Тематика використання проектного менеджменту у державних органах адміністрації

Навчання новачків

Зріз та розподіл ролей дає змогу оцінити і новачків команди, їх перспективи та потенціал. Точки росту. Це дасть змогу пришвидшити їх навчання та ефективність у команді.

Відсутня єдина система планування.

Причини підвищеної уваги до стратегічного планування

значне зростання або, в інших випадках, зниження попиту на послуги та продукти;

більш активна позиція споживачів та службовців;

підвищена (іноді вражаюча) невизначеність стосовно майбутнього;

вимоги щодо підвищення якості послуг і тиск з цього приводу відносно переорієнтації на застосування систем тотального управління якістю, на партнерство чи конкуренцію для кращого задоволення вимог ключових клієнтів;

потреби стосовно координації планів різних напрямів і сфер діяльності;

великі труднощі в отриманні необхідних ресурсів для виконання місії.

Питання обов'язковості стратегічного планування не закріплено законодавством, для початку процесу планування у міністерстві чи відомстві достатньо доручення Міністра або керівника відомства. Методологія стратегічного планування існує у вигляді рекомендацій Офісу державної служби і не є обов'язковою для використання.

Усе це підтверджує наявність реальної потреби в реалізації стратегічних підходів до управління, досягнуте розуміння їх значних можливостей щодо підвищення результатів управлінської діяльності.

Саме тому, що планування пов'язано з невизначеністю майбутнього, реалізація цієї управлінської функції вимагає значних і специфічних інтелектуальних зусиль.

Складність стратегічних проблем у соціальних утвореннях пов'язана:

по-перше, з великою кількістю елементів об'єкта управління та з наявністю багатоаспектної взаємозалежності та взаємодії між ними;

по-друге, часто наслідки управлінських дій є важкопрогнозованими, а зв'язки виявляються лише після того, як реалізовані рішення несподівано породжують нові проблеми;

по-третє, нерідко управління має здійснюватися за слабкими сигналами, коли проблеми є прихованими, а наявної інформації для їх структуризації та опрацювання недостатньо.

На сьогодні виділяється ієрархічна класифікаційна структура мікростратегій (стратегій, що стосуються діяльності підприємств та їх об'єднань), виходячи з якої можна визначити ієрархію облікових систем, розробка яких забезпечуватиме виконання зростаючих вимог системи стратегічного менеджменту підприємства до її інформаційного забезпечення.

В той ж час, слід враховувати існування різних видів стратегій. Наприклад, на найнижчому - організаційному рівні, можуть бути виділені такі види стратегій: фінансова, маркетингова, операційна (виробнича), стратегія персоналу (HR-стратегія), інформаційна, інноваційна, екологічна, соціальна тощо.

Інструментально-технологічний аспект стратегічного мислення презентує загальну логіку дій у процесі стратегічного планування, яка має розвиватися від загального до конкретного і включати:

етап концептуального осмислення ситуації і розробки узагальненої моделі подальшого розвитку, на якому головна увага приділяється цільовому аспекту планування (актуалізації місії й визначенню цілей), стратегічному аналізу (SWOT-аналізу: оцінка внутрішнього потенціалу, можливостей і загроз оточення), розробці сценаріїв і альтернатив розвитку, визначенню пріоритетів, а в результаті синтезу отриманої таким шляхом інформації формується змістовна частина стратегії;

етап усвідомлення й коректного формулювання стратегічних проблем та визначення проблемно-орієнтованих цілей, в результаті чого складається перелік опрацьованих проблем, які треба розв'язати для реалізації стратегічних пріоритетів;

етап планування конкретних дій, на якому реалізується проектний підхід до розробки комплексів пов'язаних проблемно-орієнтованою ціллю заходів, що в сукупності розв'язують визначені проблеми.

Стратегічне управління - це особливий вид управління організацією, який орієнтує її діяльність на встановлення постійного зв'язку із зовнішнім оточенням і на внесення своєчасних змін для закріплення здатності до ефективного виконання місії в довгостроковій перспективі.

Оціночна діяльність.

Становлення і розвиток оцінки можливі тільки в умовах ринкових відносин при чіткому визначенні ролі і місця держави в питаннях ціноутворення та правового регулювання підприємницької діяльності.

Ринок - це механізм саморегулювання економічних процесів, тому всі його інститути, в тому числі і оцінка, можуть ефективно діяти в ринковому середовищі тільки в умовах саморегулювання.

Основні стратегічні цілі та задачі державної політики полягають у наступному:

формування і розвиток цивілізованого саморегульованого ринку професійних оціночних послуг;

вдосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів професійних оцінювачів;

уніфікація існуючої, формування та підтримка новітньої нормативно-правової бази оціночної діяльності як одного із стрижневих елементів національної економіки;

вдосконалення та оптимізація державного контролю за діяльністю оцінювачів;

створення системи громадського контролю за результатами роботи кожного окремого фахівця на ринку професійних оціночних послуг;

захист інтересів оціночної спільноти від непередбаченого законодавством втручання державних органів та посадових осіб;

забезпечення дієвого механізму еволюційного переходу від державної сертифікації (по суті - ліцензування) до саморегулювання оціночної діяльності.

Основні стратегічні завдання державної політики

Для досягнення намічених цілей необхідно вирішити наступні завдання:

постійно удосконалювати нормативно-правову базу оціночної діяльності;

перейти до нового державного регулювання, створивши Національну комісію з оціночної діяльності;

створити постійно діючу Наглядову раду з питань оціночної діяльності;

затвердити на державному рівні Кодекс етики оцінювачів України;

розробити дієвий механізм ефективного контролю якості оціночних робіт;

відмінити сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, вважаючи, як це і потрібно, суб'єктами оціночної діяльності всіх суб'єктів правовідносин у галузі оцінки: оцінювачів; суб'єктів господарювання - виконавців звітів з оцінки; органів державної влади, що наділені правом оцінювати об'єкти; споживачів оціночних послуг;

запровадити дієві ринкові механізми, які б унеможливили виникнення недобросовісної конкуренції, як між оцінювачами, так і між об'єднаннями оцінювачів;

забезпечити заходи з підтримки якості оціночних послуг, зокрема, за рахунок неухильного дотримання вимог Закону та Стандартів, а надалі, і підвищення вимог до оцінювачів за рахунок розробки та впровадження єдиної системи контролю якості оціночних послуг;

забезпечувати рівні умови роботи на вітчизняному ринку для українських та західних оцінювачів;

створити дієву систему досудового регулювання суперечок шляхом створення експертних рад і третейських судів;

здійснити перехід всіх сфер діяльності на ринкову вартість (податки, оренда державної та комунальної власності, контракти на надрокористування, оцінка інвестиційних проектів і т.д.);

розробити нормативно-правові акти, що регулюють взаємовідносини між оцінювачами та аудиторами, банками, страховими компаніями, фінансовими інститутами і т.д.;

створити систему інформаційного забезпечення оціночної діяльності та умови для організації наукових досліджень.

Розвиток оціночної діяльності пов'язаний з проведенням наукових і методологічних досліджень. У якості першочергових завдань таких досліджень в області оціночної діяльності розглядається розробка наступних напрямків:

вдосконалення методології та системи визначення відновної вартості об'єктів нерухомості з урахуванням поточних цін і розцінок;

розвиток методології та нормативної бази визначення середніх строків корисного використання об'єктів основних засобів;

застосування методів математичної статистки стосовно завдань оцінки;

вдосконалення методів розрахунку ризиків при аналізі прибутковості об'єктів оцінки;

розвиток методик розрахунку збитку при стихійних лихах і техногенних аваріях;

визначення основних методологічних принципів оцінки природних ресурсів.

Для реалізації цих цілей передбачається:

з урахуванням перспективи розвитку оціночної діяльності розробити Програму з реалізації даної Концепції;

через прийняття нормативно-правових документів налагодити спільну роботу оціночної спільноти та державних органів для реалізації Концепції;

забезпечити обмін міжнародним досвідом роботи у сфері оцінки;

визначити джерела фінансування для виконання окремих положень Концепції.

Логічний та водночас загальноприйнятий світовою оціночною спільнотою поділ за наступними напрямками:

Оцінка нерухомого майна.

Оцінка рухомого майна в матеріальній формі.

Оцінка майна та бізнесу.

Створити систему інформаційного та математичного забезпечення оціночної діяльності для розробки стратегії та фінансового плану проектів.

Спосіб розрахунку із учасниками та реалізаторами.

Останнім часом термін «проектне фінансування» став досить популярним серед банкірів, інвесторів та промисловців. Під час надання довгострокових кредитів банки звертають увагу не тільки на висококласне забезпечення і фінансовий стан позичальника, а все частіше здійснюють ретельний аналіз та всебічну експертизу саме проектів, які пропонуються для фінансування, як це прийнято в практиці зарубіжних кредитних установ. В Україні здебільшого склалося спрощене уявлення про проектне фінансування як про банківське довгострокове кредитування інвестиційних проектів. У той же час проектне фінансування характеризується особливим способом забезпечення, основою якого є підтвердження реальності одержання запланованих грошових потоків шляхом ідентифікації і розподілу всієї сукупності ризиків, пов'язаних із проектом, між сторонами, які беруть участь у реалізації проекту (підрядні організації, фінансові установи, державні органи, споживачі кінцевої продукції). Його основною особливістю, на відміну від корпоративного та державного фінансування, є виявлення та управління ризиками, розподіл ризиків між учасниками проекту, оцінка затрат і доходів з урахуванням ризиків та їх розподілу. Істотного значення для розвитку проектного фінансування в Україні набуває вивчення можливостей адаптації досвіду світової практики до вітчизняних умов, аналіз різних схем проектного фінансування, що використовуються у розвинутих країнах та країнах, що розвиваються, можливостей їх застосування в Україні.

Значну увагу приділено розгляду механізмів і джерел проектного фінансування як традиційних видів, наприклад, банківське кредитування, так і нових для України, таких як фінансування за допомогою емісії акцій і облігацій, за допомогою лізингу, іпотечне фінансування, а також інструментів і способів фінансування через міжнародні фінансові ринки і міжнародні фінансові організації. Викладений матеріал також допоможе виявляти ризики, які супроводжують фінансування і реалізацію проекту, і навчить використовувати способи і інструменти їх запобігання.

Поняття і види проектного фінансування У міжнародній практиці широко застосовується фінансування проектів із різних фінансових джерел, що сприяє розвитку підприємств, передусім тих, які пов'язані з капіталомісткими галузями промисловості, зокрема паливно-енергетичного комплексу, видобувними і переробними галузями агропромислового комплексу тощо.

и і переробними галузями агропромислового комплексу тощо. До основних принципів організації фінансування інвестиційних проектів належать такі: участь у проекті солідних і підготовлених до співробітництва партнерів, кваліфікована підготовка техніко-економічного обґрунтування і його попереднє погодження з банком, якщо передбачається його участь у проекті як кредитора, гаранта або агента (організатора фінансування), з інвесторами, спонсорами, достатня капіталізація проекту, задовільне вирішення питань будівництва і експлуатації проекту, транспортування і маркетингу продукції, чітке визначення проектних ризиків і їх розподіл між учасниками, наявність відповідного пакета забезпечення і гарантій.

Значна частина інвестиційних проектів фінансується за рахунок власних коштів засновників (власників) компанії. Така практика сприяє загальному підходу до фінансування нових проектів, який полягає в тому, що витрати і ризики повинні нести переважно ініціатори (тримачі або засновники) проекту, бо вони як власники і акціонери мають можливість отримувати високі доходи, тоді як кредитори і інвестори можуть розраховувати тільки на своєчасне повернення кредиту, відсотків або частини прибутку у вигляді дивідендів, купонів чи відсотків.

На сьогодні у спеціальній літературі використовується кілька визначень терміна “проектне фінансування”: * проектне фінансування -- це фінансування, яке ґрунтується на життєздатності самого проекту без урахування кредитоспроможності його учасників, їх гарантій і гарантій погашення кредиту третіми сторонами; * проектне фінансування -- це фінансування інвестицій, за яким джерелом погашення заборгованості є потоки грошової готівки (cash flow), які утворюються і накопичуються в результаті реалізації самого інвестиційного проекту;

Проектне фінансування -- це фінансування, за яким кредитор оцінює, по-перше, потоки готівки і обсяг прогнозних надходжень для визначення перспектив повернення наданих коштів і, по-друге, активи підприємства (або іншої економічної одиниці, яка бере участь у проекті), що використовуються для забезпечення кредиту; * проектне фінансування -- це фінансування, що забезпечене економічною і технічною життєздатністю підприємства, яка дає змогу накопичувати потоки готівки, достатні для обслуговування свого боргу.

Всі інвестиційні фінансові ресурси компанії, яка планує реалізовувати інвестиційний проект, можна поділити на дві основні групи -- власні кошти і запозичені кошти. Основні джерела проектного фінансування.

На сьогодні в світовій практиці неабиякого поширення набуло проектне фінансування. Якщо кілька десятиріч основними джерелами фінансування інвестиційних проектів були тільки банківські кредити, то зараз таких джерел фінансування проектів стало набагато більше.

Використаний матеріал

1. C.Г. Шклярук Проектне фінансування Навчальний посібник.

2. Проектний менеджмент в діяльності органів місцевого самоврядування

3. Положення про департамент.

4. Ефективність бюджетних програм станом на 1.01.2019.

5. Програма економічного і соціального розвитку харківської області на 2019 рік.

6. Узагальнені аналізи ефективності бюджетних програм.

7. ХII. Капітальні вкладення на об'єкти соціально-економічного значення на 2016-2022 роки.

Размещено на Allbest.ru