Натуральні шкіри, склад, основні методи дублення, їх вплив на споживчі властивості виробів

Правила роботи з пробійниками такі: шкіряну деталь, на яку буде наноситись перфорація, кладуть на торцевий зріз дерева, товсту шкіру, лист щільної гуми, товстий лінолеум без тканинної основи або не гофрований картон. Пробійник ставлять перпендикулярно до площини шкіри і сильно вдаряють молотком по його хвостовому кінцю. Якщо отвір пробився не повністю, трошки поверніть пробійник навколо його осі та знову сильно вдарте молотком.

Достатньо зручні та безшумні в роботі пробивні кліщі, на яких встановлений барабан з шістьма круглими пробійниками, зазвичай їх діаметр від 1 до 6 мм. Щоправда, отвори можна пробивати в безпосередній близькості до краю деталі, і товсті шкіри кліщі не беруть. Якщо пробійник затупився, його потрібно підправити. Наточують пробійники лише із зовнішньої сторони на маленькому бруску, рухаючи пробійник на себе і при цьому повертаючи його навколо осі; фігурні та щілинні -- за допомогою трикутного або квадратного бруска або алмазних надфілів різного профілю, рухаючи надфіль зверху вниз до ріжучої кромки пробійник.

Для виконання декору в техніці печаті необхідні спеціальні інструменти -- штампи. Штамп є стержнем, на одному кінці якого виточені нескладні рельєфні узори: трикутник, квадрат, овал, півмісяць, зірочки, букви та ін. виконуючи штампування, шкіру кладуть на картон або гуму, штамп ставлять вертикально і сильно вдаряють по ньому, наче вминають слід від штампа в шкіру. Працюють як холодними, так і нагрітими штампами. В техніці штампування працюють не лише штампами, але й різними роликами та колісними басмами, наносячи з їх допомогою прямі та хвилясті лінії, геометричний узор. Для роботи з шкірою потрібні молотки. Для встановлення різної фурнітури, набивання перфорації чи штампування знадобиться молоток середнього розміру. Для розгладжування швів, відбивання проклеєних місць можна застосувати дерев'яний молоток.

При виготовленні біжутерії потрібно працювати з дротом, наприклад, робити дужки для сережок або якісь дрібниці, тут потрібні кусачки, плоскогубці, круглогубці, надфіль. Якщо не має спеціального інструменту, можна для гравірування використовувати лопатку з манікюрного набору та пінцет. Прокладаючи ручні шви на товстих шкірах, не обійтись без круглого шила та голок із заокругленим кінчиком. Зшиваючи більш тонкі шкіри вручну краще скористатись спеціальною голкою для шкіри. Її гострий кінчик нагадує плоску лопатку загострену лопатку, звичайна голка при проколі розсовує волокна шкіри, а оскільки шкіра має дуже щільну структуру, протягнути таку голку важко, плоска голка прорізає шкіру, що полегшує шиття.

Нитки для зшивання шкіри потрібні тонкі і міцні. Проходячи крізь товщу шкіри, на нитки діє велике тертя, тому бавовняні не витримують і рвуться. Не варто використовувати і занадто міцні на розрив нитки. Ці нитки нееластичні, і при розтягуванні шкіряного виробу можуть прорізати місце шва. Нарівні з нитками для з'єднання деталей із шкіри користуються різноманітними клеями. Їх асортимент достатньо великий «Момент», «Наіріт», «Контактол», «Фенікс», ПВА, «88 -- Н», гумовий клей та ін. Вони утворюють при склеюванні пластичну водонепроникну плівку, швидко сохнуть тому працювати з ними треба швидко адже приклеєна шкіра відривається «з м'ясом». Щоб приклеїти невелику деталь, наприклад кам'яну вставку в брошку, достатньо краплі «Супер-клею».

Тепер пару слів про матеріал який буде потрібний при виготовленні того чи іншого виробу. По-перше це різноманітна оздоблювальна фурнітура: пряжки, кнопки, хольнітени (в побуті їх називають заклепками), блоки, кільця, на півкільця, карабіни, кутики, замки брючні та шубні гачки, оздоблювальні елементи та ін. Пошукайте в своїх запас замки від брошок або дужки від старих сережок. Стануть в нагоді пластмасові або металеві браслети чи обручі для волосся. При виготовленні виробів жорсткої форми (сумок, папок та ін.) знадобиться картон. А для того, щоб з часом картонна підкладка не розшаровувалась її дублюють підкладкою з пластику. Для підкладки косметичок та сумок потрібна тонка клейонка і підкладочна тканина. Чудова підкладочна тканина виходить із старих нейлонових чоловічих сорочок.

Роботу над будь-яким виробом, навіть найпростішим, можна поділити на кілька етапів. По-перше, потрібно обдумати форму, кольорову гаму, методи оздоблення, способи з'єднання деталей та ін. По-друге, виготовити викрійку, розкроїти шкіру по лекалам, зробити, якщо це необхідно, декор. По-третє, з'єднати деталі та надати виробу остаточного вигляду.

Крій заготовок.Викрійку краще робити з щільного паперу, на кожній деталі викрійки слід написати її назву, необхідну кількість даних деталей, матеріал з якого вони будуть виготовлені (шкіра, тканина, клейонка, поролон), якщо це елемент орнаменту, то треба вказати і його колір. Розмічають шкіру як з лицьової, так і з виворітної сторони. Обводять деталі тупим шилом або голкою, ребром тонкого шматочка мила. Вирізають деталі по контуру або з припуском на шви чи підгинання краю. Тонкі шкіри ріжуть ножицями, а шкіри товщиною 3 -- 4 мм ножем.

Шерфування -- це прийом стоншення шкіри. Він застосовується достатньо широко: при підгинанні краю, при склеюванні в напуск зайву товщину шкіри знімають ножем лише по краю шкіри.

Викроєні деталі з'єднують між собою різними способами: за допомогою клею, пришиваючи деталі вручну або на швейній машинці, приплітаючи їх одну до одної тонкою смужкою шкіри (метод обплітання). Вибір того чи іншого з'єднання залежить від призначення деталі; біжутерія, коробочки, різноманітні виключно декоративні речі найчастіше склеюються; паски, косметички, сумки, які при експлуатації витримують постійні навантаження, з'єднують за допомогою обплітання або зшивають. Детальніше з цими видами з'єднань ми ознайомимось на практичних заняттях.

Типологія виробів зі шкіри

Обладнання інтер'єру -- рід шкіряних виробів для декорування стін на оббивки меблів, виготовлених міськими цеховими майстрами та сучасними художниками декоративно-прикладного мистецтва.

Кордибани (від назви м. Кордова, Іспанія) -- типологічна група шкіряних шпалер, оздоблених тисненням, розписом і позолотою, переважно рослинною орнаментикою.

Оббивочна шкіра -- тип декоративної шкіри для оббивки диванів і крісел, прикрашена тисненням або розписом.

Настінні прикраси -- типологічна група сучасних шкіряних плакеток, декорованих тисненням, інкрустацією, випалюванням, розписом і под.

Одяг -- рід шкіряних виробів, прикрашених вишивкою, аплікацією, ажурним вирізуванням. Поділяється на типологічні групи: головні убори, верхній плечовий одяг і взуття. Доповнення до одягу -- рід виробів зі шкіри, пишно декорованих тисненням, аплікацією, металом, плетенням тощо. Сюди входять такі типологічні групи виробів -- паски, торбинки й прикраси. Паски -- шкіряні вироби для підперезування у поясі й закріплення поясного одягу. Паски різняться шириною й оздобленням. У Карпатах вузькі пояси називали букурійками, а широкі -- чересами. Череси виготовляли різної ширини: на одну пряжку -- пасок, на дві -- малий ремінь, на три -- великий ремінь. До цієї типологічної групи входять також ремінці для годинників, зап'ястні ремінці і т. ін.

Торбинка -- це шкіряні вироби з пасом для транспортування предметів. У Карпатах розрізняють чоловічі торбини -- табівки (у XVIII ст. квадратні, у XIX ст. півкруглі), прикрашені набиваним металом. У них носили курильне приладдя. Торбинки менших розмірів називали ташками. Ix зовнішній бік суцільно вкривали бляхою із сітчастим орнаментом. Вони служили скоріше прикрасою. Маленьку торбинку, стяг нуту у верхній частині й прикріплену до паска, називали калиткою, оздоблювали капелями й китицями. Сучасні чоловічі й жіночі торбинки за багатством форм утворюють окремі типологічні підгрупи (сумки, портфелі, дипломати, валізи тощо).

Прикраси -- група сучасних виробів, функціонують як доповнення до жіночого святкового одягу: кулони, брошки, паски, браслети, півобручі до волосся, декоративні квіти і т. ін.

Дрібні особисті речі -- невеликий рід шкіряних виробів галантерейного характеру (капшуки, гаманці, портмоне, футляри для окулярів, ключів та ін.).

Знаряддя праці -- рід виробів, представлений єдиною типологічною групою предметів упряжі. Лимарі колись виготовляли хомути, гужі, черезсідельники, шлеї, сідла, сіделка, віжки, посторонки, нашийники (нашильники), нагрудники, дуги, батоги і под. Майстри пишно прикрашали святкову упряж металевими кільцями, пряжками, «кониками», латунними бляшками, вовняними китицями, хомут розцяцьковували металевими ґудзиками тощо.

4. Властивості натуральної шкіри

Натуральна шкіра є природним матеріалом, що володіє рядом специфічних фізико-механічних властивостей, які визначають особливості процесу проектування виробів з цього матеріалу.

Щільність визначає такі важливі властивості шкір, як водо-і повітропроникність, межа міцності при розтягуванні, опір стирання. За щільністю шкір судять про їх пористості і ступеня наповнення. Поверхнева площа шкіри для виготовлення верхнього одягу повинна бути не більше 400-600 г / м2, так як важка шкіра буде сильно обтяжувати виріб і створювати дискомфортні умови.

Від товщини шкіри залежить вибір методів обробки виробу. Товщина шкур обумовлює межа міцності їх при розтягуванні. Для найбільш поширених видів шкір мінімальна товщина в окремих ділянках доходить до 0,3 мм, максимальна -- до 8 мм.

Площа є найважливішою характеристикою цінності шкіри, так як з шкір, що мають велику площу, можна отримати і більшу кількість деталей. Відповідно до ГОСТу 1875-85 шкіри для пошиття одягу за площею поділяються на три групи -- малі, середні та великі.

Межа міцності при розтягуванні і подовженні залежить від виду сировини, щільності, вологості, розташування колагенових волокон. Шкіра в процесі виробництва і експлуатації піддається розтягування, внаслідок чого виникають деформації шкіри, величина яких визначає їх якість, при цьому найменшу тягучість виявляє більш щільна частина шкіри -- чепрак.

Повітропроникність характеризується наявністю наскрізних пір в шкірі. Із збільшенням пористості і зменшенням товщини шкіри зростає її повітропроникність. Наявність лицьового покриття знижує величину цього показника.

Опір шкір до стирання. Шкіра по верствам має різну швидкість стирання. Так, лицьовий шар і бахтарменний зношуються швидше, ніж середній. Велике значення на швидкість стирання надає топографічний ділянку шкіри.

Гігроскопічність характеризує здатність шкіри міняти ступінь вологості в залежності від зміни вологості повітря. Шкіра має більшу гігроскопічністю, ніж тканини. Ці властивості забезпечують поглинання шкірою пара. При цьому максимальна кількість вологи поглинають шкіри хромового дублення.

5. Області застосування натуральної шкіри

Шкіри застосовують для виготовлення товарів різних груп і в техніці. Залежно від призначення їх поділяють на: взуттєві, одягово-галантерейні, лимарно-сідельні і технічні, які далі поділяють на групи, типи, види, різновиди. Взуттєві шкіри застосовують на деталі верху і низу взуття, одягово-галантерейні -для одягу і головних уборів, шлемів, галантерейних виробів, рукавичок; є шкіри для протезів, деталей музичних інструментів, «Спецфутбол», фотошкіра тощо.

Шкіри для низу взуття жорсткі і щільні, використовуються для підошов, устілок, рантів, задників; виготовляються зі шкур ВРХ, свиней і кінських хазів комбінованими методами дублення; шкіряні підошви через недостатню водо- і зносостійкість, обмежені ресурси сировини використовують переважно для модельного, дитячого і домашнього взуття, за товщиною (2,6-5мм і більше) поділяються на 6 категорій з інтервалом 5 мм; підошовні шкіри чотирьох категорій (3,6-5 мм і більше з інтервалом 0,5 мм); устілкові шкіри є V і VI категорій (товщина відповідно 3,1-3,5 мм та 2,6-3,0 мм); шкіри для низу взуття ниткових і клейових методів кріплення еластичніші, ніж для цвяхових і гвинтових, в основному із шкур ВРХ; на підошви використовуються чапраки, на устілки - воротки і поли; підложки, платформи, підошви домашнього і дитячого взуття - з воротків і пол; свинячі шкіри використовують для внутрішніх і проміжних деталей та підошов взуття, яке використовується лише за сухих умов; У шкірах для модельного взуття, крім того, не допускаються пух і мінімумом дефектів на лиці, вони повинні бути еластичні і забезпечувати формування ранту, стійкі до проривання ниткою, за товщиною є двох категорій (1,8-2,5 та 2,6-3 мм).

Шкіри для верху взуття класифікують за характером виготовлення (юхтові і хромові), за призначенням (для зовнішніх деталей і підкладкові), за сировиною (з усіх видів свійських тварин), за конфігурацією (цілі, напівшкіри з воротками і без них (кулати), воротки, чапраки, свинячі рибки, кінські передини і напівпередини), за характером лиця (з природним й облагородженим лицем, гладкі, з тисненим і рельєфним рисунком, з ворсовою поверхнею), за кольором (натуральні, чорні, білі, світлі (бежеві, світло-сірі), брунатні, кольорові і багатоколірні); за характером опоряджування (з покривним фарбуванням пігментними апретами, анілінового та напіванілінового фарбування, лакові).

Шкіри юхтові; класифікують за призначенням (для водотривкого взуття і сандалів - взуттєві і сандальні), за вихідною сировиною (яловича - зі шкір яловиці і бичка, кінська, свиняча), за методами дублення (комбінованим і хромовим); найкраща взуттєва юхта зі шкур ВРХ (має вищу зносостійкість і водотривкість, нарізну мереєю і гладке лице з обробкою бахтарми, гірший вигляд, але краще просочуються жирами при догляді); свиняча юхта потребує спеціальної обробки (імпрегнування) полімерами і парафіном для закривання отворів від щетини, використовується на невідповідальні деталі); юхта з бахтарм'яного спилку шкур ВРХ і штучним лицем менш водотривка; сандальна юхта виготовляється з тієї самої сировини переважно хромсинтановим дубленням, меншим вмістом жиру (7-15%) найчастіше брунатного кольору.

Шкіри хромового дублення; серед матеріалів верху взуття мають найбільшу частку, відносно тонкі, еластичні, легко приформовуються до стопи, мають добрі гігієнічні властивості, різноманітне оформлення за кольором і характером поверхні (недолік - швидко намокають і пропускають воду). Найбільш розповсюджені шкіри:

– опойок, виросток, напівшкурок мають переважно природне гладке лице, щільну структуру, найвищі показники механічних властивостей; з віком телят зростає площа і товщина шкіри (0,6-1,2 мм і більше), збільшується кількість прижиттєвих дефектів, помітніші молочні лінії; у готових виробах розрізнити ці види шкір важко;

– бичок, яловиця і бичина мають значну площу, товстіші, пухкіші; їх часто розпилюють (сітчастий шар видаляють як спилок); за товщиною є тонкі (1,2-1,4 мм), середні (1,4-1,6 мм) і товсті для безпідкладкового взуття (1,6-2,8 мм); при носінні взуття з них виникають відміни, пухлинуватість, тріщини покриття і лиця, деформація, верх безпідкладкового взуття просочується потом, стає жорстким, тріскає в пучковій частині;

– свинячі шкіри жорсткіші і водопроникніші, центральна частина має низьку розтяжність, а периферійні ділянки - високу, мінімально стійкі до багаторазового згинання, товщина 0,6-1,6 мм; є з облагородженим лицем і нарізні; доцільніше їх використовувати для літнього взуття; при носінні взуття в пучках можуть з'являтися грубі складки через підвищення жорсткості під дією світлої погоди;

– кінські шкіри мають мерею, подібну до козлини, але дрібнішу; структура дерми подібна до напівшкурка, але менш щільна, міцність нижча; якість неоднорідна, бо різна сировина за віком тварин і станом перед забоєм;

– шевро і козлина хромові (площею до 60 дх² - шевро, більшої площі - козлина хромова); для шевро характерний дрібніший і рівномірніший рисунок мереї, еластичне лице; у козлини мерея більша, особливо на хребті і воротку; на відміну від опойка і виростка - мають товщий сосочковий шар та горизонтальніше розташування волокон; густіший волосяний покрив спричиняє пухкість лицьового шару (можуть виглядати пухлинуватими - цей дефект не враховується); залежно від породи кіз і району заготівель, мають різні властивості; досить міцні, елас переважно для жіночого модельного і дитячого взуття; при носінні взуття спостерігається стирання і здирання лиця;

– шеврет виготовляють зі шкур овець; має низькі показники механічних властивостей через особливості будови дерми (залежать від породи, віку тварин і часу забою), товщина 0,8-1,2 мм і більше; для верху легкого, літнього і домашнього взуття виготовляють зміцнений шеврет (просочування полімерами);

– велюр отримують з різних напівфабрикатів з глибокими лицьовими дефектами шліфуванням бахтарми та відповідною обробкою бахтарм'яних спилків шкур ВРХ; порівняно з лицьовими шкірами має меншу міцність і більшу розтяжність; взуття з нього повинно використовуватись у сухих умовах, бо промокає і забруднюється;

– нубук (набук) - це шкіри з напівфабрикатів шкур ВРХ, які мають незначні лицьові дефекти і піддаються неглибокому шліфуванню; має натуральний колір або фарбується; як і велюр, має високі гігієнічні і механічні властивості;

– спилок отримують при двоїнні голизни чи напівфабрикату із шкур ВРХ, свинячих і юхтових; обробляють як велюр, або нанесенням покриття; використовують для верху взуття, підкладки і галантереї; покривним фарбуванням обробляють спилки з чапрачної ділянки; спилки для верху мають емульсійне покриття, для підкладки і галантерейні - нітроемульсійне (нестійке до згинання, відшаровуються - ефект «апельсинової шкірки»);

– замша; шкіра жирового дублення найчастіше з бахтарм'яного спилку шкур оленів; має низький, густий, рівний, шовковистий ворс; дорога і рідкісна, в Україні не виготовляється;

– шкіри лакові отримують нанесенням поліуретанового лаку на напівфабрикати різних шкір, в тому числі з глибокими дефектами і спилок різної товщини і площі; механічні властивості високі, але тягучість і гнучкість зменшена товстішою, ніж при покривному фарбуванні, плівкою; гігієнічні властивості низькі; використовується переважно для жіночого модельного взуття; нормується липкість покриття і стійкість до багаторазового згинання,; виготовляють із шкір ВРХ, бахтарм'яного спилку цих шкур, козлини; покриття повинно мати високу адгезію і стійкість до багаторазового згинання;

– підкладкові шкіри виготовляють з усіх видів шкур, які за механічними властивостями не відповідають вимогам для верху взуття хромовим або комбінованим дублення; за характером обробки є натуральними без барабанного і покривного фарбування, барабанного фарбування, барабанного фарбування з нітроемульсійним покриттям і ворсові; нормується стійкість пофарбування до сухого і мокрого тертя (відповідно не менше 5 і 4 бали за шкалою сірих еталонів); повинні бути стійкими до тертя; нітроемульсійне покриття знижує гігієнічні властивості;

– одягово-галантерейні шкіри; за призначенням є для одягу і головних уборів, галантерейні і рукавичні; для одягу і головних уборів (із шкур овець і свиней хромовим дубленням з аніліновою обробкою, апретовані водостійким покриттям, неапретовані і ворсові; границя міцності не менше 12 МПа (по всій шкірі); видовження шеврету -30-50%, свинячих - не менше 25%); галантерейні і рукавичні (галантерейні виготовляють мінеральним і комбінованим дубленням з сировини, не придатної для використання на взуттєві шкіри, різних способів обробки; рукавичні - з дрібної сировини; залежно від призначення до них є різні вимоги; межа міцності галантерейних -не менше 10 МПа, рукавичних - 12,5 МПа, видовження відповідно 15-40 і не менше 40-45% залежно від сировини, а для замші - 60%; стійкість фарбування до сухого тертя - 4, мокрого - 3 бали; вміст жиру у галантерейних - 3-10, рукавичних- 12-20%; рукавичні мають барабанне фарбування і тонке емульсійне покриття, а при доброякісному лиці шкіри без покриття полірують щітками; є також шкіри ворсові;

– лимарно-сідельні шкіри використовують для виготовлення сідел, кінського спорядження та галантереї - сумок, валіз, портфелів, поясних ременів, футлярів, гаманців, інших дрібних виробів; є недублені (сирипя, пергамент) і комбінованого дублення (жорсткі і юхтові); сириця залежно від призначення має різну товщину (ременева -2-3,5 мм, гужова - 2-3, зшивальна - понад 1,4 мм), вміст жиру 17-21 %, межу міцності (залежно від сировини - 50-70 Мпа), видовження при розриві не більше 35%; пергамент для зшивання має товщину 1-1,4 мм, межу міцності 80 Мпа; жорсткі шкіри виготовляють комбінованим дубленням, мають межу міцності 20-22,5 МПа, видовження 10-15%, містять 6-11% жиру, за призначенням поділяються на типи (П - для путлиць сідел, на яких підвішують стремена, товщина 4,5 мм, виробляються із шкур ВРХ натурального кольору з гладкою поверхнею; КС - товщина 4-5 мм з аналогічною обробкою, для крил і сидінь сідел; Л - товщина 2,3-3 мм зі шкур ВРХ і свиней з гладким і нарізним лицем, натуральні і фарбовані - використовують для різної галантереї; К - гладкі і нарізні зі шкур ВРХ, виготовляють кінське спорядження (сумки для корму і підков тощо); лимарно-сідельна юхта яловича, кінська і свиняча, гладка і нарізна, чорна і кольорова має межу міцності 14-16 МПа, видовження 15-30%, містить жиру 9-15%, використовується для деталей упряжі, сідел козачого типу, різної галантереї. Епідерміс шкури пов'язаний з дермою проникаючими в неї волосяними сумками і залозами та численними сосочками; конічні чи циліндричні вирости дерми також проникають у епідерміс і живлять його; висота і форма сосочків дерми, густина і товщина волоса, характер його розташування у різних тварин не однакові, тому після видалення епідермісу і волосяного покриву шкіра має різний характер рельєфу поверхні, який називають «мерея». Мерея - одна із основних ознак розпізнавання виду натуральної шкіри з природним лицем за видом сировини:

– овчин: тонка, майже гладенька, тому що епідерміс проникає лише у волосяні сумки, розташовані досить рівномірно за площиною; у чепрачиій частині отвори розташовані чіткими рядами;

– кіз: досить своєрідна (чітко виділяються глибокі борозенки і нерівності, групові отвори у формі півмісяця від остьового волоса і малі отвори від пухового волоса, які йдуть викривленими рядами;

– свиней: особлива у тому, що рідко розташована щетина проникає через всю товщину дерми (це зумовлює високу пористість виготовлених шкір); досить товстий епідерміс (5-6 % товщини дерми) виступами глибоко проникає у дерму, надаючи лицю своєрідного рисунку; на бахтармі чітко помітні отвори, які залишаються після видалення щетини; у верхній частині дерми тонкі колагенові волокна і жмутики.

Висновки та пропозиції

Шкіряна промисловість, після текстильної, є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї - природна шкіра свійських, диких і морських тварин. З шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних машин. На розміщення шкіряного виробництва впливають центри м'ясної промисловості, а також традиційні способи й види вичинки шкіри.

Асортимент продукції шкіряної промисловості досить широкий: тверді шкіряні товари -- для підошов й інші частини шкіряного взуття, м'які шкіряні товари -- переважно хромові, також лимарно-сідельні вироби, одяг, галантерейні вироби, технічні шкіри тощо.

Виробництво сировини, зосереджене у районах тваринництва, де шкіряна сировина є ніби побічним продуктом при виробництві м'яса та м'ясних продуктів.

Обробка шкір одне з найдавніших ремесел відомих людству з давніх часів. Пройшовши довгий шлях розвитку, шкіряне виробництво стало однією з провідних галузей багатьох країн світу, які використовують передові досягнення науки, техніки та новітні технології.

Негативні моменти в розвитку шкіряного виробництва в даний час пов'язані, з одного боку, з його слабкими корпоративними зв'язками з постачальниками, а з іншого боку, з особливостями структури продукції. Фактично, шкіряні підприємства мають одного кінцевого споживача своєї продукції - взуттєву фабрику, і лише незначний обсяг натуральної шкіри споживають шкіргалантерейні та швейні фірми.

Одна з головних проблем шкіряної промисловості України - вичинка шкіри на європейському рівні. Нам дуже складно міняти обладнання, застосовувати найсучасніші технології та матеріали. Тим не менш, деякі фабрики вже можуть виробляти шкіру на європейському рівні.

З погляду маркетингу, першочергова увага в магазинах має бути звернена на формування товарного асортименту. Формування асортименту не може бути абстраговано від конкретної організації і повинно базуватися на заздалегідь обраних цілях і завданнях, що обумовлюють напрями розвитку асортименту. Це визначає асортиментну політику організації. Важливу роль в управлінні асортиментом грають нормативні і технологічні документи, що регламентують базову широту і повноту асортименту.

Отже, для шкіряного виробництва України важливо:

- удосконалювати діючу і створювати нову технологію;

- освоювати матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями;

- механізувати та автоматизувати виробничий процес;

- реконструкція діючих і будівництво нових підприємств, заводів за рахунок усіх можливих джерел фінансування;

- підвищення конкурентоспроможності вітчизняних видів продукції

При використанні всіх вище перерахованих рекомендацій, розвиток шкіряної промисловості в Україні повинен піти вгору.

Перелік посилань

1. Бичківський Р. В. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація/ Бичківський Р. В., Столярчук П. Г., Гамула П. Р.- Львів: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2002. - 560 с.

2. Дубиновский М.З. Конкурентні можливості шкіряного підприємства. // "Натуральна шкіра " - 04.11. 2004. - № 5 (11).

3. ДубиновскийМ.З.,Дубиновский А.М. Маркетинг у створенні шкіряного виробництва. // ">Кожевенно-обувная промисловість ". - 2002.

4. Гусейнова Т. С. Товароведение швейных и трикотажных товаров: Учебник для вузов/ Т. С. Гусейнова - М.: Экономика, 1991. - 287 с.

5. Койфман Ю. І. Міжнародна стандартизація та сертифікація систем якості: довідник / Ю. І. Койфман, О. В. Герус - Львів - Київ: - Видання ТК-93, 2002. - 266с

6. Бичківський Р. В. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація/ Бичківський Р. В., Столярчук П. Г., Гамула П. Р.- Львів: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2002. - 560 с.

7. Васильев В. П. Теоретические основы физико-химических методов анализа/ В. П. Васильев - М.:Высш. шк., 1979. - 358с.

8. Воронов Н.Ф. Про недоліки методик оцінки сортності матеріалів для виробів із шкіри. // " Кожевенно-обувная промисловість ". - 2005.

9. Виробництво шкіряне. Терміни та визначення : ДСТУ 2433-94. - [Чинний від 1995-01-01]. - К. : Держспоживстандарт України, 1995. - 47 с. (Національний стандарт). Луцык Р. В. Применение тепло- и массообменных методов для исследования пористой структуры и водных свойств кожматериалов // Кожев.-обув. пром-сть, 1973, № 2. - с. 48-51.

10. Страхов И. П., Аронина Ю. Н., Гайдаров Л. П. Химия и технология кожи и меха. -- М.: Легкая индустрия. 1970

11. Справочник кожевника (технология)/ Подред. Н. А. Балберовой.- М.: Легпромбытиздат, 1986. - 272 с.

12. Ряппо Я. Про сировинну проблему легкої промисловості, ж. господарство України, чч. 5 -- 6, травень -- червень 1933;

13. Винар Б. Шкіряно-взуттєва промисловість України, ж. Український господарник, чч. 5 -- 6, 1955 -- 56;

14. Волков В., Лыткин Н. Кожевенная промышленность за годы Советской власти. М. 1957;

15. Легка промисловість Української РСР за 50 років Радянської влади. К. 1967;

16. Белановский Н. Комплексная механизация и автоматизация кожевенного производства. К. 1969;

17. Народне господарство Української РСР у 1984 році. Статистичний щорічник. К. 1985.

18. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. -- Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954-2003.

Web джерела:

http://bukvar.su/marketing/page,4,138127-Kozhevennoe-proizvodstvo.html

http://uk.wikipedia.org/wiki/Шкіряна_промисловість

http://freeref.ru/wievjob.php?id=301628

http://cyberleninka.ru/article/n/kontrol-yakosti-shkiryanogo-napivfabrikatu-na-etapi-dublennya

http://buklib.net/books/28811/

http://knowledge.allbest.ru/marketing/2c0b65625b3ad68a4c43a88521206d36_0.html

Додаток А

Таблиця 1 - Характеристика шкіряної сировини, напівфабрикатів та шкір, що постачаються на світовий ринок

Размещено на Allbest.ru