Аналіз ефективності використання персоналу підприємства (установи, організації)

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ННІ бізнесу, природокористування і туризму

Кафедра управління персоналом та економіки праці

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «Аналіз ефективності використання персоналу підприємства (установи, організації)»

Студента 2го курсу

Групи ЗУПТ-191

Кравченка Б.О.

Чернігів 2021 р.

ПЛАН

Вступ

1. Аналіз та планування чисельності працівників підприємства

1.1 Планування чисельності працівників

1.2 Частини і будова кадрів

1.3 Чисельна та ефективна характеристика персоналу

1.4 Властивості персоналу на підприємстві

2. Метод виявлення показників продуктивності праці на підприємстві

2.1 Планування витрат на підприємстві

2.2 Планування та аналіз виробництва продукції на підприємстві

2.3 Планування собівартості продукції на підприємстві

3. Стимуляція продуктивності праці на підприємстві

3.1 Роль, форми і джерела стимулювання

3.2 Система стимулюючого винагородження

3.3 Стимулююча функція сплати праці

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

У розвитку національного виробництва і підвищення його ефективності провідна роль, поряд з науково-технічним прогресом залежать від ефективності роботи трудових ресурсів персоналу. Виробництво матеріальних благ не можливе без робочої сили. Її потрібно ставити при виробництві продукції на перше місце. Засоби виробництва, наскільки б досконалими вони не були, самі по собі не мають ніякої цінності і не можуть дати будь-якого економічного ефекту. Тільки при наявності досвідчених робітників і фахівців, забезпеченості виробництва трудовими ресурсами можна домогтися високих економічних показників, найбільш повного і продуктивного застосування складних машин і обладнання. Саме трудові ресурси - основний елемент виробництва і головна продуктивна сила.

На зріст продуктивності праці впливає існуюча в кожен момент часу система сплати праці, тому що оплата є стимулюючим чинником для росту кваліфікації праці, підвищення технічного рівня виконаної роботи.

Тому що ж змусити робочу силу працювати найбільше ефективно? Відповідь на це питання лежить в основі будь-якої кадрової політики. І на першому місці по важливості серед факторів, що впливають на ефективність використання робочої сили, коштує система сплати праці. Саме заробітна плата є тією причиною, що приводить працівника на його робоче місце.

Адже усі в остаточному підсумку залежить від людей, від їхньої кваліфікації, уміння і бажання працювати. Саме людський капітал, а не заводи, устаткування і виробничі запаси є наріжним каменем конкурентноздатності, економічного росту й ефективності. Тому значення даної проблеми важко переоцінити.

Основними узагальнюючими показниками які характеризують рівень продуктивності праці на підприємстві це є показники прибутку або витрат. Саме аналіз цих показників може дати повну картину продуктивності праці і ефективності діяльності підприємства.

Результати діяльності багатьох підприємств і накопичений досвід їхньої роботи з кадрами показують, що формування виробничих колективів, ефективне використання персоналу, забезпечення високої якості кадрового потенціалу є вирішальними факторами ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції. Проблеми в галузі використання персоналу і повсякденна робота з кадрами, за оцінкою фахівців, в найближчій перспективі будуть постійно перебувати в центрі уваги керівництва. У майбутньому, з розвитком науково-технічного прогресу, зміст та умови та ефективність праці придбають більше значення, ніж матеріальна зацікавленість. Тому тема даної дипломної роботи є особливо актуальною в сучасних умовах розвитку українського суспільства в цілому і кожного суб'єкта господарювання зокрема. З цією метою слід розглянути персонал підприємства, як один з найважливіших напрямків розвитку підприємства та підтримання конкурентоспроможності на ринку.

Завданням курсової роботи виступає аналіз ефективних систем використання персоналу на підприємствах, розкриття поняття мотивації, кадрової політики, характеристику рівня продуктивності праці, умов та факторів спонукаючих робітників більш старанно та ефективно виконувати свої обов'язки для процвітання підприємства.

Конкретизуючи завдання сформулюємо їх наступним чином:

- розглянути будову та планування чисельності персоналу та їх провідну роль в установі;

- проаналізувати показники продуктивності праці та методи їх реалізації;

- розкрити планування витрат, собівартості продукції та фактори виробництва на підприємстві;

-зробити відповідні висновки-узагальнення.

Основна мета даної курсової роботи полягає в тому, щоб дослідити питання аналізу та ефективності використання працівників на підприємстві. Дослідження цих питань проводиться не на конкретному підприємстві, а загалом, наводяться приклади і розглядаються методи які є універсальними для більшості вітчизняних підприємств.

планування працівники продукція собівартість стимулювання праця

1. Планування і аналіз чисельності працівників підприємства

1.1 Планування чисельності працівників

Основним завданням планування чисельності персоналу є визначення кількості працівників усіх категорій, необхідних для забезпечення безперебійного виробничого процесу.

При плануванні чисельності працівників визначаються середньо-обліковий і явочний їх склад. Чисельність всіх інших категорій працівників планується тільки за середньообліковим складом.

Оскільки в результаті прийому і звільнення працівників обліковий склад змінюється, для характеристики чисельності і складу кадрів поряд з розрахунком кількості працівників на одну календарну дату визначається також середньооблікова кількість працівників за певний період. Для цього підсумовується чисельність працівників за кожний день (включаючи вихідні дні і свята) і ділиться на число календарних днів.

Планування чисельності працівників підприємств пов'язано з показником використання робочого часу протягом року, що виміряється в людино-годинах і людино-днях. Середнє число годин і днів роботи одного працівника на рік визначається на підставі балансу робочого часу.

Баланс робочого часу складається по підприємству, цеху, окремо для кожної групи працівників, що мають однаковий графік роботи і одну й ту саму тривалість чергової відпустки. Це викликано неоднаковою середньою тривалістю чергової відпустки в різних підрозділах підприємства.

Баланс робочого часу складається в три етапи:

1) розрахунок середнього фактичного числа робочих днів;

2) встановлення середньої тривалості робочого дня;

3) визначення корисного фонду робочого часу в годинах.

Розрахунок середнього числа робочих днів починається з визначення календарного фонду робочого часу (числа календарних днів планового періоду: в році -- 365 або 366 днів, у кварталі -- 90-92 дні) і кількості календарних робочих днів.

Кількість календарних робочих днів, тобто номінальний фонд робочого часу, -- це кількість днів у плановому періоді, за винятком вихідних і святкових. Номінальний фонд робочого часу для перерваних (періодичних) виробництв визначається як календарний фонд часу мінус кількість вихідних і святкових днів. Для безперервних виробництв номінальний фонд робочого часу розраховується як календарний фонд робочого часу мінус невиходи на роботу за графіком змінності.

Число робочих днів у плановому періоді є різницею між номінальним фондом і кількістю неявок (невиходів) у днях. До планових невиходів відносяться невиходи на роботу в зв'язку з черговими і додатковими відпустками, відпустками у зв'язку з пологами, хворобою, виконанням державних і громадських обов'язків.

Тривалість чергової і додаткової відпусток планується відповідно до чинного законодавства залежно від того, на скільки днів відпустки має право та чи інша категорія працівників.

Важливість планово-економічних розрахунків чисельності і складу працівників по групах, категоріях і видах робіт (виконуваних виробничих функцій) зумовлена тим, що тільки детальні розрахунки потрібної чисельності працівників можуть показати нестачу або зміну робочої сили за кожною групою і категорією. Методи визначення чисельності працівників підприємств, потрібної для виконання виробничої програми, вирізняються деякими особливостями залежно від специфіки праці та виробництва в кожній галузі промисловості. Розрізняють наступні основні методи визначення необхідної кількості працівників: за трудомісткістю робіт; за нормами виробітку; за робочими місцями на підставі норм обслуговування агрегатів.

Початковими даними для визначення чисельності працівників за трудомісткістю робіт є: виробнича програма планового періоду; норми часу; річний фонд робочого часу на одного працівника, план підвищення ефективності виробництва (як основа плану підвищення продуктивності праці) і плановий коефіцієнт виконання норм.

Для розрахунку чисельності основних працівників-відрядників спочатку визначають нормативну трудомісткість. Трудомісткість виробничої програми на підприємстві може плануватися двома способами.

За першим способом трудомісткість виробничої програми визначається прямим розрахунком: кількість продукції по кожному виду множиться на витрати часу, необхідні у плановому періоді для виготовлення одиниці продукції. Трудомісткість виготовлення одиниці продукції визначається шляхом підсумовування норм часу за всіма операціями.

Спочатку розраховується трудомісткість порівнянної продукції, далі витрати часу на нові вироби, на приріст незавершеного виробництва, спеціальних інструментів і пристосувань, а у підсумку визначається трудомісткість всієї програми (робіт і послуг). При цьому нормативна трудомісткість порівнянної продукції визначається з урахуванням майбутнього зниження першої в результаті перегляду норм часу відповідно з планом підвищення ефективності виробництва.

Трудомісткість зміни залишків незавершеного виробництва визначається шляхом множення величини цієї зміни на питому трудомісткість 1000 грн продукції, скориговану на коефіцієнт, що характеризує ступінь готовності незавершеного виробництва.

У ряді випадків трудомісткість виробничої програми визначають іншим способом: звітну трудомісткість коригують за допомогою коефіцієнтів, у яких враховані заходи плану підвищення ефективності виробництва, що знижують працезатрати на виготовлення виробів.

Загальна чисельність основних працівників-відрядників визначається шляхом ділення трудомісткості виробничої програми на корисний (ефективний) фонд робочого часу одного працівника за рік. При цьому враховується зниження нормативної трудомісткості залежно від плану підвищення ефективності виробництва і плановане перевиконання норм часу. Розрахунок виконується за формулою

де Рчр -- потрібна кількість основних працівників-відрядників; ТЕдд -- планова трудомісткість виробничої програми (по затратах праці основних працівників); F'^ -- плановий корисний фонд часу одного працівника, год; KBS -- планований коефіцієнт виконання норм.

Чисельність основних працівників за професіями і розрядами слід розраховувати виходячи з нормативної трудомісткості за професіями і розрядами, диференційованих планових коефіцієнтів виконання норм за розрядами і фондами робочого часу працівників окремих професій.

Методом розрахунку за нормами виробітку визначають середньо-облікову кількість працівників виробничих ділянок виходячи із завдання і норм виробітку.

У випадках, коли відомі норма виробітку і планований обсяг робіт, робочий час для виконання всього обсягу робіт визначається за формулою

де Fp -- робочий час, необхідний для виконання обсягу робіт за нормами; V -- обсяг робіт у прийнятих одиницях виміру; В„ -- планова норма виробітку за одиницю робочого часу.

Знаючи кількість нормативного часу, необхідного на виконання певного обсягу робіт, можна розрахувати потрібну кількість основних працівників за формулою

де гр -- середньооблікова кількість працівників; б -- коефіцієнт використання робочого часу; F -- плановий фонд робочого часу одного працівника, год.

Середньооблікову кількість основних працівників, які виконують роботи з керування дією станів, печей, апаратів та іншого обладнання, а також роботи з контролю за технологічним процесом, визначають методом розрахунку за робочими місцями виходячи з норм обслуговування агрегатів за формулою

де А -- кількість працюючих агрегатів; с -- кількість працівників, необхідних для обслуговування одного агрегату протягом зміни (норма обслуговування); S -- число змін на добу; в -- число доби роботи агрегату в плановому періоді; FOT -- кількість днів роботи за плановим балансом робочого часу.

Для визначення середньооблікової кількості працівників за даними явочного складу і планованого фонду робочого часу необхідно розрахувати кількість працівників за зміну, за добу і на підміну працівників, відсутніх з поважних причин.

Явочна кількість працівників за зміну -- це нормативна чисельність працівників для виконання виробничого змінного завдання випуску продукції. Визначається вона за формулою

де гяв -- необхідна кількість працівників за зміну; Vc -- виробниче завдання за зміну в прийнятих одиницях виміру; Ht -- норма часу на одиницю виробу, операцію або одиницю роботи; Fc -- змінний фонд робочого часу одного працівника (тривалість робочої зміни), год.

В умовах дрібносерійного індивідуального виробництва, коли протягом планового періоду (місяця, кварталу, року) змінюється номенклатура виробів, що випускаються, визначити змінну явочну чисельність працівників важко. У цьому разі явочну кількість працівників за зміну розраховують за плановим обсягом робіт і фонду часу в плановому періоді за формулою

де Е^пл ~~ сумарні затрати робочого часу в розрахунку на плановий обсяг робіт за плановий період, нормо-год; С -- число доби роботи виробництва за плановий період.

Явочну кількість працівників розраховують також виходячи з норм виробітку за формулою

де В -- плановий середній виробіток працівників певної професії у прийнятих одиницях виміру,

Тут Вн -- змінна норма виробітку у відповідних одиницях виміру.

На роботах, виконуваних певними працівниками за допомогою індивідуальних знарядь праці, явочна кількість працівників за зміну визначається за формулою

де Сд -- число доби роботи ділянки у плановому періоді.

На багатьох підприємствах легкої промисловості явочну чисельність працівників-відрядників визначають за операціями виробничого процесу діленням виробничого завдання, яке при великому асортименті виражається в умовних одиницях по кожній операції, на планову норму виробітку:

де Vc -- змінне завдання; Нп в -- планова норма виробітку за зміну. Явочна чисельність працівників за робочими місцями і професіями в машинних виробництвах визначається на підставі норм обслуговування агрегатів. Для безперервно діючих виробництв, крім явочної чисельності, обчислюють кількість працівників для роботи у вихідні дні. Загальна чисельність працівників, необхідних при такому обсязі виробництва і графіку роботи, складає розстановоч-ний штат працівників.

Для розрахунку потрібної середньооблікової чисельності працівників застосовують наступні методи:

1) за коефіцієнтом середньооблікового складу:

де Ксп -- коефіцієнт середньооблікового складу,

де Fs -- номінальний фонд робочого часу; FOT -- плановане число робочих днів;

2) за планованим відсотком невиходів на роботу (суми відсотків невиходів з поважних причин):

Планування чисельності допоміжних працівників, котрі виконують роботи, на які є норми обслуговування, визначається як часткове від ділення загальної кількості об'єктів обслуговування з урахуванням змішаних робіт на норму обслуговування. Норма обслуговування--це кількість одиниць обладнання, виробничих площ і т. ін., що обслуговуються одним або групою допоміжних працівників. Поправка на коефіцієнт середньооблікового складу (див. (100)) дає змогу від явочного числа перейти до середньооблікового:

де Яобс -- норма обслуговування.

Розрахунок за кількістю робочих місць застосовується при плануванні чисельності таких допоміжних працівників, для яких не можуть встановлюватися ані обсяг робіт, ані норми обслуговування. Робота їх виконується на певних робочих місцях незалежно від обсягу робіт і пов'язана з конкретним об'єктом обслуговування. Це кранівники, стругальники, комірники і т. ін.

Розрахунок чисельності допоміжних працівників за кількістю робочих місць полягає у складанні переліку робочих місць і визначенні потреби в працівниках для кожного з них. У нашому розрахунку застосовується формула

На багатьох підприємствах при плануванні чисельності працівників використовується показник виробничої трудомісткості. Вона включає затрати праці основних і допоміжних працівників усіх підрозділів підприємства і визначається за формулою

де ТЕ -- виробнича трудомісткість; Фф -- технологічна трудомісткість; То6с т -- трудомісткість обслуговування технологічного процесу; То6с в -- трудомісткість обслуговування виробництва.

Трудомісткість обслуговування виробництва -- затрати праці допоміжних працівників на підтримку обладнання і механізмів в робочому стані, виготовлення і підтримку в робочому стані інструмента та іншої технологічної оснастки, енергозабезпечення виробництва, підтримку в робочому стані будівель і споруд тощо.

Чисельність працівників розраховується на підставі планової виробничої трудомісткості одиниці продукції.

Якщо в результаті проведення організаційно-технічних заходів зменшується норма часу, то зниження трудомісткості визначається за формулою

де Ет -- зниження трудомісткості, нормо-год; НВб і НВПЛ -- норма часу відповідно до і після впровадження заходу; Клм -- коефіцієнт строку дії заходу.

Якщо в результаті дії організаційно-технічних заходів збільшуються норми обслуговування, то зниження трудомісткості розраховується за формулою

де НОб і НОщ, -- норми обслуговування відповідно до і після впровадження заходу.

У випадку, коли після проведення організаційно-технічних заходів зменшується нормована чисельність працівників, зниження трудомісткості визначається за формулою

Планова трудомісткість обслуговування по кожному виду допоміжних робіт (Гобс) на одиницю основної продукції розраховується за допомогою формули

де Q_пл і Q₆ -- випуск продукції відповідно у плановому і базисному періодах; t6 -- трудомісткість обслуговування одиниці основної продукції в базисному періоді; Кф -- коефіцієнт зміни трудомісткості по певному виду робіт у плановому періоді.

Коефіцієнт зміни трудомісткості по певному виду робіт у плановому періоді (Хт) встановлюється на кожному підприємстві (об'єднанні) виходячи:

1) із завантаження працівників, що виконують певний вид роботи, зміни всього обсягу робіт за цією функцією обслуговування в плановому періоді;

2) із зниження трудомісткості за цією функцією обслуговування внаслідок упровадження організаційно-технічних заходів. Отже, щоб встановити чисельність працівників, потрібних для

виконання плану, необхідно знати:

* номенклатуру і кількість продукції в плановому періоді (Q);

* планову технічну трудомісткість на кожний виріб планової номенклатури (Јт);

* коефіцієнт виконання норм на основних виробничих роботах за попередній період ОКВН);

* планову трудомісткість за функціями обслуговування на кожний виріб планової номенклатури (Јф);

* плановий фонд робочого часу одного середньооблікового працівника (Фщ,)·

Планова чисельність основних працівників визначається у такій послідовності:

1) розраховується планова технологічна трудомісткість всього випуску продукції:

2) планова технологічна трудомісткість коригується на коефіцієнт виконання норм основними працівниками:

3) визначається планова середньооблікова чисельність основних працівників:

Планова середньооблікова чисельність допоміжних працівників визначається по кожному виду робіт аналогічно за формулою

Загальна планова чисельність працівників на підприємстві розраховується як сума планової середньооблікової чисельності основних (формула (113)) і планової середньооблікової чисельності допоміжних працівників (формула (114)).

1.2 Частини і будова кадрів

Працівники підрозділяються на:

§ промислово-виробничий персонал;

§ персонал не промислових організацій - в основному працівники житлово-комунального господарства, дитячих і лікарсько-санітарних установ, що належать підприємству.

До фахівців відносяться особи, що здійснюють технічне й організаційне керівництво виробництвом і обслуговуванням.

До керівників відносять робітників, що займають посади керівників підприємства. Молодший обслуговуючий персонал (МОП) - це працівники, що виконують роботи по обслуговуванню апарата керування, а також інші підсобні робітники (двірник). До учнів відносяться особи, що проходять виробниче навчання, чи частково беруть участь у виробництві.

Пожежно-сторожова охорона - включає робітників, що охороняють підприємство (сторожи).

До робітників відносять працівників підприємства, безпосередньо зайнятих створенням матеріальних цінностей чи наданням виробничих і транспортних послуг. Робітники підрозділяються на основних і допоміжних. До основних відносять тих, хто безпосередньо виконує виробничі процеси по виготовленню продукції, а до допоміжних - робітників, що зайняті обслуговуванням устаткування, транспортуванням матеріалів, що працюють в основних цехах.

До службовців відносяться працівники, що здійснюють фінансово-розрахункові, постачальницько-збутові й інші форми діяльності. Кваліфікація працівника визначається рівнем спеціальних знань і практичних навичок і характеризує ступінь складності виконуваного їм конкретного виду роботи.

Структура кадрів підприємства, цеху, ділянки характеризується співвідношенням різних категорій працівників у їхній загальній чисельності. З метою аналізу структури кадрів визначається і порівнюється питома вага кожної категорії працівників dPі з загальної середньосписочною чисельністю персоналу підприємства P.

dPі = Pі/ P чи dPі - (Pі*100)/P.

де, Pі середньсписочна чисельність працівників і категорії, чол.. Покажемо це на прикладі (див. Табл.1).

Таблиця 1.1

Склад і структура чисельності працюючих на підприємстві

№ п/п	Категорії працюючих	Склад, чол.	Структура, %
1	2	3	4
1.	Основні робітники (всього), в тому числі:	60	66,7
	А) відрядники;	30	33,4
	Б) почасовики.	30	33,4
2.	Допоміжні працівники (всього), в тому числі:	8	8,9
	А) слюсар - ремонтник;	2	2,2
	Б) електромонтери;	2	2,2
	В)прибиральники;	1	1,2
	Г) кладовщики;	1	1,2
	Д) МОП (двірники).	2	2,2
3.	Службовці (всього), в тому числі:	8	8,9
	А) бухгалтера;	3	3,4
	Б) диспетчера;	2	2,2
	В) касир.	3	3,4
4.	Спеціалісти (всього), в тому числі:	12	13,3
	А) технологи;	6	6,7
	Б) конструктори;	3	3,4
	В) модельєри.	3	3,4
5.	Керівництво (всього), в тому числі:	2	2,2
	А) директор;	1	1,1
	Б) начальники відділів;	1	1,1
	РАЗОМ (загальна чисельність)	90	100

Розглянемо розрахунок структури основних робітників. Усього - 60 чоловік, з них 30 чоловік відрядники, 30 - погодинники. Вирахуємо їх частку, для цього необхідно обчислити частку основних робітників від загальної чисельності працюючих - 90 чоловік:

90	- 100
60	- Х

Отже, відрядники з них складають 33,35% , тобто

60	- 66,7
30	- Х

і отже погодинники також складають 33,35%.

Аналогічний розрахунок проводиться для кожної категорії працюючих. З приклада, наочно видно, що підприємство основну частку складають основні робітники - 66,7% від загальної чисельності, тобто підприємство в основному виконує виробничі процеси по виготовленню продукції. Найменшу частку чисельності складають керівники - 2,2%, що говорить про високий рівень їхньої професійній підготовки й орієнтації.

1.3 Чисельна та ефективна характеристика персоналу

Кількісна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства в першу чергу виміряється такими показниками, як облікова і середньосписочна чисельність працівників.

Облікова чисельність працівників підприємства це чисельність працівників облікового складу на визначене число чи дату з обліком прийнятих і вибулих у цей день працівників.

Явочна чисельність - це кількість працівників облікового складу, що з'явилися на роботу. Різниця між явочним і обліковим складом характеризує кількість добових простоїв (відпустки, хвороби, відрядження і т.д.)

Середньосписочна чисельність працівників за місяць визначається шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день місяця, включаючи святкові і вихідні дні, і розподілу отриманої суми на кількість календарних днів місяця. Середнесписочна чисельності працівників за квартал (рік) визначається шляхом підсумовування середнесписочної чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства в кварталі (року) і розподілу отриманої суми на 3. Крім чисельності працівників кількісна характеристика трудового потенціалу підприємства і (чи) його внутрішніх підрозділів може бути представлена і фондом ресурсів праці (Фр.т.) у людино-днях чи людино-годинах, який можна визначити шляхом множення середнесписочної чисельності працівників (Чс.п.) на середню тривалість робочого періоду в днях чи годинах (Тр.в.):

Фр.т. = Чс.п. * Тр.в.

Якісна характеристика трудових ресурсів персоналу підприємства визначається ступенем професійної і кваліфікаційної придатності його працівників для виконання цілей підприємства .

В даний час немає єдиного розуміння якості праці і якісної складової трудового потенціалу робочої сили. Тривалі дискусії з цих питань в економічній літературі в 40-60-х і 70-х рр. намітили лише основне коло параметрів чи характеристик, що визначають якість праці:

1. економічні (складність праці, кваліфікація працівника, галузева приналежність, умови праці, виробничий стаж);

2. особистісні (дисциплінованість, наявність навичок, сумлінність, оперативність, творча активність);

3. організаційно-технічні (привабливість праці, насиченість устаткуванням, рівень технологічної організації виробництва, раціональна організація праці);

4. соціально-культурні (колективізм, соціальна активність, загальнокультурний і моральний розвиток).

Структурна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства визначається складом і кількісним співвідношенням окремих категорій і груп працівників підприємства.

1.4 Властивості персоналу на підприємстві

Продуктивність праці і ефективність виробництва напряму залежить від правильної організації праці і оптимального складу працівників підприємства. Тому питання пов'язанні з організацією найбільш оптимальної структури чисельності працюючих є одними з найголовніших у вирішення проблеми покращення продуктивності праці на підприємстві.

Кадри чи трудові ресурси підприємства це сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, які зайняті на підприємстві і входять до його облікового складу.

В обліковий склад включаються всі працівники, прийняті на роботу, зв'язану як з основною, так і не основною його діяльністю.

Трудові ресурси (кадри) підприємства є головним ресурсом кожного підприємства, від якості й ефективності використання якого багато в чому залежать результати діяльності підприємства і його конкурентноздатності. Трудові ресурси надають руху матеріально-речовинним елементам виробництва. Створюють продукт, вартість і прибавочний продукт у формі прибутку. Відмінність трудових ресурсів від інших видів ресурсів підприємства полягає в тім, що кожен найманий робітник може відмовитися від запропонованих йому умов і зажадати зміни умов праці і модифікації неприйнятних, з його погляду , робіт, перенавчання іншим професіям і спеціальностям чи у кінцевому рахунку, може, нарешті, звільнитися з підприємства по власному бажання.

Кадровий склад чи персонал підприємства і його зміни мають визначені кількісні, якісні і структурні характеристики, що можуть бути з меншим чи більшим ступенем вірогідності обмірювані і відбиті наступними абсолютними і відносними показниками:

2) облікова і явочна чисельність працівників підприємства і (чи) його внутрішніх підрозділів, окремих категорій і груп на визначену дату;

3) середньосписочна чисельність працівників підприємства і (чи) його внутрішніх підрозділів за визначений період;

4) питома вага працівників окремих підрозділів (груп, категорій) у загальній чисельності працівників підприємства;

5) темпи росту (приросту) чисельності працівників підприємства за визначений період;

6) середній розряд робочих підприємства;

7) питома вага службовців, що мають вищу чи середню фахову освіту в загальній чисельності службовців і (чи) працівників підприємства;

8) середній стаж роботи зі спеціальності керівників і фахівців підприємства;

9) плинності кадрів по прийому і звільненню працівників;

10) фондоозброєнність праці працівників і (чи) робітників на підприємстві й інші.

2. Метод виявлення показників продуктивності праці на підприємстві

2.1 Планування витрат на підприємстві

Ефективність та продуктивність праці на підприємстві та його підрозділах (цехах) оцінюється за показниками прибутку або витрат. Показник прибутку характеризує ефективність діяльності тих підрозділів, які виготовляють і постачають продукцію на ринок. Він може застосовуватись і для оцінки роботи внутрішньо коопераційних підрозділів, які виготовляють і постачають продукцію на ринок. Він може застосовуватись і для оцінки роботи внутрішньо коопераційних підрозділів як умовний показник. В усіх цих випадках обсяг і динаміка прибутку однозначно характеризують ефективність діяльності. Проте в більшості випадків внутрішні підрозділи є місцями витрат, а не центрами прибутку. Тому й ефективність їх діяльності визначається за рівнем витрат на певний обсяг виробництва. Економія витрат у місцях їх формування веде до зменшення собівартості продукції і збільшення прибутку підприємства як головної кінцевої мети його діяльності.

З точки зору оцінки діяльності підрозділу його витрати можуть виражатись як абсолютними, так і відносними показниками.

Відносні показники витрат - це витрати на одиницю продукції (калькуляційну одиницю) або на одиницю виміру обсягу продукції (одну гривню, одну нормо-годину). Перший показник у вигляді собівартості одиниці продукції об'єктивно показує динаміку витрат, співвідношення їх планової і фактичної величини. На нього не впливають структурні зрушення у номенклатурі продукції. Основний його недолік - обмеженість однопродуктним виробництвом. Показник витрат на одиницю виміру обсягу продукції просто обчислюється на всіх рівнях управління, але він має дещо штучну побудову, дуже реагує на зміну структури продукції, тому застосовується рідко. Перевага відносних показників витрат полягає в тому, що їх фактичні величини порівнюються безпосередньо, без будь-яких коригувань.

Абсолютний показник витрат у формі кошторису є універсальним і найбільш поширеним для оцінки роботи підрозділів. Він дає змогу порівняти фактичні витрати і в подальшому з'ясувати їх причини. Основна проблема, яка при цьому виникає, полягає в необхідності перераховувати планові витрати на фактичний обсяг виробництва для забезпечення порівнянності фактичної і планової сум витрат. Такі перерахунки планових витрат не потрібні лише в тих випадках, коли фактичний обсяг виробництва продукції точно збігається з плановим (Рпл.в = 100%).

Для оперативного визначення планових витрат на фактичний обсяг виробництва треба знати їх функціональну залежність від обсягу продукції (зайнятості). Функція витрат, у якій змінною є обсяг продукції, будується на основі їх поділу на змінні та постійні витрати. Якщо обсяг виробництва продукції має натуральний вимір (одно продуктове виробництво), то функція витрат виражається формулою:

С = N * Сз.о + Сп,

де, С - загальні витрати (кошторис) за певний період, грн.;

N - кількість виготовленої продукції у натуральному виразі;

Сз.о - змінні витрати на одиницю продукції, грн..;

Сп - постійні витрати за розрахунковий період, грн..

Така залежність загальних витрат від обсягу виробництва ґрунтується на припущенні, що всі витрати чітко поділяються на постійні та змінні, а останні є тільки пропорційними. Проте в реальних умовах виробництва подібне буває рідко. Деякі змінні витрати не мають пропорційної залежності від обсягу продукції, вони можуть змінюватись як дегресивно (витрати на допоміжні матеріали для обслуговування машин, енергію для приведення їх в дію та ін.), так і прогресивно (витрати на рекламу, оплату праці в деяких випадках тощо). Отже, функція витрат виражає певні ідеальні умови їх формування. У кожній конкретній ситуації обчислення на її основі є приблизними, але вважаються достатніми для аналізу витрат. Підвищення точності зазначеної форми діяльності потребувало б уведення у її склад додаткових змінних факторів впливу на рівень витрат, а це ускладнило б модель і зробило б її малопридатною для практичного користування.

Таблиця 2.1

Витрати цеху за серпень 2020 року, грн

Стаття витрат	Планові витрати	Планові витрати на фактичний обсяг	Фактичні витрати	Відхилення: економія -; перевитрати +
	загальні	у т.ч. змінні
Матеріали (за вирахуванням відходів)	18 720	18 720	18 991	18 100	-891
Куповані вироби і напівфабрикати	13 300	13 300	13 493	13 523	+30
Паливо і енергія не технологічні потреби	945	945	959	900	-59
Основна заробітна плата виробничих робітників	10 660	10 660	10 815	10 815	-
Додаткова заробітна плата виробничих робітників	1050	1050	1065	1080	+15
Відрахування на соціальні заходи	4360	4360	4423	4428	+5
Загальновиробничі витрати, У тому числі: витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування	22 065 (14 005)	6350 (6350)	22 157 (14 097)	21 505 (13 675)	-652 (-422)
Втрати від браку (у звіті)	-	-	-	130	+130
Разом	71 100	55 385	71 903	70 481	-1422

Для обчислення планових витрат за кошторисом на фактичний обсяг виробництва застосовуємо наступну формулу:

С = Сз * Іпл + Сп,

де, Сз - змінні витрати за кошторисом, грн..;

Іпл - індекс виконання плану (відношення фактичного і планового обсягів виробництва - ).

При оцінці роботи підрозділів за показником витрат такі перерахунки здійснюються по кожній статті кошторису і по кошторису в цілому. У результаті виявлення відхилення фактичних витрат від планових. Розглянемо цей аналітичний процес за даними таблиці 4, взявши до уваги, що завдання з виробничої програми цех виконав на 101, 45% (Іпл = 1.0145).

Планові витрати на фактичний обсяг продукції обчислені в таблиці 4 за формулою С = Сз * Іпл + Сп. Відповідно їх суми становлять:

§ витрати на матеріали - 18720 * 1.0145 + 0 = 18991 грн.

§ витрати на куповані вироби і напівфабрикати - 13300 * 1.0145 + 0 = 13493 грн. і т.д. по всіх статтях змінних витрат.

Загальновиробничі витрати містять як змінні, так і постійні витрати. До змінних належить істотна частка витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування. Витрати на організацію й управліня виробництвом, як правило постійні. Отже, планова сума цієї статті коригується на фактичний обсяг виробництва так:

6350 * 1.0145 + (22 065 - 6350) = 22 157 грн.

Планові витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування на фактичний обсяг виробництва в складі загальновиробничих витрат становлять:

6350 * 1.0145 + (14 005 - 6350) = 14 097 грн.

Порівняння фактичних витрат з плановими, обчисленими на фактичний обсяг продукції, показує результат діяльності підрозділу за цим критерієм. Як бачимо, понадпланова економія витрат за трьома статтями становить 1602 грн. (891 + 59 + 652). Водночас є перевитрати ресурсів на суму 50 грн. (30 + 15 + 5) і витрати від браку на 130 грн. Загальна економія становить 1422 грн., тобто 2% .

2.2 Планування та аналіз виробництва продукції на підприємстві

Виробництво продукції контролюється й оцінюється за такими показниками: загальний обсяг продукції, виконання плану виробництва з номенклатури (комплектності), ритмічність виробництва, якість продукції.

Загальний обсяг виробництва визначається у прийнятому вимірнику і за результатами звітного періоду оцінюється відповідність його фактичного рівня плановому або темп (індекс) зміни порівняно з попереднім періодом.

,

де,

Рпл.в - виконання плану виробництва продукції, %;

Вк.ф, Вк.пл - відповідно фактичний і плановий обсяги кінцевої продукції в прийнятому вимірнику.

У підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції замість кінцевої береться обсяг валової продукції (Вс). Перевиконання плану з цього показника не завжди є доцільним, тому тут потрібний глибший аналіз. Збільшення фактичного випуску певних виробів (комплектів, агрегатів, деталей) порівняно з планом має сенс тоді, коли в цьому є внутрішня потреба (поповнення запасів до нормативного рівня) або можливість додаткового продажу на ринку. В інших випадках це може призвести до необґрунтованого збільшення незавершеного виробництва, його некомплектності.

Виконання плану виробництва з номенклатури продукції обчислюється у такому порядку: на плановий обсяг продукції ділиться фактична його величина, але без урахування перевиконання плану за окремими номенклатурними позиціями або, що те ж саме, - плановий обсяг, зменшується на суму невиконання плану за окремими виробами.

У першому варіанті обчислення формула його виглядає так:

де,

Рпл.н - виконання плану виробництва з номенклатури продукції, %

n - кількість найменувань продукції;

Вкф - фактичний випуск кінцевої продукції і-го найменування у встановленому вимірі, але не більший за плановий обсяг.

Таблиця 2.2

Випуск продукції механічним цехом за_________місяць 200_року

Продукція	План	Фактично	Виконання плану, %
	кільк-ть, шт.	Сума, грн.	кільк-ть, шт.	Сума, грн.	з обсягу	з номенк-латури
Машино-комплект А	540	27000	500	25000	92.59	92.59
Машино-комплект Б	350	7000	358	7160	102.28	100.0
Машино-комплект В	620	24800	610	24400	98.38	98.38
Запасні частини	-	8700	-	9000	103.45	-
Послуги іншим підрозділам	-	5500	-	8500	154.54	-
Разом	-	73000	-	74060	101.45	96.71

Згідно з другим варіантом, Рпл.н обчислюється за формулою:

,

де, Вк.н - обсяг невиконаних завдань за всіма видами продукції.

Це обчислення можна проілюструвати на прикладі таблиці 2. План із загального обсягу виробництва перевиконано на 1.45%

Рпл.в =

З номенклатури продукції план не виконано. Ступінь його виконання обчислюється за формулою :

Рпл.н = ;

- за формулою :

Рпл.н =

Як бачимо, план з номенклатури продукції не може бути виконаний більше, ніж на 100 %, оскільки невиконання плану з однієї номенклатурної позиції не компенсується перевиконанням плану з інших видів продукції. Якщо не виконано завдання хоча б з одного виду продукції, то це означає, що план з номенклатури вже не буде виконано.

Узагальнюючим показником ритмічності роботи певного підрозділу є коефіцієнт ритмічності, який характеризує календарну відповідність фактично виконаної роботи встановленому плановому завданню. Він обчислюється за формулою:

де,

Кр - коефіцієнт ритмічності виробництва за певний розрахунковий період (здебільшого за місяць);

Т - кількість календарних відтинків часу, на яку поділену розрахунковий період (днів, декад);

Вк.ф - фактичний обсяг продукції, виготовлений за t-й відтинок часу (день, декаду) у встановленому вимірі, у межах запланованого (перевиконання не враховується);

Вк.пл - обсяг продукції, передбачений планом на розрахунковий період.

При обчисленні ритмічності за елементарний календарний відтинок часу береться здебільшого робочий день (доба). Досить часто, особливо в одиничному й дрібносерійному виробництві, розрахунковий період (місяць) поділяється на декади (Т=3). За цих умов у розрахунку може братися не кінцева, а валова продукція.

У таблиці 3 для спрощення обчислення взято подекадний календарний розподіл виробництва продукції механічним цехом за місяць. План виробництва по декадах установлюється на основі кількості робочих днів у кожній декаді. Згідно з формулою , коефіцієнт ритмічності виробництва становить:

Таблиця 2.3

Виготовлення продукції механічним цехом по календарних періодах місяця, грн.

Декада місяця	План	Фактично	Частка планового декадного випуску, %	Відношення фактичного декадного випуску до планового місячного, %	Виконання плану, %
І	23 000	22 000	31.51	30.14	95.65
ІІ	23 000	22 500	31.51	30.82	97.82
ІІІ	27 000	29 560	36.98	40.49	109.48
Разом	73 000	74 060	100.0	101.45	101.45

Це високий рівень ритмічності, близький до своєї нормативної межі - . Але при глибшому її аналізі слід звернути увагу на те, чи не вплинула на рівень ритмічності понад урочна робота. Якщо така робота мала місце, треба обчислити скоригований коефіцієнт ритмічності, вилучивши з фактичного обсягу продукції її кількість, виготовлену в понад урочний час.

2.3 Планування собівартості продукції на підприємстві

Основною метою планування собівартості є виявлення і використання наявних резервів зниження витрат виробництва і збільшення внутрішньогосподарських нагромаджень. Плани по собівартості повинні виходити з прогресивних норм витрат праці, використання устаткування, витрат сировини, матеріалів, палива й енергії з урахуванням передового досвіду інших підприємств.

Тільки при науково організованому нормуванню витрат можна виявити і використовувати резерви подальшого зниження собівартості продукції.

Планова собівартість визначається шляхом техніко-економічних розрахунків величини витрат на виробництво і реалізацію всієї товарної продукції і кожного виду виробів. У залежності від характеру виробництва застосовується ряд показників, що характеризують собівартість продукції.

При випуску одного виду продукції собівартість одиниці цієї продукції є показником рівня і динаміки витрат на її виробництво. Для характеристики собівартості різнорідної продукції в планах і звітах використовуються показники зниження собівартості порівнянною товарною продукції і витрат на 1 грн. товарної продукції. План підприємства містить також звідний кошторис витрат на виробництво і планові калькуляції собівартості окремих виробів.

План по собівартості промислової продукції складається по єдиним для всіх підприємств правилам, встановленим в інструкціях із планування, обліку і калькулюванню собівартості промислової продукції. У цих інструкціях міститься перелік витрат, що включаються в собівартість продукції, і визначаються способи калькулювання собівартості.

Установлення загальних, єдиних для всіх підприємств правил має важливе значення для правильного планування й обліку собівартості продукції. Зокрема , загальним для всіх галузей промисловості є порядок включення в собівартість продукції тільки тих витрат, що прямо чи побічно зв'язані з виробництвом продукції. Тому не можна включати в планову собівартість продукції витрати, що не відносяться до виробництва продукції, наприклад витрати, пов'язані з обслуговуванням побутових нестатків підприємства (утримання житлово-комунальних господарств, витрати інших непромислових господарств і т.д.), по капітальному ремонті і будівельно-монтажних роботах, а також витрати культурно-побутового призначення.

Деякі витрати хоча і враховуються у фактичних витратах на виробництво, однак у силу їхнього особливого характеру також не можуть включатися в планову собівартість продукції. До таких витрат відносяться різного роду невиробничі витрати і втрати, наприклад, обумовлені відступами від установленого технологічного процесу виробничий брак (утрати від браку плануються тільки лише в ливарних, термічних, вакуумних, скляних, оптичних, керамічних і консервних виробництвах, а також в особливо складних виробництвах новітньої техніки в мінімальних розмірах по нормах, установлюваним вищестоящою організацією).

Планова собівартість продукції визначається шляхом відповідних розрахунків техніко-економічних факторів. Визначений наступний типовий перелік техніко-економічних факторів, що обумовлюють зниження собівартості продукції:

1) підвищення технічного рівня виробництва;

2) поліпшення організації виробництва і праці;

3) зміна обсягу, структури і розміщення виробництва;

4) поліпшення використання природних ресурсів;

5) розвиток виробництва.

У плані по собівартості продукції на підприємстві поряд з витратами на 1 грн. товарної продукції маються наступні показники: собівартість окремих видів продукції, собівартість товарної продукції, зниження собівартості порівнянної продукції.

Визначення планової собівартості окремих видів продукції є основою планування витрат на виробництво. Планова собівартість усієї товарної продукції розраховується на основі даних про обсяг випуску товарної продукції і планової собівартості окремих видів виробів. Оцінка виконання плану по собівартості всієї товарної продукції здійснюється з обліком виникне них протягом звітного року змін цін на матеріали і тарифів на перевезення й енергію. Уся товарна продукція при плануванні й обліку собівартості на підприємствах підрозділяється на порівнянну і непорівнянну. Порівнянної вважається продукція, що випускалася в попередньому (по відношенню до планового) року, а також вироби з тривалим циклом виробництва, що випускалися торік в одиничних екземплярах. До складу порівнянної продукції не включаються роботи з замовленням на сторону, послуги, зроблені своєму капітальному будівництву, роботи з капітальному ремонту і продукція, що виготовлялася в експериментальному порядку. До непорівнянного відноситься продукція, освоєна виробництвом у поточному році. У плані підприємства визначається завдання по зниженню собівартості порівнянної продукції. Воно виражається відсотком зниження собівартості продукції стосовно минулого року. Поряд з цим може бути зазначена і сума планованої економії в результаті зниження собівартості порівнянної продукції.

Загальна собівартість продукції розраховується за формулою:

Ск = Сз + Сн₁ - Сн₂,

де,

Ск - собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн..;

Сз - загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн..;

Сн₁, Сн₂ - собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн..

Собівартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду береться за фактичними (очікуваними) даними, на кінець - розраховується з урахуванням специфіки певного типу виробництва. В одиничному і дрібносерійному виробництві собівартість незавершеного виробництва за окремими замовленнями на кінець планового періоду можна обчислити на основі ступеня їх планової готовності. В інших типах виробництва такі обчислення здійснюються у разі потреби коригування фактичної величини незавершеного виробництва або при зміні обсягу випуску продукції.

Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції підрозділу, що є більш адекватним змісту цього показника, передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. Собівартість кінцевої продукції є її підсумком.

де,

n - кількість найменувань виробів;

Ni - кількість виробів і-го найменування за виробничою програмою у

натуральному виразі;

Со_і - виробнича собівартість одиниці і-го виробу, грн..

Планування собівартості окремих виробів займає особливе місце в системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для обґрунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності технічних і організаційних рішень, аналізу тощо.

Є різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосування залежить від ряду обставин, передусім від широти номенклатури виготовлюваної продукції. За умов одно продуктового виробництва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. Одно продуктове виробництво може мати два різновиди:

o весь продукт однорідний, однієї споживної (експлуатаційної) якості й складності виготовлення (цегла, вугілля та ін.);

o продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк тощо).

У першому випадку калькулювання здійснюється методом прямого ділення витрат на обсяг продукції.

де,

Ск - загальні витрати, віднесені на кінцеву продукцію за плановий період (у повній сумі або за калькуляційними статтями чи елементами витрат), грн..;

N - обсяг готової продукції за плановий період у натуральному виразі.

Це за одно стадійного виробництва. Якщо таких стадій більше, відповідно більше й членів даної формули. У загальному випадку

де,

m - кількість стадій виробничого процесу;

Cj - загальні витрати на j-стадії, грн;

Nj - випуск продукції на j-стадії.

У другому випадку, тобто коли продукт має різні якості чи властивості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності. Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанту продукта. Коефіцієнт для базового варіанта продукту - 1.0. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу тощо.

Приклад. Припустимо, пивзавод виготовляє три сорти пива: А, Б, В. За місяць виготовлено 90 000 декалітрів, на що витрачено 979 000 грн. Дані за окремими сортами наведено в таблиці 1. Базовим є сорт Б

Таблиця 2.4

Інформація про випуск пива за місяць

Сорт пива	Виготовлено декалітрів	Коефіцієнт еквівалентності	Виготовлено декалітрів базового сорту
А	25 000	1.2	30 000
Б	35 000	1.0	35 000
В	30 000	0.8	24 000
Разом	-	-	89 000

Витрати на декалітр базового сорту

Со.б = = 11 грн.

Собівартість інших сортів така:

Со.а = 11 * 1.2 = 13.20 грн.

Со.в = 11 * 0.8 = 8.80 грн.

Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування, більш поширеним є багато продуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби.

3. Стимуляція продуктивності праці на підприємстві

3.1 Роль, форми і джерела стимулювання

Будь-який організований процес, у тому числі й виробництво, здійснюються і регулюються людьми. Його ефективність значною мірою залежить від того, як працівники ставляться до виконання своїх функцій і реалізація...