Теорія та історія культури механістичного менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Теорія та історія культури механістичного менеджменту

Коваленко Єлена Ярославівна, кандидат економічних наук, доцент

Київ, Україна

Анотація

Актуальність. Менеджмент як феномен культури й виключно унікальний об'єкт наукового пізнання займає особливе місце в життєдіяльності суспільства. У міру історичного розвитку людства ускладнюються як організаційні структури, так і культура менеджменту та набір теорій, які їх описують. Проте сучасна наука не враховує того, що кардинальні зміни організаційної реальності відбуваються не постійно, а під час біфуркації цивілізації. Специфічною культурою, яка виникла саме в таких умовах, є механістичний менеджмент, дослідженню якого присвячена ця стаття. Мета і методи. Мета статті - теоретико-історичний аналіз культури механістичного менеджменту, виявлення базових детермінант генезису цієї культури управління та формування основних напрямів її розвитку в умовах індустріалізму. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, цивілізаційний, історичний підходи до вивчення суспільних явищ і процесів та фундаментальні положення теорії менеджменту. Результати. Визначено об'єктивні передумови становлення культури механістичного менеджменту: європейська наука і механіцизм, що випливає із ньютонівської картини світу - уявлення організаційної реальності як машини, а також атомізм, раціоналізм і соціальний дарвінізм як «природний закон» про міжвидову боротьбу; протестантська етика як виправдання наживи; політекономія, яка представила господарство у вигляді машини, що діє за законами ньютонівської механіки; великі науково-технічні відкриття, що вимагали нових форм організації виробництва. Розкрито сутність, надано порівняльні характеристики й окреслено перспективи подальшого застосування основних напрямів культури механістичного менеджменту: наукової організації праці та управління; адміністративного менеджменту; бюрократії. Висновки та обговорення. Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні ключових детермінант генезису культури механістичного менеджменту й узагальненні особливостей самостійних напрямів цієї культури, а практичне значення вбачається у розширенні уявлень про теорію та історію світової культури, включивши в них раніше практично не досліджувані в культурно-історичному контексті ідеї, думки, погляди й концепції механістичного менеджменту.

Ключові слова: культура механістичного менеджменту, наукова організація праці й управління, адміністративний менеджмент, бюрократія.

Актуальность. Менеджмент как феномен культуры и исключительно уникальный объект научного познания занимает особенное место в жизнедеятельности общества. По мере исторического развития человечества усложняются как организационные структуры, так и культура менеджмента и набор теорий, которые их описывают. Однако современная наука не учитывает того, что кардинальные изменения организационной реальности происходят не постоянно, а во время бифуркации цивилизации. Специфической культурой, возникшей именно в таких условиях, является механистический менеджмент, исследованию которого посвящена эта статья. Цель и методы. Цель статьи - теоретикоисторический анализ культуры механистического менеджмента, выявление базовых детерминант генезиса этой культуры управления и формирование основных направлений ее развития в условиях индустриализма. Методологической основой исследования являются диалектический принцип познания, системный, цивилизационный, исторический подходы к изучению общественных явлений и процессов и фундаментальные положения теории менеджмента. Результаты. Определены объективные предпосылки становления культуры механистического менеджмента: европейская наука и механицизм, вытекающий из ньютоновской картины мира - представление организационной реальности как машины, а также атомизм, рационализм и социальный дарвинизм как «естественный закон» о межвидовой борьбе; протестантская этика как оправдание наживы; политэкономия, представившая хозяйство в виде машины, действующей по законам ньютоновской механики; великие научно-технические открытия, потребовавшие новых форм организации производства. Раскрыта сущность, предоставлены сравнительные характеристики и очерчены перспективы последующего применения основных направлений культуры механистического менеджмента: научной организации труда и управления; административного менеджмента; бюрократии. Выводы и обсуждение. Научная новизна полученных результатов заключается в выявлении ключевых детерминант генезиса культуры механистического менеджмента и обобщении особенностей самостоятельных направлений этой культуры, а практическое значение усматривается в расширении представлений о теории и истории мировой культуры, включив в них ранее практически не исследуемые в культурно-историческом контексте идеи, мысли, взгляды и концепции механистического менеджмента.

Ключевые слова: культура механистического менеджмента, научная организация труда и управление, административный менеджмент, бюрократия.

Actuality. Management as a phenomenon of culture and an exclusively unique object of scientific knowledge occupies a special place in the life of society. As historical development of mankind is complicated as organizational structures, as well as the culture of management and a set of theories that describe them. However, modern science does not take into account that radical changes in organizational reality occur not continuously, but during the bifurcation of civilization. A specific culture that arose precisely in such conditions is mechanistic management, the study of which is devoted to this article. Purpose and methods. The purpose of the article is a theoretical and historical analysis of the culture of mechanistic management, the identification of the basic determinants of the genesis of this management culture and the formation of the main directions of its development in conditions of industrialism. The methodological basis of the research is the dialectical principle of cognition, systemic, civilization, historical approaches to the study of social phenomena and processes, and the fundamental provisions of the theory of management. Results. The objective preconditions of the formation of a culture of mechanistic management are determined: European science and mechanism arising from the Newtonian picture of the world - the presentation of organizational reality as a machine, as well as atomism, rationalism and social Darwinism as a "natural law" about inter-species struggle; Protestant ethics as a justification of profit; political economy, which introduced the economy in the form of a machine operating under the laws of Newtonian mechanics; great scientific and technical discoveries, demanding new forms of organization of production. The essence of the article is given, comparative characteristics are given and prospects of further application of the main directions of culture of mechanistic management: scientific organization of labor and management are outlined; administrative management; the bureaucracy. Conclusions and discussion. Scientific novelty of the obtained results consists in identifying the key determinants of the genesis of the culture of mechanistic management and generalization of the peculiarities of the independent trends of this culture, and practical significance is seen in expanding the perceptions of the theory and history of world culture, including in them previously practically not explored in the cultural-historical context ideas, thoughts, views and concepts of mechanistic management.

Keywords: culture of mechanistic management, scientific organization of labor and management, administrative management, bureaucracy.

Актуальність проблеми Actuality of problem

Серед багатьох теоретичних концепцій, що характеризують різні сторони людського буття, особливе місце займає узагальнення уявлень про менеджмент як феномен культури. Справа в тому, що менеджмент - виключно унікальний об'єкт наукового пізнання. За умови максимально широкого підходу під ним ми розуміємо культурний процес перетворення суспільного хаосу на порядок, а в дещо вужчому та більш конкретному розумінні - це діяльність, яка спрямована на забезпечення цілісності й життєздатності організацій у конкурентному середовищі. Існує і безліч інших підходів до розуміння феномену менеджменту, що інтерпретують по-своєму різні грані цього складного соціального явища.

У міру історичного розвитку людства безперервно ускладнюються як структура організацій і технологія процесів, що в них протікають, так і культура менеджменту та набір теорій, які їх описують. Проте кардинальні зміни відбуваються не постійно, а переважно у точках біфуркації цивілізації - періодах переходу її від старого циклу до нового й формування принципово іншого соціального порядку. Саме в такі історичні періоди змінюється майже все: устрій суспільства, форми й методи його організацій, культура та мистецтво управління, а також загальнонаукова картина світу, на основі якої відбувається переосмислення і переоцінка дійсності, нове сприйняття й розуміння людських відносин та менеджменту.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що біфуркація цивілізації є причиною не тільки кардинальних трансформацій суспільства, його підсистем і різних організацій, але й пусковим механізмом управлінських революцій - радикальної зміни парадигми менеджменту, поворотним моментом у культурі управління, переходом її до якісно іншого стану. Отже, кожний етап еволюції суспільства, кожна історична епоха пропонують свої правила взаємовідносин суб'єктів управління, способи організації управлінського процесу, свою особливу культуру менеджменту.

Такою специфічною культурою управління, яка виникла в умовах пізньосередньовічної біфуркації цивілізації - системної кризи, що охопила епоху Відродження, Реформацію і Просвітництво й завершилася народженням нового циклу світової цивілізації - індустріального суспільства, є культура механістичного менеджменту. Ця управлінська культура зіграла важливу роль у процесах модернізації життєдіяльності людей і, всупереч прогнозам, не втратила своєї значущості та «живучості» сьогодні - вже в умовах пізньоіндустріальної біфуркації змінення картини світу й формування базових елементів інформаційного суспільства, що становить неабиякий інтерес для сучасного філософського і наукового аналізу.

Стан вивчення проблеми. Дослідження концепцій механістичного менеджменту, в історико-культурологічному контексті, потрібно розпочати з ретельного аналізу першоджерел окресленої проблематики, що дозволить виявити низку вихідних положень, які забезпечують можливість наукового розгляду еволюції цих концепцій. Механістичні ідеї виникли не спонтанно, а мали солідну, багатовікову передісторію, що відображає реальні зміни, які відбувалися в соціумі. Проведений нами аналіз дозволив виявити доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний етапи еволюції механістичних поглядів у контексті теорії менеджменту. В розгорнутому вигляді цей результат аналізу сучасного стану вивчення досліджуваної проблеми можна представити наступним чином.

Доіндустріальний етап (ХУІІ-ХУШ ст.) характеризується заро - дженням самої механістичної ідеї як такої (Гоббс, 2000; Декарт, 2017; Лейбниц, 1983; Ньютон, 1989) і формуванням передумов, перших понять та дослідницьких підходів до механістичного менеджменту (Милль, 2007; Смит, 2016; Сен-Симон, 2015; Babbage, 2009; Marshall, 2015; Owen, 2015; Trentowski, 1843; Ure, 1835). Носіїв цих ідей часто називають «пророками», «предтечами» механіцизму.

Індустріальний етап (кін. ХІХ - серед. ХХ ст.), на якому формується загальний концептуальний замисел, що визначив суть і «дух» механістичного менеджменту як такого; розробляються його основні змістовні частини: наукова організація праці (Тейлор, 1992; Gantt, 2017; Gilbreth & Gilbreth, 2012; Emerson, 1912); адміністрування (Файоль, 1992; Gulick, 1948; Mooney & Reiley, 1931; Urwick, 1944); бюрократія (Вебер, 2010; Мертон, 2006; Gouldner, 1954; Downs, 1967; Grozier, 1963).

Постіндустріальний етап (з кін. ХХ ст. до цього часу), який виник у результаті комп'ютерної революції і входження суспільства в інформаційну еру. На цьому етапі здійснюються спроби корегування меха - ністичних концепцій менеджменту шляхом їх теоретичної добудови й заповнення «білих плям», а також ув'язування і адаптації до нових реалій (Друкер, 2007; Мартинишин & Коваленко, 2017, 2018a, 2018b; Минцберг, 2011; Сенге, 2014; Флорида, 2012; Hamel, 2007; Pink, 2015 та багато ін.).

Крім цього, в ході аналізу стану вивчення зазначеної проблеми встановлено, що механістичні погляди не належать якій-небудь одній країні чи науковій школі, а від самого початку формуються як сплав досягнень загальнолюдського розуму.

Невирішені питання. Незважаючи на велику кількість концепцій і теоретико-методологічних підходів щодо обґрунтування механістичного менеджменту, а також ту важливу роль, яку вони відіграли в утвердженні індустріалізму, слід зазначити, що всі вони досить розрізнені й трак - туються переважно у відриві або в протиставленні до гуманістичної складової та виключно з позицій економічної ефективності. Поза увагою вчених, які працювали чи продовжують працювати в цьому напрямі, залишаються культурно-історичні аспекти механістичного менеджменту, його ключові передумови виникнення, системне бачення і перспективи подальшого розвитку. Невирішеність цих питань і важливість їх вивчення й обумовлює необхідність нашого дослідження.

Мета і методи дослідження Purpose and methods of research

Мета статті полягає у здійсненні теоретико-історичного аналізу культури механістичного менеджменту, виявленні базових детермінант генезису цієї культури управління та формування основних напрямів її розвитку в умовах індустріалізму. Вивчення цих питань дає можливість суттєво розширити уявлення про проблемне поле теорії й історії світової культури, включивши у нього раніше практично не досліджувані в історико- культурологічному контексті ідеї механістичного менеджменту.

Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, цивілізаційний і культурологічний підходи до вивчення суспільних явищ і процесів, фундаментальні положення теорії та історії культури. Ґрунтуючись на цьому, культура механістичного менеджменту вивчається насамперед із точки зору загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення. Об'єкт дослідження розглядається як система взаємодіючих елементів, що перебуває у постійному русі, розвитку й пристосуванні до мінливих умов, кардинальні зміни яких відбуваються у точках біфуркації цивілізації. Особливий ракурс дослідження проблеми механістичного менеджменту задає культурологічний підхід, який акцентує увагу на ролі цінностей і архетипів свідомості, трансформація яких багато в чому визначається тим чи іншим типом цивілізаційного розвитку людства.

Для вирішення окремих завдань використано культурно-історичний, типологічний, системно-структурний і функціональний методи, а також комплекс загальнонаукових методів пізнання, які дозволили усебічно дослідити різні грані явища механістичного менеджменту. Так, зокрема: культурно-історичний метод дає змогу вивчити процеси виникнення, формування і розвитку культури управління у хронологічній послідовності, завдяки чому досягається поглиблене розуміння суті проблеми; типологічний - допомагає вирішити завдання виявлення й аналізу соціо- культурних типів механістичного менеджменту; системно-структурний і функціональний методи дозволять виявити функціонально-структурні зв'язки і закономірності в системі культури механістичного менеджменту.

Інформаційною базою дослідження послужили наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, найзначиміші наукові теорії з приводу пояснення культури механістичного менеджменту як об'єкту дослідження. Хронологічні межі дослідження охоплюють в основному індустріальний цикл розвитку цивілізації, а територіальні - визначаються здебільшого історичними теренами західного суспільства, в якому зароджувалися механістичні ідеї та звідкіля вони транслювалися на весь світ.

Результати дослідження Research results

Однією із найважливіших характеристик Людини, яка відрізняє її від тварини, є те, що вона у своїх діях спирається на розум, систему знань та їх оцінку. При цьому важливу роль, разом із Релігією, відіграє Наука, яка допомагає людині уявити навколишній світ, тобто побачити думками те, що називають Всесвітом і знайти своє місце в космічній і природній ієрархії. Проте в цій роботі нас цікавитиме історія науки не взагалі, а тільки та її складова, яка виникла внаслідок пізньосередньо- вічної біфуркації цивілізації наприкінці «довгого» XVI ст., тобто наука Нового часу, або, іншими словами, Європейська наука, що стала базисом тієї культури, на якій ґрунтується індустріальне суспільство.

Важливо підкреслити, що на Заході саме з цього моменту наука Нового часу по суті стала поступово заміняти і відтісняти Церкву як вищий, єдиний авторитет, який легітимізував й освячував суспільний лад. Таким чином, нова наука стала інструментом панування. Згадаймо знаменитий афоризм англійського філософа Френсіса Бекона, що прозвучав на зорі індустріалізму (поч. XVII ст.): «Знання само по собі є силою...» (Бэкон, 1978, с. 12), який означає, що владою (силою) в такому суспільстві володіють ті, хто має знання. При цьому до науки починають звертатися, як у давні часи зверталися до жерців.

У західних країнах, де відбулися буржуазні революції, вчені зробили вагомий внесок у наукове обґрунтування нового ладу. Підставою для цього стали нові уявлення про навколишній світ, які сьогодні називають механістичною картиною світу, що пов'язується з іменами Г. Галілея, Й. Кеплера й особливо І. Ньютона. Світ у цій картині побудований на єдиному фундаменті - законах ньютонівської механіки, а всі причинно- наслідкові зв'язки на лапласівському детермінізмі, згідно з яким вважається, що якщо відомі початкові дані системи, то можна точно передбачити її майбутнє, оскільки зв'язки - однозначні. Основу ж механістичної картини світу становить ідея атомізму, відповідно до якої матерія складається з неділимих частин - атомів, які перебувають у безперервному русі. Розвиваючи цю ідею, англійський філософ Томас Гоббс (1651 р.) переносить її в соціум і характеризує людину як егоїстичний та жадібний атом, що веде «війну всіх проти всіх» (2000, с. 156). Англійський фізик Ісаак Ньютон (1687 р.) і його послідовники з нової картини світу виводять тезу про природність конституції країни, яка повинна обмежити владу монарха, «адже Сонце підкоряється закону гравітації» (1989, с. 506).

Механіцизм і уявлення будь-якої реальності як машини, що випливає з ньютонівської картини світу, справляє дуже великий вплив на розуміння процесів управління в індустріальному суспільстві. Німецький філософ і математик Готфрід Лейбніц (1686 р.) писав: «Процеси в тілі людини й кожної живої істоти є такими ж механічними, як і процеси в годиннику» (Лейбниц, 1983, с. 93). Коли людину переконали, що вона - машина і водночас частинка іншої величезної машини, це дозволило перетворити її на керований «гвинтик» індустріального суспільства. Світ, що був для людини традиційного суспільства Храмом, став великою Фабрикою.

Наука Нового часу зруйнувала цей Храм, представивши людині світ у вигляді Машини, яку можна описати мовою математики. Внаслідок цього людина опинилася за межами світу і була протиставлена йому як підкорювач. Із цього моменту моральні цінності залишилися у віданні релігії, а наука стала орієнтуватися тільки на об'єктивну істину. Це було зовсім новим у культурі. До цього акт пізнання був пов'язаний із релігією - він творився в ім'я Добра, як крок до розуміння задуму Творця.

Слід зауважити, що в західній культурі перехід до уявлення світу як машини злився з Реформацією. Для пізнання світу, протиставленого людині, наука Нового часу запропонувала метод, що включає раціональне теоретизування, спостереження і експеримент. І світом, перед яким немає благоговіння, управляти стає набагато «легше».

Російський філософ Піама Гайденко пише: «Руйнується феодальна суспільна структура, індивід звільняється від зв'язків і обмежень, які раніше визначали його спосіб життя. Відбувається відділення виробника від засобів виробництва, розширюються ринкові відносини. На перше місце виступає приватний капітал, тобто індивід поводиться як окремий атом, а з хаотичного руху атомів складається рівнодіюча тенденція розвитку суспільства» (2003, с. 314). І отже, той індивідуалізм, на якому засновується вільне підприємництво, не міг виникнути без відчуття людиною себе як вільного атома людства. Інакше був би нестерпний розрив із громадами, в яких існувала людина традиційного суспільства - з патріархальною сім'єю, селом, церквою. Атомізм як наче природний порядок надав законність звільнення від феодальних структур і заклав філософську основу представницької демократії (одна людина - один голос).

Томас Гоббс у своїй книзі «Левіафан» (1651 р.) представляє людину самотньою у ворожому оточенні, де її визнання вимірюється владою над іншими. Співжиття індивідів визначається їх стартовою рівністю. Однак ця рівність відмінна від узаконеної в канонічному християнстві та традиційному суспільстві, в якому всі люди рівні за великим рахунком, бо створені за образом і подобою Бога. В індустріальному ж суспільстві рівними є ті, хто у змозі завдати один одному однакові «удари», збитки у взаємоборотьбі. Рівність індивідів передбачає не любов і солідарність, а безперервну війну всіх проти всіх: «хоча блага цього життя можуть бути збільшені завдяки взаємодопомозі, вони досягаються набагато успішніше, пригнічуючи інших, ніж об'єднуючись із ними» (Гоббс, 2000, с. 85). Такі підвалини індустріального суспільства легітимуються природним правом, в якому немає місця для моральних норм. І за відсутності контролю ця взаємоборотьба означала б самознищення. Тому порядок у такому соціумі встановлюється на основі договору між «воюючими сторонами». Тобто, політична влада отримує легітимацію не «зверху», як ієрархія, освячена Божественним Одкровенням, а «знизу», від сукупності вільних індивідів.

Важливу роль в обґрунтуванні нового суспільного ладу й культури механістичного менеджменту зіграла не тільки ньютонівська картина світу, а й методологія пізнання. Наука Нового часу перебудовувала мислення на раціональну основу, що стало засобом звільнення людини від норм, зафіксованих у традиціях. Французький філософ-раціоналіст Рене Декарт у своїй праці «Роздуми про метод» (1637 р.) зазначає: «Ніколи не приймати за істинне нічого, що я не пізнав би таким з очевидністю... включати в свої судження тільки те, що видається моєму розумові настільки ясно й настільки чітко, що не дає мені жодного приводу піддавати це сумніву» (2017, с. 109). Але слід зауважити, що застосування чисто наукового підходу до цілісного осмислення суспільних проблем насправді не завжди є наукою, інколи це більше схоже на науковість - необґрунтовану операцію, імітацію науки. На обмеженість компетенції науки Нового часу вказували багато вчених. Родоначальник німецької класичної філософії Іммануїл Кант у книзі «Критика чистого розуму» (1781 р.) пише: «є щось там, за тими межами, куди наука не може проникнути» (2016, с. 62). Один із творців квантової механіки, лауреат Нобелівської премії Вернер Гейзенберг (1970 р.) додає, що «не слід допускати виродження усіх інших пізнавальних органів за рахунок розвитку одного раціонального аналізу, що треба осягати дійсність усіма дарованими нам органами й сподіватися на те, що у такому випадку дійсність, яка нам відкрилася, відобразить сутнісне» (2001, с. 183). Це, на наш погляд, треба особливо пам'ятати при застосуванні наукового методу до пізнання об'єктів управління й розуміти, що методи механістичного менеджменту багато в чому обмежені.

Потужний вплив на становлення індустріалізму, формування його господарської моделі та культури управління здійснила політекономія, яку спочатку було представлено як природничу науку, повністю вільну від моральних обмежень і цінностей. І якщо політекономію розглядати через призму арістотелівського вчення, то це наука про хрематистику - вид діяльності, який спрямований на накопичення багатства, у противагу іншому виду діяльності - економії, націленої на задоволення необхідних (вітальних) потреб людини.

Духовною основою прийняття західним суспільством хрематистики (ринкової економіки та бізнесу) стала протестантська етика. З цього приводу німецький соціолог Макс Вебер у своїй книзі «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905 р.) писав: «Вище благо цієї етики насамперед у наживі, в усе більшій наживі при повній відмові від насолоди, дарованої грішми... ця нажива до такої міри мислиться як самоціль, що стає чимось трансцендентним і навіть просто ірраціональним щодо “щастя” або “користі” окремої людини» (2016, с. 79).

Нова господарська модель - ринкова економіка і бізнес виникли як глибока мутація в дуже специфічній культурі. Вони появилися тоді, коли на товар перетворилися речі, які у традиційному суспільстві ніяк не могли вважатися товаром, - гроші, земля та робоча сила. Це був глибинний переворот у свідомості тогочасної людини.

Перетворення людини на вільний «атом» змінювало ідею держави, яка раніше була патерналістською. Ватажок Реформації Мартін Лютер легітимізував класову державу, в якій представником Бога стає не монарх, а клас багатих. Засновник класичної політекономії Адам Сміт у своїй праці «Про природу і причини багатства народів» (1776 р.) визначив головну роль держави в охороні приватної власності від тих, хто власності не має (Смит, 2016, с. 833). І саме індустріалізм породив той тип держави, який Гоббс охарактеризував як Левіафан - наділений міццю страж, що здатний увести в законні рамки цю війну всіх проти всіх (конкуренцію).

Базуючись на механістичній картині світоустрою, економіка була представлена машиною, що діє за природними законами, тільки замість руху мас був рух товарів, грошей і робочої сили. Абстракція людини економічної була абсолютно аналогічною абстракції матеріальної точки в кінематиці. З механіки було перенесено принцип рівноваги. І навіть слідом за Ньютоном була введена деяка потойбічна сила, яка мала приводити економіку в рівновагу - це «невидима рука ринку» (у механіці «невидима рука» використовувалася для пояснення руху під впливом гравітації).

Народження індустріального суспільства й механістичної культури менеджменту тісно пов'язується також із успіхами в розвитку техніки Нового часу. До найбільш значущих досягнень цього періоду відносяться наступні науково-технічні відкриття (Федюкин, 2007):

Створення парової машини (теплодвигуна зовнішнього згоряння, Д. Папен, Франція, кін. XVII ст.), а в подальшому - пароплава, паровоза та поява першої фабрики (Кромфорд, Англія, 1771 р.). Цей історичний період іменують віком пари. Він, в основному, охоплює XVIII-XIX ст., а в деяких галузях людської діяльності й період до серед. XX ст.

Відкриття явища електромагнітної індукції (М. Фарадей, Англія, 1831 р.) і створення технологій отримання, передачі й перетворення електроенергії на інші види енергії (механічну, світлову, теплову):

винайдення першої динамо-машини (В. Сіменс, Німеччина, 1867 р.), генератора (Т. Едісон, США) і турбогенератора (Г. Лаваль, Швеція, 1883 р.);

винахід способу транспортування електроенергії на великі відстані за допомогою спеціальних ліній електропередачі (М. Депре, Франція, 1881 р.);

відкриття системи трифазного змінного струму і побудова відповідних генератора, трансформатора й електродвигуна (М. Доліво-Добровольський, Росія, Німеччина, 1889 р.);

винахід різних конструкцій електролампи (в Росії - О. Лодигін, 1873 р. і П. Яблочков, 1875 р.; в США - Т. Едісон, 1879 р.);

побудова першої гідроелектростанції (р. Ніагара, США, кін. XIX ст.).

У результаті цих винаходів почалася електрифікація промисловості,

транспорту, міської інфраструктури, домоволодінь.

Винахід теплових двигунів внутрішнього згоряння: бензинового (Н. Отто, 1877 р.) і нафтового (Р. Дизель, 1893 р., Німеччина) та поява автомобіля (1885 р.), тепловоза (1891 р.) й аероплана (1903 р.).

Виникнення нових видів зв'язку: телефону (А. Белл, США, 1876 р.) і радіоприймача (О. Попов, Росія, 1895 р.).

Винайдення нових способів виробництва сталі в конвертері під сильним дуттям (Г. Бессемер, Англія, 1856 р.) і у спеціальній плавильній печі (П. Мартен, Франція, 1864 р.), у результаті чого світова виплавка сталі зросла у понад 200 разів.

Отримання целулоїду (Д. Гаят, США, 1869 р.), на основі якого було запропоновано виготовлення штучного волокна, розроблені синтетичні способи отримання органічних сполук для виробництва барвників, лікарських, парфумерних та інших продуктів.

Впровадження машин дозволяло здійснювати стрімке зростання продуктивності праці й водночас посилювало поділ праці між робітниками та підприємствами, що вимагало відповідних способів управління.

На початку XIX ст. стали з'являтися праці, присвячені вивченню нових тенденцій у розвитку машинного виробництва. Такі праці з'являлися у країнах Європи і США. Однак найцікавішими були роботи англійських вчених, що було пов'язано з тим, що Великобританія першою вступила на шлях індустріалізації. Наприкінці XIX ст., після того, як лідерство перейшло до США, концептуальними для становлення культури механістичного менеджменту стали праці американських вчених і практиків.

Фундаментальне значення для становлення культури механістичного менеджменту мали ідеї англійського математика Чарльза Беббіджа про спеціалізацію та поділ праці, висвітлені у його книзі «Економіка машин і виробництв» (1832 р.), що дозволяє зрозуміти природу машинного виробництва. Ч. Беббідж виділив такі переваги спеціалізації: вона дозволяє скорочувати час, необхідний для оволодіння професією; зменшує витрати матеріалів; виключає час, необхідний на перехід від однієї роботи до іншої; дає можливість домогтися високого рівня кваліфікації; стимулює праце- заощадні інновації; забезпечує краще поєднання людини та її завдання (Babbage, 2009, р. 301-306). Отже, спеціалізація сприяє економії робочого часу, підвищує рівень вмілості працівників, знижує загальні витрати і в результаті веде до зростання продуктивності та прибутку фабрики.

Особливу роль в утвердженні механістичної культури управління відіграли дослідження шотландського вченого Ендрю Юра, викладені в книзі «Філософія виробництва» (1835 р.). Ключовими поняттями, якими оперує вчений, є «філософія виробництва» та «філософія фабрики», які протиставляються поняттю «філософія витончених мистецтв». Е. Юр був активним прихильником фабричного виробництва й підкреслював його високу продуктивність та набагато кращі умови праці, ніж невеликий цех чи майстерня. До того ж у фабричній системі він бачив велике майбутнє і мріяв побудувати суспільство відповідно до структури фабрики (Ure, 1835).

Значний внесок у теорію культури механістичного менеджменту здійснив польський філософ Броніслав Трентовський. Найвідоміший його твір - «Ставлення філософії до кібернетики як мистецтва управління народом», в якому об'єкт і суб'єкт управління позначено термінами «кіберно» та «кібернет». Відповідно до цього, кібернетика визначається як мистецтво управління людьми. Водночас вчений зауважує, що в міру розвитку суспільства одного мистецтва управління замало й воно чимраз більшою мірою повинно набувати рис наукового дослідження, а кібернет - рис вченого (Trentowski, 1843). Б. Трентовський також розвивав ідеї системності й ситуаційності менеджменту. На його думку, ефективний менеджмент має враховувати конкретну ситуацію та всі найважливіші зовнішні і внутрішні чинники, що впливають на об'єкт управління.

Наприкінці XIX ст. у США почала розвиватися так звана американська система виробництва, в якій роль менеджерів правомірно належала інженерам. Однак існував низький рівень виробничої культури, й робота інженерів майже цілком ґрунтувалася на досвіді та інтуїції, а до тих, хто хотіли внести у свою роботу елементи наукового підходу, ставилися з недовірою. Повагою користувався скоріше той інженер, який міг, наприклад, палицею накреслити на підлозі фабрики контури потрібної йому деталі й на основі такого креслення організувати її виготовлення.

Початком розвитку автономної теорії механістичного менеджменту слід вважати 1886 р., коли на зборах Американського товариства інженерів- механіків (ASME) була представлена доповідь Генрі Тауна «Інженер як економіст», яка багато в чому визначила напрямок подальшої еволюції культури менеджменту. У своїй доповіді Г. Таун відзначав, що наявний управлінський досвід не став предметом теоретичного узагальнення й доводив, що менеджмент має бути перетворений на особливу науку. Він вважав менеджмент мистецтвом, подібним технічному конструюванню, але принципово новим у нього був акцент на економічну складову в діяльності інженерів, які до цього цікавилися лише технічними питаннями (Дункан, 1996, с. 143). Вважається, що саме цей виступ Г. Тауна надихнув Ф. Тейлора на розробку теорії механістичного менеджменту.

Взагалі в культурі механістичного менеджменту можна виділити три самостійних напрями: культура наукової організації праці й управління, адміністративна культура та бюрократична культура. Їх об'єднує спільний підхід до розгляду процесів управління, а саме механіцизм.

Творцем теорії наукової організації праці та управління вважається американський інженер Фредерік Тейлор. Хоча сам Тейлор засновником цієї теорії вважав Тауна. Однак у подальшому саме з ім'ям Тейлора стали пов'язувати виникнення ідей наукової організації праці й управління. Це сталося завдяки тому, що саме він обґрунтував їх на великому обсязі емпіричного матеріалу та доклав неабиякі здібності для їх поширення.

Свою першу доповідь на засіданні ASME «Система відрядної оплати» Ф. Тейлор зробив у 1895 р. Вона була присвячена не тільки розгляду питань заробітної плати, а й проблемам організації виробництва в цілому. Тейлор вважав раціональну систему оплати праці одним із найважливіших елементів управління виробництвом. Він писав, що головна його мета - довести, що висока заробітна плата й доволі невеликі витрати на неї заводу є основою досконалого управління. На його думку, «система оплати повинна розбудити самолюбство й інтерес... Люди не будуть працювати напружено, якщо вони не впевнені в дуже гарному заробітку» (Taylor, 1896, р. 4-5).

Розробку своєї системи Ф. Тейлор продовжив у роботі «Управління фабрикою» (1903 р.). Він зауважував, що основою найкращого управління є поєднання високих ставок і дешевизни робочої сили, а можливість цього «базується на величезній різниці між кількістю роботи, яку може виконати першокласний робітник при сприятливих умовах, і тим, що фактично виконується рядовим робітником» (Тейлор, 1992, с. 35). Спираючись на численні дослідження, Тейлор встановив для максимальної продуктивності певні рівні підвищення ставок. Водночас він вважав, що переплачувати працівникам так само шкідливо, як і не доплачувати.

При розробленні своєї системи Тейлор заперечував колективні форми винагороди й наполягав на індивідуалізації оплати праці працівника, оскільки в цьому випадку стимулюється його особисте самолюбство, і робота стає продуктивнішою. Встановлення ставок, згідно з системою, обов'язково має відбуватися на основі точно вивірених стандартів трудових операцій і визначення конкретних уроків працівникам. Підкреслювалося, що розпорядження повинні даватися робітникам й у всіх подробицях. Своєю чергою, працівники повинні щодня надавати письмові рапорти.

Ф. Тейлором вперше було представлено систему функціонального управління і вказано на неефективність поширеного лінійного адміністрування. Зазначалося, що важко знайти людину, яка поєднувала б у собі різні знання і вміння, необхідні для виконання всіх обов'язків керівника. Тому необхідно замінити одного керівника кількома функціональними начальниками, кожному з яких потрібно володіти лише невеликим числом необхідних якостей (Тейлор, 1992, с. 57). Також Тейлор вперше запропонував створити на підприємстві плановий відділ та сформулював правила успішного керівництва: прагнути до збереження добрих відносин із робітниками; заохочувати особисте самолюбство працівника або шляхом підвищення окладу, або шляхом підвищення в посаді; вести розмови з робітниками у тоні, відповідному до їхнього рівня; щодо різних людей застосовувати неоднакові заходи впливу (Там само, с. 124-136).

У 1911 р. Ф. Тейлор опублікував книгу «Принципи наукового управління», у якій сформулював основні принципи управління:

адміністрація виробляє науковий фундамент, що заміняє старі грубо-практичні методи, для кожної окремої дії в усіх різновидах праці;

адміністрація, на основі науково встановлених ознак, ретельно відбирає робітників, а потім їх тренує, навчає і розвиває;

адміністрація співпрацює з робітниками для досягнення відповідності виробництва науковим принципам;

встановлюється майже рівномірний розподіл праці й відповідальності між адміністрацією і робітниками (Taylor, 1997, р. 101-105).

Комбінація ініціативи робітників у поєднанні з новими типами функцій, здійснюваних адміністрацією, робить наукову організацію такою, що значно перевершує за продуктивністю всі старі системи.

Як складові культури наукового управління Ф. Тейлор розглядав: нормування та облік робочого часу; систему функціональних майстрів; стандартизацію знарядь праці; введення планового бюро й інструкційних карток для робітників; ідею уроку в поєднанні з великими преміями за успішне його виконання; диференціальну оплату праці; введення системи розпорядку ходу робіт; систему калькуляції собівартості і т. д.

Система Тейлора набула широкого поширення у перші десятиліття ХХ ст. В історію культури менеджменту Ф. Тейлор увійшов як творець індустріальної управлінської науки. Він перший довів, що управляти треба науково, спираючись на експерименти, аналіз й узагальнення.

На думку гуру теорії менеджменту Пітера Друкера, розмови щодо поліпшення робіт велися протягом тисячоліть, але мало хто до Тейлора справді використовував комплексний підхід до організації роботи. Науковий менеджмент «носить новаторський характер... без нього справжнє вивчення людини у процесі роботи було б неможливим» (2007, с. 283).

Отже, теорія культури наукової організації праці та управління, запропонована Тейлором, справила великий вплив на розвиток управління в усьому світі. Рух «за наукове управління» вже у другому десятилітті ХХ ст. набув міжнародного розмаху, охопивши промислово розвинені країни та країни, що розвиваються з різними типами економічних систем.

Найвідомішими продовжувачами ідей Тейлора стали: у США - Г. Гант, Ф. і Л. Гілблети, Г. Емерсон, Г. Форд; у Франції - А. Шательє, у Великобританії - Л. Урвік, у Німеччині - В. Ратенау, в Бельгії - Е. Ландауер, у Польщі - К. Адамецкій, в Росії - О. Гастєв, в Україні - Ф. Дунаєвський та інші вчені й практики управління.

Американський інженер Генрі Гант займався пошуком точних методів аналізу управлінських проблем і вбачав одну з причин неефективності в тому, що завдання й окремі норми визначалися роботою у минулому або чиєюсь суб'єктивною думкою про те, що могло бути зроблено. Однак наукове управління може вирішити завдання збільшення продуктивності праці тільки за умови точного знання. На його думку, менеджери повинні проводити науковий аналіз кожного елементу виробничого процесу. Для знаходження найефективнішої форми комплексної операції необхідно спочатку розділити її на більш прості складові й вивчити кожну з них, а потім шляхом підсумовування частин відновити весь комплекс операції.

На відміну від Тейлора, для якого всі фактори виробництва були рівнозначними, Гант підкреслював пріоритет людського фактора. На його думку, найважливішу роль у процесі раціоналізації виробництва відіграє персонал, яким потрібно не управляти, а розвивати. У своїй статті «Навчання робітників навичкам промислової праці та співпраці» (1908 р.) він вказує на необхідність розвитку «звичок виробництва»: працьовитості, чесності, кооперації, максимального використання працівником своїх здібностей і постійне прагнення до зростання кваліфікації (Gantt, 2016, р. 78). Результатом цього має стати задоволення працею, зниження витрат, зростання продуктивності праці та її оплати.

Важливим внеском Ганта в культуру індустріального менеджменту є створення графічної інтерпретації управління. Він вважається творцем оперативного й календарного планування. Система планових графіків отримала назву діаграм Ганта. Принципи, на яких базується цей метод, такі: будь-яка робота може бути оцінена за часом, який необхідний для її виконання; простір, яким показується на схемі час, відповідає обсягу робіт, що повинен бути проведений у цей час (Gantt, 2014, р. 59). Такий підхід робить можливим графічне уявлення будь-якого виду роботи.

Г. Г ант є одним із засновників концепції соціальної відповідальності бізнесу. Ця концепція знайшла відображення у роботі «Організація праці» (1919 р.). Він вважав, що компанії мають зобов'язання перед суспільством і повинні бути відповідальними. Їх основною метою має бути не отримання прибутку, а служіння суспільству (Gantt, 2017, р. 81).

Американське подружжя Френк і Ліліана Гілбрети основну увагу в своїй діяльності приділяли проблемам раціоналізації праці робітників, питанням вивчення фізичних рухів у виробничому процесі, дослідженню втоми та її впливу на здоров'я і продуктивність праці.

Ф. Гілбрет займався пошуком шляхів підвищення продуктивності праці без докладання великих фізичних зусиль. Почавши свою діяльність муляром, він сконцентрував увагу на вивченні рухів. На основі вивчення різних систем руху, аналізу інструментів і робочих місць Гілбрет запропонував новий спосіб кладки цегли, при якому муляр для кладки однієї цеглини замість 18 рухів став виконувати тільки 5. При цьому акцент було зроблено на економію зусиль, а не на швидкість.

У своїй праці «Вивчення рухів» (1911 р.) Ф. Гілбрет розглядав уже не процес кладки, а роботу взагалі. Він звернув увагу на те, що втрата природних ресурсів жахлива, але вона ніщо порівняно з втратами продуктивності праці, які пов'язані з надмірними трудовими рухами. На його думку, на основі аналізу рухів і розробки методів їх вдосконалення можлива величезна економія праці в будь-якій сфері людської діяльності.

Гілбрет розвинув ідею Тейлора про необхідність розробки нормативів витрат часу на кожен елемент трудових операцій. Він розчленував абстрактний трудовий процес на взаємозамінні прийоми, з комбінацій яких у їх різних поєднаннях і послідовностях повинна складатися будь-яка операція.

За допомогою кінокамери і мікрохронометра Гілбрет виявив й описав 17 базових рухів, які назвав терблігами. На його думку, якщо розробити норми часу для кожного з них, то легко можна буде розрахувати норму часу для будь-якої операції, оскільки вона являє собою комбінацію терблігів (Gilbreth, 2013, p. 105). На основі цього велике поширення в культурі управління отримали технологічні карти, в яких відображалася послідовність усіх здійснених із деталями операцій.

Досліджуючи чинники, що впливають на продуктивність праці, Ф. Гілбрет виділив їх три групи: 1) змінні в робітнику: сила, переконання, прагнення до заробітку, досвід, стомлюваність, звички, здоров'я, ріст, майстерність, темперамент; 2) змінні в умовах: одяг, опалення, охолодження, вентиляція, освітлення, винагороди й покарання, знаряддя; 3) змінні в русі: прискорення, автоматичність, комбінація з іншими рухами, долаючі моменти й інерція, швидкість (Gilbreth & Gilbreth, 2012, p. 96-99).

На відміну від багатьох своїх колег, Ф. і Л. Гілбрети значну увагу приділяли проблемі втоми. У роботі «Дослідження втоми» (1916 р.) вони писали: «Мета життя - щастя, і не важливо, хто як його розуміє. Усунення втоми, що виникає з бажання зберегти людське життя, усунувши перевантаження, має збільшити кількість чудових миттєвостей (навіть якщо у нього є й інші цілі)» (Gilbreth & Gilbreth, 2010, p. 129). Було виділено два види втоми: 1) надлишкова - наслідок дій, які не є необхідними, що можна мінімізувати шляхом раціональної організації робочого місця; 2) необхідна - виникає при виконанні потрібних дій, яку можна зменшити завдяки передовим методам організації виробництва та необхідним перервам.

Американець Гаррінгтон Емерсон вважається першим інженером з ефективності. На його думку, ефективність виробництва не є функцією надлишку або нестачі ресурсів: навіть маючи їх у достатній кількості, країна може втрачати свої переваги через нераціональне їх використання. Тільки правильна організація може забезпечити ефективне застосування машин, матеріалів і людських зусиль, зниження витрат виробництва.

У своїй роботі «Дванадцять принципів продуктивності» (1912 р.) Г. Емерсон представив загальну концепцію ефективності використання праці та сформулював принципи правильної її організації. Він підкреслював, що будь-яке підприємство може працювати продуктивно тільки в тому випадку, якщо є належно побудована організація, на чолі якої стоїть керівник, який застосовує такі принципи: 1) точно поставлені цілі; 2) здоровий глузд; 3) компетентна консультація; 4) дисципліна; 5) справедливе ставлення до персоналу; 6) швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік; 7) диспетчеризація; 8) норми й розклади; 9) нормалізація умов; 10) нормування операцій; 11) писані інструкції; 12) винагорода за продуктивність (Emerson, 1912).

Для того щоб люди працювали добре, у них повинні бути ідеали. Щоб робота давала максимальні результати й супроводжувалася радісним піднесенням, необхідне дотримання трьох умов: вона повинна приносити задоволення й бути не каторгою, а грою; робота повинна вимагати певних результатів у певний термін, не повинна бути невизначеною; необхідна професійна невимушеність.

На поч. ХХ ст. найпоширенішими були лінійна, функціональна й штабна структури організації. Емерсон вважав, що підвищення ефективності управління можливо за рахунок доповнення лінійного принципу побудови структури штабним принципом. При цьому для злагодженої роботи лінійних і штабних підрозділів необхідна чітка координація їх взаємовідносин. Основне завдання штабних підрозділів полягає в тому, щоб «кожен член лінійного підрозділу міг у будь-який час отримати вигоди зі штабних знань» (Emerson, 1912, р. 334). Емерсон зауважував, що ієрархічні щаблі управління створюються для поліпшення обслуговування нижніх ланок, а не для полегшення існування вищих.

Винахідник, піонер автомобілебудування Генрі Форд не тільки на практиці реалізував багато принципів теорії Ф. Тейлора, а й значно модернізував вихідні постулати культури наукового управління. Його підхід отримав назву «фордизм».

Г. Форд розвинув концепцію соціальної відповідальності бізнесу, запропоновану Гантом. На думку Форда, підприємницька діяльність повинна служити суспільству. Розглядаючи особливості бізнесу, він виділив його недоліки. Перший - надмірна увага до фінансів і практично повна зневага до принципу служіння. Другим недоліком є небажання удосконалювати методи виробництва, якщо воно приносить прибуток. Третім - байдужість до того, чи буде покупець задоволений продуктом. Він намагався продемонструвати, що основа будь-якого бізнесу - служіння людям.

Г. Форд вважав, що раціональне використання ресурсів, організація поточно-масового виробництва приводять до збільшення продуктивності й створення нових робочих місць, здешевлюють товари, роблять життя комфортнішим і тим самим ведуть до процвітання будь-якої країни. Завдання підприємства - виробляти для споживання, а не для наживи або спекуляції. У роботі «Моє життя, мої досягнення» (1922 р.) Форд писав, що мета його виробництва полягає в тому, щоб «виробляти з мінімальними витратами як матеріалу, так і людської сили, реалізовувати за мінімальними цінами, намагаючись виграти за рахунок обсягу продажів» (2014, с. 87). Удосконалення моделі автомобіля, технології його виготовлення, впровадження наукової організації праці та конвеєрного складання, створення фордівської системи управління дозволили за 10 років скоротити ціну автомобіля з 950 до 335 дол. Оскільки середньомісячна зарплата становила 120 дол., працівник компанії Форда міг купити автомобіль приблизно за 3 місяці.

На відміну від Тейлора, який займався раціоналізацією переважно ручної праці, Форд замінив ручну працю машинами й зосередив свою увагу на раціоналізації механізованої праці. Одним із перших він став застосовувати потокові методи організації виробництва й використовувати конвеєрне складання. Конвеєризація дозволила швидко підвищити продуктивність праці без безпосередньої участі майстра, який постійно підганяв робітника. Підлаштовуючись до швидкості руху конвеєра, робітник сам автоматично починав працювати швидше.

Так само, як і Тейлор, Форд велике значення надавав питанням стандартизації виробництва й оперативному плануванню. В обов'язки тих, хто складав плани, входив також контроль за тим, щоб усі працювали злагоджено на спільну мету. Він виступав категорично проти бюрократизації. На всіх підприємствах були відсутні адміністративна структура, жорсткі обов'язки відповідно до посад, титули й звання. Звільнення від жорсткої субординації приводило до мінімізації службової тяганини й зловживань службовим становищем. Будь-який робітник міг звернутися до будь- якого вищестоящого начальника. На перше місце реформатор поставив особисту відповідальність. Він підкреслював, що «робота і тільки робота, контролює нас» (Форд, 2014, с. 321).

До числа цікавих проектів Г. Форда можна віднести його соціальну програму, реалізовану в 1914-1920 рр., основні положення якої можна звести до наступного: скорочення тривалості робочого дня до 8 год.; навчання працівників на робочому місці; революція в оплаті праці, яка полягала у виплаті робітникам надбавки з прибутку; соціокультурне управління за межами підприємства; надання іммігрантам рівних можливостей влаштування на роботу й отримання надбавки; відсутність дискримінації при прийомі на роботу; обмеження прийому на роботу дружин робітників; заснування добровільних позиково-ощадних кас для працівників.

Таким чином, для Г. Форда, як і для культури наукового управління в цілому, характерний механістичний підхід, при якому на менеджмент організації дивилися як на управління машиною.

Засновником адміністративного напряму в культурі механістичного менеджменту, який виник на поч. ХХ ст. в Європі, вважається французький інженер Анрі Файоль. Його погляди викладені у книзі «Загальне і промислове управління» (1916 р.) й базуються на таких методологічних підходах (Файоль, 1992):