Людиновимірчий дискурс менеджменту. Сучасний формат менеджера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Людиновимірчий дискурс менеджменту. Сучасний формат менеджера

Вступ

Модель ідеального менеджера включає ті його характеристики, які в повному комплексі не можуть бути притаманні реальному менеджеру, але до яких необхідно прагнути в реальній діяльності. При цьому реальність відрізняється не тільки відсутністю тих чи інших характеристик, а й ступенем їх прояву.

Сукупність усіх характеристик сучасного менеджера знаходить своє відображення в компетенціях. Компетенції - це здатність, можливість і мотивація професійної діяльності менеджера. Вони залежать від освіти, інформаційного забезпечення, організаційних умов і особистих якостей менеджера.

Модель сучасного менеджера можна уявити в сукупності видів професійної діяльності, складу здібностей, знань, навичок і умінь, готовності до професійної діяльності та її рольовій структурі.

Важливим доповненням до компетенцій є пріоритетні цінності. Головними з них можна назвати: орієнтація менеджменту на розвиток, творчий підхід до менеджменту, увагу до управління якістю, здійснення перетворень, управління комунікаціями, гуманитарность (опора на людський фактор), енергетичний потенціал віри і переконань, готовність до майбутнього (бачення і цілеспрямованість).

менеджмент людина суб'єктивний суспільство

1. Людина як суб'єкт і об'єкт менеджменту

Людина як суб'єкт менеджменту.

Виділимо і систематизуємо основні види участі людини в управлінні в якості активного ланки системи управління: управлінців, осіб, які виробляють та приймають управлінські рішення, керівників, працівників апарату управління.

Людина -- суб'єкт самоврядування. Кожна людина в тій чи іншій мірі управляє сам собою, своїми діями, своєю поведінкою. Тут мається на увазі усвідомлене управляюча дія, в процесі якого мозок, душа, розум, свідомість людини виробляють образ власних дій, виходячи з бажань, прагнень, інтересів і віддають виконавчі команди органів, частин свого організму на виконання відповідних дій. При цьому ми залишаємо осторонь як об'єкт самостійного розгляду чисто біологічне і підсвідоме самоврядування у вигляді саморегуляції фізіологічних функцій, підтримання гомеостазиса організму людини. Такий підхід не виключає зв'язку підсвідомого і свідомого в самоврядуванні, впливу підсвідомості на свідоме керування власними діями, що встановлено Фрейдом у його роботах по психоаналізу.

Самоврядування реалізується в рамках наданої людині свободи дій, наявності у нього здібностей формувати керуючі самовпливу і сили волі діяти у відповідності з виробленими самоустановками.

Управлінська діяльність людини як суб'єкта самоврядування в найбільшою мірою залежить від стану її психіки, психологічних установок і тим самим відображає внутрішній, духовний світ суб'єкта.

Управління собою, своїми діями, вчинками, навіть не нав'язаними ззовні, виявляється надзвичайно складним. Позначаються багатозначність альтернатив поведінки, можливих варіантів дій, практична відсутність очевидних критеріїв призначення, відбору кращих варіантів, невизначеність наслідків, що обираються рішень.

Крім цих, досить типових труднощів управління проявляється характерна для людини психологічна ситуація роздвоєння душі, наявність в особи декількох «Я», що протиборствують, що змагаються, засуджують один одного в процесі формування і вибору рішень. Така психологічна боротьба людини з самим собою, ускладнюючи самоврядування на рівні особистості, в той же час здатна підвищувати якість управління завдяки наявності конкурента, контролера в особі другого «Я», оппонирующего першому в процесі формування, аналізу, відбору варіантів, раціоналізації обираються рішень.

До числа найбільш характерних об'єктів і дій, на які розповсюджуються самоврядування, слід віднести:

* власні, що належать суб'єкту, не пов'язані зобов'язаннями ресурси, включаючи вільний час;

* будь-які процеси, види діяльності, не обумовленої зовнішніми обмеженнями, вимогами законів, службовими обов'язками, морально-етичними заборонами;

* ненормовані, ненормативні процедури зумовленої (обов'язкової) діяльність, вносять у неї творче особисте начало, що сприяють поліпшенню результату діяльності;

* формування ставлення до іншим людям, організаціям, подій, явищ;

*вдосконалення власної особистості, її розвиток, створення бажаного для себе та інших вигляду;

*задоволення особистих потреб, бажань за власним смаком і не в збиток іншим людям або при наявності їх згоди, непротивлення.

Самоврядування за своєю суттю відноситься до внутрішнього управління і характеризує внутрішній, психологічний світ особистості. Будучи максимально вільним від впливу ззовні, воно зумовлюється морально-психологічними установками, закладеними в людині, трансформирующимися під впливом віку, навколишнього середовища, умов життя.

Принципово важливо з психологічної точки зору розуміти той, що часто залишається в тіні факт, що будь-яке управління людьми містить елемент самоврядування, який природно назвати ініційованим самоврядуванням. Яке б не було зовнішній керуючий вплив, яким би не був його джерело, перш ніж втілитися в реакцію керованої особистості, вплив має пройти через свідомість цієї особистості, бути сприйнято нею. Сприйняття керуючого сигналу і обумовлене їм реагування, дію керованого людини згідно з поданими керуючим імпульсом правомірно віднести до ініційованого, порушеній ззовні самоврядуванню. Людина, на відміну від автомата, будучи об'єктом управління, виконує керуючий вплив не сліпо, а свідомо, пропускаючи його через власний мозок. Таким чином, виконуючи доведене до нього керуючий вплив, керований людина стає суб'єктом управління (самоврядування).

Так як керуючий вплив, проходячи через мозок керованого людини, піддається психологічній фільтрації та когнітивній обробці, продукт такого впливу у вигляді власної виконавчої команди в рідкісних випадках сліпо копіює установку суб'єкта управління, а набагато частіше накладає на нього установку самоврядування, в якій знаходять відображення елементи особистого інтересу. Відомо, наприклад, що в службових машинах, що надаються державою (суб'єктом управління) державним чиновникам (керованим особам) для службових цілей, роз'їжджають по волі цих осіб не тільки вони самі, але і їх дружини і діти.

Тому доводиться мати на увазі, що неминуче в процесах управління ініційоване самоврядування здатне трансформувати вихідне керуючий вплив. Втім, подібна трансформація здатна не тільки знижувати якість і ефективність Управління, але і підвищувати його. Виконання виконавцем заданої програми дій при економії передбачених видатків -- тому приклад.

Громадянин країни і член (учасник) громадянського суспільства як суб'єкт управління державою. Будь-який громадянин країни як представник її народу, платник податків, виборець має право вважати себе суб'єктом управління державою, що формально випливає з конституції практично всіх демократичних держав. Але якщо розглядати народ країни як найбільшу соціальну групу, то на пересічного громадянина поширюється висловлене вище твердження, згідно з яким він у сто крат більше є об'єктом управління з боку держави, ніж суб'єктом управління державою.

Практичний шанс цього простого громадянина стати індивідуальним суб'єктом управління державою, проникнувши в державні органи управління, пренебрежимо малий. Голос громадянина, як виборця індивідуальних і колегіальних суб'єктів управління державою, тоне в загальній масі голосів і тому часто віддається без особливих роздумів.

Клич простого громадянина здатний прозвучати, як голос суб'єкта управління державою, тільки там, де існує і володіє повною силою громадянське суспільство, здатне протистояти державної монополії на управління державою. На жаль, до побудови такого громадянського суспільства не дійшли країни зі столітньою історією демократичного управління.

Вище розглянуті можливості людини, особистості бути суб'єктом самоврядування та менеджменту в силу його наделенности свободою або приналежності до соціальних груп, народу, громадянському суспільству. Більш природні і звичні ситуації, в яких людина стає суб'єктом управління згідно з придбаним їм статусу господаря, керівника, начальника, менеджера, тобто управлінця у вузькому сенсі цього слова, учасника апарату управління фірмою, організацією, корпорацією, регіоном, галуззю, державою.

Людина як об'єкт менеджменту

Людина керована трапляється у житті частіше, ніж людина керуючий, що зумовлено природою менеджменту як вплив однієї особи на декількох або багатьох осіб. Підлеглих все ж більше, ніж керівників. У той же час, якщо виходити з передумови, що будь-яка людина в якійсь мірі управляє сам собою, то кількість керуючих і керованих формально вирівнюється. Розглянемо основні ситуації і ролі, в яких людина виступає в якості об'єкта управління, керованого і направляється певним суб'єктом.

Людина -- об'єкт власного управління. Ця ситуація розглянута вище стосовно до випадку, коли людина представлений у вигляді суб'єкта управління своїми діями, а в широкому сенсі -- власною особистістю. Звідси особистість та її дії під впливом самоуказаний, самонавіювання, відтворення стереотипів поведінки інших людей стає об'єктом самоврядування. У процесі самоврядування суб'єкт і об'єкт настільки тісно згуртовані між собою, що їх важко розділити.

Психологія процесів внутрішнього управління собою та механізми такого управління мало пізнані і насилу піддаються вивченню. Керівники займаються цими процесами в мінімальному ступені, а психологи сприймають їх швидше як поведінкові, ніж управлінські. Уникаючи скільки-небудь детального розгляду об'єктів внутрішнього самоврядування особистістю, спробуємо виділити характерні, на наш погляд, ситуації.

1.Душа, свідомість, мозок людини як елементи керуючої системи, грунтуючись на фіксованих в пам'яті програми, цільових установках, аналогіях, результати ситуаційного аналізу, що надходить ззовні інформації, виробляють чіткі керуючі команди, що надходять у виконавчі органи людського організму, утворюють керовану систему, об'єкт самоврядування.

2.В процесі внутрішнього аналізу, що передує вироблення рішення щодо виниклої проблеми, душу (свідомість) схильні психологічної біфуркації особистості (роздвоєння). Біфуркація призводить до виникнення внутрішньоособистісний боротьби між принаймні двома суб'єктами, висловлюють різні думки, пропонують різні альтернативи рішення проблеми. Перемогла сторона стає суб'єктом самоврядування, а переможена, точніше, подчинившаяся, -- об'єктом самоврядування. Особливий випадок психологічної біфуркації спостерігається у формі застосування різних внутрішніх критеріїв, подвійних стандартів вироблення рішень в однотипних ситуаціях.

3.Самоврядування як результат рефлексії має місце, коли людина, виробляючи рішення, лінію поведінки, вдається до самоаналізу, саме вивчення власної особистості, її досвіду, досягнень і помилок, удач: і провалів. Самоврядування своїм майбутнім спирається в цьому випадку на самопізнання себе в минулому і сьогоденні.

Наведені типи ситуацій не вичерпують можливих випадків, коли людина стає об'єктом самоврядування, але дають уявлення про характерні ситуаціях такого роду.

Людина -- Об'єкт менеджменту як працівник, виробник, виконавець. До типових умов, коли людині доводиться ставати об'єктом зовнішнього управління (а тим самим і самоврядування), ставиться його робота, виробнича діяльність, виконання службових обов'язків. Характерно, що в стандартних підручниках з управління людина -- об'єкт управління розглядається саме цій, а то й лише у цій ролі. Людина-працівник є об'єктом менеджменту з боку:

1) власників засобів виробництва;

2) менеджерів, керівників, інструкторів;

3) вищестоящих керівників;

4) контролерів, інспекторів;

5) споживачів що надаються їм благ і послуг (в обмеженій мірі).

Зазначені суб'єкти мають вплив на керованого працівника допомогою наказів, розпоряджень, вказівок, встановлених правил поведінки, інструкцій, матеріальних і моральних стимулів, покарань, просування в посаді і звільнення з роботи, заохочення і осуду.

Людина -- об'єкт менеджменту як громадянин держави, у відповідності з вимогами, нормами законів, що діють в країні і в світі. Будь-яка людина не вільний у своїй поведінці з тієї простої причини, що він зобов'язаний виконувати закони, встановлені державою від імені суспільства, народу. Крім того, на людей, що поширюють свою дію загальноприйняті норми етики, поведінки, відносин, неписані і фіксовані в заповідях норми суспільної і релігійної моралі. Всі ці постанови, з одного боку, надають, а з іншого -- обмежують дії людини. Встановлено порядок, згідно з яким незнання законів не звільняє від відповідальності за їх порушення, хоча ця обставина не зупиняє правопорушників.

Прийнято вважати чи не ідеальним державне управління, в умовах якого країною, світом, людьми правлять закони. На жаль, це дуже абстрактне, багато в чому умовне твердження. По-перше, закони не можуть бути всеосяжними, що визначають норми поведінки на всі випадки життя. По-друге, самі закони недосконалі, бо вони встановлені людьми і втілюють позицію законодавців. По-третє, закони трактуються органами державної влади, чиновниками, у зв'язку з чим і народилося іронічне народне вислів «закон, що дишло, куди повернув, туди і вийшло».

Про ступінь цивілізованості країни і населяє її народу судять за критеріями наявності і виконання законів. Але такий підхід повинен враховувати не тільки дуже важлива законослухняність людей як об'єктів державного управління, але і демократизм, ліберальність самих законів, які не повинні пригнічувати, поневолювати людей. До того ж цивілізованість передбачає наявність та дотримання моральних, культурно-етичних норм і правил поведінки, толерантність, повага до інтересів керованих, залежних людей, взаємне розташування.

Людина -- об'єкт менеджменту з боку соціальної групи. Входячи в соціальну групу, визначаючи свою приналежність до такого роду групам, людина мимоволі стає керованим з боку цього суспільного утворення. В прямій формі подібне управління випливає з вимоги дотримання членами групи її статутних положень, визначених документами, звичаями, традиціями, сповідуваної ідеологією і мораллю. У непрямій формі людина стає об'єктом менеджменту з боку своєї соціальної групи в силу того, що його інтереси співзвучні з інтересами даної групи і тому виникає самоналаштування на дії на користь групи, на участь в реалізації її програми, цільових установок.

Найяскравішим чином проявляється керованість людиною з боку соціальної групи у вигляді його сім'ї у вузькому сенсі слова і більш великої групи людей, об'єднаних родинними зв'язками з даними людиною. В залежності від конкретної ситуації суб'єктами управління виступають чоловіки, дружини, батьки, діти, брати, сестри, інші родичі. Керуючі впливу ґрунтуються на традиціях, звичаях, нормах сімейного права, носять характер переконання, виховних заходів примусу, покарань, матеріальних стимулів, вказівок, психологічного впливу, морального тиску.

Кожної з політичних, національних, релігійних, регіональних, професійних, нетрадиційних соціальних груп властиві власні безперервно оновлюються форми і методи залучення членів, учасників і впливу на них за допомогою арсеналу часто досить різноманітних засобів спонукання, переконання, примусу.

Людина -- об'єкт менеджменту з боку свого безпосереднього оточення, громадської думки, засобів масової інформації. Людина як істота соціальна оточений безліччю інших людей: сусідів, товаришів по службі, друзів, знайомих, випадкових попутників, явно або неявно прагнуть втягнути її в орбіту свого впливу, перетворити на об'єкт управління шляхом нав'язування переконань, стилю і норм поведінки, відносин до подій і людей.

Таке управління проявляється безпосереднім чином у процесі особистих контактів і спілкування або опосередковано -- через телебачення, радіо, телефон, кіно, театри, газети, журнали, книги, виставки, рекламу та ін

Сучасна людина з працею зауважує, яким чином він потрапляє в тенета «м'якого», малопомітного, непрямого керування з боку осіб, які представляють інтереси держави, соціальних груп, олігархічних угруповань, корпорацій, амбітних особистостей, чергових плинів моди, спритних користолюбних пройдисвітів, які прагнуть поживитися за чужий рахунок. У подібному явному і прихованому контактному управлінні органічно поєднуються трудноразличимые благородні і егоїстичні, людяні і людиноненависницькі мотиви, у зв'язку з чим люди слабо опираються перетворення їх в об'єкти менеджменту, чиї інтереси мало збігаються з справжніми потребами самих людей.

Більше того, доводиться визнати, що подібне керування, насправді є маніпулюванням індивідуальним і суспільною свідомістю і здійснюване шляхом поширення відібраної, цілеспрямованою, орієнтованою інформації, що маскує справжні наміри розповсюджувачів, стає одним з найбільш потужних і ефективних засобів управління людьми.

2. Суб'єкт - суб'єктні відносини як системоутворюючий чинник теорії менеджменту

«Суб'єкт-суб'єктні відносини» як системоутворюючий чинник теорії менеджменту» - вирішує важливу методологічну проблему при розгляді менеджменту як соціокультурного явища. Класична теорія менеджменту визначає суб`єкт менеджменту як ланку системи управління, що здійснює цілеспрямований вплив на інші елементи системи управління, а об'єкт менеджменту - як орган, що сприймає дії з боку суб'єкта менеджменту і діє відповідно до них. Установлено, що, з огляду на комплексні трансформації сучасного світу, збільшення невизначеності, непередбачуваності зовнішнього середовища, розвиток нових потреб, класичні застиглі «суб'єкт-об'єктні» і «суб'єкт-суб'єктні» моделі поступово заміщуються. З одного боку, як об'єкт менеджменту наймані робітники розробляють високотехнологічну продукцію і створюють так звану «інформаційну вартість». З іншого - нематеріальний капітал у виді інформації, знань, «ноу-хау» забезпечує їм відносну незалежність від національного капіталу, конкретної корпорації і уможливлює вільний вибір умов власної праці в масштабі світового господарства. У такий спосіб вони стають складовою не лише національної, але й світової еліти - а й, відтак, і частиною суб'єкта менеджменту.

Набуває популярності гнучкий ситуативний підхід до менеджменту організації. Концептуально змінюється розуміння релевантних для визначення сутності цієї соціальної практики понять «суб`єкт» і «об`єкт». У некласичних підходах поширюється «партисипативний» менеджмент, що передбачає спрощення ієрархії. Відбувається поєднання, перетинання ролі керівника-суб`єкта і виконавця-об`єкта: знання, інформація стають водночас і ресурсом суб`єкта і об`єктом менеджменту. Самоорганізація як модель управлінських відносин набуває виключного впливу на забезпечення ефективності менеджменту. В дисертації під системою менеджменту розуміється єдність суб'єкта й об'єкта менеджменту, що стає результатом не тільки цілеспрямованого впливу об'єкта менеджменту на суб'єкт, але й саморегулювання у складних соціальних системах. Якість цього впливу, насамперед, залежить від таких чинників, як управлінські та організаційні відносини, зміст управлінської й організаційної діяльності, в якій вони реалізуються; доцільність дій суб'єкта менеджменту. Наявність стійкої рівноваги між суб'єктом і об'єктом менеджменту, здатність суб'єкта менеджменту відповідати на внутрішні і зовнішні виклики середовища, що постійно змінюється, є однією з основних закономірностей менеджменту, що обумовлює всі інші його загальні закони й принципи. Обґрунтовується пріоритет «суб`єкт-суб`єктних відносин».

3. Менеджерські рішення у контексті формування суспільства знань

«Менеджерські рішення у контексті формування суспільства знань» - фокусується на проблемі ухвалення менеджерських рішень, що визначають його функціонування та розвиток і є головним засобом менеджменту щодо перетворення навколишнього світу. Ухвалення менеджерських рішень і їхнє практичне впровадження є найбільш важливим видом здійснюваної менеджерами діяльності, що найкраще характеризує їхню поведінку і відрізняє менеджмент від іншої соціальної діяльності людини. В умовах інформаційного суспільства спостерігається поступовий відхід від стандартних, або типових, управлінських рішень у бік креативних, евристичних. Саме такі рішення застосовуються у випадках, коли недостатньо інформації для ухвалення раціонального рішення, коли важко встановити причинно-наслідкові зв'язки, прогнозувати наслідки рішень, і тому доводиться розраховувати на інтуїцію. В дисертації зазначається, що розширення меж інформаційного суспільства, включення в його орбіту все більшої кількості країн відбувається під впливом змін у його управлінській сфері і висуває особливі вимоги до менеджерських рішень. Ухвалення соціальнозначущих і людиновимірчих менеджерських рішень у такому суспільстві передбачає наявність широкої бази знання і інтердисциплінарної взаємодії різних наукових сфер. Водночас менеджерські рішення в умовах суспільства, побудованого на знаннях, покликані стимулювати індивідуальну зацікавленість громадян у справах усього суспільства.

4. Менеджмент-освіта на початку третього тисячоліття

«Менеджмент-освіта на початку третього тисячоліття» - менеджмент-освіта розглядається як стратегічний фактор, що визначає майбутнє країни та нації. До традиційних цілей менеджмент-освіти - виконувати замовлення суспільства на відтворювання нового покоління фахівців у сфері управління, - додаються ще такі, що мають сприяти змінам існуючого суспільства. Автор визначає, що менеджмент-освіта -- це достатнє, послідовне і передбачуване формування таких якостей людини, що відбивають потреби і культуру країни, визначають ефективність і якість її професійної діяльності в конкретних умовах розвитку. Це - не лише знання і навички, хоча і вони відіграють велику роль у професіоналізації менеджменту. Це - ще і культура, і потенціал саморозвитку, і розвинуті творчі здібності, і позиції моральності, а головне - віданність загальнолюдським цінностям, -- тобто повний комплекс тих рис особистості, що перетворюють професійну діяльність у суспільне благо. Менеджмент-освіта покликана формувати життєву позицію і світогляд майбутнього менеджера. З огляду на те, що в умовах громадянського суспільства одним із основних і невідкладних шляхів підвищення ефективності менеджменту є розкриття людського потенціалу, відновлення гідності і свободи особистості, творчої ініціативи і соціальної відповідальності, в сучасному українському суспільстві актуалізується людський чинник.

Менеджмент-освіта має допомагати людям виконувати завдання, для яких вони не були підготовлені споконвічно, підготувати їх до нелінійного плину кар'єри, до роботи у команді, до незалежного використання інформації, розвивати свої здібності і досягати соціально-конструктивних цілей.

Менеджмент-освіта -- це достатнє, послідовне і передбачуване формування таких якостей людини, що відбивають потреби і культуру країни у конкретних умовах розвитку. Нова парадигма менеджменту до традиційних цілей менеджмент-освіти - виконувати замовлення суспільства на відтворювання нового покоління фахівців, - додає ще такі, що мають сприяти соціальним змінам, має допомагати людям виконувати завдання, для яких вони не були підготовлені споконвічно, підготувати їх до нелінійного плину кар'єри, до роботи в команді, до незалежного використання інформації, розвивати свої здібності і досягати соціально-конструктивних цілей.

5. Зміст і співвідношення понять «людина», «особистість», «менеджер»

Для того щоб визначити місце людини в сучасному світі, а також з'ясувати взаємини в системі “особистість - суспільство”, необхідно зупинитися на деяких загальних визначеннях, що характеризують людину з різних боків.

Людина - це родове поняття, яке вказує (з матеріалістичної точки зору) на віднесення істоти до вищого ступеня розвитку живої природи - до людського роду. Людина - це специфічне, унікальна єдність біологічного і соціального. Як істота біологічна, він підкоряється біологічним і фізіологічним законам, як істота соціальна - Вона частина соціуму та продукт суспільного розвитку.

Людина, має біосоціальну природу. З одного боку, це жива істота з притаманними їй загальними рисами, що властиві людському роду. З другого боку, в онтологічному аспекті, людина - істота соціальна, яка розкриває свої сутнісні риси саме в колективі, у процесі спілкування. За допомогою цілеспрямованої діяльності (праця), комунікації (мова), системи оцінки (критика) і самооцінки (самокритика) людина стає “суспільною твариною”, унікальним представником біосфери, що створила, на думку Володимира Вернадського, своє власне середовище існування - ноосферу. Таким чином, людина - жива істота, яка має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе.

Однак, з'ясувавши амбівалентність природи людини, не можна відповісти на запитання, чому люди, які належать до єдиної етнічної спільноти, відрізняються один від одного, чому одні люди - відомі всій країні, а про існування інших знає тільки обмежене коло. Інакше кажучи, для відображення всіх аспектів людської особистості, виходячи з того, що вона є багатогранною, використовуються різні якісні характеристики. Це такі поняття, як індивід, індивідуальність, особистість

Поняття “особистість” містить сукупність усіх соціальних ролей даної людини, усіх суспільних відносин, найважливішими серед яких є ставлення до громадського обов'язку, а також до установок суспільної моралі.

Особистість, таким чином, являє собою системну якість. Її індивід набуває у своїй практичній діяльності, зокрема в роботі й у спілкуванні з іншими людьми. Індивід тільки тоді стає особистістю, коли він задіяний у суспільних відносинах, у спілкуванні з людьми. Тому поняття “особистість” слід розкривати через практичну діяльність, бо саме вона є основою формування і розвитку особистості. Що повніше ми вивчаємо спілкування між людьми, міжособистісні відносини, то глибше пізнаємо суть і структуру кожного, хто вступає в ці відносини. Отже, основу особистості становить стійка система суспільновагомих рис, що знаходять свій вияв в активній участі в суспільно-економічному і культурному житті суспільства і можливості певного впливу на події, які відбуваються в суспільстві, а іноді й у світі.

Фізична складова особистості - це тіло або тілесна організація людини, найбільш стійкий компонент особистості, заснований на тілесних властивостях і самовідчуттях. До фізичної складової особистості також часто відносять одяг і домашнє вогнище, що є важливою характеристикою сутності особистості. Недаремно з цього приводу говориться в прислів'ї, що “людину стрічають по одягу”. До компонентів фізичної складової особистості можна також віднести все те, що зроблено її руками, а також інтелектом - побутові прикраси, колекції, рукописи, листи і т. д.

Соціальна структура особистості формується в процесі спілкування людей, починаючи з первинних форм спілкування матері і дитини. По суті, вона являє собою систему соціальних ролей людини в різних групах, частиною яких вона є. Існує теорія соціальних ролей американського соціолога Толкотта Парсонса. Відповідно до цієї теорії кожна особистість у системі відносин відіграє певну роль: батька, керівника, підлеглого, сина, чоловіка і т. д. Усі форми самоутвердження в професійній, суспільній діяльності, дружбі, любові, суперництві формують соціальну структуру особистості.

Духовна складова особистості являє собою той невидимий стрижень, ядро нашого “Я”, на якому базується вся структура особистості людини. Це внутрішні, духовні стани, що відбивають спрямованість особистості до певних цінностей і ідеалів. Духовність людини не є чимось зовнішнім, її не можна придбати шляхом освіти чи наслідування кращим зразкам духовності. Історія знає багато прикладів того, як інтенсивне духовне життя (мудреців, учених, діячів літератури і мистецтва) ставало запорукою не тільки фізичного виживання, але й активного довголіття.

Названі компоненти особистості утворюють цілісну систему, і кожен з цих компонентів на різних етапах життя людини набуває домінуючого значення.

Людина не народжується особистістю, вона нею стає в ході свого індивідуального розвитку шляхом засвоєння досвіду і ціннісних орієнтацій суспільства, у якому вона живе, і це становлення і розвиток є для неї найважливішою проблемою.

Процес становлення особистості обумовлений як біологічними особливостями людини, так і соціальним середовищем. На думку деяких вчених, розумові здібності людини на 70 - 80 відсотків детерміновані біологічними особливостями людини, тобто генетично. Так, у роду Баха було 16 композиторів і 29 професійних музикантів, а Олександр Пушкін і Лев Толстой є родичами. Дослідниками встановлено, що прабабуся Пушкіна і прапрабабуся Толстого були рідними сестрами. Таких прикладів генетичного впливу на формування особистості можна привести безліч. При цьому важливе місце в процесі соціалізації відіграє виховання, приклад батьків, а також власна наполегливість у розвитку природніх задатків. Водночас важливою умовою для реалізації людиною своїх здібностей і якостей особистості є її потрібність суспільству. На жаль, в історії ми часто спостерігаємо ефект незадіяності, коли рівень розвитку особистості значно вищий за рівень розвитку суспільства в цілому.

Ще одним важливим фактором, що має істотний вплив на формування особистості, є соціальне середовище. Соціальне середовище - це сукупність економічних, політичних, духовних, інформаційних умов, у яких відбувається життєдіяльність людини. Це не тільки саме суспільство, його соціальна структура, але й родина, колективи, групи спілкування (сусіди, друзі), які впливають на розвиток особистості і формують своєрідність її духовного світу.

Важливим компонентом соціального середовища є тип політичної системи суспільства, у якому формується особистість. Відомо, що відкрите, демократичне суспільство, у якому відносини між особистістю і суспільством відбуваються на засадах соціального партнерства і взаємоповаги, більш придатне для розвитку особистості і розкриття всіх її здібностей, ніж закрите, тоталітарне (авторитарне), у якому відносини в системі “особистість - суспільство” деформовані. Так, наприклад, якщо в США роблять ставку на ініціативних людей і практикують модель інтересу у взаєминах влади й особистості, то в СРСР цінувалися насамперед виконавські якості, слухняність і відпрацьовувалася модель примусу на рівні влада - особистість. Тому не дивно, що в змаганні цих двох протилежних соціальних систем більш життєздатною виявилася демократична модель США. Таким чином, особистість формується під впливом середовища на основі своїх індивідуальних біологічних задатків.

Важливим питанням для розуміння проблеми особистості є питання про типологію особистостей. Існує ціла низка типологій, що беруть за основу певнийкритерій, серед яких: налаштованість особистості на соціальні ролі, соціальні фактори, психоенергетичні якості особистості, цивілізаційні особливості суспільства і ряд інших.

Німецький філософ, психолог Едуард Шпрангер (1882 - 1963) залежно від налаштованості особистості на соціально-рольові відносини виокремив кілька типів особистості, що простежуються на всьому історичному шляху розвитку людства: теоретичний, економічний (прагматичний), естетичний, соціальний, політичний, релігійний.

Політичний тип особистості - вбирає в себе прагнення до панування, до розподілу соціальних ролей, здійснюваного через пряме нав'язування свого нормативного поля чи думки іншим особистостям.

Естетичний тип тяжіє до нерольової діяльності. Спілкування для нього -засіб самовираження. Однак індивідуалізм естетичної особистості може часом призвести до закріплення власного світовідчуття в знаково-рольовій формі.

Соціальний тип особистості ґрунтується на установці, відповідно до якої спілкування є формою самовіддачі, розчинення себе в іншому. Любов - основна форма життя соціальної людини. Цей тип не визнає нормативних рамок власної активності, однак, залежно від об'єкта любові (окрема людина, родина, група, людство), може бути схильний до патріархально-рольової або анархічної поведінки, оскільки входження в об'єкт любові для соціальної особистості означає безумовне прийняття усіх форм її життєдіяльності.

Основою для виокремлення економічного типу особистості є її прагматична орієнтація, оскільки рольова поведінка для економічної особистості є необхідною умовою досягнення користі.

Для релігійного типу особистості головне є спілкування з Абсолютом, Богом, у якому зливаються два типи особистісної активності, два типи спілкування, роль перетворюється на покликання.

Теоретичний тип особистості втілює всепоглинаючу пристрасть до пізнання, йому не властива умовно-рольова діяльність. Теоретичний тип особистості далекий від входження, трансцендування, що характерно для екзистенціальної форми особистісної активності. Теоретична особистість може лише перетворити обидва способи на об'єкт дослідження.

На думку російського дослідника Леоніда Жарова, можна виокремити кілька великих соціальних типів особистості: діячі, мислителі, люди почуттів і емоцій, гуманісти і сподвижники.

До першого соціального типу особистості - діячів - він відносить: мисливців і рибалок, воїнів і ремісників, робітників і інженерів, педагогів і медиків, менеджерів і т. д. Для таких особистостей головне - активна дія, зміна світу і себе самого разом з ним.

До другого соціального типу особистості належать мислителі.

Мислителі - це люди, які, за словами Піфагора, приходять у світ не для того, щоб змагатися і торгувати, а для того, щоб дивитися і міркувати. Образ мудреця, мислителя, що втілював традиції роду і його історичну пам'ять, завжди мав у народі авторитет.

До третього соціального типу особистостей належать люди почуттів і емоцій. Це, насамперед, діячі літератури і мистецтва, геніальні прозріння яких найчастіше випереджають найсміливіші прогнози і пророкування мудреців.

Четвертий соціальний тип, за даною класифікацією,-гуманісти і сподвижники, для яких характерне загострене почуття жалю, вони здатні полегшувати душевні і тілесні страждання інших людей. Їхня сила - у вірі у своє призначення, у любові до людей і до усього живого, в активному творенні добра.

Особистостей типологізують і за таким критерієм як психоенергетична складова. Відповідно до цієї типології, запропонованої Петром Ганнушкіним (1875 - 1933), виокремлюються такі особистісні психотипи:

1. Високоенергетичні (агресивні):

-епілептоїдний (домінує прагнення до порядку);

-паранойяльний (гранично виражена цілеспрямованість);

-гіпертимний (переважає підвищений настрій, товариськість);

-істероїдний (має виражену демонстративність поведінки).

2. Низькоенергетичні:

-шизоїдний (занурений у свій внутрішній світ, нетовариськість);

-психостеноїдний (явно виражена невпевненість у собі);

-гіпотимний (переважає знижений настрій);

-сензитивний (характерна підвищена чутливість).

3. Непостійні типи:

-циклоїдний (характеризується періодичною зміною настрою);

-конформний (домінує залежність від соціального оточення, прагнення пристосуватися до нього).

Таким чином, ця класифікація бере за основу певні психічні конструкції, енергетичний потенціал людини, які активно впливають на поведінку особистості, її настрій і особливості духовного світу.

Менеджери -- це професійний прошарок управлінців, головне завдання яких -- координація й організація діяльності колективів на основі врахування об'єктивних законів і закономірностей, тобто управління на науковій основі. Менеджер обіймає якусь постійну посаду, і в його підлеглості знаходиться та чи інша кількість виконавців.

Види поділу праці менеджерів:

-функціональний поділ праці. Поділ ґрунтується на формуванні груп працівників управління, що виконують однакові функції менеджменту (планування, організацію, координування, мотивацію, контроль). Відповідно, в апараті управління є фахівці, що займаються своїми конкретними питаннями.

-структурний поділ управлінської праці виходить з таких характеристик керованого об'єкта, як організаційна структура, масштаби, сфери діяльності, галузева, територіальна специфіка. У силу розмаїтості факторів, що впливають на структурний поділ праці, він є специфічним для кожної організації. Можна виділити загальні риси, що стосуються вертикального і горизонтального поділу праці менеджерів.

-вертикальний поділ праці побудовано на виділенні трьох рівнів управління - низового, середнього і вищого.

До низового рівня відносяться менеджери, що мають у своєму підпорядкуванні працівників переважно виконавської праці. Здійснюють управління такими первинними підрозділами, як бригади, зміни, дільниці.

Середній рівень (50 - 60% загальної чисельності управлінського персоналу) включає менеджерів, відповідальних за хід виробничого процесу в підрозділах. Сюди входять менеджери штабних і функціональних служб апарату управління фірми, її філій, відділень, а також керівництво допоміжних і обслуговуючих виробництв, цільових програм і проектів.

Вищий рівень (3 - 7 %) - адміністрація підприємства, що здійснює загальне стратегічне управління організацією, її функціональними і виробничо-господарськими комплексами.

-горизонтальний поділ праці менеджерів по функціях.

-технологічний і професійно-кваліфікаційний поділ праці. Враховує види і складність виконуваних робіт.

Наука управління містить у собі: економічну теорію ( макро-, мікроекономіку ); економіку й організацію виробництва;психологію управління; загальну теорію управління. Використовує науки: дослідження операцій, кібернетику, загальну теорію систем, системний аналіз, системотехніка, і т.д.

6. Зміст і спрямованість діяльності менеджера

Зміст діяльності менеджера

Зміст роботи менеджера можна представити як набір завдань і питань, які знаходяться на «порядку денному». Проаналізувавши різноманіття завдань, можна виявити ключові завдання, властиві тільки роботі менеджера, не залежать від рівня і стилю управління, виконання яких дозволяє об'єднати ресурси в «живий і розвивається організм», тобто перетворити матеріали у виріб під назвою організація і досягти поставленої мети. Згідно П. Друкером можна виділити загальні для всіх менеджерів і характерні тільки для їх роботи п'ять основних завдань.

1. Постановка цілей. Ця задача включає постановку цілей, визначення їх характеристик і передбачає уміння не тільки вирішувати, що потрібно зробити для досягнення мети, але і знайти, і сформулювати загальну мету.

2. Організація роботи -- це аналіз необхідних дій, рішень і відносин, класифікація і поділ роботи, побудова організаційної структури для координації виконання роботи.

3. Мотивація і спілкування -- це комплексне завдання по створенню з безлічі людей однодумців, побудови відносин з людьми, відносин їх до роботи та групової взаємодії, стимулювання і винагорода за хорошу роботу.

4. Вимірювання показників -- полягає у встановленні показників і критеріїв, що відображають ефективність виконання окремої роботи і організації в цілому, проведенні аналізу ефективності кожного працівника, оцінці та інтерпретації.

5. Розвиток своїх підлеглих -- полягає у розвитку та професійному вдосконаленні працівників, допомоги в розкритті здібностей, зміцненні їх особистісних якостей та створення умов для саморозвитку.

Ці основні завдання -- базові елементи змісту роботи будь-якого менеджера. Кожна з задач вимагає особливих якостей і кваліфікації. Вміння вирішувати одну із завдань ще не робить людину менеджером. Знання основних завдань дозволить оцінити і сконцентрованість спрямованість програм навчання та розвинути вміння вирішувати подібні завдання на практиці, тобто забезпечити готовність менеджера до роботи. Кожен працівник може покращити свою діяльність в якості менеджера, удосконалюючи виконання саме цих завдань, оскільки при відсутності вміння вирішувати одну із завдань неможливо вважати себе справжнім менеджером. Цікаво відзначити, що ці п'ять завдань, слабо кореспондуються з 20-30 предметами, зазвичай представленими в програмах навчання менеджменту. Таким чином, для ефективної роботи в якості менеджера необхідно концентрувати свою увагу на виконанні основних завдань, а при виборі або складанні програм навчання приділяти увагу можливості розвитку знань і вмінь, які сприяють вирішенню цих завдань.

Спрямованість діяльності менеджера

Основне завдання менеджерів полягає у створенні навколишніх умов для групової діяльності таким чином, щоб індивіди вносили свій внесок у досягнення групових цілей з мінімальною витратою грошей, часу, зусиль і матеріалів, а також з мінімальними незручностями.

Зміст діяльності менеджера. При впливі зовнішнього середовища, менеджер забезпечує трудові, фінансові, техніко-технологічні, інформаційні ресурси через реалізацію функцій планування, організації, координації, мотивації і контролю для досягнення цілей організації.

Управлінська діяльність передбачає розподіл функцій, повноважень, відповідальності.

Менеджер виконує наступні функції:

* адміністраторську;

* стратегічну;

* експертно-консультативну;

* представницьку;

* виховну;

* психотерапевтичну;

* комунікативно-регулюючу;

* інноваційну;

* дисциплінарну.

Виконуючи адміністраторську функцію, менеджер розробляє та реалізує кадрову політику, зокрема, комплектує штати, здійснює добір, навчання, розставлення та переміщення кадрів. До того ж, менеджер реалізує всі функції управління. Особливу роль при цьому відіграє стратегічне планування та контроль.

Контроль в діяльності менеджера повинен відповідати наступним вимогам:

* контроль повинен бути постійним;

* контроль повинен бути об'єктивним (не повинен залежати від особистих симпатій або антипатій менеджера по відношенню до підлеглих);

* контроль не повинен бути тотальним (оскільки це губить у робочих всіляку самостійність, а також схильність до ініціативи);

* контроль повинен здійснюватися відкрито (підлеглі повинні знати, хто їх контролює, у якій формі та якими засобами реалізується контроль);

* контроль повинен бути економічним;

* контроль не повинен розглядатися як форма особистого ставлення менеджера;

* контроль є проявом уваги до робочого (хто не контролює, той не цікавиться досягненнями свого персоналу);

* результати контролю повинні бути доведені до виконавців.

В основі стратегічної функції складаються планування та прогноз можливих подій як у сфері діяльності конкретного менеджера, так і стосовно організації в цілому. Реалізація цієї функції пов'язана, з одного боку, із встановленням найближчих планів, з іншого - з визначенням роботи на перспективу.

На сьогоднішній день склалося чотири найважливіші концепції управління:

* наукового управління;

* адміністративного управління;

* управління з позиції науки про поведінку;

* управління з позиції психології і людських відносин.

Об'єктом управлінської діяльності є організація, ієрархічна структура якої може бути "односкладною" і "складною". Це відображає зміст управлінської діяльності. Управлінська діяльність менеджера двоїста: з одного боку - це діяльність конкретного керівника, що діє в конкретній обстановці і в той же час це спільна діяльність.

Діяльність менеджера насичена великою кількістю дій, частими втручаннями ззовні, широкою мережею контактів, перевагою вербального спілкування з персоналом.

У процесі управління керівникові доводиться виконувати три основні ролі:

1. Координатора, що зв'язує одну групу людей з іншою;

2. Інформатора, що забезпечує прийом, передачу й обробку різноманітного роду інформації;

3. Особи, що приймає рішення.

Ми встановили, що існують п'ять основних методів управління:

* Адміністративний;

* Організаційний;

* Правового регулювання;

* Економічний;

* Психологічний (призначений для впливу на психологічні закономірності діяльності людей і соціально-психологічні відносини.

Далі відзначимо основні функції управлінської діяльності.

До них відносяться:

* Планування, вироблення і прийняття управлінських рішень (визначаються шляхи, засоби і досягнення конкретної мети);

* Організація;

* Контроль (визначається мірою досягнення і відхилення від кінцевої мети);

* Регулювання (фінансування і робота з кадрами).

Центральним ланкою управлінської діяльності є прийняття рішення. Функції організації, керівництва, контролю складають виконавчий блок управлінської діяльності.

Метою управлінської діяльності є отримання можливо більшого і корисного ефекту при найменшому зусиллі.

Таким чином, з вищевикладеного випливає, що управлінська діяльність - це цілеспрямована, соціально-психологічна система взаємопов'язаних структурних і функціональних компонентів, пов'язаних з рішенням управлінських завдань, досягненням нових результатів відповідно до основної мети.

7. Цінності та світоглядні орієнтації сучасного менеджера

Від менеджера щоденно чекають прийняття рішень, які ґрунтуються на власних моральних і етичних цінностях, правилах, принципах. Якщо в нього нечіткі цінності і невизначені принципи, то менеджеру не вистачатиме впевненості, що може сприйнятись оточуючими як слабкість, нерішучість. Сучасне управління орієнтоване на такі цінності, як ефективність, реалізація потенціалу працівників, зростаюча готовність до інновацій і диверсифікації. Менеджери, які не мають власної думки сформованої на основі правил, норм і принципів, або відступ від них, чи ґрунтується на цінностях вчорашнього дня, не здатні здійснювати ефективного управління. Менеджер впливає на особисте і власне ділове життя, хід думок оточуючих його людей, вибираючи ті чи інші альтернативи. Якщо ж його цілі не співпадають з загальними цілями організації, то такий менеджер, як правило, нелегко досягає успіху і нездатний належно і об'єктивно оцінити успіх інших.

Культура менеджменту як спосіб реалізації суттєвих (життєвих) сил людини в управлінській діяльності обумовлює цілеспрямованість персоналу управління, установку на творче застосування, розширення та поглиблення наявних знань, одержання нових знань на підставі узагальнення досвіду та пошуку нових шляхів і методів діяльності. Культура управління стимулює активність, ініціативність та відповідальність управлінських працівників за свої дії та можливі їх наслідки.

Це дає можливість досягти поставленої мети в передбачені або більш коротші строки, з запланованим або кращим економічним результатом

При розгляді світогляду та його зв'язку з ефективністю діяльності керівника необхідно виходити зі змісту таких основоположних понять - переконання, ідейність і світогляд. Переконання є укорінені у свідомості людини моральні, етичні уявлення, що норми, принципи, ідеали, яким він вважає конче необхідним для себе дотримуватися у повсякденному житті. Стосовно до управління мова йде не просто про інформованості, обізнаності менеджера про наявність якихось моральних, моральних норм ділових відносин, професійної етики, вищих ідеалів (зокрема, ідеалу організації, керівника), але про його переконаності в них, тобто в наявності відповідної раціональної основи діяльності. Переконаність дозволяє керівнику здійснювати управлінський процес свідомо, з глибоким розумінням необхідності й доцільності певного керуючого, коригуючого впливу на ситуацію.

Світогляд - це система поглядів і уявлень людини про світ, про навколишньої дійсності, про своє місце в цьому світі, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людини, її переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації. Центральне місце у світогляді людини займають уявлення про природу, про Космос, про сакральне (священне), нарешті про Божественне. Світогляд визначає ставлення людини до навколишнього його дійсності і до самого себе. Згідно з існуючими уявленнями генезис світогляду обумовлений віковими особливостями людини. Світогляд як сукупність відчуттів, почуттів, прагнень, потреб, інтересів, волі, мотивів виникає в ранньому віці у сфері ще неусвідомлених, стихійних практичних відносин, у тому числі соціальних, індивіда.

В результаті узагальнення отриманого досвіду під впливом виховання і навчання формується внутрішня структура поведінки, яка по відношенню до свідомості виявляється первинним світоглядним рівнем. Елементами цього світоглядного рівня виступають здібності, навички, вміння, практичні способи організації діяльності у часі і т. д. Потім в підлітковому і юнацькому віці система світогляду доповнюється рівнем раціонального мислення (сукупністю цілей, ідеалів, цінностей). Завершує формування світогляду як системи сукупність суб'єктивних оцінок результатів власної діяльності, досягнутого і бажаного статусу дорослого члена суспільства. Світогляд перетворюється у внутрішню причину, що визначає всю сукупність поведінки і діяльності людини.

Світогляд як фундаментальна якість індивіда, внутрішній закон його життя з кожним поколінням відтворюється з коригуваннями, що враховують накопичений досвід. Процес формування світогляду піддається значним зовнішнім цілеспрямованим суспільних впливів з боку загальноприйнятої ідеології, корпоративної етики, професійної етики і т. д.

Найважливішими елементами світогляду, що мають значення для керівництва людьми, є наступні:

Ш система поглядів на соціальне управління (зокрема, школа менеджменту, принципам якої керівник);

Ш уявлення про місце і ролі керівника в процесі соціального управління;

Ш уявлення про ідеальну організації, ідеальному стилі керівництва, про ідеального менеджера;

Ш ціннісні орієнтації, що визначають, зокрема, особливості сприйняття менеджером різних видів корпоративної етики;

Ш відношення керівника до партнерів (орієнтація на співробітництво чи суперництво) і підприємницькому середовищі (сприйняття, відторгнення і т. д.);

Ш підходи до аналізу складної управлінської ситуації;

Ш відношення до підлеглих і вищого керівництва, до очолюваної ним організації (підрозділу) і ін.

Переконання менеджера, його світогляд і ідейність складаються під впливом об'єктивних умов буття людей у процесі соціальної практики людини, його трудової діяльності, в тому числі керівної діяльності. Формування світогляду керівника йде через засвоєння людиною створеної суспільством духовної культури, етики професії керівника, корпоративної етики організації. Особливе значення має накопичення людиною особистого практичного досвіду, який дозволяє глибше засвоїти певні моральні принципи і норми, усвідомити необхідність їх дотримання в процесі соціального управління.

Переконання керівника, його світогляд і ідейність визначають:

Ш рівень оволодіння ним науковою методологією;

Ш мотивацію до професійної діяльності керівника;

...