Ділова риторика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Херсонський державний університет

Кафедра української мови та соціолінгвістики

Навчальний посібник для студентів денної та заочної форм навчання напрямків: економічна, соціологічна, юридична освіта;

комерсантів , керівників установ та організацій

Ділова риторика

І. Шапошникова

ХЕРСОН-2004

Шапошникова І.В.Ділова риторика :Навчальний посібник для студентів денної та заочної форм навчання напрямків: економічна, соціологічна, юридична освіта; комерсантів ,керівників установ та організацій.. - Херсон: видавництво ХДУ, 2004. - 78с.

Укладач: Шапошникова І.В.-доцент кафедри української мови та соціолінгвістики

Рецензенти: Олексенко В.П.-доктор філологічних наук,професор кафедри української мови та соціолінгвістики

Тюхтенко Н.А.-кандидат економічних наук,доцент кафедри економічної теорії ХДУ

Методичний посібник обговорено на засіданні вченої ради факультету філології та журналістики ( Протокол №3 від 26.01.2004 року)

Схвалено науково-методичною радою Херсонського державного університету ( Протокол № 3 від 11.02.2004 року)

Рекомендовано до видання Вченою радою Херсонського державного університету (Протокол № 6 від 1.03.2004 року)

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

ВСТУП

1. Риторика як наука і мистецтво

2. Предмет, об'єкт , мета вивчення ділової риторики

3. Ділове спілкування і його види

МОВА, МОВЛЕННЯ,МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ

1. Поняття про мову і мовлення

2. Види мовлення

3. Мовленнєва діяльність. Культура мовленнєвої діяльності

4. Види мовленнєвої діяльності

5. Техніка мовлення

ТЕКСТ ЯК РЕЗУЛЬТАТ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Поняття про текст

2. Типи тексту

3. Композиція тексту

4. Стилі тексту

ОСНОВИ КУЛЬТУРИ МОВИ

1. Поняття про літературну мову

2. Культура мови і мовна культура

3. Правильність мови

4. Комунікативна доцільність мови

5. Мовний етикет

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП У ДІЛОВОМУ СПІЛКУВАННІ

1. Етапи підготовки і проведення публічного виступу

2. Установлення контакту з аудиторією

3. Поза, жести, міміка оратора

4. Аналіз ораторської мови

5. Типи ораторів

6. Доповідь і промова як жанри ділового спілкування

СЛУЖБОВИЙ ДІАЛОГ

1. Типи мовних актів у діловому спілкуванні

2. Бізнес - аргументація. Методи переконання співрозмовника

3. Психологічні типи співрозмовників

4. Невербальні засоби ділового спілкування

ДІЛОВА БЕСІДА

1. Мета і завдання ділової бесіди

2. Етапи підготовки і проведення ділової бесіди

ПЕРЕГОВОРИ

1. Мета і завдання переговорів

2. Етапи підготовки і проведення переговорів

ІНТЕРВ'Ю

1. Мета і завдання спілкування з представниками преси

2. Етапи підготовки і проведення інтерв'ю

СЛУЖБОВА ТЕЛЕФОННА РОЗМОВА

1. Етапи підготовки і проведення службової телефонної розмови

2. Техніка мовлення при телефонній розмові

3. Правила ведення ділової телефонної розмови

ДИСКУСІЯ У ДІЛОВОМУ СПІЛКУВАННІ

1. Дискусія як вид суперечки

2. Етапи підготовки і проведення дискусії

3. Правила ведення суперечки

4. Аналіз дискусії

ДІЛОВА НАРАДА (ЗБОРИ)

1. Нарада як вид організації ділового спілкування групи

2. Етапи підготовки і проведення зборів

3. Протокол наради

ПРЕСС - КОНФЕРЕНЦІЯ

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

ПЕРЕДМОВА

Академік Д. С. Лихачов радив: «Навчатися гарної, спокійної, інтелігентної мови треба довго й уважно - прислухатися, запам'ятовуючи, зауважуючи, читаючи і вивчаючи. Наша мова - найважливіша частина не тільки нашої поведінки, але і нашої душі, розуму» .

Завдання формування мовних навичок усної творчості стала особливо актуальною для системи освіти в останні десятиліття. Це пов'язано з різкою зміною комунікаційної, і, відповідно, мовної ситуації в суспільстві, з політичними демократичними процесами. Сучасній людині дуже важливо вміти будувати своє усне висловлення, розуміти й адекватно реагувати на чужу мову, переконливо відстоювати власну позицію, дотримуючись мовних й етико-психологічних правил поведінки.

За даними дослідників, менеджери, комерсанти до 80% робочого часу витрачають на спілкування. У процесі професійної діяльності представники цих спеціальностей користуються усним мовленням для того, щоб планувати роботу, погоджувати зусилля, перевіряти й оцінювати результати; для засвоєння, придбання і передачі інформації; нарешті, для впливу - впливу на погляди і переконання, вчинки інших, щоб змінити відношення до визначених фактів і явищ дійсності. Діловій людині необхідна також здатність ефективно слухати, точно сприймати чуже мовлення. Недостатня мовна культура помітно знижує рейтинг, може згубно позначитися на кар'єрі. Тому підготовка висококваліфікованих і компетентних підприємців, фахівців з управління неможлива без навчання культурі усної вербальної комунікації.

Основна задача курсу «Ділова риторика» - підготувати випускників вузу до успішного спілкування у соціальній сферах при проведенні бесід, переговорів, нарад і т.п., сформувати мовні навички усного ділового контакту, допомогти опанувати психологічною культурою, етикою службової взаємодії.

Розв'язання даної задачі веде до підвищення загальної культури майбутнього фахівця, рівня його гуманітарної освіченості.

«Ділова риторика» являє собою комунікативно орієнтований курс навчання ділової мови. Навчальний посібник містить необхідну теоретичну інформацію (лінгвістичну, психолінгвістичну, психологічну, етичну), практичні рекомендації з оволодіння мовними жанрами, а також питання, переважно пошукового проблемного характеру, завдання репродуктивного (наприклад, спостереження, аналіз тексту) і творчого плану (рольові ігри, виступи й ін.). Пропонується список літератури для додаткового читання.

ВСТУП

1. Риторика як наука і мистецтво

Терміни «риторика» (грецьке- retorike), «ораторське мистецтво» (лат.orator <orare - «говорити»), «витійство» (застар., старослов'янськ), «красномовство» (укр.) синонімічні.

На багатовіковому історичному шляху розробки риторики просліджуються 2 підходи до її визначення: відповідно до першого - це наука про теоретичні закони, майстерність красномовства; відповідно до другого - це мистецтво мовлення.Загальноприйнятим є визначення риторики як наки про закони підготовки та виголошення промови з метою досягнення бажаного впливу на аудиторію.

Становлення риторики як науки відбулося у Давній Греції у V ст. до н.е. і було пов'язане з потребами демократичного суспільства найвищої культури.

За словами В. Г. Бєлінського, «республіканська форма правління зробила красномовство найважливішим і необхідним мистецтвом» [2, с. 73]. Жителі класичного міста - держави повинні були прекрасно володіти словом, даром переконання. Політики виступали на народних зборах (серед них - Фемістокл, Демосфен), полководці виголошували промови перед військом (приміром, Перикл), громадяни боролися за справедливість у суді (такі, як Антифон, Лісій), вихваляли героїв, суспільні події (у епідейктичному (урочистому) красномовстві були особливо митецькі Горгій, Ісократ, філософи (Сократ, Платон та інші) вели діалоги, словесні баталії. З'явилися навіть нові професії - ритора - учителя красномовства, логографа - укладача промов.

Інша причина виникнення риторики не політичного, а філософського спрямування . Школа елеатів розірвала існуючий доти природної зв'язок слова і промови і зробила слово лише умовною позначкою промови. Таким чином, слово було відділене і стало особливим предметом дослідження. Так поступово склалося теоретичне узагальнення ораторської практики, виробилися правила і методичні прийоми навчання. Аналіз великого емпіричного матеріалу був проведений Аристотелем («Риторика»), Цицероном («Оратор», «Про оратора», «Брут, чи про знаменитих ораторів»), Квінтиліаном («Риторичні настанови») та іншими античними мислителями.

Греки вважали , що головне - переконати слухачів, а римляни вбачали завдання у тім, щоб говорити добре. В епоху Середньовіччя риторика вважалася майстерністю прикрашати мову, причому не тільки усну, але і письмову. Проповіді «батьків християнської церкви» Тертулліана, Іоанна Златоуста, Августина Аврелія, Хоми Аквінського лягли в основу гомілетики - теорії церковного красномовства. У цей період європейські риторичні ідеї прийшли у Давню Русь. Зустрічається кілька видів давньоруського красномовства: політичне (вічова промова), дипломатичне, військове, урочисте, духовне. Історія появи на Русі досить розвиненої теорії ораторського мистецтва датується початком XV11 століття. До цього часу відносяться перші роботи - єпіскопа Макарія, до більш пізнього - твори Стефана Яворського, Феофана Прокоповича. Становлення риторики як наукової дисципліни не мислиться без імені М. В. Ломоносова - автора «Короткого посібника до красномовства» (1748). У цій праці представлені з правила, якими пропонувалося користуватися в усних і письмових виступах на державні, суспільні і релігійно - філософські теми.

Риторика активно розвивалася в Європі до кінця XVIII століття, у Росії інтерес до неї згас у XIX сторіччі. Ренесанс науки спостерігається з 60-х років XX століття. Інтенсивна розробка проблем вітчизняного красномовства в останні роки зв'язана з тим, що знову з'явилося замовлення суспільства на людину, що чітко мислить і переконливо говорить. Демократія послабляє владу наказу і підсилює значення переконання.

У наш час термін «риторика» вживається у вузькому і широкому значеннях. Риторика (у вузькому значенні) - це позначення філологічної дисципліни, що вивчає теорію красномовства, способи побудови виразної промови у всіх сферах мовної діяльності . Риторику (у широкому значенні) називають неориторикою (термін уведений професором Брюссельського університету Х. Перельманом у 1958 році) чи загальною риторикою. Її швидкий і продуктивний розвиток викликаний появою нових мовознавчих наук - лінгвістики тексту, семіотики, герменевтики, теорії мовної діяльності, психолінгвістики. Неориторика займається пошуком шляхів практичного застосування цих дисциплін, розробляється на стику мовознавства, теорії літератури, логіки, філософії, етики, естетики, психології.

У теорії сучасного красномовства відроджується давнє первісне ядро - концепт переконання, розглядаються форми і методи впливу засобами усного і письмового мовлення. Мета оновленої риторики - визначення найкращих варіантів (оптимальних алгоритмів) спілкування. Наприклад, досліджуються ролі учасників діалогу, механізми породження мовлення, мовні переваги тих , що говорять і т.п. Таким чином, неориторика - це наука про переконуючу комунікацію.

Риторика учила й учить, як здійснювати спілкування, логічно і виразно викладати і розвивати думки, уживати слова, як користатися мовною активністю в особистому житті і суспільній діяльності, як виступати перед аудиторією. Першочергову увагу теорія красномовства завжди приділяла усному, «живому» контакту.

Традиційно риторику вважали також мистецтвом, порівнювали з поезією, акторською грою на основі важливості творчості, імпровізації в мовленні, естетичної насолоди, яку отримують від публічного «міркування уголос». Такі погляди характерні, наприклад, для Аристотеля, Цицерона, А. Ф. Коні.

За твердженням дослідників Е. А. Ножина, Н. Н. Кохтева, Ю. В. Рождественського й інших, у кожній людині закладений «ген» риторичних здібностей, який можна і потрібно розвивати.

У риториці - найважливішій галузі культури - наука і мистецтво становлять складний сплав, нероздільну єдність.

2. Предмет, об'єкт, мета вивчення ділової риторики

З давніх часів, поряд з академічним,церковним, дипломатичним, військовим, суспільно - політичним, социально - побутовим, судовим, виділяють ділове красномовство. В УкраїніX1X - початку XX століть існували професійно орієнтовані риторики для політиків, юристів, офіцерів. Традиція створення подібних посібників продовжується. В останні роки сформувалася самостійна галузь науки і практики - ділова риторика. Вона є прикладним напрямком загальної риторики, орієнтованим на озброєння бізнесменів і менеджерів правилами поведінки зі словом, невербальними засобами передачі інформації. Ділова риторика - це наука і мистецтво переконливої й ефективної промови в різних видах (чи жанрах) ділового спілкування. Як об'єкт вивчення даної дисципліни виступають усні і письмові форми службового контакту, такі, як доповідь на зборах, переговори, договір, заява, наказ і т.д.

Мета курсу - оволодіння культурою ділової мови і спілкування, вироблення власного стилю службових взаємин, формування іміджу.

Для фахівця з управління, комерсанта досягнення цієї мети означає опанування найважливішим компонентом професійної діяльності. Л.Якокка, видатний американський бізнесмен, зауважував: «Це ж соромно, коли людина великих здібностей не в змозі зрозуміло розповісти про свої задуми, виступаючи перед радою директорів чи відповідним комітетом. ... гарному менеджеру потрібно вміти слухати так само, як уміти говорити» [22, с. 60]

Таким чином, мова, уміння спілкуватися, етикет виступають головними «знаряддями» створення іміджу ділової людини, тобто самопрезентації, конструювання свого образа для інших. Шляхетний образ гарантує керівнику, підприємцю половину успіху і постійне задоволення від роботи. Не можна забувати, що гармонічне спілкування засноване завжди на усвідомленні важливості і дотриманні етичних норм, таких, як тактовність, делікатність, повага честі і гідності особистості, справедливість. Інтелігентність як якість внутрішньої культури - тактовне ставлення до людей - незмінно відбивається у зовнішній поведінці .

3. Ділове спілкування і його види

Ділове спілкування - це складний багатоплановий процес розвитку контактів між людьми у службовій сфері. Його учасники виступають в офіційних статусах і орієнтовані на досягнення мети,розв'язання конкретних задач. Специфічною особливістю названого процесу є регламентованість, тобто підпорядкування встановленим обмеженням, що визначаються національними і культурними традиціями, професійними етичними принципами. Відомі «писані» і «неписані» норми поведінки у тій чи іншій ситуації офіційного контакту. Прийнятий порядок і форма поведінки на службі називається діловим етикетом. Його основна функція - формування правил, що сприяють взаєморозумінню людей.

Другою за значенням є функція зручності, тобто доцільність і практичність. Сучасний вітчизняний службовий етикет має інтернаціональні ознаки, тому що його основи фактично закладені «Генеральним регламентом» Петра 1 (1720), у якому були запозичені закордонні ідеї.

Діловий етикет містить у собі дві групи правил: 1) норми, що діють у сфері спілкування між рівними за статусом членами одного колективу (горизонтальні); 2) установки, що визначають характер контакту керівника і підлеглого (вертикальні).

Загальною вимогою вважається привітне і попереджувальне ставлення до всіх колег по роботі, партнерів, незалежно від особистих симпатій і антипатій.

Регламентованість ділової взаємодії виражається також в увазі до мови. Головним засобом офіційного спілкування виступає українська літературна мова. Обов'язкове дотримання мовного етикету - розроблених суспільством норм мовної поведінки, типових готових «формул», що дозволяють організувати етикетні ситуації вітання, прохання, подяки і т.д. (наприклад, «здрастуйте», «будьте ласкаві», «дозволите принести вибачення», «щасливий познайомитися з Вами»). Ці стійкі конструкції вибираються з урахуванням соціальних, вікових, психологічних характеристик.

Службові контакти повинні будуватися на партнерських засадах, виходити з взаємних запитів і потреб, з інтересів справи. Безперечно, таке співробітництво підвищує трудову і творчу активність, є важливим чинником технологічного процесу виробництва, бізнесу.

Усні види ділового спілкування поділяються на монологічні і діалогічні. До монологічних належать:

-привітальна промова;

-торгова промова (реклама);

-інформаційна промова;

-доповідь (на засіданні, зборах).

Жанри, засновані на діалозі, - це:

-розмова;

-бесіда;

-інтерв'ю;

-переговори;

-дискусія;

-нарада (збори);

-прес-конференція.

Письмові види ділового спілкування - це численні службові документи: діловий лист, протокол, звіт, довідка, доповідна і пояснювальна записка, акт, заява, договір, статут, положення, інструкція, рішення, розпорядження, указівка, наказ, доручення й інші.

ЗАВДАННЯ

1.Використовуючи словники й енциклопедії, визначите, що позначають поняття, зв'язані з неориторикою: комунікація, функціональний стиль, мовна політика, теорія тексту, психолінгвістика.

2.Складіть таблицю, що відбиває зв'язки риторики з іншими науковими дисциплінами.

3.Підготуйте промову, розраховану на 3 хвилини, про важливість знань з риторики, про необхідність уміння говорити привселюдно і виголосіть її перед навчальною групою.

4.Оцініть якість вашої мовної ерудиції наступними параметрами:

а)склад прочитаної літератури (художньої, професійної);

б)найбільш авторитетні, «улюблені» автори і тексти.

5.Головний постулат бізнесменів усього світу: «Гарні манери прибуткові». Чи підтримуєте ви цю точку зору?Наведіть аргументи.

6.Складіть невеликий виступ, мета якого - переконати слухачів, що дотримання правил етикету створює престижний імідж інтелігентної людини. Для аргументації використовуйте наведені висловлення:

Манери не дрібниці, вони плід шляхетної душі і чесності розуму (А. Теннісон).

Вихованість - єдине, що може привернути до тебе людей з першого погляду, тому що, щоб розпізнати в тобі великі здібності, потрібно більше часу (Ф.Честерфілд).

Добірність у звертанні краще добірності форм; вона доставляє більш насолоди, ніж картини і статуї; це найвитонченіше з усіх образотворчих мистецтв (Р. Емерсон).

Ніщо не цінується так дорого і ніщо не обходиться нам так дешево, як увічливість (Сервантес).

Увічливість - це бажання завжди зустрічати ввічливе ставлення і вважатися увічливою людиною (Ларошфуко).

Етикет - це розум для тих, хто його не має (Вольтер).

МОВА, МОВЛЕННЯ, МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ

1. Поняття про мову і мовлення

Слова «мова» і «мовлення» багатозначні, іноді вони співвідносяться як синоніми. За уявленнями сучасної лінгвістики, мова зв'язана з мовленням, але не ототожнюється з ним.

Мова - це система знаків, об'єктивне, історично сформоване явище духовного життя суспільства. Знаком прийнято називати «заступників» інших об'єктів. Крім мови, природної знакової системи, існують штучні, наприклад, сигнали світлофора, нотний лист, символічні записи, використовувані в математиці (цифри і символи ; +, - , =) та інших науках. На відміну від цих штучних систем, мова здатна передавати повідомлення кожного, нічим не обмеженого змісту, тобто вона універсальний. Жестикуляція і міміка - системи невербального спілкування - додають звуковій мові лише додаткові емоційні і значеннєві відтінки.

Будь-яка система складається з безлічі елементів, що знаходяться у зв'язках один з одним, утворюють одне ціле. Мовні одиниці (знаки) поєднуються в підсистеми і формують рівні (яруси) мови:синтаксичний, морфологічний, лексичний,морфемний,фонемний.

Таким чином, мова - це модель ієрархії: більше включає менше як складову частину, менше виявляє свої функції в більшому. Так, найнижчі одиниці мови (фонеми) реалізують себе в одиницях наступного, більш складного рівня, тобто в морфемах і т.д.

Мова служить засобом спілкування, пізнання, збереження і передачі національної самосвідомості, традицій культури й історії народу. Мова виявляє себе тільки у мовленні і тільки через нього виконує своє головне, комунікативне, призначення.

Мовлення - це форма існування мови, її втілення, реалізація. Під мовленням розуміють використання людиною мовних багатств у життєвих ситуаціях, результат процесу формулювання і передачі думки засобами мови. Мовлення окремого носія мови має особливості вимови, лексики, структури речень. Таким чином, мовлення конкретне й індивідуальне.

2. Види мовлення

Писемне

Усне

Монологічне

Діалогічне

Виділяють наступні види мови:

Зовнішня

Внутрішня

Думка починає формуватися у внутрішній мові. Її механізм був досліджений на початку XX століття психологом Л. С. Виготським. Ця мова беззвучна, невимовна, включає образи, відрізняється від зовнішньої ступенем мовної сформованості . Усе духовне життя людини - його міркування, плани, суперечки із самим собою, переробка побаченого і почутого протікають у схованій формі, на розумовому рівні. Внутрішня мова «працює» завжди, крім лише глибокого сну. Переклад внутрішньої мови в зовнішню часто зв'язаний із труднощями. Саме про цей етап породження висловлення говорять: « на язиці крутиться, а сказати не можу».

Зовнішня мова існує в усній і писемній формах. Розходження між ними визначаються:

1.Способами кодування. Усне мовлення - вимовна, звучна, чутна - виражене звуками (акустичним кодом), а писемна - видима, написана - буквами (графічним кодом).

2.Механізмами породження. Писемний текст, як правило, - підготовлений, - записується на чернетках, піддається редагуванню, удосконалюванню. Усне мовлення не має таких можливостей, воно спонтанне, тобто створюється у момент говоріння, тому вимагає величезного тренування, швидкості вибору слів, автоматизму синтаксичного конструювання.

3.Механізмами сприйняття. Усне мовлення повинне сприйматися відразу, писемне осмислюється при багаторазовому читанні.

4.Граматичними і лексичними особливостями. У писемній мові чіткіше добираються слова, переважає книжна лексика, складні розгорнуті речення, пасивні конструкції. В усній спостерігаються повтори, неповні, прості речення. Відома межа, що регламентує кількість слів звучної мови: від п'яти до дев'яти.

5.Видами норм. Тільки до усного мовлення ставляться орфоепічні вимоги, і тільки до писемного - орфографічні, пунктуаційні та каліграфічні.

6.Виразовими можливостями. Усне мовлення має засоби звукової виразності, відрізняється багатством інтонацій, паузами, логічними наголосами, а також супроводжується жестами і мімікою. Розділові знаки, лапки, шрифтові виділення компенсують менші можливості експресивності писемного тексту.

7.Характером адресата. Усне мовлення залежить від того, як його сприймають, тому що, як правило, комуніканти не тільки чують, але і бачать один одного. Писемна мова звичайно звернена до відсутніх.

Органічний зв'язок між двома видами мови психологи пояснюють наявністю загальної основи - внутрішньої мови. Процес породження висловлювання найчастіше має таку структуру: уявна підготовка фрази - уявлюване проказування з мікрорухами мовного апарату - графічна фіксація думки.

Усне мовлення може бути записане, а писемне - вимовлене. Наприклад, письмовий текст при «озвучуванні» придбає деякі особливості усного мовлення (інтонаційне забарвлення, ритм), але буде характеризуватися як писемна мова в усній формі.

При підготовці й у процесі публічного виступу виникає протиріччя між писемною мовою й усним її виконанням. А. М. Пєшковський, відомий лінгвіст, називав ораторський монолог «підробкою писнмної мови під усну». Мовцю перед аудиторією варто доречно поєднувати два види, дві «стихії». Якщо одна з них переможе, виступ буде або звучати занадто суворо, сухо, або занадто вільно, розкуто.

У житті звичайно переважає усне мовлення, тому його вважають первинним. За словами В. Г. Костомарова, усне мовлення «набуло перед писемним важливої переваги - моментальністі, що украй важливо для стрімких темпів і ритмів XX століття. А також ... інша якість: здатність фіксуватися, консервуватися, зберігатися і відтворюватися» [4, с. 176]. Серед джерел збереження вербальної інформації домінують аудитивні, аудіовізуальні: радіо, телебачення, телефонний зв'язок. Таким чином, усне мовлення сьогодні існує у зовсім нових різновидах.

Усне мовлення має двох фори - монологічну і діалогічну. Монолог являє собою розгорнуте висловлення (елементарна одиниця тексту) однієї особи , завершене у значеннєвому відношенні. Психолого-педагогічною особливістю монологічного мовлення є те, що реакція слухачів угадується, жести і міміка відіграють меншу роль, ніж при діалозі. Монолог - це найчастіше публічна промова, адресована великій кількості людей. Ораторський монолог діалогічний. Промовець ніби розмовляє з аудиторією, тобто відбувається прихований діалог. Але можливий і відкритий діалог, наприклад, відповіді на питання присутніх.

Діалог - це безпосередній обмін висловленнями між двома чи декількома співрозмовниками. Структурно діалог складається з репліки - стимулу і репліки - реакції, тісно зв'язаних за змістом один з одним. Діалогічне мовлення - первинний, природний вид спілкування. У побутовому діалозі партнери не піклуються про форму і стиль висловлення, відверті. Учасники публічного діалогу враховують присутність аудиторії, будують мовлення літературно.

3. Мовленнєва діяльність. Культура мовленнєвої діяльності

У людини поряд із виробнтчою, науковою, державною, політичною та іншими існує найпоширеніша - мовленнєва діяльність. Без неї неможлива ніяка інша, вона передує, супроводжує, а іноді формує, складає основу діяльності. Мовленнєва діяльність - це діяльність, що має соціальний характер, у ході якої висловлення формується і використовується для досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу). Психолог Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процес матеріалізації думки, тобто перетворення її у слово.

Мовленнєва діяльність складається з мовленнєвих дій (актів), що являють собою підготовку і реалізацію висловлення, цілком, незалежно від його обсягу (це може бути репліка в діалозі, розповідь і т.д.)

У лінгвістиці найбільш відома схема мовленнєвого акту, запропонована Р. О. Якобсоном. Вона включає наступні основні компоненти: хто говорить (адресант), хто слухає (адресат), контекст (обстановка, у якій виробляється висловлення, наприклад, офіційні збори, сімейний обід), передана інформація (повідомлення).

Графічно ситуацію спілкування можна представити так:

Теорія мовленнєвої діяльності враховує перш за все, що комунікація - це не передача інформації, а обмін нею між співрозмовниками. Вони по черзі міняються ролями («я» - комунікатор, «ти» - перципіент), висловлюючись про спільний предмет розмови. Акт мовленнєвої взаємодії, з цього погляду, виглядає у такий спосіб:

Механізм мисленнєво-мовленнєвої діяльності надзвичайно складний і до кінця не вивчений. Виділяють 3 фази мовленнєвого акту: підготовка і виконання висловлення, його сприйняття і розуміння, зворотний зв'язок. Перша фаза складається з етапів:

1)Виникнення ситуації, що спонукає до вираження думок. Наприклад, менеджер готує проект угоди, журналіст бере інтерв'ю й інші.

2)Мотивація. Потреба висловлення, породжувана життєвою ситуацією, поступово усвідомлюється, перетворюється у конкретну мету (мотив), що починає керувати діями автора.

3)Прогнозування (інтенція). Намір вимовити фразу ніби піддається перевірці, зважується, до кого буде звернена мова, з якими інтонаціями, звучністю, швидкістю вона пролунає.

4)Внутрішній план, що визначає зміст і структуру повідомлення.

5)Мовне структурування - це три операції підготовки засобів мови на внутрішньому рівні: вибір слів, визначення порядку слів і словосполучень, засобів зв'язку лексичних одиниць.

У другій фазі виділяють:

1)Прийом звукового сигналу.

2)Аналіз акустичного потоку з погляду фонетики тієї чи іншої мови.

На цьому етапі перципіент починає розуміти слова.

3)Розпізнання значення кожного фонетичного слова - одиниці, що має один словесний наголос (наприклад, ліс, шумить, на столі, з лісу, зробив би).

4)Розшифровка граматичних зв'язків між словами.

5)Включення фрази в контекст, зв'язування з попередніми репліками.

6)Розуміння іншого, додаткового, переносного значення. На цьому рівні сприймаються тропи (метафора, метонімія, іронія й ін.), алюзія (натяк).

7)Оцінка мовної майстерності промовця.

Повний цикл акту мовлення завершується новою дією - свідченням результативності висловлення.

Третій етап - зворотний зв'язок - розуміється широко: це питання; репліки; листи на телестудію після цікавої передачі; голосування на виборах депутатів після довгої передвиборчої агітації за того чи іншого кандидата; відповіді учнів на уроці чи іспиті; натовп покупців біля дверей магазина після вчорашньої телереклами...

Така єдина модель перекодування задуму в мовлення і декодування інформації, реакції на неї.

Культура мовленнєвої діяльності - це культура володіння словом, обмін повідомленнями з найвищою ефективністю; це система знань, умінь і навичок для осмислення ситуацій, породження і сприйняття висловлення. Показниками культури мовленнєвої діяльності є правильна чітка вимова (чи написання), комунікативна доцільність мови (її точність, виразність і т.д.), структурно - логічна побудова текстів, використання невербальних засобів, об'єктивне розуміння з боку слухача, читача).

4. Види мовленнєвої діяльності

Розрізняють чотири види мовленнєвої діяльності: два з них утворюють текст - говоріння, письмо, а інші - слухання (аудіювання ) і читання - здійснюють сприйняття. Такі складові системи нашого «мовного існування», при цьому їхній розподіл у потоці життя нерівномірний: найменше ми пишемо (якщо це не пов'язано з професійною діяльністю), більше всього слухаємо чи говоримо (це залежить від особистих властивостей людини). За даними американських психологів (див. Р. Ніколз «Ви слухаєте» (Нью - Йорк, 1957), час, що ми, у середньому, присвячуємо різним аспектам комунікації, поділяється на частині:

Процеси говоріння і слухання надзвичайно складні. Розглянемо їх докладніше.

Мовець переслідує різноманітні комунікативні завдання: погодитися чи відмовитися, порадити, попередити, зажадати, попросити, дозволити, засумніватися, подякувати і т.д. У залежності від цього виникають висловлення 3 типів: повідомлення, спонукання, питання.

Свідомість мовця зосереджена на змісті, логіко-композиційному структуруванні тексту, пам'ять видає найбільш придатні лексичні варіанти, інтуїція (кількаразове повторення досвіду в подібних умовах) допомагає граматично правильно побудувати речення й озвучити його відповідно до норм вимови, мовне чуття дозволяє визначити стиль, психологічне орієнтування змушує враховувати реакцію слухачів. Труднощі говоріння полягають у тому, що всі перераховані вище операції потрібно виконувати одночасно.

При відсутності мовного автоматизму спостерігається розчленований механізм генерації висловлення. Мова звучить переривчасто: виникають більш тривалі (порівняно з іншими) зупинки, повторюються окремі слова, склади, «розтягується» звук типу [е], вимовляються фраза « Як би це сказати ?», «Ну от» і подібні. Паузи, зриви початих конструкцій, а також обмовки часто відбивають стан людини, його хвилювання, незібраність при ускладненні мовленнєвої ситуації. У ході публічного виступу, у бесідах з колегами на службі ці зовнішні прояви пригнічують мовця . Але переривчастість усного мовлення - властивість неоднозначна. Якщо подібних випадків небагато, то це не заважає сприймати інформацію, а часом активізує увагу аудиторії, про що свідчать, зокрема, «підказки» тих висловів , що «шукає» оратор.

Аудіювання становить собою процес розуміння, осмислення мовлення. Це комунікативне уміння не менш важливе, ніж говоріння; є умовою ефективності ділового спілкування.

Історик Плутарх радив: «Навчися слухати, і ти можеш витягти користь навіть з тих, хто говорить погано». Гарне слухання полегшує засвоєння інформації, сприяє встановленню контактів між людьми. В умінні слухати виявляється вихованість, повага до іншого людині, тобто культура.

Результати обстеження безлічі людей указують, що достатніми навичками аудіювання володіють лише 10% з них. Прослухавши десятихвилинне повідомлення, «середній» слухач розуміє і запам'ятовує тільки половину зі сказаного.

Стиль слухання залежить від характеру, інтересів особистості, статі , віку, фізіологічного стану, службового становища. Підлеглі більш уважні і зосереджені в розмові з «керівництвом», не завжди зважуються перервати опонента. Чоловіки, на відміну від жінок, схильні слухати самих себе, швидко давати готові відповіді, перебивати, зосереджуватися на змісті бесіди. Жінці більше цікавий сам процес спілкування, вони переривають партнера в 2 рази рідше. На ефективність слухової перцепції впливає утома, що погіршує концентрацію уваги. Повноцінне аудіювання може займати 20 хвилин при контактній і 5 - 7 хвилин при дистантній комунікації.

Дослідник М. Берклі - Ален виявила «ролі» слухачів: 1) «симулянт» - робить вигляд, що слухає; 2) «залежний слухач» - легко потрапляє під вплив думок і бажань інших; 3) «перебивала» - той, хто невиправдано втручається в мовлення співрозмовника; 4) «занурений у себе»; 5) «інтелектуал» - сприймає інформацію більше розумом, що заважає емоційним і невербальним аспектами поведінки мовця.

У залежності від особливостей сприйняття тексту виділяють 3 види аудіювання :

1.Глобальне, при якому досить визначити, про що йшлося у висловленні, яка його основна думка.

2.Детальне припускає усвідомлення головних значеннєвих блоків тексту в залежності від установки, що ставить перед собою слухач.

3.Критичне вимагає критичного осмислення сприйнятого на слух.

Розрізняють також 2 способи слухання:

1.Нерефлексивне (пасивне) полягає в умінні не втручатися в чуже мовлення своїми зауваженнями, у здатності уважно мовчати. Цей спосіб вимагає значної фізичної і психологічної напруги, певної дисципліни. Нерефлексивне слухання звичайно використовується у таких ситуаціях, коли один зі співрозмовників глибоко схвильований, бажає висловити своє ставлення до тієї чи іншої події.

2.Рефлексивне (активне) полягає в активному зворотному зв'язку, наданні допомоги у вираженні думок. Цей спосіб особливо доречний, якщо партнер по спілкуванню чекає підтримки, схвалення, якщо необхідно глибоко і точно усвідомити інформацію.

Основними прийомами рефлексивного слухання є:

1)З'ясування, тобто звертання до співрозмовника за уточненнями, щоб одержати додаткові факти, судження. (Наприклад, „Я Вас не зрозумів”, „Чи не повторите ще раз?”, «Що Ви маєте на увазі?»).

2)Перефразовування - «передача» чужого, тільки шо вимовленого висловлення в іншій формі («Як я Вас зрозумів...», «На Вашу думку...», «Іншими словами Ви вважаєте...»).

3)Резюмування - підведення підсумків почутого («Якщо узагальнити сказане Вами, то ...», «Вашими основними ідеями, як я зрозумів, є...».

4)Підтвердження контакту - запрошення висловлюватися вільно і невимушено. При цьому мовлення супроводжується репліками типу «Це цікаво», «Так», «Розумію Вас», «Приємно це чути».

Запорукою успіхів у міжособистісних відносинах є дотримання правил ефективного слухання:

1.Прагніть зрозуміти, глибоко усвідомити позицію опонента, зробити аналіз, висновки. Навчіться знаходити найцінніші дані в отриманій інформації.

2.Намагайтеся за фразами співрозмовника «уловити» його щирі мотиви, емоційний стан, внутрішній світ.

3.Підтримуйте стійку увагу до промови, не допускайте побічних думок. Останні виникають через те , що швидкість мислення в 4 рази перевищує швидкість говоріння, і у слухача залишається «вільний час».

4.Відключайтеся від зовнішніх «перешкод», що відволікають Вас, не намагайтеся слухати й одночасно робити ще 2 - 3 справи.

5.Не робіть вигляд, що зрозуміли, якщо насправді це не так. Можливо, коммунікатор не зробив необхідних пауз між фразами. Оптимальним для слухачів є темп їхнього власного говоріння. Змінити складну ситуацію допоможуть прийоми рефлексивного аудіювання.

6.Логічно плануйте процес слухання. «Уявне випередження» мовлення співрозмовника чи оратора є одним із засобів настроювання на одну хвилю з ним і гарним методом запам'ятовування промови.

7.Установіть зоровий контакт з мовцем . Ваші жести, міміка повинні відбивати стан зацікавленого слухача.

8.Намагайтеся відчувати як оратор , подивіться на речі його очима, спробуйте стати на його місце.

9.Будьте терплячі. Завжди вислухайте співрозмовника до кінця.

10.Не піддавайтеся почуттю гніву чи роздратування, якщо у Вас негативна установка стосовно партнера по спілкуванню або якщо Ви почули «критичні» для Вас слова, що виводять зі стану рівноваги, приміром, «ріст цін», «звільнення», «обмеження заробітної платні ».

11.Не відволікайтеся на специфічні особливості мовця (акцент та інше).

12.Обов'язково повторюйте про себе розпорядження і вказівки.

13.Робіть при слуханні відповідні позначки на папері.

14.Не робіть розповсюдженої помилки недосвідчених менеджерів, комерсантів: не говоріть занадто багато самі, а слухайте інших.

5. Техника мовлення

Голос людини складає враження на навколишніх, служить інструментом впливу. За характером мовного звучання ми судимо про темперамент, світовідчування мовця . Звукове оформлення мови складає емоційне тло виступу, розмови, що може бути позитивним (приємним) чи негативним (неприємним). Недоліки вимови (крикливість, задишка, хрипота, різкість, гортанність, гугнявість, непарність артикуляції) є «бар'єрами» комунікаційного обміну, «ріжуть вухо». Крім того, помірно звучний голос тонізує нервову систему самого оратора, додає впевненості, створює настрій.

Мовні вади дуже стійкі. З побутового мовлення вони часто «перекочовують» у публічне, у ділове спілкування. Однак офіційна атмосфера, на відміну від невимушеної, вимагає керування голосом, володіння повним стилем вимови, тобто виразного проказування при середньому темпі. Приміром, фрази «здрастуйте», «вона говорить» у повному стилі звучать так: [здрастуjти], [вона говорет'], а в неповному спостерігається сильне редукування (скорочення голосних), іноді навіть пропуск складів: [здрас'т'ь], [вна грит'].

Володіти мовною технікою - це значить домогтися інтонаційної рухливості і виразності, м'якого, вільного, чіткого звучання; уміти користатися нюансами тембру.

Яким же є механізм творення голосу ? Охарактеризуємо мовний апарат людини, що складається з чотирьох частин: дихальних органів, вібраторів, резонаторів, артикуляторов. Дихальні органи (мускулатура) дозволяють утягувати повітря в легені і виштовхувати назовні. На шляху проходження повітряного струменя через гортань знаходяться голосові зв'язки - вібратори. Це еластичні утворення, розташовані з лівої і правої сторін гортані і витягнуті спереду назад. Передні кінці зв'язок знаходяться під кутом одна до одної . Голос створюється в результаті періодичних коливань цих мовних м'язів, що зближуються і натягуються. Саме в гортані народжується звукова хвиля. Потім вона потрапляє в резонатори (носоглотка, носова і ротова порожнина), що підсилюють і збагачують звучання. Роботу завершують артикулятори: язик , губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння. Вони перетворюють музичний тон (голос) у звуки мовлення рідної мови.

Усі частини мовного апарату беруть участь у створенні акустичних характеристик: темпу, голосності, висоти, тембру, ясності і чіткості вимови. Темп - швидкість говоріння - може бути швидким, середнім, повільним. Оптимальною умовою легкого сприйняття є середній темп - приблизно 100 - 120 слів у хвилину. Швидкість мовлення залежить від змісту висловлення, емоційного настрою , життєвої ситуації. Уповільнення дозволяє змалювати предмет, підкреслити його важливість, виділити. Голосність - це інтенсивність звучання, велика чи менша сила вимови, що залежить також від ситуації спілкування, словесного змісту. За висотою голос буває високим, середнім і низької, це залежить від його природи. Українська мова схильна до деякої мінорності, і часто в голосі чуються високі плаксиві нотки, гарною профілактикою проти яких служить зниження тону. Висота звуку повинна змінюватися при вимові , інакше виникає монотонність. Особливе підвищення тону, що супроводжується посиленням словесного наголосу, більшою інтенсивністю наголошеного складу, називають логічним наголосом. Тембр - додаткове артикуляційно-акустичне забарвлення голосу, його колорит, «колір». У кожної людини свій тембр - глухий, тремтячий, дзвінкий, гострий, твердий, оксамитний, металевий і т.п. Ясність і чіткість вимови називаються гарною дикцією. Вона підготовляє мовний апарат до творчого процесу, робить звичною точну артикуляцію всіх звуків. Допомагає виразності слова. Гарна дикція припускає уміння «тримати паузу», різноманітити ритмічну організацію мовлення . Розрізняють фізіологічну (добір подиху), граматичну (розділові знаки), логічну (смислорозрізнювальну ) і психолінгвістичну паузу (підтекст, емоційне забарвлення).

Систему перерахованих фонетичних засобів (висотних, силових, часових) часто називають інтонацією, а також просодикою.

Оратор, співрозмовник, що вміє легко змінювати темп, голосність і висоту мовлення , що володіє гарною дикцією і тембром, може виражати голосом різні почуття і переживання.Це можливо при правильно поставленому мовному диханні . Його основою є діафрагмально-реберний подих, коли вдих і видох відбуваються за рахунок зміни обсягу грудної клітки внаслідок скорочення діафрагми, міжреберних і черевних м'язів. При вимові після короткого вдиху виникає пауза для зміцнення черевного преса, а потім - довгий звуковий видих, під час якого треба вміти раціонально витрачати запас повітря. Розслаблення м'язів, що утримують грудну клітку в розширеному стані, повинне відбуватися поступово, підкоряючись волі мовця . Через ніс вдихають тільки перед початком монологу чи на великих паузах. Неправильний подих породжує недостатню звучність (тобто силу, гнучкість, рухливість), що у свою чергу змінює тембр голосу.

Процес голосоутворення найбільш продуктивний, коли спина пряма, міцна, а руки, плечі, шия, органи артикуляції вільні і не напружені.

Голоси, поставлені самою природою, зустрічаються рідко. Кожна людина може «виховати» голос, тобто розвинути і зміцнити його. Техника мовлення - важливий елемент культури мовленнєвої діяльності - включає роботу над подихом, голосом, дикцією. Технічна сторона звучної мови піддається тренуванню шляхом спеціальних вправ. Їх треба виконувати регулярно, а також звертатися до них, готуючись до ораторського виступу, до зустрічі з людьми, щоб у момент контакту «бути в голосі».

Комплекс вправ мовної гімнастики складений за рекомендаціями С. Т. Нікольської, що міститься в роботі «Техника речи » (М. , 1978).

1.Тренування мовного подиху.

1) «Тепле повітря». Уявіть собі, що у вас замерзли руки, - відігрійте їх своїм подихом. Видих повинен бути рівним, повільним. Одну руку тримайте на животі.

2) «Свіча». Повільно дуйте на полум'я. Замість свічі можна взяти смужку паперу шириною 2 - 3 см. і довжиною 10 см.

3) «Свічі». На одному вдиху (без добору) затушіть 3 свічки (4, 5...10), розділивши видих на порції.

4) «Насос». Станьте прямо, ноги на ширині плечей. Нахиліться вперед і візьміться за ручку уявного автомобільного насоса двома руками. Почніть накачувати повітря: випрямляючись, робіть вдих, а нахиляючись, - видих зі звуком «ф».

5) «Старт». Візьміть у руки годинник із секундною стрілкою і почніть уголос вести відлік часу по секундах: «Десять! Дев'ять... Один! Пуск!». Відлік ведіть голосно, уривчасто, рівномірно, на одному подиху, без добору повітря

11.Голосові вправи.

1) «Колисання». Вам треба заколисати маля тихим муканням крізь зімкнуті губи: «м».

2) «Дзвони». Імітуйте голосом звучання великого дзвону: «бом - м - м! бім - м -м ! , бам - м - м !» , намагаючись «тягти» приголосний. Змінюйте регістри: від низького (бам) до високого (бім) і середнього (бом).

3) Поступово і плавно підвищуйте і знижуйте голос, робіть його то голосним, то тихим від початку до кінця тексту:

А сад вирує в хуртовинні цвіту,

Бушує біла хвиля пелюстків.

Крізь чари весняного ненаситу,

Мов полум'я блакитне , лине спів.( Маланюк)

4)Якщо у вас надто тихий голос, то прочитайте голосно !!!!!

5)Визначите, який у вас темп мовлення , прочитавши за одну хвилину вірш Л. Українки „Колискова”. Прагніть виробити нормальний темп.

6)Вимовте фразу «Вам не цікаво», звернену до слухачів, що не дотримуються тиші, з різними інтонаціями: із гнівом, з погрозою, з подивом, осудженням, у вигляді прохання, байдуже , з образою.

Зверніться до присутніх : «Пані та добродії», виражаючи голосом почуття (нейтрально, урочисто, іронічно, радісно, із проханням).

7)Спробуйте вимовляти слова: «здрастуйте», «я слухаю вас», «добрий день», «добрий вечір», «приємно вас бачити», «привіт», «алло» і подібні з максимальною доброзичливістю в голосі. Використовуйте для тренування цілий день.

111.Артикуляційні вправи.

1)Широко відкриваючи рот, чітко вимовляєте звуки і склади:

-І, Е, А, ПРО, У, И;

-Е, Я, Й, Ю;

-іа, еа, аа, оа, уа, иа;

-еа, яа, йа, юа;

-Б - П, Г - ДО, Д - Т, У - Ф;

-АБ, АБИ, АБЕ, АБА, АБУ, АБІ;

-БИБ - БІБ - БИП; БЕБ - БАБ - БЕП;

-БАБІВ - БАБІВ - БАП; БОБ - БОБ - БОП;

-БУБ - БУБ - БУП; БИБ - БИБ - БИП;

-ТАК, ДИ, ДО, ДУ, ГА, ГІ, ГО, ГУ, ВА, ВИ,

-В, ВУ, БА, БИ, БО, БУ;

-ша, шо, шу, ши,

-шо, шу, ши, ше,

-шу, ши, ше, ша,

- ши, ше, ша, шо;

-ша, жа, жа, жа, ша,

-шо, жо, жо, жо, шо,

-ши, жи, жи, жи, щи,

-ше, же, же, же, ше;

-С - З - З -...; ТР - Р..., ДР - Р...;

-ПТК, ПКТ, КТП

2)Читайте скоромовки (фрази з неодноразово повторюваними звуками чи сполученнями звуків, що вимагають безупинної перебудови мовного апарату, зміни артикуляцій, спочатку по складах, потім, роблячи невеликі зупинки перед кожним фонетичним словом, а після цього -прискорюючи темп:):

Чапля мокла, чапля сохла, чапля марніла, чапля здохла.

Протокол про протокол протоколом запротоколювали.

Не той дурний, хто на слова скупий, а той дурний, хто на справу тупий.

Надворі - трава, на траві - дрова;

не рубай дрова на траві двору.

Король - орел.

Лібрето «Риголетто».

Прецедент із претендентом.

Костянтин констатував.

3)Прочитайте репліки в діалозі, виділяючи інтонаційно важливі за змістом слова:

Репліка - стимул	Репліка - реакція
1.Питання - сумнів Яблуко від яблуні недалеко падає? Шила в мішку не приховаєш?! До пори гострі сокири?! Сокири гострі до пори?! Біля кола - дзвону?!	Твердження Яблуко від яблуні недалеко падає. Шила в мішку не приховаєш! Сокири гострі до пори! До пори гострі сокири! Біля кола - дзвону! Біля кола дзвону!
2.Питання - подив З'їв молодець тридцять три пирога з пирогом, та усі із сиром?	Замилування З'їв молодець тридцять три пирога з пирогом, та усі із сиром!
3.Замилування. Стоїть піп на копиці, ковпак на попі! Копиця - під попом! Сам під ковпаком! Крокував шакал з кошиком, знайшов пояс із шовку.	Сумнів (недовіра). Стоїть піп на копиці! Ковпак на попі? Копиця під попом? Сам - під ковпаком? Крокував шакал з кошиком, знайшов пояс із шовку?

4) Провідміняйте числівники: 253, 749, стежачи за артикуляцією.

5)Вимовляйте слова пошепки, але ясно і чітко, щоб їх чула людина, яка сидить на деякій відстані від вас:

кореспонденція, що передувала,

шаленіти, що обумовлюється,

що транспортується, катастрофічний,

щирість, виданий,

звичайне, удосконалення,

присутність, діловодство, артилерія,

забарикадуватися, спектрограф.

ПИТАННЯ

1.Наведіть приклади штучних знакових систем.

2.Що таке рівневе уявлення про систему мови?

3.Яка мова переважає в сучасному житті - писемна чи усна?

4.Чому письмовий монолог і усний діалог є полярними видами мовлення?

5Назвіть ситуації, у яких звучить публічне діалогічн мовлення.

6. Чи є розходження між мисленням і внутрішньою мовою?

7.Дослідження М. І. Жинкина довели , що мовний слух розвивається при багаторазовому повторенні, тобто в результаті посиленого тренування голосового апарату, мовних м'язів. Виходячи з цього, поясніть, чому дуже ефективним для підвищення орфографічної грамотності є метод диктанту?

9.У яких ситуаціях доречне рефлексивне, а в яких нерефлексивне аудіювання ?

10.У чому перевага уміння слухати ефективно, на думку А. Моруа: «Безліч жінок зробило блискучу кар'єру, вміючи уважно слухати, розумно відповідати і говорити тоді, коли це вже необхідно»? Чи правий, на ваш погляд, французький письменник?

11.Одна з американських методик слухання рекомендує: «Слухай, що людина може сказати, не може сказати, не хоче сказати». Як ви розумієте цю пораду?

12.Як утворюється звук?

13.З чого складається інтонація?

14.Яку роль відіграють паузи в усному мовленні?

15.Розкрийте залежність звучання голосу від характеру (стану) людини.

ЗАВДАННЯ

1.Щоб краще усвідомити свою манеру слухати, дайте відповіді на питання тесту з книги американського дослідника М. Берклі - Ален «Забуте мистецтво слухати» (СПб, 1997). Варіанти відповідей: 1) «у більшості випадків», 2) «часто», 3) «іноді», 4) «майже ніколи».

1.Чи «Відключаєтеся» ви, слухаючи тих людей, з якими ви не згодні чи, яких слухати не хочете?

2.Чи зосереджуєтеся ви на сказаному навіть тоді, коли це вам не цікаво?

3.Чи припиняєте ви слухати мовця , якщо знаєте, що він збирається сказати?

4.Чи повторюєте ви почуте своїми словами?

5.Чи вислуховуєте точку зору іншої людини, навіть якщо вона розходиться з вашою?

6.Чи берете ви що -небудь від кожного співрозмовника, нехай навіть незначне?

7.Чи з'ясовуєте ви, що означають почуті вами незнайомі слова?

8.Чи готуєте ви подумки вислови , поки співрозмовник говорить?

9.Чи робите ви вигляд, що слухаєте, коли насправді зовсім не слухаєте?

10.Чи лините ви думками кудись далеко, коли з вами хтось говорить?

11.Чи сприймаєте ви повідомлення цілком, включаючи його словесне і несловесне вираження?

12.Чи визнаєте ви, що ті самі слова для різних людей значать різне?

13.Чи прислухаєтеся ви тільки до того, що хочете почути, не зважаючи на інше ?

14.Чи дивитесь ви на співрозмовника ?

15.Чи концентруєтеся ви більше на суті сказаного ніж на зовнішньому вигляді опонента ?

16.Чи відомо вам, на які слова і вислови ви сильніше за все реагуєте емоційно?

17.Чи думаєте ви заздалегідь, якої мети збираєтеся досягти у даному акті спілкування?

18.Чи плануєте ви час, коли краще висловити свою думку?

19.Чи думаєте ви про те, як інша людина прореаує на сказане вами?

20.Чи враховуєте ви те, яким чином краще здійснити акт спілкування (у писемній формі, усно, по телефону, за допомогою дошки оголошень, записки і т.п.)?

21.Чи маєте ви на увазі , з якою людиною говорите (вороже налаштованою , незацікавленою , соромливою м, упертою ...).

22.Чи перебиватете ви співбесідника ?

23.Чи думаєте ви іноді: «А я - припускав, що він це повинен знати»?

24.Чи дозволяєте ви співрозмовнику виражати його негативне ставлення до вас, не займаючи при цьому оборонній позиції?

...