Топографічне креслення

Готовальня має знаходитися в сухому місці, осильки від сирості футляри розклеюються, а інструменти покриваються іржею. Вкладаючи креслярські інструменти в готовальню, їх слід очистити від туші (фарби), насухо протерти, а перед тривалим зберіганням всі металеві частини змастити технічним вазеліном. Не можна зіскрібати засохшу на інструменті туш ножем (бритвою), оскільки подряпини на внутрішньому боці пера рейсфедера, кривоніжки або кронциркуля спричинюють їх непридатність. Засохшу туш слід відмочити у воді та видалити м'якою ганчіркою.

В процесі роботи креслярські інструменти тупляться, спрацьовуються і поступово стають непридатними. У кожному інструменті в першу чергу спрацьовується його робоча частина. В циркулях тупляться голки; вони починають ковзати по паперу і дають грубі наколи; у рейсфедера і кривоніжки зточуються кінці стулок і вони не можуть дати тонку рівненьку лінію. Потрібно уважно слідкувати за справністю креслярських інструментів і для того, щоб вони були завжди в робочому стані, їх слід час від часу заточувати.

Заточують інструменти на дрібнозернистому точильному бруску середньої або вище середньої твердості. Чим твердіший метал креслярського інструменту, тим вищаю має бути твердість точильного бруска. Після заточування кожний інструмент шліфують на сухому дрібнозернистому наждачному папері № 00 або 000.

Підвищити якість креслярського пера можна за допомогою шліфування. Для цього перо вставляють в ручку і положивши його спинкою на наждачний папір під кутом не більше 10°, рухають по дузі еліпса -- зліва вниз і вверх праворуч, потім назад. Одночасно з рухом зліва праворуч перо повертають навколо осі ручки проти ходу годинникової стрілки, при русі назад, навпаки, за ходом її.

Щоб заточити затуплені голки вимірювального циркуля, роблять так: регулюють і закріплюють голки так, щоб вони були однакової довжини і кінці їх при стулених ніжках циркуля щільно сходшіпся разом та не пружинили при цьому. Потім, тримаючи циркуль правою рукою за його верхню частину біля шарніра, опускають складені разом голки на брусок. При цьому вісь циркуля розташовують під кутом 30 - 35° до площини бруска і, злегка притискуючи циркуль до бруска вказівним пальцем лівої руки (чим твердіший брусок, тим легший натиск), рівномірно рухають голки, описуючи вісімку; починають з середини, описуючи верхнє коло, при цьому слід поступово повернути циркуль навколо своєї осі на 180° вправо; описуючи нижнє коло, циркуль також поступово повертають на 180° в зворотний бік, тобто вліво; повторивши це декілька разів, голки повертають верхнім боком вниз (на брусок) і повторюють ту ж саму кількість разів.

Залежно від стану голок ці операції слід повторити кілька разів. Після цього перевірити наслідок заточування: чи складені разом голки дають один укол і чи не “прилипають” вони до паперу в процесі відкладання відрізків.

Якщо голки “прилипають”, це свідчить, що вони надто сильно загострені; їх слід злегка затупити і повторити заточування під тупішим кутом.

Заточування одинарного рейсфедера (рис.34) розпадається на дві окремі операції. В першу чергу потрібно зробити стулки однакової довжини і надати їх кінцям правильної овальної форми. Для цього за допомогою регулювального гвинта зводять (без натиску) кінці стулок, ставлять рейсфедер вертикально пером на брусок гвинтом до себе і, не сильно притискуючи перо до бруска, рухають, одночасно нахиляють стулки поперемінне вправо і вліво.

Рух має відбуватися в площині, перпендикулярній до поверхні бруска. Корисно змінювати положення рейсфедера: гвинтом від себе і гвинтом до себе. При цьому дотримуватися однакової кількості рухів для вказаних положень. Слід враховувати, що чим більші нахили вправо-вліво, тим кінець пера буде гостріший. Нахили в один і в другий бік мають бути рівними між собою, сила натиску однакова й рівномірна. Якщо цих умов не дотримуватися, то одержимо однобоке перо.

Рис. 34. Заточування рейсфедера та пера

Коли кінець пера рейсфедера набуває правильної овальної форми, можна починати другу операцію - власне заточування рейсфедера. Спочатку заточують одну стулку рейсфедера (головка регулювального гвинта зверху), потім іншу (головка гвинта внизу); кількість рухів має бути однаковою, натиск постійним і рівномірним як в першому, так і в другому положенні.

Заточування роблять так: щільно без натиску зводять кінці стулок рейсфедера і тримають його так, як і циркуль. Заточування проводять рухами пера по дузі півкола -- зліва вниз і вверх направо, потім назад; одночасно з рухом зліва направо пальцями правої руки повертають рейсфедер навколо осі проти ходу годинникової стрілки, під час зворотного руху - за ходом,

Величина кута, під яким при заточуванні слід розташовувати вісь рейсфедера до площини точильного бруска, залежить і від форми стулок: вони бувають випуклі, плоскі й комбіновані (одна стулка випукла, друга плоска). Випуклі стулки розміщують під більшим кутом, плоскі - під меншим. Точити слід самий кінчик стулки і лише з її зовнішнього боку.

Подвійний рейсфедер заточують в тій же послідовності, що й одинарний. Спочатку зводять докупи стулки кожного рейсфедера, потім самі рейсфедери і в такому вигляді вирівнюють і надають овальної форми стулкам обох рейсфедерів одночасно. Потім, розвівши з'єднувальним гвинтом рейсфедери, заточують кожний з них окремо, як одинарний. Закінчивши заточування, зводять стулки рейсфедерів і ставлять подвійний рейсфедер на площину. При цьому ручка рейсфедера має бути перпендикулярною даній площині, а осі обох рейсфедерів мають знаходитись в одній площині.

Деякі подвійні рейсфедери мають круто зігнуті пера. Оскільки такі пера за своєю формою близькі до пера кронциркуля, при заточуванні такого подвійного рейсфедера слід враховувати і застосовувати вказівки, викладені нижче, відносно заточування кронциркуля.

Заточування кронциркуля ускладнене тим, що обидві стулки його пера зігнуті в один бік. Тому точити їх слід кожну під своїм кутом до площини точильного бруска. Перед заточуванням з кронциркуля виймають стержень, відкручуючи попередньо головку верхнього кінця трубки. Слід особливо враховувати, що в процесі роботи кронциркулем вісь його пера розташована під кутом до поверхні креслення і, обертаючись, описує зрізаний конус. Надавати овальної форми кінцям стулок слід при такому положенні пера кронциркуля, яке воно займає відносно трубки, знаходячись в робочому положенні, а вісь трубки при цьому має рухатися в площині, перпендикулярній до поверхні бруска.

Заточувати стулки можна як при зведених, так і при розведених кінцях. Послідовність і прийоми заточування ті ж що й для рейсфедерів.

У зібраного після заточування кронциркуля осі стержня й трубки мають співпадати й лежати в одній площині з віссю пера, а кінці стулок - рівномірно дотикатися поверхні паперу.

Заточування кривоніжок одинарної та подвійної виконується так само, як і заточування рейсфедерів відповідного типу. Перед заточуванням в кривоніжках закріплюють верхню гайку, щоб під час заточування перо і ручка становили одне ціле.

3. Поняття про умовний знак. Класифікація умовних знаків. Фарбування площ

Поняття про умовний знак та його призначення

Умовний знак - це зменшене графічне позначення об'єкта місцевості певної величини, форми та кольору. Для зручності однотипні об'єкти позначають відповідними кольорами.

Об'єкти гідрографії - синій, зелений;

Рельєф - коричневий, чорний;

Населені пункти, підписи - чорний.

Класифікація умовних знаків

Масштабні (плащові) умовні знаки

Масштабні умовні знаки застосовуються для зображення найбільших об'єктів таких, як ліси, луки, рілля, ріки, озера тощо, які виражаються в масштабі карти.

Масштабні умовні знаки складаються з контуру, який зображується точковим пунктиром, і заповнювальних умовних знаків, які розміщують у середині контуру в певному чи довільному порядку, або у середині вся площа офарбовується в той чи інший колір. Наприклад, площа під фруктовими і цитрусовими садами забарвлюється в зелений колір і заповнюється штриховими умовними знаками у вигляді кружків, розташованих вертикальними і горизонтальними рядами. Контурами можуть служити дороги, річки, канави і береги водойм.

Позамасштабні умовні знаки

Позамасштабні умовні знаки застосовуються для зображення предметів місцевості, які через малі розміри не можна зобразити в масштабі карти . До таких об'єктів можна віднести кілометрові стовпи, семафори, пункти державної геодезичної мережі, дороговкази, млини, окремо розташовані дерева тощо

Для позамасштабних умовних знаків розміри зображення встановлюються за висотою і шириною. Якщо в таблицях біля умовного знака указана одна цифра, то це означає, що умовний знак має за висотою і шириною однакові розміри.

Побудова умовного знака здійснюється так, щоб положення центра об'єкта на місцевості відповідало б головній точці умовного знака.

Позамасштабні умовні знаки мають різну форму, їхніми головними точками слід вважати такі:

- для знаків правильної геометричної форми (коло, квадрат, трикутник, прямокутник тощо) - геометричний центр знака;

- для знаків, які мають форму фігури з широкою основою (знаки пам'ятника, заводської труби, вітряка тощо) - середина основи знака;

для знаків, які мають форму фігури з кутом при основі (знаки окремого дерева, бензоколонки, вітряного двигуна тощо) - вершина кута;

- для знаків у вигляді сполучення декількох фігур (знаки заводів і фабрик із трубами, нафтової і газової вишок, радіощогли тощо) геометричний центр нижньої фігури знака.

Пояснювальні умовні знаки

Пояснювальні умовні знаки застосовуються в поєднанні з масштабними і позамасштабними. До них відносяться значки, стрілки, кружки, штрихи, підписи й цифрові позначення, які дають додаткову характеристику об'єкта чи предмета Характерними пояснювальними умовними знаками є: знаки породи лісу і кущів, стрілки, що показують напрям течії річки та глибину болота, а також скорочені підписи і числові характеристики, власні назви географічних об'єктів (населених пунктів, річок, озер тощо) та інші.

Часто пояснювальний підпис на плані чи карті має скорочений вигляд. Зазвичай, його розташовують праворуч від умовного знака або на вільному місці там, де його добре видно. Підпис розміщують на такій відстані від умовного знака, щоб не виник сумнів, до якого умовного знака він відноситься. Пояснювальний підпис як і числові характеристики розміщують паралельно північній і південній рамкам карти. Виключенням є підписи будівель на топографічних планах масштабу 1:2000 і більшого, їх розміщують посередині контуру будівель, паралельно довгій стороні будівлі . Це ж стосується підписів і масштабних умовних знаків.

Лінійні умовні знаки

Лінійними умовними знаками користуються для зображення об'єктів, які мають лінійну протяжність. До таких об'єктів відносяться: дороги, трубопроводи, лінії зв'язку або електропередач, огорожі. Щ об'єкти за довжиною можуть бути зображені в масштабі даного планах, а за шириною не можуть Умовний знак будується відносно осі лінійного об'єкта .

На планах масштабу 1:2000, 1:5000 і т.д. дороги зображуються в масштабі плану не лише за довжиною, але й за шириною. З двох боків від лінії автостради пунктирною лінією зеленого кольору показується канава.

Слід зауважити, що достеменно вказати, які об'єкти необхідно позначати масштабними умовними знаками, а які позамасштабними або лінійними не можна, оскільки одні й ті ж об'єкти на кресленнях малих масштабів доводиться позначати позамасштабними або лінійними умовними знаками, а на кресленнях великих масштабів - масштабними умовними знаками.

Таблиці умовних знаків і правила користування

Умовні знаки для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:1000, 1:500 розроблені в Українському державному науково-виробничому інституті зйомок міст та геоінформатики ім. А. В. Шаха, затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 03 серпня 2001 р. №295 і чинні з 01.01.2002р.

Розроблені умовні знаки обов'язкові для всіх установ, організацій, підприємств незалежно від їх відомчої належності.

Таблиці умовних знаків для топографічних планів поділяють на таблиці з оригінальними знаками (у необхідних випадках - з комбінованими однорідними знаками) і таблиці з прикладами поєднання різнорідних знаків.

Для таблиць першої групи встановлено загальну систему порядкових номерів умовних знаків. У таблицях другої групи приклади поєднання знаків подано без номерів, але розміщено їх у кінці відповідних розділів.

Таблиці умовних знаків, зазвичай, будують за певною схемою:

-- перша графа - порядковий номер умовного знака;

-- друга графа - назва та характеристика об'єкта;

-- третя графа - зображення умовного знака.

Третя графа поділена на дві колонки. В першій колонці показано зображення умовного знака для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, а в другій - зображення умовного знака для топографічних планів масштабів 1:1000, 1:500.

Умовні знаки у таблицях супроводжуються цифрами, за якими визначають розміри знаків в міліметрах. Якщо подано дві цифри, то перша характеризує висоту знака, а друга - його ширину. Коли біля рисунка подано одну цифру, це означає, що висота та ширина знака однакові, а коли цифра взагалі відсутня, то розміри знака відповідають розміру рисунка в таблиці.

Всі розміри умовних знаків подано для топографічних планів із середнім завантаженням. Вказані розміри можна зменшити на третину при великому навантаженні плану (наприклад, для міст) або при заповненні малих контурів. На планах із незначним контурним завантаженням з метою виділення важливих об'єктів умовні знаки останніх можуть бути відповідно на третину збільшені.

Для частини планів масштабів 1:500 та 1:1000, призначених не тільки для безпосереднього використання, але і для подальшого репродукування зі зменшенням, регламентовані в таблицях розміри умовних знаків дозволяється збільшувати в цілому в 1,5 або 2 рази.

В таблицях умовних знаків всі знаки згруповані у розділи відповідно до типів однорідних об'єктів місцевості: геодезичні пункти; будівлі, будинки та їх частини; об'єкти культового, культурного та соціального призначення; об'єкти промислові, комунальні та сільськогосподарського виробництва; залізниці та залізничні споруди; автомобільні та фунтові дороги, стежки; гідрографія; об'єкти гідротехнічні, водного транспорту і водопостачання; мости, шляхопроводи та переправи; рельєф; рослинність; ґрунти та мікро форми земної поверхні; болота та солончаки; огорожі; кордони та межі; зразки шрифтів підписів.

Таблиці містять також пояснення умовних знаків - їх застосування, накреслення тощо.

Фарбування площ

Для виконання фонового пофарбування необхідні знання техніки розфарбовування, а також правильна підготовка фарби і паперу.

Спочатку розводять фарбу. Оскільки акварельна фарба, розведена у воді, зазвичай, дає осадок, тому їй дають відстоятися. Після цього частину її без осадку зливають в чисте блюдце чи іншу нешироку посудину. Якщо фарба продовжує давати осадок, то таке переливання повторити кілька разів. Зазвичай, фарба відстоюється близько години.

Для фонового розфарбовування підбирають цупкий білий папір, бажано без відтінку і без додаткових включень. Стирати на папері, який підлягає фарбуванню, категорично заборонено, оскільки при фарбуванні утворюватимуться плями, які не можливо виправити. Закріплений на фанері або картоні папір змочують за допомогою пензлика чи ватного тампона чистою водою, щоб видалити жирний наліт з паперу і пригладити ворсистість. На “змитій” площі фарба лягає рівно, без плям. Змочування виконують так: пензлик умочують у воду і проводять ним по паперу уздовж верхньої межі контуру. Потім, рухаючи пензлик короткими мазками зверху вниз переміщуючи його одночасно зліва направо, змочують водою першу смугу контуру шириною 6-10 мм. Пензлик в міру необхідності насичують водою. При цьому план (креслення), щільно прикріплений до дошки, тримають трохи похило. Тому вода на нижній межі смуги тримається валиком. Вода має лежати рівним шаром по всій довжині валика і не стікати.

Величину валика регулюють кількістю води і нахилом плану. Потім такими ж мазками зверху вниз і зліва направо пензликом поступово переміщують валик до нижньої межі контуру і віджатим пензликом збирають і видаляють з плану зайву воду.

На плані в межах контуру, який підлягає забарвленню, не може залишитися жодної незмоченої ділянки.

До фонового забарвлення приступають лише після того, як “змитий” папір висохне. Фарбують обов'язково при нахиленому положенні паперу. Фарбують підготовленою фарбою тими ж прийомами і в тій же послідовності, що й змивання. Для одержання темнішого тону роблять повторне фарбування. Виконують його лише по просохлій після попереднього фарбування площі.

Роботи акварельними фарбами слід виконувати при денному світлі. Можна також користуватися лампами білого світла (БС) або денного світла (ДС). При освітленні лампами розжарювання колір і тон фарби здаються іншими. Розводячи фарби водою, слід враховувати, що після висихання тон фарби на плані стає темнішим. Тому доцільно фарбувати слабко розведеною фарбою, а темний фон отримувати шляхом повторного фарбування. Якщо на плані є водойми різних розмірів, то великі водойми зафарбовують світлішим тоном, малі - темнішим. При цьому вони матимуть вигляд однотонних. Забарвлення водойми слід виконувати по всій акваторії з початку і до кінця. Якщо ж фарбувати частинами, то в місцях стику утворюється невиправна смуга. Після висихання забарвленої площі пером або кривоніжкою накреслюють контур (берег) водойми.

Якщо на площі, яку належить зафарбувати, накреслений підпис і тут на розмив не перевірена, то роблять так: план кладуть горизонтально. Пензлик сильно насичують водою. Обережно струшуючи воду на план, весь підпис або окремо кожну букву покривають водою. При цьому не можна торкатися пензликом паперу. Через 3-5 хвилини з допомогою промокального паперу видалити більшу частину води, залишивши трохи вологи на підпису. Після остаточного висихання підпису можна приступати до змивання й фонового фарбування плану водойми. Невеликі за площею і вузькі контури водойм можна фарбувати (після змивання) темним тоном за один прийом.

Шкалове фарбування або фарбування ступенями застосовується для нагляднішого зображення висот і глибин. Височину, зображену горизонталями, фарбують так: спочатку фарбують площу, обмежену найбільшою за висотою горизонталлю, потім - площу, обмежену наступною за висотою горизонталлю, включаючи пофарбовану вершину; кожним наступним прийомом фарбується плота, обмежена наступною горизонталлю, яка має меншу висотну позначку, включаючи все раніше пофарбоване. При цьому одержимо, що більшій висоті відповідатиме густіший тон фарби, зазвичай, коричневої для рельєфу. Карти з розфарбованим так рельєфом називають гібсометричними. Таким же способом фарбують зображення глибин за ізобатами голубою фарбою, починаючи з найбільшої глибини. Карти морів і океанів зі ступінчастим розфарбуванням називають батиметричними.

Фарбування шарами сприяє різкому виділенню контура великої водойми на картосхемах. На акваторії, починаючи від берега, дотримуючись всіх його вигинів, намічають три смуги: друга смуга в півтора рази ширша першої, третя - в півтора рази ширша першої і другої, разом узятих. За перший прийом фарбують першу смугу, за другий - першу і другу, за третій - всі три. Шарів (смуг) може бути і більше трьох, але ширина зафарбованої частини має узгоджуватися з величиною водойми ї гармоніювати зі змістом картосхеми.

Світлотінню (рис.35)називають розподіл світла і тіні на освітленій нерівній поверхні. Світлотінь виражає об'ємну форму предмета і залежить від умов освітлення. При вертикальному освітленні рельєфу найсильніше освітлюються вершини, а схили будуть затінені; чим крутіший схил, тим густіша тінь. При боковому освітленні світло падає на схили, повернуті до джерела світла, протилежні схили залишаються в тіні. Світлотінь зображують відмиванням.

Рис. 35

Відмивання рельєфу по горизонталях відтіняє складки місцевості і рельєф стає ніби випуклим. Відмивання рельєфу на плані виконують за умови освітлення із його північно-західного кута. Відтінюються всі південні і схілні схили, а також південно-східні і південно-західні. Відмивання виконується пензликом з двома кінцями. Один кінець насичений фарбою, а другий чуть змочений чистою водою. На місце, яке відтінюють, наносять мазок слабко розведеної фарби, потім напіввіджатим пензликом розмивають краї тіні. Відмивання специфічне і потребує художнього смаку. Застосовується воно при виготовленні географічних карт.



4. Картографічні шрифти

Загальні положення

На топографічних планах і картах різних за змістами, призначенням і масштабами зображення природних і соціально-економічних об'єктів і явищ умовними знаками доповнюється підписами.

За своїм значенням підписи є: власними назвами географічних об'єктів (міст, річок, озер тощо), умовними знаками, власними назвами і умовними знаками, власними назвами і умовними знаками одночасно, пояснювальними словами (озеро, гори - часто в скороченій формі, числові, різні характеристики, при виготовленні географічних карт тощо), пояснювальним текстом.

Підписи на топографічних картах і планах допомагають читати і детально вивчати їхній зміст. Підписи виконуються різними шрифтами. Шрифт - це графічна форма знаків алфавітного письма. Залежно від техніки виконання розрізняють такі види шрифтів:

-- рукописний - написаний від руки пером чи іншим інструментом на папері або іншому матеріалі;

-- рисований - нанесений пензликом або іншим інструментом на той чи інший предмет або матеріал, цим шрифтом виконують художні підписи;

-- гравірований - вирізаний або висічений на твердому матеріалі (камені, металі, дереві тощо); використовується на пам'ятниках, архітектурних спорудах тощо;

-- друкарський - з рельєфними буквами і знаками, з яких складають (набирають) тексти для друкування на папері.

Найбільш практичне застосування для відтворення тексту на книжках, журналах, газетах, на картах знайшли друкарські і комп'ютерні шрифти.

Різноманітні шрифти, які застосовуються при накреслюванні планів і карт, об'єднують під загальною назвою картографічні. В 2001 році опублікована книга "Умовні знаки для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500", видана Міністерством екології та природних ресурсів України. Ці умовні знаки є обов'язковими для всіх установ, організацій, підприємств незалежно від їхньої відомої належності. І вважаються такими, що не застосовуються "Умовні знаки для топографічних планів та масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500", М: Недра , 1989. В опублікованій у 2001 році книзі наведені зразки усіх шрифтів, що застосовуються на топографічних планах для підписів різного призначення. Вони включають повні алфавіти великих і малих букв, та цифри, а також назву та індекси цих шрифтів і розміри їхніх великих букв у міліметрах. Якщо в підписах біля зразків шрифтів стоять дві цифри, то перша відноситься до планів масштабів 1:500 та 1:1000, друга - до масштабів 1:2 000 та 1:5000.

Підписи на топографічних планах і картах мають велике значення. Вони не лише повідомляють назву об'єкта, але й вказують його характерні особливості. Досягається це тим, що різні об'єкти підписуються різними шрифтами, однотипні ж предмети, наприклад, населені пункти, одним шрифтом, але залежно від значення й величини позначаються буквами різних розмірів. Крім того, будь-який шрифт, зберігаючи властиву йому графічну форму, може бути жирним (елементи букв товсті) або світлим (елементи букв тонкі). Букви в підписах можуть бути розташовані вертикально або похило, підпис може складатися лише з великих букв тощо. За загальним виглядом підпису можна відрізнити місто від селища, встановити, чи судноплавна річна, визначити командну висоту і одержати інші додаткові відомості.



Рис.36 Елементи букв

Для створення топографічних планів і карт передбачено повний базовий комплект таких шрифтів для підписів:

- топографічний напівжирний (Т-132);

- рубаний широкий напівжирний (Р-152);

- рубаний широкий (Р-151);

- рубаний (Р-131);

- академічний курсив (А-431);

-БСАМ курсив малоконтрастний (Бм-431);

- древній курсив (Д-431);

- древній курсив основний (До-431);

- древній курсів напівжирний (Д-432)

В усіх шрифтах букви й цифри складаються із сполучень окремих елементів: вертикальних, горизонтальних, похилих, прямолінійних, закруглених. Наприклад, букви топографічного шрифту складаються з налитих елементів однакової товщини, а букви древнього курсиву складаються зі змішаних елементів різної товщини. Налиті елементи називають основними, а волосні - другорядними елементами. Товщина основного елемента (т. о. е.) є цілком визначеною величиною. Вона взята за одиницю виміру, якою визначається ширина букви і величина проміжків між буквами в словах. Більшість букв кожного шрифту має однакову ширину (нормальну). Ці букви іноді називають вузькими.

Середні горизонтальні елементи букв: Б, В, Е, Є, Ж, З, Н, Б, Ю і центр перетину елементів букви X робляться вище середини на половину товщини основного елемента, а у букв Р, Ч - нижче середини букви на ту ж величину, у букви Я - посередині букви і у букви А - на одній чверті висоти букви.

У кожному шрифті розрізняють великі й малі букви. Деякі малі букви за формою відрізняються від великих. За шириною в усіх шрифтах маленькі букви не перевищують полуторної ширини нормальної букви, висота ж букв б, р, у у півтора рази більша висоти нормальних малих букв; їх елементи, які виходять за рядок, дорівнюють половині висоти нормальної букви; мала буква ф по вертикалі вдвічі більша норми, вона виходить і за верхній і за нижній рядки на половину висоти.

Розміром окремої букви чи цифри називають її висоту. Від висоти букви залежить товщина основного елемента. Під розміром підпису розуміють висоту малих букв. Висота великих букв і цифр у підписах робиться в півтора рази більшою висоти малих букв. В тій же пропорції великі букви ширші малих, але товщина основного елемента, розрахована за даним розміром, однакова як для малих, так й для великих букв. При різній товщині елементів великі букви у підписах справляють враження плям. У підписах розміром 5 мм і більше товщину елементів великих букв роблять товстішою елементів малих на 0,1-0,2 мм.

Коротка характеристика шрифтів

Топографічний напівжирний шрифт (Т-132) найпростіший за своїм написанням. Елементи його букв і цифр однакової товщини. Букви ніби складаються з цеглин. Тому цей шрифт іноді називають цегляним.

Топографічним шрифтом на планах і картах підписують назви селищ, у тому числі робітничі та курортні, назви сіл та інших населених пунктів, не віднесених до категорії міст та селищ (дачні, курортні, при залізничних станціях тощо):

- з населенням понад 3000 жителів - розмір шрифту 5,0 мм;

- з населенням від 1000 до 3000 жителів - розмір шрифту 4,5 мм;

- з населенням від 500 до 1000 жителів - розмір шрифту 4,0 мм;

- з населенням від 100 до 500 жителів - розмір шрифту 3,5 мм;

- з населенням менше 100 жителів - розмір шрифту 3,0 мм. Товщина елементів топографічного напівжирного шрифту дорівнює 1/8 висоти букви, ширина нормальної (вузької) букви береться рівною товщині чотирьох елементів або половині її висоти. В цьому шрифті написання більшості малих букв аналогічне написанню великих, виключенням є букви а, б, є, р, ч, ф. Селища на топографічних планах зображують без розмежування за кількістю жителів, а тому і підписи їхніх назв подають шрифтами одного розміру. Щодо поселень сільського та дачного типів, поселень при промислових підприємствах, залізничних станціях тощо, то тут виходять з прийнятої градації за кількістю жителів. У зразках підписів для цього передбачено п'ять розмірів шрифтів. При зображенні населених пунктів на планах масштабу 1:5000 та 1:2000 прийнято зазначати кількість жителів у тисячах, наприклад, 15,5; 0,85; 0,01. Числовий підпис треба розміщувати нижче назви населеного пункту, а при наявності в ньому місцевої ради - зліва від відповідного індексу. Шрифт Т-132 має виразне написання й легко читається. Всі елементи мають однакову товщину, яка дорівнює у великих буквах та цифрах 1/8 висоти букви, а у малих - 1/6. Ширина нормальної великої букви дорівнює п'ятикратній товщині основного елемента, а малої - чотирикратній товщині. Середній горизонтальний елемент у великих буквах Б, В, Е, Є, З, Н, Ю, Я і малих в, є, є, з, н, ю, я, креслять вище середньої лінії розграфки. Його товщина дорівнює 3/4 товщини основного елемента, а у великих буквах Р, Ч і у малої ч цей елемент теж дорівнює 3/4 товщини основного елемента, проте накреслюють його ниж1е середньої лінії. Зовнішнє закруглення в овальних буквах шрифту роблять по дузі кола радіусів, що дорівнюють двом, а у на півовальних - 1,5 товщини основного елемента У великій букві Л закруглення лівого елемента починається з половини висоти букви. У малих буквах б, р, у, ф елементи, які виступають й верхню і нижню лінії розграфки, дорівнюють половині висоти основної частини букви.



Рис. 37 Шрифт Топографічний напівжирний

Шрифт БСАМ курсив малоконтрастний - Бм-431. На топографічних планах і картах цим шрифтом надписують: - назви станцій, роз'їздів, платформ, пристаней, санаторіїв, турбаз, парків тощо; назви окремих дворів, будинків та геодезичних пунктів; пояснювальні підписи до умовних знаків геодезичних пунктів, будівель, споруд, доріг, огорож, гідрографії, рельєфу, рослинності, фунтів; підписи спеціалізації промислових підприємств; буквені індекси матеріалу покриття доріг та вимощень будівель, призначення трубопроводів, виду прокладок у тунелях, напруги електромереж, матеріалу мостів, гребель, ґрунт дна річок, озер та морів (у зоні шельфу). При скороченнях підписів на топографічних планах слід керуватися переліком умовних скорочень. Пояснювальні підписи, непередбачені цим переліком, допускається застосовувати в скороченому вигляді, якщо виключена будь-яка можливість їхнього різного тлумачення Зазвичай, ці додаткові скорочення слів повинні мати не менше трьох літер. Великі й малі букви шрифту Бм-431 складаються із поєднань прямолінійних і закруглених елементів (основних - товстих і другорядних тонких). Товщина основного елемента великих букв та цифр дорівнює 1/8, а малих - 1/6 висоти букви. Шрифт має нахил 1:3 управо. Великі букви шрифту у верхній та нижній частинах мають прямокутні підсічки, які плавно з'єднані з іншими елементами букв і виступають управо і вліво на 2/3 товщини основного елементу.



Рис 38. БСАМ

Підсічки накреслюють уздовж верхньої або нижньої лінії розграфки товщиною, яка дорівнює 1/2 товщини основного елемента. У великих буквах Ж, К, Л, У елементи букв мають краплеподібні закінчення товщиною, що дорівнює 2/3 товщини основного елемента.

Середній горизонтальний елемент великих букв Б, В, Е, Є, Ж, З, К, Н, Ю, Я і малих ж, з, к, н, ю, я накреслюють товщиною, що дорівнює 1/2 товщини основного елемента, своїм нижнім краєм на середній лінії розграфки, а у буквах Р і Ч- нижче її.

У великих буквах Д, Ц і Щ унизу накреслюються виступи у бік на одну, а вниз на дві товщини основного елемента, внутрішні гострі кути їх по дузі затушовуються.

Малі букви шрифту Бм-431 мають прямокутні підсічки, які виступають лише вліво на одну товщину основного елемента.

Підсічки накреслюють уздовж верхньої лінії розграфки товщиною, рівною 1/2 товщини основного елемента.

Закруглення малих букв а, й, о, р, с, ф, п, т, у, ц, х, ш, щ накреслювати починають з висоти, що дорівнює 1,5 товщини основного елемента від нижньої або верхньої лінії розграфки в точці, яка знаходиться на 1/5 відстані між двома сусідніми елементами. Потім накреслюють лінію по дузі вниз або уверх на 1,5 товщини основного елемента.

Накреслення овальних чи на півовальних елементів букв, як великих, так і малих, виконують за характерними точками зображення букв.



6. Зміст і класифікація гірничого креслення

Види і особливості гірничих креслень

Для гірничих креслень характерним є їх різноманітність, яка визначається їх призначенням, видом зображуваного об'єкта, способом зображення, масштабом і т.п.

Значне місце в графічній документації займають креслення, на яких зображені невидимі об'єкти і динаміка процесів.

Гірничі креслення містять відомості, необхідні для проектування, будівництва і експлуатації родовищ корисних копалин, а також для контролю ведення гірничих робіт.

Велика різноманітність об'єктів зображення, їх складність і багато-типність, різний ступінь достовірності їх розмірів і форм, а також неоднаковий характер вимог, які пред'являються щодо креслень окремих об'єктів, визначають необхідність застосування найрізноманітніших методів графічного зображення. Тому в гірничо-інженерній графіці, поряд з власними методами і способами, використовуються також елементи геометричного, проекційного, топографічного, інженерно-будівельного і машинобудівного креслень.

Рис 39. Схема розкриву пластів вертикальними стволами

Гірничі креслення мають суттєві відмінності від інших видів технічних креслень, зокрема від машинобудівних, а саме:

1. Гірські тіла та інші об'єкти зображення (поклади корисних копалин, гірничі виробки, всілякі штабелі гірських порід і т.д.) мають, як правило, досить складні обриси, причому кожний окремий об'єкт зображення неповторний у природі. Але немає практичної потреби детально і точно відтворювати на кресленнях їх форму, в зв'язку з чим на гірничих кресленнях часто спрощують зображення, замінюючи складні криволінійні контури простішими, але зберігаючи при цьому загальні обриси об'єкта і досить точно основні його розміри (параметри).

2. Гірничі роботи внаслідок розвитку в часі і просторі неперервно змінюють свою форму, розміри і положення. Тому гірничі креслення є динамічними: мають надавати можливість вносити зміни і доповнення до них.

3. Гірничі виробки, які на гірничих кресленнях є основними об'єктами зображення, являють собою не фізичні тіла, а пустоти в товщі масиву гірських порід. Тому креслення гірничих виробок виконуються з додержанням специфічних умовностей.

4. Базовою основою гірничо-інженерних креслень, поряд з методом прямокутного проектування, є метод ортогональних проекцій з числовими відмітками. В зв'язку з цим для багатьох гірничих креслень план є основним видом (проекцією) зображення.

5. Гірничі об'єкти зображення досить протяжні, причому основна їх частина знаходиться в надрах землі, а тому для кращого сприймання форми і просторового положення об'єктів на гірничих кресленнях особливо необхідне застосування наочних зображень. Але оскільки аксонометричні методи часто тяжко застосувати через складність побудови тіл неправильної форми, то використовуються афінні відповідності і векторні проекції, які не застосовуються в інших видах технічних креслень.

Розрізняють такі види гірничих креслень: проектні (гірничо-будівельні та проектно-технологічні), маркшейдерсько-геологічні, виробничо-технологічні, ілюстративні.

На проектних кресленнях відображаються проектні рішення на будівництво (реконструкцію) гірничого підприємства або його окремих об'єктів, приводиться принципова технологічна схема майбутнього

гірничого підприємства, даються конструктивні вирішення капітальних гірничих виробок, споруд та їх вузлів.

Маркшейдерсько-геологічні креслення складаються маркшейдерсько-геологічною службою гірничих підприємств за результатами натурних вимірювань і розрахунків. На таких кресленнях відображаються рельєф і ситуація земної поверхні в районі гірничого відводу, геологічні умови залягання родовища, просторове положення гірничих виробок, якісно-кількісні характеристики корисної копалини, фіксуються положення і стан виробок, механізмів, устаткування, комунікацій.

Виробничо-технологічні креслення виконуються виробничо-технічними службами в процесі експлуатації гірничого підприємства. Вони відображають технічні і технологічні вирішення з проведення гірничих робіт. До цих креслень відносяться уточнені креслення розкриття і підготовки нових горизонтів, креслення розробки блоків, транспортні схеми, паспорти буровибухових та інших видів робіт, схеми вентиляції, структурні схеми управління і т.д.

На ілюстративних кресленнях відображаються принципові технічні, технологічні й організаційні вирішення при добуванні корисних копалин.

Методи зображення гірничих об'єктів

Гірничі об'єкти залежно від їх топів і призначення креслення можуть зображуватись методом прямокутного проектування (ГХХГГ 2305-6&Х в аксонометричного проектування (ГОСТ 2.317-69), в проекціях з числовими відмітками, в афінних і векторних проекціях та в лінійній перспективі.



Рис. 40. Принципові схеми відкритої розробки залягань

Прямокутне проектування широко застосовується в гірничо-інженерних кресленнях. При цьому, як відомо, об'єкт зображується в двох-трьох і більше проекціях. Але зображення покладів корисних копалин і порід, які їх вміщують, сукупності гірничих виробок, земної поверхні в районі гірничого відводу та інших об'єктів, як правило, виконуються методом проекцій з числовими відмітками. В проекціях з числовими відмітками об'єкт проектується лише на одну (наприклад, на горизонтальну) площину. Висотні відмітки точок або й інших геометричних елементів об'єкта відносно площини проекцій визначають положення його в просторі.

Проекції з числовими відмітками застосовуються для зображення об'єктів, які мають невеликі розміри за висотою порівняно з розмірами на плані, а також для зображення поверхонь неправильної форми (поверхонь топографічного характеру). На кресленнях в проекціях з числовими відмітками зображуються рельєф поверхні, відкриті гірничі виробки, поклади корисних копалин, положення гірських порід, які вмішують ці копалини, а також зведені І суміщені і шани гірничих робіт. Для таких креслень характерно, що на одній площині проекцій зображуються гірничі виробки, які знаходяться на різних горизонтах розробки, або одночасно відкриті та підземні гірничі виробки.

Креслення, що виконуються в прямокутних проекціях, а також в проекціях з числовими відмітками, поряд з перевагою (зручністю вимірювання) мають істотний недолік (відсутність наочності зображення). Для забезпечення наочності креслення виконують в аксонометрії, в векторних проекціях, а також застосовують афінну відповідність та лінійну перспективу.

Проекції з числовими відмітками

Проекції з чайовими відмітками - це прямокутні проекції на одну площину. Оскільки одна проекція об'єкта не визначає однозначно положення точки в просторі, відсутність другої проекції компенсується числовими відмітками. Це дає перевагу при зображенні об'єктів, лінійні розміри яких, наприклад довжина і висота, значно відрізняються. Таким чином, проекціями з числовими відмітками називають прямокутні проекції об'єкта на горизонтальну площину проекцій, позначені цифрами, що визначають відстань від цієї площини (в метрах) до об'єкта.

Цей метод особливо зручний для зображень на кресленнях складних криволінійних і топографічних поверхонь, для яких геометричний закон утворення невідомий.

7. Зміст і класифікація маркшейдерських креслення

Кожне гірниче підприємство повинне мати комплект маркшейдерських планів, проекцій і розрізів, які забезпечують раціональну і безпечну розробку родовища Перелік, зміст і масштаби маркшейдерських графічних документів шахти, які складаються і систематично поповнюються маркшейдером, визначаються геологічною будовою і способом розробки певного родовища. В зв'язку з цим маркшейдерські плани вугільних і рудних шахт значно відрізняються між собою. Більше того, графічна документація вугільних шахт, які розроблюють полого і круто падаючі пласти, також різна. Маркшейдерські креслення можуть бути складені за результатами топографічних і маркшейдерських зйомок, маркшейдерських вимірів і рисунків з використанням геологічних і геологорозвідувальних даних. Такі креслення називаються вихідними (оригіналами) на відміну від похідних креслень, які є копіями вихідних, проте в окремих випадках зміст похідних креслень може доповнюватися на підставі матеріалів натурних зйомок і залежно від призначення іншими додатковими даними.

Вимоги щодо маркшейдерських креслень

Плани, проекції, розрізи та інші графічні документи шахти мають задовольняти таким вимогам:

- бути точними, тобто давати зображення вказаних на них геометричних елементів з відповідною для їх масштабів точністю;

давати повне зображення гірничих виробок і форми залягання корисної копалини на момент складання їх і систематично поповнюватися в міру проходження гірничих виробок;

- бути наочними, тобто давати чітке просторове зображення гірничих виробок, їх співвідношення з поверхнею землі і заляганням корисної копалини;

- складатися з дотриманням чинних умовних позначень;

- виготовлятися на високоякісному матеріалі, який забезпечує їх тривале збереження, бути акуратно накресленими і красиво оформленими. Масштаби планів, проекцій і розрізів визначаються вимогами гірничоексплуатаційних і маркшейдерських завдань, які мають вирішуватися за відповідними графічними матеріалами.

В маркшейдерській практиці прийняті масштаби 1:200, 1:500, 1:1000, 1:2000 і 1:5000. Для спеціальних планів і розрізів застосовуються більші або менші масштаби.

Всі маркшейдерські плани, розрізи і проекції виконують на креслярському папері вищої якості (ватман). Щоб продовжити термін служби, їх наклеюють на тонкі алюмінієві листи або фанеру. Спеціальні креслення наклеюють на алюміній або на полотно. Не під клеєними залишають лише графічні документи другорядного значення або якщо вони мають служити нетривалий час (один-два роки).

Зміст маркшейдерських креслень

Основними об'єктами зображення на маркшейдерських кресленнях є: рельєф і ситуація земної поверхні шахтного поля або території, під якою проходять гірничі і розвідувальні виробки, форма, умови залягання і якісні

характеристики корисної копалини і вміщуючих порід, опорні пункти геодезичних і маркшейдерських мереж (триангуляція, полігонометрія, нівелірні і теодолітні ходи), методи керування покрівлею, способи кріплення гірничих виробок, проекти розвитку гірничих робіт і заходи, пов'язані з охороною споруд від шкідливого впливу гірничих розробок. Тому графічна документація кожного гірничого підприємства за своїм змістом може бути поділена на чотири групи:

- топографічні плани поверхні;

- комплект креслень гірничих виробок;

- комплект геологічних креслень і гірничо геометричних графіків;

- креслення для планування, контролю і керування.

Топографічні плани поверхні

На планах поверхи/ мають бути зображені: десяти сантиметрова сітка прямокутних координат, геометрична основа зйомок і рельєф місцевості; обриси контурів: лісів, угідь, природних і штучних водойм; природні відслонення порід; устя діючих і ліквідованих гірничих і розвідувальних виробок, які виходять на поверхню; технічні межі шахти на поверхні та межі земельного відведення; технічні, культурно-просвітні, громадські та житлові будинки; силові лінії та лінії зв'язку, трубопроводи й гідротехнічні споруди; склади корисної копалин, естакади і навантажувальні площадки; породні відвали, провали, тріщини земної поверхні, воронки та інші об'єкти.

Креслення для планування, контролю і керування

В групу креслень, призначених для планування, контролю і керування, входять:

- допоміжні креслення, до яких відносяться плани і розрізи до розрахунків запобіжних ціликів, графічні матеріали до розрахунків при проведенні виробок зустрічними вибоями, задані напрямів при проходці закруглень, до визначення кількості корисної копалини на складах тощо;

- схеми: опорних тріангуляційних мереж, прив'язки підхідних пунктів, орієнтування покриття площ топографічними зйомками і розміщення планшетів маркшейдерських креслень, прив'язки вихідних реперів при спостереженні за осіданням поверхні на підроблюваних ділянках поверхні тощо;

- паспорти: кріплення підготовчих виробок, кріплення і керування покрівлею очисних виробок і гірничо-геологічні паспорти-проекти.

Умовні маркшейдерські позначення

Щоб маркшейдерська графічна документація, виготовлена на різних гірничих підприємствах, була зрозумілою і легко читалася, необхідно, щоб одні й ті ж об'єкти підземної зйомки зображувалися на ній ідентично. Єдність способів зображення як елементів зйомки, так і її об'єктів забезпечує однорідність і порівняність маркшейдерської графічної документації. З цією метою в маркшейдерській справі, як і в геодезії, розроблена система умовних знаків, обов'язкова для складання маркшейдерських креслень Маркшейдерські умовні знаки, як і топографічні, поділяють на чотири групи: масштабні, поза масштабні різномасштабні і пояснювальні.

Залежно від масштабу креслення для зображення одного і того ж об'єкта можуть бути застосовані масштабні або поза масіитабні, або різномасштабні умовні знаки, оскільки одні й ті ж об'єкти на планах великих масштабів можуть бути показані масштабними умовними знаками, а на планах малих масштабів їх доводиться зображувати позамасштабними умовними знаками. Незалежно від масштабу креслення позамасштабні і деякі пояснювальні умовні знаки зображуються однаково. При цьому, якщо це можливо, таке зображення має нагадувати зовнішній вигляд чи суть зображуваних об'єктів, проте за розмірами знаки можуть бути різними для різних масштабів креслення.

Для зображення на маркшейдерських планах елементів поверхні землі, наявних тут будинків і споруд слід користуватися топографічними знаками, а для зображення гірничих і розвідувальних виробок, пунктів і візирних ліній маркшейдерських зйомок, гірських порід і елементів їх залягання тощо скористатися єдиними умовними позначеннями для маркшейдерських планів і геологічних розрізів, які є обов'язковими для всіх підприємств, що виконують маркшейдерські роботи.

Маркшейдерські планшети та їх виготовлення

Для складання гірничої графічної документації використовують креслярський папір різної якості, міліметрівку, кальку полотняну і восківку, світлочутливий папір. Зараз для виготовлення креслень почали застосовувати різні полімерні плівки. На папері „Гознак" складають основні маркшейдерські креслення і деякі спеціальні, на інших же матеріалах накреслюють лише спеціальні креслення. На прозору основу знімають копії з різної гірничої графічної документації, які в подальшому бувають необхідними для розмноження останніх на світлочутливому папері. Всі названі матеріали з часом деформуються і досить істотно. Так, самий високоякісний папір "Гознак ручного отлива" може стиснутися до 1/100 своєї початкової довжини. Інші матеріали деформуються ще більше. Ось чому папір, призначений для основних маркшейдерських креслень, має бути попередньо наклеєний на тверду (алюміній, фанера) чи м'яку (коленкор, бязь тощо) основу. Завдяки цьому графічні документи зберігаються краще.

В маркшейдерських бюро шахт часто доводиться виготовляти планшети своїми силами. З цією метою з фанери чи з листового алюмінію вирізають прямокутник, який за розмірами дорівнює планшету. Потім беруть папір на 5 см довший та ширший планшета і з лицьового боку рівномірно за допомогою м'якої губки змочують його водою. Коли папір просякне водою, зайву воду видаляють, а зворотний бік зволоженого паперу за допомогою м'якого пензлика змазують столярним клеєм, рідким, як сметана. Тримаючи аркуш паперу за протилежні краї, накладають його середньою частиною, намазаною клеєм, на середину листа фанери і поступово опускають до її країв. Потім зверху кладуть аркуш чистого сухого паперу і ганчіркою щільно притирають папір до фанери від середини до країв. Роблять це двома руками одночасно в двох протилежних напрямках: уверх і униз, праворуч і ліворуч, по одній діагоналі, по іншій діагоналі. Якщо під папером залишився пузирчик повітря, його слід вигнати. Для цього за ближчий кінець підняти папір до пузирчика, знову покласти його на фанеру і притерти. Потім, вирізавши кути паперу, загинають і приклеюють поля паперу на зворотний бік фанери. Одночасно загинають два протилежні поля: спочатку їх середини, а потім краї.

Загнувши всі чотири поля і перевернувши планшет, роблять остаточне притирання. На зворотний бік фанери аналогічним способом наклеюють аркуш креслярського паперу нижчого сорту, краї якого на 1/2 мм не доходять до країв планшета. Наклеюючи планшети, необхідно слідкувати, щоб поверхня фанери була цілком чистою. Якщо під папір попаде малопомітна кришка або волосинка, то цього буде достатньо, щоб на поверхні паперу після наклеювання утворився горбик або випуклий рубець і планшет буде зіпсований. Наклеєні планшети складають один на одного по 10-12 штук і тримають під пресом 5-6 9нів, щоденно міняючи місцями верхні, середні та нижні.

Наочні креслення і моделі

Накреслення гірничих виробок в аксонометричній проекції

В процесі розробки родовищ корисних копалин іноді створюється густа мережа гірничих виробок, їх розташування непросто уявити за маркшейдерськими планами , які складені в проекціях з числовими позначками. Зображення виходить значно наочніше в аксонометричній проекції, хоч при цьому вони втрачають зручно вимірність. Цей недолік перешкоджає застосуванню аксонометричних проекцій для складання основних маркшейдерських планів. Проте ці проекції застосовуються для складання спеціальних креслень, за якими не передбачається вимірювання відстаней і кутів, їх призначення - дати наочне уявлення про взаємне розташування гірничих виробок.

Рис.41 Побудова аксонометричної проекції гірничих

Процес побудови зображення гірничих виробок в аксонометричній проекції розпочинають з вибору напряму аксонометричних осей і коефіцієнтів спотворення по них. Потім на прозорому матеріалі будують спотворену горизонтальну координатну сітку, наносять з відповідним спотворенням контури гірничих виробок і одержують спотворений план. Далі на чистому аркуші паперу накреслюють напрями аксонометричних осей і на вертикальній осі відмічають напрями горизонтів гірничих робіт. Після цього прикладають спотворений план, виконаний на прозорому матеріалі, до осей на відповідних горизонтах і переносять на цей аркуш горизонтальні виробки на кожному горизонті та накреслюють похилі виробки .

Рис.42 Зображення рудника в аксонометричній проекції



8. Історія виникнення паперу

Китайці спочатку писали на вузьких бамбукових планках, випалюючи на них знаки, що було вкрай незручно; потім стали писати на лакованому шовку, що було дуже дорого.

Китайські літописи повідомляють, що папір був винайдений у 105 році н. е. Цай Лунем. У китайському літописі говориться:

Рис 43. Виготовлення паперу за Цай Лунем

Однак в 1957 р. у печері Баоця північної провінції Китаю Шаньсі виявлена гробниця, де були знайдені обривки аркушів паперу. Папір досліджували і встановили, що він був виготовлений в II столітті до нашої ери.

До Цай Луня папір у Китаї робили з пеньки, а ще раніше з шовку, який виготовляли з бракованих коконів шовкопряда.

Цай Лунь подрібнив волокна шовковиці, деревну золу, ганчірки і пеньки. Все це він змішав з водою і масу виклав на форму (дерев'яна рама і сито з бамбука). Після сушіння на сонці, він цю масу розгладив за допомогою каменів. У результаті вийшли міцні аркуші паперу.

...