Інноваційний менеджмент

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Сутність понять «інновація», «нововведення», «новація». Основні типи інновацій. Мета організації інновацій

Як вітчизняній, так і світовій літературі властива багатогранність поглядів на сутність поняття «інновація». І це не дивно, бо як зауважив відомий американський футуролог Елвін Тоффлер, серед проблем, з якими стикається бізнес, немає важливішої і складнішої, ніж проблема нововведень [130].

Як уже відзначалось, незважаючи на значне накопичення емпіричних знань та теоретичних концепцій, ще відсутня узагальнююча теорія з інноватики, існують розбіжності з ряду важливих методологічних питань, тлумачення основних категорій, про що свідчить спеціальна література. Західні дослідники (Б. Санто, В. Д. Хартман, Б. Твісс, Г. Перлакі, Е. Менсфілд, Р. Фостер, Й. Шумпетер, П. Друкер та ін.) трактують категорії інноватики залежно від об'єкта та предмета свого дослідження. Наприклад, Ф. Ніксон уважає, що інновація -- це сукупність виробничих, технічних і комерційних заходів, які ведуть до появи на ринку нових та вдосконалених промислових процесів і обладнання [2].

На думку відомого американського вченого в галузі управління наукою й технікою Б. Твісса, нововведення -- процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту. «Це єдиний у своєму роді процес, -- пише Б. Твісс, -- що об'єднує науку, техніку, економіку й управління. Він полягає в одержанні новизни і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи комплекс відносин, виробництво, обмін, споживання» [І26]. Німецький спеціаліст Ф. Хаберланд переконаний, що «нововведення охоплює науково-технічні, технологічні, економічні й організаційні зміни, які виникають у процесі відтворення. Його основними характеристиками є: якісна новизна виробів, способів виробництва і технологій у порівнянні з попередніми, темпи реалізації, динаміка циклу нововведень, економічна ефективність, соціальні наслідки».

На думку Б. Санто, інновація -- це такий суспільно-техніко-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми якостями виробів, технологій та дає прибуток (у разі, коли інновація орієнтована на економічний зиск), її поява на ринку може принести додатковий дохід [115].

Й. Шумпетер трактує інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, створену підприємницьким духом. Саме И. Шумпетером уперше був уведений у науковий лексикон термін «інновація», що в буквальному перекладі означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу». Крім того, інновація розглядалась Й. Шумпетером як нова функція виробництва, «нова її комбінація».

К. Найт -- відомий спеціаліст у сфері інноватики -- дає таке визначення: «Нововведення -- це впровадження будь-чого нового відносно організації чи її безпосереднього оточення» і розглядає нововведення «як особливий випадок процесу змін в організації» [2].

X. Барнет визнає нововведенням будь-яку ідею, діяльність чи речовий результат, які відрізняються за своїми якісними ознаками від існуючих форм [55].

Ряд американських дослідників під нововведенням розуміють процеси виникнення, розвитку, поширення і зміни науково-технічних новацій у різних сферах людської діяльності. Так, на думку П. Друкера, головною рисою нововведення є його вплив на спосіб життя людей. З цього погляду нововведення не обов'язково мають бути технічними чи речовими, причому соціальні нововведення виявляються більш значущими за силою свого впливу порівняно з упровадженням локомотивів чи телеграфів. Зокрема, система продажу товарів у кредит спричинила справжній економічний переворот, це соціальне нововведення перетворило економіку пропозиції в економіку попиту незалежно від ефективності економіки. На погляд П. Друкера, лікарні в сучасному вигляді -- це соціальна інновація епохи Відродження XIX ст., яка зробила для охорони здоров'я більше, ніж багато які досягнення в медичній науці [33].

А. Т. Кругліков під нововведенням розуміє вперше створений 1 використаний конкретний засіб чи спосіб діяльності, який задовольняє суспільні потреби, дає реальний ефект у відповідних сферах людської діяльності і в якому знайшло практичне використання або втілилось нове знання у вигляді наукового відкриття чи технічного винаходу. Кожну новацію слід розглядати як певне ціле, неділиме, однорідне і тотожне самому собі протягом усього життєвого циклу нововведення [63].

Цю точку зору поділяє Е. Менсфілд. Він стверджує, що коли винахід починає використовуватись, він стає науково-технічною новацією [2].

Чіткіше розмежування понять «нововведення» і «новація» дає П. Лелон: новація -- це «новий вид продукції, метод, технологія», а нововведення -- це «впровадження новації в економічний виробничий цикл» [145].

У наукових дослідженнях вітчизняних економістів переважає думка, що «інновація являє собою техніко-економічний процес, який завдяки практичному використанню продуктів розумової праці -- ідей і винаходів, приводить до створення кращих за властивостями нових видів продукції та нових технологій», а «нововведення -- це процес доведення наукової ідеї до технічного винаходу, до стадії практичного використання, що приносить дохід» [1].

У табл. 1.1 наведені визначення понять «нововведення» та «інновація», які трапляються найчастіше.

Аналіз наведених визначень показує, що під терміном «нововведення» («інновація») одні автори розуміють об'єкти впровадження, інші -- процес, що веде до появи чогось нового -- новації.

Сучасна методологія системного опису інновацій в умовах ринкової економіки базується на міжнародних стандартах. Для координації робіт зі збирання, обробки й аналізу інформації про науку й інновації у рамках Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) була створена група експертів з показників науки і техніки, яка розробила «Керівництво Фраскаті» (1963 р.) -- «Запропонована стандартна практика для обстеження досліджень і експериментальних розробок». Цей документ дістав таку назву у зв'язку з тим, що його перша версія методичних рекомендацій була прийнята в місті Фраскаті (Італія).

Положення періодично уточнюється, що зумовлено змінами у стратегії науково-технічної політики на національному і міжнародному рівнях в організації науково-дослідних розробок. Остання редакція «Керівництва Фраскаті» ухвалена в 1993 р., у ній визначені основні поняття, що стосуються наукових досліджень і розробок, їх склад і межі.

Методика збирання даних про технологічні інновації базується на рекомендаціях, прийнятих в Осло в 1992 p., і називається «Керівництво Осло». Відповідно до цих міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового або вдосконаленого продукту чи технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг [122, с. ЗО--31 ]. Необхідною ознакою інновації є науково-технічна новизна та виробниче її використання.

ІНовація -- це кінцевий метод, принцип, новий порядок, винахід, новий продукт, процес, якісно відмінний від попереднього аналога, що є результатом інтелектуальної діяльності, закінчених наукових досліджень і розробок. Світ новацій надзвичайно великий і не зводиться тільки до техніки та технології. Термін «новація» вживається щодо всіх новин як у виробничій, так і в організаційній, фінансовій, науковій, навчальній, соціальній сферах, щодо будь-яких удосконалень, які забезпечують зменшення витрат або створюють умови для зміни способу життя.

Більшість новацій реалізується у сфері економіки, забезпечуючи вирішення завдань економічного зростання, конкурентоспроможності не тільки підприємства, а й країни в цілому. Чимало новацій, своєчасно не впроваджених, морально старіють, утрачають новизну і свою комерційну привабливість.

Новація з моменту впровадження у виробництво, побут, інші сфери діяльності стає нововведенням (інновацією). Англійське слово innovation у перекладі означає нововведення та поширення новинок.

Нововведення -- це результат практичного освоєння новації, задіяної у динаміці, ефективність якої оцінюється не тільки економічним, а й соціальним ефектом.

Терміном «інновація» позначаються всі нововведення у виробничій, комерційній, фінансовій, маркетинговій, управлінській та інших сферах, будь-які зміни й удосконалення, що забезпечують суспільний прогрес, економію витрат, підвищення рівня ефективності, рентабельності виробництва.

Згідно з класичним визначенням [154] інновація -- це не просто нововведення, а нова функція виробництва, «нова комбінація». Вона означає іншу якість виробництва та управління і розглядається в динаміці як процес.

Приклад. У 1954 р. під керівництвом І. В. Курчатова була створена перша у світі атомна електростанція (АЕС) потужністю 5 МВт, що в 167 разів менше, ніж потужність Дніпрогесу-2, але при цьому був реалізований новий метод використання енергії атома. Інновація стала нововведенням.

Нововведення -- це комплексний процес, який об'єднує створення, розробку, доведення до комерційного використання і поширення новації, що задовольняє певну потребу, приносить дохід та спричиняє техніко-економічні й інші зміни в соціальному середовищі.

Нововведення створює вартість і матеріальні цінності, спираючись на певні зміни в будь-якій галузі -- технології, матеріалів, цін, послуг, демографії чи геополітики, формує новий попит і нові ринки. Нововведення сприяє переміщенню ресурсів у сферу більш високої продуктивності та прибутку.

На думку А. І. Пригожина [104], саме нововведення є своєрідною «клітиною» розвитку цілеспрямованих змін. В умовах прискореного суспільного розвитку нововведення в різних сферах життя (техніці, економіці, управлінні, культурі) стають дедалі частішими і неперервними. Тенденція до зростання нововведень тісно пов'язана з розвитком наукомістких виробництв, у створенні яких є важливими людські ресурси, знання, навички, ноу-хау.

Не всі зміни є нововведеннями, а тільки ті, котрі вносять у середовище нові елементи. Як уже зазначалось, вони можуть бути соціальні, духовні і матеріальні, кожна з яких є новацією, тобто предметом нововведення, хай то верстат, пристрій, форма звіту, мистецтво, сировина чи система управління. Таким чином, від моменту прийняття до поширення новація набуває нової якості -- стає нововведенням (інновацією). Головною рисою нововведення є його вплив на спосіб життя людей, стиль поведінки, світогляд, тобто зміни.

Основні типи інновацій

Основною формою реальних інвестицій с інноваційні інвестиції, які реалізуються у процесі інноваційної діяльності підприємства.

Згідно з Законом України "Про інноваційну діяльність" [4], інновації це новостворені або вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва та соціальної сфери.

Інновації класифікують за різними ознаками, див. табл. 1.

Таблиця 1. Класифікація інновацій

Ознака класифікації	Види інновацій
За результатами	Наукові, технічні, конструкторські, виробничі, інформаційні
За темпами впровадження	Стрибкоподібні, швидкі, зростаючі, уповільнені, затухаючі
За масштабами	Глобальні, транснаціональні, регіональні, місцеві
За результативністю	Зростаючі, високі, низькі, стабільні
За характером ефективності	Фінансові, бюджетні, економічні, соціальні
За розповсюдженням	Одиничні, дифузійні
За охопленням очікуваної частини ринку	Локальні, системні, стратегічні
За глибиною внесених змін	Радикальні (базові), покращуючі, модифікаційні
За місцем у виробничому процесі	Сировинні, технологічні, продуктові

Крім того, залежно від конкретної мети інвестора розрізняють такт типи інновацій:

* товарна інновація - введення нового продукту;

* технологічна інновація - введення нового методу виробництва;

* ринкова інновація - створення нового ринку товарів або послуг;

* маркетингова інновація - освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;

* управлінська інновація - реорганізація структури управління;

* соціальна інновація - впровадження заходів щодо покращення життя населення;

* екологічна інновація - впровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища.

Інновації можна також розглядати і як вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які призводять до кількісних або якісних змін в підприємницькій діяльності. Інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов'язана з появою нововведення. Ідея нововведення може бузи зароджена як інтенція, ініціація або дифузія інновацій.

Мета організації інновацій

Головна внутрішня мета діяльності будь-якого підприємства або організації, що функціонують в умовах ринкової економіки-це максимізація прибутку. Разом з тим головну мету інноваційної діяльності підприємств або організацій можна позначити як одержання певного числа інновацій у вигляді нової продукції, технології, сировини, методів організації й керування й т.д., що володіють певними (відповідним вимогам підприємства) характеристиками. Очевидно, що головна мета підприємства і його головна мета в інноваційній діяльності не є тотожними. Разом з тим, інноваційна діяльність відіграє вирішальну роль у максимізації прибутку підприємства.

Причиною подібного протиріччя є те, що підприємство як відкрита система забезпечує досягнення своєї внутрішньої мети - одержання прибутку за рахунок додання результатам своєї діяльності у вигляді продуктів (товарів) характеристик, що відповідають вимогам зовнішнього середовища підприємства як з боку споживачів, так і держави. У цьому випадку інновації як результат інноваційної діяльності, з одного боку, повинні бути орієнтовані на краще, більше повне задоволення запитів споживачів, а з іншого боку - на одержання певного економічного ефекту у вигляді прибутку для підприємств, що ініціюють їхню розробку й впровадження.

По-перше, це розширення номенклатури реалізованої продукції (послуг). Стосовно до вже функціонуючого підприємства розширення номенклатури випускається продукції, що, можливо тільки по двох напрямках: за рахунок випуску нової (раніше не виробленої на даному підприємстві) продукції або за рахунок удосконалювання (модернізації або модифікації) продукції, що випускається вже, або надаваної послуги. Очевидно, що як перше, так і другий напрямок, що забезпечує розширення номенклатури випускається продукції, що (послуг), а в остаточному підсумку провідне до збільшення прибутку, прямо пов'язані з інноваційною діяльністю, тому що сукупність робіт, пов'язаних з розробкою, освоєнням і поліпшенням уже виробленої продукції по своїй суті є інноваційною діяльністю.

По-друге, максимізація ціни, по якій реалізується продукція або виявляється послуга. Очевидно, що можливість збільшення ціни реалізації продукту або послуги прямо залежать від попиту та пропозиції продукції підприємства (організації) на ринку. Найважливіше значення тут має наступне: чи діє підприємство (організація) в умовах конкурентної боротьби або займає монопольне положення. Результатом монопольного положення є практично ні чим не обмежена можливість збільшення ціни реалізації продукту або послуги й, як наслідок, прибутки. Тут слід зазначити, що здійснювана підприємствами й організаціями інноваційна діяльність і одержувані інновації є одним із засобів, за допомогою якого вони можуть забезпечити монопольне положення на ринку або попиті на продукцію й необґрунтовано завищувати ціну її реалізації.

Необхідно підкреслити, що в цьому випадку можливість збільшення прибутку буде залежати від виду реалізованої інновації. Так, наприклад, мабуть, що радикальна продукт-інновація, що не має аналогів у світі, при попиті на неї містить у собі набагато більший економічний потенціал, чим інновація, що модифікує продукт, незначно поліпшуючі окремі параметри продукції, що випускається вже. Інакше кажучи, інноваційна діяльність дозволяє підприємствам у певних умовах зайняти монопольне положення на ринку з усіма наслідками, що звідси, з погляду збільшення прибутку підприємства через підвищення ціни реалізації продукції й послуги витікають. Що стосується можливості збільшення ціни реалізації продукту (послуги) в умовах конкурентної боротьби, те тут для аналізу доцільно використовувати матрицю продукт - ринок, з якої чітко видно, що можливість збільшення ціни реалізації продукту (послуги) існує в тому випадку, якщо підприємство здійснює випуск новою продукту на старий ринок (тимчасове монопольне положення) або нового продукту на новий ринок, а також старого продукту на новий ринок, що знову ж прямо сполучено з інноваційною діяльністю. Звідси можна зробити наступний висновок; можливість збільшення ціни реалізації продукції або послуги, спрямована на збільшення прибутку, прямо залежить від інноваційної діяльності підприємства (організації). При цьому очевидно, що збільшення ціни реалізації, обумовлене інфляційними змінами, змінами курсів валют і т.д., ведуть лише до номінального, а не реальному збільшенню прибутку підприємства.

По-третє, мінімізація витрат на виготовлення й реалізацію одиниці продукції (послуги). Зниження витрат на виготовлення й реалізацію одиниці продукції або послуги можливо тільки двома шляхами; або за рахунок мобілізації резервів уже використовуваної технології, або за рахунок освоєння нового технологічного ланцюга або нових елементів у старому технологічному ланцюзі. При цьому мається на увазі як освоєння нової техніки, технології, так і нових методів організації й керування виробництвом і збутом продукції. Знову ж, якщо ми подивимося на шляху максимізації прибутку підприємства або організації за рахунок мінімізації витрат на виготовлення й реалізацію одиниці продукції (послуги), те побачимо, що вони визначаються ефективністю інноваційної діяльності, реалізованої підприємством (організацією).

По-четверте, максимізація обсягів реалізації продукції або послуги. Слід зазначити, що збільшення обсягів реалізації продукції або послуги в найменшому ступені, чим раніше розглянуті напрямки максимізації прибутку підприємства, залежить від зусилля підприємства (організації) хоча і є певні важелі впливу на споживчий попит. Тут, на мій погляд, можна виділити два основних напрямки: збільшення обсягів реалізації старої () продукції, що випускається вже на даному підприємстві, (послуги) і нової продукції (послуги). У свою чергу, збільшення обсягів реалізації старої продукції можливо за рахунок проведення комплексу маркетингових заходів, спрямованих на стимулювання збуту (реклама, лотереї, конкурси, розпродаж і т.д.), вихід на нові ринки зі старої (для даного підприємства) продукцією, а також за рахунок підвищення споживчої привабливості продукції. У цьому випадку під споживчою привабливістю мається на увазі сукупність параметрів продукції, що відбивають її здатність задовольняти як уже існуючі, так і нові, у тому числі сховані (неусвідомлені) вимоги (запити) споживачів. У свою чергу, споживча привабливість включає отакі елементи, як ціна продукції, якість і додаткові функції продукції. Підвищення споживчої привабливості буде означати привабливе з погляду споживачів зміна вищезазначених елементів. Очевидно, що діяльність, в'язана з підвищенням якості випускається продукции, що (послуги), а також додання їй нової функції, буде інноваційної. У свою чергу, випуск нової продукції є також результатом інноваційної діяльності. Таким чином, збільшення обсягів реалізації продукції або послуги також багато в чому досягається за рахунок відповідних інноваційних перетворень.

Узагальнюючи вищесказане, буде доречним привести висловлення голови ради директорів компанії General Electric - Джека Уэлчи, якого журнал Fortune назвав кращим менеджером XX сторіччя. На його думку, бізнес - це проста річь: ви повинні робити дешевше, швидше й краще всіх, а для цього треба підвищувати продуктивність і оперативність керування бізнесом, а також впроваджувати якнайбільше інновації. Дане висловлення ще раз підтверджує вирішальну роль інноваційної діяльності й одержуваних у результаті її проведення інновацій у розвитку економічних систем. Однак варто помітити, що підвищення продуктивності й керованості бізнесом також будуть результатом інноваційних перетворень.

Крім того, розглянутий підхід дозволяє не тільки вести аналіз прибутковості підприємства (організації), але й визначити незадіяні напрямки інноваційної діяльності підприємства. При цьому, на мою думку, аналіз впливу інноваційної діяльності на прибутковість підприємства або організації повинен іти але двом напрямкам.

По-перше, це аналіз динаміки частки прибутку кожного продукту (послуги) у загальному її обсязі, тобто необхідно відслідковувати приріст прибутку по кожному продукті (послузі) номенклатури виробів підприємства, що випускаються.

При цьому необхідно брати до уваги обсяг реалізації кожного із продуктів для того, щоб визначити стадії життєвих циклів номенклатурних продуктів підприємства й спрогнозувати, а отже, вжити превентивних заходів, що забезпечують певний рівень прибутку в цілому по підприємству (організації) на перспективний період часу. Інакше кажучи, керівництво підприємства в ідеалі повинне вживати заходів по забезпеченню послідовної зміни продукції й технологій, таким чином, щоб забезпечити стійку норму прибутку, що у свою чергу досягається за рахунок активізації інноваційної діяльності.

По-друге, це заелементний аналіз приросту прибутку, що буде складатися із приросту прибутку за рахунок розширення номенклатури виробів, що випускаються, збільшення цін реалізації, зниження витрат на виробництво й реалізацію, а також за рахунок збільшення обсягів реалізації:

Крім того, необхідно пронести заелементний аналіз приросту прибутку по вищезгаданих елементах але кожному з переліку продуктів, що випускаються підприємством, (послуг).

Проведення подібного аналізу буде надзвичайно трудомістким при великій номенклатурі реалізованих підприємством продуктів (послуг). У цьому зв'язку буде доречним привести висловлення про те, що управляти можна тільки тим, що добре обмірювану. Очевидно, для того щоб досягти кінцевої мети діяльності у вигляді прибутку, підприємству й організації необхідно здійснювати подібний аналіз. Крім того, виявлення фактичного положення справ на підприємстві у світлі забезпечення його прибутковості буде бути основою для наступних інноваційних перетворень. Подібний аналіз дозволить не тільки позначити можливі напрямки інноваційної діяльності, але й обґрунтувати, яке з них найбільше економічно ефективно. У цьому випадку під напрямками інноваційної діяльності розуміються інноваційні проекти, спрямовані як на розробку, так і на освоєння нових продуктів і технологій. При цьому доцільно проводити порівняльний аналіз прибутковості кожного з напрямків інноваційної діяльності, тобто необхідно визначити ймовірний приріст прибутку по кожному напрямку інноваційної діяльності й вибрати те, що забезпечить найбільші показники

Проведення подібної роботи для вітчизняних підприємств особливо актуально, тому що більшість із них перебуває в кризових умовах і має обмежені фінансові ресурси, які можуть бути спрямовані на проведення інноваційної діяльності й багато хто з яких коштують перед необхідністю вибору найбільш оптимальних шляхів розвитку через інноваційні перетворення. У даному випадку порівняння прибутковості альтернативних напрямків інноваційної діяльності є найважливішим інструментом обґрунтування рішень в інноваційній сфері діяльності.

Таким чином, була розглянута роль інноваційної діяльності в підвищенні прибутковості підприємств і організацій, показані не тільки засоби збільшення прибутку, але й виділений підхід до відбору напрямків інноваційної діяльності підприємств і організацій.

2. Класифікація інновацій

Аналізуючи існуючі відомі класифікації інновацій, приходимо до висновку, що кожна класифікація побудована за певною класифікаційною ознакою і виконує певне цільове спрямування.

Кожна творча ідея організаційного розвитку може бути по-різному втілена в інноваційному процесі. Інновації можуть бути радикальними або частковими, в технічній чи управлінській сфері, можуть стосуватись продуктів або процесів.

Радикальні і часткові інновації. Враховуючи глибину запропонованих змін, інновації поділяють на:

радикальні (базові);

комбінаторні (використання різних поєднань);

часткові або модифікаційні (доповнюючі, покращуючі). Радикальні інновації - це нові продукти чи технології, розроблені організацією, які повністю витісняють продукти і технології, що в даній галузі існували раніше. Часткові інновації - це нові продукти і процеси, що лише модифікують вже існуючі.

Фірми, що застосовують радикальні інновації, повністю змінюють природу конкуренції і взаємодію фірм в економічному середовищі. Фірми, які впроваджують часткові інновації, не здійснюють фундаментальних змін.

Багато радикальних інновацій були представлені організаціями протягом останніх кількох років.

Технічні і організаційно-управлінські інновації

Технічні інновації - це зміна зовнішнього вигляду і споживчих характеристик товарів чи послуг, або ж технологічних процесів їх виробництва. Багато найважливіших інновацій протягом останніх, п'ятдесяти років були технічними. Наприклад, поступове витіснення вакуумної лампи транзистором, транзистора інтегральними схемами, а останніх - мікрочіпом, що суттєво підвищило потужність, простоту використання, швидкість операцій багатьох електронних приладів. Проте організації запроваджують не лише технічні інновації. Організаційно-управлінські інновації - це зміни в процесі управління, протягом якого продукти і послуги задумуються, виробляються і постачаються споживачам. Управлінські зміни безпосередньо не впливають на зовнішній вигляд чи спосіб виробництва продуктів чи послуг.

Інновації щодо продуктів і процесів

Мабуть, двома найважливішими видами технічних інновацій є інноваційні продукти й інноваційні процеси. Залежно від технологічних параметрів інновації поділяють на продуктові і процесні. Продуктові інновації охоплюють застосування нових матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих принципово нових продуктів. До процесних інновацій відносять нові методи організації виробництва і збуту (нові технології), а також інновації, пов'язані зі створенням нових організаційних структур у межах підприємства або її трансформацією (реінжинірингом).

Продуктові інновації є змінами зовнішнього вигляду та споживчих характеристик існуючих продуктів чи послуг, або створення цілком нових продуктів чи послуг. Інновації щодо процесів - це зміни у способі виробництва, створення та збуту товарів чи послуг. У той час, як управлінські інновації впливають на всю діяльність організації, інновації в сфері процесів особисто впливають лише на виробничий процес.

За масштабом новизни стосовно ринку інновації поділяються на:

інновації світової новизни (трансконтинентальні);

нові в країні (транснаціональні);

нові в регіоні (регіональні); нові в галузі (галузеві);

нові для підприємства.

За ознакою "місце в системі" (на підприємстві) можна виокремити:

інновації на вході підприємства (тобто зміни у виборі і використанні сировини, матеріалів, машин і обладнання, інформації тощо);

інновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація тощо);

інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).

Враховуючи ефект, який отримується внаслідок впровадження інновацій в життя, останні поділяються на інновації з науковотехнічним, соціальним, екологічним, економічним (комерційним) та (або) інтегральним ефектами.

Класифікація інновацій за рівнем мільтиплікативності. Враховуючи здатність інновацій до мультиплікації, можна відокремити чотири типи інноваційних рішень, а саме:

1) інновації у виробі (продуктові інновації), які сприяють виникненню нових галузей і змінюють структуру економіки;

2) інновації у виробі, які не спричиняють виникнення нових галузей і не змінюють структуру економіки;

3) інновації у виробничих процесах (технологічні інновації), які можуть бути використані у всіх існуючих галузях;

4) інновації у виробничих процесах, які можуть бути використані у деяких галузях, зазвичай в традиційних.

Прикладами інновацій першого типу або таких, що сприяють виникненню нових галузей і змінюють структуру промисловості, можуть бути автомобіль, літак, синтетичні волокна, комп'ютер. Усі інноваційні рішення такого типу ініціюють виникнення нових галузей та нових ринків і можуть бути віднесені до макро-інновацій.

Інноваційні рішення другого типу здійснюються у вже існуючих галузях як відповідь на виникаючі суспільні потреби або у випадку насичення ринку існуючими дотепер рішеннями. З точки зору теорії життєвого циклу товару, мова йде про фазу насичення, яка обумовлює необхідність запровадження заходів для подовження циклу шляхом впровадження нових рішень. Прикладом таких рішень може бути галузь електротехніки та електроніки (наприклад, радіотелевізійна), якій притаманне постійне вдосконалення виробів, що виконують відомі функції, водночас, виконання цих функцій нерідко відбувається на якісно новому рівні. Інноваційна діяльність такого типу не ініціює появу нових галузей промисловості.

Третій тип утворюють технологічні інновації. Вони дають можливість отримувати зростання продуктивності факторів виробництва та (або) зниження виробничих витрат на одиницю продукції.

До інновацій останньої категорії запропонованого поділу можна віднести інновації в процесах традиційних галузей, таких як деякі галузі хімії (неорганічна хімія, нафтохімія). Оскільки в цих галузях не-відбувається радикальних змін у виробі, нові рішення відрізняються покращенням існуючих виробів шляхом удосконалення існуючих виробничих процесів.

Враховуючи, що в галузі приладобудування при використанні хімічних (біохімічних) процесів відбувається певне поєднання процесів і продуктів, необхідно додати, що кожен новий виріб потребує нової технології для його виробництва. Водночас, найновіші технології (біотехнології, атомні технології) можуть створювати новий продукт.

Найдинамічнішим типом інновації є інновації першої групи, які мають найбільший вплив на реструктуризацію цілої галузі. Здатність будь-якої організації до такого типу інновацій в значній мірі залежить від економічної ситуації в країні. Іншими словами, залежно від макроекономічних факторів домінують різні типи інновацій. Теоретично базові продуктові інновації, які ініціюють нові галузі, можуть виникати в умовах економічної кризи (стагнації), однак належить відзначити, що здатність до такого типу інновацій спостерігається найактивніше у фазі економічного пожвавлення, якій притаманне формування інноваційного клімату. На нашу думку, ця здатність буде проявлятись і у фазі сильної кон'юнктури (буму). Хоча важко заперечити твердженню, що якщо у попередній фазі з'явились радикальні інновації, то в подальшому потреба в них буде менш необхідною. У фазі кон'юнктури більший попит буде відчуватись на технологічні інновації в традиційних галузях. Доки на ринку не виникне нова потреба у виробах нової генерації, доти потреба у нових радикальних рішеннях не буде актуальною.

Технологічні інновації в існуючих галузях можуть активно з'являтись у фазі кризи, оскільки саме на етапі макроекономічної стагнації найактуальнішими є проблеми запровадження технологічної модернізації задля зниження виробничих коштів. У фазі кон'юнктури технологічні інновації є надзвичайно важливими у зв'язку з проблемою високих виробничих витрат та необхідністю субституції живої праці працею уречевленою.

Класифікація інновацій з точки зору підприємства (кон'юнктурна класифікація).

Необхідно відзначити, що не інновації в технологічних процесах, які безперечно покращують рівень якості товару, ініціюють появу нових галузей, а саме продуктові інновації. Ось чому, розглядаючи класифікацію інновацій на рівні підприємства, необхідно сконцентрувати увагу саме на продуктових інноваціях.

Важливим аспектом класифікації є визначення того, в якій мірі новий товар є новим для виробника, а в якій - для споживача.

З точки зору виробника інновацією є використання вперше певного технічного рішення. Рівень новизни у цьому випадку може бути оцінений шляхом експертних оцінок за допомогою групи представників виробників або інших незалежних експертів. Більш об'єктивних результатів можна досягти, оцінюючи частку нових складових, які використані при технічному рішенні вперше.

З позиції споживача, продуктова інновація - це товар, який має нову споживчу вартість в його очах. Рівень новизни в цьому випадку можна оцінити шляхом опитування потенційних споживачів або групи незалежних експертів.

Можна припустити, що деякі товари, визнані виробником за інновації не будуть оцінені споживачем як товари з новою споживчою вартістю. І навпаки - технічне рішення, яке придасть виробу нових важливих властивостей, буде розглядатись споживачами як інновація. Такі припущення дають підставу до розподілу продуктових інновацій на чотири групи, а саме:

1) часткові інновації, які передбачають проведення модернізації без змін основних конструкцій і не змінюють споживчу вартість виробу;

2) часткові інновації, які передбачають зміни у конструкційних характеристиках виробу;

3) часткові інновації, які передбачають зміни у споживчих властивостях виробу;

4) радикальні (базові) інновації, фізичні характеристики та характеристики сприйняття яких описуються новими термінами.

Часткові інновації, які передбачають лише модифікацію виробу, не можуть характеризуватись високим рівнем економічної ефективності, а це не означає, що не має сенсу запроваджувати інновації такого типу. Якщо взяти до уваги масштаби виробництва продукції, то можна стверджувати, що навіть при незначній її рентабельності виробництво у великих масштабах може принести суттєві прибутки. Використання такого типу інновацій доцільне в наступних випадках:

за умови зниження інтересу до існуючої продукції на ринку;

якщо перший вихід з інновацією не був прийнятим на ринку за певних причин, то можна спробувати виправити ситуацію, запроваджуючи модернізацію нововведення;

коли використовується політика втримання лояльних споживачів шляхом постійного оновлення продукції.

Найменш привабливими можна назвати інновації, які передбачають конструктивні зміни, що, зазвичай, є істотним для продуцента і непомітним для споживача. Такі інновації характеризуються високим рівнем капіталомісткості і низькою економічною ефективністю.

Інновації, які полягають у зміні споживчих властивостей виробу, можуть сприяти отриманню стійких конкурентних переваг, активізації продаж та захопленню нових ринків. Витрати на реалізацію такого типу інновацій є відносно невеликі, а термін окупності вкладених інвестицій - низький.

Радикальні інновації дають можливість отримати конкурентні переваги "вищого рангу", більшого охоплення ринку та збільшення обсягів продаж. Водночас, вихід на ринок радикальної інновації супроводжується значним рівнем ризику. Витрати на реалізацію інновацій такого типу є значними, що пояснюється необхідністю проведення довготермінових НДіПКР, окупність яких, у разі успіху нововведення, може бути швидкою. Дослідження вчених вказують на те, що при успішній інноваційній діяльності (мова йде про радикальні інновації*) темпи повернення інвестицій збільшуються із зростанням їх обсягів. Інновації такого типу створюють основу для майбутніх нових інноваційних рішень, в тому числі для інновацій трьох попередніх типів. Це значно підвищує технічний потенціал підприємства.

3. Життєвий цикл інновації

Життєвий цикл інновації складається з наступних стадій:

розробки;

випробовування;

виходу на ринок;

зростання;

насичення і спаду творчих ідей.

Розробка. Включає оцінку, модифікацію і вдосконалення творчих ідей. Розробка інновації може різко підвищити потенціал майже безнадійних товарів чи послуг. Фірма "Паркер Бразерс", наприклад, відмовилася від продажу повного комплекту спортивного обладнання для закритих волейбольних майданчиків і обмежилась продажем волейбольних м'ячів, які принесли їй мільйонні виторги.

Випробування. На цій стадії підприємство, взявши за основу вивчену ідею, розробляє проект, розпочинає виробництво чи постачання нових товарів чи послуг. На цій стадії інновація виходить за межі лабораторії і трансформується в цілком реальні товари чи послуги.

Вихід, на ринок. Вихід на ринок або запуск - це стадія, на якій організація представляє нові товари чи послуги на ринку. Питання "чи з'явилась інновація?" не є ключовим. Важливішим є питання "чи захочуть споживачі придбати нові продукти і послуги?".

Зростання. Якщо інновація запущена на ринок успішно, вона переходить в стадію зростання. Це період високого економічного розвитку організації, бо дуже часто потреба в такому товарі, чи послузі перевищує його пропозицію. Організації не завжди можуть це передбачити. Наприклад, компанія "Жилет" не могла передбачити неймовірного попиту на бритви "Сенсор". У той же час, переоцінення попиту на нову продукцію може бути великою помилкою - непродані товари можуть роками лежати на складах.

Насичення (зрілість). Пройшовши період зростання попиту, інноваційний продукт чи послуга, як правило, вступають в період зрілості. Це стадія, на якій більшість організацій галузі мають доступ до інновації і пробують її застосовувати. Технологія застосування інновації на цій стадії інноваційного процесу може бути складною і заплутаною. Проте, так як більшість фірм мають доступ до інновації - вони самі впровадили інновацію або скопіювали її в інших, - це не забезпечує жодному з них конкурентних переваг. Час, який проходить між розробкою інновації та її дозріванням, може бути різним залежно від виду продукції чи послуг. Якщо інновація вимагає застосування багатьох зусиль (наприклад, складні виробничі процеси, чи заплутана робота в структурі організації), перехід від стадії зростання до стадії дозрівання забере більше часу. В той же час, якщо інновація вимагає особливих знань і навичок, недоступних конкурентам, організація надовго може залишити за собою конкурентну перевагу.

Спад. Навіть успішні інновації, як правило, завершуються спадом. На цій стадії попит на інновації зменшується і з'являються інновації-замінники. Відколи організація перестає користуватись конкурентною перевагою інновації в періоді насичення, вона повинна почати заохочувати вчених, інженерів і менеджерів до нових інновацій. Саме це і є безперервним процесом пошуку конкурентних переваг, в результаті якого виникають нові товари і послуги.

інноваційний менеджмент кон'юнктурний технократичний

4. Особливості управління інноваціями. Інноваційний менеджмент

Інноваційна політика забезпечує реалізацію стратегічних цілей підприємства з врахуванням його наявних і потенційних ресурсних можливостей та з огляду на ринкову ситуацію. Вона спрямована на досягнення цілей підприємства і створення механізмів їх реалізації. Щоб вирішити ці завдання вона повинна, по-перше, носити стратегічний характер; по-друге, бути нерозривно пов'язаною з ринково ситуацією; по-третє, враховувати ресурсні можливості підприємства; по-четверте, ґрунтуватись на системному і цілеспрямованому підході до її формування; по-п'яте, забезпечувати неперервність і комплексність інноваційної діяльності підприємства, охоплення нею всіх внутрішніх елементів; по-шосте, забезпечувати нерозривність інноваційної політики і сучасних досягнень науково-технічного прогресу.

Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, виробничої та економічної діяльності при реалізації нововведень. Управління цією взаємодією має здійснюватися на основі певних норм і правил, які охоплюють: організаційні та правові процедури, розвиток функціональних напрямів діяльності підприємства; основні фактори та механізм реалізації інновацій; механізм коригування напрямів інноваційної діяльності.

Управління інноваційною діяльністю охоплює стратегічні та оперативні аспекти і має бути, з одного боку, націлене на створення або оперативне залучення інновацій, які забезпечуватимуть збереження і зміцнення ринкових позицій підприємства у тривалій перспективі, а з іншого - на систематичну й цілеспрямовану діяльність із вдосконалення існуючих технологій, прийомів і способів виконання роботи, завдяки яким життя інновацій подовжується.

Стратегічне управління інноваційною діяльністю націлене на реалізацію масштабних інноваційних проектів та визначає основні напрямив науково-технічної і виробничої діяльності підприємства у сферах розроблення і впровадження нової продукції, залучення у виробничу діяльність нових ресурсів і технологій, освоєння нових методів організації виробництва. Для реалізації цих завдань необхідно розробляти плани і програми інноваційної діяльності; здійснювати обґрунтування проектів створення нових продуктів; розробляти ефективні організаційні форми управління; керувати ресурсним забезпеченням інноваційних програм та проектів. Плани і програми інноваційної діяльності складають на основі ретельного вивчення таких чинників зовнішнього середовища, як економічні, науково-технологічні, демографічні, екологічні, рівень конкуренції в галузі тощо. Водночас оцінюють реальні можливості підприємства щодо інвестування інноваційних проектів, оскільки їх реалізація передбачає значні інвестиції, пов'язані із зміною техніко-технологічної бази.

Оперативне управління інноваційною діяльністю підприємства полягає у складанні календарних планів-графіків виконання робіт і контролюванні їх виконанні; вивченні економічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних факторів, що впливають на здатність фірми здійснювати інноваційну діяльність; розробленні ефективних форм організації інноваційної діяльності. Воно передбачає розроблення системи стимулювання з метою заохочення ініціативи, участі в інноваційних змінах, обговоренні проблем, що виникають у процесів провадження інновації тощо. Ефективна система стимулювання інноваційної діяльності забезпечує зміщення акцентів у системі мотивації персоналу: від простої соціалізації і прагнення задовольнити матеріальні процеси - до реалізації власних здібностей через участь у проекті, здобуття визнання завдяки його успішному впровадженню тощо. Активне залучення до інноваційної діяльності працівників підприємства підвищує потенціал його розвитку, створює нові інноваційні можливості, оскільки упровадження нових ідей здійснюється не під тиском вищого керівництва, а на основі розуміння можливості і за безпосередньої участі у генеруванні ідей та створенні нового всім персоналом.

До стратегічних аспектів управління інноваційною діяльністю підприємств роздрібної торгівлі віднесемо: залучення нових (вітчизняних) джерел постачання товарів; освоєння нових методів організації праці та формування торгово-технологічного процесу; пропонування споживачам товарів із покращеними властивостями (без ГМО, екологічно безпечних тощо). Відповідно оперативними аспектами управління інноваційною діяльністю підприємств роздрібної торгівлі є: оперативне планування структури роздрібного товарообороту; розробка системи стимулювання збуту; розробка системи стимулювання інновацій.

Стратегічні аспекти управління інноваційною діяльністю закладів ресторанного господарства передбачають: розробку і впровадження нового продукту (страв, послуг); залучення нових продовольчих ресурсів і сировини; освоєння нових методів організації праці у всіх підсистемах закладу ресторанного господарства. До оперативних аспектів управління інноваційною діяльністю закладів ресторанного господарства віднесемо: оперативне календарне планування виробничо-торговельної діяльності закладу ресторанного господарства; розробку системи залучення споживачів продукції закладу в умовах падіння купівельної спроможності населення; розробку системи стимулювання.

В Україні до початку економічної кризи об'єктом управління у закладах ресторанного господарства був стабільний виробничий процес та стабільний торгово-технологічний процес у підприємствах роздрібної торгівлі. Інноваційні процеси в цей період мали короткостроковий локальний характер. Однак нові економічні умови, що склалися сьогодні, вимагають інтенсивної інноваційної діяльності, підвищення уваги до ефективної організації досліджень і розробок, організації нововведень, зниження інноваційних ризиків. У діяльності організації на всіх стадіях життєвого циклу продукції поєднуються стабільний та інноваційний процеси. Вони взаємодоповнюють один одного: стабільний процес визначає інноваційні завдання, а результати інноваційної діяльності реалізуються у стабільному процесі діяльності.

Формування ефективних організаційних форм управління інноваціями підвищує чутливість підприємства до змін і його здатність гнучко переналагоджуватися, реагуючи на сигнали зовнішнього середовища. Такі структурні утворення можуть бути вкраплені у звичайну механістичну структуру і бути постійними центрами ініціювання змін; можуть утворюватися спонтанно у формі внутрішнього підприємництва чи формуватися у вигляді організаційних штабів. Вибір організаційних форм реалізації нововведень залежать від ступеня мінливості ринку, на якому працює фірма: за високої мінливості використовують адаптивні структури (проектна і матрична), за низької - спеціальні підрозділи, які працюють на перспективу, або штаби, коли інноваційний проект вступає у стадію реалізації.

Управління інноваційною діяльністю є невід'ємною частиною виробничо-господарської діяльності підприємства, яка несе в собі імпульс розвитку, ґрунтуючись на нових підходах до вирішення звичних виробничих завдань. Оптимальне поєднання виробничої та інноваційної діяльності дає змогу не лише постійно вдосконалювати виробничий процес і продукцію, а й діяти на випередження, виявляти нові перспективні напрями чи форми бізнесу, диверсифікувати діяльність з метою задоволення нових суспільних потреб.

Завдання інноваційного менеджменту в системі управління організацією

Функціонування й розвиток економічних організацій спрямовані на збереження та зміцнення їхніх ринкових позицій. За умов жорсткої конкуренції це вдається лише тим із них, які орієнтуються на високі стандарти діяльності й постійно дбають про забезпечення своїх конкурентних переваг через залучення різноманітних інновацій. Ринкова динаміка потребує посиленої уваги вищого управлінського персоналу до інноваційних процесів, виокремлення серед великої кількості новацій тих, які можуть принести істотну користь організації.

Серед чинників зовнішнього оточення, які найбільше стимулюють організації до залучення інновацій, можна назвати такі:

* зменшення рівня стабільності вхідного потоку матеріальних і сировинних ресурсів, які використовуються для забезпечення виробничої діяльності;

* збільшення різноманітності продуктів, що претендують на те саме місце на ринку;

* зміна потреб і бажань клієнтів;

* економічні цикли, потрясіння і непевності, які впливають на ринок;

* технологічні зрушення, що приводять до заміни сформованих ідеологій виробництва.

Тому основним завданням інноваційного менеджменту, як складової стратегічного управління організацією, є визначення основних напрямів її науково-технічної і виробничої діяльності в таких сферах: розробка й запровадження нової продукції; вдосконалення й модифікація продукції, яка виготовляється, надання їй більшої оригінальності; зняття з виробництва застарілої продукції; залучення до виробничої діяльності нових ресурсів і нових технологій; освоєння нових методів організації виробництва та праці тощо. Для реалізації цих завдань інноваційний менеджмент передбачає:

* розробку планів і програм інноваційної діяльності;

* обгрунтування проектів створення нових продуктів;

* формування і проведення єдиної інноваційної політики в усіх підрозділах організації;

* ресурсне забезпечення інноваційних програм і проектів;

* створення організаційних форм управління реалізацією інноваційних проектів.

Ще в 70-ті роки минулого століття провідний американський фахівець у галузі управління П. Друкер указував, що "інновації (або новаторство) -- це особливий засіб підприємців, за допомогою якого вони досліджують зміни в економіці та суспільстві з метою використання їх у бізнесі чи різних сферах обслуговування". Але особливістю інновацій є те, що їхня корисність, як правило, усвідомлюється не всіма і не відразу. І якщо вищий рівень менеджменту приймає рішення щодо інновації, то першочерговим завданням має бути стимулювання її позитивного сприйняття всіма членами організації. Звичайна практика впровадження системних нововведень, коли спершу розробляється стратегія перетворень, потім здійснюються самі перетворення і аж насамкінець персонал навчають новим методам роботи, є досить неефективною, тому що вона апріорно передбачає розуміння доцільності змін усіма членами організації. Насправді ж ситуація далека від досконалості. Значна кількість менеджерів і рядових працівників вбачають у новаціях лише додаткові клопоти для себе й розраховувати на їхню добровільну допомогу й активну участь є, меншою мірою, необачно для вищих керівників. Саме тому виникає необхідність цілеспрямованого управління інноваційною діяльністю підприємства, яке передбачало б не лише організацію впровадження нової ідеї під тиском вищого керівництва, але й зміщення акцентів у системі стимулів персоналу в бік заохочення ініціативи, участі в перетвореннях, обговоренні проблем, що виникають у процесі впровадження новації тощо (рис. 1).

...