Договірне регулювання трудових відносин

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Правовий акт, що регулює трудові, соціально-економічні і професійні відносини між роботодавцями і працівниками на підприємстві, в організації, установі, називається колективним договором. Він містить права та обов'язки роботодавця і працівника з таких питань: форма, система і розмір оплати праці; виплата грошових доплат і різних компенсацій; механізм регулювання оплати праці при підвищенні цін за умов інфляції та досягнення показників, визначених у трудовому договорі; зайнятість, перекваліфікація та умови вивільнення працівника згідно з чинним законодавством; термін робочого часу і відпочинку, відпусток; добровільне медичне і соціальне страхування; охорона здоров'я працівника, екологічна та інша безпека на виробництві; контроль за виконанням колективної угоди, забезпечення нормативних умов функціонування професійних спілок чи інших уповноважених працівниками представницьких органів; регулювання умов проведення страйків тощо.

Як правило, колективна угода укладається на термін від 1 до 3 років і діє до тих пір, поки сторони не укладають нову або не доповнять офіційно діючу. Порядок оформлення таких угод у кожній країні визначається відповідним національним законодавством.

У нашій країні основними нормативними документами, які регулюють трудові відносини, є Закони України: "Кодекс законів про працю", "Про зайнятість населення", "Про оплату праці", "Про колективні договори і угоди" та ін. [2]

Законодавством не передбачено будь - яких обмежень щодо чисельності працівників підприємства, установи, організації під час укладення колективного договору. Тобто колективний договір може бути укладено і в мало чисельному колективі.

Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладання та внесення змін і доповнень, відповідальність за виконання договору регулюються Законом України "Про колективні договори і угоди". Колективний договір укладається в письмовій формі на термін, що вказується в договорі і поширюється на всіх працівників не залежно від членства у профспілковій організації.

За невиконання або порушення умов колективного договору законом передбачено однакову відповідальність осіб, які представляють власника (уповноважений ним орган) і профспілок або уповноваженого трудовим колективом.

Згідно законодавства колективні договори підлягають повідомній реєстрації. Метою реєстрації колективного договору є забезпечення можливості врахувати умови колективного договору при вирішенні колективних та індивідуальних трудових спорів.

Висновки

Вплив держави на трудові відносини здійснюється через правові урядові органи. Зокрема, законодавча діяльність держави лімітує тривалість робочого тижня, регулює зайнятість населення, регламентує використання праці жінок і молоді, визначає гарантований мінімальний рівень заробітної плати тощо.

Відносини між найманими працівниками і роботодавцями регулюються Кодексом законів про працю та низкою інших законодавчих і нормативних актів, яких необхідно дотримуватись, використовуючи найману працю.

Укласти колективний договір - це лише половина справи. Головне ж полягає в тому, щоб забезпечити його виконання. Дуже важливим в цьому плані є звіти роботодавця і представників трудового колективу про те, як втілюються в життя норми та умови колективного договору.

Питання соціального захисту працівників в умовах прагнення власників до максимізації прибутку викликає конфлікт інтересів, вирішення якого, між іншим, полягає у налагодженні ефективного механізму колективно- договірного регулювання соціально-трудових відносин. Функціонування ефективного організаційно-економічного механізму колективно-договірного регулювання соціально- трудових відносин на підприємстві, є одним з основних теоретичних та практичних проблемних питань налагодження соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні, оскільки виплати, отримані за місцем роботи, є головним джерелом доходу переважної більшості населення країни. Саме рівень трудових доходів визначає соціальну мобільність населення, його спроможність брати активну участь у житті суспільства, формувати його трудовий потенціал.

Однак механізми державного й колективно-договірного регламентування оплати праці ще не запрацювали в повному обсязі. До того ж на їх функціонування негативно впливає недосконалість реформування грошово-кредитної й податкової систем, відставання у формуванні нових суб'єктів господарювання, брак повноцінної системи соціального партнерства тощо.

Колективно-договірне регулювання оплати праці потребує подальшого вдосконалення: подолання формалізму під час укладення угод і договорів, наповнення їх конкретним змістом відповідно до соціально-трудових відносин, що склалися, посилення відповідальності сторін за їх виконання, створення надійних правових механізмів захисту інтересів найманих працівників. Під час укладення угод усіх рівнів основним предметом переговорного процесу повинно бути формування тарифної системи, яка є основою організації заробітної плати. На її базі формуються рівні заробітної плати, забезпечується їх міжпрофесійна, міжкваліфікаційна, міжпосадова диференціація. Шляхом удосконалення тарифної системи можливо відновити основні функції заробітної плати, підвищити мотиваційний потенціал працівників, їх зацікавленість у зростанні ефективності індивідуальної та колективної праці.

Регулювання соціально-трудових відносин в Україні регламентується Законом України "Про колективні договори і угоди". Колективній договір або угода складається на базі діючого законодавства, прийнятих сторонами обов'язків з метою регулювання виробничих, соціально-економічних і трудових відносин та узгодження інтересів, найманих робітників, роботодавців й уповноважених ними органів.

Список використаних джерел

1. Кодекс законів України про працю.

2. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

3. Офіційний сайт Міжнародної організації праці в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.іlo.org.ua/.

4. Акулов М.Г. Економіка праці й соціально-трудові відносини: навч. посіб. / М.Г. Акулов, А.В. Драбаніч, Т.В. Євась та ін. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 328 с.

5. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Б 44 Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 328 с. (175)

6. Глосарій із дисципліни "Економіка праці й соціально-трудові відносини" для студентів напрямів підготовки галузі знань 0305 "Економіка та підприємництво" / Уклад. С.Б. Іваницька. - Полтава: ПолтНТУ, 2013. - 29 с.

7. Голая экономика. Разоблачение унылой науки / Чарльз Умлан; пер. с англ. О. Медведь; [науч. Ред. Э. Кондукова]. - М.: Манн, Иванов и Фербер, 2017. -384 с.

8. Економіка підприємства: збірник практичних задач, конкретних ситуацій: навч. посіб. (С.Ф. Покропивний, Г.О. Швиданенко, О.С. Федонін та ін.); за ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2000. - 328 с.

9. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. -метод. посіб. [за заг. ред. проф. Є.П. Качана]. - Тернопіль: ТДЕУ, 2006. - 373 с.

10. Кузьмін О.Є., Громовик Б.П., Гасюк Г.Д., Левицька О.Р., Мельник О.Г. Менеджмент у фармації. Підручник. За редакцією О.Є. Кузьміна і Б.П. Громовика. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2005. - 448 с.: іл.

11. Кузьмін О.Е. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 416 с.

12. Мнушко З.М., Діхтярьова Н.М. Менеджмент та маркетинг у фармації. Ч-1. Менеджмент у фармації. - Х.: Основа; 1998. - 255 с.

13. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент. Посібник для студ. - К.:, Академ. видав, 2003. - 326 с.

14. Хміль Ф.І. Основи менеджменту. - Київ; Академ. видав., 2003. - 608 с.

Размещено на Allbest.ru