Аналіз сучасного менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи поняття «менеджмент»

1.1 Сутність і зміст поняття «менеджмент»

1.2 Функції і види менеджменту

2. Основні етапи і концепції розвитку менеджменту

2.1 Розвиток теорії і практики менеджменту

2.2 Особливості розвитку сучасного менеджменту

3. Сучасні тенденції розвитку менеджменту

4. Погляд на сучасний менеджмент та особливості його розвитку в Україні

Висновок

Список літератури



Вступ

Актуальність дослідження. В даний час професія менеджера є однією з самих затребуваних на ринку праці. Поняття «менеджмент» виникло в російській теорії та практиці управління відносно недавно - з початку 90-х років минулого століття. Його появу зазвичай пов'язують з переходом України до ринкової економіки. До цього моменту на протязі багатьох років функціонування командно-адміністративної системи мала місце недооцінка теорії і практики управління. Однак на початку XXI століття в період активних соціально-економічних перетворень менеджмент став реальним чинником розвитку бізнесу в різних сферах економічної діяльності. До теперішнього часу накопичений значний практичний досвід управління в області, торгівлі, промисловості, сільського господарства, кооперації і т.д. При цьому спостерігається недостатня теоретична розробленість питань менеджменту. Крім того, теорія і практика управління не стоїть на місці і крім опрацювання базових понять менеджменту потрібно детальний розгляд основних тенденцій і напрямів його розвитку в наші дні.

Таким чином, актуальність і ступінь розробленості даної проблематики дозволяють сформулювати мету цього дослідження.

Мета дослідження: розглянути особливості розвитку менеджменту на сучасному етапі.

Об'єкт дослідження: теорія і практика менеджменту.

Предмет дослідження: напрями розвитку сучасного менеджменту.

Реалізація заявленої мети можлива за допомогою вирішення ряду завдань.

Завдання дослідження:

1. Дати визначення поняттю «менеджмент».

2. Розкрити сутнісний зміст поняття «менеджмент».

3. Розглянути основні етапи і концепції розвитку менеджменту.

4. Вивчити особливості напрямів розвитку менеджменту на сучасному етапі.

У ході дослідження нами були використані наступні методи:

Специфіка мети і предмета дослідження зумовила структуру цієї роботи.



1. Сутність та зміст менеджменту

Сьогодні керівників підприємств дедалі частіше називають словом „менеджер”, а тим, чим вони займаються - менеджмент. З самого початку англійці вживали це поняття в управлінні кіньми. Слово „менеджмент” означає „мистецтво верхової їзди”. В сучасному значенні слова „менеджер” і „менеджмент” з'явилося лише тоді, коли господарі підприємств зрозуміли, що дуже вигідно не самим керувати власним майном, а залучати до цього професіоналів, спеціально відібраних і навчених такій роботі. Саме їм, талановитим спеціалістам, які працюють за наймом, стали доручати головне завдання підприємства - отримання високого прибутку. Варто відмітити, що за цю важку працю не шкодували високої винагороди. Менеджер і нині одна з професій, яка найбільш оплачується в розвинутих країнах.

Отже, менеджер - це керівник - професіонал, який працює за наймом і спеціалізується на примноженні прибутку. Тобто - це керівник підприємства в ринковій економіці.

Вживаючи слово „менеджмент”, ми йдемо за традицією, яка давно встановилася в міжнародних виданнях з теорії управління, яка має на увазі певне коло явищ і процесів. У практиці, яка склалася у вітчизняній науковій літературі з управління, менеджмент уже більше 30-ти років використовується як синонім капіталістичного управління. І головне - управління не заміняє „менеджмент”, тому що в останньому йдеться лише про одну із форм управління.

Менеджмент - це вміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотив поведінки інших людей, а також функція, вид діяльності з керівництва людьми в різних організаціях.

Менеджмент слід розглядати як сукупність раціональних методів і організаційних підйомів управління капіталістичною фірмою або корпорацією. Менеджмент це також галузь людських знань, які допомагають здійснювати функції. Це певна категорія людей, які здійснюють роботу з управління. Значимість менеджменту була особливо чітко усвідомлена в 30-ті роки. Вже тоді стало очевидним, що ця діяльність перетворилася в професію, галузь знань - в самостійну дисципліну, а соціальний прошарок людей - в досить впливову суспільну силу.

Зміст поняття „менеджмент” можна розглядати як науку і практику управління, як організацію управління фірмою і як процес прийняття управлінських рішень.

Отже, менеджмент регулюється законами розвитку ринків системи господарювання і направлений на гнучке пристосування виробничо-збутової діяльності фірми до ринкових умов, які змінюються.

1.1 Загальні поняття менеджменту

Менеджмент (англ. Management - управління, завідування, організація) - це управління виробництвом або комерцією; сукупність принципів, методів, коштів і форм управління, що розробляються і що застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

Сучасний менеджмент включає дві невід'ємні частини:

- теорію керівництва;

- практичні способи ефективного управління або мистецтво управління.

Поняття „менеджмент” міцно увійшло в наше повсякденне життя і стало звичним для ділового українського життя. Однак необхідно враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють інші системи цінностей і пріоритетів.

У зв'язку з цим потрібно детально зупинитися на значенні терміну „менеджмент”. Українське слово „управління” і англійське слово „менеджмент” вважаються синонімами, однак насправді їх істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін „менеджмент”, ми слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції, згідно з якою під ним мається на увазі цілком певне коло явищ і процесів. Насправді термін „управління” не є задовільним заступником терміну „менеджмент” тому, що в останньому випадку мова йде лише про одну з форм управління, а саме про управління соціально-економічними процесами за допомогою і в рамках підприємницької структури, акціонерної компанії. Причому адекватною економічною основою менеджменту є ринковий тип господарювання, здійснюваний на базі індустріальної організації виробництва або комерції.

Таким чином, термін „менеджмент” вживається стосовно до управління господарською діяльністю, тоді як у інших цілей використовуються інші терміни.

У наших умовах потрібно вживати терміни „організація”, „управління” і „адміністрування”. Проте, державні, громадські і інші організації також повинні використати принципи і методи менеджменту, якщо хочуть досягнути своїх цілей при мінімумі витрат.

З урахуванням викладеного в роботі термін „управління” надалі буде вживатися, з певною мірою умовності, в тому ж значенні, що і термін „менеджмент”.

Для того щоб визначити поняття менеджменту, важливо уточнити деякі вхідні в нього положення, передусім цільовий зміст.

1.2 Основні цілі і завдання менеджменту

Основною ціллю менеджменту є забезпечення прибутковості, або дохідності в діяльності фірми шляхом раціональної організації виробничого процесу.

Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачі, забезпечення рентабельності діяльності підприємства і його стабільного становища на ринку. У зв'язку з цим - завдання менеджменту це:

- забезпечення автоматизації виробництва і перехід до використання робітників, які мають високу кваліфікацію;

- стимулювання роботи працівників фірми шляхом створення для них кращих умов праці та встановлення більш високої заробітної плати;

- постійний контроль за ефективністю діяльності фірми, координація всіх підрозділів фірми;

- постійний пошук і освоєння нових ринків.

До завдань, які вирішуються в менеджменті, також відносяться визначення конкретних цілей розвитку фірми, розробка стратегій розвитку фірми, господарських завдань і шляхів їх вирішення. А також до завдань відноситься розробка системи заходів для вирішення проблем, що плануються на різні часові періоди, визначення необхідних ресурсів і джерел їх покриття.

Як самостійний вид професійної діяльності менеджмент можливий лише на базі ринку, який склався і розвинувся: він є управлінським механізмом, який вбудований в ринкову економіку.

Менеджмент як організація управління фірмою, яка здійснює будь-які види підприємницької діяльності, що направлені на одержання прибутку. Зміст менеджменту, полягає в досягненні фірмою певних результатів у ході підприємницької діяльності.



2. Сутність і зміст функцій менеджменту

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій. Визначення переліку цих функцій - одне з найважливіших завдань теорії менеджменту.

Управління розглядається як процес взаємопов'язаних дій. Ці дії дуже важливі для успіху організації, їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також є процесом, тому що складається із серії взаємопов'язаних дій. Процес управління - це загальна сума всіх функцій, а саме:

- планування;

- організація;

- мотивація;

- контроль.

Ці чотири первинні функції об'єднані зв'язуючими процесами комунікації і прийняття рішення.

Функції управління - це конкретний вид управлінської діяльності, що здійснюється спеціальними прийомами і способами, а також відповідна організація робіт.

Одним з основних компонентів, що складають зміст управління, є функції. Таким чином, для виконання тієї чи іншої відносно простої роботи необхідно заздалегідь визначити, що потрібно в підсумку одержати, як організувати справу, мотивувати і проконтролювати його виконання. Це і є функції управління. Хоча згодом техніка управління й удосконалилися., основні управлінські функції залишилися порівняно незмінними.

Кожна функція менеджменту являє собою сферу дії визначеного процесу управління, а система управління конкретним об'єктом чи видом діяльності - це сукупність функцій, зв'язаних єдиним управлінським циклом. У цьому суть процесу підходу до дослідження функцій менеджменту.

Сутнісна характеристика менеджменту - це функція або вид діяльності по керівництву людьми.

У процесі розвитку менеджменту сутність управління одержала трактування „впливу” на людей для узгодження й упорядкування їхніх дій у спільній праці за допомогою мотивації поведінки.

Найбільш повний зміст менеджменту як процесу відбивають основні функції, що виступають загальною умовою управління соціальними і соціально-економічними процесами.

Процес впливу буде реальним при його завершенні у виробничо-господарській діяльності, де застосовуються будь-які засоби взаємодії: мети, стратегії, методи, структури управління. Тому процес управління може бути розглянутий як процес взаємодії суб'єкта й об'єкта управління, де реалізуються ідеї суб'єкта, тобто менеджера. Дана група функцій поєднується процесом вироблення і реалізації управлінського рішення, що має універсальні етапи у визначеній їхній послідовності, які можна трактувати як групи функцій менеджменту, тобто видів діяльності по виробленню і реалізації управлінських рішень.

Сутнісна особливість менеджменту обумовлює наявність менеджера - суб'єкта управління, професійного керуючого, що пройшов спеціальну підготовку, що дає йому право на виконання функцій по керівництву людьми.

У ринкових умовах повинні закріплюватися не тільки функції, але і ресурси, зв'язані з виконанням даних функцій і прийняттям рішень, конкретні види відповідальності за результативність менеджменту.

Для менеджерів знання взаємозв'язку і взаємодії груп функцій менеджменту створює умови прийняття правильних рішень в області формуванні і функціонування систем менеджменту.

Важлива особливість функцій менеджменту, обумовлена специфікою української економіки, полягає в потребі високого ступеня адаптивності до змін зовнішнього і внутрішнього середовища.

Під адаптивністю розуміється здатність збереження якісної визначеності функції менеджменту при змінах соціально-економічного середовища. У систему адаптивних елементів системи менеджменту включається вся сукупність засобів впливу: цільові, регулюючі, координуючі, що активізують, мотивуючі, контролюючі, само організуючі. Звідси випливає, що система засобів впливу і взаємодії по кожній функції повинна мати гнучкість і забезпечувати менші втрати ресурсів при зміні соціально-економічних і організаційно-технічних факторів.

Функції управління мають специфічний характер, особливий зміст і можуть здійснюватися самостійно, бути як не зв'язаними між собою, так і нерозривно зв'язаними.

Види менеджменту являють собою спеціальні галузі управлінської діяльності, пов'язані з вирішенням певних завдань менеджменту.

За ознакою об'єкта розрізняють загальний і функціональний менеджмент.

Загальний, або генеральний менеджмент полягає в управлінні діяльністю організації в цілому або її самостійних господарських ланок (профіт-центрів).

Функціональний або спеціальний менеджмент: полягає в управлінні певними сферами діяльності організації або її ланок, наприклад управління інноваційною діяльністю, персоналом, маркетингом, фінансами і т.п. Наприклад: інноваційний менеджмент, виробничий менеджмент, менеджмент якості, фінансовий менеджмент, екологічний менеджмент і т.д. .

У будь-якій організації загальний і функціональний менеджмент (генералісти та спеціалісти) існують в органічній єдності, складаючи цілісну систему менеджменту. Їх співвідношення і поєднання визначають превалюючий тип формальної структури організації.

За ознакою змісту розрізняють нормативний, стратегічний та оперативний менеджмент.

Нормативний менеджмент передбачає розробку і реалізацію філософії організації, її підприємницької політики, визначення позиції організації в конкурентній Ніші ринку та формування загальних стратегічних намірів .

Стратегічний менеджмент передбачає вироблення набору стратегій, їх розподіл у часі, формування потенціалу успіху організації та забезпечення стратегічного контролю за їх реалізацією .

Оперативний менеджмент передбачає розробку тактичних та оперативних заходів, спрямованих на практичну реалізацію прийнятих стратегій розвитку організації .

Таким чином, менеджмент як процес управління має специфічні функції, пов'язані з етапами і цілями процесу управління (планування і прогнозування, організація, керівництво, координація, контроль), і може бути розділений на різні види (загальний і функціональний, нормативний, стратегічний, оперативний) в залежності від необхідності вирішення певних завдань управління.

2.1 Розвиток теорії і практики менеджменту

Розвиток теорії і практики менеджменту має на увазі під собою єдиний складний процес формування менеджменту, як складового економічних відносин, виробництва, торгівлі і життя взагалі.

Виникнення менеджменту було обумовлено наступними соціально-економічними факторами :

– Розвиток реального громадського та потім промислового виробництва;

– Поява новаторів і теоретиків-ідеологів, узагальнювали досвід і прокладали нові шляхи;

– Розвиток внутрішньої (власної) логіки менеджменту, що приводить вкупі з двома вищевказаними причинами, до зміни парадигми (системи принципів і підходів у менеджменті як науці).

Історія розвитку менеджменту нараховує вже кілька тисячоліть. Незважаючи на величезне значення революційних перетворень, розвиток менеджменту - це в основному еволюційний процес, він характеризується безперервністю, відбиваючи всю сукупність, змін, що відбуваються в суспільстві, економіці, у всій системі соціально-економічних відносин.

В даний час в спеціальній літературі прийнято виділяти декілька етапів розвитку менеджменту :

Етапи розвитку менеджменту:

V тисячоліття до н.е.

Релігійно-комерційний

Виникнення в Стародавньому Шумері писемності

Поява особливого шару жерців, пов'язаних з торговими операціями. Саме ці жерці вперше стали професійно використовувати управлінські навички.

1760 р. до н.е.

Державно-законодавчий

Створення царем Хаммурапі зводу законів управління державою

Звід законів управління державою покликаний був регулювати всі різноманіття суспільних відносин між різними соціальними групами населення

605-562 рр.. до н.е.

Державно-контрольний

Правління Навуходоносора II

У цей період проводилася політика, напрями на з'єднання державних методів правління з контролем за діяльністю у сфері виробництва та будівництва

XVII - XVIII ст.

Індустріальний

Зародження капіталізму і початок індустріального процесу європейської цивілізації

Головним революційним перетворенням цього періоду в області менеджменту було відділення управлінських функцій від власницьких і виникнення професійного менеджменту і професійних менеджерів.

к. XIX - н. XX ст.

Бюрократичний

Теоретичною платформою перетворень в галузі управління була концепція бюрократії, яка дозволила сформувати великі ієрархічні структури менеджменту, здійснити поділ праці, ввести норми і стандарти, встановити посадові обов'язки і відповідальність менеджерів.

Поява перших роботи, в яких була зроблена спроба наукового узагальнення накопиченого досвіду та формування наукових основ менеджменту.

Таким чином, ми бачимо, що управління зародилося приблизно сім тисяч років тому, але тільки з кінця XIX століття і особливо в ХХ-му, з розвитком соціального ринкового господарства, менеджмент виділився в самостійну галузь знань, тобто в науку. Однією з перших наукових шкіл була школа наукового управління. Творці цієї школи вважали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз можна удосконалити багато операцій ручної праці, домагаючись більш ефективного їх виконання. Вона займалася питаннями цілеспрямованого відбору працівників, їх навчання і матеріального стимулювання. Послідовники Тейлора Френк і Ліліан Гілберт вивчали, які рухи виконуються при певних операціях, аналізували їх з метою усунути зайві та непродуктивні.

Внесок школи наукового керування в теорію менеджменту полягає в наступному:

1. Використання наукового аналізу для визначення кращих способів виконання завдань.

2. Відбір працівників, найбільш придатних для виконання завдань і забезпечення їхнього навчання.

3. Забезпечення працівників ресурсами, необхідними для ефективного виконання завдань.

4. Систематичне використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності праці.

5. Відділення планування від самої роботи .

Наступна наукова школа виникла у відповідь на зростання великих організацій. Прикладом є організація Форда, яка виконувала всю роботу по виробництву автомобілів, починаючи з виплавки металу і закінчуючи складанням автомобілів. Або корпорація швейних машин «Зінгер», не тільки самостійно виробляла всі деталі швейних машин, але і мала ділянки лісу для заготівлі деревини, необхідної при виготовленні корпусу машин. Виробленням механізму управління такими гігантами займалася класична (адміністративна) школа. Представниками школи були Анрі Файоль, Ліндалл Урвік, Джеймс Д. Мунте та ін У Росії вона активно розвивалася в 20-30-ті роки 20-го століття завдяки роботам Гінзбурга А.М., Витку Н.А., Бердянського І.М .

Внесок класичної школи в теорію менеджменту полягає в наступному:

1. Розвиток принципів і функцій управління.

2. Створення механізму управління організацією.

3. Систематизований підхід до керування всією організацією .

У той час організація розглядалася як закрита система, її цілі і завдання вважалися заданими і досить стабільними протягом тривалого часу. Вважалося, що, для досягнення успіху в управлінні немає необхідності в глибокому вивченні конкретних галузей господарства, так як загальні принципи менеджменту нібито в рівній мірі застосовні в будь-якій галузі. Існувало переконання, що успіх господарської діяльності визначається насамперед внутрішньої раціональної організацією, зниженням витрат, виявленням внутрішніх виробничих резервів. Така система управління називалася управлінням на основі контролю. При такому управлінні реакція організації на зміни з'являється після звершення події.

Система управління на основі контролю являє собою тип управління, характеризується чіткістю і жорсткістю функцій, правил, команд та контролем за ходом процесу, при якому реакція організації на зміни з'являється після звершення події.

Поступово ринок насичується, епоха масового виробництва змінилася епохою масового збуту. Організація стала більшою мірою залежати від зовнішнього середовища, тобто від попиту на її товар. У побут управління підприємством став входити термін маркетинг, тобто така організація управління, коли на процес прийняття рішень впливають не можливості виробництва, а вимоги ринку. Методи і форми менеджменту на цих фазах стають все більш пов'язаними з проблематикою просування товару на ринок. Посилюється стратегічна орієнтація менеджменту.

Перед фірмою постає завдання не тільки передбачати нові ринки для своїх вже існуючих товарів, а й створювати нові або принципово нові товари, які проектуються на основі прогнозу майбутніх потреб покупців. У конкурентній боротьбі виграє той, хто раніше за інших відреагує на зміни потреб ринку.

Зовнішнє середовище почала вносити свої корективи, а діяльність підприємства, але майбутнє ще можна було передбачити, використовуючи минулі закономірності у попиті та збуті товару. Використовувалася система управління на основі екстраполяції, тобто тип управління, що грунтується на апроксімаціонном характер прийняття рішень і припущень про те, що майбутнє може бути передбачене шляхом аналізу ситуації, що в минулому тенденції розвитку підприємства. Довгострокове планування, як функція такого типу управління, визначає план на майбутнє, використовуючи минулий досвід, тобто минулі закономірності, показники і структурні характеристики організації переносяться на майбутнє.

У цей час з'явилася неокласична школа чи школа людських відносин. М. Фоллетт (Англія), і Е. Мейо (США) виступали проти концепції «економічної людини» Тейлора вважаючи, що окрім матеріальних потреб, істотне значення мають ще, потреби в спілкуванні, нормальних відносинах із начальником, участі в управлінні.

Продовжувала ці ідеї поведінкова школа. Представники Маслоу, Мак-Клеланд, Мак-Грегор, Герцберг зосередили увагу на підвищенні ефективності використання людських ресурсів організації, застосовували науку про людську поведінку до керування і формування організації таким чином, щоб кожен працівник міг бути повністю використаний відповідно з його потенціалом.

Дуглас Мак Грегор, відомий вчений в області лідерства, виділив два основних підходи до впливу на поведінку людей і назвав їх «теорія X» і «теоріяY».

Теорія X-це авторитарний тип управління, що веде до прямого регулювання і жорсткому контролю, Відповідно до цієї теорії, люди спочатку не люблять працювати, тому їх слід примушувати, контролювати, направляти, загрожувати покаранням, щоб змушувати працювати для досягнення цілей організації. Середня людина вважає за краще, щоб ним керували, уникає відповідальності .

Теорія Y заснована на демократичному стилі: делегування повноважень, збагачення змісту роботи, поліпшення взаємин, колегіальне рішення проблем і визнання того, що мотивація людей відбувається на основі складної сукупності психологічних потреб і очікувань.

Демократичний керівник вважає, що робота для людини природний стан і потреба, зовнішній контроль-не головне і не єдиний засіб впливу для досягнення цілей організації; людина може здійснювати самоконтроль, самоврядування, прагне до відповідальності, схильний до самоосвіти та винахідливості,-це основа типу управління Y. Особи, психологічний тип поведінки якої визначено як Х, необхідний авторитарний стиль управління, і навпаки, поведінка за типом Y вимагає більш демократичного управлінського впливу.

Участь, або втягнення, працівників (партисипативного) розглядається також як один з чинників зростання результативності, мотивації праці та продуктивності.

У 1981 р. Оучі запропонував ще один підхід-теорію 2, яка використовує особливості японського стилю управління. Підхід до управління з теорії 2 передбачає, що партисипативного є основою зростання продуктивності. Для Неї характерна філософія «довіра, такт і близькість» . Теорія 2 розглядає не тільки структуру організацій, але й філософські підходи, стиль управління, У цьому сенсі теорія 2 більш зрілий і розвинений варіант теорій Y.

Наступний етап у розвитку управління пов'язаний з 60-70-ми роками, коли у зовнішньому середовищі почали виникати несподівані явища і темп змін прискорювався - постіндустріальна епоха. Тепер управляти поточною діяльністю і планувати майбутню необхідно було, грунтуючись на тому, що в майбутньому буде користуватися попитом, які з'являться конкуренти, який крок зробить технологія. З'явилася необхідність змінити принципи, що лежать в основі довгострокового планування, йти від майбутнього до теперішнього. Таким чином, зростаюча непередбачуваність зовнішнього середовища сприяла трансформації довгострокового планування в стратегічне.

Стратегічне планування (система управління на основі передбачення змін) - тип управління, що грунтується на прийнятті рішень, що враховують можливості, що відкриваються перед організацією в майбутньому, і спрямований на вироблення відповідних стратеги розвитку організації, як відповідної реакції на ці зміни.

Тепер від зовнішнього керівництва вимагалося мистецтво володіння ситуаційним підходом у плануванні, тобто прийняттям рішень, виходячи з конкретної ситуації як всередині, так і поза організацією. Раніше ми визначили цей стиль як підприємницький стиль поведінки .. Середня і низове керівництво повинно було втілювати ці стратегії у життя, тобто для них було достатньо приростного поведінки. Що з'явилася в цей час школа кількісного управління, пов'язана з розвитком і застосуванням в управлінні кібернетики, математичної статистики, моделювання, прогнозування та обчислювальної техніки. Ключовою характеристикою школи є заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами, кількісними значеннями, що дозволило істотно підвищити ефективність управлінських рішень. Внесок зробили: Немчинов, Новожилов, Канторович, Федоренко, Шаталін.

У 90-ті роки за кордоном, так і у нас в країні зовнішнє середовище для деяких галузей промисловості почала змінюватися дуже швидко, багато важливих завдань виникали так стрімко, що їх неможливо було передбачити і планувати. Тому середня і нижче керівництво, приводячи в життя стратегії, повинні були видозмінювати їх, виходячи з існуючої ситуації, тобто теж повинні були опановувати підприємницьким стилем або використовувати ситуаційний підхід в управлінні. Таке управління отримало назву стратегічного управління.

Таким чином, менеджмент як наука і процес управління пройшов різні стадії свого становлення, зумовлені соціально-економічними потребами суспільства і динамікою розвитку самого менеджменту.

2.2 Особливості розвитку сучасного менеджменту

В умовах переходу України на інноваційний шлях розвитку економіки виникла нагальна потреба в розробці нових форм і методів управління, що дозволяють підприємствам адаптуватися до динаміки зовнішнього середовища, раціонально використовувати виробничо-ринковий потенціал, нарощувати конкурентні переваги і створювати на цій основі реальні передумови до забезпечення стратегічної стійкості.

Ринкові відносини призводять до серйозної зміни змісту та організації процесів управління, управлінської праці. Кардинальні зміни в технології виробництва і характер трудових процесів, зростання ролі людини в організації, глобалізація процесів в економіці, загострення конкуренції та інші явища і чинники призводять до необхідності трансформації парадигми менеджменту. Тому необхідно розгляд нової концепції менеджменту як інтегрованого, сучасного підходу до стратегічного, інноваційного та конкурентного управління на основі ефективного використання потенціалу сучасного менеджера і нових управлінських технологій.

У зв'язку з цим виникає необхідність вивчення і освоєння напрямків розвитку сучасного менеджменту, націлених на вирішення проблем організаційно-економічного розвитку організацій, вироблення навичок постановки та вирішення проблем управління, розробку механізмів підвищення конкурентоспроможності.

Сучасна ситуація в теорії та практиці світового менеджменту характеризується співіснуванням і взаємодією трьох основних підходів :

Сучасні підходи до менеджменту

– Системний

– Процесний

– Ситуаційний

– Організаційна діаграма

Системний підхід має власну специфіку. Існує два основних типи систем: закриті і відкриті . Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії відносно незалежні від середовища, що оточує систему.

Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали - це об'єкти обміну з зовнішнім середовищем через проникні межі системи. Відкрита система має здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і повинна робити це для того, щоб продовжити своє функціонування.

Керівники в основному займаються системами відкритими, тому що всі організації є відкритими системами. Виживання будь-якої організації залежить від зовнішнього світу.

При системному підході будь-яка система (об'єкт) розглядається, як сукупність взаємопов'язаних елементів, що має вихід (мета), вхід, зв'язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв'язок, у системі «вхід» переробляється в «вихід» . Найважливішими принципами системного підходу на думку дослідників є наступні:

* Процес прийняття рішення повинен починатися з виявлення і чіткого формулювання конкретних цілей;

* Необхідне виявлення та аналіз можливих альтернативних шляхів досягнення мети;

* Цілей окремих підсистем не повинні вступати в конфлікт з цілями всієї системи;

* Сходження від абстрактного до конкретного;

* Єдність аналізу і синтезу логічного та історичного;

* Прояв в об'єкті різноякісних зв'язків і взаємоді й.

Процесний підхід описує функції управління як взаємопов'язані. Відповідно до даного підходу управління - це процес, що складається з взаємопов'язаних дій - функцій управління. Кожна функція в свою чергу представляє собою процес, що складається з взаємозалежних дій .

Таким чином, процес управління є сума всіх функцій (прогнозування і планування, організації, координації, регулювання, контролю).

Ситуаційний підхід концентрується на тому, що придатність різних методів управління визначається конкретною ситуацією . Оскільки існує безліч факторів, як у самій фірмі, так і у зовнішньому середовищі не існує кращого єдиного підходу управляти об'єктом. Найефективнішим методом, який відповідає даною ситуацією, максимально адаптований до неї.

Центральним моментом ситуаційного підходу є ситуація, тобто конкретний набір обставин, які сильно впливають на організацію в даний конкретний час . Через те, що в центрі уваги виявляється ситуація, ситуаційний підхід підкреслює значимість «ситуаційного мислення». Використовуючи цей підхід, керівники можуть краще зрозуміти, які прийоми будуть більшою мірою сприяти досягненню цілей організації в конкретній ситуації.

Методологію ситуаційного підходу обгрунтовують як чотирьох кроковий процес:

1. Керівник повинен бути знайомий із засобами професійного управління, які довели свою ефективність (розуміння процесу управління, системного аналізу, методів планування і т.д.).

2. Кожна з управлінських концепцій і методик має сильні і слабкі сторони. Керівник повинен уміти передбачати ймовірні наслідки, як позитивні, так і негативні.

3. Керівник повинен уміти правильно інтерпретувати ситуацію. Необхідно правильно визначити, які фактори є найбільш важливими в даній ситуації і який ймовірний ефект може спричинити за собою зміни однієї або декількох змінних.

4. Керівник повинен уміти пов'язувати конкретні прийоми, які викликали б найменший негативний ефект і приховували б найменше недоліків, з конкретними ситуаціями, тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом в умовах існуючих обставин.

Таким чином, ситуаційний підхід розширює практичне застосування теорії систем, визначивши основні змінні, які впливають на організацію. Ситуаційний підхід часто називають «ситуаційним мисленням». З точки зору ситуації «кращого способу» управління не існує.

Зазначені підходи спрямовані на синтез і розвиток розроблених раніше поглядів основних «шкіл управління», а також на розробку нових уявлень про управління. У зв'язку з паралельним існуванням ряду підходів загальний спектр сучасних теоретичних і прикладних розробок надзвичайно широкий і різноманітний. Результатом цього є фактично вичерпний охоплення сучасними дослідженнями всіх основних проблем управління. Разом з тим ситуація в даній області - саме в силу труднообозримой числа концепцій, підходів, шкіл, трактувань - таїть і певні труднощі. Це труднощі узагальнення, синтезу результатів.

Дослідники виділяють основні тенденції сучасного етапу розвитку теорії управління. Перша пов'язана з наданням більшої, ніж раніше, значущості матеріальної, технологічній базі організацій в плані управління нею . Величезну роль у цьому плані зіграла «комп'ютерна революція», яка створила якісно нову за своїми можливостями технічну базу управління, а також інші великі досягнення науково-технічного прогресу.

Друга, ще більш потужна тенденція полягає в подальшій демократизації управління . Зараз вже не підлягає сумніву, що майбутнє менеджменту - за демократичними «партисипативного» (соучаствующее) формами управління. Залучення персоналу до виконання управлінських функцій є головна умова для дії фундаментального соціально-психологічного феномена, що позначається поняттям «розморожування потенціалу групи». Простіше кажучи - це механізм повної реалізації потенціалу організації для управління нею, перетворення її з об'єкта управління в суб'єкт самоврядування.

Третя тенденція - інтернаціоналізація менеджменту і бізнесу і породжені нею нові проблеми управління. Це, наприклад, проблема крос-культурного перенесення принципів і форм управління, проблема врахування національних менталітетів у сфері управління та ін

На думку більшості дослідників, всі ці та інші тенденції призвели до того, що сьогодні сформувалася нова парадигма управління. Вона позначається, як «тиха управлінська революція», а її ключовими рисами є такі :

1. Відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, що складається в переконанні, що ключ до успіху управління лежить в правильній дії на внутрішні чинники організації. Замість цього на перший план висувається проблема гнучкості й адаптації до постійних змін зовнішнього середовища. Остання диктує стратегію і тактику управління, визначає структуру організації та форми управління нею.

2. Використання в управлінні теорії систем дозволило не тільки сформулювати новий погляд на організацію як «органічне ціле», що має свою логіку і закони, а й виділити ряд універсальних змінних будь-якої системи, контроль за якими становить основу ефективного управління.

3. Ситуаційний підхід до управління, що становить домінанту сучасної теорії і практики управління. Головна його теза - вся організація всередині підприємства є не що інше, як відповідь на різні за своєю природою впливи ззовні.

4. Визнання соціальної відповідальності менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед індивідом, що працюють в організаціях.

Найважливішою характеристикою менеджменту на сучасному етапі є орієнтація на нову соціальну групу в організаціях - когнітаріат. Він вже не може розглядатися як тільки один з економічних чинників, а трактується як ключовий ресурс, ефективне використання і нарощування якого стає самою основною задачею менеджменту. Ці та інші положення є основними принципами сучасної теорії управління.

Таким чином, процеси глобалізації суспільного життя, що відображають постійно зростаючу взаємозалежність країн і регіонів, стають головним чинником, що визначає розвиток теорії та практики управління в сучасному світі.

Вплив глобалізації викликало необхідність пошуку нових підходів до управління компаніями різного напрямку діяльності.

Так, з позицій стратегічного менеджменту для компаній сьогодні дуже важливо навчитися працювати одночасно в двох вимірах - у системі глобальної світової економіки і політичної роз'єднаності. Дослідники стверджують, що межі сучасного менеджменту більше не збігаються з державними кордонами . Усунення торгових бар'єрів між державами, створення нових ринків, зростаюча конкуренція привели до того, що сьогодні сучасні компанії працюють не на регіональні чи національні ринки, а на глобальний, при цьому прийняті управлінські рішення, як в комерційній, так і в некомерційній сферах, все в більшою мірою визначаються інтересами самих компаній, а не політичними інтересами держави. У зв'язку з цим основною запорукою зростання і безконфліктного співіснування стає партнерство різних типів, а не пряме володіння, примус і контроль.

Розпад СРСР та відкриття його ринків і ринків країн Східної Європи, введення єдиної валюти в рамках Європейського співтовариства, вступ в силу Північноамериканської угоди про вільну торгівлю відкрили перед компаніями нові перспективи розвитку та стимулювали підвищення якості товарів і послуг. Більшою мірою цьому сприяло прийняття нових міжнародних стандартів якості. В даний час будь-яка організація (і не тільки комерційна) повинна орієнтуватися на стандарти, досягнуті в тій чи іншій галузі світовими лідерами.

На думку більшості дослідників, у сфері виробничого менеджменту постійно зростаюча конкуренція з боку іноземних виробників сприяла зниженню рівня витрат і більш гнучкого взаємодії зі стрімко мінливого зовнішнього середовища . В маркетингових стратегіях пріоритетним напрямком стали розробка нових товарів і постійні інновації, пов'язані з підвищенням рівня обслуговування споживачів. Терміни створення і виведення на ринок новинок при цьому різко скоротилися.

Однією з найбільш сильних тенденцій розвитку сучасного менеджменту є посилення процесу наділення владою співробітників, їх залучення до процедури прийняття рішень. Традиційна модель, коли менеджер контролює працівників, в умовах високотурбулентной зовнішнього середовища перестала бути ефективною. Під наділенням владою мається на увазі не стільки передача владних повноважень, скільки оцінка потенціалу працівників та її розкриття. У співробітників зростає потреба в довірі, спілкуванні, у зв'язку з чим зростає значення особистих контактів персоналу, що дозволяє зрозуміти, чого чекати один від одного. Особливу важливість в умовах інформаційної революції і введення системи трудових відносин, при якій співробітники працюють спільно, але не разом, набуває адекватне інформування кожного працівника, особливо про зміни. Найціннішим активом будь-якої компанії XXI століття стають працівники розумової праці та їх продуктивність. Найбільшою і швидкозростаючою групою персоналу в категорії працівників розумової праці стають «нові службовці», які займаються не тільки інтелектуальною працею, але і фізичним, гармонійно поєднуючи їх.

Слід зазначити, що Росія відстає від розвинених країн за якістю підготовки менеджерів, оскільки програми підготовки дещо застаріли і якість підготовки недостатнє. бучение менеджменту в РФ також відстає від світового рівня. У Росії тільки близько 55 програм МВА та близько ста факультетів менеджменту. Щорічно отримують дипломи приблизно 5000 магістрів МВА і приблизно 15000 дипломованих менеджерів. А потреба економіки РФ становить близько 100000 менеджерів. Отже, поки покривається тільки 20% потреби. Проте вчені стверджують, що зазначені проблеми при високих темпах розвитку економіки цілком вирішувані.



3. Сучасні тенденції розвитку менеджменту

Сучасна система поглядів на управління сформувалася під дією об'єктивних зміну світовому суспільному розвитку. Відбувасть-ся визнання соціальної відповідальності менеджмешу і бізнесу як пе-ред суспільством, так і перед людьми, працюючими в організації. В управлінні економікою необхідно враховувати наступні глобальні тенденції:

значний ріст чисельності населення в світі, а марнотравне ви-користання природних ресурсів призводить до руйнування зовнішнього середовища, екосистем, втрати біологічного різноманітгя і ге-нетичних ресурсів;

збільшення вживання природних ресурсів та їх малоефектив-не і нераціональне використання призводить до того, що їх понов-лення (вода, повітря, ліс та ін.) не поспіває при цьому відновлювати-ся;

нераціональне використання ресурсів супроводжусться за-брудненням атмосфери, води і ґрушу такими з'єднаннями, які розк-ладаються на протязі тривалого часу, а самою складною і найбільш небезпечною проблемою є зміни клімаіу.

Починаючи з другої половини XX столітгя індустріально роз-винуті країни почали перехід до постіндустріального розвитку, для якого характерні принципово нові риси і закономірності. Основними змінами є: науково-технічний прогрес, а також концентрація науково-го і виробничого потенціалу. В подальшому пройшла реструктуриза-ція світової економіки, в якій помітну роль стали грати галузі, які за-довольняли потреби населення, а також засновані на прогресивних технологіях. Виробництво в основному орієшувалося не на задово-лення масових потреб, а на спеціалізовані запити споживачів. Це привело до значного росту підприємницьких структур, створенню ве-ликої кількості малих і середніх підприємств, ускладненню системи зв'язків між організаціями, підвищенню значущості таких критеріїв житгєдіяльності бізнесу як гнучкість, динамічність і адаптивність до вимог зовнішнього середовища.

В кінці XX століття основна увага була сконцентрована на со-ціальному аспекті управління: менеджмент був направлений на лю-дину, щоб спонукати її до сумісних дій, робити їх зусилля більш ефе-ктивними. Орієнтація на нові умови розвитку суспільного виробниц-тва знайшли відображення в принципах менеджменту, які показують зростаючу роль людини, її професіоналізм, особисті якості, а також всю систему взаємозв'язків працюючих в організації. Серед найваж-ливіших принципів, які рекомендуються менеджерам, це: доброзич-ливе відношення до всіх працюючих; відповідальність за успішну ді-яльність організації; ефективне використання комунікацій (горизон-тальних і вертикальних), як всередині організації, так і за її межами; створення атмосфери відкритості, чесності та довіри; сприяння про-фесійному росту підлеглих; прагнення до постійного удосконалення особистої роботи і діяльності організації



4. Погляд на сучасний менеджмент та особливості його розвитку в Україні

«Український соціалістичний менеджмент», який діяв протягом більш як півстоліття в нашій економіці, був невід'ємною частиною теорії і практики управління, що склалися в СРСР. Він повністю грунтувався на їх методах і постулатах, серед яких передусім слід назвати такі: віра в абсолютну керованість; спонтанна нормотворчість; патерналізм; відомчість; зрівнялівка; імітація роботи; тіньове управління; калька російського чиновництва; довічне наймання номенклатури; ризикофобія. Єдиною позитивною рисою тодішнього «менеджменту», з багатьма застереженнями, можна вважати плановість, яка давала змогу мобілізувати ресурси для централізованого маневру. Зауважимо, що багато проблем - і економічних, і соціальних - стали для України такими гострими через нестачу високопрофесійних, а водночас патріотично налаштованих кадрів. Поки український менеджмент не сприйме цінностей, правил і етичних норм, чинних у цивілізованому світі, разом із тим зберігаючи та використовуючи національні моральні надбання, отримані через релігію, історичну культуру, не опанує сучасні методи менеджменту, доти нам буде важко зробити суттєвий крок уперед.

Для України має особливе значення огляд докорінних змін, які відбуваються у сфері управління, оскільки триває зміна соціально-економічної системи. Нові умови господарювання вимагають нових підходів до управління. Звідси на передній край виходить необхідність рішуче ламати стереотипи мислення, які склалися протягом тривалого часу. Щоб сконструювати модель менеджменту для України, слід розглянути кризові явища у вітчизняному менеджменті, особливості українського характеру та перехідного періоду.

Професор Б. Будзан, ґрунтовно досліджуючи особливості українського менеджменту, зазначає, що в державі наявна криза управління. Одна з її причин - втрата керованості внаслідок порушення соціальних структур через надмірну централізацію. Поміж тим, в України існує оригінальний власний досвід менеджменту. І. Каганець показав, що український менеджмент має глибокі корені, сформовані ще 200 років тому Григорієм Сковородою. Як виявилося, вчення Г. Сковороди про «властиву працю» набагато випередило час та ідеально відповідає потребам сьогодення. Філософ звернув увагу на те, що кожна людина володіє особливими здібностями до виконання певної роботи. Ця робота є продовженням внутрішньої природи; виконуючи її, людина розкриває свій потенціал, удосконалюється та почуває щастя від самореалізації. Мовою сучасного менеджменту це означає, що проблема функціональної некомпетентності - це проблема людини, яка займається «не своєю роботою»: «немає людей безталанних, а є люди, які займаються не своєю справою».

За останні кілька років обличчя українського менеджменту та української влади дещо змінилося. Наприклад, якщо раніше керівники діяли за принципом «виробництво - передусім», то нині вони дедалі більшу увагу приділяють збуту, хоч ця галузь і досі залишається слабкою в українському управлінні. Водночас з'явилися нові «мінуси» українського менеджменту.

Латентність великої потреби в менеджерах. Дотепер у масштабах країни не зроблено реальної оцінки потреби в менеджерах, яка не заявлена як попит. Спираючись на дані соцдосліджень та об'єктивні закономірності розвитку менеджменту, потребу в менеджерах для сучасної економіки можна оцінити приблизно в 1 млн. осіб .

Відсутність довгострокового планування управління. Переважна більшість українських компаній не здійснює довгострокового планування своєї діяльності. Більше того, як показали обстеження, 83% підприємств навіть не ставлять перед собою такого завдання. Однією з проблем довгострокового планування як діяльності, так і управління є досить мала вірогідність точного прогнозу характеру середовища в майбутньому.

Невміння імпортувати нові технологічні прийоми. Українські керівники зазвичай відчували труднощі, імпортуючи нові технологічні прийоми. «Так само, як тіло відчужує орган донора, організації важко пристосовувати до своїх потреб елементи, привнесені ззовні», - вказує Ерік Абрагамсон . Отже, менеджмент необхідно розвивати на основі знань. Проте в Україні, здається, не завжди прислухаються до таких рекомендацій. Водночас слід зазначити, що інтелектуальна еліта України сьогодні не має необхідної мотивації застосування наявних знань і професійних навичок у своїй державі, а відтак прагне реалізувати їх за кордоном. Спостерігаються і такі тенденції, коли наші люди після навчання або стажування в інших країнах не можуть знайти адекватної роботи в Україні, бо вони вже мають інше бачення світу, висувають інші вимоги. Крім того, їх не задовольняє зарплатня, яка вважається нормальною для тих, хто закінчив українські вузи. Величезним є невикористаний людський потенціал у регіонах.

Особливості управління компаніями в Україні. Наші менеджери зверхньо дивляться на робітників, умови їхньої праці та можливості кар'єри, тобто на ті фактори, що здебільшого і просувають бізнес. За 10 років проблеми якості і відповідальності управлінського корпусу України так і не було вирішено. На жаль, маємо слабку підготовленість керівників до управління галузями і підприємствами в умовах зміни організаційних форм і трансформації власності.

Звернімося до оцінки якостей ділових керівників українських підприємств:

33% з них можуть вважатися такими, що відповідають сучасним вимогам як підприємці, лідери, «реформатори» державної власності. Вони забезпечують стабільне фінансове становище підприємств, перебудовують структуру випуску продукції, не допускають гострих соціально-трудових конфліктів, активно впроваджують приватизаційну політику (залучення зовнішніх інвесторів, концентрацію акцій у руках дієздатних власників та ін.);

25% директорів є такими, що більш-менш відповідають ринковим критеріям. Поточне функціонування підприємств забезпечується, головним чином, на основі ефективної комерційної політики. Структурна перебудова і приватизація здійснюються, але повільно; мають місце або вияви патерналізму стосовно працівників, або елементи консерватизму у процесах реструктуризації і приватизації;

42% директорів не спроможні розв'язати проблему виходу своїх підприємств із стану кризи: питання поточного функціонування вони вирішують час від часу, фінансове становище підприємств є нестабільним або кризовим; перспективні напрями реструктуризації або не виявлені, або не мають реальних джерел здійснення; керівництво не здатне протистояти дифузії активного капіталу.

Таким чином, у цілому професійний рівень директорів не можна оцінити як досить високий. Тільки третина керівників має необхідний професійний рівень. Дані цього дослідження узгоджуються і зі спостереженням професора А. Ослунда, який розподілив усіх наших директорів-менеджерів на три групи: найменшу з них представляють керівники, які розуміють, що саме треба перебудовувати, і чітко діють у цьому напрямі; до другої належать люди досить здібні, але такі, що не бажають нічого змінювати; і, нарешті, до третьої слід зарахувати геть безпорадних керівників. А. Ослунд стверджує, що на сьогодні в Україні виробничі досягнення практично не залежать ні від галузі, ні від величини підприємств - «вирішальну роль відіграє менеджер, його здібності і воля» .

Ставлення уряду до менеджменту. Як це не сумно, але український керівний персонал здебільшого не має сучасної управлінської підготовки. Більше того, за базовою вищою освітою нинішні керівники не корелюють зі своїми посадами і здобутою раніше підготовкою у соціально-гуманітарній сфері: серед керівних кадрів державної служби лише декілька відсотків юристів, близько півтора десятка відсотків економістів, дуже багато керівників-інженерів, тобто фахівців технічних, а не суспільних систем. У нашій країні на керівні посади часто призначають за принципом знайомства і особистої відданості.

Брак корпоративної культури. Вадою сучасного менеджменту в українському бізнесі є брак корпоративної культури (винятком є хіба що фірми, які працюють на «інтелігентних» ринках, наприклад комп'ютерному). Нині вона притаманна тільки небагатьом українським компаніям. Недоліком української культури менеджменту є те, що керівник переважно на інтуїтивному рівні усвідомлює, що добре, а що погано. При цьому він ще не завжди може сформулювати свої уявлення у вигляді кодексу. Корпоративна культура в Україні передається через людей у спадок: новачки потрапляють під тиск «наставників» і діють за їхніми настановами, вливаючись через них у колектив. І тут чимало залежить від колективу, конкретних виконавців, традицій інтелігентності.

...