Моделі фінансового менеджменту

Мета, завдання та функції фінансового менеджменту підприємства. Організаційне та інформаційне забезпечення фінансового менеджменту. Аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу реалізації та прибутку. Економіко-математичне моделювання в управлінні активами.

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 26.09.2017
Размер файла 720,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Сучасний етап економічного розвитку країни характеризується значним уповільненням платіжного обігу, що викликає зростання дебіторської заборгованості на підприємствах. Тому важливим завданням фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію загального її розміру і забезпечення своєчасної інкасації боргу.

У сучасній господарській практиці дебіторська заборгованість класифікується по наступних видах (рис.10.4).

Серед перерахованих видів найбільший об'єм дебіторської заборгованості підприємств доводиться на заборгованість покупців за відвантажену продукцію (перші три види дебіторської заборгованості). У загальній сумі дебіторської заборгованості за розрахунки з покупцями доводиться 80-90%. Тому управління дебіторською заборгованістю на підприємстві пов'язане в першу чергу з оптимізацією розміру і забезпеченням інкасації заборгованості покупців за розрахунками за реалізовану продукцію.

Рис. - Склад основних видів дебіторської заборгованості підприємства

Тому підприємство повинне сформувати процедуру інкасації дебіторської заборгованості. У складі цієї процедури мають бути передбачені: термін і форма попереднього і наступного нагадувань покупцям про дату платежів; можливості і умови пролонгації боргу за наданим кредитом; умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.

Розвиток ринкових стосунків і інфраструктури фінансового ринку дозволяє використовувати в практиці фінансового менеджменту ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю - її рефінансування, тобто прискорене переведення в інші форми оборотних активів підприємства: грошові кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, використовуваними нині, є: факторинг; облік векселів, виданих покупцями продукції; форфейтинг.

Факторинг є фінансовою операцією, що полягає в поступці підприємством-продавцем права отримання грошових коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банку або спеціальної компанії, - "фактор-компанії", які переймають на себе усі кредитні риски по інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (чинник-компанія) стягують з підприємства-продавця певну комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (чинник-компанія) в строк до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог по платіжних документах (зазвичай в розмірі від 70 до 90% суми боргу залежно від чинника ризику). Інші 10-30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця частина боргу, що депонує, повертається підприємству-продавцеві після повного погашення суми боргу покупцем).

Факторингова операція дозволяє підприємству-продавцеві рефінансувати переважну частину дебіторської заборгованості по наданому покупцеві кредиту в короткі терміни, скоротивши тим самим період фінансового і операційного циклу.

Облік векселів, виданих покупцями продукції, є фінансовою операцією з їх продажу банку (чи іншому фінансовому інституту, іншому господарюючому суб'єктові) за певною (дисконтною) ціною, що встановлюється залежно від їх номіналу, терміну погашення і облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається з середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Вказана операція може бути здійснена тільки з перевідним векселем.

Облікова (дисконтна) ціна векселя визначається по наступній формулі:

де номінальна сума векселя, що підлягає погашенню векселедавцем в передбачений в нім термін;

кількість днів від моменту продажу (обліку) векселя до моменту його погашення векселедавцем;

річна облікова вексельна ставка, по якій здійснюється дисконтування суми векселя, %.

Форфейтинг є фінансовою операцією по рефінансуванню дебіторської заборгованості по експортному товарному (комерційному) кредиту шляхом передачі (індосаменту) перевідного векселя на користь банку (факторинговій компанії) із сплатою останньому комісійної винагороди. Банк (факторингова компанія) бере на себе зобов'язання по фінансуванню експортної операції шляхом виплати по врахованому векселю, який гарантується наданням авалю банку країни імпортера. В результаті форфетування заборгованість покупця по товарному (комерційному) кредиту трансформується в заборгованість фінансову (на користь банку). За своєю суттю форфейтинг сполучає в собі елементи факторингу (до якого підприємства-експортери прибігають у разі високого кредитного ризику) і обліку векселів (з їх індосаментом тільки на користь банку). Форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових (багаторічних) експортних постачань і дозволяє експортерові негайно отримувати грошові кошти шляхом обліку векселів.

Ще один важливий момент, це побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості. Такий контроль організовується у рамках побудови загальної системи фінансового контролю на підприємстві як самостійний його блок. Одним з видів таких систем є "Система АВС" стосовно портфеля дебіторської заборгованості підприємства. У категорію "А" включаються при цьому найбільш великі і сумнівні види дебіторської заборгованості (так звані "проблемні кредити"); у категорію "В" - кредити середніх розмірів; у категорію "С" - інші види дебіторської заборгованості, що не чинять серйозного впливу на результати фінансової діяльності підприємства.

Критерієм оптимальності розробленої і здійснюваної кредитної політики, а відповідно і середнього розміру дебіторській заборгованості за розрахунками з покупцями за продукцію, що реалізовується їм, виступає наступне:

де оптимальний розмір дебіторської заборгованості підприємства при нормальному його фінансовому стані;

додатковий операційний прибуток, що отримується підприємством від збільшення продажу продукції в кредит;

додаткові операційні витрати підприємства по обслуговуванню дебіторської заборгованості;

розмір втрат засобів, інвестованих в дебіторську заборгованість, із-за недобросовісної (неплатоспроможності) покупців.

5. Управління грошовими активами

Управління грошовими активами або залишком грошових коштів, що постійно знаходиться у розпорядженні підприємства, складає невід'ємну частину функцій загального управління оборотними активами. Розмір залишку грошових активів, яким оперує підприємство в процесі господарської діяльності, визначає рівень його абсолютної платоспроможності (готовність підприємства негайно розрахуватися по усіх своїх невідкладних фінансових зобов'язаннях), впливає на тривалість операційного циклу (а отже і на розмір фінансових коштів, що інвестуються в оборотні активи), а також характеризує до певної міри його інвестиційні можливості (інвестиційний потенціал здійснення підприємством короткострокових фінансових вкладень).

Операційний (чи трансакційний) залишок грошових активів формується з метою забезпечення поточних платежів, пов'язаних з виробничо-комерційною (операційній) діяльністю підприємства,: по закупівлі сировини, матеріалів і напівфабрикатів; оплаті праці; сплаті податків; оплаті послуг сторонніх організацій і тому подібне. Цей вид залишку грошових коштів є основним у складі сукупних грошових активів підприємства.

Страховий (чи резервний) залишок грошових активів формується для страхування ризику несвоєчасного вступу грошових коштів від операційної діяльності у зв'язку з погіршенням кон'юнктури на ринку готової продукції, уповільненням платіжного обігу і з інших причин. На розмір цього виду залишку грошових активів значною мірою впливає доступність отримання підприємством короткострокових фінансових кредитів.

Інвестиційний (чи спекулятивний) залишок грошових активів формується з метою здійснення ефективних короткострокових фінансових вкладень при сприятливій кон'юнктурі в окремих сегментах ринку.

Компенсаційний залишок грошових активів формується в основному на вимогу банку, що здійснює розрахункове обслуговування підприємства і що робить йому інші види фінансових послуг. Він є незнижуваною сумою грошових активів, яку підприємство відповідно до умов угоди про банківське обслуговування повинне постійно зберігати на своєму розрахунковому рахунку.

Основною метою фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства. У цьому отримує свою реалізацію функція грошових активів як засоби платежу, що забезпечує реалізацію цілей формування їх операційного, страхового і компенсаційного залишків. Пріоритетність цієї мети визначається тим, що ні великий розмір оборотних активів і власного капіталу, ні високий рівень рентабельності господарської діяльності не можуть застрахувати підприємство від порушення проти нього позову про банкрутство, якщо в передбачені терміни із-за нестачі грошових активів воно не може розрахуватися по своїх невідкладних фінансових зобов'язаннях.

Разом з цією основною метою важливим завданням фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення ефективного використання тимчасово вільних грошових коштів, а також сформованого інвестиційного їх залишку.

Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства.

Така оптимізація забезпечується шляхом розрахунків необхідного розміру окремих видів цього залишку в майбутньому періоді.

Потреба в операційному (трансакційному) залишку грошових активів характеризує мінімально необхідну їх суму, необхідну для здійснення поточної господарської діяльності. Розрахунок цієї суми ґрунтується на планованому грошовому обігу після операційної діяльності (відповідному розділі плану вступу і витрачання грошових коштів) і кількості оборотів грошових активів. Планована сума операційного залишку грошових активів розраховується по наступній формулі:

де планований об'єм грошового обігу (суми витрачання грошових коштів) по операційній діяльності підприємства;

кількість оборотів середнього залишку грошових активів в плановому періоді.

Розрахунок планованої суми операційного залишку грошових активів може бути здійснений і на основі звітного їх показника, якщо в процесі аналізу було встановлено, що він забезпечував своєчасність здійснення усіх платежів, пов'язаних з операційною діяльністю підприємства:

де фактична середня сума операційного залишку грошових активів підприємства в попередньому аналогічному періоді;

фактичний об'єм грошового обігу (суми витрачання грошових коштів) по операційній діяльності підприємства в попередньому аналогічному періоді.

Потреба в страховому (резервному) залишку грошових активів визначається на основі розрахованої суми їх операційного залишку і коефіцієнта нерівномірності (коефіцієнта варіації) вступу грошових коштів на підприємство по окремих місяцях попереднього року. Для розрахунку планованої суми страхового залишку грошових активів використовується наступна формула:

де планова сума операційного залишку грошових активів підприємства;

коефіцієнт варіації надходження грошових коштів на підприємство в звітному періоді.

Потреба в компенсаційному залишку грошових активів планується в розмірі, визначеному угодою про банківське обслуговування.

Потреба в інвестиційному (спекулятивному) залишку грошових активів планується виходячи з фінансових можливостей підприємства тільки після того, як повністю забезпечена потреба в інших видах залишків грошових активів. Оскільки ця частина грошових активів не втрачає своєї вартості в процесі зберігання (при формуванні ефективного портфеля короткострокових фінансових інвестицій), їх сума верхньою межею не обмежується. Критерієм формування цієї частини грошових активів виступає необхідність забезпечення вищого коефіцієнта рентабельності короткострокових інвестицій порівняно з коефіцієнтом рентабельності операційних активів.

Загальний розмір середнього залишку грошових активів в плановому періоді визначається шляхом підсумовування розрахованої потреби в окремих видах. Враховуючи, що страхові, компенсаційні і інвестиційні залишки грошових активів є певною мірою взаємозамінними, загальна потреба в них при обмежених фінансових можливостях підприємства може бути відповідно скорочена.

У практиці зарубіжного фінансового менеджменту застосовуються і складніші моделі визначення середнього залишку грошових активів.

Найширше використовуваною в цих цілях є модель Баумоля, який перший трансформував для планування залишку грошових коштів раніше розглянуту Модель EOQ. Початковими положеннями моделі Баумоля є постійність потоку витрачання грошових коштів, зберігання усіх резервів грошових активів у формі короткострокових фінансових вкладень і зміна залишку грошових активів від їх максимуму до мінімуму, рівного нулю (рис.10.5).

Рис. - Формування і витрачання залишку грошових коштів відповідно до моделі Баумоля

З графіка видно, що якби поповнення залишків грошових коштів за рахунок продажу частини короткострокових фінансових складань або короткострокових кредитів банку здійснювалося в два рази частіше, то розмір максимального і середнього залишків грошових коштів на підприємстві був би в два рази менше. Проте кожна операція з продажу короткострокових активів або отримання кредиту пов'язана для підприємства з певними витратами, розмір яких зростає із збільшенням частоти (чи скороченням періоду) поповнення грошових коштів. Позначимо цей вид витрат індексом "Р0" (витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових витрат).

Для економії загальної суми витрат по обслуговуванню операцій поповнення грошових коштів, слід збільшити період (чи понизити частоту) цього поповнення. В цьому випадку відповідно збільшаться розміри максимального і середнього залишку грошових коштів. Проте ці види залишків грошових коштів прибутків підприємству не приносять; більше того, зростання цих залишків означає втрату для підприємства альтернативних прибутків у формі короткострокових фінансових вкладень. Розмір цих втрат дорівнює сумі залишків грошових коштів, помноженій на середню ставку відсотка по короткострокових фінансових вкладеннях (виражену десятковим дробом). Позначимо розмір цих втрат індексом "ВП" (втрати прибутків при зберіганні грошових коштів).

З урахуванням втрат розглянутих двох видів будується оптимізаційна модель Баумоля, що дозволяє визначити оптимальну частоту поповнення і оптимальний розмір залишку грошових коштів, при яких сукупні втрати будуть мінімальними (рис.10.6).

Рис. - Схема формування оптимального розміру залишку грошових коштів відповідно до моделі Баумоля

Математичний алгоритм розрахунку оптимальних розмірів максимального і середнього залишку грошових коштів відповідно до моделі Баумоля має наступний вид:

де витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів;

планований об'єм грошового обігу (суми витрачання грошових коштів);

рівень втрати альтернативних прибутків при зберіганні грошових коштів (середня ставка відсотка по короткострокових фінансових вкладеннях), виражений десятковим дробом.

Модель Міллєра-Орра є ще складнішим алгоритмом визначення оптимального розміру залишків грошових активів. Початкові положення цієї моделі передбачають наявність розміру страхового запасу і певну нерівномірність у вступі і витрачанні грошових коштів, а відповідно і залишку грошових активів. Мінімальна межа формування залишку грошових активів приймається на рівні страхового залишку, а максимальний - на рівні триразового розміру страхового залишку (рис.10.7).

Рис. - Формування і витрачання залишку грошових коштів відповідно до моделі Міллєра-Орра.

Як видно з графіка, коли залишок грошових активів досягає максимального значення (верхньої межі свого "коридору"), зайві кошти (по відношенню до середнього залишку) переказуються в резерв, тобто інвестуються в короткострокові фінансові інструменти. Аналогічним чином, коли залишок грошових активів досягає мінімального значення (нижньої межі свого "коридору") здійснюється поповнення грошових коштів до середнього рівня за рахунок продажу частини короткострокових фінансових інструментів, залучення короткострокових банківських кредитів і інших джерел.

Необхідно звернути увагу і на те, що значення середнього залишку грошових активів знаходиться на одну третину вище за мінімальне його значення і на дві третини нижче за максимальне його значення, а не посередині між цими значеннями.

При такому підході рівень альтернативних втрат прибутків при зберіганні грошових коштів буде нижчим.

Математичний алгоритм розрахунку діапазону коливань залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням має наступний вид:

де витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів;

середньоквадратичне (стандартне) відхилення щоденного об'єм грошового обігу;

середньоденний рівень втрати альтернативних прибутків при зберіганні грошових коштів (середня ставка відсотка по короткострокових фінансових операціях), виражений десятковим дробом.

Відповідно оптимальний розмір максимального і середнього залишку грошових активів визначаються по формулах:

де мінімальний (чи страховий) залишок грошових активів підприємства.

Проте розглянуті моделі поки що складно використовувати у вітчизняній практиці фінансового менеджменту з наступних причин:

хронічна нестача оборотних активів не дозволяє підприємствам формувати залишок грошових коштів в необхідних розмірах з урахуванням їх резерву;

уповільнення платіжного обігу викликає значні (іноді непередбачувані) коливання в розмірах грошових надходжень, що відповідно відбивається і на сумі залишку грошових активів;

обмежений перелік короткострокових фондових інструментів, що звертаються, і низька їх ліквідність утрудняють використання в розрахунках показників, пов'язаних з короткостроковими фінансовими вкладеннями.

Тема 4. Бюджетування діяльності підприємств на основі економіко-математичних моделей

Сутність бюджетування. Види та ієрархія бюджетів підприємства. Складання бюджету підприємства на основі прогнозування основних операційних та фінансових показників. Застосування методу мережевого планування в процесі складання бюджетів. Методи фінансової "пробки" і "відсотку від обсягу продажів" як методи планування балансу доходів та витрат.

1. Сутність бюджетування, функції та принципи його побудови

Бюджет суб'єкта господарської діяльності складається із суми коштів, які є у розпорядженні для виконання заданих функцій та проведення певних заходів. Бюджети можуть складатися як в цілому для підприємства, так і його структурних підрозділів, а також для виконання конкретних завдань. Бюджети можуть також складатися у вигляді каталогу заходів, які необхідно провести в плановому періоді з наведенням суми коштів, які необхідні для проведення таких заходів.

Таким чином бюджет є інструментом управління діяльністю підприємства. Крім того, бюджет є корисним засобом інформування керівників про ефективність їх роботи в напрямі досягнення поставлених цілей. Він допомагає підприємству виявити потенційні проблеми, пов'язані з конкретними програмами дій, і планувати заходи, які б допомагали уникнути цих проблем. Порівнюючи фактичні дані з плановими за різними напрямками діяльності можна визначити ті з них, які не були заплановані та потребують у зв'язку з цим особливої уваги.

Процес складання бюджетів і контролю за їх виконанням одержав назву бюджетування. Таким чином бюджетування - це процес розробки і формування планових бюджетів, що об'єднують плани керівництва підприємства в напрямку визначення майбутньої діяльності з формування і використання фінансових ресурсів. Метою бюджетування є забезпечення виробничої та комерційної діяльності підприємства необхідними за обсягом так і структурою фінансовими ресурсами.

Основна ідея системи бюджетування полягає в тому, що ключові параметри економічної діяльності підприємства уточнюються на рівні його окремих структурних підрозділів в розрізі доходів і витрат у вигляді окремих бюджетів.

Процес бюджетування носить безперервний або плаваючий характер. Виходячи із планових фінансових показників, встановлених на рік, в процесі поточного фінансового планування розробляється система квартальних бюджетів.

2. Класифікація та зміст бюджетів суб'єктів господарської діяльності

У науковій літературі розрізняють два основні види бюджету: гнучкий та фіксований. У гнучких бюджетах планові розрахунки затрат і фінансових результатів прив'язуються до обсягів виробництва і реалізації продукції. До цієї категорії бюджетів належать бюджети затрат, які відносяться до умовно змінних (змінюються пропорційно до обсягів виробництва). Показники фіксованих бюджетів в основному не змінюються зі зміною обсягів виробництва (бюджет адмінуправлінських витрат).

Крім цього в загальній системі бюджетування виділяється основний (консолідований) і локальні (операційні) бюджети.

Основний бюджет - це фінансове та кількісне відображення виробничих планів усіх підрозділів підприємства, необхідних для досягнення поставлених цілей. Основний бюджет складається: з операційних та фінансових бюджетів;

Операційний бюджет - це сукупність бюджетів затрат і доходів, які забезпечують складання бюджету прибутку. До них належать: бюджет продаж; бюджет виробництва; бюджет прямих матеріальних затрат; бюджет прямих затрат на оплату праці; бюджет виробничих накладних затрат; бюджет запасів на кінець звітного періоду; бюджет доходів і видатків.

Бюджет продаж містить інформацію про запланований обсяг продаж, ціну й очікуваний дохід від реалізації кожного виду продукції. Відповідальність за складення такого бюджету лягає на відділ маркетингу. Цей бюджет повинен бути максимально наближений до дійсності, оскільки його реальність визначає якість бюджетування підприємства в цілому.

Бюджет виробництва містить виробничу програму підприємства, яка визначає заплановані номенклатуру й обсяг виробництва продукції у бюджетному періоді. У бюджеті виробництва визначають кількість одиниць виробу, яку планують запустити у виробництво, маючи на меті забезпечити запланований обсяг продаж, а також запасів готової продукції на складах на кінець бюджетного періоду. Він є базовим стосовно розрахунку необхідних обсягів сировини, матеріалів та витрат на оплату прямої праці.

Бюджет прямих затрат на матеріали показує, скільки сировини та матеріалів підприємство повинно закупити. Цей бюджет складається на основі бюджету виробництва та бюджету продаж. Кількість матеріалів, які необхідно закупити, залежить від запланованих затрат та наявних запасів. Такий бюджет необхідний для розрахунку величини платежів за сировину, що в свою чергою, впливає на складання бюджету грошових коштів. Крім того, цей бюджет є плановим документом, який визначає кількість і номенклатуру матеріалів, необхідних для виконання бюджету виробництва й урахування цих витрат у собівартості продукції.

Бюджет трудових затрат, або бюджет прямих затрат на оплату праці - це бюджет затрат на заробітну плату виробничого персоналу. Підготовляють цей бюджет виходячи з бюджету виробництва, даних про продуктивність праці і ставок оплати праці основного виробничого персоналу. Передумовою для підготовки бюджету прямих затрат на оплату праці є бюджет виробництва. Якщо до моменту складання такого бюджету на підприємстві нагромаджена кредиторська заборгованість з виплати заробітної плати, то необхідно передбачити відповідні суми для її погашення та скласти графік такого погашення.

Бюджет виробничих накладних затрат відображає обсяг усіх витрат, пов'язаних із виробництвом продукції, за винятком прямих матеріальних затрат і прямих затрат на оплату праці. Цей бюджет містить низку стандартних статей затрат: затрати на оренду виробничого обладнання, страхування, додаткові виплати робітникам, оплату непродуктивного часу тощо. Бюджет виробничих накладних затрат складають на підставі бюджету виробництва, укладених договорів (оренди, обслуговування тощо) і відповідних розрахунків (амортизація).

Бюджет запасів готової продукції на кінець року містить інформацію про рух та залишки готової продукції у відповідному бюджетному періоді. Така інформація необхідна для підготовки таких документів основного бюджету як прогнозного звіту про прибутки - у частині підготовки даних про виробничу собівартість реалізованої продукції та прогнозного балансу - в частині підготовки даних про стан нормованих обігових коштів (запасів готової продукції на кінець планового періоду, сировини, матеріал

Бюджет доходів і видатків представляє собою розрахункову оцінку доходів і видатків, а також їх структуру. В дохідну частину бюджету доходів і витрат входять: виручка від реалізації продукції; інші доходи від поточної діяльності, доходи від фінансової діяльності (надходження за депозитами, сертифікатами, виданими векселями). У видаткову частину цього бюджету входять поточні витрати (матеріальні затрати, витрати на оплату праці, амортизація основних засобів та нематеріальних активів; загальновиробничі та адмінуправлінські витрати), витрати на виплату податків (без непрямих податків), витрати з фінансової діяльності (погашення векселів, придбання валюти, фінансові вкладення). В результаті співставлення доходів і видатків визначається профіцит (перевищення доходів над видатками) або дефіцит бюджету (перевищення витрат над доходами).

Фінансовий бюджет виражає сукупність бюджетів, які відображають плановий рух кошти і прогнозного балансу активів і пасивів на основі чого визначається прогнозний фінансовий стан підприємства. Фінансовий бюджет складаються з: бюджету грошових коштів; прогнозного звіту про фінансові результати; прогнозного балансу.

В бюджеті грошових коштів відображена концентрація всіх видів грошових потоків. Основною метою розробки такого бюджету є прогнозування у часі грошових потоків підприємства в розрізі окремих видів його господарської діяльності та забезпечення платоздатності на прийнятому рівні протягом всього планового періоду.

Бюджет руху грошових потоків складається з двох частин: надходження грошових коштів та використання грошових коштів. Надходження грошових коштів та їх витрачання передбачається від поточної (виручка від реалізації продукції, робіт і послуг та інші поступлення від основної діяльності), інвестиційної та фінансової діяльності. В результаті виводиться сальдо грошових засобів на кінець відповідного бюджетного періоду і порівнюється з їх мінімальною величиною, яка повинна підтримуватися на підприємстві. Якщо очікуване сальдо менше мінімально необхідної суми грошових засобів, то виникають проблеми з оплатою зобов'язань.

У зв'язку з цим можливе погіршення відносин із постачальниками, порушення термінів сплати податкових платежів, що тягне за собою накладення штрафних санкцій з боку державних органів, нерегулярна виплата заробітної плати, що негативно впливає на продуктивність праці і внутрішній клімат у трудовому колективі. При дефіциті коштів підприємство повинно передбачувати короткотермінове кредитування за рахунок банківського або комерційного кредитів.

Прогнозний звіт про прибуток - форма бюджету, складена на початок звітного періоду, яка відображає фінансовий результат запланованої діяльності у бюджетному періоді. Звіт складають на підставі бюджетів продаж, собівартості реалізованої продукції, комерційних та виробничих затрат. Цей звіт також містить дані про нерозподілені прибутки.

Прогнозний баланс - форма бюджету, складена на початок звітного періоду, яка відображає укрупнену номенклатуру статей активів і пасивів підприємства на кінець відповідного бюджетного періоду

3. Бюджетування виручки, фінансових результатів та руху грошових потоків

Прогнозні показники плану реалізації розраховуються на основі аналізу ситуації на ринку та наявних виробничих потужностей. Для цього використовуються такі методи прогнозування як експертні, екстраполяції та казуальні.

Маючи дані щодо прогнозних показників продаж, можна розрахувати як прогнозний обсяг виручки від реалізації продукції, так і необхідну суму затрачених матеріальних, трудових і грошових ресурсів на виробництво, планових обсягів товарної продукції (собівартість реалізованої продукції).

Прогнозні розрахунки виручки є основою для прогнозування фінансових результатів. Таке прогнозування може мати як короткотерміновий (місяць, квартал, рік) так і довготерміновий (два і більше років) період.

Бюджетування фінансових результатів проводиться шляхом зіставлення прогнозних розрахунків доходів і витрат за всіма видами діяльності. Прогноз фінансових результатів доцільно складати за формою 2 "Звіт про фінансові результати".

Так як прогнозні показники виручки та фінансових результатів у значній мірі залежать від зовнішніх чинників (кон'юнктура ринку, структурні зміни в економіці тощо), альтернативні планові розрахунки фінансових результатів рекомендується будувати на оптимістичних і песимістичних очікуваннях щодо обсягів реалізації продукції. При цьому важливим елементом планування фінансових результатів є його прив'язка до розрахунку точки беззбитковості. Так як практичній діяльності ряд затрат і доходів господарської діяльності по різному впливають на організацію формування грошових потоків тому особливу увагу в процесі бюджетування необхідно звернути прогнозування руху грошових коштів. Базою для планування руху грошових коштів є зведений фінансовий план та прогнозні розрахунки фінансових результатів.

Прогноз руху грошових потоків Cach-flow в економічній літературі рекомендується проводити в двох напрямках:

? розрахунок планового обсягу Cach-flow від усіх видів діяльності;

? прогноз основних напрямків використання Cach-flow (інвестування, погашення кредитів, розподіл прибутку тощо).

4. Бюджетування капіталу підприємства

Важливе значення в забезпечені фінансової рівноваги на підприємстві, забезпечення стабільної платоспроможності та ліквідності під час прийняття відповідних фінансових рішень стосовно джерел покриття потреби в капіталі має дотримання таких правил фінансування:

золотого правила фінансування;

золотого правила балансу;

правила вертикальної структури капіталу.

Золоте правило фінансування виражає необхідність узгодження строків, на які мобілізуються фінансові ресурси зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції, тобто за цим правилом фінансовий капітал повинен бути мобілізований на термін, не менший від того, на який даний капітал заморожується в необоротних та оборотних активах підприємства. В результаті дотримання золотого правила фінансування зберігається фінансова рівновага між обсягом фінансового капіталу та його вкладенням у відповідні інвестиції.

Така фінансова рівновага забезпечується якщо:

1. Довгострокові активи: Довгострокові пасиви Ј 1;

2. Короткострокові активи: Короткострокові пасиви і 1.

Дотримання цих вимог забезпечує підприємству стабільну ліквідність і платоспроможність. Тому таке узгодження процесу залучення та використання капіталу повинно проводитися на стадії планування потреби в ресурсах та джерелах їх покриття.

Золоте правило балансу в економічній літературі розглядається як більш конкретизована форма золотого правила фінансування в напрямку узгодження термінів фінансування (конгруентності).

З метою досягнення паралельності строків мобілізації і використання фінансових ресурсів золоте правило балансу вимагає дотримання певних співвідношень між окремими статтями активу і пасиву балансу. Для цього повинні виконуватися такі дві умови:

? потреба в капіталі для фінансування необоротних активів повинна покриватися за рахунок власного капіталу і довгострокових позичок, тобто:

(Власний капітал +Довгострокові позики): Необоротні активи і1;

? довгострокові капітальні вкладення повинні фінансуватися за рахунок коштів мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви повинні використовуватися не тільки для фінансування необоротних активів, а і для фінансування довгострокових оборотних активів (оборотних активів авансованих в стратегічні запаси сировини, неліквідні товари тощо):

(Власний капітал + Довгострокові позики): (Необоротні активи + Довгострокові оборотні активи) і 1.

Дане правило діє якщо сума нарахованої амортизації збігається за обсягами і термінами з погашенням залученого капіталу і якщо грошових надходжень є достатньо для забезпечення розрахунків в процесі операційної діяльності.

Розрахунково-аналітичний метод планування фінансових показників полягає в тому, що на основі аналізу досягнутої величини фінансового показника, що приймається за базу, та індексів його зміни в плановому періоді розраховується планова величина цього показника. В основі цього методу лежить експертна оцінка. Тому недоліком розрахунково-аналітичного методу є необхідність розробки декількох варіантів фінансового плану.

Балансовий метод планування фінансових показників полягає в необхідності побудові балансів, за рахунок чого досягається ув'язування наявних фінансових ресурсів і фактичної необхідності в них. Перевагами цього методу є його обґрунтованість і реалістичність, оскільки чітко ідентифікуються елементи доходів і витрат, ведеться відособлений їх облік. До недоліків можна віднести те, що при розрахунках не враховується динаміка ринкової оцінки капіталу, кон'юнктури, інфляції тощо.

Сутність методу оптимізації планових рішень полягає в розробці декількох варіантів планових розрахунків з метою вибору з них найбільш оптимального, тобто з декількох кошторисів вибирається найкращий з точки зору мінімуму витрат і максимуму отриманого ефекту (результату). Даний метод є комбінацією переваг нормативного, розрахунково-аналітичного і балансового методів і побудований на відсутності достовірних початкових даних для розробки фінансових планів, що призводить до високої вірогідності відхилень фактичних показників від запланованих.

Економіко-математичне моделювання в плануванні фінансових показників дозволяє знайти кількісне вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками і чинниками, які їх визначають (регресивна модель, модель Кобба-Дугласа). Економіко-математична модель являє собою точний математичний опис економічного процесу, тобто опис чинників, що характеризують структуру і закономірності зміни цього економічного явища за допомогою математичних символів і прийомів (рівнянь, нерівностей, таблиць, графіків тощо).

Перевагами цього методу є об'єктивність спостережень за об'єктом, що вивчається, і можливість виявлення чинників що впливають на нього. Якщо ступінь відхилень розрахункових показників від фактичних є значною величиною, то можна зробити висновок про неможливість використання моделі для планування, що є недоліком економіко-математичного методу.

Сутність економіко-статистичного методу полягає в дослідженні закономірностей динаміки конкретного показника (визначення лінії його тренду) і поширення темпів цієї динаміки на прогнозний період. Незважаючи на відносну простоту цього методу, його використання дає найменшу точність прогнозу, оскільки не дозволяє врахувати нові тенденції і чинники, що впливають на динаміку даного показника.

Бюджетний метод (бюджетування) [2] представляє собою процес складання бюджетів підприємства, у результаті якого відбувається інтеграція планування, обліку, аналізу, управління діяльністю підприємств з метою забезпечення найоптимальніших фінансових результатів, а також контролю за його виробничою та фінансово-господарською діяльністю.

На нашу думку, переваги бюджетування полягають у функціях, які воно виконує, а саме: планування операцій, що забезпечують досягнення цілей підприємства. Складання бюджету дозволяє уточнити і деталізувати стратегічні плани; комунікація і координація різних підрозділів підприємства і видів діяльності, що має на меті узгодження інтересів окремих працівників і груп працівників підприємства в цілому; орієнтація керівників усіх рівнів на досягнення завдань, поставлених перед центрами відповідальності; контроль

поточної діяльності, забезпечення планової дисципліни; підвищення професіоналізму менеджерів.

Мережевий метод застосовується на великих підприємствах і дозволяє на основі мережевих графіків і моделей представити організаційну і технологічну послідовність виконання операцій і встановити взаємозв'язок між ними; акцентувати увагу на окремих важливих господарських операціях, забезпечити їх координацію; пов'язати обсяг фінансових ресурсів із джерелами їх утворення. Перевагою цього методу є те, що мережевий графік відображає процес виконання комплексу операцій із можливістю їх коригування на кожній стадії процесу. Проте цей метод є складним і не може забезпечити гнучкість системи планування.

Програмно-цільовий метод включає формування і оптимізацію виробничої і інвестиційної програм і є за своєю сутністю комплексним управлінням фінансово-господарською діяльністю підприємства за основними напрямами його розвитку. Перевагою методу є обґрунтування обсягу ресурсів, що необхідні для досягнення головної мети і завдань.

Разом із тим, наведені методи не можуть бути використані для розробки балансу доходів і витрат і інших фінансових планів. Тому з метою розробки прогнозного балансу застосовуються методи фінансової "пробки" і "відсотку від обсягу продажів".

Суть "методу пробки" полягає у виявленні дисбалансу (різниці пасивів і активів балансу), що називається "пробкою", і визначенні шляхів її ліквідації. Використання цього методу зводиться до ітераційних розрахунків. Кожна ітерація полягає у визначенні "пробки" і обґрунтуванні фінансових рішень, що дозволяють її ліквідовувати.

Метод пропорційної залежності показників від обсягів реалізації, або метод відсотка від продажів ґрунтується на наступних припущеннях: основні засоби підприємства задіяні на повну потужність і збільшення обсягу реалізації вимагає додаткових інвестицій; підприємство працює стабільно і на початок планованого періоду значення більшості статей балансу є оптимальними; зміна більшості статей активу і деяких статей пасиву є пропорційною зміні обсягу реалізації.

Тема 5. Моделі оцінки та прогнозування фінансового стану підприємства

Необхідність оцінки фінансового стану підприємства. Показники фінансового стану підприємства. Моделі прогнозування банкрутства. Методи багатомірного статистичного аналізу для оцінки фінансового стану. Використання методу нечітких множин в процесі прогнозування фінансового стану підприємства.

1. Задачі та види аналізу фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства є комплексним поняттям і характеризується системою показників, які відбивають наявність і розміщення засобів, реальні і потенційні фінансові можливості підприємства. Тому аналіз фінансового стану має три основних мети:

1. Оцінити минулу фінансову діяльність підприємства;

2. Підготувати інформацію, необхідну для прогнозування майбутньої діяльності підприємства;

3. Порівняти показники діяльності підприємства з показниками інших підприємств галузі.

Фінансовий аналіз є основою розробки фінансової політики підприємства. Без фінансового аналізу не можна оцінити стан ресурсів підприємства, що дозволить визначити недоліки у функціонуванні підприємства і прийняти необхідні управлінські рішення, спрямовані на усунення цих недоліків.

Менеджер підприємства повинен прагне до досягнення надійного фінансового стану, тобто стійкій платоспроможності, необхідній забезпеченості власними оборотними коштами і ефективному їх використанню, чіткій організації розрахунків, наявності потужної фінансової бази і так далі

За допомогою чітко організованого аналізу можна своєчасно відстежити погіршення фінансового стану підприємства, коли разом з показниками стабільності фінансового стану з'являються показники, що характеризують негативні тенденції у виробничій і господарській діяльності, які можуть привести до банкрутства. Тому одному з основних завдань аналізу фінансового стану являється оцінка прибутковості підприємства в співвідношенні з ризиком акціонерів, які вкладають в нього кошти.

При аналізі фінансового стану використовують наступні його види:

аналіз горизонтальних процентних змін, який характеризує зміну окремих статей фінансової звітності на декілька періодів (років, кварталів, місяців);

аналіз вертикальних процентних змін характеризує співвідношення статей фінансової звітності відносно однієї вибраної статті (об'єм продажів, валюта балансу);

порівняльний аналіз - співвідношення окремих показників підприємства і показників інших аналогічних підприємств або середньогалузевих показників;

аналіз коефіцієнтів базується на розрахунку окремих співвідношень показників і його використовують для дослідження взаємного зв'язку між компонентами фінансової звітності.

Аналіз фінансового стану підприємства дуже важливий, якщо ви являєтеся:

інвестором, якому необхідно прийняти рішення про формування портфеля цінних паперів;

кредитором, якому необхідно бути упевненим, що кредит буде повернений;

аудитором, якому необхідно розпізнати фінансові особливості підприємства;

фінансовому керівникові, який хоче реально оцінити діяльність і фінансовий стан підприємства;

керівникові маркетингового відділу, який хоче створити стратегію просування товару на ринок.

2. Система показників фінансового стану підприємства та їх оцінка

Одним з найбільш поширених видів аналізу є аналіз фінансових коефіцієнтів. Фінансові коефіцієнти досить популярні серед інвесторів і фінансових аналітиків, оскільки їх легко вичислити на підставі даних фінансової звітності.

Проте особливістю цього виду аналізу є те, що розраховані коефіцієнти, їх цінність залежать від достовірності і повноти інформації, представленої у фінансовій звітності. Коефіцієнти допомагають правильно оцінити ситуацію, поставити питання, але рідко дають на нього відповідь.

Коефіцієнти, які знайшли найбільш широке використання, ділять на п'ять груп (таблиця 6.1).

Таблиця 6.1 - Групи коефіцієнтів для характеристики фінансового стану підприємства

Назва групи коефіцієнтів

Що характеризують коефіцієнти

Коефіцієнти ліквідності

Характеризують здатність підприємства погашати поточну заборгованість

Коефіцієнти управління активами

Характеризують міру ефективності використання наявних активів з точки зору виробництва і реалізації готової продукції

Коефіцієнти управління кредитами

Характеризують стійкість фінансових позицій підприємства

Коефіцієнти прибутковості

Характеризують досягнутий керівництвом підприємства рівень віддачі на вкладений капітал

Відносні показники ринкової вартості

Показують зв'язок між ціною акції і прибутками на неї.

Аналіз показників ліквідності та платоспроможності підприємства

Коефіцієнти ліквідності

Ліквідні активи - це активи, які можна швидко без значних витрат перетворити на гроші, реалізувавши їх за ціною, яка близька до ціни їх реальної ринкової вартості.

З усіх активів такому визначенню найбільшою мірою відповідають поточні активи підприємства, тобто їх можна використовувати при необхідності для оплати поточних зобов'язань.

Коефіцієнти ліквідності визначають співвідношення між поточними (оборотними) активами підприємства і їх поточними зобов'язаннями. Вони показують міру ризику невиконання підприємством своїх короткострокових зобов'язань або наскільки короткострокові зобов'язання кредиторам покриваються активами, які можна перетворити на гроші в найближчому майбутньому.

Найширше використовуються:

поточний коефіцієнт ліквідності;

миттєвий коефіцієнт ліквідності.

Оборотний капітал містить: грошову готівку, цінні папери, які легко реалізувати, рахунки до отримання і товарно-матеріальні запаси (ТМЗ). Поточні пасиви складаються з рахунків до оплати, короткострокових внесків, поточних виплат довгострокових зобов'язань, і накопичених заборгованостей.

Якщо підприємство починає зазнавати фінансові труднощі, воно починає оплачувати свої рахунки повільніше, і короткострокові зобов'язання ростуть швидше, ніж величина оборотного капіталу. Коефіцієнт ліквідності починає зменшуватися, що має бути тривожним сигналом для управлінців підприємства.

Миттєвий коефіцієнт ліквідності, або коефіцієнт критичної оцінки, визначається відніманням значення ТМЗ з величини оборотного капіталу (поточних активів) і діленням отриманого результату на суму короткострокових зобов'язань

ТМЗ - це найменш ліквідні поточні активи, тому що дуже часто їх взагалі неможливо продати. Підприємство хотіло б виконати свої поточні зобов'язання, не покладаючись на продаж запасів. Саме тому їх віднімають від поточних активів при обчисленні миттєвого коефіцієнта.

Коефіцієнти управління активами

Одне із завдань управління фінансами - це визначити як краще використовувати ресурси підприємства. Коли досягнута збалансована структура активів, тобто зберігається правильна пропорція між об'ємами наявних засобів, дебіторською заборгованістю, ТМЗ, а також вкладеннями в основні засоби, росте здатність підприємства давати прибуток. Розрахунок цієї групи коефіцієнтів призначений дати відповідь на питання про рівень достатності активів підприємства для поточних і запланованих об'ємів продажів підприємства.

Найбільш важливі наступні показники:

середній період покриття дебіторської заборгованості;

коефіцієнт оборотності ТМЗ;

коефіцієнт оборотності основних активів;

коефіцієнт оборотності активів.

Цей показник використовують для визначення середнього періоду часу, протягом якого підприємство повинне чекати отримання грошової готівки після укладення договору. Цей період називається - середній період стягнення боргів.

Якщо тенденція збільшення заборгованостей, які оплачують із запізненням, розвивалася протягом останніх років, то це є індикатором зміни кредитної політики у бік швидшого стягнення платежів по рахунках до оплати.

Коефіцієнт оборотності ТМЗ показує швидкість, з якою запаси переміщаються на підприємстві і за його межами.

Допустимо, що для підприємство "АВС" цей коефіцієнт дорівнює 5. Це означає, дуже приблизно, що кожне найменування ТМЗ підприємства було повністю продане, а потім відновлено, тобто обернулося 5 разів на рік.

Допустимо далі, що середній показник коефіцієнта оборотності по галузі складає 9. Це означає, що підприємство "АВС" має зайві ТМЗ і необхідно провести аналіз непридатних запасів або застарілих товарів, які не відповідають оголошеній вартості.

Окрім цього, такі відхилення коефіцієнта оборотності свідчать про необхідність обчислення коефіцієнта ліквідності оборотних активів.

Коефіцієнт оборотності основних активів показує скільки разів протягом одного періоду здійснювався повний цикл виробничої діяльності (чим більше, тим краще).

Цей показник відбиває ефективність використання землі, будов, устаткування в порівнянні з об'ємом продажів за рік. Найчастіше його використовують для аналізу динаміки використання необоротних засобів усередині підприємства, а не для порівняння з іншими підприємствами.

Якщо все-таки необхідно порівняти з іншими підприємствами, то при визначенні вартості основних фондів необхідно враховувати термін їх купівлі і рівень інфляції за цей період, інакше можна отримати помилкові результати.

Цей показник характеризує ефективність використання усіх активів підприємства - як оборотних так і необоротних. На його величини впливають усі показники цієї групи.

Зменшення коефіцієнтів оборотності небажане, тому що воно свідчить про зниження ефективності використання підприємством своїх ресурсів. В цьому випадку підприємство не забезпечує достатнього об'єму торговельного збуту за рахунок наявних інвестицій в основні засоби підприємства. Необхідно збільшити об'єм збуту і переглянути доцільність використання окремих видів активів.

Коефіцієнти управління кредитами

Використання кредитного фінансування має три важливі наслідки:

а) збільшення кредитних ресурсів дає можливість зменшити кількість інвестицій у виробництво;

б) збільшення частини кредитних ресурсів підвищує ризик підприємницької діяльності;

в) якщо підприємство отримує велику величину прибутку, чим платить відсотків за кредит, тоді таке фінансування доцільне. Чим більше кредитів бере підприємство, тим більше ефект збільшення прибули. Проте, якщо підприємство заробляє менше, ніж платить відсотки за кредит, то це приведе до втрат.

Тому аналіз структури капіталу підприємства, а також те наскільки воно може виконувати свої зобов'язання і платити процентні ставки є дуже важливим для інвесторів. Найчастіше використовують наступні коефіцієнти управління кредитами:

коефіцієнт заборгованості;

коефіцієнт покриття процентних;

коефіцієнт покриття постійних витрат.

Цей коефіцієнт показує залежність від зовнішніх джерел фінансування. Зменшення цього коефіцієнта бажане для кредиторів, тому що зменшуються їх ризик інвестування, оскільки зменшуються збитки кредиторів у разі ліквідації підприємства. Власники підприємства, з іншого боку, можуть прагнути використовувати залучення додаткових кредитів для збільшення вступів. Тому для власників підприємства збільшення коефіцієнта вважається сприятливим.

Цей коефіцієнт характеризує здатність підприємства своєчасно здійснювати річну виплату процентних платежів. Він визначає величину падіння поточного доходу, при якому фірма ще здатна платить відсотки. Невиконання зобов'язань відносно виплати відсотків приводить до використання законних заходів з боку кредиторів. яке навіть може закінчитися банкрутством підприємства.

Оскільки нездатність виплатити відсотки веде до банкрутства, зменшення цього коефіцієнта небажане як для кредиторів, так і для власників.

Коефіцієнти прибутковості

...

Подобные документы

  • Основний зміст фінансового менеджменту. Функціональні обов'язки фінансового менеджера на підприємстві. Цілі, завдання та принципи, функції та механізм фінансового менеджменту організації. Склад основних користувачів фінансової інформації підприємства.

    лекция [35,7 K], добавлен 24.09.2012

  • Мета, задачі та функції фінансового менеджменту, механізм його реалізації. Оптимізація грошового обороту і підтримання постійної платоспроможності підприємств. Структура фінансової служби підприємства та стратегічні цілі фінансового менеджменту.

    реферат [23,3 K], добавлен 25.09.2009

  • Історія дослідження реалізації законів та закономірностей менеджменту в управлінні організацією. Сутність законів теорії та практики менеджменту, проблеми їх застосування. Функції фінансового менеджменту, топ-менеджменту та менеджменту планування.

    курсовая работа [43,3 K], добавлен 15.12.2011

  • Менеджмент персоналу як об'єктивне соціальне явище і сфера професійної діяльності. Зміст, форма, функції, принципи та засоби менеджменту персоналу. Організація як соціальний інститут і об'єкт менеджменту. Інформаційне забезпечення менеджменту персоналу.

    книга [1,7 M], добавлен 09.03.2010

  • Фінансовий менеджмент в господарстві, що функціонує в ТОВ СП "Нібулон" м. Старобільськ. Сутність і структура фінансового менеджменту, механізм його функціонування. Ефективність фінансового галузевого менеджменту. Охорона праці, природи та екології.

    курсовая работа [51,2 K], добавлен 04.01.2011

  • План впровадження маркетингового менеджменту на підприємстві, способи організації та функції маркетингової структури. Напрямки та завдання взаємодії між підрозділами підприємства для досягнення комерційних цілей, методи використання стратегій зростання.

    курсовая работа [659,6 K], добавлен 05.08.2010

  • Ефективність управління трудовим потенціалом підприємства. Організаційне забезпечення фінансового менеджменту. Формування капіталу корпорації з внутрішніх і зовнішніх грошових фондів. Фактори ефективності та їх ступінь впливу на прибуток підприємства.

    курсовая работа [38,1 K], добавлен 25.11.2010

  • Сутність і зміст функцій менеджменту, їх види. Інструментарій методів та моделей управління. Аналіз наукових підходів та моделей ефективного менеджменту, засоби винагороди. Використання і напрямки вдосконалення методів менеджменту підприємства "Артеміда".

    курсовая работа [49,6 K], добавлен 21.03.2012

  • Основні етапи встановлення і розвитку управлінського обліку. Спільні та відмінні риси фінансового та управлінського обліку. Ознайомлення з сучасними поглядами на сутність менеджменту. Взаємозв’язок системи обліку та основних функцій управління.

    контрольная работа [36,7 K], добавлен 20.10.2010

  • Функції та принципи антикризового управління. Розгляд циклічності кризових явищ. Аналіз ліквідності та рентабельності ТОВ "Друк". Застосування кризис-менеджменту, реінжирінгу, бенчмаркетингу та реструктуризації для фінансового оздоровлення підприємства.

    дипломная работа [246,8 K], добавлен 04.12.2010

  • Суть і сфери менеджменту, розвиток вітчизняної управлінської думки. Зміст та завдання управління трудовими ресурсами. Економічна ефективність заходів у вдосконаленні управління сільськогосподарських підприємств. Технологія розробки рішень в управлінні.

    контрольная работа [1,1 M], добавлен 24.10.2013

  • Означення термінів "менеджмент" і "управління". Функції виробничого і фінансового менеджментів та маркетингу. Задачі діалектичного, конкретно-історичного, аналітичного, балансового, експертного, економіко-математичних і соціологічних методів дослідження.

    контрольная работа [30,3 K], добавлен 08.04.2013

  • Зміст, методи, мета, цілі та завдання фінансового планування. Зміст фінансового плану та порядок його складання. Розрахунок планової суми прибутку. Складання фінансового плану. Оперативне фінансове планування.

    курсовая работа [37,0 K], добавлен 09.12.2002

  • Теоретичні основи фінансового бюджетування на підприємстві. Поняття та функції бюджетування у системі фінансового планування та контролінгу. Принципи та методи фінансового бюджетування, аналіз фінансового стану на прикладі підприємства ЗАТ "Резо".

    дипломная работа [185,0 K], добавлен 08.11.2010

  • Особливості методології загального менеджменту якості TQM. Характеристика та аналіз сфер потенційного конфлікту інтересів для директора, менеджера, працівника підприємства. Переваги введення системи екологічного менеджменту в різних організаціях.

    реферат [28,2 K], добавлен 19.07.2010

  • Основи операційного менеджменту. Формування функцій менеджменту в "Продекологія". Організація взаємодій, функції менеджменту. Організація управлінської праці. Витрати на управління підприємством, ефективність управлінської праці. Схеми процесу мотивації.

    курсовая работа [86,6 K], добавлен 20.10.2008

  • Бюджетний менеджмент як один із напрямків фінансового менеджменту. Бюджет держави як об'єкт бюджетного менеджменту, бюджетний процес як його предмет. Група органів управління бюджетом держави. Характеристика основних елементів бюджетного менеджменту.

    реферат [27,5 K], добавлен 03.05.2011

  • Економічна сутність ділової активності підприємства і її місце у оцінці фінансового стану підприємства. Економіко-математичне моделювання ділової активності організації науково-технічної сфери в Україні. Визначення оптимального режиму праці та відпочинку.

    курсовая работа [667,6 K], добавлен 29.08.2014

  • Характеристика моделей менеджменту. Підходи до оцінювання ефективності менеджменту. Основні напрями діяльності менеджера. Напрямки підвищення ефективності управлінської праці на ТОВ "ЛАРОС", вимоги до професійної компетенції менеджерів підприємства.

    курсовая работа [630,5 K], добавлен 21.03.2012

  • Класифікація управлінського персоналу. Формування кадрового складу менеджменту на підприємстві. Принципи матеріального стимулювання праці. Особливості управлінських рішень. Комунікації в системі менеджменту. Планування персоналу і продуктивність праці.

    отчет по практике [129,8 K], добавлен 18.04.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.