Відповідальність як складова професіоналізму керівника

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Кафедра методики навчання і управління навчальними закладами

Курсова робота

з кадрового менеджменту

на тему: Відповідальність як складова професіоналізму керівника

Виконала:

Студентка гуманітарно-педагогічного

Факультету, Менеджмент УНЗ, 2 курс, 18001 мз

Парубець Анастасія Олександрівна

Науковий керівник:

Доцент кафедри методики навчання і

управління навчальними закладами;

начальник відділу кадрів НУБІП України

Михайліченко М. В.

Київ-2019

ВСТУП

Актуальність роботи. Взагалі професія управлінця, або менеджера, є найбільш складною, універсальною та відповідальною серед існуючих. З приходом кожного нового покоління посилюються вимоги до рівня кваліфікації, системи знань, порядності та відповідальності менеджерів - професійних управлінців, від ефективної діяльності яких багато в чому залежить успішність демократичних перетворень в країні. За словами класика наукового менеджменту П. Друкера, сама тільки інтелектуальна та концептуальна освіта ще не робить менеджера професіоналом. „Вирішальним фактором цієї професії є не освіта і не кваліфікація, а гідна особистість”. Відтак актуалізується ретельне вивчення соціально-психологічних аспектів розвитку особистості менеджера.

В умовах посилення загальної технологізації виробництва підвищується й відповідальність менеджера перед суспільством. Необхідно, щоб менеджер співвідносив кожне своє рішення та дію з загальнолюдськими цінностями і принципами, а не керувався лише власними інтересами чи амбіціями. менеджер соціальний відповідальність керівник

Таким чином, метою нашого дослідження є визначення поняття соціальної відповідальності керівника у соціально-психологічному дискурсі, окреслення його ролі у забезпеченні ефективної та соціально адекватної професійної діяльності в умовах трансформації суспільства.

Аналіз літературних джерел свідчить, що така особистісна категорія, як відповідальність менеджера, у соціально-психологічному вимірі не була предметом спеціального вивчення, хоча й згадувалася у працях, присвячених психології та практиці менеджменту. Так, велике значення відповідальності у діяльності управлінця підкреслюється в працях П. Друкера, М. Мескона, У. Дункана та інших вчених. Але у цих роботах не спостерігається єдності у поглядах на сутність відповідальності менеджера, її структури та значення у професійній діяльності управлінця. Дослідження з проблем відповідальності взагалі дуже неоднозначні. В них найбільше уваги приділяється таким видам відповідальності, як юридична і соціальна. Психологічні ж аспекти відповідальності як стійкої особистісної характеристики найретельніше висвітлені у працях К. Муздибаєва, Л. Растигеєва, М. Савчина, В. Третьяченко, Л. Татомир, М. Дригус, В. Сафіна, Л. Орбан-Лембрик, В. Денисова.

Більшість дослідників розглядають проблему відповідальності відносно певних соціальних груп чи утворень: відповідальність у науці, відповідальність влади, відповідальність підлітків, відповідальність військових і т. д. Ця тенденція цілком відповідає традиційній „об'єктній” класифікації науки, яка, з огляду на посилення „нелінійності” всіх сучасних цивілізаційних процесів, вимагає негайного перегляду. Підтвердженням цього висновку є виникнення нових наукових напрямів, які намагаються досліджувати певні явища соціального життя людини з точки зору інтеграції онтологічного, гносеологічного та аксіологічного аспектів, застосовуючи системний підхід та синергетичні принципи.

Об'єктом роботи є відповідальність менеджера.

Предметом роботи є особливості відповідальності керівника.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ»

В літературі педагогічного напрямку найчастіше під поняттям «відповідальність» розуміють моральну якість людини та категорію етики, яка відображає здатність людини відповідати за свої вчинки, а також можливість для суспільства піддавати ці дії моральній оцінці . В соціально-педагогічному словнику це поняття висвітлюється наступним чином: «Відповідальність є філософсько-соціологічним поняттям, що відображає об'єктивний, історично конкретний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення взаємних вимог, що ставляться до них» [17, с. 36].

В Енциклопедії освіти В.Кременя ми знаходимо тлумачення відповідальності особистості як усвідомленої необхідності співвіднесення власної поведінки із суспільними нормами та настановами [4, с.106]. Не можемо ми залишити поза увагою й думку видатних педагогів, які визначили основоположні ідеї розуміння феномену «відповідальність особистості» у вітчизняній педагогічній науці. Зокрема, А.Макаренко розглядав відповідальність як соціальну якість особистості, вважаючи її головним стимулом праці та ініціативи. Відповідальність, наголошував він, полягає не в тому, що людина боїться покарання, а в тому, що вона і без покарання почуває себе незручно, якщо з її провини зіпсувалась якась річ. Він наголошував на тому, що повноцінне формування особистості в педагогічній діяльності неможливе без відповідальності за свої вчинки, без вимогливих і принципових відносин у колективі. Тільки таке цілеспрямоване виховання може сприяти виробленню звички до моральної поведінки, позитивних рис характеру й волі [9, с.328].

Педагог-гуманіст В.Сухомлинський вважав, що відповідальність - це цілісна моральна якість людини, в якій інтегровані її духовні, психічні та психофізіологічні функції; це здатність особистості формулювати обов'язки, виконувати їх, здійснювати самооцінку і контроль шляхом включення в суспільно-корисну, пізнавальну і трудову діяльність, через які набувається морально-трудовий досвід, утверджуються переконання, соціалізуються вчинки, розвивається сприйнятливість слова і прикладу. Серед її компонентів він виділяв: когнітивний, мотиваційно-емоційний та поведінковий [18].

Василь Олександрович надавав великого значення вихованню у дітей відповідальності та обов'язку, вважаючи їх головними рисами особистості, моральною серцевиною, внутрішнім суддею. У своїй праці «Як виховати справжню людину» він неодноразово повторює про важливість виховання у дітей відповідальності за життя колективу, за товариша, за свої дії та вчинки, за ставлення до навчання. Відповідальність - результат людського вчинку, що торкається самого суб'єкта [7, с.5].

Відповідальність, на думку академіка АПН України І.Беха, передбачає визнання людиною єдиної активної причетності до соціального і природного світу, і це визнання є не стільки результатом оцінки особистості іншими людьми, скільки її власним переконанням, моральним принципом, підсумком самоусвідомлення. Тому людина є не пасивним споглядачем будь-яких соціальних подій. Останні завжди розглядаються нею як учасником. Відповідальна людина має право стверджувати: я відповідаю всім своїм життям, кожний мій акт і переживання є моментом мого життя як відповідальності. Внутрішній світ відповідальної особистості завжди відкритий для соціальних потреб, пріоритетів, людських цінностей [2, с.116]. Науковець наголошує, що через відповідальність особистості відбувається процес наповнення змістовно важливого повинністю. До всього суспільно значущого у людини має виникнути ставлення повинності. За допомогою відповідальності формується і через неї виявляється зв'язок людини з навколишньою дійсністю, виникає їх цілісність» [3, с.583]. Далі Іван Дмитрович наголошує, що відповідальність є найважливішою якістю людини, тому що, беручи на себе відповідальність, вона самореалізується.

Педагоги (Н.Волкова, В.Караковський, С.Карпенчук, І.Мартинюк, І.Матюша, Т.Сущенко та ін.) розглядають відповідальність як якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з точки зору користі або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки із суспільними нормами, законами. М.Левківський пояснює відповідальність особистості як якість особистості, що розкривається у контексті із самостійністю, ініціативністю, старанністю, цілеспрямованістю, і як психологічний стан, установку, що супроводжується емоційними переживаннями неспокою, тривоги, турботи. Серед ознак відповідальності він виділяє пунктуальність, вірність особистості у виконанні обов'язків, готовність відповідати за наслідки своїх дій. Це, в свою чергу, передбачає чесність, гідність, принциповість, справедливість. Зазначені якості, на його думку, можуть бути реалізовані за умови розвитку емоційних рис і здатності до співпереживання, терпимості, толерантності. Виконання обов'язку неможливе без вольових якостей та зусиль: цілеспрямованості, наполегливості, старанності, стійкості та ін. [8, с.15].

К.Клімова в своєму дослідженні виділяє наступні показники розвитку відповідальності: наявність мотивів, що забезпечують відповідну поведінку; ступінь засвоєння узагальнених прийомів (способів) відповідальної поведінки; збереження основних якостей відповідальної поведінки при деякій зміні звичних життєвих ситуацій; усвідомлення людиною взаємозалежності себе і колективу, де реалізується відповідальна поведінка [5, с. 6].

1.1 Поняття соціальної відповідальності

На початку XX століття керівники бізнесу висловлювали впевненість у тому, що корпорації зобов'язані використовувати свої ресурси таким чином, щоб суспільство було у виграші. Ендрю Карнегі, який займався виробництвом сталі, вклав 350 млн. дол. у соціальні програми і побудував більш як 200 публічних бібліотек. Джон Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. і заснував фонд Рокфеллера.

Сучасні умови хазяйнування диктують все вищі вимоги до українських підприємств. Бажає цього чи ні, але кожен керівник рано чи пізно постає перед рішенням впровадження заходів соціальної відповідальності до стратегії розвитку свого підприємства, адже в умовах інтеграції до світової спільноти соціальна відповідальність бізнесу є необхідною складовою та стрижнем конкурентоспроможності компанії.

Поняття соціальної відповідальності бізнесу для України є відносно новим і якщо урахувати, що єдиного трактування цього терміну не існує і досі, а вітчизняна наукова спільнота не так давно почала цікавитися цією темою, то можна зробити висновок, що ще багать питань потребують чіткої відповіді, зокрема тих що стосуються реалізації соціальної відповідальності підприємства в суспільстві.

Соціальна відповідальність бізнесу, дотримання етичних норм та охорона довкілля є не менш важливими й актуальними завданнями бізнесу на сучасному етапі, ніж фінансові показники діяльності організації чи системи винагороди топ-менеджерів, оскільки питання корпоративної відповідальності може так само впливати на ділову репутацію і вартість бізнесу, як і стандартні показники економічного зростання.

Роберт Е. Вуд, глава фірми "Сіре", стверджує, що нелегко виміряти кількісно або інтерпретувати економічні витрати-вигоди для суспільства, які викликані соціальною відповідальністю бізнесу. Серед керівників ділових підприємств Вуд - один із перших, хто виділив серед широкої публіки споживачів, місцевих общин тих, хто отримує акції, і робітників, які обслуговуються фірмою. Він був захисником підходу до вирішення соціальних проблем не стільки з державних, скільки з менеджерських позицій.

Саме в 50-ті роки вийшла перша ґрунтовна праця на теми соціальної відповідальності. В книзі "Соціальна відповідальність бізнесмена" Хоуард Р. Боуен розглянув, як концепція соціальної відповідальності може бути поширена на бізнес, а усвідомлення розширеної соціальної мети при прийнятті ділових рішень може принести соціальні та економічні вигоди суспільству [6, c. 149-150].

Є люди, які розглядають організацію як економічну цілісність, яка повинна тільки турбуватися про ефективність використання своїх ресурсів. Цю точку зору активно підтримував лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен. Він твердив, що істинна роль бізнесу полягає у використанні його енергії і ресурсів у діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку за умови, що він дотримується правил гри, бере участь у відкритій конкурентній боротьбі без шахрайства й обману.

З іншого боку, є думка, згідно з якою організація - це дещо більше, ніж економічна цілісність. Сучасна організація є складовою частиною оточення, що включає багато складових, від яких залежить саме існування організації. До таких складових (їх називають посередниками) відносять місцеві спілки, споживачів, постачальників, засоби інформації, групи суспільного тиску, спілки або об'єднання, робітників і тих, хто тримає акції. Це багатопрошарове суспільне середовище може істотно впливати на досягнення організацією її мети, тому організації доводиться врівноважувати чисто економічну мету з економічними і соціальними інтересами цих складових середовища.

Згідно з цією точкою зору, організації несуть відповідальність перед суспільством, в якому функціонують зайнятість, прибуток і дотримання закону. Організації повинні спрямувати частину своїх ресурсів і зусиль по соціальних каналах. Вони зобов'язані жертвувати на добробут і вдосконалення суспільства, відповідально діяти в таких багаточисельних сферах, як захист життєвого середовища, охорона здоров'я і безпеки, громадянські права, захист інтересів споживачів тощо.

Організаційні цінності також мають велике значення для діяльності організації. Справедливість даної тези підтверджується і тим фактом, що більшість людей знаходяться на другому етапі морального розвитку, тобто вони вважають, що їх обов'язок складається з виконання зобов'язань перед іншими людьми у відповідності до їх очікувань. Корпоративна культура самим серйозним чином впливає на поведінку членів організації. Наприклад, розслідування розкрадань у нафтовій промисловості США показало, що вони сприймалися більшістю працівників як належне. Співробітники багатьох компаній впевнені, що якщо вони не будуть робити так, як усі (тобто як прийнято), вони ризикують втратити своє місце.

Культура організації - аж ніяк не єдине джерело впливу на етику, але вона є самою могутньою з цих сил, тому що визначає цінності компанії. До числа інших відносяться прийняті в компанії правила і політика, система винагород, міра турботи організації про своїх членів, система добробуту, відповідність принципів організації праці законодавчим і професійним вимогам, лідерство і процес прийняття рішень [10, c. 425-426].

На рівні вищого керівництва інфраструктура управління корпоративної відповідальності організована достатньо добре, однак більша частина компаній використовує роботу менеджерів з корпоративної відповідальності середньої ланки недостатньо ефективно. Фактично більшість менеджерів з корпоративної відповідальності приділяють основну частину часу розв'язанню обмеженого числа загальних питань і підтримці відносин з місцевими громадами. У справі ведення бізнесу в країнах, що розвиваються, міцні ділові відносини з місцевими громадами часто є дуже важливими. Однак з точки зору бізнес-ризиків і показників результативності зазначені питання не є найбільш суттєвими при роботі в розвинутих країнах.

Результати дослідження дозволяють зробити висновок: корпоративна відповідальність виходить за межі компетенції департаментів із зв'язків з громадськістю, які в більшості випадків ведуть такого роду проекти. Менеджерів з корпоративної відповідальності потрібно наділити ширшими функціональними повноваженнями. Це дозволило б їм більш ефективно розв'язувати питання корпоративної відповідальності, наприклад, питання, що стосуються охорони праці та техніки безпеки, управління людськими ресурсами, охорони довкілля.

Економічна відповідальність. Будь-яка комерційна організація насамперед є основним економічним осередком суспільства, що несе відповідальність за виробництво необхідних йому товарів і послуг та максимізацію прибутку акціонерів. Тобто економічна відповідальність фірми зводиться винятково до максимізації прибутку. Дану концепцію запропонував і розробляє Нобелівський лауреат, економіст Мільтон Фірдмен. Згідно М. Фрідмену, діяльність компанії повинна підпорядковуватись одержанню прибутку, а її єдина місія полягає в підвищенні прибутку (доти, поки дії організації не виходять за рамки закону).

Однак у країнах Європи, Канади і США подібні погляди зазнають критики. Зазначається, що практичне наслідування тези про те, що одержання економічної вигоди - єдиний обов'язок компанії перед суспільством, може призвести до край негативних наслідків для фірми.

Етична відповідальність. Етично відповідальна поведінка означає суспільно-корисні дії, що не передбачені законами або не відповідають прямим її економічним інтересам. Для того, щоб поведінка організації була етичною, її менеджери повинні дотримуватися принципів рівності, чесності й неупередженості, дотримувати права співробітників. Як неетичні оцінюються рішення, що дозволяють людині чи всій організації одержувати вигоди за рахунок суспільства.

Важливо розрізняти юридичну і соціальну відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміють дотримання конкретних законів і норм державного регулювання, яке визначає, що може, а чого не може робити організація. З кожного питання існують сотні і тисячі законів і нормативів (наприклад, скільки токсичних речовин може бути в промислових стоках, як уникнути дискримінації при наймі на роботу, які мінімальні вимоги до безпечної продукції, якого типу товари можна продавати іншим країнам). Організація, яка підкоряється цим законам і нормативам, поводиться юридично відповідально, але вона не обов'язково буде вважатися соціально відповідальною[12, c. 127-129].

Соціальна відповідальність на відміну від юридичної передбачає певний рівень добровільного відгуку на соціальні проблеми з боку організації. Цей відгук має місце стосовно до того, що лежить за визначеними законом і регулюючими органами вимог або ж понад цими вимогами. З іншого боку, дотримання закону не означає, що організація більше не несе ніякої соціальної відповідальності.

Прийняття на себе відповідальності носить для організації винятково добровільний характер і пов'язаний з бажанням організації зробити свій внесок у розвиток суспільства, до якого її не зобов'язують ні економічні мотиви, ні закони, ні етика. Як правило, маються на увазі різні дії філантропічного характеру, яких ніхто не вимагає і які не приносять компанії відчутної вигоди.

Дії організації у випадку виникнення соціальних дилем. Що робити організації, коли вона зіштовхується з яким-небудь проявом потреб? Якщо зацікавлена група, скажімо місцеві органи влади, пред'являє до компанії нові вимоги, які дії їй варто почати? У теорії менеджменту розроблений набір відповідних дій, до яких звертаються компанії в подібних ситуаціях. Дії ці можуть мати перешкоджаючий, оборонний, пристосовницький і проактивний характер.

На сьогодні існують дві протилежні точки зору щодо сутності соціальної відповідальності менеджера організації. Одна з них проголошує, що коли менеджер дотримується принципу отримання максимального прибутку, не порушуючи при цьому законів та норм державного регулювання, то він є соціально відповідальним. На нашу думку, в цьому випадку сутність соціальної відповідальності нівелюється, вона зводиться до елементарної юридичної відповідальності. Інша позиція розуміє поняття соціальної відповідальності як врахування не тільки економічних та правових норм, але й людських та соціальних аспектів професійної діяльності менеджера. Кожна організація є частиною суспільства, тому відповідальний керівник повинен дбати, щоб його організація активно діяла у таких сферах, як захист навколишнього середовища, соціальне забезпечення та допомога малозабезпеченим верствам населення, благоустрій навколишньої території тощо.

Спроби деяких компаній знайти баланс між двома на перший погляд протилежними полюсами: прагненням до максимізації прибутку та проведенням політики соціальної відповідальності бізнесу - це помилковій підхід. Соціально відповідальний менеджмент, а значить і соціально відповідальна політика, в принципі не потребують крайніх форм альтруїзму. Напроти, соціально-відповідальний менеджментнесе очевидні вигоди для усіх учасників ринку. У цьому зв'язку виникає необхідність у розробці показників ефективності реалізації заходів з соціально-відповідального менеджментута соціальної відповідальності загалом [15, c. 3-4].

Отже, основна різниця між юридичною та соціальною відповідальністю полягає в тому, що остання розуміється як добровільний відгук на соціальні проблеми своїх працівників, жителів міста, країни, світу. Щодо законодавчої підтримки, то існує перший міжнародний стандарт „Соціальна відповідальність 8000” . Він базується на тих же підходах, що й стандарти управління якістю чи управління охороною навколишнього середовища. Аудити соціальної відповідальності здійснюють не тільки традиційну інспекцію, але й проводять опитування та вивчення думки великого кола зацікавлених осіб.

1.2 Структура соціальної відповідальності

Структура соціальної відповідальності, з огляду на її об'єкт, складається з кількох рівнів: відповідальність перед споживачем, відповідальність перед підлеглими, відповідальність перед суспільством, країною, відповідальність перед акціонерами чи компаньйонами. Як справедливо говорив Генрі Форд, спочатку - користь для суспільства, потім - закономірне підвищення власного добробуту. Менеджмент майбутнього спиратиметься саме на таку філософію, саме на таку систему цінностей. Безвідповідальне керівництво приречене, і ми знаємо масу прикладів цього з історії нашої країни.

Ми зупинилися на зовнішніх аспектах відповідальності менеджерів (юридична та соціальна відповідальність), але внутрішня відповідальність як суб'єктивна якість особистості менеджера є найважливішим інтегруючим та регулюючим джерелом її зовнішнього прояву. І якщо обсяг зовнішньої відповідальності менеджера можна виміряти кількісно, наприклад, як можливий розмір збитків, то оцінити рівень відповідальності як особистісної риси можна лише за її стійкого виявлення в процесі виконання професійної діяльності.

Існує така закономірність: чим більший обсяг повноважень надається менеджерові, тим вищі вимоги ставляться до рівня його внутрішньої відповідальності. Особиста відповідальність завжди пов'язана з мотиваційною сферою особистості, її інтелектуальним потенціалом, морально-етичним світоглядом. Тому у багатьох соціально-психологічних дослідженнях вона розглядається як морально-етична відповідальність, що підкреслює її внутрішню усвідомлену сутність. Саме відповідальність є інтегральною якістю, яка „визначає поведінку та діяльність людини передусім на основі усвідомленості прийняття нею об'єктивного факту залежності індивіда від суспільних цілей та цінностей. Сформованість внутрішньої відповідальності є головним критерієм оцінки рівня моральної зрілості особистості в цілому” [11, c. 2-3].

Відповідальність проявляється не тільки в характері, але й у почуттях (почуття відповідальності), сприйнятті, свідомості, світогляді, в різних формах поведінки. Отже вона має інтегральний характер. М. Савчин визначає відповідальність як „найбільш загальну властивість особистості, яка об'єднує в собі компоненти афективно-мотиваційної, інтелектуальної та діяльно-поведінкової сфер людини як тілесно-душевно-духовної цілісності”. К. Муздибаєв розглядає три вектори поступального розвитку відповідальності: від колективної до індивідуальної, від зовнішньої до внутрішньої, від відповідальності за минуле до відповідальності за майбутнє.

Серед загальних для будь-якого виду відповідальності структурних елементів більшість психологів виокремлює суб'єкт відповідальності (хто відповідає), об'єкт відповідальності (за що відповідає суб'єкт) та інстанцію відповідальності (що або хто оцінює діяльність суб'єкта відповідальності). Деякі вчені пропонують ввести також час і простір відповідальності, а також її зміст та обсяг [13, c. 42].

Сукупність юридичної, соціальної та морально-етичної відповідальності становлять професійну відповідальність менеджера, яка є „мірою усвідомлення особистістю своїх професійних обов'язків і добровільного їх виконання, а також мірою її провини за невиконання професійних обов'язків”.

Отже, високий рівень професійної відповідальності менеджерів у її правовому, соціальному та морально-етичному аспектах є визначальним чинником забезпечення ефективності роботи організацій в цілому та адекватності управління вимогам соціуму. За словами В. Буреги, соціально-адекватний менеджмент - „це інтегральна характеристика високоефективної моделі управління на основі її адаптованості для функціонування в суспільній системі, з найвищою мірою соціальної відповідальності, врахуванням провідних інтересів суспільного розвитку та найбільш значимих ментальних установок соціуму в цілому та його регіональних складових”. Останні дослідження психології менеджерів засвідчили, що лише 38,7 % респондентів назвали відповідальність серед найбільш значущих якостей особистості керівника. У зв`язку з цим відзначимо, що у Гарвардській школі бізнесу, яка є найавторитетнішим навчальним закладом з підготовки менеджерів вищої ланки, центральним завданням базової професійної дисципліни «менеджмент» є саме виховання відповідальності за прийняте рішення.

1.3 Соціальна відповідальність як добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації

Серйозною проблемою теорії і практики менеджеризму є протиріччя між комерційною ефективністю корпорацій і рівнем соціального добробуту суспільства. Мова йде про те, що високим економічним показникам господарської активності фірм далеко не завжди відповідають зміни в соціальному становищі населення. Адже відомі приклади, коли діяльність корпорацій веде до погіршення якості життя людей. Проте, саме добробут людей, а не корпоративні переваги здавна розглядалися як пріоритетна мета, основоположний принцип справедливого керування в суспільстві.

Комерційні інтереси менеджерів і акціонерів співпадають: і ті й інші вбачають ціль корпорації в максимізації прибутку. Акціонерів мало хвилює все інше, але інтереси менеджменту простягаються за їх межі: вони турбуються виживанням корпорації як організації. У даному випадку системи цінностей акціонерів і менеджерів можуть не співпадати.

У повсякденній роботі менеджерів все більше місце посідають громадські справи і питання соціальних змін. Експерти менеджменту підкреслюють, що соціальні проблеми сьогодні такі ж важливі, як і питання прибутку, хоча в недалекому минулому бізнесмена цікавив лише прибуток.

Який же зміст вкладають теоретики менеджменту в термін «соціальна відповідальність»?

Соціальна відповідальність - це готовність відгукнутися на потреби суспільства, жертвуючи при цьому короткостроковим прибутком. Вкладаючи в будівництво лікарень і шкіл, філантропічні програми, безпека і висока якість продукції без забруднення навколишнього середовища, - все це також підпадає під категорію соціальної відповідальності [9, c. 136-137].

Американські спеціалісти в галузі менеджменту говорять, що на сьогодні менеджмент буде формуватися під дією соціальних пріоритетів над метою бізнесу. Вже є менеджери, які у своїй діяльності орієнтуються на суспільну мету і беруть на себе більшу відповідальність перед суспільством за результати приватнопідприємницької практики, ніж це було властиво попереднім професійним управлінцям або власникам.

Поступово в очах суспільної думки видозмінюється і сам статус менеджменту. Раніше вважали, що менеджмент - це певна система влади, а нині він виступає як важливий ресурс суспільства.

Багато теоретиків менеджменту дотримуються думки, що США все ще скупі на затрати в соціальну сферу. Після спроб вирішити свої проблеми конкурентоздатності шляхом вливання сотень мільярдів доларів у капітальні інвестиції держава відкрила для себе односторонність цих заходів, особливо якщо врахувати, що лише незначна частина цих вкладів доходила до робітників, удосконалювала їх робочі місця й умови праці. Звичайно, корпоративна перебудова і «дешевіючий» долар можуть зупинити економічний спад на потрібному рівні, але лише інвестиції безпосередньо в людей є єдиним шляхом, здатним повернути цей спад назад.

Сучасний менеджмент не може ігнорувати справедливі вимоги трудящих щодо поліпшення свого соціального становища.

Прийшло усвідомлення того факту, що конструктивна соціальна політика фірм і корпорацій - не вид благодійної діяльності, а інвестиція в персонал, в соціальний потенціал виробництва, значимість якої для майбутнього важко переоцінити.

Суперечки про роль бізнесу в суспільстві породили чисельні аргументи за і проти соціальної відповідальності.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

1. Сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи. Підприємства, соціальні дії яких поліпшують життя місцевого населення і ліквідують необхідність державного регулювання, можуть мати власний інтерес через вигоди, які забезпечуються участю в житті суспільства.

2. Зміна потреб і надій широкої публіки.

3. Наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем.

4. Моральні зобов'язання бути соціально відповідальними.

Аргументи проти соціальної відповідальності:

1. Порушення принципу максимуму прибутку.

2. Витрати на соціальні потреби.

3. Недостатній рівень звітності широкій публіці.

4. Нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм.

5. Застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

Підприємці та менеджери повинні вибирати такий варіант соціальної відповідальності, який забезпечував би переваги та сприяв усуненню чи послабленню недоліків [7, c. 135].

Найбільшою перешкодою в розробці програм у рамках соціальної відповідальності керівники називають вимоги рядових працівників і менеджерів зі збільшення доходів на акцію в поквартальному обчисленні. Намагання підвищити прибуток і доходи змушує керуючих відмовитися від передачі частини своїх ресурсів на програми, зумовлені соціальною відповідальністю.

Організації повинні спрямувати частину своїх ресурсів і зусиль на користь місцевих товариств, в яких функціонує підприємство, його підрозділи та суспільство в цілому.

Для успішного управління організація повинна вміти пристосовуватися і відгукуватися на проблеми, які виникають у соціальному середовищі, щоб зробити це середовище більш сприятливим для організації. Витрати на соціальну відповідальність виправдані кращим відношенням суспільства до фірми. Це повинно вести до підвищення лояльності споживачів до виробників продукції, зниження рівня регулюючого втручання держави та загального покращання стану суспільства.

Підприємці та менеджери повинні вибирати такий варіант соціальної відповідальності, який забезпечував би переваги та сприяв усуненню чи послабленню недоліків.

Найбільшою перешкодою в розробці програм в рамках соціальної відповідальності керівники називають вимоги рядових працівників і менеджерів із збільшення доходів на акцію в поквартальному обчисленні. Намагання підвищити прибуток і доходи змушує керуючих відмовитися від передачі частини своїх ресурсів на програми, зумовлені соціальною відповідальністю.

Організації повинні спрямувати частину своїх ресурсів і зусиль на користь місцевих товариств, в яких функціонує підприємство, його підрозділи та суспільство в цілому.

Для успішного управління організація повинна вміти пристосовуватися і відгукуватися на проблеми, які виникають в соціальному середовищі, щоб зробити це середовище більш сприятливим для організації. Витрати на соціальну відповідальність виправдані кращим відношенням суспільства до фірми. Це повинно вести до підвищення лояльності споживачів до виробників продукції, зниження рівня регулюючого втручання держави та загального покращання стану суспільства.

Важливо також підкреслити, що не слід думати, нібито на соціально відповідальну поведінку здатні тільки великі організації. Організація по прибиранню сміття або підприємство, яке торгує піцою і яке стало спонсором спортивної команди, і маленьке оброблювальне підприємство, яке дозволяє школярам екскурсії для ознайомлення з його роботою, -- всі вони є соціально відповідальними.

Не викликає сумніву, що прибуток важливий для виживання підприємств. Якщо підприємство нездатне вести справу прибутково, то питання соціальної відповідальності стає академічним. Але організації завжди повинні вести свої справи у відповідності до суспільних очікувань[8, c. 148-149].

Отже, важливо також підкреслити, що не слід думати, нібито на соціально відповідальну поведінку здатні тільки великі організації. Організація з прибирання сміття або підприємство, яке торгує піцою і яке стало спонсором спортивної команди, і маленьке оброблювальне підприємство, яке дозволяє школярам екскурсії для ознайомлення з його роботою, - всі вони є соціально відповідальними.

Не викликає сумніву, що прибуток важливий для виживання підприємств. Якщо підприємство не здатне вести справу прибутково, то питання соціальної відповідальності стає академічним. Але організації завжди повинні вести свої справи у відповідності до суспільних очікувань.

2. ПОНЯТТЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Дослідження природи професійної відповідальності є необхідним для розвитку правової системи будь-якої держави, оскільки принципи цивільно-правової та професійної відповідальності складають фундамент цієї системи. Відповідальність - це одна з основних юридичних категорій, яка використовується в правозастосовній діяльності в різних аспектах. Можна розрізняти соціальну, моральну, політичну, юридичну та іншу відповідальність. Соціальна відповідальність - це поняття, що включає всі види відповідальності в суспільстві.

Юридична відповідальність завжди пов'язана з відповідною оцінкою наслідків минулого, тобто наслідків поведінки, що мала місце в минулому. Юридична відповідальність завжди є наслідком правопорушення, тобто, порушенням правових норм, але не моральних заборон. Юридична відповідальність є однією з форм державно-примусового впливу на порушників норм права, яка полягає в застосуванні до них передбачених законом санкцій - мір відповідальності, що тягнуть за собою додаткові несприятливі наслідки [1, с.585-592]. Одним із різновидів юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність - застосування до правопорушника у випадку здійснення ним протиправних дій або бездіяльності передбачених договором або законом заходів державного примусу у вигляді додаткових цивільно-правових обов'язків майнового характеру, а саме санкцій. В свою чергу, одним із різновидів цивільно-правової відповідальності є професійна відповідальність. Аналіз досліджень і публікацій, в яких згадується проблема визначення професійної відповідальності, виокремлюються її специфічні ознаки, визначаються підстави виникнення професійної відповідальності, свідчить, що ці питання гідним чином не досліджені. Вагомий внесок у розробку питань визначення поняття «професійної відповідальності» та виділення ознак, їй притаманних, зробили такі українські та російські науковці, як Н.Б. Грищенко [2], С.І. Курпякова [3], В.С. Єрмілов [4], О.І. Худяков [5]. Але багато аспектів професійної відповідальності в теоретичному та методологічному плані дослідженні ще недостатньо. В ході аналізу нормативно-правової бази, наукових праць та тематичної юридичної літератури нами встановлено, що термін «професійна відповідальність» вживається досить рідко, і поняття «професійної відповідальності» не визначено. Так, наприклад, в Законі України «Про страхування» від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР згадано про професійну відповідальність, а саме: статтею 7 закріплено одним із різновидів обов'язкового страхування - страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України [6]. На жаль, з 1996 року по теперішній час вказаний перелік осіб, професійна відповідальність яких повинна бути застрахована, так і не визначений Кабінетом Міністрів України. Однак факт наявності та застосування відповідальності до осіб, які здійснюють професійну діяльність, за вчинені ними дії (бездіяльність), дозволяє говорити про професійну відповідальність, яка наділена низкою притаманних їй особливостей.

Професійну відповідальність у самому загальному вигляді можна визначити як відповідальність особи, яка здійснює професійну діяльність, виражену в формі обов'язку відшкодувати шкоду, спричинену третій особі в процесі здійснення професійної діяльності. Досліджуючи терміни, які використовуються органами законодавчої та виконавчої влади при прийнятті законодавчих та нормативно-правових актів, бачимо досить вільне поводження з термінологією, яка стосується діяльності осіб, які здійснюють професійну діяльність та їх відповідальності. Наприклад, статтями 21 та 27 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року № 3425-ХІІ передбачена відповідальність державного та приватного нотаріуса, а саме: шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України; шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі [7]. Більш того, норма статті 28 цього закону зобов'язує приватного нотаріуса укласти договір страхування не професійної відповідальності, а цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса для забезпечення відшкодування заподіяної внаслідок вчиненої нотаріальної дії шкоди. Отже, ми бачимо, що законодавець не застосовує термін «професійна відповідальність» до приватного нотаріуса, який є особою, що здійснює професійну діяльність та володіє всіма ознаками професіонала. Здійснення нотаріальної діяльності засноване, по-перше, на отриманні вищої юридичної освіти, по-друге, на проходженні шестимісячного стажування в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, по-третє, на складанні кваліфікаційного іспиту та одержання спеціального свідоцтва на право заняття нотаріальною діяльністю, по-четверте, на володінні спеціальною підготовкою та досвідом роботи у цій професії. Тобто, нотаріус володіє всіма властивостями, які свідчать про виконання нотаріусом виключно професійної діяльності. Внаслідок спричинення шкоди третім особам при виконанні ним своїх професійних обов'язків нотаріус повинен нести перед своїми клієнтами саме професійну відповідальність та укладати договір страхування професійної відповідальності.

Визначення поняття професійної відповідальності необхідно здійснювати через її характерні ознаки. Виходячи з того, що професійна відповідальність є різновидом цивільно-правової відповідальності, їй притаманні всі ознаки останньої, а саме:

- державний примус;

- суспільний осуд;

- негативні наслідки для правопорушника;

- майновий характер;

- додатковість обтяження;

- відповідальність юридично рівних суб'єктів один перед одним;

- компенсаційний характер [8]. Комплексне поняття професійної відповідальності повинно досить чітко та точно характеризувати її місце в системі правових категорій, для чого слід чітко визначити специфічні ознаки професійної відповідальності:

- професійна відповідальність виступає значущим та постійним фактором будь-якої професійної діяльності, яка завжди містить в собі ризики професійних помилок, упущень та недбалості;

- професійна відповідальність завжди застосовується до фізичних та юридичних осіб, які здійснюють професійну діяльність на платній основі та на підставі документу дозвільного характеру, а саме: ліцензії або дозволу на здійснення відповідного виду професійної діяльності, які видаються спеціально Уповноваженим органом;

- різноманіття видів збитків, які можуть бути завдані особою, яка здійснює професійну діяльність своєму клієнту;

- особа, яка здійснює професійну діяльність, несе професійну відповідальність за дії (бездіяльність), вчиненні (допущену) протягом дії відповідного документа (ліцензії, дозволу), який встановлює право суб'єкта здійснювати професійну діяльність протягом визначеного періоду часу;

- професійна відповідальність, як правило, носить договірний характер (але не виключаються випадки, коли професійна відповідальність може носити не договірний характер) при здійсненні особами професіональної діяльності, де завжди потрібне творче мислення та дії в нестандартних ситуаціях, коли професійні помилки здатні нанести суттєву шкоду життю, здоров'ю та майну третіх осіб, хоча при цьому професіонали (особи, які здійснюють професійну діяльність на індивідуальній основі чи працівники юридичної особи) діють на їх погляд сумлінно та неупереджено при виконанні своїх професійних обов'язків, умисно не вчиняючи професійних помилок, що говорить про особистісний та суб'єктивний характер сприйняття професійної відповідальності кожним професіоналом;

- досить важливим критерієм взаємодії між особою, яка здійснює професійну діяльність та її клієнтом є ступінь виконання професійних зобов'язань та їх потенційної реалізації в реальному житті. Економічні взаємовідносини між особою, яка здійснює професійну діяльність, та її клієнтом досить часто є нерівноцінними з позиції вартості та на явності (відсутності) в особи, яка здійснює професійну діяльність (нотаріуса, лікаря, адвоката, аудитора тощо) відповідного грошового еквівалента або належного їй майна, для покриття збитків від професійних помилок та упущень;

- характерною ознакою професійної відповідальності є часовий інтервал між наданням професійних послуг та настанням шкоди внаслідок професійних помилок, недбалості та упущень, яких припустився професіонал при здійсненні ним професійної діяльності;

- загальною основою регулювання і оцінювання професійної діяльності та її результатів є правові норми, які встановлюють правові підстави виникнення професійної відповідальності, а також суспільна оцінка професійної відповідальності може проходити шляхом застосування норм ділової та професійної етики та співставлення з професійними стандартами діяльності;

- професійна відповідальність нерозривно пов'язана з професійними ризиками, які можуть виникати при здійсненні особою професійної діяльності та при заподіянні шкоди третій особі внаслідок допущення професіоналом саме професійних помилок.

Форми цивільно-правової відповідальності поділяються на загальну та спеціальні. Загальною формою цивільно-правової відповідальності є відшкодування збитків, оскільки це універсальний та найбільш поширений спосіб захисту порушених прав. Спеціальними формами цивільно-правової відповідальності є, зокрема, сплата неустойки та втрата завдатку, які застосовуються лише в спеціально передбачених договором або законом випадках для відповідного виду цивільних правопорушень [8, с.268-272, 277]. Це у повній мірі є застосовним і до професійної відповідальності, як різновиду цивільно-правової. На нашу думку, професійна відповідальність повинна носити підвищений характер за своїм обсягом, оскільки, наслідком правопорушення, вчиненого під час здійснення професійної діяльності, має бути не тільки стягнення з порушника - особи, яка здійснює професійну діяльність збитків, але й сплату передбаченої договором чи законом неустойки. При цьому її розмір може визначатися не тільки законом, але й угодою сторін, за якою він може перевищувати встановлений законом розмір. На жаль, чинне законодавство України не закріплює положення щодо підвищеного обсягу професійної відповідальності. Наприклад, стаття 27 Закону України «Про нотаріат» говорить лише про те, що шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі [7]. Більш того, обсяг відповідальності багатьох осіб, які здійснюють професійну діяльність, зовсім не визначений на будь-якому нормативно-правовому рівні, тому сьогодні є потреба у внесенні змін до чинного законодавства України щодо визначення професійної відповідальності та закріплення її підвищеного обсягу. Крім того, у випадку, коли особа, яка здійснюючи професійну діяльність, завдає шкоду своєму клієнтові навмисно, то вона повинна нести більш високу відповідальність, ніж у інших випадках, тобто в такому випадку мова йде про настання кратної професійної відповідальності, де кратний розмір відповідальності обчислюється шляхом визначення завданих збитків та їх кратним помноженням. Ризики нещасних випадків, травматизму, втрати майна або майнових прав, які можуть статися з третіми особами при будь-якій взаємодії з особою, яка здійснює професійну діяльність, та не пов'язані із наданням нею професійних послуг, не можуть ні в якому випадку стати підставою для настання професійної відповідальності.

Одним із спірних моментів у цивілістичній доктрині щодо визначення поняття професійної відповідальності є питання, пов'язані з дискусією серед науковців про суб'єктний склад професійної відповідальності, а саме: хто може нести професійну відповідальність - фізична чи юридична особа? Так, деякі науковці вважають, що професійну відповідальність можуть нести тільки фізичні особи, які самостійно здійснюють професійну діяльність та зареєстровані, як фізичні особи-підприємці. На погляд інших, професійну відповідальність можуть нести не лише фізичні, але й юридичні особи. Так, на думку Н.Б. Грищенко, професійну відповідальність можуть нести як юридичні, так і фізичні особи, які здійснюють професійну діяльність відповідно отриманої ліцензії та інших вимог, встановлених чинним законодавством [9]. Більш того, діяльність юридичних осіб, яка пов'язана з наданням професійних послуг, насамперед залежить від професійних навиків фізичних осіб, які в них працюють за трудовим договором або виконують частину професійних обов'язків за цивільно-правовими договорами (медична діяльність, діяльність бухгалтерських та аудиторських фірм та інші).

Однак правові наслідки за шкоду, спричинену третім особам внаслідок професійних помилок фізичних осіб, виникають в юридичної особи, яка залучила їх до здійснення професійної діяльності. Тому, у вказаних випадках, застосування терміну «професійна відповідальність» до юридичних осіб є цілком зваженим і виправданим, оскільки підставою для виникнення професійної відповідальності в будь-якому разі є правопорушення (ненавмисне - або навіть без вини - допущення особою, яка здійснює професійну діяльність професійної помилки), скоєне фізичною особою-професіоналом, яка працює в установі, організації або на підприємстві при виконанні нею відповідного виду професійної діяльності. Професіонал - це фізична особа, яка має вищу освіту, володіє спеціальними знаннями та відповідною професійною підготовкою. В цивільному обороті фізичні особи можуть виступати як безпосередньо (суб'єкти цивільного права), так і опосередковано (у вигляді працівників юридичної особи, або фізичної особи - підприємця).

Працівник юридичної особи або фізичної особи - підприємця чи сама фізична особа - підприємець, володіють всіма ознаками професіонала, який, здійснюючи професійну діяльність, є потенційним завдавачем шкоди третім особам - клієнтам, які споживають професійні послуги, внаслідок допущення ним професійних помилок. Отже, частиною суб'єктів професійної відповідальності є фізичні особи, які виконують професійну діяльність (адвокати, нотаріуси, арбітражні керуючі, журналісти, архітектори, лікарі та інші), частиною - є юридичні особи (митний брокер, оцінювач, спеціалізований депозитарій аудиторські, адвокатські, бухгалтерські, фармацевтичні фірми, туристичні агенції, агентства з нерухомості, редакції газет та інші). Таким чином, професійна відповідальність - це застосування до фізичної або юридичної особи, яка здійснює професійну діяльність на підставі ліцензії або дозволу уповноваженого органу на її здійснення, у випадку завдання нею шкоди третім особам при невиконанні або неналежному виконанні своїх професійних обов'язків, заходів державного примусу у вигляді санкцій (додаткових обтяжень), направлених на відновлення порушеної майнової та/або особистої сфери третьої особи.

Особа, яка здійснює професійну діяльність, відповідає за всі реальні наслідки та відчутні збитки, які можуть виникнути в майбутньому в результаті невиконання або неналежного виконання нею своїх професійних обов'язків, та у випадку настання професійної відповідальності змушена відшкодувати реальну шкоду, упущену вигоду і компенсувати моральну шкоду, а також, у випадках, передбачених договором або законом, сплатити неустойку. Отже, професійна відповідальність завжди має за свою мету відновлення майнових втрат потерпілої особи.

Для виникнення професійної відповідальності у діях особи, яка здійснює професійну діяльність, необхідна наявність складу правопорушення, а саме: - шкода, заподіяна особою, яка здійснює професійну діяльність третім особам внаслідок допущення нею помилки при здійсненні професійної діяльності, де професійна помилка - це випадкове, ненавмисне відхилення фактичних результатів професійної діяльності від очікуваних, що має негативні особисті та/або майнові наслідки для третіх осіб та є підставою для притягнення особи, яка здійснює професійну діяльність до професійної відповідальності. Безумовно, професійної помилки припускається фізична особа - професіонал, чи то фізична особа, яка займається приватною практикою та здійснює окремий вид професійної діяльності, чи то фізичні особи - працівники юридичної особи або фізичної особи - підприємця. Тому, запобігаючи виникненню професійної відповідальності, дуже важливо, щоб юридичні особи, які отримали ліцензію на здійснення професійної діяльності та планують займатися нею, приймали на роботу фізичних осіб, які відповідають всім вимогам та критеріям, визначеним чинним законодавством до професіоналів; - збитки третіх осіб, пов'язані з отриманням ними професійних послуг неналежної якості або взагалі з невиконанням особою, яка здійснює професійну діяльність своїх зобов'язань перед клієнтом; - причинний зв'язок між професійними помилками та наслідками, що виникли в результаті скоєння цих помилок професіоналом при здійсненні професійної діяльності.

Питання щодо наявності вини як складової частини правопорушення при встановленні професійної відповідальності є спірним серед науковців. Так, на погляд С.І. Курпякової та Т.А. Попової, професійна відповідальність настає за наявності вини особи, яка здійснює професійну діяльність у формі необережності, при цьому поняття «необережності» розглядається в контексті чинного Кримінального кодексу РФ [3]. Відповідно до підходу, що пропонується згідно статті 25 Кримінального кодексу України, під терміном «необережність» розуміється різновид такої форми вини, як недбалість, та характеризується тим, що особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була та могла їх передбачити [10]. На нашу думку , термін «необережність» у контексті КК України розглядати не зовсім вірно, оскільки, досліджуючи підстави виникнення професійної відповідальності, ми розуміємо під ними помилки, прорахунки та упущення, викликані як недостатньою уважністю та обачливістю, так і не достатнім досвідом особи при сумлінному виконанні нею своїх професійних обов'язків. Більш того, як вже зазначалось, професійна відповідальність має підвищений характер, тому може наступати безвідносно до наявності вини особи, яка здійснює професійну діяльність. Отже, при визначенні складу правопорушення як підстави виникнення професійної відповідальності, слід встановлювати шкоду, заподіяну особою, яка здійснює професійну діяльність третім особам внаслідок допущення нею помилки при здійсненні професійної діяльності, збитки третіх осіб, пов'язані з отриманням ними професійних послуг неналежної якості внаслідок помилок професіонала та причинний зв'язок між професійними помилками та наслідками, що виникли в результаті їх скоєння. Підводячи підсумки, робимо висновок, що професійна відповідальність носить компенсаційний та превентивний характер і має за свою мету відновлення майнових втрат третіх осіб, які є користувачами професійних послуг.