Управління використанням робочого часу працівників СТОВ "Бондарівське"

КРФ = (ФФ - Пф) / (Фпл - ППЛ) = (1944,7) / (2018,9) = 0,963,

що на 0,002 підвищить ефективність використання робочого часу.

3.2 Методи вивчення затрат робочого часу як спосіб підвищення ефективності використання робочого часу

Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів операцій потрібно для розроблення нормативів часу, для проведення аналізу якості норм і нормативів.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є: фотографія робочого часу (ФРЧ), хронометраж, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, годинників, хронографів.

Фотографування робочого часу - це процес вивчення та вимірювання всіх без виключення затрат робочого часу впродовж робочої зміни чи її частини[9].

Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі види фотографування:

* фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, бригадна, самофотографія). Під час індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду. Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення.

* фотографія часу роботи і перерв у роботі устаткування;

* фотографія виробничого процесу.

Метою проведення фотографування затрат робочого часу є:

* дослідження змісту, черговості і тривалості всіх наявних витрат робочого часу;

* складання фактичного балансу робочого часу та виявлення втрат та недоцільних витрат і їх причин;

* визначення ступеня завантаженості робітника, устаткування;

* отримання замірів для нормування підготовчо-завершальних операцій, часу на обслуговування робочого місця, відпочинку та особистих потреб;

* виявлення прогресивних прийомів та методів праці для більш ґрунтовного їх вивчення та впровадження.

За результатами ФРЧ складають баланс робочого часу (фактичний та раціональний), зіставлення їх даних дозволяє визначити резерви робочого часу та розрахувати можливе зростання продуктивності праці за рахунок кращого використання робочого часу.

З метою реалізації виявлених резервів розробляються організаційно-технічні заходи щодо покращення використання робочого часу та їх економічна ефективність[3].

Фотографія часу використання обладнання -- це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або групою робітників).

Фотографія виробничого процесу -- це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, інший -- за устаткуванням.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів виробничої операцій, що циклічно повторюються (як правило, досліджуються основний та допоміжний час).

При фотографуванні та хронометражі дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

* підготовка до спостереження;

* проведення спостереження;

* обробка даних;

* аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

Підготовка до спостереження починається з вибору об'єкта спостереження, який залежить від його мети (При вивченні передових прийомів і методів праці за об'єкт спостереження обирається найкращий робітник).

Операція, що досліджується, розчленовується на елементи, причому ступінь цього розчленування залежить від мети спостереження і типу виробництва (масове та великосерійне виробництво - виробничі операції, що розчленовуються до початку хронометражу на трудові прийоми та дії, а при одиничному виробництві - на комплекси прийомів). Розчленування операції на окремі елементи проводиться за допомогою фіксажних точок (чітко виражені для спостерігача моменти початку і закінчення елемента операції).

Проведення спостереження - другий етап хронометражу, під час якого спостерігач безпосередньо на робочому місці виконавця у спостережному листі фіксує моменти початку і закінчення кожного з елементів операції за поточним часом.

При хронометражних спостереженнях складається хронокарта, де записуються елементи операцій, тривалість виконання елементів, кількість спостережень та ін. По кожному елементу проводяться багаторазові виміри, визначається їх тривалість, та ці виміри утворюють хронометражні ряди.

На третьому етапі - обробка результатів - виконуються наступні дії:

1) визначення тривалості елементів операції по кожному з записів;

2) очищення хронорядів;

3) перевірка кожного хроноряду на стійкість;

4) визначення середньої тривалості кожного елемента операції;

5) визначення тривалості всієї операції.

Виміри по кожному хронометражному ряді, як правило, мають деякі коливання. Значні відхилення у вимірах свідчать про наявність випадкових вимірів, які потрібно виключити з розрахунків. Для оцінки допустимості коливання хроноряду визначають коефіцієнт стійкості, як відношення максимального виміру до мінімального виміру в даному хроноряді:

Значення фактичного коефіцієнта стійкості порівнюється з нормативним. Ряд вважається стійким, якщо фактичне значення менше або рівне нормативному[4] .

Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання, цикловий спосіб -- для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3-5 сек.).

Фотохронометраж проводять у тих випадках, коли спостереження за складом та структурою виробничого процесу необхідно доповнити високоточними замірами тривалості окремих найбільш важливіших трудових операцій та рухів робітників. Тому фотохронометраж є комбінованим методом проведення спостереження, який поєднує методику проведення фотографій та хронометражу.

Методи визначення затрат робочого часу за допомогою спостереження досить трудомісткі, тому на практиці при визначенні норм затрат часу широко використовують довідково-розрахункові матеріали (нормативи), класифікація яких тісно пов'язана з класифікацією норм праці.



3.3 Удосконалення використання робочого часу з урахуванням зарубіжного досвіду

Завдання ефективного використання робочого часу завжди актуальне для керівників тому, що вони управляють не тільки своїм власним часом, але і робочим часом своїх підлеглих.

Для того, щоб навчитися оптимально й усвідомлено управляти робочим часом можна звернутися до такого напрямку менеджменту, як тайм-менеджмент. Тайм-менеджмент - це управління часом або мистецтво встигати, сукупність випробуваних методів роботи, які дозволяють встигати зробити більше за менший період часу[12].

У зарубіжній практиці підготовки управлінських кадрів давно використовується технологія тайм-менеджменту. У вітчизняних вузах в навчальних планах теж почали з'являтися курси з тайм-менеджменту. Технологія тайм-менеджменту заслуговує на те, щоб з нею ознайомитися і тому, що існують Закони цієї технології незалежно від того, знаємо ми про них чи ні.

Як же організувати робочий час, щоб ефективність його використання підвищувалася?

Щоденне розв'язування різного роду задач і проблем можна представити у видгляді ряду різних функцій, які знаходяться у визначеній взаємозалежності між собою. Можна виділити основні напрямки, через які здійснюється управління робочим часом, а саме:

1. постановка мети;

2. планування;

3. прийняття рішень;

4. реалізація та організація з розстановкою пріоритетів;

5. контроль за досягненням мети і виконанням плану.

Щоб досягти успіху, необхідно чітко знати, яку мету ви перед собою поставили.

А для досягнення мети необхідне планування, яке дозволить знайти коротший шлях, сконцентрувати увагу на найбільш важливих справах, встановити реальні терміни виконання. Основний секрет особистої ефективності керівника - правильний розподіл робочого часу. А це неможливо без планування. Відоме правило «10:90» свідчить, що 10% часу, витрачені на планування свого часу, економлять 90% робочого часу.

Основні правила планування робочого часу

1.Необхідною умовою ефективного планування робочого часу є складання плану у письмовій формі. Доречним є вислів «Найгостріша пам'ять тупіша найтупішого олівця».

2.При плануванні великих завдань слід передбачати їх виконання невеликими частинами. Саме тому, що при виконанні великих і непростих завдань результат віддалено в часі, людям властиво їх уникати або надовго відкладати. Тому рекомендується використовувати систему або піраміду відомого американського вченого та державного діяча Франкліна). Коли він стикнувся з браком часу, то придумав свою систему. Суть її в тому, що глобальне завдання подрібнюється на підзавдання. Візуально цю систему можна зобразити у вигляді сходинкової піраміди, а процес її використання - як процес будівництва цієї піраміди[14].

Чим краще узгоджені всі етапи піраміди, тим краще вона працює.

1.Співвідношення 60:40. Досвід свідчить, що краще всього складати план лише на певну частину часу і пам'ятати: заплановані справи не мають займати понад 60% робочого часу. Неодмінно залишайте резерв для непередбачених справ.

2.Регулярність - системність - послідовність. Над планами робочого часу потрібно працювати регулярно та системно, доводячи до кінця розпочаті справи.

3.Фіксація результатів замість дій. Деякі керівники інколи зорієнтовані на процес діяльності, а не на її результат. Це невірно. Немає нічого легшого, чим бути зайнятим, немає нічого важчого - бути результативним.

4.Терміни виконання для всіх видів діяльності потрібно встановлювати точно.

Треба розуміти, що план - не закон, а інструмент досягнення результатів. Планувати слід розумно: день не має бути одноманітним, треба чергувати важке з легким, нудне з цікавим.

Плани ні в якому разі не є чимось незмінним, навпаки, їх рекомендується регулярно переглядати.

Завдання тайм-менеджменту і в тому, щоб своєчасно визначити ключову справу, тобто встановити пріоритетність завдань, які потрібно виконувати.

Керівники, намагаючись постійно виконувати занадто великий об'єм роботи, витрачають свої сили на не суттєві проблеми.

Черговість виконання робіт можна визначити, користуючись різними методами. Найбільш відомий - принцип Парето або «золота пропорція планування часу». Згідно з цим методом, 80% позитивного ефекту досягається завдяки 20% витрат на досягнення мети, тобто більша частка вашого успіху буде результатом всього лише декількох кроків. З цього випливає, що треба віддавати перевагу тому, що дає результат, а не тому, що не має ні кінця, ні краю.

Послідовному використанню принципу Парето допомагає техніка аналізу складності завдань (АБВ-аналіз). Згідно з цим методом усі завдання в залежності від складності розподіляються на 3 групи.

Завдання А	Завдання Б	Завдання В
Дуже важливі 15% всіх завдань Значимість - 65%	Важливі 20% завдань Значимість - 20%	Менш важливі 65% всіх завдань Значимість - 15%
Виконують керівники, не делегуються	Частково делегуються	Делегуються, скорочуються



Технологія аналізу завдань за методом АБВ наступна:

-скласти перелік усіх завдань, які мають бути виконані за відповідний проміжок часу;

-систематизувати завдання за ступенем їх важливості, встановити черговість справ у відповідності з їх «вартістю» для вашої діяльності;

-оцінити їх у відповідності з категоріями А, Б, В;

-провести відповідну корекцію, орієнтуючи свій план на завдання А;

-оцінити завдання Б і В з точки зору можливості їх делегування.

Визначити пріоритети у роботі допомагає також Матриця Ейзенхауера або Закон примусової ефективності, суть якого полягає в тому, що на все часу завжди бракує, але його завжди достатньо для найважливішого. Тому важливо виконувати в першу чергу те, що є результативним.

Вважається, що саме 34-й президент США запропонував цю методику і зробив стандартом своєї роботи. За важливістю і терміновістю всі робочі завдання поділяються на 4 групи[7].

Справи А (важливі і термінові).

Завдання такого типу треба виконувати без зволікання і причому, самому керівникові. Успішні керівники роблять ці справи на тій стадії, коли вони важливі, але ще не термінові.

Справи Б (важливі, але ще не термінові).

Саме ці справи дають найбільшу віддачу. Але такі справи мають звичку ставати терміновими і важливими, якщо їх постійно відкладати.

Справи В (термінові, але не важливі).

Виконання цих справ не дуже результативне і може негативно відбитися на ефективності. Ці справи краще делегувати.

Справи Г (неважливі і нетермінові).

Це дрібниці, які відбирають час. Саме вони займають левову частину часу. Вони не мають ніякого значення в принципі і їх невиконання залишиться без наслідків.

Ці методики дають можливість виділяти ключові завдання і вирішувати їх в залежності від пріоритетності.

Ефективному використанню робочого часу допомагає і технологія делегування.

Делегування дозволяє звільнити час для виконання керівних функцій (завдань А).

Це достатньо тонкий інструмент управління і користуватися ним потрібно грамотно.

Для управління такою тонкою матерією, як час, контроль особливо важливий.

Л. Зайверт (один із авторів напрямку «тайм-менеджмент») пропонує метод «п'яти пальців». Метод є елементарною технікою, в якій за кожним пальцем руки закріплюється один із параметрів якості, досягнення мети.

Достатньо подивитися на долоню руки і за першими назвами пальців згадати параметри, на основі яких здійснюється контроль[8].

-М (мізинець) - думки, знання, інформація. Процес мислення. Що нового я сьогодні узнав? Які знання придбав? У чому зросла моя компетентність, посилився професіоналізм? Які нові та важливі ідеї у мене з'явилися?

-П (підмізинний) - близькість до мети. Чого я сьогодні досяг?

-С (середній палець) - духовний стан. Яким сьогодні був мій настрій? Що було пов'язано з позитивними емоціями і високою мотивацією?

-В (вказівний) - послуга, допомога, співпраця. Чим я сьогодні допоміг іншим? Чи покращилися мої взаємовідносини з колегами (чи навпаки)? З ким відбувся конфлікт?

-В (великий) - фізичний стан, бадьорість. Що я сьогодні зробив для мого здоров'я, підтримки моїх фізичних сил?

«П'ятипальцевий» метод підсумкового контролю зручний перш за все своєю компактністю і при всій своїй простоті може бути дійсно серйозним аналітичним інструментом.

І, насамкінець, керівник повинен пам'ятати, що ефективна організація часу - це не його особиста справа, це міра поваги до колег, ознака, за якою можна судити про його ділові якості й елементарна ознака культурної людини.



Висновок

Виходячи з усього вищесказаного, можна зробити висновок про те, що раціональне використання робочого часу дуже важливо для роботи підприємства. При зниженні витрат робочого часу збільшується продуктивність, знижуються зайві витрати на енергію.

Втрати робочого часу тягнуть за собою несприятливі наслідки. Проведений аналіз дозволяє сформулювати декілька основних рекомендацій для більш ефективного використання робочого часу:

-Необхідно підвищити трудову дисципліну

-Усунути невихід на роботу

-Усунути надмірне використання робочого часу на відпочинок і особисті потреби.

Для підвищення ефективності роботи підприємства необхідно удосконалювати структуру використання робочого часу.

Необхідно скоротити внутрішньозмінні і цілоденні втрати робочого часу: ввести організаційні заходи; дотримуватися правил техніки безпеки; поліпшити умови праці; знизити захворюваність; ліквідувати прогули і простої обладнання;

Досягнення високої ефективності використання робочого часу неможливо без активної підтримки керівництва, грамотної системи мотивації,відповідного ставлення до техніки безпеки, охорони праці, трудової дисципліни.

Для підвищення ефективності використання робочого часу на СТОВ «Бондарівське» необхідно проводити організаційні заходи.



Список використаних джерел

1.Адамчук В.В. Організація і нормування праці - М.: «Финстатинформ», 1999р. - 301 с.

2.Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокіна М.Є. Економіка і соціологія праці. Уч-к для вузів, - М.: ЮНИТИ, 1999 р. - 407 с

3.Багрова І.В. Нормування праці: Навчальний посібник. -- К.: Центр навчальної літератури, 2003. -- 212 с.

4.Бичін В.Б. Малінін С.В. Нормування праці: Підручник./ Під ред. Ю.Г. Одьогова. -- М.: Видавництво «Екзамен», 2003. -- 320 с.

5.Баланс робочого часу ВАТ «Беларусьрезінотехніка»

6.Базилєва М.М. Мотивація праці та трудові відносини: системний

аналіз.: Монографія, - Мн.: БГЕУ, 2001р. - 168 с

7.Галимова, Е.Я. Организационная культура библиотеки: учебное пособие по курсу «Организационное развитие систем управления» / Е.Я. Гали-мова. - М.: ИПО Проф издат, Издательство МГУК, 2002. - 56 с.

8.Зайверт, Л. Ваше время - в ваших руках : советы деловым людям, как эффективно использовать рабочее время / Л. Зайверт. - М.: АО «Интер-экспорт», 1995. - 266 с.

9. Лебедєва С.М., Міснікова Л.В. Економіка та організація праці: У-к для студентів ВНЗ за спеціальністю «Економіка та управління на підприємстві», - Мн.: Місанта, 2002р. - 166с.

10. Попов Л.А. Аналіз та моделювання трудових показників. Уч-к 2-ое вид., Перераб. і доп., - М.: Фінанси і статистика, 1999 р. - 208 с.

11. Пашуто В.П. Організація і нормування праці на підприємстві.: Уч. сел., - Мн.: Нове знання, 2001р. - 304 с.

12.Сербиновского Б.Ю. і Чуланова В.А. Економіка праці і соціологія праці, - Ростов-на-Дону: «Фенікс», 1999р. - 512 с.

13. Пашуто В.П. Організація і нормування праці на підприємстві.: Уч. сел. - 2-е вид., Испр. і доп., - Мн.: Нове знання, 2002р. - 319 с.

14. Єрохіна Р.І., Самраілова Є.К. Аналіз та моделювання трудових показників на підприємстві. Уч. сел. / Под ред. Рофе А.І., - М.: Вид-во «МІК», 2000р. - 160 с.

15. Гумовик. Інформаційний бюлетень ВАТ «БРТ», 25 травня 2006р. №

Размещено на Allbest.ru

...