Аналіз сучасного менеджменту

Конфлікти в українському менеджменті. На сучасних українських підприємствах дедалі більше загострюються і диференціюються за великим числом ознак конфлікти: між діловими культурами України і Заходу; між підприємцями й інвесторами; між власниками, директорами і найманими працівниками; між директорами і фінансовими структурами; між управлінцями й особами, що не беруть участі в менеджменті, а також між акціонерами і найманими менеджерами та фахівцями. Витоками конфліктів між діловими культурами України і Заходу є відмінності в семантиці ділової термінології і ділової мови, неволодіння бізнесовою мовою. Авторитетний дослідник культурних відмінностей в управлінні, професор Гарвардського і Московського університетів Д. Коултер вказує, що в міру того, як географія діяльності підприємств розширюється, долаючи кордони між країнами й охоплюючи дедалі більше людей різних культур, ці відмінності відіграють дедалі значущу роль. Поглибленого аналізу заслуговує конфлікт між директорами і працівниками. За результатами дослідження, про яке йшлося вище, 33% директорів підприємств належать до типу керівників, які виявляють патерналізм до працівників, для яких турбота про людей є або виявом психологічної інерції, або душевною потребою. Але понад 20% директорів узагалі не наголошують на соціальних аспектах і не вважають їх пріоритетними за сучасних умов. Насамперед, це стосується питання збереження колективів. Однак здебільшого у стосунках із працівниками директори почуваються досить впевнено.

Серед тенденцій світового менеджменту чільне місце займає тенденція перетворення професіонала-менеджера на ключову фігуру високоефективного управління. Для опису такої тенденції існує термін «менеджерська революція». Що і кому потрібно робити, щоб «менеджерська революція» почалася у нас?

Загальновизнано, що в центрі даної моделі має бути людина як особистість і головна продуктивна сила суспільства. Ця модель має бути водночас і жорсткою, і демократичною, принаймні у перехідний період. Жорсткість необхідна, щоб змінити ментальність трудових відносин і повернути їх у цивілізоване річище. Демократичність же має виходити з демократичної суті української людини і з необхідності сприяти розкриттю досі закріпаченого творчого потенціалу основної маси працівників.

Менеджерська революція в Україні можлива за двох умов:

- якщо сама влада зрозуміє її необхідність;

- якщо держава та учасники системи бізнес-освіти і консалтингу підготують менеджерів до такої революції.

Наразі ж спостерігаємо, що ні президентські структури, ні уряд, ні професійний парламент, ні апарат міністерств і державних комітетів в Україні не роблять цього. І хоч би які видавалися укази і закони, вони не будуть дієвими, поки не забезпечуватимуться відповідними механізмами управління та кадрами, здатними повністю реалізувати ідею. Вихід один - спільними зусиллями представників української влади і менеджменту, не нехтуючи конструктивним потенціалом носіїв національної ідеї, сконструювати і запровадити нову форму вирішення проблем розвитку України.

Таким чином, найвищі інстанції державного управління не повинні недооцінювати чинник професіонала-менеджера. У менеджменті розвинутих країн названий чинник пов'язують з умінням керівника-менеджера сформувати (в рамках стратегічного менеджменту) механізм управління організацією «за метою і результатами». Серед усіх тенденцій світового менеджменту таке управління займає чільне місце, воно концентрує в собі всі інші тенденції і «школи» управлінської думки. Щодо України, то потрібно об'єктивно оцінити в загальнодержавному масштабі реальну потребу в керівних кадрах як сфери державного управління, так і сфери бізнесу в державному і недержавному секторах економіки з погляду поточних та перспективних потреб країни, розробити і реалізувати загальнодержавну програму задоволення цієї потреби. При цьому варто врахувати як тенденції розвитку світового менеджменту, так і ментальність українського народу.

Висновок

Метою цього дослідження було розгляд особливостей розвитку напрямків менеджменту на сучасному етапі.

Теоретичний аналіз спеціальної літератури з теми дослідження дозволяє нам зробити наступні висновки:

1. Поняття менеджменту на сучасному етапі може розглядатися з чотирьох різних точок зору:

* Як спосіб, манера спілкування з людьми;

* Як влада і мистецтво управляти кадрами;

* Як особливі вміння й адміністративні навички;

* Як орган управління, адміністративна одиниця.

2. Основні функції менеджменту були розроблені на початку XX століття французьким вчені Анрі Файолем. Створена ним класифікація актуальна і в наші дні. Серед функцій менеджменту провідну роль відіграють такі:

* Прогнозування і планування;

* Організація;

* Керівництво;

* Координація;

* Контроль.

3. Види менеджменту представляють собою спеціальні галузі управлінської діяльності, пов'язані з вирішенням певних завдань менеджменту. За ознакою об'єкта розрізняють загальний і функціональний менеджмент. За ознакою змісту розрізняють нормативний, стратегічний та оперативний менеджмент.

4. Управління зародилося приблизно сім тисяч років тому, але тільки з кінця XIX століття і особливо в ХХ-му, з розвитком соціального ринкового господарства, менеджмент виділився в самостійну галузь знань, тобто в науку. У 90-ті роки ХХ ст. як за кордоном, так і в Росії зовнішнє середовище для деяких галузей промисловості почала змінюватися дуже швидко, багато важливих завдань виникали так стрімко, що їх неможливо було передбачити і планувати. Тому середня і нижче керівництво, приводячи в життя стратегії, повинні були видозмінювати їх, виходячи з існуючої ситуації, тобто теж повинні були опановувати підприємницьким стилем або використовувати ситуаційний підхід в управлінні. Таке управління отримало назву стратегічного управління.

5. У наші дні у зв'язку з високими темпами розвитку ринкових відносин з'явилася нагальна необхідність розгляду нової концепції менеджменту як інтегрованого, сучасного підходу до стратегічного, інноваційного та конкурентного управління на основі ефективного використання потенціалу сучасного менеджера і нових управлінських технологій.

6. Сучасна ситуація в теорії та практиці світового менеджменту характеризується співіснуванням і взаємодією трьох основних підходів: системного, процесного і ситуаційного, при явному домінуванні останнього.

Таким чином, процеси глобалізації суспільного життя, що відображають постійно зростаючу взаємозалежність країн і регіонів, стають головним чинником, що визначає розвиток теорії та практики управління в сучасному світі.

Дослідження тенденцій світового менеджменту та особливостей становлення соціально-економічного менеджменту в Україні дають змогу намітити орієнтири формування системи менеджменту в нашій державі. Досягнення світового менеджменту потрібно адаптувати до українського "ґрунту" з урахуванням ментальності типового українського керівника, спеціаліста, робітника. Адже центральна фігура системи керування виробництвом - людська особистість, яка одночасно є об'єктом керування (виконавцем) і суб'єктом керування (керівником).

Підприємство - це, перш за все, соціальна система, ефективність роботи якої залежить від працівників. Завдання керівництва полягає в умінні максимально використовувати цей потенціал. Вирішальне значення тут мають такі чинники, як лідерство, стиль керівництва, мотивація поведінки, культура, моральність, стосунки в колективі. Довготривале панування тоталітарної системи призвело до того, що в українському суспільстві знизився моральний рівень найактивнішої частини населення. У трудових відносинах глибоко вкоренились такі негативні риси, як безвідповідальність, несамостійність, неповага до праці інших людей, інертність та безініціативність, бажання задовольнити лише свої інтереси та ігнорувати чужі, зневажливе та безвідповідальне ставлення до свого здоров'я і довкілля, небажання цінувати робочий час, ігнорування інструкцій, стандартів, правил, законів та ін.

Формування дієвої моделі менеджменту неможливе без реалізації стратегії розвитку персоналу. Ідеться про старанний підбір кадрів, високий та однорідний рівень їхньої кваліфікації, високу моральність. Розвиток персоналу повинен пов'язати професійно-кваліфікаційну модель робочих місць з моделлю особистих та ділових рис людини, поступово формувати свідому активну відповідальну особистість, відродити справжній демократизм у відносинах між виконавцями і керівниками. Цілісну систему керування організацією, що с предметом стратегічного менеджменту, не можна формувати без впровадження механізму керування "за цілями і результатами". Цей механізм відображає універсальні підходи до керування організаціями як соціальними системами, що складаються з окремих груп працівників. Стратегічне керування потрібно провадити на засадах таких принципів соціального керування, як визначення мети, цілеспрямована орієнтація працівників, зворотний зв'язок з результатами діяльності.

Список літератури

менеджмент персонал стратегічний планування

1. Армстронг М. Основи менеджменту. - Ростов-на-Дону. - 2008.

2. Бавикін В.В. Новий менеджмент. - М., 2007.

3. Бєлоусов В.М. Історія розвитку концепцій менеджменту. - М., 2005.

4. Вайсман А., Стратегія маркетингу: 10 кроків до успіху. Стратегія менеджменту: 5 факторів успіху. - М., 2005.

5. Виханский О.С., Наумов А.І. Менеджмент. - М., 2006.

6. Виханский О.С., Наумов А.І. Роздуми про менеджмент. «Інший» менеджмент: час змін / / Російський журнал менеджменту. - 2004. - № 3 .- С. 105-126.

7. Герчикова І. Н. Менеджмент: Підручник. - М., 2005.

8. Друкер П. Енциклопедія менеджменту.: Пер. з англ. - М., 2004.

9. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента : Учеб. пособие / Н.И. Кабушкин. - 5-е узд. стереотип. - Мн. : Новое знание, 2002. - 336 с.

10. Карпов А.В. Психология менеджмента : Учеб. пособие / А. В. Карпов. - М. : Гардарики, 2005. - 584 с.

11. Мескон М. Основи менеджмента / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури ; пер. с англ. Л.И. Евенко. - Москва: Издательство "ДЕЛО", 1997. - 493 с.

Размещено на Allbest.ru