Міжнародні офіційні документи як джерело для вдосконалення внутрішнього забезпечення якості у вищих військових навчальних закладах

Valentyna KRAVETS, PhD (Engineering), Senior Researcher

National Academy of Security Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine

INTERNATIONAL OFFICIAL DOCUMENTS AS A SOURCE FOR IMPROVING INTERNAL QUALITY ASSURANCE AT MILITARY HIGHER EDUCATIONAL INSTITUTIONS

Background. In the current landscape marked by russia's armed aggression, Ukraine's higher military educational institutions continue to fortify their internal quality assurance systems. The enhancement of these systems is impossible without taking into account the best world practices and achievements in this area, notably gleaned from international official documents. This study aims to formulate proposals for improving internal quality assurance in military higher educational institutions of Ukraine, taking into account the provisions of international documents.

Methods. The source base of the study is formed by documents of international organizations on quality assurance in the field of higher education, and international agreements of Ukraine on cooperation in the field of training military specialists. Dialectical, historical, comparative-legal methods are used to track the transformation of views on solving the problems of internal quality assurance in higher education institutions; system- structural, formal-logical methods - to determine the provisions that should be taken into account in the process of improving internal quality assurance in military higher educational institutions of Ukraine; methods of analysis, generalization and synthesis - for the development of proposals.

Results. Summarized and systematized international official documents (agreements, protocols, conventions, recommendations, standards, declarations, communiques, messages, charters) are classified into three categories: documents that define national policies to encourage higher education institutions to implement internal quality assurance systems; documents that provide methodological assistance in the formation of internal quality assurance systems; documents on cooperation in the field of training military specialists. The provisions that should be taken into account in the process of improving internal quality assurance in Ukraine's military higher educational institutions have been determined. Proposals for the implementation of these provisions in domestic regulations have been developed.

Conclusions. This study's outcomes develop the ideas of other researchers on the expediency of taking into account the Standards and Recommendations for Quality Assurance in the European Higher Education Area, alongside NATO Quality Standards by Ukraine's military higher educational institutions in the process of improving internal quality assurance.

Keywords: internal quality assurance system, military higher educational institutions, international norms, normative acts, official

Вступ

документ якість вищої освіти

Вищі військові навчальні заклади України (ВВНЗ) інтегровані в загальнонаціональну систему вищої освіти та функціонують відповідно до норм, якими регулюється діяльність закладів вищої освіти, але як структурні підрозділи відомств сектору безпеки та оборони мають свої особливості. Тому нормативно-правові підстави для розбудови систем внутрішнього забезпечення якості у вищих військових навчальних закладах утворені чотирма основними векторами: міжнародним - нормами міжнародних організацій, Європейського простору вищої освіти; національним - нормами, які регулюють діяльність у сфері вищої освіти України; військовим - нормами, які регулюють діяльність у сфері військової освіти; відомчим - нормами, які регулюють діяльність вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, що належать до сфери управління Збройних сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України, Управління державної охорони України.

Сучасна модель системи забезпечення якості вищої освіти в Україні відповідає моделі Європейського простору вищої освіти, яка формально представлена у стандартах та рекомендаціях щодо забезпечення якості (Ministerial Conference in Bergen, 2005) на трьох рівнях: внутрішнього забезпечення якості (інституційний рівень); зовнішнього забезпечення якості (національний рівень); агенцій зовнішнього оцінювання якості (міжнародний рівень). Дослідження міжнародних офіційних документів з питань розвитку вищої освіти надає можливість відповісти на запитання, чому саме європейська модель забезпечення якості стала провідною у вищій освіті України, які з цих документів є найбільш визначальними для розбудови систем внутрішнього забезпечення якості у ВВНЗ, які їхні положення заслуговують на увагу академічної спільноти сектору безпеки та оборони України.

Огляд літератури. Міжнародний досвід забезпечення якості вищої освіти завжди був предметом уваги українських учених. Водночас, після 2005 р., коли в Європейському просторі вищої освіти (ЄПВО) були запроваджені прогресивні інструменти забезпечення якості, зростання інтересу до цієї тематики стало найбільш помітним. Зокрема, у статті І. Бабина (2011) здійснено ґрунтовний аналіз забезпечення якості вищої освіти в Європейському просторі вищої освіти, визначено чинники його формування та ключові здобутки Болонського процесу. Дослідник зауважив, що на етапі започаткування інтеграційних ініціатив у межах Болонського процесу панівними серед європейських країн були три основні моделі якості освіти: англійська, що базується на внутрішньому самооцінюванні якості в межах певного закладу вищої освіти; французька, яка передбачає зовнішнє оцінювання закладу вищої освіти щодо його відповідальності перед суспільством; американська, що поєднує риси як англійської, так і французької моделей.

В. Лисенко та І. Тавлуй (2011) досліджували передумови для розроблення системи управління якістю в закладах вищої освіти України, однією з яких є розвиток міжнародної нормативної документації у сфері управління якістю освіти, зокрема у межках Болонського процесу. О. Бойко та О. Чабан (2012), порівнюючи стан розвитку вітчизняної та європейської систем забезпечення якості вищої освіти, дійшли висновку, що у закладах вищої освіти (ЗВО) України функціонують системи внутрішнього забезпечення якості освіти, проте переважно вони не інституалізовані. Лише в окремих провідних вітчизняних ВНЗ створені організаційні структури з внутрішнього забезпечення якості. Водночас, попри прогресивність нормативно-правових документів, спрямованих на розвиток системи вищої освіти, для них все ще "характерна суперечливість, неоднозначність тлумачення, а також неможливість контролю виконання ряду положень".

За результатами дослідження досвіду імплементації європейської системи забезпечення якості вищої освіти в Україні О. Горпинич та В. Салов (2013) встановили, що в нашій державі відсутня система моніторингу якості освіти, незважаючи на численні декларації про необхідність її створення, доручення Президентів України, прийняті програмні та нормативні документи. Підготовка законодавчих і нормативних документів, які створюють правове поле для функціонування незалежних структур із оцінювання якості освіти, залучення різних джерел інвестування їхньої діяльності, не здійснюється, система моніторингу впроваджується формально, що не вирішить проблему забезпечення органів державного управління об'єктивною та достовірною інформацією.

У колективній монографії "Правові засади реалізації Болонського процесу в Україні" (Калашнікова, & Луговий, 2014) проаналізовано стан правового забезпечення щодо впровадження вимог Європейського простору вищої освіти в Україні після приєднання до Болонського процесу. Серед найбільш визначних інструментів формування та функціонування Європейського простору вищої освіти проаналізовано реалізацію у вітчизняному законодавстві правових засад зовнішнього і внутрішнього забезпечення якості вищої освіти, включаючи незалежні агенції зовнішнього забезпечення якості.

У роботі С. Гордійчук (2017) проаналізовано нормативну складову щодо якості вищої освіти, зокрема стандарти та рекомендації щодо забезпечення якості у Європейському просторі вищої освіти (Ministerial Conference in Yerevan, 2015) та подальші кроки їх впровадження в Україні. Вона зазначає, що в закладах вищої освіти застосовуються різноманітні моделі моніторингу, аудиту та управління якістю, проте усталеної системи вони не формують, тому важливим завданням залишається розробка "дорожньої карти" для створення нормативної, організаційної та інституційної бази функціонування цієї системи.

Окремі міжнародні документи, у яких містяться положення щодо забезпечення якості, розглянуто в аналізі нормативно-правового регулювання діяльності закладів вищої освіти в Україні (Чирва, 2019). На основі цього аналізу розроблено модель реалізації державної політики стосовно діяльності закладів вищої освіти, складовою якої є міжнародна інтеграція, а також зроблено висновок, що стан виконання нормативно-правових актів має контролюватися не тільки державою, але й громадськістю, тоді як до повноважень міжнародної спільноти (організацій) слід віднести аналіз відповідності якості освіти загальносвітовим тенденціям. Результати вивчення європейського досвіду адміністративно-правового забезпечення вищої освіти викладено в публікації В. Резніченка (2020), який звертає увагу, що європейські підходи до забезпечення якості вищої освіти не можна беззастережно впроваджувати в Україні, адже, незважаючи на спільні цінності, парадигма розвитку європейської освіти відрізняється від нашої.

Н. Ногас, досліджуючи адміністративно-правове регулювання державної політики у сфері забезпечення якості освіти, виокремлює три етапи його розвитку: 1)19912008 рр. - період формування законодавства про вищу освіту загалом; 2) 2008-2014 рр. - період приєднання України та української освітньої парадигми до Болонського процесу, формування системи зовнішнього незалежного оцінювання, кредитно-модульної системи навчання та інших інструментів контролю якості, європеїзації вищої освіти, формування управлінської нормативно-правової бази з оцінювання якості вищої освіти; 3) з 2014 р. дотепер, коли освітнє законодавство сформувалося остаточно, зокрема "набули інституційного оформлення органи управління для забезпечення проведення системи внутрішнього оцінювання якості вищої освіти та оновлено законодавство про вищу освіту загалом" (Ногас, 2022, с. 4).

Особливості провадження освітньої діяльності у ВВНЗ у контексті еволюції поглядів у законодавстві України на проблему забезпечення якості освіти розглянуті в публікації А. Зельницького та О. Заболотного (2020), а саме: імплементація міжнародних стандартів, і зокрема стандартів НАТО; суттєве оновлення професійних стандартів у сфері вищої військової освіти; підвищені вимоги до якості підготовки офіцерів, що полягають у гарантуванні не лише визначеного рівня сформованості необхідних компетентностей, але й професійно важливих якостей; виконання вищими військовими навчальними закладами державного замовлення на підготовку військових фахівців з рівнем сформованості визначених компетентностей у кожного з них не нижче встановленого рівня.

У статті Н. Шабатіної (2020) розглянуто досвід деяких країн-членів НАТО (США, Франції, Великої Британії, Польщі, Швеції, Естонії та Нідерландів) у сфері гарантування якості вищої військової освіти, який може бути використаний у процесі імплементації принципів проєкту- вання вітчизняної системи забезпечення якості вищої військової освіти. Визначено, що ці принципи передбачають наявність чітких, зрозумілих і взаємоузгоджених законодавчих норм, інституційних форм, організаційних механізмів і процедур, що ґрунтуються на стандартах і рекомендаціях щодо забезпечення якості у Європейському просторі вищої освіти (ESG), а також стандартах підготовки військових фахівців, що прийняті на національному рівні та НАТО. Результати цього дослідження свідчать про те, що: системи військової освіти держав- членів НАТО поступово інтегруються до національних систем освіти; до оцінювання якості підготовки військових фахівців, окрім військових, долучаються незалежні організації контролю якості освіти; у ВВНЗ створені внутрішні системи забезпечення якості вищої освіти під впливом загальноєвропейських процесів.

У статті А. Сиротенка та В. Артамощенка (2021) на основі порівняння систем забезпечення якості освіти в Україні та НАТО (нормативно-правового забезпечення, структурних елементів та процедур) зроблено висновок про те, що ці системи тотожні, вони ґрунтуються на складових внутрішнього забезпечення якості, а спільними елементами досягнення їхньої сумісності є інституційна акредитація та сертифікація навчальних курсів за стандартами НАТО.

Отже, у попередніх дослідженнях проаналізовано переважно європейські норми щодо забезпечення якості вищої освіти та їх впровадження в українських університетах. Водночас питання застосування міжнародних офіційних документів для розбудови системи внутрішнього забезпечення якості у вищих військових навчальних закладах України досліджені частково, у контексті їхньої імплементації у системі військової освіти в цілому.

Мета та завдання дослідження. Метою цього дослідження є розробка пропозицій, спрямованих на вдосконалення внутрішнього забезпечення якості у ВВНЗ України з урахуванням положень міжнародних офіційних документів. Для досягнення цієї мети пропонується:

• узагальнити та систематизувати міжнародні офіційні документи з питань забезпечення якості у сфері вищої освіти, простежити у цих документах трансформацію поглядів на вирішення проблеми внутрішнього забезпечення якості;

• визначити положення міжнародних офіційних документів, які доцільно врахувати у процесі вдосконалення внутрішнього забезпечення якості у ВВНЗ України.

Методи

Під час дослідження здійснювався теоретичний аналіз наукових публікацій з визначеної проблематики. Джерельну базу утворюють міжнародні офіційні документи Європейської Асоціації забезпечення якості вищої освіти, Асоціації Європейських університетів, Парламенту та Ради Європейського Союзу, Співдружності незалежних держав, Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, Організації економічного співробітництва та розвитку, Організації Північноатлантичного договору, Міжнародної організації зі стандартизації, а також міжнародні угоди України з питань співробітництва у сфері підготовки військових фахівців. Для пошуку, узагальнення та систематизації цих документів було використано офіційні вебсторінки міжнародних організацій та інформаційно-пошукову систему "Законодавство України", у якій знайдено 354 документи за категорією "Наука, освіта, культура", що становить 2,5 % від загальної кількості міжнародних документів. Для відстеження у відібраних для подальшого аналізу документах трансформації поглядів на вирішення проблеми внутрішнього забезпечення якості було застосовано діалектичний, історичний та порівняльно-правовий методи. З метою визначення положень міжнародних офіційних документів, які доцільно врахувати у процесі вдосконалення внутрішнього забезпечення якості у ВВНЗ України, використані системно-структурний та формально-логічний методи. Розробка пропозицій, спрямованих на вдосконалення внутрішнього забезпечення якості у ВВНЗ України з урахуванням міжнародних офіційних документів, здійснювалася за допомогою загальних методів наукового пізнання - аналізу, узагальнення та синтезу.

Результати

Ключовий принцип "об'єднані у розмаїтті" Європейської культурної конвенції 1954 року, визнання якої є обов'язковою умовою для приєднання до Болонської декларації, став наріжним каменем Європейського простору вищої освіти. Україною ця конвенція ратифікована 1994 року (Про участь України в Європейській ..., 1994), а 2005 року наша держава приєдналася до Болонського процесу, який став дороговказом для розвитку національної системи вищої освіти та впровадження механізмів забезпечення якості зокрема.

Слід зауважити, що певний час міжнародна співпраця України у сфері вищої освіти здійснювалася також у напрямі інтеграції з країнами Співдружності незалежних держав (СНД). Угода держав-учасниць СНД (Про співробітництво в галузі ..., 1992) визначала рівноправність їхніх освітніх установ, визнання дипломів та кваліфікацій, задоволення потреб громадян у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації, спільні наукові дослідження, обмін інформацією у сфері освіти та науки тощо (дію цього міжнародного договору для України припинено 23.03.2023 р . на підставі Постанови КМ № 1033 від 16.09.2022 р.). Відповідно до угоди (Про співробітництво у підготовці ..., 1995) передбачалося сприяти в підготовці та перепідготовці, підвищенні кваліфікації офіцерських кадрів і молодших фахівців для прикордонних військ, визнавати документи про освіту, обмінюватися інформацією (дію міжнародного договору для України припинено 22.09.2020 р. на підставі Постанови КМ № 708 від 12.08.2020 р.).

Просуваючи наміри пріоритетного створення єдиного освітнього простору країн СНД, у 2003 р. рф першою з країн пострадянського простору підписала Болонську декларацію. Натомість заявка України, подана у червні 2003 р., з політичних міркувань була відхилена, адже росіяни активно пропагували ідею щодо представництва лише своєю країною інтересів усіх країн СНД у Болонському процесі та намагалися проєктувати європейський досвід на єдиний освітній простір країн СНД (Кремень, 2020). Про це свідчить і аналіз проєкту Рішення Ради міністрів закордонних справ держав-членів СНД (О Плане мероприятий по дальнейшему ..., 2009), у якому зазначалося, що Рішенням Конференції міністрів освіти держав-учасниць СНД створено робочу групу з вироблення узгодженої політики розвитку систем управління якістю освіти держав-учасниць СНД (обговорено питання гармонізації показників якості підготовки випускників та діяльності освітніх закладів, використання результатів суспільно-професійної акредитації освітніх програм; підтримано пропозицію щодо підготовки та видання довідкових матеріалів про кращі практики забезпечення якості вищої освіти; узагальнено досвід створення та діяльності спільних університетів). Отже, європейський вектор розвитку системи вищої освіти залишався пріоритетним і для країн, які на той час були членами СНД, серед яких у Болонському процесі беруть участь Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан, Молдова (право представництва російської федерації та білорусі в Болонському процесі призупинено в 2022 р. у зв'язку з військовою агресією проти України). Викладене опосередковано свідчить про те, що європейські підходи до забезпечення якості у вищій освіті є на сьогодні найбільш ефективними, тому рух України в напрямі Європейського простору вищої освіти був неминучим.

І. Бабин (2011, с. 7) зазначає, що "до початку 80-х років минулого століття в європейських університетах не розроблялося особливих механізмів або інструментів забезпечення якості вищої освіти - ні на рівні вищих навчальних закладів, ні на урядовому рівні, хоча проблема якості й декларувалась як центральна", а забезпечення якості "не було предметом спеціальної відповідальності університетів". Основними чинниками, які обумовили активний розвиток систем якості вищої освіти в країнах Європи стали (Бабин, 2011; Лисенко, & Тавлуй, 2011; Горпинич & Салов, 2013):

• ослаблення академічних стандартів, пов'язане із масовим поширенням вищої освіти;

• бажання стейкхолдерів (насамперед роботодавців) брати участь у визначенні цілей, завдань і очікуваних результатів діяльності університетів з метою забезпечення відповідності якості і кількості випускників потребам ринку праці в умовах зростання конкуренції та глобалізації;

• скорочення державних витрат на вищу освіту поряд зі зростанням вимог до ефективності суспільних витрат на вирішення цих завдань та підвищенні вартості освітніх послуг;

• очікування щодо більшої відкритості та підзвітності університетів суспільству з огляду на результати їхньої діяльності;

• зростання конкуренції між університетами внаслідок демографічного сплеску, підвищення мобільності студентів та викладачів, тиску з боку недержавного сектора вищої освіти;

* потреба у порівнянні результатів функціонування національних освітніх систем.

Одним із перших кроків на шляху до визнання відповідальності університетів за якість освіти стало ухвалення 388 ректорами з різних країн у м. Болонья (Італія) 18 вересня 1988 р. Великої хартії університетів, яка проголошує такі основоположні принципи, як автономність, нероздільність викладання і дослідницької роботи, академічні свободи, обмін інформацією і документацією, розвиток спільних проєктів, гарантування студентам умов, за яких вони могли б досягти своїх цілей у культурі й освіті. Станом на 2023 р. Велику хартію університетів підписали 975 університетів із 94 країн світу, із них - 88 ЗВО України (Magna Charta Universitatum, І988).

Важливим етапом для інтеграції освітніх систем країн Європи та формування сучасного розуміння якості освіти, що ґрунтується на визнанні результатів навчання, стало підписання Лісабонської конвенції (Про визнання кваліфікацій..., 1997). Основним її призначенням є врегулювання проблеми визнання кваліфікаційних документів. Ключова ідея цієї конвенції, яка згодом була перенесена і в інші міжнародні норми, зокрема рамку кваліфікацій Європейського простору вищої освіти 2005 року, Європейську рамку кваліфікацій для навчання впродовж життя 2008 р., полягає в тому, щоб не стандартизувати процедури і практики визнання кваліфікацій, які відмінні в різних країнах, а змістити акцент на оцінювання результатів навчання.

Розвиток у діалектичному взаємозв'язку принципів автономії та відповідальності університетів зумовив потребу в розробці внутрішніх механізмів забезпечення якості вищої освіти, адже "якість освіти без академічної свободи неможлива, а свобода без прагнення до якості є скоріше загрозою анархії та хаосу, ніж бажаним ідеалом" (Калаш- нікова, & Луговий, 2015). Водночас якість окремих університетів є основою для формування якості національних освітніх систем. Тому Всесвітня декларація Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури "Про вищу освіту для ХХІ століття: підходи і практичні заходи" (ЮНЕСКО, 1998), наголошуючи на міжнародному значенні якості освіти, виділяє важливість не тільки внутрішнього, а й зовнішнього її оцінювання. Левову частку міжнародних документів, які вплинули на становлення в Україні сучасної системи забезпечення якості вищої освіти, складають комюніке за результатами зустрічей міністрів, відповідальних за сферу вищої освіти в країнах-учасни- цях Болонського процесу (табл. 1).