Натуральні шкіри, склад, основні методи дублення, їх вплив на споживчі властивості виробів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський національний технологічний університет

Кафедра товарознавства, експертизи, митної справи та торгівлі

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Натуральні шкіри,склад,основні методи дублення,їх вплив на споживчі властивості виробів»

з дисципліни «Матеріалознавство та основи технології виробництва споживних товарів»

Виконав:студент групи ТК-131

№131300 Захарченко Д.Р.

Перевірив:

асистент Кучинська Г.Н.

Чернігів 2015



Зміст

Вступ

1. Динаміка розвитку шкіряної промисловості в Україні

2. Склад, будова, класифікація та характеристика натуральної шкіряної сировини

2.1 Будова та топографія шкури

2.2 Хімічний і білковий склад шкури

2.3 Класифікація та характеристика основних типів

3. Характеристика основних процесів шкіряного виробництва

3.1 Характеристика підготовчого етапу

3.1 Методи консервування та дублення натуральної шкіри

3.3 Методи художньої обробки натуральної шкіри

4. Властивості натуральної шкіри

5. Області застосування та асортимент натуральної шкіри

Висновки та пропозиції

Перелік посилань

Додатки



Вступ

шкіряний натуральний сировина

У ринкових умовах перед легкою промисловістю поставлені нові завдання - виробництво продукції високої якості на рівні світових зразків. Успіх окремих її підгалузей на зовнішньому і внутрішньому ринках повністю залежить від того, наскільки їх продукція або вироби відповідають міжнародним стандартам якості. Рівень якості продукції легкої промисловості не може бути постійною величиною. Вироби повинні бути зручними, красивими, служити споживачам до тих пір, доки їм на зміну не прийдуть нові, ще більш досконалі, що обумовлено науково-технічним прогресом. Але на кожному часовому етапі якість продукції повинна бути оптимальною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при відносно мінімальних затратах на її досягнення.

Шкіряна промисловість -- одна з галузей легкої промисловості, яка механічно та фізико-хімічно обробляє шкіри тварин, переважно великої рогатої худоби, а також морських ссавців. Продукція її використовується у виробництві взуттєвої та інших галузей легкої промисловості. Асортимент продукції шкіряної промисловості досить широкий: тверді шкіряні товари -- для підошов й інших частини шкіряного взуття, м'які шкіряні товари -- переважно хромові, також лимарно-сідельні вироби, одяг, галантерейні вироби, технічні шкіри тощо. До виробництва шкіряної промисловості належать підприємства, що виробляють штучні м'які і тверді шкіри, штучні хутра. Виробництво сировини, зосереджене у районах тваринництва, де шкіряна сировина є ніби побічним продуктом при виробництві м'яса та м'ясних продуктів. Постачальником синтетичних матеріалів є хімічна промисловість. Обробка шкір одне з найдавніших ремесел відомих людству з давніх часів. Пройшовши довгий шлях розвитку, шкіряне виробництво стало однією з провідних галузей багатьох країн світу, яке використовує передові досягнення науки, техніки та новітні технології.

На сьогоднішній день на ринку досить багатий вибір шкіряних виробів: замша, велюр, краст, нубук, лакована шкіра та ін. Звичайно, необізнаному споживачеві важко визначити, якій тварині належала шкура. Проте існують загальні елементарні ознаки, за якими можна визначити, наскільки дійсно якісний шкіряний виріб. Відмінністю шкіри хорошої якості будуть ніжна текстура, тонкість і м'якість. При цьому після стискання шкіри вона повинна швидко набути початкової форми, а складки й зморшки мають бути зовсім не глибокими і швидко зникати. Якісно вироблена шкіра буде легкою і приємною на дотик.

Актуальність курсової роботи полягає у тому, що розвиток виробництва товарів народного споживання багато в чому визначається станом шкіряної промисловості. А шкіряна промисловість залежить від якості самої шкіри та від методів визначення якості сировини. Це обумовлено тим, що натуральна шкіра залишається основною сировинною базою виробництва взуття та шкіргалантерейних виробів, а особливо свиняча шкіра, яка порівняно є доступна за ціною та має гарну якість.



1. Динаміка розвитку шкіряної промисловості в Україні

Шкіряна промисловість -- стара галузь виробництва в Україні [1].

Початки виробництва шкіряних товарів слід віднести до часів Київської Русі X -- XIII ст. Ремісники виробляли шкіряний одяг, взуття, пояси, деякі види зброї (щити), пергамент тощо. В XVI--XVIII ст. ремісництво було досить різноманітне, у зв'язку з створенням цехових організацій і окремого ремісничого стану воно набуло великого поширення на всій території України. Цехове виробництво України, зокрема виробництво шкіряних поясів, одягу і лимарно-сідельні вироби успішно конкурувало на світовому ринку з виробництвами Західної Європи, напівфабрикати шкіряної промисловості експортувались до Росії, Польщі, Німеччини та інших країн.

Подальше посилення урбанізаційних процесів сприяло розвиткові шкіряного виробництва, тому ремісниче виробництво вже не задовольняло збільшеного попиту міського населення. Підприємства мануфактурно-фабричної категорії організувалися спершу у великих осередках торгівлі, зокрема виробництва в Одесі і Бердичеві давали майже 9/10 всієї продукції.

Колоніальний характер народного господарства України мав вплив і на шкіряну промисловість, з кінця XVIII -- початку XIX ст. відчувається різка диспропорція між виробництвом шкіряної сировини й готових товарів. Вона виникла через слабкість фабричного виробництва в Україні. Багата на шкіряну сировину Україна, не маючи можливості для власної переробки була вимушена експортувати її в Росію, Польщу й інші країни. В цей же час країна була змушена імпортувати вже готові товари вироблені з власної ж сировини.

Статистичних даних про шкіряну промисловість України тих часів досить мало. У 1913 в Україні було вироблено 4,9 тис. тон твердої шкіри та 13 млн дм² м'якої шкіри, або більше 10% виробництва усієї Російської імперії. У першу світову війну, через підвищення військових потреб збільшилась і кількість шкіряних виробництв, в 1920 році в Україні було 2 568 шкіряних заводи, але здебільшого це були дрібні підприємства, розмірами не більшими за ремісничу майстерню. Великих підприємств, з виробництвом понад 60 тисяч шкір на рік, було тільки шість: бердичівський, васильківський, київський, таганрозький та 2 в одеських. Ще 16 заводів виробляли від 18 до 60 тис. шкір щорічно. 110 підприємств від 6 до 8 тисяч шкір. Всі інші були малими напів-цехами, які давали незначну частку у загальній кількості вироблених шкір.

НЕП мав позитивний вплив на розвиток шкіряної промисловості України, велика частина підприємств перейшла в приватні руки (130 заводів із загальною продуктивністю 800 тис. шкір щорічно), а державна шкіряна промисловість увійшла в 3 об'єднання: київське, таганрозьке й одеське. Ці об'єднання об'єднували 18 великих і 24 малих підприємств. Із впровадженням п'ятирічок було закрито всі дрібні підприємства, які були найпоширеніші у сільській місцевості. Приватний сектор було зовсім ліквідовано, а всі підприємства підпорядковано органам наркомату легкої промисловості. У 1930-их pp. в Україну було припинено імпорт дубильників, тому до другої світової війни в Україні сформувалась власна база дубильно-екстрактної промисловості, головним чином дубильників не рослинного походження, целюлозних екстрактів тощо (васильківський, сквирський і київські підприємства). У той же час виникла нестача сировини у зв'язку із зменшенням поголів'я великої рогатої худоби. У 1940 один з найстарших українських заводів у Василькові (збудований 1859), реконструйований за перших трьох п'ятирічок, випускав юхтові і хромові вироби, заводи у Бердичеві, Василькові й Одесі головним чином тверді шкіряні вироби, а виробництво м'яких шкіряних виробів було зосереджене на підприємствах Бердичева, Харкова, Києва,Костянтинівки й Кременчука. Найбільшим заводом був Бердичівський, який давав близько 30% всієї продукції шкіряної промисловості України.

У після воєнний період було споруджено ряд великих підприємств, зокрема у Харкові. Було впроваджено виробництво новітньої на той час, штучної шкіри і хутра (заводи у Києві, Тернополі і Запоріжжі). У 1970-их pp. в Україні працювало 24 великих шкіряних підприємств, у тому числі київський виробничий комбінат (найбільше підприємство в Україні), львівська фабрика «Світанок», новозбудовані фабрики у Харкові, Василькові і Бердичеві. Відбулася значна інтенсифікація технологічних процесів, хоча розміщення шкіряної промисловості в Україні і далі залишалось нерівномірним. У 1983 в УССР діяло 16 шкіряних виробничих об'єднань і підприємств, серед яких найбільші: «Світанок» у Бердичеві, «імені 40-річчя Жовтня» в Івано-Франківську, «імені М. Фрунзе» в Києві [2].

Незважаючи на усі зміни, питома вага шкіряної промисловості України і надалі не задовольняла потреб всієї України: (1913 -- 10%, 1940 -- 18%, 1970 -- 20% і 1984 -- 17%).

Як і за часів російської імперії, частина сировини вивозилась у Росію та інші частини СРСР з одночасним ввозом уже готової продукції. Наукові дослідження шкіряної промисловості були зосереджені в Українському науково дослідному інституті шкіряно-взуттєвої промисловості у Києві [3].

Таблиця 1.1. Виробництво основних видів продукції шкіряної промисловості УРСР

Продукція	Одиниця виміру	1940	1950	1960	1970	1980	1984
М'які шкіряні товари: в тому числі хромові: юхтові:	млн дм2	831,8 527,5 304,3	512,3 379,5 132,8	1377,4 1067,4 309,5	2130,2 1797,4 332,8	2560,1 2305,0 255,1	2497,0 2201,2 295,5
Тверді шкіряні товари	тис. т	15,0	8,2	22,7	34,0	726,5*	681,7*

Шкіряні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові, Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку; шкірзамінники -- в Одесі. Всього в країні діє 16 шкіряних об'єднання. Найбільші шкіряні об'єднання -- у Луганську, Львові, Харкові, Вознесенську, Кривому Розі, Хмельницькому.

Для шкіряного виробництва України важливо удосконалювати діючу і створювати нову технологію, освоювати матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями, механізувати та автоматизувати виробничий процес.



2. Склад, будова, класифікація та характеристика натуральної шкіряної сировини

2.1 Будова та топографія шкури

Шкура - це зовнішній шкірний покрив тіла тварини, що захищає його від атмосферних впливів, механічних і хімічних пошкоджень, регулює теплообмін, є органом чуття, слугує для виділення поту, жиру, відпрацьованих речовин [4].

Шкура тварини складається з трьох основних шарів (Рисунок 2.1):

І - зовнішній шар - епідерміс;

ІІ - дерма;

ІІІ - підшкірна клітковина - міздра.

Рисунок 2.1 - Шари шкури тварини

Епідерміс - верхній шар шкури, розташований безпосередньо під волосяним покровом. Складається з кількох рядів епітеліальних клітин, які з'єднані міжволокняною речовиною. Товщина його залежить від виду тварини і складає приблизно 1-5 % від товщини шкури. Чим більший волосяний покрив, тим епідерміс менший. Епідерміс нараховує від двох до шести шарів. Верхній шар - роговий (1), який складається із омертвілих клітин. Другий шар - ростковий (2), складається із живих клітин, які ростуть. Третій - слизовий (3). Коли клітини верхнього шару відлущуються - утворюється лупа [5].

Дерма - найтовщий і основний шар шкури, який складається із двох шарів: верхній - сосочковий (4), нижній - сітчастий (6). Обидва ці шари утворюються із переплетених пучків білкових волокон. Основний білок шкури - колаген, крім цього є еластин і ретикулін (ці білки нерозчинні у воді). Сосочковий шар складається з колагенових волокон, які розташовані майже паралельно стержням волосся (8), містить багато жирових та нервових (5) клітин, сальні (9) і потові (10) залози. Це робить його неміцним. Сітчастий шар складається з колагенових волокон більш товстих і переплетених під різним кутом, що створює міцність, якою характеризується готова шкіра.

Підшкірна клітковина - розміщена безпосередньо під дермою і складається з горизонтальних, нещільно укладених між собою колагенових і частково еластинових волокон, між якими міститься багато кровоносних судин. Цей шар містить також багато жирової з'єднуючої тканини (7).

При виробництві шкіри використовується тільки дерма, епідерміс і міздра видаляються механічним або хімічним шляхом.

Шкура на різних частинах тіла тварини виконує різні навантаження, тому шкіра із неї різна за якістю (Рисунок 2.2). Відповідно до різних властивостей, частини шкіри мають наступні назви (Рисунок 2.3): чепрак (хребтова частина)(3,4,5) - найбільш цінна частина шкіри, найбільш цінна, рівномірної якості, пружна, з гарною мереєю; вороток (шийна частина)(1) - найближча по якості до чепрака, але товщина менша, слабша за механічними якостями; поли (черевна частина)(2) - найбільш тонка і нерівномірна [6].

Рисунок 2.2 - Щільність структури волокон на шкірі

Рисунок 2.3 - Топографічні ділянки шкіри

Як об'єкт торгівлі шкірсировина (ШС) сьогодні включає дві групи сировинних товарів, різних за ступенем обробки:

1) відокремлений від туші і законсервований певним способом шкірний покрив тварин (власне шкури); консервація шкур повинна бути здійснена не пізніше як через 2-3 роки після знімання з туші для запобігання псуванню мікроорганізмами та автолітичними процесами (посмертними змінами під дією ферментів);

2) шкури, піддані певній первинній обробці (міздріння, знешерстювання, зоління, ніддублювання тощо), яка забезпечує можливість тривалого зберігання до перероблення у шкіру, але не дозволяє використання її для виготовлення ужиткових товарів (шкіряний напівфабрикат).

Використання шкур тварин людиною практично дорівнює тривалості існування людства: наскельні малюнки первісних людей свідчать про використання шкур впольованих тварин для захисту тіла людини від несприятливих умов довкілля. Цивілізоване використання шкур починається з винайденням способів перероблення шкур у шкіру і налічує понад 9000 p.; практично стільки ж існує обмін, а потім і торгівля шкурами і, пізніше, шкірами. На території сучасної України високорозвинене (як на ті часи) перероблення шкур існувало у IX ст., а шкіри (сириця, сап'ян) і вироби з шкір (збруя, взуття, військове спорядження, прикраси тощо) вважалися настільки цінними, що були предметом обміну з сусідніми державами (Ярославна, у якості приданого у Францію везла саме шкіри та хутро).

Шкурою називають шкірний покрив тварин, відокремлений від туші; шкірою - продукт переробки дерми шкури, який має волокнисту структуру шкури і змінені за потребою хімічні та фізичні властивості волокон. Вироблення шкіри включає операції підготовчі, дубильні, післядубильні і обробку, для правильного проведення яких і отримання однорідної за властивостями шкіри, шкури підбирають у виробничі партії за масою і способом консервування. Вироблення якісної шкіри неможливе без знання будови, хімічного складу і властивостей шкури. Найціннішою ШС є шкури великої рогатої худоби (ВРХ), коней, кіз, овець, свиней ( із шкур диких, морських тварин і рептилій використовують лише придатні для переробки на шкіру. Свіжа (парна) шкура містить 28-30 % білків, 55-75 % води, 0,5-1,5 % жирів і жироподібних речовин, 0,3-1,0 % мінеральних речовин і 0,2-0,6 % вуглеводів. Будова шкури та її властивості різні і у різних тварин, і на різних ділянках шкури однієї тварини, що впливає на властивості шкіри. Шкури тварин мають волосяний покрив; на їх поперечному перерізі розрізняють три шари: епідерміс (зовнішній шар, займає 1-5% товщини шкури, складається із білка каротину, видаляється чи зберігається відповідно при переробленні шкур на шкіри чи хутро), дерму (основний шар шкури для отримання шкіри; формується колагеновими, еластиновими і ретикуліновими переплетеними у жмутики волокнами), підшкірну клітковину (міздру, у якій є кровоносні судини, нервові і м'язові волокна, білкові і жирові клітини, жирові прошарки; при виробленні шкір видаляється) [7].

Основним елементом дерми є волокна колагену, яких шкіра містить 80-95%. Макромолекула колагену складається з амінокислот, з'єднаних поліпептидним зв'язком (-CO-NH-). Основна властивість колагену - спроможність вступати в реакцію з дубителями і утворювати шкіру.

Залежно від того, яку ділянку тіла тварини вкриває шкура, вона по-різному формується і має різні властивості. У ВРХ на спині товщина шкури більша, на череві має меншу товщину, передня частина шкури, особливо на шиї, залежно від віку тварин, має зморшки різної глибини, потовщена, але пухка. Ділянки шкури, які істотно відрізняються за властивостями називаються топографічними. Різниця між ділянками посилюється з віком тварин, особливо у шкур ВРХ, коней і свиней. У шкурах розрізняють такі топографічні ділянки (рисунок 2.4).

Рисунок 2.4 - Топографічні ділянки шкіри

У практичній торгівлі ШС поділяють за видами (велика, дрібна, свиняча, оленяча та морського звіра), масою (кг) в парному стані (ВРХ - 4,5-40 і більше; коней - 5--17 і більше; морського звіра -4-15 і більше), площею, товщиною у стандартній точці (мм., від 2,5-4,0), групами (залежно від району розповсюдження чи породи; ВРХ - 1-4, свинячі - 1-2, овечі 1-3, козячі - 1-4; шкури оленів, верблюдів і морського звіра на групи не поділяють), шерстистістю (лише овчини), способом консервування (мокро солені, тузлукова ні, сухо солені, прісно сухі), сортами (1-4, ШС бактеріальна, пошкоджена шкіроїдом та міллю), забійною ознакою [8].

2.2 Хімічний і білковий склад шкури

Зміни, які відбуваються із шкурою під час її первинної обробки, зберігання і особливо під час одержання з неї шкіряного напівфабрикату пов'язані з хімічним складом парної шкури [9].

Кількісний склад хімічних речовин, які знаходяться в шкурі непостійний і залежить від статі, виду, віку, умов життя тварини, змінюється в одній і тій же шкурі по товщині та топографічних ділянках.

Приблизний склад парної шкури ВРХ (великої рогатої худоби) :

вода - 65-75 % ;

білки - 25-30 % ;

жири і жироподібні речовини - 0,5-1,5 % ;

мінеральні речовини - 0,3-1,0 % ;

вуглеводи - 0,2-0,6 %.

Суха речовина шкури (або голина) майже цілком складається із білкових речовин, основними з яких є колаген, кератин, еластин і ретикулін [10].

Основний білок шкури - колаген (з грецької - утворюючий клей), має такі властивості: не розчиняється у воді, тільки набухає, у слабких розчинах лугів і кислот набухає сильно, при нагріванні у воді вище 60 ⁰С руйнується (ця температура називається температурою зварювання). Тому залишки сирої шкіри використовують для виготовлення клею. Кератин - основний білок волосу (стійкий до дії кислот, але руйнується в лужному середовищі і волос розчиняється). Кератин стійкий до дії гарячої води і не розчиняється при кип'ятінні. Ретикулін і еластин - волокнисті білки (створюють волокна), стійкі до дії холодної води, розчинів лугів і кислот. Альбуміни і глобуліни - білки, що містяться в складі крові і клітинної речовини. Вони легко розчиняються у воді, у слабких розчинах лугів, кислот і солей, видаляються в процесі переробки шкури. Допустима кількість води в готовій шкірі складає 14-16%.

Із всіх хімічних елементів, які входять до складу білків, найбільш характерним є азот. Тому за кількістю азоту можна встановити вміст білків.

2.3 Класифікація та характеристика основних типів

Шкури ВРХ: міцні і щільні; шкури телят розподіляють за віком, дорослих тварин - за статтю [11]:

- опойок: шкури телят з первинним волосяним покривом; площа 70-120 дм², товщина 1,3-1,5 мм; якість залежить від годування і умов утримання: молочний опойок має шкуру високої якості; телята, вигодовані пійлом і переведені на рослинну їжу - з пухкішою дермою);

- виросток: шкури телят, які перейшли на рослинні корми, з вторинним після линяння волосяним покривом; маса до 10 кг, площа 100-160 дм², товщина до 3 мм; переробляється на щільні високоякісні шкіри для верху взуття;

- напівшкурок: шкури телиць і бичків масою 10-13 кг, площа 120-220 дм², товщина 2,5-3,5 мм від тварин віком 1-1,5 р;

- бичок: шкури молодих кастрованих і некастрованих бичків; маса 13-17 кг, площа 200-275 дм², товщина 3-4 мм.

- яловиця: шкури корів масою 13-17 кг (легка), 17-25 (середня), понад 25 (важка); площа 200-400 дм², товщина 2,5-5 мм;

- бичина: шкури кастрованих биків масою 17-25 кг (легка) і більше 25 кг (важка). Площа 300-570 дм², товщина 3,5-5 мм. Довжина шкур 1,75-2,4 м, ширина 1,5-2 м.

- бугай: шкури некастрованих биків; за масою аналогічні бичині, товсті, мають глибокі складки на воротку і передній частині чапрака.

Шкури опойка, виростка, напівшкурка переробляють на шкіри для верху взуття, підкладки і галантерейних виробів, бичка - переважно на юхтові і устілкові шкіри; бичини і яловиці, залежно від товщини, на шкіри- хромового дублення, юхту, спилок, устілкові, підошовні, лимарно-сідельні, технічні.

- шкури коней відрізни ються від ВРХ іустішим волосяним покривом, меншою щільністю і міцністю, більшими вадами:

- шкури лошат: мають масу до 5 кг, площу 60-130 дм, товщину до 1,4 мм; через непридатність Для виготовлення хутра переробляють на шкіри для верху взуття і рукавичок;

- вимітка: шкури кінського молодняка масою понад 5 кг; площа 120-200 дм, товщина передини 1,5-2 мм, хазу -2-2,5 .мм; переробляється на шкіри для верху взуття. шкуру високої якості; телята, вигодовані пійлом і переведені на рослинну їжу - з пухкішою дермою);

- виросток: шкури телят, які перейшли на рослинні корми, з вторинним після линяння волосяним покривом; маса до 10 кг, площа 100-160 дм², товщина до 3 мм; переробляється на щільні високоякісні шкіри для верху взуття;

- напівшкурок: шкури телиць і бичків масою 10-13 кг, площа 120-220 дм², товщина 2,5-3,5 мм від тварин віком 1-1,5 р;

- бичок: шкури молодих кастрованих і некастрованих бичків; маса 13-17 кг, площа 200-275 дм², товщина 3-4 мм.

- яловиця: шкури корів масою 13-17 кг (легка), 17-25 (середня), понад 25 (важка); площа 200-400 дм², товщина 2,5-5 мм;

- бичина: шкури кастрованих биків масою 17-25 кг (легка) і більше 25 кг (важка). Площа 300-570 дм², товщина 3,5-5 мм. Довжина шкур 1,75-2,4 м, ширина 1,5-2 м.

- бугай: шкури некастрованих биків; за масою аналогічні бичині, товсті, мають глибокі складки на воротку і передній частині чапрака.

Шкури опойка, виростка, напівшкурка переробляють на шкіри для верху взуття, підкладки і галантерейних виробів, бичка - переважно на юхтові і устілкові шкіри; бичини і яловиці, залежно від товщини, на шкіри- хромового дублення, юхту, спилок, устілкові, підошовні, лимарно-сідельні, технічні.

Шкури коней відрізняються від ВРХ густішим волосяним покривом, меншою щільністю і міцністю, більшими вадами:

- шкури лошат: мають масу до 5 кг, площу 60-130 дм, товщину до 1,4 мм; через непридатність Для виготовлення хутра переробляють на шкіри для верху взуття і рукавичок;

- вимітка: шкури кінського молодняка масою понад 5 кг; площа 120-200 дм, товщина передини 1,5-2 мм, хазу -2-2,5 .мм; переробляється на шкіри для верху взуття.

- кінські шкури: є легкі (10-17 кг) і важкі (понад 17 кг); площа сягає 400 дм²; товщина передний 1,5-3 мм, хазу -3-4 мм (переробляють відповідно на шкіри хромові та юхту, на устілкові і підошовні).

Шкури овець; на шкіру переробляються шкури, які за станом волосяного покриву непридатні для виготовлення хутряної і шубної овчини; значно відрізняються за породою, віком, сезонним забоєм тощо; найкращі за якістю шкури тварин, забитих влітку і восени, весною тварини виснажені (шкура тонка і пухка); залежно від породи тонкорунних овець є шкури від щільної і міцної до пухкої і слабкої; висока густина вовни, звивистість волосяних сумок, численність сальних (2-5 на 1 волос) і потових залоз зумовлюють пухкість і незначну міцність, підвищену розтяжність; шкури овець грубошерстих короткохвостих порід щільні, площа 60-75 дм². Переробляють їх на шкіри для верху взуття (шеврет), одягу, рукавичок, підкладкових і галантерейних виробів; Шкури кіз: відрізняються від овчини щільнішою дермою (виготовлені шкіри досить міцні, м'які і гнучкі), молочні породи кіз мають тонку шкуру; у країнах з жарким і сухим кліматом розводять степових кіз шерстних і шерстнопухових порід, які мають густу і довгу вовну і дають товсту пухку шкіру; козлина розподіляється за віком тварин:

- дрібна козлина: шкури козенят віком 2-3 міс, площа до 25 дм²; переробляється на лакові і рукавичні шкіри;

легка козлина: шкури козенят віком 3-5 міс, площа 25-40 дм²; використовується для виготовлення високоякісного шевро;

- середня козлина: шкури кіз віком 6-10міс, площа до 60 дм²; товсті, щільні, еластичні, використовується на шевро;

- важка козлина: шкури дорослих кіз і цапів, площа 60-90 дм²; переробляються на козлину хромового дублення.

Шкури свиней: особливі у тому, що рідко розташована щетина проникає через всю товщину дерми (це зумовлює високу пористість виготовлених шкір); за віком і статтю тварин розрізняють шкури поросят (до ЗО дм² ), середні (70-120 дм²), великі шкури дорослих маток і хряків (понад 120 дм² товщиною 2,7-3,7 мм); із шкур поросят виготовляють рукавичні і галантерейні шкіри, дрібних і середніх - шкіру для верху взуття, підкладкові і галантерейні вироби; з важких крупонів - підошовні, устілкові шкіри, юхту, сирицю, лимарно-сідельні шкіри.

Крім перелічених основних видів для виготовлення шкір обмежено застосовують шкури деяких домашніх та диких тварин, морських звірів, плазунів, риб:

- шкурки собак і кролів, непридатні для переробки на хутро через стан волосяного покриву, можуть перероблятися на шкіру; вони мають порівняно щільну дерму; площа шкурок собак - 15-50 дм², товщина 0,5-2,5 мм, використовують для отримання високоякісної шкіри хромового дублення і лайки; шкурки кролика площею до ЗО дм² і товщиною 0,5-1,2 мм переробляються на галантерейні та взуттєві шкіри;

- шкури північних оленів пухкі і пористі; із молодих тварин (до 1 р.) площею 70-90 дм², товщиною 2-3 мм найцінніші для виготовлення взуттєвої замші і рукавичних шкір; площа шкур дорослих тварин - 130-170 дм², товщина (залежно від сезону) - 1,5-5 мм, виготовляють галантерейну та технічну замшу, шкіри хромового дублення для спортивних виробів;

- шкури верблюдів пористі й пухкі; шкури верблюденят масою до 10 кг порівняно тонкі, з них виготовляють шкіри для верху взуття і підкладки та галантерейних виробів; шкури дорослих верблюдів площею 340-460 дм² мають товщину на озадку 3,5-5 мм, поли і шия значно тонші, використовуються на шкіри різного призначення;

- шкури віслюків подібні до шкур жеребка і виметки, відрізняються від кінських ущільненням дерми по всій площі озадка, досить щільні й еластичні, площа до 200 дм²; з них виготовляють м'які шкіри різного призначення;

- шкури буйволів досить пухкі, товсті й важкі; залежно від товщини їх переробляють на взуттєві шкіри для верху і низу, сирицю, технічні шкіри;

- шкури яків за будовою, властивостями і призначенням близькі до шкур ВРХ;

- шкури лосів мають площу 200-400 дм², товщину - 3,5-5 мм; з них виготовляють товсту, але м'яку і дуже міцну замшу, шкіри хромового дублення для спортивних виробів, підошовні шкіри;

- шкури диких кіз (сайгака, джейрана, косуль, гірських цапів, гірських баранів, кабарги) прирівнюються до степової козлини; шкури сайгаків мають площу до 100 дм², тонкі й щільні, придатні для переробки на замшу, шкіри хромового дублення для верху взуття та галантерейних виробів; шкури косуль (родини оленів) мають площу 60-100 дм², товщину 1,5-2 мм, використовуються для виготовлення замші та лайки;

- шкури кенгуру мають високу міцність до розтягування, гарний зовнішній вигляд, м'які на дотик, застосовуються для виготовлення високоякісного спортивного взуття;

- шкури тюленів мають рівномірну товщину до 4-6 мм, площу 70-250 дм² залежно від віку і виду; недостатньо міцні, тягучі, водо- і повітропроникні; лицьовий спилок у 1,3-1,8 мм має однакові властивості поздовж і поперек; використовуються на шкіри для верху взуття, одягу та галантерейних виробів;

- шкури моржів мають площу до 600 дм² і значну товщину, досить грубі складки і зморшки на поверхні; переробляються переважно на технічні шкіри, які пухкі, але менш пористі, ніж тюленячі;

- шкури рептилій (крокодилів, ящірок, плазунів) використовують як другорядна сировина; цінність шкіри з них визначається рисунком мереї (утворюється виступами, що мають різноманітне розташування), природним і штучним забарвленням, що надають кожній шкірі своєрідного вигляду; мають високий опір розтягуванню та стиранню; шкіри з традиційної сировини часто імітують під шкіри рептилій;

- шкури крокодилів найбільш придатні для виготовлення шкір для верху взуття; мають великі виступи прямокутної форми, однотонне забарвлення; із шкур різних видів ящірок тропічних країн отримують дуже гарні шкіри для верху взуття з своєрідним рисунком, нерідко барвистим (наприклад, варан, довжина - 1,5 м, має на спині горбки, а на голові і череві - лусочки, верхній бік тіла жовтуватий з темними смутами, а нижній - піскувато-жовтий без плям; жовтобрюх - довжина - 1,2 м, має плямисте забарвлення від світло-жовтого до червонуватого); у шкіряному виробництві можуть використовуватися також шкури різних видів удавів, полозів, вужів, гадюк. Шкіри плазунів досить міцні, тому можуть застосовуватися для верху взуття і галантерейних виробів;

- шкури риб (акул, тріски, білуги тощо) досить міцні до розтягування; верхній шар має тверді горбки та кишені, де щільно тримається луска (тому утворюється своєрідний рисунок лиця шкіри); шкіри застосовують для верху взуття та галантерейних виробів;

- шкури птахів мають великі отвори від грубого пір'я (гарний вигляд має шкіра зі шкури страуса, що використовується на сумки і портфелі).

За призначенням ШС поділяють залежно від виду, маси, площі, товщини у стандартній точці, сорту та методу консервування у такий спосіб:

- для підошовної шкіри гвинтового і цвяхового методів кріплення;

- для підошовної шкіри ниткового і клеєного методів кріплення;

- для устілкової шкіри гвинтового і цвяхового методів кріплення;

- для устілкової шкіри ниткового і клеєного методів кріплення;

- для шкіри для рантів;

- для лимарно-сідельних шкір;

– для технічних шкір (ремінців прядильних машин, ділильних ремінців, гонків, муфт і погоняльних ременів, сучильних рукавів, ремінців, манжетів і прокладок, спеціальна, спецфутбол);

– для взуттєвої, сандальної та лимарно-сідельної юхти;

– для сириці (ременевої, гужової, зшивальної, зшивки пергаментної);

– для хромової шкіри для верху взуття і підкладки;

– для галантерейних шкір;

– для лакових шкір і замші;

– для рукавичкових шкір.



3. Характеристика основних процесів шкіряного виробництва

3.1 Характеристика підготовчого етапу

Шкіряне виробництво можна умовно поділити на три основні етапи [12]:

І - виділення із шкури дерми з певними, характерними для даного виду шкур мікроструктурою і хімічним складом (одержання голини);

ІІ - фіксація структури голини і надання їй стійкості до дії температури, вологи і хімічних впливів (отримання дубленого напівфабрикату);

ІІІ - надання дубленому напівфабрикату необхідних фізико-механічних властивостей і гарного зовнішнього вигляду (викінчування напівфабрикату і одержання готової шкіри).

3.2 Методи консервування та дублення натуральної шкіри

Первісні люди почали обробляти шкіру тварин багато тисяч років потому. Цей процес можна назвати самою першою обробною промисловістю. На тварин полювали з метою отримання їх м'яса та жиру, але перед тим як приймати їжу з тварин потрібно було зняти шкуру. Для цього, напевно, використовувались гострі шматки креміня, а пізніше - креміневі ножі. Далі шкури використовувались для зігрівання тіл людей та, напевно, обгортались кругом ніг, являли собою перший тип черевик. Але необроблені шкури скоро починали розкладатися та гнити. Було помічено, що висушування шкур на сонці консервує їх, але у результаті виходить дуже твердий, негнучкий матеріал, мало здатні для виготовлення одягу. Шкури потрібно було пом'якшити. Це було зроблено за допомогою натирання підготовчої шкури різноманітними жирами. Жир також допомагав запобігти промоканню шкір. Даний вид обробки робив шкіри тварин м'якими та еластичними. Крім того, для обробки шкір використовувалась вода, в яку добавляли різні види кори і ягід. Було виявлено, що після такої обробки шкір вони становились значно м'якішими і могли протистояти гниттю. Активні речовини, які містяться у витяжках з певних рослин і спричиняють такий вплив на шкіри тварин, називають танінами. Це був, один з перших методів дублення шкіри[13].

Цей процес дублення шкур з часом покращився. В часи Римської імперії з шкіри робили обладунки, бурдюки для води і вина, пояси, шнури, палатки, човни, ножні та інше.

У Середні віки з'явилися перші заводи по виробництву шкіри, побудовані в містах, які відповідали особливим вимогам. Недалеко від заводу повинно бути хороше джерело матеріалів - шкур тварин, тут же повинна бути розміщена водойма, яка забезпечить виробництво достатньою кількістю води. Також завод повинен бути в достатній мірі забезпечений вапном, необхідної для обробки шкур, та корою дерев, з якої добувались таніни, необхідні для дублення. Процеси, які використовуються для виготовлення шкіри в наші дні, винайшли наші предки багато тисяч років назад.

Дублення шкіри проводиться обробкою її дубильними речовинами з фіксацією структури дерми шляхом надання їй пластичності, міцності, зносостійкості та інше.

У результаті між молекулами колагену дерми і молекулами дубильної речовини утворюється хімічні зв'язки. Завдяки цьому [14]:

- підвищується температура зварювання колагену;

- зменшується склеювання елементів його мікроструктури;

- підвищується стійкість дерми до дії ферментів та гідролізуючих агентів;

- зменшується набухання її у воді;

- підвищується міцність при розтягуванні у обводненому стані.

Дублення проводять в барабанах, які обертаються з частотою 4-8 хвилин, при 20-33 °С. Використовують як неорганічні, так і органічні дубильні речовини. В багатьох випадках використовують комбіновані методи дублення, тобто одночасно або послідовно вводять у процес декілька різних за природою дубильних речовин; це дає змогу скоротити тривалість дублення та раціонально використані дубильні речовини. З неорганічних дубильних речовин найбільш широко використовують основні комплексні солі Сr (III) - як самостійно, так і у комбінації з іншими дубителями. Їх використовують у вигляді хромових екстрактів - концентрованих водних розчинів або порошків. Солі Сr проникають всередину дерми по капілярам у її структурі.

Процес прискорюється з підвищенням ступені дірчатості структури, підвищенням концентрації дубителя, зниженням рН розчина, підсилення механічних впливів. Зв'язування дубильних речовин прискорюється з підвищенням рН, температури, концентрації дубителя. При дубленні шкіри витрата дубителя дорівнює 1,8-2,5%. Крім сполучень Сr використовуються інші неорганічні дубителі, однак значно рідко. Шкіри, які дубили за допомогою алюмінокалієвих квасців, після намокання становляться твердими через те, що ці речовини створюють з колагеном малостійкі комплекси, які руйнуються водою.

При альдегідному дубленні поперечні зв'язки створюються у результаті взаємодії СН2О з аміногрупами бокових ланцюгів молекули колагену. Оскільки подальша поліконденсація СН2О зумовлює отримання жорсткої шкіри, альдегідне дублення комбінують з дубленням іншими речовинами. У випадку жирового дублення з колагеном реагують продукти окислення жирних кислот, а незв'язаний жир відкладається на волокнах колагену, що придає шкірі м'якість.

Танінове дублення здійснюють за допомогою так званих дубильних екстрактів упарених до визначеної концентрації або висушених до порошкового стану водних витяжок з кори, деревини, листя та плодів деяких рослин (дуба, ялини, та інших). Проникнення танінів в товщу дерми проходить повільно, тому чисто танінове дублення використовується рідко.

В якості синтетичних дубильних речовин використовують продукти поліконденсації фенолів; продукти взаємодії фенолоформальдегідних смол; продукти поліконденсації резорцину з формальдегідом.

Шкури свиней підрозділяють на малі (легкі) площею 30-70 дм², масою 1,5 - 4 кг; середні - 71 - 120 дм2, масою 4-7 кг і великі (тяжкі) - 120 дм² і більше, масою понад 7 кг [15].

Внутрішня поверхня свинячої шкури - хороша живильне середовище для гнильної мікрофлори, тому не пізніше ніж через 2 години після зняття її треба починати готувати до консервації. При підготовці шкури до зберігання з неї видаляють прирізи сала, м'яса і підшкірну клітковину.

Існують наступні способи консервування свинячих шкір:

- тузлукування (в розсолі, на 1 л води 315 г солі, протягом 18 год.);

- розстил (сухою сіллю);

- сухо солоному (поєднання засолу з сушкою).

Дублення - основний процес вироблення шкір: дублячі речовини проникають у товщу дерми, взаємодіють з білками і незворотньо змінюють хімічні та фізичні властивості дерми (підвищує жорсткість структури, зменшує усадку, формує об'єм і збільшує у 2-2,5 рази об'ємний вихід шкіри, зберігає пористість, підвищує температуру зварювання (від 45-55 до 110°С) і стійкість шкіри до дії мікроорганізмів, зменшує набрякання в розчинах кислот, лугів (/тише шкіри альдегідного і жирового дублення), зменшує кількість води набрякання (від 100 -до 19 %), підвищує пружність і міцність вологої шкіри, зменшує видовження (від 52 до 24 %). У виробництві шкір найчастіше застосовують [16]:

– хромове дублення: використовується понад 100 p., шкіри міцні, розтяжні, м'які, еластичні, стійкі до дії високих температур і стирання, гігроскопічі, паро- і повітропроникні, але: швидко намокають, промокають, повільно висихають, недостатньо пластичні;.

– цирконійове дублення: дає шкіру підвищеної густини, стійкості допоту, світла, стирання, гігротермічної стійкості, задовільного об'єму дерми, термо- (92-96°С) і водостійкої (вища за шкіри хромові); застосовується переважно в комбінації з солями хрому та іншими дубителями;

– титанове дублення застосовується переважно в комбінації з солями хрому і органічними дубителями при виробленні шкір для деталей низу взуття; шкіри (порівняно із хромовими) твердіші, менше деформуються, стійкіші до стирання, поту, окиснення і пліснявіння, забезпечують вищу міцність кріплення;

– алюмінієве дублення застосовується переважно в комбінації з солями хрому і органічними дубителями; у чистому вигляді алюмінійові комплекси нестійкі до води - зволожена шкіра роздублюється і стає жорсткою при висиханні; для виготовлення лайки із шкур овець, диких кіз, собак і лошат застосовують алюмінієві галуни, кухонну сіль, пшеничне борошно і яєчні жовтки (лайка має білий колір, фарбується лише з лиця, може використовуватися тільки в сухих умовах експлуатації, призначається переважно для рукавичок);

– танідне (рослинне) дублення застосовується з давніх-давен (назва процесу - «дублення» свідчить про застосування речовин із дуба); таніди є в різних частинах рослин - корі, деревині, корінні, листках (кора і деревина дуба містять 4-5%, каштану - 8-12, вербової лози - до 20, модрини - 9-20, ялини - 9, листків сумаху - 15-25, чорнильні горішки на листках дуба - 36-58 % сухої речовини); можуть застосовуватися при дубленні шкір різного типу: від тонких і м'яких (сап'ян) до жорстких підошовних; таніди досить дорогі і застосовуються для отримання наповнених твердих і жорстких шкір, надання пластичності, підвищеного тертя, обмеження водопроникності; міцність танідних шкір нижча, ніж у інших методах дублення, недостатня термостійкість (70-85°С), меншу стійкість до стирання (в 1,7 разів порівняно із хромовими); використовують таніди в комбінації з іншими дубителями при дубленні шкір для деталей низу взуття, юхти, лимаріо-сідельних, галантерейних виробів;

– альдегідне дублення здійснюють мурашиним альдегідом (формальдегід) і глутаровим; шкіра має високу температуру зварювання (до 90 °С), стійка до дії лугів, поту, окиснювачів, ферментів, але з часом стає жорсткою, втрачає міцність, при зварюванні різко зсідається, але не втрачає еласт

– ичності, а після охолодження відновлює розміри; застосовують у комбінації з іншими сполуками для надання шкірам термостійкості, стійкості до поту, окиснювачів і лугів (шкіри для устілок, підкладки, рукавичок) та для здублювання казеїнового покриття шкіри;

– жирове дублення: дає шкіру замшу; найкраще здійснювати жирами тюленячої ворвані і тріскової печінки; деякі властивості шкіри подібні до шкір альдегідних, але замша дуже м'яка, легка (густина 0,3-0,45 г/см³), не змочується водою, а неполярними розчинниками; термостійкість 70-72°С, ретельно шліфована з лиця (оленяча) або бахтарми, має темнобрупатний колір, шовковистий ворс, може фарбуватися в чорний колір; виготовляють із шкур оленів, овець, лосів, диких кіз, собак; за призначенням є взуттєва, рукавична, галантерейна, технічна, протезна, для полірування оптики, протиранням окулярів, фільтрування бензину від води; стійка до лугів (її можна прати в мильному розчині), має високі гігієнічні властивості; при набряканні у воді стає водонепроникною;

– комбіноване дублення застосовують для надання шкірі комплексу необхідних властивостей, підвищення економічності, скорочення терміну; синтетичні дубителі є допоміжні, замінники танідів і спеціальні (одночасно жирують, фарбують тощо); дублячими полімерами є сечовиноформальдегідні, меламіно-формальдегідні, катіонні й аніонні диціандіаміноформальдегідні, фенолформ альдегіди і епоксидні смоли. Опоряджування шкір має за мету зміну складу, структури, властивостей і зовнішнього вигляду напівфабрикатів. Основні процеси опоряджування: фарбування, наповнення, сушіння, покривне фарбування. До тиснених відносяться шкіри, пресовані плитами з дрібномерейним (під шевро, шагрень тощо), середнім і великим рельєфним рисунком (під ящірку, гадюку, крокодила, «Комфорт» - під черепаху, слона тощо), створенням колірних ефектів і підшліфовуванням виступаючих ділянок поверхні; з дубильним стягуванням лицьової поверхні, яку потім відшліфовують; покриттям з металевими порошками (пудрами) отримують шкіри з перламутровим ефектом; під золото і срібло. Такі покриття наносять на шкіри відповідного кольору, підшліфовування нарізної рельєфної поверхні шкір дає чергування матових і блискучих ділянок однакових або різних розмірів; багатоколірні покриття отримують розпилюванням по гладкій білій шкірі тонких шарів фарби різних кольорів так, щоб отримати плями різних відтінків. Прокатування шкір для низу взуття вирівнює поверхню шкіри, підвищує жорсткість і щільність, збільшує міцність, надає блиск, зменшує намокання і промокання (операцію виконують при тиску 0,8-2 МН/м ширини катка, товщина зменшується на 20-30%) [17].

Порушення режимів виробництва призводить до виникнення дефектів шкіри, які впливають на якість. Стандартна номенклатура (ДСТУ 2341-94) передбачає понад 40 виробничих дефектів, але ймовірність наявності їх на виробах різна. Найчастіше зустрічаються дефекти: відминання шкіри, відду-шистість (пухлинуватість), пухкість, мокрець, стяжка і садка шкіри, непродуб, жорсткість шкіри, нальоти мінеральних солей і жирові, сірість забарвлення шкіри, обсипання покривної плівки, зміна кольору при розтягуванні шкіри з природним лицем, нерівномірна мерея, напливи і висипка на лаковій плівці, провал апретури, високий, нерівний та волохатий (кошлатий) ворс. У шкірах для верху взуття дефектами не вважаються: відминання, зміна кольору під час розтягування на шкірах з аніліновою, напіваніліновою та обробок спеціальних методів покривного фарбування. У шкірах не допускаються: загальна садка, пухлинуватість і стяжка на площі понад 25%, нерівне стругання, мохнатість ворсу, нерівномірна мерея, плями, осипання покриття, сірість, стяжка і провал апретури. Недопустимі дефекти впливають на сортність шкіри, яка визначається часткою корисної площі, не пошкодженої дефектами.

Шкіра складається з речовин шкури (речовина з голини, мінеральні солі) і введених при виготовленні - мінеральних дублячих, жируючих, зв'язаних і вимивних органічних дублячих. Для аналізу зразки відбираються з ділянок шкіри, передбачених стандартами. Для характеристики хімічного складу шкіри визначають: вміст вологи (відношення різниці в масі вихідного і висушеного зразка до маси сухого зразка у відсотках; залежить від відносної вологості і температури навколишнього повітря, характеру дублення і виду наповнювачів; впливає на площу, товщину, межу міцності, подовжені, пружно-пластичні властивості, стійкість до стирання тощо; повинна становити не більше 16%), вміст мінеральних дубителів (оксидів хрому, алюмінію, титану, цирконію; визначають кількісним аналізом розчинів), вміст оксидів металів (відображає інтенсивність дублення, впливає на основні властивості шкіри, нормується), вміст жирових речовин (нормуються незв'язані, які вимиваються органічними розчинниками; впливає на межу міцності, пластичність і м'якість, стійкість до деформацій, водопроникність і гігроскопічність; для підошовної шкіри обмежується 4,6 %, шкір хромового дублення 3,7-10, юхти взуттєвої - 22-28%); при носінні взуття зменшується, тому його необхідно регулярно чистити і жирувати), вміст голизни (у шкірах для верху взуття її 50-70 %, для низу - 28-50%; чим більше її, тим вищі показники властивостей, визначають методом К'єльдаля), вміст водовимивних речовини (визначають у шкірах, дублених танідами і синтетичними дубителями; зайва кількість незв'язаних дубителів погіршує властивості шкіри; нормується у підошовних шкірах - не більше 18%, воротках і полах - 26, юхті - 5 %), вміст зв'язаних дублячих і число про-дубу (для танідів і синтетичних дубителів розраховують за різницею між 100 і сумою відсотків решти речовин; за вміст неорганічних речовин береться зольність; відношенням кількості зв'язаних дублячих і голизни визначають число продубу, яке характеризує інтенсивність дублення і нормується для підошовних шкір - не менше 55-58 %, воротків і пол - 50-60, взуттєвої юхти - 34-35%), кислотність (визначається для шкір комбінованого дублення за величиною рН витяжки із шкіри в 0,1н розчині хлориду калію потенціометричним методом; надлишок мінеральних кислот руйнує шкіру при зберіганні і целюлозні нитки шва виробів, збільшує усадку при нагріванні; знижена кислотність викликає роздублення під виливом поту і лужного середовища ґрунту під час носіння взуття; норми величини рН для юхти - 4-5,5, шкір для підошви і устілки - 3,5-5).

Парна шкура містить біля 70 % вологи, а тому в ній після зняття з тварини починається інтенсивний розвиток бактерій і мікроорганізмів, починають діяти ферменти, що сприяє псуванню і загниванню шкури.

Консервування - це створення умов, несприятливих для життєдіяльності бактерій, мікроорганізмів і дії ферментів. Це досягається за рахунок або зниження температури, або видалення вологи [18].

Основні способи консервування:

– мокросоління;

– сухосоління;

– висушування ( або прісносухий спосіб );

– пікелювання;

– квашення;

– заморожування;

– . опромінювання.

Найбільш поширені перші три способи

3.3 Методи художньої обробки натуральної шкіри

Художня обробка шкіри -- вид декоративно-ужиткового мистецтва, що специфічними прийомами формотворення й оздоблення утворює чимало естетично досконалих побутових речей: посудин, взуття, одягу тощо.

У первісні епохи шкіру розглядали лише під кутом її практичної придатності. Згодом зрозуміли художню вартість шкіри, шляхом експериментування виявили та вдосконалили техніки її обробки. Так, у середньовіччі шкіра стала матеріалом для художньої творчості, пов'язувалася з багатьма ремеслами: чинбарством (первісна обробка сировини), шевством, лимарством (виготовлення предметів упряжі), кушнірством (пошиття шкіряного одягу), палітурництвом (виготовлення шкіряних обкладинок) та ін.

Для роботи з шкірою не потрібні якість унікальні інструменти, щось можна купити, а для виготовлення інших можна використати послугами спеціалістів з виготовлення інструментів. Для розкрою товстих шкір, пасків необхідний шевський ніж-косяк, зроблений із високо вуглецевої сталі. Хороший ніж можна отримати із шматка полотна машинної (механічної) ножівки шириною 30 -- 40 мм. Ріжуча кромка розміщена під кутом 30 до довгої сторони ножа, ширина її 10 -- 20 мм, ніж гострий з обох сторін, кут заточування 2 -- 3. щоб було зручніше працювати, ручку ножа обмотують шматком шкіри.

Розкроюють шкіру на товстому склі, дерев'яній дошці або твердому гумовому листі. Для розмічання деталей при розкроюванні знадобляться пластмасові, дерев'яні або металеві лінійки та кутники, циркуль, а для різання шкіри по прямим лініям сталеві лінійки товщиною 2-3 мм. Подібний косяку ніж, але більш вузький, 15-20 мм шириною, з ріжучою кромкою 45 до довгої сторони ножа, потрібен для виконання гравірування по шкірі.

Ніж для шерфування (стоншення) шкіри може бути таким самим по формі як і косяк, але заточують його як правило, тільки з однієї сторони. Бувають ножі праві та ліві. Застосовують для шерфування і кушнірський (рос. скорняжный) ніж з напівкруглим лезом. Шурфуючи край шкіряної деталі, працюють на мармуровій дошці. Ріжуча кромка ножа, зісковзуючи з шкіри на гладеньку поверхню мармуру, не тільки не тупиться, а навіть краще наточується. Стануть у пригоді і ножі для роботи з деревом із змінними лезами. Усі ріжучі інструменти для роботи зі шкірою мають бути добре наточені: шкіра в'язкий матеріал, і навіть злегка притуплений ніж буде зминати шкіру, а не різати її. Працюючи з шкірами товщиною 1- 1,5 мм, можна користуватись звичайними кравецькими ножицями. Товстішу шкіру ріжуть спеціальними ножицями. Для оздоблювальних робіт використовують ножиці «зиг-заг» та манікюрні ножиці.

При обплітанні краю шкіряних виробів перфорують краї, тобто пробивають ряд отворів. Працюють круглими пробійниками з діаметром отвору 1 -- 2,5 мм. Роблять пробійники із загартованих сталевих трубок, заточуючи їх кінець із зовнішньої сторони на конус. Пробійники з діаметром отворів від 2 до 5 мм найчастіше використовують при установці різноманітної фурнітури: заклепок, блочків, кнопок, пряжок тощо. Є пробійники з діаметром до 30- 40 мм, ними вибивають рівні кружечки з шкіри, з яких потім роблять ґудзики, сережки та іншу біжутерію. Існують також щілинні пробійники, ними пробивають вузькі прямокутні отвори, крізь які протягують плоскі шкіряні ремінці, працюючи в техніці плетіння по перфорації. Також є фігурні пробійники, вони вибивають найрізноманітніші трикутники, ромби, квадрати, зірочки, краплинки, сердечка, овали та ін. Такою перфорацією прикрашають поверхню виробу, застосовують їх у аплікації та спрощеній інтарсії.

...