Характеристика структури та будови матеріалів

Теплоємність матеріал і вмає велике значення в тих випадках, коли потрібно враховувати акумуляцію теплоти огороджувальними конструкціями з метою збереження температур без різких коливань у приміщенні або в тепловому промисловому агрегаті при зміні теплового режиму. Це буває, наприклад, коли розраховують й конструюють теплостійкі огородження (стіни, перекриття, печі) або розраховують підігрівання матеріалів для зимового бетонування тощо.

Питому теплоємність для багатошарових конструкцій розраховують за формулою

Із зволоженням питома теплоємність матеріалу збільшується, оскільки теплоємність води велика й становить 4,2 кДж/(кг * К).

Для огороджувальних конструкцій житлових та опалюваних будівель вибирають матеріали з невеликим коефіцієнтом теплопровідності, але з вищою питомою теплоємністю.

Питома теплоємність кам'яних природних і штучних матеріалів становить 0,76...0,92 кДж/(кг * К), скла -- 0,67, сталі --0,48, алюмінію -- 0,87 кДж/(кг * К). Деревні та інші органічні матеріали мають вищий коефіцієнт теплоємності, наприклад деревина (суха) -- 2,7...3,0 кДж/(кг * К). Тому дерев'яні стіни акумулюють більше теплоти, ніж кам'яні, а згодом можуть віддавати її всередину приміщення.

Теплостійкість -- це здатність матеріалу витримувати нагрівання до певної температури (нижчої за температуру плавлення) без переходу в пластичний стан. Деякі будівельні матеріали мають низьку теплостійкість. Наприклад, бітуми розм'якшуються при Т = 45 ... 90 °С, полімерні матеріали при--Т = 80... 180 °С, скло «розсклову-ється» при Т = 750...900 °С. Багато з нетеплостійких матеріалів, охолоджуючись, набувають попереднього структурного стану. Знати теплостійкість потрібно для того, щоб визначати температурні режими експлуатації будівельних матеріалів.

Температурний коефіцієнт лінійного розширення (ТКЛР) характеризує видовження 1 м матеріалу під час нагрівання на один градус і вимірюється в метрах на кельвін (м/К).

Температурний коефіцієнт лінійного розширення має особливе значення для тих матеріалів, які під час експлуатації зазнають нагрівання й охолодження. Оскільки деформації матеріалу в конструкціях при розширенні можуть бути досить значними, у спорудах великої протяжності потрібно передбачати деформаційні шви.

Показники ТКЛР деяких будівельних матеріалів, м/К: алюміній -- 25,5 * 1(Г6; сталь --(11,0... 11,9) * 1(Г6; бетон - (10...14) * 10_6; граніт-- (8...10) * 10~6; скло -- (8,5...9,7) * 10_6; деревина вздовж волокон-- (3...5) * 10~6.

Для деяких силікатних матеріалів характерна вогнева усадка, тобто здатність змінювати свої розміри та об'єм внаслідок спікання чи оплавлення частинок під дією високих температур.

19. Фізичні властивості будівельних матеріалів: вогнестійкість, негорючі матеріали, важкогорючі, горючі. Границя вогнестійкості. Вогнетривкість. Жаростійкість

Вогнестійкість -- це здатність матеріалу витримувати дію високих температур або вогню й води (під час пожеж), не руйнуючись. За ступенем вогнестійкості будівельні матеріали поділяють на три трупи: неспалимі, важкоспалимі й спалимі.

.,. Неспалимі -- це матеріали, які під дією вогню чи високих температур не горять, не тліють і не обвуглюються. Неспалимі матеріали поділяються на вогнестійкі, що практично не деформуються (цегла, черепиця, жаростійкий бетон, сієніт тощо), вогнетривкі та термічно стійкі. Проте деякі неспалимі матеріали можуть значно деформуватися (сталь) або руйнуватися при розтріскуванні (граніт, кварц та інші породи, що містять кварц). У такому разі руйнування відбувається за рахунок модифікаційних перетворень кварцу. До групи неспалимих належать мінеральні матеріали.

Важкоспалимі -- це матеріали, які під дією вогню або високих температур злегка займаються, тліють та обвуглюються, а коли віддаляється джерело вогню, ці процеси припиняються. До таких матеріалів належать здебільшого мінералоорганічні матеріали, які поєднують у собі мінеральні й органічні компоненти (гідроїзол, фіброліт, асфальтобетон тощо).

Спалимі -- це матеріали, які під дією вогню або високої тем-ператури^аймаються або тліють, і ці явища тривають і тоді, коли усунуто джерело вогню. До цієї групи належить значна частина матеріалів органічного походження, не просочених спеціальними захисними сполуками (деревина, бітуми, полімерні матеріали).

Границя вогнестійкості характеризується проміжком часу від початку займання до виникнення в конструкції граничного стану: втрати несучої здатності (обвалення конструкції), виникнення наскрізних тріщин, нагрівання протилежної щодо дії вогню поверхні, що може призвести до самозаймання.

Вогнетривкість -- це здатність матеріалу витримувати тривалу дію високих температур, не деформуючись і не розплавляючись. Такі матеріали використовують переважно при спорудженні печей промислового та побутового призначення, труб, котельних установок тощо. При цьому вони повинні також витримувати певні навантаження при високій температурі. Залежно від максимальної температури експлуатації ці матеріали поділяють на власне вогнетривкі, що витримують температуру 1580 °С і вище (шамот, динас, хромомагнезит тещо), тугоплавкі, що працюють в інтервалі температур 1350... 1580 °С, і легкоплавкі -- з вогнетривкістю менш як 1350 °С (цегла керамічна).

Жаростійкість -- це здатність матеріалу витримувати тривале нагрівання до температури 1000 °С без втрати або з частковою втратою міцності. До жаростійких матеріалів належать цегла, жаростійкий бетон, жаростійкі чавуни та сталь, різні види вогнетривів.

20. Радіаційні властивості матеріалів. Які хімічні елементи зумовлюють їх радіоактивність

Ефективна сумарна питома активність природних радіонуклідів А. Яким чином визначається А? В яких одиницях вимірюється радіоактивність. Класифікація буд матеріалів за величиною А. Радіаційна стійкість. Радіоакційно-захисні властивості різних матеріалів.

Радіоактивність будівельних матеріалів обумовлена природними довгоіснуючими радіонуклідами, переважно радієм-226, торієм-232 та калієм-40. Ці радіоактивні елементи присутні практично в усіх гірських породах, які використовуються як мінеральна сировина для виготовлення більшості неорганічних будівельних матеріалів.

Деякі усереднені дані про радіоактивність будівельних матеріалів України наведено у таблиці 1.1.

Активність визначають у Бк/кг (біокюри на кілограм). Основною характеристикою будівельних матеріалів є ефективна сумарна питома активність природних радіонуклідів (ПРН).

Сумарна ефективна питома активність природних радіонуклідів (ПРН) в матеріалах Аеф, Бк / кг, визначається співвідношенням:

Аеф = АудRa +1,3 · АудTh +1,3 · АудК,

де АудRa, АудTh, АудК, - питома активність радію-226, торію-232, калію-40 даного будівельного матеріалу відповідно; 1,31; 0,085 - зважувальні коефіцієнти торію-232, калію-40 по відношення до радію-226, відповідно.

За величиною сумарної питомої радіоактивності будівельні матеріали поділяють на класи, за якими визначають можливі області їх використання (табл. 1.2).

Таблиця 1.1 Радіоактивність деяких будівельних матеріалів України

Матеріал	Питома активність радіонуклідів, Бк/кг задіонуклідів, Бк/кг
	Радій-226	Торій-232	Калій-40	А еф
Глина	41,0	78,0	574,0	204,0
Пісок	12,0	33,0	165,0	68,0
Щебінь	36,6	79,3	971,0	223,0
Гранітний відсів	43,0	118,2	1171,0	297,3
Вапно	58,0	44,0	139,0	127,0
Гіпс	38,0	8,0	194,0	65,0
Бетон	25,0	36,0	380,0	106,0
Цегла	44,0	51,0	704,0	171,0
Плитка керамічна	89,0	102,0	680,0	280,0
Гравій керамзитовий	37,0	28,0	658,0	130,0

Якщо будівельні матеріали мають > 1350 Бк/кг, тоді питання про можливі сфери використання їх у будівництві вирішується в кожному випадку окремо з дозволу Міністерства охорони здоров'я України.

Вибіркові дослідження показали, що середня ефективна питома радіоактивність будівельних матеріалів України становить 105,1 Бк/кг, що дещо більше, ніж для будівельних матеріалів колишнього СРСР (93,5 Бк/кг). Територія України розташована на кристалічному щиті з наявністю великих родовищ гірських порід, що містять природні радіонукліди (граніту, лабрадориту, габро, мармуру, вапняку тощо), із яких виготовляють різні будівельні матеріали.

До об'єктів рекомендованого радіаційного контролю відносять будівельні вироби і конструкції, оздоблювальні матеріали і вироби.

Підприємства, які видобувають сировину або виготовляють будівельні матеріали, що підлягають обов'язковому радіаційному контролю, повинні на кожну партію поставки своєї продукції видавати паспорт радіаційної якості з визначеним класом за величиною Аеф.

Радіаційна стійкість -- властивість матеріалу протистояти дії радіоактивного випромінювання, яке змінює його структуру і властивості. Споруди атомної енергетики, деякі науково-дослідні, лікувально-профілактичні установи необхідно захищати від радіоактивного випромінювання, в першу чергу від потоку нейтронів та - променів, небезпечних для живих істот. Ступінь захисту залежить від виду випромінювання, природи захисного матеріалу, товщини огороджувальної конструкції.

Для захисту від нейтронного випромінювання застосовують матеріали, що містять велику кількість хімічно зв'язаної води (наприклад, гідратні бетони), а від ?-випромінювання - матеріали з великою середньою густиною (особливо важкі бетони, свинець, барит). Для порівняння радіаційно-захисних властивостей різних матеріалів введено термін „товщина шару подвійного послаблення”, під яким розуміють товщину шару захисного матеріалу, що забезпечує послаблення радіоактивного випромінювання удвічі порівняно з початковим.

21. Механічні властивості будівельних матеріалів: твердість, міцність, пружність, пластичність, крихкість

Міцність -- це здатність матеріалу чинити опір руйнуванню від внутрішніх напружень, що виникають під дією різних зовнішніх навантажень. У процесі експлуатації будівель і споруд будівельні матеріали найчастіше зазнають напружень стиску, вигину, розтягу, зрізу та удару.

Будівельні матеріали по-різному сприймають різні навантаження. Це залежить від хімічного та мінералогічного складів матеріалу, структури й будови. Так, природні й кам'яні матеріали, цегла, бетон тощо добре працюють на стиск, але погано на розтяг і вигин. При розтягу вони витримують навантаження в 10--15 разів менше, ніж при стиску. Тому такі матеріали застосовують переважно в конструкціях, які працюють здебільшого на стиск (колони, стіни). Матеріали з волокнистими наповнювачами мають підвищену міцність при вигині, показник якої порівняно з міцністю при стиску нижчий усього лише в 1,5--3 рази (наприклад, азбестоцементні покрівельні вироби).

Ряд будівельних матеріалів, наприклад, деревина, сталь, деякі полімери (склопластики), добре працюють на стиск і вигин, а тому застосовуються в таких несучих конструкціях, як балки, ферми, труби.

Міцність будівельних матеріалів характеризується границею міцності при стиску, вигині тощо. Вона чисельно дорівнює напруженню в матеріалі, яке відповідає навантаженню, що призвело до руйнування зразка. Границя міцності для різних видів навантажень вимірюється в мегапаскалях (МПа).

Твердість -- це здатність матеріалу чинити опір місцевим деформаціям, які виникають тоді, коли в нього проникають інші, твердіші тіла. Твердість матеріалів не завжди відповідає їхній міцності, тобто» при різній міцності твердість їх може бути однаковою.

Твердість металів, бетону, деревини та деяких інших матеріалів; визначають, вдавлюючи в зразки з певним зусиллям сталеву кульку або наконечник (конус, піраміду). Ступінь твердості встановлюють в і величиною відбитка. Число твердості за Брінеллем (НВ) визначають відношенням прикладеного навантаження Рдо площі поверхні відбитка Р і обчислюють за формулою, МПа,

Ступінь твердості мінералів і гірських порід визначають за шкалою порівняльної твердості Мооса, яка складається з десяти мінералів-ета-лонів: тальк -- 1; гіпс -- 2; кальцит -- 3; плавиковий шпат -- 4; апатит--5; ортоклаз --6; кварц -- 7; топаз --8; корунд --9; алмаз-- 10.

Пружність -- це здатність твердого тіла деформуватися ггд дією зовнішніх сил і самочинно відновлювати початкову форму та оС'<-ем, коли припиняється дія навантаження. Початкова форма може відновлюватися повністю або частково (коли навантаження великі). Пружну деформацію, яка повністю зникає із зняттям зовнішніх сил, називають оборотною. Якщо форма відновлюється частково, то у матеріалі є залишкові деформації. Для деяких високоеластичних матеріалів (ела-стоміри), наприклад каучуку, пружна деформація може перевищувати 100 % через розрив зв'язків уже випрямлених молекул, тобто об'єм [ матеріалу після зняття навантаження може бути більшим за початковий.

Границя пружності -- це те найбільше напруження, при якому залишкові деформації мають найменше (допустиме за нормами) значення, тобто матеріал практично зазнає оборотних пружних деформацій.

Модуль пружності Е, МПа, характеризує жорсткість матеріалу, тобто здатність його деформуватися під дією зовнішніх сил. Чим вище енергія міжатомних зв'язків у матеріалі, тим менше схильний він до деформацій і тим вищий його модуль пружності. Наприклад, для заліза Е = 21,1 * 10-4, для алюмінію--7 * 10~4, для свинцю -- 1,5- 10-4, для полістиролу -- 0,3 * 10-4, для каучуку -- 0,007 X X 10~4 МПа.

Пластичність -- це здатність матеріалу під дією зовнішніх сил змінювати свою форму й розміри без руйнування й зберігати спотворену форму й тоді, коли навантаження знято. Такі пластичні (залишкові) деформації називають необоротними. Пластичність деяких будівельних матеріалів змінюється під дією температури: при нагріванні -- підвищується, при охолодженні -- знижується. До таких матеріалів належать бітуми, деякі сорти сталі й ряд полімерних матеріалів. Пластичність істотно впливає на технологію виробництва, якість матеріалів та їхні експлуатаційні властивості.

Крихкість -- це здатність матеріалів під впливом зовнішніх навантажень руйнуватися без попередніх пластичних деформацій, тільки-но зусилля, що діють на них, досягають граничних (руйнівних) значень. Ця властивість протилежна пластичності. Для крихких матеріалів характерні слабкий опір ударним навантаженням, а також иі'ликий розрив показників границі міцності при стиску та розтягу. І Іаприклад, для щільних і міцних кам'яних (природних) матеріалів Д'іюіт = (1 /40... 1 /60) і?ст- До крихких матеріалів належать також скло, чавун, бетон і деякі полімерні матеріали.

Крихкість і пластичність будівельних матеріалів можуть зміню-н.'ітнся не лише під дією температури, а й із зміною вологості та швидкості наростання навантаження, що діє на них. Наприклад, глина в сухому стані крихка, а в зволоженому (глиняне тісто) -- пластична. Повзучість -- це здатність матеріалу при тривалому навантажуванні виявляти недружні деформації, які наростають. Для деяких матеріалів (бетону, гіпсових, азбестоцементних виробів тощо) ця здатність спостерігається при звичайних температурах, для металів -- при підвищених.

22. Хімічні властивості: розчинність, кислотостійкість, лугостійкість, токсичність, корозійна стійкість, біокорозія

Хімічні властивості характеризують здатність матеріалу до хімічних перетворень при взаємодії з речовинами, що контактують з ним. До них належать: розчинність, кислотостійкість, лугостійкість, токсичність та інші.

Кислотостійкість - це здатність матеріалу (виробу) чинити опір дії розчинних кислот або їхніх сумішей у межах, встановлених нормативними документами. Наприклад, кислотостійкість каналізаційних керамічних труб становить не менше 92 % (тобто втрати за масою - до 8 %).

Лугостійкість - це здатність матеріалу (виробу) чинити опір дії лугів у межах, встановлених нормативними документами.

Токсичність - це здатність матеріалу в процесі виготовлення й особливо експлуатації за певних умов виділяти шкідливі для здоров'я людини (отруйні) речовини.

Розчинність - це здатність матеріалу розчинюватись у воді, олії, бензині, скипидарі та інших речовинах-розчинниках.

Корозійна стійкість - це здатність матеріалу не руйнуватися під впливом речовин, з якими він стикається у процесі експлуатації.Корозійному руйнуванню піддаються не тільки метали, але й кам'яні матеріали, бетони, пластмаси, деревина. Корозія обумовлена хімічними та електрохімічними процесами, які відбуваються у твердих тілах при взаємодії із зовнішнім середовищем.

Біокорозія - корозія металів, спричинювана мікроорганізмами або продуктами їх життєдіяльності.

23. Технологічні властивості матеріалів: формувальність, подрібнюваність, розпилюваність, пробійність, полірувальність, технологічність

Група технологічних властивостей характеризує здатність матеріалу до сприйняття певних технологічних операцій, виконуваних з метою зміни його форми, розмірів, характеру поверхні, щільності тощо. До них відносять, наприклад, формувальність, подрібнюваність, розпилюваність, пробійність, полірувальність.

Формувальність характеризує здатність матеріалу набирати певної форми внаслідок різних механічних впливів (вібрування, пресування, видавлювання, прокатування). Вона залежить від в'язкопластичних властивостей вихідних мас (глиняне тісто, розчинова і бетонна суміш, полімерні маси).

Подрібнюваність - це здатність матеріалу до диспергації внаслідок механічної дії переважно ударних навантажень з утворенням зернистого матеріалу у вигляді щебеню та піску.

Розпилюваність -це здатність матеріалу сприймати пиляння без істотного порушення структури. Прикладами матеріалів, що піддаються розпилюванню, є деревина, м'які гірські породи.

Пробійність виражає здатність матеріалу утримувати цвяхи й шурупи за певних умов висмикування. Висока пробійність притаманна деревині й ніздрюватому бетону.

Полірувальність - це здатність матеріалу сприймати обробку тонкими абразивними матеріалами. При цьому створюється гладенька блискуча поверхня. Найчастіше поліруванню піддають природні кам'яні матеріали (мармур, граніт, кварцит).

24. Лакофарбові матеріали та покриття. Дайте характеристику компонентів лакофарбових матеріалів: плівкоутворювачі, розчинники, розріджувачі, пластифікатори, наповнювачі, пігменти

Лакофарбовими називають матеріали, які здатні при нанесенні на поверхню утворювати тонкі плівкові покриття. Такі покриття зручні за методом нанесення, вигідні по вартості робіт та відзначаються довговічністю. Вони повинні відзначатись високою адгезією (лат. Adhaesio -- прилипання) до вкриваємих поверхонь, стійкістю до тепла, світла та хімічних реагентів, водонепроникністю, гладкістю, твердістю та еластичністю утворюваної плівки, добрими захисними і декоративними властивостями.

Матеріали для створення лакофарбового покриття складаються з багатьох компонентів, суміш яких після нанесення тонким шаром на поверхню і висихання, створює плівку міцно зчеплену з нею. Основні компоненти:

Плівкоутворюючі речовини. Вони можуть утворювати плівки:

-- не перетворювані -- виникають після висихання розчинника

-- перетворювані -- виникають як наслідок складних фізико- хімічних процесів при висиханні розчинника.

В якості плівкоутворювачів використовують синтетичні та натуральні смоли (полімерні продукти), ефіри целюлози, рослинні масла (олії). Рослинні масла поділяють на: висихаючі (льняне, тунгове) для виготовлення лаків, фарб, оліф; напіввисихаючі (соєве, бавовняне, соняшникове) для виготовлення сумішей і виробництва оліф і фарб; невисихаючі (рицинове) для виготовлення (після спеціальної обробки) оліф і лаків.

Розчинники -- леткі органічні рідини здатні розчинювати плівкоутворюючі речовини. У кожному розчиннику розчиняються тільки певні види плівкоутворювачів. Тому розрізняють активні розчинники та розріджувачі. Активні розчинники розчиняють тільки певний плівкоутворювач. Звичайно, для лакофарбових матеріалів використовують декілька розчинників підібраних так, щоб окремі розчинники випаровувались поступово і покриття висихало з певною швидкістю. Найбільш відомі ацетон, етиловий спирт, бутиловий спирт, толуол і ксилол.

Розріджувачі -- розбавляють лакофарбовий матеріал до потрібної робочої в'язкості. Переважно використовують суміші летких органічних рідин. Для розріджування дозволяється використовувати тільки певні суміші розчинників і розріджувачів (бензол, сольвент, уайт- спіріт, і т.д.)

Пластифікатори -- малолеткі рідкі органічні речовини, які сприяють збереженню еластичності плівки, підвищенню морозостійкості, понижують здатність горіння. їх вводять до складу матеріалів на основі полімеризаційних смол (перхлорвінілових, акрилових і т.д.) та ефірів целюлози. Найчастіше використовують дибутилфталат, ди- октилфталат тощо, які мають високу температуру кипіння та низьку здатність випаровуватись.

Наповнювачі -- порошкоподібні неорганічні речовини, які вводять до складу матеріалів як для поліпшення властивостей покриття (підвищення атмосферостійкості, міцності та щільності плівки), так і для здешевлення. Найчастіше використовують крейду, тальк, барит і мікроазбест.

Пігменти -- кольорові порошкоподібні речовини не розчинні в органічних розчинниках, воді та плівкоутворювачах і які здатні утворювати з плівкоутворювачами захисні, декоративно-захисні або декоративні покриття. їх класифікують за ознаками:

За походженням: природні -- сурик, охра тощо;

синтетичні -- ультрамарин;

25. Лакофарбові матеріали: лаки, емалі, фарби: масляні, водоемульсійні (латексні), грунтівки:ізолюючі, пасивідуючі, фосфатуючі, протекторні, шпаклівки

Лаки -- це прозорі розчини природних або синтетичних плівкоутворювачів (смол або ефірів целюлози) в спирті, скипидарі, маслі, з домішками пластифікаторів та інших речовин, яким покривають яку-небуть поверхню для її збереження і блиску. Є лаки на основі термопластичних полімерів (зазвичай однокомпонентні) і термореактивніх полімерів (зазвичай багатокомпонентні). При висиханні матеріалів на основі термопластів випаровуються розчинники, в термореактивних - проходить полімеризація (поліконденсація). Лаки використовують у чистому вигляді, для приготування емалевих фарб, деяких грунтовок і шпаклівок.

Емалі - лакофарбовий матеріал, схожий на фарбу. Різниця між ними в тому, що емаль являє собою суспензію наповнювачів і пігментів у розчині синтетичного чи штучного полімеру. Покриття, що утворюється з емалі, блищить і, як правило, значно більш тверде, ніж з фарби.

Фарби - це суспензії пігментів чи пігментів з наповнювачами в плівкоутворюючих речовинах, що утворюють після висихання непрозорі покриття.

Масляні фарби - суспензії неорганічних пігментів і наповнювачів в оліфі, що виготовляються з масел рослинних з досить високою здібністю до висихання або маслосодержащих смол алкіду .

Водоемульсійні фарби - це суспензії пігментів і наповнювачів в водній емульсії полімерного плівкоутворювача. За видом плівкоутворювача фарби бувають полівінілацетатні, полі акрилові, ситролбутадієнові та ін. Водоемульсійні фарби готові до застосування, придатні для зовнішніх і внутрішніх робіт по дереву (крім стирол бутадієнових), штукатурці. по заґрунтованій поверхні металів, по старих покриттях емалями і фарбами. Покриття матові.

Ґрунтовки - це суспензії пігментів або суміші пігментів з наповнювачами із зв'яжучою речовиною (лаком, клеєм). Застосовують для утворення нижнього шару лакофарбових покрить з метою створення щільного зчіплення покриття з поверхнею, що покрашується.

Ізолюючі ґрунтовки. Ґрунтовка гліфталева ГФ-020 сохне при кімнатній температурі дві доби, а при 100°С -- 0,5 год. Подібна їй ґрунтовка ПФ-020, висихаюча при кімнатній температурі за 15 хв. Застосовують їх під масляні, гліфталеві фарби і нітрофарби.

Пасивуючі ґрунтовки надійніші, ніж ізолюючі. До них відносяться ГФ-0З1 і ФЛ-086 для чорних металів і АПК-1 (жовтого кольору), АПГ (зеленого кольору), АК-070 для алюмінію і його сплавів.

Протекторні ґрунтовки типу ПС-1 використовують для захисту сталевих конструкцій в морській воді. Вони містять до 80-95% цинку.

Фосфатуючі ґрунтовки ВЛ-02, ВЛ-03, ВЛ-05, ВЛ-023 -- вид грунтовок, які фосфатують поверхню металу і таким чином покращують його захист. Ґрунтовки двокомпонентні. До них треба додавати кислотний розріджувач (від 1/10 до 1/4 частини).

Шпатльовки - це густі в'язкі матеріали із суміші пігментів, наповнювачів і в'яжучої речовини (лак, оліфа, водні розчини тощо). Застосовують для вирівнювання поверхні перед нанесенням на неї покриття.

26. Природний і синтетичний каучук. Хімічний склад. Формула. Сировина для виготовлення. Гума. Склад гуми. Класифікація гуми

Каучуки -- це еластичні матеріали, з яких методом вулканізації (нагріванням із сіркою) дістають гуму. Із каучуків виготовляють покришки і камери для коліс літаків, автомобілів і велосипедів, їх застосовують для електроізоляції, виробництва промислових товарів і медичних приладів.

Натуральний (природний) каучук за хімічним складом є високомолекулярним ненасиченим вуглеводнем складу (C5H8)n де n становить від 1 000 до 3 000. Натуральний каучук -- полімер ізопрену:

Його добувають із молочного соку каучуконосних рослин, головним чином із гевеї (Бразилія). Бразилія -- батьківщина каучуку.

Синтетичний каучук у промисловому масштабі вперше добуто у 1932 р. в Росії за способом С. В. Лебедєва. Його добувають полімеризацією дивінілу. Процес полімеризації, який відбувається за наявності каталізатора (металічного натрію), можна представити схемою:

nСН2=СН--СН=СН2 ?> (-СН2-СН=СН-СН2-)n.

Бутадієн-1,3 Синтетичний каучук (полібутадієн)

Сировиною для виробництва синтетичного каучуку за способом Лебедєва є етиловий спирт. Тепер розроблено метод добування бутадієну каталітичним дегідруванням бутану.

Однак бутадієновий каучук поступається перед натуральним як за еластичністю, так і за зносостійкістю. Тепер освоєно виробництво ізопренового каучуку стереорегулярної будови (у ньому метильні групи розміщено у чітко визначеному порядку), аналогічного за будовою натуральному каучуку. Добуто також і бутадієновий каучук стереорегулярної будови, це так званий дивініловий каучук. Каучуки стереорегулярної будови -- ізопреновий і дивініловий -- близькі за властивостями до натурального каучуку, а дивініловий за стійкістю до стирання навіть перевершує його.

Для поліпшення якості натуральних і синтетичних каучуків їх перетворюють на гуму.

Гума (від латів. resina - смола) - еластичний мате-риал, що утворюється в результаті спеціальної обработки (вулканізація) суміші каучуку, вулканізуючих речовин (агентів) і різних добавок (інгредієнтів).

Вулканізація - це процес хімічного взаимодей-ствия каучуку з агентами або його перетворення на гуму під дією іонізуючого випромінювання, Як агенти використовується сірка, селен, органічні переки-си, тиурам (органічні сірчисті сполуки). При максимально можливому насиченні каучуку сіркою (близько 30%) утворюється твердий матеріал - ебоніт.

Інгредієнти вводяться до складу гуми для улучше-ния її фізико-хімічних властивостей. До них відносяться прискорювачі (активатори), Противостарители (антиокси-данты), пом'якшувальні засоби (пластифікатори), наповнювачі і барвники.

Прискорювачі (полисульфиды, оксиди цинку, магнію та ін.) вводяться до складу гумової суміші для зміни режимів вулканізації і властивостей вулканізаторів, Про-тивостарители -для уповільнення процесів старіння гуми, пом'якшувальні засоби (парафін, вазелін, бітуми, стеариновая кислота, рослинні олії, дибутилфталат) об-легчают переробку гуми, збільшують еластичність і морозостійкість, барвники (мінеральні або орга-нические) використовуються для забарвлення

гуми. Наполни-тели вводяться до складу гуми для підвищення її меха-нических властивостей

(вуглецева і біла сажа (кремне-кислота), окисел цинку та ін.) або здешевлення її вартості (крейда, тальк, барит, гумовий регенерат) у вигляді порошку або тканин - корд, азбестова тканина та ін.

Гумі властиві висока еластичність, чому способ-ствуют звивиста (зигзагоподібна) форма молекул Каучуку, мала стисливість, стійкість до стирання і хімічних реагентів, газо- і водонепроникність, хороші електроізоляційні властивості, невелика щільність, здатність до великих деформацій при порівняно низькій напрузі, причому такі дефор-мации майже повністю обратимы.

Недоліком гуми є різко виражена залежність механічних властивостей від температури при підвищених температурах вона втрачає міцність, а при знижених - стає крихкою (переходить в стеклообразное стан).

Крім того, під дією кисню, озону і дру-гих окислюючих реагентів гума старіє, тобто становится крихкою і ламкою, покривається мережею тріщин, що обмежує термін її експлуатації.

Гума застосовується в основному для виробництва шин (понад 50%), гумових технічних виробів (близько 22%), кабелів, герметиків, клеїв, одягу, обу-ви та ін.

Розрізняють гуми загального і спеціального назначе-ния. До гум загального призначення відносяться вулканиза-ты натурального, бутадієну, бутадієн-стиролового, ізопрена, этиленпропиленового, хлоропренового і деяких інших каучуків Спеціальні гуми под-разделяются на маслобензостойкие, термостійкі (ин-тервал робочих температур від - 60 до +250°C), морозостойкие (температура склування - 75°C і нижче), светоозоностойкие, зносостійкі, електротехнічні (електроізоляційні і електропровідні) та ін.

По структурі гуми підрозділяються на монолітні і пористі, у тому числі губчасті і мікропористі, по складу - наповнені і ненаповнені (каучуків не менше 95-98%), по агрегатному состоянию-на пасто-образные і тверді, у тому числі м'які, еластичні, середній твердості, тверді, високій твердості і жест-кие (эбониты).

У маркіровці гуми відбиваються її тип в зависи-мости від теплового старіння (Т07, Tl0, Т12, Т15, Т17, Т20, Т22, Т25), клас - залежно від міри набу-хания після перебування в спеціальній

нафтовий жид-кости (K1, К2, КЗ, К4, К5, К6, К7), а також дополни-тельная інформація про твердість, межу міцності, морозо- і маслостойкости, опір розриву та ін.

27. Основні поняття щодо технології, промисловості та галузей промисловості. Технологія. Механічна технологія, хімічна технологія. Промисловість. Галузь промисловості. Виробництво, типи виробництва, виробничий процес, класифікація технологічних процесів

Технологія (технос -- мистецтво, ремесло та логос -- наука) дослівно з грецької -- наука про ремесла, наука про промисловість (виробництво). Класичне її визначення -- це наука про способи і процеси отримання та перероблення продуктів природи, сировини, матеріалів у предмети споживання і засоби виробництва. Сучасний рівень виробництва та кон'юнктури ринку вкладають новий зміст у поняття «технологія», розглядаючи її як науку про найбільш економічні способи і процеси виробництва сировини, матеріалів та виробів.

Фізична і механічна технології розглядаються як процес перероблення сировини і матеріалів зі зміною розмірів, форми, фізичних і механічних властивостей, але, як правило, без зміни внутрішньої побудови та складу речовини (наприклад, виготовлення металевих чи дерев'яних деталей методом обробки різанням).

Хімічна технологія характеризується змінами не тільки фізичних властивостей, а й агрегатного стану, хімічного складу та внутрішньої побудови речовини (наприклад, унаслідок коксування вугілля отримують бензол, нафталін, водень, метан, етилен та інші продукти; з газу метану отримують водень, етилен, метиловий спирт та інші продукти).

Промисловість - технічно найдосконаліша галузь матеріального виробництва, основа індустріалізації економіки, яка має вирішальний вплив на розвиток продуктивних сил; сукупність підприємств з виробництва електроенергії, знарядь праці для галузей економіки, видобутку сировини, палива, заготівлі лісу, переробки продукції, випущеної промисловістю або виробленої сільським господарством, видобуток і переробка сировини, виробництво товарів і послуг.

Галузь промисловості -- сукупність споріднених підприємств, продукція яких має однакове економічне призначення, характеризується однотипністю використовуваної сировини, технологічних процесів, технічної бази, професійного складу кадрів і умов праці (електроенергетична, паливна, чорна та кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна, машинобудівна, металообробна, лісова, деревообробна, легка, харчова та інші).

Виробництво - процес створення матеріальних і суспільних благ, необхідних для існування і розвитку. Створюючи певні блага люди вступають у зв'язки і взаємодію - виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Процес виробництва за своєю структурою складається з 4-х фаз:

* власне виробництво основне виробництво виробнича інфраструктура соціальна інфраструктура

* розподіл

* обмін

* споживання

Типи виробництва - типом виробництва є сукупність ознак, що визначають організаційно-технічну характеристику виробничого процесу, здійснюваного на одному або багатьох робочих місцях у масштабі ділянки, цеху, підприємства. Тип виробництва багато в чому визначає форми спеціалізації і методи організації виробничих процесів.

Виробничий процес - систематичне та цілеспрямоване змінювання в часі та просторі кількісних та якісних характеристик засобів виробництва і робочої сили для отримання готової продукції з вихідної сировини згідно із заданою програмою[1][2]. Це складний комплекс первинних процесів: основних, допоміжних і обслуговуючих підрозділів підприємства, що забезпечують своєчасний випуск заданої продукції.

* Основні процеси -- це технологічні процеси, в ході яких відбуваються зміни геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей продукції.

* Допоміжні процеси -- це процеси, які забезпечують безперебійний перебіг основних процесів (виготовлення і ремонт інструментів і оснащення, ремонт устаткування, забезпечення всіма видами енергій (електроенергією, теплом, парою, водою, стисненим повітрям і т. д.)).

* Обслуговуючі процеси -- це процеси, пов'язані з обслуговуванням як основних, так і допоміжних процесів, котрі не створюють продукцію (зберігання, транспортування, технічний контроль і тощо).

Класифікація технологічних процесів

Технологічні процеси класифікуються за такими ознаками:

* за властивостями сировини, які змінюються в процесі її перероблення (фізичні, механічні та хімічні);

* за способом організації;

* за напрямом рухів теплових і сировинних потоків;

* за агрегатним станом складових сировини;

* за тепловим ефектом;

* за основними рушіями (чинниками), які спричиняють і прискорюють технологічні процеси.

В залежності від умов виробництва і призначення технологічні процеси поділяють: одиничний технологічний процес, уніфікований технологічний процес.

Уніфікований технологічний процес - це технологічний процес, що відноситься до групи виробів, що характеризується єдністю конструкцій та технологічних ознак. Уніфікований технологічний процес Поділяється на типовий і груповий.

* Типовий технологічний процес - це процес виготовлення групи виробів з подібними конструкторськими та технологічними ознаками. Цей процес характеризується подібністю змісту та послідовності більшості технологічних операцій і переходів.

* Груповий технологічний процес - це технологічний процес виготовлення групи виробів з різними конструктивними, але спільними технологічними ознаками.

Робочий технологічний процес - виконується по робочій технологічній або конструкторській документації.

Тимчасовий технологічний процес - використовується на протязі обмеженого періоду.

Стандартний технологічний процес - процес, який виконується стандартом.

Комплексний технологічний процес - процес в склад якого входять не тільки технологічні операції, а й операції по переміщенні, транспортуванні, контролю та очищені заготовок по ходу технологічного процесу.

28. Сировинна база виробництва. Класифікація сировини. Мінеральна сировина

Сировина -- це природні або інші матеріали, які економічно вигідно переробляти в готову продукцію.

Сировина одержують або з природних ресурсів, або в якості сировини використовують відпрацьовані в процесі експлуатації виробу, придатні для подальшого використання.

Природними ресурсами називають елементи природи (матеріальні і енергетичні), які застосовуються людиною у виробничій діяльності для отримання готової продукції.

До матеріальних відносять водні ресурси, а також рослини, тварин, корисні копалини; до енергетичних -- енергію Сонця, вітру, води, теплову енергію надр (гейзери, теплоту нижніх шарів земної кори та ін.)

За характером поновлювальності природні ресурси поділяють на групи.

1. Вичерпні непоновлювані (кам'яне вугілля, нафта, рудні корисні копалини).

2. Вичерпні відновлювані (грунт, рослинність, тваринний світ).

3. Невичерпні (теплова та світлова енергія Сонця, енергія води, вітру, припливів і відливів, водні ресурси в цілому та ін.)

Важливою складовою частиною природних ресурсів є корисні копалини -- матеріали, які добуваються з надр Землі.

За складом розрізняють рудні і нерудні корисні копалини.

Рудними корисними копалинами називають речовини, що видобуваються з надр Землі, які є сировиною для отримання металів або металевих сплавів. До них відносяться магнезит, червоний залізняк, сидерит, з яких отримують чавун, сталь або чисте залізо.

Нерудні корисні копалини застосовуються для отримання будь-яких продуктів неметаллического характеру. Це нафта, кам'яне вугілля, вапняк, мармур, мергелі та інші корисні копалини.

Слід зазначити, що корисні копалини є складовою частиною природних ресурсів, утворюючи матеріальні ресурси, з яких можна або витягувати енергію (природний і попутний газ, кам'яне вугілля, частково нафта), або отримувати сировину для виробництва різної продукції. Потрібно пам'ятати, що корисна копалина стає сировиною тільки після його видобутку і часткової переробки (наприклад, багато руди потребують збагачення; здобуте корисна копалина необхідно доставити до місця виробництва, подрібнити і т. д.). Важливо відзначити, що сировиною для одержання деяких видів продукції є готова продукція інших виробництв, наприклад з металів отримують сплави, які в свою чергу використовують для виготовлення машин і устаткування.

Існує кілька класифікацій сировини.

За складом сировину поділяють на:

1) мінеральне (утворено неорганічними речовинами, іноді з домішкою органічних, наприклад кам'яне вугілля);

2) органічне -- складається з органічних речовин, але може включати як домішки і неорганічні речовини. Органічна сировина поділяють на рослинне (насіння злакових та олійних рослин тощо) і тварина (м'ясо та шкури тварин, шерсть та ін.) До органічного сировині можна віднести нафту, природні та попутні гази, але ці сполуки та їх суміші добувають з надр і вони можуть утворюватися як з рослинних, так і з тварин організмів або мати неорганічне походження (за однією з теорій походження нафти).

Мінеральна сировина (як і корисні копалини) ділять на рудних і нерудних.

За характером джерела сировину поділяють на первинне і вторинне.

Первинним сировиною називають такі речовини, які вперше використовуються у виробничому циклі. Так, первинним сировиною є кокс, руда і флюси в доменному процесі, переробний чавун при варінні стали, целюлоза, одержувана з деревини ялинових рослин, застосовувана у виробництві паперу.

Вторинною сировиною називаються речовини, які містяться у відпрацьованих виробах, що використовуються для отримання нової продукції. Так, використаний папір (газети, книги і інша макулатура) є сировиною для отримання нового паперу спеціального призначення і додається до целюлози, застосовуваної вперше; залізний лом вносять в переробний чавун при варінні сталі, з сала (різні обрізки, відходи) тварин одержують мило та т. д. Вторинна сировина є додатковим джерелом, що дозволяє економити корисні копалини та інші джерела первинної сировини.

Вторинна сировина буває мінеральних і органічних.

29. Сировина для виробництва будівельних матеріалів та виробів

Як сировину, промисловість будівельних матеріалів використовує нерудні мінеральні ресурси, а також відходи галузей важкої промисловості (золу і шлаки теплових електростанцій, металургії). Деякі види сировини поширені майже всюди (глина, вапняки, щебінь), а інші тільки в окремих районах (цементні мергелі, кварцові-піски, крейда). Оскільки мінерально-будівельна сировина споживається промисловістю будівельних матеріалів у великих обсягах, то сировинний чинник є одним із найважливіших при розміщенні підприємств.

Другим чинником, що визначає територіальну організацію галузі промисловості, є споживач. Адже транспортування деяких видів готової продукції (залізобетонних конструкцій, цегли) складніше і дорожче, ніж перевезення сировини. Часто промисловість будматеріалів комбінується з будівництвом, утворюючи домобудівні комбінати.

Видобуток мінеральної будівельної сировини ведеться практично на всій території України. Найбільше піску і бутового каміння видобувається у Житомирській, Вінницькій, Запорізькій, Кіровоградській та Закарпатській областях. Тут є основні родовища, де видобувають граніт, мармур, лабрадорит та інші природні камені. Із глин, доменних шлаків виготовляють наповнювачі для пористих легких бетонів. Підприємства, що їх виробляють, орієнтуються на споживача, а тому розміщені переважно у великих містах. У південних районах країни видобувають черепаш-ник, що має високі тепло- і звукоізоляційні властивості.

30. Горюча мінеральна сировина (паливо). Дати визначення. Охарактеризуйте склад палива. Приведіть поділ палива за агрегатним станом і походженням

Памливо (рос. топливо, англ. fuel, нім. Brennstoff m, Kraftstoff m, Treibstoff m) -- горючі природні або штучні тверді, рідкі або газоподібні речовини, які при спалюванні слугують джерелом теплової енергії. Основною складовою частиною яких є вуглець.

Паливо застосовуються з метою отримання теплової енергії, що виділяється при його спалюванні.

Склад палива:

Паливо містить: горючі речовини, внутрішній баласт, негорючі мінеральні домішки і вологу.

До горючої частини палива відносяться вуглець С, водень Н, сірка S та їх сполуки.

Основне виділення теплоти відбувається за рахунок окислення вуглецю С, але чим більше С в твердому паливі, тим складніше воно запалюється.

Вміст водню Н коливається в межах 2…10%, але при його згоранні виділяється в 4,4 рази більше теплоти, ніж при згоранні вуглецю.

Сірка S поділяється на органічну Sо (зв'язану із воднем, вуглецем, азотом), колчеданну Sк (зв'язану із залізом) і сульфатну. Вміст S у твердому паливі сягає 7…8%, в рідкому - 3…3,5%, а в природному газі - майже відсутня.

Сірка є найшкідливішою складовою палива, оскільки при її згоранні утворюються ангідриди SO2 і SO3 , які агресивно впливають на навколишнє середовище і призводять до низькотемпературної корозії труб хвостових поверхонь котла.

Кисень О і азот N є внутрішнім баластом. Їх вміст зменшує вміст горючих складових палива. Сполуки кисню і азоту з вуглецем і воднем зменшують теплоту згорання палива.

Вологість палива W коливається в діапазоні 5…70%. Вона поділяється на зовнішню (3…10%), капілярну (10…30%), колоїдну (1…10%) і гідратна (до 0,1%). Тільки гідратну не можна виділити при сушці палива. Надлишкова вологість погано впливає на роботу котла.

Зольність палива А складається з Al2О3 , SiO2 , оксидів заліза, карбонатів та сульфатів магнію, кальцію, заліза. Збільшення зольності погіршує вміст горючих речовин, збільшує забруднення поверхонь, стираються труби тощо.

Склад палива, в такому вигляді як воно поступає до споживача, називається робочим складом палива

Cр+Hр+Ор+Nр+Sр+Ар+Wр=100%

У випадку видалення вологи отримуємо склад палива на суху масу

Cc+Hc+Oc+Nc+Sc+Ac=100%

Горюча маса палива визначається після видалення зольності

Cг+Нг+Ог+Nг+Sг=100%

Для перерахунку вмісту речовини з одного складу в інший використовують формули

Ср=Сг*100100?(Аз+Wр),Ср=Сс*100100?Wр,Сс=Сг*100100?Ас.

va2+b2

Від хімічного складу палива залежать його властивості. Найважли-вішими характеристиками палива є: теплота згорання; вихід летких речовин; склад мінеральних домішок; вологість; сірчистість.

Залежно від походження розрізняють:

природне паливо: нафта, вугілля, природний газ, горючі сланці, торф, деревина;

штучне паливо: кокс, моторні палива, генераторні гази і ін.

Залежно від агрегатного стану:

Тверде паливо

- Деревина, деревна тріска, деревні пелети

- Горючий сланець

- Сапропель

- Торф

- Вугілля

- Бітумінозні піски

- Порох

- З'єднання азоту

- Тверде ракетне паливо

Рідке паливо

Просте в транспортуванні, але при цьому великі втрати при випаровуванні, розливах і витоках

- Нафтове паливо

* Мазут

* Дизельне паливо (газойль, солярове масло)

* паливо пічне побутове

* Гас

* Лігроін

* Бензин, газолін

- Масла

* Сланцеве масло

* Відпрацьоване машинне мастило

* Рослинні (рапсова, арахісова) олії або тваринніжири

- Спирти

* Етанол

* Метанол

* Пропанол

- Рідке ракетне паливо

- Ефіри

* (ізомери) спиртів

* Мітивл-трет-Бутиловий ефір (МТБЕ)

* Диметиловий ефір (ДМЕ)

* жирних кислот

* Етерифіковані рослинні олії (біодизель)

- Емульсії

* Водопаливна емульсія

* Етиловий спирт у бензинах

* Масла в бензинах

- Синтетичні палива, вироблені на основі процесу Фішера-Тропша

* З вугілля (CTL)

* З біомаси (BTL)

* Із природного газу (GTL)

Газоподібні палива

Ще більш транспортабельні, при цьому ще більші втрати, а також при нормальних умовах нижча енергетична щільність.

- Пропан

- Бутан

- Метан, природний газ, метан вугільних шарів, сланцевий газ, рудничний газ, болотний газ, біогаз, лендфілл-газ, гідрат метану

- Водень

- Стиснутий (компримований) природний газ (CNG)

- Продукти газифікації твердого палива

* Вугілля -- (синтез-, генераторні, коксові) гази, можлива підземна газифікація вугілля

* Деревини

- Суміші

* Пропан-бутанова суміш (LPG)

* Суміш водню й природного газу (HCNG)

31. Вода. Застосування. Твердість води. Основні процеси водо підготовки: фізичні, хімічні, фізико-хімічні

Вода - Н2O -- хімічна речовина у вигляді прозорої безбарвної рідини без запаху і смаку, (в нормальних умовах). В природі існує у трьох агрегатних станах -- твердому (лід), рідкому (вода) і газоподібному (водяна пара).Молекула води складається з одного атома Оксигену і двох атомів Гідрогену. Атоми Гідрогену розташовані в молекулі так, що напрямки до них утворюють кут 104,45o із вершиною в центрі атома Оксигену. Таке розташування зумовлює молекулі води дипольний момент у 1,844 Дебая. При заміні атомів Гідрогену (протонів) на атоми дейтерію утворюється модифікація, яка називається важкою водою.

Вода -- одна із найголовніших речовин, потрібних для органічного життя. Рослини та тварини містять понад 60 % води за масою. На Землі водою покрито 70,9% поверхні. Вона здійснює у природі постійний кругообіг, випаровуючись з поверхні й повертаючись на неї у вигляді опадів. Вода має велике значення для економіки:сільського господарства й промисловості. Питна вода становить тільки 2,5% від загальної кількості. Нестача води може стати однією з найважчих проблем людства в найближчі десятиліття.

Застосування - вода природна сировина яка має найважливіше значення у житті та діяльності людини. Основні запаси води зосередженні у світовому океані. Але для промислових потреб використовують прісну воду, а вона становить лише 3,5% усіх запасів. Є лише невелика частка технологічних процесів в яких не використовують воду.

Землеробство - Вирощування достатньої кількості сільськогосподарських культур на відкритих посушливих землях вимагає значних витрат води на іригацію, що доходять до 90% в деяких країнах.

Пиття і приготування їжі - Живе людське тіло містить від 50% до 75% води [37], в залежності від ваги і віку. Втрата організмом людини більше 10% води може призвести до смерті. Залежно від температури і вологості навколишнього середовища, фізичної активності і т. д. людині потрібно випивати різну кількість води. Ведеться багато суперечок про те, скільки води потрібно споживати для оптимального функціонування організму.

Питна вода являє собою воду з будь-якого джерела, очищену від мікроорганізмів і шкідливих домішок. Придатність води для пиття при її знезараженні перед подачею у водопровід оцінюється за кількістю кишкових паличок на літр води, оскільки кишкові палички поширені і досить стійкі до антибактеріальних засобів, і якщо кишкових паличок буде мало, то буде мало і інших мікробів. Якщо кишкових паличок не більш, ніж 3 на літр, вода вважається придатною для пиття [38] [39].

Розчинник -Вода є розчинником для багатьох речовин. Вона використовується для очищення як самої людини, так і різних об'єктів людської діяльності. Вода використовується як розчинник у промисловості.

Теплоносій - Серед існуючих в природі рідин вода володіє найбільшою теплоємністю. Теплота її випаровування вище теплоти випаровування будь-яких інших рідин, а теплота кристалізації поступається лише аміаку. В якості теплоносія воду використовують в теплових мережах, для передачі тепла по теплотрасах від виробників тепла до споживачів. Воду в якості льоду використовують для охолодження в системах громадського харчування, в медицині. Більшість атомних електростанцій використовують воду в якості теплоносія.

Сповільнювач -У багатьох ядерних реакторах вода використовується не тільки в якості теплоносія, але й сповільнювач нейтронів для ефективного протікання ланцюгової ядерної реакції. Також існують важководні реактори, в яких як сповільнювач використовується важка вода.

Пожежогасіння -У пожежогасінні вода часто використовується не тільки як охолоджуюча рідина, а й для ізоляції вогню від повітря у складі піни.

Спорт -Багатьма видами спорту займаються на водних поверхнях, на льоду, на снігу і навіть під водою. Це підводне плавання, хокей, човнові види спорту, біатлон та ін

Інструмент -Вода використовується як інструмент для розпушення, розколювання і навіть різання порід і матеріалів. Вона використовується у видобувній промисловості, гірничій справі і у виробництві. Досить поширені установки з різання водою різних матеріалів: від гуми до сталі. Вода, що виходить під тиском кілька тисяч атмосфер здатна розрізати сталеву пластину завтовшки кілька міліметрів, або більше при додаванні абразивних частинок.

Мастило -Вода застосовується як мастильний матеріал для змащення підшипників з деревини, пластиків, текстоліту, підшипників з гумовими обкладками та ін Воду також використовують в емульсійних змащеннях.

Твердість води-сукупність властивостей,зумовлених вмістом у воді катіонів кальцію та магнію. Жорсткість води визначають за кількістю солей кальцію і магнію в ній. Якщо вода містить значні кількості таких солей, то таку воду називають жорсткою, а коли цих солей зовсім немає, або вони містяться в незначних кількостях, то -- м'якою.

...