Вимоги до менеджера в процесі прийняття управлінського рішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Інститут управління та економіки освіти

Кафедра управління, інформаційно-аналітичної діяльності та євроінтеграції

Курсова робота

з навчальної дисципліни «основи менеджменту»

на тему: Вимоги до менеджера в процесі прийняття управлінського рішення

Виконала: студентка 3 курсу Групи 33МО

Спеціальності «Менеджмент організації та адміністрування»

Федчук Юлія Валеріївна

Прийняла: доктор філософських наук А.А Кравченко

Київ 2015



Зміст

Вступ

Розділ 1. Методологічні основи дослідження вимог до менеджера в процесі прийняття управлінського рішення

1.1 Історія дослідження теорії прийняття рішень

1.2 Понятійний апарат дослідження

1.3 Методи і принципи дослідження вимог до менеджера в процесі прийняття управлінського рішення

Розділ 2. Теоретичні аспекти дослідження природи управлінського рішення

2.1 Сутність і зміст управлінського рішення

2.2 Менеджер і його роль в процесі прийняття управлінського рішення

2.3 Психологічні аспекти в праці менеджера в процесі прийняття управлінського рішення

Розділ 3. Праксеологічні аспекти прийняття управлінського рішення

3.1 Аналіз прийняття управлінського рішення в організації

3.2 Пропозиції щодо вимог до менеджера в процесі прийняття оптимального управлінського рішення

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Існування людства нерозривно пов'язане з розробкою, прийняттям та реалізацією управлінських рішень. Найважливішим резервом ефективності всього суспільного виробництва є підвищення якості прийнятих рішень, що досягається шляхом удосконалювання процесу прийняття рішень. Роль управлінських рішень зросла в умовах науково - технічного прогресу, значно розширює можливості людини, з одного боку, в досягненні своїх цілей, а з іншого - в науковому обґрунтуванні прийнятого рішення, його оптимізації та практичної ефективності.

До параметрів середовища, що забезпечують ефективну діяльність індивідів, які спільно працюють в організації, належить усвідомлення кожним не лише цілей, завдань, а й методів їх здійснення - чітких і зрозумілих планів діяльності.

Сучасна реалізація процесу прийняття управлінських рішень характеризується усвідомленням його необхідності з метою забезпечення ефективного організування, мотивування, контролю та регулювання діяльності організації, запобігання втратам і зменшення ризиків.

Актуальність теми даної роботи обумовлена тим, що прийняття рішеня є невід'ємною частиною процесу управління, центром, навколо якого обертається життя організації. Тобто, від вміння менеджера вірно приймати управлінські рішення залежить ефективність роботи будь-якого підприємства. Тому дослідження пізнання вимог до менеджера в процесі управління є надзвичайно важливим.

Проблемна ситуація полягає в тому, щоб прийняти ефективне управлінське рішення менеджеру потрібно опрацювати альтернативні варіанти вирішення конкретної проблеми. Недостатня їх кількість спричиняє велику імовірність прийняття неоптимального рішення.

Важливо зрозуміти особливості та сфери застосування інтуїтивної та раціональної технології прийняття рішень, їх недоліки та переваги, склад та зміст їх етапів. Як прийняти ефективне управлінське рішення?

Існує багато точок зору різних вчених. Ознайомитись з ними можна в працях В.М Колпакова, Ю.І Башкатова, Е.А. Смирнова, О.І Ларичева, Н.В Злобіної та ін..

Об'єктом дослідження є загальна теорія прийняття управлінських рішень.

Предметом дослідження є вимоги до менеджера ТОВ «Лаліка» в процесі прийняття управлінського рішення.

Мета курсової роботи: дати загальне поняття прийняття рішень, дослідити основні положення теорії прийняття рішень, у тому числі поняття «управлінське рішення», виявити основні вимоги до менеджера в процесі прийняття управлінських рішень.

Завдання роботи:

- розглянути історію дослідження теорії прийняття рішень;

- вивчити понятійний апарат управлінського рішення;

- ознайомитися з методами та принципами дослідження вимог до менеджера в процесі прийняття управлінського рішення;

- виявити сутність та зміст управлінського рішення;

- розглянути роль менеджера в процесі прийняття управлінського рішення;

- ознайомитися з психологічними аспектами в праці менеджера в процесі прийняття управлінського рішення;

- провести аналіз прийняття управлінського рішення в організації;

- розробити пропозиції щодо прийняття оптимального управлінського рішення.

Основна гіпотеза полягає в тому, що виявлення правильних вимог до менеджера в процесі прийняття рішення, сприяє ефективному управлінню та розвитку організації.

Курсова робота виконана на 37 сторінках, складається з вступу, 3- розділів (поділених на підрозділи), висновків, списку використаних джерел на 2-х сторінках (23 джерела).

менеджер управлінський психологічний рішень



Розділ 1. Методологічні основи дослідження вимог до менеджера в процесі прийняття управлінського рішення

1.1 Історія дослідження теорії прийняття рішень

Життя щоденно ставить перед нами завдання, вимагаючи обирати певні варіанти дій. Люди завжди ухвалювали рішення, ґрунтуючись на власному досвіді, інтуїції та здоровому глузді. Ухвалення ефективних і раціональних рішень завжди було мистецтвом, і лише порівняно недавно з'ясувалося, що це мистецтво можна значною мірою перетворити на науку.

Питання ухвалення рішення, підготовки доцільних законів здавна привертали увагу філософів. Вагомий внесок у розробку спеціальної концепції ухвалення рішення зробив Арістотель. Саме він сформулював первісний категорійний апарат і розробив базовий концепт, що описує ухвалення рішень. Він вважав, що здатність людини приймати рішення відрізняє її від тварини.

Що стосується подальшого розвитку ідей, щодо прийняття управлінського рішення, то найбільш значущими фігурами серед засновників теорії прийняття рішень вважаються І. Лойола і особливо Б. Франклін, який прекрасно володів методом попарних порівнянь альтернатив і вибору з них найкращого [9,32-34].

Наука ж про вибір найкращого варіанта рішення як самостійна дисципліна - теорія прийняття рішень - склалася порівняно недавно, на початку 1960-х років. Тоді ж було сформульовано головну мету цієї теорії - раціоналізувати процес ухвалення рішень.

Сучасна наука про управління, а разом з нею і теорія прийняття управлінських рішень виникли після того, як з'явилися організації в сучасному розумінні. Одне з основних досягнень сучасної науки про управління, і насамперед школи наукового управління, очолюваній Ф.У. Тейлором, полягає в тому, що вперше управлінські функції планування роботи та аналізу виробничої ситуації були відокремлені від самої роботи. Це означає, що процес прийняття управлінського рішення розглядається як самостійний управлінський процес.

Як нам вже відомо, історично наука про управління як самостійна наукова дисципліна виникла на початку XX ст. Що ж стосується теорії прийняття управлінських рішень то початком її інтенсивного розвитку як наукової дисципліни можна вважати 40 - ві роки, коли під час другої світової війни в Англії групі вчених було доручено вирішити такі складні управлінські проблеми, як оптимальне розміщення об'єктів цивільної оборони, вогневих позицій, оптимізація глибини підриву протичовнових бомб і конвою транспортних караванів. У 50 - 60 - ті роки склалася і набула широкого використання система методів прийняття управлінських рішень , вони набули переосмислення і сформувалися у вигляді спеціальних наукових дисциплін, таких, як дослідження операцій, системний аналіз, управління технічними системами та ін. У кожну з них невід'ємною складовою частиною входила теорія прийняття рішень [1].

Еволюція теорії прийняття рішень проходила у три стадії [8].

На першій стадії розвивався дескриптивний підхід до прийняття рішень. Тут зусилля вчених були спрямовані на опис процесу вибору одного з рішень людиною з метою визначення раціонального зерна, характерного для всякого розумного вибору. В результаті проведених досліджень виявилося, що більшість людей діють інтуїтивно, проявляючи при цьому непослідовність і суперечливість у судженнях. Позитивним аспектом досліджень в рамках дескриптивного підходу стало те, що вдалося дати достатньо чітку відповідь на питання, що може і чого не може людина, вирішуючи завдання вибору.

На другий стадіі вчені розробляли нормативний підхід до прийняття рішень. Однак і тут їх спіткала невдача, оскільки ідеалізовані теорії, розраховані на людину з потужним інтелектом, не знайшли практичного застосування.

На третій стадії був розвинений прескриптивний підхід до прийняття рішень. Він виявився найбільш плідним, оскільки наказував, як повинна поступати людина з нормальним інтелектом, бажаючий напружено і систематизовано обмірковувати всі аспекти свого завдання. Прескриптивний підхід не гарантує знаходження оптимального рішення в будь-якій ситуації, але забезпечує вибір такого рішення, яке не містить у собі протиріч і непослідовностей. Даний підхід пред'являє до людини серйозні вимоги освоїти методи і прийоми теорії прийняття рішень, а також наказує проведення численних обчислень, пов'язаних з реалізацією цих методів.

Отже, людина завжди ухвалювала рішення, ґрунтуючись на власному досвіді. Ухвалення рішення - це певне мистецтво. Перший внесок щодо ухвалення рішення зробив Арістотель, сформулювавши первісний категорійний апарат. Значущими фігурами серед засновників теорії прийняття рішень вважаються І. Лойола і особливо Б. Франклін. Історично наука про управління як самостійна наукова дисципліна виникла на початку XX ст.. Завдяки Ф.У. Тейлору, процес прийняття управлінського рішення почав розглядатися як самостійний управлінський процес. Це дало дуже великий поштовх до розвитку науки про управління. Також, щоб краще зрозуміти історію дослідження теорії прийняття рішень, ми розглянули її стадії еволюції.

1.2 Понятійний апарат дослідження

В теорії управління управлінські рішення керівника визначаються як його головний інтелектуальний продукт. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник, формулюючи цілі і домагаючись їх досягнення. Тому розуміння природи прийняття рішень надзвичайно важливе для всякого, хто хоче досягнути успіху в мистецтві управління.

Рішення - центральний момент усього процесу управління. Можна сказати, що суттю професії менеджера є прийняття рішень. На практиці проблема рішення викликана тиском термінів, недоліком класифікації або інформації для рішення, ненадійністю методів, схильністю менеджерів до рутини, розбіжностями між особами, що приймають рішення [21].

Що ж таке управлінське рішення? Щоб розібратися у понятійному апараті управлінського рішення, розглянемо думки вчених, щодо цього поняття.

Ю.І Башкатова, вважає, що в процесі будь - якої діяльності виникають ситуації, коли людина або група людей стикається з необхідністю вибору одного з декількох можливих варіантів дії. Результат цього вибору і буде рішенням. Таким чином, рішення - це вибір альтернативи [1,11-12].

Управлінське рішення, вона визначає як ви вибір, який повинен зробити керівник, щоб виконати обов'язки, зумовлені ним посадою (вибір альтернативи, здійснений керівником у рамках його посадових повноважень і компетенції і спрямований на досягнення цілей організації). Тобто, основою будь-якого управління є прийняття рішень.

Щоб зрозуміти поняття «управлінське рішення» необхідно спочатку вивчити, що ж таке «теорія» ? Розглянемо думку В.М Колпакова.

«Теорія» - філософська категорія для позначення розвитку системи знань, які достовірно і адекватно відображають, сутність і закономірність визначеної області об'єктивної діяльності, що представляє собою керівництво для практичної діяльності [10].

Спираючись на це поняття, під теорією прийняття рішень слід розуміти систему знань, що відображають сутність понять «закономірність» і «рішення». Таким чином «теорія прийняття рішень» - це сума знань про розробку, прийняття і реалізацію управлінського рішення, закономірностях і принципах, організаційних формах, методах і технологіях функціонування системи прийняття рішення в організації [22].

В даний час критично переробляється ряд положень теорії прийняття рішень, вона збагачується теоріями і практичними знаннями передових шкіл управління.

В.М Колпаков, управлінське рішення визначає як предмет теорії прийняття рішень. Тобто, управлінське рішення - це результат системної діяльності людей і продукт когнітивної (пізнавальної), емоційної, вольової, мотиваційної природи синтезу психічних процесів, що мають вихідну регулятивну спрямованість. Це вольовий акт осіб, щодо рішення,оформлений у вигляді документа [10,22].

Управлінське рішення - це результат колективного творчої праці, воно завжди носить соціальний, суспільний характер; навіть коли керівник один розробляє рішення, то колективний інтелект неявно впливає на цей процес [23].

Н.В Злобіна має свою думку з приводу управлінського рішення. Рішення є універсальною формою поведінки як окремої особистості, так і соціальних груп. Ця універсальність пояснюється свідомим і цілеспрямованим характером людської діяльності. Однак, незважаючи на універсальність рішень, їх прийняття в процесі управління організацією істотно відрізняється від рішень, прийнятих у приватному житті. Таким чином, управлінське рішення - це вибір оптимальної альтернативи, здійсненої керівником у рамках його посадових повноважень і компетенції з урахуванням факторів зовнішнього і внутрішнього середовища організації і спрямований на досягнення цілей організації [8].

Термін «прийняття рішень» активно використовуються в когнітивній психології [13]. Психологи давно вивчають особливості людської системи переробки інформації. Розглядаються гіпотези про те, як впливає організація людської пам'яті на процес прийняття рішень. психологи прагнуть експериментально визначити межі людських можливостей в задачах вибору.

Термін «рішення проблем», дуже близький за своїм характером до терміна «прийняття рішень», є центральним для штучного інтелекту [5]. В рамках цього напрямку створюються різні комп'ютерні системи, що імітують поведінка людей при вирішенні тих чи інших проблем.

Проаналізувавши думки вчених, щодо управлінського рішення, ми вивели своє поняття управлінського рішення.

Управлінське рішення - це центральний елемент в процесі управління, який спирається на певні набуті знання керівника при виборі найоптимальнішої альтернативи при вирішенні певних завдань.

Отже, суттю професії менеджера є прийняття рішеня. Ми розглянули думки вчених, щодо поняття «управлінського рішення». Ю.І Башкатова, вважає, що рішення - це вибір альтернативи, а управлінське рішення, вона визначає як вибір, який повинен зробити керівник, щоб виконати обов'язки, зумовлені ним посадою. В.М Колпаков, управлінське рішення визначає як предмет теорії прийняття рішень. Е.А Смирнов, вважає, що рішення - це результат розумової діяльності людини, а Н.В Злобіна, дає таке визначення управлінського рішення, тобто - це вибір оптимальної альтернативи, здійсненої керівником у рамках його посадових повноважень. Під прийняттям рішень розуміється особливий процес людської діяльності, спрямований на вибір найкращого варіанта дій.

1.3 Методи і принципи дослідження

У спосіб отримання об'єктивних знань про навколишню дійсність, метою будь-якої науки, виступає наукове дослідження. Головною метою методології є вивчення засобів, методів і прийомів дослідження, за допомогою яких набувається нове знання в науці. Розвиток методології науки повґязаний з розвитком методів наукового пізнання дійсності. Сучасне науково-теоретичне мислення прагне проникнути у сутність явищ і процесів, що вивчаються.

В усіх галузях науки та на всіх етапах наукового дослідження використовується діалектичний метод.

Для того, щоб дослідити основні вимоги до менеджера в процесі прийняття управлінського рішення ми використовували цей метод.

Він визначає шляхи будь-якого наукового дослідження, а також дозволяє дослідити всі явища у взаємозвґязку, та історичного розвитку.

Методи наукових економічних досліджень поділяють на дві групи: загальнонаукові та спеціальні методи.

До загальнонаукових методів дослідження відносять методи, що використовуються в окремих галузях науки та на окремих етапах дослідження. Вони поділяються на емпіричні, емпірико - теоретичні та теоретичні. Такий поділ загальних методів дослідження повґязаний з існуванням двох рівнів пізнання світу: і теоретичного, повґязаного з науковим знанням теорії (через вивчення теоретичних надбань в різних галузях науки), емпіричного, повґязаного з чуттєвим знанням людини (через відчуття, сприйняття, уявлення). Емпіричне пізнання дає основу для теоретичного і навпаки. Наприклад, для формулювання певних теоретичних узагальнень (висновків) спочатку необхідний збір інформації, який відбувається емпірично. Далі дослідник, спираючись на відповідні дані, що мають емпіричний характер, опрацьовує їх аналітично і видає систематизовані результати у вигляді певної теорії.

До емпірико-теоретичних методів відносять: абстрагування; аналіз і синтез; індукцію і дедукцію; моделювання; історичний підхід; логічний підхід.

Під абстрагуванням розуміють відхилення несуттєвих думок, звґязків і відносин реальних обґєктів, властивостей і одночасно, виділення однієї з декількох сторін.

Аналіз і синтез - комплексний метод дослідження, що базується на послідовному розчленуванні обґєкту на елементи чи властивості (аналіз) та зґєднанні окремих його частин в єдине ціле (синтез).

Індукція і дедукція спрямовує процес пізнання від окремого до загального (індукція) і від загального до конкретного (дедукція).

Історичний і логічний підходи використовуються комплексно для дослідження історії економічного обґєкта чи явища та виділення суті історичного процесу розвитку обґєкту чи явища.

До теоретичних методів наукових досліджень відносять узагальнюючі методи (сходження від абстрактного до конкретного; ідеалізація; формалізація; аксіоматичний метод) та часткові методи (визначення, опис, інтерпретація). Для оцінки і аналізу діяльності конкретної організації ми спиралися на теоретичні знання, які є абстрактним описом обґєктивної реальності. Також використовували його при зборі основних понять, праці вчених які досліджували теорію управлінського рішення та ін.

Важливе місце в теорії прийняття рішень належить методам збору, обробки та аналізу інформації, факторного аналізу, порівняння, аналогії, моделювання тощо [17].

При наданні рекомендацій, щодо вимог до менеджера в організації ми використовували метод прогнозування. Використовували накопичений досвід організації в минулому і поточні припущення, щодо майбутніх дій, цим самим, ми виявили певну, майбутню тенденцію, щодо попиту та пропозиції організації.

Щодо вимог до менеджера організації в процесі прийняття управлінського рішення ми використовували метод інверсій та метод вільних асоціацій, для того, аби швидко та ефективно вирішити проблеми, які виникли в процесі прийняття управлінського рішення.

Метод інверсій передбачає використання нестандартних підходів до розв'язання нової проблеми, а саме: подивитись на функції об'єкта з іншого боку, перевернути об'єкт "догори ногами" тощо [11].

Метод вільних асоціацій використовується тоді, коли проблема не може бути розв'язана в рамках наявного переліку рішень. У цьому разі треба спробувати її переформулювати. Для цього можна вибрати якесь слово, поняття, спробувати "викликати" якийсь образ, що може стати стимулом для утворення несподіваних вільних асоціацій, які сприяють виникненню ідеї розв'язання проблеми [14].

При аналізі організації ми виявили, що менеджер застосовує методи групової роботи, а саме: метод "розумової атаки" і метод «конференції ідей». Метод "розумової атаки" полягає в тому, що кожен учасник групи має право подавати найрізноманітніші ідеї з приводу варіантів розв'язання проблеми, незалежно від їх обґрунтованості і здійсненності. Метод «конференції ідей» відрізняється від методу "розумової атаки" тим, що допускає доброзичливу критику у формі репліки чи коментаря. Вважається, що така критика допоможе поліпшити ідею.

Вивчення літератури дає можливість дізнатися, які інновації застосовуються у процесі прийняття управлінських рішень. Робота з літературою припускає використання таких методів, анотування - короткий запис загального змісту книги або статті; конспектування - ведення більш детальних записів, основу яких складає виділення головних ідей і положень роботи; як складання бібліографії - переліку джерел, відібраних для роботи в зв'язку з досліджуваної проблемою; цитування - дослівний запис виразів, фактичних або цифрових даних, що містяться в літературному джерелі; реферування - стислий перекладення основного змісту однієї або декількох робіт за загальною тематикою.

Отже, основу будь-якого дослідження складає вибрана дослідником методологія. Основні методи які ми використовували в дослідженні вимог до менеджера в процесі прийняття управлінського рішення - це діалектичний метод, аналіз і синтез, історичний та логічний підхід. Використовували метод прогнозування, інверсії, вільних асоціацій. Для роботи з літературою використовували анотування, реферування, цитування та інші.



Висновки до першого розділу

Ухвалення ефективних і раціональних рішень завжди було мистецтвом і виявляється, що це мистецтво можна перетворити в науку. Наука про управління як самостійна наукова дисципліна виникла на початку XX ст. Розглянули на яких етапах розвивалися дескриптивний підхід, нормативний підхід, прескриптивний підхід до прийняття рішень. Також, розглянули думки вчених щодо, поняття «управлінського рішення», а саме: Ю.І Башкатова, В.М Колпакова, Е.А Смирнова, Н.В Злобіної. Проаналізувавши думки вчених, щодо управлінського рішення, ми вивели своє поняття управлінського рішення.

Управлінське рішення - це центральний елемент в процесі управління, який спирається на певні набуті знання керівника при виборі найоптимальнішої альтернативи при вирішенні певних завдань.

Основні методи які ми використовували в дослідженні вимог до менеджера в процесі прийняття управлінського рішення - це аналіз і синтез, діалектичний метод , історичний та логічний підхід. Використовували метод прогнозування, інверсії, вільних асоціацій. При аналізі організації ми виявили, що менеджер застосовує методи групової роботи, а саме: метод "розумової атаки" і метод «конференції ідей». Для роботи з літературою використовували анотування, реферування, цитування та інші.



Розділ 2. Теоретичні аспекти дослідження природи управлінського рішення

2.1 Сутність і зміст управлінського рішення

Ефективне управління будь-якими системами (об'єктами) стосовно до різних сфер людської діяльності сьогодні неможливе без передбачення його суб'єктом як самих перешкод на шляху до мети, так і наслідків її досягнення. Відомий вислів «управляти - значить передбачати» відноситься до діяльності фахівців різного профілю і наповнюється більш вагомим в аспекті відповідальності вмістом [16].

Розглянувши основні поняття, щодо управлінського рішення, нам потрібно виявити основну сутність та зміст управлінського рішення для того аби дотриматися вислову «управляти - значить передбачати».

Управлінське рішення складає основу процесу управління. Розглянемо термін «управлінське рішення» у двох аспектах: як процес і як явище [5,11].

Управлінське рішення як процес - це пошук, групування та аналіз потрібної інформації, затвердження та реалізація управлінського рішення.

Під сутністю прийняття рішень як процесу розуміють внутрішню, відносно стійку основу управлінського рішення, визначаючу його сенс, роль і місце у функціонуванні та розвитку організації. Сутність прийняття рішень зазвичай проявляється через різноманітні зовнішні зв'язки і дії, що характеризують одну зі сторін управлінського рішення.

Управлінське рішення як явище - це план заходів, постанов, усне або письмове розпорядження.

Суть розробки прийняття рішень полягає в діяльності особи, що приймає рішення, щодо виконання основної функції керівника в процесі управління. Основна мета управлінського рішення - забезпечити координуючий (регулюючий) вплив на систему управління, що реалізовує рішення управлінських завдань персоналом по досягненню цілей організації. Від ініціатора управлінського рішення вимагаються високі знання як в управлінській, технічній і біологічній області. Тому, що кожна з цих ланок пов'язані між собою і повинні внести свій вклад у вирішення загальної проблеми [4].

Об'єктами управлінського рішення являються такі види діяльності організації [7]:

- технічний розвиток організації;

- організація основного і допоміжного виробництва;

- управлінська діяльність;

- маркетингова діяльність;

- економічний розвиток;

- соціальний розвиток;

- інші види діяльності.

Кожне управлінське рішення включає в себе економічні, організаційні, соціальні, правові та технологічні інтереси компанії [5,13].

Економічна сутність управлінського рішення проявляється в тому, що кожне управлінське рішення має реальну вартість, тобто, на розробку і реалізацію потрібні витрати, як фінансові, матеріальні та інші. Реалізація управлінського рішення повинна принести компанії прямий або непрямий дохід. Помилкове рішення призводить до збитків, а іноді й до припинення діяльності компанії.

Ухвалення обґрунтованого рішення базується на знанні об'єктивних закономірностей функціонування і розвитку керованих систем з урахуванням обставин, за яких приймається це рішення. Керівник повинен завжди орієнтуватися на те, що організація ухвалення управлінського рішення не означає твердої регламентації дій і встановлення єдиних процедур, придатних на всі випадки життя. Ціль організаційного рішення -- забезпечення досягнення поставлених перед підприємством завдань і планованих результатів. Організаційна сутність управлінського рішення полягає в тому, що до всієї цієї роботи залучається персонал компанії. Для ефективної роботи необхідно сформувати працездатний колектив, налагодити систему контролю, розробити інструкції та положення, наділити працівників повноваженнями, правами, обов'язками і відповідальністю, виділити необхідні ресурси, в тому числі інформаційні, забезпечити працівників необхідними технікою і технологією, постійно координувати їх роботу [11].

Соціальна сутність управлінського рішення закладена в механізмі управління персоналом. Цей механізм включає важелі впливу на працівника. До цих важелів належать потреби, інтереси, стимули, мотиви, установки і цінності. Соціальна сутність проявляється у меті управлінського рішення. Основна мета - це створення комфортного середовища для працівника та для його всебічного розвитку.

Правова сутність полягає в точному дотриманні законодавчих актів України і її міжнародних зобов'язань, статутних та інших документів самої компанії. Порушення законодавства може призвести до скасування рішення, відповідальності за його реалізацію або навіть за розробку.

Компанія може понести істотні втрати, якщо вже розроблене рішення буде скасовано, а за незаконно реалізоване рішення на компанію може бути накладено штраф або порушено кримінальне переслідування кого-небудь з ініціаторів. Незнання законів не звільняє порушника від відповідальності.

Технологічна сутність управлінського рішення проявляється в можливості забезпечення персоналу необхідними технічними, інформаційними засобами і ресурсами для розробки та реалізації управлінського рішення. Інколи розробка управлінського рішення призупиняється через відсутність необхідних фінансових або матеріальних ресурсів, і при цьому управлінське рішення може втратити свою актуальність.

Отже, управлінське рішення є основою процесу управління. Ми розглянули управлінське рішення у двох аспектах: управлінське рішення як процес і як явище. Визначили об'єкти управлінського рішення. Також виявили, що основна мета управлінського рішення - забезпечити координуючий вплив на систему управління. Сутність прийняття рішень зазвичай проявляється через різноманітні зовнішні зв'язки і дії. Розглянули економічну, соціальну, правову,організаційну та технологічну сутність управлінського рішення.

2.2 Менеджер і його роль в процесі прийняття управлінського рішення

Науково - технічний прогрес дуже розширив можливості людини, зріс її вплив на зовнішнє середовище, і тому вкрай важливо розуміти зв'язок між людиною і управлінським рішенням. Більшість керівників управляючи організаціями, самі забувають про те, що управлінські рішення розробляються, приймаються і реалізовуються людиною. Людина - суб'єкт і об'єкт управління. Від того хто приймає рішення і хто їх виконує залежать результати діяльності організації.

Людина, яка здійснює вибір найкращого варіанта дій - особа, яка приймає рішення (ОПР). Це людина, яка володіє проблемою, несе за неї відповідальність і має змогу її вирішити [12].

На відміну від особистих рішень, рішення, прийняті менеджером у його професійній діяльності:

- носять більш систематичний характер;

- мають високу ціну наслідків, позначаються на роботі великих організацій [11].

Менеджер повинен відчувати «тягар влади», адже - це людина, яка може забезпечити отримання потрібного результату за рахунок ефективного управління системою і використання всіх доступних йому ресурсів, незважаючи на обставини, які цьому перешкоджають [4].

З урахуванням сьогоднішнього управлінського контексту основоположними для управлінця є три базові компетенції - системний підхід, управління ресурсами і протистояння перешкодам. Розглянемо докладніше кожну з них.

Системний підхід - це спосіб мислення, при якому організація розглядається як складна відкрита система, в результаті дій якої створюється додана цінність, які акцептовані її клієнтом. Згідно з цією логікою суть бізнесу зводиться до того, що компанія створює додану цінність, яку клієнт або купує, або не купує [18].

Для управління системами менеджеру необхідно розуміти основні закони і принципи, за якими будується і функціонує система. Цю інформацію можна знайти в книгах про системному мисленні. Наприклад, у роботах Джамшида Гараедагі «Системне мислення. Як управляти хаосом і складними процесами » і Арташеса Газаряна « Менеджери та організації ». В цих книгах викладена логіка ціннісного підходу, яка є ключовою для системного менеджера. Приймаючи рішення, менеджер орієнтується на потреби клієнта. Більше того, він розуміє, що таке «внутрішній клієнт». Системного менеджера в першу чергу турбує клієнт і організація, він уміє служити їм, він відстоюватиме інтереси клієнта перед будь-яким функціонером, навіть якщо це буде його керівник.

Вміння працювати з ресурсами відіграє досить важливу роль у прийнятті управлінського рішення. Всі ресурси класично ділять на чотири типи - люди, час, інформація та матеріально-технічна база. Основні функції менеджера в роботі з ресурсами залишаються незмінними. Їх ще сто років тому сформулював «батько менеджменту» Анрі Файоль. Мова йде про таких класичні управлінські функції, як планування, організація, комунікація, мотивація, координація та контроль. Менеджер повинен приділяти увагу всім функціям. Під інформацією розуміється потік ідей організації, викритих в якусь форму і створюють цінність для клієнта. Зрозуміло, що всі типи ресурсів переплітаються, але за великим рахунком стан матеріально-технічної бази - лише наслідок того, як керівництво управляє трьома основними ресурсами: людьми, часом та інформацією.

Вміння працювати з проблемами для менеджера є дуже показовою. Мова йде про пошук способу необхідного зміни кореневої причини відповідно до критеріїв вирішення проблем. Менеджери працюють з причинами, на які вони можуть вплинути для того, щоб змінити систему. Аналіз проблемної ситуації слід проводити до пошуку некерованого чинника. Некерований фактор не є об'єктом менеджменту, він лише обставина [19].

Розглянувши базові концепції, виникає питання. Як зробити рішення менеджера досконалішими?

Впродовж останніх двох десятиліть керівники дедалі частіше визнають, що рішення, котрі базуються виключно на аналізі, особливо ті, що стосуються традиційного процесу стратегічного планування, нерідко наражають компанії на невдачі або й навіть на провали [20].

Лоран Нордгрен та Ап Декстергюйс, автори теорії «позасвідомого мислення», вважають, що процес прийняття рішень можна кардинально покращити, якщо внести в нього такий компонент, як структуроване інтуїтивне судження [18].

Ця теорія, базується на засадах функціонування нашого мозку. Її мета - пояснити, як формуються рішення, звідки з'являються нові ідеї та як можна ефективно розв'язувати проблеми.

У чому полягає цей підхід?

Його сутність у поєднанні свідомого і позасвідомого мислення. Процес свідомого мислення - це те, що знаходиться над «ватерлінією»; те, за чим ми можемо спостерігати.

Як позасвідома думка пов'язана із процесом прийняття рішень?

Лоран Нордгрен та Ап Декстергюйс провели кілька емпіричних досліджень, які показали, що позасвідоме мислення завжди бере участь в оцінюванні, зважуванні та інтегруванні інформації, навіть, якщо свідомість сфокусова на на чомусь іншому.

Дуже часто поєднання свідомої та позасвідомої думки дає кращий результати, ніж якщо б ви використовували чітко структурований процес.

Управлінські рішення завжди неймовірно складні. Вони потребують зважування багатьох дуже різних факторів та інтегрування великих об'ємів інформації. І саме тут позасвідома думка може стати в неабиякій нагоді.

Цю теорію можна використати у процесі стратегічного планування. Перед усе, цей процес слід розділити на дві фази:

1) збір інформації -- тут домінуватиме свідоме мислення;

2) власне прийняття рішення.

Теорію позасвідомого мислення варто застосовувати на другому етапі стратегічного процесу, коли потрібно зробити остаточний вибір. Аби перший етап пройшов результативно, потрібна чітко структурована та керована дискусія. Втім, керівникові краще отримати потрібну інформацію від своїх топів заздалегідь у приватних розмовах. Адже безпосередньо на обговоренні вони можуть висловлювати точку зору, що відповідатиме думці більшості.

Одна з найпоширеніших помилок, які роблять менеджери при прийнятті управлінського рішення - це намагання прийняти рішення відразу після його обговорення. Ще одна помилка: це коли керівник надмірно акцентує на необхідності обґрунтування рішення перед його прийняттям, що, як правило, розмиває його якість [1].

Щодо значущісті відволікання, то Лоран Нордгрен та Ап Декстергюйс провели дуже цікаві дослідження, які показали, що після того, як людина перебувала у сфері домінування позасвідомої думки (скажімо, це може бути сон), ідеї набували досконалішої форми.

Отже, ми розглянули поняття особи, що приймає рішення (ОПР). Визначили три базові компетенції для менеджера - системний підхід, управління ресурсами і протистояння перешкодам. Визначили роль менеджера в процесі прийняття управлінського рішення. Розглянули думку Лорана Нордгрена та Апа Декстергюйса, автори теорії «позасвідомого мислення», щодо процесу прийняття рішень, який можна кардинально покращити, якщо внести в нього такий компонент, як структуроване інтуїтивне судження. Мета теорії - пояснити, як формуються рішення, звідки з'являються нові ідеї та як можна ефективно розв'язувати проблеми.

2.3 Психологічні аспекти в праці менеджера в процесі прийняття управлінського рішення

У процесі розробки, прийняття та реалізації рішень діяльність менеджера, об'єктивно являє собою цілісну систему, яка має власну логіку й закономірності. У даному випадку мова йде про усвідомлені рішення.

У процесі прийняття рішень проявляється також притаманна менеджеру обмежена раціональність вибору внаслідок обмеженої можливості оперативної обробки інформації, нездійсненності строго раціональних процедур розробки альтернатив рішення, впливу соціальних і емоційно-особистісних факторів.

Серед особливостей процесу прийняття рішення психологи відзначають наступні характеристики [5,24]:

1. Комплексність, синтетичність утворення видів традиційно виділених психічних процесів, що базуються на інтегративному принципі його організації. Останній регулює необхідну міру і форму включення кожного з психічних процесів (когнітивних, емоційних, вольових, мотиваційних) у підготовку рішення, а також ступінь їх розгорнення і спрямованості в залежності від виду та складності самого рішення.

2. У операційно-дієвому аспекті процеси прийняття рішень виступають як комплекс когнітивних, програмних, оціночних та інших компонентів психіки осіб, щодо рішення, що реагують на навколишню ситуацію, внутрішні ресурси і функціональний стан.

3. Основним принципом організації психічних процесів є структурно-рівневий, на основі якого складається цілісна ієрархія цих процесів.

4. Процес прийняття рішень виступає як інтегральний щодо свого компонентного та операційного складу; виділяється сукупність «одиниць» (складових) цього процесу: інформаційна основа, критерії, правила, альтернативи, способи, гіпотези та ін.

5. Кінцева результативність рішень визначається вмістом цих компонентів, залежить від їх повноти та адекватності.

Важлива аспектом дослідження процесів прийняття рішень є вивчення впливу групової дискусії на розробку та результати вирішення проблеми. Особливу роль у зв'язку з цим грають два важливих протилежних феномена:

«Сходження» - зближення думок, суджень, позицій членів групи в ході дискусії, а також «розбіжності» - поляризації думок і суджень. Ці феномени характеризують дві сторони одного і того ж явища і вказують на можливість різної спрямованості динаміки індивідуальних позицій при їх зіткненні в ході групової дискусії.

Особливе місце за значимістю і різноманіттю конкретних проявів в процесі прийняття спільних рішень займає «ефект складу». Під ним розуміється стійка залежність особливостей процесу прийняття рішень в групі від її кількісного та якісного складу [6,10].

Вплив якісних характеристик групи проявляється як залежність ефективності її роботи від ступеня її однорідності. При цьому встановлено, що продуктивність процесу розробки рішення знижується не тільки в неоднорідних групах (в силу проблем сумісності, різних позицій і установок її членів), але і в максимально однорідних групах. В останньому випадку на прийняті рішення негативно впливає відсутність необхідного різноманітності думок, підходів, альтернатив. Крім того, саме однорідність групи є передумовою виникнення корпоративної замкнутості. Дія ефекту «складу» впливає в підсумку на такі найважливіші параметри спільних рішень, як час їх розробки, якість і ефективність.

Соціально-психологічні якості керівника дозволяють йому встановлювати і підтримувати хороший діловий і психологічний контакт з підлеглими вищестоящими і нижчими керівниками та громадськими організаціями, а так само створювати сприятливий психологічний клімат і настрій у колективі.

До числа основних соціально-психологічних якостей слід віднести:

-Почуття колективізму;

-Комунікабельність;

-Ініціативність;

-Самоволодіння;

-Почуття емпатії.

Давайте ретельніше розглянемо їх.

Почуття колективізму засноване на глибокому розумінні колективної природи суспільства, його виробництва. Це почуття колективізму як соціально-психологічна категорія, як органічне властивість особистості [7,11].

Комунікабельність (товариськість) - здатність керівника легко і швидко входити в діловій і психологічний контакт з людьми, що дозволяє оперативно вирішувати питання, які потребують його особистої участі. Словом, для керівника важливо вміти знаходити правильні взаємовідносини з підлеглими, взяти вірний тон спілкування. Підлеглі повинні відчувати себе не сліпими виконавцями волі керівника, а співучасниками загального процесу. І тут мистецтво керівника полягає в тому, щоб вміти бути старшим серед рівних. А це означає, що він перш за все повинен використовувати методи роз'яснення, переконання і лише в крайньому випадку - владні методи.

Ініціативність - це: і висунення нових ідей щодо вдосконалення виробництва праці та управління, і поліпшення побутових умов підлеглих, і вдосконалення методів виховної роботи, і багато іншого. Ініціатива повинна бути спрямована на пошуки і використання найкращих методів реалізації державних планів і програм, а також бути своєчасною і реально здійсненною.

Самоволодіння є важливою якістю керівника в його відносинах з людьми. Самоволодіння допомагає керівнику успішно вирішувати конфлікти, виникнення яких практично неминуче. Розсудливість, вміння переконувати людей, знайти справедливе рішення в інтересах справи і відновлення порушеного нормального психологічного клімату в колективі все це і складає неминущу цінність якості самовладання.

І залишилося сказати про почуття емпатії, тобто співчуття, співпереживання, умінні поставити себе на місце іншого. Без них сьогодні чи не прожити нікому, а вже тим більше керівнику.

Ось це сукупність соціально-психологічних якостей, якими повинен відповідати сучасний менеджер. Він є еталоном, якому свідомо чи несвідомо наслідують підлеглі.

Отже, у процесі прийняття рішень психологічні аспекти в праці менеджера відіграють досить важливе рішення. Адже, від правильного рішення залежить подальший розвиток організації. Ми розглянули основні характеристики процесу прийняття рішення які виділяють психологи. Визначили, що важливим аспектом дослідження процесів прийняття рішень є вивчення впливу групової дискусії на розробку та результати вирішення проблеми. Зрозуміли, що особливе місце за значимістю і різноманіттю конкретних проявів в процесі прийняття спільних рішень займає «ефект складу». Розглянули основні соціально-психологічні якості менеджера в процесі прийняття управлінського рішення.



Висновок до другого розділу

У цьому розділі, ми виявили суть та мету управлінського рішення. Сутність прийняття рішень проявляється через різноманітні зовнішні зв'язки і дії, що характеризують одну зі сторін управлінського рішення.

Розглянули термін «управлінське рішення» у двох аспектах: як процес і як явище. Визначили основну мету управлінського рішення - це забезпечити координуючий (регулюючий) вплив на систему управління, що реалізовує рішення управлінських завдань персоналом по досягненню цілей організації. Також розглянули економічну, організаційну, соціальну, правову та технологічну сутність управлінського рішення.

Управлінські рішення розробляються, приймаються і реалізовуються людиною. Визначили, що менеджер повинен відчувати «тягар влади», адже - це людина, яка може забезпечити отримання потрібного результату. Розглянули основоположні для управлінця три базові компетенції - системний підхід, управління ресурсами і протистояння перешкодам. Розглянули теорію «позасвідомого мислення», Лорана Нордгрена та Апа Декстергюйса, які вважають, що процес прийняття рішень можна кардинально покращити, якщо внести в нього такий компонент, як структуроване інтуїтивне судження. Мета теорії - пояснити, як формуються рішення та як розв'язувати проблеми які виникли під час управлінського процесу.

Виявили, що у процесі прийняття рішень психологічні аспекти в праці менеджера відіграють досить важливе рішення. Адже, від правильного рішення залежить подальший розвиток організації. Ми розглянули основні характеристики процесу прийняття рішення які виділяють психологи. Розглянули основні соціально-психологічні якості менеджера в процесі прийняття управлінського рішення.



Розділ 3. Праксеологічні аспекти прийняття управлінського рішення

3.1 Аналіз прийняття управлінського рішення в організації

Салон краси «Лаліка» був заснований 2014 року в особі директора Пащенко Анастасії Анатоліївни. Організаційно-правова форма підприємства - Товариство з обмеженою відповідальністю. Вибір даної організаційно - правової форми обумовлений невеликими масштабами діяльності фірми, у тому числі щодо невеликою чисельністю персоналу. Основним завданням салону краси «Лаліка» є надання косметологічних послуг споживачеві на професійному рівні, використовуючи професійні якісні матеріали, обладнання та висококваліфікований персонал.

Знаходиться салон за адресою: м. Київ, м. Золоті Ворота. Георгіївський провулок 2. Для організації салону було придбано нежитлове приміщення площею 80 кв. м на першому поверсі будинку. Приміщення якнайкраще підходило для салону краси: вітринні вікна, окремий вхід з вулиці, наявність місця для парковки, розташування і центрі Києва.

Діяльність салону «Лаліка» орієнтована на жителів міста Київ із середнім достатком. Салон надає якісні і не дорогі для салону краси косметологічні послуги.

У салоні краси «Лаліка» представлені 3 професійні лінії косметики: Gue,Эрман та Energy Organics. Також, в салоні наявне все обладнання для проведення косметологічних процедур. Персонал є основою салону краси «Лаліка». Без людей немає організації. Люди в організації створюють її продукт, вони формують культуру організації, її внутрішній клімат , від них залежить те, чим є організація.

Працівники салону:

-професійні косметологи - 3;

-директор -1;

-керуючий маркетинговим відділом-1;

-оператори телефону- 4;

-менеджер -1;

-адміністратор -1.

Основна ціль салону «Лаліка» - максимізувати прибуток та задовольнити попит споживачів.

Проводячи аналіз організації, особливу увагу, ми звернули на директора маркетингового відділу, (по сумісництву-менеджер) Іванченко Анну Віталіївну. На цій посаді вона з 2015 року. З її приходом в організацію, були помічені позитивні зміни в діяльності салону.

Іванченко Анна Віталіївна, має досить великий та престижний досвід роботи. Працювала оператором, топ-менеджером, косметологом та директором маркетингового відділу в найкращому салоні краси м. Києва «Секрет молодости». Проводить семінари з навчання працівників call-centrе. Відкрила свій особистий салон краси.

Щодо ставлення до працівників call-centrе, Анна Віталіївна проявила себе як відповідальний та ефективний керівник, який нестандартно вирішував поставленні задачі. При розв'язанні певних проблем вона застосовувала методи групової роботи. Тобто, оператори call-centrе мали змогу висловлювати свою думку, щодо певного питання, цим самим проявляли себе та брали активну участь у розвитку організації.

Також, Анна Віталіївна завжди допускала доброзичливу критику, тим самим мотивувала працівників проводила цікаві психологічні тести, які сприяли зближенню колективу. Директор маркетингового відділу салону краси «Лаліка» цілеспрямовано проводить заходи з підвищення задоволеності персоналу роботою на підприємстві, використовуючи різноманітні методи мотивації працівників праці - матеріальне стимулювання, забезпечення соціальними благами, заохочення за успіхи і досягнення.

При аналізі організації, було виявлено, що працівники виконували додаткову роботу ,яка не відповідала їхнім зобов'язанням і не оплачувалася. У салоні краси «Лаліка» у кожного працівника стоять свої завдання, які необхідно вирішувати в залежності від ситуації, що склалася. Два важливих моменти в роботі - це частота повторення даної задачі і час, необхідний для її виконання.

Щодо працівників call-centrе, то умови праці в яких вони знаходилися, не сприяли комфорному виконанню своїх обов'язків. Через виконання додаткової роботи, директор маркетингового відділу мало уваги приділяла працівникам, що спричиняло певні проблеми, щодо записів клієнтів в салон краси «Лаліка».

Також, ми виявили, що при оцінці кандидатів через систему співбесід, недостатня увага приділяється особистісним характеристикам (таким, як здатності до виконання тих чи інших функцій, риси характеру) при прийнятті на роботу. Щодо працівників, то ми помітили, що в салоні персонал не відповідально ставиться до запізнень, які впливають на репутацію салону.

Директору маркетингового відділу доводиться вирішувати ряд надзвичайно складних завдань, від чого у великій мірі залежить успіх функціонування організації. У силу такого положення для директора салону краси «Лаліка» люди є «предметом номер один». Вона формує кадри, встановлює систему відносин між ними, включає їх у творчий процес спільної роботи. Звичайно ж, є і недоліки, такі як високі вимоги до керівника і перевантаження адміністратора.

Отже, салон краси «Лаліка» був заснований у 2014 році. Основним завданням салону краси «Лаліка» є надання косметологічних послуг споживачеві на професійному рівні. В ході прийняття управлінських рішень керівництвом, ми виявили ряд недоліків та проблем,а саме: виконання працівниками додаткової роботи, яка не оплачувалася; не здатність ефективного виконання обов'язків працівників call-centrе через не належні умови праці; мала кількість приділеної уваги працівникам; не правильна оцінка кандидатів при прийнятті на роботу.

3.2 Пропозиції щодо вимог до менеджера в процесі прийняття оптимального управлінського рішення

Розглянувши професійні якості менеджера салону «Лаліка», в якості рекомендації щодо поліпшення роботи салону ми пропонуємо наступне:

- Систематизувати проведення маркетингових досліджень з метою отримання достовірної інформації необхідної для аналізу і прийняття рішень. Підприємницька діяльність у сфері послуг вимагає від підприємця знань з бечмаркінгу. Бечмаркінгом називають вивчення позитивного досвіду конкурентів, які домоглися успіху в схожих послугах. Це допомагає визначити, що можна зробити для підвищення якості та задоволення клієнтів [2].

...