Інформаційний менеджмент та менеджмент інновацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: «Інформаційний менеджмент та менеджмент інновацій»



Вступ

Тема даної курсової роботи: „Інформаційний менеджмент та менеджмент інновацій ”.

Актуальність цієї теми пояснюється тим, що нововведення на підприємстві не були суттєвими, тому підприємства успішно функціонували в умовах конкурентної боротьби в довгостроковій перспективі. Підприємства в умовах конкуренції на ринку повинні не тільки звертати увагу на внутрішній стан справ на підприємстві, але і вибрати стратегію довгострокового виживання, збору якісного інформаційного забезпечення; здійснення управління інформаційними ресурсами; забезпечення управління обробки інформації на всіх рівнях; забезпечення управління комунікаціями (спілкування - передача інформації від людини до людини). Це дозволить їм встигати за змінами, які відбуваються в їх оточенні.

Інформаційний менеджмент - це управління діяльністю по створенню і використанню інформації на користь організації. Мета інформаційного менеджменту: забезпечення ефективного розвитку організації за допомогою регулювання різних видів її інформаційної діяльності.

Інноваційний менеджмент являє собою одну з різновидів функціонального менеджменту, об'єктом якого виступають інноваційні процеси в усіх їх різновидах, які застосовуються в усіх сферах народного господарства.

Основна увага в інноваційному менеджменті надається розробці стратегії інновацій і заходів, направлених на їх реалізацію, тому розробці та впровадженню нових товарів, технологій наділяється основна увага. Вони становлять направлення стратегій організації і визначають її подальший розвиток.

Факторами, що гальмують освоєння нововведень у промисловості відносять недостачу власних фінансових ресурсів, і високі ставки за кредитами комерційних банків, зменшення внутрішнього попиту і економічний ризик освоєння нової продукції.

Конкурентоспроможність на світовому ринку залежить від продукції, в основі якої лежать нові знання. Розвиток продуктивних сил відбувається при тісній взаємодії науки і нових технологій з виробництвом. Тільки радикальні заходи для впровадження нових технічних і технологічних рішень, сучасних виробничих процесів, здатних випускати конкурентоспроможні товари, дозволяє економіці вийти з затяжної кризи і забезпечити Україні гідне місце у світовому співробітництві.



Розділ 1. Теоретичні основи інформаційного та інноваційного менеджменту

1.1 Загальна характеристика інформаційного менеджменту

З позиції системного підходу інформаційний менеджмент має охоплювати планування, організацію, координацію та контроль інформаційної діяльності і процесів, а також комунікації всередині підприємства з метою поліпшення його роботи. При цьому передбачається цілеспрямоване використання інформації як ресурсу.

Інформаційний менеджмент -- це:

* сукупність правил, технічних засобів і систем, які визначають інформаційну та комунікаційну структуру підприємства;

* комплекс завдань управління на всіх етапах життєвого циклу підприємства, охоплюючи всі дії та операції, пов'язані як з інформацією в усіх її формах і станах, так і з підприємством у цілому на основі даної інформації.

Умови виникнення та практичного застосування інформаційного менеджменту:

¦ Кількість комп'ютерів та їх периферії, встановлені в інформаційних системах усього світу, дуже велика, а їх світове виробництво являє собою велику й потужну галузь індустрії. її продукти сформували широкий ринок засобів і послуг інформатизації. Орієнтуватися на цьому ринку та оперативно реагувати на всі його зміни можна лише за допомогою інформаційного менеджменту.

¦ Багато сфер діяльності стали міжнародними й потребують кооперації інформаційних систем і, відповідно, вирішення завдань інформаційного менеджменту.

¦ Розробка та експлуатація інформаційних систем залежить від вирішення завдань інформаційного менеджменту. Ресурси систем обмежені, а кількість вирішуваних завдань велика, відповідно, необхідно забезпечувати ефективність інформаційних систем та адекватність вирішуваних завдань.

¦ Потужним чинником розвитку інформаційних систем є конкуренція, яка вимагає найбільш оперативної та вичерпної інформації, що надає переваги перед конкурентом. Тому розвиток і вдосконалення інформаційних систем -- провідне завдання інформаційного менеджменту.

¦ Обсяг інформації безперервно зростає (подвоєння обсягу інформації в усьому світі нині відбувається протягом 2,5--3 років), її внутрішні зв'язки обтяжуються, ускладнюється її пошук та ефективне використання (особливо під час прийняття рішень у фінансовій сфері). І це також можна здійснити тільки за допомогою інформаційного менеджменту.

Завдання інформаційного менеджменту:

* аналіз інформаційної потреби та пошуки можливих рішень для її задоволення;

* стратегічне планування інформаційної діяльності;

* налагодження роботи з інформацією в усіх підрозділах організації;

* контроль усього інформаційного процесу.

З огляду на високий ступінь взаємозв'язку між успіхом підприємства та інформаційними технологіями необхідно наголосити на важливості розвитку інформаційного менеджменту. Як процес розробки стратегічного плану підприємства, так і його складові блоки мають враховувати можливості інформаційних технологій.

Сьогодні підприємства вже не можуть дозволити собі технологічну стратегію, розроблену технічними менеджерами, які не знають суті господарської діяльності. Стратегія вибору архітектури ІТ й відповідного обладнання, програмного забезпечення й засобів комунікацій має базуватися на таких чинниках:

* розмір організації;

* напрям основної діяльності;

* характеристика споживачів;

* орієнтація на внутрішній і/чи міжнародний ринок;

* вимоги до ІТ в організації;

* наявні можливості ІТ в організації;

* ступінь готовності вищої управлінської ланки до функціональних ризиків.

Ці фактори безпосередньо дають змогу визначити необхідний обсяг інвестицій в ІТ, управлінські рішення в галузі планування, бюджетування й побудови організаційної структури інформаційного менеджменту. Загалом вони визначають такі важливі рішення:

* вибір архітектури системи;

* надання переваги придбанню готового продукту або розробці прикладної системи;

* орієнтація на застосування власної системи чи користування послугами або орендою системи в інших фірм;

* вибір інструментальних засобів і методів;

* курс на стратегію впровадження та здійснення інвестицій. Застосування методів і прийомів інформаційного менеджменту на підприємстві дає змогу підвищити ефективність наявних інформаційних систем, уникнути невиправданих витрат і підвищити конкурентоспроможність.

Критерії ефективності організації інформаційного менеджменту:

¦ Насиченість комп'ютерами. Цей найчастіше застосовуваний критерій оцінки, відображає лише одну зі складових інформаційних систем. Але насиченість комп'ютерами сама по собі не приведе до якісної зміни в діяльності як підприємства, так і всього суспільства в цілому. До якісної зміни може привести лише впровадження нових інформаційних технологій, які реалізуються за допомогою комп'ютерів.

¦ Інтеграція інформаційних технологій. Інтеграція -- це система узгоджень і сукупність функцій, що їх реалізують. Розрізняють функціональну та інформаційну інтеграцію. Інформаційна інтеграція та засновані на ній комунікації умовно розподіляють на: корпоративні, орієнтовані на ІС державного сектора і структур змішаних форм власності; загального користування, що формуються поступово й самостійно в надрах малого бізнесу, приватного ринку й ринку інформаційних технологій.

¦ Мережі загальнодоступних інформаційних банків. Цей критерій характеризує інтеграцію та комунікацію інформаційних систем у мережі загального користування, що передбачає гетерогенний розподіл системи БД, дружній інтерфейс, загальнодоступні й дешеві мережі зв'язку. Основна складова таких мереж -- це БД, що підтримуються своїми виробниками. Інтеграція інформаційних систем у такі БД залежить від вимог конфіденційності, захищеності власної інформації і таких параметрів, як вартість звернення до гетерогенних БД і час їх актуалізації.[14, с.254]

1.2 Основні аспекти інноваційного менеджменту

Інноваційний менеджмент є порівняно новим поняттям і становить самостійну галузь управлінської науки та професійної діяльності, спрямовану на формування й забезпечення умов розвитку підприємства. Теорія інноватики (інноватика -- галузь науки, що вивчає формування нововведень та їх розповсюдження, а також способи розробки інноваційних рішень) почала розвиватися з 20-х років XX століття і лише приблизно через п'ятдесят років почала ґрунтовно застосовуватись у практичній діяльності виробничих організацій.

У літературі з питань управління є різні підходи до визначення сутності та змісту інноваційного менеджменту. Окремі науковці вважають, що інноваційний менеджмент становить сукупність принципів, методів і форм управління інноваційним процесом, інноваційною діяльністю та персоналом, зайнятим цією діяльністю [1].

Інші автори акцептують увагу па тому, що інноваційний менеджмент с одним із напрямів стратегічного управління і ряд проблем інноваційних менеджерів пов'язаний переважно з новими видами продукції. Інноваційний менеджмент можна визначити як систему управління економічним розвитком у глобальнішому сенсі, оскільки менеджмент охоплює не тільки економічні або технічні проблеми, а й радикальні зміни, пов'язані з базисними інноваціями.

Деякі автори вважають, що інноваційний менеджмент -- це "наука про науку", поява якої ознаменувала перехід на якісно новий щабель розвитку наукової сфери [10, с.149].

Менеджери стали активними учасниками досліджень, адже вони проводять тестування персоналу наукових груп, які беруть участь у розробці конкретних проектів, а також створюють матеріальну та інвестиційну бази діяльності.

Інноваційний менеджмент можна розглядати як науку і вид діяльності. З огляду на це, найважливішими питаннями є природа інновацій, інноваційний процес та механізми управління ним.

Як вид діяльності, інноваційний менеджмент є процесом ухвалення управлінських рішень за допомогою послідовної сукупності процедур, що утворюють загальну схему управління інноваційним процесом. Інноваційний менеджмент пов'язаний із такими основними сферами організації, як науково-технічна, виробнича, комерційна діяльність. У результаті управлінські рішення стосуються:

-- розробки і впровадження нової продукції і технологій;

-- модернізації й удосконалення продукції, що випускається або певної технології;

-- подальшого розвитку виробництва (збуту) з одночасним скороченням застарілої продукції.

На рівні типового виробничо-торговельного підприємства інноваційний менеджмент -- один із напрямів стратегічного управління, що здійснюється на вищому рівні організації. Вій утворює комплекс правил, принципів, норм, методів, ціннісних орієнтирів, організаційних форм, зв'язків і економічних відносин. Аналогічно традиційному сприйняттю загального менеджменту, система управління інноваційними процесами на підприємстві складається з двох підсистем: керуючої (суб'єкта управління) і керованої (об'єкта управління). Механізм керуючого впливу охоплює збирання, опрацювання і передавання необхідної інформації та ухвалення відповідних рішень.

Інноваційний менеджмент має скоординувати й узгодити функціонування та взаємодію як внутрішніх, так і зовнішніх структурних елементів інноваційного процесу, створити певну узгодженість роботи. Основними цілями інноваційного менеджменту є забезпечення довгострокового інноваційного розвитку на основі ефективної організації складових елементів системи підприємства та створення конкурентоспроможної продукції, запровадження інноваційних технологій.

Основна увага в інноваційному менеджменті зосереджується на розробці стратегії інноваційних заходів. Розробка, виробництво, збут нових видів продукції визначають інші напрями стратегії підприємства. Отож, здійснення інноваційного менеджменту передбачає:

-- розробку планів інноваційної діяльності;

-- моніторинг і контроль за розробкою нової продукції та технології її впровадження;

-- здійснення єдиної інноваційної політики, координація діяльності всіх підрозділів у цій сфері;

-- забезпечення фінансами і матеріальними ресурсами програм інноваційної діяльності;

-- забезпечення кваліфікованим персоналом;

-- створення проектних груп задля вирішення інноваційних питань.

Отже, інноваційний менеджмент па підприємстві -- це особлива організаційно-управлінська діяльність, що спрямована па одержання високих економічних, соціальних, екологічних результатів за допомогою впровадження інновацій у виробничо-комерційну діяльність.

Сукупність видів діяльності формується у загальні функції управління: планування, організацію, мотивацію, контролювання. Склад функцій і завдань управління може бути регламентованим залежно від рівня керованої системи (економіка загалом, галузь виробництва, організація, підприємство чи окремий інноваційний проект) та внутрішніх і зовнішніх умов її роботи. Вважаємо, що, оскільки термін "менеджмент" найкоректніше використовувати щодо комерційних суб'єктів господарювання, то й предметом інноваційного менеджменту є підприємство.

Своєю чергою, кожна загальна функція поділяється па специфічні види робіт, пов'язані з багатогранною діяльністю підприємства: планування впровадження інновацій, організація функціонування нового технологічного обладнання, мотивація раціоналізаторства тощо.

Інноваційний менеджмент як наука вивчає закономірності розвитку, економічні, організаційно-управлінські, правові, соціально-психологічні чинники, що впливають па процеси пошукових робіт, запровадження інновацій, найефективніші форми організації цих процесів на підприємстві.

Інноваційний менеджмент -- це сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів та форм управління інноваційною діяльністю конкретного об'єкта управління з метою одержання оптимальним шляхом економічних або інших результатів цієї діяльності.

Отже, інноваційний менеджмент у загальному вигляді -- це складний механізм дії керуючої системи, яка створює сприятливі умови для інноваційної діяльності й можливості для розвитку і досягнення ефективного результату.[10, с.150]

1.3 Взаємозв'язок інноваційного та інформаційного менеджменту на підприємстві

Об'єктивний інтерес сучасної науки і практики викликають дослідження, пов'язані з інформатизацією суспільства. Безліч негативних прикладів нераціонального впровадження і подальшого використання інформаційних систем у різних сферах соціальної практики і, як результат, неефективна взаємодія людини з інформаційним середовищем, є каталізатором досліджень як теоретичного, так і прикладного характеру, спрямованих на подолання внутрішніх протиріч і труднощів у розвитку інформаційного простору.

Роль інформації і інформатизації суспільства тісно пов'язана з відомою у сучасній науці "концепцією сталого розвитку суспільства". Особливого значення в цьому контексті набувають такі проблеми, як роль соціальної інформації у досягненні сталого розвитку і органічний взаємозв'язок з якісним перетворенням інформаційного простору соціуму, важливе місце в якому посідають інформаційні системи.

Як інструмент соціального управління інформація виконує ряд специфічних функцій, відповідно до змісту яких можна навести таке її функціональне визначення: "Соціальна інформація є системою сукупних даних (відомостей), які виступають одночасно метою і детермінантами соціальних перетворень тією мірою, якою вони (відомості) відповідають очікуванням суб'єкта соціальної дії і містять необхідний і достатній матеріал для реалізації його потреб".

Функціонування суспільного соціального інтелекту повинно мати адекватне інформаційне забезпечення, а інформаційна інфраструктура суспільства повинна забезпечити потужні механізми обробки масивів інформації і достатню оперативність зворотного зв'язку в ході управління.

Управління будь-якою соціально-економічною системою пов'язане з інформаційними процесами. Інформація являє собою сполучну основу процесу управління, оскільки саме вона містить відомості, необхідні для оцінки ситуації та прийняття управлінського рішення. У найширшому розумінні управління це «...елементарна функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми, мети діяльності».

Діяльність менеджера будемо розуміти як свідомий вплив людини на об'єкти, процеси і людей, що беруть у них участь, з метою надати певну спрямованість діяльності для того, щоб одержати бажані результати.

Менеджмент ставить своїм завданням: внести необхідну впорядкованість у процес, організувати спільну діяльність, досягти узгодженості, координації дій.

Розвиток теорії управління дозволяє розглядати нові самостійні галузі управління, пов'язані з управлінням інформаційними ресурсами, впровадженням і використанням інформаційних технологій в діяльності підприємств і організацій, управлінням процесами опрацювання інформації в організаціях. [8, с.214]

Відповідно теорія і методика інформаційного забезпечення і документування управлінських процесів, управління документацією (в тому числі електронною) потребує вивчення самої схеми управління, змісту управлінських зв'язків, впливу управлінської дії об'єкта, що керує, на керований об'єкт, а також проблем, пов'язаних із наступним користуванням документами у їхньому динамічному стані, тобто потребує застосування методології інформаційного менеджменту.

В той же час вирішення проблем, пов'язаних із технічним, технологічним, лінгвістичним забезпеченням, персоналом, який бере участь у процесах впровадження і використання інформаційних систем, потребує застосування відповідних функцій управління до їх розв'язання, застосування методології інноваційного менеджменту, стратегічного менеджменту і менеджменту проектів.

Важливу роль в інноваційних процесах відіграє не тільки їх інформаційне забезпечення на всіх етапах життєвого циклу інновацій, але й інструменти інформаційної підтримки виконання цих етапів.

Існує значний спектр рішень, що дозволяють забезпечити автоматизацію багатьох процесів, пов'язаних з інноваційною діяльністю, як в рамках індивідуального підприємництва, так і при управлінні інноваційними процесами організації.

Можна виділити наступні завдання, які вирішують інформаційні системи автоматизації інноваційної діяльності:

* пошук і аналіз технологічних нововведень;

* аналіз новизни конкретної інновації;

* формування та підтримка спільної діяльності команд інноваційних проектів;

* пошук потенційних бізнес-партнерів;

* пошук інноваційних структур для підтримки інноваційного проекту;

* автоматизація побудови бізнес-планів інноваційних проектів;

* прогнозування ризиків інноваційних проектів;

* інтеграція та аналіз інформації з різних джерел;

* конкурентна розвідка;

* формування споживчої аудиторії і просування інновацій;

* прототипування і моделювання інновацій;

* моделювання реакції соціально-економічних систем на інноваційне управління та ін.

З погляду суб'єкта інноваційної діяльності, серед існуючих інформаційних систем для інноваційної діяльності можна виділити системи:

* підтримки інноваційних проектів;

* управління інноваційною діяльністю підприємства (організації);

* управління інноваційною діяльністю країни (регіону);

* глобальні інноваційні системи.[8, с.215]



Розділ 2. Методи оцінки ефективності інноваційного та інформаційного менеджменту на підприємстві

2.1 Методологічні підходи щодо оцінювання інноваційного розвитку підприємства

Результативність інноваційного процесу показує, в якій мірі було досягнуто мети за рахунок впровадження інноваційних дій на підприємстві, тобто кількісний рівень впровадженої інновації, а ефективність дасть можливість охарактеризувати якісний ступінь задоволення в процесі впровадження інноваційних заходів на підприємстві відповідно до розрахованих кількісних показників інноваційної діяльності на підприємстві [9, с.66].

Отже, можливо стверджувати, що «метою оцінки ефективності інноваційної діяльності є комплексний аналіз ефективності інноваційної діяльності та її впливу на найважливіші показники діяльності підприємства, визначення доцільності й оптимальних варіантів реалізації нововведень, оперативне коригування параметрів інноваційних проектів та підтримка стратегічних інноваційних рішень» [18, с.240].

В процесі огляду науково-методичної літератури з питання ефективної оцінки інноваційного розвитку підприємства в сучасних умовах розвитку економіки були виявлені різні методичні підходи до окресленої проблематики.

Так, вітчизняний науковець Малюта Л.Я. запропонувала свою модель комплексної оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємства, за допомогою якої можна визначити інтегральний показник рівня його інноваційного розвитку [12].

Під інтегральним показником рівня інноваційного розвитку підприємства науковцем розуміється «результат оцінювання основних техніко-економічних показників діяльності підприємства, який ґрунтується на визначенні узагальнюючих показників шляхом застосування системи часткових показників та методу експертного опитування».

Згідно представленої моделі комплексної оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємства інтегральний показник складається з трьох основних показників:

- ресурсної складової (Урес), яка оцінюється на основі показників, що характеризують інноваційний потенціал підприємства: визначаються показники використання інвестиційних (фінансових) ресурсів, кадрового, інтелектуального, матеріально-технічного, інформаційного потенціалу та ресурсу новацій; інноваційний інформаційний менеджмент стратегія

- технологічної складової (Утех), яка характеризується показниками технологічного оновлення під час інноваційної діяльності підприємства: визначаються показники ефективності використання основних засобів і технологій, продуктивності праці та продуктивності інформації;

- ринкової складової (Уринк), яка характеризується результативністю основних показників від інноваційної діяльності підприємства: визначаються показники ринкової віддачі активів, частки фірми на ринку інновацій, рентабельності реалізації інноваційної продукції, передпродажної підготовки, доведення продукту до споживача, ефективності рекламної діяльності, ритмічності збуту нової продукції.

Узагальнення результатів оцінки нововведень на підприємстві за вище визначеними показниками пропонується розраховувати за формулою [3.1]:

де X1 , …, Xі - коефіцієнти, які характеризують певний узагальнюючий показник;

A1 , …, Aі - питома вага коефіцієнта в загальному комплексі оцінок, %.

Запровадження даного методу на основі інтегрального показника при оцінці інноваційного розвитку підприємства Малюта Л. вважає тим «інструментом, який має чітко виражену сигнальну функцію. За його допомогою можна здійснювати моніторинг промислових підприємств за рівнем інноваційного потенціалу, проводити порівняльний аналіз рівня інноваційного розвитку підприємств та формувати їх рейтинг за інтегральним показником рівня інноваційного розвитку». Отже, даний метод оцінки інноваційного розвитку підприємства, який ґрунтується на інтегральному оцінюванні інноваційного процесу на підприємстві, передбачає визначення досягнень певного функціонального рівня підприємством при здійсненні інноваційної діяльності в загальній системі розвитку економіки держави і характеризує, на мою думку, переважно статистичний зміст методичного підходу в оцінки розвитку інноваційного потенціалу різних галузей промисловості країни на основі визначення інноваційного потенціалу окремо взятих підприємств.

В дослідженні Маслак О.І. та Квятковської Л.А. «Система оцінки показників інноваційного потенціалу промислового підприємства» [13] також визначено певну систему показників оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємства, до яких віднесено:

- показники виробничої ефективності науково-технічних заходів: темп приросту ефективності виробництва конкретних видів продукції (робіт) від використання науково-технічних заходів; відносна економія собівартості продукції в результаті запровадження науково-технічних заходів;

- показники фінансової ефективності науково-технічних заходів: приріст прибутку в результаті реалізації науково-технічних заходів; приріст доданої вартості, включаючи амортизацію, в результаті реалізації науково-технічних заходів, у тому числі за рахунок інтенсивних і екстенсивних факторів; приріст доходу за рахунок реалізації науково-технічних заходів;

- показники інвестиційної ефективності науково-технічних заходів: ці показники характеризують кількість впроваджених науково-технічних засобів, зростання питомої ваги прогресивних технологічних процесів та нових інформаційних технологій, підвищення коефіцієнта автоматизації та організаційного рівня виробництва і праці, кількість патентів або авторських свідоцтв, індекс цитування, підвищення конкурентоспроможності підприємства, товарів (послуг) на ринку.

З комерційної точки зору будь-який проект по впровадженню та розвитку сучасних інноваційних технологій можна розглядати як інвестиційний, тобто направлений на отримання прибутку [3, с.19].

Тому, Маслак О.І. та Квятковська Л.А. оцінюють ефективність інноваційної діяльності на підприємстві також і як результат від впровадження інноваційного проекту, який, в свою чергу, додатково до вище перерахованих груп показників оцінюється на основі наступних якісних показників, а саме:

- показника інтегрального ефекту (чистий дисконтований дохід): цей показник представляє «собою інтегральну оцінку фінансових потоків проекту з урахуванням «тимчасової вартості» засобів (Time Value), суть якої полягає в тім, що гривна, витрачена або отримана сьогодні, не дорівнює гривні, що буде брати участь у фінансових потоках проекту завтра;

- показника внутрішньої норми прибутковості (дохідності) - IRR (Internal Rate of Return), який «представляє собою максимально можливу ставку дисконтування інвестицій, при якій проект не стає збитковим (IRR визначається як корінь рівняння NPV(r) = 0)

- показника рентабельності інвестицій в інноваційний проект - PI (Profitability Index), який «розраховується як відношення приведених результатів до приведених витрат, повинний бути більше або дорівнює одиниці»

- показника періоду окупності: «цей показник дозволяє експертові відволіктися від конкретного наповнення проекту і, разом з деякими іншими параметрами, охарактеризувати ефективність і динаміку бізнесу [3, с.20].

В табл. 1 представлено узагальнену систему оцінювання інноваційного розвитку підприємства, яка, в свою чергу, має класифікаційний поділ змістовної оцінки кількісних показників.

Таблиця 1. Узагальнена система економіко-соціального оцінювання інноваційного розвитку підприємства

Вид показника	Відповідні коефіцієнти
ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Виробничо-технологічні показники	- коефіцієнт оновлення продукції (), -коефіцієнт основних виробничих фондів () - коефіцієнт фондовіддачу (), - коефіцієнт матеріаломісткості (), - коефіцієнти механізації та автоматизації виробництва (), - коефіцієнт прогресивності технологій ().
Науково-технічний показник	- коефіцієнт наукомісткості ().
Фінансово-економічні показники	- коефіцієнт самофінансування (), коефіцієнт використання позиченого капіталу (), - коефіцієнт витрат на придбання результатів НДДКР (), - коефіцієнт рентабельності інвестиційної діяльності (), - коефіцієнт рентабельності реалізованої інноваційної продукції ().
Трудові показники	- коефіцієнт плинності кадрів (), - коефіцієнт частки спеціалістів, які виконують наукові та науково-технічні роботи ().
ПОКАЗНИКИ РІВНЯ МАРКЕТИНГОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Система маркетингових показників	- коефіцієнт ринкової частки (), - коефіцієнт передпродажної підготовки (), - коефіцієнт зміни обсягів продажу (), - коефіцієнт доведення продукту до споживача (), - коефіцієнт рекламної діяльності (), - коефіцієнт використання зв'язків з громадськістю ().
ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНОГО РІВНЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Показники розвитку системи гуманізації праці	- коефіцієнт кваліфікаційного рівня (), - коефіцієнт можливості для розвитку працівників та їхнього професійного зростання (), - коефіцієнт витрат на підготовку та навчання працівників (), - коефіцієнт рівня соціальної напруженості в трудовому колективі (), - коефіцієнт участь працівників в управлінні підприємством ().
Показники розвитку системи соціальних гарантій персоналу	- коефіцієнт формування доходів працівників та рівень оплати праці (), - коефіцієнт участі підприємств у соціальній підтримці працівників ().
Показники розвитку системи безпеки та охорони праці	- коефіцієнт відповідності робочих місць санітарно-гігієнічним вимогам (), - коефіцієнт рівня безпеки та охорони праці на підприємстві ().
Показники розвитку системи корпоративної відповідальності	- коефіцієнт виконання обов'язків перед бюджетом (), - коефіцієнт створення робочих місць (), - коефіцієнт витрат на екологізацію виробництва ().

Примітка:

узагальнюючі показники відповідно рівня інноваційного потенціалу, маркетингового забезпечення інноваційної продукції, соціального розвитку підприємства;

часткові показники за напрямами інтегральної оцінки;

коефіцієнти вагомості часткових показників за напрямами інтегральної оцінки, розраховані на основі методу експертного оцінювання.

Така увага до розробки методів оцінювання інноваційного потенціалу як складової загальної системи оцінювання інноваційного розвитку підприємства, на мою думку, є цілком зваженою та обґрунтованою. Визначаючи сутність інноваційного потенціалу, як «його стан на певний період часу щодо інноваційних можливостей» треба зазначити, що «оцінка інноваційного потенціалу дає можливість проаналізувати фінансову стійкість підприємства до інноваційного розвитку та визначити інноваційну стратегію. Упровадження нових технологій на підприємстві без попередньої оцінки його інноваційного потенціалу може спричинити негативні наслідки. Підприємству може не вистачити коштів для завершення початого проекту, що негативно відобразиться на забезпеченні поточної виробничо-господарської діяльності або й взагалі призведе до зупинки інноваційного проекту. Для оцінки ефективності використання інноваційного потенціалу підприємства необхідно розробити гнучку динамічну систему показників, яка повинна відповідати вимогам сучасних умов господарювання і якнайповніше відображати всі стадії інноваційного процесу» [11, с.176].

2.2 Оцінка ефективності інформаційного менеджменту в управлінні підприємством

Поняття ефективності у контексті інформаційного менеджменту підприємства представляє собою певну результативність процесу, операції, проекту, обумовлену як співвідношення результату до витрат, що забезпечили його одержання. Економічною ефективністю є результативність виробництва, співвідношення між результатами господарської діяльності й витратами праці та капіталу на досягнення даного результату.

Іншими словами під ефективністю інформаційного менеджменту розуміється комплекс показників, що характеризують позитивний вплив експлуатації ІС, ІТ та інших технічних засобів в управлінні економічною системою підприємства.

Ефективність використання ІС та ІТ в управлінні економічними завданнями підприємства перебуває у прямій залежності від двох головних факторів : впливу на підвищення рівня управління та пов'язаного з ним поліпшення діяльності об'єкта через зниження витрат підприємства. У зв'язку з цим, розрізняють два види ефективності : прямий та непрямий [15].

Прямий ефект знаходить висвітлення у деяких результатних показниках діяльності та може бути виражений в натуральних, вартісних, трудових показниках (кількість вивільнених працівників управління, економія робочого часу в людино-годинах, продуктивність праці управлінських працівників тощо).

Непрямий ефект відбивається у показниках виробничої господарської діяльності підприємства завдяки використанню більш якісної інформації, але важко піддається безпосередньому кількісному виміру.

У зв'язку з тим, що непряма ефективність проявляється у якісних факторах , а пряма виявляється безпосередньо кількісними величинами, то ці види ефекту ще називають якісними й кількісними.

Процеси управління інформаційною інфраструктурою підприємства, та зокрема процеси впровадження інформаційних технологій, пов'язані з серйозними вкладами капіталу на придбання техніки, розробку проектів, виконання підготовчих робіт і забезпечення персоналу. Тому у ході реалізації даної концепції необхідне здійснення економічного обґрунтування доцільності запланованих заходів.

Економічну ефективність розраховують на всіх етапах проектування й впровадження інформаційних систем [6, с.100]:

1) при обстеженні підприємства з метою створення інформаційних систем - попередній розрахунок очікуваної економічної ефективності;

2) на стадії технічного й робочого проектування - деталізований розрахунок очікуваної економічної ефективності;

3) після впровадження інформаційних систем у промислову експлуатацію - розрахунок фактичної економічної ефективності.

Проте на ранніх стадіях виконання підготовчих та проектних робіт розрахунки носять прогнозний характер. Щодо розрахунку економічної ефективності після впровадження чи модернізації засобів інформаційного менеджменту у вітчизняній літературі найчастіше розглядаються два методичних підходів, що базуються на розрахунку річного та інтегрального економічного ефекту [17, с.144].

При розрахунку річного економічного ефекту відбувається порівняння річного обсягу реалізованої продукції, витрат виробництва, прибутку від реалізації у звітному періоді з аналогічними показниками в базисному періоді.

У випадку розрахунку інтегрального економічного ефекту здійснюється порівняння показників витратної та прибуткової частин діяльності підприємства за весь розрахунковий період від початку внесення змін в інформаційному менеджменті підприємства.

Проте обидва методи розрахунку економічної ефективності не можуть точно оцінити внесок від функціонування інформаційних систем та інформаційних технологій у загальний економічний розвиток підприємства. Це обумовлено наявністю безлічі факторів, здатних впливати на порівнюванні показники.

Тому на думку провідних вчених для того, щоб визначити економічний ефект від використання інформаційних систем та інформаційних технологій необхідно враховувати усі економічні, організаційні, технічні та соціальні аспекти їх функціонування на всіх етапах розвитку[4, с.87].

Для цього використовується цілий комплекс різноманітних методів аналізу, які можна поділити на три групи: методи фінансового, якісного та прогнозного аналізу (рис.2).

Фінансовий аналіз є загальноприйнятим інструментом обґрунтування будь-якого бізнес-проекту. У методах даного аналізу використовуються традиційні підходи щодо фінансового розрахунку економічної ефективності враховуючи специфіку інформаційних технологій. Перевага фінансових методів - у їхніх основних принципах, запозичених з класичної теорії визначення економічної ефективності. Дані методи використовують загальноприйняті у фінансовій сфері критерії і оперують поняттями притоку й відтоку коштів, що вимагають конкретики й точності. Також за допомогою фінансових методів можна оцінити економічні параметри впровадження й застосування інформаційних систем за аналогією оцінки будь-якого іншого інвестиційного проекту[16, с.192].

Якісні методи оцінки доповнюють кількісні розрахунки, що може допомогти оцінити всі фактори ефективності інформаційних систем і погодити їх з загальною стратегією компанії. Ця група методів дозволяє фахівцям самостійно вибирати найбільш важливі для них характеристики систем залежно від специфіки продукції та діяльності підприємства та змінювати співвідношення між показниками за допомогою коефіцієнтів значимості[5, с.269].

В прогнозних методах використовуються статистичні й математичні моделі, що дозволяють оцінити ймовірність виникнення ризику. Дані методи потрібні для оцінки майбутнього ефекту від застосування інформаційної системи, але поки ще не так широко поширені в практиці, як інші[7, с.224].

Всі групи методів оцінки економічної ефективності функціонування інформаційних систем та інформаційних технологій підприємства дозволяють отримати досить різносторонню інформацію щодо використання засобів інформаційного менеджменту на всіх етапах їх розвитку. Але незважаючи на те, що в сучасних умовах будь-яке підприємство має досить великий вибір різноманітних методів і методологій оцінки ефективності використання інформаційних систем та інформаційних технологій, на практиці більшість підприємств віддають перевагу аналізу за допомогою 2 показників: показника сукупної вартості володіння .ТСО та показника повернення інвестицій ROI.

Показники ТСО характеризує повний комплекс витрат на створення і функціонування інформаційних систем, де окрім прямих витрат на розробку, впровадження й експлуатацію інформаційних систем враховуються непрямі витрати, пов'язані з простоями та людським фактором.

Сьогодні відомо декілька методів розрахунку ТСО, всі вони дають приблизно однакові результати й приводять до аналогічних висновків, тому використовуємо найпоширенішу концепцію розрахунку й аналізу ССВ від Gartner Group[19, с.256].

Показник сукупної вартості володіння інформаційними системами розраховується за формулою:

ТСО=Пв+Нв,

де Пв - прямі витрати;

Нв - непрямі витрати.

Прямі витрати відповідно розраховуються за формулою:

Пв=Пв1+Пв2+Пв3+Пв4+Пв5,

де Пв1 - капітальні вклади (програмно-апаратне забезпечення);

Пв2 -витрати на управління ІС;

Пв3 - технічна підтримка і аутсорсінг;

Пв4 - витрати на модернізацію ІМ;

Пв5 - витрати на комунікації.

Непрямі витрати, які можна поділити на 2 групи, розраховуються за формулою:

Нв=Нв1+Нв2,

де Нв1 - витрати, пов'язані з простоями ІС з ряду причин;

Нв2 - витрати, пов'язані з людським фактором.

Але розрахунок тільки ТСО не дає обґрунтованої оцінки щодо доцільності використання інформаційної системи. Адже необхідно враховувати не тільки витрати, але й вигоди від впровадження інформаційних систем, які визначаються за допомогою показника повернення інвестицій (ROI). Цей метод дозволяє оцінити рентабельність вкладень у купівлю й впровадження інформаційних систем та розраховується за формулою [2]:

ROI=(Payback-TCO)/TCO*100%,

де Payback - вигоди від впровадження системи.

Залежно від того, які методи аналізу економічної ефективності впровадження і застосування інформаційних систем та інформаційних технологій використовуються, сформувалися певні наукові підходи щодо оцінки проектів у сфері інформаційного менеджменту.

Одним з таких наукових підходів є портфельний підхід. Його сутність полягає у формуванні правильного ІТ-портфеля для відповідного підприємства, який містить вичерпний перелік бізнес-процесів підприємства та інструментарій їхньої автоматизації й оптимізації у порівнянні. Оцінка ефективності ІТ-портфеля здійснюється, як правило, з погляду продуктивності праці.

Бюджетний підхід застосовується на основі передумов про гарантовану ефективність інформаційних систем та інформаційних технологій при правильно побудованих процедурах бюджетування, мотивації персоналу й контролю за витратами засобів.

Ще одним з наукових підходів оцінки економічної ефективності функціонування інформаційних систем та інформаційних технологій є проектний підхід, основною метою якого є визначення строку окупності, внутрішньої рентабельності і чистого прибутку від проекту з урахуванням вартості капіталу [10, с.359]

Розділ 3. Аналіз інноваційного та інформаційного менеджменту на прикладі ЗАТ „Агрофірма „Кліщівнянка””

3.1 Загальна характеристика ЗАТ „Агрофірма „Кліщівнянка””

ЗАТ„Агрофірма „Кліщівнянка ”- це добровільне закрите об'єднання громадян, які об'єдналися у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

Фірма є юридичною особою, має відособлене майно, самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банку, круглу печатку зі своєю назвою, штамп, бланки, товарний знак, фірмову емблему, інші реквізити та атрибутику. Сама діяльність Агрофірми регулюється Законами України „Про колективне сільськогосподарське підриємство”, „Про власність”, „Про підприємства в Україні”, „Про підприємництво”, Земельним кодексом України, Статутом, Установчим, рішенням зборів Засновників та іншими нормативними та законодавчими актами України. А також фірма самостійно володіє, користується і розпоряджається належним їй майном (сировиною, матеріалами) та об'єктами власності. Трудова діяльність здійснюється на підставі укладених трудових договорів, контрактів і угод відповідно до вимог цивільно-правового характеру. Агрофірма може створювати дочірні підприємства, філії і представництва. Філії і представництва діють від її імені на підставі Положення про них, а дочірні підприємства - на підставі статутів, затверджених власником. Фірма несе відповідальність перед державою та кредиторами усім своїм майном та коштами в порядку, передбаченим чинним законодавством України.

Місце перебування агрофірми «Кліщівнянка»: Україна, с.Кліщівна Рогатинського району, Івано-Франківської області.

Агрофірма створювалася з метою об'єднання майна Засновників для вирощування с/г культур, виробництва с/г продукції, безпосереднього виконання рішень (доручень) Міністерства сільського господарства та продовольства України, виконання замовлень для фізичних та юридичних осіб, одержання прибутку, збільшення робочих місць в галузі зайнятості населення.

Предметом діяльності Агрофірми є:

- виробництво, організація заготівлі, зберігання, реалізація та переробка сільськогосподаської продукції, товарів народного вжитку;

- здійснення програм по селекції насінництва та племінній справі;

- виробництво залізобетонних виробів та металоконструкцій;

- ковальське виробництво;

- спонсорська діяльність;

- здійснення благодійної діяльності;

- постачання населення товарами народного вжитку власного виробництва, а також інших товаровиробників;

- організація та участь у торгах, ярмарках, виставках, культурних та спортивних заходах;

- організація, участь, сприяння в міжнародному туризмі;

- виконання будівельних, монтажних і ремонтних робіт, будівництво жилих і нежилих приміщень, об'єктів соціально-побутового призначення та інфраструктури;

- виробництво та реалізація будівельних матеріалів, а також виробів на них;

- виробництво безалкогольних напитків (мінеральної води, соків) та пива;

- виробництво та реалізація алкогольних напоїв, шампанських вин, лікерів, вин, коньяків, віскі, джину, рому при наявності ліцензії (дозволу) державних органів влади;

- будівництво та експлуатація автозаправочних станцій, обслуговування та ремонт автотранспотних засобів, а також організація пунктів їх сервісного обслуговування та прокату;

- надання транспортно-експлуатаційних послуг при перевезеннях зовнішньоторговельних і транзитних вантажів та громадян на території України та за її межами;

- надання науково-технічних, соціально-економічних, інформаційних, соціально-прибуткових та посередницьких послуг;

- виготовлення та реалізація всіх видів друкованої продукції і реклами, а також рекламних оголошень;

- випуск цінних паперів (акцій, чеків, облігацій), в тому числі організація банківської системи згідно чинного законодавства України;

- організація підприємства громадського харчування, утримання готелів, кафе, ресторанів, буфетів;

- реалізація відповідно до чинного законодавства України ноу-хау на внутрішніх та зовнішніх ринках;

- надання юридичних та фінансових послуг фізичним і юридичним особам при здійсненні ними виробничої діяльності;

- комерційно-посередницькі послуги та послуги менеджменту українським та зарубіжним партнерам;

- розробка та впровадження програмного забезпечення та інформаційних технологій.

Займатися будь-якою іншою діяльністю, яку Агрофірма вважатиме припустимою, що випливатиме за предметів її діяльності. Предмети діяльності, які потребують спеціального дозволу (ліцензії), відповідно до Закону України „Про підприємництво” здійснюється тільки на підставі такого дозволу (ліцензії).

Агрофірма самостійно визначає напрямки сільськогосподарського виробництва, її структури і обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що на суперечить законодавству України. Майно Агрофірми складається з основних та оборотних засобів виробництва, які нароблені засновниками Агрофірми в результаті виробничо-господарської діяльності, матеріальних та фінансових ресурсів. До майна фірми належить земля, яка закріплена за нею та за її засновниками. Всіма землями та майном розпоряджається Голова Агрофірми „Кліщівнянка”.

Статутний фонд становить 9655637 грн, що утворився за рахунок діяльності засновників Агрофірми. А одержаний прибуток після сплати обов'язкових платежів в бюджет є її власністю. Агрофірма самостійно визначає порядок формування та використання фондів і резервів відповідно до рішень Правління.

Вищим органом управління Агрофірми є збори засновників до виключної компетенції яких належить:

- внесення змін та доповнень до установчих документів Агрофірми;

- обрання голови Агрофірми;

- прийняття рішення про реалізацію або ліквідацію Агрофірми.

Голова Агрофірми обирається Зборами засновників терміном на 17 (сімнадцять) років. Дострокове обрання голови можливе тільки у випадку його засудження або смерті. Голова має право без доручення представляти інтереси Агрофірми в державних органах влади, підприємствах, установах, організаціях на території України та за її межами з усіма правами та обов'язками керівника.

Агрофірма здійснює зовнішньоекономічну діяльність відповідно до Статуту та чинног законодавства України. У випадку, передбаченому чинним законодавством України, фірма отримує ліцензію на укладання окремих угод. Валютна виручка зараховується на рахунок Агрофірми. Після всіх відрахувань на користь державного бюджету, згідно чинного законодавства, використовується нею самостійно, інші вилучення валютних коштів Агрофірми забороняється. Агрофірма має право відкривати за межами України свої представництва, філії, виробничі підрозділи, одержувати позику від іноземних партнерів. При цьому валюта зараховується на рахунок Агрофірми.

Фірма веде оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи і статистичну звітність. Порядок ведення бухгалтерського обліку і статистичної звітності визначається чинними нормативними актами України. А сам контроль за фірмою здійснюють державні органи в межах своєї компетенції, яка встановлена законодавчими актами України.

У випадку припинення діяльності Агрофірми здійснюється шляхом її ліквідації або реоганізації за рішенням Загальних зборів.

Агрофірма ліквідується у випадку прийняття рішення Загальними зборами про ліквідацію Агрофірми та визнання її банкрутом.

Ліквідація проводиться згідно чиного законодавства України. Грошові засоби і майно після розрахунків з бюджетом, після оплати праці працівникам, виконання зобов'язань перед кредиторами використовується Власником на свій розсуд. У випадку реорганізації Агрофірми, його права та обов'язки переходять до правонаступників згідно чинного закоодавства України.

Основні показники господарської діяльності ЗАТ Агрофірма „Кліщівнянка” за 2013-2014 рр.

№	Показники	Одиниці вимірювання	2013 р.	2014 р.
1.	Чисельність працюючих з них: - основні робітники; - керівники; - спеціалісти; - майстри; - непромислова група	чол.	140 128 2 5 3 2	150 138 2 5 4 2
2.	Реалізована продукція	тис. грн	2322,3	2400,2
3.	Витрати на виробництво реалізованої продукції	тис. грн	2098,5	2156,4
4.	Прибуток від реалізації	тис. грн	223,8	243,8

Порівнявши аналіз основних показників господарської діяльності ЗАТ Агрофірма „Кліщівнянка” за 2013-2014 рр., можна зробити висновок, що ефективність її діяльності зросла. Підтвердженням цього є збільшення обсягу реалізованої продукції у 2014 році в порівнянні з 2013 роком на 78 тис. грн. Це сприяло збільшенню прибутку від реалізації на 58 тис. грн.

3.2 Стан інноваційного та інформаційного менеджменту на ЗАТ Агрофірмі „Кліщівнянка”

ЗАТ Агрофірма „Кліщівнянка” працює над розробкою технологічного процесу (потокової лінії) по переробці сільськогосподарської сировини. Вартість проектних робіт становить 64 тис. грн, які мають бути освоєні протягом двох років: 44 тис. грн першого року і 20 тис. грн - другого.

Виготовлення технічних засобів повинно тривати рік. Вартість обладнання - 70 тис. грн, а монтажу - 24 тис. грн, який повинен бути виконаний протягом року.

Освоєння проектованого технологічного процесу дасть змогу переробляти щорічно 1000 т сировини і виробляти 200 тис. умовних банок консервної продукції за ціною 2,1 грн/банку. Собівартість продукції - 1,6 грн/банку.

Супутні капіталовкладення становлять 1100 грн щорічно.

Термін експлуатації потокової лінії становить 5 років. Вирахуємо народногосподарський ефект від розробки і використання нової технології у переробній галузі.

Народногосподарський ефект за весь термін служби потокової лінії може бути обчислений як різниця вартісної оцінки результатів від використання лінії і вартісної оцінки витрат на її проектування, виготовлення і експлуатацію:

Ет = Рт- Вт

При цьому слід врахувати різницю в часі витрат і результатів та привести їх до одного моменту часу - першого року експлуатації лінії.

Результати від експлуатації лінії становлять за рік 200000 * 2,1 = 420 тис. грн, а за весь термін експлуатації:

Рт=+ =420 + 381,8 + 347,2 + 315,8 + 287,7 = 1752,5 тис. грн.

Витрати на створення і використання потокової лінії складаються із витрат на проектування, виготовлення обладнання, монтаж лінії, а також витрат у процесі її експлуатації.

Витрати на проектування, виготовлення і монтаж лінії з врахуванням фактору часу дорівнюють:

В1 = 44 * (1 + 0,1)4 + 20 * (1 + 0,1)3 + 70 * (1+ 0,1)2 + 24 * (1+0,1) = 200,6 тис. грн.

Річні витрати в процесі експлуатації лінії становлять:

20000 * 1,6 + 1,1 = 321,1 тис. грн,

а за весь термін служби:

Рт =

тис. грн.

Вт = В1 + В2 = 200,6 + 1339,7 = 1540,3 тис. грн.

Ет = 1752,5 - 1540,3 = 212,2 тис. грн.

Запорукою успішного розвитку комплексу є втілення інновацій в агропромислові технології, техніку та організацію праці. Без інноваційного підґрунтя Агрофірма не зможе стабілізувати процеси виробництва та скласти гідну конкуренцію як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

...