Працездатність протягом доби характеризується наступною динамікою:

- приблизно з 6-ї години ранку і протягом 6 годин працездатність підвищується, досягаючи максимуму в 10-12 годин дня;

- з 12-ї до 15-ї години працездатність поступово знижується до рівня, нижчого за вихідний;

- з 16-ї до 18-ї години трудова активність зростає до рівня, який значно вищий за вихідний, проте не перевищує максимальну працездатність;

- з 18-ї до 22-ї години рівень активності знижується до вихідного;

- при роботі в нічну зміну працездатність з 22-ї до 3-ї години продовжує різко знижуватись;

- з 3-ї години працездатність поступово зростає, досягаючи о шостій годині вихідного рівня.

Працездатність змінюється і протягом тижня (є входження в роботу, стійка працездатність та її зниження. Найбільш продуктивними днями тижня є вівторок, середа і четвер, днями розвитку втоми - п'ятниця та субота).

Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого - фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних способів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з КЗпПУ нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин за тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня. На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин за тижневої норми 40 годин, 6 годин - за тижневої норми 36 годин і 4 години - за тижневої норми 24 години. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку.

Під режимом праці та відпочинку розуміють загальну тривалість трудової діяльності протягом періоду праці (доби, тижня, місяця, року), частоту і тривалість періодів трудової активності та перерв у процесі цієї активності, співвідношення і чергування цих періодів. Режим праці включає характеристики самого трудового процесу - інтенсивність чи екстенсивність, а також допустиму тривалість дії шкідливих факторів. Режим праці і відпочинку - це встановлений для кожного виду робіт порядок чергування і тривалість періодів роботи та відпочинку.

Режими праці та відпочинку формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50-65 та 66-84 (глави 4 та 5) КЗпПУ. Є такі види режимів праці та відпочинку:

- змінний режим праці та відпочинку встановлює загальну тривалість робочого дня, початок і закінчення роботи, час обідньої перерви, періодичність і тривалість інших регламентованих перерв на відпочинок;

- добовий режим праці та відпочинку включає встановлену кількість і чергування змін, початок і кінець роботи в змінах, перерву на відпочинок;

- тижневий режим праці та відпочинку характеризується встановленою кількістю робочих днів і годин, порядком чергування днів роботи та відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни;

- річний режим праці та відпочинку характеризується загальною кількістю днів і годин роботи, періодичністю і тривалістю основної і додаткової відпусток.

Отже, на наш погляд, умови, режим праці та відпочинку повинні бути науково обґрунтованими і раціональними, тобто відповідати таким вимогам:

- запобігати ранньому і надмірному розвитку втоми працівників;

- сприяти збереженню високої працездатності працівників протягом зміни;

- забезпечувати високу продуктивність праці;

- сприяти ефективному відновленню фізіологічних функцій під час відпочинку.

У першому розділі дипломної роботи досліджено сутність і завдання організації праці на підприємстві, форми організації праці та умови праці та фактори їх формування. Зроблено наступні висновки:

Організація праці повинна розглядатися з двох боків: по-перше, як система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та один з одним, що утворює певний порядок трудового процесу, який включає: поділ праці та її кооперування, організацію робочих місць та їх обслуговування, впровадження раціональних прийомів та методів праці, науково обґрунтованих норм праці, її мотивацію, планування і облік; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність з досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і технології.

Вихідним пунктом організації праці є поділ праці, тобто диференціація видів трудової діяльності між різними групами працівників. Поділ праці на підприємстві полягає у закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства: функціональний, технологічний, професійний, кваліфікаційний. З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

Робоче місце - це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колективне) виконавців, визначена на підставі трудових й інших діючих норм і оснащена необхідними засобами для трудової діяльності. Організація робочих місць - це підпорядкована цілям виробництва система заходів з їх оснащення засобами і предметами праці, плануванню, розміщенню їх в певному порядку, обслуговуванню і атестації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця і значенням у виробничому процесі.

Трудовий процес - це матеріально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату. Раціоналізація трудового процесу передбачає послідовне проведення таких етапів: виявлення, вивчення, аналіз, узагальнення, проектування та освоєння раціональних прийомів та методів праці.

Умови праці - це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці. Вивчення умов праці на конкретному підприємстві проводиться передусім для їх нормалізації, а якщо це неможливо, компенсації працівникам шкідливого впливу умов праці на їхнє здоров'я у грошовій або іншій формі.

Охорона праці - це здійснення комплексу заходів технічного характеру (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, зміна технологій з метою ліквідації небезпечних для життя і здоров'я людини робіт) і санітарно-гігієнічних заходів (раціональне освітлення, створення сприятливого мікроклімату у виробничих приміщеннях тощо), які забезпечують нормальні умови праці.

Дисципліна праці є об'єктивно необхідною формою зв'язку між працівниками. її основна вимога полягає в тому, щоб люди, які беруть участь у спільних або пов'язаних між собою процесах праці, дотримувались певного чітко визначеного порядку трудової поведінки. У широкому розумінні дисципліна праці об'єднує трудову, технологічну і виробничу дисципліни і передбачає добросовісне виконання працівниками всіх своїх службових обов'язків.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СИСТЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ У НЕДРЯНСЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

2.1 Загальні поняття про місцеве самоврядування в Україні

Потрібно зазначити, що Недрянська сільська рада є місцевим органом виконавчої влади, що в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на своїй території.

Недрянська сільська рада діє на підставі основного закону - Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування».

Згідно із ЗУ «Про місцеве самоврядування» в Україні сільська рада є органом місцевого самоврядування Недрянської територіальної громади з власною компетенцією, у межах якої діє самостійно. Рада складається з депутатів, обраних відповідно до Закону України « Про вибори депутатів» місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Сільська рада в межах своєї компетенції самостійно вирішує питання місцевого самоврядування, виходячи з інтересів Недрянської територіальної громади та здійснює від її імені функції та повноваження місцевого характеру, визначені Конституцією України, Закону та іншими нормативними документами.

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

- народовладдя;

- законності;

- гласності;

- колегіальності;

- поєднання місцевих і державних інтересів;

- виборності;

- правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

- підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

- державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

- судового захисту прав місцевого самоврядування.

Система місцевого самоврядування включає:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову.

Добровільне об'єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна.

Вихід із складу сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади. У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.

Чисельність працівників органів місцевого самоврядування встановлюється відповідною радою у межах загальної чисельності, визначеної типовими штатами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України.

Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

На сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді, а територіальна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у місті, міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного району у місті.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти. Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення) рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням. Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.

Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

2.2 Організаційна структура та функціональні обов'язки Недрянської сільської ради

Загальний склад Недрянської сільської ради (кількість депутатських мандатів) визначається радою попереднього скликання відповідно до Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». Сільський голова обирається безпосередньо територіальною громадою села Недра на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки в порядку, визначеному Законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі, очолює виконавчий комітет Недрянської сільської ради та головує на її засіданнях.

Сільська рада утворює й обирає постійні та інші комісії. За поданням сільського голови обирається секретар сільської ради. Рада утворює виконавчий комітет, визначає його кількість і затверджує персональний склад.

Повноваження Недранської сільської ради, сільського голови, виконавчого комітету ради можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених Законом.

Сільська рада в межах своєї компетенції самостійно вирішує питання місцевого самоврядування, виходячи з інтересів Недрянської територіальної громади та здійснює від її імені функції та повноваження місцевого характеру, визначені Конституцією України, Законом та іншими нормативними документами.

Недрянська сільська рада несе відповідальність за законність та наслідки прийнятих нею рішень. Шкода, завдана в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності, відшкодовується радою в повному обсязі за рахунок власних коштів.

Недрянська сільська рада здійснює свої повноваження на основі активної участі в її роботі кожного депутата та сільського голови. Депутати виконують свої повноваження без відриву від основного місця праці.

Недрянська сільська рада проводить свою роботу відкрито і гласно, систематично інформує жителів територіальної громади про свою діяльність, прийняті рішення та хід їх виконання.

Сільська рада здійснює свою роботу згідно з планом, який складається на півроку і затверджується на сесії.

За згодою ради сільський голова, постійні комісії, за необхідності, можуть вносити зміни в план роботи ради.

Пропозиції щодо плану, які надходять від депутатів, постійних комісій, виконкому, політичних партій, громадських об'єднань та органів самоорганізації населення, подаються не пізніше ніж за 20 днів сільському голові, який складає проект плану та виносить його на обговорення в постійних комісіях. Після розгляду в комісіях проект плану виноситься на розгляд ради.

Постійні комісії планують свою роботу на півріччя, виходячи з плану роботи сільської ради, плану соціально-економічного розвитку, цільових комплексних програм та рішень ради.

Виконавчий комітет планує свою роботу поквартально.

Контроль за виконанням плану роботи сільської ради здійснюють сільський голова, постійні комісії, депутати ради.

Ш Селищний голова - голова виконкому

На підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст. 51 п. 5 очолює виконавчий комітет селищної ради відповідно - голова ради.

Згідно ст. 4 2 п. 3 селищний голова - голова виконкому:

- забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади;

- організовує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету;

- підписує рішення ради та її виконавчого комітету;

- вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради;

- вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради;

- вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури і штатів виконавчого органу ради, апарату ради та її виконавчого комітету;

- здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету;

- скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засідання ради;

- забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання;

- скликає загальні збори громадян за місцем проживання;

- забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету;

- є розпорядником бюджетних, позабюджетних цільових коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою;

- представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства;

- звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів;

- укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради;

- веде особистий прийом громадян;

- забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об'єднань;

- здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів;

- сприяє роботі творчих спілок, національно - культурних товариств, інших громадських та неприбуткових організацій у сфері культури та роботи з молоддю;

- забезпечує охорони пам'яток історії та культури, забезпечення та використання культурного надбання;

- сприяє в розвитку культури, збереження народних традицій;

- видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Згідно ст. 42 п. 4 селищний голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

Згідно ст. 42 п. 5 - при здійсненні наданих йому повноважень селищний голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним - перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Згідно ст. 42 п. 6 - селищний голова не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами. На вимогу не менше половини депутатів відповідної ради селищний голова зобов'язаний прозвітувати перед радою про роботу виконавчих органів ради у будь-який визначений ними термін.

Організовує і забезпечує виконання повноважень виконавчого комітету у слідуючи галузях:

- бюджету, фінансів і цін;

- управління комунальною власністю;

- будівництва;

- освіти, культури та охорони здоров'я;

- зовнішньо - економічної діяльності;

- врегулювання земельних відносин;

- оборонної роботи;

- повноваження щодо вирішення питань адміністративно - територіального устрою;

- веде прийом громадян у понеділок.

Ш Секретар ради - секретар виконкому

На підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 50:

Секретар селищної ради обирається за пропозицією селищного голови відповідною радою з числа її депутатів та працює на постійній основі.

Секретар селищної ради:

- скликає сесії ради у випадках, немотивованої відмови селищного голови або неможливості ним скликати сесію ради;

- повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачаються внести на розгляд ради;

- організовує підготовку сесій ради, питань, що виносяться на розгляд ради;

- забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організовує контроль за їх виконанням;

- за дорученням селищного голови координує діяльність постійних комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій;

- сприяє депутатам ради у здійсненні їх повноважень;

- організовує за дорученням ради відповідно до законодавства здійснення заходів, пов'язаних з підготовкою і проведенням референдумів та виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування;

- забезпечує зберігання у відповідних органах місцевого самоврядування офіційних документів, пов'язаних з місцевим самоврядуванням відповідної територіальної громади, забезпечує доступ до них осіб, яким це право надано у встановленому порядку;

- вирішує за дорученням селищного голови або відповідної ради інші питання, пов'язані з діяльністю ради та її органів;

- веде реєстрацію актів громадянського стану;

- веде діловодство відповідно до вимог державних стандартів та «Інструкції з діловодства у міських /райпідпорядкування/, селищних, сільських радах та її виконавчих органах»;

- веде контроль за виконанням директивних та розпорядчих документів;

- секретар здійснює контроль за своєчасне виконання листів, звернень та дотримання Закону України «Про звернення громадян»;

- несе відповідальність за своєчасне подання інформацій громадянам та вище стоячим органам та організаціям;

- забезпечує виконання соціального захисту населення;

- вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов'язаних з охороною материнства, дитинства;

- веде облік громадян, які потребують соціальної допомоги та організовує її подання;

- веде облік та здійснює роботу з дітьми схильними до правопорушень, які потребують соціального захисту;

- веде облік та здійснює роботу з сім'ями, які ухиляються від виконання батьківських обов'язків;

- веде облік та здійснює роботу з багатодітними сім'ями;

- веде облік та здійснює роботу з дітьми - сиротами, напівсиротами, позбавлених батьківської опіки;

- веде облік та організовує роботу з одинокими громадянами та подружніми парами;

- організовує та забезпечує тісну співпрацю з дирекціями шкіл селища, дільничними терапевтами та педіатрами, дільничним інспектором, районною соціальною службою та службою в справах неповнолітніх, благодійними організаціями;

- організовує літній відпочинок дітей;

- координує роботу шкіл, закладів культури по організації роботи з дітьми та молоддю в позаурочний час, вихідні та святкові дні;

- очолює раду опіки та інші комісії, необхідні для забезпечення вказаних вище функціональних обов'язків;

- готує довідки і подає інформації на виконком та інші установи з питань, якими відає;

- веде засідання ради та підписує її рішення у випадках, передбачених ст. 46 ч. 6 цього Закону;

- веде особистий прийом громадян в понеділок, четвер з 8:00 до 12:00 та з 13:00 до 17:00 год.

Ш Головний бухгалтер

Головний бухгалтер забезпечує повноваження ради у галузі бюджету, фінансів, забезпечення дотримання та виконання органом місцевого самоврядування Бюджетного Кодексу та інших законодавчих актів, розпоряджень, прийнятих вищестоящими органами:

- складає кошториси видатків на утримання бюджетних установ;

- складає проект селищного бюджету, подає його на затвердження сесії селищної ради, забезпечує виконання бюджету, щоквартально подає раді письмові звіти про хід і результати виконання бюджету;

- правильне ведення обліку доходів і видатків бюджету;

- веде контроль за своєчасним і повним поступленням передбаченим по бюджету доходів, а також за правильним і економним витрачанням коштів у відповідності з асигнуваннями, передбаченими, по бюджету з обліку змін, внесених у встановленому порядку;

- здійснює фінансування видатків з місцевого бюджету;

- проводить інструктаж матеріально-відповідальних осіб по питаннях обліку і збереження матеріальних цінностей;

- проводить перевірку документів, правильність їх оформлення і законність їх операцій;

- бере участь у проведенні інвентаризації матеріальних цінностей;

- складає і представляє у встановлені терміни бухгалтерську звітність;

- зберігає бухгалтерські документи, а також проводить здачу їх в архів у встановленому порядку;

- веде розрахунки, які виникають у процесі виконання бюджету з вищестоящими організаціями та підзвітними установами;

- здійснює контроль за правильним веденням обліку;

- здійснює перевірку акту виконаних робіт на відповідність його затвердженим кошторисам, та фактично виконаним роботам;

- несе персональну відповідальність за використання коштів та достовірність даних у звітностях, інформаціях.

- може керувати неприбутковою громадською організацією;

- надає консультативну допомогу громадським організаціям у фінансовій діяльності;

- проводить моніторинг пріоритетів під здійснення програм економічного та соціального розвитку, розвитку малого і середнього бізнесу, залучення інвестицій в селище.

Ш Спеціаліст землевпорядник

Спеціаліст забезпечує виконання наступних повноважень ради:

- бере участь у встановленні та погодженні меж земельних ділянок в натурі при оформленні документів, що посвідчують право власності або користування ними;

- реалізує на території селищної ради державну політику у використанні та охороні земель, проведенні земельної реформи, готує та подає районному управлінню земельних ресурсів Держкомзему України пропозиції щодо удосконалення законодавства з питань регулювання земельних відносин;

- Готує та вносить на розгляд ради проекти рішень щодо:

* надання дозволу на розробку проектів відводу земельних ділянок несільськогосподарського призначення в оренду;

* викупу у власність земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

* надання та вилучення земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного Кодексу України;

* викупу (вилучення) земельних ділянок для суспільних потреб територіальної громади селища;

- здійснює контроль за використанням та охороною земель комунальної власності та земель водоохоронних зон, додержання землевласниками та землекористувачами земельного та екологічного законодавства, встановленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання;

- приймає участь при виконанні спеціалістами топографо-геодезичних, землевпорядних та проектних робіт;

- приймає участь у підготовці матеріалів для оформлення договорів оренди;

- готує та вносить на розгляд ради пропозиції щодо встановлення орендної плати за використання земель не сільськогосподарського призначення. Подає розрахунки орендної плати;

- погоджує розміщення об'єктів комунальної власності територіальної громади, їх реконструкцію чи добудову в районних службах (СЕС, ДЕІ, архітектурі, відділі земельних ресурсів);

- приймає участь у виготовленні АПЗ на об'єкти комунальної власності територіальної громади;

- вносить пропозиції селищній раді та готує проект звернення до районної ради щодо встановлення та зміни меж населеного пункту;

- бере участь в розгляді земельних спорів та вносить пропозиції раді щодо їх вирішення та порядку виконання;

- за дорученням селищного голови розглядає звернення юридичних осіб із земельних питань і готує проекти висновків згідно з вимогами Законів України;

- подає районному відділу земельних ресурсів, виконкому селищної ради інформацію про хід здійснення земельної реформи на території ради;

- забезпечує державну звітність у відповідності до затверджених форм.



2.3 Планування роботи сільської ради

Сільська рада здійснює свою роботу згідно з планом, який складається на рік і затверджується на сесії. За згодою ради сільській голова, постійні комісії, за необхідності, можуть вносити зміни в план роботи ради. Пропозиції щодо плану, які надходять від депутатів, постійних комісій, виконкому, політичних партій, громадських об'єднань та органів самоорганізації населення, подаються не пізніше ніж за 20 днів сільському голові, який складає проект плану та виносить його на обговорення в постійних комісіях. Після розгляду в комісіях проект плану виноситься на розгляд ради. Постійні комісії планують свою роботу на рік, виходячи з плану роботи сільської ради, плану соціально-економічного розвитку, цільових комплексних програм та рішень ради. Виконавчий комітет планує свою роботу щорічно. Контроль за виконанням плану роботи сільської ради здійснюють сільській голова, постійні комісії, депутати ради.

Ефективна й результативна діяльність місцевих рад та їх виконавчих комітетів неможлива без чіткої організації їх роботи та обов'язкового дотримання вимог службового діловодства. Основними документами, що регламентують ці питання, є: Конституція України, Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про формування місцевих органів влади і самоврядування», «Про нотаріат», «Про органи реєстрації актів громадянського стану», «Про національний архівний фонд та архівні установи України», Кодекс про шлюб та сім'ю України, Примірна інструкція з діловодства в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади.

Документи, що надходять до ради та її виконавчого комітету від вищих органів, доводяться підвідомчим установам, організаціям та підприємствам різними шляхами, а саме.

- виданням власних розпорядчих документів (рішень, розпоряджень тощо), у яких коротко викладено зміст документа вищого органу відносно завдання, яке стоїть перед радою чи виконавчим комітетом;

- відправленням листа, якщо розпорядчий документ вищого органу не потребує конкретизації радою чи її виконавчим комітетом завдань підвідомчим їм установам, організаціям та підприємствам.

В усіх випадках документи, що видаються на підставі розпорядчих документів вищих органів, повинні мати посилання на них із зазначенням найменування цих документів, дат, їх номерів і заголовків.

У місцевих радах та їх виконавчих комітетах вироблено механізм складання тексту розпоряджень і рішень. Як правило, такий текст має дві частини: констатуючу та основну. У першій частині наведено обґрунтування або вказано причини виникнення такого рішення, розпорядження, у Другій - викладено конкретні висновки, пропозиції.

Констатуюча частина містить коротку характеристику позитивних результатів, досягнутих у відповідній галузі, а також аналіз негативних наслідків та причин їх виникнення. У цій частині узагальнюється і розповсюджується досягнутий успіх, більше уваги приділяється позитивному результатові. Коли ставиться мета - як усунути виявлені недоліки, - то необхідно подати не лише їх характеристику, а й вказати на виконавців, які допустили ці помилки.

Основна частина документа починається із повного найменування органу, який його випускає. Пункти рішення чи розпорядження повинні містити конкретні заходи для усунення недоліків. У кожному пункті, як правило, названо виконавця. В останньому пункті основної частини документа називаються службові особи, на яких покладається контроль за виконанням рішення чи розпорядження. Цей пункт можна подати так: «Контроль за виконанням покладено на... (посада, прізвище)».

Рішення ради приймають на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. Під час підведення підсумків голосування до загальної кількості голосів депутатів сільської, селищної ради долучається голос сільського, селищного голови, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради.

Рішення ради приймаються відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування на сесії сільської, селищної ради обов'язково проводять під час обрання на посаду та звільненні з посади секретаря ради, а також під час прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного голови.

Виконавчий комітет сільської, селищної ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету, і їх підписує сільський, селищний голова.

Рішення, розпорядження сільської, селищної ради та їх виконавчих комітетів доводяться до відома виконавців і підвідомчих установ, організацій та підприємств, окремих громадян через надсилання їм цих рішень або розпоряджень не пізніше, як у п'ятиденний термін. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено пізнішого терміну введення цих рішень у дію.

Організаційно-розпорядча діяльність сільських, селищних рад, їх виконавчих комітетів оформляється також низкою Інших документів, таких, як регламент, положення, план, протокол, доповідна записка, організаційні заходи, звіт, лист тощо.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Визначення економічної ефективності від заходів із вдосконалення організації праці

Напрями вдосконалення організації праці на підприємстві передбачають оптимізацію всіх її елементів, забезпечення їх відповідності технічним параметрам виробництва, цілям діяльності, критеріям її ефективності.

Удосконалення поділу праці включає: виділення окремих елементів єдиного виробничого процесу, різних за змістом й економічним значенням функцій, пов'язаних з його здійсненням, забезпеченням, обслуговуванням, управлінням, окремих видів робіт і в них - груп робіт за складністю; закріплення часткових трудових процесів за окремими підрозділами, групами виконавців і працівниками; виокремлення функціональних, професійних, кваліфікаційних груп працівників.

Поглиблення поділу праці передбачає спеціалізацію підрозділів робочих місць, працівників і на основі цього - підвищення продуктивності праці. Однак під час вибору варіанта поділу праці необхідно враховувати низку ефектів, що знижують чи зводять до нуля економічні вигоди спеціалізації. Такими можуть бути: збільшення витрат часу на міжопераційне транспортування виробів, їх міжопераційний контроль і пролежування; збільшення часу мікропауз і перерв на відпочинок, викликане втомою працівників, зайнятих немонотонних роботах; зниження інтересу до праці через втрату її сенсу; збільшення трудових витрат у результаті дублювання управлінських функцій; ускладнення координації діяльності спеціалізованих підрозділів і працівників; неповна їх завантаженість.

Поділ і кооперація праці є основою розміщення кадрів в організації. Розміщення кадрів - розподіл їх за підрозділами і робочими місцями - повинен забезпечувати: злагоджену діяльність з урахуванням складності, номенклатури, обсягу робіт; рівномірне і повне завантаження виконавців; відповідність їх професійно-кваліфікаційних характеристик вимогам виробництва; визначеність виконуваних функцій і відповідальності за їх виконання; взаємозамінність працівників за наявної виробничої необхідності; відповідність якостей та здібностей працівників роботі, яку вони виконують, і наявність перспектив професійного зростання, ротацію кадрів і створення резерву керівного складу.

До завдань раціональної організації праці належить створення умов, за яких працівник уміє, може і хоче працювати, тобто умов для безперервної високоефективної праці.

Перша умова досягається шляхом організації системи підбору, підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Удосконалення підбору кадрів вимагає обліку кон'юнктури ринку праці, визначення кращих джерел набору кадрів, оптимізації сполучення зовнішніх (за межами фірми) і внутрішніх (із власних працівників) його джерел, розробки чітких вимог до кандидатів на заповнення вакансій, виявлення найбільш результативних методів добору претендентів.

Робота з підготовки, підвищення кваліфікації, перепідготовки кадрів має орієнтуватись на поточні і перспективні потреби підприємства. Важливим є визначення контингенту, що навчається; вибір форм і методів, програм навчання, виходячи з його строків, завдань і фінансового забезпечення; системний контроль результатів навчання: з позиції того, кого навчають, хто навчає, викладач чи інструктор, керівник підрозділу, де працює той, хто навчається; оцінка ефективності витрат на навчання персоналу, а також впливу навчання на трудову кар'єру працівника.

Друга умова забезпечується раціональною організацією й обслуговуванням робочих місць, здоровими і безпечними умовами праці. Удосконалення організації робочих місць включає: визначення їх раціональної спеціалізації (закріплення за робочим місцем визначеної номенклатури робіт і операцій) і на основі цього - оснащення робочих місць усім необхідним: технологічним і допоміжним устаткуванням, робочими меблями, організаційним і технологічним оснащенням, інструментами, пристосуваннями; раціональне зовнішнє (стосовно інших робочих місць, транспортних потоків, джерел енергії) і внутрішнє (розміщення на робочому місці всіх елементів його оснащення) планування робочих місць.

Важливим є вибір варіанта обслуговування робочого місця: визначення основних функцій обслуговування (інструментальна, налагоджувальна, енергетична, транспортна, ремонтна та ін.) і визначення ступеня централізації цих функцій (на рівні робочого місця, підрозділу, підприємства в цілому); установлення регламенту обслуговування (чергове за викликами, планово-попереджувальне за розробленими планами-графіка-ми, стандартне за чіткими стандартами-планами, що визначає час і послідовність виконання функцій обслуговування). У кожному конкретному випадку оптимальним буде варіант, що забезпечує безперервність, комплексність, якість і надійність, економність системи обслуговування. До організаційних заходів для вдосконалення умов праці і захисту працівників від виробничих небезпек належать: навчання працівників правилам техніки безпеки; забезпечення наявності, справності і застосування захисних засобів; контроль за станом умов праці і дотриманням вимог його охорони; аналіз причин виробничого травматизму, захворюваності і розробка заходів для їх попередження; упровадження раціональних режимів праці і відпочинку та заходів для зниження втоми від виробництва; проведення медикопрофілактичних заходів; забезпечення функціонування санітарно-побутового комплексу (роздягальні, душові, туалети, кімнати відпочинку та ін.).

Третя умова передбачає розробку ефективної системи стимулювання праці, що забезпечує позитивну трудову мотивацію працівників. Ця система може включати матеріальні стимули грошового (заробітна плата, доплати, надбавки, премії, виплати з прибутку) і негрошового характеру (подарунки, натуроплата, безкоштовні чи оплачувані підприємством харчування, проїзд, путівки, інші додаткові соціальні пільги), моральні стимули - у різних формах визнання заслуг, досвіду, авторитету, а також соціальні і трудові стимули (підвищення статусу, просування службовими сходинками, більш відповідальна і самостійна робота, першочергове право працювати на більш сучасному устаткування та ін.).

Ефективність системи стимулювання може оцінюватись, з одного боку, як економічна віддача коштів, що затрачуються на стимулювання і впровадження самої системи, а з іншого - як ступінь її мотивуючого впливу на трудову поведінку працівника.

Бажання ефективно працювати, наявність для цього необхідних умов є важливим чинником, що забезпечує зміцнення дисципліни праці і розвиток трудової активності й ініціативи.

Напрями підвищення трудової активності й ініціативи працівників включають: посилення їх інформованості і залучення до проблем підприємства; визначення цільових параметрів діяльності підрозділу (зниження трудомісткості, підвищення якості продукції, зменшення витрат на її виробництво); формування цільових раціоналізаторських груп; навчання працівників методам пошуку економічних резервів; створення умов для раціоналізаторської діяльності; моральна підтримка трудової ініціативи та її матеріальне стимулювання, у тому числі шляхом пріоритетного просування найбільш ініціативних кар'єрними сходинками.

Інтегральним напрямом удосконалення організації праці є проектування трудових процесів і методів їх здійснення. Проект трудового процесу визначає:

- особливості технологічного, функціонального і кваліфікаційного поділу праці; форму його організації, кількість і склад виконавців;

- систему обліку, оцінки, нормування праці, а також її оплати;

- розпорядок робочого дня і графік синхронізації дій виконавців у часі і просторі;

- схему планування робочого місця, перелік елементів його оснащення, регламент обслуговування;

- необхідні засоби індивідуального і колективного захисту, форми і періодичність інструктажу з техніки безпеки;

- вимоги до виконавців і рекомендації з навчання професіям і функціям, що поєднуються, і функціям, періодичності підвищення кваліфікації;

- рекомендації з ведення робіт у позаштатних ситуаціях. Проведення заходів щодо вдосконалення організації праці має супроводжуватись розрахунком їх очікуваної економічної ефективності й оцінкою їх соціальних наслідків.

Серед основних факторів, за рахунок яких може бути визначена економічна ефективність щодо покращення організації праці виділяють:

1) зниження чисельності працюючих - у такому випадку економія визначається за формулою:

_ч.п. = _ч * З_сер * І_{соцвідр}

де Е_ч- кількість вивільнених працюючих, чол.;

З_сер - середньорічна зарплата після проведення заходу, грн.;

І_{соцвідр} - індекс соціальних відрахувань від зарплати.

2) умовно-річна економія по фонду заробітної плати та пов'язаних з нею соціальних відрахувань

3) зниження в собівартості продукції умовно-постійних витрат - тоді економія в результаті підвищення продуктивності праці.

Умовно річна економічна ефективність заходів щодо вдосконалення організації праці.

Якщо здійснення заходів із вдосконалення організації праці розраховано на період більше, ніж один рік, тоді аналіз ефективності таких капіталовкладень здійснюється із використанням методу дисконтування.

Також необхідно порівнювати плановий та фактичний ефекти та здійснювати аналіз факторів, які вплинули на відхилення від цих показників.

3.2 Шляхи підвищення організації праці на підприємстві

Шляхи підвищення ефективності використання робочого часу. Планування часу слугує справі підвищення ефективності використання робочого дня. Вважається, що день краще всього починати в один і той же час.

Бажано, щоб керівник розпочинав свій день раніше за підлеглих, щоб до їх приходу в них була можливість уточнити завдання і вжити всіх необхідних заходів для успішного подолання труднощів. Після цього виконуються важкі та неприємні справи, а в другій половині дня - легкі. Така послідовність обумовлена не тільки наростанням втомленості, але й тим, що після обіду підлеглі, контакти із якими в першій половині дня обмежені, часто приходять із проханням про допомогу, поясненнями тих чи інших завдань. Тому в другій половині краще займатися справами, які не вимагають великої зосередженості, наприклад, перегляд пошти або вирішення проблем, які знову з'явилися зранку.

Для економії часу в процесі роботи необхідно уникати імпульсивних вчинків і не відволікатися на проблеми, які виникають знову, бо вони можуть вимагати нових дій. Ці проблеми доцільно відкласти, щоб повернутися до них пізніше, щоб дозволити завершити почате, а проблема повинна «відлежатися» і прийняти більш зримі обриси. Фіксація матеріалу необхідна також при раптових перервах роботи, оскільки дозволяє знову зосередитися.

Американські науковці радять для економії часу:

- встановити телефон у своєму автомобілі;

- завжди вчасно попереджати про візити, які намічаються;

- залишати машину там, де гарантований вільний виїзд;

-ніколи не робити поїздки, не маючи при собі диктофона, за допомогою якого можна, не відриватися від керма, диктувати для себе службові записки;

- покласти портативний магнітофон в кишеню піджака, а другий поряд із ліжком;

- завжди мати при собі який-небудь корисний матеріал для читання;

- спробувати весь тиждень читати публікації з питань бізнесу замість спортивних сторінок і цікавих матеріалів про всяку всячину;

- пройти курс техніки швидкочитання;

- користуватись телефонним автовідповідачем вдома, що дасть можливість позбавитись непотрібних розмов;

- намагатись проводити якомога більше нарад по телефону замість засідань з безпосередньою участю співробітників;

- завжди просити підлеглих попередньо коротко викладати рекомендації, а потім заслуховувати обґрунтування;

- слухати магнітофонні записи і радіопередачі з питань бізнесу під час бігу або спортивних вправ;

- хвалити підлеглих, які коротко викладають суть справ, і висловлювати незадоволення співробітниками, які не вміють так виступати;

- уникати тих, хто витрачає час;

- дивитись по телевізору ранкові новини ділового життя [13].

Критерії і показники ефективності управління. «Ефект» і «ефективність» - різні поняття. Економічний ефект - це результат праці людини в процесі виробництва матеріальних благ (кількість випущеної продукції на ділянці, заводі, приріст знову створеної вартості в економіці).

Однак ефект сам по собі недостатньо характеризує діяльність людини. Для більш повної її характеристики потрібно знати, з якими витратами отриманий цей ефект. Однакові витрати праці можуть дати різні ефекти, і навпаки, той самий ефект може бути досягнутий різними витратами праці. Цілі суспільного виробництва - одержання більшого ефекту з найменшими трудовими, матеріальними, грошовими витратами.

...