дають змогу отримати відповідь на запитання щодо того, наскільки особливості машинобудування (низька якість продукції, великі обсяги імпортної продукції, енергомісткість та капіталомісткість продукції, зношеність основних фондів тощо), визначають бар'єри для розвитку ІС. Одержані результати опитування з метою виявлення повної дисперсії та інших ефектів проаналізовано за допомогою статистичного пакета Statistica. Розрахункові значення наведено у табл. 3.

Таблиця 3 Результати однофакторного дисперсійного аналізування впливу особливостей машинобудівної галузі на виникнення бар'єрів розвитку ІС

Примітка: розраховано дисертантом на основі результатів опитування експертів машинобудування

Під час опитування та оброблення результатів за допомогою однофакторного дисперсійного аналізу встановлено, що виникнення бар'єрів розвитку ІС на 80 % зумовлено впливом особливостей машинобудівної галузі. Тому, формуючи державну політику та корпоративні стратегії розвитку ІС, насамперед необхідно враховувати галузеві особливості та бар'єри. Також проаналізовано пропозиції науковців та світову практику мінімізації бар'єрів та використання позитивних тенденцій у розвитку діяльності ІС.

Перевірку отриманих результатів на адекватність здійснено за допомогою F-статистики. Розрахункове значення F становить 5,049, а критичне значення F за рівня значущості 0,05 та 1 і 17 ступенів свободи дорівнює 4,49. Оскільки розрахункове значення F є більшим за критичне, можна стверджувати, що одержані результати однофакторного дисперсійного аналізу є адекватними.

На основі аналізу літературних джерел запропоновано виокремлювати внутрішній та зовнішній розвиток ІС, оскільки показники оцінювання та методики для них різнитимуться, враховуючи різноманітність цілей ІС та специфіку машинобудівної галузі. Цільові показники, що описують розвиток підприємства, повинні складатися як із якісних, так і з кількісних, орієнтуючись на інтереси різних зацікавлених груп. Розвиток є системним поняттям, що охоплює комплекс нерозривно взаємозв'язаних чинників. Найважливішими з них є цілі діяльності ІС, їхні завдання, принципи та структура, соціальні та індивідуальні вимоги до роботи та кінцевого результату, методи та стилі управління у певній сфері, вплив чинників зовнішнього середовища тощо.

Зовнішній розвиток ІС відображатиме її конкурентоспроможність на ринку, надійність зв'язків з основними зацікавленими групами, рівень задоволення потреб цих груп (споживачі, державні органи влади, потенційні інвестори, постачальники, кредитори та інші контрагенти). Внутрішній розвиток ІС проявлятиметься через ефективність науково-виробничої діяльності, а саме: технологічність продукції, рівень успішних інновацій, раціональність використання ресурсів тощо.

Послідовність оцінювання внутрішнього розвитку ІС складається з таких етапів: 1) формування груп показників оцінювання розвитку ІС; 2) вибір набору показників оцінювання внутрішнього розвитку; 3) вибір еталонних значень оцінювання розвитку ІС; 4) оцінювання розвитку ІС порівнянням еталонних та розрахункових значень оцінювальних показників. Під час оцінювання зовнішньої ефективності розвитку ІС додаються ще два етапи: аналіз та прогнозування розвитку зовнішнього середовища та аналіз інтересів та цілей зацікавлених груп.

Розвиток ІС оцінюють так: на підставі розрахованих показників розвитку ІС (П_р) знаходять відносні коефіцієнти (В_к) та інтегральні показники за напрямами (І). Відносні коефіцієнти - це відношення розрахованих значень показника розвитку ІС до середнього значення цього самого показника (П_с):

В_к = П_р./П_с.(1)

Відповідно відносний коефіцієнт розвитку ІС може набувати таких значень:

· 0 - відсутність значення показника розвитку ІС;

· <1 - значення показника розвитку ІС є меншим за середнє значення показника вибірки (ІС є депресивною стосовно вибірки);

· 1 - показник розвитку ІС дорівнює середньому значенню показника розвитку для усієї вибірки;

· >1 - значення показника розвитку ІС є більшим за значення відповідного показника вибірки.

Середнє значення показника розвитку обчислюється як середньоарифметичне значення показника за всіма оцінюваними ІС, тобто як середньоарифметичне за вибіркою. Фактично відносний коефіцієнт розвитку ІС є співвідношенням розрахункових та еталонних значень (середніх значень досліджуваної вибірки). За допомогою розрахованих відносних коефіцієнтів можна з'ясувати, значення яких показників нижчі від середньогалузевих або середньовибіркових показників, а які є вищими. Щоб знайти інтегральний показник розвитку ІС, який дасть змогу чітко встановити місце структури на ринку та серед конкурентів, аналізування доцільно продовжити. Оскільки часткові показники можуть істотно різнитися (за одним частковим показником певний суб'єкт оцінювання може бути лідером, а за іншими - лідером буде зовсім інший суб'єкт) і зробити остаточні висновки щодо реального рівня розвитку ІС неможливо.

Інтегральний показник розвитку ІС (І) - відношення суми відносних коефіцієнтів розвитку ІС (В_к) до середнього значення коефіцієнтів вибірки (В_aк):

,(2)

де n - кількість відносних коефіцієнтів розвитку ІС;

m - кількість ІС, які увійшли в оцінювальну вибірку рівня розвитку;

а - ІС, рівень розвитку якої оцінюється.

Запропонований порівняльний аналіз розрахункових та еталонних значень розвитку ІС можна використовувати під час розроблення загальнодержавної та регіональної інноваційної політики, зокрема для: визначення проблемних та перспективних ІС на галузевому та регіональному рівнях; встановлення слабких та сильних сторін розвитку ІС; виявлення доцільності та напрямів співпраці на міжнародному рівні; інформування суспільства та партнерів інноваційних структур; формування пріоритетних напрямів розвитку окремих ІС; обчислення обсягів і напрямів ресурсних потоків з Державного та місцевого бюджетів на розвиток регіональних інноваційних проектів.

Узагальнивши досвід ризик-менеджменту та дослідивши діяльність таких підприємств, як ВАТ “Дрогобицький машинобудівний завод”, ВАТ “Львівсільмаш”, ВАТ “Львівський експериментальний механічний завод”, ЗАТ “Автонавантажувач”, ВАТ “Конвеєр” тощо, у дисертаційній роботі запропоновано метод урахування фактора ризику у розвитку ІС. Метод складається з таких послідовних етапів: якісний аналіз ризиків та відбір найважливіших з них; аналіз ризиків з урахуванням виду ІС; кількісний аналіз ризику за допомогою методу нечітких множин; оцінювання синергії ризиків; оцінювання методів оптимізації ризиків. Кожен етап методу максимально враховує вид ІС та функції, які вона повинна виконувати.

Складність урахування ризиків у розвитку ІС полягає в тому, що одночасно може реалізовуватися велика кількість інноваційних проектів з відповідними групами ризиків. Тому доцільно створити карту ризиків для усіх проектів ІС, які реалізуються одночасно, що дасть змогу чітко сформувати портфель ризиків та вибрати оптимальні методи їхнього зниження.

Види ризиків та інтенсивність їхнього впливу на підприємство великою мірою визначаються сферою діяльності ІС та характером продукції, яка виготовляється. У структурах, що виготовляють машинобудівну продукцію, основну роль відіграють ризик якості, конструкторські та технологічні ризики, в інших - ринкові, маркетингові, виробничо-господарські тощо. Зовнішні ризики діяльності ІС є такими ж самими, як і для інших підприємств. Зокрема, доцільно виділити такі групи ризиків: політичні, ринкові, природно-екологічні, соціальні, адміністративно-законодавчі, зовнішньоекономічні.

Тому в дисертаційній роботі розраховано ризик якості продукції ВАТ “Дрогобицький машинобудівний завод”, який потенційно може входити до складу ІС, що реалізують інноваційні проекти у сфері машинобудування. Згідно із результатами отриманими із використанням теорії нечітких множин, рівень ризику буде не нижчим за 0,0056, або браку у виробництві буде 0,56 % від загального обсягу випуску продукції, і не вищим за 0,0198, або 1,98 % від загального випуску продукції. Ймовірно, що рівень ризику якості продукції машинобудівного підприємства сягатиме 1,13 % у наступному плановому періоді. Якщо прийнятним є рівень припущення = 0,8, то рівень ризику буде не нижчим за 0,98 % і не вищим за 1,26 %. Розрахунок рівня якості продукції для інших машинобудівних підприємств показав, що для ЗАТ “Автонавантажувач” рівень ризику буде не нижчим за 0,78 % і не вищим від 0,92 %, для ВАТ “Конвеєр” рівень ризику становитиме від 0,96 % до 1,24 % відповідно.

Однак доцільно додати, що усі ризики взаємопов'язані, відповідно у діяльності ІС виникає синергічний ефект ризиків. У формуванні та розвитку ІС синергічні ефекти можуть проявлятися так: внаслідок взаємодії ризиків виникатиме ще один новий ризик; посилюватиметься інтенсивність одного ризику внаслідок дії на нього іншого; зростатимуть обсяги збитків через збільшення ризику; підвищуватиметься інтенсивність дії декількох або усіх ризиків, що поєднані причинно-наслідковими зв'язками; зростатиме ймовірність виникнення нових ризиків.

У третьому розділі “Cтратегічне управління розвитком інноваційних структур в машинобудуванні” сформовано концепцію щодо вибору та формування стратегій розвитку ІС, розроблено індикатори доцільності розширення ІС та критерії оцінювання ефективності та дієвості організаційної структури управління інноваційної організації, запропоновано метод послідовного створення ІС на засадах співпраці між суб'єктами ринку.

Формування стратегії ІС залежатиме від вибору та закріплення у місії, цілях, способів отримання ефектів: прямих чи опосередкованих (результатів). Прямі ефекти полягають в одержанні доходів від реалізації інновацій, вирішенні соціальних проблем тощо. Основними опосередкованими ефектами для ІС можуть бути: поліпшення відносин з навколишнім середовищем і місцевим бізнесом, налагодження тісної співпраці з іншими суб'єктами ринку, вивчення досвіду діяльності у ринковому середовищі, поліпшення іміджу, доступ до консультацій та інформації, реклама ІС, одержання грантів та фінансової допомоги для виконання фундаментальних та прикладних досліджень тощо.

Стратегія розвитку ІС повинна складатися із заходів та дій, які керівництво вважає за доцільне реалізувати, з огляду на рівень мотивації, наявність ресурсів, конкуренцію у галузі, техніко-економічні вимоги до продукції, демографію і запити покупців, нові законопроекти і правові вимоги, а також інші важливі зовнішні та внутрішні бар'єри розвитку структури. Аналізуючи діяльність машинобудівних підприємств та літературу, яка висвітлює проблеми планування та розроблення стратегій, ми дійшли висновку, що вибір стратегії розвитку ІС визначатиметься бар'єрами розвитку та результатами (ефектами), які прагне отримати ІС. Враховуючи це, розроблено матрицю стратегій розвитку ІС (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Матриця стратегій розвитку ІС

Стратегія лобіювання спрямована, насамперед, на подолання зовнішніх бар'єрів розвитку ІС. Пропонуємо під цією стратегією розуміти комплекс легальних заходів впливу ІС на органи державної влади та органи місцевого самоврядування з метою виконання поставлених завдань. За умови низьких бар'єрів та зацікавленості керівництва ІС у отриманні основних результатів діяльності використовують стратегію активного розвитку. Реалізуючи таку стратегію, ІС повинні орієнтуватися на найперспективніші інноваційні проекти, забезпечити нормальне функціонування основних сфер діяльності, вжити заходів щодо підтримки й відновлення ділової активності у низькоприбуткових, але перспективних проектах, відмовитись від непривабливих або невідповідних довгостроковим планам організації інноваційних продуктів. Реалізація стратегії активного розвитку вимагає від підприємства значних капіталовкладень. Підприємство повинно володіти достатнім потенціалом та досвідом роботи у галузі, мати надійних партнерів та розвинену інфраструктуру. Основна небезпека реалізації стратегії активного розвитку полягає у динамізмі зовнішнього середовища. Якщо раптом низькі бар'єри розвитку перетворяться на високі (через зміни у законодавстві, смаків споживачів, постачання сировини та матеріалів тощо), то для ІС існує висока ймовірність втратити свої позиції на ринку. Тому така стратегія достатньо ефективна за низьких темпів розвитку середовища та ринку.

Щоб забезпечити довготерміновість застосування стратегії активного розвитку, необхідно, виходячи на ринок із новим продуктом, встановлювати бар'єри для виходу та розвитку конкурентів за допомогою патентування продукції, встановлення нижчої, ніж конкуренти, ціни, використання демпінгування на короткострокові періоди, злиття з основними постачальниками або каналами збуту тощо.

Використання стратегії пасивного розвитку доцільне за відсутності достатніх ресурсів, потенціалу, досвіду діяльності на ринку ІС, наявності високого рівня ризику реалізації інноваційного проекту тощо. Відмінності між стратегіями активного та пасивного розвитку полягають в умінні розробляти заходи і підходи, здатні забезпечити ключову конкурентну перевагу. Володіючи такою перевагою, компанія може розраховувати на вищий рівень прибутковості, ніж середній у певній галузі діяльності, і на одержання прямих (основних) результатів. Без такої переваги компанія ризикує програти сильнішим конкурентам і залишитися на другорядних позиціях та отримувати лише опосередковані результати.

Стратегія адаптації полягає у розробленні заходів пристосування до високих бар'єрів розвитку у зовнішньому середовищі за наявної можливості або бажання ІС одержувати опосередковані результати. Опосередковані результати різнитимуться для кожного із суб'єктів, що створили ІС та вибрали стратегію адаптації.

Приймаючи рішення про доцільність розширення ІС, ми пропонуємо застосовувати розроблену нами систему кількісних показників.

Показник рівня комерціалізації власних розробок (Р_з):

,(3)

де Р_вл. - кількість власних розробок, виведених на ринок, шт.;

Р_пр. - кількість розробок, проданих іншим ІС та комерційним організаціям з метою їхнього виведення на ринок, шт.;

Р_к - кількість розробок, придбаних у інших організацій з метою їхнього виведення на ринок, шт.;

Р_в - загальна кількість розробок, виведених на ринок ІС, шт.

Якщо отримане значення рівня комерціалізації власних розробок від'ємне, це означає, що ІС більше купує інноваційних розробок у інших організацій, ніж продає. Тому такій ІС необхідно нарощувати науково-технічний потенціал, тобто залучати наукові та науково-дослідні організації, ВНЗ тощо. Крім того, можна застосовувати методи менеджменту для розвитку внутрішнього наукового потенціалу.

Якщо одержане додатне значення запропонованого показника, управлінське рішення залежатиме від величини отриманого показника. Можливі різні додатні значення показника рівня комерціалізації власних розробок:

більше від одиниці - означає, що ІС продає більшу частину розробок іншим комерційним структурам для виведення їх на ринок. За таких обставин ІС повинна розглянути можливість залучення до свого складу організацій, які виводять інновації на ринок;

дорівнює одиниці - означає, що ІС продає та купує в інших організацій приблизно однакову кількість розробок. Важливо визначити, чи обсяги купівлі-продажу розробок є істотними, оскільки від цього залежить стратегія діяльності ІС та її організаційна структура.

Важливо визначити рівень фінансування інноваційного процесу та структуру витрат діяльності інноваційних організацій. Це дасть змогу окреслити напрям розвитку ІС. Для цього доцільно знайти частку змінних витрат інноваційного процесу (З_в):

, (4)

де З_в - частка змінних витрат інноваційного процесу;

З₁ - змінні витрати дослідницького етапу інноваційного процесу, грн.;

З₂ - змінні витрати етапу випробовування продукції, грн.;

З₃ - змінні витрати на впровадження продукції, грн.;

З₄ - змінні витрати етапу просування продукції, грн.;

О_п - обсяги інноваційної продукції ІС, шт.;

С_п - собівартість одиниці інноваційної продукції ІС, грн./шт.

Визначимо частку постійних витрат (П_в) за такою формулою:

,(5)

де П_в - частка постійних витрат інноваційного процесу;

П₁ - постійні витрати дослідницького етапу інноваційного процесу, грн.;

П₂ - постійні витрати етапу випробовування продукції, грн.;

П₃ - постійні витрати на впровадження продукції, грн.;

П₄ - постійні витрати етапу просування продукції, грн./шт.

Розрахунок наведених вище витрат дасть змогу не тільки визначити доцільність розширення, але й вибрати його правильний напрям. Якщо отримані розрахункові значення задовольняють нерівність Зв>Пв, то доцільно реалізувати вертикальне розширення ІС; якщо ж навпаки (тобто Зв<Пв), це свідчить про доцільність горизонтального розширення.

Проаналізувавши практичну діяльність ІС у сфері машинобудування, ми розробили систему показників, які дають змогу оцінити організаційну структуру управління інноваційним підприємством (табл. 4).

Як показали дослідження, зв'язки між бізнес-структурами, ВНЗ, НДІ та іншими потенційними учасниками ІС відсутні або неефективно налагоджені. Для налагодження ефективних зв'язків між потенційними учасниками ІС запропоновано метод послідовного формування ІС, який схематично зображений на рис. 3. Для створення постійнодіючої, ефективної ІС необхідно пройти такі етапи організування: організування консультативних рад, заснування громадських організацій, формування тимчасових ІС, створення постійнодіючих ІС.

Інтеграція науки та виробництва потребує значних витрат, які далеко не завжди є економічно доцільними та ефективними, і пов'язані із істотним рівнем ризику. Перший етап налагодження зв'язків та організування співпраці між потенційними суб'єктами ІС доцільно розпочати із створення консультативних рад. Такі ради можуть створюватися: на підприємстві із залученням до роботи науковців, громадських діячів, державних службовців та інших членів суспільства; у державних органах влади з метою вироблення ефективних рішень та контролювання їхнього виконання; у ВНЗ та НДІ тощо.

Створення професійних громадських організацій є наступним етапом розвитку інноваційної діяльності та формування ІС. Для створення громадської організації необхідна менша кількість ресурсів та інвестицій, ніж для організування комерційної ІС. Тому у разі неуспішної реалізації ідей втрати будуть мінімальними. Саме тому цей етап є другим під час створення ІС з мінімальним організаційним ризиком.

Найважчим є перехід від етапу громадської організації до етапу створення тимчасової ІС, не тільки з позицій додаткових капіталовкладень, але й враховуючи інші економічні, організаційні та психологічні бар'єри. Науковці часто не готові займатися підприємницькою діяльністю чи брати в ній будь-яку участь (як менеджери, виконавці, співзасновники тощо). Тимчасові ІС - це ті, які створюються для реалізації конкретного інноваційного проекту, і дуже часто упродовж перших декількох років існування зникають з ринку через неефективність діяльності або змінюють сферу діяльності.

Основною метою формування постійнодіючих ІС є створення, упровадження у виробництво та збут інноваційної продукції. Важливо, організуючи ІС, чітко обумовити обсяги вкладів суб'єктів, структури та механізми розподілу отриманих результатів, оскільки саме розподіл найчастіше є предметом суперечок між суб'єктами-засновниками ІС.

Таблиця 4 Система показників оцінювання ефективності та дієвості організаційної структури управління інноваційним підприємством

Запропонована послідовність організаційно-економічного розвитку ІС має низку переваг:

організаційний та інші види економічних ризиків, притаманних інноваційній діяльності, є мінімальними;

еволюційність розвитку ІС дає змогу різним суб'єктам, які входять до її складу, налагодити ефективні механізми співпраці;

послідовність організування ІС дає змогу менеджерам та науковцям цієї структури поступово наздобути досвіду ринкової діяльності;

мінімальні втрати за відсутності комерційного успіху інноваційних проектів, які мали стати основою ІС;

скорочення у часі інноваційних циклів;

реалізація незадіяного людського потенціалу та резервів учасників створення ІС;

можливість розпочати співпрацю між суб'єктами інноваційного процесу за умов обмеженості ресурсів та значних бар'єрів розвитку зовнішнього середовища.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Поетапне організування ІС на засадах співпраці між суб'єктами ринку

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання - формування та управління розвитком ІС в машинобудуванні. Досліджувана проблема є актуальною і набуває особливого значення в Україні з огляду на сучасні умови господарювання, фінансово-економічну кризу та можливий вихід з неї завдяки активізації інноваційної діяльності. У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення досвіду і запропоновано методичні засади формування та управління розвитком ІС в машинобудуванні. Подані у дисертаційній роботі наукові та практичні результати сприятимуть удосконаленню управлінських систем ІС і, як наслідок, - підвищенню загальної ефективності інноваційних процесів за участю машинобудівних підприємств.

1. Розвиток інноваційної діяльності потребує поглибленого вивчення і дослідження ІС в умовах фінансово-економічної кризи, а також детального розроблення методів формування та управління інноваційними підприємствами з урахуванням специфіки машинобудування. Дослідивши визначення різних форм та організаційних структур інноваційного процесу, пропонуємо таке формулювання поняття “інноваційна структура”: ІС - це юридична особа, група фізичних або юридичних осіб, які об'єднують різноманітні власні види ресурсів (матеріальні, фінансові, інформаційні, зокрема інтелектуальні, трудові та інші) створюючи юридичну особу або виконуючи діяльність на основі договорів, з метою формування, розвитку, активізації і/або допомоги у створенні, впровадженні у виробництво, збуті інновацій незалежно від організаційних форм, обсягів та видів діяльності.

2. На засадах вивчення наукових праць іноземних та вітчизняних авторів, по-

дальшого розвитку дістала класифікація ІС за ознаками: участь суб'єктів ринку, мета створення, спосіб виникнення, ефективність діяльності, спосіб розподілу результатів діяльності, що дало змогу розробити рекомендації для кожної із класифікацій щодо сфери її застосування.

3. На основі експертного опитування та оброблення результатів за допомогою

однофакторного дисперсійного аналізу, а також пропозицій науковців та світової практики мінімізації бар'єрів та використання позитивних тенденцій у розвитку діяльності ІС встановлено, що бар'єри розвитку ІС на 80 % зумовлені впливом особливостей машинобудівного комплексу. Тому, формуючи державну політику та корпоративні стратегії розвитку ІС, насамперед необхідно враховувати галузеві особливості та бар'єри.